Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу



Сторінка1/4
Дата конвертації15.04.2017
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4



Бакіта

розповідає про своє життя


Рим 1996
Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 - 00135 Roma

Назва оригіналу:

Bakhita racconta la sua storia

Видання 4-те, виправлене й доповнене, 1993 p.


Переклад:

Ірина Борусовська


Фотографія на обкладинці:

Сестра Йозефіна Бакіта

Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок

Фото: Брунер Тридент


Фотографії:

Aгостіно Карлессо, Артур Марі, Жанет Вані Архів Сестер Каносіянок, Рим


1° видання українською мовою
Друк: Citta Nuova

Largo Cristina di Svezia, 17 - 00165 Roma

Марія Луїза Даньїно Місіонерка Згромадження Сестер Каносіянок



«Бог твій ніс тебе,

як чоловік носить свого сина,

на всьому шляху,

що ви його пройшли»
(Втор 1, 31)








Вступне слово

Молитва, що просить благодаті за заступництвом с. Бакіти з нагоди її беатифікації, дякує «Пресвятій Трійці - Отцю, Сину і Святому Духові - за дар покірності і милосердя», яким була наділена африканська черниця. Незабутня урочистість на площі Св. Петра 17 травня 1992 року, під час якої Бакіта була проголошена Іваном Павлом II блаженною, одночасно з беатифікацією прелата Ескріва' де Балаґуер, засновника Opus Dei, зібрала вірних з кожного куточку світу.

Нова літургійна молитва, затверджена єпископом з Віченци, починається так: «Боже, Отче милосердний, Ти дав нам блаженну Йозефіну Бакіту як сестру для всіх людей, як євангелійний приклад простої віри й діяльного милосердя...».

Сестра зі Згромадження Каносіянок, яка народилася в Судані і прибула до Італії дивними шляхами Божого Провидіння, розповідає у цій книжці про своє життя тим, хто бажає пізнати її глибше і ближче. У своїй центральній частині книга-біографія відтворює сторінки рукопису сестри Бакіти, опрацьованого нею у 1910 році на прохання її настоятельки.

Зацікавлення сестрою-«чорнявкою», як називали Бакіту у провінції Венето усі ті, які були зачаровані її добротою, продовжує зростати. Про її життя уже вийшло понад тридцять публікацій, багато з них - на різних мовах. Існує також і багато перекладів на мови Африки, у яких мешканцям цього континенту висвітлюються основні події життя їх землячки. Усі ці публікації й документи зберігаються у Генеральному Домі Сестер Каносіянок у Римі.

У даний час виходять її нові біографії: мовами хінді, німецькою, українською, польською і російською. Останні видання опираються на італійський текст, опрацьований сестрою Μ. Л. Даньїно, тому, безсумнівно, збільшиться число вірних, які після знайомства з Бакітою будуть вдаватися до заступництва блаженної із Судану, першої й, на разі, єдиної блаженної з цієї великої африканської країни. 10 лютого 1993 року, під час урочистої Божественної Літургії, яка проходила за участю багатьох тисяч суданців, Папа Іван Павло II звернув до земляків Йозефіни Бакіти радісні й пам'ятні слова : «З поверненням додому, Бакіто!».

Ще до того, як ступити на шлях чернечого життя, мені тричі траплялася нагода поїхати до Судану. Можливо, саме тому я так сильно прив'язана до блаженної Йозефіни Бакіти. Однак, у її житті є багато таких людських і християнських якостей, які на фоні проблем сучасного світу можуть служити прикладом для всіх людей.

Там, де ми зустрічаємося з розповіддю про визиск дитячої праці, багаторазово перепродана маленька невільниця Бакіта правдиво і спокійно розповідає нам свою болісну історію життя. Й у той час, коли Всесвітня конференція ООН у Пекіні виявляє зацікавленість до цінностей жінки, ця, практично позбавлена шкільної освіти, африканка розкриває перед нами свою багату мудрістю й розважливістю привабливу особистість.

У той період, коли у світі особливу увагу приділяють країнам, «що розвиваються», а простіше - бідним, перед нами постає сильна духом суданка, яка вміє добре розпізнавати життєві ситуації й яка здатна вчитися сама та навчати інших більше самим життям, ніж словами.

Для багатьох охрищених, які часто забувають про свою гідність Божих дітей, Йозефіна Бакіта стає прикладом великої радості прийняття святих таїнств. Під час європейської кризи чернечих покликань вона показує нам, як можна знайти «дорогоцінну перлину» особливої посвяти Богові і залишитися вірними Йому аж до смерті.

У час, коли на нашій планеті постійно зростає кількість не-християн, Бакіта посвячує нас у таємні прагнення своєї душі, відкритої для «вищого життя» ще до хрищення, й розкриває таємничу дію Святого Духа, ведучого усіх до спасіння.

Кожному з нас ця африканська сестра подає приклад святості, прожитої у щоденному житті, у слухняності Богові й у старанному виконанні Його волі.

Блаженна Йозефіно Бакіто, бережена Пресвятою Дівою, молися до Бога за нас!
Марія Донадео Успенський Монастир, Рим


ЧАСТИНА ПЕРША







ПІДСТУП
Дюни піску, що розляглися у підніжжя узгір'я Аґілерей, після великих дощів покриваються зеленим килимом трави, який тягнеться аж до великих лісових дерев.

Дві дівчинки граються, як справжні приятельки: бігають, підскакують і, весело перегукуючись, збирають невеличкі кущики солодкої трави.

Раптом перед ними постало двоє озброєних чужинців.

Затамувавши подих, здивовані і злякані, вони туляться одна до одної.

«Не бійтеся», - облесливо каже один із них і, звертаючись до старшої, наказує: «Відправ малу он туди, в ліс, взяти згорток, який я забув. А ти йди далі, вона тебе наздожене».

Маленька дівчинка тут же побігла до лісу.

Не знаходячи жодного згортка, вона все більше заглиблюється у хащі.

Раптом за спиною появляються ті два чужинці. Один із них грубо хапає її за руку й, витягаючи із-за свого паска ніж, приставляє до спини дівчинки й погрожує: «Якщо закричиш, тобі смерть! Давай-но, іди за нами».

Скам'янівши зі страху, широко розплющивши очі й тремтячи з ніг до голови, дівчинка пробує кричати, але нові погрози перешкоджають їй це зробити. Змушену стримувати навіть схлипи, від яких здригалося усе тіло, чужинці ведуть її далі, у глибину лісу. Нарешті, після довгого безперервного шляху, вони зупиняються на відпочинок.

Сівши навпроти них, дівчинка знову звертає свої повні сліз очі, щоб попросити милосердя.

А ті двоє невідомих, байдуже переглянувшись, тим часом ламали собі голову: «Як же нам назвати це гарне дівченя?».

«Бакіта, назвімо її Бакіта. Пам'ятай: з цієї хвилини тебе звати Бакіта, й забудь ім'я, яке дали тобі вдома».

Це було правилом: щоб остаточно викорінити викрадених з їх середовища, їм давалося нове ім'я.

Так сталося і з нашою героїнею. І з цим арабським ім'ям нікому не відома й невинна маленька африканка дійшла аж до нас.

Як? Коли? І звідки?

На ці запитання нам відповість сама Бакіта. Але розповідь подій настільки переплутана і складна, що для того, щоб не переривати її ходу, ми розпочнемо з загальних відомостей про батьківщину маленької полоненої: Судан.











БАТЬКІВЩИНА БАКІТИ - СУДАН
Судан - найбільша країна Африки площею 2.506.813 кв. км.

Судан межує з Єгиптом, Лівією, Чадом, Центральноафриканською Республікою, Заїром, Уґандою, Кенією, Ефіопією, а на сході -довжиною 500 км - його землі омиваються водами Червоного моря.

Ця безмежна земля майже повністю охоплює басейн Нілу, притоки якого - Білий і Голубий Ніл - зливаються у місті Хартум, столиці країни. Звідти, обійшовши пустелю Баюда й перевищивши чотирма порогами різницю рівнів більш, як у 250 метрів, у місцевості Ваді Хальфа ріка вступає до Єгипту.

Клімат і рослинність Судану різноманітні, як різноманітний і рельєф країни: сухість пустелі, багаті плантації вздовж Нілу; решту території складають степ і савана.

Дослідник Ґульґельм Ґодіо, який відвідав Судан у другій половині минулого століття, так розповідає про добрих за натурою, гостинних і щирих суданців:

«Чоловіки ходять з довгими списами, величезними мечами і важкими щитами, виготовленими зі шкіри буйвола, бегемота чи слона. Самі вони дуже гарні, з гордою статурою й наїжаченим волоссям, зібраним разом так, що на перший погляд викликають змішану зі страхом повагу. Жінки також відзначаються собою, навіть якщо й виглядають більш скромними».

Полювання у цих народів у повазі, але основним заняттям є годівля худоби.

Історичні події цієї країни тісно пов'язані з історією Єгипту, вже починаючи з 288 року до Різдва Христового. По звивистій і мінливій дорозі, якою є саме русло Нілу, відлуння слави фараонів дісталося аж до країни «чорних людей»: про це свідчать старовинні пам'ятки, які й сьогодні можна зустріти у Судані.

Історія говорить, що також і римляни, заволодівши Єгиптом, намагалися увійти у Судан. Близько 66 року після Різдва Христового Нерон відправив у розвідку два центуріони, які при поверненні заявили, що «країна надто бідна для того, щоб бути гідною для завоювань». Але, як видається, вони не дісталися за межі Нубійської пустелі.

Дехто ж був іншої думки.

У VII столітті араби, заволодівши Єгиптом, вийшли до Нубії й розпочали розбійницькі напади і постійну торгівлю рабами, нав'язуючи усім жителям у релігію іслам.

У 1805 році турецький уряд призначив намісника царя Єгипту Мухамеда Алі з місією встановити у країні отаманську владу. Муха-мед же мріяв про заснування особистої імперії, до якої повинен був увійти не тільки Єгипет, але і Судан.

За допомогою численних інтриг йому справді вдалося зробити наслідницьким у своїй сім'ї звання губернатора. Після смерті Мухамеда, у 1849 році, його наслідником став небіж Аббас, а згодом - син Мухамед Саїд. Наступним володарем зі званням намісника царя став син останнього, Ібрагім.

Судан у грі Мухамеда відігравав велику роль. У 1820 році він наказав своєму синові Ібрагімові взяти владу в свої руки. Ліквідувавши старі князівства, у місці злиття Білого й Голубого Нілу, він наказав побудувати єдину столицю Хартум (1823 p.).

Згодом спроби утвердити свою владу над Суданом робить Ізмаїл. З цією метою у 1869 році він об'єднується з європейськими правителями й довіряє їм керівні місця у недавно завойованій країні.

Проте, зустрівшись з глибокими фінансовими труднощами, Ізмаїл був змушений погодитись спочатку на втручання французів, а згодом і англійців.

І у той час, коли Англія поспішала виступити зі своєю інтервенцією, на історичній сцені появився так званий «посланник Божий», або Магді, певний Мухамед Ахмед ібн Абдул-ла.

Покинувши у 1881 році свою пустку на острові Абба, що на Білому Нілі, він вирушив на завоювання Судану й усього світу для ісламу.

Магді, зі своїми так званими «небесними видіннями» й шарлатанськими здібностями, здобував перемогу за перемогою.

На траєкторії цього жахливого наступу Магді не випадково знаходилися католицькі місійні поселення, закладені італійським отцем Данієлем Комбоні (1831-1881 pp.) у Малбесі, Делені та Ель Обейді.

Усе було пограбоване і знищене. Місіонери і сестри, які потрапили в полон, стояли перед вибором: «іслам або смерть». Усі в один голос погодилися скоріше вмерти, ніж відмовитись від католицької віри. Четверо з них згодом померли від страждань і хвороб після довгого виснажливого полону, який тягнувся більше десяти років.

19 січня 1883 року, після падіння Ель Обейду, спровокованого насамперед зрадою місцевих жителів, без зусиль було оточене й місто Хартум. «Свята війна» досягла палко жаданої, навіть якщо й не кінцевої, мети честолюбних планів її ідеолога, який замірявся заволодіти усім світом.

З цими та іншими велетенськими планами Магді помер 22 червня 1885 року. Каліф Аб-дулла, призначений Магді на посаду намісника, повновладно зайняв його місце.

Війни й розруха безперервно продовжувалися, аж поки, у 1898 році, не встановилося англо-єгипетське панування. Після занепаду останнього, 1 січня 1956 року, ця велика нація здобула свою незалежність.

З того часу країна носить назву «Незалежна Республіка Судан».


ХРИСТИЯНСЬКИЙ СУДАН

Цілком вірогідно, що першими євангелізаторами Єгипту й межуючого з ним Судану були християни-втікачі, гнані люттю римських переслідувань.

Історично було доказано, що, вже починаючи з VI століття, у Судані існувала широка й добре організована місіонерська діяльність. У 580 році цар Соби писав цареві Донґоли: «Христос з нами». Інші ж запевнювали: «У Нубії повсюди стоять християнські церкви».

Але ісламський наступ, про який ми вже говорили, залишив на своєму шляху одну пустку. Від тисячолітнього християнського життя не залишилося нічого, крім розвалин церков, монастирів і кладовищ.

Церква, як видавалося, програла свої битви, але перемогла війну. Могили двадцяти двох молодих місіонерів позначили шлях Євангелії через Судан, а все ж ніхто не помер «переможеним».

Дон Франціск Олібоні (помер у 1858 р. на 33-му році життя) так говорив у своїй агонії:

«Браття, я помираю, але, разом з тим, я щасливий, бо на те є воля Божа; й ви не повинні втрачати духу... І навіть якщо тільки один із вас залишиться, хай не покине його віра, хай продовжує своє діло... Бог хоче навернення африканців, і я помираю з цим переконанням».

Пророчий крик цього героїчного місіонера дійшов до Отця Данієля Комбоні, який згодом передав своє апостольське завдання гаслом: «Чорна земля або смерть».

Слова, які звучать, немов військовий клич, насправді були програмою завоювання Африки для Христа. Комбоні розпочинає її саме у західній частині Судану: у Кордофані й Гебель Нубі, з центральною станцією у місті Хартум.

У той самий час і саме в цих місцях історія католицької місії перетинається з особистою історією Бакіти.

Її довгий вимушений марш починається в Ольґоссі, селищі під пагорбом Аґілерей, що перед горою Марра.

Повна різних пригод дорога привела Бакіту до Кордофану, Ель Обейду й, нарешті, до Хартуму. Маленька невільниця проходила цими шляхами під враженням подій, які потрясли увесь край і радикально змінили її власне життя.

Саме у цей період знаряддям у Божих руках був сам Магді Мухамед Ахмед.


ВІРА СУДАНУ

Віра виповнювала усе життя африканців ще з незапам'ятних часів. Можна сказати, що їх віра, релігійне мислення існували ще задовго до того, як отримали свій специфічний термін: анімізм.

Анімізмом називається вірування, яке за всіма видимими предметами - органічними та неорганічними - визнає існування життя, діяльність і силу з людськими, але ще вищими від них характеристиками.

Африканці вірять, що при дотриманні певних ритуалів вони можуть вступити у контакт з цими духами. Загадковість обряду викликає страх і природну у цих випадках релігійну шану і повагу.

Першим предметом їх вірувань стали великі природні, небесні й метеорологічні сили - чи то викликаючі страх, як блискавка, чи благодійні, як дощ.

Проте важко визначити, де релігійний порив зупиняється на речі, природному явищі, а де переходить, у русі до Першопричини, до Верховної Сили.

Інстинктивним залишається пошук цієї Сили. Анімізм намагається реалізувати її у особливому культі душ померлих. Поет А. В. Діоп оспівує:
«Послухай кущ, що схлипує

в пориві вітру:

це душі предків,

тих, які померли...

Вони у дереві, яке тремтить,

вони в воді, що плине,

вони у хижі.

Мертві не померли».


У цей складний досвід африканці вкладають ідею Вищого Буття - всемогутнього, всеприсутнього, завжди викликаючого страх.

Бакіта зростала саме у цій релігійній атмосфері. Беручи, однак, до уваги її молоді роки, вона не прийняла жодного втаємничення; ані, з тих же причин, не могла пройти етапів релігійного розвитку аж до зустрічі з остаточною ідеєю «Вищого Єства - Бога».

Таким чином, Бакіта могла непомильно стверджувати, що вона «ніколи не поклонялася ідолам».

З іншого боку, щирим був також і її жаль: «Якщо 6 під час мого довгого рабства я пізнала Бога, наскільки менше мені би прийшлося страждати».




КОРЕНІ

Немає сумнівів у тому, що Бакіта походить з західного Судану.

З особистих розповідей Бакіти ми довідуємося, що її рідне селище називається Ольґосса (по-арабськи значить «піщана дюна»).

Піщаний хвилястий рельєф простягається аж до підніжжя гори Аґілерей, висотою 785 м. Всю цю землю називають Даджу, й бере вона свою назву він найвідомішого населення Дар-фуру, яке багато століть тому поселилося на цих землях.

Саме до цього відомого народу належала Бакіта. Її сім'я була заможна, володіла землями з «багатьма плантаціями і худобою», за якими доглядали робітники.

Члени сім'ї - батьки і семеро дітей - були дуже прив'язані й любили один одного. Про це говорять вияви ніжності, звернені Бакітою до кожного з них під час її рабства, як згодом і постійна скорботна молитва за своїх рідних, «за те, щоб вони отримали благодать пізнати Бога й насолоджуватися Ним у раю».

За час свого довгого життя Бакіта багаторазово пригадувала собі рідну «хижу», просту й убогу, яка була усім як для неї, так і для її рідних.

Алоїзій Роше у своїй біографії Бакіти живописно описує помешкання Даджу:

«У цій частині Судану, біля гори Аґілерей, помешкання жителів настільки подібні, що, побачивши одне, вважай, що побачив усі.

Подвір'я служить ігровим майданчиком для дітей, місцем для зустрічі дорослих і - що дуже важливо для населення Даджу - танцювальною площадкою.

Цей народ насолоджується життям і висловлює свої почуття за допомогою жесту і ритму: можна не поїсти, але не можна втратити веселого танцю.

Навколо подвір'я, гарно впорядковані, стоять хижі мешканців, по дві на сім'ю: одна для батьків та маленьких дітей, інша ж служить кухнею і комірчиною; хлопці і дівчата сплять у окремих приміщеннях. Хижі мають круглу форму: на глиняній стіні височіє солом'яний дах, що скидається на велику парасолю, який, у свою чергу, опирається на центральний стовп та бокові опори, щоб таким чином забезпечити провітрювання будівлі.

Якщо дивитися на селище Даджу з висоти пташиного польоту, воно справляє враження величезної грибниці. А те, що на перший погляд видається простим, зроблено так майстерно, що зупиняє на собі погляд. Солом'яний дах сплетений так, що здається, що «архітектор» взяв за зразок гніздо птаха-ткача.

Й це ще не все. Огляньте вхід: це майже щілина, у яку заледве протискається боком одна людина. Цьому є своє пояснення, бо у Африці також є свої «нечисті на руку», а разом з ними -страхітливі дикі звірі й не менш страшні розбійники. Тому набагато легше й надійніше прикрити щілину-двері колючими кущами».

У той історичний період Судан в цілому, і зона Дарфур особливо, вночі і вдень підлягали страшній небезпеці: у селищах час від часу зненацька появлялися банди ловців на людей, викрадаючи чоловіків, жінок і дітей для продажу на невільничому ринку.


РАБСТВО

Здається, рабство крокує в ногу з історією людини. Немає такого народу, який би - у тій чи іншій формі - не ніс відповідальності за цей страшний злочин. Саме так його назвав Пій II у своєму осуді у 1462 році.

Керівники держав публікували закони, організовували навіть карні експедиції з метою стримати розповсюдження цього жорстокого людського зла, але результати були незначними.

«Потрібно віддати честь і хвалу тим місіонерам та папам, які рішуче виступали проти торгівлі рабами» (Католицька Енциклопедія).

Ще раз повертаючись до історії Судану, добре відомим є той факт, що Дарфур -батьківщина Бакіти - був завойований і приєднаний до Єгипту у 1874 році. Програма цієї експансії включала також і скасування торгівлі рабами.

Однак, повне скасування африканського рабства виявилося складною для вирішення проблемою. Після офіційного англійського законодавства 1833 року лише на Парижському Конгресі 1856 року було прийнято остаточний документ про скасування рабства, підписаний усіма передовими європейськими державами і самим Єгиптом.

«Ісламський уряд, який приєднався до трактату 1856 року, зробив це тільки на папері, - писав о. Данієль Комбоні у 1873 році в одному з листів з Ель Обейду - тому в Центральній Африці рабство все ще залишається повновладним, а болісний крик цих народів не доходить навіть до Європи... Так спустошення цих народів продовжується й буде продовжуватися ще довгий час».

Про те, що відбувалося під час рабства, й як відбувалося, ми довідаємося з живої розповіді однієї з його жертв.



ЧАСТИНА ДРУГА







РОЗПОВІДЬ

На прохання настоятельки Матері Маргарити Бонотто (1846-1929 pp.) записую деякі спогади з часів моєї неволі. (Сестра Йозефіна Бакіта належала до Спільноти Сестер Каносіянок, вул. Фузінато, 51 - Скіо/Віченца, з 1902 року. У 1910 році настоятелька попросила М. Йозефіну Бакіту розповісти історію свого життя. Від цієї розповіді залишилася тридцять одна рукописна сторінка у італійській редакції. Оповідання характеризується надзвичайними розповідними здібностями, хоча й дещо неточне стосовно імен людей та місць примусової подорожі оповідачки. Цей документ є єдиним джерелом інформації про її походження, сімейну ситуацію й «деякі епізоди з часів рабства». Пізніше Бакіта додасть, що «певні речі відомі тільки Господу, не можна про них ні говорити, ані писати».)

Ці спогади служать для ще більшої оцінки великого дару Бога, який вибрав мене своєю нареченою.

Моя сім'я жила у самому центрі Африки1, на околиці Дарфуру, званій Ольгосса, недалеко від гори Агілерей.

Сім'я складалася з батька, матері, трьох братів, чотирьох сестер та ще чотирьох інших дітей, яких я ніколи не бачила, бо вони померли задовго до мого народження. У мене була сестра-близнючка, про яку, як і про моїх рідних, я нічого не знаю з часу мого викрадення.

Жила я щасливо, не знаючи, що таке страждання.


ТРАГЕДІЯ

Одного разу моя мама вирішила піти у поле, де у нас було багато плантацій і худоби, щоб перевірити, чи всі робітники виконували свої обов'язки, узявши нас, дітей, разом зі собою. Найстраша ж почувалася не зовсім добре і попросила залишити її вдома разом з найменшою сестрою.

Уже будучи в полі, ми здалека почули крик і шум, й кожен з нас зрозумів, що у селище прийшли ловці за невільниками.

Ми тут же повернулися додому. Яким же великим був наш біль, коли від переляканої, тремтячої дитини ми почули, що грабіжники забрали з собою нашу найстаршу сестру, а їй самій ледве вдалося сховатися за стіною зруйнованої хати. Якби не це, не бачити би нам і малої.

Я і сьогодні живо пригадую, як у розпачі плакала мама, й ми разом з нею.

Увечері, повернувшись після роботи, про нещастя довідався батько. Розлючений, разом зі своїми робітниками він одразу ж подався на пошуки.

Але даремно. Про нашу бідну сестру ми так більше нічого й не чули.

Таким було моє перше страждання, а скільки їх на мене чекало пізніше!


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАвтобіографія Я, Омельянова Ганна Вікторівна, народилася 14 лютого 1984 року в м. Ірпінь Київської області. Українка, громадянка України. Освіта з 1990 по 1996 рр
З 1990 по 1996 рр навчалась у школі мистецтв №49
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconХочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом!
Дорогі браття І сестри у Христі, ми продовжуємо своє приготування до св. Великого посту! Наступним кроком – це роздуми над двома...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconІнформація про результати діяльності інституту громадянського суспільства протягом 2012-2013 років Назва ігс скорочена назва ігс. Дані про легалізацію ігс. Адреса, контакти
Досвід роботи в консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconТема: Євген Гуцало. “Сім’я дикої качки”. Твір про людину І світ довкола неї. Мета: Поглибити знання школярів про життєвий І творчий шлях Є. Гуцала, ознайомитися з його твором «Сім’я дикої качки»
Тосі та Юрка; розвивати в учнів мислення, увагу, спостережливість, вміння «повільного читання» тексту; виховувати доброту, милосердя,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconФільмотека Європейського клубу
Фільм про Катинський розстріл. В основі фільму книга Анджея Мулярчика Post mortem Катинська Історія. Розповідає історію жінок – матерів,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАктуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди
Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconУрок позакласного читання для учнів 6-8 класів на тему: «Магічний двобій Санька-характерника І Гаррі Поттера»
Запорізької Січі; зрозуміти їхні характери та долі, утвердити думку про духовну красу людини, яка пов’язує своє життя з історичним...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАсопис Францисканського Ордену Світських України видається Національною Радою фос україни
Міжнародна спільнота фос відзначила XIV генеральний та VI виборчий капітул в Ассизі. Капітул обговорював важливі питання з життя...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка