Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу



Сторінка3/4
Дата конвертації15.04.2017
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4

РІШЕННЯ ВСЬОГО ЖИТТЯ

Приблизно через дев'ять місяців пані Туріна почала домагатися своїх прав на мене.

Я відмовилась від повернення до Африки, тому що на той час ще не закінчила своєї підготовки до хрищення. Думала я також і про те, що навіть після мого хрищення у мене не було б жодної можливості визнавати свою нову віру. Саме тому кращим виходом для мене було залишитися у сестер.

Моя пані дуже розлютилася, називаючи мене невдячною за те, що на час від'їзду я її покинула, тоді як вона зробила мені стільки добра.

Однак я стояла на своєму.

Вона приводила мені багато численних доказів, але я не відступила перед жодним із них. Я дуже страждала через те, що пані так себе поводила, бо я справді її дуже любила.

Це Господь надіслав мені стільки завзяття, бо хотів мене всю для Себе. Яка доброта!

Наступного дня моя господиня повернулася у товаристві однієї пані й знову спробувала було переконати мене за допомогою погроз. Але безрезультатно. Обидві жінки пішли геть розлючені.

Настоятель Інституту, отець Якоб де Конті Авоіадро з Соранцо, написав до Ного Еміненції Патріарха Доменіка Аюстіні за порадою, що робити у даній ситуації. Останній, у свою чергу, звернувся до Прокурора Короля, який у своїй відповіді повідомив, що силою фактів я залишаюся вільною людиною, бо перебуваю в Італії, де немає торгівлі рабами.

Пані Туріна теж звернулася до Прокурора Короля, вірячи у те, що я таки поїду разом з нею, але отримала таку ж відповідь.

І ось втретє вона появилася в Інституті з тією ж самою панею та своїм шуряком, військовим підстаршиною. Були присутні також Його Еміненція Патріарх Доменік Агостіні, голова Згромадження Дочок Милосердя, настоятелька дому і деякі сестри з катехуменату.

Першим висловився Патріарх. Після цього відбулася довга дискусія, яка закінчилася моєю перемогою.

Пані Туріна, плачучи з люті та жалю, забрала дівчинку, яка не хотіла відриватися від мене і просила іти з нею.

Я ж була так сильно зворушена, що не могла вимовити ні слова. Розлучилася я з ними в сльозах... Однак, мене не покидало задоволення, що я не піддалася.

Це було 29 листопада 1889 року.5

Бакіта прийняла своє життєво важливе рішення.

Відмовляючись повернутися до Африки, вона відмовилася від усього, щоб досягнути УСЕ.

У ній, ще нехрещеній, повновладно діяла сила «справжнього світла - того, що просвітлює кожну людину. Воно бо прийшло у цей світ» (Йо 1, 9).


«О, незабутній день!»
Після вступу до катехуменату та підготовчого періоду з радістю, яку тільки ангели могли описати, 9 січня 1890 року я отримала святе Хрищення.

Після хрищення мене назвали Йозефіна Маргарита і Бакіта, що по-арабськи значить «Щаслива».

У той же день я отримала миропомазання і причастя.

О, незабутній день!

Бакіта отримала обряд хрищення і миропомазання з рук патріарха Венеції, кардинала Доменіка Аґостіні у церкві катехуменату св. Йоана Христителя.

Хресним батьком, замість своєї дружини, графині Йозефіни, яка лежала хвора, став граф Марко Авоґадро з Соренцо. Хресною матір'ю була пані Маргарита Донаті.

Були присутні також сестри каносіянки, серед яких с. Фабретті, її катехитка, пан Кеккіні з усією сім'єю, не говорячи вже про численних інших осіб, які взяли участь у церемонії, заповнивши усю церкву та двір.

Йозефіна Маргарита Бакіта з глибокою вдячністю згадувала доброго консула Леньяні та його вирішальну роль, яку він зіграв у шляху Бакіти до такої великої ласки.

Хай Бог його благословить за участь у той пам'ятний день!


У катехуменаті я залишилася чотири роки, під час яких у глибині душі все більш виразнішим ставав голос, який викликав у мене бажання присвятити своє життя Богові. Нарешті я розповіла про це моєму сповідникові. Він мені порадив поговорити з настоятелькою Дому, сестрою Луїджею Боттеселла (1818-1906pp.), яка, у свою чергу, написала про це настоятельці Генерального Дому у Вероні, матері Анні Превіталі (1829-1897pp.).

Добра сестра не тільки виявила свою прихильність, але й додала, що сама особисто хотіла би одягнути мене у святу одіж і, коли настане час, прийняти мої обіти.

7 грудня 1893 року, у Домі катехуменату у Венеції, я вступила до новіціяту. Через півтора року (21.06.1895р.) мене покликали до Верони на вбирання габіту. За кілька місяців до виповнення трьох років я знову повернулася (до Верони), щоб скласти святі обіти (8.12.1896p.).



Бог зробив так, щоб здійснилося ба-Матері Превіталі, яка через місяць, 11 січня 1897 року, перейшла до іншого

Згідно з тодішнім церковним правом, кандидатка до посвяченого життя повинна була пройти іспит у представника Церкви. У випадку Бакіти ним був кардинал Джузеппе Сарто (1825-1914 pp.), тодішній патріарх Венеції (згодом Папа Пій X).

Патріарх відпустив її з наступними словами:

«Складай святі обіти без побоювань.

Ісус хоче тебе, Ісус тебе любить. Люби Його й служи Йому так і надалі».

8 грудня 1896 року Бакіта склала «святі» обіти у Вероні, в Генеральному Домі Дочок Милосердя.

Хроніка відмічає, що «на честь Бакіти було організоване урочисте свято, а кардинал Луїджі Каносса (1809-1900 pp.), небіж засновниці, св. Магдалени Каносської, побажав прийняти її у своєму палаці».
Після вручення медальйону Скорботної Божої Матері на велику радість Настоятельки мене прийняли до Спільноти.

Було свято Непорочної Діви 1896року.

З того часу минуло чотирнадцять років глибокого служіння, на протязі яких я все більше і більше пізнавала доброту Бога до мене.

Дуже прошу усіх дорогих сестер, які будуть читати мої спогади, скласти жертву вдячності Божому Провидінню і просити доброго Бога, щоб дав мені ласку завжди відповідати на Його заклик і вірно Йому служити.
Дім Сестер Каносіянок Вул. Фузінато, 51 Скіо, 1910 р.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ









ХРИСТИЯНКА, САМА НЕ ЗНАЮЧИ ЦЬОГО
Як хочеться глибше довідатися про Бакіту, про її життя, дізнатися, якою вона була, коли ще «не знала Бога», як вона сама любила говорити.

Перед нами постає дівчинка, яка, споглядаючи чудові явища природи, запитувала у себе: «Хто ж господар усіх цих красот?». Й визнавала, що «відчувала величезне бажання пізнати, побачити Його, й виявити Йому свою шану».

Святий Августин витлумачив би це так: «Ти б Його не шукала, якби уже не носила у собі».

Бакіта не мала потреби вдаватися на пошуки Бога, бо Він уже перебував у її серці.

Доказом цього є її особисті свідчення про дотримання святого закону, який Бог з любов'ю «власноручно» виводить у серцях усіх людей (див. Єр 31, 33)·

Бакіта ніколи не присвоювала собі речей господарів, навіть коли голодувала. Вона виконувала свої обов'язки невільниці, намагаючись бути завжди покірною.

Неволя Бакіти розпочалася актом великого послуху своїм грабіжникам.

«Я покірно виконала їх волю, як часто це робила зі своєю мамою».

Таку ж героїчну покірність вона виявляла під час настирливої трьохденної муки - викручування грудей. Біль був таким сильним, що Бакіта втратила навіть свідомість (Зібр. док. 92, 190). «Хоча мене й покинули сили, але коли пані мене покликала, я тут же підійшла до неї, стала на коліна й чекала її розпоряджень. Ці муки продовжувалися три дні».

Одного разу, на запитання, чи вона себе поводила так тому, що Бог її бачив, Бакіта відповіла: «Я не знала Бога, й робила так через те, що повинна була вести себе саме таким чином» (Зібр. док. 138, 286). На делікатне запитання, чи під час довгого періоду своєї неволі не скористалися з її підвласного положення, вона сказала: «Я перебувала серед морального занепаду, але не заплямилася. Мене берегла Пречиста Діва, хоча я її тоді ще не знала», повторюючи при цьому: «У багатьох випадках я чулася під охороною Найвищого Буття» (там же 287.674).

Яким же великим здивуванням була її поведінка для усіх тих, хто її мучив: жодного обурення, а навпаки - лише співчуття і вибачення.

Ще одна надзвичайно важлива деталь: перебуваючи на самому дні байдужості і смутку, Бакіта ніколи не втрачала сили духа: «Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала» (там же 140.290).

Подані факти виразно говорять про те, що Бакіта відзначалася тихим і лагідним характером та винятково витонченими, вразливими почуттями.

Бакіта відчувала глибоку потребу любити і бути любимою: можливість переживати це почуття була у неї як у сім'ї, так згодом і у тяжкій неволі. Вона завжди цінувала навіть найменший жест доброти і кожний вияв сердечності, хто б його до неї не звертав. Найбільшим стражданням для Бакіти були хвилини, коли їй відмовлялося і у цьому.

Багато людей підкреслює лагідність характеру Бакіти, що, однак, не перешкодило їй вистояти перед спокусливими обіцянками легшого життя у себе на батьківщині, коли вона ризикувала втратити свою католицьку віру.

Бакіта, яку вважали «невільницею, річчю у руках її володарів», у мить, коли постала перед вибором негайного й відомого для неї блага, будучи господинею себе самої, вибирає невідоме, але правдиво існуюче. Ніжність серця й лагідність їй вдавалося поєднати з незламною силою духа і розсудливістю, бо вона була постійно освітлена «світлом, яке прийшло від Слова» (див. Йо 1, 9).

А. Скурані, біограф Бакіти, так визначає її життя: «Бакіта пройшла всі етапи християнського досвіду ще до того, як його пізнала. Вона страждала разом з Христом на Голготі, зазнала бідністі, покори, вибачення образ, споглядала Бога у блакиті неба та у красі африканських широт, була покликана Христом до свободи, не знаючи християнства».

Бог творив великі речі в душі тієї молодої африканки. Разом з тим, потрібно підкреслити надзвичайні природні дари самої Бакіти. Повертаючись до її рукопису, ми зауважуємо спонтанність розповіді, живість деталей, які передають описані події у їх справжній суворій суті.

Безсумнівно, стиль розповіді простий і не без прогалин, але з якими незвичними здібностями передає свої почуття ця проста і щира оповідачка.

Більше того, певні деталі, передані у всій своїй щирості, викликають повагу до її моральної гідності.

Вистачить пригадати тільки деякі епізоди з оповідання Бакіти: викрадення, втеча, ніжні спогади про своїх рідних у зачиненій на замок коморі; описані нею тяжкі хвилини татуювання викликають жах, і все це постає перед нашими очима знову: господиня з піднесеним батогом, гостра бритва на тілі, розпістерті бідні жертви, які чекають своєї черги.

А коли прийшла її черга, вона усвідомила: «Я не помру, бо Господь приготував мене для ВИЩОГО ЖИТТЯ».

І саме в очікуванні цього «вищого життя» проявляється сама Бакіта.

Вона розповідає: «Коли сестра Фабретті почула про моє бажання стати християнкою, то дуже зраділа, а я приступила до пізнання того Бога, якого носила у своєму серці ще з дитинства, але якого не знала».

Нарешті, після осягнення вершини цієї «висоти» - Хрищення - світло виповнило її душу, й вона здавалася «преображенною» (Док. 356).



«ВИЩЕ ЖИТТЯ»
Пройшовши разом з Бакітою вереницею світла і тіні, якими Боже Провидіння привело Бакіту до христильниці, ми вслухаємося до її власних слів, звернених до нас:

«Після вступу до катехуменату та підготовчого періоду з радістю, яку тільки ангели могли описати, 9 січня 1980 року я отримала святе Хрищення».
Зберігся письмовий опис цієї великої події, зроблений одним зі свідків, - панею Юлією Делла Фонте Спонца. Вона мешкала в будинку напроти дому катехуменату й заприятелювала з Бакітою ще з її першого приїзду до Венеції.

«Був чудовий день. Я сиділа у першому ряду у маленькій церквиці Інституту й, нерухома, напружено слідкувала за урочистим обрядом. Не можу передати, що я відчувала у ту щасливу годину: ще зовсім дитина, я була просто вражена.

По закінченні урочистості, разом з мамою та тіткою мене запросили на почастунок до вітальні. Крім кардинала Аґостіні, було багато священиків, а також світських людей. Я трималася трохи збоку, одночасно пробуючи звернути на себе увагу моєї товаришки. Я хотіла наблизитись до неї й поцілувати, як це робили усі сестри та інші жінки.

Бакіта помітила мене, посміхнулася, підізвала до себе й поцілувала. А я, з цієї миті тримаючись завжди поряд, була просто щаслива...

Мені хотілося, щоб це свято ніколи не закінчувалося.

Пригадую, було багато солодощів і напоїв, але я так нічого й не скуштувала. Бакіта, яку тепер називали Йозефіною, теж нічого не їла.

Коли уже всі вийшли, Ректор Інституту Катехуменату, Дон Якоб дей Конті Авоґадро, «святий чоловік» в літах, запросив Бакіту на обід, а разом з нею і мене. Ми обідали втрьох, й нам подавала добра господиня священика.

Йозефіна була щаслива. На її обличчі не було більше тієї звичної для неї тіні смутку.

Вона здавалася преображенною.

Говорила Бакіта небагато, але радість відчувалася у кожному її жесті, у кожному слові.

Я її запитала, що вона відчувала під час урочистості. Вона ж не відповіла й лише пестила мене і посміхалася.

Пригадую, як я поцілувала її в руку, думаючи про неї, як про святу. Вдома мені сказали, що Христос робить кожну людину святою, і плями з її душі щезають, роблячи душу чистою.

Я вдивлялася в обличчя Йозефіни, намагаючись побачити її чисту душу.

Люди приходили й відходили. Так тривало аж до вечора, поки Йозефіна нарешті у спокої не закінчила свято свого спасіння» (Док. 356-357).




СВЯТО ЗАКІНЧИЛОСЬ НЕ ДЛЯ ВСІХ
На святкуванні, разом з жінкою та дітьми, був також і пан Іллюмінато Кеккіні. Як добрий християнин, він залишив Бакіту з іншими, а пізніше запросив її до себе додому - щоб мати повністю для себе і для своєї сім'ї.

Це велике свято щирих почуттів та великої гостинності багаторазово повторювалося, а часом тривало навіть кілька днів.

Більше того, добре знаючи закони Інституту, пан Кеккіні передбачав, що через рік після Хрищення Йозефіна охоче й за власним бажанням прийме щиру пропозицію увійти до його сім'ї і стати її повноправним членом.

Дружина й діти були з цього дуже задоволені.

Здавалося, все йшло згідно плану, звичайно, з їх точки зору. Але по-іншому все виглядало з боку Йозефіни, яка, подякувавши за такий великий дар, рішуче відмовилася від нього.

Чому?


Тому що події випередила єдино правдива й важлива Постать.

Неофітка у глибині душі, як ніколи, відчувала виразний заклик, який заявив про себе з самого дня її хрищення. Заклик, який після свого втілення стане вінцем для всього «вищого життя», для якого Бог її вибрав.

Йозефіна Бакіта гаряче прагнула стати Дочкою Милосердя. Настоятелька Генерального Дому Дочок Милосердя, мати Анна Превіталі (1829-1897 pp.), позитивно відповіла на прохання про вступ молодої африканки до Згромадження.

Після закінчення етапу новіціяту Йозефіна Бакіта була прийнята до грона членів Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок, складаючи, 8 грудня 1896 року, обіти у Генеральному Домі в Вероні, де жила і померла Засновниця Спільноти - Магдалена Каноська.

Одного разу, на запитання про причини свого вибору, Бакіта, склавши руки й підводячи погляд до неба, відповіла: «За натхненням Господнім» (Зібр. док. 174.379).


  • А як ти до цього прийшла?

  • Не знаю все бо вчинив Він (Док. 42).

Так Йозефіна повністю віддається волі свого доброго Господа...

Через якийсь час з Венеції Бакіту перевели до Скіо.

Будучи дуже вразливою, молода сестра не могла без жалю залишити Дім, який став їй по-справжньому рідним. З повними сліз очима вона окинула поглядом велике Розп'яття вітальні, з якого набиралася сил, щоб вистояти перед настирливістю пані Мікелі та безвтішним плачем улюбленої Мімміни.

Востаннє вона увійшла до церкви, поцілувала христильницю, повторюючи при цьому зворушливі слова: «Тут я стала справжньою Божою дитиною» (Зібр. док. 10.24).

Наостанок, ніжно й зі вдячністю пригорнувши сестер, особливо настоятельку сестру Фабретті, свою «духовну матір», лагідна сестра виїхала з вірою у те, що добрий Бог, який керував кожним її кроком аж до цього дня, буде з нею також і в майбутньому.

І цього їй було досить.




У СКІО

Веселе працьовите містечко Скіо знаходиться поблизу Віченци, на півночі Італії. Містечко розляглося на березі Леогри, яка омиває узгір'я, глибоко позначене подіями війни 1915-1918 років.

Дочки Милосердя, усім відомі як Каносіянки, осіли у Скіо на вулиці Фузінато ще на початку 1886 року. Це сталося за бажанням та щедрістю пані Луїзи Россі. Запропонований нею дім зразу ж зробився центром виховання та апостольських діл: тут знаходилися ясла, початкова та технічна школи крою і вишивки, при ньому ж діяв сирітський притулок, школа-інтернат для дівчат, католицькі товариства для людей різного віку.

Йозефіна Бакіта прибула до Скіо у 1902 році.

Саме у цьому Домі, у 1910 році, на прохання настоятельки матері Маргарити Бонотто, вона розповіла історію свого життя, яку ми подали у цій книзі.

У Каносіянському домі у Скіо сестра Йозефіна отримала можливість - як вона сама підкреслювала у своєму проханні про вступ -робити «все, що б її не попросили», втілюючи у працю ту сердечну щирість, яка є основним елементом каносіянського духу.

Так, з готовністю серця й сильною волею, від кухні вона переходила до ризниці, двірницької, майстерні.

Виконуючи цю низку виключно домашніх справ, як їх прийнято називати, без сумніву, постає одне важливе питання: як могла сестра Йозефіна втілити у життя характерну апостольську духовність Дочок Милосердя, якщо вона постійно перебувала у чотирьох стінах Дому?

Сестра Йозефіна, у своїй простоті й освітлена Святим Духом, вирішила цю проблему ще до її виникнення. Для неї день, коли вона «похована з Христом, з ним жила новим життям» (див. Рм 6, 4), став таким великим, що вона не могла радіти йому одна. Виповнена новим духом, вона повинна була звіщати «велике милосердя Господа і вірність Його повіки» (див. Пс 117).

Ці гарячі почуття знаходять свій вияв у молитві, складеній Бакітою 8 грудня 1896 року, у день її повної посвяти Богові:



«Мій Господи,

якби мені крила, щоб полетіти туди, де мій народ,

і сильним голосом звіщати про Твою доброту, о, скільки б душ я могла здобути для Тебе!

Серед перших з них:

моя мама, мій тато,

мої брати, й сестра, і та рабиня...

Усі, всі бідні люди Африки.

Зроби ж так, Христе, щоб й вони

Тебе пізнали

і полюбили !»

Саме таким було високе місіонерське натхнення всієї щирої діяльності матері Йозефіни Бакіти.




МІСІОНЕРКА У ВСЬОМУ
Серце Йозефіни було переповнене місійним духом. Щоб реалізувати свій місійний неспокій, вона насамперед намагалася робити добрі діла й ставитися до інших сердечно, а з любові до Бога виконувати все те, що їй доручали.

Під час свого перебування у катехуменаті вона навчилася тонкого мистецтва вишивки на полотні та виконання декоративних виробів з відомими венеційськими перлинами.

Коли ж її перевели до Скіо, її обов'язком стала праця на кухні, у яку вона вкладала всю свою енергію і розум, щоб виконувати це завдання якнайкраще. Сила й розум, однак, не могли би зайти далеко, якби серце не прийняло цієї завжди тяжкої і втомливої праці.

Ще живуть сестри і вихованки, які підтверджують, що своєю їжею вона могла задовільнити навіть студенток з інтернату, й цього уже було досить, щоб визнати за кухаркою великі здібності.

Крім роботи на кухні, вона повинна була взяти на свої плечі ще один обов'язок. Під час війни 1914-1918 років кількість сестер і вихованок у Мірано Венето значно зменшилася, й тим, хто залишився, прийшлося зайнятися й іншими справами.

Сестра Бакіта отримала радісне завдання опікуватися ризницею, де вона зразу ж почула себе, як вдома, бо й так значну частину свого часу проводила у присутності свого доброго Господа.

З тих часів збереглося свідчення отця капуцина Бартоломео Чезаретті (1877-1970 pp.), капелана військового госпіталя № 55, який розмістився у Інституті Сестер Каносіянок у Скіо. Отець Бартоломео до 18 січня 1919 року виконував одночасно функції капелана у церкві сестер.

У той період «я близько познайомився з однією африканською сестрою, яку всі називали «сестрою-чорнявкою». Вона була завжди покірна і проста. Одним з її занять був догляд за ризницею. Точність і акуратність Бакіти у цій роботі передавали її велику віру у Євхаристію. З великим задоволенням і радістю вона готувала престол та святі предмети для служби. Часто про себе Бакіта промовляла слова, які розкривали її віру й закликали до доброти і довір'я до Бога. «Мій Пан, мій Господь», - повторювала вона з такою глибиною, що цими словами завоювала навіть загрубілі душі солдат».

У своїй розповіді отець Бартоломео описує також і келії сестер-каносіянок. «Я відзначив їх надзвичайну бідність. У кожній кімнаті стояло дерев'яне ліжко з солом'яним матрасом, стілець і маленький столик; на одній зі стін -невеличка ікона Пречистої Діви і розп'яття. Келія сестри Йозефіни буде ще біднішою від інших, бо, не займаючись школою, вона не мала ані ручок, ані книжок».

Сестра Йозефіна ніколи не губила часу, й навіть офіцери відмітили цю особливість. А вона на це часто відповідала: «Так же й Ісус працював».

Тільки у рухах вона була досить повільною, але це їй зовсім не перешкоджало. «Більше того, вона часто сама викликалася на заміну сестрам» (Зібр. док. 36.68).

Незабаром Бакіта отримала нове завдання, яке вимагало у неї постійної пильної уваги: вона почала працювати при дверях.

Коли рано-вранці дівчатка-школярки побачили сестру Йозефіну, у них вирвалися слова задоволення: «Сестра-чорнявка при дверях? Блаженна Господа, як добре !».

Звичайно, нечасто при дверях італійської школи можна було побачити африканську сестру. Але сестра Бакіта виконувала усі завдання з такою любов'ю, що підіймалася у них до найвищих вершин служіння.

До ясел дітей приводили їх матері, які, тут же знайшовши з Бакітою спільну мову, шукали найменшого приводу, щоб обмінятися з нею бодай словом. Зі свого боку, Йозефіна не шкодувала ні часу, ані жертв, тільки щоб усіх задовільнити.

Яка чудова людина!

Йозефіна володіла даром духовного притягання, бо прикрашала кожне своє слово й діло бальзамом молитви і жертовності.

Такою була таємниця її популярності у Скіо та за його межами.




ОБРАЗ БАКІТИ

Без сумніву, Бакіта могла похвалитися своєю красою і зграбністю. Вона була типовою африканською жінкою, з характерними для своєї раси гармонійними і правильними рисами: високе світле чоло, виразні скули вимальовували правильний овал обличчя, освітлений парою блискучих чорних очей, завжди рухливих через її природну сором'язливість.

Мала вона чорне й пухке волосся, темну шкіру, яка навіть у старші роки не знала зморщок. Із-за виразно вимальованих уст, завждискладених у посмішку, виднілися білі здорові зуби.6

Була вона висока та струнка, лише зрідка прискорений крок видавав її маленький недолік - невідворотній наслідок ударів під час рабства.

Вона була лагідною й приємною у розмові. Гіркий життєвий досвід не змінив її добродушності. З добрим серцем сестра приймала жарти навіть сумнівного походження.

Будучи за природою несімливою, вона виявлялася відважною й рішучою, коли потрібно було боротися за справедливість або за Божі діла.

Все глибше й глибше вона усвідомлювала свою нікчемність людської істоти, що не була перешкодою, а зливалася з тим «Великим, що вчинив їй Всемогутній» (див. Лк 1, 49).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАвтобіографія Я, Омельянова Ганна Вікторівна, народилася 14 лютого 1984 року в м. Ірпінь Київської області. Українка, громадянка України. Освіта з 1990 по 1996 рр
З 1990 по 1996 рр навчалась у школі мистецтв №49
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconХочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом!
Дорогі браття І сестри у Христі, ми продовжуємо своє приготування до св. Великого посту! Наступним кроком – це роздуми над двома...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconІнформація про результати діяльності інституту громадянського суспільства протягом 2012-2013 років Назва ігс скорочена назва ігс. Дані про легалізацію ігс. Адреса, контакти
Досвід роботи в консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconТема: Євген Гуцало. “Сім’я дикої качки”. Твір про людину І світ довкола неї. Мета: Поглибити знання школярів про життєвий І творчий шлях Є. Гуцала, ознайомитися з його твором «Сім’я дикої качки»
Тосі та Юрка; розвивати в учнів мислення, увагу, спостережливість, вміння «повільного читання» тексту; виховувати доброту, милосердя,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconФільмотека Європейського клубу
Фільм про Катинський розстріл. В основі фільму книга Анджея Мулярчика Post mortem Катинська Історія. Розповідає історію жінок – матерів,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАктуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди
Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconУрок позакласного читання для учнів 6-8 класів на тему: «Магічний двобій Санька-характерника І Гаррі Поттера»
Запорізької Січі; зрозуміти їхні характери та долі, утвердити думку про духовну красу людини, яка пов’язує своє життя з історичним...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАсопис Францисканського Ордену Світських України видається Національною Радою фос україни
Міжнародна спільнота фос відзначила XIV генеральний та VI виборчий капітул в Ассизі. Капітул обговорював важливі питання з життя...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка