Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу



Сторінка4/4
Дата конвертації15.04.2017
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4

СВІДОК ХРИСТА

Усе життя Бакіти було свідченням про любов до Христа Спасителя.

Як же ради любові до Бога й задля здійснення Його місії не могла погодитися Йозефіна звіщати усім, по можливості, людям «чудові діла Божі», переміщуючись по густій мережі італійських каносіянських домів?

Навіть передбачаючи великі труднощі, Бакіта у знак покірності схилила голову й промовила: «На все воля Божа».

Зрештою, таке завдання повністю відповідало прагненню її серця «звіщати Христа, щоб його полюбили» (Магдалена Каноська). Й вона погодилася, з готовністю і відданістю.

Так у 1935 році, у відповідь на запрошення місцевих настоятельок, уже знайомих з трагічними пригодами очікуваної у гості героїні, для матері Йозефіни розпочався період постійних переїздів.

У тій місійній прощі її товаришкою була сестра Леопольда Бенетті (1867-1964 pp.), 36 років місійного життя якої в Китаї були повними найрізноманітніших пригод.

Темами місійних зустрічей були «Каносіянські місії» і «Живий свідок віри». Тим свідком була мати Йозефіна Бакіта.

Несміла за природою, вона відкидала всяку спробу реклами. Чого ж їй коштувало показуватися слухачам! Робила ж вона це, однак, скромно і просто, погоджуючись навіть піднятися на сцену, бо слухачі не тільки хотіли її бачити, але й просили сказати кілька слів.

її ж промова була завжди одинаковою: «Будьте добрими, любіть Господа, моліться за тих нещасних людей, які Його не знають. Знайте, що пізнати Бога це велика ласка!».

Під час однієї зі своїх прощ до Кремони, а саме у монастир Візиток з Сорезіни, Йозефіна Бакіта пережила чудову несподіванку.

Серед монахинь вона зустріла одну африканську сестру, Марію Августину, як і вона, з Судану, яку викупив з неволі Дон Б'яджо Веррі (1819-1884 pp.).

Землячки і сестри по вірі, вони довго розмовляли, пригадуючи ті дороги, які Боже Провидіння передбачило також і для того, щоб подарувати обидвом цю взаємну втіху.

У той час чернечого життя, присвяченого місійній праці, у 1936-1938 роках мати Йозефіна перебувала у Домі Новіціяту Каносіян-ських місій у Вімеркате (Мілан), де несла своє служіння при дверях.

Після закінчення своєї, справжньої для неї, місії вона покинула Дім у Вімеркате й відбула у Скіо, де зі щирим серцем прийняла на себе звичну череду покірних й, разом з тим, великих обов'язків.

Життя у Скіо, однак, не було спокійним. Саме у 1939 році, році її повернення до цього містечка, появилися перші ознаки однієї з найстрашніших й найшаленіших воєн світу (1939-1945 pp.).

Уся каносіянська спільнота на вулиці Фузінато була повністю закручена виром цього нещастя: коли під час першої світової війни сестри повинні були закрити школи, то під час другої їх діяльність велася у межах неможливого.

Відповідальність сестер за значну кількість учнів у домі була дуже великою, до того ж, Скіо лежало на траєкторії перельотів повітряного флоту. При кожній тривозі потрібно було бігти до бомбосховища.

Усі намагалися врятуватися. Винятком була мати Йозефіна. Навіть якщо її й кликали, вона не рухалася: «Хай стріляють, - говорила та добродушно, - все одно наказує тільки Він, Господь».

Мешканці Скіо довірливо повторювали: «З нами мати-чорнявка. Це свята, вона нас врятує від небезпеки».

І справді, коли у великий зал прядильної фабрики потрапила бомба, не було жодної жертви: з пятидесяти бомб, що впали на навколишні території Ліз'єри, не вибухнула жодна.

«Хто вірить Богові, того Бог нагороджує по-Божому».

Скільки сімей у Скіо пережило тяжкі випробування: чоловіки, сини пішли на фронт й так ніколи і не повернулися.

Сестра Бакіта ділила з усіма їх страждання і надію. Зі зворушенням вона вислуховувала нещастя багатьох молодих матерів і наречених і для кожної знаходила слово віри і втіхи.


ДОЧАСНІ Й ДОВІЧНІ СВЯТКУВАННЯ

У повний розпал війни, а саме 8 грудня 1943 року, виповнилося п'ятдесят років чернечого життя сестри Йозефіни Бакіти серед Дочок Милосердя.

Це свято змусило сестер на вулиці Фузінато принаймні на один день забути про лихоліття історичного моменту. Але свято стосувалося не тільки сестер-каносіянок. Святкувало ціле містечко, бо Бакіта належала усім. У той чудовий день мати Йозефіна зайняла почесне місце у каплиці, на оздобленому шовком та квітами підніжжі. Урочисту Службу відправляв монс. Ієронім Тальяферро.

Бакіта, покірна і скромна, приймала привітання й сердечно дякувала, майже просячи вибачення за причинене замішання.

А замішання справді було велике: весь добрий люд Скіо хотів привітати ювілярку й подякувати за її «заступництво».

З цієї нагоди був видрукований образок -пам'ятка з фотографією Бакіти. Під час святкувань не могло обійтися без натяку на таємничий план Божого Провидіння, яке, «викорінивши ніжну квітку африканської пустелі, незрозумілими шляхами перенесло її на християнський грунт, щоб зробити добровільною рабою Того, який виразно говорить, що ярмо моє любе й тягар мій легкий» (див. Мт 11, ЗО).

Але «тягар», по-людськи кажучи, робився все важчим і важчим: з огляду на здоров'я сестра Йозефіна почувала себе зовсім погано. Поставлений діагноз був складний: деформуючий артрит, бронхіальна астма з кашлем, загострена наступним двостороннім запаленням легень.

Мати Йозефіна добре усвідомлювала собі свій стан: на пропозицію прийняти таїнства вона відповіла: «Так, так, я хочу». Й хоча їй з трудом вдавалося слідкувати за всіма молитвами, опісля, замислившись, вона просиділа спокійна якийсь час.

А потім, у глибокому жарі, благала: «Зніміть кайдани, вони такі тяжкі» (Зібр. док. 233-531). Потім вона почулася знову краще. Побачивши це, сестри запитали: «Сестро Йозефіно, як ти себе почуваєш? Сьогодні субота».

А вона, замислившись, через якусь мить прошепотіла: «Яка я щаслива: о Діво, Пречиста Діво».

Такими були її останні слова.

Трохи раніше, на запитання сестри -«Йозефіно, куди ти йдеш?» - вона, наголошуючи на кожному слові, відповіла:



«Я йду, поволі-поволі, до вічності. Несу з собою два клунки: один з моїми гріхами, другий більший з безмежними заслугами Ісуса Христа.

Коли стану перед Божим судом, я закрию мій негарний клунок заслугами Діви, а потім розв'яжу інший, покажу заслуги Христа і скажу Небесному Отцеві: 'Тепер же суди, що бачиш.

О, я певна, що мене не відішлють назад.

А тоді я повернуся до святого Петра і скажу йому: 'Закривай же двері, я залишаюся тут!' » (Зібр. док. 157.334).
Там вона і залишилася: 8 лютого 1947 року, о 20 годині 10 хвилин.

Нарешті вона була у руках Того, якого так прагнула любити ще до того, як Його пізнала. У цій безпосередній зустрічі «лицем в лице» вона могла співати разом зі своєю улюбленою Пречистою Дівою:


«Величає душа моя Господа... бо велике вчинив мені Всемогутній» (див. Лк 1, 46-49).
У неділю, 9 лютого, її тіло було перенесене до кімнати поряд з церквою.

Тіло Бакіти й після смерті зберегло свою гнучкість: матері брали руку Йозефіни й у знак захисту клали її на голівки своїх дітей. Вираз її обличчя був таким погожим і природнім, що навіть «діти її не боялися», як часто вона сама любила про себе говорити.

Прийшло багато віруючих, серед яких були як люди з високих суспільних кіл, так і прості смертні. У понеділок ввечері, перед закриттям труни, подзвонили з прядильної фабрики Россі, робітники якої попросили зачекати на них, щоб разом віддати поклін своїй «Матері».

Похорон відбувся 11 лютого 1947 року у церкві Інституту Каносіянок, й очолив його прелат церкви, монс. Ієронім Тальяферро. Незважаючи на непогоду, у похороні взяло участь багато людей.

У знак вдячності й пошани до померлої, вона була похована на кладовищі Скіо у родинній могилі Панів Ґаспарелла.

Сьогодні мощі Бакіти зберігаються в урні під центральним престолом у Церкві Дому Каносіянок міста Скіо, на вул. Фузінато.

«Вірне слово: коли ми з ним померли, то разом з ним будемо й жити» (2 Тм 2, 11).

ТАЄМНІ ДОРОГИ

БОЖОГО ПРОВИДІННЯ
Пройшовши з Бакітою дорогами її земного життя, у радості духа разом зі святим Павлом ми можемо сказати: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рм 8, 28).

Абсолютно явним є те (що випливає також і зі свідчення самої Бакіти), що вона полюбила Бога ще до того, як Його пізнала. І тільки на другому етапі свого життя, у довгій шерензі трагічних, болісних подій, вона зуміє прочитати таємничий план Божих намірів, чарівний вінок подій у світлі натхненних слів Апостола.

Навіть ті ж торговці невільниками, будучи вплетеними у жахливу сцену її життя, назвали її «Бакітою», тобто «Щасливою», ставши, як Каяфа, пророками (див. Йо 18, 14).

Якщо б життя цієї суданської дівчинки не змінило своєї звичайної течії, не було б сьогодні багатьох мільйонів католиків та людей інших вірувань, виявляючих шану до цієї покірної постаті.

Зразу ж потрібно підкреслити те, що усі нещастя, всі перешкоди, помилки, брутальні та егоїстичні інстинкти, продажні й корисливі виправдання - все це працювало на здійснення намірів Божого Провидіння.

Давайте ще раз коротко пройдемо його повними таємничості етапами, яких ніхто не міг передбачити.

Драма починається з незвичайного випадку.

Дві дівчинки захоплені грою: одній вісім-дев'ять років, іншій тринадцять.

Чужинці, появившись, як з-під землі, зразу ж націлилися на меншу.

Чому не на двох разом, або на старшу? Та була сильнішою, навченою до праці, була більш вдалою під кожним кутом зору.

Ні. Вони повинні викрасти саме меншу.

«Чому саме мене?» - потім буде запитувати у себе Бакіта.

«Не тому, що ви численніші... полюбив вас Господь і вибрав вас, ви ж бо найменший з усіх...» (див. Втор 7, 7).

Продана іншому торговцеві невільниками, вона втікає. І тут же була піймана і знову перепродана. Тому що повинна була увійти до складу каравану, прямуючого у Ель Обейд.

Продана «дуже багатому чоловікові», вона прислуговує його двом дочкам.

Місце непогане, але спокій триває недовго.

«Якби не одна провина, - говорить Бакіта, - уже не пригадую, що саме, що стосувалося сина господаря» (Рук. 14).

Побита до крові, вона нарешті була продана генералові турецької армії: невільницю приставили в прислугу його матері і дружині. «Обидві відзначалися нелюдським ставленням до бідних невільників. За три роки на цій службі я не пригадую навіть одного дня без ран» (Рук. 15).

Це була та темна ніч, яка звіщала початок сонячного дня.

Тому, що «Господь піклувався нею» (див. Втор 2, 7), «ніс її на всьому шляху» (Втор 1, 31), щоб привести туди, де «всі дороги твої готові» (див. Юд 9, 6).

Генерал, підштовхнутий небезпекою появи магдістів, вирішує покинути Ель Обейд. Він продає майже усіх невільників, за винятком десяти. Й Бакіта серед них - супроводжує господаря до Туреччини.

Приїхавши у Хартум, Бакіту теж вирішили продати.

Хто ж стане її покупцем у місті, повному напруження і нестабільності?

Ним стане чужинець, дипломат за професією. Працівник італійського консульства Каліст Леньяні заплатив названу ціну - й дівчинка стала його гостею.

Життя у консульському домі скидалося на сон. І теж, як і раніше, брутально перервалося.

Консул раптово повинен повернутися до Італії.

Бакіта залишається у Хартумі разом з покоївкою.

«Коли я почула розмову про Італію, про красу та чарівність якої я нічого не знала, у моєму серці зародилося живе бажання виїхати разом з господарем. Він мене любив, тому я... наполягала й наполягала, і нарешті він погодився. Цього бажав сам Бог, зрозуміла це пізніше» (Рук. 22).

Наближався кінець 1884 року. Революціонери Магді підійшли до воріт Хартуму.

Як же могли, запитують себе історики, члени невеликого каравану вийти з Хартуму, пройти 900 кілометрів аж до Суакіну, не будучи пійманими і розстріляними?

Таємниця.

Й ось ключ до неї: серед втікачів була Бакіта, яка прямувала до Італії. Її присутність серед подорожуючих стала порятунком для всього каравану, врятованого її Господом (див. Ді 27, 24).

Караван все ще стояв у Суакіні, коли прийшла звістка, що «банда корсарів увірвалася до міста Хартум, знищила все, що їй трапилося на шляху, й викрала усіх невільників.

Якби я залишилася у місті, мене також би викрали,- говорить Бакіта, - і що б тоді зі мною сталося?» (Рук. 23).

Квітень 1885 року. Генуя.

Чи Бакіта поїде разом з консулом, своїм рятівником?

Ні. Вона поїде не з ним до Падуї, а у Ме-рано Венето, разом з панами Августом і Туріною Мікелі.

Це «Господь зміцнює кроки чоловіка, й його дороги йому до вподоби» (Пс 37, 23).

«Влаштована на все життя», - думає про неї господиня.

Фактично, Бакіта увійшла до грона сім'ї Мікелі, навіть якщо й залишилася у ролі служниці.

Ще раз на неї чекає дорога до Африки й повернення до Італії, а потім все буде без змін на протязі двох років. Аж поки пані Мікелі не заговорить про нове повернення на чорний континент.

А що ж буде з Бакітою та Мімміною?

Відповіді не можна було передбачити: їх приймуть до Інституту Катехуменів.

Дивне місце для нових гостей.

«Дівчинка була вже охрищена, що ж їй робити в катехуменаті?» - здивовано запитувала у себе самої Бакіта (Рук. 25). Й уже знала відповідь.

«Сповнювалася таємниця Бога» (див. Ді 10, 7).

Видимим його знаряддям у той момент був розпорядник дому Мікелі Іллюмінато

Кеккіні, який запропонував, реалізував цю ідею і виступив її гарантом.

Бакіта з цієї хвилі була на «головній дорозі, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч» (див. Втор 2, 27).

На її власне прохання вона розпочала вивчення правд католицької віри.



«Сестри допомогли мені пізнати того Бога, якого з самого дитинства я відчувала у своєму серці, не знаючи про Нього нічого» (Рук 26).

Тяжко повірити, але Бакіта повинна була стати Божою дитиною у святому хрищенні.

Чи все, однак, іде гладко, згідно її бажань?

Несподівано появляється перешкода.

Пані Мікелі повертається до Італії, щоб забрати Мімміну разом з Бакітою і знову виїхати до Африки, де на Бакіту уже чекає готова праця.

Цим разом Бакіта з несподіваною настирливістю оволоділа ситуацією.



«Я не могла повернутися до Африки. У мене не було б там жодної можливості визнавати мою нову віру. Я дякую пані Туріні й бажаю всякого добра її донечці, але не хочу втратити Бога» (Рук. 27).

На протязі наступних днів тривала тяжка боротьба.

«Господь був її силою і щитом її» (див. Пс 28, 7).

Й будучи сильною духом, вона винесла всі докори, погрози і спокусливі обіцянки.



«Розлучилася я з ними в сльозах... Однак, мене не покидало задоволення, що я не піддалася» (Рук. 29).

Було 29 листопада 1889 року.

А 9 січня 1890 року Бакіта прийняла таїнство хрищення «з радістю, яку тільки ангели могли описати» (Рук. 29).

Йозефіна просить і отримує дозвіл на те, щоб вступити до грона Дочок Милосердя, де вірно й витривало йтиме дорогами євангелійних блаженств аж до своєї зустрічі з Господом, 8 лютого 1947 року.

У світлі Духа вона добре зрозуміла, що була вибрана «з-поміж усіх...» (Втор 18, 5), глибоко відчула таємниче прагнення Божих намірів і те, що «усе зробив Господь для власної мети» (Прип 16, 4).

Під час однієї із зустрічей з молоддю зацікавлений студент запитав сестру Йозефіну: «Що б ви зробили, якби зустріли своїх викрадачів?».

Бакіта, не вагаючись, відповіла: «Якби я зустріла тих, які мене викрали, а також і тих, які мене мучили, я б нахилилася, щоб поцілувати їм руки; бо якби не вони, я б не стала християнкою, ні сестрою» (Зібр. док. 16, 37).

Бракувало ще одного штриха у шедеврі Божого Провидіння. І це сталося з великодушною щедрістю.

17 травня 1992 року Папа Іван Павло II проголосив блаженними священика Хосемарія Ескріва де Балаґуер і сестру Йозефіну Бакіту.

Таке от співпадіння! Монсеньйор, маркіз за походженням, засновник відомого й поширеного по всьому світу Діла, й сестра, колись невільниця, куплена, продана, перепродана, невідома світові, постала з нічого.

Яка мета цього всього?

Щоб триста тисяч людей на площі св. Петра могли прийняти звернення покірної Бакіти:

«Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього» (Сир 17, 29).

А ось день 10 лютого 1993 року, а з ним -наступна несподіванка.

Папа Іван Павло II перебуває у Африці з нагоди своєї десятої апостольської прощі. Закінчив він її сміливо і відважно, зі співчуттям та рішучим криком у захист безголосих, з живим захопленням усіма вірними, які не зважають на перешкоди.

Закінчив він її з безмежною радістю для усіх присутніх, бо 10 лютого 1993 року Бакіта повернулася додому, до Судану.

Генеральна мати Сестер Каносіянок Еліде Теста передала папі бронзове погруддя з реліквіями блаженної Бакіти для собору в Хартумі.

На великій Зеленій площі столиці мільйон святкуючих суданців з'єднав свої голоси і серця з папою Іваном Павлом II і з архиепископом Гавриїлом Зубеір Вако, щоб сказати:

«З поверненням додому, Бакіто!»


БЛАЖЕННА

Живим свідченням про життєву дорогу сестри Йозефіни Бакіти стала промова Святішого Отця Івана Павла II, яку він виголосив 17 травня 1992 року у Римі, під час беатифікації сестри Йозефіни, й 10 лютого 1993 року у Хартумі, під час своєї десятої апостольської подорожі до Африки. Нижче приводиться текст промови, яка й сьогодні передає нам актуальне життєве послання цієї незвичайної Блаженної з Судану.

Блаженна Йозефіна Бакіта є особливим свідком отцівської любові Бога й виразним знаком постійної актуальності євангелійних благословенств. Народжена в Судані у 1869 році, ще в ранньому дитинстві викрадена невільниками, вона постійно виставлялася на продаж на ринках Африки, зазнавала гіркоти неволі, яка залишила на її тілі глибокі сліди людської жорстокості. Незважаючи на цей болісний досвід, вона зберегла праведність і надію. «Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, - говорила вона пізніше, - бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала». Ім'я Бакіта, дане їй торговцями, значить «щаслива», й саме такою вона стала за волею Бога, Господа всякої потіхи, який завжди йшов поряд і вів її за руку.

Завдяки таємничому розпорядженню Божого Провидіння Бакіта потрапила до Венеції, де дуже швидко відкрилася для діяння благодаті. Хрищення, а через кілька років - обіти у Згромадженні Дочок Милосердя Каносіянок були логічним завершенням віднайдення скарбу Євангелії, для якої Бакіта присвятила все своє життя, відмовляючись - уже як вільна людина - від повернення на рідну землю. Як і Магдалена Каноська, вона прагнула жити тільки для Бога і з героїчною витривалістю, покорою й довір'ям вірно йшла дорогою найдосконалішої любові. Її віра була незламною, полум'яною. «Якби ви знали, яка це радість -пізнати Бога!» - говорила вона часто.

Нова блаженна прожила у Згромадженні Дочок Милосердя 51 рік, керуючись покірністю у щоденній праці, послушній і непомітній, але багатій на правдиву любов і молитву. Мешканці Скіо, де вона прожила майже весь час, глибоко переконалися у тому, що їх «мати-чорнявка» - як вони її називали - це особистість, повна незвичайної і захоплюючої внутрішньої сили, багатство якої виявляється у дарі самої себе. Її життя пройшло серед неустанної молитви за місію, у вірній любові, покірній і героїчній, яка дозволила їй жити свободою дітей Божих і поширювати її навколо себе.

У наш час, коли невгамовне прагнення влади, грошей, споживання породжує так багато недовір'я, насилля й самотності, Бог ще раз дарує нам Бакіту, як сестру усіх людей, щоб вона могла нам вказати таємницю справжнього щастя: євангелійні благословенства,

Бакіта дарує нам звернення героїчної доброти, яке є образом милосердя небесного Отця. Вона залишає нам свідчення євангелійного поєднання й вибачення, яке, безсумнівно, стане джерелом втіхи для християн її країни, Судану, котрі також переживають багатолітній конфлікт - причину багатьох жертв. Їх вірність та їх надія для всієї Церкви є приводом для того, щоб замислитись і висловити слова вдячності. У дні великих нещасть сестра Бакіта веде їх дорогою наслідування Христа, щораз глибшого християнського життя і незламної прив'язаності до Церкви. Сьогодні з гарячим закликом я ще раз звертаюся до відповідальних за долю Судану, щоб вони прагнули досягнути ідеалів миру й об'єднання, які проголошують; щоб гарантували повагу основних прав людини, - особливо право на свободу релігії, - нікого не дискримінуючи з етнічної чи релігійної точки зору.

Джерелом глибокого занепокоєння є доля сотень тисяч вихідців з південних регіонів країни, через війну змушених покинути власне житло й місце роботи; останнім часом їх навіть вигнали з таборів, які були для них хоч якоюсь формою допомоги, й перевезли в пустельні зони, куди заборонено доступ навіть машинам міжнародних організацій з гуманітарною допомогою. Ми не можемо залишатися байдужими до їх трагічної долі.

Я наполегливо прошу міжнародні гуманітарні установи продовжувати нести допомогу потребуючим, допомогу спасенну й необхідну.

Вітаючи делегацію Церкви Судану, присутню на святі, я з любов'ю, супроводженою молитвою, думаю про всю Церкву цієї країни: про єпископів, єпархіяльне й місійне духовенство, а також про катехистів, жертовних і необхідних співпрацівників у ділі поширення Божої правди, слова і любові.

Мешканці Судану займають постійне місце у моєму серці і в моїй молитві: я довіряю їх заступництву нової блаженної - Йозефіни Бакіти.



(з гоміліії Святішого Отця Івана Павла II, проголошеної на площі св. Петра 17 травня 1992року, з нагоди беатифікації с. Йозефіни Бакіти)
АКТУАЛЬНІСТЬ СЛІВ БАКІТИ
Ниже наводяться цитати з рукописів і думки з розмов, які були записані за життя Бакіти. Вислови, повні сердечної мудрості, наводяться у короткій формі для того, щоб кожен міг собі вибрати і вкласти у своє серце те, що породило серце Бакіти й що вийшло з її уст з природною простотою.

«Пригадую, що дивлячись на сонце, місяць і зірки, на красу природи, я запитувала у себе: "Хто ж господар усіх цих красот?". Й відчувала величезне бажання пізнати, побачити Його, виявити Йому мою шану» (Рук. 26).
«Навіть, коли б я стояла навколішки все моє життя, я б не змогла висловити усієї моєї вдячності доброму Богові» (Док. 399).
«Усе моє життя було даром Божим: люди були тільки знаряддям; дякуючи їм, Бог уділив мені дару віри» (там же 427).
«Бог був завжди добрим до мене, на протязі всього мого життя» (Зібр. док. 308, 724).
«Щасливі ви, народжені у католицькому краї. Я ж пришила сюди пізніше. Будьте за це вдячні Богові і Матінці Божій» (там же 89, 75).

«Робімо все можливе, щоб задовільнити Господа» (там же 281, 559)·

Коли її попросили розповісти про своє життя, вона розпочала так: «Все для хвали Бога, для прославлення всесильності Бога, який привів мене до спасіння» (Зібр. док. 45, 89).



«З огляду на справедливість, багаті повинні давати бідним» (там же).

«Чинити волю Божу є ділом справедливості» (там же 271, 630).

«Мій Господи,

якби мені крила, щоб полетіти туди, де мій народ,

і сильним голосом звіщати про Твою доброту,

о, скільки б душ я могла здобути для Тебе !

Серед перших з них:

моя мама, мій тато,

мої брати, й сестра, і та рабиня...

Усі, всі бідні люди Африки.

Зроби ж так Христе, щоб й вони

Тебе пізнали

і полюбили

(Мимовільна молитва, 8/12/1896 p.).



«Речі цього світу є нічим, бо вони земля; тим, чим ми повинні займатися, є справи неба: це Господь» (Зібр. док. 41,81).

«Я все дам Господу, й Він буде мною опікуватися: це Його обов'язок » (там же 42, 81).

«Якби на цьому світі ми не покладали надії на Господа, що б ми робили?» (там же 41).

«Міняються люди, одна людина приходить за другою, й на те воля Божа: Він залишається завжди; у раю ж ми знову всі зустрінемося, треба лиш трохи зачекати» (Зібр. док.).

«У всіх ділах покладаюся на Господа» (там же 271, 627).

«Я щаслива, що з милосердя Божого стала християнкою» (там же 427).

«Я роблю все, що для мене можливе: решту зробить Він» (там же 238, 540).

«У волі Божій є великий спокій» (там же 238, 540).

«Господь мене полюбив; треба любити усіх людей, треба їм співчувати» (там же 203, 455).

«У неволі треба було насильно покорятися, а як ні, падали побої, ще й які! Тепер же ми покоряємося з радістю» (там же 132, 268).

«Здорові чи страждаючі, потрібно коритися з радістю» (там же 131, 208).

Одній з новичок, яку відіслали з Вімеркате до власної провінції, бо її здоров'я не дозволяло їй виїхати на закордонні місії, сестра Йозефіна сказала: «Не хвилюйся, ми станемо святими й місіонерками, залишаючись на місці, і врятуємо багато душ». Та ж сестра визнала: «Вона це мені сказала таким чином, що я повернулася з великою радістю» (Зібр. док. 6, 13).


З іншої нагоди вона сказала: «Якщо б наші африканські жителі почули про Господа і про Пречисту Діву, вони б усі навернулися і стали дуже добрими» (Зібр. док. 36, 69).
Одній дівчині, якій порадили виходити заміж, а не вступати до Згромадження, вона сказала: «Не те гарне, що здається кращим, а те, чого хоче Господь» (там же 703).
Якось у Йозефіни, яка сиділа у візку, один єпископ запитав: «Що сестра робить?». — «Те ж саме, що й отець Єпископ: виконую волю Божу» (там же 649).
«Я ніколи не думала нічого поганого про моїх сестер» (там же 186, 413).
Після переїзду з Венеції до Скіо вона сказала: «Ми завжди у домі Господньому» (там же 692).
Якось її запитали: «Чи не маєте ви жалю до тих, які завдали вам стільки страждань?». Бакіта, усміхаючись, відповіла: «Я багато за них молюся, щоб Господь, такий добрий і щедрий до мене, був добрим і до них, аж до їх навернення і спасіння» (Док. 414).
«Однак, ті работорговці були злі люди», -ствердила одна з сестер. Бакіта, приклавши палець до уст, прошепотіла: «Мовчіть, не були вони людьми злими, бідні, бо не знали доброго Бога, й не хотіли причинити мені нічого поганого: вони були панами, а я їх невільницею» (Зібр. док. 16, 89).
«Що б зробила сестра, якби зустріла своїх викрадачів?» - запитав її один з молодих людей. «Якби я зустріла тих, які мене викрали, а також і тих, які мене мучили, я б нахилилася, щоб поцілувати їм руки; бо якби не вони, я б не стала християнкою, ані сестрою» (там же Зібр. док. 16, 37).
З глибокою любов'ю вона згадувала своїх батьків, братів і сестер. Як часто вона пригадувала «бідну сестру-невільницю». «Я, однак, глибоко впевнена, що обійму їх у Раю, бо надіюся, що Господь дозволить, щоб і вони стали християнами: це той ідеал, який скрашує моє життя. О так, Ісусе, сповни мій обіт!» (Рук. 10).
Про сестер, які ходили навчати катехизму, вона говорила: «Вони йдуть навчати катехизму, я ж залишаюся у церкві молитися за те, щоб вони добре робили своє діло» (Зібр. док. 127, 253).

За якийсь час, коли її запитали, чи те, що про неї говорять, правда, вона відповіла: «Якщо йдеться про правду, то її скоріше менше, ніж більше, бо багато правдивих речей знає тільки Господь, і не можна їх ані розповісти, ані записати» (Док. 403).

Вона гаряче прагнула привести нові душі до Христа: «Я б хотіла могти літати, щоб сягнути усіх і освітити їх у вірі; бо місіонерів небагато, а Африка велика» (там же 108, 221).
«Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала» (Зібр. док. 140, 290).
«Якби під час мого довгого рабства я пізнала Бога, наскільки менше мені би пришилося страждати» (там же).
«Страждання, причинені хворобою, мають більшу вагу, ніж будь-яка добровільна мука» (там же 49,98).
«Ми ніколи не будемо страждати так, як Ісус і Його Мати» (там же 49, 98).
«Я ніколи не буду відчувати втоми, стоячи перед Господом, це мені задоволення. Скільки часу Він сам чекав на мене» (там же 125, 251).
Настоятелька, мати Тереза Мартіні, чимсь стурбована, почала було розмову з сестрою Йозефіною. А та, спокійна, відповіла так: «А Ви, сестро, дивуєтеся, що наш Господь Вас змушує страждати? Якщо Він не прийде до нас зі стражданням, до кого ж має йти? Чи ж ми не вступили до монастиря, щоб робити те, чого Він хоче? Так, сестро, я, бідна, буду молитися, і буду багато молитися, але за те, щоб сповнювалася Його воля» (там же 407).

Настоятелька відійшла, повторюючи про себе: «Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам» (Лк 10, 21).


«Якщо Господь кличе, ми йдемо. Хай Він, Господь, чинить те, що хоче, ані годиною раніше, ані годиною пізніше. Так, це дивна річвиконувати волю Божу» (Зібр. док. 41-42, 81).
«Я мала щастя вступити у посвячене життя у день Непорочної Діви Марії. Сьогодні субота. Я закінчую своє життя з Богородицею. О, Богородиця так мене любила» (Док. 376).
«Як дозволить мені Господь, я з неба буду просити багато ласк для спасіння душ» (Зібр. док. 203, 454).
ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ СЕСТРИ БАКІТИ
близько 1869 р- народилася в районі Дарфур, Судан (Зібр. док. 265, 614)
1878 р. викрадена арабськими работор-

говцями і продана на невільничому ринку. Втекла, була піймана і знову продана, згодом перепродана, на цей раз генералу турецької армії.



  1. р. разом з сім'єю генерала покинула

Ель Обейд і прибула в Хартум.

  1. p. куплена італійським консулом у

Хартумі Калістом Леньяні.
1885 р. привезена до Італії й подарована

пані Туріні Мікелі.



  1. р. 29 листопада. Не погодилася по-

вернутися на батьківщину й залишилася в катехуменаті Сестер Каносіянок у Венеції.

  1. р. 9 січня. Прийняла таїнство хри-

щення, миропомазання і причастя з рук кардинала Домініка Аґостіні.
1893 p. 7 грудня. Вступила до новіціяту

Сестер Дочок Милосердя у Домі катехуменату.


1896 р. 8 грудня. У свято Непорочної Ді-

ви Марії склала свої перші обіти у Вероні.


1902 р. переведена у Скіо, вул. Фузінато,

51.


1910 р. Скіо. Сестра Йозефіна Бакіта пи-

ше спогади про своє життя.


1927 р. 10 серпня. Склала довічні обіти в

Венеції.
1936-1938 pp. переведена у Вімеркате, в Дім новіціяту Сестер-Каносіянок.


1947 р. 8 лютого. Закінчила свій земний

шлях.
1955-1957 pp. початок процесу беатифікації Бакіти в м. Віченца.


1968-1969 pp. другий етап процесу беатифікації.

1969 p. 25-29 вересня. Ексґумація тіла

Бакіти і його перенесення з міського кладовища Скіо до церкви Інституту Дочок Милосердя на вул. Фузінато, 51.
1978 p. 1 грудня. Папа Іван Павло II про-

голосив декрет про героїзм чеснот раби Божої Йозефіни Бакіти.



  1. р. 6 липня. Папа Іван Павло II про-

голосив декрет про її зачислення до блаженних.

  1. р. 17 травня. Папою Іваном Павлом

II Бакіта була проголошена блаженною.

  1. р. 10 лютого. Папа Іван Павло II в

Хартумі. Настоятелька Дочок Милосердя, мати Еліде Теста, передала погруддя й урну з мощами блаженної єпископові Хартуму монс. Гавриїлу Зубеір Вако та усім єпископам Судану.

ЗМІСТ
Вступне слово
ЧАСТИНА ПЕРША
Підступ

Батьківщина Бакіти - Судан

Християнський Судан

Віра Судану

Корені

Рабство
ЧАСТИНА ДРУГА
Розповідь

Трагедія

Моя черга

Невільничий ринок

Втеча

Третя і четверта купівля-продаж

Татуювання

До свободи і спасіння

Прощай, Африко, моя вітчизно!

Рішення всього життя

«О, незабутній день!»
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Християнка, сама не знаючи цього

Вище життя

Свято закінчилось не для всіх

У Скіо

Місіонерка у всьому

Образ Бакіти

Свідок Христа

Дочасні й довічні святкування

Таємні дороги Божого Провидіння

Блаженна

Актуальність слів Бакіти

Хронологія життя сестри Бакіти
Друк закінчено у грудні 1996 року у друкарні Citta Nuova Р.А.М.О.М. Largo Cristina di Svezia, 17 00165 ROMA tel. 5813475/82

1 Ольґосса розташована на відстані 2.400 км на схід від Червоного моря, і стільки ж - від Атлантичного океану на захід; два кілометри на південь від узгір'я Аґілерей (785 м) з вершиною Марра (3024 м), на відстані 45 км від Ніала, сьогоднішньої столиці Дарфуру. Вся територія називається Даджу (Ж. Вантіні).

2 Щодо свого віку Бакіта часто вживає слово «близько». Це не дивно, бо серед населення, яке не відвідувало школи й серед якого не велося анаграфічних записів (ще й сьогодні таких місць там є багато), ані діти, ні дорослі не знали свого точного віку.

3 Сезон кавунів - місяць лютий. Правдоподібно, саме у лютому і викрали Бакіту.

4 Діло, розпочате чотирма століттями раніше, біля 1848 року перейшло до рук Дочок Милосердя, відомих під іменем Сестер Каносіянок, від родинного імені засновниці, св. Магдалени з Каносси (народилася у Вероні у 1774 році, заснувала Згромадження Дочок Милосердя у 1808 році та чоловіче Згромадження Синів Милосердя у 1831 році. Померла у 1835 році).

5 Ця дата - 29 листопада 1889 року - стала офіційним днем визволення Бакіти. У цей день стало чітко зрозуміло, що пані Туріна вважала Бакіту своєю невільницею, за яку могла вирішувати на своє уподобання.

6 Не існує попередніх фотографій Бакіти. Перша з них була зроблена у 1931 році. Фотограф Брунер з Триденту, після ознайомлення з книгою «Чудова історія», вирішив сфотографувати її героїню у трьох різних профілях.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАвтобіографія Я, Омельянова Ганна Вікторівна, народилася 14 лютого 1984 року в м. Ірпінь Київської області. Українка, громадянка України. Освіта з 1990 по 1996 рр
З 1990 по 1996 рр навчалась у школі мистецтв №49
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconХочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом!
Дорогі браття І сестри у Христі, ми продовжуємо своє приготування до св. Великого посту! Наступним кроком – це роздуми над двома...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconІнформація про результати діяльності інституту громадянського суспільства протягом 2012-2013 років Назва ігс скорочена назва ігс. Дані про легалізацію ігс. Адреса, контакти
Досвід роботи в консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconТема: Євген Гуцало. “Сім’я дикої качки”. Твір про людину І світ довкола неї. Мета: Поглибити знання школярів про життєвий І творчий шлях Є. Гуцала, ознайомитися з його твором «Сім’я дикої качки»
Тосі та Юрка; розвивати в учнів мислення, увагу, спостережливість, вміння «повільного читання» тексту; виховувати доброту, милосердя,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconФільмотека Європейського клубу
Фільм про Катинський розстріл. В основі фільму книга Анджея Мулярчика Post mortem Катинська Історія. Розповідає історію жінок – матерів,...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАктуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди
Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconДень Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconУрок позакласного читання для учнів 6-8 класів на тему: «Магічний двобій Санька-характерника І Гаррі Поттера»
Запорізької Січі; зрозуміти їхні характери та долі, утвердити думку про духовну красу людини, яка пов’язує своє життя з історичним...
Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу iconАсопис Францисканського Ордену Світських України видається Національною Радою фос україни
Міжнародна спільнота фос відзначила XIV генеральний та VI виборчий капітул в Ассизі. Капітул обговорював важливі питання з життя...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка