П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях



Сторінка11/12
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.68 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Для Платона суспільство виступало як збільшена копія особистості. Оскільки, на його думку, ефективно функціонуюча особистість – це людина, в якій гармонійно поєднані три начала (розумне, котре мало би панувати, вольове та чуттєве), так і в ідеальному суспільстві ці начала повинні поєднуватися.

Платон пропонував свій проект ідеальної держави. На його думку, в ній мають співіснувати три суспільні стани, кожен із яких відповідав би розумному, вольовому й чуттєвому началам.

На чолі держави повинні стояти правителі-філософи, в яких би переважало розумне начало. Ці люди зобов’язані прагнути істини, вміти піднятися над змінною речевістю світу, бути незворушними. Філософи не просто мають розмірковувати й пізнавати сутність речей. Платон вів мову про практичну, діяльну філософію – вміння робити те, що велить розум. Тому філософи повинні здійснювати повноцінне, розумне управління державою, уникаючи дріб’язковості.

Другим суспільним класом у ідеальній державі Платона виступають воїни, в яких переважає вольове начало. Їхнє завдання – захищати свою державу. Це важлива функція, що забезпечує існування державного організму. Військова ж справа трактується як вміння розумно воювати і завдяки розуму перемагати ворога. Тому воїни є наближеними до філософів. Судячи з «Держави» Платона, кожен філософ-правитель має певний час бути воїном. І лише виявивши мудрість, кмітливість під час воєнних дій, може стати правителем.

Третім, найнижчим суспільним станом виступають ремісники чи робітники, в яких домінує начало чуттєве. Вони суттєво відрізняються від філософів та воїнів. Для них головне в житті – отримувати чуттєві насолоди. Тому їхня функція – забезпечити себе, а також правителів-філософів і воїнів їжею, питвом та різними життєвими благами.

«Чого ж досягне Платонова держава?» – задавався таким питанням відомий англійський філософ Б.Рассел. І давав таку відповідь: «Вона досягне успіху у війнах проти держав, більш менш рівних їй за численістю населення, і забезпечить достаток якійсь невеликій кількості людей. Через свою закостенілість вона майже напевне не витворить ніякої науки чи мистецтва – у цьому аспекті, як і в інших вона буде схожа на Спарту. Попри всі гарні слова, буде досягнене тільки вміння воювати та сите життя» [56]. Б.Рассел вбачав великий вплив Спарти, державного устрою цього полісу на формування суспільно-політичних поглядів Платона.

Закономірно, вчення Платона про ідеальну державу мало багато критиків. Відомий філософ-позитивіст Карл Поппер вважав, що така держава – це модель «закритого», тоталітарного суспільства. Подібна думка є достатньо поширеною [57].

Проте не варто демонізувати Платона, вбачаючи в його особі ледь чи не предтечу тоталітарного комунізму. Насправді все видається набагато простішим. Слід пам’ятати, що Платон належав до мислителів консервативного спрямування. Тому свій суспільний ідеал шукав у минулому. Звісно, певним зразком для нього міг стати консервативний устрій Спарти. Проте корені трьохчленного поділу ідеальної держави Платона варто шукати глибше. Дослідження показують, що подібна модель витворилася ще в стародавніх індоєвропейців (десь орієнтовно в ІУ тис. до н.е.). Їхнє суспільство поділялося на жерців, військову аристократію та общинників (пастухів, землеробів). Цей поділ, правда, в дещо трансформованому вигляді, був реалізований у давньоіндійському, арійськомму суспільстві. Існував він і в індоєвропейських племен, що проживали на території сучасної України, а потім мігрували на Балкани, в т.ч. у Грецію [58].

Як вважають дослідники, в давньоукраїнському суспільстві тривалий час зберігався вказаний трьохчленний поділ [59], що знайшло відображення (правда, у трансформованому вигляді) в деяких колядках. У одній із них співається:

«Ой перший город – славний наш Київ,

А другий город – славний Чернігів,

А третій город – славний наш Лоїв.

Що Київ славен – та все церквами,

Чернігів славен – все козаками,

А Лоїв славен – торгом-купцями.

Ходити в Київ – богу молитись,

А в Чернігів – воюватися,

Ой а в Лоїв – торгуватися» [60].

Платон використав цю стародавню суспільну модель, пристосувавши й видозмінивши її у відповідності з новими умовами. Основним моментом, який відрізняє його концепцію державного управляння від традиційної моделі – заміна жерців, служителів культу філософами. Це демонструє ще один момент переходу давньогрецької суспільної думки від міфу до логосу. Якщо жерці виступали носіями міфічної інформації, яка не потребувала раціонального оформлення, то філософи мали б звертатися до розуму, обгрунтовувати ті чи інші положення й, зрештою, виходячи з раціональних засад, здійснювати керівництво державою.

Вчення Платона отримало значне поширення на українських землях ще в античні часи. Про це, зокрема, розповідав елліністичний філософ Діон Хризостом, який у кінці 1 ст. н.е. побував у Ольвії. У своїй «Борисфенітській промові», про яку йтиметься далі, він описував життя ольвополітів і зазначав, що вони цікавилися питаннями філософії й особливо цінували погляди Платона [61]. Та й в подальші часи на українських землях платонізм (у різних формах) мав помітне поширення. Великою популярністю тут користувалися твори християнських неоплатоніків – Василія Великого, Псевдо-Діонісія Ареопагіта та інших [62]. Також до послідовників платонізму можемо віднести І.Вишенського, Г.Сковороду і одного з найвидатніших українських філософів 19 ст. Памфіла Юркевича.


3.8. Сфер Боспорський – перший політичний філософ України
Північне Причорномор’я заявило про себе в плані філософському не лише в період «осьового часу», а й в блискучі часи еллінізму, початок яких відносять до завоювань Олександра Македонського. Одним із осередків філософствування тоді стає Боспорське царство. Ця держава в 4-3 ст. переживала піднесення, що знайшло свій вияв як у сфері економічній, так і в сфері культурній.

Імовірно, з Боспорського царства походив Діфіл Боспорський (кінець 4 ст. до н.е.). Про нього є згадка в Діогена Лаертського [63]. Він пише, що Діфіл мав намір дискутувати зі Стільпоном Мегарським. Однак останній зумів його переманити на свій бік і зробив з нього свого пристрасного прихильника. Тобто з цього свідчення випливало, що Діфіл став адептом мегарської школи, хоча перед цим дотримувався інших філософських поглядів. Що це були за погляди, ми не знаємо. Не виключено, вони сформувалися в Діфіла ще тоді, коли він жив у Боспорі.

Мегарики належали до сократичних шкіл. Вони намагалися поєднати погляди елеатів та Сократа. У них сформувалася ідея Єдиного-Блага як Бога, мудрості й розуму. Від Сократа мегарики перейняли діалектику, тобто вміння вести дискусії, приділяючи немало уваги саме цьому моменту. Серед прихильників даної течії було чимало вмілих диспутантів. До їхнього числа належав і Стільпон. Діоген Лаертський писав, що він зумів переконати в своїй правоті учнів багатьох різних філософів. Серед них опинився й Діфіл.

Потужна філософська традиція, започаткована ще в «осьовий час», продовжувала зберігатися в Ольвії. Це місто на початковому етапі елліністичного періоду (кінець 4 – початок 3 ст. до н.е.) переживало економічне й культурне піднесення. Тут існувала риторична школа, в якій не лише вивчалася давньогрецька мова, література, а й давалися елементарні філософські знання. Можна не сумніватися, що громадські місця Ольвії служили для різноманітних дискусій, виступів, у т.ч. філософського характеру.

З того часу (орієнтовно з початку 3 ст. до н.е.) до нас дійшов декрет ольвополітів на честь Каллісфена, в якому зазначається, що той набув «самостійну любов до мудрості». Це можна зрозуміти так, що він сам вивчав філософію. Далі про нього говориться як про жерця Зевса, котрий звернувся з молитвою про «благорозчинення повітря», в результаті чого «вимолив щасливий рік» [64]. Відомо, що представники стоїцизму розуміли світ як велетенське живе тіло, душа якого є творчим вогнем або теплим диханням. Зевс, який перебуває в центрі світу, розповсюджує на нього частину своєї субстанції. Остання під впливом «сперматичного логосу» перетворюється у землю, воду й повітря. Отже, в інформації про дії Каллісфена можна побачити відображення певних стоїчних поглядів, а в його особі прихильника стоїцизму.

Одним із найвідоміших представників стоїчної філософії, який походив із Північного Причорномор’я, був Сфер Боспорський [65]. На жаль, його численні філософські твори не дійшли до нашого часу. А основну інформацію про мислителя ми черпаємо в Діогена Лаертського.

Засновником стоїчної школи вважається Зенон із Крітона на Кіпрі (бл. 333-264 рр. до н.е.). Перебравшись до Афін, він навчався в кініка Кратета й мегарика Стільпона, знаходився під впливом ідей Епікура й Аристотеля. Засвоїв чимало положень гераклітівської фізики. Зенону вдалося створити відносно цілісну філософську систему, яку він поділяв на етику, фізику та логіку. При цьому перевагу віддавав першій. Для нього основною метою життя було досягнення щастя. Останнє полягало в тому, щоб слідувати природі. Зенон визначив адогматичність заснованої ним школи. У ній прийнято було критикувати будь-які положення, включаючи й погляди самого Зенона. Така критичність сприяла розвитку даної школи, постійній еволюції її вчення.

Серед учнів Зенона Діоген Лаертський називає Сфера Боспорського, роки життя якого припали орієнтовно на ІІІ ст. до н.е. Зрозуміло, щоб стати учнем афінського філософа, треба було мати хоча б основи філософських знань. Певно, Сфер їх отримав у себе вдома. Діоген також пише, що після смерті засновника стоїчної школи Сфер вчився в Клеанфа, якого вважали наступником Зенона.

Клеанфа до себе, в Олександрію, запрошував правитель елліністичного Єгипту Птолемей ІІІ. Але філософ не захотів покидати Афіни й запропонував поїхати комусь зі своїх учнів - Хрісіппу або Сферу. Перший з них відмовився, а Сфер поїхав.

Тогочасний Єгипет перетворювався в найбільший культурний осередок елліністичного світу. Птолемеї запрошували сюди вчених, філософів та письменників. У Олександрії, тогочасній єгипетській столиці, була створена найбільша бібліотека. Тут функціонував Мусейон (своєрідна академія наук), де вчені й письменники, перебуваючи на царському утриманні, займалися наукою, філософією та літературою.

Сфер Боспорський, опинившись у Єгипті, стояв біля витоків творення цього потужного культурного осередку. Тут філософ написав низку творів, у яких викладав свої стоїчні погляди. Діоген Лаертський називає твори Сфера: «Про світ» (2 книги), «Про сім’я», «Про випадковість», «Про найменше», «Про атоми і образи», «Про органи чуттів», «Про Геракліта» (5 бесід), «Про побудову етики», «Про належне», «Про спонукання», «Про пристрасті» (2 книги), «Про царську владу», «Про спартанський державний устрій», «Про Лікурга і Сократа» (3 книги), «Про закон», «Про гадання», «Розмови про любов», «Про еретрейських філософів», «Про подібне», «Про визначення», «Про володіння», «Про суперечності» (3 книги), «Про міркування», «Про багатство», «Про славу», «Про смерть», «Посібник по діалектиці» (2 книги), «Про присудки», «Про двозначності», «Листи».

Якби ці твори збереглися до нашого часу, ми б мали цілісне уявлення про філософські погляди представників ранньої Стої, зокрема, про погляди самого Сфера. Кидається в очі те, що більшість із книг філософа – своєрідні трактати-підручники, де викладаються погляди на ті чи інші філософські проблеми.

Тематика книг типово стоїчна. Наприклад, стоїки, уявляючи світ суцільним живим організмом, багато говорили про сім’я (сперму). Відповідно у Сфера зустрічаємо книгу «Про сім’я». Античний автор Аетій твердив, ніби, на думку прихильників Сфера, сім’я виділяється з усіх частин тіла й здатне породжувати ці частини. Звісно, зараз такий погляд не сприймається як науковий. Але він загалом вписується в гілеморфічні погляди ранніх стоїків, які вважали, що буття й тіло –- одне й те саме.

Показове звернення Сфера до творчості Геракліта. Цьому філософу, як бачимо, він присвятив п’ять бесід. Загалом ранні стоїки шанували Геракліта, вивчали і трактували його твори. Зокрема, таким трактуванням займався вчитель Сфера Клеанф.

Також Сфер чимало уваги в своїх творах присвятив етичній проблематиці. Певно, його етичні погляди мало чим відрізнялися від аналогічних поглядів ранніх стоїків. Так, Цицерон у «Тускуланських бесідах» говорить, що стоїки вважали Сфера особливо майстерним у справі визначення понять і наводить деякі його визначення мужності. Наприклад, мужність – це «упокорення душі вищому закону при перенесенні негараздів», «стійке збереження судження, коли доводиться терпіти речі, які видаються жахливими» тощо. При цьому Цицерон вказував, що таких же поглядів дотримувався Хрисіпп – один із найбільш відомих і плодовитих ранньостоїчних авторів.

Є у Сфера книги, які, власне, стосуються теорії пізнання, сприйняття людиною навколишнього світу («Про атоми і образи», «Про органи чуттів», «Про подібне» тощо). Діоген Лаертський, який часто у своєму творі акцентує увагу на курйозах, розповідає про Сфера майже анекдотичну історію, в якій знайшли вияв гносеологічні погляди мислителя. Під час перебування в Єгипті між ним і царем Птолемеєм виникла дискусія, чи може мудрець перебувати під впливом неістинних уявлень. Сфер твердив, що такого не може бути. «Цар захотів підловити його і наказав подати до столу гранатові яблука з воску; Сфер сприйняв їх за справжні, і тоді цар закричав, що ось Сфер і прийняв неправдиве уявлення. Але Сфер відразу ж відповів, що прийняв не те, що перед ним, – гранати, а те, що є підставою вважати їх гранатами; адже уявлення, що сприймається, і уявлення обгрунтоване – різні речі». Тут же Діоген Лаертський наводить і таку розповідь про Сфера: «Мнесістрат зробив донос, ніби він говорив, що Птолемей не цар; Сфер відповів: «Якщо Птолемей такий, яким він є, то він цар». Як бачимо, Сфер у своїх гносеологічних поглядах розрізняв уявлення, яке сприймається, і уявлення, яке обгрунтовується, вважаючи, що це різні речі і їх не варто плутати.

Цікавим аспектом в житті й творчості Сфера була політична діяльність. Низка його творів, «Про спартанський державний устрій», «Про Лікурга і Сократа», можливо, й «Про царську владу», були присвячені проблемам політичного життя Спарти. Є посилання на ці книги в Афінея та Плутарха. Із них випливає, що Сфер намагався скрупульозно вивчати устрій Спартанської держави.

Інтерес до Спарти в Сфера мав практичний характер. Покровитель філософа послав його до цієї країни, щоб він консультував місцевого царя Клеомена в проведенні реформ. Про це, зокрема, пише Плутарх. Із його розповіді випливає, що Сфер допоміг Клеомену повернути спартанців до простого способу життя.

Якщо дійсно Клеомен провів реформи з допомогою Сфера (а, швидше за все, так воно й було), то в особі цього філософа маємо видатного політичного мислителя-аналітика.

У результаті реформ Клеомена був спрощений державний лад у Спарті й водночас посилена царська влада. Клеомен скасував ефорат як колегію, відмінив герусію, оскільки та стала оплотом олігархів. При цьому 80 олігархів вигнали з країни. Було здійснено касацію боргів. Клеомен надав землю безземельним спартіатам і періекам, дарувавши їм права громадянства.

Клеомену вдалося створити боєздатну армію, що складалася переважно з воїнів, які стали дрібними землевласниками. Вона виявилася достаньо ефективною. Загалом демократичні реформи Клеомена сприяли розгортанню антиолігархічного руху на території Пелопонесу, що викликало занепокоєння в правителів Ахейського союзу. Останні, заручившись підтримкою Македонії, зосередили в своїх руках великі військові сили, яким не міг протистояти Клеомен. У битві поблизу Селласії цей цар зазнав жорстокої поразки.

Незважаючи на таку невдачу, реформи Клеомена стали яскравою сторінкою в політичній історії елліністичної Греції. І ця сторінка пов’язана з діяльністю Сфера Боспорського.


3.9. Біон Борисфеніт – філософ-авантюрник
Хоча Біона Борисфеніта (3 ст. до н. е.) важко назвати зіркою першої величини елліністичної філософії, але це була яскрава, багато в чому шокуюча особистість, яка залишила по собі і добру, і погану пам’ять. Цікаві не лише його філософські погляди, а й біографія, яка може слугувати основою для захоплюючого авантюрного роману. Не випадково Діоген Лаертський приділив багато уваги опису життя Біона Борисфеніта [66]. І це при різко негативному ставленні до нього.

Не останню роль у скандальності Біона відіграло його походження й те виховання, яке він отримав у молоді роки. Народився Біон у Ольвії (чи Борисфені, як іноді ще іменували це місто). Батько його був вільновідпущеником, котрий заробляв на життя, торгуючи солоною рибою. Мати Біона була повією. Певно, майбутньому філософу судилося життя соціального маргінала, якби не «щасливий випадок». Батько Біона прокрався і всю його сім’ю продали в рабство. «Мене, молодого та гожого, – розповідав Біон, – купив один ритор. Потім він помер і залишив увесь свій спадок. Перш за все, я спалив його твори, а потім назгрібав грошей, приїхав у Афіни і зайнявся філософією». Можна здогадуватися про специфічні відносини між ритором та його юним рабом. Біон, схоже, ненавидів свого господаря, який водночас був і його вчителем. Тому після смерті свого пана Біон спалив усі його твори.

Та все ж майбутній філософ багато чим зобов’язаний був своєму вчителю. Той змусив його проштудіювати давньогрецьку літературу, зокрема, твори Гомера, який користувався великою славою в Ольвії. Пізніше Біон вільно пародіював найвідомішого поета античності. Господар навчив його й риторичному мистецтву, а також елементарним філософським знанням, які входили до риторичного курсу. Тому Біон відзначався красномовністю. Зрештою ритор залишив Біону своє майно. Було воно не таким малим. Принаймні на кошти від продажу цього майна Біон здійснив свою подорож до Афін і почав навчатися там філософії. Про це навчання Діоген Лаертський пише так: «Спочатку він належав до Академії, хоча в той час був слухачем Кратета. Потім звернувся до кінічного способу життя, надягнув плаща і взяв палицю… Потім, послухавши софістичні промови Федора Безбожника на різноманітні теми, прийняв його вчення. Після цього вчився в перипатетика Феофаста». Проте Діоген визнає талант Біона, зазначаючи, що той вмів справляти враження на глядачів і висміяти будь-що, вдаючись при цьому до грубих висловлювань: «…був майстром на всі руки, а також умілим софістом і надав немалу допомогу тим, хто хотів критикувати філософські вчення… Він залишив чимало творів про важливі речі, а також корисні й потрібні висловлювання».

Водночас Діоген відзначав чимало негативних елементів у поведінці Біона й особливо акцентував увагу на еклектичності його філософії. Він спеціально наводить висловлювання Ерастофена: мовляв, Біон першим одягнув філософію в строкате покривало гетери.

Проте не варто перебільшувати еклектичність поглядів Біона. Багато філософів елліністичного періоду намагалися витворювати цілісні системи, спираючись на здобутки різних філософських шкіл. Біон не був винятком. Переважно він орієнтувався на філософію кінізму, поєднуючи її з елементами стоїцизму. Про це засвідчують висловлювання Біона, які наводить Діоген Лаертський: «На питання, кому тривожно живеться, він відповів: «Тому, хто більше всього прагне благоденства». Старість він назвав пристанищем для всіх бід, оскільки всі нещастя накопичуються до цього віку. Славу він називав матір’ю доблестей, красу й добро – вважав чужими один одному, в багатстві – бачив рушійну силу будь-якої справи… Він говорив: «Велике нещастя – невміння переносити нещастя». Про скупого багача він сказав: «Не він володіє багатством, а воно ним». Він говорив, що скупі так багато піклуються про багатство, ніби воно їхнє власне, але так мало ним користуються, ніби воно чуже. В молодості, говорив він, можна відзначатися мужністю, а в старості потрібне зріле розуміння. Розуміння ж, за його словами, настільки переважає всі інші доброчинства, наскільки зір – всі інші почуття».

Про Біона збереглися свідчення, що він «мав тонкий розум, складав вірші, любив музику й геомерію», ніколи довго не жив в одному місті, постійно подорожував. Був надзвичайно приємним співрозмовником і всі намагалися його до себе запросити. Чи не нагадує в цьому Біон Григорія Сковороду, деяких інших діячів української культури, котрі обрали «мандрівний» спосіб життя?

Філософ охоче спілкувався з представниками соціальних низів, насміхався над елементами «високої» елітарної культури. Так, прибувши на острів Родос, який в елліністичному світі вважався головним центром риторичного мистецтва, Біон підговорив матросів переодягнутися його учнями і йти за ним. З такою процесією з’явився в місцевий гімнасій і привернув до себе загальну увагу. Якщо розібратися, то такий вчинок Біона не що інше, як пародія на риторичне мистецтво, котре надзвичайно цінувалося грецькою елітою. На тому самому Родосі Біон відмовлявся навчати приїжджих риториці, а вчив філософії, наближеної до кінізму. Коли його запитували, чому він так чинить, Біон відповідав: «Як я можу продавати ячмінь, коли я привіз пшеницю». Звісно, в цьому було блефування. Біон принципово не хотів навчати слухачів «аристократичної» риторики, пропонуючи їм «простонародну» філософію.

У Біона спостерігаємо негативне ставлення до багатьох моментів давньогрецької культури, висміювання їх. Тут він у дечому схожий на свого далекого попередника-земляка Анахарсіса. Біон не приймає пануючу на той час у Греції сексуальну мораль, висловлює «безбожні думки» і т.ін.

Та все ж, незважаючи на такий радикалізм, Біона важко назвати «класичним кініком». Він спілкувався не лише з представниками соціальних низів, а й знаходив спільну мову з можновладцями. Філософ справив позитивне враження на могутнього елліністичного монарха, царя Македонії Антігона (282-240 рр. до н. е.), ставши його другом. Тому в філософських поглядах Біона простежуються певні конформістські нотки. Наслідуючи стоїків, він вважав, що не варто протидіяти «долі», а треба шукати найбільш прийнятний варіант поведінки в тих обставинах, які склалися. Певно, друг македонського правителя уже не міг бути безкомпромісним другом рабів.

Хоча в Біона було широке коло спілкування й велика кількість друзів, але постійні переїзди, хаотичний, на грані авантюрності спосіб життя не дали йому змоги створити філософську школу. А, можливо, він цього й не прагнув.

На жаль, твори Біона Борисфеніта не дійшли до нас. Збереглися лише назви двох його праць «Про гнів» і «Про рабство», а також окремі фрагменти, які не дають нам відтворити цілісну картину поглядів мислителя. Але, можливо, значення Біона не стільки в оригінальності його поглядів, як у тому, що він створив новий філософський і літературний жанр – діатрибу. Створення певною особою якогось окремого жанру писемності – річ унікальна. Лише одиниці авторів можуть цим похвалитися.

Діатриба – щось середнє між доповіддю й діалогом, популярна проповідь на моральну тему, в якій ідеї викладаються в доступній, часто максимально «народній» формі. Діатрибі притаманна сатира, безпощадна й відкрита полеміка з противниками, пародія, смілива словотворчість, гра слів, переінакшення традиційних прийомів та форм, порушення канонів, жанрове різноманіття, навіть перехід прози у вірші й навпаки, що сприймалося освіченою публікою як щось недозволене. У діатрибах, поряд із використанням «високих» гомерівських поетизмів та сюжетів, зустрічаються жартівливі неологізми, типові метафори, фольклорні мотиви, навіть лайливі слова.

Діатриба стала не лише популярним жанром кінічної літератури. Її більшою чи меншою мірою використовували відомі античні автори – Горацій, Ювенал, Епіктет, Сенека, Лукіан та інші [67].

Те, що саме Біон став творцем такого оригінального жанру, не видається випадковим. Діатриба – жанр опозиційний щодо тогочасної високої античної літератури. Сумнівно, щоб його створив грек із осереддя Еллади. Це міг зробити хіба що виходець із околиці еллінського світу, в якого було певне неприйняття античної класики, який відчував себе провінціалом і в якого було бажання посміятися над корінними греками. Це якраз той випадок, коли гумор, сатира перетворюються в філософствування.

Тематика Біонівських діатріб надзвичайно різноманітна – багатство, бідність, вигнання, життя і смерть, доброчинство, держава, релігія тощо. Уявлення про них можемо скласти на основі творів Телета із Мегар (жив у середині 3 ст. до н. е.) [68]. Останній належав до послідовника Біона, на якого часто посилався.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconП. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор чи була філософія в україні?
Окремий розділ у роботі К. Ганкевич присвятив філософії українській. Таким чином, уперше постало питання про українську філософію...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Шеремет Л. П. доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Білоцерківського інституту економіки та управління вмуроЛ...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІмені тараса шевченка
В., кандидат філософських наук, професор Бугров В. А., кандидат філософських наук, доцент Бобошко Н. М, кандидат філософських наук,...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІмені тараса шевченка
В., кандидат філософських наук, професор Бугров В. А., кандидат філософських наук, доцент Бобошко Н. М, кандидат філософських наук,...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconАнатолій Іваницький
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconАнатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник Тернопіль Видавництво «Підручники І посібники»
Рецензенти: В. В. Ільїн, доктор філософських наук, професор кафедри економічної теорії Київського національного університету імені...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІ-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. Вінниця : Нова Книга, 2014. 356 с. іл., фото
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconТема розвиток освіти та науки на українських землях
Розділ духовне життя в українських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів
Рецензенти: Німчук bjb., доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент hah україни; Козачук Г. О., кандидат філологічних...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка