П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях



Сторінка12/12
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.68 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

У діатрібі «Про автаркію» Телет наводить міркування Біона про долю. Біон вважав, що доля визначає обставини життя людини, які змінити не можна. Та все ж людина здатна розумно пристосуватися до цих обставин: «Як хорошому актору належить мистецьки зіграти ту роль, яку йому доручив у п’єсі драматург, так і хорошій людині варто вміти зіграти роль, яка визначена його долею. Адже вона, твердить Біон, наче якийсь поет: одному дарує першу роль, іншому – другу, одному – роль царя, іншому – злидаря-бродяги. Перебуваючи на других ролях, не прагни зіграти роль героя. У противному випадку ти здійсниш нерозумний вчинок. Ти вмієш добре наказувати, я – коритися. Ти хочеш виховувати багатьох, а я – лише ось цього хлопця. Ти багатий і щедрий. Я ж сміливо беру в тебе і не раболіпствую, не вислужуюсь, не скаржусь на долю свою. Ти розумно користуєшся своїми великими статками, а я малими. Адже, говорить Біон, не лише велике багатство нас годує і не лише ним можна розумно користуватися…». Можливо, ці слова, передані Телетом, були сказані Біоном своєму могутньому другу, македонському царю Антігону Донату. Біон, очевидно, не раболіпствував перед ним. Просто давав зрозуміти, що кожен з них грає свою роль.

Однак, вважає Біон, через свою нерозумність, ми часто незадоволені своєю роллю. Тому невміло граємо її, пристосовуючись до обставин. Біон образно пояснює цю думку: «Так відбувається, коли ти маєш справу з тваринами: невміло доторкнешся – вона вкусить; якщо змію вхопити посередині, вона тебе вкусить, якщо ж схопити за шию, то нічого не буде». Так само й з обставинами. Якщо вміло «вхопишся» за них, нічого поганого не станеться».

Біон не перестає повторювати, що життя – це гра: «Подібно до того, як ми покидаємо дім, коли господар, який здав його нам, не отримує своєчасно плату й забирає ключі від дверей, забирає посуд і не дає користуватися колодязем, так і ми покидаємо наше смертне тіло, коли природа, що дала нам його в оренду, віднімає зір, слух, руки, ноги. У цьому випадку я не збираюся затримуватися в світі й піду, наче з банкету, ніскільки не хвилюючись з життя, коли настане моя година… Подібно до того, як вмілий актор грає і на початку п’єси, і в середині, і в самому кінці, так і мудра людина добре проживає початок свого життя, середину й достойно зустрічає свій кінець».

У Телета є діатріба «Про вигнання». Тут він веде мову про людей, що покинули свою землю, стали емігрантами. Очевидно, цей твір був написаний не без впливу Біона, який і належав до емігрантів. Тут зустрічаємо посилання на нього, де філософ говорить, що ховати людину далеко від рідних місць є нормальною річчю, хоча в той час подібні погляди розглядалися як щось незвичайне і нетрадиційне.

На Біона посилається Телет також у діатрібі «Про бідність і багатство». Мислитель вказував, що справа не лише в тому, чи належить та або інша річ людині, а те, чи вона використовується нею: «Якщо тобі дадуть що-небудь на хвилинку, і ти не можеш ним скористатися, то це те саме, що й зовсім його не мати». Розмірковуючи про бідність і багатство, Біон дає зрозуміти, що важливим для звільнення від бідності є не накопичення багатств, а вміння використовувати те, що маєш: «Якщо хто-небудь хоче сам звільнитися від нужди й нестатків чи іншого звільнити, нехай не женеться за багатством ні для себе, ні для іншого. Тому що це було б схоже на те, говорить Біон, якби хто-небудь, бажаючи когось звільнити від водянки, не став би його лікувати, а надав би йому джерела й ріки».

Хто б як не ставився до Біона Борисфеніта, немає сумніву, що це була яскрава постать серед античних філософів. Його оригінальність (принаймні частково) визначалася походження мислителя. Як не дивно, і за способом життя, і за його сприйняттям, навіть за характером творчості дуже подібними до Біона Борисфеніта були українські мандрівні дяки 18 ст. А «Енеїда» І. Котляревського, яка поклала початок новій українській літературі, це своєрідна діатріба. Для неї притаманна така ж демократична сатиричність, як і для творів Біона.

Про Біона все таки знали українські мислителі. Засновник Чернігівського колегіуму Іоанн Максимович у своїй роботі «Іліотропіон» (1714) згадує цього філософа, посилаючись на його думку, що, оволодівши багатством, людина опиняється в полоні різноманітних турбот [69]. Могли знати про нього й інші українські любомудри.


3.10. Діон Хризостом і Північне Причорномор’я
Мислителем, доля якого була частково пов’язана з Північним Причорномор’ям, був Діон Хризостом (Златоуст) – видатний філософ, ритор і письменник 1-2 ст. н. е.

Походив Діон Хризостом [70] із знатної та заможної сім’ї, що жила в м. Пруси (сучасна Бруза в районі Дарданелл). У молоді роки, опинившись у Римі, Діон швидко здобув популярність як ритор. Тут зблизився із столичною аристократією. Здавалось, у нього були всі шанси для успішної кар’єри. Але одна подія вмить зруйнувала життя. Його друга Флавія Сабіна запідозрили в змові проти імператора Доміціана й стратили. Діона вигнали з Італії, заборонивши жити у розвинутих регіонах Римської імперії. Він звернувся до Дельфійського оракула, який рекомендував йому стати мандрівним проповідником.

Близько 14 років Діон жив у віддалених районах античного світу. Доводилося йому займатися важкою фізичною працею. Коли мандрував зі злидарями, одні вважали його філософом, інші – просто жебраком-прохачем.

За своїми філософськими поглядами Діон був близький до кінізму та стоїцизму – течій, які отримали значне поширення в елліністичному світі. Кінічне спрямування мала етика Діона. А стоїчні ідеї переважно визначали політичні погляди мислителя.

Під час вимушених подорожей Діон пише низку промов, у яких домінував дух кінічної філософії. Деякі з них створені в дусі кінічних діатриб, де головним героєм виступав радикальний філософ-кінік Діоген.

Подорожуючи, Діон побував і в Північному Причорномор’ї. Враження від спілкування із місцевими жителями знайшли відображення в «Борисфенітській промові».

Після вбивства змовниками імператора Доміціана (96 р.) Діон повертається до Риму й стає наближеним до імператора Траяна (98-117 рр.). Не ухиляється від можливостей впливу на цього можновладця, вважаючи, що «справа справжнього мудреця керувати людьми». Діон відійшов від кінічного несприйняття цивілізованого життя й почав проповідувати стоїчну концепцію мудрого правителя, з якої випливало, що ідеальний правитель – «батько та благодійник» для своїх підданих, а його життя – подвиг.

Для нас є цікавою «Борисфенська промова» Діона, де він розповідає про Ольвію [71]. Пише, що в той час це було невелике місто, забудоване поганенькими будиночками й обнесене неміцною стіною. Деякі вежі знаходилися дуже далеко від нинішніх поселень. А це свідчення того, що територія міста значно скоротилася в порівнянні з минулими часами. У храмах не залишилося жодної цілої статуї, так само, як понищені статуї на надгробних плитах.

Ольвія тоді переживала не найкращі часи. Діон змальовує картину варваризації міста. Розповідає, що його жителі зовні мало чим відрізнялися від скіфів: носили їхній одяг, довге волосся та бороди, не розлучалися зі зброєю. Ось як Діон описує юнака Калістрата, з яким йому довелося спілкуватися: «Він був підпоясаний великим мечем вершника, одягом йому служили шаровари й інше скіфське вбрання, на плечах був невеликий тонкий плащ, який звичайно носять борисфеніти. Й інший одяг був здебільшого чорного кольору за прикладом одного скіфського племені, котре, як мені здається, отримало від еллінів назву меланхленів (чорноризців)».

Діон відзначає консерватизм і традиціоналізм жителів Ольвії. Описуючи свій виступ перед ними, він говорить: «Філософу дуже б сподобалося це видовище: всі вони були на давній манер, як говорить Гомер про еллінів, довговолосі та бородаті, лише один серед них був виголений, і його всі лаяли та ненавиділи: казали, що він це зробив лише через бажання підлеститися до римлян та довести свою приязнь до них…».

На думку Діона, жителі Ольвії розмовляють грецькою мовою недостаньо чисто через те, що живуть серед варварів. Хоча аналіз ольвійських написів свідчить, що аж до кінця існування міста в 5-6 ст. тут грецька мова залишалася цілком чистою. Ймовірно, в Ольвії існував непоганий рівень освіти, який дозволяв на офіційному рівні зберігати чистоту грецької мови, в той час, як у повсякденному спілкуванні ольвіополіти користувалися мовою, що зазнала варваризації.

У жителів міста існувало чітке усвідомлення свого еллінства. Серед них, як говорилося вище, панував культ Гомера та героя Ахілла. «Майже всі борисфеніти, – свідчив Діон, – наполегливо читають цього поета, очевидно, через те, що вони й тепер ще войовничі, а, може, через любов до Ахілла: вони надзвичайно шанують його, побудували йому один храм на так званому Ахілловому острові, а інший – в самому місті, і окрім Гомера ні про кого іншого не хочуть чути. …«Ілліаду» майже всі знають напам’ять». Згадуваний Калістрат сказав Діону: «…ми не визнаємо нікого іншого за поета, окрім Гомера, зате його знає майже кожен». Інший житель Ольвії твердив, що Ахілл є їхнім богом, а Гомера вони шанують нарівні з богами. «І дійсно, – підтверджував Діон, – їхні поети згадують лише про Гомера в своїх творах, які читають у різних випадках, але особливо перед битвами, постійно збуджуючи своїх співгромадян… Всі вони сліпі і не допускають можливості існування якогось іншого поета».

Ще одним великим авторитетом у ольвополітів вважався Платон. Про це Діону під час публічного діалогу оповів Гієросонт. Він сказав, що постійно вивчав твори цього філософа. Хоча натякнув, що, можливо, не все в них розуміє. Самого ж Платона Гієросонт іменував «кращим представником еллінства і мудрості». Він просив Діона говорити про світобудову в дусі вчення Платона. Діон з розумінням поставився до даного прохання. Йому сподобалася простота цього літнього чоловіка. Хоча він і дотримувався думки, що Гомер і Платон – це вчорашній день, але спогади про цих видатних мислителів надихнули його.

Загалом оцінюючи «Борисфенітську промову» Діона Хризостома, можемо сказати, що вона пронизана кінічно-стоїчними ідеями. Тут спостерігаємо симпатію, навіть певну ідеалізацію життя простих людей у «малоцивілізованих», практично близьких до природних, умовах.


Вищенаведені матеріали дають підстави твердити, що на нинішніх українських землях Північного Причорномор’я починаючи з періоду «осьового часу» існували античні міста-держави, які виступали осередками давньогрецької культури і в яких набували поширення ідеї античної філософії. Тут були представлені такі течії, як орфізм, піфагорейство, платонізм, кінізм і стоїцизм. Не виключено, що поширювалися погляди й інших філософських вчень.

Проте землі Північного Причорномор’я були не просто пасивними споживачами давньогрецької мудрості. Вони дали античному світу плеяду видатних мислителів, про яких добре знали в головних, центральних культурних осередках цього світу. До таких мислителів належали Анахарсіс, Сальмоксій, Сфер Боспорський і Біон Борисфеніт.

Давньогрецькі культурні осередки Північного Причорномор’я не існували ізольовано від місцевого негрецького населення. Античні міста-держави вели жваву торгівлю з місцевим людом. Поширеними були шлюби греків із автохтонами. У результаті цього відбувався культурний обмін між грецьким і негрецьким населенням й творення в античних містах-державах специфічної культурної атмосфери, де поєднувалися елементи різних культур. Саме продуктом такого культурного синтетизму були філософські погляди Анахарсіса, Сальмоксія, Біона Борисфеніта. Вони виявилися цікавими для греків із «материнської» Еллади. А самі ці мислителі були включені ними до плеяди видатних філософів. Тому є сенс говорити не лише про культурно-філософський вплив метропольної Грепції на Північне Причорномор’я, а й про вплив вихідців з цього регіону на філософську культуру греків.

Закономірно, виникає питання, яке відношення має антична філософська думка Північного Причорномор’я до пізнішої української культури. Прослідкувати тут безпосередні зв’язки складно. Проте могжна виділити кілька моментів. По-перше, українська культура, у більшій чи меншій мірі, сприйняла культурні набутки різних народів, що проживали на українських землях. Припонтійські греки жили й продовжують жити разом з українцями, а інтенсивні культурні контакти між ними простежуються протягом багатьох віків. По-друге, філософські погляди античних мислителів Північного Причорномор’я хоча б частково були відомі українським інтелектуалам. Вище йшлося про цитати Анахарсіса в збірнику «Бджола», посилання Іоанна Максимовича на Біона Борисфеніта, знайомство Тараса Шевчена з романом Ж.-Ж.Бартелемі «Мандрівка молодого Анахарсіса Грецією». По-третє, простежується низка цікавих ментальних паралелей між античними мислителями Північного Причорномор’я й українськими філософами та письменниками, про що велася мова вище. Цього достатньо, щоб вести мову про певну «включеність» античної філософської думки Північного Причорномор’я в українську культуру й розглядати її як один із моментів розвитку філософії на українських землях.


Примітки


  1. Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995. – С.91-92.

  2. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994. – С.102-108.

  3. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. – М., 1957. – С.402-423.

  4. Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К., 1993. – С.183.

  5. Там само. – С.184.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1991. – Т.І. – С.105-106.

  7. Бондарь С. О времени проникновения мифологических воззрений, религиозных и философских учений античности на территорию Украины // Отечественная философская мысль ХІ-ХУІІ вв. и греческая культура. – К., 1991. – С.99. Про це див. також: Античная культура Северного Причерноморья в первые века новой эры. – К., 1984; Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русяєва А.С. Античні держави Північного Причорномор’я. – К., 1998; Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. – К., 1966 та ін..

  8. Греки на українських теренах. – К., 2000. – С.28.

  9. Скржинская М.В. Античные писатели о Северном Причерноморье. - Николаев, 1997. – С.10-11.

  10. Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. – К., 2004. – С.53.

  11. Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в Отечестве // Вестник древней истории. – 1948. – №1. – С.230, 232.

  12. Корпус боспорских надписей. – М.-Л., 1965. – №118.

  13. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1986. – С.127.

  14. Там само. – С.229.

  15. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. – К., 2001. – Т.1. – С..87-95.

  16. Геродот. Історії. – С.198.

  17. Подоносов А.В. Произведения Овидия как источник по истории Восточной Европы и Закавказья. – М., 1985. – С.117.

  18. Про це більш детально див.: Лучук І. Триєдине поетознавство. – Львів, 1998. – С.90-94.

  19. Баглай Й.О. Гомер // Українська літературна енциклопедія. – К.: УРЕ, 1988. – Т.1. – С.450-451.

  20. Русяева А.С. Идеологические представления древних греков Нижнего Побужья в период колонизации // Обряды и верования древнего населения Украины. – К., 1990. – С.46-47.

  21. Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. – С.184.

  22. Лев Диакон. Истории. – М.,1988. – С.210.

  23. Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в Отечестве. – С.354.

  24. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.4. – С.242-243.

  25. Золотухин А.И. Гомер. Имманентная биография. – Николаев: Атолл, 2001. – 88 с.

  26. Фролов Э.Д. Факел Прометея. Очерки античной общественной мысли. – Ленинград, 1981. – С.26.

  27. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С.55.

  28. Геродот. Історії в дев’яти книгах. - К., 1993. - С.201-202.

  29. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1986. – С.307.

  30. Платон. Диалоги. – М., 1986. – С.300-301.

  31. Там само. – С.301.

  32. Лукиан Самосатский. Сочинения: В 2-х т. – С.-Петербург, 2001. – Т.1. – С.67-68.

  33. Лев Диакон. История. – М., 1988. – С.210.

  34. Партицький О. Старовинна історія Галичини. – Львів, 1894. – С.170.

  35. Платон. Диалоги. – С.301.

  36. Геродот. Історії в дев’яти книгах. – С.188.

  37. Про це більш детальніше див.: Жмудь Л.Я. Пифагор и его школа. – Ленинград, 1990. – 192 с.

  38. Партицький О. Давня історія Галичини // Хроніка-2000. – К., 1993. – №3-4. – С.29-32.

  39. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981. – С.116.

  40. Диоген Лаэртский О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С.56.

  41. Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. – С.189.

  42. Геродот. Історії. – С.198

  43. Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. – С.190.

  44. Диоген Лаэртский О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С.55.

  45. Там само. – С.95.

  46. Там само.

  47. Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К.: Наук. думка, 1993. – С.191.

  48. Тексти листів Анахарсіса див.: Антология кинизма. – М., 1984. – С.211-216.

  49. Про Анахарсіса в «Бенкеті семи мудреців» див.: Плутарх. Исида и Осирис. – К., 1996. – С.176-207.

  50. Плутарх. Избранные произведения. – М.: Правда, 1987. – Т.1. – С.161.

  51. Виндельбанд В. Платон. – К., 1993. – С.33.

  52. Платон. Диалоги. – С.476, 477.

  53. Там само. – С.477.

  54. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. – М., 1957. – С.402-423.

  55. Виндельбанд В. Платон. – С.116-117.

  56. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – С.108.

  57. Поппер К. Открытое общество и его враги. – М., 1992. – Т.І. – С.123-212.

  58. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К.: Абрис, 1994. – С.83.

  59. Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України. – Львів, 2004. – С.8.

  60. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. – К., 1988. – С.75.

  61. Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в отечестве. – С.358.

  62. Чижевський Д. Антична література в старій Україні // Чижевський Д. Філософські твори: У чотирьох томах. – К.: Смолоскип, 2005. – С.43-56.

  63. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С.127.

  64. Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия понтийская. Город счастья и печали.– С.192.

  65. Про Сфера Боспорського та його праці див. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С.299.

66. Про Біона Борисфеніта див.: там само. – С.181-184.

67. Нахов И.М. Философия киников. – М., 1982. – С.195-196.

68. Философия кинизма. – С.182-192.

69. Максимович И. Илиотропион. – М., 2003. – С.482.

70. Про Діона Хризостома див.: Нахов И.М. Философия киников. – С.208-209.

71. Текст «Борисфенітської промови…» див.: Дион Хрисостом. Борисфенитская речь, прочитанная в отечестве. – С.354-359.


Рекомендована література
Бондар С.В., Кралюк П.М. Біля витоків української мудрості: філософська та релігійна думка народів Північного Причорномор’я УІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. – К., 2009.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К.: Наук. думка, 1993.

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1986.

Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в Отечестве // Вестник древней истории. – 1948. – №1.

Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995.

Нахов И.М. Философия киников. – М., 1982.

Платон. Диалоги. – М., 1986.

Плутарх. Исида и Осирис. – К., 1996.

Русяєва А.С. Славетний мудрець-скіф Анахарсіс. – К., 2001.

Русяева А.С., Русяева М.В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. – К., 2004.


Питання для самоконтролю
1 Які античні міста виступали осередками філософствування в Північному Причорномор’ї?

2. Назвіть течії античної філософії, що були поширені на українських землях?

3. У чому особливості філософських поглядів Анахарсіса?

4. Чому представники кінічної філософії намагалися використовувати погляди Анахарсіса?

5. Що можна сказати про поширення платонізму у Північному Причорномор’ї.

6. Чому Сфера Боспорського варто вважати політичним філософом?



7. Який внесок зробив Біон Борисфеніт у розвиток античної філософії?

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconП. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор чи була філософія в україні?
Окремий розділ у роботі К. Ганкевич присвятив філософії українській. Таким чином, уперше постало питання про українську філософію...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Шеремет Л. П. доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Білоцерківського інституту економіки та управління вмуроЛ...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІмені тараса шевченка
В., кандидат філософських наук, професор Бугров В. А., кандидат філософських наук, доцент Бобошко Н. М, кандидат філософських наук,...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІмені тараса шевченка
В., кандидат філософських наук, професор Бугров В. А., кандидат філософських наук, доцент Бобошко Н. М, кандидат філософських наук,...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconАнатолій Іваницький
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconАнатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник Тернопіль Видавництво «Підручники І посібники»
Рецензенти: В. В. Ільїн, доктор філософських наук, професор кафедри економічної теорії Київського національного університету імені...
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconІ-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. Вінниця : Нова Книга, 2014. 356 с. іл., фото
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconТема розвиток освіти та науки на українських землях
Розділ духовне життя в українських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття
П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор філософська думка на українських землях iconНавчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів
Рецензенти: Німчук bjb., доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент hah україни; Козачук Г. О., кандидат філологічних...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка