П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник



Сторінка1/9
Дата конвертації21.07.2017
Розмір1.8 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Міністерство науки та освіти України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет


Голубко В.Є., Качараба С.П., Середяк А.В.


ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО
Навчальний посібник

Частина І

Львів 2005

ББК

УДК



Рекомендовано до друку Вченою радою

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Протокол № 36/10 від 26.10.2005 р.

Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 130 с.

Рецензенти:

проф. Литвин М.Р. (Інстинут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України)

доц. Бабенко Л.Л. (Полтавський педагогічний університет імені В. Короленка)

Редактор: Н. Бічуя

Технічний редактор: С. Сеник

© В. Голубко, С. Качараба, А. Середяк

© І. Щуров, художнє оформлення

Львів 2005.



Зміст

Вступ
Історичне краєзнавство як галузь знань та напрямок історичних досліджень

Розділ І. Об’єктно-предметна сфера та джерельна база історичного краєзнавства.

Розділ ІІ. Термінологічний інструментарій історичного краєзнавства та його зв’язки з суміжними науковими дисциплінами.
Історія краєзнавчого руху в Україні

Розділ ІІІ. Зародження та етапи становлення краєзнавчого руху.

Розділ IV. Розвиток історичного краєзнавства в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Розділ V. Історико-краєзнавчий рух у міжвоєнний період (1920 – 1939 рр.).

Розділ VI. Історичне краєзнавство в Україні у другій половині ХХ – початку ХХІ ст.: доробок і тенденції розвитку.
Додатки

1. Указ президента України "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 червня 2002 р. № 789 "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р."

3. Програма розвитку краєзнавства на період до 2010 р.

4. Карти.


Вступ
Пропонований читачеві навчальний посібник написаний для студентів-істориків згідно вимог програми навчального курсу з історичного краєзнавства, схваленої Вченою радою історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. Історичне краєзнавство як окрема нормативна дисципліна впроваджене до навчальних планів історичних спеціальностей після здобуття Україною незалежності. Раніше історичне краєзнавство вивчали факультативно чи на окремих спеціалізаціях. Навчальними виданнями служили колективні праці "Историческое краеведение: учебное пособие для исторических факультетов пед. институтов" (Москва, 1980) та "Історичне краєзнавство в Українській РСР" (Київ, 1989). Незважаючи на те, що сьогодні цей курс читається у більшості навчальних закладів гуманітарного профілю нашої держави, викладачі та студенти не мають нового, сучасного підручника чи навчального посібника. Існуючі навчальні видання з історичного краєзнавства хоч і містять цікавий матеріал, однак політично заангажовані і не відповідають вимогам часу. Окрім цього, названі посібники застарілі з методологічного погляду та за фактологічним матеріалом.

Завданням сучасного навчального курсу є оволодіння знаннями з історичного краєзнавства та історичної регіоналістики з метою: сприяння культурно-історичній самоідентифіації молоді; виховання культури міжрегіонального спілкування та міжетнічної толерантності; сприяння формуванню активної особистості, здатної практично реалізувати набуті знання, обстоювати національні цінності, зберігати історико-культурну спадщину та довкілля регіону; вдосконалення навиків історичного дослідження шляхом пошуково-краєзнавчої роботи.

Створюючи пропонований посібник, автори сподіваються певною мірою заповнити існуючу прогалину в навчальній історико-краєзнавчій літературі. Видання є першою частиною навчального посібника, що висвітлює дві теми: "Об’єктно-предметна сфера та джерельна база історичного краєзнавства" та "Історія краєзнавчого руху в Україні". Частина друга, відповідно до програми курсу, розкриватиме теми: "Напрями історичних досліджень", "Методики регіональних досліджень та методи їх використання в історичному краєзнавстві", "Краєзнавча робота в навчальних закладах". Загальна схема, методологія, фактографічний матеріал посібника складалися у процесі багаторічного читання лекцій з історичного краєзнавства. Водночас, автори усвідомлюють, що поданий матеріал не може претендувати на довершеність чи вичерпність: історичне краєзнавство охоплює надзвичайно широкий спектр проблем як з фактологічного так і з методологічного боку. Відтак, наперед вдячні всім за доповнення та доброзичливі зауваження до пропонованого видання, котрі неодмінно буде враховано в наступних навчальних посібниках.
Історичне краєзнавство як галузь знань та напрям

історичних досліджень.
Розділ І.

Об’єктно-предметна сфера та джерельна база історичного краєзнавства


  1. Основні напрями краєзнавства, його переваги та специфіка.

  2. Поділ краєзнавства за пріоритетними сферами наукових зацікавлень. Форми краєзнавчої діяльності.

  3. Історичне краєзнавство. Співвідношення об’єктно-предметної сфери історичного краєзнавства та історичної регіоналістики.

  4. Основні джерела історико-краєзнавчих досліджень.


1. Пріоритет у введенні до наукового обігу поняття "краєзнавство" належить Іванові Франку. У статті "Галицьке краєзнавство" (1892р.) він вперше дав наукові обґрунтування цього поняття, виклав своє бачення місця та ролі регіональних досліджень у вихованні й освіті народу, наголосив на науково - культурному значенні краєзнавства.

На думку Я. Верменич, краєзнавство, як підсистема регіоналістики, має виразну специфіку, яка дає підстави для окремого розгляду його когнітивних та соціально-інформаційних функцій. Відтак, регіональне дослідження набуває значення краєзнавчих знань тоді, коли у них виникає потреба в контексті вивчення історії "малої батьківщини", того чи іншого регіону або міста. З іншого боку, факти і знання, які здобуваються в рамках краєзнавства, можуть стати надбанням "великої науки", насамперед у руслі осмислення загального і часткового в історичному процесі.

Краєзнавство не лише вводить у канву природничих і соціогуманітарних досліджень місцевий колорит, але й незмірно розширює й організує коло людей, зацікавлених у дослідженні рідного краю. Значення краєзнавства у вихованні національної свідомості, патріотизму годі переоцінити.

М. Костриця вважає, що у найзагальнішому вигляді сучасне краєзнавство виступає як нижчий таксономічний елемент країнознавства. Функції країнознавства – освітня, науково-дослідницька, практична, прогностична, методологічна, світоглядна та ін. – підпорядковані завданню всебічної обробки первинної країнознавчої інформації, розробленню і популяризації цілісної концепції розвитку та функціонування країни, вироблення типології країн. Зональне країнознавство поміж іншим досліджує своєрідність певного регіону, основні історико-географічні типи спеціалізації і розміщення господарства, характер розселення людності, трудові традиції і навички, особливості середовища і пристосування до нього, антропогенне навантаження на територію тощо.

Краєзнавство входить одночасно і в сферу науки, і в сферу громадської діяльності. Притаманна йому комплексність і багатогранність утруднює його розгляд у науковому вимірі. Проте, перевагою краєзнавства є можливість застосувати не лише його наукові основи, але й та система зв’язків із громадськістю, які воно забезпечує.

Специфіка краєзнавства полягає у тому, що воно:

- зближує системи природничого і соціогуманітарного знання;

- дозволяє конкретизувати і персоніфікувати історико-культурний процес, руйнує бар’єри між професійною наукою і аматорами-ентузіастами.

Антропоцентризм, увага до людини та її оточення зближує краєзнавство з такими популярними на Заході напрямами історичної науки, як історія повсякденності, соціальна історія. Як і названі напрями, краєзнавство відкриває величезні можливості для виявлення ідеї закономірності у діях суб’єктів історичного процесу. Відмінність полягає в тому, що соціальна історія віддає перевагу дослідженню певних людських спільнот (груп), а краєзнавство ґрунтується на просторових обмежувачах. Втім, в обох підходах проглядається ідея певної автономності людини від держави і одночасної приналежності до "громади" як оптимального для неї суспільного середовища.

Джерела масовості краєзнавства і його популярності у тому й полягають, що усвідомлення спільності доль людей, які мешкають поруч, та особистої причетності до своєї історії створює у людини, з одного боку, відчуття захищеності, а з другого – відповідальності перед майбутніми поколіннями за збереження успадкованих від минулого безцінних духовних скарбів. Зв’язок поколінь, що змінюють одне одного на певній території, стає зримим і відчутним. Прилучаючись до вічного, людина усвідомлює себе співучасником історичного процесу, творцем нетлінного. І. Франко у згадуваній статті "Галицьке краєзнавство" писав: "перша прикмета раціональної освіти – знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об’єднаного організму". Російський академік Д. Лихачов наближався до істини, коли писав про краєзнавство як "наймасовіший різновид науки".

У підвищеній емоційності, яка супроводить краєзнавчі пошуки, є також певні від’ємні моменти. Як громадський рух, краєзнавство тяжіє до максимального розширення своїх лав і не має власних систем відбору найерудованіших і найсумлінніших. Надто широке коло людей, причетних до творення краєзнавчої продукції, наявність серед них багатьох любителів-непрофесіоналів таїть у собі загрозу втрати критеріїв об’єктивності і науковості. Виникає небезпека штучної "героїзації" своєї історії, ідеалізації місцевих діячів – всього того, що найчастіше вкладається в поняття "історичний романтизм". Утім, від такої небезпеки не застрахована жодна галузь історичного знання.

Загалом, уявлення про краєзнавство як переважно "аматорську" сферу помилкове: у краєзнавчій продукції домінує доробок професіоналів-викладачів, архівістів, музейних працівників. Нині, коли навіть у столиці можливості ознайомлення з зарубіжною книжковою і журнальною продукцією вельми проблематичні, в регіонах знайдете не надто багато охочих займатися проблемами історіософії чи всесвітньої історії (хоча століття тому провінційна київська школа дослідників історії Франції користувалася неабияким авторитетом у Європі). Природно, що уподобання більшості істориків у провінції фокусуються на краєзнавчій проблематиці. Прекрасно, коли їхні зусилля скоординовано довкола створення таких масштабних праць, як "Історія міст і сіл" чи "Звід пам’яток". Але й тих краєзнавців, які самотужки досліджують історію однієї церковної будівлі чи біографію забутого маляра, звинувачувати у дрібнотем’ї несправедливо. Адже за самою своєю природою краєзнавство – це мозаїка деталей і подробиць. А вартість кожної з них визначить лише час. Адже писемні й речові пам’ятки, на жаль, не вічні. Багато що з утраченого під час руйнівних катаклізмів XX ст. дійшло до нас у вигляді копій і виписок, що їх зробили краєзнавці попередньої доби.

Описовість, фактографізм, за які часто картають краєзнавців, є, здебільшого, ознакою поваги до факту й інтересу до "неполітичних", побутових сфер життя. Впродовж останніх років краєзнавці ввели в обіг величезний масив нових джерел, і це кардинально змінило наші уявлення про роль діячів церкви і церковних історичних товариств у дослідженні історії України. Без краєзнавчих досліджень соціальних процесів в українській "глибинці" першої половини XX ст. історики не змогли б проникнути у духовний світ людей, що стали об’єктом жорстоких соціальних експериментів. Осягнути масштаби трагедій голодомору та масових репресій без введених в обіг краєзнавчих матеріалів було б неможливо.

Внаслідок своєї масовості краєзнавство водночас є засобом накопичення інформації і каналом її розповсюдження. Воно підтримує суспільний інтерес до історії не лише в місцевому соціокультурному середовищі, але й на всіх рівнях освіти, засобами музейництва, туризму тощо. Отже, серед його функцій важливе місце посідає соціально-історичне інформування шляхом збільшення обсягу актуалізованого історичного знання.

♦ ♦ ♦

2. За принципом розрізнення суб’єктів краєзнавчих досліджень виділяють три форми краєзнавчої діяльності: наукова, громадська, навчально-освітня.

Наукове краєзнавство: діяльність наукових краєзнавчих центрів, установ, фахівців-дослідників.

Громадське краєзнавство: організаційні структури, пам’яткоохоронні інституції, музеї, виставки, канали міжрегіональних зв’язків, краєзнавча бібліографія з відповідною інфраструктурою, видавнича діяльність.

Навчальне краєзнавство: умовно поділяється на вузівське та шкільне; в його структуру можна включати туризм, зрозуміло тією мірою, в якій він виконує освітні і виховні функції.

За пріоритетними напрямами наукових зацікавлень краєзнавство поділяють на географічне, історичне і соціокультурне.



Географічне краєзнавство, за В. Крулем, виступає першою складовою краєзнавства з кількох причин. По-перше, воно фіксує просторові утворення на той чи інший час, простежує їхню можливу динаміку, дає уявлення про природну, географічну навантаженість регіону. По-друге, витоки краєзнавства глибоко закорінені саме в географії. До об’єктно-предметної сфери географічного краєзнавства належить: просторові утворення на певний час, їхня динаміка, природна і географічна навантаженість регіону, взаємовплив людини і середовища. Відтак, ототожнювати об’єктно-предметну сферу історичної географії і історичного краєзнавства було б некоректно. Адже історична географія вивчає лише ті аспекти життєдіяльності людини, які безпосередньо залежать від природних умов, від ландшафту, або самі впливають на нього, змінюючи його у той чи інший бік. Поза її увагою лишаються історія культури, мов, діалектів, обрядів, вірувань, тобто те, що є суттєвою основою ментальності населення того чи іншого регіону. Вона лише побіжно торкається проблем демогенезу, історії війн, міграцій, техніки будівництва, і розглядає їх не як самостійні об’єкти дослідження, а лише як процеси, що відбуваються на фоні того чи іншого ландшафту. За межами історичної географії лишається також історія містобудування й архітектури, яка є серйозним предметом зацікавлень істориків-краєзнавців.

Найменш чітко визначена об’єктно-предметна сфера соціокультурного краєзнавства. Найчастіше до неї відносять: людину та її діяльності у просторі та часі; сучасне містознавство; екологічні та демографічні проблеми; сучасні регіональні та локальні виміри статистики, етнології та етнографії; збереження та дослідження історико-культурної спадщини (пам’яткознавство). Хоч зрозуміло, що всі ці напрями досліджень існують і самостійно.

♦ ♦ ♦

3. Історичне краєзнавство є складовою частиною краєзнавства, історичної регіоналістики, історичної науки загалом. Відтак, насамперед, визначимо статус, об’єктно-предметну сферу та завдання галузей наукових знань, невід’ємною частиною якого є історичне краєзнавство.

Використовуючи напрацювання істориків-регіоналістів 20-х років, об’єктно-предметну сферу історичної регіоналістики можна визначити в такий спосіб:

- осмислення регіональної специфіки в просторовому вимірі;

- дослідження історії України та української історіографії в регіональному контексті;

- ретроспективне дослідження територіальної структури та прогнозування оптимальної моделі регіональної організації;

- регіональні особливості розвитку історичної думки;

- історія регіонів як системоутворюючих цілісностей;

- проблеми локалізації населення і територіальних зв’язків;

- історія колонізаційних процесів, міграцій;

- історія міських і сільських поселень.

На думку Я. Верменич, історична регіоналістика це поле ретроспективного дослідження процесів життєдіяльності людських спільнот і комунікативних зв’язків у межах історично сформованих регіонів на основі врахування особливостей освоєння простору, характеру розселення, територіальної структури, урбанізованості території, збереженості чи розмитості комплексів традиційної культури. Історична регіоналістика нині дістала можливість виходу на новий рівень міждисциплінарного синтезу – з аналізом "семіотики культурного простору", регіональної самосвідомості, асиміляційних і трансформаційних процесів. Очевидною є необхідність переходу від фрагментарного дослідження того або іншого регіону до комплексного осмислення регіоналізму і породжуваних ним проблем. Зробити це без заглиблення в пласти історії практично неможливо. Найширші можливості для такого заглиблення дає краєзнавство.

Перелічені напрями аж ніяк не охоплюють усіх сфер краєзнавчих пошуків. Будь яка група пам’яток, будь яка сфера діяльності людини може бути об’єктом історичного дослідження – у цьому сенсі діапазон історичного краєзнавства справді неосяжний. Практично немає меж і у визначенні граней життя суспільства – економічного, політичного, соціокультурного – які воно охоплює. Краєзнавця цікавить археологія і етнографія, історія міст і сіл та їхнє архітектурне обличчя, історична екологія й історична демографія, стан тієї чи іншої пам’ятки і долі відомих і невідомих діячів науки та культури. Опубліковані матеріали конференцій з історичного краєзнавства нагадують енциклопедичні видання – з тією, щоправда, різницею, що величезний матеріал не завжди піддається раціональному упорядкуванню і систематизації.

Складність у визначенні об’єктно-предметної сфери історичного краєзнавства, на думку фахівців, можна пояснити певною невідповідністю між масштабами краєзнавства як суспільного явища і рівнем його наукового осмислення. До цього питання неминуче зверталися історики та географи, котрі займалися проблемами краєзнавства. Серед них назвемо Я. Серкіса, А. Козицького, В. Бадяка, В. Круля, Я. Жупанського, М. Кострицю, В. Горбика, П. Скрипника, Я. Калакура, Л. Бабенко, Я. Верменич та ін. Кожен дослідник вніс своє бачення в розробку проблеми, однак найповніше її розкрила Я. Верменич у монографії "Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні".

Розглянемо погляди названих вище авторів. В одному з перших навчально-методичних посібників з історичного краєзнавства (1995р) Я. Серкіз писав, що у визначенні суті та предмету вивчення історичного краєзнавства не існує єдиної думки. Не погоджуючись з існуючими на той час поглядами, він переконував, що "краєзнавство це – комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю), це – популяризація і використання результатів цього пізнання з метою наближення життя до науки, це – засіб навчання і виховання національно свідомих громадян". Близьке за змістом і баченням проблеми визначення В. Бадяка: "краєзнавство означає всебічне науково-комплексне дослідження краю та популяризацію і збереження його цінностей як форми збагачення знань, плекання патріотичних почувань". Характерною особливістю міркувань першопрохідців щодо визначення сфери досліджень "краєзнавства" є ототожнення "краєзнавства" з "національним краєзнавством", терміну "край" з поняттям "рідний край". В. Круль та Я. Жупанський пропонують термін "українське краєзнавство", водночас виводячи загальну формулу визначення об’єктно-предметної сфери. Цитуємо: "Українське національне краєзнавство поділяється на три основні складові, а саме: географічне, історичне, соціальне краєзнавство. Кожна з цих частин, звісно, має і свій об’єкт вивчення, творячи разом єдиний об’єкт – національне краєзнавство загалом. Розглядаючи об’єкт вивчення українського краєзнавства, підкреслимо, що це – системна величина, яка пронизує національну територію генеральним напрямком (українська детермінантна) і дає бічні відгалуження у вигляді згаданих вище його складових. Інакше кажучи, об’єкт національного краєзнавства – це реальна матеріальна система, що об’єктивно існує в ірраціональних межах, які матеріалізуються через національну субстанцію думки". Запропоноване визначення, на нашу думку, є складним і суперечливим, ставить більше запитань ніж дає відповідей.

В. Круль вважає, що для історичного краєзнавства просторовий обсяг вивчення значно ширший, ніж для історії України. "Тому головним для історичного українського краєзнавства є діяльність людини, активного носія національного, в межах суспільно-економічних формацій, стратифікованих систем українського суспільства". З таким визначенням об’єктно-предметної сфери українського історичного краєзнавства не можна погодитися беззастережно.

Краєзнавство досліджує територію, а не етноси й нації, і тому в полі його уваги – не лише носії національного (тим більше у "формаційному" вимірі). Активний вихід за територіальні рамки України не піде краєзнавству на користь, так само, як і спроба замкнутися в колі етнічних українських земель. Винятки, зрозуміло, можуть бути, зокрема, для Холмщини, Підляшшя – територій, що були свого часу частиною суцільного українського територіального масиву. Загалом же просторове тло для історичного краєзнавства таке ж, як і для історії України. Воно спирається переважно на міждисциплінарні наукові зв’язки і запозичує із суміжних галузей знання їхні дослідницькі методи. Відтак, єдиною є логічна схема процесу пізнання, зокрема:

- накопичення фактів, що стосуються об’єкта дослідження,

- виявлення їхньої специфіки, зумовленої регіональними особливостями;

- визначення місця і ролі локальних подій у загальному перебігу історичного процесу;

- простеження певних закономірностей, що стосуються діалектики загального і особливого.

Історичне краєзнавство, за С. Зарембою, вивчає історичний, соціально-економічний і культурний розвиток певного краю (регіону, області, району, міста, села) або окремого виробничого колективу. Об’єктом історичного краєзнавства є певний історично-соціальний комплекс з усією сукупністю джерел, в яких тією чи іншою мірою відбивається історія, локалізована не лише в просторі, але і в часі. Історичне краєзнавство досліджує:

- археологічні пам’ятки далеких епох;

- історію окремих територій (країв, країв, міст і сіл, губерній тощо);

- історію поселень, міграцій, динаміку народона­селення;

- історію діяльності людини;

- ментальність, звичаї, соціонормативну культуру;

- соціальну історію і історію суспільних рухів;

- історію науки і культури, у тому числі в інституційному і особистісному вимірах;

- історію містобудування й архітектури, народного мистецтва;

- історію церкви;

- історію краєзнавчого руху;

- пов’язані з краєзнавством проблеми туризму.

Своєрідним показником унікальності у краєзнавстві є територія, тому окреслення контурів дослідження є передумовою будь-якої краєзнавчої праці. Просторове окреслення об’єкта вивчення – ознака, як визначального, хорологічного підходу до його характеристики, демонстрація того, що хронологічні підходи у краєзнавстві мають підпорядковане значення.

Особливістю історичного краєзнавства є його здатність живити відчуття коренів, впливати на емоції. З усіх підсистем історичної науки воно стоїть найближче до людини і її оточення. Як елемент екології культури, краєзнавство створює своєрідний сплав наукового знання і культурного середовища. Воно є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду, який нагромадили минулі і сучасні поколіннями. Отже, історичне краєзнавство – і школа пізнання, і школа виховання.

Спробуємо звернути увагу на ті особливості історичного краєзнавства, які створюють йому переваги перед іншими формами історичних досліджень. На думку Я. Верменич, вони полягають:

- у специфічних просторових формах організації конкретного матеріалу і чіткій локалізації об’єкта дослідження;

- у максимальному наближенні до суб’єкта історичного процесу – людини – в її природному та соціокультурному середовищі і можливості відтворювати події услід за їхнім виникненням;

- у майже необмежених евристичних можливостях (пошук нових джерел у місцевих архівах, місцевій пресі і розширення їхнього кола на підставі усних оповідей, опитувань, анкетування, використання особистих спостережень тощо);

- у використанні здобутків і дослідницьких методів суміжних галузей знання – історичної географії, етнографії, топографії, демографії, соціолінгвістики тощо;

- у практично необмежених можливостях заглиблення у конкретні пласти історії – з деталізацією, яка іншим галузям історичного знання не завжди доступна;

- у залученні до пошуку нових джерел та дослідження пам’яток широкого кола ентузіастів-студентів, школярів – і оптимізації в такий спосіб підготовки нової зміни дослідників;

- у вихованні патріотизму на конкретних справах.

Підсумуємо. Важко не погодитися з М. Кострицею, котрий зазначає, що сучасне краєзнавство має вигляд досить суперечливого комплексу дисциплін, підходів, принципів та світоглядних орієнтацій. У цьому комплексі уживаються між собою регламентованість і невизначеність, глобальність і локальність, ґрунтовність і верхоглядство, професійність і відверте аматорство. Як загальна теорія краєзнавства, так і теоретико-методологічні засади його окремих структурних елементів потребують значно ширшого розроблення. Найближче до розв’язання проблеми, як ми вже зазначали, підійшла Я. Верменич.

Дисциплінарний статус історичного краєзнавства як одного з різновидів та складової історичної регіоналістики на сьогодні визначені: історичне краєзнавство є інтегральний науковий напрям, який займається дослідженням історії, природи, населення, господарства, культури, пам’яток в межах певної окресленої частини країни, міста. села, має свою систему зв’язків із громадськістю і на неї спирається.

Історико-регіональні дослідження становлять серцевину історичного краєзнавства, його наукову основу. Але було б помилково цілковито вводити їх в об’єктно-предметну сферу краєзнавства: у них власні цілі й завдання, власні дослідницькі методи. Співвідношення історичного краєзнавства та історичної регіоналістики можна було б зобразити у вигляді накладених одне на одне двох кіл, які збігаються лише частково (див. схема). Краєзнавство у частині незбігання охоплює всю сферу громадських і навчальних проблем, а в регіоналістиці – поглиблені історико-економічні дослідження регіонів, вироблення критеріїв економічного і політичного районування, розробка наукових начал регіональної політики. Значною мірою виходить за межі краєзнавства і та сфера регіональної історіографії, яка досліджує регіональні особливості розвитку історичної думки, закономірності різних етапів історичного пізнання, теоретико-методологічні принципи, застосовувані різними науковими школами тощо.

♦ ♦ ♦
Схема. Співвідношення об’єктно-предметної сфери краєзнавства та регіоналістики



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconПрограма гуртка «Історичне краєзнавство»
Комунальний позашкільний навчальний заклад «володимирецький районний будинок школярів та юнацтва» володимирецької районної ради
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник icon1. Історичне краєзнавство комплексна наука про історію розвитку суспільства в певній місцевості
Перспективи програми дослідження історії міст І сіл України, в тому числі Рівненщини
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconІсторичне краєзнавство. Шляхами Богдана Хмельницького на Тернопільщині
Короткий опис маршрутів дасть можливість організувати туристсько-краєзнавчі походи, які спрямовані вивчення історії періоду Визвольної...
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
П., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник iconБібліотечне краєзнавство
Бібліотека в освітньому просторі. Бібліотечне краєзнавство[Текст] : інформ бюл для працівників бібліотек двнз хмельницької області....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка