Переднє слово українець з доби відродження



Сторінка1/17
Дата конвертації14.05.2017
Розмір3,43 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Олена Апанович

ГЕТЬМАНИ УКРАЇНИ

І КОШОВІ ОТАМАНИ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
http://exlibris.uaweb.org/apanowicz/
ПЕРЕДНЄ СЛОВО

УКРАЇНЕЦЬ З ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

СВІТОВА ВЕЛИЧ І ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

НАСТУПНИК БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — ІВАН ВИГОВСЬКИЙ

НАЙТРАГІЧНІШИЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ

СЛАВЕТНИЙ КОШОВИЙ ОТАМАН ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ ІВАН СІРКО

ВЕЛИКА ІДЕЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ

ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ЕМІГРАНТ ПИЛИП ОРЛИК

ОСТАННІЙ КОШОВИЙ ОТАМАН ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів. Назвемо їх усіх поіменно: Богдан Хмельницький (1648-1657); Іван Виговський (1657-1659); Юрась (Юрій) Хмельницький (1659-1663); Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663-1665); Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663-1668); Степан Опара, правобережний гетьман (1665); Петро Дорошенко (1665-1676); Суховієнко, кошовий гетьман (1668-1669); Дем'ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668-1672); Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722); Пилип Орлик, гетьман в еміграції (1710-1742); Павло Полуботок, наказний гетьман (1722-1724); Данило Апостол (1727-1734); Кирило Розумовський (1750-1764).

У процесі формування гетьманської влади як української державної інституції в назву «гетьман» до 1648 р. вкладалося поняття найвищого військового керівника козацтва.

Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України» подає складений ним «Порядок українських гетьманів», називаючи першими гетьманами тих козацьких керівників, котрі діяли з середини XVI ст. Імена цих людей, хоч вони й не мали гетьманського титулу, згадуються в історичних джерелах. Зауваживши, що «не можна відрізнити менших ватажків від гетьманів, признаних усіма, ані зложити ряд гетьманів без перерви», Грушевський у свій «Порядок українських гетьманів» включив і польських так званих «кресових» старост, магнатів і шляхтичів, які, будучи прикордонними урядовцями Польщі, очолювали козацькі загони в походах проти татар.

Щоправда, відомий учений починає список з Дмитра Вишневецького, православного князя, родовід якого пов'язаний з Рюриковичами й Гедиміновичами — литовською правлячою династією. Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турецькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. У середині XVI ст. він побудував замок-фортецю на Малій Хортиці, звідки ходив у походи проти татар і на турецькі фортеці.

Офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорозького Війська» почали застосовувати з часів виникнення реєстрового козацтва (70-ті роки XVII ст.). Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво. Серед згадуваних Грушевським гетьманів реєстрового козацтва є й Михайло Дорошенко, який діяв у 20-х роках XVII ст. Проводирі великих козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст., що були спрямовані проти панування Польщі в Україні, теж називалися козацькими гетьманами. їхні імена були широко відомі, про них багато говорилося в історичних джерелах.

Над усіма вище названими гетьманами періоду до Богдана Хмельницького як недосяжна вершина височить постать Петра Сагайдачного. Під його проводом козацтво оформилося в могутню військову силу, запанувало на Чорному морі. Він очолив національно-визвольну війну проти найбільшої держави тогочасного світу — султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства, увів козацтво в європейський історичний процес.

З числа тих, хто тримав гетьманську булаву, героями дослідницьких есе даної книжки обрано шістьох. Авторка зупиняється саме на цих особах тому, що їх об'єднувало найважливіше — вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в дійсність вони присвятили все своє життя, поставивши за мету попередньо вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелось у найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах. Такі великі держави, як Польща, Османська імперія — Туреччина, Кримське ханство, Московія (пізніше Російська імперія), домагалися повного загарбання України, вели між собою війни за оволодіння її землями.

Богдан Хмельницький, під проводом якого український народ у війні 1648-1657 років повалив польське панування в Україні, був творцем, будівничим і найвищою владою Української Гетьманської держави, першим гетьманом України. Він забезпечив Україні як незалежній самостійній державі численні міжнародні зв'язки, політичні союзи. В останні роки життя Богдан Хмельницький мав намір відійти від союзу з Москвою, котра порушувала україно-російський договір, наступала на права та вольності України.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа, для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала краху. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу. Корені сучасної незалежності України певною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.

Гетьмани Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належали до тих, не таких уже й численних постатей, чиїми іменами називають епохи. Отже, в історії України була доба Сагайдачного, доба Богдана Хмельницького і Мазепина доба.

Окремі нариси в книжці присвячені гетьманам Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику, які були видатними державними й політичними діячами, талановитими дипломатами. Вони боролися за визволення Вітчизни від чужоземного панування, за відродження Української незалежної держави. Прямуючи до єдиної мети, ці гетьмани обирали різні шляхи її реалізації. У Виговського та Дорошенка вони виявилися фатальними.

Гетьман Іван Виговський — наступник Богдана Хмельницького — намагався продовжити його справу. Протидіючи наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії. Однак Гадяцька угода з Польщею 1658 р., хоч і була укладена на основі федеративного союзу, який надавав Україні внутрішньої самостійності, призвела до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди.

Гетьман Петро Дорошенко поклав за мету відновити Українську державу, подолати руїну, котра була наслідком Андрусівського перемир'я 1667 р., за яким Москва віддавала Польщі Правобережну Україну. Разом із Іваном Сірком Дорошенко очолив народне повстання й на деякий час об'єднав розірвані частини України. Водночас для протидії Польщі та Москві Дорошенко вимушений був погодитися на васальну залежність від турецького султана з умовою невтручання останнього в справи України. Але султан спустошував і руйнував Правобережну Україну, знищував її населення. Народ, який раніше вітав Дорошенка як визволителя, відвернувся від нього.

Гетьману Пилипу Орлику довелося діяти в еміграції, за межами України. Він доклав багато зусиль, щоб включити питання визволення України в європейський політичний процес, організувати коаліції європейських держав проти завойовницької політики Російської імперії.

Запорозька Січ — козацька республіка — залишалася впродовж усього свого існування носієм української державності, її уряд очолювали кошові отамани, ознакою влади яких також була булава.

За майже трьохсотрічну історію Запорозької Січі змінилося багато кошових отаманів: як правило, їх обирали кожного року. З тих, про кого маємо достовірні відомості, найвидатнішими були славетний кошовий отаман Іван Сірко і останній кошовий отаман Петро Калнишевський. Про їхнє життя та діяльність також розповідається в цій книжці.

УКРАЇНЕЦЬ З ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Козацький полководець — таке традиційне визначення не розкриває всієї величі цієї могутньої, ще досі, по-справжньому не оціненої постаті в нашій історії, значення її діяльності для розвитку української нації.

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти — він уособлював людину доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу та думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії.

На українському грунті така особа найповніше могла себе виявити передусім у визвольній боротьбі, яка протягом XVI—XVII ст. набула ваги першорозрядної життєвої проблеми, від розв'язання якої залежала доля нашого краю і його народу. Турецько-татарські загарбники загрожували йому геноцидом, фізичним винищенням; шляхетська Польща — духовним спустошенням, що неминуче призвело б до загибелі культури української нації, її етнічної своєрідності.

Не маючи власної держави, український народ вимушений був мобілізувати усі свої матеріальні й духовні можливості для формування козацтва — потужних збройних сил, важливої ознаки держави. Саме козацтво створило Запорозьку Січ, яка згодом розвинулася у політичний і військовий центр усієї України.

Петро Сагайдачний з'явився на Січі в останні роки XVI ст. Докладніше розповісти про попередній період його життя немає можливості, оскільки документальних даних обмаль. Місце народження Петра Сагайдачного називає його сучасник Йоахим Єрлич у своєму творі «Літописець — або хроничка». Це село Кульчиці поблизу Самбора (нині Львівської області). Тут у сім'ї дрібного українського шляхтича приблизно у 1570 р. народився хлопчик, якого нарекли Петром. Церковний пам'янник Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря доніс до нас ім'я батька майбутнього гетьмана — Конон, за українською вимовою — Конаш.

Навчався Сагайдачний в Острозькій школі на Волині, заснованій у 70-х роках XVI ст. Це був час особливого загострення ідейних протистоянь. Польська шляхта, загарбавши українські землі, встановила тут тяжкий феодально-кріпосницький гніт. Жорстоким примусом насаджувався католицизм, велося насильницьке ополячування українців. «Вогнем і мечем» діяли в Україні єзуїти — представники войовничого католицького ордена. Відкриваючи свої школи-колегіуми, єзуїти перетворювали їх на знаряддя боротьби з православ'ям, викорінення культури, літератури та мови українців і білорусів.

Чимало українського феодального панства зрікалося своєї нації, віри, рідної культури, мови. Та народ непохитно протидіяв цьому, з другої половини XVI ст. набирає сили освітній рух, очолюваний братствами та міськими організаціями, котрі об'єднували ремісників, торгових людей, козаків, українську шляхту, їм належить величезна роль у відсічі єзуїтській ідеологічній експансії. Заслуговує на увагу їхня діяльність щодо розвитку освіти й друкарства, організації братських шкіл, піднесення-національної самосвідомості народу.

Вважається, що першою й найбільшою була школа Львівського Успенського братства, відкрита у 1586 р. Проте значно раніше виникла Острозька школа, яка стала першим українським навчальним закладом. Фундатором її був багатий і впливовий магнат Костянтин-Василь Острозький, котрий зберігав вірність своїй нації,

Острозьку школу, що проіснувала до смерті її засновника, називають академією. Найвидатніший природознавець нашого століття, нащадок запорозьких козаків Володимир Іванович Вернадський у своєму програмному виступі «До створення Української Академії наук», здійснюючи історичний екскурс у минуле академій, згадав і Острозьку школу, яка об'єднувала групу діячів культури. Він вважав її типовим науковим закладом саме першого етапу існування академій, коли вони були гуртками вчених, підтримуваних меценатами.

Курс навчання в Острозькій школі складався зі знаменитих «семи вільних наук» доби Ренесансу — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики й астрономії. Провідне місце посідало вивчення старослов'янської та грецької мов. Ректором школи був громадський діяч і письменник Герасим Смотрицький, учителями — відомі педагоги-письменники Іов Княгинецький (друг Івана Вишенського), клірик острозький Василь Суразький, ієромонах Кіпріян, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка, керівника козацько-селянського повстання 1594 р.).

Разом із Сагайдачним учився Мелетій Смотрицький, який згодом став автором «Грамматики словенськия правилное синтагма», що неодноразово перевидавалася в Україні, Москві й за якою вчилося кілька поколінь українців, білорусів, росіян (наприклад, Михайло Ломоносов називав її «вратами» своєї освіченості).

Отже, в Острозі Петро Сагайдачний не тільки глибоко опанував знання. Тут сформувався його прогресивний, гуманістичний, патріотичний світогляд. Тож можна стверджувати, що Сагайдачний тривалий час перебував у атмосфері напруженого інтелектуального й духовного життя, де панували передові ідеї доби, порушувалися гострі політичні та ідеологічні питання, які хвилювали тодішнє українське суспільство. Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя. Вони були речниками спілки козаків та інтелігенції, яка тоді репрезентувалася переважно особами духовного стану.

Після переїзду зі Львова до Києва Сагайдачний стає домашнім учителем у київського судді Аксака. Є дані, хоч і побічні, про його активну громадську діяльність того часу.

6 жовтня 1596 р. у Бресті відбувся церковний собор, який проголосив унію — релігійне єднання православних і католиків. Визнаючи своїм духовним зверхником папу римського, уніати приймали основні догмати католицизму. Православна церква оголошувалася поза законом.

Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

Слід зазначити, що хоча в першій половині XVII ст. унія виступала як ідеологія чужоземних феодалів, панства та королівської влади, в майбутньому уніатство зазнало певної історичної трансформації. З кінця XVIII ст. польські магнати й шляхта, втративши після поділів Польщі політичну владу на Правобережній Україні, все ж зберігали там економічне й духовне панування. Вони переслідували й тероризували українське населення, для частини якого в той час уніатська віра вже стала традиційною. Як відомо, уніатська церква сприяла також поширенню освіти серед народних мас.

Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. Про це свідчить його твір «Пояснення про унію», який, щоправда, не дійшов до нас. Проте зберігся лист, у якому литовський канцлер Лев Сапєга називав цей твір «дуже цінним».

У відповідь на Брестську унію посилилися покозачення українського населення, втечі на Січ. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. запорозьке козацтво, зростаючи кількісно, стає могутньою військовою силою.

Подався на Запорожжя й Петро Сагайдачний. На Січі, яку дослідники справедливо називають ще однією українською академією, але вже військовою, де в умовах постійної небезпеки й героїзму гартувалися національні герої, ватажки народних повстань проти польсько-шляхетського панування і феодально-кріпосницького гноблення, керівники походів проти турецько-татарських агресорів, він набув військового досвіду, досконало вивчив козацьку стратегію й тактику, зрештою, сформувався як полководець.

Петро Конашевич Сагайдачний брав найактивнішу участь у походах і досить швидко, завдяки освіченості, державному розуму, сильній вдачі, переконанням здобув високий авторитет. Спочатку його обрали обозним, доручивши відати всією артилерією Січі, згодом він очолює січове товариство — стає кошовим отаманом. Пізніше кілька разів його обирають гетьманом.

З розвитком Запорозької Січі активного, наступального характеру набирає боротьба проти турецько-татарської агресії. Козаки не тільки давали відсіч навалам татарських орд і турецьких військ в Україну, але й самі наприкінці XVI ст. розгорнули наступ на володіння султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства, намагаючись перенести військові дії на територію ворога. Перша така спроба була зроблена ще в середині XVI ст., коли Дмитро Вишневецький, спираючись на побудований на Малій Хортиці замок, водив козаків на кримські улуси.

Турецька імперія (Оттоманська Порта), до якої входили завойовані нею країни Європи, Азії та Африки і яку населяло 60 мільйонів чоловік, була в ті часи найбільшою державою. Вона панувала на Чорному морі і Балканах, володіла гирлами Дунаю, Дніпра, Дону, прагнучи використати їх як опорну базу для наступу проти України, Росії, Польщі, Білорусії. Збройні сили Оттоманської Порти належали тоді до числа найсильніших армій світу, мали репутацію «непереможних». Включаючи у свої агресивні плани загарбання України, султанська Туреччина викликала й інспірувала татарські напади.

Вторгнення татарських орд в українські землі супроводилося нещадним розоренням сіл. Але найтяжчим наслідком цих навал було знищення й масове полонення українців. Залишаючи на своєму шляху згарища й трупи, орди, повертаючись до Криму, гнали, як худобу, тисячі бранців, молодих здорових людей, цвіт українського народу; малих дітей і старих людей ординці безжально знищували.

Трагічною була доля хлопчиків-підлітків, які потрапляли в полон, їх здавали до султанського війська, де намагалися витравити всі спогади про рідний дім і Вітчизну, виховати з них фанатичних захисників султанського престолу. Яничарський (піхотний) корпус султанської армії насамперед і поповнювався хлопчиками зі слов'янських країн. За три століття ханські орди й султанські війська знищили й перетворили в невільників мільйони українців. Отже, проти такої супердержави та її васала козаки й розгорнули справжню національно-визвольну війну.

Стратегію цієї війни розробив Сагайдачний. Запорожці влаштовували морські та сухопутні походи на Крим та узбережжя Чорного моря. Основним напрямком козацького наступу на турецькі володіння були береги Анатолії й Малої Азії, хоча козацькі судна («чайки») з'являлися й поблизу берегів Африки. Ставилося завдання: послабити військову силу ворога, знищити його флот, зруйнувати найважливіші порти.

Під час великих походів козаки атакували кілька фортець одночасно, однак основного удару завдавали якомусь найбільшому центру, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп, Риза та інші. «Скурювали мушкетним димом столицю турецького султана», — записав літописець.

Козаки не намагалися на тривалий час оволодіти фортецею чи містом, що було й неможливим, оскільки військові операції вони проводили далеко від своєї бази — Запорозької Січі. Захоплюючи на деякий час турецько-татарські фортеці, козаки знищували їхні гарнізони, здобували великі трофеї. Проте найголовнішим було те, що вони звільняли велику кількість нещасних полонених, що конали в тяжкій турецько-татарській неволі. Саме в цьому полягала гуманна суть козацьких експедицій, які підривали економічну й військову могутність султанської Туреччини. Головною метою походів козаки вважали визволення з турецького й татарського рабства людей, котрі мучилися там.

Петро Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. В морські походи козаки відпливали вночі перед новим місяцем. Скільки чатувало на них перед виходом у море небезпек! Треба було проминути турецькі фортеці Кизи-Кермень, Тавань, Аслам-Кермень (там, де тепер Берислав і Каховка). За переказами, щоб перепинити прохід по Дніпру, турки поставили посеред річки металеву браму, а від Кизи-Керменя до Тавані й далі до Аслам-Керменя протягли залізні ланцюги.

До нас дійшла оповідь про те, як сміливці долали цю перепону. Кілька десятків колод вони зв'язували залізним ланцюгом і сторчма пускали до брами. Стукіт колод, брязкіт ланцюгів створювали враження, нібито рухається козацька флотилія, й турки відкривали вогонь по гаданих козацьких «чайках». А тим часом запорожці, причаївшись в очеретах, очікували, поки вщухне стрілянина, й тоді стрімким кидком проходили лінію фортець. Так само вони долали шлях біля Очакова й Кінбурна — турецьких фортець, що, немов міфічні Сцілла й Харібда, стерегли вихід у Чорне море.

«Чайки» за 36-40 годин досягали Анатолії. У морі козаки завжди першими помічали великі турецькі галери, оскільки на своїх суднах вони піднімалися над водою лише на 2,5 стопи. На «чайках» спускали щогли, визначали напрямок вітру й ставали так, щоб під вечір сонце у козаків було з тилу. За годину перед заходом сонця українські воїни починали сильно веслувати ближче до галер. За певним гаслом опівночі вони підгрібали до ворожих суден, зненацька брали їх на абордаж, нерідко вдаючися й до рукопашного бою. Турецький екіпаж знищували, невільникам давали свободу, відвозили в рідні краї або залучали до свого товариства.

«Чайки» завдали немало відчутних ударів могутньому турецькому флоту. А сила й значення флоту Сагайдачного настільки зросли, що друге десятиліття XVII ст. стало періодом майже повного панування козаків на Чорному морі. Італієць Д'Асколлі, що спостерігав морські бої козаків, писав: «Козаки такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не бояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно». Поляк Старовольський засвідчував, що «запорожці, зустрічаючись з турецькими галерами, воліють загинути, ніж ганебно відступити або здатися... вони не ухиляються від бою й часто перемагають...» Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із турецьким флотом, стверджував: що «на всій землі немає людей сміливіших, котрі б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті».

З середини першого десятиріччя XVII ст. Сагайдачний керував майже всіма значними походами — як сухопутними, так і морськими, що досягли на той час особливої сили, розмаху і масштабів. Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 «чайок», в яких розміщувалося до 20 тисяч бійців.

Після розгрому у 1605 р. татарських орд на Подніпров'ї козаки на чолі з Петром Сагайдачним улітку 1606 р. організували нову морську військову експедицію. Козаки кілька разів нападали на турецькі міста й фортеці Чорноморського узбережжя, ходили на Кілію і Білгород. З моря козаки атакували Варну і з боєм оволоділи цією важливою фортецею та великим портом султанської Туреччини. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами.

Влітку 1608 р. запорожці провели сухопутний похід на Кримське ханство, захопили Перекопську фортецю й спалили її. А в наступному році, восени, в новий морський похід повів запорожців Сагайдачний. На 16 чайках козаки увійшли в гирло Дунаю, знову атакували Кілію, Білгород, а також Ізмаїл.

Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним. Як відомо, вони набули загальноєвропейського значення. Уряд Османської імперії боротьбу з козаками розцінював як найважчу, найскладнішу і найневідкладнішу воєнну й зовнішньополітичну проблему. Найбільша держава тогочасного світу мобілізувала майже всі свої збройні сили проти українських воїнів, котрі протистояли їм у битвах силами іноді в кілька десятків разів меншими, і все ж добивалися перемоги.


Каталог: Електронна%20бібліотека -> Художня%20література -> Українська%20література
Українська%20література -> Довідка від видавництва: Це книга про громадянина-патріота
Українська%20література -> Павло Штепа cловник чужослів (1977)
Українська%20література -> Біографія Павло Грабовський
Українська%20література -> Тереза та парабола This body holding me
Українська%20література -> Вовча біографія зажерливість
Українська%20література -> Біографія Іван Франко
Українська%20література -> Володимир сосюра третя рота (проза)
Українська%20література -> Його походження, зміст, форми й історична тяглість Видання друге


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Переднє слово українець з доби відродження iconЛітература доби Відродження
...
Переднє слово українець з доби відродження iconЗагальна характеристика доби Відродження
Відродження, або Ренесанс («розквіт») – доба в історії культури та мистецтва 14-16 ст., що започаткована в Італії
Переднє слово українець з доби відродження iconЗлет людського духу в літературі доби Відродження Тобі дана можливість впасти до рівня
Пригадати з курсу всесвітньої історії про великі географічні відкриття цієї доби, про
Переднє слово українець з доби відродження iconВільям Шекспір — великий поет І драматург доби Відродження. «Шекспірівське питання». Розкриття особливостей ренесансного сприйняття кохання в сонетах В. Шекспіра. Хід уроку
На попередньому уроці ми доторкнулися до мистецтва епохи Відродження. Тож перевіримо ваші знання та увагу
Переднє слово українець з доби відродження iconПереднє слово. Богдан Гаврилишин «засіб макропулоса» для україни
Українській літературі про менеджмент давно бракувало та­кої критичної й узагальнюючої праці, якою є книга Б. П. Будзана «Менеджмент...
Переднє слово українець з доби відродження iconАнглійська література епохи відродження
Мета уроку: познайомити учнів з особливостями доби Відродження в Англії; поглибити їхні знання про життя та творчість В. Шекспіра;...
Переднє слово українець з доби відродження iconЯ – Українець. Оце І вся моя біографія Наш проект: «Я – українець. Оце І вся моя біографія»
Але цей стереотип є далеким від правди. Оскільки бути українцем є набагато ширшою сферою. Тому, для кращого усвідомлення та розуміння...
Переднє слово українець з доби відродження iconТема. «Серце поета – осердя світу» (Г. Гете). Шекспір – геніальний драматург І поет доби Відродження. Мета
Тема. «Серце поета – осердя світу» (Г. Гете). Шекспір – геніальний драматург І поет доби Відродження
Переднє слово українець з доби відродження iconУроку : Вільям Шекспір геніальний англійський драматург і поет доби
Тема уроку: Вільям Шекспір геніальний англійський драматург І поет доби Відродження. Заглиблення в людську психологію, поетизація...
Переднє слово українець з доби відродження iconУроку: В. Шекспір геніальний поет і драматург доби Відродження. Таємниці шекспірівських сонетів. Поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання і дружби
Тема уроку: В. Шекспір – геніальний поет І драматург доби Відродження. Таємниці шекспірівських сонетів. Поетизація людини та краси...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка