Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка2/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Вступ

Актуальність теми. За останні роки в Україні, як і в інших пострадянських країнах, відчутно збільшився інтерес до різноманітної символіки. Це не дивно. Утворення на уламках СРСР п’ятнадцяти незалежних держав привело до створення величезної кількості нових символів (або ж реанімації символів, що вже існували раніше, наприклад, в країнах Балтії): державних, нагородних, ювілейних та інших, у тому числі військової символіки новостворених армій. Відповідно, в десятки разів збільшилась загальна зацікавленість до символіки взагалі, у всіх її проявах - від класичної геральдики до логотипів фірм та інших неформальних знаків. Результатом стала поява значної кількості різних довідників, енциклопедій знаків та символів [358], в тому числі й видань, що описували військову символіку.

Однак науковий рівень багатьох публікацій на теми військової символіки відрізняється тим, що переважно ми бачимо лише каталоги створених предметів військової символіки. У більшості цих праць практично відсутній аналіз понятійного апарату, тобто, трактування у випадку застосування військовослужбовцями емблем на рукавах значення слів „нарукавний знак”, „нарукавна емблема”. Також не відпрацьована науково структура символіки загалом і військової символіки зокрема. Особливо це стосується нових напрямків символіки, до яких належить як нарукавна емблематика, так і нарукавна емблематики військових формувань ЗС України.

Актуальність вибраної теми підтверджується широким розповсюдженням нарукавної емблематики у ЗС України, починаючи з 1992 р., в результаті чого вона стала найбільш поширеною символікою, яку застосовують військовослужбовці. Однак при цьому внутрішній механізм створення, причини цього, дієві закономірності, вплив на нарукавну емблематику як української історичної традиції, так і новітніх тенденцій (українських та світових), вплив керівництва ЗС України, командувачів та командирів (начальників) всіх рангів, залишається практично невідомим не лише українському суспільству, але й українським та іншим науковцям в галузі військової символіки.

За недовгий період існування новітньої української армії військова символіка отримала виключно широкий розвиток, і вже зараз вимагає наукового вивчення. Крім суто історичного інтересу це також сприятиме вдосконаленню самої військової символіки відроджених ЗС України.



Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукових планів Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України: «Писемні та зображувальні джерела XVI-XX ст. про модернізацію соціально-культурного та релігійного життя західноукраїнського регіону (2015-2016 рр.; номер державної реєстрації 0114U006115) та Науково-дослідного інституту українознавства МОН України «Соціальна історія першої половини ХХ століття: українське суспільство у міжвоєнний період та в умовах Великої Вітчизняної війни (державний реєстраційний номер 0114U0022039).

Мета дослідження полягає в об’єктивному висвітленні історичних передумов виникнення, становлення та розвитку сучасної військової нарукавної емблематики ЗС України (на прикладі символіки армійських корпусів СВ), аналіз діяльності органів військового управління України щодо розробки, впровадження та правового затвердження нарукавної емблематики як феномена сучасної української армії.

Досягненню поставленої мети підпорядковані такі дослідницькі завдання:



  • окреслити методологію дослідження нарукавної емблематики ЗС України;

  • - проаналізувати стан вивчення проблеми, встановити повноту джерельної бази та охарактеризувати основні групи джерел;

  • розглянути загальний контекст появи нового виду військової символіки - нарукавної емблеми в арміях світу та вплив цього процесу на СВ ЗС України;

  • виробити та обґрунтувати періодизацію розвитку військової нарукавної символіки як в арміях світу (що створило передумови появи цього явища у ЗС України), так і у ЗС України протягом 1992–2012 рр.;

  • показати роль і місце нарукавної емблематики у комплексі військової символіки ЗС України як найбільш розповсюдженого її елементу, своєрідного способу збереження військових традицій українського війська та засобу прояви масового патріотизму самих військовослужбовців армії незалежної України;

  • дослідити появу та розвиток нарукавної емблеми у СВ ЗС України, особливості цього процесу, вплив на нього об’єктивних та суб’єктивних факторів;

  • виявити закономірності та особливості процесу розробки та впровадження нарукавної емблематики у ЗС України, її характерні риси, притаманні саме українській нарукавній емблематиці та взаємопов’язаність з іншими елементами військової символіки України;

  • з’ясувати проблемні питання в процесі появи та розвитку нарукавної емблематики у ЗС України;

  • на підставі узагальнення особливостей розвитку нарукавної емблематики у ЗС України обґрунтувати наукові висновки і дати практичні рекомендації щодо удосконалення як самої військової нарукавної емблематики, так і форм і методів діяльності органів військового управління ЗС України у цій галузі на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження визначена нарукавна емблематика об’єднань, з’єднань, військових частин, закладів та установ СВ ЗС України на прикладі розвитку цього розділу військової символіки в армійських корпусах (в першу чергу – в 8-му, 13-му та 6-му, які змогли створити практично повний комплекс нарукавних емблем своїх з’єднань та військових частин). Досліджується саме військова нарукавна символіка ЗС України, як вид символіки, найбільш розповсюджений у військах, однак, найменш вивчений у сучасній українській історіографії.

Предметом дослідження став розвиток нарукавної військової символіки сучасного періоду у СВ ЗС України.

Методи дослідження. Досягнення поставленої мети стало можливим завдяки дотриманню наукових принципів історизму, об’єктивності, науковості та достовірності висвітлення подій розвитку нарукавної емблематики у Збройних Силах України, комплексність та системність у дослідженнях наукової проблеми. Поруч з загальнонауковими (аналітичним, синтетичним, логічним, ретроспективним) та загально історичними (порівняльно-історичним, хронологічним, типологічним, історично-описовим) методами використані спеціальні джерелознавчі методи (критичний, іконографічний) та інші. В опрацюванні джерел застосовані історичний, логічний та комплексний підходи, головний наголос зроблений на співставленні історичних та речових джерел різного походження. Застосований (як найголовніший) принцип історизму дав можливість простежити послідовність процесів появи та розвитку нарукавної емблематики у СВ ЗС України – від виникнення перших зразків до формування й розвитку процесу встановлення об’єднаннями, з’єднаннями, військовими частинами, закладами та установами СВ власної нарукавної символіки у хронологічній послідовності. Це дало можливість встановити внутрішні та зовнішні зв’язки, закономірності, суперечності та недоліки процесу. Весь методологічний комплекс застосованих принципів та методів дав можливість вивчити процес формування та розвитку нарукавної емблематики СВ ЗС України у діалектичній єдності з іншими частинами військової символіки.

Достовірність результатів дослідження підтверджується шляхом комплексного використання системи методів вивчення проблеми, максимально широкою джерельною базою (серед якої особливе місце займає комплекс нарукавної емблематики ЗС України з колекції Національного музею Збройних Сил України, з колекції автора та з інших джерел, які нараховують тисячі зразків), історіографією та результатами аналітично-синтетичної обробки матеріалів.

Хронологічні рамки визначені періодом 1992–2012 рр. 1992 вибраний як рік появи перших зразків української нарукавної емблематики, а 2012 – як рік найбільшого розвитку процесу офіційного втілення в життя військ розроблених протягом двадцяти попередніх років нарукавних емблем.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у постановці вперше у історіографії України проблеми появи та розвитку нарукавної емблематики у ЗС України, яка досі не досліджувалася системно в історичній науці, як в Україні, так ї за її межами. На величезній джерельній базі, основу якої складають реальні предмети – нарукавні емблеми СВ ЗС України періоду 1992–2012 рр., а також на підставі документів, що стосувалися розробки та затвердження (на рівні командирів частин, а далі – на рівні начальника ГШ – Головнокомандувача ЗС України), визначені основні складові, на яких вона повставала, які історичні традиції лягли в основу цього феномену, які фактори суттєво впливали на цей процес. Також проведена періодизація її розвитку протягом 1992–2012 рр. Проаналізовано на конкретних зразках нарукавної емблематики патріотичні, державницькі ідеї, що були покладені у її підґрунтя та знаходили відображення у цей період.

Джерелознавчий аспект новизни полягав в тому, що в процесі дослідження до наукового обігу було введено і проаналізовано великий масив матеріальних зразків української нарукавної символіки, архівних та інших документів, пропозицій щодо розробки конкретних зразків нарукавної емблематики СВ ЗС України, які раніше були абсолютно невідомі історичному середовищу.

Комплексний та науковий характер дослідження дав змогу пояснити, уточнити (а у деяких випадках й спростувати) низку необґрунтованих тверджень, що містилися у працях на цю тематику. Крім того, дослідження вперше в історії України на великому історичному та фактологічному матеріалі, при застосуванні наукової методології, дає можливість дослідити не лише процес появи та розвитку нарукавної емблематики у військових частинах СВ ЗС України, але й створення у ЗС України власної школи військової символіки, яка включає не лише нарукавну емблематику, а й вексилологію, фалеристику, військову геральдику та уніформологію.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний та науково опрацьований матеріал дав можливість вперше розробити цей аспект наукової проблематики для подальшого використовування її результатів при дослідженні процесів удосконалення та розвитку всієї галузі військової символіки ЗС України, розробці методів та методик вивчення військової символіки у військово-наукових та інших науково-освітніх закладах системи освіти України, в лекційних курсах зі спеціальних історичних дисциплін.

Важливе значення розуміння процесу розвитку української військової емблематики має також для органів керівництва ЗС України для відпрацювання заходів подальшого розвитку цього розділу військової символіки, використанню його для створення та закріплення у ЗС України українських історичних, бойових та навчально-бойових традицій з метою патріотичного виховання військовослужбовців та інших категорій громадян України.

Практичні результати роботи безпосередньо використані при створені нарукавної емблематики ЗС України (в СВ – більше 500 зразків) та у підготовці і проведенні виставок: у Львівському історичному музеї («Українська військова символіка: генеза нарукавної емблеми Збройних Сил України 1918–2004 рр.», першої подібної виставки в історії України) [61, c. 1]; у Києві у ЦМЗСУ («Символи ратної слави») та у місті Первомайську в музеї Ракетних військ стратегічного призначення протягом 2006–2007 рр.

Результати праці також можна використати при написанні історіографічних і джерелознавчих досліджень, розробці методів та методик вивчення військової символіки сучасних ЗС України. Результати дослідження стануть великою підтримкою військовим, які практично ведуть роботу по удосконаленню нарукавної символіки ЗС України, дадуть можливість врахувати при цьому недоліки та складності, які виникали в ході попереднього розвитку протягом 20 років. Також можливе створення на базі дослідження циклу лекцій та підручника про розвиток української військової символіки для викладання у військово-навчальних закладах ЗС України, на семінарах з курсантами та студентами інших вищих військово-навчальних закладів України, де є військові кафедри або відділення, створення підручників для шкіл та коледжів України, у яких вивчають предмет «Основи захисту Батьківщини».



Особистий внесок здобувача. Викладені у роботі положення та висновки належать дисертантові одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Головні положення дисертаційної роботи були представлені та обговорювалися на у виступах на восьми наукових конференціях УГТ, а саме: на 4-й науковій конференції 10-12 листопада 1994 р. («Перша спроба введення в Збройних Силах України індивідуальних нарукавних знаків військових частин» [241, c. 67-69]); на 5-й науковій конференції 10-11 листопада 1995 р. («Знаки військових частин Прикарпатського військового округу» [245, c. 69-70]); на 6-й науковій конференції 27-29 березня 1997 р. («Емблеми 24-ї Залізної механізованої дивізії Прикарпатського військового округу» [247, c. 84-85]); на 10-й науковій геральдичній конференції 2-3 листопада 2001 р. («Розвиток військової символіки Збройних Сил України у 1991–2001 рр.: основні етапи»); на 11-й науковій конференції 24-26 жовтня 2002 р. («Дивізійно-бригадна система нарукавних емблем Сухопутних військ Збройних Сил України»); на 15-й науковій конференції 12-14 жовтня 2006 р. («Військова геральдика України: сучасний стан і проблеми» [270, c. 4-5]); на 16-й науковій конференції 12-13 жовтня 2007 р. («Система військової символіки Львівського інституту сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» [271, С. 7]); на 23-й науковій конференції 10-11 жовтня 2014 р. («Одна з перших нагород для солдатів Збройних Сил України» [290, c. 8-9]); а також на науково-практичному семінарі в ЦМЗСУ 5 березня 2008 року [239, c. 35–39]; у матеріалах Всеукраїнської військово-історичної конференції «Воєнна історія Галичини та Закарпаття» 2010 р. [295, c. 723-729]; в матеріалах наукових заходів, проведених до 440-ї річниці від дня народження гетьмана Петра Сагайдачного та 19-ї річниці створення ЗС України [240, c. 98 – 114]; у виступі на конференції НТШ у Львові 29 травня 2007 р. («Військова символіка: понятійний апарат, структура та термінологія»).

Основні публікації.

Результати наукового пошуку відображені у трьох монографіях [238, 281, 282], п’яти публікаціях у фахових наукових виданнях [283-285, 297, 300], з яких дві – у фахових виданнях, включених до міжнародної наукометричної бази РІНЦ та низки статей (51) апробаційного та дослідницького характеру у виданнях «Знак» (Вісник УГТ) [242-244, 248-251, 253-255, 258-276, 278-280, 290], «Цитаделя» (Львівський мілітарний альманах) [292-294], «Однострій» [256, 287-289, 291], «Коллекцион» [277, 286, 296], в друкованих органах преси МО України «Народна армія» [252, 257], ЗахОК (ПрикВО) «Армія України» [246].



Структура дисертаційної роботи зумовлена її метою та науковими завданнями. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (492 бібліографічних позицій), переліку умовних позначень та з 108 додатків, що ілюструють викладений матеріал. Загальний обсяг рукопису складає 233 сторінки, з яких основна частина складає 168 сторінок.


РОЗДІЛ 1

Методологія дослідження, історіографія проблеми та джерельна база досліджень військової нарукавної символіки
1.1 Методологія дослідження

Методологічною основою дослідження стали наукові принципи історизму, об’єктивності, науковості та достовірності висвітлення подій розвитку нарукавної емблематики у ЗС України, комплексність та системність у дослідженнях наукової проблеми. Поруч з загальнонауковими (аналітичним, синтетичним, логічним, ретроспективним) та загально історичними (порівняльно-історичним, хронологічним, типологічним, історично-описовим) методами використані спеціальні джерелознавчі методи (критичний, еврістичний, іконографічний) та інші. Також використані методи, напрацьовані геральдикою, сфрагістикою та іншими спеціальними історичними дисциплінами. В опрацюванні джерел застосовані історичний, логічний та комплексний підходи, головний наголос зроблений на співставленні історичних та речових джерел різного походження. Дослідження базується на застосуванні системи наукових методів: принципу достовірності, який, у свою чергу, заснований на пошуку істини, яка передбачає критичний підхід до джерел наукової інформації; принцип конкретності передбачає аналіз зразків нарукавної емблематики з точки зору застосованих у кожному власних художніх, символічних та історичних особливостей; принцип історизму дав можливість простежити послідовність процесів появи та розвитку нарукавної емблематики як в арміях світу, так і в СВ ЗС України – від виникнення перших зразків до формування й розвитку процесу встановлення об’єднаннями, з’єднаннями, військовими частинами, закладами та установами СВ власної нарукавної символіки у хронологічній послідовності; принцип всебічності, який дав можливість встановити внутрішні та зовнішні зв’язки, закономірності, суперечності та недоліки процесу; застосування принципу історіографічної традиції дало можливість співставити отримані результати з працями попередніх наукових робіт як в Україні, так і за її межами. Весь методологічний комплекс застосованих принципів та методів дав можливість вивчити процес формування та розвитку нарукавної емблематики СВ ЗС України у діалектичній єдності з іншими частинами військової символіки.

Важливим стало визначення понятійного апарату. Справа в тому, що стосовно предмету дослідження в історичних джерелах як України, так і інших арміях світу застосовують різні терміни: розпізнавальний знак, патч, нашивка, емблема, нарукавна емблема, нарукавний знак, шеврон, «полкові знаки», «бойові знаки» («battle badge», або інакше «battle insignia», «battle patch»). 24 жовтня 2002 р. на підставі досвіду як української армії, так і відповідних понять в іноземних арміях, автор запропонував на конференції УГТ надалі називати їх «нарукавними емблемами». Підтвердженням слугував аналіз використання існуючих в українській мові назв для цього предмету військової уніформи. Емблема (відзнака) – занадто загальна назва, що не відтворює специфіки явища. Емблемами можуть бути і не нарукавні емблеми, наприклад, металева відзнака, емблема на головному уборі, на грудях і т. і. Шеврон – взагалі невірна назва. Шеврон (французьке слово chevron – буквально кроква) – це нашивка кутової форми, яка робиться з галуна, тасьми або шнура на різних частинах військового обмундирування (головним чином на рукавах), що служить, як правило (традиційно), для визначення рангу (військового звання) або кваліфікації (часу служби, участі в бойових діях і т. і.) військовослужбовця. Нарукавна нашивка, нарукавний знак – неточне визначення. Є різні види нашивок, наприклад, шеврон, нарукавний галун – це теж нашивка. Розпізнавальний знак – також неточно визначає це явище. Поняття «розпізнавальний знак» значно вужче за змістом, аніж поняття «емблема», а крім того може існувати в різному вигляді. Щоправда, в практиці іноземних армій (наприклад, США) існує багато прикладів, коли розпізнавальний знак через певний час вживання перетворювався в символ частини, її нарукавну емблему. Однак немає сенсу робити це в українській армії, особливо коли є можливість створення відразу саме емблеми [238, с. 15]. Тому, в подальшому для визначення власної символіки військових частин (в тих випадках, коли емблема створюються лише для носіння на рукаві військової уніформи), будемо використовувати термін «нарукавна емблема».

1.2 Історіографія проблеми

Тематика даного дослідження обмежена проблемами розвитку найбільш молодої, модернової частини сучасної військової символіки ЗС України – нарукавної емблематики, частини сучасного українського військового однострою. Головна особливість цього типу військової символіки полягає в тому, що вона з’явилася в українській армії лише з моменту набуття Україною статусу незалежної держави у 1991 р., і була позичена, як тип військової символіки, з армій іноземних держав, де, власне, вона й народилася у США протягом Громадянської війни 1861-1865 рр. та розвивалася в арміях європейських та американських держав протягом наступних більш ніж 150 років.

Тому суто українську історіографію досліджень в галузі нарукавної військової символіки можна розділити на дві основні частини: до 1991 року та після 1991 року.

До 1991 р., коли фактично не було нарукавної емблематики у сучасному її розумінні (як особливі військові емблеми окремих об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів) в Україні, яка була частиною СРСР та у РА, де проходили службу українці, процес наукового дослідження нарукавної емблематики міг відбуватися лише за межами СРСР (радянської України).

В іноземній історіографії протягом ХХ – початку ХХІ ст. з’явилося чимало наукових праць, у яких досліджувалися питання розвитку військової уніформи та всіх її атрибутів, до яких належала й нарукавна емблематика. Особливо інтенсивно процес дослідження пішов починаючи з кінця 1960-х рр. Причиною стала поява так званих реконструкторів (реєнакторів) – любителів, які шили собі старовинну уніформу і спорядження та, об’єднані у клуби, відтворювали історичні битви у їх річниці на полях, де ці події відбувалися [185, с. 713-714]. На початковому етапі це було суто науковим експериментом деяких військових істориків, які таким чином пробували перевірити теоретичні дослідження тих чи інших битв в історії людства. Однак надалі це викликало зацікавленість широкого загалу любителів, а також прискіпливий інтерес до самої уніформи та всіх її елементів (в тому числі й нарукавних емблем, які треба було відновлювати за зразками, які збереглися в музеях та приватних колекціях). Відповідно, починаючи з 1970-х рр. стали з’являтися наукові праці, присвячені саме військовій уніформі, які дали досить повну картину виникнення та розвитку нарукавної емблематики у країнах Америки та Європи. З 1982 р. до цього руху приєдналися й ентузіасти у СРСР [185, с. 714], що дало поштовх вивчення військової уніформи та всіх її атрибутів й у республіках колишнього Радянського Союзу.

Спеціальних наукових досліджень, присвячених лише нарукавній емблематиці в іноземній історіографії цього періоду, на жаль, небагато. Заслуговує на увагу відоме дослідження британського науковця М. Чаппела, який вперше дослідив саме нарукавну емблематику британських військ часів ПСВ, яка в армії Великобританії отримала назву «бойових символів» або «бойових емблем» («Battle Insignia»), що підкреслювало їх практичне використання виключно для польової уніформи під час бойових дій [424]. Також існують праці, у яких подаються у вигляді каталогів збірки різних видів військових емблем, в тому числі й нарукавних. Прикладом можуть слугувати американське видання П. Моргана та Т. Турмана [459], символіка сучасної німецької армії у видання МО ФРН [421-423], каталог канадських відзнак часів Першої світової війни [430] та інші.

Взагалі літератури, присвяченої розвитку військової уніформи іноземних армій, у яких застосовували нарукавні емблеми, протягом останніх років вийшло дуже багато. Однак у більшості публікацій нарукавна емблематика згадується на сторінках цих видань лише як один з атрибутів уніформи, до того ж не найголовніший, який не привертав особливо багато уваги у дослідників.

Першими більш прискіпливу увагу до проблем розвитку нарукавної емблематики стали приділяти у США, де вона й зародилася. Емблеми, які носили на уніформі (спочатку на кепі, а далі й на рукавах) стали в період Громадянської війни 1861–1865 рр. невід’ємною частиною мундиру армії федералів (Північних штатів). А так як події Громадянської війни у США до сих пір залишаються одним з найбільш вивчених періодів американської військової історії, то й у наукових (а більше всього – у науково-популярних) працях, з цієї епохи американські автори досить детально розглянули процес появи цього типу військової символіки (наприклад, дослідження Б. Похенка та Д. Трояні, П. Катчера, Р. Вольстада, П. Сколлінза, Р. Філда, Р. Гука, Д. Друрі та Д. Емблтона [208, 436-438, 450, 452]). Дослідженнях про її розповсюдження на всі армійські корпуси армії Північних штатів спиралися на ретельно вивчені джерела, присвячені нарукавній емблематиці, які склали основу розуміння цього процесу американськими дослідниками [208, 436-438, 450, 452].

До ПСВ та у наступні роки до початку ДСВ цікавість у дослідників до розвитку нарукавної емблематики була вкрай низька. Це було пов’язане з тим, що вона у цей період поки що не набула офіційного статусу і вважалася лише тимчасовими практичними заходами, які винайшли самі військовослужбовці в умовах війни. Тому, практично у всіх арміях – учасницях ПСВ, по закінчені бойових дій напрацьована практика створення та використання нарукавної емблематики була або відмінена (заборонена), або ж, у кращому випадку, законсервована для використання у випадку виникнення подібної ситуації (тобто, нової війни). Зрозуміло, що жодних спеціальних досліджень саме нарукавної емблематики у цей період не було. Вже наприкінці ХХ-го ст. з’явилися цікаві дослідження уніформи часів ПСВ, де вже було приділено більше уваги нарукавній емблематиці цього періоду. Слід знову згадати працю британського дослідника М. Чаппела, який ретельно дослідив британський досвід у галузі нарукавної емблематики під час ПСВ, який й досі залишається найкращим дослідженням у цій галузі [424]. Цікаві згадки про застосування під час ПСВ нарукавних емблем у британській армії можна знайти також у працях того ж М. Чаппела, Р. Марріона, Д. Фостена, Д. Таблтона, М. Пеглера [426, 427, 428, 458, 466]. Варті уваги дослідження М. Чаппела про уніформу та нарукавну емблематику на ній частин канадської армії у складі британських армій цього періоду [429], Р. Чартранда та Д. Еблтона про зовнішній вигляд армії Канади у ПСВ [431], частин австралійської армії та її символіки у праці Д. Лаффіна та М. Чаппела [455], праця В. Стака та М. Чаппела по уніформі новозеландської армії часів ПСВ [471], дослідження Д. Фостена, Р. Мерріона, Д. Емблтона, Т. Нігеля, П. Томаса та Б. Раміро про уніформу німецької армії періоду ПСВ [359, 441, 462, 475]. Особливо цікавими є дослідження уніформи американської армії, яка чи не найбільше використовувала нарукавну емблематику в ході ПСВ, у працях М. Генрі, С. Уолша та інших [442, 446]; дослідження уніформи французької армії часів ПСВ та своєрідність її нарукавної емблематики у працях А. Жюно, виданих Військовим музеєм французької армії у Парижі [416, 447, 448], І. Саммера та Д. Рави [472]; специфіка польової уніформи під час ПСВ армії Австро-Угорщини у працях П. Юнга, Д. Павловича, Т. Новаковського, М. Левіка [449, 463]; уніформи італійської армії у працях Д. Ніккола та Р. Руджері [461]; бельгійської армії у праці Р. Павлі, П. Лерньє та П. Курселля [465]; російської армії періоду ПСВ у праці Н. Корниша та А. Каращука [139]; польській армії міжвоєнного періоду [473].

У вказаний період армії більшості країн після закінчення боїв ПСВ знову повернулися до традиційних способів розрізнення військовослужбовців за приналежністю до окремих частин та підрозділів: номерами або емблемами (беджами) частин на погонах або коміру, що було характерне для британської та французької армій, кольоровими деталями форми одягу та спеціальним кроєм мундирів, носінням спеціальних головних уборів, використанням спеціальних прапорців та фаньйонів, носінням спеціальних нагрудних знаків, що було характерне в першу чергу для армій Польщі, Латвії, Естонії, Литви, Румунії. Детально такі способи розрізнення військовослужбовців були досить детально досліджені у багатьох працях, серед яких дослідження П. Канника, А. Арановича, Ф. та Л. Функенів, Д. Адаменка, Т. Новаковського, М. Левіка, П. Юнга, Д. Павловича, С. та А. Потрашкових, Н. Корниша, Я. Тинченка, Д. Горшкова, І. Можейка, А. Папакіна, Ю. Цигановса [43, 45, 76, 139, 151, 152, 200, 207, 121, 337, 338, 356, 361, 372-374, 449, 463].

Лише з часу виникнення 1939 р. ДСВ та у наступні роки нарукавна емблематика у західних арміях набуває офіційного статусу. Особливо плідним періодом для дослідження нарукавної емблематики зарубіжних армій періоду ДСВ та наступних за ними років стали 1970-1990-ті рр., коли у світі відбувалося протистояння НАТО та країн Варшавського договору. По-перше, це стало результатом того, що через значний час, що пройшов від подій ДСВ, стали доступними для дослідників документи з архівів армій США, Великобританії, Франції, Голландії, Бельгії та інших країн, учасниць війни. У цих дослідженнях основну увагу було приділено вже не лише перебігу бойових дій у цей час, але й детально вивчено вигляд військовослужбовців різних армій – учасників ДСВ, деталі, уніформи, знаків розрізнення, нагород, відзнак [157, 474]. У працях багато уваги приділялось й нарукавній емблематиці військових різних армій. Особливо цінну інформацію з питань уніформології мали видання британської видавничої фірми «Оспрей-паблішед», яка з кінця 1960-х рр. започаткувала спеціальний проект по створенню серії наукових та науково-популярних досліджень уніформи армій європейських, американських та азійських армій, що брали участь в боях як у Європі, так і в Азії і Африці. Одним з цих видань була праця вже згаданого британського дослідника М. Чаппела, який присвятив ще одну свою книгу саме нарукавним «бойовим емблемам» британської армії в роки ДСВ [425]. На прикладах, проілюстрованих фотографіями реальних нарукавних емблем, він дав повний аналіз символіки, яку використовували британські військовослужбовці для відрізнення своїх з’єднань та частин. Подається розвиток не лише самої нарукавної емблематики, але й термінології: в британській армії для визначення цього типу символіки тепер використовували також терміни «shoulder designations» (вказівка на плечах), «formation badges» (емблема частини) або «arm-of-service distinguishing marks» (розрізнення, відмітка роду військ).

У інших виданнях дослідники М. Генрі, Ф. Кетчер. К. Коллінгвуд, К. Сміт надали масу цінної інформації про особливості появи та використання нарукавної емблематики арміях США [69-71, 114, 148, 301]. Також М. Брейлі та М. Чаппел детально дослідили зміни в уніформі і, відповідно, у нарукавній емблематиці та у «бойових знаках» Великобританії [53], Д. Лаффін Д. та М. Чаппел – армії Австралії [455], М. Крисін (на основі британських видань) - армії Індії [145], які й раніше широко використовували цей тип військової символіки. Дослідженню піддавалася також армія Франції, яка раніше (до ДСВ) нарукавної емблематики у тому значені, яке ми їй придаємо (тобто, відзначенням окремих частин) практично не мала, але створила її протягом бойових дій у складі американської та британської армій (праці П. Гайєця, Я. Самнера, Ф. Вавильє, М. Чаппела [226, 443]). Така сама ситуація була й у арміях Бельгії, Голландії, Польщі (праця С. Залоги та Р. Хука [116]), Греції. У всіх них нарукавна емблематики з’єднань та військових частин, що боролися проти нацизму та фашизму поруч з британською та американською арміями (а у багатьох випадках – й у їх складі) виникла саме у цей час під впливом досвіду своїх союзників. Також ретельно було досліджено уніформа та символіка армій противників США та Великобританії у цій війні – Німеччини (Н. Томас, С. Ендрю, Г. Вільямсон, К. Раффнер, Р. Волстад, Б. Кверрі, М. Чаппел, Г. Уіндроу, Р. Бухейро, С. Дробязко, І. Савченков, Д. Фоулер, К. Кабальєро Хурадо, С. МакКуейг, Дж. Барі, Р. Ламстен, П. Хенкок, М. Царенко [109, 132, 216, 343-348, 350-355, 360, 370]) та її союзників (П. Еббот, Н. Томас, М. Чаппел [411]), Італії (Ф. Джоуетт, С. Ендрю [99-101]), Японії [102, 103].

Цінним джерелом для дослідження нарукавної емблематики в арміях НАТО – США, Великобританії, Франції, Туреччини, Німеччини – стали спеціальні службові видання, які готувалися та видавалися ГШ РА під грифами «таємно» та «для службового використання». В них на основі відкритих даних з преси та розвідувальної інформації, яку здобували радянські розвідувальні служби, наводилися зовнішній вигляд та символіка цих армій – потенційних противників СРСР та його сателітів по Варшавському блоку [194-196, 304]. Досліджувався й вигляд військовослужбовців армії інших країн, які теж вважалися потенційними противниками СРСР, наприклад, Ізраїлю, Пакистану, Індії, Японії [413].

З розпадом СРСР у 1991 р. у західній історіографії принципово нічого не змінилося. Процес дослідження власних армій та їх уніформ, символіки продовжувався. Хіба що зросла зацікавленість до символіки РА СРСР та армій так званого соціалістичного табору. Тому, як вже зазначалося раніше, рубіж 1991 р. встановлений лише для історіографії військової символіки України.

Загалом можна зробити висновок, що історіографія західних країн в дослідженнях розвитку військової символіки, у тому числі й нарукавної емблематики у природних умовах (тобто, в умовах, коли військова символіка не стримувалася комуністичною ідеологією, як це відбувалося у СРСР) до 2012 р. напрацювала достатньо потрібної наукової інформації для об’єктивного висвітлення цього процесу від зародження нарукавної емблематики і до її поширення на весь світ. Ця інформація дає можливість зрозуміти процеси, які відбувалися в ході розвитку військової нарукавної емблематики в арміях більшості країн, проаналізувати їх, визначити структуру (тобто, визначити періоди розвитку), а також зрозуміти її вплив на нарукавну емблематику ЗС України, яка в основних рисах запозичила цей тип військової символіки від армій Західного світу з утворенням незалежної України 1991 р.

Про власне українську історіографію такого елементу уніформи, як нарукавні емблеми, можна починати вести мову лише з утворення перших українських держав за результатами ПСВ. Тоді, при розпаді Російської та Австро-Угорської імперій утворилися українські держави на території колишньої Російської імперії (Українська Держава - УНР, Гетьманщина) та на території колишньої Австро-Угорської імперії (ЗУНР). Але поразка у цих Перших визвольних змаганнях не дала можливість повністю дослідити за оригінальними джерелами особливості уніформи та символіки цих українських держав. Цією справою змогли зайнятися українські історики лише в еміграції. Однак вони не були повними, так як базувалися лише на спогадах та залишках документації, яку вдалося вивезти за кордони СРСР. В Польщі міжвоєнного періоду (1920–1939 рр.) ситуація була більш сприятлива для українських істориків, їм не заборонялося досліджувати свою історію, в тому числі й новітнього періоду, однак доступ до архівів, які здебільшого попали в руки польської влади, був обмежений. Цінним джерелом для вивчення уніформи та символіки Української Галицької Армії цього періоду стало видання альманаху «Червона Калина», на сторінках якого можна було почерпнути деякі дані про ці питання у спогадах учасників.

Серед публікацій українських істориків в еміграції можна назвати розвідки, у тому числі й з питань військової символіки та уніформи М. Битинського, П. Дубрівного, О. Корчака-Городиського, І. Крип’якевича, Б. Капустянського, Б. Гнатевича, П. Мірчука, Я. Семотюка, В. Трембицького, Л. Шанковського [47-50, 60, 143, 228, 229, 408]. Однак вони всі приділяли увагу лише українським ранговим знакам, прапорам та нагородам цього періоду. Тому для нашого дослідження ці праці мають значення лише як приклад військової символіки часів Визвольних змагань, які вплинули на нарукавну символіку з’єднань та військових частин ЗС України після проголошення державної незалежності України. У праці Я. Семотюка приводилися нарукавні емблеми українських ветеранських організацій, розроблені зразком подібних відзнак ветеранів американської та канадської армій [228, с. 44]. Однак вони були невідомі в Україні до 1991 р.



В Радянській Україні у складі СРСР дослідження про відзначення та символіку українських формувань часів Перших визвольних змагань знаходилися під повною забороною. Дозволялося лише досліджувати символіку козацьких формувань XVI–XVIII ст. [120]. Дослідження нарукавної символіки формувань так званої Білої Армії, які діяли на території України протягом 1918-1920 рр. та інших національних армій антибільшовицького спрямування також до кінця 1980-х рр. знаходилися під забороною, як ворожі комуністичній ідеології. Дещо більше повезло символіці Червоної Армії. Однак і тут символіка початкового періоду, 1917–1924 рр., практично не досліджувалася. А це був найцікавіший для нашого дослідження період розвитку радянської військової символіки, коли, в умовах кризи у країні, спочатку самостійно, а далі – й під керівництвом керівних органів ЧА була створена система нарукавної емблематики, як противага царським імперським відзнакам у вигляді погонів та петлиць. З джерел радянського періоду уваги заслуговує хіба що праця працівника Артилерійського історичного музею Головного управління МО СРСР О. Харитонова, який вперше науково, на підставі документів та колекції відзнак, що зберігалися в музеї, відтворив символіку ЧА цього дуже цікавого періоду [46]. В подальшому вона відіграла роль певного зразка при створенні нарукавної емблематики в арміях пост-радянського періоду. Мала вона вплив й на новітню українську нарукавну емблематику, але незначний. Серед інших видань радянського періоду певну користь при вивченні проблем розвитку нарукавної емблематики мають хіба що популярні книги для широкого загалу, в яких подавалася деяка символіка РА (знаки, значки класної кваліфікації, нагородна система СРСР, нарукавні знаки родів військ та служб РА [106, 230]), та військові енциклопедії та енциклопедичні словники, які також давали інформацію про деяку символіку РА [302]. Цінність їх для нашого дослідження полягає в тому, що вони були широко розповсюджені, тому перші зразки символіки ЗС України, які створювалися самодіяльними митцями в частинах, часто мали вигляд копіювання того чи іншого символу з цих книг. Більш детально розвиток нарукавної символіки РА 1970-х-кінця 1980-х рр. можна дослідити по наказам МО СРСР про правила носіння військової форми одягу в РА, які видавалися після кожної суттєвої зміни у цій галузі [39-41].

Після 1991 року, з розвалом СРСР та створенням незалежної України, ситуація докорінно змінилася. З цього часу обмеження, які накладали на наукові дослідження комуністична ідеологія, були скасовані. Стало можливим реально вивчати історію України заборонених часів – створення перших українських формацій у складі Австро-Угорської армії – Легіону УСС періоду ПСВ, Перших Визвольних змагань 1917–1921 рр., боротьбу УПА за українську державу в роки ДСВ. Тому завдяки українським дослідникам сучасного періоду багато білих плям в українській військовій історії, в тому числі й у галузі уніформології, фалеристики, прапорництва, сфрагістики, військової символіки були подолані. З’явилися нові ґрунтовні праці по історії, військовому костюму, вексилології та фалеристиці українського козацтва періоду XVI–XVIII ст. дослідників І. Ситого [231-236], Ю. Мицика [160-162], Б. Гаггмана [66], В. Гавриленка [67], А. Гречила [82, 87], Я. Дашкевича [89, 91], О. Желіби [115], О. Однороженка [190-193], В. Панченка [199], Ю. Савчука [224], Р. Саєнко [225], Є. Славутича [237], О. Сокирка [303], перші розвідки про символіку українських військових формувань початку ХХ-го ст. у працях Я. Тинченка [335, 336, 339-341], В. Бузала [56], К. Гломозди [72, 74], О. Круковського [144], М. та Н. Лазаровичів [149], В. Приходька [209, 210], М. Царенка [371]. Безцінним внеском в українську історіографію військової символіки цього періоду стали праці М. Чмира [379-389, 394, 398-400, 404, 405, 407], А. Руккаса [220-222, 327]. Це дало можливість ретельно представити науковцям історію розвитку уніформи, рангових знаків, відзнак, прапорів та прапорців, в тому числі й нарукавних знаків різного призначення військовослужбовців армій Центральної Ради, УНР, Гетьманщини, ЗУНР. Основою цих праць стали матеріали архівів України (в першу чергу Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України [1-10]). Слід згадати також колективну працю українських дослідників Є. Пінака, О. Руденка та Д. Адаменка, які за допомогою британського науковця П. Аббота змогли видати книгу по уніформі українських армій та українських формацій періоду 1914–1955 рр. у видавництві «Оспрей», завдяки чому знання по українській уніформі та військовій символіці поширилися серед англомовного світу [415]. У цих працях, особливо М. Чмира та Я. Тинченка, ми вперше отримали наукове висвітлення питань розвитку нарукавної емблематики в українських формаціях часів Перших Визвольних змагань (1917–1921 рр.), що потім було використано при розробці нарукавної емблематики сучасних ЗС України.

Робота по дослідженню військової символіки України з поданням її результатів широкому загалу українських дослідників у цій галузі багато в чому стала можливою завдяки появі в Україні низки спеціалізованих видань, таких, як «Знак» (Вісник УГТ), Військово-історичний альманах Національного військового музею ЗС України, журналу в галузі української уніформології та військової символіки «Однострій» (Рівне), львівського мілітарного альманаху «Цитаделя», журналу «Коллекцион» (Київ), а також широкому висвітленні проблем військової символіки у виданнях МО України (газети «Народна армія», журналу «Військо України», газети «Армія України», «Слава і Честь»).

З появою в українській армії нарукавної емблематики з 1992 р. розпочинається новий етап досліджень. Її поява привернула увагу багатьох дослідників української військової символіки та колекціонерів. Тому на початковому етапі, приблизно до 2004 р., відбувався процес ідентифікації емблем (по приналежності до конкретних військових частин, закладів та установ), опису, дослідження обставин їх створення та значення символіки, яка була використана. Результати досліджень публікувалися у згаданих періодичних виданнях. Однією з перших стала публікація В. Бузала у виданні лондонського ОБВУ «Сурмач», де він у формі інтерв’ю у художником О. Руденком розповів про створення перших зразків нарукавної емблематики новоутворених ЗС України [57]. Інформація, викладена у праці стала дуже цінною для дослідників військової символіки ЗС України, так як перші спроби запровадження української військової символіку закінчилися невдачею, і всі матеріали стосовно цієї спроби знаходяться особисто в О. Руденка. Цікавою стала також публікація К. Гломозди стосовно тенденцій в українській символіці цього початкового періоду [73]. Важливе місце на початку розвитку військової символіки України мали також пропозиції, які надавали фахівці-художники, наприклад, О. Кохан [141] та львівський художник Р. Дуб’як [218], процес створення перших емблем родів військ у працях В. Паська та Я. Радиша [201, 211, 212]. Деяку інформацію про розвиток військової символіки можна було почерпнути зі спеціалізованих військових видань, наприклад, в Інформаційному збірнику інженерних військ ЗС України, де розглядалися питання створення емблеми інженерних військ [119]. Однак, через те, що питання військової символіки публікувалися поруч з іншими питаннями розвитку інженерних військ, які мали закритий характер, ці матеріали були доступні обмеженому колу дослідників лише з числа військовослужбовців ЗС України. В результаті до 2004 р. з’явилася розгалужена українська історіографія нарукавної емблематики сучасних СВ ЗС України, представлена дослідженнями автора [238-300], Б. Буднікова [54, 55], С. Музичука [164], О. Дедея [92].

Окремо слід згадати праці Національного музею ЗС України. Від самого початку утворення у ЗС України нарукавної (та іншої) символіки музей приділяв велику увагу збору колекції цих нових символів, та пробував вести роботу по їх вивченню. На жаль, через брак фахівців дослідницька робота велася недостатньо якісно, що стало причиною неправильної ідентифікації багатьох зразків нарукавної емблематики Збройних Сил України. Однак велику роль зіграло видання музеєм першого в Україні каталогу військової символіки ЗС України [63], а також праць начальника музею полковника В. Карпова, у яких він намагався подавати поруч з нагородами, прапорами та відзнаками ЗС України (основної тематики його праць) також й нарукавну емблематику [130, 131]. Також саме музей розпочав роботу з проведення наукових конференцій, на яких розглядалися питання розвитку військової символіки у ЗС України, що також стало не лише засобом розвитку питань військової символіки в Україні, а й одним з наукових джерел вивчення цього явища [124, 126, 127, 137].

Зі створенням у складі ГШ ЗС України 2001 р. Воєнно-геральдичної служби її працівники доклали нових зусиль до збільшення історіографічної бази досліджень військової символіки ЗС України. З цього часу регулярно стали з’являтися праці М. Чмира [379-407], О. Муравйова [166-184], до яких додалися праці нових молодих дослідників нарукавної емблематики ЗС України М. Хорошунова [362-366], І. Масленнікова [158], присвячені появі все нових і нових зразків військової нарукавної емблематики.

Врешті стан дослідження нарукавної емблематики, починаючи з 2005 р., перейшов на новий рівень – від опису конкретних зразків нарукавної емблематики до аналізу загального стану розвитку цього виду військової символіки, виявлення його закономірностей, основних характерних особливостей, пов’язаності з загальносвітовим рухом розвитку військової символіки. Початок поклала праця автора цього дослідження [238], в якій вперше була зроблена спроба вияснити вплив на українську нарукавну емблематику розвитку цієї форми емблем в арміях світу, починаючи від появи їх в армії США у 1863–1865 рр. Була проведена вперше спроба систематизації періодів розвитку нарукавної емблематики, особливостей її розвитку в арміях США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Швеції, Польщі, виявлені особливості розвитку української емблематики в період 1992–2005 рр., встановлена термінологія, яка раніше в Україні була відсутня. Розвитком цих досліджень стали дві нові монографії автора на вказану тему [281, 282], в яких детально було розібрано процес розвитку нарукавної емблематики у двох основних об’єднаннях СВ ЗС України – 8-у та 13-у АК. В подальшому питання аналізу процесу розвитку нарукавної емблематики були уточнені у працях автора в ході низки наукових конференцій у Києві [239] та Львові [240].

Незабаром до аналітичних досліджень розвитку української нарукавної символіки додалася колективна праця працівників Відділу військової символіки і геральдики ГШ ЗС України (О. Муравйова, М. Чмира, Н. Корж та Т. Лук’яненко) [184], яка не лише представила нові розробки у галузі військової емблематики, геральдики, вексилолігії, фалеристики, але й визначила теоретичні підходи цього відомства до розвитку військової символіки ЗС України в цілому. Також заслуговує уваги праця дослідника в галузі військової символіки М. Хорошунова [366], який дослідив розвиток самої молодшої її ділянки, пов’язаною зі створенням у ЗС України Військової служби правопорядку, що також додало матеріалу для аналізу процесів у цій галузі військової символіки.

2014 року побачила світ ґрунтовна праця кандидати історичних наук В. Карпова про становлення та розвиток військової символіки України [123]. Однак основна увага автора була прикута до розвитку офіційної символіки ЗС України, до яких відносяться емблеми самих ЗС, видів та родів військ, Бойові Прапори, штандарти, кокарди, нагороди та відзнаки, а нарукавній емблематиці присвячено достатньо небагато місця. Однак, враховуючи використану джерельну базу (наведені документи щодо розвитку військової символіки в України періоду 1992–2012 рр.), монографія безумовно є великим кроком вперед у справі наукового дослідження проблем військової символіки України та її ЗС.

При досліджені військової символіки, особливо такої її форми, як нарукавна емблематика, яка була запозичена ЗС України від армій провідних країн світу, важливе значення має порівняльний аналіз її розвитку у різних арміях, які певний час складали збройні сили однієї держави – СРСР. У наших сусідів також існує досить розгалужена історіографія розвитку цього предмету військової символіки. Уваги привертають спеціалізовані російські наукові та науково-популярні видання в галузі військової уніформології, символіки, фалеристики та прапорництва, такі, як «Старий Цейхгауз» (на початковому етапі - «Цейхгауз») та «Сержант». Тому праці російських науковців А. Степанова [305-326], А. Хрусталева [367, 368], А. Чередника [376-378], Г. Плоткіна [204, 205], П. Тюєва з Білорусі [349], М. Савочкина з Узбекистану [223] надають цілком достатньо даних для висновку про схожість процесів у розвитку нарукавної емблематики в арміях всіх пострадянських країн. Аналогічно історіографія процесів розвитку нарукавної емблематики в сучасних арміях світу, завдяки публікаціям та інформації з інтернету, дає можливість проводити порівняльний аналіз нарукавної емблематики ЗС України з її колегами в арміях Європи та Америки.

В цілому слід визначити, що згадана сучасна історіографія питань розвитку нарукавної емблематики у ЗС України в цілому дозволяє об’єктивно дослідити її розвиток, особливості, визначити періоди розвитку та перспективи. Основним недоліком історіографії є брак архівних матеріалів, так як більшість зразків нарукавних емблем розроблялися стихійно, без створення в частинах документальної бази (подібні документи є рідкістю, як, наприклад, обставини створення нарукавної емблеми у 816-у реап, висвітлені у наших статтях з І. Масленніковим [158, 290]).

Таким чином, підводячи підсумки огляду історіографії досліджень в галузі нарукавної емблематики, можна зробити висновок, що в Україні протягом 1992–2012 рр. накопичена достатня база праць з військової символіки в цілому та військової нарукавної емблематики конкретно, яка дає можливість провести ґрунтовні дослідження з цих питань у науковій праці, яка пропонується для розгляду. Автор цілком погоджується, з огляду на відпрацьовану в Україні наукову базу, з дослідником української військової символіки В. Карповим, який стверджує «про наявність підстав для появи української наукової школи символіки» [123, с. 18].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка