Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка3/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1.3 Джерельна база досліджень військової нарукавної емблематики.

Джерельну базу дослідження можна розділити на дві основні частини. Першу складають матеріальні джерела, до яких відносяться самі нарукавні емблеми, виготовлені у різні часи, і які використовували військовослужбовців для позначення їх приналежності до ЗС України, до окремих родів військ та служб, об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів. Саме комплекс реальних нарукавних емблем створює основу, базіс для проведення дослідження. На даний час загалом у ЗС України розроблено, виготовлено та застосовуються тисячі нарукавних емблем різних форм та художньої майстерності. Всі емблеми, створені протягом 1992-2012 рр. можна поділити на дві категорії: ті, що створені і продовжують використовуватися у військах; та емблеми, що втратили актуальність через реорганізації або розформування частин. Якщо перші можна побачити на військовослужбовцях в частинах, то інші практично зникли з ужитку, і зберігаються лише в музеях (часто на предметах уніформи) або у приватних колекціях. Колекції нарукавних емблем мають Національний військовий музей України, музей історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, інші військові музеї та кімнати бойової слави, а також іноземні військово-історичні музеї. Однак представлені в них нарукавні емблеми досить обмежені у кількості. Значно більше джерел для вивчення дають приватні колекції, серед них і приватна колекція автора дослідження, яка нараховує тисячі примірників.

Додатковий матеріал для дослідження дає сучасний електонний ресурс - інтернет. Зі створенням інтернет-мережі з’явилися спеціалізовані сайти, створені колекціонерами нарукавних емблем (цей вид колекціонування отримав назву «сигнуманістики», від поєднання слів «signum» -знак, та «manus» - рука). Цінність таких сайтів полягає в тому, що на них колекціонери з різних частин України викладають відскановані зображення нарукавних емблем, які використовувалися в різних частинах ЗС, розташованих у різних куточках України. Така база дає можливість проводити аналіз їх розвитку з великою точністю. Крім того, ці сайти містять великий масив нарукавних емблем іноземних армій, що дає можливість проводити порівняльний аналіз їх з українською військовою нарукавною емблематикою. Прикладами таких сайтів може бути відомий колекціонерам багатьох країн sammler.ru, а також сайт УГТ uht.org.ua.

Також до матеріальної джерельної бази можна віднести фото та кіноматеріали, на яких ми можемо побачити військовослужбовців в однострії з нарукавними емблемами своїх частин. Важливість цього типу джерел полягає в тому, що вони дають можливість підтвердити реальність носіння нарукавних емблем військовими у певні часи і при певних обставинах. Вперше ці важливі джерела були застосовані при вивченні американської емблематики часів Громадянської війни, де серед джерел, були застосовані й фотографії учасників війни (великим плюсом стало те, що протонарукавна емблема зародилася у США в той час, коли вже існувала фотографія, хоча й лише чорно-біла). Були застосовані також самі емблеми, які збереглися з тих часів в музеях та приватних колекціях [208, 436-438, 450, 452].

Другу частину складають писемні джерела, до яких відносяться архівні матеріали, друковані першоджерела та історіографія досліджень військової нарукавної емблематики як в Україні, так і за її межами. На жаль, архівних джерел з теми дослідження в Україні мало. Це пов’язано з тим, що процес створення та застосування нарукавної емблематики здебільшого проходив без створення офіційної документальної бази. Фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України [1-19] дають можливість лише зрозуміти перебіг початкового етапу встановлення в українських військових формуваннях початку ХХ ст. прототипів сучасної нарукавної емблематики. Їх ретельно досліджував український науковець М. Чмир [379-389, 394, 398-400, 404-405, 407], але відносно завдань даного дослідження вони мають, на жаль, лише допоміжне значення.

Допомогою для автора стало те, що виробнича база нарукавної емблематики протягом 1992-2000 рр. знаходилася переважно у Львові. Тому автор, підтримуючи зв’язки з виробниками (які самі не приділяли жодної поваги до документів про виготовлення емблем, і практично знищували їх після виготовлення замовлення частин) зміг зібрати величезну джерельну базу, акумульовану в особистому фонді автора зі складу архіву УГТ. Ці джерела розподілені у фонді автора по описах та справах, що відображають як загальну документацію щодо розвитку військової емблематики у ЗС України (в тому числі й нарукавну емблематику), так і розробку символіки окремих підрозділів ЗС України, для яких виготовляли емблеми (описи документів щодо створення нарукавної емблематики окремих оперативних командувань, армійських корпусів, дивізій , бригад, полків, батальйоні та дивізіонів, частин родів військ і служб, військово-навчальних закладів).

Деяку допомогу в дослідженнях надають відомі з публікацій на сайтах Президента України та Уряду України тексти указів з питань військової символіки [29-35] та накази МО України [24-28, 36-38], однак вони здебільшого стосуються лише загальних символів ЗС України, державних та відомчих нагород, прапорів та штандартів, предметів форми одягу, і практично не відображають (існують лише поодинокі подібні накази) власно нарукавну емблематику об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів ЗС. Тому такі джерела мають лише допоміжне значення при дослідженнях нарукавної емблематики (стосовно використання в нарукавних емблемах встановлених символів ЗС, видів ЗС та родів військ).

Важливим джерелом є переписка управлінь видів ЗС України, оперативних командувань з МО України в ході подання проектів військової нарукавної символіки 1996 та 1998 рр., яка була передана на зберігання до Національного музею ЗС України. Важлива інформація стосовно розвитку нарукавної емблематики ЗС України зберігалася в Києві у Групі військової символіки і геральдики Тилу ЗС України (правонаступника Відділу військової символіки і геральдики ГШ ЗС України), де були зосереджені документи по затвердженню нарукавних емблем протягом 2004-2012 рр., методичні матеріали, переписка з військами стосовно розробки нарукавних емблем та інші документи. Однак подальша долі їх наразі невідома.

Серед історіографічних джерел першими, важливими, стали каталоги наявних предметів у збірці ЦМЗСУ, та описи окремих нарукавних емблем у працях В. Карпова, С. Музичука, М. Царенка, Б. Буднікова, О. Муравйова, М. Чмира, М. Хорошунова, О. Дедея, автора дослідження у віснику УГТ «Знак», у спеціалізованих виданнях, таких, як українські «Коллекцион», «Цитаделя», «Однострій», у періодичній пресі (газетах «Народна Армія», «Військо України», «Армія України», «Слава і Честь»); в подальшому до висвітлення цієї проблематики підключилися створене у ЦМЗСУ видання «Військово-історичний альманах»; російських дослідників у російських виданнях «Цейхгауз» («Старий Цейхгауз»), «Шеврон», «Сержант», каталогах нарукавних емблем Білорусі. До цих джерел відносяться й спогади самих військовослужбовців про свою символіку, яку вони використовували під час служби.

При дослідженні української нарукавної емблематики важливими джерелами, особливо у галузі історичної спадщини української військової символіки, стали публікації українських дослідників в еміграції, які стали доступними з розпадом СРСР. Серед них варто згадати журнал «Вісті» (орган Крайової управи Братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української Національної армії), «Вісті комбатанта» (орган Організації бувших вояків-українців у США), «Сурмач» (орган ОБВУ у Великобританії), праці канадського дослідника українського походження Ярослава Семотюка.

З початку 1990-х рр. питання історичної спадщини України в галузі військової символіки, фалеристики, вексилології та уніформології, у тому числі й питання застосування українським и формуваннями прототипів нарукавних емблем, піднімається у дослідженнях В. Бузала, К. Гломозди, А. Гречила, Я. Дашкевича, О. Кучерука, С. Музичука, В. Манзуренка, Ю. Савчука, Я. Тинченка, А. Руккаса, В. Приходька, М. Чмира.

Важливу інформацію про розвиток нарукавної емблематики у арміях світу після 1991 р. стало можливим отримувати зі спеціалізованих публікацій, що регулярно з’являлися в Європі та США. Це, в першу чергу, об’єднані навколо британської військово-історичної серії «Оспрей-Паблішед» науковці у галузі уніформи та військової символіки М. Чаппел, П. Морган, Т. Турман, Б. Похенка, Д. Трояні, П. Катчер, Р. Вольстад П. Сколлінз, Р. Філд, Р. Гук, Д. Друрі, Д. Емблтон, Р. Мерріон, Д. Фостен, Д. Таблтон, М. Пеглер, Р. Чартранд, Д. Лаффін, В. Стак, Т. Нігель, П. Томас, Б. Раміро, М. Генрі, С. Уолш, А. Жюно, І. Саммер, Д. Рава, П. Юнг, Д. Павлович, Т. Новаковський, М. Левік, Ніккола, Р. Руджері, Р. Павлі, П. Лерньє, П. Курселль, Ф. та Л. Функен, Н. Корниш, Й. Щепанець, А. Зайонц, П. Канник. Цікавий матеріал можна знайти у виданнях російських дослідників А. Арановича, О. Степанова, А. Ганіна, В. Передерія, С. Артамонова, В. Петракова, О. Кібовського, Д. Горшкова; українських дослідників уніформи Д. Адаменка, С. та А. Потрашкових, Я. Тинченка, А. Папакіна; дослідника з Латвіїї Ю. Цигановса; азербайджанського науковця А. Гусейнова.

Однак слід констатувати, що, незважаючи на відносно велику кількість історіографічних матеріалів по військовій символіці в Україні, й досі відсутні наукові праці, які б компетентно дослідили весь процес відродження та розвитку у ЗС України нарукавної емблематики, як одного з найбільш розповсюджених зразків військової символіки.


Розділ 2

Поява і розвиток індивідуальної нарукавної символіки в арміях світу протягом XIX-XX ст. та її вплив на українську військову символіку

Зародження, становлення, розвиток та удосконалення військової символіки проходило, починаючи з формування самого поняття «армія» в людському суспільстві, тобто, з давніх часів. Однак метою дослідження є розгляд розвитку лише нарукавної емблематики у СВ ЗС України періоду 1992–2012 рр. А для цього необхідно спочатку визначити стан цієї галузі військової символіки на момент отримання Україною державної незалежності та створення її власної армії. При цьому вкрай потрібно, вперше в нашій історичній практиці, проаналізувати процес розвитку нарукавної емблематики в арміях провідних держав світу від її зародження в США у другій половині XIX ст. і до кінця ХХ ст. (тобто, до часу формування незалежної української державності). Подібне дослідження дає можливість зрозуміти, чому виникла потреба саме у такому способі розпізнавання приналежності військовослужбовців до родів військ або до окремих частин, та з якою світовою нарукавною символікою зустрілися Збройні Сили України на момент початку свого існування; які елементи і правила вони змогли позичити з мирової практики, які явища і фактори мали визначальний вплив на розвиток української нарукавної емблематики.



2.1 Історичні системи розпізнавання військовослужбовців за їх приналежністю до окремих частин, періодизація і становлення військової нарукавної символіки у період з другої половини XIX ст. до 1914 р.

Буде помилкою думати, що до появи системи розпізнавальних знаків в американській армії, які з часом трансформувалися у нарукавні емблеми, з’єднання та частини військ не розрізнялися між собою. Практика військової справи в Європі, починаючи з кінця XVII ст., тобто, з утворенням постійних, регулярних армій та появи одноманітної форми одягу, знає ще п’ять систем розрізнення військовослужбовців різних частин єдиної армії.



  1. Найбільш старою є традиційна система, яка існувала у всіх арміях практично у незмінному вигляді до початку ХХ ст., в якій військовослужбовці різних частин відрізнялися різним типом та кольором мундирів, кольоровою гамою мундирів або кольоровими відрізненнями частин обмундирування [43, с. 13–15, 102–104, табл. 8–32; 45, с. 8–10, 24; 121; 361; 447; 449; 463]. Додаток № 2.1.

  2. Дуже старою є система розрізнення вже не окремих солдатів, а підрозділів та частин в строю і на постої в таборах за допомогою спеціальних прапорців, лінійних значків, фаньонів [9; 76, с. 20, 21, 24; 116, с. 16-17; 139, с. 55, 56; 152, с. 136; 196, с. 5-7; 207, с. 334, 931; 220, с. 142, 143; 327, с. 113-122; 337, с. 30, 31; 338, с. 44; 339, с. 48; 380, с. 8; 389, с. 8, 150, 151; 443; 472, с. 35]. Додаток № 2.2.

  3. Окрему систему розрізнення військовослужбовців, засновану на так званих ківерних гербах (беджах), створили в армії Великобританії [194, с. 18–25; 361, с. 74, 78, 79; 444; 457]. Додаток № 2.3.

  4. Ще одна система розрізнення з’явилась в Росії у кінці XIX ст., коли під час святкування ювілеїв царської гвардії, а далі – й армійських полків, були створені так звані «полкові знаки» - спеціальні нагрудні знаки з символікою цих полків, символами їх відзначень в боях, вірності імператорам та іншими відмітними символами [130, с. 149-151, 168, 170, 180, 201, 203-204, 207, 211, 212, 228; 131, с. 70-72, 99, 147-150, 155, 199, 216; 146, с. 20-25, 29, 30, 33-35; 194, с. 144-148; 200, с. 84-85; 207, с. 310-311; 210, с. 25, 32; 228, с. 12, 13, 16, 17, 25, 38, 51, 52; 229, с. 12, 13, 20, 40, 50; 238, с. 107; 281, с. 50, 59, 77, 130, 154-156, 183; 282, с. 83, 108, 119, 143, 164, 202, 219; 372, с. 42-48; 373, с. 40-43; 374, с. 57-61; 432, с. 9, 14; 456, с. 59–76; 469, с. 16; 470; 473, с. 24–28]. Додаток № 2.4.

  5. Окрема система розпізнавання приналежності військовослужбовців армій до своїх частин виникла з введенням на початку XX сторіччя захисного обмундирування [44; 45, с. 28-29, 31, 33-40; 157; 417; 418, с. 24-33; 441; 448; 449; 463]. Додаток №. 2.5.

Нарукавна емлематика зародилася й розвивалася перед усім в арміях європейських держав та США. Саме вона визначально вплинула на весь процес удосконалення військових символів на військовій формі одягу. При цьому спеціальну увагу було приділено розвитку військової символіки в сусідніх з Україною державах, особливо тих з них, частиною імперій яких у свій час були українські землі. Саме через символіку цих країн в українську військову символіку проникали європейські тенденції, вплив яких помітний у сучасній символіці ЗС України. До таких країн (та їх армій) відносяться РА СРСР, армії Російської, Австро-Угорської, Німецької імперій XIX та ХХ ст., символіка Польщі періоду 1918–1939 рр., а також сучасні армії США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Канади та інші, з якими українські військовослужбовці мали і мають тісні контакти протягом 1992–2012 рр. Особливості української військової символіки більш рельєфно виглядають при порівняльному аналізі її з символікою армій тих країн, які мали практично однакові з Україною стартові умови. Мова в даному випадку йде про армії республік колишнього СРСР – Російської Федерації, Білоруси, Казахстану, Молдови, а також прибалтійських держав (Латвії, Естонії та Литви).

Наукові розробки протягом останніх ста років показують, що найкраще дослідженими виявилися військова фалеристика, уніформістика, зброєзнавство (історія розвитку озброєння і військової техніки), геральдика та військова вексилологія. В цих дослідженнях особливе місце зайняла нарукавна емблематика військової форми одягу. По-перше, це наймолодша частина військової символіки, історія якої нараховує не більше 150 років. Причинами її появи стала уніфікація та спрощення військової форми одягу, яке почалось з переходом армій від відносно невеликих, які набирали шляхом рекрутського набора або з добровольців, до масових армій кінця XIX-го - початку XX-го ст., які виникали в результаті введення загального військового обов’язку для громадян. Коли число солдатів стали рахувати вже не сотнями тисяч, а мільйонами, серйозною проблемою стало завдання одягнути всіх їх у військову уніформу. Вирішити таку проблему старими методами (шляхом індивідуального ручного пошиття уніформи та всіх її аксесуарів) було неможливо. Вихід був найдений в переході на промислову основу, коли одяг готувався не індивідуально, а за типовими розмірами на фабриках. Однак в такому випадку різноманіття форм мундирів, окремих елементів та головних уборів, різнобарвність, яка існувала до цього у військовій формі одягу, неминуче повинно було відійти на задній план заради збільшення обсягу виробництва стандартизованих, спрощених до максимуму моделей, виготовлення яких і можна було поставити на промислові рейки, на потік. Саме в цей час і з’являється на військовій формі одягу її новий елемент – нарукавна емблема, основне призначення якої стало показувати приналежність солдатів до різним частин армії, одягнутої в одноманітні мундири [238, с. 18, 19, 40, 41].



Процес появи та розвитку нарукавної символіки в арміях світу можна умовно поділити на декілька основних етапів.

Перший етап включав час від виникнення спеціальної символіки частин, яка в подальшому перетворилася на нарукавну емблематику, як явища, під час громадянської війни в США у 1861-1865 рр. в армії північноамериканських штатів США [238, с. 18, 19], і до початку ПСВ в серпні 1914 р. [208; 450, с. 18, 19; 451; 452, с. 11, 12]. Цей етап характеризувався фрагментарним використовуванням нового елементу військової символіки, не признаного відразу консервативним керівництвом армій, і який мав характер необхідної у воєнний час самодіяльності військовослужбовців, яким доводилося воювати в нових умовах ведення війни.

Другий етап розпочався з початком ПСВ у 1914 р. й включав в себе не лише самі роки війни (1914–1918), але й наступні за неї періоди громадянських воєн, конфліктів та розвитку армій аж до виникнення у 1939 р. нової, ДСВ. На цьому етапі нарукавна символіка знову відродилася в воюючих арміях за ініціативи, в першу чергу, самого особового складу частин, та, знову, через необхідність швидкої ідентифікації військовослужбовців в умовах боїв в окопах [424]. Керівництво армій так само не проявляло підтримки нової символіки, віддаючи перевагу старим, традиційним способам відрізнення частин. Однак масовий характер втілення нарукавної емблематики в деяких воюючих арміях (наприклад, Великобританії [424; 426-428; 458; 466], США [446; 451], Канади [429-431]), привело до легалізації нарукавної емблематики, щоправда, в дуже обмежених масштабах. В подальшому вона широко застосовувалася в арміях післявоєнного періоду, таких, як формування антибільшовицьких рухів в Росії [93, с. 30–35; 94, с. 26–29; 95, с. 32–35; 96, с. 32–34; 97], ново утвореної ЧА [133, с. 32–38; 305, с. 32–37; 307, с. 35–39; 308, с. 50–56; 309; 311, с. 38–40; 312, с. 30–35; 313, с. 40–43; 314, с. 40–43; 340, с. 48–54], арміях нових національних держав, змушених на перших порах використовувати уніформу чужого зразка та підкреслювати свою національну приналежність за допомогою простого та дешевого елементу обмундирування, яким стала нарукавна емблема [98; 306, с. 32–37].

Третій етап розвитку нарукавної символіки розпочався з розв’язуванням ДСВ в 1939 р. та тривав протягом практично всього ХХ-го ст., коли політику в світі визначало протистояння один одному двох глобальних військово-політичних об’єднань – НАТО з одного боку, та Варшавського Договору з іншого. В кінці третього етапу світ кардинально змінився з розпадом СРСР та утворенням нових незалежних держав на уламках радянської імперії. Широко розповсюджена в роки ДСВ символіка армій США та Великобританії [195; 238, с. 20–26; 454], як армій – переможців, виявила сильний вплив й на інші союзні до них армії (Франції, Голландії, Японії, Данії, Італії, ФРН, Іспанії, Португалії, Греції, Туреччини, Норвегії та інших) [122, с. 12, 13; 194; 196; 238, с. 27–37; 304, с. 421–430; 413; 422]. В американській армії навіть спеціально для розробки та втілення в життя військової символіки нового типу створили Інститут геральдики армії США [114, с. 74-76]. Втілили в свої армії нарукавну символіку й нейтральні держави (наприклад, Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Непал) [453, с. 365–370; 456], а також, під впливом країн-метрополій, армії країн Азії та Африки, що звільнилися від колоніальної залежності, наприклад, Пакистан, Індія. Подібна практика в цей час вплинула і на армію СРСР та її союзників, які довгий час не визнавали ці елементи символіки, однак змушені на початку 1970-х рр. вводити їх у себе в обмежених масштабах [39]. Таким чином, умовною межею третього етапу розвитку військової нарукавної символіки можна вважати 1991 р.

На даний час ми знаходимося на четвертому етапі розвитку військової нарукавної символіки. Після розпаду СРСР та появи нових армій в Україні, Білорусі, Молдові, Казахстані та у інших республік колись єдиної держави, вони зробили подібний елемент військової форми одягу обов’язковим та невід’ємним атрибутом нової національної форми одягу [36]. Подібний процес пройшов і в країнах так званого соціалістичного табору, коли, після приєднання більшості з них до воєнного блоку НАТО і входження в Євросоюз, нарукавна емблематика стала також обов’язковою частиною їх військової форми одягу [147, с. 14, 15; 432-434]. Тому особливістю цього четвертого етапу є те, що нарукавна емблематика військової уніформи військовослужбовців стала загальносвітовою тенденцією, до якої прилучилися всі армії світу без винятку.

Фактором, який прискорив цей процес, стала поява к кінці ХХ-го ст. нової польової форми одягу, так званого «камуфляжу». Збільшена вогнева потужність на полі бою змусила всі армії удаватися до такого способу маскування солдатів, в результаті чого вони стали практично не відрізнятися один від одного, незважаючи на приналежність до різних національних армій. В цих умовах нарукавна емблема стала простим і надійним способом розрізнення солдатів, який дозволив не лише визначати їх національну (державну) приналежність, але й приналежність до видів збройних сил, родів військ, окремим об’єднанням, з’єднанням, частинам та підрозділам.

Вперше спеціальні знаки (прообраз нарукавних емблем) з’явилися в армії США під час Громадянської війни 1861-1865 рр. В ході війни виникли проблеми щодо забезпечення військ обмундируванням. Індустріально розвинуті північні штати США підійшли до проблеми постачання своєї армії відповідно до ідеології нової промислової епохи. Тому новий федеральний польовий однострій був створений не лише з урахуванням зручності носіння та стійкості, але й з можливістю виготовлення його промисловим способом у великих об’ємах. Він включав в себе м’яке синє кепи, синій кітель (його можна також назвати короткою тунікою-сюртуком) свобідного крою з 4 ґудзиками та брюки блакитного кольору. Виглядала така уніформа скромно, але була легка для виробництва, що дозволило швидко одягнути сотні й сотні тисяч федеральних солдатів [208, с. 46]. Додаток № 2.1.

Однак при цьому необхідність розрізняти військовослужбовців різних частин та підрозділів залишилася, що було викликане не лише військовими традиціями, але й потребою швидко відрізняти на полі бою, в метушні, свої частини від сусідів, начальників від підлеглих (які визначалися не лише власними військовими званнями, але й приналежністю їх до тої чи іншої частини). Тому американські офіцери та генерали швидко знайшли вихід у ситуації, що склалася, застосувавши носіння на однострої додаткових знаків - нашивок, які виконували роль упізнавання приналежності до з’єднання або частини. До прийняття рішення підштовхнула практика війни. Під час однієї з битв американської Громадянської війни (за поданням американських дослідників [454, с. 3]), командир корпусу федеральної армії генерал-майор Филипп А. Керні (Philip A. Kearny) зробив зауваження групі офіцерів на полі бою, зайнятих, з його точки зору, не відповідною справою. Однак виявилося, що ці офіцери приналежали до іншого корпусу, і виконували наказ свого командира. Розлючений Керні наказав офіцерам свого штабу нашити на кепи спеціальний знак – червоний ромб з сукна, для того, щоби подібна ситуація більше не повторювалася. Це й було виконане, при цьому червоний ромб нашивали на верхнє донце кепи. Новий знак отримав назву «Нашивки Керні» (“Kearny patch”), і 27 червня 1862 р. був введений в його корпусі для відрізнення спочатку офіцерів, а далі й всіх військовослужбовців, від інших корпусів.

Система розпізнавання вийшла простою і зручною для солдатів. Крім того, існував ще й моральний аспект. Командувач американської армії генерал Джозеф Гукер (Joseph Hooker) для підняття бойового духу федеральної армії після поразки при Фридеріксбурзі ввів систему корпусних знаків (беджів), уніфікувавши її для кожної дивізії кожного корпусу, для носіння на кепи або на передній частині мундиру (coat breast) [450, с. 18, 19]. У березні 1863 р. цю систему офіційно прийняли в Армії Потомаку. Кожний корпус отримав свій бедж, червоного кольору (для 1-ї дивізії), білого (для 2-ї дивізії) та блакитного або синього (для 3-ї дивізії в корпусі). Цей спосіб отримав підтримку у командування, і до кінця Громадянської війни практично всі корпуси федеральної армії мали свої розпізнавальні знаки (беджі). Додаток № 2.6.

По закінченні Громадянської війни у США всі ці розпізнавальні знаки були відмінені, так як військове життя мирного часу їх не потребувало. Однак традиція не була забута, і в нових війнах, які вели США, про неї згадували. Так, під час іспано-американської війни 1898 р. V-й корпус експедиційних сил США та інші корпуси, що брали участь у війні, мали власні розпізнавальні знаки, створені явно з пам’яттю про традиції Громадянської війни. Для 1-х дивізій був встановлений червоний колір, для 2-х – білий, а для 3-х – блакитний [451]. Але тепер вони нашивалися на рукавах обмундирування, тобто, вперше перетворилися у класичну нарукавну емблему відрізнення своєї частини.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка