Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка5/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

2.4. Нарукавна символіка армій світу з 1991 до 2012 р

Після розпаду СРСР нарукавна символіка з’явилася й у інших країнах колишнього соціалістичного табору: Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині [445], Хорватії, Сербії, Словенії, Албанії), а також в республіках колишнього СРСР, які швидко вступили до Євросоюзу і до НАТО. Серед них Латвія [460], Литва [432, с. 9-14], Естонія). Зараз практично всі країни колишнього єдиного СРСР мають власну національну нарукавну символіку. Прикладами є Росія [134, с. 44–45; 318, с. 44–45; 319, с. 44–46; 320, с. 43–46; 321, с. 44–47; 322, с. 44–48; 367, с. 42–47; 368, с. 42–43; 376, с. 140–146; 377, с. 60–70; 378, с. 72–80], Молдова, Білорусь [349], Казахстан, Грузія, Вірменія, Азербайджан, республіки Середньої Азії [223, с. 4-5]. Також нарукавна символіка стала невід’ємною частиною військового однострою й Збройних Сил України, дослідженню якої й присвячена ця наукова праця.



* * *

Таким чином, протягом останніх 120 років виникла, завоювала своє місце й широко розповсюдилася практично на всі армії світу система нарукавної емблематики, яка дозволяє ідентифікувати військовослужбовця: за національною (державною) приналежністю; за приналежністю до виду ЗС (армія, авіація, флот), а також до роду військ або служби, встановленої у тої чи іншої армії; за приналежністю до конкретних військових об’єднань, з’єднань, військових частин, військово-навчальних закладів, установ, військових підприємств, а у багатьох випадках – й до конкретного підрозділу.

Основними перевагами саме нарукавної емблематики, які дозволили їй до кінця ХХ ст. випередити всі інші системи ідентифікації військовослужбовців на військовій уніформі, що існували, стали: простота и прагматичність у розміщені на обмундируванні; дешевизна у виготовлені; широка гамма художніх прийомів та образів, від класичної геральдики до простих абстрактних розпізнавальних знаків, що дозволило найкращим способом не лише позначити род військ і конкретну частину армії, але й втілити в символах національні традиції, присутні як арміям з великою історією (через фіксацію їх досягнень у війнах, нагород, почесних символів, легенд і реальних подій), так і арміям, які лише недавно з’явилися на історичній арені разом з виникненням їх національних держав; здатність швидко видозмінюватися в залежності від обставин, що складаються (реформ, змін у назвах, структурі і т. і.); безпеку при використанні в умовах екстремальних ситуацій (в бронетехніці, при стрибках з парашутом, в морських десантах, аеромобільних операціях і т. п.), чого не здатні були забезпечити металеві знаки та значки.

Наведений аналіз виникнення та розвитку нарукавної емблематики провідних армій світу дає можливість зробити низку узагальнень та висновків, які суттєво впливають як на розвиток нарукавної емблематики в армії України, так і на розуміння динаміки цього процесу і напрямки подальшого руху та удосконалення.

1. Нарукавна емблема виникла в армії США як розпізнавальний знак, простий та дешевий спосіб просто відрізняти приналежність військовослужбовця до того чи іншого військового формування в умовах стандартизації військової форми одягу, початку процесу індустріального її виготовлення в масових масштабах. Лише з часом до розпізнавальної функції додались представницькі функції (демонстрація національної або державної приналежності військовослужбовця, його роду військ або служби, місць дислокації військових частин, їх військових спеціальностей, заслуг на полі бою та у бойовому навчанні, нагород за мужність на полі бою та інших властивих частинам прикмет).

2. Європейські армії з давньою військовою історією та власними традиціями розпізнавання військовослужбовців окремих формацій на початковому етапі появи цього елемента військової символіки на уніформі особливої зацікавленості до нього не виявили. Лише введення в арміях польової (захисної) форми одягу, коли стали неможливими старі способи ідентифікації приналежності військовослужбовців до окремих формацій, спричинило ріст зацікавленості командування та самих військовослужбовців до цього елементу форми одягу. В значній мірі цьому сприяла ПСВ, під час якої постало питання застосування саме такого способу ідентифікації в силу його простоти, дешевизни та швидкості виготовлення. Остаточно практика застосування нарукавної емблематики закріпилась в європейських арміях під час ДСВ, а обов’язковим елементом військової форми одягу вона стала протягом другої половини ХХ ст.

3. Характерною особливістю застосування нарукавної емблематики в європейських арміях стало те, що вона не замінювала собою повністю існуючих до того національних способів розпізнавання військовослужбовців різних формацій, а лише доповнювала їх там, де їх неможливо було застосувати, або ж застосування було утруднене, наприклад, на одноманітному захисному обмундируванні (камуфляжі).

4. Важливим висновком є визначення факту (дослідженого у цій главі), що перелом у сприйнятті нарукавної емблематики настав після ДСВ, що було наслідком впливу переможців у цих битвах – армій США та Великобританії – на інші армії країн, які залишилися у сфері їх військово-політичних впливів, особливо після створення військового блоку НАТО. Тому у післявоєнний період армії країн вільного світу, що протистояли СРСР у так званій Холодній війні, в ході їх модернізації та розбудови за американськими зразками запозичили й зовнішні елементи військового механізму США з нарукавною емблематикою включно. В результаті протягом 1950-х – 1970-х рр. практично всі армії країн НАТО та інших європейських країн отримали нарукавну емблематику як складову частину їх власної військової символіки. При цьому у нарукавну символіку вносилися національні впливи, в результаті чого вона збагатилася новими елементами та стала більш різноманітнішою. Далі під час розвалу колоніальних імперій Великобританії, Франції, Португалії, Бельгії, Голландії армії національних держав Азії і Африки, що утворилися при цьому, також в основному встановили уніформу, створену на основі форми одягу армій тих країн, до яких вони належали. У тому числі були введені і нарукавні емблеми з власним національним колоритом.

5. Ще одним висновком з дослідження може бути визначення двох основних способів введення нарукавної емблематики в арміях світу. У піонерів у застосуванні такого елементу символіки, армій США та Великобританії, процес втілення нарукавної символіки у війська тривав майже 70 років і носив стихійно-еволюційний характер. За цей період прості розпізнавальні знаки перетворилися на самостійні повноцінні нарукавні емблеми, у яких фактор розпізнавання був доповнений особистими прикметами конкретних частин. Тобто, це стали репрезентативні нарукавні емблеми, у яких втілені особливості частин, їх заслуги, рід військ і т. і.

У той же час у більшості армій країн, які вводили нарукавну символіку під їх впливом у післявоєнний період (1945–1991 рр.), цей процес носив директивний характер, коли символіка вводилась наказами керівництва і розроблялася не в частинах, а спеціально залученими для цього фахівцями у галузі геральдики та символіки (яскравий приклад армій Японії, ФРН, Швеції).

6. Наступним висновком є визнання факту, що повноцінна нарукавна символіка у країнах колишнього соціалістичного табору, до яких відносилась й Україна, почала з’являтися в їх арміях лише після розпаду СРСР та демократизації її колишніх союзників по Варшавському блоку. Така символіка створюється в арміях Польщі, Угорщини, Румунії, Чехії, Словаччини, в країнах Балтійського регіону (Латвії, Естонії, Литві), у країнах колишньої Югославії. Навіть країни, які залишилися комуністичними, наприклад, Китай, В’єтнам, Куба, не опинилися поза цього процесу.

Таким чином, за останні 120 років два процеси: уніфікація військової уніформи в арміях світу, викликана розвитком зброї, ростом фактору ураження, який зріс у сотні разів, і різкого росту маскувальних функцій військового одягу у відповідь (за допомогою практично однакового камуфльованого обмундирування у всіх без винятку арміях); та поширення нарукавної символіки, як простого, дешевого та ефективного способу розпізнавання військовослужбовців за національною, державною, корпоративною приналежністю – злились в один, єдиний, непереривний процес удосконалення військової уніформи армій кінця ХХ – початку ХХІ ст.



Розділ 3

Поява та становлення у Збройних Силах України власної національної військової символіки протягом 1991–1996 рр.
3.1 Поява символіки у Збройних Силах України у 1991-1995 рр.

Розпад СРСР у 1991 р. привів до створення незалежних держав з колишніх його союзних республік. Серед них стала незалежною державою й Україна. Природнім атрибутом кожної суверенної держави є так званий «силовий блок» відомств, призваних забезпечити цілісність території, збереження конституційних норм та дотримання її законів, а також захист нової держави від зовнішніх та внутрішніх загроз та ворогів. До таких відомств відносяться прокуратора, суд, міліція (поліція), спеціальна Служба безпеки, Збройні Сили та інші.

Тому Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Постанову «Про військові формування в Україні», згідно з якою всі військові формування, дислоковані на території України, підпорядковуються Верховній Раді України; утворюється МО України; Уряд України приступає до створення ЗС України та Республіканської гвардії. Тому ця постанова започаткувала будівництво в Україні її власних ЗС [64, с. 277]. 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва ЗС України, яка відбивала концентровані погляди керівництва країни на воєнне будівництво [23, с. 48]. Концепція визначила, що ЗС України будуть складатися з трьох видів: СВ (Військ наземної оборони), ВПС і Сил ППО (Військ повітряної оборони) та ВМС [64, с. 278].

До складу Збройних Сил України увійшли всі військові об’єднання, з’єднання, частини, установи та заклади колишніх ЗС СРСР, розташовані на її території (за винятком невеликої частини з’єднань Ракетних військ стратегічного призначення, представлених в Україні 43-ю ракетною армією, та деякими з’єднаннями стратегічної бомбардувальної авіації, які були передані у спільне командування країн СНД). СВ, розташовані на території України у складі КВО, ПрикВО та ОдВО, частини безпосереднього підпорядкування, військово-навчальні заклади та деякі інші частини, які підпорядковувалися у складі РА безпосередньо ГШ ЗС СРСР та МО СРСР, повністю перейшли під юрисдикцію України та її МО [281, с. 10-17].

В ході вирішення маси складних питань, пов’язаних зі створенням органів управління ЗС України, технічного, тилового, кадрового забезпечення функціонування ЗС, відразу ж на повістку дня було поставлене питання про символіку нової української армії, створення її власної уніформи, прапорів, відзнак і т. і. Велику увагу цим питання надавав перший МО України генерал-полковник К. Морозов. Пізніше він згадував [140]: «Тепер щодо військових одностроїв. Це надзвичайно важливе питання. Відповідний одяг формує свідомість українського вояцтва. Українська Народна Республіка існувала менше, ніж наша нинішня незалежна Українська держава, проте вояки УНР мали і статути, і прапори, і штандарти, і уніформу, і ордени, і грамоти, і традиції, і військову музику, і військові ритуали, і спеціальні часописи…Ми, на жаль, зволікали. А зволікали тому, що ті, котрі гаряче бажали бачити українське військо у власній уніформі, не мали необхідних коштів, не мали необхідного обладнання. Ті ж, котрі в Україні таки мали щось, дуже не хотіли запровадження нових військових одностроїв, бо добре розуміли, що тоді повернення у лоно «єдиної і недєлімої» буде вже неможливе…». Тому вже 12 лютого 1992 р. наказом МО № 12 була створена комісія по розробці зразків предметів військової форми одягу для військовослужбовців ЗС України під головуванням виконувача обов’язки заступника МО України з тилу – начальника тилу Г. Авдєєва [24]. Однак жодного фахівця в галузі військової символіки або геральдики у складі комісії не було.

Взагалі, слід сказати, що поява нарукавних емблем на уніформі українських військовослужбовців стала відображенням загального процесу сприйняття державної незалежності України через символи. Це явище має не тільки локально-українське коріння, але притаманне арміям, що потрапили в аналогічну ситуацію. Історія Французької Революції 1789 р., створення національних армій на уламках Австро-Угорської і Російської імперій 1918 р., поява незалежних держав та їх армій при розпаді колоніальних імперій в 60-х роках ХХ ст. – всюди ми бачимо низку об’єктивних закономірностей. Серед них: пристосування уніформи старого (імперського) зразку до нових потреб, що відбувається в першому періоді (визначення періодів є умовним; вони не підтверджуються документально, однак в історії отримання незалежності різних держав створюють певне правило; що правда, ці періоди займають різний час у різних держав). Це пристосування проходило по-різному, однак загальним була поява на старому обмундируванні національних барв (кокард, стрічок, кольорових кантів) і, природно, усунення старих імперських символів; під час другого періоду з’являються власні символи, які поки що доповнюють все ще стару уніформу. Саме на цьому етапі виникали і такі елементи, як національні нарукавні емблеми; нарешті, в ході третього періоду створювався комплекс національної військової уніформи зі всіма атрибутами. Часто ті емблеми, що з’являлись стихійно, приживались і після їх доопрацювання фахівцями назавжди залишались на уніформі національних армій.

Тому, якщо проаналізувати з цієї точки зору розвиток військової уніформи сучасної української армії, а точніше кажучи, процес створення національної української військової уніформи, ми чітко побачимо й згадані періоди розвитку.

Під час першого періоду (1991 - початок 1992 рр.) проходила стихійна українізація (або ж десовєтізація) уніформи РА. Характерними її прикметами стало відривання на нарукавних емблемах родів військ і служб спочатку серпа з молотом, а в наступному і червоних зірок взагалі. В такому урізаному вигляді емблеми носили окремі військовослужбовці досить довго, незважаючи на їхню відміну наказом МО України № 107 від 24 червня 1992 р. [282, с. 99, 109]. Інколи замість зірки солдати приклеювали Тризуб, а звільняючись в запас традиційно робили на цій основі так звані “дембельські” емблеми, дуже часто з ознаками не тільки своєї служби в лавах ЗС України, але і з індивідуальними прикметами своїх частин! Подібні нарукавні емблеми зустрічалися навіть ще 1994 р. в окремих військовослужбовців (особливо у віддалених гарнізонах), що носили ці понівечені радянські емблеми. З особливим небажанням знімали свої нарукавні емблеми військовослужбовці так званих елітних родів військ – в першу чергу аеромобільних (ПДВ). Остаточна відмова від нарукавних емблем радянського зразка в них стала можливою тільки з появою аналогічної української [522, с. 7]. Додаток № 3.1

В ході другого періоду в Україні (протягом 1992-1993 рр.) визначилися певні специфічні для України процеси. Несподівано виявилось, що в Києві, який став столицею незалежної держави, практично немає відповідних фахівців, які могли б створити сучасну українську військову емблематику. Тому процес створення символіки української армії йшов з великим трудом. Утворену порожнечу спробували заповнити члени так званих уніформістських клубів (реконструкторів, або ж реєнакторів), які на той час існували в Києві. Однак, на жаль, члени уніформістських клубів були головним чином люди цивільні, до сучасної армії, як правило, не мали жодного відношення, тому дуже погано уявляли собі, що ж потрібно військовим. Відповідно, всі їхні спроби використати знання з історії уніформи, які вони дійсно мали, ні до чого не призводили, незважаючи на їхнє палке бажання. Склалась ситуація, коли зразки української військової уніформи, які розроблялись в цей час, негайно потребували символіки, а її не було [238, с. 45, 46]. Особливість цього періоду в житті України, як незалежної держави, полягала в дуже важкому матеріальному становищу всіх відомств, які в умовах розпаду СРСР не мали потрібних для підтримання своєї діяльності коштів з бюджету держави. Тому практично всі силові відомства носили однакову радянську військову уніформу, запаси якої ще були в достатній кількості на складах колишніх з’єднань РА. Однак при цьому було дуже важко розрізнити приналежність людини в формі до якогось конкретного відомства.

На цей час ідеї військової символіки у керівництва відповідних органів речової служби ЗС України, як і у керівництва ЗС України в цілому, не йшли далі заміни існуючих у РА зразків військової символіки на відповідні українські. Тому першими зразками військової символіки, які розроблялися як відповідними підрозділами тилу ЗС України, так і в ініціативному порядку приватними підприємцями, керівництвом державних підприємств або ж небайдужими громадянами України, стали емблеми на головні убори, ґудзики з українською символікою, латунні пряжки для солдатів і сержантів термінової служби. Вже на початку 1992 р. МО України К. Морозов поставив завдання про розробку і впровадження у ЗС України військової символіки, яка б повністю замінила радянську [63, с. 1].

Першими 3 квітня 1992 р. МО України генерал-полковник К. Морозов затвердив зразки солдатської кокарди та солдатської пряжки (так вони названі в документі, а також великий і малий ґудзик для військовослужбовців ЗС України, парадну та повсякденну кокарду для офіцерів СВ і для офіцерів авіації, а також кокарду для офіцерів на польове обмундирування [127, с. 125]. 24 червня 1992 р. наказом МО № 107 були затверджені перші тимчасові зміни форми одягу на період з 1992 по 1995 рр. В ньому встановлювалося носіння символіки на предметах військової форми одягу в цілому старого, ще радянського зразка, згідно додатку № 3 [11, с. 5-12]. Додаток № 3.2.

Складніше справа була з розробкою нарукавної символіки. Наказ № 107 від 24 червня 1992 р. пунктом 8 скасовував носіння на парадно-вихідних мундирах та повсякденних кітелях прапорщиків та військовослужбовців-жінок нарукавних знаків по роду військ та рокам служби старого, радянського зразка [25, Приложение № 1, с. 2]. Одночасно жодних нових зразків не вводилося, тому що їх просто не було. Однак розробка їх активно велася. Історик В. Бузало писав, що на початку 1992 р. у Київській державний художній інститут навідався представник ГлШ ЗС України з пропозицією до студенів-випускників взятися за розробку емблеми ГлШ ЗС України. Єдиний, хто відгукнувся на це, став молодий студент-випускник інституту Олексій Руденко. Він і підготував перші проекти нарукавної символіки для ЗС України. Як згадував сам О. Руденко, він, а також його колега – випускник Київського художньо-промислового технікуму Владислав Коміренко, стали членами Комісії по створенню символіки ЗС України, яку очолив перший заступник МО, на той час генерал-лейтенант Іван Біжан. У тижневий термін О. Руденко підготував свої проекти знаків на техніку, «нараменних нашивок» (так О. Руденко назвав нарукавні емблеми), емблематики оркестрової служби, відзнак та погонів, військових нагород та прапорів ЗС України. Для нарукавних емблем ним була взята за основу форма так званого «м’якого Тризуба», що він вважав достатньо оригінальним у конструктивному відношенні. На той період, уявлення О. Руденка та генералів і офіцерів з комісії не йшли далі розробки відповідних еквівалентів нарукавних нашивок РА. Тому, серед підготовлених О. Руденком ескізів ми бачимо емблеми лише СВ, ВПС, ВМС, музикантів та працівників МО України [57, с. 22-23, 26]. Додаток № 3.4.

Також існував проект нарукавної емблеми для генералів, офіцерів та співробітників ГлШ ЗС України (в подальшому названого ГШ ЗС України). Він (а також нарукавна емблема МО України) спочатку була підготовлена О. Руденком у вигляді «гербів». Ці емблеми були виготовлені експериментальною партією, однак розвитку не отримали. Додаток № 3.5. Існував й інший вид розробок нарукавних емблем О. Руденка для ЗС України (в першу чергу для СВ), СОПП та ВМС, які він подав у вигляді ілюстрацій до свого інтерв’ю журналу «Сурмач». Додаток № 3.6. За словами самого О. Руденко, всі ескізи були затверджені МО України К. Морозовим. Однак в результаті конфлікту, який виник між О. Руденком та Головою комісії І. Біжаном, він забрав з собою всі затверджені ескізи, не залишивши нічого у власності МО України, тому ці ескізи зараз зберігаються у нього, в його особистому архиві [57, с. 23, 24]. Представлені зразки були реально виготовлені невеликою експериментальною партією [63, с. 1; 131, с. 68, 70, 71, 75]. Однак в результаті використання єдиної існуючої на той час в Україні техніки виготовлення за допомогою нанесення пластизолевих малюнків на сукно (або тканину), якість цих емблем була невисокою. Розроблені О. Руденком емблеми так і не були остаточно офіційно затверджені, однак певна кількість їх використовувалася у ЗС України. Так, перша уніформа роти почесної варти МО України мала на рукавах ці нашивки [63, с. 1]. Були випадки використання їх солдатами миротворчих контингентів у республіках колишньої Югославії (конкретно у листопаді 1994 р., в Хорватії) [135, с. 116]. Додаток № 3.7. Також існувала спроба виготовити для носіння військовослужбовцями МО України нарукавні емблеми у Львові. В архіві автора зберігається бланк замовлення з малюнком емблеми, який йому передав військовий представник тилу Міністерства оборони України підполковник Анатолій Сиротін. Бланк зберігався у документах військового представництва у Львові, однак так і не був реалізований на практиці. Для визначення того, як мала б виглядати ця нарукавна емблема, автор свого часу замовив у ТзОВ «Символіка» у Львові невелику їх партію [131, с. 70]. Додаток № 3.8.

У цей період, на початку розвитку нарукавної символіки ЗС України, пропозиції щодо їх вигляду поступали не лише від О. Руденка. 2 червня 1993 р. свій погляд на нарукавні емблеми української армії подав тоді ще молодий науковець, спеціаліст в галузі геральдики, нині – доктор історичних наук, Голова УГТ Андрій Гречило. Ним було запропоновано символ ЗС України та Прапори родів військ. Символ ЗС України в пропозиції А. Гречила був таким: «Відповідно до історичної традиції таким символом мав би стати герб Війська Запорізького (козак з мушкетом), однак, з огляду на повну еклектичність цього знаку в сучасних умовах, використання його видається проблематичним. Інший знак, вишиваний на прапорах Війська Запорізького (його зображення та описи зустрічаються у ряді джерел), - це чотирираменний хрест у супроводі сонця, двох зірок та півмісяця. Ці головні елементи у малиновому крузі з золотою обвідкою (або у пятистороньому щиті, як у Малому Державному Гербі) могли б бути символом ЗС України. Зміст: хрест – символ захисту, оборони, віри і пам’яті; солярні знаки як символи вічності (Ранок – рання зоря; День – сонце; Вечір – вечірня зоря; ніч – півмісяць) і загалом знак символізує Збройні Сили, які постійно, круглодобово стоять на захисті України, а також пам’ять про полеглих у боротьбі за її волю та віру у щасливе майбутнє. Додаткова аргументація – тяглість історичної традиції. Можна на перетині хреста додати синій кружочок із золотим тризу3бом та обвідкою (Див. додаток І). Знак легко фігурує на шевроні й не вимагає зміни вже прийнятих кокард». Однак ці пропозиції залишилися без відповіді [11, с. 37-40]. Додаток № 3.9.

1992 р. до МО України подав свої пропозиції львівський художник Роман Дуб’як. Його пропозиції стосувалися не лише нарукавних емблем, а й прапорів, емблем родів військ та служб, військової форми одягу, рангових відзнак, а також нагород для ЗС України та НГ України. З всього комплексу ми відзначимо лише його пропозиції щодо нарукавних емблем, що є темою дослідження. Для всіх військовослужбовців ЗС України пан Р. Дуб’як пропонував одну загальну нарукавну емблему, основою символіки якої був золотий тризуб в обрамленні дубового листя на тлі кольорів українського Державного Прапору (синьо-жовтих), з додатковим написом «Україна». При цьому Дуб’як не виділяв ЗС України окремо від НГ України, тому нарукавна емблема пропонувалася для обох військових формувань, хоча їх статус та основні завдання відрізнялися (тобто, нарукавна емблема не виконувала основного свого завдання – розпізнавального) [12, с. 2-18]. Додаток № 3.10.

Тому, коли комісію з питань розробки військової символіки Збройних Сил України в середині 1993 р. спіткала невдача через конфлікт з О. Руденком, фахівці тилу, перед якими стояло завдання негайно розробити нарукавну емблему для застосування на розробках нової уніформи військовослужбовців ЗС України, спробували використати розробки Р. Дуб’яка. На підставі малюнку з цих пропозицій у Львові в ТзОВ «Горянка» було виготовлено декілька примірників цієї емблеми (у техніці термопластичного формування полімерних кольорових мас на сукні або тканині). Представлена на розгляд МО України К. Морозову, вона не отримала його схвалення, і він наказав терміново продовжити розробки. Тепер цю роботу доручили фахівцям ТзОВ «Горянка» та ТзОВ «Біотоп» у Львові. Вони підготували та виготовили нові зразки нарукавних емблем для військовослужбовців СВ, ПС та ВМС України [131, с. 69; 266, с. 11].

Однак і ця пропозиція не отримала затвердження. Тому у другій половині 1993 р. у Львові підготували нові малюнки-ескізи можливого вигляду нарукавних емблем ЗС України. Тепер форма докорінно відрізнялася від попередньої круглої. При показі ескізів К. Морозову йому сподобався останній зразок, однак він попросив додати до нього китиці калини та колос пшениці, які були на інших зразках [266, с. 11]. Додаток № 3.11, 3.12, 3.13.

В результаті остаточно з’явились та були виготовлені експериментальною партією два типи нової нарукавної емблеми, які відрізнялися тим, що на одній центральним елементом став затверджений на той час малий Державний Герб України, а на другій – затверджений на рівні МО України герб-символ ЗС України (відрізнявся від малого Державного Герба України формою щита, не п’ятистороньою, а з заокругленою нижньою частиною). К. Морозов вибрав варіант зі застосуванням малого Державного Герба України, і він був затверджений у якості нарукавної емблеми приналежності до ЗС України. Офіційно ця емблема була затверджена лише при виданні наказу МО України № 150 від 12 червня 1995 р. на виконання Указу Президента України від 2 квітня 1994 р. № 128/94 [36, с. 127].

Виготовлялися і до сих пір застосовуються три основних типи цієї нарукавної емблеми [63, с. 3; 131, с. 66]:


  • на малиновому сукні (тканині) – для військовослужбовців СВ ЗС України, а також інших підрозділів ЗС України, які не входять до складу ПС та ВМС (військовослужбовці МО України, ГШ ЗС України, військово-навчальних закладів, частин, що підпорядковані безпосередньо МО України та ГШ ЗС України), а також не належать до військовослужбовців аеромобільних військ (зараз носять назву ВДВ) та військ СпП, які носять власні нарукавні емблеми [36, с. 127];

  • - на блакитному (синьому) тлі – для військовослужбовців ПС ЗС України [36, с. 127]. Однак в подальшому первісний проект створення єдиного виду ЗС України не відбувся, і ПС розділилися на ВПС та Війська ППО України. Тому вказана нарукавна емблема фактично залишилася для військовослужбовців ВПС, а для Військ ППО у головному штабі цього виду ЗС України розробили власний варіант, який відрізнявся від попередньої тим, що в ній застосували два кольори: не лише блакитний (синій), а й малиновий, як символ зенітно-ракетних військ та радіотехнічних військ , що є наземними частинами, які не літають [63, с. 3; 131, с. 66];

  • Для ВМС ЗС України емблему виготовляли на сукні (тканині) чорного кольору [36, с. 127]. Її однаковість з емблемами інших видів ЗС України викликало невдоволення керівництва моряків, тому вони досить швидко розробили власний варіант нарукавної емблеми на основі застосування зображення свого військово-морського прапору. В подальшому його офіційно затвердили на рівні командувача ВМС України (Положення затверджене заступником МО України – командувачем ВМС України контр-адміралом М. Єжелем від 28 березня 1997 р.) для носіння всіма військовослужбовцями цього виду ЗС України [63, с. 62; 242, с. 10-11]. Додаток № 3.14.

Також великий вплив на подальшу нарукавну символіку окремих військових частин та підрозділів ЗС України оказала символіка родів військ та служб, яка активно розрорблялася у цей період [127, с. 131-138; 183, с. 40, 41]. Додатки № 3.15, 3.16, 3.17, 3.19, 3.20.

На виконання вимог Указу Президента України Л. Кравчука від 2 квітня 1994 р. «Про військову форму одягу військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України» [29] МО України В. Шмаров 12 червня 1995 р. видав наказ № 150 «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України», я якому були остаточно затверджені нарукавні емблеми видів ЗС України, та емблеми родів військ та служб ЗС України [36, с. 125, 126].

В подальшому ця нова символіка оказала величезний вплив на вигляд нарукавної символіки об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів ЗС України. Увага до розробки та втіленню в життя нарукавної емблеми приналежності військовослужбовців до ЗС України викликана тим, що саме вона, перша офіційно затверджена нарукавна емблема ЗС України, в наступному оказала величезний та суттєвий вплив на розробку інших нарукавних емблем об’єднань, з’єднань та військових частин ЗС України. При цьому часто копіювалася форма емблеми, стало прийнятим застосування малого Державного Герба України, стрічок кольорів Державного Прапора України, частим сюжетом стало зображення грона калини тощо.

Протягом 1994–1995 рр. ми спостерігаємо третій період розвитку військової символіки Збройних Сил України, який характеризується практичним втіленням у практику військ нової української військової форми одягу та розроблених до неї поки що нечисленних зразків військової символіки, у тому числі й нарукавних емблем. Одночасно з введенням нарукавної емблеми приналежності військовослужбовців до ЗС України були розроблені та затверджені (тим самим наказом МО України від 12 червня 1995 р. № 150) нарукавні емблеми військовослужбовців аеромобільних військ ЗС України, військових диригентів та музикантів і вихованців військових ліцеїв [36, с. 127, 128]. Додаток № 3.18.

Також подавали свої пропозиції щодо форми одягу ЗС України та їх символіки й інші художники України, наприклад, Олексій Кохан з Києва у лютому 1995 р. [141, с. 14, 15]. Однак через те, що на них практично не звертали уваги в МО України, їх вплив на розробку офіційної символіки ЗС України у цей час виявився мізерним.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка