Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка6/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

3.2 Початок стихійного процесу створення військової нарукавної символіки частин у Збройних Силах України (1992– перша половина 1996 рр.)

Протягом перших трьох періодів розвитку військової символіки ЗС України питання появи та розвитку індивідуальної військової символіки окремих частин та з’єднань (в першу чергу у вигляді нарукавних емблем) серйозно не ставився. Це було пов’язане з тим, що подібне явище для української (де-факто – пострадянської) армії було цілком новим. Однак перши думки щодо необхідності мати таку символіку, у військовослужбовців в цей час народжувалися. Спілкуючись з колегами з армій США, ФРН, Великобританії, Франції, вони задавали питання своєму командуванню, чому цього немає у ЗС України.

Першим відомим випадком розробки та виготовлення нарукавної емблеми окремої частини ЗС України стала символіка 240-го оспб для виконання миротворчих місій у складі військ ООН у республіках колишньої Югославії. Цей батальйон був сформований відповідно до постанови ЗС України від 3 липня 1992 р. № 2538-XII на базі 93-ї мд 6-ї ТА. 29 липня 1992 р. батальйон прибув до міста Сараєва та приступив до виконання своїх функцій. Для нього спеціально була створена нарукавна емблема, яка засвідчувала приналежність військовослужбовців до ЗС України (на додаток до нашивки кольорів українського Державного Прапора, яку носили на грудях над лівою нагрудною кишенею польового обмундирування). О. Степанов висловив припущення, що основою для цієї нарукавної емблеми міг послужити нарукавний знак для військовослужбовців ЗС СРСР, розроблений 1989 р. саме для виконання місій у складі військ ООН за кордонами СРСР [317, с. 46]. У подальшому ця нарукавна емблема стала тиражуватися для інших миротворчих підрозділів ЗС України у складі контингентів військ ООН, і втратила своє значення як особиста нарукавна емблема 240-го оспб [282, с. 101, 102, 110, 111]. А військовослужбовці 240-го оспб розробили свою власну нарукавну емблему [63, с. 5]. Додаток № 3.21.

Наступними стали нарукавні емблеми 4-ї окремої бригади морської піхоти ВМС України. Вони ж до початку 2000-х років були й єдиними офіційно затвердженими символами для окремих частини та підрозділів [63, с. 66-67]. Крім того, згаданий наказ встановлював ще одну емблему, для 7-ї бригади спеціальних операцій ВМС України [63, с. 63]. Як бачимо, першими власну символіку розробили саме частини елітних військ, до яких відносилися морська піхота та частини спеціального призначення. Додаток № 3.22.

Ідея власної символіки частин ЗС України, втілена у цих перших розробках, була врахована, і це проявилося вже наступного 1993 р. При виготовлені спільного наказу МО України, Голови державного комітету по справах охорони державного кордону України та Командувача НГ України № 184/209/161 від 14 серпня 1993 р. «О введении в действие Положения об опознавательных знаках, наносимых на летательные аппараты Вооруженных Сил Украины, государственного комитета по делам охраны государственной границы Украины, Национальной гвардии Украины» у Додатку, розділі 2 «Описание опознавательных знаков и порядок нанесения на летательные аппараты» (наказ написаний російською мовою. – М.С.) –у параграфі 16.1 «Общие положения» ми бачимо під номером 7: «Дополнительными опознавательными знаками являются: - полковые знаки (знаки подразделений) [26, с. 2]. Таким чином, в авіації ЗС України вже на офіційному рівні було визнано можливість існування спеціальної символіки полків (підрозділів).

Однак жодних реальних кроків до розробки та затвердження особистої нарукавної емблематики об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів ЗС України на рівні керівництва як ЗС України в цілому, так і регіонального командування (ПрикВО та ОдВО, командувачів армій, корпусів, дивізій і т. і.) зроблено не було. Тому у ЗС України з 1993 р. починається стихійний процес створення власної символіки окремих частин та підрозділів. Першими до цього приступили представники елітних частин ЗС України: аеромобільних військ, частин СпП, та інших частин, де було бажання це робити.

Однією з перших власних нарукавних емблем частини ЗС України можна вважати емблему 224-го навчального центру (підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ) ЗС України [288, с. 47-50]. До входження до складу ЗС України його військовослужбовці протягом 1992 р. продовжували носити стандартний для ПДВ СРСР нарукавний знак, який десантникам, єдиним у ЗС СРСР, дозволялось носити не лише на парадно-вихідній, але і на повсякденній уніформі. Це, разом з блакитним беретом, було символом елітності військ. Десантники, що звикли до нарукавної символіки, першими задумали створити собі нову нарукавну емблему. Існує реально виготовлена нарукавна емблема частини приблизно цього періоду (1991–поч. 1992 р.), про яку, на жаль, практично нема жодних свідчень. Те, що ця емблема виготовлялась саме для Хирівського навчального центру, свідчить номер частина на ній (в/ч 32351), який саме їй і належав. Можливо, емблема була першим зразком символіки частини, який розробляла у Львові фірма «Жильбел», що там почала свою діяльність, але через пару років перебралась до Мінська (Білорусь). Відчутні в емблемі радянські традиції, напис девізу російською мовою (ЗНАНИЕ, СИЛА, УСПЕХ) говорять за те, що часом її появи, вірогідно, були 1990-1991 рр. (тобто, емблема була запропонована ще у складі РА) [282, с. 100, 109].

1993 р. командування 224-го навчального центру за ініціативи його командира, підполковника М. Коваля, першим у ПрикВО створило власну нарукавну емблему. Безумовно, на керівництво вплинуло створення аналогічної військової символіки військовослужбовцями морської піхоти ВМС ЗС України. За вказівкою М. Коваля, заступник командира частини з тилу знайшов у Львові одного з перших виробників нарукавних емблем – Державне комунальне підприємство побутового обслуговування (ДКППО) «Конгрев», і замовив у них розробку та виготовлення емблеми. Автором ескізу (за словами самого М. Коваля, який розповів про це автору під час однієї з нарад в управлінні ПрикВО 1993 р.) став директор ДКППО «Конгрев» Олег Ковальков. Однак, у бесіді з автором, пан Олег уточнив, що він створив лише загальний ескіз емблеми, а доопрацювання її проводив художник Евген Дидьківський. Наприкінці 1993 р. емблема була виготовлена. Перший, пробний зразок був виготовлений на сукні чорного кольору. Сукно брали з старих радянських шинелей колишніх вихованців спеціальної середньої школи у Львові з посиленою фізичною підготовкою та вивченням російської мови. Після того, як вона стала українським військовим ліцеєм імені Героїв Крут, для ліцеїстів змінили стару уніформу суворовців на українську польову камуфльовану. Основним елементом композиції емблеми десантників став орел, що захищає символ України – її малий Державний Герб, покладений на схрещені мечі та парашут. Девізом частина обрала слова «Воля або смерть». Також в емблемі застосували ту першу назву, яку отримали десантники у ЗС України – аеромобільні десантні війська (пізніше її скоротили до аеромобільних військ). Однак виробникам не сподобалась колористика деталей цієї першої емблеми, тому її змінили. Останній варіант і став основним типом, якій почали серійно виготовляти. Створені нарукавні емблеми 224-го навчального центру стали широко вживатися його військовослужбовцями, і не тільки ними. Поява цієї першої, дуже вдалої, емблеми викликала шалену заздрість у військовослужбовців інших аеромобільних частин ЗС України. Тому її стали використовувати і в інших частинах, особливо так звані «дембелі» - військовослужбовці, що звільнялись в запас. Таким шляхом емблема розповсюдилась в аеромобільних військах ЗС України, а далі деякі символи, наприклад, орла на прапорці для берета, стали носити й військовослужбовці інших силових структур – НГ України, Прикордонних військ України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, інших підрозділів цього відомства, Департамента виконання покарань, та й просто охоронці різних приватних фірм [63, с. 131; 282, с. 100-103, 109-113]. Додатки № 3.23, 3.24.

У цей же час, практично одночасно з вже згаданими частинами (13 липня 1993 р.), власною військовою символікою обзавелись військовослужбовці 362-го обоо штабу ПрикВО (військова частина 39283) у Львові завдяки ініціативі заступника командира батальйону з виховної роботи майора Бориса Буднікова [63, с. 50; 243, с. 12]. Для втілення специфіки військової діяльності військовослужбовців батальйону майором Б. Будніковим, членом УГТ, був застосований геральдичний символі – грифон (міфічна тварина з тулубом лева, головою і крилами орла), яка в геральдиці є уособленням пильності і зіркості, хранителем таємниць. Додаток № 3.25.

У кінці 1993 р. була розроблена та виготовлена у травні 1994 р. нарукавна емблема для військовослужбовців 4999-ї БЗОТ (військ зв’язку) у селищі Воля Висоцька Жовківського району Львівської області, перша нарукавна емблема у військах зв’язку ЗС України. Вона також була виготовлена у вигляді класичного герба. Символіка бази – білий голуб з блискавками у кігтях – значила, що це – частина мирного часу, яка з початком мобілізації перетворювалася у нове з’єднання (100-у брз). Три зірки символізували три гарнізону, в яких розташувались підрозділи бази. При цьому золота (жовта) зірка вказувала на Волю Висоцьку, у якій знаходилось управління частини. В первісному варіанті в нижній частині розташовувалася звична для гербів стрічка з девізом частини (ЗБЕРІГАЮ В ГОТОВНОСТІ), однак при виготовлені підприємці не змогли так зробити, тому стрічку розрізали [63, с. 50; 254, с. 10]. Додаток № 3.26.

На початку 1994 р. створили нарукавну емблему для військовослужбовців 259-ї орсвв у Львові [63, с. 53; 244, с. 13]. За прикладом роти свою емблему створили також військовослужбовці іншої, 632-ї орсвв 38-ї армії у Івано-Франківську. Вона в загальних рисах повторювала емблему попередньої роти, але замість голови лева в ній була зображена голова вовка (скопійована з емблеми морської піхоти) [63, с. 53]. За цим самим зразком трохи, пізніше, зробили й нарукавну емблему для 72-ї орсвв ОдВО в Одесі. Тепер тут ми побачили зображення голови орла на тлі позичених від попередніх рот символів виконання досить специфічних обов’язків військовослужбовців цих підрозділів. Додаток № 3.28.

Ще одним прикладом стала символіка 8-ї обр СпП. Першою нарукавною емблемою у бригаді стала широко відома зараз серед ЗС України загальна емблема «Війська спеціального призначення». Справа у тому, що починаючі з радянських часів військовослужбовці бригади з метою маскування носили форму одягу ПДВ СРСР. Нарукавна емблема цих військ їх цілком задовольняла, так як на ній не було жодних написів. Однак, створена в Україні нарукавна емблема «Аеромобільні війська» такий напис мала, тому і виникло питання в бригаді: що ж носити замість радянських нашивок? Адже вони не відносились до аеромобільних військ, а вимоги щодо режимності частини були вже дещо знижені (відповідно до договору про звичайні збройні сили в Європі у рамках ОБСЄ, повна назва бригади, місце її знаходження та бронетанкова техніка, що знаходилась на її озброєнні, подавались на 1 січня кожного року всім країнам, що підписали цей договір). Тому на прохання командування бригади для них на фірмі «Конгрев» у Львові 1994 р. була зроблена власна нарукавна емблема. Ескіз не готувався, просто військовослужбовець, що приїхав з частини, показав менеджеру фірми пані Ользі Шегері нарукавну емблему «Аеромобільні війська» і попросив напис замінити на «Війська спеціального призначення». Це і було зроблено. Через певний час виготовили цю ж емблему, але на сукні чорного кольору, спочатку для солдат-«дембелів» бригади; далі її побачили і стали використовувати військовослужбовці вже згадуваної 7-ї морської бригади спеціальних операцій ВМС ЗС України. Пізніше нарукавну емблему почали виготовляти інші виробники в Україні, вишивати, з’явились зразки захисного кольору. Зараз її носять всі військовослужбовці військ СпП – від начальника УССО до рядового бійця цих сил. Однак, нажаль, досі ця нарукавна емблема не має офіційного статусу (тобто не існує жодного документу, який би регламентував її застосування у ЗС України). Майже одночасно у бригаді розробили свою власну нарукавну емблему. Цікаво, як це було зроблено. Інформацію про розробку автор отримав у автора емблеми – Володимира Онищенка. Пропозиції військовослужбовців (а їх було декілька) вивісили на стенді біля солдатської їдальні, й всі позначали підписом той зразок, який йому більш за все сподобався, Таким чином, був обраний варіант офіцера частини В. Онищенко, який і передали на виготовлення до ДКППО «Конгрев» у Львові на початку 1994 р. Однак, до виготовлення емблеми в цей час не дійшло (як розповіли самі військовослужбовці, на заваді стала хвороба командира бригади). Тільки навесні 1995 р. ескіз емблеми (у трохи зміненому вигляді) подали до ТзОВ «Юля-Біотоп» у Львові, і він був виготовлений восени 1995 р. [63, с. 37, 39; 287, с. 46, 47]. Додатки № 3.27, 3.29.

1995 р. власною символікою обзавелися й військовослужбовці 95-го НЦ (підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ) у Житомирі. Перші зразки символіки 95-го НЦ були створені наприкінці 1995 р. На початку 1996 р. їх виготовили в ТзОВ «Юля-Біотоп». В комплект входили нарукавна емблема центру, нагрудна нашивка та нагрудна нашивка з групою крові [63, с. 41]. Емблему носили на правому рукаві (на лівому була стандартна емблема аеромобільних військ). Трохи пізніше ці ж емблеми стали виготовляти на сукні чорного кольору. Так відрізняли себе солдати-„дембеля”, а командний склад це дозволяв. Також з самого початку за ескізом начальника фізичної підготовки і спорту навчального центру підполковника М. Моісєєнка була зроблена нарукавна емблема інструктора рукопашного бою. Правда, первісна форма емблем була змінена і далі виготовляли два типи: для носіння на правому передпліччі, вище нарукавної емблеми центру; та подібна до нарукавної емблеми НЦ, яка носилась замість останнього. Для оркестру частини вище нарукавної емблеми НЦ пришивали відповідну нашивку [281, с. 183, 186-188]. Додаток № 3.30.

Подібні процеси відбувалися не лише у військах ПрикВО, але й у військах ОдВО, який на цей час об’єднав у своєму складі об’єднання, з’єднання та військові частини колишнього ОдВО РА, та аналогічні війська колишнього КВО. Першими знову таки стали військовослужбовці елітних частин, власно, 40-ї оаембр у місті Миколаєві. Ідея створення свого власного символу з’явилася в бригаді у 1994 р. При цьому обраний символ виявився досить оригінальним. У довідці, підготовленій в частині до проекту нарукавної емблеми, зазначалося, що символом бригади вибраний Сімург – фантастична істота з міфології давніх іранців (персів, згадувалися навіть поетичні рядки з поеми Фірдоусі «Шахнаме»). Однак зображення було подане не згідно перської традиції (у вигляді птаха), а відповідно до скіфських зображень VI-V ст. до нашої ери, знайдених в курганах Причорномор’я – у вигляді собаки-птаха, що тримає символ зла – змію. Цікаво, що деякі українські дослідники фольклору слов’ян згадують про існування у них аналогічного міфу про охоронця Дерева Життя – Сімаргла, який мав вигляд «собаки-птаха» [65]. Ескіз подали для виготовлення до львівської фірми «Юля», де його трохи доопрацювали, додали девіз, який використовувався у бригаді – «СЛУЖБА ВІТЧИЗНІ, ЧЕСТЬ – НІКОМУ», і у такому вигляді він став виготовлятися для військовослужбовців [63, с. 40; 289, с. 48]. Також у цей період створили нарукавну емблему і військовослужбовці 23-ї оаембр у Кременчуці. Основою зображення став герб міста Кременчука [84, с. 8], доповнений символами аеромобільних військ. В подальшому цю бригаду передали до складу прикордонних військ України, тому вона втратила зв’язок з СВ ЗС України [63, с. 39]. Додаток № 3.31.

Далі в ОдВО створили ще одну емблему, і знову для елітної частини. Вперше власні символи в 10-й обр СпП з’явились 1995 р., коли командир бригади полковник І. Якубець замовив їх в ТзОВ «Юля-Біотоп» (5 травня 1995 р.). Малюнки для нарукавної емблеми управління та загонів були розроблені в частині. Цікаво, що командир бригади так обґрунтував один з її елементів: «Наша частина розташована в Криму. Тому, щоб підкреслити її зв’язок з Україною та виховувати військовослужбовців у дусі патріотизму і любові до національної символіки, вирішено використовувати елементи герба міста Львова – жовтий кам’янистий уклін під блакитним небом» [Оосбистий архів автора. Справа 3-го оп СпП]. Це заслуговує на пошану, незважаючи на те, що в бригаді переплутали герб Галичини з гербом міста Львова. За першим проектом було виготовлено 6 нарукавних емблем: управління бригади; 1-го загону СпП «Вовк» (назви умовні), який був зроблений явно під впливом емблеми морської піхоти (це привело до помилки в їх ідентифікації, допущеною ЦМЗСУ у виданому 1999 р. каталозі «Нарукавні Знаки. 1992 – 1999»); 2-го загону СпП «Рись»; загону спеціального радіозв’язку; загону забезпечення. Дві емблеми загону спеціального радіозв’язку пояснюються тим, що одна була зроблена не за первісним ескізом, розробленим в частині, а зміненим на фірмі. Однак, при виготовленні виявилося, що вона не подобається військовослужбовцям, які її малювали. Тому на фірмі її переробили на замовлену частиною, яка і була остаточно прийнята. Ескіз емблеми загону спеціального радіозв’язку, розроблений в частині, мав власний девіз «Рятуємо ваші душі» (озвучене радистами буквене сполучення «SOS» – сигналу про рятування). Також свій девіз мав і загін СпП «Рись» – «Блискавка в ночі» [63, с. 65; 287, с. 47, 48]. Додаток № 3.32.

Створена нарукавна емблема наступної частини – 337-ї реабр 26-ї ад ПрикВО у місті Дрогобичі, показала ще одну нову рису, яка з’явилася в українській військовій символіці цього періоду. Такою рисою стало копіювання частинами вдалих емблем інших підрозділів ЗС України. Тому створена у кінці 1995 р. нарукавна емблема частини практично була скопійована з емблеми одного з підрозділів 10-ї обр СпП, основною фігурою якої стало зображення голови вовка (яку, своєю чергою, спецпризначенці з Криму «позичили» у морської піхоти). Цій емблемі на фірмі-виробнику лише придали артилерійські прикмети – поставили щит на схрещені артилерійські стволи. Емблеми носилися військовослужбовцями, і в подальшому стали основою для розробки символіки всіх частин 26-ї ад [256, с. 46, 47]. Додаток № 3.33. Скоро до них приєдналися військовослужбовці 101-ї оброо ГШ ЗС України в Києві, 603-ї ор СпП 8-ї ТА (АК) ПрикВО [63, с. 52, 80, 93]. Під час підготовки до спільних міжнародних навчань «Щит миру» у Львові весною 1996 р. була створена нарукавна емблема 7-го мп 24-ї мд за ініціативи тодішнього командира полку підполковника Г. Воробйова [63, с. 13; 247, с. 84-85]. Також власна емблема була створена на початку 1996 р. і в 219-й понтонно-мостовій бригаді ПрикВО у місті Кам’янці-Подільському [63, с. 42], а також в 1563-й АБ ПрикВО (військова частина 44882) у селищі Малехів Львівської області [55, с. 12; 63, с. 51]. В Одеській області 1994 р. розробили та стали виготовляти для військовослужбовців 1-ї аемд ЗС України власну нарукавну емблему [63, с. 37; 286, с. 31]. Додаток № 3.34.

Ініціатива окремих командирів частин та офіцерів протягом 1995–початку 1996 рр. отримала широке розповсюдження у військах. Особливо відзначався в цьому ПрикВО, що у немалій частині було пов’язане зі створенням у Львові УГТ, яке надавало практичні рекомендації військовослужбовцям, а також з розташуванням протягом 1992–1996 рр. у Львові основних промислових підприємств, що займалися виробництвом цих нарукавних емблем: ТзОВ «Горянка» (в подальшому перейменоване на «Шеврон»); ТзОВ «Біотоп» (далі отримало назву «Юля-Біотоп»); ДКППО «Конгрев» (далі перейменоване на «Корнеол»). В результаті у низці з’єднань (66-а мд, частини якої дислокувалися у Чернівецькій та Хмельницькій областях, 119-й окружний НЦ (підготовки молодших спеціалістів танкових військ) у Бердичеві та інші) в результаті самодіяльної творчості офіцерів та солдатів був створений цілий комплекс нарукавних емблем як самих з’єднань, так і окремих військових частин, що входили до їх складу.

Розробка власної символіки у 66-й мд в Чернівцях розпочалася 1995 р. Ідеї і малюнки нарукавних емблем створювалися в частинах. Умовою, яка сприяла цьому процесу, була підтримка ініціативи військовослужбовців з боку керівництва дивізії, особливо з боку начальника штабу дивізії полковника Л. Тавровського. Наприкінці 1995–початку 1996 р. нарукавні емблеми багатьох частин виготовили (вишили) на чернівецькому підприємстві “Малтон”. 66-а мд стала одним з перших з’єднань у ЗС України, що втілила в життя нарукавні емблеми майже для всіх частин.

Емблема управління дивізії, яка отримала досить оригінальну форму, була створена на підставі простої ідеї - використанні видозміненої так званої “емблеми” ПрикВО. Ця “емблема” з’явилась ще в радянські часи, і застосовувалася як розпізнавальний знак для визначення належності автотранспорту та іншої техніки до військ округу. Тому вона переважно малювалась на лобовому склі або ж на стінках автомашин.

Розроблені нарукавні емблеми 300-го та 301-го мп, 201-го тп, 93-го сап, 245-го оптадн, 26-го орб, 50-оісб, 70-го орвб, 28-го обз, 15-го об РХБЗ, 180-го обтз (щодо існування емблем інших частин дивізії автор не має достовірної інформації) були різноплановими, мало пов’язаними в символіці як між собою, так і з зображенням емблеми дивізії. Вони не створювали цілісної системи символіки з’єднання, як це повинно було бути [63, с. 25]. Цілком унікальним був один із способів носіння емблеми на правому рукаві уніформи: пришивали не тільки фабрично виготовлені зразки, а і мальовані, виготовлені за допомогою комп’ютеру на принтері, або ж просто намальовані від руки. Це було пов’язано з досить високою вартістю емблеми, тому не всі солдати в той час могли собі дозволити її придбати (за весь час існування дивізії емблеми військовослужбовці купували за власний кошт). Така методика використовувалася миротворчими підрозділами українських ЗС в початковий період при виконанні місії в республіках колишньої Югославії для виготовлення і носіння нагрудних нашивок з прізвищами військовослужбовців і групами їх крові. Через полковника Л. Тавровського (який свого часу проходив службу в цих миротворчих підрозділах) ця практика була втілена і в частинах 66-ї мд, спочатку для носіння на лівому рукаві нашивок з групою крові, а в подальшому і для носіння нарукавних емблем. Для збереження вони покривалися целофаном, який брали від пляшок з мінеральною водою. Один такий зразок знаходиться у приватній колекції автора, який він отримав восени 1996 р. від прапорщика з комендантської роти дивізії, що приїхав в командировку до штабу ПрикВО.

Символіка частин дивізії базувалася на смаках та поглядах на символіку їх командирів та особового складу. Тому ми бачимо певні ідеї, закладені у зображеннях. До таких відносяться, наприклад, зображення міських воріт з герба міста Чернівців в емблемах 300-го мп, 245-го оптадн, 15-го об РХБЗ, 180-го обтз. Вперше в зображені емблем з’являються нові українські символи родів військ та служб, як то у 28-го обз, 50-го омедб. Однак більшість частин все ж використали старі радянські емблеми родів військ. Так, 180-й обтз має зображення старої емблеми автомобільних військ, 15-й об РХБЗ – емблеми хімічних військ, 245-й оптадн та 93-й сап – емблеми ракетних військ і артилерії. Частина підрозділів дивізії використала натуралістичне зображення власних зразків озброєння та військової техніки (БМП-2 на емблемі 300-го мп, стилізованого БТР-70 на емблемі 301-го мп, танк у 201-го тп, самохідно-артилерійську установку у 93-го сап, командно-штабної машини Р-145БМ у 28-го обз, інженерної машини розгородження ІМР-2 у 50-го оісб). Інші підрозділи замість конкретних зображень техніки використали символічні композиції на теми їх військових професій (шлях у емблемі 50-го обтз, трак танку, підшипник, меч та ключ у 70-го орвб, кажана, як символу нічних скритних дій розвідки у 26-го орб, павутиння, яке символізує мережу зв’язку у 28-го обз, ракети з блискавками та радіолокаційної станції – у 300-го зрп, схрещені гвинтівка та шабля у 200-го мп). Деякі емблеми використали повні герби міст дислокації: Хмельницького (93-й сап, 300-й зрп) та Чернівців (245-й оптадн) [238, с. 104-105, 108, 111, 113, 117, 120, 122-133]). Додаток № 3.35.

Приблизно так само, тобто, хаотично та різнопланово, проходив процес створення військової символіки 119-го окружного НЦ (підготовки молодших спеціалістів танкових військ) у Бердичеві та частин, що входили до його складу. В цьому випадку ми зустрічаємо ще одну рису, притаманну українській військовій символіці цього початкового періоду. Велику роль зіграли у появі військової символіки особисті, суб’єктивні фактори. Жоден з керівних документів цього часу не вимагав від командування розробки власної символіки з’єднання та військових частин. Тому спочатку такі символи з’являлись у тих частинах, де були ентузіасти з числа офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів. Саме вони ставали генераторами розробки та втілення у життя частин власної нарукавної символіки. В 119-у окружному НЦ таким став капітан (в подальшому отримав військові звання майора та підполковника) Сергій Івлєв. Саме йому належить ідея створення власної символіки для першого підрозділу центру – 1032-го онрб, яким він був призначений командувати. Раніше він командував 603-ю ор СпП, про яку вже йшла мова, і де він створив одну з перших нарукавних емблем частини ЗС України. Тепер, призначений командиром 1032-го онрб, він продовжив свою діяльність у створенні символіки і цієї частини, першим у з’єднанні. Як бачимо, і тут головну роль зіграла приналежність частини до елітних підрозділів ЗС, до яких завжди відносили армійських розвідників. Призначений далі командиром 675-го нмсп центру, підполковник С. Івлєв і тут розробив власну емблему для частини. Це поклало початок цепної реакції створення військової символіки й у інших частин 119-го окружного НЦ, серед яких були 160-й онбз, 254-й нтп, 129-й онісб, 1294-й нап, 320-й нмсп, 242-й нтп [281, с. 104-108, 111-117].

В принципі, у символіці частин 119-го окружного НЦ проявилися ті ж самі риси початкового періоду втілення військової символіки у ЗС України, що і в символіці 66-ї мд. Ми бачимо й використання зображень конкретної військової техніки (675-й нмсп, 254-й нтп, 160-й онбз, 242-й нтп, 1294-й нап), спроби зображення символів з герба місця дислокації частини (Житомира у 242-го нтп), зображення нових українських емблем родів військ та служб (загальновійськової, яку у той час носили також військовослужбовці механізованих військ в 675-у нмсп, емблеми інженерних військ у символіці 129-го онісб), образні символи специфіки завдань підрозділів (кажан у емблемі 1032-го онрб) [281, с. 104-108, 111-117]. При цьому у символіці частин 119-го окружного НЦ відчутна й вже згадана характерна риса, притаманна процесу створення нарукавних емблем саме в частинах офіцерами та солдатами. Мова йде про позичення символіки, яка сподобалася, в інших частин, символіки інших армій, або символіки українських формацій періоду Визвольних змагань. Основою для створення символіки 160-го онбз та 1294-го нап стали козацькі нарукавні та нагрудні емблеми, створені в еміграції, які стали відомими в Україні на початку створення власної незалежної держави завдяки масовому перевиданню книги дослідника української військової символіки з Канади Ярослава Семотюка «Українські військові нагороди» - єдиного на той час доступного у гарнізонах джерела про саме українську військову символіку [228, с. 44]. В цілому нарукавні емблеми 119-го окружного НЦ виявилися настільки різними, що при виданні у ЦМЗСУ 1999 р. каталогу «Нарукавні знаки. 1992-1999» його фахівці навіть не здогадалися, що вони належать одному з’єднанню, і порозкидали їх по всій книзі відповідно роду військ [63, с. 43, 45, 48-49, 51, 57]. Додаток № 3.36.

У кінці 1995 р. почали розробляти й власні символи у 30-й тд 8-го АК ПрикВО, однак малюнки пропозицій, хоча й були відразу зроблені з застосуванням принципу системності, розвитку у цей час не отримали [250, с. 9; 281, с. 129-130, 137-140].

На завершення цього початкового періоду розвитку української військової нарукавної емблематики з’явилася й емблема управління крупного військового об’єднання – 38-го армійського корпусу у місті Івано-Франківську [278, с. 11]. Розробка її, яка розпочалася на початку 1996 р. завдяки командувачу корпусу генерал-лейтенанту А. Калашнікову, була підтримана та продовжена його наступником, генералом В. Тютюнниковим. Це свідчить про те, що потреба у власній символіці (в першу чергу нарукавної) стала зрозумілою і була підтримана вже й деякими представниками вищого керівництва ЗС України [63, с. 10]. Додаток № 3.37.

У самому кінці цих перших періодів розвитку військової символіки ЗС України в ПрикВО у відділі ППО управління ПрикВО за ініціативи його начальника – полковник М. Данильченка – була зроблена перша спроба централізовано розробити та затвердити нарукавні емблеми для всіх частин ППО округу. Відповідно до телеграми полковника М. Данильченка від 4 листопада 1995 р. № 22/2998кг всі частини ППО подали до управління військ ППО ПрикВО у кінці 1995 р. свої пропозиції щодо вигляду власних нарукавних емблем. Це стало першим випадком в історії ПрикВО (а може і в історії СВ ЗС України взагалі), коли символіку частин не просто створили завдяки ініціативі самих військовослужбовців, а спробували організувати розгляд і офіційне затвердження на рівні командування відповідного рівня. Подані пропозиції у більшості не відповідали вимогам, часто були просто абстрактними малюнками, або ж переробленими емблемами ЗС України (інших в частинах не бачили), що було характерно для цього періоду розвитку військової символіки ЗС України. Тому в штабі ПрикВО, за домовленістю з полковником М. Данильченком, представником УГТ були зроблені перші спроби доопрацювати подані символи. Однак це успіху на той час не мало. Цікаво, що для роз’яснення військовослужбовцям правил розробки таких емблем, були розроблені та відправлені у частини ППО спеціальні рекомендації (вони були розроблені на основі аналогічних рекомендацій по розробці символіки з’єднань ЗС Російської Федерації, надрукованих у «Геральдическіх въдомостях», так як інших джерел на той час не було, а російські геральдисти розпочали системне наукове вивчення цих проблем трохи раніше українських) [202, с. 11].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка