Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка7/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

* * *

Таким чином, підводячи підсумки розвитку української військової нарукавної символіки цього першого періоду свого розвитку (протягом 1992–1996 рр.), можна зробити наступні висновки:



  1. Поява нарукавної емблематики об’єднань, з’єднань та військових частин ЗС України стало наслідком значно посиленого у цей час рівня патріотизму, любові до своєї Батьківщини – України у українських військовослужбовців всіх рангів, від солдатів, сержантів, офіцерів і до генералів.

  2. В умовах існування ЗС України в перші особливо важкі роки після створення їх на базі угруповання РА, розташованого на території України, створення української військової символіки, особливо нарукавної емблематики, стало певним способом ідентифікації людини, одягненої у військову уніформу (як повсякденну, так і, особливо, польову, камуфльовану, яку практично носили в цей час не лише військовослужбовці ЗС України, але й всі представники різних інших силових структур України) саме як представника ЗС України.

  3. Створення нарукавної емблематики, як загальної для ЗС України, так і, особливо, нарукавної емблематики військових частин, стало стихійним способом виявити своє відношення до процесів, що відбувалися в країні, гордість військовослужбовців новостворених ЗС України за приналежність до тепер вже українських, конкретних, часто прославлених в боях попередніх часів, військових частин та підрозділів. Це підтримувало створення та укріплення в цих частинах своєрідного корпоративного духу, притаманного взагалі всім більш менш закритим закладам держави (не лише військовим частинам, але й школам, середнім та вищим навчальним закладам, фанатам спортивних клубів, професійним організаціям і т. і.). Посилення такого духу у великій мірі сприяло укріпленню військової дисципліни, рівня майстерності не лише окремих військовослужбовців, але й колективу (військової частини) в цілому. Тому ми бачимо, що власною військовою символікою обзавелися в першу чергу елітні частини ЗС, серед яких аеромобільні війська, війська СпП, частини морської піхоти, підрозділи армійської розвідки, рівняючись на яких військова символіка розповсюджувалася й до інших військових частин ЗС України.

  4. Не останню роль в процесі появи нарукавної емблематики зіграло бажання рівнятися на кращі, елітні та добре розрекламовані частини іноземних армій, з якими після розвалу СРСР змогли практично познайомитися військовослужбовці ЗС України від час візитів їх в Україну та проведення спільним міжнародних навчань. Такі контакти були своєрідним каналом прилучення українських військовослужбовців, ЗС України до процесів у галузі військової символіки, які охопили весь світ, і які стримувалися в СРСР через ідеологічну ворожість комуністів до країн демократії та повну закритість країни для контактів з іноземцями.

Можна констатувати, що розвиток української військової символіки, військової нарукавної емблематики у цей час, протягом 1992–1996 рр., заклав міцні основи подальшого її розвитку та удосконалення, приєднання України до світових тенденцій, коли необхідність наявності власної символіки у Збройних Силах України стали розуміти не лише військовослужбовці нижньої та середньої ланки, але й вище керівництво Збройних Сил та держави України в цілому.


Розділ 4. Розвиток нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України у 1996–2001 роках (в період стихійного процесу створення основної маси зразків) на прикладі армійських корпусів
4.1. Перші спроби організувати 1996 р. у Збройних Силах України процес офіційної розробки та затвердження нарукавної емблематики об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів

Зміни у відношенні командування ЗС України до власної символіки об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів наочно проявилися 1996 р. Саме тоді на адресу керівництва округів, видів ЗС України, а також до з’єднань та військових частин, які були безпосередньо підпорядковані МО чи начальнику ГШ ЗС України, надійшло перше розпорядження про подання на розгляд та затвердження пропозицій щодо їх нарукавних емблем. Значною мірою цьому повороту у відношенні керівництва ЗС України до проблематики індивідуальної нарукавної символіки з’єднань та військових частин української армії, авіації і флоту сприяла діяльність ЦМЗСУ під керівництвом полковник В. Карпова. Саме завдяки його зусиллям та при безпосередній підтримці дуже позитивно налаштованого до цієї проблеми МО України генерала О. Кузьмука, музей почав збирати колекцію перших, стихійно створених за ініціативи самих військовослужбовців, нарукавних емблем частин ЗС України. В результаті 1999 р. було видано перший каталог «нарукавних знаків» (так вони названі у виданні, остаточного утвердження термінології у цей час ще не відбулося) з фондів ЦМЗСУ [63].

У квітні 1996 р. в частини ЗС України поступила телеграма № 115/1/109-т від 25 квітня 1996 р. від генерала В. Ситника, керівника на той час виховної роботи у ЗС України, яка вимагала подати до ГУВР МО України для узагальнення, аналізу і подання МО України на затвердження по два примірника нових нарукавних емблем (в телеграмі вони були названі «нарукавними знаками», як це було у РА). На виконання цієї телеграми з управління виховної роботи ПрикВО були відправлені шість малюнків нових емблем (8-ї обр СпП, 219-ї понтонно-мостової бригади, 1563-ї АБ, 362-го обоо штабу ПрикВО, 4999-ї БЗОТ (військ зв’язку) та 6-ї оаембр), вихідний № 19/199 від 14.08.1996 р. Однак, як видно, очікуваного результату ця телеграма не дала, тому що 19 вересня 1996 р. у війська поступила нова телеграма, тепер вже від начальника ГШ ЗС України генерала О. Затинайка № 145/1/253-т, яка вимагала до 1 листопада 1996 р. зібрати матеріал, який висвітлює життєдіяльність та бойову підготовку підпорядкованих військ і надіслати до ЦМЗСУ для використання в оформленні виставок на честь 5-ї річниці ЗС України. До таких матеріалів телеграма відносила прапори, вимпели, нарукавні нашивки, обмундирування і спорядження, значки, речі армійського побуту, фотографії, документи, друковані видання, моделі, муляжі з детальною історичною довідкою про них [14, с. 6-7, 9].

А далі вже прийшла телеграма МО України О. Кузьмука від 22 вересня 1996 р. № 145/1/226-т, метою якої було удосконалення військової символіки ЗС України, і в подальшому її офіційне затвердження. Відповідно до цієї телеграми в штабі ПрикВО з’явилось розпорядження начальника штабу ПрикВО генерал-лейтенанта Віктора Палія від 26 вересня 1996 р. № 133 «Про подання пропозицій щодо удосконалення військової символіки» [14, с. 11-16].

Далі за зверненням автора праці, члена УГТ, на той час підполковника, який проходив службу у штабі ПрикВО, була створена перша у ЗС України Геральдична комісія яка і повинна була провести всю роботу з збору пропозицій по символіці частин, її доопрацювання і подання до МО України на затвердження. Комісія була створена розпорядженням начальника штабу ПрикВО генерал-лейтенанта В. Палія. Майже одночасно, в розвиток розпорядження про створення Геральдичної комісії ПрикВО, командувачем військами ПрикВО генерал-полковником Петром Шуляком було затверджена 9 жовтня 1996 р. «Положення про геральдичну комісію Прикарпатського військового округу» [14, с. 25-32]. Крім того, через засоби масової інформації (газета ПрикВО «Армія України») проводилася робота по роз’ясненню правил створення нарукавної символіки з’єднань та військових частин [142, с. 6].

Результатом роботи Геральдичної комісії стало збір та подання до МО України цілої низки проектів нарукавних емблем з’єднань і військових частин ПрикВО. На жаль, в той час ініціатива МО України генерал-полковника О. Кузьмука не була підтримана відповідними організаційними кроками у самому МО України. В наслідок відсутності у той час в МО України спеціалістів, здатних обробити отриману інформацію та почати офіційний процес затвердження власної військової символіки ЗС України, пропозиції від ПрикВО та ОдВО та від ВПС ЗС України реалізовані не були. Але це дало величезний поштовх у розробці та самостійного впровадження в частинах власної військової символіки [283, с. 661–671]. На даний час пропозиції зберігаються у фондах Національного МЗСУ у Києві.


4.2. Початок масової стихійної розробки власних нарукавних емблем об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та закладів в Сухопутних військах Збройних Сил України (1996–1998 рр.)

Не дочекавшись від МО України відповіді на послані пропозиції, у військах керівництво з’єднань і військових частин все ж таки зрозуміло, що ініціатива по створенню власної нарукавної символіки підтримується керівництвом на самому вищому щаблі (тобто, МО України генералом О. Кузьмуком). Свідченням цього став наказ МО України від 3 грудня 1996 р. № 005 «Про завдання будівництва та підготовки Збройних Сил України у 1997 році». Сам наказ, цілком таємний, розголошенню не підлягає. Але для нашого дослідження зацікавленість викликає фраза з цього наказу (абсолютно нетаємна), яка з’явилася у розділі, присвяченому завданням органів виховної роботи: «Протягом року завершити розробку та втілити в життя воєнну атрибутику (символіку) Міністерства Оборони України, Генерального Штабу, видів Збройних Сил України, військових округів, Північного ОТК, об’єднань, з’єднань, частин, знаки військової доблесті військовослужбовців, класної кваліфікації та інше». Тому з кінця 1996 р. розгорнулась робота по впровадженню в частинах, там, де це підтримувало командування, їх нарукавних емблем. Саме в цей час були розроблені цілісні комплекси військової символіки з’єднань та військових частин основної організаційної ланки СВ – армійських корпусів, дивізій, бригад і полків різних родів військ та служб. Практично всюди цей процес проходив майже без створення яких-небудь формальних документів (наказів, положень, проектів і т. і.), що, безумовно, створює для дослідників труднощі у вивченні цього процесу. В цей період (стихійний, або так званий «романтичний») отримали перші зразки власних нарукавних емблем армійські корпуси СВ ЗС України: 13-го (у місті Рівне, з використанням його герба [330, с. 83-84]; перший ескіз створений у жовтні 1996 р.; остаточний варіант розроблений та виготовлений 13 липня 1999 р. [282, с. 79, 81, 89]), 8-го (у місті Житомирі, з використанням його герба; перший зразок створений 2 квітня 1998 р. [281, с. 50, 53]), 6-го (у місті Дніпропетровську [63, с. 10]) та 32-го (у Криму, в місті Сімферополі, розроблений 1996 р.). При створенні нарукавної емблеми останнього зі згаданих корпусів відразу була прийнята кругла форма нашивки, яка пізніше стала формою майже всіх емблем частин корпусу; також у цій емблемі застосували зображення контурів півострова Крим, які також стали загальним елементом всіх емблем, розроблених у корпусі. Додатково на емблемі управління вставили на тлі Криму стилізоване зображення сокола на тлі козацьких шабель. Емблему виготовляли спочатку на чорному тлі, а зі зміною командира корпусу – на малиновому тлі [131, с. 86]. Додаток № 4.1.



При підготовці пропозицій щодо комплексів військової символіки дивізій Сухопутних військ, які входили до складу цих армійських корпусів, основна увага приділялась створенню системи символів, пов’язаних між собою певними елементами (формою нашивки, використанням герба та загального символу для всіх частин, відповідно до нарукавної емблеми управління дивізії). Завдяки використанню символів військових професій та кольорової диференціації зображень створювався цілісний комплекс символіки не лише управління самої дивізії, але й всіх части різних родів військ та служб, що входили до її складу.

Хронологічно першим таким комплексом стала військова символіка 72-ї мд 1-го АК ПівдОК СВ ЗС України, розташованої у місті Біла Церква. Її створив офіцер дивізії (служив на той час у 229-у мп) підполковник В. Пекний, який особисто намалював весь комплекс нарукавних емблем для всіх частин дивізії при поданні пропозицій до Києва 1996 р. відповідно до згаданих вище телеграм. Основа символіки склала загальна емблема дивізії, на який поєднувались символи військової слави з’єднання (у вигляді дубово-лаврового вінка), козацької спадщини (схрещені козацькі шаблі), символу міста Біла Церква (лук з трьома стрілами; герб міста Біла Церква на той час ще не був офіційно затверджений міською Радою [104, с. 30-31]) на тлі фортечної стіни, яка означала, що дивізія стоїть на сторожі державної незалежності України. Україна уособлювалась золотим сонцем, що сходить на синьому небі (кольори Національного Прапору України), розташованим за фортечною стіною – символом її захисту. Проекти були подані того ж 1996 р. до Києва. Однак їх доля виявилася така сама, як і всіх інших пропозицій – вони були залишені без відповіді. Після цього, не дочекавшись результату, командир 72-ї мд полковник Г. Педченко на початку 1997 р. дає команду підполковнику В. Пекному організувати їх виготовлення. Останній звернувся до ТзОВ «Біотоп-Юля» у Львові з проханням про їх виробництво. Під час опрацювання менеджером фірми Зеновієм Галишинцем була запропонована і затверджена нова форма нарукавної емблеми, навіяна сильветкою старовинного міста Біла Церква, з куполами українських храмів та з широкою облямівкою з символічними цвяхами, що створювало враження щита воїна. Крім того, була затверджена єдина форма щита емблем для всіх частин та підрозділів дивізії (на проектах В. Пекного для полків була встановлена одна форма, а для батальйонів – інша). Це ще більше підкреслило єдність системи символів. Також при відпрацюванні конкретних емблем вносились (відносно до первісного ескізу) деякі невеликі зміни в чудові малюнки В. Пекного. Емблема управління дивізії точно повторювала сюжет автора, однак, спочатку розроблена форма щита була дещо скоректована З. Галишинцем (їй було надано більш плавну форму у верхній частині). При виготовленні також були додані за проханням і проектом В. Пекного додаткові щитки з назвою частини. В такому вигляді емблему управління дивізії після остаточного затвердження керівництвом почали виготовляти з лютого 1997 р. [63, С. 26-30]. За таким самим принципом в ті ж терміни розпочалося виготовлення нарукавних емблем: 224-го мп, при цьому первісну булаву було замінено на більш доречний для полку пірнач; 229-го мп. Для цього ж полку на прохання офіцера з полку 16 липня 1997 р. були зроблені також варіанти емблем у захисних кольорах, спочатку – на сукні малинового кольору, а далі – на сукні зеленого кольору; 59-го отб, в якій мечі, що спочатку були намальовані вістрям донизу, були розгорнуті лезом догори; 155-го сап, при цьому на прохання керівництва блискавки з білих стали червоного кольору; 1129-го зрп. Цікаво, що для цього полку дещо раніше В. Пекний зробив інший ескіз нарукавної емблеми, який реалізованим не був. Зміни наданого малюнку стосувались зміни кольору стріли з білого на червоний. Однак, це виявилась єдина нарукавна емблема, яка не «прижилась» в полку, її носили дуже неохоче, що було пов’язано з тим, що В. Пекний зобразив на ескізі не той зенітно-ракетний комплекс, що був на озброєнні полку (замість «Оси» був показаний «Куб»). Також виготовили емблеми батальйонів та дивізіонів: 1345-го оптадн; 117-го орб. Внесені зміни стосувались мечів – їх також зобразили з лезом догори. З малюнку В. Певного видно, що у первісному варіанті на грудях кажана він намалював ще й око, однак, пізніше замалював його червоною фарбою; 220-го оісб. Кірка та лопата на ескізі В. Певного були замінені на традиційні для інженерних військ схрещені сокири; 538-го обз; 23-го об РХБЗ; 280-го орвб; 892-го обтз; 149-го омедб [131, с. 107-109; 248, с. 13; 281, с. 155-170]. Додаток № 4.2.

Наступною дивізією, яка отримала власну систему нарукавних емблем, стала 66-а мд 38-го АК ЗахОК СВ ЗС України, розташована у Чернівецькій та Хмельницькій областях. Відповідно до поставленого завдання МО України телеграмою від 22 вересня 1996 р. № 145/1/226-т були отримані пропозиції щодо символіки від 66-ї мд, яку в дивізії вже носили. В силу виявлених претензій до якості розробки символіки дивізії (конкретні емблемі розглянуті у главі 3) подані пропозиції не отримали схвалення Геральдичної комісії і керівництва ПрикВО, були відхилені, і до складу символіки з’єднань і частин ПрикВО, що були відправлені в Київ, не попали [14, с. 48]. Надалі автор, як секретар Геральдичної комісії ПрикВО, ще 19 лютого 1997 р. переробив весь комплекс нарукавної емблематики дивізії відповідно до поданих пропозицій та реально створених раніше в дивізії зразків символіки та передав малюнки в дивізію [Архів М. Слободянюка. – Справа «66-а механізована дивізія»] З урахуванням пропозицій дивізії, форма всіх нарукавних емблем частин дивізії була залишена такою, яка виготовлялася для управління дивізії. Однак зміст символу управління дивізії принципово змінився. Через те, що дивізія була розташована в основному в Північній Буковині – Чернівецькій області України, за основу емблеми управління дивізії був взятий розроблений 1994 р. художником О. Криворучком і затверджений на сесії Чернівецької обласної Ради 16 грудня 1994 р. герб області [86, с. 9]. Для підкреслення військового характеру емблеми до герба додали схрещені мечі. Тло емблеми було вибрано чорним, відповідно до пропозицій дивізії, з подвійною червоно-білою облямівкою. В емблеми була використана назва дивізії відповідно до моїх пропозицій керівництву ПрикВО – надати дивізіям найменування тих історичних областей України, на території яких вони дислоковані. Тому назва дивізії подана як “66-а Буковинська мд”(інші пропозиції: для 51-ї мд – «Волинська», 128-ї мд – «Закарпатська» і 24-ї мд – «Прикарпатська»). На підставі створеного логотипу також були розроблені емблеми для полків і окремих батальйонів дивізії. В них замість схрещених мечів були використані характерні для їх військових професій зразки озброєння і техніки, а замість герба Чернівецької області – або герби міст, в яких вони дислокувались (для 200-го мп, 93-го сап – герб міста Хмельницького [117, с. 10]; для 245-го оптадн, 15-го об РХБЗ та 40-ї ор РЕБ – герб міста Чернівців [187, с. 50-52]), або ж умовні зображення, що були створені на підставі пропозицій від частин дивізії (для 300-го і 301-го мп, 201-го тп, 300-го зрп, 26-го орб, 50-го оісб, 28-го обз, 70-го орвб, 180-го обтз, 50-го омедб). Використана символіка була подібна до тієї, що застосована у емблемах 72-ї мд, хоча на той час вони ще не були відомі для авторів емблематики 66-ї механізованої дивізії. Всі підготовлені проекти емблем тоді ж були передані командуванню дивізії. В грудні 1997р. в дивізії зацікавились практичним виготовленням нарукавних емблем, і для цього звернулося до фірми-виробника нарукавних емблем “Біотоп”( в подальшому назву було змінено на “Юля”) у Львові. Рішенням директора фірми Л. Галишинця в середині грудня була виготовлена експериментальна партія з шести нарукавних емблем. Вона включала емблеми управління дивізії, 200-го, 300-го, 301-го мп, 201-го тп та 93-го сап. Всі емблеми виготовили на сукні чорного кольору, а емблеми управління дивізії, 300-го, 301-го і 200-го мп також на сукні малинового кольору, який вважався більш доречним для емблем механізованих частин. Водночас завдяки фахівцю з комп’ютерної графіки Віктору Гараю малюнки всіх інших частин дивізії також були переведені в комп’ютерну форму. В процесі роботи були внесені деякі зміни в емблематику: 200-й мп – облямівку зробили жовтого і синього кольору, відповідно до кольорів герба Хмельницького; 300-й мп – облямівка жовтого і червоного кольору, відповідно до кольорів герба Чернівців; 301-й мп – облямівка жовтого і коричневого кольору; 201-й тп і 93-й сап – облямівка червоно-біла (червоний і чорний – традиційні для артилеристів і танкістів кольори); в управлінні дивізії облямівка також була змінена на подвійну жовту. 30 грудня 1997 р., після розгляду пропозицій, командир дивізії полковник М. Шпанко передав на фірму факс із своїми зауваженнями і проханнями щодо зміні деяких елементів, а саме: 1. Зробити всі емблеми частин на темно-червоному сукні (так командир дивізії назвав малиновий колір!) з подвійною жовтою облямівкою по краях, за зразком емблеми управління дивізії. 2. На емблемі управління дивізії напис замінити на “66 мд” [Архів М. Слободянюка. – Справа «66-а механізована дивізія»]. Також частина зауважень стосувалися емблем частин дивізії. Всі прохання були задоволені, і протягом 1998 р. більшість військовослужбовців 66-ї мд отримали власні нарукавні емблеми (за винятком особового складу 300-го мп та 300-го зрп, 28-го обз, для яких емблеми були виготовлені пізніше, та 15-го об РХБЗ, якому емблеми так і не були взагалі реально виготовлені). Нарукавна емблема управління дивізії стала своєрідною візиткою з’єднання, через яку відразу можна було впізнати її військовослужбовців. Також саме для частин 66-ї мд (а конкретно, для 93-го сап і 200-го мп) вперше в історії ЗС України були виготовлені захисні емблеми. Протягом всіх наступних років, аж до переформування дивізії в 22-у омбр, її символіка суттєво не змінювалась [63, с. 22-25; 131, с. 104-106; 238, с. 105133]. Додаток № 4.3.

Якщо порівняти перші комплекси військової символіки двох приведених дивізій, то характерною особливістю комплексної побудови системи зображень у символах частин стало те, що були використані два основних способи реалізації ідей спільних рис всіх емблем. У першому варіанті В. Пекний використав прийом, відомий з практики російської імперської територіальної геральдики: при створенні зображень підрозділів дивізії щит емблеми розділявся навпіл, на верхню та нижню частини. У верхній частині у всіх було зображення емблеми управління дивізії, яке (як і в гербах російських міст губернського підпорядкування, де у верхній частині було зображення герба самої губернії, до складу якої входили ці міста) показувало приналежність (підпорядкованість) частини саме до 72-ї мд. Нижню ж частину використовували для зображення символів самих частин, виконаних В. Пекним з застосуванням символів їх військової професії. Були застосовані символічні, алегоричні фігури, як то: рука, яка бореться зі зміями – для 23-го об РХБЗ; рука, яка тримає блискавки – для 538-го обз; ковадло, шестерня, молот та мечі – для 280-го орвб; крилате колесо з мечем – для 892-го обтз; схрещені мечі та голова воїна у шоломі – для 59-го отб; старовинні мортири з ядрами та блискавками – для 155-го сап; сокіл на тлі схрещених гвинтівок – для 229-го мп; голова коня на тлі булави – для 224-го мп; кажан на тлі схрещених кинджалів – для 117-го орб. У другому випадку в символіці 66-ї мд, символом єдності нарукавних емблем з’єднання виступила частина композиції з герба Чернівецької області в емблемі управління дивізії: білий сокіл та вінок з горіхових листів, перевитий стрічкою кольорів Державного Прапора України. При цьому в самому щиті у середині кожна частина мала власне символічне зображення, яке відтворювало його специфіку (військову спеціальність). Загальною рисою символіки обох дивізій стало використання форми нарукавної емблеми, однакової для всіх частин, а також використання у вигляді кольорів основи нашивки двох традиційних кольорів родів військ: малинового для механізованих полків, розвідувального батальйону, батальйону РХБЗ, батальйону тилового забезпечення та медичного батальйону; та чорного, характерного для технічних частин: артилерійського полку, протитанкового артилерійського дивізіону, зенітного ракетного полку, танкового полку, батальйонів зв’язку, інженерно-саперного та ремонтно-відновлювального. Однак, якщо в символіці 72-ї мд ці кольори збереглися, то в символіці 66-ї мд під впливом командування чорний колір був практично виключений із застосування (всі емблеми стали виготовляти на малиновому тлі). Подібні спільні риси, а також дві основних моделі побудування системної єдності зображень частин дивізій ми знайдемо й у всіх наступних комплексах військової символіки як дивізій (а також бригад, що мали статус окремого з’єднання, а не військової частин; тобто, бригади, які складалися з окремих частин, а не лінійних підрозділів без номерів), так і частин корпусного підпорядкування. Після створення військової символіки цими двома першими дивізіями, розповсюдження власної символіки інших дивізії СВ ЗС України значно прискорилося. Створюються послідовно:

- комплекс нарукавних емблем частин 51-ї мд 13-го АК ЗахОК СВ ЗС України у Володимирі-Волинському. Основою зображення нарукавної емблеми управління дивізії стала композиція, яка вказувала на місце дислокації дивізії та її частин – білий (срібний) хрест зі старовинного земельного герба Волині [206, с. 62], на який накладено дещо стилізоване зображення герба міста Володимира-Волинського (сам герб на той час, як у випадку з 72-ю мд, ще не був офіційно затверджений [329, с. 76-78]). Навколо цих основних фігур емблеми розміщувалися символи, які уточнювали специфіку діяльності тієї чи іншої частини (управління дивізії – булави, як знак влади і рівень командування дивізією (генеральська посада, яка і ототожнювалася з булавою гетьмана); старовинна зброя для полків: мечі (47-й мп), гвинтівки (44-й мп), шаблі (50-й мп); схрещені старовинні стволи гармат (43-й сап); схрещені списи кінноти (170-й тп); схрещених ракет та блискавки, доповнене зображення оси (символу того, що на озброєнні полку знаходився зенітний ракетний комплекс 9К33М3 «Оса») - 59-й зрп; інші символи: блискавки (25-й обз), схрещені сокири та зображення інженерної машини розгородження ІМР-2 (11-й оісб); посох Асклепія (143-й омедб); схрещені гайкові ключі та шестерню (84-й орвб); символи хліба у вигляді колоса та факела (символу пального), доповнені зображенням вантажного автомобіля частини (309-й обтз); зображення символів радіоактивного розпаду та блискавки (45-й об РХБЗ); мішеней (24-й полігон); тактичний знак розвідувального дозору на тлі зоряного сузір’я Великої Медведиці (21-й орб). Емблема цього батальйону була виготовлена самою першою, самостійно військовослужбовцями батальйону, у кустарних умовах у місті Володимирі-Волинському. Тому для неї й залишили деякі відмінності від інших символів частин дивізії). Були застосовані як тло нашивки й кольорові відрізнення родів військ (малинові та чорні), а також кольорові відзначення у вигляді широких облямівок – кольорових відзнак самих частин. Механізовані полки у первісному запропонованому варіанті мали власні кольори (зелений - 44-й мп, білий - 47-й мп та синій - 50-й мп), інші частини – чорний (43-й сап, 170-й тп, 1285-й оптадн, 11-й оісб, 25-й обз, 45-й об РХБЗ, 84-й орвб), зелений для 309-го обтз та фіолетовий для 143-го омедб (однак в ході виготовлення його замінили на синій), синій (для управління дивізії). Облямівка 59-го зрп була зроблена в два кольори: чорний (як символ зенітників) та зелений (символ того, що ракетники діють з землі). Однак пізніше виготовляли й варіанти з облямівками у кольорах чорно-блакитних, як символ того, що зенітники діяли проти повітряних цілей, та у захисних кольорах. Ще одним суттєвим відрізненням стало використання нагород, які були отримані частинами в боях ДСВ, у вигляді стрічок відповідних радянських орденів. І, безумовно, на всіх емблемах були символи державної приналежності до ЗС України – зображення Малого державного Герба України та стрічок кольорів Державного Прапора України. Всього було розроблено 16 та виготовлено 15 нарукавних емблем [63, с. 18-21; 131, с. 99-102; 253, с. 8, 9; 282, с. 171-173, 177-178]. Додаток № 4.4.

- комплекс нарукавних емблем

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка