Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка8/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
93-ї мд 6-го АК ПівдОК СВ ЗС України, управління якої та частини були розташовані у смт Черкаське та Гвардійське неподалік від Дніпропетровська. На той час смт Черкаське та Гвардійське не мали власних гербів, тому розробник першої нарукавної емблеми – майор О. Макаров з 529-го мп - для своєї частини запропонував створити її на основі старовинного козацького символу Орельської паланки Війська Запорізького. Загальну композицію він побудував на прикладі символіки 72-ї мд (емблеми якої він, напевно, вже бачив): у верхній частині – зображення загального для всіх частини дивізії символу на основі печатки (герба) Орельської паланки Війська Запорізького, а у нижній – символи військової професії та звитяги частин [249, с. 10]. Композиція вийшла досить вдалою, тому після того, як командування дивізії звернулося до львівської фірми «Юля» для реального виготовлення нарукавних емблем, за допомогою представників УГТ був розроблений весь комплекс символіки дивізії та її частин. Загалом він включав 20 символів (управління 93-ї мд, 110-го, 529-го та 112-го мп, 87-го тп, 198-го сап, 1039-го зрп, 446-го оптадн, 16-го орб, 108-го оісб, 166-го обз, 133-го об РХБЗ, 73-го орвб, 35-ї ор РЕБ, 89-го омедб, комендантської роти управління дивізії, батареї управління та артилерійської розвідки, 16-го військового полігону, 1119-го обтз та оркестру дивізії. До всіх нарукавних емблем, так само, як і у 72-й мд, додавали додаткові нашивки зверху з назвами частин та підрозділів. Застосована символіка вже традиційно включала символічні зображення предметів, які відтворювали (алегорично) завдання, які виконували в дивізії її окремі частини. За прикладом 72-ї мд, це були зображення старовинних видів зброї (меча, який тримає рука у панцирній рукавиці (87-й тп); меча, який тримає кажан (16 орб), схрещених мечів (16-й військовий полігон, 112-й мп), алебард (110-й мп), шоломів (529-й, 110-й та 112-й мп), старовинних артилерійських стволів (198-й сап), блискавок (446-й оптадн, 166-й обз, 108-го оісб, 73-го орвб), представники тваринного світу (кажан у 16-го орб, кіт – у 35-ї ор РЕБ, кобра – у 1039-го зрп). Цікавим стало повна відсутність зображень сучасних зразків техніки та зброї, яка знаходилася на озброєнні частин. На емблемі зенітного ракетного полку зображення кобри, яке символізувало стрімкий удар зенітної ракети по літаку, було поміщене у стилізоване зображення кубу – як символ того, що на озброєнні полку знаходився зенітний ракетний комплекс 2К12 «Куб». Всі емблеми мали символи військової звитяги частин у роки ДСВ війни (почесну назву дивізії - «Харківська», стрічки орденів, якими вони були нагороджені, зображення гвардійської стрічки – для частин, які мали гвардійське звання). Також в деяких випадках використали девізи частин: «ВІРНІСТЬ. ЧЕСТЬ. ВІДВАГА» (529-й мп), «ЧЕСТЬ. СЛАВА. МУЖНІСТЬ» (87-й тп), «НЕ НАСТУПИ» (1039-й зрп), «НЕПЕРЕМОЖНИЙ» (446-й оптадн), «СЛАВА І МУЖНІСТЬ» (16-й орб), «СЛУХАЙ ТИШУ» (35-а ор РЕБ), «ПОМИЛКА – СМЕРТЬ» (108-й оісб), «МУЖНІСТЬ І РІШУЧІСТЬ» (133-й об РХБЗ), «ВЧАСНО І НАДІЙНО» (1119-й обтз). В подальшому зробили ще два варіанти нарукавних емблем розвідувальної роти 110-го мп (лише в захисному вигляді, на чорному тлі, всі фігури – зелені; девіз – «ПЕРША СЕРЕД РІВНИХ»; облямівка, як і у окремого розвідувального батальйону дивізії – зелена). Ідентифікація родів військ та служб в дивізії відбувалася також за кольором облямівки емблем: жовта (управління дивізії, об РХБЗ, обтз, всі мп), червона (тп, сап, оптадн, ор РЕБ, обз, батарея управління і артилерійської розвідки), синя (оісб, військовий полігон, орвб, комендантська рота, омедб), блакитна – у зрп та зелена – у орб. Також кольорову гаму роду військ мала нижня частина емблеми (малинову, чорну, зелену, блакитну. Таких самих кольорів були й додаткові нашивки з назвами частин. Після переформування 112-го мп у 108-й НЦ миротворчих сил він змінив свою символіку. Було розроблено два варіанти емблеми, обидві вони виготовлялися. Комплекс військової символіки дивізії сподобався в частинах, і його довго носили військовослужбовці, аж до того часу, коли дивізію перетворили на 93-ю омбр, емблемою якої стало зображення нарукавної емблеми управління дивізії з відповідною абревіатурою [63, с. 6, 31-36; 131, с. 110-113; 249, с. 10]. Додаток № 4.5.

- комплекс нарукавної емблематики частин 30-ї тд 8-го АК ПівнОК СВ ЗС України. Як вже вказували, робота над створенням власної символіки була розпочата в 30-й тд 1995 р. В управлінні дивізії підготували комплект ескізів нарукавних емблем, як для дивізії в цілому, так і для всіх частин та підрозділів. Це на той час було великим кроком уперед, тому що символи відразу створювались системно. Для них командуванням була встановлена єдина кругла форма, самі символи були пов’язані з історією частин, місцем дислокації та родом завдань, які вони виконували. Однак якість розробки ескізів була невисока, давалася в знаки відсутність спеціальних знань у галузі військової символіки. Далі проекти нарукавних емблем з’єднання були передані для виготовлення до львівської фірми «Юля» на початку 1996 р. Протягом липня – серпня вони були вдосконалені. Однак, доопрацьовані символи прийняті не були через брак зацікавленості в створенні власної символіки у керівництва 30-ї тд в той час. Єдині, хто в цей період (на початку 1996 р.) спромігся реально виготовити свою власну нарукавну емблему став 54-й орб. У вересні 1996 р. саме ці малюнки були подані на розгляд Геральдичної комісії ПрикВО. В комісії, після певних вагань, все таки вирішив, що малюнки недостатньо розроблені і можна зробити їх краще. Тому на затвердження до МО України їх не відправляли. Нове життя у відносинах до символіки настало в дивізії з приходом на посаду командира випускника НАОУ полковника М. Коваля. Після наступного звернення у фірму «Юля» протягом травня - листопада 1997 р. їх доопрацювали або заново розробили. Для управління дивізії 4 жовтня 1997 р. був створений новий удосконалений ескіз. Первісний символ був доповнений стрічками гвардії, нагород дивізії (орденів) та кольорів Національного Прапора України, як символу приналежності до ЗС України. Також була додана почесна назва дивізії «Рівненська». В такому вигляді нарукавна емблема була виготовлена у грудні 1997 р. і з січня 1998 р. стала використовуватися військовослужбовцями для носіння. Пізніше стали виготовляти й захисний варіант. Особливістю емблеми стало те, що для неї, а також для всіх інших частин дивізії, було застосовано зображення герба Волині, для позначення місця розташування дивізії. Справа в тому, що з 1857 р. гербом міста Новограда-Волинського став той самий герб Волинської губернії, центром якої він і був [332, с. 5]. Для емблеми 319-го мп за основу була взята ідея першого і єдиного проекту, створеного 7 травня 1996 р. в частині старшим лейтенантом Радулом – зображення зубра, як символу непереборної сили, велетня Полісся. Однак емблему довелось створити наново, тому, що попередній ескіз не підходив для використання (в першу чергу, малюнок не вписувався у створену систему символіки 30-ї тд). Ескіз був розроблений 4 жовтня 1997 р., а 28 листопада 1997 р. підготовлений у комп’ютерній графіці. Остаточний варіант (від 1 грудня 1997 р.) був виготовлений для військовослужбовців полку в кольоровому варіанті та у захисному. В зв’язку з розформуванням полку (взимку 1998 р.) більше жодних варіантів емблеми не виготовлялось. Для створення нарукавної емблеми 276-го тп також була використана ідея автора перших ескізів власної символіки, В. Шардина – поєднання зображення танка з дзвоном – символом стародавнього міста Зв’ягеля (нині Новограда-Волинського). 4 жовтня 1997 р. був зроблений перший ескіз, виконаний у загальній системі символів дивізії. Вінок з лаврових та дубових гілок, також свого часу запропонований В. Шардиним, став частиною всіх емблем полків та батальйонів дивізії. В грудні розпочалося її виготовлення. Символіка 282-го тп створювалась на основі ескізу, розробленого в частині (у вересні 1997 р.). 4 жовтня 1997 р. був підготовлений ескіз, який вписував ідеї танкістів (танк на тлі золотого тризуба) у загальну систему символів дивізії. Після огляду і схвалення в частині його виготовили у грудні 1997 р. у кольоровому та захисному варіантах. Проект нарукавної емблеми 325-го тп став найкращим (на жаль, її автор залишився невідомим). Тому, і 1996 р., і 1997 р. його залишили практично без змін. Одночасно колір тла нарукавної емблеми був змінений з нехарактерного для танкістів блакитного на чорний. У такому вигляді емблему почали виготовляти у грудні 1997 р. 855-й сап спочатку подав свій проект, який не вдалося доопрацювати, тому прийшли до висновку, що від нього треба взагалі відмовитися. Тому 4 жовтня 1997 р. створили абсолютно новий проект нарукавної емблеми полку, в якому було все враховано: і почесна назва полку (Білоцерківський), і нагороди частини, гвардійська стрічка та символи держави. Також на почесну назву – місце відзначення частини в роки ДСВ - вказував розміщений в центрі лук і три стріли (геральдичний символ з герба міста Білої Церкви). В такому, дещо скоректованому, вигляді нарукавна емблема стала виготовлятися з кінця 1997 р. у кольоровому вигляді, а також у захисних кольорах. 937-й зрп при остаточному опрацюванні та виготовленні символіки дивізії 1997 р. подав новий проект, створений в управлінні військ ППО Прикарпатського військового округу, як єдиний зразок для всіх частин. Однак, цей проект абсолютно не вписувався в загально-дивізійну систему, тому в ТзОВ «Юля» створили для нього новий зразок. 15 жовтня 1997 р., після розгляду в частині, з проектом погодились (з деякими дрібними зауваженнями). Нарукавну емблему стали виготовляти з грудня 1997 р. в кольоровому варіанті, а також в захисних кольорах. 54-й орб отримав 26 грудня 1997 р. дещо доопрацьовану нарукавну емблему, в основі якої був перший оригінальний ескіз частини. Доопрацювання стосувалося у додаванні спільного з іншими частинами дивізії елемента – лаврового вінка, перевитого стрічками нагород батальйону та стрічки кольору Національного Прапору України, а також герба Волині. Ескіз символіки 151-го оісб був поданий з частини та перероблений 15 жовтня 1997 р. Для 214-го обз 4 листопада 1997 р. підготували перший зразок емблеми, який і стали виготовляти. Також отримали свої власні символи військовослужбовці 404-го об РХБЗ, 108-го орвб, 1043-го обтз, 112-го омедб та, останнім - 2216-ї СФПЗ [63, с. 15-18; 131, с. 95-98; 250, с. 9; 281, с. 129-134, 137-148]. Додаток № 4.6.

- Символіка 26-ї ад ЗахОК (ПрикВО) створювалася на основі нарукавної емблеми 337-ї реабр (про яку мова йшла у розділі 3). 1996 р., при поданні до Геральдичної комісії ПрикВО, кожна частина дивізії, продовжуючи традицію 337-ї реабр, отримала свій власний символ у вигляді голови тварини або ж плазуна. Управління дивізії – лева з мечем (цар звірів, символ могутності «бога війни» артилерії), 196-а абр – пуми, 361-ї протитанкової артилерійської бригади – кобри (символ миттєвого та смертельного удару), 337-ї реабр – таж сама голова вовка і лише для 188-й абр великої потужності символом вибрали зображення озброєного вершника, як вважали автори - елемента старовинного герба міста Ємільчино (що не відповідає дійсності; так військовий художник з дивізії зобразив геральдичний символ «Погоня») [256, с. 46; 282, с. 130-132, 148]. Саме вони, після доопрацювання у комісії, були відправлені до Києва на розгляд та затвердження. На їх основі на початку 1997 р., коли командування дивізії звернулося до львівських виробників (фірма «Юля»), був створений комплекс військової символіки дивізії та її частин. При цьому символи художньо обробили. Для управління абстрактного лева замінили на старовинний герб Підкарпаття (Галичини) – коронований лев, що спирається на скелю [256, с. 49, 50]. Це підкреслювало розташування частин дивізії саме в цьому історичному регіоні України (єдина бригада – 188-а абр великої потужності, яка була розташована за межами цього регіону, на Житомирщині, на цей час вже вийшла зі складу дивізії). Для 337-ї реабр зображення «скопійованої» голови вовка замінили на голову дракона (як алегорію пуску ракет комплексу «Смерч») [256, с. 46; 282, с. 143-145, 164-165]. В результаті отримали перший в історії ракетних військ і артилерії СВ ЗС України комплекс військової символіки ад – великого з’єднання цього роду військ [256, с. 49, 50]. Цікаво, що принцип комплексності, який втілювався автором протягом років, настільки вже увійшов до свідомості української армії, що коли у кінці 1997 р. до складу дивізії передали ще одну частину – 1457-й роап, який на той час вже мав власну емблему, він був змушений поміняти її дизайн для того, щоби емблема встала у єдиний ряд символів 26-ї ад [63, с. 14; 131, с. 93; 256, с. 46-50]. Додаток № 4.7.

- Аналогічно був створений комплекс нарукавних емблем ще одного артилерійського з’єднання – 55-ї ад ПівдОК (ОдВО). Так як пропозиції від частин відрізнялися одна від одної сюжетами символіки, і не були пов’язані між собою, при опрацюванні цих емблем у виробника – львівської фірми «Юля» об’єднуючим елементом була вибрана незвична форма самих емблем. Загалом було створено шість нарукавних емблем з’єднання, розташованого у Запоріжжі. На емблемі управління дивізії у запропонованому зі з’єднання малюнку було зображення символу Війська Запорізького – козака з мушкетом [67, с. 2-3; 190, С. 4; 234, с. 4]. Однак в ході відпрацювання нарукавних емблем представниками УГТ первісне натуралістичне зображення поміняли на стилізований герб цього регіону – той самий козак з мушкетом, але у золотому щиті. Надалі цей герб став частиною символіки всіх частин дивізії. Місце дислокації управління дивізії також ідентифікувалося за зображення греблі Запорізької ГРЕС, запропоноване самими військовослужбовцями. В емблемі с самого початку були присутні також бойові нагороди дивізії, отримані в роки ДСВ у вигляді стрічок на лавровій гілці, а також зображення козацьких прапорів. На інших емблемах зобразили ті символи, які бажали бачити в частинах: установку РСЗВ 9К58 «Смерч» у 371-ї реабр, покладене на схрещені старовинні стволи гармат – емблеми артилерії; у 263-ї птабр символом стала алегорична композиція у вигляді сокола, який блискавками пробиває панцир ворожого танку; тут також ми бачимо калиново-дубовий напіввіінок, як символ української військової звитяги; кажан вже традиційно став символом артилерійської розвідки на емблемі 2335-го роап, у поєднані з емблемою артилерії, та з блискавками, що символізують радіоелектронну апаратуру розвідки на озброєнні полку; голова роз’юшеного ведмедя стала символом 237-ї абр (однак вона була позичена у іншої емблеми, раніше виготовленої у Львові для аеромобільного прикордонного загону 23-го окремого аеромобільного прикордонного загону). Пізніше до них приєдналася нарукавна емблема 1773-ї БЗТ, яка також входила до складу дивізії. На ній ми бачимо реалістичне зображення артилерійської установки, що була на озброєнні бази – 152-мм гармати 2С3 «Акація», доповнене калиновим вінком [63, с. 103]. Додаток № 4.8.

- Символіка 28-ї мд ПівдОК СВ ЗС України, яка розташована у селищі Чорноморське, на березі Чорного моря, неподалік Одеси, також відпрацьовувалася у Львові на базі фірми «Юля» на основі пропозицій, підготовлених у з’єднанні. Спочатку виготовили нарукавну емблему управління дивізії, на основі малюнку з дивізії. А далі члени УГТ підготували й нарукавні емблеми для частин дивізії, спочатку – для 28-ї омбр (її емблема майже повністю повторювала емблему дивізії, за винятком стрічок нагород, напису та кольору облямівки – замість сірого - зелена); далі – для 27-ї омбр (символом її стало зображення старовинної фортеці у місті її дислокації – Білгорода-Дністровського, та синій колір облямівки), для 40-го обз та, останнім – для 1161-го зрп (з зображенням оси – символу ракетного зенітного комплексу на озброєнні полку). Всі емблеми виготовлялися як у кольоровому, так і у захисному вигляді [131, с. 94; 291, с. 47-48, 50]. Додаток № 4.9.

Наведені комплекси військової символіки дивізії СВ ЗС України створювалися та виготовлялися за допомогою УГТ та Геральдичної комісії ЗахОК, яке надавало методичну допомогу. Цей й привело до створення цілісних комплексів, об’єднаних навколо символу самої дивізії. На жаль, можливості УГТ у питаннях впливу на військову символіку з’єднань та військових частин, розташованих на сході та півдні України були обмежені. Тому більшість з них у створенні військової символіки пішли шляхом виробництва своїх власних, часто недосконалих, зразків, створених безпосередньо у військових частинах, і які не пройшли консультації з фахівцями.

Це повністю стосується комплексу військової символіки 17-ї тд 6-го АК ПівдОК СВ ЗС України. Ще 1996 р. в дивізії розробили власними силами комплекс нарукавних емблем, запропонованих у цей час на розгляд та затвердження МО України [Архів М. Слободянюка. Справа «17 танкова дивізія»]. Однак вони, як і всі інші, були залишені без відповідей. Тому починаючи з кінця 1995 р. та у 1996 р. командування дивізії та її військовослужбовці починають на власний розсуд та смак виготовляти символи частин. Нарукавну емблему управління дивізії було підготовлено та виготовлено у Львові, на фірмі «Юля» за допомогою представників УГТ. Вона базувалася саме на тих перших пропозиціях, створених в дивізії 1996 р. [63, с. 11]. Однак процес створення наступних емблем, що також частково виготовлялися у Львові, а частково – у Харкові, на підставі пропозицій з частин, відразу прийняв несистемний характер. Емблематика створювалася за ініціативи самих військовослужбовців частин, без практично жодного організуючого впливу керівництва дивізії. Тому у створенні символів полків та батальйоні часто були використані вже існуючи емблеми інших частин ЗС України, що привело до їх різноманітності. Єдине, що вдалося зробити – втілити у всі емблеми герб міста Кривого Рогу, як символ місця дислокації частин дивізії. При цьому спочатку герб використовували старий, радянський. Але після створення нового українського герба міста Кривого Рогу (розробленого на основі пропозицій голови УГТ А. Гречила) в емблемах старий герб був замінений на новий. Характерною особливістю символіки дивізії стало використання вже апробованих на символіці інших з’єднань схем: показ нагород частин через стрічки орденів, включення до емблем почесних найменувань частин, використання девізів частин, символів військової спеціальності або військової техніки та озброєння. Всього світ побачили 14 нарукавних емблем. Ще одна емблема (для 187-го мп), розроблялася, але не була виготовлена через розформування частини [63, с. 11; 131, с. 89]. Додаток № 4.10.



Протягом 1996–1997 рр. робилися спроби комплексного вирішення завдань створення комплексів нарукавної символіки також для деяких бригад СВ ЗС України. Мова йде про бригади, які отримали при формуванні статус окремих з’єднань, тобто, до їх складу входили, як і в дивізії, окремі частини, які мали статус окремої частини, свої власні номери та назви. До таких відносилися 97-а та 161-а омбр ЗахОК (ПрикВО).

Перші ескізи майбутньої символіки 97-ї омбр 13-го АК ПрикВО СВ ЗС України з’явились 1996 р. Для виконання доручення призначили начальника клубу бригади капітана Олександра Шуляка, людину, яка вміла добре малювати та й, безумовно, мала необхідний для цього творчий потенціал. Надані до Геральдичної комісії ПрикВО документи мали ескізи нарукавних емблем не лише самої 97-ї омбр, але й її окремих частин (батальйонів та дивізіонів). При цьому ескізи не лише були погоджені командиром бригади полковником Ю. Карпенком, але й затверджені ним 22 жовтня 1996 р. Ескізи супроводжувала пояснювальна записка. В ній проект нарукавної емблеми управління 97-ї омбр описувався так (орфографія відповідає оригіналу): «В верхній частині загальної нарукавної емблеми зображено малий герб України, на тлі національного прапора. З боків листя калини та дуба обвертають орденські стрічки. В середині емблеми схрещені шабля та пернач (як символ влади), по середині червона блискавка, що символізує управління. На це зображення наложено герб міста, де розташована наша частина (бригада була розташована у місті Славута – М.М.), вище надпис «Полтавська» (в роки війни наша частина одержала це почесне найменування за визволення Полтави). Нижче цифра «97» та стрічка малинового кольору з надписом «Окрема механізована бригада». Орденські стрічки: -- гвардійська (що символізує участь в боях); - Червоного Прапора; - Суворова ІІ ступеня; - Богдана Хмельницького ІІ ступеня. По краях емблема обрамлена стрічкою червоного кольору» [Архів М. Слободянюка. – Справа «97-а окрема механізована бригада»]. Крім того, були представлені виконані О. Шуляком ескізи емблем й для окремих батальйонів та дивізіонів бригади. Всі вони повторювали у загальних рисах емблему управління бригади, відрізняючись стрічками власних нагород, а також зображеннями різних видів старовинної зброї, яка відповідала їх військовому фаху (шабля та гвинтівка, сокира та бойовий молот, схрещені стволи старовинних гармат та червону блискавку), а для озрадн – сучасну композицію на основі української емблеми військ ППО (схрещені блискавки та зенітна ракета). Обтз також був представлений традиційною емблемою автомобільних військ. У цілому представлена система нарукавних емблем управління бригади та її частин абсолютно відповідала вимогам того часу як по застосованій символіці, так і по рівню її виконання. Тому вона була відразу ж прийнята та ухвалена Геральдичною комісією ПрикВО. Єдиним зауваженням стала форма самої нарукавної емблеми. Комісія не підтримала запропоновану О. Шуляком форму через те, що вона здалася занадто прямокутною та витягнутою по вертикалі. Тому, надаючи пропозиції по символіці на затвердження командувачу військами ПрикВО генерал-полковнику П. Шуляку, було змінено її вигляд. Тепер обводи стали більш плавними, а сама форма – більш компактною та урівноваженою по вертикалі і по горизонталі. В результаті пропозиції щодо нарукавної емблеми бригади 28 листопада 1996 р. були затверджений та відправлений 3 грудня 1996 р. до ГШ ЗС України. Однак за рішення командування, емблеми окремий батальйонів та дивізіонів до ГШ ЗС України не відправлялись, залишившись в архіві Геральдичної комісії ПрикВО [Архів М. Слободянюка. Справа «97-а окрема механізована бригада»]. 1997 р., при зміні штату бригади всі батальйони та дивізіони перестали бути окремими частинами (стали лінійними підрозділами), тому втратили право мати свою власну нарукавну емблему. Тому символіка батальйонів та дивізіонів 97-ї омбр в подальшому не розроблялась [131, с. 142; 296, с. 16-25]. Додаток № 4.11.

Аналогічна ситуація склалася з комплексом військової символіки 161-ї омбр 13-го АК ПрикВО СВ ЗС України. Перші зразки також були подані 1996 р. до Геральдичної комісії ПрикВО [Архів М. Слободянюка. Справа «161-а окрема механізована бригада»]. Одночасно з ескізом емблеми управління бригади надійшли також пропозиції щодо вигляду нарукавних емблем окремих частин, що входили до складу бригади (батальйонів та дивізіонів). Відразу стало видно, що малюнки готувалися у частинах самодіяльними художниками з числа солдатів строкової служби, так як вони були дуже різноплановими по сюжетам. При розгляді пропозицій на це була звернута увага. Тому ці ескізи ухвалені не були, а в бригаду відправили рекомендації щодо їх переробки. В результаті досить швидко з бригади надійшли нові пропозиції. Зовнішній вигляд емблеми управління бригади став значно більш вдалим. Були використані символи бойової слави бригади у вигляді стрічок її бойових орденів та почесної назви «СТАНІСЛАВСЬКА». Блакитна стрічка трактувалася в описі емблеми як символ миру. Документи, названі «Нарукавні знаки 161 окремої механізованої бригади та частин, що входять до її складу» були затверджені 24 жовтня 1996 р. командиром бригади. Однак символіка окремих частин бригади (батальйонів та дивізіонів) у цьому випадку вийшла досить невиразною. Вочевидь, через брак часу, всі вони повністю повторювали емблему управління бригади, лише відрізняючись емблемою роду військ та номером з абревіатурою назви. При відправці пропозицій по символіці частин ПрикВО у Київ ще раз змінили вигляд емблеми управління бригади (через намаганням більш чітко відтворити міську фортечну стіну з баштами у відповідності з старовинним гербом міста Ізяслава (Заславля), так як нового герба на той час місто ще не мало [118, с. 42-43]). Пропозиції щодо емблем частин бригади не відправлялися, лише у пояснювальній записці до емблеми управління 161-ї омбр вказувалося у текстовому вигляді, що для них «змінюються емблеми в брамі, а також почесні назви та номер». 1997 р. і для цієї бригади змінили штат, в результаті чого всі батальйони та дивізіони перестали бути окремими частинами, тому втратили право мати свою власну нарукавну емблему. Тому символіка батальйонів та дивізіонів 161-ї омбр в подальшому не розроблялась. А сама нарукавна емблема бригади була виготовлена у Львові у грудні 1997 р., і застосовувалася військовослужбовцями аж до її розформування [63, с. 54; 131, с. 139]. Додаток № 4.12.

Нова символіка 6-ї оаембр ЗахОК (створеної на основі 224-го НЦ (підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ), яка була підготовлена 1996 р. під час відправки до Києва пропозицій по символіці ПрикВО, реально виготовили у Львові у березні 1997 р. Вони докорінно відрізнялися від попередньої символіки, а їх малюнки були підготовлені у частині без впливу спеціалістів у символіці. На цих символах випробували новий варіант ідентифікації окремих підрозділів з’єднання: зображення нарукавної емблеми залишалося незмінним, а колір облямівки навколо неї відповідав конкретному підрозділу (жовтий - для управління бригади та підрозділів забезпечення; червоний - для 310-го; зелений - для 311-го; білий – для 312-го оаемдб [63, с. 39; 282, с. 103-104, 113- 114]). Додаток № 4.13.

При перетворені 95-го НЦ 1 грудня 1996 р. у 95-у оаембр, підпорядковану спочатку МО України, а з 1997 р. – ПівнОТК СВ ЗС України, старі нарукавні емблеми вийшли із вжитку. Лише 1999 р. бригада створила свої нові нарукавні емблеми [63, с. 41; 281, с. 183, 188]. Додаток № 4.14.

Аналогічно поступили й військовослужбовці 9-ї обр СпП у Кіровограді. Для самої бригади нарукавних емблем не створювали, так як її досить швидко (31 грудня 1996 р.) перетворили на 50-й НЦ СпП ГУР України [287, с.48]. НЦ ж швидко (вже 1997 р.) створив власну емблему, яку виготовляли у Львові та носили військовослужбовці [63, с. 40]. В подальшому до них приєдналися й військовослужбовці 3-го оп СпП, переведеного до Кіровограда з Криму. Додаток 4.15.

Інший приклад дає нарукавна емблема 15-ї омбр 38-го АК ЗахОК СВ ЗС України. Бригада була не з’єднанням, а військовою частиною, тобто, у її складі не було окремих частин. Тому вона розробила та виготовила лише одну нарукавну емблему, загальну для всього особового складу бригади [131, с. 138, 143; 238, с. 135]. Аналогічно нарукавну емблему 92-ї омбр, яка була перетворена з переданої 2000 р. до складу ЗС України 6-ї дивізії НГ України (розформованої), створили на основі єдиного символу частини – зображення соколу, з додаванням герба міста Чугуєва, де бригада дислокувалася, та схрещених рушниці та шаблі – символів козацького краю [131, с. 137]. Додаток № 4.16.



Символіка ще одного з’єднання – 24-ї мд 13-го АК ЗахОК СВ ЗС України, створювалася, на жаль, гібридним, еволюційним шляхом. Її основою стала розроблена в дивізії нарукавна емблема 7-го мп, розташованого у Львові (про яку згадувалося у розділі 3). 1996 р., за його прикладом, свої власні емблеми створили й 310-й мп у Раві-Руській та 274-й мп у Яворові. Всі вони наслідували винайдену для полку особливу форму нашивки, але зображення суттєво відрізнялися (для 310-го мп - частина герба міста Рави-Руської (міська брама), в якій зобразили БМП; 274-й мп поєднав стару символіку ПрикВО (сонце, яке сходить поміж гір) та зображення військової техніки – невдало вимальований танк, а не БТР). Далі, 1996 р., при поданні пропозицій до Геральдичної комісії ПрикВО від дивізії надійшли ескізи й інших частин дивізії, однак вони були зроблені солдатами неякісно, і не створювали загальної системи. Після опрацювання в комісії, коли їм була надана системність на основі емблеми 7-го мп, малюнки подали до МО України на розгляд та затвердження. Однак відповіді не надійшло. Тому протягом 1997–1999 рр. в частинах дивізії йшов процес реального виготовлення емблем для носіння їх військовослужбовцями. Першими це зробили у 56-му обз, а далі – й у 181-у тп, 29-му орб, 849-му сап, в управлінні дивізії, в 30-му об РХБЗ, 66-му омедб [63, с. 12, 13]. Всі ці емблеми робилися на основі розробок Геральдичної комісії ПрикВО 1996 р., тому чітко вписувалися у загальну систему емблематики дивізії. В них широко застосовували не лише зображення військової техніки та озброєння (самохідної гармати 2С3 «Акація», танку Т-64, командно-штабної машини К1Ш1 «Кушетка», БТР-70, БМП-1), але й символічні зображення, вже звичні для символіки української армії (частини герба міста Рави-Руської, зображення кажана, медичного символу у вигляді червоного хреста з емблемою медичної служби ЗС України в центрі; мапи зі стрілками та тактичним значком дивізії; символ військ РХБЗ, поєднаний з деревами з герба смт Брюховичи). Однак інші частини, які створювали свої емблеми пізніше, вже 1998-1999 рр., у цілому використовуючи форму і деякі деталі символіки вже створених емблем, вносили до них свої особисті зображення, які відрізнялися за стилем від інших емблем дивізії. Так були створені нарукавні емблеми 509-го оптадн (символ - стоячий лев на тлі схрещених артилерійських гармат), 306-го оісб (основа – зображення ІМР-2), 86-го орвб (зображення ремонтної майстерні на базі автомобіля ЗИЛ-131), 396-го обтз (стилізований сокіл над дорогою та Карпатами). Всі вони використали реальні зображення військової техніки, яка перебувала на їх озброєні. Для 257-го зрп взагалі, емблема повністю відрізнялася від структури, прийнятої у дивізії, тому, що за основу взяли розроблений в управлінні військ ППО ЗахОК ескіз. Деякі частини та підрозділи (комендантська рота, яка мала символ у вигляді сокола, що тримає булаву, 1455-а ор РЕБ, 257-й зрп з символікою у вигляді комплексу ППО «Тор») так і не отримали свої реально виготовлені нарукавні емблеми, хоча ескізи їх існували [131, с. 90-92; 247; 282, с. 184, 194-195]. Додаток № 4.17.

Символіка 128-ї мд 38-го АК ЗахОК СВ ЗС України у Закарпатті була розроблена на основі емблеми управління дивізії, яку підготував офіцер штабу з’єднання полковник Ігор Чепурний. Цікавими символами механізованого з’єднання стали символ елітної піхоти – палаюча гренада на перехресті шаблі та булави, як символів командування військовою потугою. Крім звичних вже державних символів України (зображення Малого Державного Герба України на тлі стрічок кольору Державного Прапора України), були застосовані також геральдичні символи місцевості, де розташована дивізія – герб Закарпаття [83, с. 1-2] та герб міста Мукачевого [357, с. 95-97]. При підтримці командира дивізії генерал-майора Г. Воробйова, на її основі, за допомогою Комісії з питань військової символіки ЗахОК, підготували та виготовили нарукавні емблеми для всіх частин дивізії. Особливістю символіки дивізії стала досить незвична форма нарукавної емблеми, а також широке застосування гербів як Закарпаття в цілому, так і міст, де були розташовані частини дивізії (Мукачевого, Берегова, Ужгорода, Перечина, Виноградова, Сваляви). В символіці, як це вже стало традиційним для частин ЗС України, широко застосовували зображення військової техніки та озброєння військових частин (самохідної установки 2С19 «Мста»-С, танку Т-64, БМП-2). Однак, все ж, більшість нарукавних емблем має в основі алегоричні та символічні фігури, серед которих зображення хижих звірів: лева, вовка, рисі, ведмедя; хижого павука у павутині. Всі полки мали свої почесні найменування з часів ДСВ (СЕВАСТОПОЛЬСЬКІ, КАРПАТСЬКИЙ, УЖГОРОДСЬКИЙ, ДЕМБЛІНСЬКО-ПОМЕРАНСЬКИЙ). Однак такі символи не були сприйняті в частинах, тому в подальшому були зроблені більш зрозумілі пересічному солдатові фігури з поєднання шабель та гвинтівок з конкретною військовою технікою БТР-60. Лише військовослужбовці 31-ї ор РЕБ та артилеристи не відмовилися від своїх павука та ведмедя. 253-й зрп отримав вже не раз застосоване зображення оси, як символу зенітного ракетного комплексу 9К33 «Оса», яке знаходилося на його озброєнні. Символіка окремих батальйоні також була вже досить звична: кажан; блискавки; схрещені сокири та емблема інженерних військ; емблема військ РХБ захисту з блискавками; гренади на перехресті ключа та штанген-циркуля; емблема автомобільних військ; символи медицини, символи поштового зв’язку. Розроблена для полігону дивізії емблема так і не побачила світло. Також в символіці дивізії широко застосовували зображення стрічок орденів, якими частини були нагороджені в роки ДСВ, гвардійські стрічки, а також символічна старовинна зброя (мечі, шаблі, старовинні гармати, гвинтівки) [131, с. 114-116; 238, с. 51, 52; 277, с. 37-42]. Додаток № 4.18.

Однією з останніх у СВ ЗС України комплекс власних символів розробили за допомогою представників УГТ та втілили у життя військовослужбовці 1-ї рд СВ ЗС України, управління якої було розташоване у місті Хмельницькому, а частини – у Хмельницькому, Жовкві, Кременчуці та Старокостянтинові. За основу знову була покладена раніше створена нарукавна емблема управління дивізії, яка відпрацьовувалася на основі пропозицій від офіцерів штабу дивізії. Характерний її вигляд, форма нашивки, використання зображення пускової установки 9П117 оперативно-тактичного ракетного комплексу 9К72 (Р-300) «СКАД» – все це було первісно намальовано у дивізії, і далі лише приведено до художньо привабливого вигляду завдяки фахівцям УГТ. Вони ж додали до емблеми герби історичних регіонів України, в яких були розташовані частини дивізії – Поділля [197, с. 63-65], Галичини (Підкарпаття) та Полтавщини. Для останньої за браком відомостей на той час про історичні козацькі герби, використали герб міста Полтави, але не на червоному тлі (як було затверджено міською Радою), а на синьому, як це було в часи самоврядування козацьких полків Гетьманщини [412, с. 87-89]). Надалі, за згодою командира дивізії генерал-майора В. Швеця, розробили нарукавні емблеми бригад, на основі емблеми управління дивізії, та при використанні гербів місць їх дислокації. Емблеми містили зображення гербів міст Хмельницького [117, с. 10], Жовкви, Кременчука [84, с. 8], Старокостянтиніва. Всі емблеми містили в центрі те саме зображення ракетного комплексу «Скад», як і управління дивізії (хоча на озброєні у бригад були різні ракетні комплекси). Додатково було зроблено ще чотири нарукавних емблеми для окремих підрозділів при управлінні дивізії у місті Хмельницькому: 25-го однбу, 393-му РКП, 69-му ондн та 68-му однз. Всі вони містили зображення лише герба міста Хмельницького [238, с. 53]. Додатковою ідентифікаційною прикметою для нарукавних емблем бригад (а для окремих підрозділів – єдиним способом ідентифікації) став колір облямівки емблеми: червоний – для управління дивізії; синій – для 19-ї та 107-ї рбр (що пов’язане з кольором гербів міст Хмельницького та Кременчука), жовтий – для 199-ї рбр (також від кольору герба міста Жовкви) та малиновий (пурпуровий) – для 3568-ї ПРТБ (від кольору герба міста Старокостянтиніва). Окремі дивізіони та РКП просто умовно отримали свої кольори облямівок: червоний – у однбу; зелений – у РКП; білий – в ондн та помаранчевий – у однз [131, с. 88; 238, с. 53]. Додаток № 4.19.

У складі 32-го АК в Криму дивізій не було. Тому в бригадах корпусу (в 84-й омбр в селищі міського типу Перевальне та в 127-й омбр у Феодосії) змогли створити лише декілька нарукавних емблем, які виготовляли у Львові та Харкові. Емблеми 84-ї омбр створювалися у єдиній системі з символами 32-го АК. Тому всі вони отримали круглу форму. Символікою управління бригади стало зображення козацького хреста з шаблею та булавою, як символ органа управління. В середині помістили синьо-жовтий щиток з зображенням стилізованого сокола з емблеми управління корпусу, що показувало підпорядкованість бригади, та з тризубом на грудях. Частини бригади також отримали круглі нарукавні емблеми, однак їх зображення були різними. Для 1012-го омб «Роксолана» (всі назви батальйонів придумали в самих частинах, вони були неофіційні) його символом стало зображення солдата у касці на тлі Криму, а також зображення багнетів, куль. У обох тб – 130-го та 132-го - зображення були однаковими, і ними стали танки батальйонів. Відрізнялися частини номерами та назвами (130-й отб «Січ», та 132-й – «Русь»), а девіз у обох був однаковий («СТАЛЬ, АТАКА, УКРАЇНА»). Також власну нарукавну емблему мала орр бригади. Рота отримала назву «Нічна троянда», тому й бачимо в середині круглої емблеми зображення традиційного для розвідників кажана, на грудях якого – червона троянда на білому тлі. Девіз роти - «ЗАВЖДИ ВСЮДИ ВСЕ». Нарукавна емблема 127-ї омбр не наслідувала принципів побудування символів 32-го АК, тому її форма відрізняється, та й зображення у центрі мало власні символи: грифон з герба Криму, але з мечем у лапі, та башта старовинної генуезької фортеці у Феодосії вказує на місце дислокації бригади. Також пізніше з’явилася нарукавна емблема орр бригади, яка в цілому копіювала емблему бригади, але замість грифона на тлі башти поставили традиційне для розвідників зображення кажана [131, с. 136, 137, 143]. Додаток № 4.20.



В інших дивізіях та бригадах СВ ЗС України, які в цей час входили до складу 1-го АК (перетвореного на ПівнОТК) та 6-го АК ПівдОК, власна символіка практично не отримала розвитку. Пов’язане це було в першу чергу з тим, що всі вони дислокувалися на Сході та Півдні України, де на цей час дуже сильними були старі, комуністичні традиції у військах ЗС України (особливо в Криму, на Донбасі та на Одещині). Власно, радянська символіка, яка не передбачала жодних власних символів у окремих з’єднаннях та частинах і спричинила факт, що комплексів військової символіки вони так і не створили. Також свій вплив оказало реформування ЗС України, в ході якого частина дивізій (наприклад, 25-а мд у Лубнах) були скадровані (фактично, перетворені на скелети військових частин). Інше з’єднання - 254-а мд в Артемівську- спочатку була перетворена у 52-у омбр, а далі й зовсім скорочена (розформована). Також в цих місцевостях не було сильних осередків УГТ, які могли б надати допомогу у створенні хорошої військової символіки. Геральдичні традиції на Сході та Півдні України були досить слабкими, до того ж забруднені російською імперською символікою, яка створювалася в ході колонізації цих земель Російською імперією, і не несла суто українських традиційних символів, як у Центрі та на Заході України. Тому від цих з’єднань та військових частин залишилися лише поодинокі нарукавні емблеми, створені переважно в частинах силами самих військовослужбовців, без допомоги фахівців, та виготовлені на кошти переважно солдатів строкової служби, які звільнялися у запас (так званих «дембелів»). До таких нарукавних емблем можна віднести символіку 25-ї мд ПівнОТК СВ ЗС України. 1996 р. в ній, так само, як і у всіх інших з’єднаннях ЗС України, готували свої пропозиції щодо власної символіки. Однак ці розробки були вкрай недосконалі, про що свідчить проект нарукавної емблеми 136-го мп дивізії, який свого часу передали до архіву автора з управління виховної роботи ПівнОТК у Чернігові. [Архів М. Слободянюка. – Справа «25-а механізована дивізія»]. Дивізію швидко розформували, тому від неї залишилися лише декілька нарукавних емблем, про обставини їх виготовлення та реального носіння військовослужбовцями немає достовірних даних. Нарукавна емблема управління дивізії отримала герб міста Лубен [113, с. 6-7], зображення Державного Прапору України та козацького малинового прапору, зображення танку та БМП. Досить недоречним було поміщення на емблемі, в додаток до герба міста Лубен, ще й напис «ЛУБНИ». Це показувало, що розробляли емблему люди, які не мали відповідної кваліфікації у питаннях символіки та геральдики. Також емблема містить почесне найменування дивізії з часів ДСВ – «СИНЕЛЬНИКОВО-БУДАПЕШТСЬКА». З частин дивізії відомі лише нарукавні емблеми 136-го мп (символіка полку проста, вона включає схрещені козацькі шаблі, блакитний щиток з номером полку, булаву, тризуб та вінок незрозуміло якої рослини) та 426-го мп (символіка та сама, лише форма трохи змінена). Відома й нарукавна емблема 1175-го зрп, на якій традиційно зображена оса – символ зенітного ракетного комплексу того ж найменування, що знаходився на озброєнні частини, у поєднанні з блискавками. Також емблема має зображення українських державних символів. Додаток № 4.21.

Аналогічно проходив процес розробки військової символіки в 254-й мд 6-го АК ПівдОК в Артемівську (нині - Бахмут). В дивізії спромоглися лише виготовити декілька нарукавних емблем. Першою стала нарукавна емблема управління дивізії, на якій ми бачимо герб міста Черкаси (дивізія дислокувалася на Донеччині, у міста Артемівську, однак таким чином показала свою почесну назву з часів ДСВ – «ЧЕРКАСЬКА»). Символом органу управління слугувало зображення булави. Малий Державний Герб України також був присутній на емблемі, однак він був зображений у самому низу емблеми. На емблемі є й девіз з’єднання – «МАЙСТЕРНІСТЬ. МУЖНІСТЬ». Стрічки нагород дивізії за звитягу у боях ДСВ виготовлені з грубими помилками. В цілому емблема дивізії складає враження непрофесійності як при її розробці, так і при виготовлені. Також залишилися декілька нарукавних емблем частин дивізії, наприклад 561-го мп, виконані також досить невдало, і які нічим не нагадують приналежність до 254-ї мд. Відома нашивка з назвою ще однієї частини дивізії – 1215-го зрп. Однак саму емблему досі віднайти не вдалося, тому, можливо, це був лише додаток до нарукавної емблеми управління дивізії, або ж до нарукавної емблеми військ ППО України. Після переформування дивізії у 52-у омбр нарукавна емблема дивізії була перетворена на емблему бригади простим шляхом зміни напису на ній. З розформуванням бригади питання символіки зникли з порядку денного. Додаток № 4.22.

Приблизно так само йшов процес створення нарукавної емблематики у 169-у НЦ СВ ЗС України у смт Десна на Чернігівщині. Силами військовослужбовців вдалося виготовити лише декілька нарукавних емблем, які не створювали враження якоїсь системності (управління 169-го НЦ [63, с. 48], 300-го нтп, 354-го нмп, 324-ї школи прапорщиків). За проханням командування центру представники УГТ пробували допомогти, і підготували комплекс нарукавних емблем навчального центру та всіх його окремих навчальних частин, однак він підтримки у керівництва на той час не отримав [архів М. Слободянюка. – Справа «169-й навчальний центр»]. Додаток № 4.24.

2004 р., тобто, практично вже за межами цього періоду розвитку військової символіки з’єднань та військових частин СВ ЗС України, була створена нарукавна емблема для 16-ї омбр ПівдОК у Болграді (створена на базі розформованої ТГр «Південь», наслідника 1-ї аемд та її бригади й інших частин). Вона містила зображення сокола з мечем, що повинно було нагадувати про десантне походження бригади, герб міста Болграда, гілки калини та пшениці. Але 2006 р. бригаду розформували, тому її символіка не попала під наступний період розвитку військової символіки ЗС України, залишившись фактично у попередньому періоді (не хронологічно, а творчо) [286, с. 28, 31-32]. Додаток № 4.23.

Відпрацювання комплексів військової символіки дивізії СВ ЗС України створило благодатну ситуацію для розвитку військової символіки взагалі у частинах українського війська. Тому швидко до частин дивізій та бригад приєдналися інші військові частини, що входили до складу армійських корпусів та оперативних командувань СВ ЗС України. У деяких армійських корпусах, наприклад, у 13-му АК у Рівному, справа створення власної символіки було полегшена створенням нарукавної емблеми самого військового об’єднання. Ця емблема, так само, як і емблема управлінь дивізій, слугувала певним зразком, організуючим фактором при створенні емблем частин родів військ та служб, що входили до складу корпусу. Тому в 13-му АК створили цілісний комплекс нарукавних емблем. Правда, системні розробки власних емблем стосувалися не всіх частин. Частина нарукавних емблем створювали за зразком (системою), прийнятою не в АК, а у роді військ чи службі ПрикВО. Так поступили, наприклад, частини ракетних військ і артилерії корпусу. Зразком для перших нарукавних емблем частин 13-го АК слугувала перша розроблена для управління корпусу емблема, яка відрізнялася від тої, що була реально виготовлена та носилася військовослужбовцями управління своєю формою. Первісна форма в ході розробки була змінена за зразком форми нарукавних емблем 51-ї мд, які дуже сподобалися керівництву корпусу [282, с. 79-80, 89]. Тому нарукавні емблеми військових частин робили за зразком першого варіанту форми нарукавної емблеми корпусу. Так виникли нарукавні емблеми 394-ї ороо, 461-ї рбр, 55-го омб (який після розформування 161-ї омбр став самостійним), 53-го ортб, 971-го об РЕБ, 55-го опз, 284-го орркб, 346-го ВЗ, 410-го ВФПЗ, 22-го об РХБЗ, 86-ї брМЗ [282, с. 84-85, 92, 134-135, 149-150, 175-176, 179, 187-188, 195-199, 201-204, 207, 209-210, 226-228, 231-238]. Як вже згадувалося, частина представників окремих родів військ створили у 13-у АК нарукавні емблеми частин за власними принципами, які відрізнялися формою і композицією від основної маси нарукавних емблем частин, виконаних на основі нарукавної емблеми управління корпусу. До таких відносилися частини артилерії (359-а абр, 802-й реап, 985-й птап [282, с. 136-139, 150-153]. Всі вони були розташовані у місті Ковелі, тому несли його символи – герб міста [333, с. 8]. За принципами, створеними для частин інженерних військ ПрикВО були виготовили нарукавні емблеми 14-го іп з гербом міста Острога [282, с. 212-214, 223; 331, с. 3]. Після реорганізації військ ЗахОК до складу 13-го АК включили деякі частини, які раніше входили до складу військ оперативного командування або ж до складу дивізій. Серед них були 7-а брАА, переформована у 7-й опАА, 10-а ісбр (включена до складу корпусу після розформування 14-го іп), 11-а абр, 15-й реап, 59-й озрп, 29-й орб, 22-а бр РХБЗ [282, с. 130-132, 143-148, 162-167, 172-178, 184-186, 192-194, 220-224, 229-232]. Вони при цьому зберегли свої власні нарукавні емблеми, які в них були раніше створені. Додатки № 4.25, 4.26, 4.27, 4.28.

Приблизно аналогічною була ситуація з символікою військових частин, що входили до складу 38-го АК до 30 травня 2003 р., коли корпус та його частини були розформовані. Серед них 9-а ороо, 432-а рбр (символ частини - ракетна установка 9К79 «Точка-У» на тлі карпатських гір, з-поза яких сходить сонце), 160-й реап (символ частини – зображення реактивної установки на тлі Карпатських гір), 980-й птап (символ частини – зображення бойової машини 9П149 протитанкового ракетного комплексу «Штурм-С»), 188-й опз, 1617 орркб (у малюнку емблеми центральною фігурою стала золота коронована галка з герба міста Коломиї), 7006-й обз (ННЗ) (для виготовлення нарукавної емблеми частини була використана емблема 1617-го орркб, яку пристосували до потреб новоутвореного батальйону), 415-й ВФПЗ, 163-й ортп ОсП, 1655-й ортб, 118-й орвб (автомобільної техніки) [130, с. 188, 198, 200, 202; 131, с. 144]. Додаток № 4.29.

Те саме відбувалося й у частинах 8-го АК ПрикВО (ЗахОК), де символіку отримали 103-я ороо, 26-а абр, 459-а рбр, 761-й реап, 961-й реап, 3-я брАА, 93-й опз, 664-й орркб, 12-й іп, 307-й об РЕБ, 60-й КРП, 16-й ЗІПО, 54-й ортб, 50-й орвб, 343-я школа прапорщиків, 240-й центр польової підготовки [281, с. 51-98], Додаток № 4.30. 1-й АК ОдВО (1997 р. перетворений на управління ПівнОТК1) отримав емблеми 121-го БЗОТ, КРЦ, 367-го ВЗ, 30-го опз, 13-го олпз, 400-го ВФПЗ, 307-го об РЕБ, 68-го ортп ОсП, 55-го ороо (314-го обоо), 123-ї рбр, 761-го роап, 11-го іп, 92-го ортб, 102-ї брМЗ [63, с. 44, 45, 51]. Додаток № 4.31.

Частини 6-го АК ОдВО (ПівдОК) створювали собі нарукавні емблеми власними зусиллями, абсолютно різнопланово, не дотримуючись якоїсь системи. Це добре видно по них: 331-ї абр, 1835-го реап, 182-ї птабр (пізніше переформована у 507-й птап), 11-го опАА, 73-го іп, 209-ї ісбр (включена до складу корпусу після розформування 73-го іп), 121-го опз, 15-ї ормзз, 465-го об РЕБ, 93-го ортб, 311-го об РХБЗ, 150-го орвб (автомобільної техніки), 532-го орвб, 20-ї брМЗ (переформована пізніше у 810-й опМЗ), 133-ї ороо, 102-ї РАСТ, 239-го військового полігону, військової комендатури Дніпропетровського гарнізону [63, с. 45, 49, 55]. Додаток № 4.32.

Але у частинах 32-го АК цей процес таки набув системності. Причиною стало окреме розташування Криму від інших центрів виробництва нарукавних емблем, а також можливість командування корпусу якось контролювати цей процес. Ініціатором та розробником символіки частин став представник українського козацтва в Криму отаман В. Тамбовцев-Лисенко. Він створив комплекс нарукавних емблем для частин 7-ї дивізії НГ у Криму, і він же переніс розроблені ним при цьому принципи побудови емблем і на частини 32-го АК. Тому ми й бачимо, що частина нарукавних емблем частин 32-го АК базуються на нарукавній емблемі управління корпусу, наслідують його круглу форму, зображення кримського півострову, чорний колір тла. Такими були розроблені та виготовлені нарукавні емблеми 19-ї ороо (її символом стала голова кобри), 301-ї абр у Симферополі (з зображенням гаубиці на тлі контурів Криму і з девізом «Гучніше грому»), 1398-го птап у Симферополі (з зображенням бойової машини 9П149 комплексу ПТУРС «Штурм-С» на тлі контурів Криму), 114-го артилерійського складу у селищі Межгірря (з зображенням соколу, що тримає гармати та меч на тлі контурів Криму). Однак інші емблеми створювалися за власними зразками, які нічим не нагадували корпус. До таких відносяться нарукавні емблеми 816-го реап у Симферополі [158, с. 5; 290, с. 8-9], 150-го об РХБЗ у селищі Перевальне, 4-го опз, 70-го іп в Бахчисараї, 30-го УЕСО, 171-го ВЗ, 24-ї окремої роти комендантської служби у Симферополі. Додаток № 4.34.

Процес втілення нарукавної емблематики у війська не був, на жаль, гладким. Існувала сильна протидія з боку органів тилу ЗС України, тому, що створювало їм додаткові клопоти по забезпеченню частин цією символікою. Також активно протидіяли і на першому, і на наступних періодах розвитку військової символіки України, ті з числа офіцерів та генералів, які були прибічниками традицій СРСР. Вони намагалися заборонити процес розвитку військової символіки. Як приклад можна привести кодограму тимчасово виконувача обов’язки начальника штабу ПрикВО, яка надійшла до військ ПрикВО 17 квітня 1997 р., і яка категорично забороняла носіння будь яких нарукавних емблем, яких не було затверджено у наказі МО України № 150 від 12 червня 1995 р. (тобто, жодної нарукавної емблеми частин!) [15, с. 10]. Однак процес втілення в життя військ власної нарукавної символіки зупинити вже було неможливо. Про це свідчить інша кодограма, вже командувача військами ПрикВО генерал-полковника П. Шуляка, за № 19/1625КГ від 26 червня 1997 р. В ній констатується факт, що у військових з’єднаннях, частинах і установах ведеться активна робота щодо розпрацювання і запровадження нової емблематики, символіки і Бойових прапорів. При цьому командувач військами округу вимагав, щоби виготовлення, а також прийняття рішення про носіння військовослужбовцями знаків, емблем відбувалося лише після їх затвердження [15, с. 23].

Ще одна спроба централізованого затвердження розроблених у військах нарукавних емблем відбулася у травні-червні 1998 р. 21 травня 1998 р. до ЗахОК (а також командувачу СВ, командувачам ПівнОК, ПівдОК, командувачам ВПС, військ ППО, ВМС та начальнику ГУВО) надійшла телеграма № 138/914 від першого заступника МО України генерал-полковника І. Біжана з вимогою до 22 червня 1998 р. «розробити та надати проекти зразків нарукавних знаків для управлінь родів військ, оперативних командувань та підлеглих їм об’єднань, з’єднань, академій та військових інститутів». Проекти повинні були надаватися до розгляду на адресу ГРУТ МО України. Відповідно до наказу командувача військ ЗахОК начальником штабу було підготовлене та направлене у війська розпорядження № 33/433 від 26 травня 1998 р. з вимогою виконання вимог даної телеграми. 25 травня 1998 р. було підготовлене розпорядження начальника штабу ЗахОК № 122 з аналогічними вимогами. Розпорядження були виконані, і пропозиції після затвердження командувачем ЗахОК П. Шуляком були відправлені до МО України (вихідний номер документу речової служби ЗахОК № 33/500 від 19 червня 1998 р.) [16, с. 1, 3, 5-6, 17-243]. Всього направили 211 малюнків. Однак, як і у попередньому випадку, жодних відповідей командування ЗахОК (а також інші військові організації, згадані у телеграмі генерал-полковника І. Біжана) не отримали. Тому у військах продовжився «романтичний» період, характерний хаотичною, дуже часто непрофесійною розробкою та втілення у форму одягу військовослужбовців різноманітних нарукавних емблем. А 24 липня 1998 р. наказом МО України № 299 був затверджений нарукавний знак «Міністерство оборони України» [16, с. 8-9]. Значення цього факту було великим. У військах наочно побачили, що вище керівництво підтримує введення у військах власних нарукавних емблем, тому можна продовжувати процес їх розробки та втілення у життя.

Таким чином, до початку 2001 р. практично всі об’єднання, з’єднання, військові частини армійських корпусів, оперативних командувань, частини, що знаходилися у безпосередньому підпорядкуванню командуванню СВ ЗС України реально розробили, виготовили та застосували для носіння особовим складом свої власні нарукавні емблеми. Однак не вистачало офіційного затвердження цих нових елементів військової форми одягу вищими командними інстанціями ЗС України, без чого це залишалося лише ініціативою окремих командирів та начальників. А для цієї роботи потрібен був спеціальний орган у вищих структурах військової влади (у МО України або ж у ГШ ЗС України).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка