Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012)



Сторінка9/12
Дата конвертації08.02.2018
Розмір2.57 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

* * *

В цілому нарукавні емблеми, що були створені у цей період, мали свої особливості, які в подальшому стали загальними особливостями взагалі всієї української нарукавної емблематики. До основних з них відносяться:

1. Першою стало те, що нарукавна емблематика об’єднань, з’єднань та військових частин СВ ЗС України створювалася стихійним способом, практично, без підтримки керівництва ЗС України, які не мали фахівців у цій, цілком новій для української армії, галузі. І хоча цей процес був об’єктивним - в цілому в країні в цей час дуже бракувало людей, компетентних у питаннях геральдики та військової символіки, і здатних організувати на практиці розробку та виготовлення цього нового елементу форми одягу – однак це не завадило втіленню військової символіки у життя. Правда, це спричинило ряд негативних явищ, серед яких – часто створення неякісних, неправильних з точки зору теорії символіки, не естетичних зовні, емблем. Однак важливим є той факт, що нарукавні емблеми відразу з’явились в українській армії саме як емблеми, а не як розпізнавальні знаки. І це не випадково. Потреби в розпізнавальних знаках на уніформі РА не знала, тому і українська армія за ними не сумувала. А от відобразити на обмундируванні свою причетність до певної корпоративної формації, особливо якщо це елітна частина або ж вона має бойові заслуги, зароблені попередниками, відблиск слави яких таким чином відблискує і на сучасному носієві емблеми – це виявилось дуже актуальним. Саме первісна установка на створення нарукавної емблеми, яка повинна була відображати історію і бойові заслуги частини, місце дислокації, особливості бойового фаху, часто призводили до того, що емблема була перевантажена деталями, що, на жаль, теж є однією з характерних особливостей української нарукавної емблеми початкового періоду. На це впливала також і недостатня символічна (геральдична) освіта українських громадян – спадок радянської епохи. Невеликий набір символів в СРСР (а люди звикли в основному лише до зірки, серпу з молотом і червоного прапору) власно і призводив до того, що коли за символами повинен був стояти різноманітний зміст, їх – цих символів – і забракло. В результаті коли емблема розроблялась за класичними прикладами, вона була незрозуміла широкому колу військовослужбовців, які ніколи раніше з таким явищем не зустрічались. Компенсувати доводилось введенням додаткових елементів на загальнодоступному рівні, і емблема перевантажувалась та програвала видовищно, особливо гербам.

2. Видатним фактом, якій можна спостерігати практично у кожній нарукавні емблемі української армії, стало застосування нової української державної символіки (Малого Державного Герба України та Державного Прапора України). Такий підхід ясно продемонстрував патріотичність військовослужбовців ЗС України, їх відданість ідеям державної незалежності України як суверенної держави. Тому у важких матеріально умовах життя українських військових протягом 1990-х рр. саме нарукавна символіка дала можливість їх таким чином проявити відчуття патріотизму та любові до своєї Батьківщини – України.



3. На зовнішній вигляд нарукавних емблем відчутно вплинули особливості культурно-символічних традицій різних регіонів України. В перших емблемах, що розроблялися в західних та центральних областях України, крім державних символів широко вживалися й інші українські національні символи, наприклад, такі, як гілки калини - символу української військової звитяги та жертовності заради Батьківщини. Емблеми, розроблені в центральних областях України, часто пов’язані зі символікою Запорізької Січі, на землях якої розташовані частини. В символіці військових частин, розташованих у Центральних та Західних регіонах України також більш відчутна присутність геральдичних традицій. Найбільш яскраво вплив регіональних факторів на символіку ЗС України проявився через широке втілення в нарукавну емблематику міської і територіальної геральдики України. Герби міст, земельні або обласні герби територій, на яких розташовані частини, часто стають невід’ємною частиною нарукавних емблем. Найчастіше герби використовували у символіці частин, що розташовані на теренах сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Харківської, Полтавської областей. Це пов’язано не лише з широким розвитком місцевої геральдики на цих споконвічно українських землях, але й з тим, що їм найбільш притаманне національне українське забарвлення. Значно менше використовували символи міст на Півдні та Південному Сході України, у Криму, що пояснюється великим впливом російської імперської геральдики на історичний процес становлення міських гербів цієї частини України. У цей час понад 100 з’єднань і частин українських ЗС створили свої нарукавні емблеми з застосуванням гербів земель, областей і міст України. Найчастіше герби в емблемах частин подаються повністю, в тому вигляді, в якому вони були затверджені місцевими радами. Водночас декоративний картуш з міською короною вживається досить рідко. Факт затвердження герба органами влади є обов’язковим, оскільки військова частина може використовувати тільки офіційну геральдику держави. Герби ж деяких українських міст і містечок рясніють символами їхніх колишніх власників (особливо на Західній Україні), а також символами тих імперій, до складу яких входили українські землі. Переважно також недоречним є використання гербів радянського періоду через брутальні порушення правил геральдики при їх створенні. Однак випадки застосування таких знаків є: наприклад, герба Кривого Рогу в перших емблемах частин 17-ї тд. Але як тільки місто прийняло новий український герб, то він негайно замінив в емблемах старий. Є приклади, коли бажання військових мати в своїй емблемі герб міста призводило до появи останнього. Так було в Фастові, де прийняття міського герба гальмувалось байдужим ставленням місцевої влади. І тільки енергія командира 961-го реап полковника В. Васильченка призвела до затвердження герба й подальшого використання його в емблемі частини [367, с. 58]. Іншим варіантом вживання гербів є включення в композицію нарукавної емблеми окремих геральдичних фігур з герба. Так, часто використовується лев з герба Львова, архангел Михайло з герба Києва, орел з герба Чернігова. Такий самий зміст має використання міської брами, яка характерна для багатьох гербів (наприклад, в емблемах частин з міст Рави-Руської та Ізяслава). А в Білій Церкві елемент старовинного герба міста – лук з трьома стрілами – був використаний в емблемах частин місцевого гарнізону навіть раніше, ніж сам герб був, нарешті, затверджений офіційно міською радою. Третім, найбільш рідкісним варіантом застосування гербів є додавання до самого зображення герба символів, що пов’язані зі специфікою частин, а також додаткових написів, стрічок і інших подібних елементів. Зафіксовано лише декілька емблем, створених таким шляхом: 3-ї брАА (на підставі герба Бродів) а також 23-ї оаембр (на тлі герба Кременчука). Особливо характерним є зображення емблеми 3-ї брАА з міста Броди. Тут власний символ частини – дракон (наносився на борти гелікоптерів ще в Афганістані) зайняв центральне місце в гербі Бродів, витіснивши звідти білу лілею, яка перекочувала на груди дракона (в Афганістані там малювався чорний піковий туз). Таким чином частина отримала емблему, в якій органічно поєднані суто військові символи та символи міста.

4. Сильний вплив на нарукавну емблематику має традиційна символіка родів військ і служб, до яких відносяться частини. Характерне, наприклад, що в символіці аеромобільних військ часто присутня дещо змінена символіка повітряно-десантних військ радянського періоду. Також танкісти, автомобілісти, війська РХБЗ, артилеристи надавали перевагу використанню своїх традиційних емблем роду військ, дещо пристосованих до потреб українського війська. Разом з тим, іншою особливістю стала швидка адаптація і втілення в символіку частин і підрозділів нових розроблених суто українських емблем родів військ і служб (наприклад, військових медиків, інженерних військ, механізованих військ, військ зв’язку, частин ППО та служби РЕБ, підрозділів топографічної служби тощо).

5. В цей час військова символіка ЗС України збагатилася великим різнобарв’ям символів, які, у більшості, народжувалися на місці, в частинах. На відміну від радянських часів, ареал символів значно розширився. Тепер, крім зразків зброї і техніки, в символіці широко використовували зображення представників фауни (орлів, соколів, ведмедів, кабанів, рисі, пуми, тигра, лева, вовка, коня, кажана, кота, павуків, кобри та т. і.), флори (калини, дуба, лавра, квітів троянди, піону), зображення старовинних предметів військового вжитку (панцирі, шоломи, мечі, мушкети, списи), античних богів (наприклад, Асклепія у медиків), характерні будівлі краю, де знаходилися частини (гребля Запорізької ГРЕС, замки, фортеці Паланок на Закарпатті та Білгород-Дністровська біля Чорного моря) та багато інших знахідок, які дозволяли досить чітко позиціонувати частини по регіонах України та за їх військовими спеціальностями.

6. Позитивною особливістю розвитку української нарукавної емблематики є бажання внести до неї елемент системності. Особливо яскраво системний підхід проявляється в символіці дивізій і бригад ЗС України. Перші ж створені за системним принципом емблеми 4-ї бригади морської піхоти продемонстрували одну із найкращих її форм, що стало базою для створення аналогічних взірців в СВ. На даний час існують комплекси нарукавної емблематики 24-ї, 28-ї, 51-ї, 66-ї, 72-ї, 93-ї, 128-ї мд, 30-ї тд, 1-ї рд, 26-ї і 55-ї ад, частин 32-го АК, деяких бригад.



Системність підкреслюється низкою елементів, головними з яких є:

  • єдина форма нарукавної емблеми: розробляючи систему, в Україні сповідували принцип єдності форми всіх емблем дивізії або бригади. Існують й інші варіанти (наприклад, у ЗС Росії встановили систему на підставі єдності форми для певних організаційних підрозділів. Тобто, за такого підходу, для дивізії встановлюється одна форма, для полку – інша, а для батальйонів – ще інша. Така практика в України була цілковито відкинута, як хибна).

  • важливим системним елементом є приборний колір (колір приборного сукна), який в ЗС України використовується недостатньо (приборне сукно – це кольорове сукно, яке використовували для обробки мундирів; в арміях XVIII–початку XX ст., у сукупності з приборним металом (золотом (жовтим) або сріблом (білим)) вказувало на його полкову або відомчу приналежність). З приборного сукна виготовляли коміри, обшлага, підклад мундирів, погони, лацкани, лампаси, випушки та т. і. [256, с. 865]). Зараз диференціюються в основному тільки малиновий приборний колір (віднесений до СВ – механізованих військ, загальновійськових частин та установ, юридичної, медичної служб, частин та підрозділів логістики, частин армійської розвідки, військових диригентів та музикантів), чорний (використовується для технічних родів військ – танкових військ, ракетних військ та артилерії, частин ППО СВ, радіотехнічних військ, військ зв’язку, інженерних військ, автомобільних та дорожніх військ, частин та підрозділів РЕБ, військ РХБЗ, військово-топографічної служби) і блакитний (аеромобільні війська, які зараз носять назву ВДВ). Практика показує, що таке правило не завжди дотримується, на що впливає рішення командирів. Бажаним було би збільшення числа приборних кольорів хоча б в нарукавній емблемі, якщо це неможливо втілити в інші елементи військової уніформи (наприклад, в беретах військовослужбовців).

  • центральне місце в системі займає єдиний символ (логотип) дивізії або бригади, на основі якого будується вся система. Тут стихійно склалися два підходи: умовно їх можна назвати західним (характерним для дивізій ЗахОК) і східним (притаманним з’єднанням ПівдОк на сході України). В першому (за яким побудовані емблеми 51-ї, 66-ї, 128-ї, 24-ї, 28-ї мд, 1-ї рд, 30-ї тд) основою емблеми є логотип дивізії, а емблеми частин дивізії відрізняються додаванням до нього елементів, пов’язаних із їхньою специфікою. В другому випадку (вперше використаному в емблемах 72-ї мд) емблема поділена на два рівня: верхній, де знаходиться логотип дивізії, і нижній, із власною символікою частини (до такого типу належать також емблеми 93-ї мд). Теоретично можливий інтегральний варіант (поєднання обох типів), а також й інші типи побудови системи.

7. На розвиток української військової емблематики суттєво вплинула технологія виготовлення нарукавних емблем. На відміну від армій західних країн, в яких практично всі емблеми виготовляються методом вишивання або шовкографією, у нас найбільшого розповсюдження у вказаний період отримала технологія виготовлення нарукавних емблем шляхом термічного формування на сукні (тканині) кольорових полімерних смол. Така технологія дозволяє відтворювати найдрібніші деталі, що певним чином призводило до ускладнення емблем (при вишивці неможливо якісно зробити дрібні деталі, тому вишиті емблеми простіші за змістом). Крім того, такі емблеми в виробництві були значно дешевші від шитих, що мало неабияке значення для військовослужбовців в початковий період існування української армії (через те, що вони змушені були купляти емблеми за власні кошти). Починаючи з 2000-х рр. в українській військовій емблематиці стрімко зростає доля шитих емблем. Це впливає і на їхню естетику. Якщо спочатку вишиті емблеми просто копіювали аналогічні “гумові”, то з часом стали вже розроблятись ескізи спеціально для виготовлення вишивкою, з урахуванням технології.

8. Останнім фактором, який не можна не пригадати, безумовно є суб’єктивний, пов’язаний з особистим авторським впливом творців емблематики. Так, розуміння символіки перших емблем морської піхоти ВМС України не буде правильно сприйняте без урахування особистості їх ініціатора – полковника В. Волошина. На емблематику частин ПрикВО (ЗахОК) великий вплив справило УГТ через куратора секції військової емблематики та уніформології, автора праці, членів УГТ менеджера фірми «Юля» З. Галишинця, підполковника Б. Буднікова. Створення комплексу емблем для 13-го АК проходило під керівництвом полковника І. Чубенка, а 32-го АК йшло під сильним впливом українського козацтва та їх отамана В. Тамбовцева-Лисенко. На символіку органів і частин столичного Київського гарнізону в різні часи впливали начальник ЦМЗСУ полковник В. Карпов, художник О. Руденко, полковники О. Муравйов, М. Абрашин, працівник ЗС України кандидат історичних наук М. Чмир. Оригінальні зразки військової символіки створювалися трудом підполковника В. Івлєва та В. Пекного, полковника І. Чепурного, полковника В. Бурдинюка, підполковника І. Кудріна, майорів О. Шуляка та О. Макарова, генерал-майора М. Данильченка, старшего лейтенанта В. Радека, старших прапорщиків О. Дедея, С. Корнієнка, А. Кулаковського та багатьох інших, яких всіх важко згадати у одній праці. Характерною особливістю цього аспекту стало й широке залучення до процесу створення нарукавних емблем офіцерів, прапорщиків, інших категорій військовослужбовців самих частин і підрозділів, що дозволяє відноситися в цілому до створеного комплексу нарукавної символіки ЗС України як до специфічного розділу народної творчості.



Розділ 5. Утвердження нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України у період офіційної нормалізації та затвердження символіки вищим військовим керівництвом держави (2001–2012 рр.)

Новий період розвитку військової символіки ЗС України наступив 2001 р. Досвід розвитку символіки у об’єднаннях, з’єднаннях та військових частинах ЗС України показав, що для подальшого розвитку необхідний спеціальний орган, який би на постійній основі здійснював роботу по розробці символіки для ЗС, а також здійснював координацію та фахову експертизу вже створених зразків військової символіки. У квітні 2001 р. такий орган був створений у складі ГШ ЗС України. За ініціативи полковника Олександра Муравйова наказом начальника ГШ ЗС України – першого заступника МО України від 12 березня 2001 р. № 115/1/116 була створена Воєнно-геральдична служба ГШ ЗС України. Крім О. Муравйова (призначеного на посаду начальника Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України наказом начальника ГШ ЗС України – першого заступника МО України від 23 квітня 2001 р. № 24) до її складу увійшли полковник Микола Абрашин (заступником начальника служби, призначений наказом начальника ГШ ЗС України – першого заступника МО України від 23 квітня 2001 р. № 26; талановитий пластик малих форм), а також молодий спеціаліст у галузі геральдики та символіки Микола Чмир.



Саме цей орган виявився здатним, при підтримці керівництва ГШ та МО України, взяти на себе організацію подальшої розробки військової символіки у ЗС України. Спектр його завдань з самого початку був окреслений максимально широко: розробка символіки ЗС України, у тому числі офіційних символів ЗС України, МО України, ГШ ЗС України, видів ЗС України, нарукавної емблематики з’єднань та військових частин, військова вексилологія широкого спектру (від Бойових Прапорів до штандартів посадових осіб, комплексу прапорів для кораблів ВМС ЗС України), та всіх інших елементів символіки, у яких виникала потреба; розробка нагородних, заохочувальних, кваліфікаційних та пам’ятних (ювілейних) нагрудних знаків ЗС України, символічних елементів військової форми одягу (рангових знаків, кокард і т.і.) аж до створення зразків сувенірної продукції в інтересах МО, начальника ГШ та командувачів видів ЗС України. Також Воєнно-геральдична служба ГШ ЗС України повинна була забезпечувати фахову експертизу вже існуючих зразків військової символіки, після чого передбачалося створення та введення реєстру військової символіки ЗС України [167, с. 5]. Створення подібного органу стало логічним завершенням процесу теоретичних досліджень та формування понятійного апарату у питаннях забезпечення ЗС України власною символікою. В цьому плані важливе значення мали низка указів Президента України [30, 32], якими визнавалося необхідним концептуально вирішити питання символіки ЗС України та інших військових формувань. Крім того, Указ Президента України від 30 листопада 2000 року № 1271 давав юридичне право міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади мати власні емблеми та прапори, а окремим посадовим особам міністерств та відомств – ще й штандарти [166, с. 2].

Тоді ж, у листопаді 2000 р., зусиллями підприємців (фірми «Геральдична палата. Олекса Руденко і компаньйони») була розроблена та запропонована керівництву МО України «Концепція розвитку символіки, емблематики та прапорництва Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України». Її основні положення, разом з проектами та описами військово-геральдичних знаків, емблем і прапорів ЗС та інших військових формувань, передбачених законодавством України, та програма їх впровадження, які пропонували її автори, була розглянута на засіданні Комісії з опрацювання військової символіки, яка діяла в МО України [123, с. 117]. 9 квітня 2001 р. ця концепція була подана до Кабінету міністрів України на розгляд та подальше затвердження Указом Президента України [17, с. 10-19]. Важливою складовою частиною концепції, її головним принципом, стали збереження і розвиток історичних традицій військової символіки України, внутрішня структурованість, цілісність і взаємозв’язок елементів військово-геральдичних знаків, відповідність планів розвитку символіки, прапорництва та емблематики ЗС проведенню військової реформи. При розробці системи військово-геральдичних знаків було використано принцип ієрархічної взаємопов’язаності та логічної структурованості військово-геральдичних знаків, а також принципи державної політики в галузі геральдики, символіки, емблематики, прапорництва; традиційності, історичності, що грунтувалася на спадкоємності; історичних зв’язків і правил побудови знаків та емблем, виходячи з національно-історичних військових традицій; наукового підходу до створення й систематизації знаків; доцільності та зручності в розпізнаванні, художньої виразності [123, с. 117-118]. Важливо, що у концепції була спроба дати й пояснення понять і термінів. До таких базових понять були віднесені поняття «державна геральдична політика», «геральдичне забезпечення ЗС та інших військових формувань України», «геральдичний знак – військово-геральдичний знак», «загальний символ» [20, с. 3; 123, с. 118]. Перші загальні поняття сформульовані досить точно і виважено: «Державна геральдична політика – визначення органами державної влади в Україні цілей та механізмів реалізації конкретних проектів і програм розвитку вітчизняної геральдики» [17, с. 14; 123, с. 118]; «Геральдичне забезпечення військових формувань України – комплекс правових, організаційних, матеріальних і науково-методичних заходів, спрямованих на розвиток військової символіки України (гербів, емблем, знаків розрізнення, системи військових нагородних відзнак і нагрудних знаків, військової уніформи, прапорів тощо» [17, с. 14]. Однак слід погодитися з дослідником української військової символіки В. Карповим, що «визначення таких термінів, як «геральдичний знак» (знак, що сприймається візуально, розроблений і затверджений згідно з чинним законодавством), «військово-геральдичний знак» (геральдичний знак, що використовується в інтересах геральдичного забезпечення воєнно-організаційної системи держави), «загальний символ» (умовний розпізнавальний знак, зображення, що виступає як візуальне узагальнення певного явища, процесу, умовний знак, що відображає функцію, якість, величину чи процес) спрощені і недостатньо опрацьовані», що є свідченням рівня методологічного розвитку спеціальних історичних дисциплін та досягнень української школи військової символіки на цьому етапі» [123, с. 118]. 27 квітня 2001 р. ця Концепція була відправлена відповідальним секретарем Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України В. Репринцевим на експертизу голові УГТ, на той час кандидату історичних наук А. Гречилу. У його відповіді зазначалося: «Розглянувши проект Концепції розвитку символіки, емблематики та прапорництва Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України, можна зробити такі основні зауваження:

  1. У загальних засадах Концепції необхідно зафіксувати, що система військової символіки України повинна відповідати загальній системі Державних символів України та символів вищих органів державної влади й їх структурних підрозділів. Без цього проект фактично дає змогу створювати зовсім окрему систему мілітарної символіки, нічим не пов’язану з атрибутикою інших державних структур.

  2. Недоцільним і недопустимим є застосування невірного терміна «військово-геральдичний знак (емблема)». Адже емблеми, прапори, нарукавні чи нагрудні знаки розрізнення, нагороди переважно не можуть трактуватися як «геральдичні знаки», оскільки опрацьовуються за іншими принципами і методами (скажімо, нагороди розробляються за методами фалеристики і мають зовсім інші принципи у колористиці). Тому однозначно цей термін слід вилучити, а замість нього можна використати загальне поняття «військові символи і знаки», яке буде уособлювати і герби (геральдичні знаки), і прапори, і нагороди, і т. д.

  3. У розділі ІІІ у переліку знаків слід «гербові емблеми» (цей термін безглуздий, - чому не «емблематичні герби»? – можуть бути або «емблеми», або «герби») замінити на «емблеми» [17, с. 20]. Безпосередньо візуально ця концепція повністю базувалася на розроблених О. Руденком, Д. Адаменком та В. Назарчуком комплексу військово-геральдичних знаків, емблем і прапорів [18, с. 2-39; 137, с. 122-128; 334, с. 5]. Додаток № 5.1.

Незважаючи на високу оцінку цього комплексу деякими дослідниками української військової символіки [123, с. 115-117], ця праця зустрілася й з критикою [257, с. 4]. 12 лютого 2001 р. документи щодо символіки ЗС України, розроблені О. Руденком, Д. Адаменком та В. Назарчуком, направлені 6 лютого 2001 р. голові Адміністрації Президента України для проведення геральдичної експертизи та подальшого затвердження Указом Президента України, були передані на експертизу знавцю геральдики, члену Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України кандидату історичних наук, голові УГТ А. Гречило [18, с. 42-68]. Висновок останнього був: «…Пропоновані проекти символів ЗС України потребують значного доопрацювання, як у графічній частині, так і в документальному оформленні, в якому дуже багато неточностей, помилок та пропусків. Затвердженню таких атрибутів, як прапор ЗС та прапор Міністерства оборони має передувати прийняття загальної концепції розвитку символіки вищих органів державної влади та їх структурних підрозділів. Передбачені проектом емблеми, прапори і штандарти мають становити єдину систему із вже використовуваними або передбаченими атрибутами (бойовим прапором частини, прапором ВПС, системою прапорів ВМС і т. п.). Тому вважаю, що впорядкування символіки Збройних Сил України можливе тільки при комплексному вирішенні, а не фрагментарному. Тільки після цього проекти можна буде рекомендувати для офіційного затвердження та практичного використання» [18, с. 73]. Тому комплекс О. Руденка, Д. Адаменка та В. Назарчука не був підтриманий у ЗС України. Причиною стала хибна концепція авторів – створення уніфікованих символів як для ЗС України, так і для всіх інших військових формувань України, які розрізнялися лише кольором та дрібними деталями, які неможливо чітко і однозначно ідентифікувати. Тобто, порушувався один з основних принципів, закладених у саме існування військової символіки – її розпізнавальна функція. Це могло мати негативні наслідки для практичного застосування цих символів у військах, що відзначав автор при розгляді пропозицій у ГШ ЗС України. Такі висновки були зроблені під час проведення конференції у ГШ ЗС України 11-12 лютого 2002 р. під керівництвом заступника начальника ГШ ЗС України генерал-майора О. Фоменка, за участі керівництва Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України, секретаря Геральдичної комісії ЗахОК полковника М. Слободянюка та запрошених фахівців у галузі геральдики. До останніх (серед яких були начальник Управління державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України, відповідальний секретар Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України В. Репринцев, заступник начальника Управління державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України В. Бузало, завідувачка відділу інституту історії України, член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України М. Дмитрієнко, начальник відділення управління підготовки військ Державного комітету у справі державного кордону України підполковник О. Цевельов) було доведено невідповідність запропонованого комплексу військової символіки для ЗС України [19, с. 23, 29-30]. Серед основних заперечень було таке:

«…ми детально вивчили проект О.В. Руденка і прийшли до висновку про його невідповідність вимогам, котрі Міністерство оборони України висуває до символіки Збройних Сил України.



По-перше, символіка, запропонована О.В. Руденком, побудована без урахування потреб Збройних Сил України. Має місце копіювання символіки інших військових формувань, передбачених законодавством України та армій сусідніх держав. Дозволю собі навести кілька конкретних прикладів:

  1. Емблема Збройних Сил України, за винятком кольору хреста, повністю аналогічна емблемі Прикордонних військ України, затвердженій Указом Президента України від 7 серпня 2001 року (№ 594/2001). При виконанні цих емблем у одноколірному варіанті (наприклад, на техніці) їх легко можна сплутати.

  2. В основу емблеми Міністерства оборони України покладено емблему Збройних Сил України, доповнену зображенням булави та схрещених мечів. В той час так само виглядає емблема Сухопутних військ, лише відсутня булава. Оскільки булава уособлює владу та управління, виходить, що Міністерство оборони України керує лише Сухопутними військами. До того ж, зображення булави має низький художній рівень.

  3. Прапор Міністерства оборони України, в цілому, повторює за композицією бойові прапори частин Російської імператорської армії першої половини 19 століття та сучасного Війська Польського. В цілому, його оформлено як Бойовий Прапор військової частини, на який міністерство оборони України не має права.

Перелік недоліків, звісно, можна продовжувати далі.

По-друге, не вирішено питання фінансування передачі авторських прав на проект та його промислової реалізації».

У квітні 2001 р. проект Указу Президента України «Про символіку Збройних Сил України», розроблений на основі пропозицій О. Руденка, було повернуто до МО України на доопрацювання. Керівництво ГШ ЗС України прийняло рішення про припинення співпраці з О. Руденком, і поставило задачу розробити новий проект Указу Президента України «Про символіку Збройних Сил України» новоствореній Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗС Сил України. З самого початку роботи нової служби велика увага приділялася питанням нормалізації (впорядкуванню) процесу розробки та затвердження нарукавної символіки. Для ознайомлення зі станом речей керівництво Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України організувало збір даних про вже існуючи нарукавні емблеми у ЗС України. Для цього війська отримали розпорядження МО України за № 115/ВГ/3163 від 3 вересня 2001 р., яке вимагало від командирів (начальників) всіх ланок ЗС України надати відповідні данні у Воєнно-геральдичну службу [17, с. 113-115]. На виконання цього розпорядження в СВ видали наказ Головнокомандувача СВ ЗС України від 5 жовтня 2001 р. № 183 «Про створення комісії з питань контролю за розробкою та введенням у дію елементів військової символіки у Сухопутних військах Збройних Сил України» [17, с. 139-140].

Ще раз подібні вимоги про подання до Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України зразків розроблених нарукавних знаків, що військовослужбовці носять у військах, відбулося 2003 р. (розпорядження начальника ГШ ЗС України від 25 січня 2003 р. № ВГС/20, яке для СВ було продубльоване розпорядженням командувача СВ від 30 січня 2003 р. № 116/11/826).

В результаті фахівці Воєнно-геральдичної служби отримали величезний масив інформації про стан впровадження у ЗС України нарукавної символіки. На основі отриманих матеріалів та власних напрацювань служби були створені перші рекомендації щодо правил розробки нарукавної символіки військових частин ЗС України, зокрема «Методичні рекомендації з розробки нарукавних емблем з’єднань (військових частин), установ та закладів Збройних Сил України» [19, с. 32-35]. Вони були обговорені під час проведення 10-12 вересня 2002 р. наради у Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗС України за участю представників комісій з питань військової символіки видів ЗС та оперативних командувань СВ ЗС України (брали участь начальник Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України полковник О. Муравйов, начальник групи (культурно-виховної, освітньої роботи та дозвілля) відділу пропаганди управління виховної роботи Головного командування ВПС ЗС України підполковник В. Ємбаков, секретар геральдичної ради ВМС ЗС України капітан 2 рангу О. Хлобистов, секретар комісії з питань військової символіки ЗахОК полковник М. Слободянюк, начальник відділення технічних засобів пропаганди і поліграфії управління виховної роботи ПівдОК, член комісії з питань військової символіки ПівдОК полковник А. Дувалов, старший офіцер управління виховної роботи ПівнОК підполковник Ю. Бабій, начальник 44-го відділу МО України по розробці та удосконаленню військової форми одягу полковник С. Климко та спеціаліст Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України М. Чмир). Після деяких змін ці рекомендації поступили у війська [19, с. 32-35]. Також в ході наради були прийнято «Положення про пам’ятні нагрудні знаки Збройних Сил України» та про створення «Комісії з питань військової символіки Генерального штабу Збройних Сил України» [19, с. 31, 36]. Під час цієї наради також була проведена експертиза представлених МО України раніше на розгляд та затвердження комплексу символів ЗС України, розроблених приватною фірмою «Геральдична палата. Олекса Руденко і компаньйони», які були визнані такими, що не відповідають вимогам ЗС України до власної символіки [19, с. 29-30].

Тому за завданням керівництва Воєнно-геральдична служба ГШ ЗС України першочергово зайнялася створенням комплексу основних символів ЗС України, до яких були віднесені емблеми ЗС України, МО України, ГШ ЗС України, СВ, ПС та ВМС ЗС України, а також їх прапорів, базового зразка Бойового Прапора військової частини (з’єднання) ЗС України та штандартів МО України, начальника ГШ - першого заступника МО України, командувачів СВ, ПС та ВМС ЗС України. Розроблені власні зразки вказаних символів фахівцями Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України (з 1 лютого 2006 р. реорганізованої у Відділ військової символіки та геральдики ГШ ЗС України, при цьому ставши суто цивільним органом ГШ [210, с. 3]), після довгого процесу затвердження, який гальмувався представниками Адміністрації Президента України, налаштованими на протягування комплексу символів, розроблених О. Руденком, все ж таки були затверджені Указами Президента України № 551/2006 від 20 червня 2006 р. та № 550/2006 від 20 червня 2006 р. [34, 35]. Серед них була затверджена й емблема СВ ЗС України. Додаток №. 5.2.

Важливість цієї події для розвитку нарукавної емблематики СВ ЗС України полягало в тому, що цей символ в подальшому склав основу розробки символіки багатьох управлінь, об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та військово-навчальних закладів СВ ЗС України.

В період, коли основні зусилля Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України були направлені на створення загальних символів ЗС України, відзнак для заохочення військовослужбовців, знаків класної кваліфікації (які були першочергові для розвитку символіки ЗС України), в об’єднаннях, з’єднаннях і військових частинах як ЗС України в цілому, так і в СВ, продовжувався процес стихійної розробки нарукавної емблематики. Цей процес підігрівався тим, що проходила реорганізація ЗС, одні частини розформовувалися, інші – переформовувалися, тому розроблені старі зразки нарукавної емблематики ставали неактуальними, які не відображали сучасний стан частин. Відповідно, створювалися нові зразки, а так як процес упорядкування, розпочатий Воєнно-геральдичною службою ГШ ЗС України ще не дійшов безпосередньо до частин та їх символіки, цей процес йшов у старому, стихійно-романтичному русі. Основними заходами у цей період стало перетворення дивізій СВ у бригади (механізовані, танкові, артилерійські, ракетні). Тому новоутворені бригади створювали свої нові нарукавні емблеми. Частина з них просто переробила стару нарукавну емблему дивізії у бригаду. Так зробили військовослужбовці 52-ї омбр (перетвореної з 254-ї мд), 93-ї омбр, 128-ї омбр, 17-ї отбр, 30-ї отбр [281, с. 134, 148], 19-ї рбр (залишилася єдиною з розформованої 1-ї рд). В деяких випадках створювалася нова емблема, але з застосуванням старих символів. Так поступили в 24-й омбр, у 22-й омбр (створеної з 66-ї мд), 25-й опдбр (яка стала самостійною після розформування 1-ї аемд), новоутворених 26-ї абр, 11-ї абр, 107-го та 15-го реап, 29-го та 54-го орб та в інших частинах. 28-а омбр залишилася єдиною з колишньої дивізії, тому її нарукавна емблема не змінилася, так само, як не змінився статус 169-го НЦ СВ. Деякі нові частини, створені у цей період, розробили власну символіку, як, наприклад, 62-а омбр (перетворена з 119-го НЦ), 1-а отбр, 16-а омбр, 92-а омбр, 80-й оаемп (переформований з 6-ї оаембр), 79-й оаемп (перетворений з 40-ї оаембр), змінили символіку військовослужбовці 95-ї оаембр. [238, с. 106-107; 281, с. 59, 61, 133, 145; 282, с. 104, 115, 132, 144, 148, 155, 186-187, 194; 286, с. 29, 31]. Додаток № 5.3.

Новим елементом розвитку військової символіки стало створення самостійно, військовослужбовцями, виготовлення та носіння з дозволу командування частин нарукавних емблем окремих підрозділів, що входили до складу бригад. Розпочали цей процес аеромобілісти, а саме – солдати 25-ї опдбр. Спочатку вона створили емблеми своїх батальйонів, далі – окремих рот і взводів, а далі стали виготовляти й нарукавні емблемі всіх рот бригади. Цей стихійний процес перекинувся спочатку на інші аеромобільні частини СВ ЗС України, а далі й на інші бригади (механізовані в танкові). Додаток № 5.4.

Також у цей період Україна стала проводити активну міжнародну миротворчу діяльність, що привело до виконання миротворчої місії в Іраку. Для цього спеціально у складі СВ ЗС України створили 5-у, 6-у та 7-у омбр, та 81-у окрему батальйонну ТГр (на базі 80-го оаемп). Для них Воєнно-геральдичною службою розроблялися нарукавні емблеми (наприклад, 21 січня 2004 р. начальник ГШ ЗС України затвердив нарукавну емблему для 6-ї омбр в Іраку [166, с. 23; 265, с. 11]), однак військовослужбовці у більшості використовували свої власні, розроблені самостійно, так як у частинах звикли робити протягом попередніх десяти років [268, с. 7]. Єдиним винятком стала 81-а окрема батальйонна ТГр, нарукавна емблема якої була розроблена та затверджена 29 березня 2005 р., і яка використовувала лише офіційно розроблений для неї символу [166, с. 25; 282, с. 105-106, 119]. Додаток № 5.5.

Одночасно практика роботи Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України з отриманими зразками символіки ЗС України дозволила розробити чіткий механізм розгляду, експертизи та наступного затвердження нарукавної емблематики ЗС України. Перед тим у ЗС України було офіційно затверджено лише дві нарукавні емблеми окремих підрозділів ЗС: МО України (затверджена наказом МО України від 24 липня 1998 р. № 299) та ГШ ЗС України (опис емблеми затверджений наказом начальника ГШ ЗС України від 30 жовтня 2000 р. № 53) (У наказах вони названі відповідно «нарукавний знак Міністерства оборони України» та «нарукавний знак «Генеральний штаб Збройних Сил України» - М. С.), звичайно, не враховуючи перші затверджені емблеми 4-ї бригади морської піхоти та 7-ї бригади спеціальних операцій ВМС ЗС України, про які йшла мова у розділі 3 праці.



Робота працівників Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України не була простою. В процесі своєї діяльності по розробці та затвердженню нарукавної емблематики частин ЗС фахівці служби відчували спротив з боку представників тилу МО України. Як вони зазначили «Цілком можливо, що затвердження нарукавних емблем просто не відповідало інтересам тиловиків, які сприймали їх насамперед як предмети речового майна, тобто, на рівні трусів чи шкарпеток. У їхньому середовищі панувала думка, що нарукавні емблеми військових частин лише шкодять зовнішньому вигляду військовослужбовців і тому «узаконювати» їх недоцільно. Показовою є позиція відділу з розробки та удосконалення військової форми одягу Головного речового управління Тилу, озвучена на початку 2000 року, що визнавала право на існування лише за нарукавними знаками приналежності до видів Збройних Сил та родів військ» [166, с. 20; 342]. В результаті була встановлена форма бланку затвердження ескізу нарукавної емблеми, до якого додавалися пояснювальна записка з короткою історичною інформацією про частину, описом малюнку та положенням про її застосування. При створенні Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України тогочасний МО України генерал армії України О. Кузьмук прийняв рішення, що ескізи елементів символіки військових частин мають затверджуватися начальником ГШ ЗС України після експертизи у Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗС України [166, с. 21]. Додаток № 5.6. Протягом 2002–2006 рр. начальником ГШ–Головнокомандувачем ЗС України було затверджено більше двох десятків різних нарукавних емблем [166, с. 21]. Серед них у СВ ЗС України першою офіційно затвердженою нарукавною емблемою стала символіка 51-ї омбр 13-го АК у Володимирі-Волинському, створена полковниками А. Торопчиним та М. Слободянюком [262, с. 11]. Також затвердженими стали нарукавні емблеми Окремого полку Президента України (1 жовтня 2004 р.), Одеського інституту СВ, Львівського військового інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка», Харківського гвардійського інституту танкових військ імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», Військового інституту ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького Сумського державного університету (всі затверджені 1 жовтня 2004 р. у зв’язку з їх участю у параді в Києві на честь 60-ї річниці визволення України від нацистських загарбників) та 80-го оаемп (29 березня 2005 р.) [166, с. 23-25; 182, с. 7-8]. Додаток № 5.7. При цьому практика цієї роботи засвідчила, що впорядкування символіки військових частин шляхом видання розпоряджень начальника ГШ ЗС України не дає бажаного результату. Тому Відділ військової символіки та геральдики ГШ ЗС України підготував в ініціативному порядку проект наказу МО України «Про нарукавні емблеми органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, установ, організацій та військових навчальних закладів Збройних Сил України», яким «передбачалося остаточно упорядкувати процес розробки, погодження, затвердження, виготовлення та використання нарукавних емблем військових частин) [184, с. 21]. На жаль, цей наказ так і не був підписаний та не вступив у силу.

В результаті цілеспрямованої роботи фахівців Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України процес доопрацювання та наступного затвердження нарукавної емблематик частин ЗС України набув рис регулярності. Особливо ефективно робота проводилася протягом 2008–2010 рр. В цей час в СВ була затверджена основна маса розроблених та удосконалених нарукавних емблем оперативних командувань, армійських корпусів, бригад, полків, батальйонів та інших частин. 5 лютого 2009 р., першим серед аналогічних підрозділів, була затверджена нарукавна емблема ЗахОК СВ ЗС України у Львові. На жаль, інші оперативні командування (ПівдОК та ПівнОК) бажання мати власну символіку затвердженою не проявили, продовжуючи носити свої старі, незатверджені емблеми. Далі того ж 5 лютого 2009 р. начальник ГШ затвердив нарукавні емблеми 8-го та 13-го АК [180; 181; 281, с. 50; 282, с. 83]. В кінці 2009 р., 18 листопада, була затверджена й нарукавна емблема третього, останнього, армійського корпусу у складі СВ ЗС України – 6-го гвардійського. Додаток № 5.8. Далі настала черга бригад СВ привести у порядок власну символіку. Однак слід сказати, що процес затвердження нарукавних емблем тут розпочався на рік раніше, коли, напередодні параду в Києві на честь Дня Незалежності України, були відпрацьовані та затверджені нарукавні емблеми еліти СВ – аеромобільних частин. 20 липня 2008 р. затвердили емблеми 79-ї оаембр та 25-ї опдбр. 20 серпня 2008 р., після досить довгого процесу узгодження з частиною, затвердили нарукавну емблему 95-ї оаембр [281, с. 185, 190]. Таким чином, всі аеромобільні частини ЗС України отримали офіційно затверджену військову символіку. Того ж 2008 р. (14 серпня) затвердили й нарукавну емблему 26-ї абр 8-го АК, підрозділи якої також брали участь у параді [281, с. 59, 61]. 2009 р. розпочався процес затвердження нарукавної емблематики механізованих і танкових бригад СВ. Першими 5 лютого 2009 р. затвердили символіку 28-ї омбр, 17-ї отбр та 55-ї абр 6-го АК та 128-ї омбр 13-го АК. Далі 12 червня 2009 р. були затверджені емблеми 92-ї омбр та 11-ї абр [282, с. 133, 148]. 22 липня 2009 р. затвердили нарукавну емблему 93-ї омбр, 25 вересня 2009 р. – нарукавну емблему 72-ї омбр, 18 листопада 2009 р. – нарукавні емблеми 30-ї омбр (переформована з колишньої 30-ї отбр) та 1-ї отбр [281, с. 134, 148, 159, 167, 169]. 20 серпня 2010 р. затвердили нарукавну емблему 169-го НЦ СВ. До складу центру входили окремі частини (полки та батальйони і дивізіони), тому в подальшому затверджена була не лише нарукавна емблема самого центру, а й його частин, розроблені на основі емблеми самого центру так, що вони створювали цілісний комплекс (354-го нмп, 300-го нтп, 33-го полігону центру - всі затверджені 18 липня 2011 р.). 25 грудня 2009 р., останньою з бригад СВ, затвердили нарукавну емблему 24-ї омбр. Додаток № 5.9.

Нормалізація процесу створення та використання нарукавної емблематики у СВ ЗС України розповсюджувалася не лише на бригади, але й на окремі частини, що знаходилися у підпорядкуванні армійських корпусів та командування СВ безпосередньо. В армійських корпусах при розробці та затвердженні нарукавних емблем військових частин, що входили до їх складу, враховувався розроблений та розвинутий у попередній період системний принцип. Особливо він проявився при затвердженні емблематики частин 8-го АК. Практично всі нарукавні емблеми були створені з урахуванням зовнішнього вигляду (форми, способу розміщення елементів символіки) нарукавної емблеми управління корпусу. Це підкреслювало цілісність всього комплексу символіки та наочно показувало належність військових частин саме до 8-го АК (при збереженні оригінальних особливостей символіки військових професій цих частин). 8-й АК залишився в історії цього періоду ЗС України як перший і єдиний армійський корпус, який отримав практично повний комплект символіки власних з’єднань і військових частин, що були офіційно затверджені. Це стало можливим завдяки розумінню та підтримки з боку тогочасного командира корпусу генерал-лейтенанта С. Островського. Тут ми знову зустрілися з фатальним у більшості випадків суб’єктивним фактором у розвитку символіки Збройних Сил України, тобто, впливом на символіку смаків та поглядів командування. Але в даному випадку він виявився позитивним фактором, який дав можливість реалізувати в повному наборі всю символіку частин корпусу. Всього було затверджено 17 нарукавних емблем. Серед них нарукавні емблеми 93-го олвпз та 532-го ВФПЗ (затверджені 18 лютого 2009 р.), 16-го ЗІПО (затверджена 22 липня 2009 р.), 54-го орб, 347-го ВЗ, 12-го іп, 54-го ортб, 50-го орвб та 77-го обтз (затверджені 18 листопада 2009 р.), 875-ї ормзз (затверджена 25 грудня 2009 р.), 27-го реап Сумах та 1129-го озрп у Білій Церкві (затверджені 18 лютого 2010 р.), 1803-го обз (тилу) та 307-го об РЕБ (затверджені 5 березня 2010 р.), 240-го центру підготовки підрозділів 8-го АК (затверджена 20 серпня 2010 р.), 144-го об РХБЗ (затверджена 18 жовтня 2010 р.) та 60-го КРП (затверджена 27 грудня 2010 р.) [281, с. 60, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 133; 226; 227]. Додаток № 5.10.

Така ж досить успішна робота по доопрацюванню та наступному затвердженню нарукавних емблем частин йшла й у 13-му АК. Основою цих розробок стали вже існуючи нарукавні емблеми, які приводилися у відповідність до вимог Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України. Однак через недостатню увагу до цих питань з боку командування корпусу (в першу чергу – офіцерів, що відповідали за виховну роботу), цей процес не був доведений до такого завершення, як у 8-му АК. За весь час були відпрацьовані та затверджені у взаємодії з фахівцями Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України лише нарукавні емблеми 11-ї абр, 7-го опАА, 29-го орб, 55-го олвпз (затверджена 3 липня 2006 р.), 410-го ВФПЗ (затверджена 14 серпня 2008 р.), та значно пізніше – 9-го орвб [282, с. 199, 208; 368, с. 204, 210]. При цьому протягом 2006–2010 рр. зусиллями членів УГТ був практично підготовлений весь комплект нарукавної символіки частин 13-го АК. Підготували емблеми 15-го реап, 59-го озрп, 53-го ортб, 971-го об РЕБ, 346-го ВЗ, 703-го іп, 704-го оп РХБЗ, 8-го обтз, 128-ї мд, 1-ї ТГА [282, с. 145, 155, 173-174, 176, 178, 179, 190, 196, 203, 210, 221, 225, 230, 232, 234, 238]. Характерною особливістю розроблених проектів стало збереження ідей, раніше розроблених в частинах власних нарукавних емблем. Однак при цьому вони доопрацьовувалися на підставі принципів, розроблених і доведених до частин у «Методичних рекомендаціях» Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України та принципу системності. Додатки № 5.11, 5.12, 5.13. Аналогічно були підготовлені й емлеми 169-го НЦ. Додаток № 5.14.

На жаль, у 6-у гвардійському АК такої уваги до удосконалення символіки своїх частин не приділяли. Основною причиною стала незацікавленість (можливо – просто нерозуміння) у доведенні власної емблематики до стану, коли її можна було б затвердити офіційно, як командирів частин, так і командування корпусу. Тому жодної емблеми частин корпусу за цей період не було затверджено.

Підсумовуючи досягнення цього періоду розвитку військової символіки СВ ЗС України, слід згадати, що саме у цей час розвиток отримало й створення повноцінних військових геральдичних знаків – гербів. Це також стало одним з досягнень фахівців Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України, які фахово розбиралися у питаннях геральдики та її застосування у ЗС України. Першим таким гербом став герб 13-го АК, підготовлений для застосування з декоративною метою (у вигляді наочної агітації будівлі управління та штабу корпусу, у виданнях, пов’язаних з історією об’єднання, в грамотах, бланках, буклетах і т. і. [282, с. 81-82]. Особливістю герба став показ через геральдичні символи смугу відповідальності 13-го АК. Такими геральдичними символами стали герби областей, на яких дислокувалися його з’єднання і частини: Волинської, Рівненської, Львівської, Закарпатської, Тернопільської та Чернівецької. Це безумовно свідчило про відродження у ЗС України давньої козацької традиції надання козацьким військам територіальних назв, поєднання символів війська з символами території, на якій вони захищали свою Батьківщину та адміністрували. В подальшому за тими самими принципами був підготовлений й герб 8-го АК [275, с. 9]. Додатки № 5.15, 5.16.



25 березня 2006 р. відбулося перше офіційне затвердження герба в якості офіційного символу військового формування. Ним став герб Західного регіонального медичного управління (переформованого 2005 р. з військово-медичного управління ЗахОК СВ ЗС України). В ньому основою символіки стало зображення територіальних гербів смуги відповідальності управління, передане через історичні герби земель України (Буковини, Волині, Поділля, Галичини, Закарпаття) та герб міста Львова, де дислокувалося управління формування [184, с. 22; 269, с. 4]. Продовженням розвитку теми гербів у СВ ЗС України стала розробка та використання на практиці герба АСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного, створеного одночасно з формуванням цього основного навчального закладу СВ ЗС України у Львові. Перед ти існувала думка, що «герб військової частини в принципі не пристосований для носіння на військовій формі одягу. Призначення герба скоріше декоративне – ним можна прикрасити будівлі на території військової частини, розмістити на грамотах, сувенірній продукції тощо. Втім, елементи герба можуть бути з успіхом використані в нарукавній емблемі чи нагрудному знаку військової частини, або є навпаки – елементи нарукавної емблеми чи нагрудного знаку можуть стати основою при складанні герба» [166, с. 22]. В даному випадку на практиці було підтверджене, що можливо зробити нарукавну емблему з гербом військової частини, яку продовжують носити всі військовослужбовці навчального закладу. При цьому зображення герба незмінне, а тло нашивки, на якому він гаптується, має колір відповідно факультету академії: малиновий (для всіх військовослужбовців, крім факультетів аеромобільних військ та розвідки), синій (для факультету аеромобільних військ та розвідки). Також пропонувався чорний колір для факультету ракетних військ і артилерії, але він не був підтриманий командуванням [272, с. 9-11]. Подібна практика пізніше стала використовуватися й фахівцями Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України при створені герба, а на його основі – й нарукавної емблеми 101-ї оброо ГШ ЗС України [392, с. 8, 9]. В подальшому практика створення гербів для військових частин та закладів ЗС України набула продовження завдяки зусиллям спеціалістів Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України (наприклад, для Фінансового управління ГШ ЗС України [391, с. 9; 402, с. 6], Галузевого державного архіву МО України [396, с. 11] та інших). На думку деяких науковців в галузі символіки, наприклад, голови УГТ доктора історичних наук А. Гречила, поява та утвердження гербів у ЗС України буде означати створення української військової геральдики як основного способу ідентифікації приналежності військовослужбовців за окремими частинами та службами, як це є у значній частини армій Європи: «запровадження гербів є більш ефективним і ефектним, їх легко можна адаптувати для нарукавних нашивок та інших сфер застосування. Проте різними залишаються принципи побудови цих гербів, їхнього оформлення. Іноді з першого погляду важко визначити, що такий знак належить саме військовому підрозділу, а не громадській організації чи фізичній особі. Тому ці питання слід врегулювати, розробивши системний підхід, визначивши принципи відображення в таких гербах місцевої символіки (наприклад, шляхом поділу щита та розміщення в одному з полів муніципальних знаків), а також розроблення єдиних позащитових елементів для відображення належності частини до конкретного роду військ чи служб Збройних Сил України (у т.ч. вирішення потреби запровадження різних рангових вінців, змісту написів на стрічках тощо), інших особливостей» [80, с. 80]. Однак розгляд цієї тенденції виходить за межі теми праці. Додатки № 5.17, 5.18.

Таким чином, можна зробити обгрунтований висновок, що до 2012 р., завдяки створенню у ГШ ЗС України спеціального органу – Воєнно-геральдичної служби (в подальшому – Відділу військової символіки та геральдики), як у ЗС в цілому, та й у СВ склалася цілісна система розробки, затвердження та застосування нарукавної символіки об’єднань, з’єднань, військових частин, закладів та установ, яка забезпечувала подальший планомірний розвиток процесу утвердження фахової української військової символіки. Здобутками створеної системи стало її базування на кращих історичних традиціях української військової символіки періоду козацтва, серед яких використання символів українського козацтва, включення до складу символіки територіальних гербів українських міст та регіонів, де війська були розташовані на постійній основі. Система сучасної української військової символіки органічно включила у себе символіку Визвольних змагань (широке застосування тризуба як символу Української держави та синьо-жовтих стрічок), а також елементи як недавнього минулого (символіку нагород та почесних назв частин за мужність в боях ДСВ, а також символи родів військ і служб, які перейшли по спадковості до української армії) так і нових, модернових символів сучасної української армії. До достоїнств слід віднести системність в розробці символіки, втіленням якої став єдиний принцип побудування нарукавної символіки частин одного об’єднання чи з’єднання, що отримав наочний приклад у символіці з’єднань і військових частин 8-го та 13-го АК, 169-го НЦ СВ ЗС України [281; 282]. Звертає увагу ретельність відпрацювання самих нарукавних емблем. Також немаловажне позитивне значення мало широке втілення нової технології у виготовлення нарукавних емблем, яка практично вся стала виготовлятися методом гаптування (як і у всьому світі). Широко розповсюдилися нарукавні емблеми, виготовлені з використанням захисних кольорів для носіння на польовій уніформі. Це ще більше наблизило символіку до самих військовослужбовців, дало можливість використовувати її у польових та бойових умовах. Завдяки цьому зараз ми бачимо присутність української військової символіки на полях битв українських військ проти агресії Росії на Донбасі. Наступним, втіленим у кінці цього періоду, стало кріплення нарукавних емблем на уніформі за допомогою спеціальних методів (так званих «ліпучок»), переняте у військовослужбовців передових армій світу, що також сприяє втіленню нарукавної емблематики у життя військ.

Однак залишилися й недоліки, які не вдалося повністю викорінити. Так, не вдалося повністю сформувати нормативно-правову базу існування нарукавної емблематики у військах. Простіше кажучи, так і не були прийняті документи, які б регламентували наявність нарукавної емблематики частин на уніформі військовослужбовців. Не був визначений порядок носіння її на формі одягу (відповідний наказ на зміну геть застарілому наказу № 150 від 12 червня 1995 р. так і не з’явився). Такі пропозиції вносилися. 21 липня 2007 р. перший заступник начальника ГШ ЗС України генерал-лейтенант Г.П. Воробйов подав до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073:

«…3. Установити, що на формі одягу військовослужбовців Збройних Сил України може розміщуватися символіка органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військово-навчальних закладів, установ та організацій. Порядок розробки, затвердження, виготовлення та використання зазначеної символіки визначається Міністерством оборони України. В звязку з цим п. 3 вважати пунктом 4.



Зміни у додатки до постанови.

На стор. 49-53 виключити описи та малюнки нарукавних знаків Сухопутних військ Збройних Сил України, Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, Військ ППО Збройних Сил України, аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України, військових диригентів та музикантів, нарукавного знаку ліцеїстів військових ліцеїв і ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Замість виключених описів та малюнків включити описи та малюнки нарукавних знаків розрізнення приналежності військовослужбовців до України та Збройних Сил України, що додаються».

Така ситуація, в свою чергу, привела до того, що роль суб’єктивного фактору (інакше кажучи, залежність процесу розвитку військової символіки від поглядів та смаків того чи іншого командира або начальника) залишилася дуже високою, що, у більшості випадків, негативно позначалося на розвитку військової нарукавної емблематики військових частин.

В цілому, у кінці 2011 р. перспективи подальшого розвитку нарукавної військової символіки у СВ ЗС України були обнадійливими. З’явилася реальна можливість протягом 5-10 років повністю забезпечити ЗС України (у тому числі й СВ) професійно виконаною та офіційно затвердженою нарукавною символікою. Однак наступні події 2012–2014 рр. не виправдали ці сподівання. З ліквідацією Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України процес розробки та втілення у війська нарукавної військової символіки був фактично відкинутий на 10 років назад. Знову верх взяли стихійні процеси, в результаті чого реальний стан розвитку військової символіки, через негативний вплив керівництва МО та ГШ ЗС України періоду 2012–2013 рр., став відповідати рівню 2001 року.

***


Тому можна зробити практичні висновки та рекомендації для виправлення ситуації, що склалася в українській військовій символіці.

1. Слід негайно відновити спеціальний орган для керівництва цією галуззю військової діяльності. Після скасування Відділу військової символіка та геральдики ГШ ЗС України 2014 р. все ж-таки була створена Група військової символіки і геральдики Тилу ЗС України. Однак її приналежність до Тилу ЗС України не дає можливості ефективно здійснювати діяльність по нормалізації процесу створення та використання військової символіки у ЗС України. Функції затвердження нарукавних емблем залишилися у начальника ГШ – Головнокомандувача ЗС України, до якого доступу безпосередньо начальник групи не має (за винятком проходження документації по службовим щаблям, тобто, через начальника Тилу ЗС України). Тому неможливо ефективно впливати з цих питань на керівництво видів ЗС України, командування окремих з’єднань та військових частин, як це було раніше, та створювати цілісну системну політику у галузі розвитку військової символіки.

2. Доцільно продовжити відпрацьовану раніше практику розгляду, доведення до наукових вимог (правил складання) символів та затвердження розроблених нарукавних емблем у військах. Це тим більше важливо, що під час ведення бойових дій проти сепаратистів та російських найманців на Сході України у ЗС України продовжився масовий стихійний процес створення нарукавної емблематики для нових частин ЗС України (батальйонів територіальної оборони, які в подальшому стали окремими мотопіхотними батальйонами бригад СВ, добровольчих формувань у складі ЗС України, новоутворених бригад, полків та батальйонів, нових частин тилу, технічного забезпечення, частин інших служб). Створення нової символіки проходило за ініціативи самих військовослужбовців, у більшості солдат та сержантів резерву, призваних з запасу. Бажання таким чином висловити свій патріотизм та бажання захищати свою Батьківщину заслуговує всілякої підтримки, так як сприяє піднесенню бойового духу військовослужбовців, зміцненню військових колективів. Саме тому і потрібен спеціальний орган, наділений відповідними повноваженнями. На першому етапі цієї роботи важливо надавати допомогу військам у створенні емблем, завдяки залученню фахівців цієї справи. В цьому напрямку плідно діє УГТ, а також волонтери та художники з Києва, Львова, Дніпропетровська та інших міст України. Це дасть можливість вже зараз доводити ідеї, народжені у частинах (часто дуже оригінальних) до стану, коли їх легко можна затвердити тому, що вони будуть відповідати всім вимогам до нарукавної емблематики ЗС України.

3. Створення спеціального органу з керівництва військовою символікою у ЗС України з відповідними повноваженнями дасть можливість подальшого професійного розвитку також інших напрямків військової символіки, у яких зараз відчувається велика потреба. Це удосконалення рангових відзнак, емблем на кашкети та інші головні убори, створення потрібних відзнак та нагород для військовослужбовців, що зараз є нагальною проблемою, удосконалення військової вексилології. Також можливий й подальший розвиток геральдики як альтернативи для емблематики Збройних Сил України (про що свідчив А. Гречило у згаданій праці [98]).

Результати дослідження дають впевненість, що напрацьована за двадцять років самобутня українська військова нарукавна емблематика має свої досягнення. Вона виникла практично з нічого, і пройшла шлях від перших зразків до появи власної української нарукавної емблематики, що стала в один ряд з найкращими світовими зразками. Тому з часом, при вирішенні низки проблемних питань, про які йшла мова у дослідженні, слід очікувати подальших досягнень у цій галузі.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСценарій до Дня Збройних Сил України Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності
Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р верховна Рада прийняла постанову про створення...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПро затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України
Про військовий обов'язок І військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року n 1153 "Про Положення про проходження...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconМіністерство оборони україни департамент кадрової політики методичні рекомендації з порядку планування, добору, підготовки та направлення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для навчання за кордоном
Затверджені директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 30. 12. 2013 інв.№255
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconУрочиста лінійка «Ми роду козацького діти»
Кошовий. В рамках тижня лицарської духовності ми відзначаємо День збройних сил України. Багато славних сторінок історії захисників...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Передумови появи та становлення нарукавної емблематики сухопутних військ збройних сил україни (1992 – 2012) iconПремія імені братів Богдана й Левка Лепких Премія заснована в січні 1992 р журналом
Премія заснована в січні 1992 р журналом «Тернопіль» («Літературний Тернопіль» — його правонаступник). Уже дев’ятнадцять років нею...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка