Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка12/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17
Тема: Ключі до храмів наших душ. Урок за творчістю Лариси Герус
Мета:

  • навчальна: ознайомити учнів із творчим доробком нашої земляки-письменниці Ларисою Герус;

  • розвивальна: розвивати уяву, пам'ять, творче мислення, усне мовлення, кругозір, вміння виразно читати твори і аналізувати їх.

  • виховна: виховувати любов до рідної землі, до отчого дому, родини, бути свідомими, відповідальними людьми.

Цілі:

Учні знатимуть: цікаві факти з життя письменниці, зміст виучуваного твору.

Учні вмітимуть: пояснити, чим зацікавила особа митця, виразно і усвідомлено читати твори, пояснити власне розуміння образів.
Обладнання: Твори Л. Герус
Епіграф уроку:

Звання найвище – то звання Людина.

Нехай ніхто про це не забуває.

Гордись найбільше цим званням єдиним.

Без нього звань ніяких не буває.

Т. Корнецька
Людина завжди повинна пам’ятати,

звідки вона пішла вжиття.

Людина не має права бути безбатченком.

О.Довженко
Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотиваційний етап.

  1. Емоційна готовність до уроку. Словесний настрій.

(Я рада нашій зустрічі. А що відчуваєте ви? Свій настрій зобразіть графічно, за допомогою смайликів.)

2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

- Як ви розумієте поняття “рідний край»?

- Що, на вашу думку, означає любити рідний край?

- Чи гордитеся ви тим, що живете в рідному краї?

- Чому?

- Що ви робите для того, щоб ваш край процвітав, радував людей?



- «Храм душі», як ви це розумієте?

- Що означає знайти ключ до людської душі?



ІІІ. Цілевизначення та планування

Подумайте, що ви хочете дізнатися і чого ви хочете навчитися на сьогоднішньому уроці. Свої цілі запишіть до зошитів.

Поглянувши на тему уроку, про що ми сьогодні будемо говорити?

Як назвемо наш урок? (Ім’я уроку)

Узагальнюю мету уроку.
ІV. Опрацювання навчального матеріалу.


  1. Вступне слово вчителя

Поліський край славиться своїми мальовничими краєвидами, родючою землею, щедрими врожаями, працьовитими, добрими, співучими, щедрими на таланти людьми. Сьогодні ми маємо змогу познайомитись з творчим доробком талановитої землячки Лариси Герус.

І зробимо ми це, гортаючи сторінки перекидного календаря.



2. Перша сторінка нашого календаря – «Всі ми родом із дитинства».

Народилася Лариса Герус 1955 року в с.Гульськ Новоград-Волинського району. Там же закінчила школу. Вступила до Київського державного університету на журналістський факультет. З того часу ця закохана у рідний край жінка працює в редакції газети «Лесин край».

Як зазначено в епіграфі, Л.Герус ставить за найвище звання Людини і наголошує, що про це має пам’ятати кожен.

Є миті в житті, коли мовчати не можна, коли слово рветься, немов птах із тісної клітки. Та, мабуть, лиш люди, натхненні Богом, мають безцінний дар – оживити думку, почуття, найніжніший порух серця у слові. Одні поети народжуються зі щастя, а інші з печалі. А Лариса Герус сплела все у своєму таланті творити. Тому її вірші нагадують осінь – такі ж глибокі, величаві і трохи сумні. Але цей сум – розрада, сум – відрада, сум – як філософія життя.



3. Друга сторінка нашого календаря – «Тепло моєї родини».

Поетеса дуже любить свій рідний край, свою батьківщину, свою родину.

Учень читає вірш «Усміхається літо».

Трояндами сипле літо,

Гарячими,як природа,

Мов просить життю радіти,

Аби між людьми була згода!

Аби кохання не гасло

І щастя всміхалось щоднини

То сонцем, то дощиком рясним,

Теплом твоєї родини!


  • Коли людина буде щасливою?

  • Від чого з’являється радість, спокій у серці ліричної героїні?

  • Чи завжди ми цінуємо те, що маємо?

Учень читає вірш «Не стало бабусі».



Бабі Жені незабутній і рідній,

вдовам, які до останку

залишилися ними, присвячую


Не стало у світі бабусі,

У вічну дорогу пішла,

А я пригадати боюся

Ті щирі відверті слова:

Хіба я на світі жила?

Чи бачила я теє щастя,

Що має людина пізнать?

Лиш знала в поту працювати,

Під місяцем хліб вижинать.

На фронт, на війну проводжать…

У сорок – вдовина печать.

Онуки коли приїжджали,-

Ховався відбиток печалі,

А спогади ллялись, як дощ,

Нелегко їй зовсім прийшлось.

Лиш трохи достаток пізнала,

Здоров’я раптово не стало.


І часто питала сама,

Чому ж це болить голова

І ноги чому вже не носять?

Стоптала їх в ранішніх росах,

В чоботях на ферму ішла

Зовсім молода ще вдова.

А після війни і косила,

За плугом пудовим ходила,

Допоки трималася сила…

А як говорити любила,

Сусідів провідать, спитать

І молодість світлу згадать.

Роки пролетіли стрімливо,

Як жаль, що не стала щаслива,

Як гірко:навіки пішла,

Згоріла, як сад, одцвіла…

  • Які почуття переповнюють поетесу?

  • За чим вона жалкує?

  • Чому ми повинні пам’ятати свій родовід?


4. Третя сторінка нашого календаря – «Мене ніхто не силував тебе любити»

Часто буває так, що доля закидає людину далеко від рідного дому. А доля Лариси Герус тісно пов’язала її з рідною стороною, З квітучою, щедрою красою Поліського краю. Із маленької батьківщини народжується велика Батьківщина – мила серцю Україна. А любов до рідного краю переростає у щирі почуття до своєї країни.

Учень читає вірш «Україні».

Мене ніхто не силував тебе любити.

Ніхто не говорив тобою жить,

Та почуття ці будуть променіти

Віки! Моя любов – не мить!

Вона - в моїй душі, що прагне світла,

У доньці і стежині до села,

У місті, що змужніло і розквітло,

У долі, що до Лесі привела.

Моя любов – у журналістських буднях,

В поезії на пошуки рясній,

Моя любов до праці розум будить

В ім’я твоєї сили і весни!


  • Що оживає в пам`яті, коли поетеса згадує рідний край?

  • Які почуття огортають її душу?

  • Які поетичні вислови вам найбільше запам’ятались? Як ви їх розумієте?


5.Четверта сторінка нашого календаря – «Одвічність життя»

Поетеса має чутливу, ніжну душу, вона наділена Божою іскрою одухотворю вати світ своїм поетичним словом. А натхнення черпає, споглядаючи одвічне життя рідної природи, праці людей, творчості видатних земляків, бо це є частинкою буття людини.

Вчитель читає вірш «Лесі Українці»

Для інших доля, іщастя хай буде,

Собі я бажаю не сну, а життя…

Леся Українка


У кожнім слові – титанічна сила

І зміст – на всі світи і всі віки.

Ти так народ свій, як життя, любила,

Як надслучанські росяні стежки.

Як шлях до правди, вірності і волі,

Як світло поетичних зір,

Хоча не пестила зрадлива доля,

Просила серце: «В Україну вір!»

Бо тільки віра вирушить в дорогу

І поведе до творення краси,

Зупинить біль і розіб’є тривогу.

Торкнеться променів весни.

А та весна – життя, всьому начало,

А та весна – щаслива благодать,

Яка в душі так сильно запалала,

Що творчості твоїй віки світать!




  • Який душевний стан ліричного героя?

  • Заздрить чи співчуває він поетесі?

  • Які художні засоби допомагають автору змалювати свої переживання?

Учень читає вірш «Біля музею Лесі Українки».



І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяли рясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

Спадали з неба – білі непрозорі –

І клалися внамети…

Леся Українка


А ти була не в сні, а наяву,

Й в поезії твоїй ясніли самоцвіти,

І ця хатина бачила живу

Маленьку дівчинку у дивних ніжних квітах.

Маленьку дівчинку, що линула з небес,

Шукала зорі світлої надії,

Хоч не чекала від життя чудес,

Лише просила, щоб не зраджували мрії


І не згасали зорі вдалині,

Ті зорі, що лагідними здавались.

І особливо десь, на чужині,

До них з своєю тугою зверталась.

І клались вірші у намети,

Досіль незнані, неповторні квіти,

Зринали мужністю в душі поета,

Просили жити і життю радіти!




  • Чи зуміла, на вашу думку, поетеса висловити силу захоплення життям Лесі Українки?

  • Як їй це вдалось?

  • Які думки, переживання викликала у вас ця поезія?




  1. Завершує наш календар остання, п’ята сторінка – «Життя прожити – не поле перейти»

Народжується людина, на небі загоряється зірка, але як вона горітиме залежить від нас. Чи тлітиме, чи спалахне й згорить, чи цей вогонь нестимуть через віки наші внуки і правнуки, бережу чи пам'ять про тебе.

Учень читає вірш «Ветеранам війни».



Я батька бачу в кожному із вас,

Обсипаного білим-білим цвітом,

Хто ордени зберіг не для прикрас,

Живе серед людей, як добре літо!

Могутнє, тепле літо у дощах,

Надіях, сподіваннях, світлих мріях!

Ви всі,як батько мій, давно вже у літах,

Та заметіль весни дає надії

На світлий день, на мирний гарний час,

На милу посмішку своїх онуків,

Вони легенди створюють про вас,

Про ваші подвиги і ваші муки

За волю, за свободу і любов!

Їй лиш одній на світі панувати


В мелодії і шелесті дібров,

У поцілунку, що дарує – мати

Синам і дочкам в радості земній,

У силі духу! Й вам його тримати!

Весняний цвіте! Молодість навій,

Щоб мали силу травень зустрічати!

Так хочеться вам щастя і добра,

Життя вам хочеться здорового, в достатку.

Вклоняюсь низько і своє чоло

Схиляю у пошані, як до батька.

Я його бачу в кожному із вас,

Хто з сил останніх у бою тримався,

Щоб мирний день ніколи не погас,

І син додому завжди повертався!


V. Підсумок уроку.

1. «Мікрофон»

- Яке основне правило ви могли б взяти для себе з сьогоднішнього уроку?

- Які твори вам найбільше сподобались?

- Чи хотілося б вам висловити свої думки, розкрити переживання у поетичній чи прозовій формі?
2. Підсумкове слово вчителя.

У вас попереду ціле життя. Але яким воно буде, залежить саме від вас, від вашого вибору. Нехай же у ваших серцях, душах проростає зерно добра і любові.

Шануйте свою рідну землю, бережіть Батьківщину, любіть і поважайте батьків, не забувайте батьків ваших батьків, просто одиноких людей, які живуть поряд з вами. Хай не сумує батьківська хата, виглядаючи вас із далеких доріг. Кожне ваше слово, кожен ваш вчинок творить ваш образ людини. Нехай цей образ буде гідним, адже звання Людини – найвище на землі.

А зараз повернемось до епіграфа нашого уроку. Спираючись на власний досвід, матеріали сьогоднішнього уроку, складіть гроно до слова «Людина».

3. Учні складають гроно до слова «Людина».
4. А на завершення я звернусь до вас словами Т. Корнецької:

Живіть, творіть, радійте і дерзайте

На цій землі, на рідній на своїй.

І школу, й отчий дім не забувайте,

Й святі криниці маминих надій.

Нехай вам квітне і верба, й калина,

Дарує доля щедрі дні й роки.

Нехай завжди вам стелить Україна

Вишиті щастям і любов'ю рушники.

VІ. Оцінювання учнівських відпоівдей.
VІІ. Домашнє завдання

Виконати одне із завдань на вибір:

1. Написати відгук про сьогоднішній урок.

2. Скласти власний вірш-роздум чи твір-роздум, який би перегукувався з тематикою сьогоднішнього уроку.


Остаповець Т.В., ЗОШ №8
Тема. Поетична творчість Ніни Талько-Петрук
Мета: сприяти осмисленню учнями краси поезій Ніни Талько-Петрук, естетики художнього мислення поетеси, котра відроджує поривання пізнати красу українського слова, навколишній світ, рідну мову, землю, культуру; виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за творчу людину, славну землячку.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Форма уроку: урок-огляд творчості.
Обладнання: портрет Ніни Талько-Петрук, виставка творів.
Епіграф: «Життя не боятись і віри в добро не згубити!»
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя.

Сьогоднішній урок-зустріч з чудовою поезією нашої землячки. Ми з’ясуємо, що є джерелом творчого натхнення поетеси, відкриємо для себе світ справжньої поезії, силу думки й слова – правдивого і точного, дорогу до вічної істини, до вершини духовності.



2. Актуалізація субєктного досвіду й опорних знань (а с о ц і ю в а н н я: ключове слово поезія).

ІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Повідомлення учня.

Ніна Василівна Талько-Петрук народилася 11 лютого 1959 року в селі Курне Червоноармійського району. Її поетичне слово звучало у різних національно-патріотичних акціях, великолюдних зібраннях наприкінці 1989-го, на початку 90-их років.

Твори Ніни Талько-Петрук друкувалися в обласній, республіканській періодиці, вона брала участь у проектах українського телебачення та радіо.

Працює в Новограді-Волинському методистом районного відділу культури. Авторка низки самобутніх сценаріїв прадавніх свят Сонячного Кола.

Авторка книги віршів та легенд «Барви Ордана» (2002 р.) Прийнята до Національної Спілки письменників України.

Наразі працює над написанням легенд, повістей та завершенням рукопису нової книги поезій.

Член української Республіканської партії «Собор», ОУН-УПА. Вегетаріанка.

Про своє світосприйняття говорить: «На Землі нарощую Душу і набуваю зору для розуму». «Чим ближче наближаюся до Сонця, тим прозірливішою стаю, тим ясніше бачу найсуттєвіше і найдорожче».

Сучасники про творчість Н. Талько-Петрук «Книга Ніни Талько-Петрук «Барви Ордана» це, безперечно, помітне й радісне явище на терені сучасної української літератури.»Барви Ордана» засвідчують: в літературу прийшла Поетеса високих національно-птріотичних почуттів, прийшла зі своїм Словом – яскравим, свіжим, вогненним, жагучим, виразним. І кожне Слово Поетеси ніби пройшло крізь полум’я «словогорінь» (її новотвір!) – таке воно гаряче. А ще: в літературу прийшла велика Українка. Тематичний діапазон Поетеси розмаїтий , власне, вся історія України на її палітрі. Її Слово, сягаючи предковічних глибин, підносить забуте – святу нашу Рідну Українську Національну Віру! Отже, в літературу прийшла зріла національна Поетеса яскравого таланту». (Сергій Плачинда, письменник, м. Київ).

Слово вчителя. …Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.

Немає, мабуть такого поета в українській літературі, який би не звертався до теми рідної мови, немає такого прозаїка в нашій літературі, якому була б байдужа доля української мови. Тож серед поезії Ніни Талько-Петрук знаходимо вірш про рідну мову.



Учень. Читає поезію «Клечальниця»

Мово моя українська - дзвонарко

святешного дзвону!-

Яруне-Веселко, виводчице в хорі

земному,

Ключе-Клечальнице Сутності

в Слові Живому.

З сяючим Дідо-Всевідо твориш

гармонію Дому.

Мово моя, безперечно,

ти в світі земнім - найгарніша!

Та не це головне, найважливіше те,

рідна Мово,

Що в зарубках твоїх - Пам'ять нації

вічна і віща,

А у Небі твоїм - Берегиня

з Дажбожим покровом!




  1. Ваші враження від прослуханої поезії.

  2. Якими образами вразила (схвилювала, здивувала) поезія? (Яруня – ім’я Веселки в давніх українців, міфології. Клечальниця – образ слов’янського фольклору. Вона володіє ключем до пізнання світу і є володаркою істинного імені).

  3. Що для вас є рідна мова, у чому її цінність, і чи є взагалі їй ціна?

Слово вчителя. Найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Краса природи надихає на творчість, запалює любов до людей, бажання робити добро. І тільки людина чуйна серцем, душевно багата може по-справжньому бачити і відчувати красу природи, милуватися її барвами. Саме такою і є Ніна Талько-Петрук. Її вірші «Конваліями пахне завірюха», «Весняна прелюдія», «Не заснути Мавці навесні», які увійшли до циклу «У сокорусі весни», - ніжні і пристрасні, задушевні і мелодійні.
Учні виразно читають поезії.

Конваліями пахне завірюха.

В весільнім кружелінні голова.

Строкатий дятел гулко в серце стука —

Любові розшифровує слова.

А ті слова любистком проростають

І кожен нерв єства мого п'янять.

То не завії — солов'ї співають!

Сніжинки білим вельоном летять.

Розгарячілі ясени вусаті

В мережках рушників, немов свати,

На всіх вітрах несуться зустрічати

Весільних мрій незвідані світи!..

Весна із снігу варить сік,

Зливає в дзбан нектар ігристий,

Щоб духів лісу зелен-сміх

В бруньках гогойкнув урочисто!

У щит Зими пустив стрілу

Непереможений Підсніжник.

Він вийшов зустрічать Весну,

Як лицар і коханець ніжний.

Не заснути Мавці навесні:

В кожній брунечці вона, мов вихор.

Заціловує до млості дні,

Будить усе суще теплим сміхом.

Водопад блаватно-чорних кіс

Розхурделивсь сяйвом нершоцвіту!..

І спішить в танок ще сонний ліс,

Щоб зимовий сум з плечей струсити.

Все торішнє залишилось в снах.

Світ — чуткий, прозорий, розпригожий!

От хіба-що — інколи в піснях

Щемкий скрик... на голос Мавки схожий

1. Чим вас привабили ці поезії? Які роздуми, почуття викликали?

2.Якими засобами досягається образність мовлення?

3. Які зорові картини постають перед вами?

4. До якого виду лірики належить кожна з поезій?
Слово вчителя. Кажуть, без пісні нема України, бо українська пісня – це душа народу, його історія, мрія, його дума. Український народ ніколи не зрадить своєї святої душі – народної пісні. «Лиш з піснею я – справжня українка», - виголошує Ніна Талько-Петрук.
Учениця читає вірш «Лиш з піснею я – справжня українка»


Народна пісне — ластівко весняна!

Для мого серця ти — Жива Вода,

Народжена в Великий День Ордана:

Пульсуюча, цілюща, молода.

Без тебе я — німа засохла гілка —

Без цвіту і без імені свого.

Лиш з піснею я — справжня українка,

Луна сопілки пращура мого.

Ти — папороті квітка таємнича,

Розквітла у купальському вогні.

І в радості, і в горі тебе кличу,

Ловлю мелодій звуки чарівні,

Аби з тобою воєдино злитись

І на стезю Свідомості ступить:

Щоб у мені могла ти променитись,

Усе життя благословлять, будить!

О пісне, як дзвенять твої калини!

А сльози в небі зорями блищать...

Ні, не було б без пісні України,

Бо як же душу з тілом роз'єднать?

Та чи ж осмислять це убогі духом,

Що відцуралися святинь живих ?

їм все вк.раїнське й нині «ріже вуха»

1 найріднішим є «язик чужих-..»

Прости нас., давня Берегине роду,

И повір:. ми ще спокутуєм свій гріх....

Бо є майбутнє лиш в того народу,

Який не зраджує пісень своїх.

1. Яким настроєм пройнята ця поезія?

2. Як ви розумієте назву вірша?

3. Які почуття переживала поетеса, пишучи цей вірш?


Слово вчителя. Україна – наша земля, рідний край з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими, талановитими людьми. Вона варта того, щоб її любили й шанували, берегли і захищали. Молиться за долю України, її майбутнє поетеса.
Учень читає вірш «Молюсь до тебе, Україно!»

Молюсь за тебе, Україно!

За день твій завтрашній молюсь,

Молюсь за щастя свого сина

І серцем зболеним горнусь

До твого серця,

Що зціляє,

Що силу і снагу дає.

Моя Вкраїнонько, я знаю:

Найбільше щастя — що ти є!

І лицемірити, й брехати

Мені не дасть твоя любов.

Пречиста, Пресвятая Мати,

У моїх жилах — твоя кров.

В піснях, калинах, житнім полі

Душа возноситься, мов храм.

Вкраїнонько, за твою волю

Я без вагань життя віддам!

1. Визначте тему й основну думку поезії.

2. До якого виду лірики вона належить?
Учениця. У вірші «До нині сущих» поетеса закликає нас не забувати славні подвиги минувшини, відродити їх у своєму серці й пам’ятати, що лише в єдності й любові наша сила.


Єднаймося у цю священну мить,

Даровану для праці, — не забави.

Судилось так багато пережить

Нам, будівничим нової Держави.

І совість хай пречиста, як сльоза,

Йде непідкупним сторожем за нами

І обізвуться тихо

Небеса Безсмертними, живими голосами

Всіх тих, що вже ішли по цім путі,

Та не дійшли до волі і до щастя...

Тож пронесім їх думи по житті.

І хай їх подвиг стане нам причастям.

Повірмо, що людьми прийшли у світ —

Не мавпами. Прийшли, щоб вільно жити.

Як боляче за те, що стільки літ

Серед своїх святинь ми — неофіти...

Єднаймося! Незламність у гурті.

І пам'ятаймо — у любові сила.

... Є тільки в нас Ворота Золоті!

Ключі ж від них — у променях Ярила...


ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап:

1. Написати есе «Чим збагатило мене знайомство з поезією Ніни Талько-Петрук?»

2. «Н е з а к і н ч е н е р е ч е н н я»: «Зараз я відчуваю… розумію… думаю…».
Домашнє завдання. Вивчити один з віршів Ніни Талько-Петрук напам’ять.

Осадчук Г.Г., НВК
Тема: Асоціативний твір - роздум за легендою Ніни Талько- Петрук „Я долечу"".
Мета: розвивати асоціативне підґрунтя мислення, роздум, уяву, аналіз; вчити писати твір-роздум, що є асоціацією на почуте; розкривати здібності, уміння працювати зі словом , виховувати патріотичні почуття, поглиблювати любов до рідної Вітчизни.
Тип уроку: урок розвитку зв'язного мовлення.
Технологічна карта уроку
1. Вступне слово учителя.

- У педагогічній науці творчою вважається самостійна .цілеспрямована діяльність школяра, яка відзначається нестандартним застосуванням одержаних знань, умінь і навичок. У її процесі учень комбінує, змінює чи створює щось нове на доступному йому рівні. Цьому сприяють заняття асоціативного характеру. Художній твір чи уривок художнього твору дає поштовх до творчості, викликаючи цілий ланцюг спогадів , думок, пов'язаних із життєвим досвідом, з тим , що учні бачать у житті.

Я ж пропоную відкрити своє бачення і розуміння подій, які розвиває звягельська поетеса Ніна Талько-Петрук у легенді „Я долечу...". Дуже важливо, щоб ви змогли зрозуміти твір адекватно авторському задуму.
2. Словникова робота:

Асоціація - у психології - зумовлений попереднім досвідом зв'язок уявлень, завдяки якому одне уявлення , появившись у свідомості, викликає за. схожістю, суміжністю або протилежністю інше.


3. Завдання учням: написати твір, у якому розкрити асоціативний зв'язок із прочитаною легендою.

Бесіда :


  1. Пригадайте зміст легенди.

  2. Яка особливість її побудови ?

  3. Як вплинули на вас зображені події ?

  4. Яким постав у вашій уяві Пісняр?

  5. Чому пропав голос у Пісняра на чужині ?

  6. Хто зумів оживити пам'ять маленькому Соловейку ?

  7. Хто з'явився перед співаком у його фатальну хвилину ?

  8. Що розповів Пісняр врятованим про свій дивовижний край ?

  9. Чому легенда має назву „Я долечу..." ?

  10. А які асоціації викликала у вас ця легенда ?

4. Творча робота.

Марина Лабунець

Легенда „Я долечу..." Ніни Талько-Петрук сповнена ідеї патріотизму, любові до Батьківщини. Особисто мені здається, що авторка в образі солов'я хотіла показати людину, що спочатку забула рідний край , а потім у хвилину біди шукала в ньому свій порятунок. Що ж допомогло бідоласі - солов'ю повернутися додому? Звичайно, віра. Віра в те, що він зможе подолати будь-які перешкоди на шляху до рідної домівки. А чи боявся він того, що його не приймуть назад? Що його турбувало? Соловейко відчув принизливе ставлення з боку його колишніх прихильників. Коли він втратив свій чарівний голос. Це ще раз підтверджує те, що не можна забувати Батьківщину. А з чого починається Вітчизна? Вона починається з батьківського порогу, з стежки, по якій в дитинстві бігали босі ніжки маленької людини, із зеленої яблуні під вікном , яка щороку радувала щедрим урожаєм. Отже, треба пам'ятати, що рідна домівка завжди чекає на тебе, і ніколи не цуратися Батьківщини, бо прийде час. Коли тобі треба буде її підтримка.
Іра Андрощук

Батьківщина... Яке дороге, рідне це слово для кожної людини. Та й не тільки для людини. Часто ми, люди .забуваємо про свій рідний край, а от птахи про його - ніколи. Легенда Ніни Талько-Петрук розповідає про солов'я , який забув свій рідний край. Свою Батьківщину. Мені здається, що авторка в образі солов'я зобразила свій рідний край. Що ж допомогло цьому солов'ю в найгірші хвилини його життя? Лісова яблуня. Та саме в цій яблуні в образі цієї лісової мешканки , ми знову бачимо батьківщину - край .який дає наснагу жити. Саме тут соловейко отримав безцінний дар - голос. Якщо всихають корені, по яких пульсувала живильна сила рідної землі. Якщо забувається батьківщина, то людина втрачає все, Її життя стає нецікавим, сумним. Доки в людському серці горить любов до рідної землі, доти й є сенс жити.


Іра Самчук

Які почуття і асоціації викликає в нас слово Батьківщина ? Що приховує в собі, чому так притягує? Батьківщина... Хіба це тільки місце, де ти народився? Ні! Це і батьківська хата, і рідна ненька, рідний край, а разом з цим спогади про веселе безтурботне дитинство. Чому ж ми залишаємо рідні місця? Багато людей змушені виїжджати за кордон з різних причин: в пошуках кращої долі, життя, на заробітки. Та невже можливо покинути Батьківщину на довгий час? А хіба можна розлучитись з нею назавжди? Людина - як пташечка. їй потрібна воля, вільний розмах крил. Вона завжди прагне змін, йде до чогось нового і незвіданого, а разом з цим хоче й стабільності в житті. Так, чимало людей живуть за межами своєї країни. Звичайно, вони можуть насолоджуватися своїми досягненнями, в іншому „світі" зажити щасливо, в достатку, та я не вірю, що ці люди не прагнуть повернутись назад на Батьківщину. Туга за рідними місцями, ностальгія не дасть спочинку. Та чому б не знайти щастя тут, в рідній домівці? Хіба не можна самому йти вперед, покращувати не тільки своє матеріальне становище, а й зміцнювати державу, зробити все для того, щоб пишатися країною, не опускати рук завчасно, боротися?! Адже все це реально. І ми, українці, будемо берегти духовне багатство нашого народу, примножувати його. Наш святий обов'язок - відродити Батьківщину для новітньої слави, для щастя, для злагоди. А яким же має бути справжній патріот? Таким можна вважати тільки того, хто не цурається своєї мови, культури, хто віддано служить своїй матері-землі. Та хіба обов'язково чинити подвиги, що славились би на весь світ; чи обов'язково „перевертати гори" для того, щоб довести свою любов, вірність Батьківщині? А хіба просто, чисто, по-справжньому любити свою рідну матінку-Батьківщину вже не подвиг? Вірити в її світле майбутнє, бути чесним , поважати людей заради того ,щоб показа­ти істинного заслуженого представника своєї країни - це хіба не подвиг? Невже це не вчинок, вартий уваги, зверненої на те, що саме ця країна, а не інша народжує таких просвітителів, праведників, простих, зі щирим серцем і гострим розумом достойних людей? Адже робити добро - це подвиг, любити та шанувати людей - це також подвиг. Та до нього потрібно терпели­во йти . І ми досягнемо цих висот, піднесемося на вершину. Особисто я -долечу.


Антоніна Сребнюк

Кожна людина сама обирає собі долю, сама будує своє життя. Але, як на мене, життя поза межами Батьківщини - це не життя, адже душа, серце, рідне коріння - усе залишається на землі, яка тебе породила. Соловейкові було байдуже, де жити, навіщо. Своє життя і призначення він вбачав у піснях та веселощах. Він мав безліч „друзів", коханок, шанувальників. Звичайно, все це цікаво та захоплююче, але час бере своє. Людина, що довго живе серед лицемірства і удаваного уявного щастя, обов'язково зрозуміє невизначеність свого існування і відчує поклик душі, справжню любов до рідної землі. Саме це і трапилося з Соловейком. Він просто зрозумів, яку величезну помилку зробив у молодості, покинувши свою маленьку Батьківщину - зелений ліс. Людина може зробити безліч неправильних у своєму житті речей, але земля, ця рідна мати завжди зрозуміє і пробачить. Вона може чекати, вона може любити, а це для кожного і є найголовнішим у житті.



Волошина Л.Є., колегіум
Тема: Живий діалог з Валентиною Ксендзук
Мета: розширити власний світогляд та літературні уподобання через знайомство з новоград-волинською поетесою Валентиною Ксендзук.
Завдання: вивчити життєвий та творчий шлях поетеси Валентини Ксендзук.

Скласти хронологію життєпису за фотокартками.

Організувати зустріч з письменницею.
Пролог

Ми живемо на святій землі, яка славиться не тільки історичними сторінками, людьми праці, а й тими, хто відкрив нову сторінку в історії української літератури - це Леся Українка, Юрій Ковальський, Лариса Лук’янець, Лариса Ярмоленко... і, звичайно. Валентина Ксендзук. Ми пишаємося тим, що література рідного краю вийшла на рівень світової. Але це в минулому. Сьогодні ж ми хочемо ближче познайомитися з Валентиною Антонівною Ксендзук - талановитою поетесою, співачкою, пісняркою, скромною мешканкою Новограда - Волинського, Людиною з великої літери і просто милою жінкою...
Принесла циганка мені відкриття,

Що в світі оцім проживу два життя.

Я ж думала: як то? Хіба ж так бува?

Й надовго запали у серце слова.
Тепер я дійсно, по кількості справ,

Завдячена Богу, що сил стільки дав!

Й молюся, й прошу за гріхи каяття

За те, що живу, за свої два життя.
- Валентино Антонівно, скажіть, будь ласка, чи можете розповісти цікаві сторінки з Вашої біографії?

В. Ксендзук:

- Біографія в мене невеличка. Народилася та поки що живу. Народилася в селі Симоних Ємільчинського району в заможній сім'ї колгоспників. Мама моя була домогосподаркою. Нас було четверо - це вже вважалося багатодітною сім'єю. Я була найстаршою. Мені, звичайно, припадало найбільше. Няньчила молодших і допомагала мамі. Вона дуже гарно співала. Відміряв їй Бог 77 років, і в такому віці у неї ще був високий дівочий голос, дуже гарний.
Дорогі мої батьки: Ганна Марківна, Антон Максимович

Батько працював заступником голови колгоспу. Певний час він був першокласним водієм. Тоді правила Комуністична партія. Батько був активний у громадському житті і, звичайно, був членом КПРС. Зараз це неважливо, а тоді було почесно. Я засуджую Комуністичну партію, тому що бачила на прикладі свого батька, як вона впливає на свідомість людини. Він був у всьому дуже категоричним. Нас виховував так само.

Коли мама вішала ікони, то батько перевертав їх навпаки. Це нам дуже не подобалось. І Різдво, і всі інші свята підпільно святкувались. Це народні традиції, і від цього не втечеш. А мама наша була віруючою і нас долучала до релігії. І тоді, і зараз я знаю, що є десь вища сила, яку ми називаємо Творець. Можливо, без Нього у нас не відбувалося б нічого доброго, бо є ще й інша сила на землі, яка називається - зло.

Навчаючись в школі, я брала участь майже в кожному гуртку. Закінчила школу і поїхала вступати до медінституту, але не пройшла за конкурсом і тому вступила до медичне училища. Закінчивши його, вийшла заміж. У 19 років я стала мамою, і тому подальше навчання стало неможливим, але я займалась самоосвітою. Ходила на курси транседентальної медитації індійських йогів. Закінчила курси екстрасенсорики. І все життя допомагаю людям.

Зараз я координатор творчої інтелігенції. Це та професія, про яку я завжди мріяла. А пішла до медицини лише тому, що в мене хворіла мама, яку я безмежно любила. Ось з тієї пори допомагаю людям як медик і координатор творчої інтелігенції. Готую всю нашу творчу інтелігенцію. Це співаки, поети, композитори, танцюристи, художники, творчі вчителі. Працюю в музеї родини Косачів, там і проходять наші зібрання.

В твоїм серці, .любов ясноока,

Чар твоєї, як цвіт, доброти ...

- Скажіть, будь ласка, це Ваш чоловік?

В. Ксендзук:

- Так, це мій перший і останній чоловік, і перша любов. І, мабуть що остання, як кажуть.

З Петром Прокоповичем маємо дві доньки і трійко онуків. Руслана і Оксана навчаються в колегіумі. Кирилкові незабаром виповниться три рочки, ми всі його безмежно любимо.
Діток вродливими, завжди щасливими

Бачить хай, бачить хай наша родина

- Скажіть, будь ласка, на цій фотографії дві дівчинки з Вашим чоловіком - це Ваші доньки?

В.Ксендзук:

- Так, це мої донечки. А на цій фотографії мої внучки - світлина нашої родини (тепер так говорять).



- З цієї фотокартки видно, що Ви побували в Італії. Розкажіть, будь ласка, про свою подорож.

Сниться мені Італія...

В. Ксендзук:

- Прийшлося... Життя заставило. Потрібні були гроші. Я б, можливо, не поїхала, але молодша сестра працювала в Італії, вона й допомогла мені. Я працювала там як медик. Ті гроші, які мені потрібні були, я заробила дуже тяжко. Я працювала з дуже хворими людьми, двоє навіть померло. Але я побачила світ, побувала в Альпах за туристичною путівкою, побачила Європу. Італія дуже квітуча країна. Ось подивіться - це наче камінь, обтягнутий увесь квітами. Дуже гарно.


Я була на острові Сардинія. Зими там не буває, і дуже висока температура. Це все було важко перенести, але круглорічне цвітіння все компенсувало, бо я дуже люблю квіти. А вони надзвичайно красиві.

- Можете прокоментувати ці фотографії?

В. Ксендзук:

- Мені дуже хотілося виростити лимон, і я це зробила. Навіть отримала плоди. Це було так надзвичайно, всі насолоджувалися ароматом і цвітом дерева. Зараз лимон знову цвіте. Але його треба вміти доглядати. Під час цвітіння лимона кімната переповнена духмяністю. Я бачила в Італії дерева апельсин, мандарин, які цвітуть,і мені захотілося в себе вдома мати щось схоже. Взагалі я дуже люблю землю, надзвичайно люблю. Я досі дивуюсь, коли кладу в землю насінину, тому, що через деякий час виростає. Здавалось би: чиста земля і насінина, а потім з'являється рослина.



- Ось на цій фотографії Ви на фоні нашої річки. Ви розповідали, що дуже любите землю, а воду й інші стихії природи, як вогонь, вітер, Ви так само любите?

В.Ксендзук:

- Так, я надзвичайно люблю воду. Вона має щось святе. Я дуже багато читаю літератури про воду, і розумію, що вона— прекрасна. Ви помітили, що коли ви втомились і помили руки, коли ви помили ноги в річці або просто прийняли душ, вам стало легше. А коли ви десь гуляєте, особливо біля річки, взагалі душа і тіло розслабляються, і вас наповнює Божа благодать. Вода - це надзвичайна рідина.

Ця фотографія була зроблена, коли до нас приїжджали друзі з Одеси. Ми їздили до лісу, до госпіталю, там відпочивали. Ця фотографія лишилася, як пам'ять.

- Ось тут Ви тримаєте книжку. Це Ви читаєте вірші?

В. Ксендзук:

- Так. Це мене фотографував пан Єременко, який був присутній на моїх читаннях.



- Ось фото, де Ви читаєте поезію з милою жінкою. Це, мабуть, Ваша колега?

В.Ксендзук:

- Так, це Наталія Гнатюк на святкуванні Дня народження Лесі Українки, це було зимою, 25 лютого.

А це презентація моєї книжки. Поет Петро Худенко присвятив мені свою поезію. Було дуже цікаво.

- А це, мабуть, якийсь музей?

Різдвяний вертеп

В.Ксендзук:

- Так. Це музей родини Косачів. В нас е дуже гарний меценат. Це спонсор - Микола Іванович Мартинюк, який дає гроші на святкування вечорів. Зараз у нас відроджуються традиції Різдва, дні Святого Андрія, Святого Миколая, Святого Василя, і все це ми святкуємо в музеї. Ми і вареники варимо, за народними звичаями.



- Скажіть, будь ласка, ось тут зображено якесь святкування, це що?

В.Ксендзук:

- Це була презентація моєї книжки. Тоді я дуже хвилювалась разом з моєю мамою, бо це була моя перша книжечка. Так, це було свято. Воно відмічалося з дуже талановитими людьми. Взагалі наша Звягельщина дуже талановита. Ви, мабуть, чули про Юрія Ковальського і знаєте його поезію. Це був мій учитель, ми з ним спілкувалися, дружили. А це - день народження Івана Мамайчука. Він написав музику до гімну на слова Юрія Ковальського. Тоді Юрій Іванович дуже хворів, і Іван Федорович попросив мене: "Валю, напиши гімн...". Я знала, що Юрій Іванович дуже хворий і не могла переступити через свого вчителя. Ніколи не можна цього робити. Завжди потрібно пам'ятати, що вчителі - це ваші наставники. Ю. Ковальський написав таки той гімн, і його слова звучать.

А це свято, присвячене ювілею Івана Федоровича Мамайчука.


Епілог
Валентино Ксендзук,

поетесо велична!

Щиро дякуємо Вам за Ваші вірші!

Що, як води Случі,

Такі стрімкі й чарівні,

Не залишать байдужими душі людські.


Волошина Л.Є., колегіум
Тема: Струни душі (літературно-музична композиція за творчістю В.А.Ксендзук)
Мета: познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поетеси, члена Новоград-Волинської асоціації композиторів; виробляти навички виразного читання поетичних творів; засобами художнього слова формувати національну самосвідомість, високу духовність, любов до рідного краю, пошану до батьків, родини; прищеплювати естетичні смаки.
Обладнання: виставка збірок В.А.Ксендзук, гарно оформлене кредо поетеси: «Не животіти, а горіти, займаючи інших».
Хід заходу

Звучить «Гімн Звягельщини» (сл. В.Ксендзук, муз. С.Наумова)



З попелищ вставала Звягельська земля,

Стоптана чужинцем батьківська рілля.

Та жаданим хлібом піднімалась в світ,

Дочекалась волі до своїх воріт.

Приспів:

Роде наш прадавній, земле моя,

Хай святиться миром воля твоя.

Сяє зореносна слава батьків

На порозі нових, світлих віків.
Звягельщина рідна – Лесине ім’я,

Кобзаревим шляхом стелиться життя.

Пам’яті героїв – низький наш уклін,

Нас веде надія до стрімких вершин.

Приспів

Величальна пісня – для тебе, мій край,

В золоті колосся сонцеликий рай.

У блакиті льону хвиля виграє,

Калиново в небі добрий день встає.

Приспів
Учениця, що виконує роль поетеси В.Ксендзук:

Принесла циганка мені відкриття,

Що в світі оцім проживу два життя.

Я ж думала: «Як то? Хіба ж так бува?»-

Й надовго запали у серце слова.
Тепер я дійсно, по кількості справ,

Завдячена Богу, що сил стільки дав!

Й молюся, й прошу за гріхи каяття,

За те, що живу, за свої два життя.

Старшокласниця виконує пісню «Полісяночка» (сл. і муз. В.Ксендзук)

Пахне медом синій ранок,

Вмитий сонячним теплом,

Полісяночка-царівна

Йде по воду за село.

Приспів:

Калинова долина, калинова роса,

Калинова дівчина, калинова краса,

Хлюпочеться у відрах калинова вода,

Калиною квітує дівчина молода.
Ти заглянь у моє серце,дай напитися з відра…

Полісяночко чарівна, ти цілюща, як вода.

В росах ніженьки купаєш, як це щастя зберегти?

У калиновій долині наші зійдуться світи.
1-й ведучий: Тішить затишком родинним…

2-й ведучий: Поліська рідна сторона…

1-й ведучий: Саме ти, наша мила земле, дала сили і наснаги юному серцю розпочати свій творчий шлях, ти допомогла людині-легенді відбутися як поетесі, композитору.

2-й ведучий: Спасибі тобі, чудесне село Симони Ємільчинського співучого краю, що подарувало нам справжню доньку-патріотку.

Учениця:

Лелечий край

Моя ти земле семикрила,

Яка ж в тобі магічна сила,

Терпляче серце, мудрі очі,

Уста калинові дівочі.
Яка душа в тобі завзята,

Прекрасними дітьми багата,

Лани розсипані намистом,

Сади замріяні за містом.
Вербиченьки краса покірна,

Землі своїй довіку вірна,

В льонковім полі водограй

Поліський мій лелечий рай.
Не розтоптали, не пригнули,

Твоєї волі не зітнули.

Розправ же крила, земле мила,

Напни-бо сонячні вітрила!
В очах твоїх не хочу суму,

Печалі в серці, гірку думу.

За щастя світле і за волю

Молити буду Бога й долю.

1-й ведучий: Життя поетеси розпочалося у с. Симони Ємільчинського району. Навчаючись у школі, Валентина Ксендзук брала участь майже у кожному гуртку. Після її закінчення поїхала вступати до медінституту, але не пройшла за конкурсом і вступила в медучилище. Закінчивши його, одружилася, стала мамою. Валентина Антонівна займалася самоосвітою, ходила на курси медитації індійських йогів, закінчила курси екстрасенсорики.

2-й ведучий: Стала координатором творчої інтелігенції. Це те, про що завжди мріяла. Творча лабораторія Валентини Антонівни надзвичайно широка і плідна.

1-й ведучий: Про що б не писала В.Ксендзук, усе просякнуте духом народності, бо її єство заглиблене у життєдайні фольклорні джерела. Її теми актуальні і вічні: любов до отчого краю, до батьків, світле і чисте кохання, кришталеві роси, чари Купальської ночі, краса Случі, біль Чорнобиля, - власне все те, що є сутністю української душі…

1-й учень:

Стигле літо

О, як п’янить мене це стигле літо,

Обійми сонця ніжно-золоті

Неначе двері в рай святий відкрито,

Неначе в тому раї ми святі.
В теплі зело колишеться грайливо

Мо’, з-поміж трав є переліт-трава?

А твої очі сяють пустотливо,

Купальська ніч відкриє нам дива.
Ми станемо удвох на крила ночі,

Засвідчимо шлюб Сонця і Води,

І попливуть у даль вінки дівочі

І світ їх поєднає назавжди.
І переліт-трава спаде сто цвітом

Доріжку місяць світлу прокладе

І наречу тебе я своїм літом,

Що поруч по житті зі мною йде.

2-й учень:

Літепління

Ти повернись до мене літом

Хоча б коротким, нетривким,

Тим неповторним нашим цвітом –

Таким далеким і близьким.
Згадаєм щиру повінь сонця,

Засмаглих рук п’янке тепло,

Навстіж розкрилені віконця,

Щасливих днів легке весло.
Як матіола жде вечір’я,

Щоби віддать свою жагу,

Так я чекаю під сузір’ям

Щасливу зіроньку свою.
Ти повернувсь до мене в осінь

Яскравим літом золотим,

Ти повернув мені ту просинь,

Що кличе голосом твоїм.
Я упиваюсь тим видінням

І щиро про себе молюсь

За це маленьке літепління

Й так втратити його боюсь.



3-й учень:

Скресає Случ

Змахнула синь мені крилом прозорим,

Яскравий промінь влучив в те крило,

І заіскрився день понад простором,

Розсипавши навкруг своє тепло.

Я завмираю від отого дива

І кожен раз народжуюсь увіч,

Бо то є щастя – вічне й незрадливе

Відчути весноньки манливий клич

Мереживом струмочки заіскрились,

Шукаючи дорогу в більший світ,

А я боюся, щоб не заблудились,

А щоб відчули хвиль високий зліт.

Скресає Случ, неначе від пологів,

Вдивляється в проталини живі,

Сховає повінь в мілині пороги,

І завирують води польові.

Я хочу влитись в цей потік живлющий,

Упитись сплавом сонця і тепла,

О, сило, чудодійна, невмируща,

З яких країв початок ти взяла?

Мотив п’янкий несу тобі в дарунок,

Мов кришталеву чашу чарівну,

Я бережу твій перший поцілунок,

Що нам обом подарував весну.

Учні виконують пісню «Чорнобильська печаль» (муз. І.Мамайчука)

В спустошенім краю блука печаль,

До неба мертвий простір обнімає,

Знайшла навік притулок тут, на жаль,

Чорнобильська земля моя ридає. (3)

Приспів:

Забута Богом і людьми,

До сонця руки простягає,

Чаїно падає грудьми,

В молитвах прощення чекає. (2)
Поволі догора обжитий світ

І та земля, що шаною зігріта,

У пам’яті весна, вже стільки літ,

У здичавілім мороці розбита. (3)

Приспів

Огляньтесь, люди, що на вас чека?

Земні закони писані віками,

Хай боронить вас доля від гріха,

Чорнобильська земля – то біль між нами. (3)

Приспів

2-й ведучий: Усі ріки життя починаються з отчого дому, з найріднішої людини на Землі – матері. Саме їй присвячено поезію «Священна матір»

4-й учень:

Над простором віків – велична жінка

Майбутній рід тримає на руках,

Несе життя, не знаючи спочинку,

Важкі турботи на своїх плечах.

О, та спокуса у саду Едемськім

Дала пізнати їй Добро і Зло,

І витерпіти муки всі вселенські,

Аби лиш щастя віддано цвіло.

Священна матір – берегиня роду,

Оберіга вогонь свого житла

І дуже мало просить в нагороду –

Щоб в мирі виросло її дитя.

Кохана, мила, ніжна і вродлива,

Невтомна бджілка в метушні буття,

В своїх жалях і радісна й журлива,-

Жіночі невимірні почуття.

А час ребро Адамове гартує,

На зламі літ нова доба стоїть,

І жінка сильна часом тим крокує

Й з надією в прийдешнє променить.

1-й ведучий: У філософському розумінні життя має свою беззаперечну закономірність – воно має початок і має кінець. Початок – це завжди радість. Радість – це пізнання. У природи свій цикл безперервного життя. І починається він весною – з першим підсніжником.

5-й учень:

Підсніжники

Першу квітку любові, сонця, неба й землі –

Цей чарівний підсніжник – я дарую тобі.

Він так схожий на тебе, на цілунки твої,

Тої юної вроди дай напитись мені.

Приспів:

Підсніжники, підсніжники,

Розсипані перлинами,

Щасливими іскринами

В закоханих очах.

Підсніжники, підсніжники,

Блукали ми годинами,

Веселими стежинами

Із квітами в руках.
Нас весна частувала золотавим теплом

І вітала співучим молодим джерелом,

Тої ранньої квітки запашний аромат

Чарував і бентежив, як рясний зорепад.

2-й ведучий: Всеохоплююча любов, яку випромінює Валентина Антонівна до землі, до людей, до природи, її теплий ліризм відчувається у кожній поезії, особливо в інтимній. Тому, очевидно, в ній стільки барв.

6-й учень:

Співає тиша

Співає тиша над верхів’ям гаю,

Погожий ранок розсипа тепло,

Й так хочеться зануритись у зграю

Казкових мрій, мов у блакитне тло.
Обняти зором сині море-хвилі

І випити до дна всю глибочінь,

Відчути погляд твій жагучо-щирий

Й здолати сумніву безвинну тінь.
Нехай ця тиша і беззвучна мова

Розкаже більше, ніж гучні слова,

Пречистий день звивається так ново,

В нім кожна мить – мелодія жива.

7-й учень:

Бракує слів

Ми, мабуть, збожеволіли з тобою,

Смакуючи кохання дар палкий,

З’єднались воєдино із весною,

Разом несучи синь-туман п’янкий.
У трепетних руках живе признання,

Магічних струн довершеність дзвінка,

Я вгадую твоє стрімке бажання,

Моя любове, радісна й сумна.
Жага цілунків котить млосні хвилі,

І світ неначе вислиза з-під ніг,

Я знову бачу очі твої милі

І щастя неземного оберіг.
Бракує слів у цьому божевіллі,

Лиш злива ніжності нас огорта,

Не в змозі ми перечити тій силі,

Що в світ краси й любові поверта.
То ж дай мені уста свої, коханий,

Нехай на них залишу жару слід,

Щоб не згасав цілунок той жаданий

Через суєтні паралелі літ.

1-й ведучий: Інтимна лірика поетеси вражає своєю відвертістю, щирістю і ніжністю почуттів, тому вона – не просто поезія, а й пісня, що глибоко западає в душу.

Ансамбль виконує пісню «І поки зорі воду п’ють» (сл. В.Ксендзук, муз. М.Куркача)

А живовід земля дає,

Єднає спраглими устами –

Там щастя мріяне своє (2)

Козак чекає вечорами.
Твої я відра, серце, вмить

Наповню чистою водою,

І поки зорі воду п’ють, (2)

Ми покохаємось з тобою.
Зозуля літ нам накує,

І гай шумітиме листвою,

А ясний місяць, як на те, (2)

Заручить нас удвох з тобою.
Не бійся, зіронько моя,

Матуся рідна зрозуміє:

Любов’ю квітне вся земля (2)

І біля тебе серце мліє.
А живовід земля дає,

Єднає спраглими устами

Козак дівчину знову жде (2)

З чарівно-синіми очами.

2-й ведучий: У Валентини Антонівни багато друзів, вірних, добрих, любих, незрадливих. Це про них написаний вірш «Вірність».

8-й учень:

Я бачила ту вірність лебедину,

Він ніс її на крилах, наче птах,

У Зоряну Світлицю ту єдину,

Де двійко лебедят і рідний дах.
Зустрів її таку маленьку й ніжну,

Що ледь сягала косини плечей,

І вже не міг забути свого щастя

І тих веселих відданих очей.
Серця горіли полум’ям шаленим

І неба синь гукала далину,

Таким безхмарним, радісним, грайливим

Здавався час, що линув у весну.
Життя двох лебедят їм дарувало,

Купало в росах ніженьки синів,

Раділо серце лебедя стрункого,

І погляд лебедички все яснів.
Та хвилею біда у дім скотилась

І ноги в лебедички відняла

Так підкосила зоряне те щастя,

Щоб з лебедем злетіти не змогла.
Ридало серце, плакала оселя,

Де взяти сили, де її знайти,

Лиш лебідь з сумом думав на просторі:

Кохана, знаю, як допомогти.
Він брав її на руки, як на крила,

Свою маленьку віддану весну,

Давав їй силу, віру і надію,

Звину наснагу й синю далину.
Роки летіли, підросли і діти

Зростали у борні добра і зла.

За них вона молитви шепотіла,

Тепло своє ділила, як могла.
Та видно так судилось лебедичці,

Щоб першою піти у небуття,

Лишивши двох лебедиків і землю,

І вірність щиру, що її несла.
Він все один, той гордий сивий лебідь.

Несе у серці полум’я живе,

Шукає в небі рідну Одаринку,

Що білою хмариною пливе.
Я бачила ту вірність лебедину…

1-й ведучий: Але є й ще одна подруга у поетеси, теж вірна їй усе життя. Це поезія, яка стала частиною її життя, яка завжди з нею, сповнена радості і смутку, пахне маминою вишнею і гріє любов’ю, віє затишком і спокоєм, дає сили, надихає на розважливі вчинки. А, можливо, втомлює?

Учениця, яка виконує роль поетеси, читає поезію «Коли втомлюся»

Коли втомлюся я життям щоденним,

Я зачерпну наснаги у Случі

І обніму кремнисті кручі,

Щоб білий світ не став буденним,

Я загублюсь у берегах шовкових,

Знайду кохання квіт палючий,

Той надзвичайний і разючий,

Що світ тримає у любові.

Коли стомлюся долі догоджати,

Піду до батьківської хати,

А там мене зустріне мати,

Пригорне: «Годі все до серця брати!

Дивись лишень, яка стоїть пшениця,

Як гарно сонце пригріває,

Як в полі жайворон співає,

Розкішно як розквітла медуниця…»

Коли втомлюся я життям щоденним,

То мушу біль журби здолати,

ВВ джерелах Лесі силу брати,

Щоб білий світ не став наскрізь буденним.


2-й ведучий: Здається, буднів не буває у кипучому, бурхливому житті Валентини Антонівни, бо з нею завжди пліч-о-пліч йшли і йдуть гарні люди - Ю.Ковальський, В.Грабовський, І. Мамайчук, М.Куркач та багато інших.

Шостак-Тюфанова Н.М., НВК
Мабуть, моїй долі так судилось,

Жить на тому клаптику землі,

Де у Лесі серденько забилось,

Де блукали ніженьки малі, -

з трепетом написала ще одна сучасна письменниця Новограда – Волинського, піснярка, дослідниця творчості і життя Лесі Українки, інших відомих постатей Новограда - Волинського Валентина Антонівна Ксендзук, яка вже близько 7 років координує творчу інтелігенцію міста, до якої, за її визначенням, і я належу. На святі, яке було проведено у дні святкування Лесиних іменин у музеї Косачів, переплелися 2 часові прошарки, зустрілись дві пісні – Лесі Українки і В.А.Ксендзук. Жадаю, щоб доторкнулось до першоджерел творчості двох землячок щонайбільше поціновувачів.



Тема: Зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями

(Леся Українка)



(Літературно-мистецьке свято, проведене в музеї сім’ї Косачів, за участю В.А. Ксендзук, поетеси-піснярки Лесиної землі)

Мета: познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поетеси-піснярки, членом Асоціації композиторів Новоград-Волинщини;

сприяти виробленню навичок виразного читання поетичних творів;

сприяти розвитку світогляду, творчого мислення, мовлення гімназистів, засобами художнього слова формувати національну самосвідомість, високу духовність, любов до рідного краю, пошану до батьків, родини, прищеплювати естетичні смаки.
Обладнання: портрети Лесі Українки та Олени Пчілки, стенд із фотокартками В.А. Ксендзук, під ними підписи-цитати з її віршів, збірки творів, куди увійшли вірші і пісні письменниці; на центральному стенді - вислів із темою заходу, оздоблений волошками, вислови із творів поетеси на плакатах.


  1. Під вільним небом України

Квітує Лесина земля.

Міцніють паростки родини,

Їх слово Лесі окриля.

  1. Мої пісні – душі моє струни,

Що радістю чи сумом виграють,

То крила зореносної фортуни,

Що сили у житті мені дають.

Вступне слово вчителя.

Вже стали доброю традицією зустрічі гімназистів у цій святій залі із творчими людьми Новограда-Волинського, яким завжди передує прослуховування цікавих відомостей із життя сім’ї Косачів, куди нас гостинно запрошувала багато разів їх організатор - енергійна, талановита і надзвичайно великодушна наша землячка В.А. Ксендзук. Її образ викликав у Олени Левчишиної із 7-А ось такий відгук.



Валентина Антонівна Ксендзук – жінка з поетичною душею і чаруюче гарною зовнішністю. Її світлий образ, як і її вірші, випромінюють людям тепло та яскраве світло. В лагідних очах завжди проглядається привітність і добро. Це взірець оспіваного образу українки, яка розкриває свої таланти для рідних земляків.

Напровесні, 25 лютого, народилася Леся Українка, а місяцем раніше – наша славна Валентина Антонівна. Нещодавно всі прогресивні творці міста і області вітали піснярку із славним ювілеєм. Ці дві дати, шановні добродії, і об’єднали нас у цій залі. Перегорнімо першу сторінку нашої зустрічі…



Ведучий 1. Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси і трави, що на тій землі виростають і тими водами напуваються, мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

Ведучий 2. Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його слово… Із кожним народженням поета знову й знову народжується надія природи, надія народу.

Ведучий 3. І ось зазвучав її голос – тихий і ніжний, проникливий і мелодійний, пристрасний і пломенистий - голос великої Лесі Українки.

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

Самій не довго збитися з путі,



Та трудно з неї збитись у гурті “…

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, -

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

Ведучий 1. Її вірші висвітлювали багатогранне життя народу, її слово здатне як розчулити душу, так і підняти легіони воїнів на боротьбу.

(Пісня “Десь вітер грає на віолончелі. ”)



Ведучий 2. Леся бажала, щоб її пісня зустрічалася з піснями – подругами і не була самотньою!

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана,

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді гучная зграя

Далеко шляхами – тернами.

Ведучий 3. А в своїй драмі-феєрії «Лісова пісня» Леся Українка задається нелегким питанням: чи можливо віднайти гармонію у нашому житті. На її думку, цю можливість дає лише мистецтво, краса, музика і слово.

Ведучий 1. «Феномен Лесиного генія не міг не зачарувати юну “симоняночку”: їй захотілося збагнути витоки цього поетичного дива», - писав Валентин Грабовський, голова Житомирського літературного об’єднання, про Валентину Антонівну Ксендзук - шановану нашу гостю!

Ведучий 2. Добродійка Валентина народилася в поліському співочому краї - с. Симонах сусіднього Ємільчинського р-ну нашої Житомирщини. З дитинства кохалася в поезії і піснях. І куди б не заносила доля у житті, завжди була поряд пані Пісня. Згодом почала писати свої пісні, є членом Новоград-Волинської асоціації композиторів. Життєвий девіз: ” Не животіти, а горіти, займаючи інших”.

Ведучий 3. Здається, саме Лесина муза надихнула Валентину на перші поетичні відкриття. Вона вірить, що “Лесина душа між нами завжди живе в борні Добра і Зла”.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка