Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка2/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Лесі ми плетем віночки... (Леся Українка у творчості поетів Звягельщини)
Мета: ознайомити старшокласників з творами місцевих поетів, присвячених Лесі Українці, донести силу поезії, виховати любов до рідного краю, глибоку патріотичність почуттів, формувати естетичні смаки, розвивати образність мови.
Тип уроку: Урок ліричної поезії.
Обладнання: твори поетів, фонозапис, портрети поетів-земляків.
Учитель. Леся Українка... Це ім'я овіяне всенародною любов'ю. Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабливість.

„Кожним словом, кожним променем душі, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім'я їй - Леся Українка," - роздумує про відповідальність митця перед історією видатний український письменник Олесь Гончар. Тому-то навіки запам'ятав народ образ своєї поетеси.

Її іменем названі школи, вузи, бібліотеки, театри, вулиці. Споруджується пам'ятники, серед них - прекрасний у нашому рідному місті, яке й стало її колискою. Ім'я її носить серце міста - площа, на якій у дні Лесиних джерел проводяться найзворушливіші зустрічі, Палац культури та кінотеатр, наша гімназія названі на її честь. Громадсько-культурними осередками є музеї Лесі Українки та родини Косачів.

Образ поетеси увіковічнють художники, композитори, письменники не лише України, а й братніх народів.

Вірші-присвяти Лесі Українці її земляків - це данина не лише пам'яті великої поетеси, а й звіт перед нею за право жити на цій землі, називатися новоград-волинцями.

Напередодні учні 10 класу одержали завдання ознайомитись з творами поетів Звягельщини, присвячених Лесі Українці, щоб на сьогоднішньому уроці висловити свої думки і почуття, викликані цими поезіями та одночасно відкрити своє бачення і розуміння авторської душі, хисту, таланту, непереможного прагнення піднести образ Лесі Українки на п'єдестал величі людської любові. Дорогі старшокласники, я запрошую вас до слова на тему: "Лесі ми плетем віночки".



Учениця. Я хочу прочитати поезію Лариси Ярмоленко "Ні! Я жива! Я буду вічно жити!". Ця поезія передає пророцтво матері про велич ще ненародженої дитини. Вона наче уві сні відчула, що її дівчина, яка має от-от народитися в цьому привітному надслучанському Звягелі, буде незвичайною, особливою, великою.


«Ні! Я жива! Я буду вічно жити!»

Останній промінь Звягель освітив...

В лютневу ніч замріялись зірниці.

В малім будиночку, де Косач жив,

Свіча горіла на вікні в світлиці.

Рука спокійна, ніжна та жива

Вкладала душу в білу сорочину –

Це Ольга вишивала край вікна,

Чекала нині другу вже дитину,

Заніжив раптом дивний лейтмотив,


Думки та мрії в серці відкликались...

Слова та звуки в ніжний її спів

Закрила очі... Наче бачить сон...

І тихо задрімала край віконця.

Ось ніби чує: древніх круч стодзвін

Мелодію відлунює на сонці.

Дівча маленьке в вишиванці тій,

В віночку з різнобарвними стрічками

Іде назустріч жінці молодій,

Що в білому стоїть над берегами.


Учениця. Мати не помилилась. Зійшла на Звягельську Говерлу її донька, бо мала те святе, що «підійма серця»

Моя вічна Мавко, не заплачу!

Лиш торкнусь твоїх стодзвонних струн -

Зазвучать вірші, і світ побачить

Лесиних джерел величний струм.

Помовчу. Високий злет у вічність

Від случанських круч розпочала.

Стоголоса німфа поетична,

Ти в цей світ із Звягеля прийшла!

Будуть шаленіти древні скрипки

Від твоїх всесильних дивних слів!

Ти для світу - Леся Українка,

Так назвати Бог тебе хотів!

Ти вершила праведне та вічне,

Те святе, що підійма серця

Ти вогнем палала поетичним

Водночас велична і проста.

Дивний світоч на шляху до правди,

Звягельська Говерла древніх круч!

Як прекрасні слів твоїх тріади,

Повінчала з вічністю їх Случ!

Учитель. А чому ж так люблять нащадки Лесину поезію?

Учень. Бо вона, її поезія, «стосила, як весна», - так безапеляційно стверджує Лариса Лук'янець у вірші «Лесина весна.»

Лесина весна

Весна ввірвалась з журавлиним криком,

Із першим білим-білим пелюстком,

Прилинула в вікно моє розкрите,

Загомоніла сонячним струмком.

І я прийшла на тихий берег Случі

Принесла легку радість у душі,

Я до цієї пам'ятної кручі

Принесла ненаписані вірші.

А ще принесла ніжну квітку білу,

Що першою з-під снігу зацвіла,

Свою весну принесла я несмілу,

її весну послухати прийшла.

Вона до мене обізвалась співом –

Співала то великая душа,

Здалося, відродилися мотиви

Вербової сопілки Лукаша,

Що так весняно грає - серце крає,

Мов тьохка соловей, зозуля витина,

Збагнула я: до мене промовляє

її поезія - стосила, як весна.

Учитель. Леся Українка всім серцем, кожним променем своєї багатогранної душі любила Україну, ім’я собі обрала величне - Українка. А чи вміємо ми так любити Україну, як любила вона?

Учень. Любити народ, свою Україну може лише той, хто живе її болями, радощами, стоїть на передньому краї боротьби за щасливе життя, хто має велику силу духу. Такою була Леся. Нащадки її називали одержимою, Ломикамінь, дочкою Прометея.

А от чи є нині такі одержимі? На це питання відповісти непросто. Але я не помилюся, коли назву одне ім’я - це Ніна Талько-Петрук. Я ознайомилась з її творчим доробком і зрозуміла: це незвичайна жінка. Сенс життя вона вбачає «в служінні Україні, в пошуках та пізнанні творців». Сили духу, сміливості у самовираженні вона просить у Лесі Українки. Прагне, як і Леся, мати чистий і гучний голос, що розбудить читача і вселить у нього почуття гідності і гордості за приналежність до великої української нації.



Навчи мене, Лесю!

Навчи мене, Лесю, як ти Україну любити,

На гострім камінні барвисті квітки вишивать.

Життя не боятись і віри в добро не згубити.

Навчи мене, сестро, як іскру безсмертя впізнать.

Я йду пороти бурі, обпалюють блискавки ноги,

Іду на твій голос, щоб чути нескорений спів!

Я теж - українка.

І сильна, і горда від того:

Ношу в своїм серці мелодії Лесиних слів.

Учень. Мені дуже подобається її поезія «Мавчині сни».

Автор Ніна Петрук.



Мавчині сни

Стара верба прибралася до сну

І кличе Мавку голосом сопілки.

А та спішить у сонячну струну

Сховать надію, віру у весну,

Розбрунені веснянки і гаївки.

Вже й ліс-праліс, відчувши легкість крон,

Підносить доні калинові крила,

Аби зима їй кров не остудила,

Дарує осяйний свій ареал!

І Марище сичить, сичить безсило...

«Ще пошукаю найстійкіших квітів...»

Ряхтять за нею світлячками сни,

Щоб згодом стати феєрверком літа,

Святковим гуком Мавчиного світу,

Який не досягнула тінь вини!

Верба давно прибралася до сну

І кличе Мавку голосом старечим

А та ховає в сонячну струну

Весняний заповіт, її луну.

Можливо, ця струна - гінець Предтечі?!

Учитель. Серед місцевих поетів найбільшу плодотворною у розкритті образу Лесі Українки є Валентина Ксендзук. Саме Лесина муза надихнула Валентину на перші поетичні відкриття:

А тут земля не спить попід снігами -

Все співом Лесиним лунким бринить.

Феномен Лесиного генія

зачарував і переконав:

Лесині першоджерела слід

шукати в народнопісенній спадщині:

Уперше тут весну свою стрічала,

Повірила у Мавку і казки!

І все життя тут подумки блукала -

О, незабутні звягельські стежки!

Невгасна пам'ять ходить берегами,

Тамує спрагу біля джерела.

То, може, Лесина душа між нами

Зажди живе в борні Добра і Зла.

Учень. Надзвичайно лірична поезія Валентини Ксендзук. Читаєш її легко, сприймаєш близько до серця. Ось послухайте: «Заплету два береги». Метафора така розлога, як і береги нашої Случі, які описує поетеса:


Заплету два береги Случі

І вплету в них Лесині джерела,

І поставлю три святих свічі

У це свято, музами веселе.

Хай горять ті свічечки мої,

Хай вогні досвіти нагадають,

І нелегкі будні у вогні,

Як метелики, до тла згорають.

Обнялися квіти у красі,

Де ступали ноженята Лесі

Чорнобривці й мальви у росі,

І туман відсріблює на плесі

Кожному куточку поклонюсь

І нап'юся пам'яті настою,

У єдине джерело ввіллюсь

Й, наче Мавка, стану під вербою...

Щоб відчути дихання її,

Спів кохання у тремтливих грудях

Зачерпну той диво-дзвін душі

І, як Мавка, подарую людям.

Учитель. Є у Лесі Українки твір «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами», присвячений Сергію Мержинському.

Цей шедевр викликав у Валентини Ксендзук певні асоціації, які вилились у поезію під назвою „Останнє побачення."



Учениця. (читає напам'ять):

Вона відчула крик трояндових пелюсток,

Уже зів'ялих, але ще живих…

Нерозділеним було кохання до Сергія Мержинського. Та це аж ніяк не притуплювало почуттів, бо Леся любила. І кохання додавало їй сил у боротьбі з недугою. Сильна особистість Леся Українка. Щось все-таки було у неї від Прометея. Донькою Прометея її називають, (читає поезію В. Ксендзук)



Дочка Прометея

А тут земля не спить попід снігами —

Все співом Лесиним лунким бринить

Те джерело, як Сфінкс, що над віками

Живлющим чаром в Вічність полетить.

Вже провесінь летіла в піднебессі,

Народження вітала день новий.

І час святий, коли устами Лесі

Освячений джереляний напій.

Дочка у Прометея народилась

На прапрадавній Звягельській землі,

Яскраво й чисто зірка загорілась

І світло запалила ув імлі.

Уперше тут весну свою стрічала,

Повірила у Мавку і казки

І все життя тут подумки блукала -

О, незабутні Звягельські стежки!

Незгасна пам'ять ходить берегами,

Тамує спрагу біля джерела,

То, може, Лесина душа між нами

Завжди живе в борні Добра і Зла.

Учень. А я прочитаю поезію «Тут у Лесі серденько забилось» - Кожен з нас може з гордістю заявити: то велике щастя жити на тому клаптику землі, де блукали маленькі ніженьки Великої Поетеси.

Учень. Ким же треба було бути, щоб вивищитись над цими народами, щоб стати мірилом духовності усім прийдешнім поколінням?

Ким же треба було бути, щоб здолати дистанцію від першої маленької збірки віршів - до безсмертя, до проникнення в душу народу, його історичну пам'ять? Треба бути Генієм, треба бути Прометеєм, треба бути Лесею Українкою!



Учень. Серпневої днини 1987 року на святу Новоград-Волинську землю з усіх-усюд зібралися співвітчизники Лесі Українки на відкриття чудового пам'ятника. Цікаві є й пам'ятники в Києві, Луцьку, Ялті, Грузії, Канаді. Та цей, у Новограді-Волинському, якщо не найкращий, то найрідніший.

Постає образ Лесі Українки. Вона сидить на величезному камені, а поряд - джерело, з якого вона вперше напилася і до якого, багато сходивши по світу, повернулася, щоб народитися у червоному граніті й безсмерті.



Прийшла в зажурі і задумі,

Присіла тихо на порозі,

Мабуть, стомилась, натрудилась,

Пробувши весь свій вік в дорозі.

Тобі всміхалися стежини

У Случі береги веселі

Вклонялись верби посивілі

І добрий день в твоїй оселі.

Вітаємо у ріднім домі:

Тобі - наш хліб і сіль священні,

Тобі - серця наші і думи,

І наші клопоти щоденні.


Учитель. Є у Валентини Ксендзук збірка «І поки зорі воду п'ють», яка вийшла до друку 2001 року. А в ній - перший розділ – «Квітує Лесина земля». І дуже приваблюють поезії, покладені на музику місцевими композиторами. Та найкраще представить цю сторінку свого твору сама Валентина Ксендзук.

(Валентина Ксендзук розповідає про свою пісенну творчість, з якої постає незримо і велично образ Лесі Українки)



Учениця гімназії та учитель музики Л.В. Сірук виконують пісню «Лесині віночки», музика Івана Мамайчука.

Лесині віночки

В'ється стежечка з горбочка,

В трави повертає,

Лесі ми плетем віночки,

Сонце нас вітає.

Приспів: Скільки квітів прибережних!

І зелену м'яту

Виплетемо обережно

У вінок до свята.

Подоляночку водила

Тут маленька Леся,

Своє личенько вмивала

У Случанськім плесі.

Приспів: Грають весело сопілки,

Виграють дзвіночки,

Прикрашають нам голівки

Лесині віночки.



Учитель. Розкриваючи тему «Література Звягельщини і Леся Українка», варто визначити особливе місце в ній нашого великого поетичного серця - Юрія Ковальського. Він був незвичайним ведучим мітингів під час «Лесиних джерел», засідань Плеяди у музеї Лесі Українки. А скільки чудових віршів присвятив своїй Наставниці. Розділ у його книзі «Зимові квіти» називається «Лесина гора». Тому-то Юрій Ковальський дочку свою іменував Лесею:

Твоє ім'я ми донечці дали:

Чому - іще не зна мале тендітне,

Всміхається, мов сонечко привітне,

До всього на оновленій землі.

В його очах, як в чистім джерелі,

В країні небо голубине квітня,

Вогнів палає сяйво досвітнє,

Хоч поза ними бродять ночі злі.

О спадкоємцю Лесі Українки,

В нове життя торуючи стежки

У серці пісню мужньо пронеси...


Учениця. А мені дуже подобається його поезія «Тут у Лесі серденько забилось».

Тут у Лесі серденько забилось

Розчешу лучанським вербам коси,

В желюговім шелесті замру,

Столочу у діамантах роси,

Сяйво помаранчеве зберу,

І засяє зоряниста врода

На густих росплетених косах,

Заіскриться на журливих водах

І розквітне в любих небесах.

Скелі нахилилися над бродом,

Щоб напитись срібної води,

І ведуть берізки хороводи,

В травах загубились їх сліди.

Он бори соснові споглядають,

Таємниче кличуть: придивись...

Я нічого кращого не знаю -

Тут мої стежки всі зійшлись

Мабуть, долі так судилось

Жить на цьому клаптику землі,

Де у Лесі серденько забилось,

Де блукали ніженьки малі.

Смакувати радість живодайну

У джерелах вічно молодих,

Засівати нивку урожайну

І чекати паростків живих.

Жить на цьому березі стрімкому,

Відчувати часу гучний плин -

Я велінню доброму такому

Вдячна буду до старих сивин.

Учениця. Коли читаєш поезію «Ломикамінь», то наче наяву бачиш тендітну юнку, яка милується берегами своєї Случі, а в очах у неї сум, сльоза радості палає на щоці. Чому? А ви послухайте поезію і зрозумієте.

Ломикамінь

Розлущився граніт,

І квітка Ломикамінь

Розкрила пелюстки,

Росу струсила з віч:

- Це сон мене збудив -

Вогонь на Орифламі,

Червоні корогви

Спалили чорну ніч

Зоріє день.

Я знов на березі веселім

Своєї Случі,

Біля матері-верби.

Я довго йшла до них,

Розламуючи скелі,

Озброєна мечем

Страждань і боротьби.

Тепер я не одна

Дивлюся в рідні очі,

І радості сльоза

Палає на щоці.

Збулись мої слова,

Думки-гадки пророчі:

Я з вами, ковалі і сівачі,

Й співці.

Мене земля

Голубить колискова,

Джерельце-дебринець

З долоньки напува,

Запрошує в свій дім

Дочка Лісовика

Це вже не сон, не мрія -

Явина жива

Довкруж - будови

Нижуть поверхів намисто,

Блакитна Случ

Вогні у косу заплела.

... Розлущився граніт,

І пісня в серці міста,

Мов квітка Ломикамінь, розцвіла

Учениця. «Своя Сафо в своїй Елладі» - так образно назвав роль і місце великої поетеси Юрій Ковальський у вірші «Весна»

Весна

Весна хрещатила барвінки

І насівала скрізь квіток.

А чоло Лесі Українки

Терновий стискував вінок.

Весна справляла перемогу

Усе співало навкруги,

А Лесину круту дорогу

вгортали холодом сніги.

«Скуй меч собі із криці слова,

червону витчи корогву

і як спартанка чорноброва

стань в фалангу бойову.

Сіяй, пишайся в цій обладі

Пророкам лжі наперекір,

Своя Сафо в своїй Елладі, -

Державні пушкінській тригір,

В країні канівської кручі

З високим домом Кобзаря,

З колискою своєї Случі,

Ясна поезія зоря", -

Весна так Лесі говорила,

По світу ллялася луна,

Була весела, щедра, мила

Та переможеця весна.

Учень. Особливе місце у творчості Юрія Ковальського займала постать Лесі Українки. Він її нерозривно пов'язував із своїм рідним містом, а називав його все-таки Лесиним!

Я люблю тебе, Лесине місто!

Зачароване плесом Случі.

Ти цвітеш і шумиш падалистом,

На свята й роботу йдучи.

В твій потік я вливаюсь щоранку,

Небо пісні вдихаю, ловлю

Щебетання дзвінке волинянки,

Що від мавок у нашім краю.

Ми зустрінемось біля «Лілеї»,

Як домовлено. Площі овал

І сюди від Случі, від хатини своєї

Прийде Леся на свій п’єдестал

Будуть вірші звучати на святі,

Розмаїття легенд і пісень

Я люблю тебе місто! Крилато

Ти злітаєш у завтрішній день


(Звучить фонозапис пісні Юрія Ковальського «Слався, рідне місто»)
Учитель. Леся Українка надихає на творче слово і юних. Учениця 10 А класу написала поезію «До Лесі».

Учениця. Гордий дзвін імені Лесі Українки живе в наших серцях, породжує палку любов до її творчості, переповнює почуттям гордості за свій народ, який спородив її в період чорного лихоліття і з вдячністю згадує нині, в час великих творчих починань в умовах незалежності, вільного поступу до Щастя, Добра, Любові.
(Учениця читає поезію власну).

Шостак-Тюфанова Н.М., НВК


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка