Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка3/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Складають Лесі оду представники освітянського роду (урок-зустріч у стінах Лесиної вітальні)
Мета: познайомити учнів із біографією письменників рідного краю (вчителів за професією) Юлії Левкович, Лесі Гудзь, їхніми віршами, присвяченими творчості Лесі Українки; ознайомитись із літературознавчим поняттям - ода; сприяти розвитку навиків виразного читання, акторських здібностей;

виховувати інтерес до творчості Лесі Українки, поетів рідного краю, повагу до талановитих земляків, любов до всього оточуючого.


Цілі.

Учні знатимуть: біографії письменників рідного краю, теми, зміст їх творів, коло проблем, що піднімають автори у віршах.

Учні вмітимуть: аналізувати художній почерк письменників, висловлювати власні думки з приводу почутого, проводити пралель між творами Лесі Українки і сучасників-земляків.
Тип урок: вивчення нового матеріалу.
Вид: урок-зустріч.
Обладнання: портрети Ю.Левкович, Лесі Українки, фотографії, що засвідчують найяскравіші сторінки життя письменниці, збірники творів, влучні вислови з них, аудіозаписи, декорації для інсценізації.
Прийоми, форми роботи: бесіда, "незакінчене речення", діалогічне читання, лекція, ілюстрування.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.

(Входжу і читаю)

Святий Господи, на урок іду!

Дай душевних сил і дай мудрості.

Всели віру, що учень - мій друг,

Дай енергії і дай мужності.

Особливий світ я в собі несу.

Діти ждуть мене, жде мене їх суд.

Їм добра хочу, а раптом спіткнусь...

Врятуй, Господи, нашкодить боюсь.

Захисти від їх безрозсудності,

Від невіри і серця глухості.

Полонити дай їх увагу,

Пригадати - усе, що знаю!

Доброти мені дай, а ще - гордості,

Дай ще спокою і дай строгості,

І любові - до найшкідливіших,

І поваги - до найбідніших.

Хай поймуть вони - разом нам брести,

До мети однієї йти,

І неприятель спільний в нас,

І війна буде з ним не раз.

Встояти дай проти тупості,

Проти лінощів і проти скупості,

Проти глуму і скверни слова,

І нервовості, й перевтоми.

Ти врятуй нас всіх від агресії,

Від жорстокості, від депресії.

Здолати зло ти нам дай сповна,

Щоб в нас усіх була думка одна.

Дай же, Господи, світлої радості

І найвищу дай насолоду -

На вершину мені піднятися -

До душ юних учнівського роду.

Цю молитву учительки написала Юлія Йосипівна Левкович, учителька СШ №5, письменниця. Щоправда, російською мовою, а я її, як зуміла, переклала українською. По-моєму, це шедевр учительського творіння, який, в російському варіанті, став народним віршем серед студентів Житомирського педуніверситету. Відчувається, що учительство для Юлії Левкович було сенсом життя, відчувається, що досягнула вона вершин у своїй професійній справі! На жаль, сьогодні вона дивиться на нас із висоти вічності, тому на святковий урок, діти, я запросила її рідну сестру, теж вчителя вищої категорії (середньої ніколи №6), надзвичайно добродушну і щедру людину - Валентину Йосипівну Блощук (аплодисменти), а ще - вчителя вищої категорії, чиє серце, як вона пише у передмові до своїх творів, «завжди залишатиметься на олтарі Розумного, Доброго, Вічного». Це колишня вчителька нашої гімназії, а нині журналістка газети «Лесин край» - Леся Архипівна

Гудзь (аплодисменти).
ІІ. Цілевизначення та планування.

1.Оголошення теми та мети уроку.

2.Визначення цілей.
Ш.Опрацювання навчального матеріалу.

1. Розповідь учителя з елементами бесіди та доповненням її виразним зачитуванням віршів учнями.

У своїй поезії «Посвята вчителям» Леся Гудзь стверджує, що у педагога доля велична.




Крізь років лет, крізь рух епох,

В усі часи над білим світом

Велична доля - Педагог,

Безсмертний мудрості хранитель.

Учителю! Тобі життя

Дало покликання велике:

Ти із маленького струмка

Ведеш у світ могутні ріки.

І хай сплітаються стократ

Світи небесні із земними,

У ниву мудрості й добра

Ти сієш Вічності зернини.

Творчість Юлії Левкович і Лесі Гудзь багатогранна, вони порушують одвічні проблеми добра і зла, життя і смерті, кохання і вірності, мрій і дійсності, краси природи і сенсу життя, але вчителі-письменники зуміли знайти в творчості Лесі Українки, 137- річницю від дня народження якої святкуватиме 25 лютого увесь світ, те, що відповідало їх потребам, надихало, окрилювало. Часто уривки з її творів вони беруть за епіграфи до власних віршів, таким чином, возвеличуючи славетну Лесю Українку. Тому сьогодні, дорогі діти, ми відійдемо від буденного аналізу прослуханих поезій, а сприйматимемо їх як велику оду славетній землячці.

Як ви гадаєте, що таке ода?

(Ода - урочистий вірш, присвячений якійсь видатній події, відомій особі.)

Але, перш ніж читати поезії, ми завжди звертаємося до біографії письменників. Не буде винятком і сьогоднішній урок. Велике спасибі Валентині Йосипівні, що вона подарувала нам збірочки творів Юлії Йосипівни «Погожа осінь» та «Белый город», то ж ви, діти, вже мали можливість ознайомитись з її творами. Про себе, своє життя Юлія Йосипівна розповідає в «Поэме о себе».
2. Бесіда.

- Що ви дізнались про цю незвичну жінку, прочитавши поему?

(Орієнтовні відповіді:

- Юлія Левкович - вчитель російської мови і літератури. Вона обожнює свою професію, любить дітей, школу, своїх колег.

- Це любляча мати, в якої є донька, а називає вона її «моє сокровище», «моя зеленая веточка», «самое прекрасное произведение мое».

- Юлія Йосипівна занурена в світ книжок, яких у неї стільки, що можна побудувати новий гарний будинок.

- Поетеса закохана в своє рідне місто Новоград-Волинський.)
Вчитель:

Ближче і детальніше познайомимось із цією жінкою, коли про неї розкаже її рідна сестра Валентина Йосипівна.


3. Лекція-розповідь сестри поетеси.

Моя єдина сестра Юлія із шістьох дітей Левковичів народилася в селі Майстрові Новоград - Волинського району на Житомирщині 9 серпня 1936 року. Ми з сестрою були такі несхожі(вона була старшою), в усьому вона була першою. З дитинства була дуже слухняною, спокійною, врівноваженою, і тому мені завжди її ставили в приклад. Дуже швидко навчилася читати(сім'я перед Великою Вітчизняною війною переїхала в місто Новоград - Волинський, і там Юлія пішла після закінчення війни в перший клас семирічної школи №4). Жила сім'я постійно в нестатках, адже працював один батько. Батько, Левкович Йосип Францович, працював спочатку на залізниці, потім на хлібозаводі, а згодом - на заводі сільгоспмашин слюсарем до кінця життя.

Мати, Левкович Теофілія Карлівна, працювала у сім'ї, робила все для того, щоб ми не померли з голоду. Особливо важко приходилось в післявоєнні роки. Щоб вижити, шукали їстівне деінде: рвали кропиву, на полі збирали щавель, шукали мерзлу картоплю, збирали колоски на полі... Незважаючи на труднощі, усі ми вчилися дуже добре. Старший брат Михайло після закінчення четвертої семирічної школи продовжував навчання у школі №3. Закінчив її із золотою медаллю і пішов учитися в Ленінградську авіаційну академію.

Юлія закінчила 7 класів школи №4 з Похвальною грамотою і продовжила навчання в Коростишівському педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою і поступила в Житомирський педагогічний інститут на філологічний факультет, російський відділ. Ще навчаючись у школі, багато читала. Було прочитано І. Тургенєва, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А.Чехова, О.Пушкіна, М. Лєрмонтова, І. Гончарова, М. Горького, В. Жуковського і т.д. Усі ці твори та багато інших придбала для власної бібліотеки, незважаючи на матеріальну скруту.

Юля індивідуальністю була з дитинства. Пам'ять мала незвичайну. Прочитавши декілька разів вірш, уже знала його напам'ять. Пам'ятаю, як під час навчання в семирічній школі №4 на батьківських зборах прочитала поему "Сон" Т.Шевченка напам'ять, і вже тоді всі дивувалися, як така мала дитина вивчила всю поему. Я любила побігати, пострибати, а сестра постійно щось читала, аби тільки її не чіпали, не давали якусь іншу роботу. В інституті була незмінною старостою усі 5 років. Відвідувала літературну студію, якою керував Борис Тен - перекладач і письменник, він їй дав путівку в літературу. Саме Борису Тену (Миколі Васильовичу Хомичевському) Юля присвятила збірку "Погожа осінь".

Тоді ж, під час навчання у інституті, вийшла збірка творів письменників Житомирщини "Перший сніг". У цю збірку увійшло перше оповідання Юлії "Айстри". В інституті вчилася відмінно, закінчила з відзнакою. Рік працювала журналістом в Олевській газеті. Потім повернулася до рідного міста Новограда - Волинського, влаштувалася у міську школу №5 учителем російської літератури.

Коли темою уроку була поезія, вона обов'язково вивчала її напам'ять. Знала "Євгенія Онєгіна" О.Пушкіна, поезії М.Лєрмонтова, О.Блока, С.Єсеніна, А.Ахматової... Учні інколи питали: "Ви знаєте "Войну і мир" напам'ять? Були впевнені, що їхня вчителька все знає. Коли у п'ятій школі запитували учнів, кого з учителів вони найбільше люблять, то виявилося, що найбільшою прихильністю учнів користувалася Юлія Левкович.

У неї є багато ненадрукованих творів. Але це був її вибір, вона не виявляла бажання їх друкувати, вважала їх інтимними, не для "загального користування". Вийшла заміж за колишнього свого учня Михайла Фаустова. Народилася донечка. У ній, маленькій Юлії, втілено "неповторимое, неведомое никому". Надзвичайно талановита, з тонким почуттям прекрасного, дівчинка виправдала надії мами - Юлії Йосипівни. Пише вірші, грає на фортепіано, у школі та інституті вчилася блискуче.

Коли вийшла книжка "Погожа осінь"( 1998р.) потім "Белый город", Юлія висловлювала побоювання, що не всі її зрозуміють. Мені довелося побувати на святі за творчістю Юлії Левкович у Житомирі. Читали її вірші напам'ять, чимало проспівано романсів на слова сестри, інсценізовано твори "Любов і почуття", "Море". Надзвичайно тонко передано думки людини до прекрасного, до гармонії, до ідеалу...

Підступна хвороба обірвала життя Юлії раптово. Ще 10 днів тому вона була на уроках, а 27 жовтня 2000 року Юлії Левкович не стало. Не вірила, що це кінець, надіялася, що після операції справа піде краще. Гірко і важко було прощатися з сестрою, яка була взірцем у всьому. Та поети не помирають...


Вчитель. (Вказуючи на плакат)
Фотокартки та ваші ілюстрації, діти, на стендах - яскраві доповнення до розповіді нашої гості. (Вказую рукою на плакат і читаю)

Я думаю про Лесю Українку,

Ту дівчину поліську, що зростала

У нашім ріднім Новоград-Волинську,

А потім піснею всього народу стала, -

писала вона в одній із своїх поезій. У збірці «Погожа осінь», яку вона присвятила своєму вчителю, письменнику Борису Тену, є розділ «А квітка-ломикамінь пломеніє», присвячений творчості Лесі Українки.


Алегоричність назви дає зрозуміти, що Леся для поетеси - титан духу. Послухайте вірші із цього розділу.
4.Виразне читання віршів напам'ять учнями.

Люблю я ранків спалахи-заграви,

зимою - заметіль, а влітку - спеку...

Безсонні ночі творчі, радість зльоту,

найбільше ж - думку про титанів духу,

що так красу життя вбирали в себе,

щоб потім людям все віддать без жалю.

Я думаю про Лесю Українку,

ту дівчину поліську, що зростала

у нашім ріднім Новоград - Волинську,

а потім піснею всього народу стала.



***

Шуміла злива, гнулись вишні,

небо пломеніло.

І був на диво гарний гомін грому весняного.

Десь здалеку вже втома підкрадалась,

і сон покірно лист хилив додолу.

День танув і щезав нечутно,

щоб завтра знов, по-іншому, заграти –

веселим щебетом пташок і барв розливом,

потоком радості людської невгамовним.

Весна була шалена, говірлива,

як завжди молодість буяюча, тривожна.

їй серцем дівчина всміхалась співчутливо,

усім єством розквітла їй назустріч.

її душа була - весни стихія.


***

Струнка, серйозна, сіроока, ніжна...

Такою ти мені здаєшся завжди.

В душі твоїй злилися шепіт гаю

і проліска блакить, струмка дзюрчання,

і твердість дуба з пущі лісової.


Твоя жіночність в глибині таїлась

і виливалась в ніжній мові Мавки

та в музиці сопілки чарівної.

Ховала ти в собі слабке й тендітне.

Рука по клавішах покірних бігла

й журливі та сумні зривала звуки.

(Звучить мелодія)

А ніч прозора танула, сіріла,

і світлий день займався знову.

Лесю!

Ти завжди мужньо йшла йому назустріч,

ти - переможець над привиддями нічними.

Світила ти вогні ясні для люду,

що в темряві невпинно йшов до щастя нелегким шляхом звивистим, тернистим.

Слова твої тверді були, як криця,

були мечем слабкому в битві грізній,

і кожне з них жариною іскриться,

що в полум'я роздмухане народне.

Слова ті - квіти, барви-переливи,

що сіяла ти на морозі лютім

і сходила весна, крилата, світла,

і зіронька веселая, провідна

сіяла в небі темнім, непогожім.

Так, недарма ти звалась Українка,

недарма на Волині народилась.

Як радісно, що ти жила на світі,

що квітка-ломикамінь пломеніє.

Ні! Ти не вмерла! Жити будеш вічно,

бо в серці мала те, що не вмирає.

Вчитель. Настільки талановито написала Леся Українка «Лісову пісню» - драму-феєрію, в якій утверджується торжество добра над злом, возвеличується кохання,- що герої її вже близько століття подорожують по світу. Діти, чули про них ви в музеї Лесі Українки, куди ми з вами ходили, бачили вчора постановку у виконанні старшокласників. Ось якими уявляла їх Юлія Левкович.

Учениці. (читають вірші)

Чужі були усім дуби старезні,

високі сосни знали лиш самотність.

Бездумно верби листям лопотіли.

Було усе німе, мовчазне. Якось

прийшло дитя замріяне, біляве.

Великими од захвату очима

вдивлялось в очі проліска блакитні,

вслухалось в тихе листу шепотіння,

торкалось злегка стовбура горіха,

в задумі гладило кору шорсткої вільхи,

ступало сторожко по моху оксамиту.

Зринали образи в її уяві.

І ліс мінився, грав, як в дивній казці.

Той дуб уже родину мав і друзів,

був добрий, говорив, ставав поважний,

стара верба-бабуся завжди спала.

А в житі колосились довгі коси

русявих польових красунь-царівен.


А в шумі лісу, буйнім і веселім,

зринав вогненний вітер-Перелесник.

Чарівна синь квіток, пташина мова

сплітались в образ дівчини вродливий,

що здавна Мавкою в народі звалась.

А десь далеко, як відгомін щастя,

хтось грав співуче-ніжно на сопілці.

...Було то потім: стіл, папір, чорнило,

безсонна ніч, закреслень нетерплячість,

задума, швидке-швидкеє писання,

і радість ранку – «Лісовая пісня».

Світ зачитавсь поліською красою.

Було то потім, потім - трохи згодом,

а зараз: раптом спалахнула думка,

щоб зовсім вже не згаснути ніколи.

І тут вона уперше народилась

- ось тут, у гаю, над Случем-рікою.

Вічна мелодія

Чарівне Полісся! Омріяний краю!

Веселкові барви! Квітучі розмаї!

На полі зеленім біліють ромашки,

десь пісню солодку виспівує пташка.

По золоту жита ще хвиля гуляє,

і вітер колосся достигле гойдає,

і краплі дощу на капітановім листі.

Русалка кружляє в червонім намисті.

У лісі тінистім куточки є темні.

Там дивні події - казкові, таємні:

палкий Перелесник - нестримний,

гарячий,

шумить Водяник, непокірної вдачі.

Там юний Лукаш на сопілочці грає,

а потім у долі, як жити, питає.

Заквітчана Мавка по хащі блукає.

«О грай же, коханий!» -

все просить, благає


Любові земної мелодія вічна,

як завжди, прекрасна, і знову трагічна..

Та пісня так ніжно, так лагідно ллється...

Але скоро стихне. Те щастя минеться.

Мелодія згасне, зів'яне, загине...

Дружиною стане практична Килина.

А Мавка у відчаї. Мавка страждає.

Слідочки минулого щастя шукає.

О Мавко! Не плач! Твоя нота лірична

Жила в твоїх сестрах - Сольвейг, Беатріче.

Любов і краса - мрія кожної жінки.

Про тебе напише одна українка.

І зірка у Мавчинім серці згоріла,

і іскри ті з полум'я душі зігріли.

... І знову весна. Вона ходить по гаю.

І знову Лукаш на сопілочці грає.

І проліски, ряска, верба зеленіють,

тумани, і небо, і води синіють.

Сьогодні хтось щастя і долі шукає,

і просить заграти: «Коханий, благаю!»

Сучасні барди називають його п'ятою порою року, Юля Левкович - вічною мелодією. Це почуття - (підказують учні) - кохання. Саме йому присвятила поетеса розділ, який називається «Квіти з полум'я серця». Це ніби роздум поетеси над прочитаним листом Лесі Українки до Сергія Мержинського, розмова з древністю і з жінкою майбутнього після втрати коханого друга.


5.Інсценізація діалогу Лесі, Древності і Жінки Майбутнього.

Леся

- О древній краю!

Далекий краю!

Я повертаюсь

до тебе знову:

скажи хоч слово!

Скажи, чи вірна

була царівна

у древнім віку?

Якого ліку

від болю серця

шукала зроду?

Чи справді вроду

хорошу мала?

А як кохала?

Древність

- О вірна, вірна була царівна

і мала вроду, і не у воду

на себе дівчина задивлялась,

а зірку в серці свого кохання

все тому лицарю дарувала,

Що любим звала,

Судилась доля їй незвичайна!

Не визнавала вона нічого,

крім того бога - кохання свого,

На муки вічні пішла царівна,

але зосталась коханню вірна.

І свого лицаря не зреклася,

бо серце вільне.



Жінка майбутнього

- Кохання жінки - промінь яскравий, ранку заграва, розквітне дивним, чудовим цвітом палкого літа. Коли ж на ясне вранішнє небо насунуть хмари, а зла негода посеред літа вітром ударить, ясні пелюстки всі позриває - цвіт умирає! Любов зів'яне і посіріє, серце змарніє, полум'я згасне, в попіл візьметься і рознесеться.



В серці гарячім

зродиться іскра

й знову засяє

променем-літом.

В серці квітучім

зійдуть троянди

й знову заграють

барвами-цвітом.

Лесю! Ти сильна!

Ти нездоланна!

Мрію кохану

доля згубила,


гордо стояла,

щастя світанок

тіні закрили –

ти ж не змарніла

серцем багатим! –

в пломінь знялася,

в горі зуміла

піснею стати,

у безкінечність

перенеслася.

Лесю! Ти мужня!

Перед бідою


вставши до бою,

не повертала.

Лесю! Ти щедра!

дай мені квітів –

я їх посію,

дай мені іскор –

я їх злелію.

Іскри-зірки

будуть ясно сіяти,

квіти нев'янучі,

вічні, чудові,

будуть зростати.

Леся

- Я сильна, кажуть, я в піснях крилата.

В них владний голос, блискавиць польоти,

в них схрещуються меч з мечем іскристо,

і грім, як бубон, кличе в бій за волю,

а хвилі підіймаються високо.

Я сильна, тверда, мужня.

Все ж я жінка.

Тихо розцвітають

в мені хороші, ніжні, білі квіти...

Вони цвітуть одному лиш на світі,

і їх лише один зірвати може.

Та не зірве вже він моєї рожі.

Його немає. Він вже не зі мною.

І квіти зчервонілись густо кров'ю.

Тобі дарую той букет кривавий,

щоб і твоя любов цвіла яскраво,

щоб не стоптала цвіт, не збур'янила,

бо він кохаючому серцю милий!

Не кожна жінка його в серці має,

не в кожній він зірками розцвітає...

Учитель. Мабуть, в кожної людини є речі, які нагадують про якісь зворушливі миті в житті, наштовхують на роздуми, примушують чи то посміхнутися, чи, навпаки, сумувати. Бачимо, що такі спогади проявляються у пані Юлії, коли читаємо почуттєву замальовку «Жасмін».

Учениця. (зиразно читає)

Пахне жасмін - букет з кількох гілок. Поморочиться голова. Я дихаю цим ароматом і слухаю свою тишу.

Я чекаю.

Чекання притаїлось ще в бутоні мого серця.

Зараз воно розквітло і запалало пристрасно.

Чого я чекаю - не знаю. Я тільки вся завмираю, коли воно

наближується до серця. Воно - сильне, яскраве, бездонно-щасливе. Воно

забере і понесе у височінь, і тоді все минуле життя виявиться

далеко внизу, дрібне, незначне...

Безперечно, жасмін - улюблена квітка Юлії Левкович, а ще - цвіт вишні, якому присвячена поезія «Я забілію цвітом вишневим». А ось ще одна замальовка про жасмін, але Лесі Гудзь!



Цвіте жасмін в обіймах сонця й літа,

Спиняє подих світлим ароматом,

І вечір, в дивні пахощі сповитий,

На тихе перетворюється свято.

А щодо вишневого цвіту, то, як зізналася мені Леся Архипівна, це цвіт її молодості. Вишневу гілку з першого побачення вона зберігає і досі. Мабуть, не випадковим є те, що і пані Леся, і пані Юля захоплювались цвітом чистоти і неповторності. Це доказ того особливого сприйняття світу, яке є у справжніх поетів, і немає, на жаль, у простих людей.


Монолог зламаної вишні

Не ламай мого цвіту, людино,

Не зривай з моїх вуст поцілунків весни -

Це ж у мене святе, єдине.

Не каліч мого цвіту, не гни.

Мої віти в тяжкому поклоні -

Я тобі ще стократ поклонюсь,

Я сипну тобі вишень в долоні,

Кину в душу кохання вогню...

Не ламай мого цвіту, людино,

Ти ж бо юна така, як я... -

Не послухав. Зірвав і кинув...

Вихор змилувався - підняв.


Дорогі гості, оці гірлянди із жасміну і вишневого цвіту - для Вас.

(Вручаємо подарунки)
Плетучи гірлянду шани Лесі Українці, нам хочеться послухати Лесю Гудзь. Я її знаю - талановитою студенткою, діти гімназії пам'ятають -знаючою, люблячою вчителькою. Решту вона сама про себе скаже.
6. Лекція-виступ поетеси.

Життя. Робота. Мої учні. Люди. Рідна Немильня, де народилася у 1975році. Поезія. Пісня... Люблю їх і не мислю себе поза цим незвичним світом. Пов'язана з ними усіма струнами своєї душі від колиски і до останнього мого подиху. А ще - школа. Стати учителем вирішила після закінчення Киківської школи, тому й вступила до Житомирського педінституту, який закінчила у 1998 році. Ще навчаючись, з 1996року, працювала у ЗОШ свого села Немильня до 2003 року. Була переможцем районного та лауреатом обласного конкурсу " Учитель року". Потім - учителювання у гімназії. А з 2004 року працюю у редакції газети "Лесин край". Нині - завідуюча відділом листів і масової роботи.



Життєве кредо - бути потрібною і корисною людям. Щаслива, коли бачу схід сонця і ходжу босоніж по росі, вдихаю аромат хлібного поля і заслуховуюсь пташино-жаб'ячими хорами, усміхаюсь зустрічному і пригортаю до грудей дитину. Тому й народжується слово. Друкувалася у альманасі обласної спілки письменників "Косень", газетах"Не хлібом єдиним", "Вільне слово", "Інтерес", "Звягель-інформ". Окрім участі у різноманітних конкурсах, захоплююсь рукоділлям, шиттям та цікавими людьми, які надихають, як Леся, творити і писати.
Ідіть до Лесі

Ідіть до Лесі - не лише у свято,

Йдіть просто так - без пишності й прикрас,

Ідіть до неї - в Бога ж днів багато,

Вона завжди чекатиме на вас.
О, скільки в муках жито-пережито,

В пекучих днях їдкої самоти!

І пахли так прощально-сумовито

Трояндами зів'ялими листи.
О, як не вміла жити упівсили,

Любила світ до самозабуття.

Так небагато в доленьки просила –

Прожити, щоб не мати каяття,

А ще - хоч хвильку часу наостанок –

Побачити русалок наяву,

Над Случчю розбудити тихий ранок

І...заспівати... «Пісню лісову».
Ну, от і Звягель. Стежечка до Случі.

Стрімка вода лоскоче острівок:

Там серед верб сопілочка плакучо

Озвалася на Мавчин голосок.
І вже слабка рука останні сили

Вкладає у рядки в записнику:

Так легко ще ніколи не творилось,

Думки в'язались, наче у вінку...


Стомившись, сіла трохи відпочити,

Притримавши від вітру сторінки.

Спинивши вічність, ожила в граніті

Тай залишилась з нами - на віки.


Учитель. З нами - Леся Українка, з нами - її герої.
Серпень

От і скінчилось, Мавко,

Твоє стоголосеє літо.

Люди жито пожали,

И русалка з калини втекла.

Вже й старенька верба

Не напоїть тебе буйноцвітом -

Повалили її, порубали -

Й на дрова пішла...

Де ж блукаєш, сестрице,

Яким заквітчалася цвітом?

Що співаєш, яких

Переймаєш дівочих пісень?

Говорив мені клен, що ночами

Йому все снишся,

Шепотів Ясен-князь,

Що ввижаєшся навіть удень!

Бачу: йдеш по стерні,

А волоссям твоїм грає вітер,

І, напоєна зорями,

Крутиш шалений танок.

... Й не розсиплеться в осені

Жменьками золота літо,

Не зів'яне забутим

На житнім стодолі вінок!


Учитель. Леся Гудзь не звертається до Лесі Українки, вона говорить від її імені, а це свідчить про велике розуміння всесвітньовідомої поетеси.
Останній Лесин монолог

Ну, що, прийшла?

Ти ж так того жадала –

Скорити як не душу, то хоч тіло,

І в час, коли від болю я страждала,

Кістками над душею торохтіла.

О, ні, не плачу я, нема жалю за тілом,

Та й по душі жалоби не ношу:

Свою любов я в серце Мавці зародила,

Свою весну - в сопілку Лукашу,

Свої слова я оберну в зірниці –

Хай зблиснуть десь надією в пітьмі,

Коли зачахнуть ідеали ниці

Або забракне сили у борні.

Хоч тілом квола я - ще дух мій сильний,

А ті колишні квиління й жалі

Нехай озвуться тихо в час осінній

В журливім журавлиному "курли"...

Ну, от, здається, ніби все сказала,

І час, наданий Богом, прожила,

І ти, кістлява, білі зуби скалиш,

Вже й руки для обіймів простягла.

То що ж - кінець?

Прощання з білим світом?

Моя свіча поволі догоряє,

Та я - жива! І буду вічно жити,

Бо в серці маю те,

Що не вмирає!

У передчутті смерті Леся хотіла побачити квіти, які найбільше любила - квіти провесні - проліски. Тому прошу підспівувати відому пісню «Проліски» на слова Лесі Українки. (Виконую пісню разом із учнями)

Як у кожній родині, у кожній сім'ї, у освітянській є - великі поети і малі. Послухайте віршики-квіточки наших дітей (Всі бажаючі діти читають вірші)

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1. Вправа "Продовж речення". "На сьогоднішньому уроці мені найбільше сподобався вірш..., бо..." , "На сьогоднішньому уроці я усвідомив...".

2. Виставлення оцінок.

V. Домашнє завдання. Написати відгук про зустріч.

Учитель. На мою думку, наш сьогоднішній урок є поновленням того віночка, який щороку плетуть гімназисти у дні вшанування її пам'яті.

(Танець «Лесі ми плетем віночки»)

Діти, урочистим видався сьогодні урок? А значить, Ода вдалася! Дякуємо нашим дорогим гостям, сподіваємося на подальші зустрічі, бо то дарма, що твори Юліїї Левкович і Лесі Гудзь невеликі за обсягом, за обширом душевного тепла вони варті не одного грубезного тому. То ж вчитуйтесь у них, набирайтесь життєвої мудрості.



Осадчук Г.Г., НВК


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка