Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка4/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Слово про рідний край (за творчістю поетів Звягельщини)
Мета: розкрити любов до рідної землі, Новограда-Волинського, прищеплювати любов та відчуття краси поетичного слова, форму­вати патріотичні почуття.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Форма уроку: урок громадянської лірики.
Обладнання: збірки поетів Новоград-Волинщини, ілюстрації, грам­платівки.
Хід уроку

Учень.

Є дерево на Звягельській землі:

Зерниця сонячна зійшла у слові,

Веселка бавиться в безмежній кроні,

Що ним творець співців благословить.

В чутливім лоні гомонять пісні,

Росте на скелі, епіцентрі літ.

Казки, легенди, птиці голосні,

Тут кожен може прихисток знайти,

Надії, мрії, сни, крилаті коні.

Відчуть себе нарешті світлом світу,
Вогненним сонцем прискають плоди, -


Ріднею Лесі, побратимом вітру,

У кожного свій смак: гіркі й медові,

Володарем свободи й висоти,

Звідкіль це дерево потрапило сюди?

Є дерево на Звягельській землі.

Учитель. Цією поезією-епіграфом відкривається перший літератур­ний альманах "Зерниця" - плід творчості письменників Звягельщини. На кроні Звягельського літературного дерева розрослись могутні поетичні гілки нинішніх співців Лесиного краю. Хто ж вони? Хто ж формує це поетичне дерево? Я пропоную дати визначення поетичного кредо (учні визнача­ють).

• Лариса Лук'янець - майстриня ажурних поетичних мережив;

• Наталія Ігнатюк - авторка колоритних поліських пейзажів, що вміє ткати сріблом по золоту;

• Ніна Талько-Петрук, яка молиться за долю України і вчиться у Лесі, "як життя не боятись і мрію в добро не згубити";

• Валентина Ксендзук - авторка прекрасних пісень, язичниця почуттів і поетичних настроїв, які нерозривно пов'язані з самопочуттям матінки-природи;

• Сергій Руденко зі своєю розхристаною поезією, який любить блука­ти дорогами весни і закликати усіх стрічних очистити перед Богом свої руки;

• Олена Дорошенко, яка в поезії знаходить душевне спасіння;

• Галина Гордійчук, що наполегливо шукає поетичні образи та ритми;

• Євген Луконін, який вважає життя класною штукою;

• Ігор Завгородній із своїми правічними Буреловами думок і почуттів;

• Анатолій Клюско - поет, який прагне, щоб люди відчували його по­езію серцем.

Всі вони люблять наш Звягельський край, ті місця, що таять у собі велику притягальну силу. Сьогодні на нашому уроці озвучимо поезії, які возвеличують нашу Вітчизну, край Волинський, рідне місто над Случчю, що стало колискою Лесі Українка. Саме про нього із замилуванням писа­ла в свій час Олена Пчілка:



Ви, Звягеля скелі, узгір'я веселі!

Ми з вами так довго живали!

Найкращі літа з життя свого світа

Мої проміж вас пролітали!

Земля Звягельська особлива. Саме тому до Лесиного будинку при­їжджали такі видатні майстри слова, як Максим Рильський, Андрій Ма­лишко, Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Ліна Костенко. А яким бачать рідний край місцеві поети?



Учениця. Мені дуже подобається поезія Нагалії Ігнатюк „Пісня Ук­раїни".

Ні нащо не зміню цю врочисту замріяну тишу.

Золоті колоски аж до сонця далеких вершин,

Україно моя, я ніколи тебе не залишу,

Ти-навіки в моїх, наче птах, розкрилених віршах,

Диво-квітам душі потайних дитячих стежин.

Пахне листом земля і осінніми пахне дощами,

Пересохлим гіллям, де розрісся розкішно чебрець,

Пахне димом багать і останніми боровиками.

Соковитою клюквою між пуховими мохами,

Тополиною піснею, що гомонить вітерець.

А ясночола берізка в такому яскравому злоті,

На зеленому фоні сосневих правічних борів,

Дикі бджоли свої медові наповнюють соти,

Гарбузами весільними хлопців лякають городи,

Запізнілий ще сонях за літом, мабуть, зажуривсь.

Рубіновим сяйвом стрічає світанок калина,

їй закохано явір співає величний сонет,

Найдорожча моя, колиско душі - Україно,

Ти у серці моїм вічна пісня життя журавлина,

"Ти - єдина моя найвірніша у світі стежина,

Що ніколи не зрадить, нізащо не зрадить мене.

Тільки зрілий майстер може так залюблено писати про рідну Україну, милуватися осінніми дощами, вдихати розкішний чебрець, слухати топо­лину пісню, розуміти явірний сонет, підносити пісню життя журавлину та йти найправильнішою у світі стежиною.



Учень. Є ще одна поезія у Наталії Ігнатюк про рідний край. Послу­хайте:

Краю мій коханий

Краю мій коханий, мій поліський краю,

В кожній твоїй квітці - крихітка мене,

Кожну деревинку серцем обіймаю,

Над натхненним зелом я чоло схиляю -

Хай травника кожна в душу зазирне!

Як люблю весною я бродить по лісі

І вдихать до болю сонячний бальзам,

Де берези в танці вітами сплелися,

Проліски на ніжки весело сп'ялися,

А на лозах сірих - котиків туман.

Сон-трава блакиттю відбиває небо,

Анемони пахнуть, аж тремтить душа!

І з конвалій диких упиваюсь медом,

Запашним і чистим, білосніжним медом,

Хоч вони відкритись зовсім не спішать.

Первоцвіт травневий - мов маленьке сонце,

Чебрецева ковдра бджолам и гуде,

Мальва-королева під моїм віконцем




Казкою наснилась на світанку доньці -

Та ж такого дива більш нема ніде!

Тут - моя Вітчизна, тут - батьківська хата,

Мамина могила, перший крок життя,

І кохання перше, як пташа крилате,

Перші мої вірші і... біда заклята,

Першої образи гостре відчуття,

Тут мої бажання, тут мої надії,

Тут мені зозуля накувала літ,

І нехай я жити до сих пір не вмію,

Та земля у горі, бо ж своя, - зігріє,

Тільки тут навчилась я любити світ!

Краю мій коханий, мій поліський краю,

Я без тебе - тільки скошена трава,

Я без тебе - гілка зірвана, і знаю...

Без коріння навіть дерево всихає,

А у ріднім краї серце оживає!

Тут ціла панорама природних багатств нашої Воззвятельської землі. Настільки яскраво і образно поетеса передає природу поліського краю, що все наче оживає перед очима. Наталія Ігнатюк відтворює зорові, слу­хові, нюхові образи: ніжні проліски, чудові анемони, дикі конвалії, що пах­нуть запашним і частим медом. Первоцвіт, чебрець, мальва - все це українське диво. Вони і навчили любити світ, милуватись його фарбами н хати ніжні аромати.

То ж хіба є вище блаженство?

Ні! Нема! Бо лише у ріднім краї серце оживає!

Учень. Клянеться в любві до рідного Новограда-Волинського і Галина Гордійчук.

Рідне місто


Тут я народилась,

Вперше закохалась,

Плакала й сміялась,

Світу дивувалась.

Тут мій дім, колиска,

Найдорожчий спогад.

Новоград-Волинський -

Батьківські пороги.

Повернуся знову

До свого я роду

І полину тихо

На случанські води.

У житті дороги -

Всіх не відгадаєш,

Але й на чужині

Новоград згадаю.

Я б хотіла щиро

Пам'ятати вічно

Ранки, надвечір'я

І травневу нічку.

Рідне місто - це твій дім, твоя фортеця, а тому кожен повинен її обе­рігати. Перші дитячі кроки, перше кохання, світанкові зустрічі й вечірні розмови, нічні прогулянки в теплу весняну погоду... Чи знаєте ви щось радісніше і рідніше? Дорогий серцю батьківський поріг, теплий дім, улюб­лене місто постійно кличуть, зваблюють, манять і зустрічають гостинно, інтимно, по-материнські, сердечно.



Учень. Ігор Завгородній пише російською мовою. Та це зрозуміло, адже народився й зростав у Куйбишеві (нині Самара), служив у армії. В поезії "Куда бы мы не залетели" він узагальнено пише про рідні береги, які завжди сняться й кличуть. Яка б круговерть не випала на долю, людина все одно повинна одержати перемогу над собою, щоб не загубитися, не розбити об круте каміння свій життєвий баркас.

Куда бы мы не залетали...

Не заходили бы куда,

Нам вспоминаются едва ли

Горные наши берега.

Меж них то бодро, то устало

Реки петляет странная нить,

Никто не знает, где начало

И как конца ее достичь.

И если силы уже нету

И впереди водоворот,

Вас, как награду за победу,

Волною к берегу прибьет.

О берега наши родные,

Какие не были бы вы,

Здесь наши камни родовые,

Здесь мы любили и росли.

Учень. Валентина Ксендзук відзначає: "Майже в кожному моєму творі є бодай натяк на любов до землі, до рідного краю, матерів, до кохан­ня. Адже все найкраще на землі народжується з любові. З великим натхненням авторка просить любові у Бога для своєї України." (Читає напа­м'ять "Боже, дай Україні добра".)

Чайкою кигиче на весь білий світ

Моя Україна, мій вишневий цвіт.

"Є у мене воля, простір в мене є,

Та чому ж на серці лід не розтає?

Чому у моїм домі стільки самоти,

Чаєнята б'ються об чужі світи,

А зболілу душу розтина навпіл?

Сядьте ж, мої діти, за єдиний стіл.

Збережімо землю й добрий рід від зла,

Нам під сонцем стане місця і тепла.

Сила вам у крила, дочки і сини".

Україна любить Бога й віщі рий.

Маленька за розмірами поезія вміщує великий філософський зміст: Україна - держава, багата на надра, вільна у своєму розвитку, має чудо­вий генофонд, але чомусь долі їй бракує, від того й болить душа України-матері: діти її - чаєнята - пішли у світи на інших працювати. Панує безлад у поглядах, діях, має ще місце зло, хоч живемо ми під одним сонцем, ди­хаємо одним повітрям. В Україні стане тепла для всіх синів і дочок, лише б вони цього захотіли. Тому Валентина Ксендзук і просить у Бога добра і ласки, щоб він навів на путь істини людей, розкрив їм очі на реальність, заставив розумно діяти.

Учениця. Валентина Кеендзук з гордістю заявила про свій народ, особливий, працелюбний, розумний, врівноважений, оптимістичний, воле­любний: будучи під чиїмсь "чоботом", він постійно рвався на волю, а ви­боровши, має побудувати гарне, пристойне, наповнене по вінця щастям і красою життя.

Віра в долю свого народу, любов його речників дадуть позитивні ре­зультати: українці будуть гарно жити, бо вони цього варті. А щоб очисти­тися від злих думок, від нерозважливих вчинків, варто вернутися в дитин­ство, на хвильку заглибитись у казку, і тоді настане чудо: серце садом розквітає, мрія щаслива прийде, добро в душі оживе, і ти добрими очима дивитимешся на світ, вільно дихатимеш на повні груди.



Я знову йду у дитинство

Я знову йду у дитинство,

Напитись з мудрості джерел.

Там, де казкове вічне дійство,

Яке в мені і потепер.
І та стежина світанкова,

Що пастушка у світ вела,

І пісня мамина і мова,

У серці садом що зійшла.



Як я люблю той сад мрійливий,

Я там, я вишня молода

І рід мій давній і щасливий,

Що кличе до свого гнізда.

(В. Ксендзук)

Учень. Цікаву розмову з людьми веде Анатолій Клюско у своїй збірці «Тридцять три». Його хвилює питання, чи комусь треба оте написане ним? Своїм доскіпливим поетичним словом Анатолій прагне просвітити до дна не­просту душу нашого сучасника. У збірці "Тридцять три" багато роздумів про Україну і українця. Тому щиру любов і шану до Вітчизни серце пояснює вам: "З молоком ти, певно, материнським щось всмоктав до болю українське".

Розмова з серцем

Чом чарують очі, і не знаю,

Може в серця свого запитаю.

Ці, порослі мохом, сиві кручі

З гордими поставами, над Случчю.

Чом, розтавши в зелені діброви,

Вслухуюсь в пташині перемови,

В володіння Мавки полинаю

І під шелест тихий засинаю.

Чом, неначе лагідну коханку,

Обіймаю поглядом щоранку

Молоду берізку коло хати?

Чом волить творити і плекати

Краю розмаїття незабутнє.

Й скаже серце в відповідь: "Мабуть, ще

З молоком ти, певно, материнським

Щось всмоктав до болю українське."

Учень. А ще поет закликає любити Україну за будь-яких обставин: "в тяжких буднях, в розкішних готелях, в помислах грішних" - всюди не­хай перед вами сяє образ її -"неньки". Розбудувати рідну Вітчизну, щоб вона променисто засяяла, щоб з її чола назавжди зникло тавро комунізму - ось святе завдання її синів і дочок.

Любіть Україну в недоспані ночі...

Коли ви, в буденщини впрігшись тягло,

На мить закриваєте стомлено очі

Й прокльоном гірким покриваєте зло.

Любіть Україну в готелях розкішних,

Їй честі не псуйте нежданим плювком.

Не зраджуйте їй навіть в помислах,

Не станьте на тлі її слимаком.

Любіть Україну, будуйте країну,

Їй ненці, снагу віддаючи і хист.

Нехай ваші думи до неї прилинуть,

Неначе дерев опадаючий лист.

Тоді променисто засяє Вітчизна,

Даруючи кожному щире тепло.

З чола її зникне тавро комунізму

І в посмішках ваших розчиниться зло.

Учениця.

Усю свою любов, усі чекання,

Усі пориви юної душі -

Сюди несу, немов на сподівання,

Ще ненаписані, однак, щирі вірші.

Ці рядки виголосила Лариса Лук'янець, і з них постає щира, проник­лива і чутлива душа, тонке розуміння слова, як кажуть, без поетичних завихрень. Джерело натхнення для своїх поезій поетеса черпає саме з рідного міста, із берегів Случі. Вона по-особливому тонко відчуває істо­ричні береги Новограда-Волинського, живодайні джерела мудрості, що дають наснагу, зоряність небайдужій душі. У вірші-присвяті "Моєму Звягелю" вона сповідує любов до рідкого міста та захоплення трагічними фортечними мурами:



Зігріло сонце надслучанські кручі –

Десь там дрімають в затінку віки,

Мов сиві хвилі лагідної Случі,

Течуть століття і пливуть роки.

Фортечні мури – мудреці правічні,

Старі згадки, мов скарби бережуть,

Це обереги міста історичні,

Джерела істини та мудрості тут б’ються.

...Моя земля! Мій добрий древній Звягель,

Твоя дочка - я п'ю з джерел твоїх.

Я для душі черпаю тут наснагу

Для починань та задумів своїх.

Твоїх казок, твоїх легенд древлянських

Вже стала полотняною давно.

До сивих круч приходжу надслучанских,

Щоб свою тану вкласти в твій вінок.

Учень. Я хочу прочитати поезію Лариси Ярмоленко "У безсмертя до волі".
У безсмертя до волі!

... Зашумують віки - я у сивій покорі схилюсь.

Обійму твою вись, стану зірчастим пилом поезій.

Україно моя. Я за тебе сльозою молюсь,

Задля волі твоєї я в іскрах словесних воскресну.

Да святиться твій крок безіменною кров'ю століть,

Богородиці сльози твоє омивають світання.

І Софійські хрести в віковіччя нам нести велить

Тінь славетних Данила, Мазепи, Богдана...

І во славу твою себе всяк віднайде на землі,

Обійме твоє тіло, збагне, що воно - найрідніше,

І калинова кров твоя навіть в пекельній імлі,

В кожнім серці вкраїнця вітрами любові засвище!

Ти пройшла босоногою, Діво Моя, крізь Світи,

У безсмертя до Волі, Соборна Моя Україно!

Златострунням бандурним й житами у простір злети,

Незалежна, престольна, однині й до віку єдина.

І апостол Єднання назавжди сповиє серця,

У колисці твоїй освятить всі нові покоління.

І во віки вже ніколи не буде кінця

Цій землі з найдорожчим ім'ям - Україна!!!

Учитель. Щиро, задушевно, тепло, інколи й тривожно розкривають наші поети свою любов до рідного краю, свого народу, напоєної щедрістю багатої землі, бажають нових здобутків землякам, великого людського щастя і висловлюють впевненість та віру у велике майбутнє Звягельщини, бо цього варті дорогі їхні земляки. (Звучить пісня "Рідне місто моє" на слова В. Ксендзук, музика І. Маленчук).

Рідне місто моє

Шепочуться закохано каштани,

У відповідь їм віти шелестять –

Цей діалог зеленими вустами

Для мене, наче Божа благодать.

Гойдається погожий день у вітах,

У прибережних травах запашних.

Моя щаслива гавань в барвах літа

Стріча свій день на крилах золотих.

Приспів:

Надслучанське рідне місто

З прадавешніх віків

Ронить вогників намисто

В голубінь краси ріки.
Тішить затишком родинним,

Молодіє, як весна.

Я до тебе серцем лину,

Моя квітуча сторона.

У дзвонах часу Звягель мій зростає

На берегах співучої Случі,

Де місяць зорі у воді купає,

Де б'ють живлющі Лесині ключі.

А цитадель на варті старовинна,

Як посивіла пам'ять з глибини,

І чи не тут душа моя повинна

Вклонитися відлунню давнини?

Приспів.

Учень. Наш Новоград-Волинський нерозривно пов'язаний з ім'ям Лесі Українки, адже це місто - її колиска. Тому поезію Ніни Талько-Петрук "Навчи мене, Лесю" сприймаю як звернення до рідного міста:
Навчи мене, Лесю, як Україну любити.

На гострім камінні барвисті квітки розсівать.

Життя не боятись і віри в добро не згубити,

Навчи мене, сестро, як іскру безсмертя пізнать.

Я йду проти бурі, обпалюють блискавки ноги,

Іду на твій голос, щоб чути нескорений спів!

Я теж-українка!

І сильна, і горда від того:

Ношу в своїм серці

Мелодії Лесиних слів.

Доля України, її майбутнє - постійно в серці Ніни Талько-Петрук. Возродити минулу славу, утвердити віру в майбутнє можна і в молитві за Україну, і в щоденних справах, і піснях, і у тій вірі, що дає тобі наснагу.



Молюсь за тебе, Україно!

За день новий завтрашній молюсь,

Молюсь за щастя свого сина
І серцем зболеним горнусь


До твого серця, що зціляє,

Що силу й снагу дає.

Моя Вкраїнонько, я знаю:

Найбільше щастя - що ти є,

І лицемірити й брехати

Не дасть мені твоя любов,

Пречиста, Пресвятая Мати,

У моїх жилах - твоя кров,

В піснях, калинах, житнім полі

Душа возноситься, мов храм,

Вкраїнонько, за твою волю

Я без вагань життя віддам!

Учень. Я хочу продовжити думку. Дійсно, без пісні нема України, бо українська пісня - це душа народу, його одухотворення. Довгий тернистий шлях пройшла наша Україна до свого Дня Народження - Дня незалеж­ності. Тому її сини і дочки не мають права на замулені душі, байдужість. Вони мають викоріняти нелад, непокору, а натомість взяти Любов і Волю на шляху до свого щастя.

Нова держава, та старі гетьмани!..
У тім, що коється, є кожного вина.


Знов на розпутті... та ніяка сила

Назад в ярмо не верне вільний люд!

Ви вже не ті - покірні та безкрилі

Козацька кров заговорила в жилах.

Любов і воля - ось до щастя путь!

Ці рядки авторка вкладає в уста нашого Великого Кобзаря, а далі сама виголошує:



"До України іду з благоговінням.

Державність наша - то Господні й дар!

Чи вистачить сил нам, щоб зібрать каміння

І збудувати Храм - Храм Воскресіння,

Де будуть вічно "Біблія" й "Кобзар".

Український народ ніколи не зрадить своєї святої душі – народної пісні: «Лиш з піснею я – справжня українка», - виголошує Ніна Талько-Петрук.



Народна пісне - ластівко весняна!

Для мого серця ти - Жива Вода,

Народжена в Великий День Ордана:

Пульсуюча, цілюща, молода.

Без тебе я - німа засохла гілка –

Без цвіту і без імені свого,

Лиш з піснею я - справжня українка,

Луна сопілки пращуру мого.

Ти - папороті квітка таємнича,

Розквітла у купальському вогні.

І в радості, і в горі тебе кличу,

Ловлю мелодій звуки чарівні.

Аби з тобою воєдино злитись

І на стезю Свідомості ступить:

Щоб у мені могла ти променитись.

Усе життя благословлять, будить!

О пісне, як дзвенять твої калини!

А сльози в небі зорями блищать.

Ні, не було б без пісні України,

Бо як же душу з тілом роз’єднать?

Та чи осмислять це убогі духом,

Що відцуралися святинь живих?

Їм все вкраїнське й нині «ріже вуха»

І найріднішими є «язик чужий»…

Прости нас, давня Берегине роду,

Й провір: ми ще спокутуєм свої гріхи.

Бо є майбутнє лиш з того народу.

Який не зраджує пісень своїх…

Учитель. На нашому уроці присутня Ніна Талько-Петрук. Ми має­мо чудову нагоду з перших вуст відчути оте замилування рідним краєм, залюбленість у дороге її серцю місто, земляків. Запрошую до слова Ніну Талько-Петрук. (Виступає поетеса)

Учитель. Підростає нове покоління. Воно учиться у своїх поетів-земляків любити край рідний, боготворити місто, не пускати в серце по­чуття зради, байдужості.

Про свою любов до рідної мови та міста розповідає у власному вірш учениця Ірина Герасимчук.



Рідна мова

Ой яка чудова українська мова,

Незрівнянна мова з мовами всіма!

Де знайдеш такую мову запашную?

А ніде не знайдеш, бо вона одна.

Бо прекрасне слово,

як отой гайочок,

Як співуча пташка серед гаю тім.

Кожне слово в мові —

Це малий листочок,

Що росте на дубі величезних мір.

Мова наша щира вік нам помагає

І несе в майбутнє поклик

з давніх днів.

Вже вона з дитинства

нас життю навчає

І привчає бути добрими до всіх.

Як же не любити пісню українську,

Що рідною мовою мати нам співа?

Україна, мама,

Новоград-Волинський...

Вдумайтеся, люди, в ці прості слова.

Осадчук Г.Г., НВК


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка