Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка5/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Він серце ніс високо… (Життя і творчість Юрія Ковальського)
Мета: Ознайомити старшокласників з біографією Ю.Ковальського та його літературним доробком, виховувати любов до поетичного слова нашого земляка; формувати почуття доброти, людяності, закоханості у свій рідний край
Обладнання: збірки поета, спогади про земляка, портрет Ю.Ковальського, грамзапис пісень
Тип уроку: Урок-спогад
Хід уроку:

Учениця.

Колись і я впаду, мов той листок кленовий,

Відірваний від дерева життя,

Не дам схолонуть, відгоріти в жилах крові

Прийду у ваше світле майбуття.

Прийду напровесні і з радістю й з журбою,

От тільки не несіть мені квіток,

Ви їх не рвіть.

А я не кину поле бою,

Впаду на землю рідну, мов листок.

Учитель. Так, він лежить у рідній землі (з 9 червня 1997р.), а нам, його друзям, шанувальникам таланту, просто землякам, не хочеться вірити, що він не поруч, а далеко. Такої людини забути неможливо. Юрій Ковальський - незвичайна особистість, талановитий журналіст, поет, чудовий друг школярів, прекрасний сім'янин, люблячий батько.

Його поезія вміщує в собі багатющий духовний світ, нагадує цікаву незвідану планету. День при дні Юрій Іванович відкривав її нам. І як сказав О.Довженко: „Правду життя піднімав до рівня серця, а серце ніс високо".

Сьогодні ми глибше ознайомимось із біографією дорогого земляка, використаємо спогади його кола друзів, рідних, припадемо спраглими вустами до його віршів, щирих, теплих, розмаїтих, повчальних. Як же склався життєвий і творчий шлях у Юрія Ковальського? До слова запрошую учня, який підготував повідомлення про біографію поета.

Учень. Юрій Іванович Ковальський народився 1 травня 1938р. В с. Суховоля Новоград-Волинського району, Житомирської області в сім'ї хліборобів, де з діда прадіда всі привітні і гостинні.

Ганна Федорівна Ковальська вчила сина жити за законами правди, людяності, оточувала його теплом. Син ріс без батька, бо Івана Павловича було осуджено у 1937 р.

Підростаючи, Юрій тягнувся до книжки, хотів навчатися в школі. На навчання приходилось ходити до сусіднього села Піщева, "за вісім верств"...

По закінченні школи працював завклубом, через рік - початок служби на Чорноморському флоті. Так появились перші вірші у газеті.

Відслуживши, Юрій вступив на факультет журналістики (заочно) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював відповідальним секретарем місцевої газети "Радянський прапор" (нині "Лесин край"). Був членом спілки журналістів.

Жив із дружиною Галею і двома дітьми - Лесею та Юрою - у невеликій двокімнатній квартирі (нині вона знаходиться на вул. Ковальського).

З Х.1993 по VI. 1997 р. - головний редактор газети "Звягель Інформ". Поета не стало 9 червня 1997 р. Та він живе у поезіях, у справах, у серцях вдячних земляків.

Учитель.


У слові - щирість і помірність

У слові непохитна вірність

То ж слово серцем пригортай

Одна душа тисячозвука

Яка радіє і болить.


Май світлий розум, чисті руки,

Щоб слово в пісню перелить.

Ми твої, Возвягелю, дочки й сини

Рідна Леся з нами сонцем весни

Слово правди звучить і пломенить

Наші душі боронить.

Отож, Юрій Ковальський і мав ті пріоритети, що переливали слово в пісню. Гімн нашого міста - це теж слова Ковальського. А нам, гімназистам, приємно і радісно, що величальну пісню - гімн гімназії імені Лесі Українки написав саме він, Юрій Ковальський.

Хто sempertiro у житті,

Той наближає майбуття.

Я гімназист і тим горджусь

У мудрості учусь.


Приспів:

Наш дім - гімназія, наш храм,

Світлиця радості й краси,

Що Лесиним освячена ім'ям

На всі літа й часи.

Коли слухаєш ці слова, то завжди уявляєш їх автора, щедрого душею, чутливого до гарного слова, до всього прекрасного у житті.

А які почуття наповнюють вас, коли ви берете до рук збірку Юрія Ковальського?



Учень. Був поет на землі, та в пам'ять пішов...

Був поет! Ні! Він завжди із нами!

Його слово величне, як шелест дібров,

Як Вкраїна, розквітла садами!

Ці чудові рядки виголосила Лариса Герус. І вони напрочуд справедливі. Дійсно, він жив Україною, її мальовничою природою.

У спогадах про Юрія Івановича заступник редактора міськрайгазети „Лесин край" Лариса Герус зазначає: „...Класичні твори! Вони слугуватимуть не одному поколінню, бо виховують найвищі людські риси: порядність, любов до матері і рідної землі, вчать жити по совісті". „Я хочу пісню", - пише поет. То й не дивно, бо надто пісенне його серце (читає напам'ять):


Людині треба

Тепла живого,

Світанків чистих,

росою вмитих.

Стелись до сонця, моя дорога,

Барвінком ніжним,

весняним квітом!


Важке каміння, колючий терен

О, не ставайте на перешкоді!

Я хочу пісню з вогненних зерен

Пам'ять щедра в моїм народі.

Не знищать голос летючі бурі,

Земля наповнить його снагою.

Моя дорога в ясній лазурі,

Стелись до сонця доби нової.

Оптимізм, віра в свій народ, в його завтрашній день звучать у цій поезії. Тепло, чистота почуттів, щедрість душі, барвінковий ніжний цвіт - все це він взяв від своєї напоєної снагою землі.

Учень. Юрій Іванович любив людей, бо сам був людяним.

Виростає із ніжності добрість,
Із одного кореня мужність, хоробрість,
Та не можу ні з чим порівняти
Все, що взяв від землі,
Що дала мені мати.


Або:

Як добре ходити по отчій землі,

Де навіть повітря - джерельна криниця,

Не наступлю на травинку: в кожнім зелі

Кров дідів і батьків - не водиця.

Він почав свою велику життєву дорогу із стежини, що вела від села Суховоля, яку образно називає „планетою": Є планета така Суховоля



Там мій корінь і крона, там доля.

Тече-витикає день полотняний

Бігає човник - хлопчик слухняний,

Перебирає струни навою,

Материнською гнаний рукою.

Є планета така Суховоля

Зроду-віку іде до поля.

Сіє-віє жито-паляницю,

Подає на добридень десницю.

Зустрічає гостей короваєм,

Картоплиною, що розкипає.

Біля дверей гостей обнімає,

А бувало - нічого немає...

З лободою борщ на полудень

На вечерю - сонлива полуда

І розсипчата зір бараболя...

Є планета така - Суховоля.

Там, на тій „планеті" у маленькій і затишній школі формувався світогляд майбутнього поета: Добридень, вчителю!

Твій вогник променистий

В моїй душі ніколи не згаса.

Він променів у серці сяйвом чистим

У нім - моя любов, моя краса.

Учень. Юрій Іванович казав, що щастя - це жити. Якось,дивлячись на перехожих в центрі міста (про це згадує Лариса Герус), Юрій Іванович звернувся до неї: „Погляньте, як поспішають кудись ці люди, такі зосереджені, і не помічають, що надворі весна. Як шкода, що буденна суєта забирає стільки радості у людей і щастя. А щастя - це жити.

Треба цінувати кожен день, кожну мить, треба спішити залишити після себе на цій землі щось гарне І пам'ятне. Менше журися. Бережи свою родину, своє слово. Воно потрібне людям, путнє слово."

Ось таким „путнім словом" для мене є його поезія „Щастя"


Ніколи щастя не прошу в життя:

Воно саме ранковою зорею

Іде навстріч з великою душею,

Всміхаючись, немов мале дитя.

Люблю його до самозабуття

За ніжність, вірність,

стверджену землею.


Від грудочки вогнетривкого глею

Засвічую погаслі почуття

Я дорожу прожитим кожним днем,

Хоч і було в нім неладу багато.

А щастя ми ніяк не обминем:

Життя для нас не сірий будень-свято,

Щодня зоря і я, сестра із братом,

Священними причащаємось вогнем


Учень. (читає напам'ять):

Люблю травинку

Случ, поле, ліс - це все моє,

Та найпалкіш люблю людину,

Що на добридень подає і пташину,

І слово й руку роботящу,

В долоні лагідне тепло.

Цей світ стократно став би кращим,

Коли б Людей більше було.

Нам є з кого брати приклад, є у кого вчитися людяності, гідності, добра. Бо саме він був такою Людиною:

Я - Людина,

Маю право

На Сонце, на Землю, на Вітер.

Приходь, моя славо,

Вінчай мене, славо,

Царівно 20-го віку!

Я - вождь колосків у полі,

Я - маршал війська верстатів,

Я - президент свого щастя і долі,

Градійе, мої Святогори

Вам щастя людське, не горе

На дужих руках тримати,

Я - Ваша Людина

Учениця. Донька Леся, тримаючи в серці спогад про батька, говорить:

„Мій маленький син Юрасик, граючись, часто бере фотографію діда Юри, роздивляється, бавиться, сміється. Він дивиться на світ такими добрими очима. Збережи, синок, цю доброту, як зберіг її твій дід Юра. Послухай, сину, мій батько, а твій дід - Велика Світла Людина. Він дуже любив життя і найперш - любив людей. Любив щиро, відкрито, від душі. І ніколи не мав „каменя за пазухою". Він ішов людині назустріч з бажанням робити добро. Так він жив і нас навчав: „Допоможи людині, чим можеш, допоможи"

І для мене приклад людяності і порядності - це мій батько.

У поезії „Дочці" звучать настанови"



Дівочу честь і гордість бережи,

Це все, що є в тобі святого,

Приймай життя одкрито й строго.

Завжди остерігай отрути лжі.

У правду віруй, у добро й любов,

За них потрібно вік стояти,

Уміє тільки той кохати,

Хто об шипшину душу поколов.

Остання заповідь: своїх батьків

Шануй і не цурайся роду,

Він дав тобі і честь, і вроду,

Продовжуй славний рід поліщуків.

Читаю ці рядки і відчуваю повну гармонію між батьком і донькою, між старшим і молодшим поколінням; Діти цінують і поважають своїх батьків і гордяться тим, що є послідовниками великої справи. І це закономірно. Якщо батьки заклали фундамент добра, то він обов'язково буде міцним, а на ньому зростатиме будова, ім'я якій - Людяність. Леся Ковальська з гордістю зазначає: «Нема нічого дивного у тому, що я люблю свого батька. Так повинно бути: батьки люблять своїх дітей, а діти - батьків. Коли я думаю про нього, то серце наповнюється теплом великої любові, яка є і буде вічно».

Учень. Мене по-особливому вражають теплі й щирі розповіді сина Юрія про батька Юрія Івановича: „Батько був щирим співрозмовником, добрим порадником, любителем жартів, цінителем мистецтва, завзятим рибалкою і просто світлою людиною, яка випромінювала тепло та доброту. Я не пам'ятаю батька злим: сердитим - таке було, а от щоб когось ненавидів, навіть тих, хто так само ставився до нього самого, такого не було. Не вмів він штовхатися ліктями, соромився попросити у влади те, що належить йому по праву. Зате розрадити, допомогти людині, що потрапила у біду, завжди старався."

А скільки тепла, болю й суму в поезії, яку присвятив батькові, незаслужено осудженому. Послухайте: „Розмова з батьком"



Скрипував віз, калатали колеса,

А Ви все казали: „Вернуся, прийду!"

Уже внучата виросли Юрій та Леся

Сумують: немає в нас діда?

І мати моя, а їхня бабуся,

Щоразу приносить гостинці -

Радіють онуки і я сміюся,

А мати плаче собі на одинці.

А мати - вдовиця, натруджена жінка

Радіє, що син виростає поетом.

Вже жде чоловіка, жде мого батька,

Вас, а Ви так довго не йдете,

І от! Ви такий же -

Дозволю я чуба

Торкнуться - такий на портреті.

Мамо, не плачте, люба,

Ми разом. На рідній планеті,

В своїй Суховолі. Батьку,

Дозвольте почати розмову.

Сідайте ось тут. Ось тут, мій татку,

Ми раді, немов народилися знову.

Учень. Юрій Іванович був затятим рибалкою. І дуже любив рибалити на Случі. її незаймана краса, чарівність скелястих берегів надихали на нові поезії. Скільки чудових рядків він присвятив цій річці! Ось одна з них: „Случ - поліська мадонна"

І

А нас з тобою,

Случе, не розлучить

Ніхто, ніколи і ніде,

Хоча бува терни колючі,

Але по них любов пройде,

Пройде! Ні підступи, ні зрада,

Ні пересувів каламуть

Могутні груди водопадам

Не похитнуть, не розірвуть.

Моє тобі щоденне

Здрастуй!"



Моя тобі щодня рука,

І більш не треба в світі щастя,

Як це, що ти - моя ріка!



Не бродіть безпричинно

Не топчіть берегів розлогих,

Роздягнулася Случ дівчинно,

Під вербою купає ноги,

Хай подивляться потерчата,

Хай русалки замруть від дива...

Є на віті гарні дівчата,

Та одна - особливо вродлива.

Світлотіням, музичним півтонам,

Ні вікам - перелетам...

Случ - поліська мадонна

Учениця. Є у Юрія Івановича кілька поезій, присвячених Лесі Українці, яку вважав своєю учителькою, наставницею. Це вона надихала поета. „Твоє ім'я ми донечці дали". Юрій Ковальський був незмінним ведучим літературних читань свята „Лесині джерела", активним членом літературно-мистецької „Плеяди". Він дуже ретельно готувався до цих подій і писав нові вірші - натхненя живі, патріотичні, ліричні і прекрасні, як і старовинний величний Звягель.

Благослови нас, Українко,

В цей рушниково-чистий день,

Розквічений живим барвінком

І щирим золотом пісень.

Красивий він в такій обнові,

Любові Мавки й Лукаша,

Ми вкупоньці.

Ми родом красним

Виповнюєм звягельський дім,

Що стануть дійсністю. А втім...

Доносить вітер справжнє "гірко"

Чорнобильського полину.

Благослови нас, Українко,

Іти на гору крем'яну.

Вслухайтесь лишень: рушниково-чистий день, золото пісень, живий барвінок - і все це звягельський дім. Ну хто ще так гарно вміє намалювати зорову картину?

Учениця. Мене дуже приваблюють твори Юрія Івановича, присвячені матері. Я знаю, нема жодного поета, у якого були б відсутні вірші про матір. Поети співають осанну матерям-берегиням, продовжувачам роду.

Б. Олійник свою матір називає „ластівкою", „сивим сонечком", Іван Драч -„мадонною", Стельмах - „босоногою Ярославною", а Юрій Ковальський -„журавкою", „сивоголубкою", „зорею".



Многії літа Вам, моя мамо,

Сива голубко при тихім вікні.

Знову ви встали рано, ой, рано,

Щоб засвітити вогник мені.

Досвіт вливається теплим туманом,

Ви умиваєтесь знову слізьми.

Доля вдовина рано, ой, рано,

Стала тополею під ворітьми.

З нею вітри розмовляють весняно

Смуток приходить до вас матері.

Учитель. У розповіді про Ковальського місцева поетеса Валентина Ксендзук пише: „Дуже гарно ставився Юрій Ковальський до жінки, нашої української, яка є взірцем для всіх жінок світу. І такі вже чудові компліменти міг сказати, що саме вона подобається цьому чоловікові, але Юрій Іванович наче ненароком згадував свою дружину Галину Василівну. І, знаючи Галину Василівну, дійсно скажеш, що це справжня подруга, гарна господиня, мати-берегиня, яка всі сили віддала для того, щоб все щасливе життя бути пору і до останнього подиху допомагати Юрію Івановичу. А скільки віршів присвячено цій жінці".

Давайте послухаємо деякі з них.



Учениця. (читає напам'ять):

Коханій


Що скажу я тобі

Новорічної ночі?

Тихо ніжне „люблю",

Чи нам ніч напророчить

Слів, що святості губ

Не торкались ніколи.

Що як день - сонцелюб,

Перелив баркароле,

Що як краплі роси

На барвінках травиці,

Що говорять ліси.

Вітру, небу, зірниці,

Що на тисячах мовах:

Хай святиться ім'я



твоє, ладо - Любове!"

У любові чисті зорі,

Первозданні небеса,

У любові навіть в горі

Щастям світиться сльоза.
У любові - всі дороги

У незвіданую даль,

У любові - всі тривоги,

Всіх розлук гірка печаль.
Хто ж ти є, моя любове?

Небо, зорі, долина,

Губ горіння малинове,

Мислі, серце таїна...

Не чекатиму одвіту,

Та й навіщо той одвіт;

Просто - ти владарка світу,

І без тебе світ не світ.

Учитель. І знову спогади. Ось що пише Галина Василівна про свого чоловіка-поета: "Моя жіноча доля була помережена лагідністю, добротою і Любов'ю чоловіка Юрія Івановича. Він мав ніжне, чутливе серце, яке прагнуло радості, сімейного затишку, душевного тепла..."

Але навіщо читати спогади, коли у нас на уроці присутня сама Галина Василівна.

Вам слово, Галино Василівно, вам - Дружині, Коханій, Матері, Гарній Людині...

(Виступає Галина Василівна, учні дарують їй квіти)

Учитель. Під враженням почутого, прочитаного учениця склала лист-звернення до Юрія Ковальського. Нехай він почує у світі небесному щирі до нього слова. (читає учениця лист-звернення)

Лист звернення до поета - земляка Юрія Ковальського Юрію Івановичу! Ваше життя гідне подвигу. Ви мали свій світ - світ поета, в якому була любов і повага до людини, що виливалася в слово, витончене і оригінальне, тепле і доступне. Правдивість і вільний розмах думки, злет фантазії, глибока віра, мовне багатство, ліризм, поетичність. Своїм багатогранним обдарованням і наполегливістю ви залишили нам чудові духовні скарби. Ваші вірші несуть високе естетичне задоволення, бо це поезія справжнього таланту, високорозвиненої думки, дарують космічне відчуття людини і світу. Ви для нас - духовний острів, до якого ми наблизились, але ще який ми маємо для себе відкрити.

Для гімназії, Юрію Івановичу, Ви були другом і наставником, бо саме Ви зі щирою радістю зустріли ідею створення навчального закладу такого типу. Найкраще підтвердження цьому - це гімн гімназії, яким так тепло й інтимно звучить в її стінах.

Ви зуміли відчути і пропустити через своє натруджене серце і світосприймання наші проблеми, відтворити почуття й заповітні мрії, прагнення. За Вашою палкою ініціативою в гімназії було створено товариство обдарованих дітей. Ви вміли зазирнути в юні душі, зрозуміти, чим вони живуть, чого потребують, якими моральними принципами керуються і в що вірять.

Ви були нашим другом, учителем, порадником, наставником, що водив нас звивистими стежинами до знань, до прекрасного, даруючи дивне відчуття витонченості й краси слова.

Ви вірили в майбутнє свого народу, рідного міста, тому й писали так свіжо вражаючи, щиро й безпосередньо. У ваших поезіях відкриваються у поетичному ясновидінні духовні проблеми нашого часу. Ви високо цінували Лесине мистецтво і віддавали йому гідну данину.

Сьогоднішній урок - свідчення тому, що живе незгасна пам'ять про Бас, вашу поезію, Ваш духовний і моральний подвиг, пробуджуючи в наших палких серцях вогонь прекрасного і людяного.

Учитель. Обірвався раптово земний шлях Юрія Ковальського. Та в духовному житті міста він продовжує жити - у віршах, піснях, дітях, внуках, у гарних вчинках, знайомих, друзів, у справах колег.

Нехай святиться ім'я твоє - Великий Поете Юрію Івановичу!.



(звучить пісня олоті літа" муз. І. Мамайчука)


Не вернути літа проминулі,

Що було - того більше нема,

Накували нам щастя зозулі,

Напорошила цвіту зима.

Грають осені струни скрипкові,

Лине музика вічна й свята.

Від твоєї й моєї любові,

Золоті, золоті в нас літа.



Шевчук Т.С., СШ №4


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка