Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка6/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Юрій Ковальський. Життя і творчість земляка, поета, журналіста.

Збірка «Зимові квіти».

Я ваша Людина
Мета: ознайомити учнів з біографією Юрія Ковальського та його збіркою поезій «Зимові квіти», виховувати любов до поетичного слова нашого земляка, формувати почуття доброти, людяності, закоханості у свій рідний край.
Тип уроку: Урок-спогад
Обладнання: портрет Ю. Ковальського, ілюстрації, малюнки учнів, збірки творів митця, спогади друзів, фотоілюстрації, магнітофонний запис.
Епіграф: Людина, що воно?

Цвіт душі, з якого росте добро.

Б.Харчук
Поетичні книги Юрія Ковальського: «Зимові квіти» - 1998 рік

«Звягель-Інформ» - 1998 рік

«Прозріння» - 2004 рік

«НОВОград» - 2004 рік

«Днів моїх полічені хвилини» - 2005 рік
Хід уроку
1. Вступне слово вчителя.

Жив поет на землі, та в пам'ять пішов... Дуже рано, не зустрівши навіть свого шістдесятиріччя. Згоріло гаряче серце, бо надміру хвилювалося за долю наших людей, багато працювало, повставало проти несправедливості, захищало правду і чистоту у житті. Найяскравіші теми знаходили відображення у поезіях Юрія Івановича Ковальського, примушували читача задумуватися над сьогоденням і майбуттям, над змістом людського життя.

Він дуже любив свою рідну Суховолю, де народився, свою матір, яку з ніжністю і теплом згадував усе життя. Він любив Україну, поліський край, його талановитих людей.

Особливе місце у творчості Юрія Івановича зайняла постать Лесі Українки. І хоч був дуже зайнятий роботою, працював відповідальним секретарем міськрайтазети "Лесин край", знаходив час, щоб побувати у школах, зустрітися з молоддю, організувати міські літературні читання у Лесині дні і на святі "Лесині джерела".

Він гуртував навколо себе творчу молодь, яка вчилася у нього витонченості і простоті слова, глибині думки, вимогливості до кожного поетичного рядка. Він рідко друкував, свої вірші у "Лесиному краї". Жартував: "Не хочу користуватися службовим становищем. А дорогу завжди давав своїм вихованцям.

Молоді поети почали видавати свої книги, його ж твори лежали у папках домашнього архіву. Добре, що архів зберегла дружина Галина Василівна. І тепер Новоград-Волинський має дуже гарну поетичну збірку "Зимові квіти". На жаль, за життя Юрій Іванович не побачив своєї книги.


План уроку


  1. Біографія Юрія Ковальського.

  2. Спогади друзів.

  3. Збірка Юрія Ковальського «Зимові квіти»

  4. Учень читає поезію Петра Фатенка «Є така планета Суховоля» на фоні пісні Володимира Матвієнка «В зеленім селі на Поліссі».

Учениця розповідає біографію Юрія Ковальського. Група учнів підготувала матеріал "Спогади друзів".


1. «Він казав, що щастя - це жити». Спогади Лариси Герус, заступника редактора газети «Лесин край».
Він казав, що щастя – це жити

Був поет на землі, та в пам'ять пішов...

Був поет! Ні! Він завжди із нами!

Його слово величне, як шелест дібров,

Як Вкраїна, розквітла садами!

Ці рядки я написала напередодні літературно-мистецького свята «Лесині джерела» про незмінного ведучого літературних читань на Лесиних святах - в лютому і влітку - Юрія Івановича Ковальського.

Він дуже любив ці свята, ретельно до них готувався і щоразу до них писав нові поезії - натхненні, патріотичні, живі і прекрасні, як Полісся, як рідна Суховоля, де народився, як старовинний величний Звягель, у якому разом з дружиною Галиною Василівною виховали і дали шлях у життя двом талановитим дітям - Юрку та Лесі. Юрій Іванович пишався своїми дітьми, бо вони виросли гарними високоосвіченими людьми. Завжди вчив їх бути добрими, чуйними до рідних, друзів, колег, вчив їх жити так, як жив сам - безкорисливо, радіти кожному дню і допомагати людям.

Здавалося, він ніколи не думав про себе, свої інтереси. Він жив Україною, тією мальовничою природою, він жив громадським життям. Багатьох обдарованих земляків вивів з маленьких поетичних стежин на широкий літературний шлях. Редагував їхні рукописи, допомагав видавати книги. А сам... Його твори з'явилися лише після смерті. Класичні твори!.. Вони слугуватимуть не одному поколінню, бо виховують найвищі людські риси: порядність, любов до матері і рідної землі, вчать жити по совісті. Він дуже рано пішов з життя. Але, хто знав Юрія Івановича, для того Ковальський живий! У спогадах, у газетних томах публікацій, у поезіях, які

зворушують до глибини душі!

Юрій Іванович завжди підтримував молодих. Радів, коли в колектив приходили талановиті випускники. Кожному вдалому матеріалові радів, як особливій цінності, бо хотів, щоб «Лесин край», де працював відповідальним секретарем, був найкращою газетою в Україні.

Я працювала разом з Юрієм Івановичем в «Лесиному краї» п'ятнадцять років. Багато навчилася в цієї мудрої, талановитої людини. Багато споминів у кожного із журналістів про старшого колегу. Живуть вони і в моєму серці. Але найбільше залишилася у пам'яті зустріч за місяць до його лету у Вічність. Юрій Іванович був дуже хворим, але старався цього не показувати. Жартував, що все буде добре. Повертаючись з друкарні, ми зупинилися біля книжкового магазину в центрі міста. Дивлячись на перехожих, Юрій Іванович сказав: «Поглянь, як поспішають кудись ці люди, такі зосереджені, і не помічають, що надворі весна. Як шкода, що і буденна суєта забирає стільки радості у людей і щастя. А щастя - це жити. Треба цінувати кожен день, кожну мить, треба спішити залишити після себе на цій землі щось гарне і пам'ятне. Менше журися. Бережи свою родину і своє слово. Воно потрібне людям, путнє слово».

Посміхнувся крізь біль, подав руку і пішов. Я дивилася йому вслід, а по моїх щоках котилися сльози. Лариса Герус



заступник редактора міськрайгазети "Лесин край".

2. «Він працював для людей». Спогади Тамари Гула нової, журналіста «Лесиного краю».
3. «Його не поглине трава забуття». Спогади вчительки української мови і літератури Г.Я. Починок, ЗОШ №3.
Його «Не поглине трава забуття»

Ю.І. Ковальського я знала понад тридцять років. Ще й досі не віриться, не хочеться вірити, що він пішов із життя, що майже п'ять років тому теплої червневої днини громадськість нашого міста проводжала невтомного співця в останню путь. Він пішов від нас, а незгасний вогонь його поетичного слова продовжує зігрівати людські серця.

Ось уже десятки років школярі міста і району пили і п'ють красу його чарівного слова життєдайного, живлющого джерела.

Поезія Юрія Івановича завжди викликала неабиякий інтерес учнівської молоді. Він часто приходив на зустрічі зі школярами загальноосвітньої школи №3. Тихий, проникливий голос | поета зачаровував дитячі душі, бентежив їхні серця. Коли його запрошували діти, він радо йшов до них. Був безвідмовним, незважаючи на свою зайнятість. Ішов до школи, бо сам завжди почувався учнем, навічно зберігши синівську вдячність до своїх шкільних учителів.



Добридень, вчителю!

Твій вогник променистий

В моїй душі ніколи не згаса.

Він пломенів у серці сяйвом чистим,

У нім - моя любов, моя краса.

(«Добридень, школо!»)

Поезія Ю.Ковальського сповнена любові до рідної Суховолі, до надслучанських пагорбів, до берегів тихоплинної Случі, до всього Поліського краю - колиски його дитинства.



Добридень, Случ, моя колиско,

Чарівних спогадів, страждань!

Дай руку, посестро-берізко,

За час розлук і мандрувань.

Згадую, як болісно переживав він розлуку (хоч і короткочасну) з рідним містом, з родиною. Де б не був, він завжди поривався додому - на свою Случ, де так любив рибалити, в ліси, куди охоче ходив по гриби, до друзів, яких він любив понад усе. Пам'ятається, як часто він згадував свого репресованого батька, якого ніколи не бачив, як боліло його уже зріле серце при спогадах про те, що він ніколи не відчув теплого дотику батьківської руки.

Та від життєвих негараздів не зачерствіла його душа. Він мав по-дитячому чисте серце, був напрочуд життєрадісним, щирим співрозмовником, відвертим і доброзичливим, готовим прийти на допомогу в будь-яку хвилину тому, хто цього потребував.

У всьому він був інтелігентом: і тоді, коли треба було побачити Божу іскру незнайомого поета-початківця, і тоді, коли треба було відгукнутися на чийсь біль; просьбу про допомогу, і тоді, коли треба було сказати хороше, підбадьорливе слово товаришеві, у якого виникли якісь проблеми, а то й просто завести до своєї оселі, щоб поспілкуватися у невимушеній обстановці в колі його родини. І за це люди платили йому щирою любов'ю.

Я переконана, що його поезія, як вічний оберіг, завжди стоятиме на магістралях нашого життя. Його можна по праву назвати митцем з чудовим відчуттям краси рідного слова, історії свого народу, несхитної відданості правді життя.

Живою піснею в ім'я людини залишиться творчість Ю.І.Ковальського - розмаїта, людяна і глибоко патріотична.



Мені дзвенить поліська хата

Весільним співом молодим,

І пахне, наче рута-м'ята,

Країни рідної солодкий дим.

(«Поворіт додому»)

Г.Я.Починок,

учителька української мови

та літератури ЗОШ №3
4. «Велике серце». Спогади поетеси Валентини Ксендзук.


  1. Спогади дітей Юрія Ковальського: Юрія Ковальського (сина) - військового журналіста. Лесі Ковальської (доньки)-лікаря, м. Одеси.


Слово вчителя. Читаю вірш Юрія Ковальського „Мов той листок кленовий". Знайомлю учнів із збіркою поезій Юрія Ковальського „Зимові квіти". У кожного з нас є невеличка планета, яку ми називаємо батьківщиною, ота стежина, яка поведе вас у широкий незнаний світ.

У першому розділі, який називається „Є така планета Суховоля", поміщені поезії про родовід Ковальських, про мальовниче село, в якому народився поет, про людей, які любили поета, про школу і вчителів, які вивели майбутній талант на поетичну стежину.

Учні читають вірші з цього розділу:

„Тут все від діда прадіда моє"

„Є така планета Суховоля"

,Добридень, школо"



Вчитель. „Що тобі, людино, треба?" Так називається другий розділ збірки.

Кожен по-своєму може дати відповідь на це питання. А Юрій Ковальський казав, що людині потрібно щастя. Буденна суєта забирає стільки радості у людей, а разом і з нею і щастя. Щастя - це жити. На фоні пісні, яку виконує Джо Дасен учні читають вірші Юрія Ковальського:

„Пісня Джо Дасена"

„Дозорі"


„Я бачу вас, фальшиві друзі..."

„Щастя" „Я-Людина"



Вчитель. У Юрія Ковальського є кілька поезій, присвячених Лесі Українці.

Поет вважав її своєю вчителькою, наставницею. Вона надихала поета на творчість. Навіть ім'я видатної поетеси дав своїй донечці. Був незмінним ведучим літературних читань „Лесині джерела", активним членом літературно-мистецької „Плеяди". А як старанно готувався до цих подій, писав нові вірші, натхненні, патріотичні, прекрасні. Учні читають вірші з розділу „Лесина гора":

„Благослови нас, Українко..."

«Весна»


Вчитель. „Найкращою від усіх земель" назвав поет свою рідну Україну, старовинний Звягель. Скільки довелось пережити українському народові горя. Падав, захищався і піднімався.

Учениця читає вірш „Якщо судити, то любов'ю".



Вчитель. Скільки прекрасних зворушливих рядків присвячено берегиням, продовжувачкам роду людського - матерям. "Ластівки", „сиве сонечко", "мадонна", „босонога Ярославна", "журавка", "сива голубка", „зоря" - так називали своїх милих рідних мам поети: Борис Олійник, Іван Драч, Михайло Стельмах, Юрій Ковальський.

Вчитель. Поета завжди приваблювали чудові пейзажі рідної природи.

Любив він помріяти на самоті, половити рибу у тихоплинній Случі. Тут мріялось, тут народжувались нові поетичні рядки. У кожного поета є батьківська стежина, яка виводить дитину у самостійне життя. Така „Стежина" є і у Юрія Ковальського (учениця читає вірш, звучить пісня у виконанні В. Плисака „Несу свій хрест").

Хліб був завжди мірилом достатку життя, символом долі. Тяжкою працею діставався шматочок хліба юному поету.

Учень: читає поезію „Хліб" з розділу „На руках у рідної діброви".

Вчитель. Пісня стала долею для поета, бо пісенною, щедрою була його душа, його серце. Місцеві поети Іван Мамайчук, Іванов написали музику до віршів Юрія Ковальського. Це „Синове сонце", „Партизанський дубок", „Летять журавлики", „Тиха пісня", „Барвінок", „Летять лелеки", „Пісня стала долею", „Золоті літа", „Чарівний світ", „Молитва", „Слався рідне місто" (гімн Новограда-Волинського), „Пісня гімназиста". Він з тих, що переливали слово в пісню, чутливого до гарного слова, до всього прекрасного.

Все це є у розділі„Пісня долю вишила".

Сьогодні у нас у гостях дружина Юрія Ковальського Галина Василівна. Запрошую Галину Василівну до слова.
Слово про чоловіка

Скоро п'ять років (9 червня 2002 року), як Юрій Іванович Ковальський покинув дім, як душа його вознеслася на небеса. А мені не хочеться вірити, що він десь далеко. Мені здається: він повертається додому дощем у засуху, сонцем в дощ. І тоді на душі стає трішечки спокійніше, адже він поруч. Ніби зараз бачу, як, зігнувшись над столом, щось пише. Вірші були його друзями. Він їх не кликав, вони самі приходили до нього. Здавалося, ангел-хранитель клав теплу долоню на чоло, і вони самі собою народжувалися.

«Ти летиш на вогонь, згориш же. Ти втратив розум, а в тебе ж діти», - говорили товариші, коли слухали його вільнодумні розмови, читали сміливі для того часу вірші і газетні публікації.

Журналіст і поет-вільнодумець переміг - тим і щасливий. Як батько двох дітей, втратив квартирну чергу, а як професіонал і громадянин



  • можливість стати редактором міськрайгазети «Радянський прапор» (нині «Лесин край»), в якій понад тридцять років пропрацював відповідальним секретарем.

  • Навіщо тобі ця боротьба? Може, досить?

  • журливо зітхала я.

  • Ти ж знаєш, в ім'я пам'яті про невинно репресованого і загиблого у сталінських катівнях батька, якого ніколи так і не побачив,— сумовито пояснював, а
    в очах - сльози. Одна я знала, скільки довелося пережити «сину ворога народу».

Ось на таких крутих віражах народжувалися його журналістське слово і його поезія.

Чим довше його немає, тим більше його не вистачає. Такого правильного, справедливого, доброго, талановитого! Він справжній самородок. Сам почав поступово реалізовувати свої задуми, здібності, коли очолив колектив редакції «Звягель-Інформ», бо дуже любив життя, людей.

Несподівана підступна хвороба дуже рано обірвала його життя, всі його надії і сподівання... Моя жіноча доля була помережена лагідністю, добротою і любов'ю чоловіка Юрія Івановича. Він мав ніжне, чутливе серце, яке прагнуло радості, сімейного затишку, душевного тепла. Я намагалася вловити биття люблячого серця, відчувала його ритм. Ми були щасливі і завжди знали, що один без одного нам не бути. Уміли прощати, чекати, сподіватися. Багатства ми не нажили, єдине наше багатство - любов, злагода, повага до людей і діти - Юрій та Леся. Ми раділи, що діти наші сягнули певних висот у своїх професіях. Син Юрій пішов батьковою стежкою - стає журналістом (військовим). Донечка Леся обрала медицину - вона лікар. До речі, хороший, відомий в Одесі. У дітей наших є діти, вони зігрівають мою душу. То ж наш любий Юрій Іванович воскрес у своїх нащадках. А І ще мою душу зігрівають і збагачують вірші мого чоловіка. Не заспокоюся, поки не видам решту його збірок. Щоб надихали людей на світле "сприйняття світу, на виховання власної душі, залишаючи після себе слід на цьому світі...

Галина Ковальська,

дружина поета
4. Заключне слово вчителя

Ось і перегорнута остання сторінка поетичної збірки Юрія Ковальського „Зимові квіти" - духовний скарб української поезії. Його твори подарували нам естетичне задоволення, ми відкрили отой духовний острів, де звучала глибока віра в майбутнє свого народу, правдивість думки, мовне багатство, ліризм, поетичність. Ми надовго запам'ятаємо поетичні рядки нашого земляка, бо вони пробуджують у наших серцях вогонь прекрасного і людяного.

Тож запалімо свічку вічної пам'яті нашого земляка Юрія Ковальського. Читаю вірш Петра Фатенка „Юрію Івановичу Ковальському", який присвячено посмертно посту.

Учні читають поезії із збірки "Прозріння".


Услід за сонцем

Я народивсь в селянській хаті

В чудесну пору - навесні,

В мою колисочку пернаті,

Напевно, сипали пісні.

У вікна сонце заглядало,

Неначе: - що за чоловік

З'явивсь на світ? - воно питало –

Який почне він день, чи вік?

Матуся рідна колискову

Вела в задумі до зорі...

Так і Гагаріну, й Титову

Співали, певно, матері.

Й коли уперше від колиски

Дитя хитний зробило крок,

Очам здавалось материнським –

За сонцем вслід пішов синок.


Заповіт

Днів моїх полічено хвилини,

Смерть підступить –

упаде перо,

Не побачу більше України,

Не зголубить синь очей Дніпро.

Юнь спливла бурхливим

повноводдям

І в безкінечне, швидке і чуттєве,

І туди, де не ходять в дозори,

Вже ніхто мене не позове.

Покладіть на груди безкозирку

(Був колись юнак цей моряком),

В узголов і запаліте зірку

П'ятикрилу з молотом

й серпом.

А перо (не вадило б турботи)

Збережіть, як мрію,

є в тім зміст.

Був цей хлопець щедрим

до роботи:

Газетяр, районщик, журналіст,

Не зважиш слова розумом

і серцем,

Не обігрієш, як мале дитя,

Не зачіпай його, бо обірветься

Недовговічних помислів життя.

Бур'ян посієш наддовгій ниві,

А там же хлібу буять-рости.

Бо хлібом люди усі щасливі,

І словом також;. Скажи: а ти?

Я буду славить поета праці,

Який на білий, мов сніг, папір

Кладе думки про любов й удачу

І лине мріями до зір!


ЛЮБОВ ДО ЗЕМЛІ
Хай закохані сміються

з солов'ями,

Заплітають зорі у косу...

Почуття, розрунені з роками,

Перейдуть у творчість і красу

Як зернини виквітують колос,

Зажинать покличуть у поля...

І любов твою, і серця голос

В материнськім імені - земля.

Ні в свята, ні в будні, а ніколи

Не дано тому сказати слів

Щирих, добрих,

вистраждалих болем,

Хто землі своєї не любив.

Юрій Ковальський

Шостак-Тюфанова Н.М., НВК
Тема: Гімн Юрію Ковальському. Літературне свято
Мета: сприяти розвитку творчих здібностей дітей; зацікавленості учнів художнім словом на зразках творів Ю.Ковальського;

формувати навики проективної роботи гімназистів, учити виразно читати художні твори, прививати любов до різних видів мистецтва;

виховувати любов до рідного краю, українського народу, його творчих представників.
Обладнання: мультимедійний комплекс для демонстрування відеоматеріалів, портрет, особисті речі письменника, виставки: «Він – словом, а ми – кольорами», «Неповторні миті життя», збірки творів письменника.
Хід уроку
Учитель. Уклін доземний шановному товариству. Дякую, що зійшлись на свято урочисте! І як всі урочистості давайте почнемо – гімн наш заспіваємо!

(Всі співають, поклавши руку на серце)


Хто semper tiro у життя,

Той наближає майбуття.

Я гімназист і тим горджусь,

У мудрості учусь.

П–в.

Наш дім, гімназія, наш храм,

Світлиця радості й краси,

Що Лесиним освячена ім’ям

На всі літа й часи.

Ми клятву вірності дали,

Коли у перший клас прийшли,

Свій рідний край завжди любить,

Для України жить.
Пройдуть роки і наш політ

Освітить неосяжний світ

Учителю, твої слова

У серці ожива.

Учитель. Ми дуже любимо співати гімн гімназії, музику до якого написав Іван Федорович Мамайчук, а слова – Юрій Іванович Ковальський. Саме йому присвячене наше зібрання. Ми тут для того, щоб глибше пізнати авторитетного письменника нашого краю, впустити у своє серце його ідеї і судження, прозріти разом з ним, а ще – щоб вшанувати митця, скласти йому гімн!

Для гімназії Юрій Іванович був другом і наставником. Він із щирою радістю зустрів ідею створення навчального закладу такого типу. Поет зумів відчути і пропустити через своє натруджене серце і світосприймання наші проблеми, відтворити почуття і заповітні мрії, прагнення до честі, добра, справедливості. У гімні Юрія Ковальського, який тепло лунає у стінах гімназії, звучить шана вчителям, які взяли на себе складний обов’язок – навчати справжніх гімназистів. На згадку Юрію Івановичу і його сім’ї залишився ось цей документ, який відображає згоду премудрої берегині і засновниці гімназійної родини – Світлани Максимівни Павловської на те, щоб саме твір Юрія Івановича став символом гімназії.

За палкою ініціативою письменника в гімназії було створено товариство обдарованих дітей. Не перевелися й нині діти талановиті і вдячні. Зверніть увагу, які ілюстрації намалювали вони до творів Ю.Ковальського, а Оксана Саган і Лєна Ліневич створили свій міні-проект «Ці неповторні миті життя», дібравши цитати до фотокарток Юрія Івановича, які взяли у вірної дружини та обробили на комп’ютері. Недільне відвідування залишило в душах дітей зворушливий слід.

(Олена Ліневич, учениця 9-В класу читає спогад.)

Перечитавши безцінний дар, який залишив нам митець, діти написали свої перші вірші,склали йому гімн. Послухайте, будь ласка, поетичні рядки учнів 7Б класу.



Юрію Ковальський,

Творителю наш,

Ти жив і писав для людей у свій час.

Ми раді сьогодні тебе пригадати,

І раді вірші про тебе розказати,

Бо вартий поет, щоб його вшанувати!

Слободянюк Микола

Юрій Ковальський, – прекрасна людина.

Кохана країна була – Україна.

Він життя своє присвятив віршам,

У них залишиться в наших серцях.

Він гімн написав для нашої школи –

Хай буде слава землякові.

Хай більше людей дізнається про нього

Хай він буде вічним у Бога.

Пашкевич Ксенія

Юрію Ковальський,

Створив ти нам гімн.

Книги твої читають

Дорослі й малі.

Ти – наш патріот,

Ти – наш герой,

Тебе не стомиться

Прославлять народ.

Козлова Дарина

Юрію Ковальський, творителю наш,

Любим тебе у нинішній час.

Читаєм прозу і вірші твої

І знаємо ми, що ти – поет золотий.

Будем тебе пам’ятать все життя.

Ти не підеш від людей в небуття!

Рябінець Діма



Юрію Ковальський,

Ти гідний син України,

Любив її як матір,

А Новоград наш – як дитину.

Після смерті ти залишився в наших серцях,

Як людина, яка не боїться образ, нещастя і зла.

Тобі наше поклоніння

За «Зимові квіти» і «Прозріння».

Холевчук Інна
Юрій Ковальський – це чесна людина.

Таких мусить знати вся Україна!

Любив він життя й творити вірші

Гідний нащадок великої Лесі.

Лопатюк Віка
Ковальський – значить з роду ковалів,

Розумних, гарних, працьовитих.

Хай пісня прибоями б’є,

Хай Юрія Ковальського ім’я

В душах віки процвітає!

Щурук Маша

Юрію Ковальський,

Ти нас навчив

Жити, як у раю.

Ти кожну хвилину

Цінувать умів,

Тому і я, як ти, творю!

Аршавіна Ольга

Юрію Ковальський –

Поет дорогий,

Народився ти в нашім

Краю молодім.

Народився ти в ньому,

І жив, і творив,

Плоди творчого серця

Ти нам залишив.

Музичко Діма




Він народився в родині хліборобів,

Де йому іще малому прищепили

Любов до природи та рідного народу

І нетерпимість до обману й кривди.
Він, наче бджілка, працював невпинно,

Оспівував у віршах край Поліський,

Писав про сутність на Землі людини,

Чужу біду приймав до серця близько.

Чомусь зоря поета рано згасла.

Але він так хотів і жити, і творити.

І тихо плаче дощ сльозами рясно,

Й завмерли у журбі «Зимові квіти».
Його пером посіяні зернинки

Добром у людських душах проростають.

І він, як Леся, - буде вічно жити,

Бо в серці мав він те, що не вмирає.

Полякова Юлія

Юрію Ковальський,

Поет наш славетний,

Ми любимо всією душею його,

В містечку ти виріс і жив

Й до смерті не зрадив краю свого!

Тут пам’ять про себе він залишив,

Уквітчані іменем вулиця й гімн!

Дранговська Віка

Радіє небо, сонце світить,

А він, мов птах, щасливий,

Летить душею в далечінь,

У недосяжну вічну синь.

Мабуть, він бачить нас з висот,

За нас боліє знову,

Та вище всяких нагород,

Коли звучать вірші його, промови!

Денисюк Ілона


Учитель. Благословенний час, коли Ганна Федосіївна –

Якилини Юхимівни старша дочка –

Після мук першого травня удосвіта,

Народила другого сина – Юрка.

Ще до появи на світ ім’я йому уготовили Великомудрі речники-праотці. Вже шостого дня дзвони на куполах гучно мовили: Народився святий Юрко – летіло в усі кінці, - так написав поет у «Спробі автобіографії». Роблять свої спроби і наші учні. Люба Дикун – співавтор «Зерниці», Катя Герасимчук зробила узагальнений огляд творчості Юрія Ковальського. Але про все по порядку. Будь ласка, юні літературознавці.



Ведучий 1. Юрій Іванович Ковальський народився 1 травня 1938р. в селі Суховоля Новоград-Волинського району Житомирської області в сім’ї хліборобів, де з прадіда всі гостинні і привітні.

Учень.

Є планета така Суховоля.

Там мій корінь і крона, там доля.

Тче-витикає день полотняний

Бігає човник – хлопчик слухняний, -

Перебирає струни навою,

Материнською гнаний рукою.

Сонце нитками також завите,

Боже, який ти красивий, світе!

В’ється основа, співає ляда,

Мати щаслива, витканим рада.

А я на всю шпурляра запускаю,

Моя робота – цівки сукаю.

Розкружлялись цівки по решетах,

Є така полотняна планета.

***

Є планета така Суховоля

Зроду-віку іде до поля.

Сіє-віє жито-пшеницю,

Подає на добридень десницю.

Зустрічає гостей короваєм,

Картоплиною, що розкипає.

Біля дверей гостей обнімає,

А бувало – нічого немає…

З лободою борщ на полудень,

На вечерю – сонлива полуда

І розсипчата зір бараболя…

Є планета така – Суховоля!

Ведучий 2. Ріс син без батька, бо Івана Павловича було засуджено у 1937 році.
Учень. Не вірю, що батька немає

Не умирав, не хоронили.

Просто до нього шлях невідомий,

Протоптав його 37-й.

Ведучий 3. Мати поета - Ганна Федосіївна, виховувала двох своїх синів сама, віддаючи всю свою материнську любов, ніжність, лагідність і турботу дітям для того, щоб вони не відчували відсутності батьківської ласки. Вона прививала їм любов до рідної землі, до науки, вчила жити чесно, радіти життю. Безмежну любов до матері, жінки-страдниці, науку якої він завжди пам’ятав, Ю. Ковальський виразив в таких рядках:

Хліб материнський -

Черствий хліб

Для тих, хто батька

Рано втратив.

І все життя з колисних діб

Зв’язав з єдиним словом - мати.

Ніхто не сміє дорікнуть

Того у бідності душею,

Кого з дитинства чесний труд

Зріднив, як з матір’ю, з землею.

Ведучий 1. Підростаючи, Юрій тягнувся до книжки, хотів навчатися в школі. До школи приходилось ходити до сусіднього села Пищева, «за вісім верств». Отримавши атестат, працював завклубом, через рік – початок служби на Чорноморському флоті. Там з’явились перші вірші у газеті.

Відслуживши, Юрій вступив на факультет журналістики (заочно) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював відповідальним секретарем газети «Радянський прапор»(нині «Лесин край»).Був членом спілки журналістів.

Жив з дружиною і двома дітьми – Лесею і Юрою – у невеликій двокімнатній квартирі (нині вона знаходиться по вулиці Ковальського).

З жовтня 1993 по червень1997р. – головний редактор газети «Звягель–інформ».

Поета не стало 9 червня 1997 року.
Учень. Колись і я впаду, мов той листок кленовий,

Відірваний від дерева життя.

Не дам схолонуть, відгоріти в жилах крові.

Прийду у ваше світле майбуття.

Прийду напровесні і з радістю, й з журбою.

От тільки не несіть мені квіток.

Ви їх не рвіть.

А я…не кину поле бою.

Впаду на рідну землю, мов листок.
Ведучий 2. Так, він приходить у наше майбуття у картинах художників (показати рукою на портрет Лиманця), у віршах.
Ведучий 3. На жаль, всі збірки поета були видані посмертно. Перша збірка письменника була присвячена його 60-річчю. До її видання він не дожив декілька місяців.

В книгу “Зимові квіти” увійшли найкращі поетичні і пісенні твори, вона поділена на 8 розділів. Перший розділ називається “Є така плантета Суховоля”, в ньому розміщені вірші, котрі описують нашу Новоград-Волинщину. В них відчувається любов до рідної землі. В другому розділі - “Що тобі, людино, треба?”- поезії відкривають нам очі на наше життя, показуючи, як небагато людям потрібно для щастя.


Учні.

Щастя

Ніколи щастя не прошу в життя:

Воно саме ранковою зорею

Іде навстріч відкритою душею,

Всміхаючись, немов мале дитя.

До зорі

Щасливої дороги, друзі,

У добру пору, в добрий час!

Горить земля на виднокрузі,

Лицем обернена до нас,

Вона показує стежину,

Що зна, де папороті цвіт.

Любіте рідну Україну –

Це вам Шевченків заповіт.

Кохайтеся у рідній мові,

Що квітне садом навесні,

Не забувайте колискові

Дідів і прадідів пісні.

Якщо вам випадуть дороги

До неблизької чужини,

На тихі батьківські пороги

Вертайтеся з далечини.

Спішить до синього віконця,

В якому вогник не згаса.

Повірте, є таки два сонця, -

В одного мамина краса.

Здоров’я, сили вам, любові,

Любові, ще раз повторю,

Вона, як хліб на рушникові…

Стрічайте вранішню зорю!

Ведучий 1. В “Лесиній горі” присвячені вірші нашій великій землячці. Ю.Ковальський дуже любив Лесю Українку і вважав її своєю наставницею.

Учень.

Лесина колиска

Ой, красо-росо подільська,

Чарівної вроди,

У тебе одна колиска -

Случі тихі води.

Колихала Случ барвінки,

Ще й зорю купала,

Пісню Лесі Українки

Досвіт заспівала.

Засвітилися врочисто

Скрізь вогні досвітні,

Осіяли наше місто

Далі заповітні.

Поєднались дружби ріки,

Береги любові.

Ми живем в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій.

Розквітай, земля поліська,

Ти щаслива нині.

Слався, Лесина колиска, -

Води Случі сині.

Ведучий 2. В розділі “Найкраща від усіх земель”, поет засуджує радянську владу, людей, які нищили нашу землю та наш народ. Він розкриває перед нами величні і трагічні сторінки історії України, доводячи, що ми можемо пишатися нашими дідами і прадідами, які завжди цінували свою волю. “Мій день” - це частина, в якій розміщені автобіографічні та пов’язані з сім’єю вірші.

(Дівчина і юнак читають вірші)

Синові

Заради щастя, рідний сину,

Себе ніколи не жалій,

Люби, як матір, Батьківщину –

Вона – це день прийдешній твій.

Плекай, як нам заповідали,

Її красу – поля, сади.

Щоб не усох плодючий корінь,

В борні на крок не відступи.

Освячуй чесними ділами

Любов у спадок поколінь,

Піснями, щирими хлібами

Звеселюй світлу далечінь.

Ненавидь зло, брехню, облуду,

Що поміж нас, немов іржа,

Всім ворогам – нехай не блудять –

Показуй сміло, де межа.

І скаже мати-Батьківщина

(не знайдеш глибших слів вовік):

Мій син – творець,

Мій син – людина,

Мій син – великий чоловік.

Дочці

Дівочу честь і гордість бережи,

Це все, що є в тобі святого,

Приймай життя одкрито й строго,

Завжди остерігайсь отрути лжі.

У правду віруй, у добро й любов,

За них потрібно вік стояти,

Уміє тільки той кохати,

Хто душу об шипшину поколов.

Остання заповідь: своїх батьків

Шануй і не цурайся роду.

Він дав тобі і честь, і вроду,

Продовжуй славний рід поліщуків.

Ведучий 3. Такий талановитий поет та всебічно розвинена людина як Ковальський не міг оминути тему любові та кохання. Поезії, пов’язані з нею,- в 6 розділі - “У любові чисті зорі”. До речі, образ зорі зустрічається в збірках у різних іпостасях близько 30 разів. Але найчастіше це – символ кохання .

Учні.

Оце й усе

Краєчок неба і зорі

Скраєчку, як волошка в житі, -

Оце й усе, без чого жити

Не можу.
А вам всім океани треба

І ті ж моря.

Мені ж краєчок сині неба

Й одна зоря.

У любові чисті зорі,

Первозданні небеса.

У любові навіть в горі

Щастям світиться сльоза.
У любові – всі дороги

У незвіданную даль,

У любові – всі тривоги,

Всіх розлук гірка печаль.

Учитель. Не важко здогадатись, що єдиною зорею для Юрія Івановича була Галина Василівна, присутня на нашому святі, бо в одному з віршів читаємо одкровення:

Ні разу я в кінці-кінців

Дружини рідної не зрадив.

Вам, зоря поета, владарко його всесвіту, музичний дарунок від гімназистів.

(Танець «Подарую тобі зорі»)

Гарно танцюють діти, а за визначенням Юрія Івановича, діти – це весна життя.



Учениця.

Проліски

Дівчатко проліски несло,

В тендітних рученятах

Дві ніжні квітки розцвіло:

Біленька й синювата.

Спинялись люди, мов крізь стрій,

Дівчатко крокувало.

Саме, як пролісок ясний,

Хіба воно те знало.

Лиш мати, що за ним ішла,

Щаслива, юна мати:

- Ця квітка з серця проросла,-

Хотіла всім сказати.

Та не зронила гордих слів.

Усі – барвисті квіти.

З нас кожен добре розумів:

Весна життя – це діти.

Ведучий 1. У віршах збірки «Прозріння» любов поета пов’язана з природою. Письменник не уявляв щось досконаліше, ніж природа, тому, вважаючи кохання і природу чимось досконалим, поєднував два , здавалось би, несумісних явища.

Учень.

Очі коханої

Наспівали про очі багато

А у тебе ж , кохана, які?

Може, десь їх позичили – взято,

Може, просто: тече дві ріки.

Ні ж бо: в дзеркалі ніби відбито

І пороги я бачу круті.

І вирують несамовито

Водоспади такі, як в житті.

Тихі заводі бачу глибокі,

Я над ними в захваті стою.

Дай хоч раз загляну, мила, оком

В чисті очі – криницю твою.

Ведучий 2. Природа нашого краю також ніколи не була байдужа поету, тому велика частина віршів, присвячених їй, надрукована в частині “На руках у рідної діброви”.

Учень.

Осіннє

Над Случчю осінь знов зазолотіла,

На вод прозору голубінь

Спадає листя тихо, легкокрило,

А в небі птахи в дальню-далечінь

Летять…як прийнято казать, у вирій…

Прощальний згук і змах крила.

І трохи серце вірить і не вірить

У переліт, бо ти прийшла.

Прийшла в мою надслуцьку осінь

І розпорошила багрянь,

Така ж ясна і юна досі,

Із мрій веселих і світань.

Учениця.

Зимові малюнки

Сніг посипавсь порошисто,

І за мить – дерева білі.

На душі так стало чисто,

Ніби далі повесніли.

Сміло стукають в віконця

Наполохані синиці –

Чи шукають в хаті сонця,

А чи їжі, чи водиці.

Відчиняю навстіж двері:

Надворі так біло-біло…

Залітайте, легкокрилі,-

В мому серці повесніло.

Ведучий 3. Є вірші, що змальовують красу рідного краю, і у збірках «Прозріння», «Днів моїх полічено, хвилини..». (Учні читають вірші)

Провесна

З горбів збігає сніг в долину:

Весна чи провесна гряде!

Я тебе, зимо, теж покину,

Бо маю серце молоде,

Що прагне проросту і квіту,

Саме ж із пролісок воно,

До сонця зір, до всього світу

Невтомно стукає в вікно.

Вставай, оновлюйся, розбрунюйсь,

Життя уповені вдихай!

Я рідною землею юнюсь,

Тому завжди на серці май.

Любов до землі

Хай закохані сміються з солов’ями,

Заплітають зорі у косу…

Почуття, розтрунені з роками,

Перейдуть у творчість і красу,

Як зернини виквітують колос,

Зажинать покличуть у поля…

І любов твою, і серця голос

В материнськім імені – земля.

Ні в свята, ні в будні, аніколи

Не дано тому сказати слів

Щирих, добрих, вистражданих болем,

Хто землі своєї не любив.

Учитель. А як гарно змальовує поет природу та проводить паралель із людським життям у співаній поезії. Для виконання пісень запрошую ще одного талановитого поета, сучасного барда і просто прекрасну людину, яка цінує життя, - І.І.Завгороднього. (Звучать пісні)

Ведучий 1. Діалог на пейзажну тему «Три запитання» порушує філософські проблеми. Послухаймо його.

(Інсценізація. Діалог Неба і Землі)

- Скажи мені, Небо:

Які ти пісні почуло

В штаті Айова, на Філіппінах,

В країні Рабіндраната Тагора

І на Україні?..

-Від голосів, напоєних радістю,

В душі моїй сонячно,

Від плачу, розпачу,суму

Громадяться хмари,

Наче кротовини купинясті,

Зорі ховаються в нори,

І ніч кам’яніє чорно.

-А які ти очі бачило, Небо?

-Від щасливих я голубію,

Від закоханих я молодію,

Від зажурених важко журюся,

Об землю громами б’юся,

Від злих надовго німію.

-Скажи мені, Небо, чи правда,

Що ти даєш притулок тільки богам?

-Я душі приймаю святих,

А грішників полишаю

На поталу черві і тліну.

Таку угоду

Ми склали з Землею.

Учитель. “Пісня долю вишила” (демонструю книжку), - так називається останній розділ збірки “Зимові квіти». Ці слова із вірша є назвою збірника творів композиторів нашої Житомирщини, вони – девіз всіх пісенних фестивалів нашої області, а саму пісню так гарно виконує ансамбль «Хміль».

(Запис на відеокасеті)

Багато хто любить і поважає поета. Люди хотіли, щоб про нього знали якомога більше, тому в 2004 р., за сприяння добродіїв, присутніх тут, (М.І. Мартинюка, О.П.Гембарського, В.А.Ксендзук і, звичайно, невтомної Галини Василівни, з’явилася його друга книжка – «Прозріння» - найбільш повна з усіх надрукованих раніше.



Ведучий 2 . Книга містить 11 розділів, які розкривають світогляд письменника, його сповідування одвічних цінностей, оспівується гармонія людських стосунків.

Учні.

Гармонія

Коли земля і небо мирні,

І день такий прозоро-чистий,

Приємно в колі друзів вірних

До гаю вирушать за місто.
Грибів у кошик назбирати,

Послухать птаства срібну мову,


Красу натури й сум пізнати,

Торкнувшись струн палких любові.
О, як звучать вони чарівно,

Сповняють молодістю груди.

Мить, зупинись:

Так тихо й мирно

Землею йдуть красиві люди.

Повстань, душа моя

Є святість, що святинь миліша:

Хліб, батька, матір шанувати,

До серця ніжно пригорнути,

Аби серцям було тепліше.

Народе, добрий мій народе,

Ти вже з колиски звівся, встав.

За рівність, щастя і свободу,

Як буря грозова повстав.

Нема без святості цієї

Ні чесних помислів, діянь,

Служіння вірного ідеї…

Повстань, душа моя, повстань!

Слово хлібороба

Отак би й жить:

Узявши весла,

Долати років течію

І житнім пружним перевеслом

Планету голубу твою свою

Підперезати…Знають люди,

Що найдорожче в світі – хліб,

Що кривди й голоду не буде,

Як зерно в грунт, у теплу глиб

Із хліборобських рук упало,

А потім – сонце засіяло,

Із колоска вродився сніп!

Отак би й жить,

Орати ниву,

Де зло бур’янить не змогло б…

Кохана земле, будь щаслива!

Я - твій одвічний хлібороб!

Я вірю: землю рідну нашу

Руками дужо обів’єм,

І щастя вселюдського чашу

По вінця молодо наллєм.

Бо люди хочуть, щоб у небо

Підводився не чорний гриб,

А зрів на нивах – як і треба –

Рясноколосий щедрий хліб!

Ведучий 3. Збірки, про які ми вже розповіли, висвітлюють Ю.Ковальського як поета, але він писав і прозу. Вперше зібрана разом і надрукована вона у книзі «Днів моїх полічено хвилини».

Це повісті, усмішки, дитячі оповідання, різні розповіді. Також у книзі є розділ «Знов веслують веселки у вирій», де вміщені поезії на найрізноманітніші теми.



Ведучий 1. Поети від Бога – це пророки, які допомагають усвідомити сучасність. «Дорожіть життям…», «Ми на цьому світі гості, а на тому – вже давно…», - це цитати з творів Ковальського. І ще одна: «Чого ми тут, на цій Землі?»

(Відеозапис із піснею Фатенка « Чого ми тут…»)

Ведучий 2. Письменник відійшов у вічність, але він не вмер, бо живе у назві вулиці, у поезіях, у серцях вдячних земляків, у дітях, внуках, у спогадах друзів.

Ведучий 3. Книга «Чого ми тут, на цій Землі?» створена в результаті виконання проекту «Люди і долі» Новоград-Волинською гімназією ім. Лесі Українки спільно з громадським об’єднанням «Співробітництво для прогресу» (Керівники К.І.Пилипенко, П.К.Ліневич, Л.А.Капчинська) при допомозі Галини Василівни Ковальської – дружини поета. Її складено зі спогадів колег, друзів, рідних Ю.І.Ковальського, листів та віршів-посвят.

Ведучий 1. Він завжди йшов назустріч людям, щоб зробити добро. Мабуть, тому відкладають всі справи та йдуть, щоб його вшанувати, учні, друзі сім’ї, однодумці. Запрошуємо їх до слова.

1.В.А.Ксендзук – координатор творчої інтелігенції міста, друг сім’ї.

2.Гембарські О.П.+Л.В. – колеги, учні.

3.Мартинюк М.І. – голова опікунської ради ЗНВО.



Учень. Читає вірш « Свято без поета» Лариси Герус (пам’яті Ю. Ковальського)

Сьогодні свято. Без поета.

Сьогодні свято й сльози на очах...

Він мріяв так зробить багато,

А відлетів, наш мудрий птах.

А відлетів так рано і нежданно,

Із глибою думок і сподівань,

Лишив пісні, любов і рану,

Що виросла в літа страждань.

«Не плачте, друзі!,

- Він сказав би тихо, -

Я вас любив, я вас люблю!

Умійте пережить і кривду, й лихо,

І посміхатись в небі журавлю!

Дивіться в небо,

Коли зорі мріють,

І там знайдете вічне і святе.

Живіть в добрі, палкій надії,

Що Україна щастям зацвіте!»

Сьогодні свято. Без поета.

Але душа його із нами назавжди.

І книгам – його творчим злетам –

В віки з нащадками іти!

Ведучий 3. З нащадками будуть і його листи, з кожного рядка яких б’є струмком любов до всіх. Цілим шедевром, наприклад, є лист до коханої.

Ведучий 2. Читає уривок

Галю, здрастуй, любко!

Може, справді у мене вийде лист. Спробую написати.



Сьогодні четвер. Встав, на відміну від інших ранків, о восьмій. Зробив фіззарядку. Поснідав. Засів одразу за свої папери. Щось не зовсім добре просуваються мої наміри-писання. Щоправда, Бога гнівити гріх: уже три-чотири вірші зроблено: «Земля дарує», «Тут Леся ходила», «Отак би й жить…», розпочато «Весняні мелодії». Начебто непогано…!

Хіба ж можна краще, Юрку? Власне, приміряючись до своєї душі, я все-таки чимось не задоволений… Значить: краще можна! Адже майже зовсім непоганий «Морський зошит», що і має відіграти головне в поїзді до Києва.

Гадаю, що напишемо…

Та коли б ще не ця Галя, котра денно і нощно не дає мені спокою. Все думаю, думаю про неї, нібито вона моє світло, мій Бог, моя молитва…

Ти чуєш, Галинко?

Учитель. Вона чує, і пам’ятає, і всім розповідає! Галино Василівно, коли ми зустрічались з вами, то дізналися, що улюблені квіти Юрія Івановича - тюльпани, а улюблений колір – бузковий. Ці бузкові тюльпани – для Вас! (Вручаю).

Але, я гадаю, у дітей ще є до Вас запитання…Так?



  • Чи легко бути дружиною справедливого поета?

  • Чи є ще ненадруковані твори Вашого чоловіка?

  • Який його літературний псевдонім?

  • Які пісні любив Юрій Іванович?

  • Скільки онуків Ковальських маєте?

  • Де і як Ви познайомилися зі своїм щастям?

  • Яка улюблена страва Юрія Івановича?

  • Що Ви нам побажаєте?

Учитель. До творчості Ю. І. Ковальського ми ще звертатимемось не раз. Намагатимемось збагнути його філософську лірику, учитимемось любити рідне місто. Ось як висловив свою пошану йому у прозі метр.

(Учениця читає уривки про рідне місто, ст.49,50 «Днів моїх…» на фоні відповідних мелодій)

Моє місто

Коли рахувати літа, то тобі цієї весни минає 710. І здається мені, все починалося так:

Рукою дужою розсунувши бори,

Як лісоруб, що повен сили й зваги,

Ти до Случі дістався на зорі,

Мій древній волинянин – Звягель.

Звів хижку. Під вікном посіяв мак-видюк,

Аби не доступилась вража сила.

І в ніч одну(це знає кожен поліщук)

Матуся доньку-Мавку народила.

Дівча росло, і кучерявились гаї,

Немов берізки, чепурилися оселі,

Й піснями щедро осипали солов’ї

Случі-красуні береги веселі.

А потім – круті сходинки семи сторіч.

Ти йшов до них, виповнюючи свою долю зорі і лютим спалахом блискавиць.

О, ті блискавиці! Їх немало шугало у твоїм небі, розриваючись громами, грозами, які будили весни. І молоділа прислуцька земля…

А закінчується твір так.

Вулицями міста сьогодні крокують святкові колони. Пісня, сміх, радість, мідь оркестрів, і як не гордитися твоїм незабутнім зростом, моє рідне місто, мій древній і вічно молодий Новоград-Волинський.



Ти під незгасним сонцем травневим

Ростеш над плесами Случі,

Світанки будиш дзвоном металевим,

На ниви йдеш, де сіють сівачі.

Й нехай когось ти злетом не дивуєш,

Та я завжди, завжди тобою рад.

Ти переможним маршем маршируєш

Посторонись, Париж – йде Новоград!

Учитель. Підростають діти, вони вчаться у свого письменника-земляка любити рідний край, не пускати в серце зради, байдужості, боготворити місто, в якому живемо. І зараз я хочу представити творчих дівчат, які презентуватимуть особисті міні-проекти. Це Катя Мордас і Юля Войтік, будь ласка.

(Презентація міні-проектів. )

Ведучий 2. (Показуючи на плакат) О! Не ставайте на перешкоді!

Я хочу пісню з вогненних зерен

Посіять щедро в моїм народі, -

сказав поет. Хто написав хоч одну пісню за життя, той вже ніколи не піде у небуття. У Юрія Івановича віршів, які просяться на музику, - багато, але найвеличніші – гімни. Гімн нашого міста – це теж слова Юрія Ковальського.



Учитель. Я належу до тих щасливих людей, які бачили життєдайний погляд очей Юрія Івановича, чули його зважені слова. Послухайте й ви, який зміст уклав у головну пісню нашого міста його автор.

(Запис на відеокасеті)
Ведучий1. Сплітаймо, виплітаймо пісню

Й на голову Землі своїм вінком…

Учитель. …услід за нашим славним земляком.

(Всі співають гімн міста)

Слався, рідне місто

Де висока круча, скеля стрімка,

Голосистим дзвоном небо торка;

Слава сивих віків,

Гордих батьків

Плине, наче Случ-ріка.

Ми твої, Возвяглю, дочки й сини.

Рідна Леся з нами сонцем весни;

Слово правди звучить

І пломенить,

Наші душі боронить.

Молодої волі стелиться шлях,

Ключ від щастя-долі в наших руках;

Піднімайся, рости,

Садом цвіти,

Слався, місто, у віках!

Учитель. Я, автор проекту «Прозріваймо з Юрієм Ковальським», дякую всім учасникам за втілення одного з його етапів, присутнім – за увагу, а Добродіям – за щирі поради і практичну допомогу.
Бібліографія.

1. Юрій Ковальський. Зимові квіти. – Новоград-Волинський: Звягель-інформ, 1998.

2.Чого ми тут, на цій землі? Книга пам’яті Юрія Ковальського. – Новоград-Волинський, 2003.

3. Юрій Ковальський. Прозріння. – НОВОград, 2004.

4. Юрій Ковальський. Днів моїх полічено, хвилини. – НОВОград, 2005.

5. Авторські вірші учнів 7-Б класу.

6. Лариса Герус. Свято без поета. – Лесин край, №62, 2005.
Шевчук Т.С., СШ №4



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка