Перекази І легенди Звягельщини



Сторінка8/17
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17
Тема: «Не зів’яли айстри в душі моїй».

Твори наших земляків. Юлія Йосипівна Левкович


Мета: розкрити красу художнього слова; прищеплювати любов до поезії, формувати високі моральні якості:любов до природи, до гармонійних стосунків між людьми,прагнення до високого ідеалу;бажання бути працелюбним, відданим своєму народові.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет, ілюстрації, вислови відомих людей, газета «Лесин край», збірки твоів «Перший сніп» та «Весняні шуми».

Хід уроку

Учитель. Сьогодні у нас літературне свято, а не звичайний урок. Тому що прийшли гості, тому що ми сьогодні…

  • А про що сьогодні йтиме мова, як ви думаєте?

(Учні:

  • Про творчість нашої землячки Юлії Йосипівни Левкович.)

  • Що ви чекаєте від цього уроку?

- Мабуть,відчуємо красу слова, образного, українського та російського слова; багато про школу, тому що авторка була вчителькою і говорить про найкращі риси в людині.)

  • А які риси ви найбільше цінуєте в людині?

-Доброту, скромність, любов до природи, щирість, чесність, працьовитість, любов до Батьківщини, сміливість, дисциплінованість, витривалість, розум, ерудицію, бажання служити людям, відданість у коханні…)

- Сьогодні якраз будемо говорити про найкраще в людині, що й утверджується в творчості Ю.Й.Левкович. Про духовну красу людини, красу душі, високе і святе, стан духу, про гармонію в людських стосунках, гармонію між людьми та природою, про красу художнього слова. Про це й у висловах:

1. Краса та добро врятують світ

Народна мудрість

2. Поглянь природі в очі –

і болі всі відступлять,

і серцем усміхнешся,

полегшено зітхнеш.

Ю.Левкович, вірш «Липень»

3. Краса душі, краса любові – найвища на землі краса



В.Сосюра

4. Дай мне, Господі, светлой радости



испьітать,вкусить вьісшей сладости:

красоти мне дай, дай мгновения –

к юньім душам прикосновения.

Ю.Левкович, «Молитва учительницы»

- Ю.Й. Левкович хоче доторкнутися до душ красою художнього слова.Ось одна з її найулюбленіших поезій.



Коли всміхалися сади

і бджоли мріями бриніли,

біленька пташка прилетіла.

«Кохай»,- вона мені звеліла,

Коли всміхалися сади.

Коли дзвеніли колоски

й волошки лагідно синіли,

зірки до мене всі злетіли.

«Кохання – щастя»,- шепотіли,

коли дзвеніли колоски.

***


Та все не йшов до мене ти.

Чекала я весну і літо.

Зібрала сині й білі квіти.

Зняла всі зорі з неба світлі.

Та все не йшов до мене ти.

***


Як відлетіли журавлі

і всі надії позривали

з землі і з неба хмари злі,

надії ті не перестали

в мені волошками цвісти…-

тоді прийшов до мене ти.

  • Які думки і почуття виражені у вірші «Коли всміхалися сади»?

(- Письменниця передає почуття людини, яка не втрачає надії на щасливе кохання.Вірш дуже милозвучний, у ньому повторюються і перший, і останній рядки у строфі, багато прекрасних метафор:всміхалися сади, дзвеніли колоски, надії волошками цвіли.)

- Житомирянка Марцедіна Зінаїда написала мелодію, і вірш став романсом. Сама ж і виконує.

- Чи відповідає мелодія словам?

(-Мелодія така ж ніжна, як і слова про вірне кохання.)

- У нас присутні на святі учні 11-а класу, які виступатимуть у ролі кореспондентів та літературних критиків.Слово Кирчун Ользі.

Мікрофон


  • Кирчун Ольга. Кореспондент газети «Літературна Україна». Хотілося б дізнатися, якого роду-племені, яких батьків Юлія Йосипівна Левкович. Я звертаюся до В.Й.Бащук – молодшої сестри Ю.Й.Левкович, яка розкаже про це.

  • Моя єдина сестра Юлія з шістьох дітей Левковичів народилася 9 серпня 1936 року в с.Майстрові Новоград – Волинського району на Житомирщині.Була другою серед дітей, приходилося доглядати старших братів.Була слухняною, спокійною, врівноваженою.Я була дуже рухлива, непосидюча, неслухняна, тому її мені часто ставили в приклад.Швидко навчилася читати, і після війни Юлія пішла в школу №4(вона була семирічка).Жилося дуже важко. Сім’я велика, працював тільки батько, Йосип Францович, а мати, Тефілія Карлівна, доглядала дітей.Дуже голодували, їли кропиву, щавель, бурячиння, збирали колоски, шукали мерзлу картоплю.Батько працював на залізниці, потім на хлібозаводі, а потім на заводі сільгоспмашин до кінця життя слюсарем.

Ми всі, незважаючи на труднощі, дуже добре вчилися, закінчили школу з медаллю, а Юлія – сім класів з похвальною грамотою, а потім Коростишівське педучилище з червоним дипломом.

Багато читала. Найулюбленішим заняттям було читання.Ще в семирічці, а потім в педучилищі було прочитано багато книг: О.Пушкін, І.Тургенєв, Л.Толстой, Ф.Достоєвский, О.Гончар, М.Стельмах П.Загребельний, Т.Шевченко, Г.Гейне, В.Гете. Бібліотеку зібрала чималеньку дома(«можно дом построить новий»), про це пише в «Поеме о себе».Незважаючи на матеріальну скруту, в бібліотеку намагалися придбати все,що можна було купити, особливо зарубіжну літературу. Пам’ять мала незвичайну.Під час навчання в четвертій школі позповідала напам’ять поему «Сон» Т. Шевченка (10 років). Батьки та вчителі дивовалися її пам’яті.Була індивідуальністю, любила усамітнитися і читати. Поступила в Житомирський педінститут без екзаменів (з червоним дипломом). Там її помітив Борис Тен – відомий перекладач «Одіссеї» та «Ілліади», викладач музики, латинської та польської мов.Юлія вступила в літературну студію, де і прочитала перше своє оповідання «Айстри», яке увійшло в збірку «Перший сніп».Саме Борису Тену (Миколі Васильовичу Хомичевському)присв’ятила збірку «Погожа осінь».

Була 5 років в інституті незмінним старостою, закінчила інститут теж з відзнакою.Рік працювала в районній Словечанській газеті в редакції, а потім 40 років у п’ятій школі.Читала російську мову і літературу.Любила роботу, дітей, діти їй відповідали тим же. Багато знала напам’ять: Пушкіна «Евгений Онегин», Лермонтова «Мцьіри»,Блока Єсеніна, Маяковського, Ахматову, Цветаєву. Учні питали, чи не знає вона «Войну и мир» А. Толстого, «Воскресенье» Л. Толстого. Школа, вчителі, уроки, вдалі і невдалі («11-му Б», «Урок молчания», «Молитва учительницы», «Любимому ученику», «Педагогическая любов», «Айстрьі», «Белый город», «Жива хвиля» і т. д.

Хвороба («за день одсунула книжку») раптово обірвала життя. Ще декілька днів була на уроках, а тут – операція, очікування смерті, небажання змиритися з цією трагедією.

Гірко і важко було розставатися з улюбленою сестрою, однодумцем, подругою.

Пам’яті своєї улюбленої вчительки присв’ячує рядки свого вірша Артемко Ганношин (сш №5):




Памяти любимой учительницы

Любимую учительницу

Я каждый день так ждал,

Что на урок литературы

Быстрее всех бежал.

И привлекал ее язык,

И мы ловили в каждом взгляде

Искринки, добрых смех и стих

И это было нам отрадой.

Как искренне сердцем своим

Учительница нас любила.

Учила доброму всех тех,

Кто отставал и не корила.

И даже сказочный кружок

Ее мечты литературной

Для нас был милый островок,

Где мыслить можно не дежурно,

Где творчество, желанье знать

Она так щедро поощрялаю

О как же больно сознавать,

Что мы ее вдруг потеряли…

Как жаль, что позади уже

Остались дивные уроки.

Но пусть живут всегда в серцах

Произведений ее строки!

«Лесин край», А.Ганношин

Перше оповідання – «Айстри»

  • Про що це оповідання?

( - Це розповідь про молоду вчительку Ольгу Павлівну, сувору і вимогливу, але справедливу.

Це правильно оцінили учні, які привітали її з Днем народження, подарувавши букет айстр і пообіцявши добре вчитися.) (Учениця читає уривок напам’ять)

- Наступне оповідання «Жива хвиля». Теж шкільна тематика?

( - Це оповідання про дружбу двох школярів – Павлика і Сергійка, які були різні за вдачею й уподобанням, але вірні у дружбі.

Павлик захоплюється малюванням, і його преміювали путівкою у табір відпочинку до моря. Сергійко готовий віддати путівку3 павликові, щоб той побачив море, бо ніяк не міг намалювати морську хвилю, вона не оживала. А Сергійко готовий віддати другові все:і свою славу, і путівку, бо це дасть можливість Павликові побачити море і домалювати картину. Павлик відмовився взяти путівку, але хвиля, зігріта дружбою хлопчиків, ожила.)

(Після змістовної відповіді однієї з учениць діти читають уривки з оповідання няпам’ять.)



Учитель. Слово кореспондентам і критикам.

Мікрофон

  • Кащук тетана. Кореспондент газети «Україна».У мене питання до Кирчун Ольги. Чому саме про Лесю Українку багато творів у Юлії Левкович? Дякую.

  • Кирчун Ольга.Тому, що Леся була для Юлії Левкович символом сили і краси, мрії і надії.Про це вона пише у вірші «Вічна мелодія». (Читає напам’ять, ст.52, зб. «Белый город»).

  • Яценко Ольга.Кореспондент газети «Наш край».Я знаю, що Юлія Левкович любила море.Які є твори про море? У мене питання до Косянчук Євгенії. Дякую.

  • Косянчук Євгенія. Це твір «Надія»(морські настрої).Воно передає радість буття, захоплення всім прекрасним. Кожна хвиля неповторна. Вона,як дюдина; часто порівнюється з білими кіньми. (Напам’ять,ст.28) Мікрофон передаю Кирчун Ользі.

  • Кирчун Ольга.Звичайно ж , є твори про кохання – найпрекрасніше почуття у стосунках між людьми.Питання до Яценко Ольги. Який твір про крхання є для тебе найулюбленішім? Дякую.

  • Яценко Ольга.Дійти до справжнього вірного кохання можна лише через терни, через хащі, через перепони, але треба – така головна думка твору «Любов моя». (Напам’ять, ст.36).

  • Хотіла б звернутися до Козлової Надії, Яковчук Світлани, Григор’євої Марти. Які вірші Ю.Левкович про природу вам наймиліші?дякую.

  • Козлова Надія.Мені найбільше подобається «Погожа осінь», де авторка радіє осені, коли спокій у природі навіває веселі думки. (Напам’ять,ст.60).

  • Яковчук Світлана.Мені милозвучний вірш, який викликає почуття радості, хороший настрій, коли милуєшся природою і радієш її красі. (Напам’ять, ст.61).

  • Григор’єва Марта.Людина стає мудрою у зрілому віці;осінь порівнюється з людиною, яка теж хоче відпочити восени, тобто в літній вік. («Бабине літо» - напам’ять, ст.63)

  • Кирчун Ольга.Де найкраще почуває себе автор?Питання до Кащук Тетяни.

  • Кащук Тетяна .Найкраще почувала себе авторка тоді, коли поверталася додому, де її зузтрічала рідна сім’я. (Напам’ять «Повернення додому», ст.52, зб. «Белый город»).

Учитель.

  • Морські настрої, які у серці запалюють вогонь рпекрасного і людяного, сподобались також семикласникам, бо там оживляються хвилі .

(Діти читають уривки напам’ять:ст.28,ст.29)

Фізкультхвилинка

  • Образ Лесі Українки приваблював у творчості Юлії Левкович багатьох.Ці твори свідчать про романтичну вдачу автора, вони так і просяться в пісні.Вірші покладені на музику В.В.Лукащуком.

(Лукащук Аліна виконує пісні на слова Ю.Левкович)

Ю.Левкович дуже любила природу: «ромашки білі», «волошки лагідно синіють», «бджоли мріями бринять», особливо духмяніють запахи в «Літню ніч»

(Гончарук Альона і Салко Діана читають напам’ять(ст.22) , потім аналізують)


  • Мені дуже подобаються метафори: «зашепчу у листі», «зеблищу в струмку», «росами заплачу», «місяцем засяю».

Учитель. «Чим більше працюю, тим більше хочеться працювати», - говорила Юлія. Школа була її життям, вірила в силу слова, бо «гостре словечко коле сердечко», словом можна піднести людину, возвеличити, а можна – вбити.

Про це пише в ненадрукованій поемі «Извинение».



Они в одном класе учились –

Марина и Новик Антон.

Они никогда не дружили,

Не думали даже о том.

Он тихим был и не заметным,

Уроки всегда отвечал.

И знали все в класе секретно,

Что втайне стихи соченял.

Марина была хохотуньей

(На конкурсах – ей все призы),

Тавцовщицей и певуньей,

И моды познала азы.

И с парнем таким же встречалась

(Его все считали крутым) –

Высоким, с прямыми плечами,

И крепким затылком литым.

Они были парой красивой,

Их видели часто вдвоем.

Его называли Максимом –

Мы больше не знали о нем.

Однажды у них вышла ссора.

Он в школу явился за ней.

Стояли они в коридоре,

И он говорил все грозней.

Идти предлагал ей куда-то –

Приказывал, а не просил.

И видели, точно, девчата,

Как за руку больно схватил.

Рванулась она, убежала –

За ней он последовал в клас,

Мрина к подруге прижалась.

Звонок прозвенел тут как раз.

За парты все стали садиться,

Она вся стояла в слезах.

Максиму пришлось отступиться,

Но бранное слово сказал.

То слово хлеснулотпозором

(Повисла вокруг тишина),

То – скверное, что – по заборам.

Неужто все стерпит она?

Вдруг рядом Антон оказался

(Сидел и читал он в углу).

«Ану извинись! – приказал он.

Был тверд его голос и глух.

Свирепо Макси удивился

«А это еще что? Чего? –

В ответ на молчанье озлился,

Ударил наотмаш его.

Антон сразу на пол свалился,

И слова не произнес.

Весь рот его кровью залился,

И весь закровянился нос.

Иссякло Максимово буйство,

Подвинул учительский стол.

«Защитником вон полюбуйся!» -

С издевкой сказал и ушел.

Еще через пару мгновений

Учитель стоял у окна.

Марину спросил с удивленьем,

Что было, при чем здесь она.

Марина платком Вытирала

Антону лицо и глаза.

Ответил Антон, что упал он,

О драке же не расказал.

Неделя прошла. Прошел месяц.

Антон уж не помнит, что бит.

Марина с Максимом все вместе.

Тот случай как будто забыт.

Так как-то они помирились,

Все выяснили меж собой,

То ль оба тогда извинились,

То ль все победила любов.

Потом они все же растались.

И он уже не был ей мил.

Врагами навеки остались:

Марине Максим изменил.

И вот выпускной уже вечер.

Тропинки расходяться врозь.

Мы договорились о встрече,

Куда бы нас не завело.

Увиделись лет через десять.

И был переполненный зал.

Потом среди танцев и песен

Все каждый о каждом узнал.

И привлекла одна новость.

Достойна поэмы она.

Хватило б ее и на повесть:

Марина – Антону жена.

Он стал справедливым юристом,

Всегда выступает в суде.

Она же – прекрасной артисткой

И пеньем пленяет людей.

И был примечательный случай:

Ввели подсудимого в зал,

То был хулиган невезучий.

Антон в нем Максима узнал.

И за в воровстве соучастье

Обьявлен был свой приговор.

Утихли судебные страсти,

Носнова встает прокурор.

«Напомню вам о многолетней

Моральной,тяжелой вине

Забыли,наверно,об этом?

О том даю слово жене».

Максим посмотрел удивленно.

Марина к нему подошла.

Казалась немного смущенной.

Она здесь случайно была.

Он вспомнил то грубое слово,

Склонил свою голову вниз.

Она все молчала сурово.

Он тихо сказал: «Извини».

Важко їй було жити на світі, бо її незвичайна доброта не завжди правильно сприймалася людьми:

«Похвалите меня, похвалите:

от похвал я душой расцвету.

А споткнусь – осуждать не спешите,

Я уверенность так обрету.

Пощадите меня, пощадите…»

У «Поемі про себе» пише про всю нашу сім’ю, про свою дочку Юлю(так назвав її чоловік Михайло Фаустов, бо дуже любив свою дружину і хотів часто повторювати її ім’я): «У меня есть дочь – романтическое создание,воплощение великой мечты о любви, мое сокровище, моя зеленая веточка, самое прекрасное произведение мое…

Пусть Бог благословит ту милую землю, по которой ступает ее нога.»

Дочка закінчила 5-ту школу із золотою медаллю, брала участь в олімпіаді з укр. мови і літ.-ри, зайняла 2 місце по місту, по Житомиру і 2 місце у Всеукраїнській олімпіаді в Ужгороді, закінчила Житомирський педуніверситет з червоним дипломом. Зараз живе у м.Житомирі, викладає англійську мову у Військовому інституті, пише вірші, бере участь у літературному зібранні, яке організувало літературний вечір, присвячений Юлії Йосипівні. Твори письменниці покладені на музику, втілені в танцювальних рухах. Подивимось їх. (Діти танцюють і співають)

Похована Ю. Левкович на вул.Чехова, учні самі на свої кошти побудували пам’ятник, збираються біля могили, читають вірші, несуть квіти. Поети не вмирають!



  • Які риси людини утверджуються в творах Ю.Й.Левкович?

(- Любов до рідної землі, необхідність духовного збагачення людини, любов до дітей, до школи, до життя, оптимістичний настрій людини, любов до художнього слова: Слово тепле, колискове,

Що завжди людині світить,

Слово ніжності й любові,

Що дає затишок дітям.

Дейнека Л.В., ЗОШ №9
Тема: Ю.Й. Левкович "Квіти з полум'я серця"
Мета: сприяти осмисленню учнями краси творів Юлії Левко­вич; спонукати до роздумів про сенс людського життя; виховувати любов до рідного краю, природи, почуття святості юнацьких поривань, стосунків.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет Ю. Левкович, збірник творів, влучні вислови з них, ілюстрації, грамзапис, костюм жінки майбутнього.
Хід уроку
Життя росте лишень з любові,

Лишень краса людей навчає жить!

Дмитро Павличко

Учитель. Про красу людей, красу життя, красу любові ми поведемо мову на сьогоднішньому уроці. Зверніть увагу на портрет цієї жінки. Миле облич­чя, стрімкий погляд, дещо задуманий. Високе чоло, прикрите волоссям, свідчить про великий розум. Це лише зовнішність. Звичайна жінка, за про­фесією вчитель російської мови і зарубіжної літератури ЗОШ №5 м. Новограда-Волинського, наша землячка. На жаль, її вже нема в живих. Але ті сліди, які залишила за собою Юлія Йосипівна Левкович, не можуть бути стертими. Цей урок ми присвятимо саме цій жінці, розглянемо її пре­красні поетичні і прозові надбання.

Коли ви читали її твори, то побачили, наскільки цій жінці були влас­тиві глибокі почуття любові, ніжності, краси, вірності, вміння тонко відчу­вати, творити почуттєві образи. Ліричні образи, яскраво змальовані у збірках "Погожа осінь" і "Белый город", знайдуть відгуку серцях справжніх ціни­телів прекрасного. Про себе, своє життя Юлія Йосипівна розповідає в "Поэме о себе ".



  • Що ви дізнались про цю незвичайну жінку, прочитавши поему? (При­близні відповіді)

  • Юлія Левкович - вчитель рос. мови і зарубіжної літератури. Вона обожнює свою професію, любить дітей, школу, своїх колег.

  • Це до того ж любляча мати, в якої є донька, а називає вона її "воплощением великой мечты о любви, мое сокровище, моя зеленая веточка, самое прекрасное произведение мое".

  • Юлія Йосипівна занурена в світ книжок, яких у неї стільки, що можна побудувати новий гарний будинок.

  • Поетеса закохана в своє рідне місто Новоград-Волинський.

Это Белый город с колоннами

в нем фонтаны прозрачные бьют,

в нем цветет сирень и акация,

а на небе сияет радуга.

Там стихами все разговаривают,

там любят навек и серйозно,

там святые чувства

И всегда молода душа.

- А ще Юлія Левкович має незвичайну ніжну душу, як "безграничное поле".

Учитель. А ще Юлія любила життя.

У меня есть жизнь.

И в ней еще много должно свершиться.

И каждый эпизод- новелла.

И каждое событие - роман.

Ближче і детальніше познайомимось з цією жінкою, коли про неї роз­каже її рідна сестра Валентина Йосипівна.



Розповідь сестри.

У меня есть сестра и братья,

любящие и любимые,

и все мы урожденные Левковичи.

Ю. Левкович "Поэма о себе"

Моя єдина сестра Юлія із шістьох дітей Левковичів народилася в селі Майстрові Новоград-Волинського району на Житомирщині 9 серпня 1936 року. Ми з сестрою були такі несхожі (вона була старшою), в усьому вона була першою. З дитинства була дуже слухняною, спокійною, врівно­важеною, і тому мені завжди її ставили в приклад. Дуже швидко навчила­ся читати (сім'я перед Великою Вітчизняною війною переїхала в місто Новоград-Волинський, і там Юлія пішла після закінчення війни в перший клас семирічної школи №4). Жила сім'я постійно в нестатках, адже пра­цював один батько. Під час війни жили у місті. Батько, Левкович Йосип Францович, працював спочатку на залізній дорозі, потім на хлібозаводі, а згодом - на заводі сільгоспмашин слюсарем до кінця життя.

Мати, Левкович Теофілія Карлівна, працювала у сім'ї, робила все для того, щоб ми не померли з голоду. Особливо важко приходилось в після­воєнні роки. Щоб вижити, шукали їстівне деінде: рвали кропиву, на полі збирали щавель, шукали мерзлу картоплю, збирали колоски на полі... Не­зважаючи на труднощі, усі ми вчилися дуже добре. Старший брат Михай­ло після закінчення четвертої семирічної школи продовжував навчання у школі №3. Закінчив її із золотою медаллю і пішов учитися в Ленінградсь­ку авіаційну академію.

Юлія закінчила 7 класів школи №4 з Похвальною грамотою і продов­жила навчання в Коростишівському педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою і поступила в Житомирський педагогічний інститут на філоло­гічний факультет, російський відділ. Ще навчаючись у школі, багато чита­ла. Було прочитано І.Тургенєва, Л. Голстого, Ф. Достоєвського, А. Цехо­ва, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, І.Гончарова, М. Горького, В. Жуковського, Л.Пантелієва, К. Паустовського, І. Новикова, В. Шишкова, І. Буніна, Р. Ролана, Е. Войнич, В. Гюго, Г. Гейне і т. д. Усі ці твори та багато інших придбала для власної бібліотеки.

Незважаючи на матеріальну скруту, намагалася придбати у бібліо­теку все, що можна було купити. Не так просто було підписатися на твори зарубіжної літератури. Юлія підписувалася, і зараз уся класика російська та зарубіжна - у її бібліотеці. Пам'ять мала незвичайну. Прочитавши де­кілька разів вірш, уже знала його напам'ять. Пам'ятаю, як під час навчан­ня в семирічній школі №4 на батьківських зборах прочитала поему "Сон" Т. Шевченка напам'ять, і вже тоді всі дивувалися, як така мала дитина вивчила всю поему напам'ять.

Була індивідуальністю з дитинства. Я любила побігати, пострибати, а сестра постійно щось читала, аби тільки її не чіпали, не давали якусь іншу роботу. В інституті була незмінно старостою усі п'ять років. Відвіду­вала літературну студію, якою керував Борис Тен - перекладач і письмен­ник. Він їй дав путівку в літературу. Саме Борису Тену (Миколі Васильо­вичу Хомичевському) Юля присвятила збірку "Погожа осінь".

Тоді ж, під час навчання в інституті, вийшла збірка творів письмен­ників Житомирщини "Перший сніг". У цю збірку ввійшло перше оповідан­ня Юлії "Айстри". В інституті вчилася відмінно, закінчила з червоним дип­ломом. Рік працювала журналістом в Олевській газеті. Потім повернула­ся до рідного міста Новограда-Волинського, влаштувалася у міську шко­лу №5 учителем російської літератури.

Коли темою уроку була поезія, вона обов'язково вивчала її напам'­ять. Знала "Євгенія Онєгіна" О. Пушкіна напам'ять, багато інших поезій: М. Лєрмонтова, О.Блока, С. Єсеніна, А. Ахматову, сучасних поетів. Учні інколи питали: "Ви знаєте "Войну и Мир" напам'ять?" Були впевнені, що їхня вчителька все знає напам'ять. Коли у п'ятій школі запитували учнів, кого з учителів вони найбільше люблять, то виявилося, що найбільшою прихильністю учнів користувалася Юлія Левкович.

У неї є багато ненадрукованих творів. Але це був її вибір, вона не виявляла бажання їх друкувати, вважала їх інтимними, не для "загально­го" читання. Вийшла заміж за колишнього свого учня Михайла Фаустова. Народилася донечка. У ній, маленькій Юлії, втілено "неповторимое, неведомое никому". Надзвичайно талановита, з тонким почуттям прекрасно­го, дівчинка виправдала надії мами-Юлії Йосипівни. Пише вірші, грає на фортепіано, у школі та інституті (теж філологічний факультет, тільки відділ український) вчилася блискуче.

Коли вийшла книжка "Погожа осінь" (1998) потім "Белый город", Юлія висловлювала побоювання, що не всі її твори зрозуміють. Мені до­велося побувати на святі поезії, присвяченому Юлії Левкович, у Жито­мирі. Читали її вірші напам'ять, чимало проспівано романсів на слова Юлії Левкович, інсценізовано твори "Любов і почуття", "Море". Надзвичайно тонко передано думки людини до прекрасного, до гармонії, до ідеалу.

Часто я запрошувала сестру до себе в школу №6, де вона читала вірші про школу: "Одинадцятому - Б ", "Урок молчания", "Молитва учительницы", "Педагогическая любовь", "Любимому ученику", "Первый урок литературы", оповідання "Айстри", "Белый город". Дві години слу­хали старшокласники, ніхто з них не вимовив ні слова, сиділи не ворухнув­шись, усе було учням зрозуміле і близьке. Читала Юлія майстерно. Коли я давала вивчити напам'ять улюблені твори поетів-земляків, вони обо­в'язково вивчали "Бабине літо", "Погожа осінь", "Повернення додому", "Вічна мелодія", "Липень", "До Лесі Українки", "Лесині джерела".

Підступна хвороба обірвала життя Юлії раптово. Ще 10 днів тому вона була на уроках, а 27 жовтня 2000 року Юлії Левкович не стало. Не вірила, що це кінець, надіялася, що після операції справа піде краще. Гірко і важко було прощатися з улюбленою сестрою, яка була взірцем у всьому.





И даже сказочный кружок

Ее мечты литературной

Для нас был - милый островок,

Где мыслить можно не дежурно,

Где творчество, желанье знать

Она так щедро поощряла,

О как же больно сознавать,

Что мы ее вдруг потеряли...

Как жаль, что позади уже

Остались дивные уроки.

Но пусть живут всегда в сердцах

Произведений ее строки!

Так писав Артемко Ганношин, учень шостого класу середньої шко­ли №5 про улюблену вчительку у вірші "Памяти любимой учительницы". Поети не помирають.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Схожі:

Перекази І легенди Звягельщини iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
Перекази І легенди Звягельщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Перекази І легенди Звягельщини iconПовідомлення про самостійно прочитані перекази. Дія за значенням переказувати
Виклад своїми словами чого-небудь прочитаного або почутого. Шкільна письмова робота, що передає зміст, сюжет якого-небудь літературного...
Перекази І легенди Звягельщини iconКлас Вилучено з програми
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»;...
Перекази І легенди Звягельщини iconНародні перекази Поділля: соціально-побутові мотиви, образи, персонажі
Вони є одним із постійних об’єктів української фольклористики, однак ті, що окреслені конкретним регіоном, мають певні відмінності,...
Перекази І легенди Звягельщини iconПроект «чому ми так говоримо?»
Це був епітет за часів Гомера. Для тогочасних людей, їх способу мислення цей вислів здавався мотивованим: адже як інакше можна пояснити...
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 9 класі за програмою 12-ї школи
Перекази І легенди Звягельщини iconЛегенди Надвірнянщини
Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники...
Перекази І легенди Звягельщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка