Переклад: european islamic research center (eirc)



Сторінка1/8
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.7 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

1436

Чи є Новий Завіт словом Божим?
] Українська – Ukrainian – أوكراني [



Автор:

Мункіз ібн Махмуд Аль-Сакар



Переклад:



EUROPEAN ISLAMIC RESEARCH CENTER (EIRC)

& Якубович Михайло

Перевірка: Вадим Дашевський

هل العهد الجديد كلمة الله؟



د. منقذ بن محمود السقار



ترجمة:



المركز الأوروبي للدراسات الإسلامية

& د. ميخائيلو يعقوبوفيتش



مراجعة: فاديم داشيفسكي

image1



ПОДЯКА

Насамперед, вся хвала та дяка належить Аллаху –Всемогутньому Богу. Для мене велика честь представити цю скромну роботу моєму читачеві, в надії, що Господь допоможе йому почерпати з неї користь, і зробить мене серед тих, хто знає істину і прямує істинним шляхом.

Слідуючи традиції пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллаха) дякувати людям, які роблять для нас добро, хотів би висловити вдячність всім, хто допомагав мені у завершенні даної книги. Можливо, мій успіх став результатом їхніх молитов, звернених до Всемогутнього Бога.

Я хотів би висловити подяку моїм прекрасним батькам за їх неоціненну турботу і ласку. А також моїй вірній дружині за її постійну підтримку, допомогу, і за те, що була поруч в часи написання цієї праці.

Хотів би висловити щиру подяку перекладачеві, який зіграв важливу роль у донесенні змісту даної книги до українських читачів.

Я вдячний всім моїм братам, друзям і колегам, які брали участь у звершенні цієї роботи.



Мункіз ібн Махмуд аль-Сакар,

доктор філософії

ВСТУП

Аллах1 (Святий Він та Великий)2 відправляв своїх посланців - одного за іншим - зі знаменнями, істинним керівництвом і світлом, аби розкрити людям істину.

Серед цих праведних пророків був великий посланець і пророк Месія, Ісус (мир йому)3. Аллах (Святий Він та Великий) дарував йому Євангеліє: "Потiм вiдправили Ми вслiд за ними Iсу, сина Мар’ям, i дарували Ми йому Iнджiль, i вселили в серця тих, хто йшов за ним, спiвчуття й милiсть. А чернецтво вони самi вигадали, бо Ми не приписували його їм, хiба як прагнуть вони до вдоволення Аллаха. Та не виконали вони його належним чином. Тож дарували Ми тим серед них, якi вiрували, винагороду, але багато хто з них — нечестивцi". (Аль-Хадід:27)

Аллах (Святий Він та Великий) закликає віруючих вірити у всіх пророків та одкровення. Він (Святий Він та Великий) наказав їм: "Скажiть: «Ми увiрували в Аллаха i у те, що зiслано нам, i що зiслано Iбрагiму, Iсмаїлу, Iсхаку, Якубу та колiнам iз нащадкiв їхнiх; у те, що було дано Мусi, Ici, у те, що було дано пророкам вiд Господа їхнього. Ми не проводимо межi мiж ними, i Йому Ми пiдкоряємося». (Аль-Бакара:136)

Аллах (Святий Він та Великий) так описує віруючих: "Посланець увiрував у те, що зiслано йому вiд Господа його, а разом iз ним — вiруючi. Усi увiрували в Аллаха, в ангелiв Його, у книги Його, у посланцiв Його: «Ми не проводимо межi мiж посланцями». Вони говорять: «Слухаємо та пiдкоряємось! Даруй нам прощення, Господи наш, i до Тебе — повернення!" (Аль-Бакара: 285)

Євангеліє, котре Аллах (Святий Він та Великий) дарував Ісусу (мир йому), не має нічого спільного з Новим Завітом, який християни вважають святим, написаним учнями Ісуса (мир йому) і тими, хто був після них. Історії людей, біографії і листи – далекі від одкровення, яке Аллах (Святий Він та Великий) відкрив Ісусу (мир йому).

Як люди насмілилися приписати власні праці Всевишньому Аллаху (Святий Він та Великий)?

"Горе тим, хто пише Писання власноруч, а потiм говорить: «Це — вiд Аллаха!» щоб продати це за мiзерну цiну! Горе їм за те, що написали вони, i горе їм за те, що вони собi здобули!" (Аль-Бакара:79)

Цей вірш - ясний божественний доказ того, що люди Писання (іудеї і християни) змінили і спотворили слово Боже. Що ще раз свідчить: Старий і Новий Завіт, яким вони нині керуються, не є словом Аллаха (Святий Він та Великий).

Однак, мусульмани не заперечують, що деякі з уривків Нового Завіту, які розповідають нам про поради, сказання і діяння Ісуса (мир йому) - правдиві. Християни вірять, що Новий Завіт – це слово Аллаха, яке писали святі з натхнення від Святого Духа.

Чи підтримують наукові та історичні свідчення (і навіть уривки з Нового Завіту) те, що говорить Священний Коран, чи вони підтримують віру християн?

У першій книзі з цієї серії ми довели, що Старий Завіт не є словом Аллаха (С.В.). У цьому ж посланні, ми відповімо на інше запитання: чи є Новий Завіт словом Бога?

Аби дати на нього відповідь, ми будемо вивчати і досліджувати Біблію, християнських богословів, вчених, а також науковців та істориків, слідуючи науковій методології.

Просимо і молимо Аллаха (С.В.) направити нас всіх на шлях істини. Я присвячую цю роботу кожному, хто шукає правду.



Д-р. Мункіз Бін Махмуд ас-Саккар

Мекка Аль-Мукаррама

Зуль-хіджа, 1423 за Хіджрою (Місячний календар)

mongiz@maktoob.com



НОВИЙ ЗАПОВІТ

Новий Завіт представляє собою зібрання чотирьох Євангелій, книги Діянь, двадцяти одного Послання і одкровення, які є основою священного Писання християн. Авторство цих книг приписують восьми письменникам, які жили в першому і другому поколіннях християнства. Матвій, Марк, Лука та Іоанн – автори Євангелія; Павло – автор чотирнадцяти послань4, і Петро, Яків і Юда, яким приписуються деякі послання.

Матвій, Іоанн, Петро, Яків і Юда (мир їм) були учнями Ісуса. Марк, учень Петра, і Павло навернулися в християнство (мир їм) після завершення місії Ісуса, вони ніколи не зустрічалися з ним особисто. Лука був учнем Павла і став християнином через нього, хоч той, як ми вже згадували, не зустрічався з Ісусом (мир йому).

Християни твердо переконані, що учні Ісуса (мир їм) і їхні послідовники написали Євангеліє і послання. Тоді як записи звичайних людей могли стати святими?

Під час Ватиканського Собору (1869 р. - 1870 р.), церква ухвалила рішення стосовно Святої Біблії, Старого і Нового Завіту, яке голосить: “Книги Священного Писання були створені Богом, записані з натхненням Святого Духа і передані до церкви”.

Менш, ніж за сто років після цього, відбулося скликання ще однієї наради в Ватикані. Ця нарада (1962 - 1965) була проведена з метою обговорення проблем, з якими стикалася церква за критичних досліджень Біблії. За голосами більшості людей (2344), і з запереченням тільки шістьох чоловік, вона постановила наступне:

"Тора швидко потерпіла невдачу (як “Слово Бога”), Євангелія ж перебувають у кращому положенні. Вони (Євангелія) прийшли до нас з божественним натхненням від Святого Духа. Церква, з твердою наполегливістю і завзятістю, заявляє, що чотири Євангелія завжди засвідчують свою історичну достовірність. Вони правдиво повідомляють нам про діяння і вчення Ісуса, Сина Божого. Святі писці написали чотири Євангелія, аби розкрити нам істинні речі про Христа".5

Церква також не заперечує, що автори змінили деякі слова. Таким чином, не Аллах (С.В.) є творцем, а євангелісти, натхненні Святим Духом. У своїй книзі “Короткий звіт про історію коптської нації", коптські вчені говорять: "Свята Біблія являє собою добірку книг, написаних людьми Аллаха, з натхнення Святого Духа в різні часи".

Християни не вірять у буквальне натхнення (слово до слова, або буква до букви), як це роблять мусульмани. Вони вважають: "Якщо Аллах Всемогутній хоче повідати людям таїну, Він надихне обраного писця, аби той занотував окрему главу. Потім Він буде підтримувати автора і надихатиме його на вибір подій, ситуацій, діянь і слів, котрі стануть милістю для рабів Його. Аллах стане наставником автора і його керівництвом, і Він захистить його від звершення будь-якої помилки або недоліку, і той буде писати тільки те, що вселив йому Аллах... цього досить, щоб приписати книгу Аллаху".

Священик Фендер роз’яснив віру християн в Одкровення. Він сказав: "Ми віримо, що пророки і учні були схильні до забування і помилок у всьому, та вони були непогрішними у своїх розповідях і записах. Якщо читач помічає якісь відмінності або розбіжності у писаннях, причиною цьому є брак знань і тямущості того, хто читає".

У стислій формі ми розповіли про переконання християн щодо Нового Заповіту.

КОДЕКСИ НОВОГО ЗАПОВІТУ

Книги Нового Заповіту дійшли до нас через тисячі рукописів, якими християни так пишаються. Вони вважають, що ці рукописи і їх величезна кількість ясно свідчать про непогрішимість слова Аллаха (С.В.), яке записали учні Ісуса (мир йому).

Аби збагнути їх важливість для християн, ми наведемо цитату священика Джиммі Шваггарда, яка пролунала під час дискусії з мусульманським вченим Ахмадом Дідатом. Він сказав: "Існує близько двадцяти чотирьох тисяч рукописів Нового Завіту, найстаріший з них датується 350 роком нашої ери. Однак, оригіналу або ж першого написаного манускрипту Слова Божого не існує".6

Рукописи Нового Завіту поділяються на три категорії.



Перша: рукопис на папірусі

Письмо на папірусі було характерним для другого і третього століття. Ці рукописи включають в себе дві частини Нового Завіту. Один з них містить два уривки з Євангелія від Іоанна (Ін 18:31 і 18:37-38) і був написаний в другому столітті. Зараз вони зберігаються в Манчестері. Інший містить два уривки з Євангелія від Матвія (Матвія 1: 1-9 і 12: 14 - 20). Існують також сувої, які відносяться до більш пізніх століть та містять короткі біблійні уривки.



Друга: грецький рукопис

Манускрипти записувались на шкірі тварин, і цей спосіб письма був поширеним у четвертому столітті. Таких рукописів існує багато, та найважливіші серед них Олександрійський, Синайський і Ватиканський кодекси.



Третя: рукописи тринадцятого століття і пізніше

Базельський кодекс є найбільш значущим серед рукописів.

Олександрійський, Синайський і Ватиканський кодекси є найстарішими та найголовнішими рукописами Нового Заповіту, написані давньогрецькою мовою. Вони датуються приблизно четвертим століттям. Ми розповідали про них у попередній книзі про Старий Заповіт. Тому зараз відзначимо лише те, що стосується Нового Завіту.

1. Ватиканський кодекс

Вступ до католицького Нового Завіту говорить: "Найбільш древні рукописи, які містять більшість книг Нового Завіту або його повний текст – це дві священні книги, котрі належать до четвертого століття, і Ватиканський кодекс – один із найголовніших. Ми не відаємо про витоки цього кодексу, і, на жаль, він зазнав деяких пошкоджень. Рукопис складається з Нового Завіту, окрім Євреїв (9:14, 13:25), першого і другого послання до Тимофія, Тита, Филимона, і Одкровення. Невідомий автор додав ці листи і послання в п'ятнадцятому столітті. Євангеліє від Марка закінчується віршом (16:9)".



2. Синайський кодекс

Французьке введення до Нового Завіту голосить: "Крім того, що цей кодекс містить всі частини Нового Завіту, до нього ще увійшли й “Послання Варнави” та частково “Пастир Герми”, які не належать до канонічних писань." У кодексі відсутній кінець Євангелія від Марка(16:9-20), і немає порожніх сторінок, але початок Луки йде одразу після вірша (8).



3. Олександрійський кодекс

Цей кодекс містить неповний зміст Нового Завіту. Пошкодженими були перші аркуші Євангелія від Матвія, таким чином воно починається лише з 25:6, і Євангелії від Іоанна з (6:51) до (8:52). Він також містить два послання Климента і інші твори, які не включені в Біблію.



4. Єфремів кодекс

Цей кодекс містить тільки Новий Завіт, зараз він зберігається в Національній бібліотеці Парижу. Вчені припускають, що він був написаний в шостому або сьомому столітті, деякі вважають, що це сталося у п’ятому столітті.



5. Кодекс Бези

Кодекс датується п’ятим століттям, нині знаходиться в Кембриджському університеті. Він містить чотири Євангелія, книгу Діянь та невеликий фрагмент Євангелія від Іоанна. Деякі частини тексту втрачено. Автор цього кодексу переписував текст у довільному порядку. Він відомий своєю перестановкою слів. Автор вставляв фрази Ісуса як це було записано у Матвія, та коли переписував Євангеліє віл Луки і помічав різницю, то додавав чистини тексту з Матвія у Євангелія від Луки. Оскільки у Євангелії від Матвія не вистачало багатьох імен, він вигадував їх сам.



6. Базельський кодекс

Вчені припускають, що він був написаний у восьмому столітті. Рукопис зберігається в бібліотеці університету Базеля в Швейцарії. Він містить Новий Завіт з величезними упущеннями.



7. Кодекс Лауда

Цей кодекс відносять до дев'ятого століття, нині зберігається в Бодлеанській бібліотеці Оксфорду. Рукопис містить лише текст Книги Діянь.7


ВІДМІННОСТІ НОВОЗАВІТНІХ КОДЕКСІВ

Перше, на що варто звернути увагу: рукописи Нового Завіту не були записані людьми, яким вони приписуються, адже за їхнього життя не було зафіксовано жодних записів, а перший рукопис був написаний щонайменше через два століття після смерті авторів.

Християни не можуть довести зворотне, і священик Фріндж зізнався в цьому під час дискусії з мусульманським вченим Аль Хінді. Вибачившись, Фріндж сказав: «Причина, через яку ми втратили записи, полягає у труднощах і проблемах, з якими християни зіткались на протязі трьох століть і тридцяти років". Мусульманський вчений Аль Хінді прийняв це пояснення, та це не виправдовує їх від користування даними записами. Адже не можна покладатися на припущення, вигадки і невідомість. Крім того, не існує двох однакових рукописів серед усіх манускриптів Нових Завітів. Всі вони зазнали дописувань та упущень, і це те, що сповідують християни.

Намагаючись спростувати важливість відмінностей між рукописами, Джиммі Сваггарт сказав: "Що стосується стародавніх писань, то наукові принципи говорять: якщо ми маємо десять копій певної книги, то нам не потрібен її оригінал. У нас є двадцять чотири тисячі примірників, і ми не заперечуємо, що між ними є відмінності. Та, головне, що суть контексту не змінилася".

У своїй книзі "Правда про Біблію" Доктор Роберт не погоджується зі Сваггатом і висловлює свою відповідь. Крім того, Роберт підготував наукову брошуру для друку із Біблією, але йому не дозволили цього зробити. Коли його запитали про причину, він сказав: "Ця брошура змусить людей втратити довіру цій книзі".

Він також сказав: "Не існує книги, яка б містила стільки змін, помилок і вигадок, як Свята Біблія", - і додав, що священики визнають навмисні вигадки, їх розділяє лише думка з приводу того, хто саме їх вніс: "Ніхто не насмілиться стверджувати, що Бог є автором всіх частин Святого Письма, або, що Він навіяв ці вигадки".8

Кен Рім сказав: "Теологи сьогодні сходяться лише в одному: тільки деякі частини Біблії не зазнали жодних змін".

У Британській енциклопедії, Моріс Норн сказав: "Найдавніший кодекс Біблійних канонів було написано в п'ятому столітті. Час між учнями і п'ятим століттям не лишив нам жодного рукопису з цих чотирьох Євангелій. Незважаючи на те, що записи проводилися не так давно, та все одно кодексу притаманні суттєві вигадки, особливо Євангелії від Марка і Іоанна".

Що стосується Євангелія від Марка, то в своїй книзі "Святий Марк" Денніс Найнхем сказав: "У писання закралися неминучі зміни, як навмисні, так і ненавмисні. І серед сотень рукописів (тобто, рукописних копій) Марка, що збереглися, не існує двох, які б повністю відповідали одне одному". Він також сказав: "У нас немає жодного рукопису, який ми могли б порівняти з іншими".

Священик Хорер зазначив, що рукописи Євангелія містять 50.000 відмінностей, у той час як Кріс Бах сказав, що їх налічується 150.000. Британська енциклопедія запевняє: "Вибір священиками Нового Завіту, який охоплює майже все, показує більш, ніж сто п'ятдесят тисяч відмінностей між частинами".

Християни намагаються знайти виправдання цим відмінностям. У своїй книзі "Керівництво для тих, хто шукає" д-р. Саман Калхун сказав: "Не дивуйтеся відмінностям в копіях священних книг, бо до винаходу друкарства в п'ятнадцятому столітті, вони писалися від руки, деякі з письменників були неосвіченими і забудькуватими".9

Вірно, але це лише частина правди, бо він проігнорував навмисні вигадки писців, у яких зізналися автори французького введення до Нового Завіту.

Там говориться: "Рукописи Нового Завіту, які ми маємо – різні, але людина може помітити багато відмінностей різної значущості... Є розбіжності, які включають в себе різні значення цілих параграфів, і виявити причини цих відмінностей зовсім нескладно. Писці, чиї здібності відрізнялися, переписували текст Нового Завіту протягом століть, і ніхто з них не є непогрішним... Крім того, деякі переписувачі іноді намагалися виправити те, що, на їхню думку, містило очевидні помилки або було неточним з богословської точки зору, і таким чином започатковували нове сприйняття тексту, яке майже повністю є невірним.

Ми можемо додати, що використання багатьох уривків Нового Завіту в процесі поклоніння, призвело до введення деяких прикрашань, аби зробити їх приємнішими і легшими під час голосного читання.

Зрозуміло, що авторські введення накопичувались століттями. Текст, який врешті дійшов до часів друку був сповнений численних змін і доповнень ... Вища мета критики полягає у вивченні текстів різних документів, аби оцінити їх якомога ближче до першого оригіналу, хоча й неможливо збагнути зміст оригінальної копії".

В своїй книзі "Євангелії, їхнє походження та розвиток" Фредерік Грант, професор теологічних вчень Біблії Федерального інституту теології в Нью-Йорку заявив: "Текст, який зберігався у рукописах, занотовувався стомленими письменниками. Сьогодні існує 4700 паперових примірників, а повні рукописи зберігаються на шматках шкіри або тканини. Тексти всіх цих рукописів істотно різняться, і ми не можемо з упевненістю сказати, що жоден не містить помилок. Більшість копій були змінені коректорами, чиї роботи не завжди старанно перевірялися".10

Опублікований текст Нового Завіту не є остаточним: він залежить від виявлення інших рукописів. Введення Єзуїтського духовенства до Нового Завіту говорить: «Ми можемо добре підготувати текст Нового Завіту, і немає ніякої необхідності його переглядати, якщо тільки ми не знайдемо нових документів".

Це тимчасовий Новий Завіт, допоки не знайдуться інші відомості!

Приклади змін, внесених писцями

Дослідникам Євангелій зовсім нескладно виявити навмисні доповнення в тексті. У наступних пунктах ми покажемо деякі з них.

Матвій сказав: "Тож, коли ви побачите ту гидоту спустошення, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають" (Матвія 24:15-16). Речення “…хто читає, нехай розуміє” є доповненням, доданим переписувачем, який хотів наголосити на важливості цього моменту. Але дані слова не належали Ісусу (мир йому), коли він спілкувався зі своїми учнями.

У кінці Євангелія від Іоанна сказано (Ін:21:24): "Це той учень, що свідчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідоцтво його!" Вислів “…і знаємо ми, що правдиве свідоцтво його", - є доповненням. Висловлюючи свою думку з цього приводу, редактори єзуїтської версії Священної Біблії сказали: «Група, яка написала це Євангеліє, сприймала його як незмінне священне писання, донесене улюбленим учнем».

Ще один вірш в Євангелії від Іоанна: "Та один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви" (Ін :19:34 -35). В останньому реченні автор хотів наголосити і запевнити у правдивості Іоанна, та ці слова не належать самому Іоанну.

В Євангелії від Луки можна помітити доповнення, де він приписав Ісусу (мир йому) відповідь на запитання двох його учнів, Іоанна та Якова, коли ті запитали його, чи можуть вони принести вогонь та знищити самаритян. Тоді він (мир йому) повернувся до них і дорікнув їм. Однак, письменник написав інакше: «Сказав: Ви не знаєте, якого ви духа». (Луки 9:55)

Отець Матта аль-Міскін сказав: «Всі богослови, без винятку, згодні, що цей вірш є доповненням, який було внесено одним з переписувачів, бо у ранньому кодексі він відсутній. У будь-якому випадку, вірш не суперечить змісту і даній ситуації. У стародавньому кодексі вірш закінчується словами "викрив їх".11

Дане доповнення було видалено з декількох версій Священної Біблії, таких як Американський стандартний переклад, Англійський стандартний переклад і Біблія гарних новин (Good News Bible).12

Подібним чином, писці видаляли або додавали абзаци в п'ятому розділі Євангелія від Іоанна: «У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу: А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим". (Ін 5:3, 4, 5, Версія короля Джеймса)

Посилаючись на слова отця Матта Аль Міскіна13, більшість значущих кодексів не містять такого речення: “Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу”. Таким чином, Біблія добрих новин і редактори інших версій видалили цей абзац. «У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим". (Ін 5:3 і 5, без номеру 4; Біблія добрих новин)


Автори Нового Завіту були натхненні, заперечення даного твердження

Жоден з авторів Нового Завіту, за винятком Павла, не стверджував, що був натхненний. Їх праці є свідченням величезних зусиль, та ніхто не претендував на богонатхненне визнання.

У своїй книзі Лука зізнався, що не мав ні найменшого уявлення про натхнення:

"Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився". (Луки: 1:1-4)

Передмова Луки свідчить, що Євангеліє – це особисте послання, яке він написав з власних причин, ретельно переписуючи його з доступних джерел, як це робили і інші. У своєму вступному слові, Лука не згадав ні про Бога, Який надихнув його, ні про те, що Святий Дух зійшов на нього. Він не стверджував, і навіть не відав про те, що був натхненний!

Це стосується не тільки Луки, але і всіх авторів Нового Завіту. Адже жоден не запевняв, що його записи були натхненними. Священик доктор Мане Абден Нур сказав: "Ніколи, жодному автору Нового Заповіту не спадало на думку, що його записи про Христа стануть святою книгою християн, яку читатимуть протягом багатьох століть по всьому світу."14

Якщо самі учні та їхні послідовники не знали і не стверджували, що вони були натхненні, то чому християни у цьому впевнені? В Євангеліях немає ніяких доказів даному припущенню, за винятком того, що сказав про себе Павло.

Особисті листи, які не мають нічого спільного з натхненням

Листи Павла та учнів продемонструють, що в багатьох місцях фігурують уривки, котрі свідчать, що ці послання носять особистісний характер і не мають нічого спільного з натхненням. Іоанн сказав (2 Івана 1:13): «Вітають тебе діти вибраної сестри твоєї». Він продовжував посилати вітання щиро любому старцю: "Старець улюбленому Гаєві, якого я направду люблю. Улюблений, я молюся, щоб добре велося в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре ведеться душі твоїй ... але маю надію побачити тебе незабаром, і говорити устами до уст. (1-15) Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно!" (3 Івана 1:14)

Послання Павла наповнене тим же змістом: "Вітають вас азійські Церкви; Акила й Прискилла з домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас... Вітають вас усі брати. Вітайте один одного святим поцілунком". (1 Коринфян 16:19-20)

Павло також описав свої почуття до друга Тимофія на початку листа. Він сказав: "Тебе пам'ятаю я завжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ятаючи сльози твої, щоб наповнитись радістю. Я приводжу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась". ( 2 Тимофія 1:3-5)

Далі він розповів про власні нужди і попрохав Тимофія розповісти своїм друзям в Коринті: “Як будеш іти, то плаща принеси, що його я в Троаді зоставив у Карпа, і книжки, особливо пергаменові. Поздоров Прискиллу й Акилу та дім Онисифора. Ераст позостався в Коринті, а Трохима лишив я слабого в Мілеті. Попильнуй прийти до зими”. (2 Тимофія 4:13-21)

Листи Павла наскрізь пронизані темою привітання своїх друзів та родичів, усі вони досить об’ємні, майже зі сторінку. (Римлянам 16:1-21)

Він надіслав листа до Тита зі словами: "Як пришлю я до тебе Артема або Тихика, поквапся прибути до мене в Нікополь, бо думаю там перезимувати. Законника Зину та Аполлоса вишли квапливо вперед, щоб для них не забракло нічого". (Тита 3:12-13)

Читач може помітити, що Павло, якому було дароване натхнення писати послання, за словами тих, хто вірить у святість його листів, не знав, кого зі своїх друзів він відправить покликати Тита в Нікополь, де він буде зимувати! Подібних особистих звернень є безліч (1 Коринфян 16:20, Филимона 1:21-24 та Филимона 2:26-28, 4:21-22). Чи дійсно всі ці слова є даром від Аллаха?



Уривки, які не можуть бути натхненними

Читаючи Євангеліє, в жодному з них ми не знаходимо ознак, які свідчать про натхненність автора. Лука, наприклад, сказав: "А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять, бувши, як думано, сином Йосипа, Ілія" (Луки 3:23). Його слова "як думано" не можуть звучати з вуст натхненного, адже той би знав і був впевнений у тому, що писав. Цей вислів не давав спокою духовенству, тому вони видалили його з Переглянутої стандартної версії.

Іван, приміром, не знав яку саме відстань подолали учні, аби побачити Ісуса (мир йому). Він сказав: "Як вони ж пропливли стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю” (Івана 6:19). Якщо він був богонатхненний, то мав би знати точно, наскільки далеко.

Він також сказав: “Це той учень, що свідчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідоцтво його!" Про натхнення ані слова не сказано, а потім він доводить, що ця праця є справою людських рук: "Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амінь" (Івана 21:24-25). Перебільшення є очевидним і використане воно задля того, аби привернути увагу читача.

Є деякі уривки з листів, які свідчать, що автори описували події, спираючись на власні погляди і з натхненням вони не мали нічого спільного. Висловлюючи свою думку про чоловіка, який уклав шлюб з невіруючою жінкою, Павло сказав: "Іншим же говорю цього разу я, а не Господь" (1 Коринфян 7:12). Його судження з цього приводу не мають ні найменшого відношення до богонатхнення, та християни приймають їх за слова від Аллаха (Святий Він та Великий). Про заручених жінок він сказав: "Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду" (1 Коринфян 7:25). Ми повинні вірити християнам, які стверджують, що ці слова – від Аллаха (Святий Він та Великий), чи сповіді самого Павла?

Павло ще раз наголосив, що слова, які сходять з його вуст – виключно людська думка: "Я пишу це не для того, щоб дати вам наказ, а щоб ви побачили ревність інших і щоб переконатися у щирості вашої любові... І раду даю вам про це". (2 Коринфян 8:8-10)

Він також відкидав святість слів своїх: "Знову кажу: хай ніхто не вважає мене за безумного!" (2 Коринфян 11:16-17)

Намагаючись бути приязним до аудиторії, він сказав: "О, коли б потерпіли ви трохи безумство моє! Але й терпите ви мене". (2 Коринфян 11:1).

Чи був він натхненним, називаючи себе дурнем, чи це Аллах (Святий Він та Великий) вибачається і боїться, що Його одкровення занадто складне для читачів?

Важливі події, про які богонатхненний автор не міг би забути

Богонатхненність авторів спростовує той факт, що деякі з них не згадали про визначні події, віддавши перевагу пустим, незрозумілим фактам.

Чотири євангелісти згадують випадок, коли Ісус їхав верхи на віслюку та ослиці одночасно, але тільки один з них (Іван) спом’янув перше чудо Ісуса: перетворення води у вино (Івана 2:1-11). Хіба верхова їзда на двох тваринах важливіша від цього чуда?

Іван єдиний з євангелістів, котрий згадав про диво воскресіння Лазаря з мертвих. Отже, їзда на двох тваринах важливіша, аніж воскресіння Лазаря з мертвих перед величезним натовпом людей, які увірували в Ісуса після цього? (Івана 11:1-46)

Крім того, вхід до Єрусалиму верхи на двох тваринах, у будь-якому випадку, не вагоміший від волі Ісуса проповідувати народам і хрестити людей в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Цей унікальний, значущий уривок є основним доказом доктрини Трійці, однак спом’янув про неї лише Матвій (Матвія 19:28).

Сходження Ісуса на небо – надзвичайно важлива подія. Однак, обидва учні, Матвій і Іван, які нібито були свідками цієї події, не згадують про неї. Проте Марк і Лука, які того дня були відсутні, стали богонатхненними і описали цей випадок!



Вчені спростовують богонатхненність авторів Нового Завіту

Уривки, про які ми згадували вище, змусили вчених та дослідників заперечити богонатхненність авторів Нового Завіту. Автори Вселенського перекладу сказали: "Євангелісти зібрали та описали події, спираючись на власні погляди та усні перекази". Отже, ніякого дару з неба не було.

З приводу послання Якова, Лютер, засновник течії християн-протестантів, сказав: «Дане послання є сумнівним і малоймовірним, навіть якщо воно від Якова. Учень не мав жодних повноважень давати релігійні настанови з власної волі, тільки Ісус був наділений таким правом". Зі слів Лютера зрозуміло, що він не вважає Якова натхненним.

У своїй енциклопедії Різ сказав: "Михаїл розглядав книги, написані послідовниками учнів, від Марка, від Луки та Діяння, і відхилив їх натхненність".

Вказуючи на важливий та правдивий факт щодо Павла, Хабіб Саїд зауважив: "Коли Павло писав свої листи, він не знав і навіть думав, що його слова стануть основою для майбутніх поколінь". Дивно, але сам Павло не відав про святість своїх слів, та християни продовжують вперто стверджувати зворотне.

У Ватикані, Папа Іоанн сформував комітет з вивчення Євангелія на чолі з Хансом Комбом. Після глибоких досліджень комітет постановив: "Євангелія - це слова людей і немає жодного доказу, що вони зійшли безпосередньо від Бога".15


Зведення нанівець твердження, що автори Нового Завіту були посланцями

По-перше, мусульмани не вбачають у когось з учнів посланника. Більше того, жоден з них не проголошував себе пророком, окрім Павла. Також мусульмани не вірять в свідчення християн, які приписують пророче покликання цим авторам.

Мусульмани не вірять, що Святий Дух зійшов на учнів через п'ятдесят днів після сходження Ісуса на небо, досить дивна і малоймовірна подія, яка згадується лише Лукою. Він сказав: "Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав" (Діяння 2:4). Крім того, Павло і Лука не були тому свідками, адже ще віруючими ще не стали.

Мусульмани також не вірять у чудеса, які Новий Завіт приписує учням, бо ця звістка не має явного доказу. Вивчення і дослідження книг Нового Заповіту доводять, що ті учні не були посланцями. Вони були такими ж людьми, як і інші. Єдине, що вирізняло їх з-поміж маси – перебування з Ісусом, який просив їх проповідувати вчення після його смерті.



Перше, чи були автори Нового Заповіту пророками?

Євангелії і послання переповнені віршами, які розбивають вщент подібні твердження. Пророцтва авторів слід кинути на терези знань, які учні Ісуса черпали від свого наставника. Перше послання Івана: “Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ”. (1 Івана 4:1)

Як християни можуть вважати Павла або учнів непогрішними, достойними божественного натхнення і пророками, коли серед них був зрадник Юда? Юда був одним з дванадцяти учнів Ісуса – посланці і пророки не зраджують.

Посланці і пророки не вчиняють, як Петро. Він тричі за ніч відрікся від Ісуса, коли останнього схопили. То була люта ніч, сповнена жорстокості. (Луки 22:34)

Цитуючи Ісуса, Лука сказав: "Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими" (Луки 12:9). Це зречення змусило пастора Ібрахіма Саїда описати Петра, як "затонулого в морі невірності".16 Перебування з Ісусом ніяк не врятує його.

Як людина, сповнена Святого Духу, могла відректися від Ісуса, і як ми можемо називати пророком того, кого Ісус назвав "сатаною"? "А Він обернувся й промовив Петрові: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!" (Матвія 16:23)

Уривки Євангелій змушують нас засумніватися у вірі найближчих учнів Ісуса, що, в свою чергу, робить їх негідними проповідувати його вчення, не кажучи вже про місію пророків. Ісус сказав Петру: "Маловірний, чого усумнився?” (Матвія 14:31)

Через це Св. Екштайн описує Павла: "Він був нестійким, бо часом він вірив, а часом - сумнівався".17

Якщо так відкликаються про Петра, то чи були інші учні кращими? Новий Завіт неодноразово зазначає, що вони теж сумнівалися у вірі. Ісус багато разів називав своїх наближених маловірами. Матвій сказав: "І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: чого полохливі ви, маловірні?” (Матвія 8:25-26),

Він також зазначив: "А Ісус, знавши те, запитав: чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібів не взяли?” (Матвія 16:8)

Лука зауважив: "І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!” (Луки 12:28)

Див. також Марка 4:40, Матвія 6:30. Чи можемо ми вірити посланням таких людей, не кажучи вже про натхненність їхнього письма?

Ісус описав своїх учнів (мир йому) як невірних. Матвій сказав: "Тоді підійшли учні на самоті до Ісуса й сказали: чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо по правді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!" (Матвія 17:19-20)

Хіба той, хто не має віри у серці розміром із зерно гірчиці, може бути пророком і заслуговувати довіри писати одкровення від Аллаха (Святий Він та Великий)?



По-друге, чудеса учнів не доводять їх пророчої місії

Якщо християни приймають учнів за пророків або посланців лише через те, що вони звершували дива, то це ще не слугує доказом. Священні уривки повідомляють, що навіть лжепророки могли творити чудеса і знамення. Ісус сказав: "Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав". (Матвія 24:24-25)

Крім того, в Новому Завіті не згадується жодного дива від Марка або Луки.

Ісус (мир йому) застерігав від лжепророків, і сказав, що будуть стверджувати вони свою віру в його послання:" Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!" (Матвія 7:5-23)

Чудеса не означають нічого більшого, окрім наявності віри. Згідно з Євангелієм, кожен віруючий здатний творити чудеса. Цитуючи Ісуса, Матвій сказав: "А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!" (Матвія 17:20)

Коментуючи цей уривок, Єзуїтське священство каже: "Віруючий може зсувати гори, як сам Бог".

Ісус також сказав: "Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця". (Івана 14:12)

Згідно з зазначеними словами, кожен християнин здатний творити чудеса Ісуса, у тому числі зцілювати хворих, воскрешати мертвих і більш величні дива. Богослови опинились в скрутному становищі через цей вислів, бо недоречно стверджувати, що учні та віруючі можуть творити дива більші від Христових. Тим не менше, вони сказали: "Господь Христос не говорив, що його учні будуть творити чудеса величніші за його, воскресіння мертвих –найбільше, на що ми здатні".18

Все, що вони можуть – це воскресити мертвих!

По-третє, пророцтво, згідно Біблією, не гарантує непогрішності

Навіть якщо визнати учнів пророками, то це, згідно з віруваннями християн, не означає, що вони були непогрішимими в своїх промовах. У Першій книзі царів читаємо: "А один старий пророк сидів у Бет-Елі. І прийшли його сини, і розповіли йому про ввесь чин, що зробив Божий чоловік сьогодні в Бет-Елі.... І поїхав він за Божим чоловіком, і знайшов його, як сидів під дубом. І сказав він до нього: Чи ти той Божий чоловік, що прийшов із Юди? А той відказав: Я. І сказав він до нього: Іди зо мною до дому та з'їж хліба! А той відказав: Не можу вернутися з тобою та ввійти з тобою, і не їстиму хліба, і не питиму води з тобою в цьому місці! Бо було мені сказано за словом Господнім: Не їстимеш хліба й не питимеш там води, і не вернешся тією дорогою, якою ти йшов! А той відказав йому: І я пророк, як ти! А Ангол говорив мені за Господнім словом, кажучи: Заверни його з собою до дому свого, і нехай він їсть хліб і нехай п'є воду. Він же говорив йому неправду! І він вернувся з ним, і їв хліб у його домі та пив воду..." (1 Царів 13:11-19) Далі у главі згадується про покарання того бідного пророка, який скорився лжепророку, повіривши, що той говорив правдиві слова з Божого натхнення.

Ще одним прикладом може слугувати друга книга Царів. Коли Венедад, сирійський цар, послав Азаїла до пророка Єлисея, щоб запитати про його хворобу, пророк Єлисей (нехай вбереже його Господь від лжепророків) збрехав: "Іди, скажи йому: жити житимеш, та Господь показав мені, що напевно помре він". (Царів (2) 8/10)

У попередніх виданнях “Істинного керівництва” та серії “Світло” ми обговорили багато непристойних речей, які Тора приписує пророкам. Неможливо повірити, що християни вважають таких пророків непогрішними, не кажучи вже про учнів.


ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРИПИСУВАНЬ ЄВАНГЕЛІЙ І ПОСЛАНЬ УЧНЯМ

Двадцять сім книг Нового Завіту належать восьми авторам, кожен з яких написав їх різну кількість. Наприклад, послання від Іуди сягає лише дві сторінки, а писання, які приписуються Павлу мають більше ста сторінок.

Крім того, стосунки між авторами і Ісусом різняться. Якщо Іван, Петро, ​​Іуда і Яків були одними з дванадцяти учнів, то Лука і Марк не зустрічалися з ним, а Павло став християнином тільки після того, як Ісус (мир йому) вознісся.

Християни вважають цих вісьмох авторів богонатхненними людьми, які писали те, що їм велів Святий Дух. Ми довели, що автори Нового Завіту не були натхненними у своїх писаннях.

Проте, наскільки є правильним приписувати авторство книг Нового Заповіту тим восьми особам, особливо Матвію, Івану і Петру, так званим шанованим учням Ісуса, чи не було воно також сфабрикованим? Невже слова Нового Завіту сходять з вуст учнів, яких Ісус вчив протягом своєї місії і яких прославляє Коран?

Вивчаючи ретельно Новий Завіт, вчені засумнівалися у авторстві книг, яке приписується віруючим учням Ісуса. Таким чином, вони зі всією серйозністю підійшли до цього питання.

Ми не повинні розбиратись в автентичності деяких книг, бо ті, хто їх написав, насправді не були учнями Ісуса. Виходячи з цього, неважливо: чи книги вийшли з-під пера Марка і Луки, чи це зробив якийсь інший християнин, що жив у кінці першого століття. Жоден з них не був непогрішним, богонатхненним і жодних достоїнств не пролунало від Ісуса на їх користь. Те ж саме стосується листів Павла, ворога Ісуса, який називав себе посланником і непогрішним, хоча сам ніколи не зустрічав Ісуса.
Євангеліє від Матвія

Це перше з канонічних Євангелій Нового Завіту. Книга складається з двадцяти восьми глав, які розповідають про життя Ісуса та його вчення від дня народження і до вознесіння на небо.

Церква приписує авторство книги Матвію, одному з дванадцяти учнів, яких обрав Ісус. Вважається, що Матвій писав книгу з натхнення Святого Духа. За церковною традицією, Матвій написав свою книгу для народу Палестини, які були християнами, оберненими з юдеїв. Духовенство розділяє дата її написання, але вони сходяться на думці, що написано її було між 37 - 100 рр. н.е.

В передмові до Євангелія від Матвія, чернеча версія свідчить: "Багато авторів датують цю книгу 80-м і 90-м роком, або трохи раніше. Ми ж не можемо бути певними у точній даті".

Фентон, тлумач Євангелія від Матвія (с. 11), вважає, що "її було написано між 85 і 105 рр. н.е.". Це близько до того, що стверджував проф. Харінг: "Книга від Матвія була написана між 80 і 100 роками”.19 Що стосується мови, якою вона була написана, то майже всі вчені погоджуються, що це був іврит, однак деякі вважають, що це була сирійська або грецька.

Найважливішим історичним свідченням стосовно даного Євангелія є твердження Святого Папія (155 р. н.е.). Він каже: "Матвій писав на івриті, а потім кожен з перекладачів на грецьку передав його письмо так, як міг". У своїй книзі "Проти єресі" Іриней Ліонський (200 р. н.е.) сказав: "Матвій писав для євреїв їхньою рідною мовою".20

Усі існуючі рукописи Євангелія написані грецькою, тому вчені цікавляться першим перекладачем з івриту на грецьку. Існує багато припущень з цього приводу, але доказів, які б підтвердили усе, немає. Отець Матта Аль Міскін сказав, що вони є "припущеннями без доказів". Деякі кажуть, що перекладачем був сам Матвій, Іван Богослов та інші.

Та фактом залишаються слова Святого Ієроніма (420 р. н.е.): "Перекладач книги Матвія з івриту на грецьку – невідомий". Цілком імовірно, що книга має декілька перекладачів.

Нортон, також відомий як "хоронитель Євангелія", про невідомого перекладача сказав: "Той, хто переклав книгу Матвія, схожий на людину, яка збирає дрова вночі. Вона не бачить різниці між сухою та мокрою деревиною. Він переклав як правильне, так і невірне". 21

Біографія Матвія

Ким же насправді був Матвій? Яке відношення має до Біблії? Чи складається Біблія зі Слова Божого та Його натхнення?

Відповідаючи на дане запитання, усе, що ми знаємо про Матвія – це те, що говорять християнські вчені про нього. Він був одним з дванадцяти учнів, служив збирачем податків в селі Нахом, згодом залишив посаду і послідкував за Ісусом.

В історичних джерелах згадується, що Матвій відправився в Абіссінію і там був убитий в 70 р н.е. Новий Завіт відкликається про нього лише двічі. Вперше, коли Ісус закликав Матвія стати його учнем (Матвія 9:9), а вдруге у вірші, який згадує імена дванадцяти учнів (Матвія 10:3, Луки 6:15).

Слід зауважити, що Марк і Лука повідомляють, що митар, якого зустрів Ісус в податковій, був Левій, син Алфея (Марка 2:14 і Луки 5:27). Про Матвія – ані слова. Однак церква, без жодних доказів, стверджує, що Левій, син Алфея - це ще одне ім'я збирача податків, Матвія.

Джон Фентон, тлумач книги Матвія і декан факультету теології в Лінчфілді сказав, що немає жодних підстав свідчити, що Матвій – це християнське ім'я Левія. Він вважає, що "існує зв'язок між Матвієм, учнем, і церквою, для якої він написав своє Євангеліє. Таким чином, автор приписав свою роботу засновнику або вчителю тієї церкви, чиє ім'я було Матвій. Цілком імовірно, що автор Євангелія скористався можливістю, яка була дана йому Марком, коли той говорив про покликання одного з учнів, і він пов'язав його з Матвієм, учителем церкви, якій той слідував". 22



Свідчення церкви, які приписують авторство Євангелія Матвію

Церква, ґрунтуючись на деяких твердженнях, запевняє, що Матвій є автором Євангелія.

По-перше: "Існують ясні докази, що автор був іудеєм, який навернувся в християнство".

По-друге "Немає сенсу приписувати авторство настільки важливого Євангелія, першого з канонічних писань, якомусь невідомому, а не одному з учнів Христа".

По-третє, Папій зазначив: "У другому столітті Матвій записав слова Ісуса".

І останнє: "Безумовно, справою збирача податків було зберігати документи, адже це один із найважливіших його обов’язків, тому євангеліст потурбувався про автентичність сказань Ісуса".23



Посилання на Євангеліє від Матвія

Переглядаючи наведені вище християнські аргументи, вчені зробили висновок, що християни не мають вагомих підстав приписувати авторство Євангелія Матвію. Не слід бути впевненими, що збирач податків зберіг релігійні записи так само належно, як свої робочі папери. Крім того, фіксування Матвієм сказань Ісуса не підтверджуються Євангелієм, яке приписують йому сьогодні. Багато прикладів свідчать, що автор цього Євангелія не був серед учнів Ісуса, і, як згадується в багатьох місцях, його автором був не учень Матвій.

- Матвія дуже походить на Євангеліє від Марка, він скопіював 600 із 612 фрагментів Євангелія від Марка. Також він взяв за основу і інший документ, вчені назвали його M.

У своїй передмові до Євангелія від Матвія, Дж. Б. Філіпс, професор богослов'я в англійській церкви, сказав: "Святий Матвій цитує з Євангелія святого Марка, і він обробив його, намагаючись сягнути ліпшого розуміння Бога".

В своїй книзі "Вступ до Євангелія" пастор Фахім Азіз сказав, що Матвієве переписування Євангелія від Марка відоме усім, хто вивчав Біблію. Якби він, учень Ісуса, був автором Євангелія, то навіщо йому наслідувати Марка, який з’явився через десять років після Ісуса? Для чого комусь з дванадцяти учнів імітувати його? Хіба свідок подій списував би у того, хто не бачив?24

- Євангеліє від Матвія згадує збирача податків двічі, та це ніяк не характеризує його як автора. Спочатку його ім’я фігурує в списку дванадцяти учнів, не стоїть воно ані першим, ані останнім. Далі Матвій постає перед нами тоді, коли послідкував за Ісусом, та його ім'я згадується в третій особі.

Він сказав: "А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним". (Матвія 9:9)

Якби автором був Матвій, він би написав: "він сказав мені", "я пішов за ним", "він побачив мене". Такий виклад подій іще раз засвідчує, що Матвій не був автором Євангелія.

- Читаючи уважно Євангеліє, в уяві оживає образ великого знавця Тори, очевидно, автор був глибоко зацікавлений пророцтвами про Ісуса, якими майоріє Закон. Такими знаннями не може володіти звичайний митник.

У своїх коментарях до Нового Заповіту А. Трікот (1960) каже: “Віра у те, що автором Євангелія був митник Матвій із села Нахом, якого Ісус закликав проповідувати, більше не визнається. Отці церкви помиляються”.25



Ті, хто заперечив приписування авторства Євангелія Матвію

Багато давніх і сучасних богословів не визнають Матвія автором Євангелія. Фест у четвертому столітті сказав: "Євангеліє, яке приписують Матвію, не створювалось ним". Святий Вільям і отець Де Дон у своїй книзі "Життя Христа" зауважують те ж саме.

В своїй передмові до Євангелія від Матвія, Дж. Б. Філіпс сказав: "Стара традиція приписує Євангеліє Матвію-учню, але більшість сучасних вчених цю думку відкидають".

Професор Харінг сказав: "Євангеліє від Матвія було написане не Матвієм, його автор достеменно невідомий, він, з якихось причин, приховував свою особистість".

Чернече введення до Євангелія від Матвія каже: "Що стосується автора, то Євангеліє нічого про нього не згадує. Найстаріша церковна традиція (Святий Ієропольский (155 р. н.е.)) приписує його апостолу Матвію... Однак, дослідження Євангелія цю думку не підтверджують, та й не заперечують. Оскільки ми не впевнені в авторстві, нам лишається задовольнятися особливостями, які містяться в самому Євангелії..."

У своїй книзі "Введення в Євангеліє" пастор Фахім Азіз про невідомого автора Євангелія від Матвія сказав: "Ми не можемо дати йому ім'я, автором може бути як апостол Матвій, так і будь-хто інший". В своєму коментарі до Євангелія (с. 136), Джон Фентон промовив: "Його тотожність з учнем більше схожа на вигадку".26

Евіоніти та унітарії, давні християнські секти, поставили під сумнів справжність авторства Євангелія від Матвія. Вони вважали, що перші два розділи були додані до нього, насправді ж воно починається словами: "Тими ж днями приходить Іван Христитель" (Матвія 3:1). Таким чином, Євангеліє має розповідати про Іоанна Хрестителя, як Марка і Іоанна.

Крім того, його висловлювання: "Тими ж днями", - не стосується двох попередніх глав, бо кінець другого розділу розповідає про те, як Ірод вбиває дітей після народження Ісуса. То був період дитинства Ісуса і Івана, який на шість місяців старший від Ісуса. Третій же розділ повідомляє про проповідування Іоанна, коли той був молодим чоловіком. А це означає, що кілька абзаців перед третім розділом було видалено, або ж це і є істинний початок Євангелія.27



Хто є справжнім автором Євангелія від Матвія?

Якщо Матвій не був автором Євангелія, яке носить його ім'я, то хто ж його творець?

Відповідаючи на дане запитання, слід зазначити, що результати західних досліджень довели, що Матвій-учень не є автором Євангелія. Творцем канонічного писання міг бути один із учнів Матвія, який і приписав послання Матвію з другого століття.

Колман і коментатори екуменічного перекладу спробували визначити характерні риси істинного автора. Він, як видно з його Євангелія, є іудейським християнином, котрий пов'язує Тору з життям Ісуса. Колман зображує його як того, хто хоче розірвати зв’язки з іудаїзмом, однак все ж прямує дорогою Старого Заповіту. Він – іудей, який поважає Закон, тому вважається далеким від Павла, який цей Закон зневажає. Автор Євангелія сказав: «Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім». (Матвія 5:19)28

Вагомий доказ, який спростовує авторство Матвія, як вважає більшість вчених, голосить, що Євангеліє було написано після 70 р н.е., після смерті Матвія. Цікаво: де знаходиться Євангеліє, написане у другому столітті, про яке згадував Папій?

Відповісти на дане запитання хочеться словами самого Папія: “Матвій записав і зібрав сказання Ісуса. Однак, те, що ми бачимо в Євангелії - це завершена історія життя Ісуса, а не зібрання його висловлювань. Більше того, заперечення авторства Матвія, не означає, що інше Євангеліє не вийшло з його пера”.

Варто зазначити, що серед відкинутих церквою Євангелій видніється і "Євангеліє від Матвія", можливо, Папій мав на увазі саме його.

Згадане нами раніше не дуже різниться від думки вченого Мейора. Він завершив своє дослідження словами: “Матвій записав сказання Ісуса, які згодом перекладались на грецьку мову і піддавались довільній переробці, доки не набули того вигляду, який маємо сьогодні”. 29

Вчені вважають, що багато протиріч заважають назвати Євангеліє словом Аллаха (Святий Він та Великий), написане з Його натхнення. Вчений Абу Захра сказав: "Євангеліє створене невідомим автором. Ми не знаємо, коли воно було написане, якою мовою, де і ким. Не відаємо ми і про вдачу автора, його релігійні знання і двох мов, на одну з яких він був перекладений. Усе це – прогалини у науковому дослідженні".30
Євангеліє від Марка

Друге Євангеліє Нового Завіту християни приписують Марку.

Хто такий Марк? Що ми знаємо про автора цього Євангелія? Чи справедливо приписують авторство Євангелія Марку?

Євангеліє від Марка складається з шістнадцяти глав, які розповідають історію Ісуса з моменту його хрещення Іоанном Хрестителем аж до його смерті і воскресіння після розп'яття.

Це найкоротше з усіх Євангелій. Критики вважають його - як сказав Вілс – найточнішим Євангелієм, яке описує життя Ісуса. Дослідники сходяться на думці, що це перше письмове Євангеліє, а Матвій і Лука його унаслідували.

Автори книги "Вступ до Біблії" сказали: "Можливо, Євангеліє від Марка є найстарішим з чотирьох канонічних писань. Воно було записане між 65-70 рр. н.е., до падіння Єрусалимського храму. Складається враження, що Матвій і Лука скопіювали Євангеліє від Марка".31

Німецький вчений Ройс висловився: "Дане Євангеліє є першоджерелом, котре Матвій і Лука вправно зімітували. Це єдине канонічне писання, яке називається Євангелієм Христовим, бо починається воно словами: “Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого”. (Марка 1:1)

Християнські письмові джерела свідчать, що місцем створення канонічного писання став Рим, або Олександрія. Воно було написане - за багатьма різними джерелами - між 39-75 рр. н.е. Найбільш імовірний час створення книги – 44-75 рр. н.е., на підставі показань історика Іринея, який сказав: "Марк написав Євангеліє після смерті Павла і Петра".

Найстаріша згадка цього Євангелія майоріє у працях історика Папія (у 140 р. н.е.): "Марк написав своє Євангеліє на основі спогадів, переданих йому Петром".32

Хто такий Марк?

Дослідники узгодили між собою інформацію про біографію Марка, подану у християнських джерелах (словник Святої Біблії). Він був прозваний Марком, однак справжнє його ім'я було Іван. Разом зі своїм дядьком Варнавою супроводжував Павла в апостольській подорожі. Згодом Марко стає нерозлучним супутником Павла.

Біографи називають його “перекладачем” Петра, тобто Євангеліє від Марка – це записи проповідей, почутих під час подорожей. Історик Йосип Флавій зазначив, що Марк першим проповідував Євангеліє в Олександрії, де й був убитий.

Примітки до Євангелія від Марка

Дослідники глибоко вивчили Євангеліє і його автора, тому мають дещо сказати:

Марк не був одним із учнів Ісуса, але був учнем Павла і Петра. Денніс Найнхем, роз’яснюючи Євангелія від Марка (с. 39), сказав: "Ніхто під таким ім’ям не мав тісного контакту з Господом і не займав чільного місця у ранній церкві".

Існує ще один переконливий доказ від історика Папія: "Іван найстарший казав: "Марк став перекладачем Петра, він детально описав його сказання. Однак записи його не несхожі на слова та діяння Ісуса, адже той ніколи не був свідком проповідей пророка, а як я казав, долучився до Петра, який сформулював вчення Ісуса Христа, виконуючи забаганки слухачів. Він не творив історію, яка б дійсно засвідчувала про Ісуса та його пророчу місію".

Денніс Найнхем сказав (с. 39): "Не зрозуміло: чи автором Євангелія від Марка є Іван Марк, який згадується в книзі Діянь (12/12:25), чи це був Марк, про якого мова йде у першому листі Петра (15:13), чи Марк, який згадується в листах Павла...

Рання церква мала звичку припускати, що всі згадки цього імені в Новому Завіті стосуються однієї людини. Якщо пригадати, то Марк (Marcus) було найпоширенішим латинським ім’ям в Римській імперії, і таких Марків рання церква налічувала безліч. Тому, ми розуміємо сумнівність будь-яких припущень".

Завершення Євангелія від Марка є найважливішою проблемою, яка привертає увагу дослідників. Його кінець (16:9-20) відсутній в старовинних авторитетних рукописах, таких як Ватиканський і Синайський кодекси.

Вільям Перкілі сказав: “Знаменитий кінець, який відсутній у першоджерелах, вирізняється стилем мови, відмінним від решти Євангелія”.

Рахматуллах Аль-Хінді процитував слова святого Ієроніма: “Ранні отці піддавали сумніву його кінець”.

Переглянута стандартна Версія вважає завершення Євангелія (підозрілим) і ненадійним, тому видаляє його у виданні 1951 р.

Вступ до Євангелія від Марка у виданні Священства Єзуїтів голосить: "Завершення Євангелії вважається недостовірним (16:9-20), його було додано, аби пом'якшити кінець книги від раптового розриву у 8 -му вірші".

Отець Кіссінджер сказав: "Останні вірші, напевно, були видалені, коли Євангеліє від Марка потрапило до рук переймачів. Завершення канонічного писання створювалось на основі Євангелій від Матвія, Луки, Івана... Це дає уявлення, наскільки вільно можна трактувати Євангелії в цілому".

Коментуючи дане питання, Бюкай сказав: "Занадто очевидних змін зазнали святі писання від рук людини".33
Євангеліє від Луки

Третє і найоб’ємніше Євангеліє складається з двадцяти чотирьох глав. Перші два розділи розповідають про пророка Івана і народження Ісуса. У наступних частинах євангеліст описує події після розп'яття Ісуса до самого Воскресіння.

Джерела різняться у визначенні точної дати написання Євангелія, припускають, що сталося це між 53-80 рр. н.е. Записи даного Євангелія виходять з праць Марка: автор скопіював триста п'ятдесят уривків з Марка і Матвія, або ж обидва євангелісти брали за основу одне джерело.34

Хто такий Лука?

Церква приписує Євангеліє Луці, в той час як християнські джерела небагатослівні з приводу його біографії. Тим не менше, церква погоджується, що він не був одним з учнів Ісуса, про що свідчить початок Євангелія : "Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова". (Луки 1:1-2)

Джерела сходяться на тому, що він не був іудеєм. Лука був супутником Павла, який згадується в Колосян (4:14 та ін.), він написав Євангеліє для свого друга Теофіла: "Тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився". (Луки 1:3-4)

Примітки до Євангелія від Луки

Дослідники висловили зауваження з приводу Євангелія від Луки. Найбільш важливими з них є:




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Переклад: european islamic research center (eirc) iconПереклад european islamic research center (eirc)
Скажіть: Ми увірували в Аллаха І у те, що зіслано нам, І що зіслано Ібрагіму, Ісмаїлу, Ісхаку, Якубу та колінам із нащадків їхніх;...
Переклад: european islamic research center (eirc) iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Переклад: european islamic research center (eirc) iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Переклад: european islamic research center (eirc) iconEuropean credit transfer system ects – інформаційний пакет

Переклад: european islamic research center (eirc) iconEuropean credit transfer system ects – інформаційний пакет

Переклад: european islamic research center (eirc) iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Переклад: european islamic research center (eirc) iconEuropean credit system інформаційний пакет психолого-педагогічного факультету напрями підготовки: 030102 Психологія

Переклад: european islamic research center (eirc) iconEuropean credit transfer system ects – інформаційний пакет освітньо-кваліфікаційний рівень –бакалавр Напрям підготовки 050903 Телекомунікації

Переклад: european islamic research center (eirc) icon«european quality» держава І право
Оборотов І. Г. кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін мнц онюа
Переклад: european islamic research center (eirc) iconВведення до Біблії Переклад Павла Смука



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка