Переклав Віктор Ружицький дійові особи



Сторінка2/7
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

СЦЕНА 2
Саутгемптон. Зала міської ради. Входять Ексетер, Бедфорд і Вестморленд.
Бедфорд

Король зрадливцям надто довіряє.


Ексетер

Ось-ось арештувати мають їх.


Вестморленд

Поглянути на них — сумирні й тихі.

Неначе в серці відданість така,

Що можна покладатися на неї.


Бедфорд

Про їхні наміри король дізнався

З листів, які вдалось перехопити.
Ексетер

Лорд Скруп! Та це ж улюбленець державця.

Він ласками осипаний був щедро,

Однак продався ворогу лихому

І замах готував на короля!
Сурми. Входять король Генріх, Скруп, Кембрід ж, Грей та вельможі в супроводі почту.
Король Генріх

Погожий вітер. Час рушати в море.

Шановний лорде Кембрідж, лорде Мешем

І ви, шляхетний лицарю, скажіть,

Чи зможуть воїни, що з нами йдуть,

Узяти гору над французьким військом,

Звершити діло те, задля якого

Ми в Саутгемптоні зібрали їх?


Скруп

Якщо зусиль не пошкодують — зможуть.


Король Генріх

Не сумніваємось, що так і буде,

Бо кожен, з ким в похід ми ідемо,

Всім серцем з нами. Також ті, хто тут

Лишаються, всі щиро нам бажають

Звитяжно завершити цю війну.


Кембрідж

Ніде ще так монарха не любили,

Не шанували, як величність вашу.

Нема між ваших підданих такого,

Який зазнав би горя чи зневаги

В часи солодкі вашого правління.


Грей

Це суща правда. Жовч розвівши медом,

Тепер вам служить віддано і ревно

Всяк давній ворог вашого вітця.


Король Генріх

Тим більша це для вдячності причина.

Заслуги власні краще нам забути,

Аніж лишити без винагороди

Діла достойні підданих своїх.
Скруп

Вони потроять всі свої зусилля,

Окрилені величною метою

Служити вам невтомними трудами.


Король Генріх

В тім сумніву немає.


(До Ексетера)
Дядьку мій,

Звільніть того зухвальця, що посмів

Учора ображати нашу гідність.

Звичайно, тут причиною вино.

Він кається, й цього доволі нам.
Скруп

Це милосердя надто небезпечне.

Якщо його тепер не покарати,

То з нього інші приклад взяти можуть.


Король Генріх

О, будьмо милосердні.


Кембрідж

То поєднайте милосердя й кару.


Грей

Хіба не милосердя — покарати,

Але й залишити серед живих?
Король Генріх

Любов до мене і турбота ваша

Лягають тягарем на винуватця.

Коли таку провину випадкову

Суворо осудити, як тоді

Поставитись до злочинів нам слід,

Задуманих свідомо? Ми зухвальця

Прощаємо, хоч Кембрідж, Скруп і Грей

В турботі ніжній про особу нашу

Воліли б кари. Щодо справ французьких —

Хто має повноваження дістати?
Кембрідж

Королю, вам

Сьогодні мав я нагадать про це.
Скруп

І я також, владарю.


Грей

Я теж, вельможний пане.


Король Генріх

Граф Річард Кембріджський і лорд Скруп Мешем,

Сер Томас Грей, нортемберлендський лицар,-

Ось ваші повноваження. Читайте

І певні будьте — вам ціну я знаю.

Мій дядьку Ексетере, Вестморленде,

Надвечір відпливаємо. Панове!

Ви, схоже, прочитали щось таке,

Що навіть зблідли? От так переміна!

Мов крейда білі. Що ж у тих паперах

Так налякало вас, аж геть зігнало

Всю кров з лиця?


Кембрідж

Провину визнаю.

Здаюсь на вашу милість королівську.
Грей, Скруп

Ми теж благаємо про милосердя.


Король Генріх

Недавно ще воно живе було;

Поради ваші — ось його убивці.

Не вам про милосердя говорити,

Бо міркування ваші обернулись

Супроти вас, мов пси оскаженілі,

Що вже й господарів не признають.

Ось виродки англійські! Ось лорд Кембрідж.

Всі знають, як його любили ми.

Шанобою оточений він був,

Як і годиться лордові. Та бач,

На жменьку крон нікчемних спокусився,

Поклявсь французам нас підступно вбити

У Саутгемптоні. І цей ось лицар

Убити нас поклявся, хоч не менше

Нам дякувати мав би він за щедрість.

А що ж тобі сказати, лорде Скруп?

Жорстока і невдячна ти істото!

Ти мав ключі від таємниць моїх,

Тобі всю душу я звіряв свою,

Ти міг би обернути залюбки

Мене на джерело золотоносне.

Невже вдалося золоту чужому

Із тебе видобуть хоч іскру зла,

Яку хіба що палець мій відчув би?

Хоч правда виступає, ніби чорне

На білім тлі,— не йму очам я віри.

Убивство й зрада — нерозлучна пара,

Мов два дияволи в однім ярмі.

У злагоді вони працюють завжди,

І ні для кого це не дивина.

А ти — хоч неймовірно це, та правда —

Зрадливістю усіх нас приголомшив.

Диявола того, що так підступно

Спромігся замутити розум твій,

У пеклі вже відзнака жде висока.

Штовхаючи на зраду нас, люципер

Свій намір підлий завжди одягає

В блискучі, пишні шати благочестя.

А той нечистий, що тебе намовив,

І приводу для зради не придумав,

Хіба що обіцяв у нагороду

Тебе зганьбити зрадника тавром.

Нехай би він хоч цілий світ оббіг,

Мов хижий лев, та й то, вернувшись в пекло,

Сказав би: «Легко так, як цей англієць,

Ніхто спокусі ще не піддавався».

Моєму ти довір'ю прищепив

Підозру чорну. Хто старанно дбав

Про свій обов'язок? Звичайно, ти.

А хто ученим був? Звичайно, ти.

Походженням високий? Звісно, ти.

Хто в бога свято вірив? Звісно, ти.

А хто, скажи, помірність виявляв

У пристрастях, у радощах і гніві,

Міг завжди стримать бунт своєї крові.

До того ж був і скромним, і поштивим,

Очам і вухам нарізно не вірив,

Лише обом відразу й голові —

Це теж, мені здавалося, був ти.

Твоє падіння — то моя отрута,

Що тінь підозри кине на достойних.

Оплакувать тебе я буду гірко,

Бо від часів Адама я не знаю

Падіння нижчого. Провину їхню

Доведено. У руки правосуддя

Всіх трьох віддайте. Хай їм бог простить.
Ексетер

Річарде, графе Кембріджський, я арештую тебе за державну зраду.

Генріху, лорде Скруп Мешемський, я арештую тебе за державну зраду.

Томасе Грей, лицарю нортемберлендський, я арештую тебе за державну зраду.


Скруп

Господь розкрив наш задум віроломний.

Не смерть мене жахає — злочин мій.

І хай його простить величність ваша,

Дарма що заплачу життям за нього.
Кембрідж

Не золотом французьким спокусився,

Хоч визнаю — воно б допомогло

Здійснити швидше наміри мої.

Господь не допустив, щоб сталось так.

Втішатимуся цим у смертних муках,

Благаючи прощення в вас і в нього.


Грей

Не знав ще підданий такого щастя

Від того, що розкрито грізну змову,

Як я відчув, хоч сам її учасник.

Не буду за життя своє просити —

Простіть, владарю, лиш вину мою.


Король Генріх

Хай бог простить. Тож вислухайте вирок,

У змові проти нашої особи

Злигалися ви з ворогом і навіть

За нашу смерть одержали завдаток.

Державця прирекли ви на загибель,

Його вельмож — на жалюгідне рабство,

Його народ— на гніт і на поталу,

Країну — на жорстоке плюндрування.

Ми помсти не шукаємо за себе,

Та, дбаючи про долю королівства,

Якому ви погибель готували,

Ми ставим вас перед його законом.

Ідіть на смерть, ви, покидьки мерзенні.

Хай вам господь поможе милосердний

Її зустріти гідно, з каяттям

У злочинах тяжких. Ведіть їх звідси.
(Кембрідж, Скруп і Грей виходять під вартою.)
Тепер — на Францію. У цім поході

Нам слави, лорди, вистачить на всіх.

Щаслива буде ця війна, ми певні.

Господь явив нам милість і розкрив

Мерзенну зраду, що підстерігала

Від самого початку нас підступно.

Тепер немає більше перешкод.

Вперед, англійці! Хай же військо наше

Веде рука господня у поході.

Не гаючись, виходимо у море.

Підняти всі знамена бойові.

На кораблі! Здобуде меч корону,

А ні — то не король я й Альбіону.
Сурми.
Виходять.

СЦЕНА З
Лондон. Вулиця біля заїзду в Істчіпі.
Входять Пістоль, хазяйка, Нім, Бардольф і хлопчик-слуга.
Хазяйка

Голубчику, чоловіченьку мій, дозволь провести тебе до Стейнса.


Пістоль

Нізащо. Туга й так вже серце крає.

Не супся, Бардольфе. Кріпися, Німе!

Будь мужнім, хлопче. Фальстаф наш помер,

І туги не відвернеш.
Бардольф

Хоч би де він опинився, я б хотів бути коло нього — чи в раю, чи в пеклі.


Хазяйка

Не може він потрапити до пекла. Він у лоні Артуровім, вже хто-хто, а він-таки там. Легко помер, як невинне дитя. Відійшов між дванадцятою й першою, якраз коли відплив починався. Побачила, як простирадла мне, квітками бавиться та до пальців своїх усміхається, і зрозуміла, що він уже на останній дорозі. Ніс загострився, наче перо, і почав він щось про зелені поля белькотіти. «Що це ви, сер Джоне,—кажу,—Не втрачайте надії, друже». А він як не закричить: «Господи, господи, господи!» Так разів зо три чи чотири. То я, щоб його втішити, сказала, хай не думає про бога. Сподівалася, що не прийшла ще йому пора перейматися такими думками. Попросив він закутати йому тепліше ноги. Засунула я руку під ковдру, помацала спершу ступні,- а вони холодні, як камінь; потім коліна, тоді ще вище — а воно все холодне, як камінь.


Нім

Кажуть, він проклинав херес.


Хазяйка

Було таке.


Бардольф

І жінок.
Хазяйка

Такого не було.
Хлопчик

Було. Казав, що вони втілення диявола.


Хазяйка

Щодо тіла, то ним він ніколи не захоплюванні


Хлопчик

Він якось казав, що через жінок потрапить до чорта в зуби.


Хазяйка

Так, можна сказати, що він торкався жінок. Але в нього був риматизм, і він говорив про вавілонську блудницю.


Хлопчик

А пам'ятаєте, коли він побачив блоху на Бардольфовім червонім носі, то сказав, що це грішна душа горить у пекельнім огні?


Бардольф

Те паливо вже скінчилось, так що вогонь підтримувати нічим. А крім того палива, я на службі в нього нічого. А й не мав.


Нім

Чи не пора нам рушати? Король, мабуть, уже залишив Саутгемптон.


Пістоль

Ходім. Моє кохання, поцілуймось.

Дивись, як слід добро моє гляди.

Розумницею будь: хто п'є, хай платить.

Не вір нікому. Пам'ятай, що слово

Зламати легко, наче соломинку;

Що совість нетривка, мов та облатка;

І завжди звавсь «Лапай» найкращий пес.

Caveto* за порадника візьми.

Ну, витри ясні зорі-оченята.

В дорогу, хлопці! Франція нас жде.

Там крові нап'ємося, як п'явки!



(*Пильнуй (лат.))
Хлопчик

Кажуть, вона шкідлива для здоров'я.


Пістоль

Цілуй же ніжні вустонька і — марш.


Бардольф

Прощай, хазяйко.


(Цілує її)
Нім

Не можу я з вами цілуватися, от і вся казка. Та все ж прощайте.


Пістоль

Ретельно хазяйнуй. Тримайся дому.


Хазяйка

Щасти вам! Прощавайте!


Виходять.

СЦЕНА 4
Франція. Кімната в королівському палаці.
Сурми Входять французький король, дофін, герцоги Берійський та Бретонський, конетабль та інші.
Франц. король

Загрожує нам Англії могуття.

Тому не гаймо часу, приготуймось,

Щоб гідно цих загарбників зустріти.

Ви, герцоги Берійський і Бретонський,

Брабантський, Орлеанський, ви, дофіне,

Скоріш фортеці наші всі огляньте,

Припасом і людьми допоможіть,

Бо ворог наступає так навально,

Немов потік, що прірви досягає.

Тож виявити слід далекоглядність,

Згадавши страхітливу ту науку,



Що нам дали англійці в нашім домі

За легковажність.


Дофін

Мій шановний батьку,

Це слушно, відсіч слід їм готувати.

Бо довіряти мирові не можна,

Хоч не було б і чутки про війну

Чи про незгоду. Все одно подбати

Ми мали б про фортеці та про військо,

Так ніби на порозі вже війна.

Порада мудра. Знати необхідно

Слабкі місця своєї оборони.

Але страху показувать не слід —

Не більш принаймні, ніж коли б англійці

До танцю, мов на тройцю, лаштувались.

Бо ними править нині так невміло

І скіпетра непевно так тримає

Юнак пустоголовий і примхливий,

Що гріх його боятися.
Конетабль

Дофіне,


Так думати — це помилка велика.

Ви краще запитайте у послів,

Як він поважно слухав їхню мову,

І скільки мудрих радників у нього,

Який вій стриманий і водночас

Як твердо він прямує до мети,

І ви збагнете, що та його бездумність —

Лиш маска. Брут носив її також,

Свій розум за глупотою сховавши.

Ось так ховає садівник під гноєм

Коріння ніжне до весняних днів.
Дофін

Вельможний конетаблю, це не так.

Ми думки іншої, та не зважайте.

Тут, я гадаю, краще перебільшить

Ворожу силу, бо тоді напевно

Ми зможемо протистояти їй.

А скупістю лиш справу зіпсуєм,

Немов той скнара, що на свій камзол

Пошкодував суконця зайвий лікоть.
Франц. король

Так, краще думати, що Генріх сильний,

І дбать про сильну відсіч. Нашу кров

Лили ще прадіди його. Цей рід,

Немов злий дух, на всіх стежках родинних

Нас переслідує. Страшну ганьбу,

Що вкрилися ми нею під Кресі,

Забуть несила. Всіх французьких принців

Узяв у бран один з ім'ям зловісним.

То був Едвард Уельський, Чорний Принц.

А на горі, під сонцем золотим,

Едвардів батько сам, могутній лицар,

Стояв і з усміхом дививсь, як син

Творіння матері природи нищить

І нівечить ті паростки, що їх

Ростили бог і люди двадцять літ.

Тож Генріх, пагін роду переможців,

Вселяє страх могутністю своєю.


Входить гонець.
Гонець

Посли англійські прибули і просять,

Щоб допустили їх до вас, владарю.
Франц. король

Запрошуйте. Ми їх прийнять готові.


(Гонець і кілька лордів виходять.)
Англійські пси, як бачите, вже тут.
Дофін

Їх навіть погляд ваш зупинить легко,

Бо пси лякливі брешуть лиш тоді,

Коли тікає здобич. Мій владарю,

Не дайте їм розводитись. Хай знають —

Міцна держава, що стоїть за вами.

Про себе дбати, пане, менший гріх,

Аніж себе занедбувать, повірте.


Входять лорди, з ними Ексетер і почет.
Франц. король

Наш брат англійський вас прислав сюди?


Ексетер

Так, він, і шле вітання вам своє,

А з ним вимогу, щоб зреклися ви

Чужої величі в ім'я господнє;

Бо це його добро й його нащадків.

Ідеться про корону, привілеї

Та почесті, що звичаєм і часом

Освячені давно як королівські.

Аби підозри не було, що це

Пуста вимога, а підстави наші

Джерела мають надто вже сумнівні

Чи видобуті з праху забуття,

Він шле також свій власний родовід,

(подає папір)

Де кожна парость — свідчення правдиве,

І просить вас розглянути його.

А впевнившись у тім, що наш король

Едварда Третього прямий нащадок,

Уславленого у віках державця,

Вам слід зректись корони й королівства,

Які по праву Генріху належать.
Франц. король

Що буде, як відмовлюсь?


Ексетер

Проллється кров. Бо вирвати корону

Він ладен з серця вашого, я певен.

Іде на вас так грізно, мов Юпітер,

З ним буря, грім, землі страшне двигтіння.

Якщо відмовитесь, то він примусить.

Вас богом заклинає наш король

Зректись престолу, пожаліть нещасних,

Що їх війни голодної пащека

Ось-ось поглине. Горе, плач і стогін

Сиріт, і вдів, і мучениць-дівчат

По наречених, дітях і мужах

І кров загиблих ляжуть тягарем

На вашу совість. Це його вимоги

І попередження. Я все сказав.

Якщо дофін присутній серед вас,

Йому вітання я привіз окреме.
Франц. король

Ну, що ж, ми поміркуємо як слід

І відповідь дамо для брата завтра;

Ви в Англію її відвезете.


Дофін

Це я — дофін. Що шле мені ваш Генріх?


Ексетер

Ненависть, і зневагу, й гордий виклик,

І все, що може висловить король,

Щоб тільки власну велич не принизить.

Як нині не поступиться ваш батько

І не пом'якшить витівку глузливу,

Образливу для нашого монарха,

Обернеться вона відлунням грізним,

Що з найглухіших Франції кутків

До вас долине осудом суворим

В страшній гармат англійських громовиці.
Дофін

Мій батько поступитись може вам

Хіба що всупереч моєму слову.

Я з Генріхом не примирюсь ніколи.

Тому, із натяком на легковажність,

Йому й послав я тенісні м'ячі.


Ексетер

Примусить він дрижати Лувр Паризький,

Хоч би на всю Європу там був корт.

Упевнитись ще буде в вас нагода,

Яку вже мали піддані його,

Що нині Генріх — зрілий чоловік,

Не те, що в юності. Він час цінує

! важить кожну мить. На власних втратах

Пізнаєте ви правду слів моїх.
Франц. король

Ви думку нашу знатимете завтра.


Сурми.
Ексетер

Не гайте часу. Генріх може й сам

Спитати скоро про затримку нашу,

Бо вже ступив він на французьку землю.
Франц. король

Вам перекажуть відповідь невдовзі.

Одна лиш ніч — не так уже й багато,

Щоб вирішить таку поважну справу.

Виходять.
ДІЯ ТРЕТЯ
Входить Хор.
Хор

Як швидко, наче думка, дія наша

Летить на крилах буйної уяви.

Ми бачили, немов на власні очі,

Як в гавані зійшов на корабель

У повному спорядженні державець.

Ось флот його могутній, а над ним

У сяйві Феба вимпели тріпочуть.

Он юнги вже метнулися на ванти;

Лунає враз пронизливий свисток,

Щоб лад внести в дзвінке різноголосся.

Уже вітрила напинає вітер;

Важенні кораблі слухняно ріжуть

Високу хвилю. Уявіть, що ви

На березі, а перед вами місто

Гойдається .ча морі неспокійнім —

Таким здається величезний флот,

Що саме відпливає до Гарфлера.

За ним! За ним хай лине ваша думка!

Залиште Англію. Вона притихла,

Мов глупа ніч, бо стережуть її

Лише діди, старі жінки та діти —

Ті вже зів'яли, ті — не доросли,—

А в кого хоч пушок є на лиці,

Той з лицарством на Францію пішов.

А ось в облозі місто перед нами.

Довкола вже розставлено гармати,

І цілять їхні пащі на Гарфлер.

Вернувсь посол англійський, сповістив:

Король французький пропонує шлюб

Дочки своєї з Генріхом; за нею

Дає він кілька зубожілих герцогств.

Не згоден Генріх — і пушкар меткий

Гнотом пекельну зброю припікає.


(Тривога. За сценою чути гарматні постріли.)
Все зметено ядром. Тепер волію,

Щоб ваша думка докінчила дію.


(Виходить)
СЦЕНА 1
Франція. Перед мурами Гарфлера.
Гамір битви. Входять король Генріх, Ексетер, Бедфорд, Глостер і солдати, які несуть штурмові драбини.
Король Генріх

Крізь вилом пройдемо — або тілами

Своїми замуруємо його!

Ніщо не прикрашає так людину,

Як скромність і смирення в мирний час.

Та лиш покличуть сурми бойові,

Хай тигром кожен ворогу здається!

Напружте м'язи, розпаліте кров,

Сховайте вдачу лагідну за люттю.

Хай очі хижим блиском загоряться

І грізно визирають із очниць,

Немов гармати. Хай чоло похмуре

Над ними нависає, наче скеля,

Яку таранить вічно, невмолимо,

Неначе звір жорстокий, океан.

Роздуйте ніздрі, стисніть міцно зуби

І віддих затамуйте; дух борні

Хай в вас повстане. Лицарі, вперед!

У ваших жилах кров войовників,

Що в ратному труді, як Александр,

На цій землі не відали утоми

І, лиш звитяживши, мечі ховали.

Не осоромте рідних матерів

І доведіть, що справді ви сини

Героїв тих, кого звете батьками!

Хай стане кожен з вас у цім бою

Взірцем для простолюддя. Поселяни!

Вас Англія зростила. Доведіть,

Що мужній дух її ви зберегли,

Що батьківщини ви сини достойні,

Хоч ваші очі вже мені сказали:

Немає ницих серед вас людців.

Ви — наче гончаки, що нетерпляче

В погоню рвуться. Піднято вже звіра.

Хай чує ворог мужній клич здаля:

«За Англію! За Гаррі-короля!»


Виходять.
Тривога. За сценою чути гарматні постріли.


СЦЕНА 2
Там же.
Входять Нім, Бардольф, Пістоль і хлопчик-слуга.
Бардольф

Вперед, вперед, вперед! У вилом! У вилом!


Нім

Прошу тебе, капрале, зачекай. Надто вже гаряча бійка вийшла. А життя в мене одне. І це була б уся казка, коли б тут не стало надто жарко. Ось яка музика.


Пістоль

Нівроку музика. Таке зчинилось,

Що де не вдар, то гине божий раб.

Кривавий день — Рубай упень!

Здобудеш вічну славу.
Хлопчик

Якби мені оце зараз до Лондона, в пивницю. Всю славу віддав би за кухоль пива і безпечне місце.


Пістоль

А я,


Якби сповнялися бажання,

То без хвилини зволікання

Вже мчав би теж туди.
Хлопчик

Утік би враз, коли б хоч раз

Як вільний птах злетів.
Входить Флюелен.
Флюелен

До вилому, собаки! Вперед, негідники!

(Жене їх уперед)
Пістоль

О, зжалься, герцогу, на душі грішні!

Вгамуй свій гнів, вгамуй свій мужній гнів!

Вгамуй свій гнів, благаю!

Вгамуйсь, молодче! Май же милосердя!
Нім

Оце потіха! А от з вами, ваша честь, не потішишся!


Усі, крім хлопчика виходять.
Хлопчик

Хоч і малий я ще, а хвальків цих наскрізь бачу. Слугую всім трьом, а от коли б так вони спробували мені слугувати то навряд чи всі разом упоралися б. Бо з таких блазнів і одного путнього чоловіка не зліпиш. Коли яка небезпека, то в Бардольфа душа від страху біліє, а лице червоніє. На око хоробрий, але до бійки не вельми охочий. Пістоль убиває язиком, а меча не виймає. Через те в нього що не слово, то зламане, а зброя цілісінька. Нім десь прочув, що мовчкуваті люди найхоробріші. Тому навіть і молитви вголос не проказує, щоб його за боягуза не мали. А що говорить мало, то й поганих слів уживає небагато; не більше, ніж робить добрих справ. Голови ще нічиєї не проломив, окрім власної, та й то об стовп, коли п'яний був. Крадуть вони, що під руку попаде, а кажуть, що все по закону. Бардольф якось поцупив футляр від лютні. Дванадцять миль його ніс, а потім продав за півтора пенса. Крадіжка побратала Німа й Бардольфа. В Кале поцупили совок для вугілля. Цей подвиг одразу навів мене на думку, що вони взялися до чорної роботи. Хочеться їм, щоб мої руки почувалися в людських кишенях так само вільно, як рукавички чи носовички в кишені їхнього власника. Та мені гидко від цього перекладання з чужої кишені у свою, бо це все одно, що напихати її кривдами. Доведеться покинути цих хазяїв та пошукати кращої служби. Кишки мої не можуть перетравити їхньої підлості; треба її виблювати.


(Виходить)
Входить Флюелен, за ним Гауер.
Гауер

Капітане Флюелен, вас кличуть до підкопу: з вами хоче поговорити герцог Глостер.


Флюелен

До підкопу? Скажіть герцогові, що до підкопу не можна підходити, бо він, дозволю сопі заувашити, зроблений не так, як того вимагають правила воєнного мистецтва. Він не досить глибокий. Дозволю сопі заувашити, що супротивник — мошете так і доповісти герцогові — підвів контрміни на чотири ярди глибше. Клянусь господом, вони підірвуть геть усе, якщо не пуде кращих вказівок.


Гауер

Герцог Глостер, якому доручено вести облогу, прислухається до кожної поради якогось ірландця — безперечно, дуже хороброго чоловіка.


Флюелен

Капітана Макморіса, еге ш?


Гауер

Мабуть, його.


Флюелен

Клянусь господом, він над йолопами йолоп. Я мошу сказати це йому в шиві очі. І дозволю солі заувашити, що він розуміється на справжньому воєнному мистецтві—я маю на увазі римське воєнне мистецтво — не краще від щеняти.


Входять Макморіс і капітан Джемі.
Гауер

Ось і він, а з ним шотландський капітан Джемі.


Флюелен

Капітан Дчемі — людина виняткової хоропрості. І це не викликає ніякого сумніву. До того ш, він сповнений рішучості і надзвичайно опізнаний із стародавнім воєнним мистецтвом, судячи з того, що мені відомо про його накази. Клянусь господом, він здатний відстояти свої погляди на воєнне мистецтво стародавніх римлян не гірше за пудь-якого іншого офіцера.


Джемі

Вітаю, капітане Флюелен.


Флюелен

І я вітаю вашу честь, шановний капітане Дчемі.


Гауер

Що сталося, капітане Макморіс? Ви облишили підкоп? Сапери припинили роботу?


Макморіс

Га! Їй-богу, фсе пішло шкереберть. Припинили роботу, просурмили відступ. Клянусь богом і душею сфого батька, робота пішла шкереберть, і її припинили. Їй-богу, за годину я

висадив би ф повітря фсе місто. О, фсе пішло шкереберть, фсе пішло шкереберть. Клянусь богом, усе пішло шкереберть!
Флюелен

Капітане Макморіс, прошу вас, пудьте ласкаві, обговорити зі мною деякі питання, що, так пи мовити, торкаються чи стосуються воєнного мистецтва — римського воєнного мистецтва. Ми проведемо дискусію і, так пи мовити, друшню песіду почасти для того, щоп я знайшов підтвердчення своїх поглядів, а почасти, для того, щоб я міг, так пи мовити, задовільнити свій розум обговоренням питань воєнного мистецтва. В цьому суть мого прохання.


Джемі

Скажу пу щирусті, це було б дуже добре, шановні капітани. Я теж скуристаюся нагодую і з радістю візьму участь у вашій бесіді, далебі!


Макморіс

Клянусь господом богом, тепер не час для розмоф! День гарячий, війна в розпалі, король і герцоги теж. Не час для розмоф. Місто в облозі, сурми кличуть до филому, а ми, прости господи, стоїмо отут, байдикуємо, лише терефені правимо. І не сором усім нам, га? Клянусь господом, соромно стояти отак без діла, їй-богу, соромно. Горлянки різати треба, діло робити треба. А ми ж нічогісінько не робимо, клянусь господом богом, от що!


Джемі

Клянусь месую, поки сон склепить муї очі, я виконаю свій убов'язук, а ні — ту ляжу кістьми. Аякже, і життя свує віддам доругу, будьте певні, кули я сказав, то це вже точну. Їй-богу, з радістю пуслухав би вашу дискусію.


Флюелен

Капітане Макморіс, випачте, якщо помилюсь, але дозволю сопі заувашити, що мало хто з вашої нації...


Макморіс

Моєї нації? Що фи хочете сказати про мою націю? Що ми лиходії, фиродки, шахраї й мерзотники? Ви ще смієте гофорити про мою націю?


Флюелен

Дозволю сопі заувашити, що коли ви, капітане Макморіс, зрозуміли навпаки значення сказаного, то я схильний ввашати, що ваше ставлення до мене не відзначається люп'язністю яку мав пи виявити розвашливий чоловік, хоч я, дозволю сопі заувашити, не поступлюся перед вами ні знанням воєнного мистецтва ні родом, ні пудь-чим іншим.


Макморіс

Я про це іншої думки. Клянусь господом богоїм що фідрубаю фам голову!


Гауер

Панове, це непорозуміння!


Джемі

Ах, яка прикра пумилка!


Сурми сповіщають про переговори.
Гауер

Місто просить розпочати переговори.


Флюелен

Дозволю сопі заувашити, капітане Макморіс, що за сприятливіших опставин я покашу вам, як я знаюся на воєнному мистецтві. А зараз на цьому закінчимо.


Виходять.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconФутбол король ігор
Дійові особи: ведучих, коментатори, дівчини із групи підтримки, учасники пантоміми,Батько І син, хлопців
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconБагіні комедія з сільського життя в одну дію Дійові особи. Валька
Танька — колишня однокласниця Вальки та Оксанки, мрія сільських чоловіків, міська екс-бізнес-леді, а наразі секретарка сільради
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconДраматичні твори Жанрові форми драматургії
Драматичні твори це такі, що майже весь текст становить мова персонажів. У діалогах дійові особи обмінюються думками, виражають своє...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconПисьменники Сумщини Віктор Скакун
Віктор Скакун : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Переклав Віктор Ружицький дійові особи icon«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович
Танчер Віктор Володимирович – доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та психології Київського національного університету...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconПрограма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
На даний освітній рівень приймаються особи, які мають базову вищу освіту за спеціальністю 020210 “Фотомистецтво”, кваліфікація “Бакалавр...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д
Ні си. Східна мудрість, яка говорить: будь впевнений у своїх силах І не дозволяй сумнівам заважати тобі рухатися вперед
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д
«зомбування», "промивання мізків", "контроль свідомості", "тоталітарна секта", "психологічне насильство" або хто реально зіштовхнувся...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д. 2018р. Зміст
Ед Йонг, чий гумор настільки ж очевидний, як І його ерудиція, спонукує нас подивитися на себе й наших живих супутників усередині...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconФранц кафка оповідання з німецької переклав Іван кошелівець вирок
Він саме закінчив писати одному другові юності, що перебував тепер на чужині, листа, повільно, ніби граючися, заклеїв його І потім,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка