Переклав Віктор Ружицький дійові особи



Сторінка7/7
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Франц. король

Це слово ще не остаточне, брате.

Якщо ви просите, прийму умову.
Король Генріх

На знак союзу нашого і дружби

Прийміть її, як прийняли і решту.

Мені ж віддайте вашу доньку гожу.


Франц. король

Хай буде так. І хай потомство ваше

Припинить ворожнечу поміж нами,

Аби від заздрості не блід один,

Що другий має щастя і достаток.

Хай зродиться із вашого кохання

Сусідство добре й згода християнська,

Щоб нас війна не роз'єднала знов

І на мечах не пломеніла кров.
Усі

Амінь!
Король Генріх

Вітаю, Кет, і тут, при всіх, цілую

На знак того, що ти вже королева.


Сурми.
Ізабелла

Нехай по волі господа зіллються

Два ніжні серця й наші дві держави.

Як мужа і жону любов єднає,

Хай так вона єднає й королівства,

Аби незгоди, ревнощі та заздрість,

Які подружнє щастя розбивають,

Віднині не ставали на шляху

До згоди між державами двома.

Братайтеся, англійці і французи,

Благослови, господь, ці дружні узи!
Усі

Амінь!
Король Генріх

Готуймось до весілля. В той же день

Хай скріплять клятвою Бургундський герцог

І пери спілку нашу. Кет, ми теж

Поклянемося клятвою міцною;

Ніщо вже не розлучить нас з тобою.
Сурми. Виходять.

ЕПІЛОГ
Входить Хор.


Хор

Отак, пером простим в руках невмілих,

Свій труд завершив автор. І для вас

Полегшив справу, й для героїв смілих,

Бо вклав їх славний шлях в короткий час.

Недовго в небі Англії сліпучий

Тривав лет зірки Генріха. Владар

Мечем здобув найкращий сад квітучий

І синові його лишив як дар.

Так Англії і Франції корону

Ще немовлям від батька син прийняв.

Та хтиві руки все тяглись до трону —

Згубили чвари спілку двох держав.

Багато й ви побачити змогли,

За що ждемо смиренно похвали.
(Виходить)

Післямова

«Генріх V» — завершення другої тетралогії історичних хронік Шекспіра. У плані хронології зображених подій або сюжетно-історичному вона є містком від другої тетралогії до першої: її центральний герой король Генріх V, син Генріха IV, батько Генріха VI. Сучасні дослідники датують написання твору 1599 роком, підставою для цього є натяки на тогочасну злободенну подію в пролозі до V дії — на ірландський похід лорда Ессекса. Перше видання хроніки — Quarto 1600 року, але його текст дуже недосконалий, повний спотворень і пропусків; очевидно, це був запис спектаклю або ж надиктований по пам'яті акторами «Глобуса». Це «піратське» видання ще тричі виходило в першій чверті XVII століття, до появи хроніки в Folio 1623 року; вважають, що текст Folio базується на оригіналі Шекспіра — рукописі, з якого театральні копіювальники виготовляли примірники для акторів і суфлера.

Дослідники вказують на значну кількість джерел, якими користувався Шекспір, пишучи «Генріха V». Це, звичайно, та сама хроніка Голіншеда, а також хроніка Голла про Ланкастерський і Йоркський доми. Називають також латинську біографію «Діяння англійського короля Генріха V», написану його капеланом і співучасником походу до Франції, та ще одну латинську біографію — «Життя і діяння короля Генріха V», яка з'явилася через тридцять років після його смерті. За джерело Шекспірові правив і останній акт уже згадуваної анонімної п'єси «Славні перемоги Генріха V», опублікованої 1598 року.

Хоч за своїм історичним сюжетом хроніка «Генріх V» продовжує «Генріха IV», за своєю проблематикою, основним ідейним спрямуванням та характером художнього вираження їх це зовсім інший твір. Взагалі в цьому відношенні «Генріх V» стоїть окремо від обох тетралогій історичних хронік Шекспіра і якоюсь мірою перегукується з його пізньою хронікою «Генріх VIII». За поширеним небезпідстав­ним поглядом це п'єса, в якій Шекспір мав на меті створити образ ідеального монарха, дати свого роду апофеоз ідеї абсолютизму. Щоправда, висловлювалися й інші думки, зокрема про те, що хроніка, навпаки, свідчить «про критичне став­лення Шекспіра до теорій ідеального правителя» (В. Комарова), але ця «ревізія» традиційного підходу не дуже переконлива. Безперечно, Шекспір фіксує й певні темні плями на сонцесяйній особі Генріха V, проте вони не настільки різкі й ва­гомі, щоб істотно змінити загальні риси образу, вплинути на основне ідейне спря­мування твору.

Одразу впадає в вічі, що назване спрямування порівняно з «Генріхом IV» у «Генріху V» докорінно змінилося, змістившись у бік апологетики й ідеалізації. А подібною установкою, як добре відомо, зрештою визначається весь внутрішній лад твору, вся його структура на рівні змістовому й художньому. Якщо в «Ген­ріху IV» Шекспір був захоплений аналітичним відображенням спонтанного руху життя й історії, вільним творенням людських характерів, то в «Генріху V» на перший план виходить вираження і ствердження певних ідеологічних цінностей, передусім принципу абсолютизму. Якщо в «Генріху IV» з особливою силою і пере­конливістю проявився своєрідний реалізм Шекспіра, то в «Генріху V» він різко послабився. Тут Шекспір особливо близький до класицистичних ідейно-естетичних установок.

У зв'язку з тим, що в «Генріху V» превалюють інші ідейно-естетичні уста­новки, Шекспірові став непотрібний Фальстаф і «фальстафівський фон». Адже в «Генріху IV», як точно зазначив О. А. Анікст, «Фальстаф виріс у життєву силу, яка перекинула всі ідеологічні розрахунки». Тому, приступаючи до «Ген­ріха V», Шекспір зіткнувся з питанням: як бути з Фальстафом? «Зберегти його — означало заздалегідь позбавити себе можливості створити п'єсу, що звеличила б Генріха V як «народного короля», бо саме таким він жив у масовій свідомості.

Тому Шекспір вирішив: Фальстаф повинен померти» (Аникет А. Творчество Шекспира, с. 273). У «Генріху V» Шекспір не вважав за доцільне показати без­посередньо смерть старого сера Джона, тепер уже компрометуючого супутника молодості взірцевого короля, і про неї ми дізнаємося із монологу місіс Спритлі, «фальстафівського» за духом і колоритом (II, 3). Щодо «фальстафівського фону», то він певною мірою зберігається, очевидно, для того, щоб надати якоїсь жит­тєвості надто патетичній п'єсі, але стає блідим і невиразним, «малофункціональним». Більше того, під кінець п'єси він повністю розпадається, ми дізнаємося про сумну долю «банди» Фальстафа. Але ж за концепцією хроніки інакше й не могло бути в королівстві Генріха V.

Цілком закономірно, що для хроніки такого змісту й спрямування Шекспір обрав Генріха V, який завдяки перемогам у війнах з Францією став легендарною постаттю, героєм англійської історії. Звичайно, Шекспір виходив з легендарного образу цього короля, далекого від справжнього, історичного. Історичний Генріх V був типовим феодальним королем, жорстоким і підступним, вірним охоронцем інтересів дворянства й католицької церкви. Блискучі перемоги в Столітній війні, в тому числі і в битві при Азенкурі, яка поставлена в центр даної хроніки, пояс­нюються не стільки його здібностями полководця, скільки крайнім розкладом французької феодальної верхівки. Самі ці війни Ф. Енгельс назвав «донкіхот­ськими» і зазначав, що якби вони тривали довше, Англія в них «стікла б кров'ю» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 21, с. 416). Різко негативну оцінку Генріху V дав також К. Маркс у «Хронологічних нотатках». Зокрема з приводу стосунків принца Генрі з батьком і коронування Маркс констатував, що принц Генрі домагався скинення короля (Генріха IV), і що Генріх IV не дозволив перам коронувати його сина. «Відмова короля була останнім актом вмираючого» (Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, с. 390).

Ці драматичні стосунки між Генріхом IV і його сином знайшли лише слабкий відгомін у Шекспіра, зокрема в заключній сцені четвертої дії «Генріха IV» (ча­стина друга), коли принц Генрі передчасно кладе собі на голову королівську корону і вмираючий батько картає його за це. До речі, в анонімній п'єсі «Славні перемоги Генріха V», якою користався Шекспір, принц заходить до вмираючого Генріха IV з кинджалом у руці, і той це сприймає як намір убити батька, щоб швидше заволодіти короною. У Шекспіра ж, відповідно до згадуваної установки щодо Генріха V, груба й жорстока історична реальність пригладжується і сублі­мується, невинна помилка принца з'ясовується і між ним та батьком встанов­люється гармонійна згода. Генріх IV помирає з певністю, що залишає королівство в надійних руках. Цим же шляхом іде Шекспір і далі; власне, це метод, за до­помогою якого створюється образ взірцевого монарха та його правління.

Зрозуміло, що при цьому Шекспір зіткнувся зі значними труднощами худож­нього плану, бо нелегко дати гідне вираження апологетичної ідеї, що далеко відривається від історичної реальності. За своїм характером дана хроніка-— героїко-епічний твір, позбавлений суто драматичного змісту. Серед її дійових осіб немає антагоністів, достойних Генріха V, зі змовниками на початку п'єси він розправляється легко, ніби одним помахом руки. Основний конфлікт у цій патріотичній п'єсі переноситься в сферу державну, точніше — зовнішньополітичну, і полягає він у боротьбі з Францією. Але й тут необхідно було долати опір істо­ричного матеріалу, щоб суто завойовницькі війни Генріха V подати як відвоювання ним земель (французьких), котрі нібито належать йому по праву; заради цього довелося навіть увести в п'єсу довгий і малопереконливий розбір спадкових прав Генріха V. Відповідно до характеру основного конфлікту хроніки Шекспір будує її навколо видатної зовнішньополітичної події — битви при Азенкурі. При цьому, відступаючи від принципів драматичної композиції, кульмінацію п'єси він зміщає до фіналу, власне, зливає їх, що надає особливої величі апофеозу Ген­ріха V.

У хроніці «Генріх V» є окремі сцени й персонажі, сповнені руху й життя, притаманної Шекспірові реалістичності. Але цього не можна сказати про всю п'єсу, апологетичну за змістом і, відповідно, надто риторичну за стилем. Українською мовою хроніка «Генріх V» видається вперше.


ПРИМІТКИ ДО «ГЕНРІХА V»

Король Генріх V (1413—1422) — син Генріха IV, колишній принц Генрі (див. хроніку «Генріх IV»). Прославився війнами у Франції, які вів у союзі з герцогом Бургундії. Перша з цих війн закінчилася блискучою перемогою при Азенкурі (1415). В 1417 році розпочав нову війну з Францією, яка заверши­лася миром у Труа. За цим миром Генріх V одержав землі у Франції, був прого­лошений спадкоємцем французького короля Карла VI і одружився з французькою принцесою Катаріною. Помер 1422 року під час третьої війни з Францією.

Герцог Глостер — брат короля Генріха V; див. примітки до дійових осіб хроніки «Генріх IV».

Герцог Бедфорд — брат короля Генріха V; див. ті ж примітки.

Герцог Ексетер (пом. 1427) — Томас Бофорт, син Джона Ганта і Катаріни Суінфорт, однокровний брат Генріха IV і дядько Генріха V. Був намісником Нормандії й одним з послів під час укладення миру в Труа.

Герцог Йорк — Едвард Плантагенет, герцог Омерль у «Річарді II», кузен Ген­ріха V. Загинув 1415 року в битві під Азенкуром.

Граф Вестморленд — див. примітки до дійових осіб хроніки «Генріх IV».

Граф Уорік — див. ті ж примітки.

Сер Томас Ерпінгем — сподвижник Джона Ганта, згодом служив королям Ген­ріху IV і Генріху V. Відзначився у битві при Азенкурі. Під кінець життя зазнав переслідувань як прихильник віровчення Д. Вікліффа.

Граф Кембрідж — Річард де Ланглей, брат герцога Йорка. Учасник змови проти Генріха V, скараний 1415 року.

Лорд Скруп Мешем, сер Томас Грей — інші учасники змови, скарані разом з гра­фом Кембріджем.

Карл VI (1368—1422) —король Франції. Страждав недоумкуватістю, внаслідок чого країною правив його син, дофін. Однак дофіну весь час доводилося вести боротьбу з іншими феодальними групами, що дуже послаблювало Францію.

Королева Ізабелла — дружина Карла VI, за розпусну поведінку дофін вислав її в Тур. Союзником Ізабелли виступав герцог Бургундії.

Дофін — син короля Карла VI й офіційний правитель Франції. Насправді через слабке здоров'я не брав участі в битві при Азенкурі.

Принцеса Катаріна (1401—1438)—третя дочка короля Карла VI та Ізабелли; 1420 року одружена з Генріхом V, мати Генріха VI. Після смерті Генріха V вий­шла заміж за Оуена Тюдора, і цей шлюб дав початок династичній лінії Тюдорів.

Конетабль Франції — Шарль д’Альбре, командував французьким військом під Азенкуром і загинув у битві.

Герцог Бургундський (1396—1467) — Філіпп Добрий, перейшов на бік англійців і змусив Карла VI укласти мир у Труа, за яким дофіна Луї було усунуто від влади, а спадкоємцем французької корони визнано Генріха V.

Герцог Орлеанський — зять графа Арманьяка, керівника третьої феодальної партії за правління Карла VI, претендент на королівську корону.

Герцог Бурбонський — був полонений у битві при Азенкурі й вивезений до Англії, де зостався до кінця життя.

Гауер, Флюелен, Макморіс, Джемі — офіцери англійської армії, перший з них англієць, другий — валлієць, третій — ірландець, четвертий — шотландець. Троє з них розмовляють каліченою англійською мовою, з сильним акцентом, зумовленим фонетичними особливостями їхніх рідних мов.

Чи півнячий поміст оцей замінить Простори Франції? — Сцени деяких лондонських театрів того часу були перебудовані з арен для півнячих боїв, звідси цей зневажливий вираз про театральну сцену.

...проект закону, Що нам загрожував...— Ідеться про білль (законопроект) щодо передачі державі земель, заповіданих віруючими церкві. Цей білль обговорювався в парламенті ще за правління Генріха IV.

Він вузол гордіїв тобі розв'яже...— Цей вираз означає: легко, не задумуючись, вирішити якусь складну справу. В основі виразу—давньо­грецька легенда про хитромудрий вузол фрігійського царя Гордія. Александр Македонський розрубав той вузол мечем і нібито завдяки цьому став повелителем всієї Азії.

...ті права від діда, Едварда, в спадщину йому дістались.— Мається на увазі англійський король Едвард III (1327—1377) із династії Плантагенетів, мати якого, Ізабелла, була дочкою французького короля Філіппа IV. На цій підставі її англійські нащадки висували претензії також і на французький трон.

«Салічна правда»— звід законів у древніх франків, які в VI ст. створили Франкську державу, у IX ст. з неї виділилося Французьке королівство. Феодальне право у Франції й Англії засновувалося на «Салічній правді».

Ніщо на перешкоді не стоїть Визнанню ваших прав на трон французький. Окрім того, що твердить Фарамонд.— Вся аргументація, яку Шекспір вклав у вуста архієпископа Кентерберійського, дуже довільна. Основну увагу в ній приділено запереченню зв'язку французького феодального права з «Салічною правдою», оскільки вона виключала успадкування трону жінками і права на корону по жіночій лінії. Англійські ж королі претендували на французьку корону по жіночій лінії. Вся ця аргументація запозичена Шекспіром із англійських середньовічних хронік.

Фарамонд — легендарний перший король франків, творець «Салічної правди».

Книга чисел — одна з книг Біблії.

Поки він громив їх — Йдеться про перемогу Едварда Чорного Принца в битві при Кресі (1346),

А й короля шотландського схопила... І відіслала здобич до Едварда у Францію.— Шотландського короля Давида II полонили англійці при Невіль Кросс у жовтні 1346 року, але не вислали до Франції.

Чи не нудотно стане глядачам.— Жартівливий натяк водночас на спектакль і на морську хворобу.

Услід за королем — та не раніше.— Останні два рядки хору, на думку деяких дослідників, додано після того, як у хроніку була вставлена наступна сцена, де дія відбувається ще в Лондоні.

...тілоспрямованої дії...— мова хазяйки заїзду позначена неправильним слововживанням.

Барбазон — ім'я одного з дияволів.

...мечем прочищу — натяк на двозначність прізвиська Пістоль.

Крітський пес — острів Кріт колись славився лютими собаками.

А хворому король розбив серце. — Натяк на розрив принца Генрі, який успадкував престол, з Фальстафом (див. другу частину «Генріха IV»).

Здійснити швидше наміри мої. — Як повідомляється у хроніці Голіншеда, граф Кембрідж хотів посадити на трон Едмунда Мортімера, який належав до Йоркського відгалуження династії Плантагенетів.

Стейнс — містечко неподалік від Лондона по дорозі до Саутгемптона.

...у лоні Артуровім... — Хазяйка заїзду перекручує відомий біблійний вираз «у лоні Авраамовім».

...щось про зелені поля белькотіти. — Вмираючий Фальстаф пробував цитувати псалом 22.

...страхітливу ту науку, Що нам дали англійці в нашім домі. — Французький король має на увазі поразки в битвах при Кресі й Пуатьє.

Брут — Брут Луцій Юній (пом. 508 року до н. е.) — давньоримський герой, легендарний перший консул республіканського Риму. Виношуючи план повалення царя Тарквінія, прикидався недоумком.

Бо вже ступив він на французьку землю. — Насправді Генріх V висадився у Франції через п'ять місяців після посольства Ексетера. Звичайна для історичних хронік Шекспіра концентрація подій.

Гарфлер — нині містечко й порт неподалік від Гавра, в середньовіччі — важливий порт.

...як Александр... — Александр Македонський. Прошу тебе, капрале...— Недогляд Шекспіра. Вище, в першій сцені другої дії, Бардольфа названо лейтенантом.

Рубай упень!.. — Слова із старовинної англійської пісні, що дійшла до нас, так само, як і «Якби сповнялися бажання».

...опізнаний із стародавнім воєнним мистецтвом... — Захоплення всім античним, у тому числі й воєнним мистецтвом, характерне для доби Відродження, тобто часу Шекспіра.

Левіафан — біблійна морська потвора.

...покидьки розгулу наших предків. — Натяк на те, що англійські королі походять від герцога Нормандії Вільгельма Завойовника, який був незаконнонародженим.

...дофін та інші. — Насправді дофіна під Азенкуром не було. Як говориться в п'ятій сцені цієї ж дії, він залишився з королем у Руані.

Le chien est... — Вислів із Біблії (Друге послання Петра, 2:22); «Собака повертається до своєї блювотини, а вимита свиня — до болота».

Che vous la? — Пістоль перекручує французький вислів «Qui va la?» («Хто йде?»).

День святого Девіда (Давида) — 1 березня, національне свято Уельсу.

Гіперіон — у грецькій міфології одне з імен Феба-Аполлона.

Той гріх тяжкий, що батько мій вчинив. — Тобто герцог Болінгброк, який скинув з трону Річарда II і став королем Генріхом IV.

Я Річарда похоронив удруге. — Генріх V звелів урочисто перенести прах Річарда II у Вестмінстерське абатство.

У їхніх жилах навіть крові мало, Щоб окропити всі мечі французькі... — В IV дії всіляко підкреслюється чисельна перевага французів над англійцями в битві при Азенкурі.

День святого Кріспіана — 25 жовтня, коли відбулася битва під Азенкуром.

Цей день святих братів... — день Кріспіна й Кріспіана, те саме 25 жовтня.

Хто шкуру неубитого ще лева Продать хотів, той згинув сам від нього. — Цією притчею король Генріх V відповідає, що впевненість французів у перемозі передчасна.

Qualtitie... — Тут Qualtitie — перекручене qualité. Весь вислів — перекручений приспів з народної пісні «Callen o custare me», який походить з ірландського «Cailin ó chois tSúire me» («Я дівчина із-під Суїра»).

Один муа... —Пістоль вважає французьке слово «moi» («я») за назву грошової одиниці.

Недобрав? Ах ти пес! — Пістоль перекручує вимову французьких слів «de ton bras» («твоєї руки»).

Уї, куп ля горж пермафуа! — Так, перерізати горлянку, слово честі! (Пістоль перекручує французькі слова; наступні репліки Пістоля досить точно перекладав хлопчик.)

...ревучий диявол із давньої вистави. — Йдеться про диявола із середньовічних мораліте. Дерев'яним мечем йому одтинали пазурі.

Монмут — невелике місто в Уельсі, де народився Генріх V.

Non nobis — псалом.

Tе Deum — церковний гімн.

Коли б... один із полководців королеви... — Натяк на експедицію лорда Ессекса в Ірландію, куди він вирушив придушувати повстання.

Священної імперії володар Прибув із Рима ворогів мирити. — Германський імператор Сигізмунд у травні 1416 року зробив невдалу спробу примирити Англію й Францію.

Щоб нитку Парки я тобі обтяв. — Тобто убив. Парки (грецькі мойри) — богині людської долі, які прядуть нитку життя людини.

А хоч би й кози всі, і Кадуаладр. — Кадуаладр — славетний король бриттів, який у VII ст. обороняв Уельс від саксів. Кіз вважали за тварин, характерних для Уельсу з його голими горами.

...опізвали мене верховинським есквайром... — Образливий вираз, що означав: землевласник-голодранець.

...тобі здавалося, що англійським дрючком він володів так само незграбно, як англійською мовою. — Див. примітки до дійових осіб.

Як василіски, ядра смертоносні. — Порівняння з подвійним змістом: василіск — казкова потвора з поглядом, що вбиває, і василіск — різновид старовинної гармати.

Святий Дені (Діонісій) —небесний покровитель Франції; Святий Георг — див. примітку до с. 23.



...чарівна лілеє. — Натяк на емблему французьких королів, білі лілеї.

...дух кохання в його справжній подобі сліпий і голенький. — Купідон.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconФутбол король ігор
Дійові особи: ведучих, коментатори, дівчини із групи підтримки, учасники пантоміми,Батько І син, хлопців
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconБагіні комедія з сільського життя в одну дію Дійові особи. Валька
Танька — колишня однокласниця Вальки та Оксанки, мрія сільських чоловіків, міська екс-бізнес-леді, а наразі секретарка сільради
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconДраматичні твори Жанрові форми драматургії
Драматичні твори це такі, що майже весь текст становить мова персонажів. У діалогах дійові особи обмінюються думками, виражають своє...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconПисьменники Сумщини Віктор Скакун
Віктор Скакун : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Переклав Віктор Ружицький дійові особи icon«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович
Танчер Віктор Володимирович – доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та психології Київського національного університету...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconПрограма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
На даний освітній рівень приймаються особи, які мають базову вищу освіту за спеціальністю 020210 “Фотомистецтво”, кваліфікація “Бакалавр...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д
Ні си. Східна мудрість, яка говорить: будь впевнений у своїх силах І не дозволяй сумнівам заважати тобі рухатися вперед
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д
«зомбування», "промивання мізків", "контроль свідомості", "тоталітарна секта", "психологічне насильство" або хто реально зіштовхнувся...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconЗ російської переклав: Глушак Д. Д. 2018р. Зміст
Ед Йонг, чий гумор настільки ж очевидний, як І його ерудиція, спонукує нас подивитися на себе й наших живих супутників усередині...
Переклав Віктор Ружицький дійові особи iconФранц кафка оповідання з німецької переклав Іван кошелівець вирок
Він саме закінчив писати одному другові юності, що перебував тепер на чужині, листа, повільно, ніби граючися, заклеїв його І потім,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка