Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві



Сторінка1/44
Дата конвертації17.10.2017
Розмір6,5 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44



Неодмінний секретар ВУАН: О. Корчак-Чепурківський.

I.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНІЙ ВІДДІЛ РОС. ГЕОГРАФ. ТОВАРИСТВА В КИЄВІ.



ПЕРЕДНЄ СЛОВО.

Праці сучасних українських дослідників, а також ті сторінки, що з'явилися зпід пера членів „Києвської Громади" 1870-х p.p. стверд­жують лише науково - культурницький характер в роботі такої виключної своїм значінням української організації, що нею був Південно-Західній Відділ Рос. Географ. Товариства у Києві.

З протоколів засідань Відділу, друкованих в його „Записках", або на шпальтах „Киевского Телеграфа" 1875 p., (органу „Лівої", Драгоманізської групи Громади) лишається також вражіння, ніби маємо діло з угрупуванням, що налагожувало підготовчу працю для утворення Української Академії Наук, коли-б вона була орга­нізована наприкінці XIX ст. на західньо-европейський взірець.

Більшість членів Відділу була певна, що в ньому провадиться лише культурницька робота та ще й під протекторатом ген.-губер-наторської влади. Дехто й приєднувався до Києвського Геогра­фічного Товариства тому, що воно було „легальним" і носило культурно-науковий характер.

Весною 1875 p., після двохрічного існування Відділу, навіть ген.-губ. Дондуков - Корсаков у таємному листі до міністра внутр. справ Тімашова спростовував твердження М. Юзефовича про небезпечний „українофільський" характер діяльности Відділу. А зміст цього терміну, як відомо, Юзефович сформулював широко в своїй записці для петербурзької надзвичайної комісії, вкла­даючи в нього не лише моменти українського сепаратизму, але й соціялізму та революції1).

Що організація, про діяльність якої ми тут говоримо, зро­стала на „революційних дріжджах" і о б'є к т и в н о мала перед со­бою визвольно-політичну мету, а не лише наукову, свідчить між

*) „Україна", 1907, 5, с. 131—151 і с. 380 цієї книжки.

іншим досі ще неопублікована сторінка із „Щоденника" одного з фундаторів цієї роботи Федора Вовка, що ії він писав за кордоном 1880 р.

Під датою 2/14 березня Вовк занотував: „Долго вечером трактовал с Арб(ора)1) об организации румынской партии и о российском нигилизме. Относительно рум. партии я советовал устроить им что-нибудь в роде Географии. Общества так как оно у нас было устроено. Дал ему программу этнограф, и обещал выслать черниговскую статистическую. Нужно будет план практическ. и литературных работ для них сделать!!!"

А що фактично мало стояти з цьому пляні за літературною, статистичною і етнографічною роботою, про це дізнаємося із останніх рядків запису Вовкового „Щоденника" з того ж таки дня: „Интересны были дебаты по поводу устава бухарестского кружка... они ведь заняты не политикой и конституцией, а соци­ализмом"...

Ці рядки, що їх написав у своему щоденнику один із фунда­торів Киевського Географ. Т-ва (і лише через чотири роки після його примусового закриття) не залишають ніяких сумнівів про справжню мету й завдання Товариства.

Важливим для зрозуміння тодішньої тактики Драгоманівської групи, до якої належав Вовк, є факт, що в небезпечний для існування Півд.-Зах. Відділу момент, коли Юзефович і Шульгін подали свої заяви про вихід із нього, той самий Ф. К. Вовк, по­яснюючи цю демонстрацію й бажаючи врятувати політичну репутацію Відділу, запевняв, („Неделя" в № 30 з 27 липня 1875 p.), що їх поведінка була справою „цілком особистого ха­рактеру" і що з неї не можна робити жодних політичних висновків.

Заяви й статті в пресі, подібні до Вовкової та інших членів Відділу й „Громади", були нічим іншим, як дипломатичними ко­муністами, потрібними щоб приховати політичний, небезпечний тоді для їх організації, бік діяльности.

Навіть ще в „Укр. Жизни" за 1915 р. Вовк міг друкувати лише про те, що в колишньому Відділі Географ. Т-ва члени його здійснили свої права „збиратись і відверто займатись науко­вою діяльністю про Україну й для України".

J) Румунський революціонер. — Оригінал „Щоденника" переховується в Бібліотеці Кабінету ім. Вовка ВУАН і тепер готується до друку. Розрядка-наша.

Поліцейський режим кол. Російської імперії, одним із на­слідків якого був також і брак відповідях історичниих матеріялів архівного походження, перешкоджав українським дослідникам всебічно висвітлити українську діяльність за минуле століття.

З другого боку, ці дослідники, що одночасно були й україн­ськими громадськими діячами, мали зрозумілий обов'язок під­креслити, кинути як найбільше яскравого світла на те безглуздя, той необмежений терор і знущання, з яким царський режим пе­реслідував не лише думку про право на відокрмлення України, але й провадив репресії проти українського слова, театру, школи й українського навіть одягу.

Приклад із Вовкового „Щоденника" разом із тим е доказ соціяльно-політичких українських змагань, що існували в діяль­ності Географ. Т-ва в Києві. Маючи зовнішній, ілюстративний ха­рактер, він надає одначе ясности цій справі і збиває можливі твердження, що в протоколах і виданнях Відділу немає про це фактичного матеріялу.

Не безпідставним для зрозуміння ідеології організації й те обви­нувачення, яке закидали вороги Відділу, що в члени його прий­нято старих політичних „піднадзорних", якими були П. Єфи-менко, С. Ніс, О. Кониський; список їх доповнював і організатор Відділу Чубинський. Але для ворожої Відділові російської полі­цейської камарільї особливо небезпечним здавався Драгоманов. Значіння й участь в роботі Відділу, М. Зібера, Ф. Вовка, С. По-долинського тодішніх молодих українських марксистів, і роля їх в українському соціялістичному рухові, була цим ворогам укра­їнства в тих обставинах менш відома й зрозуміла.

Колиж заглянемо до протоколів засідань Відділу й навіть до «Щоденника"1) іншого члена його, О. Ф. Кістяківського, то з них ми дійсно мало шо дізнаємося про цей бік діяльности Т-ва. Не дізнаємося тому, що автор цього „Щоденника" — представник культурницької групи у Відділі, — в критичний і небезпечний для українства взагалі, а Києвського Геогр. Т-ва зокрема момент (у 1876 p.), аналізуючи своє життя, приходить до висновку, що він давно, вже з 1865 р. перестав бути українофі­лом політичного пофарбування.

18-го березня 1876 р. (кн. І, с. 139) Кістяківський писав: „Я

!) У Хар ківському Центральному Історичному Архіві.

лет 8—9 как перестал быть украинофилом политич. оттенка. У меня выдохся давно украинский фанатизм 62, 63, 64 годов и я стал к малороссийскому вопросу относиться с холодным рас­судком, оставаясь преданным народу, но убедившись в тщете политических переворотов".

Перед нами тодішній професор-культурник, що взяв у Лав­рова ту частину його теорії, в якій говориться про обов'язок інтелігенції сплатити свій борг народові. Він старанно платив цей свій борг, притягаючи й передаючи до скарбниці „Старої Громади" потрібні їй кошти також і після 1876 p. І він не був тоді виключним явищем.

Але було-б незадовільним і малопереконуючим доказувати лише на підставі „Щоденників" членів Півд.-Зах. Відділу, або їхніх спогадів, більше або менше значіння якоїсь групи у Від­ділі (а також і в Українській Громаді, що за ним стояла), і робити навіть висновки про справжню мету Товариства, його значіння в історичній перспективі та потребу докладно висвіт­лити його діяльність, що була головною причиною його за­криття й Емського антиукраїнського указу 1876 р.

Ми повинні тут взяти до уваги головні чинники історичного процесу в другій половині XIX ст. на терені кол. Російської імперії взагалі і в ньому знайти відповідне місце для Геогр. Т-ва у Києві. Тоді стануть ясніші внутрішні взаємовідносини між окремими групами у Відділі та в його періодичному органі, яким деякий час був „Киев. Телеграф", а також їх значіння в загально­українському маштабі, особливо знаючи сучасний результат істо­ричного процесу, що його маємо в соціялістичному будівництві Радянськоге Союзу.

70-ті роки минулого століття в житті російської імперії — це не лише хронологічний спадкоємець 60-х pp., але в зв'язку з се­лянською реформою й економічними процесами, що відбувалися тоді, — вони утворюють одно сполучене між собою ціле.

В утворенні української демократичної й соціялістичної думки, яку знаходимо в керівному осередкові Півд. - Зах. Відділу Гео­граф. Т-ва, спостерігаємо кілька моментів. Всі ці моменти корні свої мають у розв'язанні з боку торговельного капіталу селян­ської справи на початку 60-х років.

А що увагу української, і взагалі російської інтелігенції того

часу, надзвичайно притягало до себе незадовільне економічне ста­новище селянства після реформи 1861 p.,—з цього еконо­мічного чинника з'являлися революційні перспективи, підогріті Й історичними ремінісценціями про Хмельницького (а в Росії про Пугачева й Стеньку Разина). Тому ми й зв'язуємо діяльність на перший погляд такого „аполітичного" Географічного Т-ва в Києві з тодішньою аґрарною проблемою.

У ті часи для дрібно-буржуазної української інтелігенції, для українського „різночинця", дуже важливо було утворити якийсь центр і ув'язатись із селом, чого весь час домагалися такі орга­нізатори як Чубинський, навіть підставляючи свої голови під обвинувачення у ворожнечі до ідей польської революції, що йшла на їх думку іншим від українського демократизму шляхом.

Реформа 19-го лютого 1861 р. мала яскраво виявлений клясо-вий характер. Вона задовольняла насамперед інтереси аґрарно-капіталістичних груп, що зростали, а також не забула й міцних ще тоді у групувань фев дально-дворянських, що наближалися одні до одних спільністю своїх інтересів. Стала вона також у пригоді проми­словому капіталові, давши йому дешеві й вільні робочі руки й відкривши перед ним внутрішній ринок.

В іншому становищі опинилося селянство. Загальна тенденція акту 19-го лютого 1861 р. вела його до обезземелення, але в різній пропроції по окремих господарських округах. Частину землі у се­лянства було відрізано. Та зменшена й гіршої якости земля, що дідичі передавали селянам, обкладалася високими викупними сплатами.

У районах, де зростало аґрарно-капіталістичне господарство і де були високі ціни на землю, поміщик змагався відрізати її як можна більше в селянина. Так було в Приволзьких губернях 1 на Україні. Площа селянського землекористання в наслідок ре­форми скоротилася в Катеринославській губ. на 37,6°/о, у Хар­ківській— на 28,3°/0, у Полтавській — на 37,2°/0. Загальне змен­шення земельної площі дало в результаті й скорочення селян­ського наділу на одну ревізійну душу. У Катеринославській губ. на одну ревізійну душу до реформи припадало 2,8 десятини, після неї — лише 2, у Києвській з 6,6 зменшилося рівно в три рази до 2,2, на Поділлі замісць 5,5 на 2,2 десят.

Нічого дивного, що уряд і насамперед сам „царь-освободитель" найбільше побоювалися, що селянство відмовиться, не захоче

прийняти маніфесту 1861 p., якому надавалося характеру „револю­ции сверху". Тому для переведення його по губернях розіслано ге­нерал-ад'ютантів з надзвичайними вповноваженнями. Завданням їх було перевести маніфест за всяку ціну в життя. Селянські пов­стання й бунти після опублікування акту 19-го лютого були при­душені військовими засобами.

Уряд Олександра ІІ-го видав ще низку інших законодавчих актів — положення про земства й новий судовий статут 1864 р. та ін. — що не внесли значних поліпшень у селянській побут.

Ліберальна буржуазія за активною підтримкою людей „вільних професій" в 60 —70-х pp. виступала з низкою проектів, таємних і публічних, що вимагали добудувати епоху реформ конститу­цією. У 1862—1865 pp. навіть дворянство ззерталося з такою пропозицією до найвищої влади. До всіх цих петицій царський уряд поставився рішуче негативно й вороже.

Значно більше на конституції залежало інтелігенції й дрібній буржуазії взагалі, аніж дворянству. Але після тих спроб, що були вже зроблені, й після придушення селянських повстань з допо­могою війська, у неї могла залишитися надія лише на посту­повий розвиток революційних настроїв серед широких мас се­лянства. Визвольний рух 60-х та першої половини 70-х років збудовано на сподіванках, що повстануть обдурені селяни.

На початку 60-х років в українських Гуртках і „громадах" він прибрав форму, відому пїд назвою „хлопоманії". Але окрім „хлопоманів-культурників", яким належить організація народніх не­дільних шкіл, (серед них були також Володимир Антонович і Чубинський), українську пропаганду провадив гурток Кра-совського-Синегуба.

За відомостями одного з учасників його — Пилипенка, Сине-губ начав на власному прикладі, як вести цю пропаганду: „Под предлогом сближения с народом он старается узнать его дух; собирая сведения об обычаях, одежде, песнях, он узнает, кто из помещиков и как обращается с крестьянами, а между тем тол­кует им, что надо возобновлять прежнее право Малороссии, чтобы правление в ней было по выбору народа без верховной власти" Керівник гуртка підполковник Красовсі-кий, що носив

Базилевский (Богучарский), Государственные преступления в России в XIX в. т. II. с 29.

під уніформою український національний одяг, мав змогу впли­вати й на салдатів у цьому напрямку.

Через десять днів після арешту Красовського, який стався 17 червня 1862 року, до воєнного міністра гр. Мілютіна звернувся з листом генерал - майор гр. Сіверс, що саме перед тим побу­вав у Києві. Говорячи про „києвських хлопоманів", він запевняв Мілютіна, що на його думку" т-во хлопоманів" і полк. Красов-ський мають щільний зв'язок між собою.

Заворушень у війську, організованих українськими „хлопо-манами", уряд мав найбільше побоюватися. Тому й воєнне міні­стерство, а не Ш-й Відділ, перше кинуло гасло про боротьбу проти українства після короткої весни „недільних" українських шкіл 1861 р- У цьому аспекті небезпеки військових заворушень для нас стають ясними й антиукраїнські царські укази. І на цей новий, маловідомий досі момент слід звернути особливу увагу.

Записка гр. Сіверса, що її Мілютін негайно доповів цареві, знаходиться в справі Московського Архіву Революції під назвою „О революционном духе народа в России и о распространении по сему случаю возмутительных воззваний". З неї й почалася та надзвичайна Комісія, що накинула українству так званий Валу-евський указ 1863 р., скерований проти розвитку українства* Його в 1876 р. доповнив Емський указ.

Вкупі зі звітами фліґель-ад'ютанта Мезенцова з осени 1863 p., що мав за царським наказом відрядження від III-го Відділу на Україну „по случаю развившейся там малороссийской пропа­ганды",— згаданий лист гр. Сіверса дає ключ для зрозуміння обох цих указів.

Немає сумніву, що й Чубинський, організувавши 1869 р. етн.-стат. експедицію до Півд.-Зах. краю, а в 1872—3 pp. за допо­могою В. Б. Антоновича, — Півд.-Зах. Відділ Рос. Геогр. Т-ва вкупі з іншими членами „Старої Громади" ідеологічно набли­жався до Синегуба та Красовського. Але керівничий склад Відділу більше виправдував ту характеристику, що йому дав незадовго до ліквідації київський цензор, називаючи діяльність його членів ,республікансько-демократичною". Відділ був одним із своєрідних, свідомо-організованих виявів українського народ­ництва 70-х років.

Так само як і російські народовольці, українські „громадяни"

не мали в своїй політичній програмі двох найважливіших момен­тів: 1) вони не надавали відповідного значіння клясовій діферен-ціяції серед селянства; 2) не мали конкретного настановлення до революційно-політичної акції.

Хоч у лідерів Півд.-Зах. Відділу й було розуміння про по­требу ув'язати свою діяльність я інтересами робітничої кляси, але деякі спроби в цьому напрямку, як напр. утворення в Києві в 1875 р. „Общества дневных приютов для детей рабочего класса" (фундаторками якого були Драгоманова, Житецька, Анто-новичева, Цвітковська та інші) мали філянтропічний характер і на­віть з участю представників великого капіталу й буржуазії.

За таких умов діяльність ця стояла далеко від справжніх інтересів українських робітниче-селянських мас. Ось чому й ре­пресії царського уряду проти діяльности києвської української громади 1876 р. не викликали на той час з боку цих мас яко­гось виразного протесту, а знайшли певний відгук серед дрібної буржуазії на селі (див. стор. 225).

Через 10 приблизно років після закриття Відділу, згадуючи про нього на Шевченкових роковинах 1887 р., один із головних лідерів тодішньої „Старої Громади", Павло Житецький зазначав: „От у сі то злополучні часи виклюнулось в перший раз дорі­кання українфілів не тільки за те, що вони ніби то соціялісти, але ж і зате, що в одній кешені носять вони писання батька Тараса, а в другій — писання Маркса... Наслідком цього „відгомону" і були три події: 1) Заборона газети „Киевський Телеграф"; 2) скасу­вання Києвського Географічного Товариства, що було найтверді­шим ґрунтом української справи; 3) знаменитий указ 18 травня, яким заборонялася вся українська шкільно-педагогічна літера­тура і установлювалася так звана правопись для видань етногра­фічних і белетристики" *).

Ці три події, будуть об'єктом наступних сторінок2).

16.VIII.30. ф. С.

*) Записки Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові, Т. 116 (1914) с. 183 -184.

') Виеловлюю тут свою подяку всім, хто в тій чи іншій формі виявив під­тримку в підготовці до друку й опублікуванні цієї праці. Дякую зокрема Від­діли — Рукописний та .Україніки* Всенародный" Бібліотеки України при ВУАН у Києві; Дирекцію Бібліотеки Рос. Геогр. Т-ва в Ленінграді; Управи Москов­ського Архіву Революції та Зовнішньої Політики й Леніградського Центрархіву.

1. Архівні матеріали й головна бібліографія.

Вступні уваги.

Думка про можливість і потребу відшукати документи й мате-ріяли, що стосуються до діяльности Південно-Західнього Відділу Географічного Товариства в Києві, зважаючи особливо на його значіння в історії розвитку української культури й науки, з'яви­лася в мене під час занять у Бібліотеці Російського Географіч­ного Товариства в Ленінграді літом 1928 р.

В результаті різних розмов і розшуків виявилося, що листу­вання з Відділом могло дійсно залишитися в архіві Товариства, який тепер переховується не в бібліотеці, а в окремій великій кімнаті в тому ж таки будинкові Геогр. Т-ва. За згодою і дозво­лом Секретаря Товариства я почав свої розшуки у великих ар­хівних картонах з наліпками на них 1872—1876 pp.

Хоч в інвентарній книжці архіву й було зазначено під цими роками й відповідними числами три справи про Півд.-Зах. Відділ, але на місці їх не знайшлося. За порадою добре поінфор­мованих у справах Товариства людей я звернувся до А. А. До-стоєвського, колишньго довголітнього секретаря Товариства, що разом з покійним Семеновим-Тяньшанським опублікував Історію Географічного Товариства (1845—1895), і прохав його висловити свою думку в цій справі. Він ласкаво запропонував зустрітися в архіві! й спільно пошукати потрібних мені матеріялів, за що ви­словлюю йому тут свою подяку.

Після довгих розшуків на різних полицях і в різних картонах, в найтемнішому куточку кімнати натрапили ми на картон без жадної етикетки й зазначення року, в якому окрім трьох справ Півд.-Зах. Відділу та одної про утворення „Южного Отдела И. Рус. Геогр. Общества в 1899 г.", було ще й дві інші теки. В одній лежало листування Варшавського ген.-губ. Берга з 1872 p. про відкриття Відділу Геогр. Т-ва у Варшаві, в другій — клопотання Білорусів про дозвіл відкрити Білоруський Відділ в 1908 р. Як ві­домо, ці два проекти не було переведено в життя.

В трьох вищезазначених справах про Київський Відділ Т-ва знайшоз я такі матеріяли: І. Перша й найбільша справа про «Утворення Півд.-Зах. Відділу", датована на обгортці 29.IV.72 — днем, коли вступив до Товариства перший лист Київ-

1

ського ген.-губ. Дондукова-Корсакова; вона обіймає в цілому 19 ли­стів, останній з яких Секретаріят вислав 22.V.74.



Серед них знайшов я три листи Київ. ген.-губ. Дондукова-Корсакова до Т-ва й дві на них відповіді; телеграму Дондукова з повідомленням про відкриття Відділу; два листи міністра внутр. справ Тімашова до Товариства; три листи Галагана до Семенова; один лист за підписом Галагана-Чубинського до Дондукова вкупі з його супровідним листом до Т-ва; два листи Чубинського до Семенова; один — секретаря Т-ва Вільсона до Чубинського; чо­тири листи за підписом Русова до Секретаріяту.

II. У другій справі -По сношению с Ю го-Западным Отделом" (4.ІІ.74—23.11.78) за № 10 знайшлося одинадцять листів: два за підписом Галагана-Чубинського, одна відповідь на них Т-ва; три листи Чубинського й три — секретаря Півд.-Зах. Відділу Антиповича до Т-ва; один — секретаря Т-ва Вільсона й один — П. Лебединцева до Семенова з повідомленням про вихід у світ 2-го тому творів Максимовича.

III. „С права про закриття Відділу" (7.ѴШ.76 29.ХІІ.81), в якій переховується 7 листів: 1 — Тімашова до Т-ва, 1 — Т-ва до Дондукова, 1 — Дондукова до Т-ва, 1 — Семенова до Донду­кова, 1 — Дондукова до Семенова, 1 — Ректора Київ. Духовної Академії Філарета до Семенова про 1-й том творів Максимовича, 1 — композитора Фамінцина до Семенова.

У ІѴ-й справі з 1899 р. про відкриття „Южного" Отдела знайдено шість листів і копії з протоколів засідань З'їзду лікарів в Києві 1898 р.

Окрім цих матеріялів з Ленінграду, в рукописному Відділі Всенародньої Бібліотеки України в Києві за №№ І, 6772 — 6777 переховується ще кілька справ Бюра Півд.-Зах. Відділу, а саме: 1) чотири документи про заснування Відділу, 2) вісім документів про затвердження обраних до Президії членів Бюра (21.11.75— 13.VII.75), 3) зносини з науковими товариствами и державними установами (36 документів з 26.111.73—15.IV.76), 4) зносини з чле­нами Відділу й особами, що надсилали матеріяли (180 документів 12.1173—23.V.76), 5) прибутково-видаткова книжка Відділу (140 до­куй. 4.VII.73-4.X.76).

Окрім цієї важливої й цінної збірки, в тій самій Бібліотеці переховується ще кілька окремих листів Русова, Чубинського та надзвичайно цінний лист Семенова до Галагана з докладним по­ясненням, як розумів Семенов у той час роботу Відділу в галузі етнографії й статистики.

Тому, що третій том „Записок Відділу" не вийшов у світ, хоч 9*/з аркушів було вже заверстано в друкарні!), а оригінали й ко-

J) У справі № І, 6776 Рукоп. Відділу В.Б.У. переховується рахунок друкарні з 4 жовтня 1876 р., за яким сплачено було 95 крб. за 91/2 арк. „приостановлен­ного" III т. „Записок".

ректа його мабуть загинули під час пожежі у В. Б. Антоновича, ми не маємо протоколів засідань Відділу починаючи з 7 лютого 1875 р , і через те в нашому розпорядженні залишаються тільки звіти про ці засідання, що їх друкував „Киевский Телеграф". Згідно з протоколами й останнім офіційним звітом Відділу за

1875 р. можна налічити коло 50 окремих великих збірок гол. роб. етнографічного змісту, що були надіслані до Відділу й лише ча­стиною використані в його виданнях. Але тепер серед матеріялів рукописного Відділу В.Б.У. пощастило виявити їх значно менше. Частина була переслана до Драгоманова й пізніше потрапивши до Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові (напр. збірку пісень Га-ницького й Мацієвича з печаткою Відділу й певну кількість пі­сень, що зібрав Манджура, мені довелося бачити там наприкінці 1928 р.) загинула 1914 р. разом з іншими етнографічними ма-теріялами в Академічному Домі у Львові під час навали царського війська. Цінніші матеріяли й рукописи були повернені їх авторам, як писав В. Б. Антонович до Познанського ]), а частина могла загинути в нього під час згаданої вже вище пожежі. Список тих матеріялів, що залишилися у В.Б.У., подаємо в „Додатках" за ко­ротким описом, що його зробив 1929 р. перед смертю, як одну із своїх останніх праць, Г. П. Житецький, який завідував тоді руко­писним Відділом В.Б-У.

Неповна й менш цікава в порівнанні з матеріялами В.Б.У. справа з фонду генерал-губернатора в Київському Центрархіві ім. Антоновича: „Об учреждении в Киеве Юго-Западного Отдела Русск. Геогр. Общества (з 15.11.72 до 10.VII.79) на 88 арк., за № 106, з 1872 р. Відзначимо в ній один цікавий лист Юзефовича до Дондукова - Корсакова з 22 травня 1872 р. (л. 9) і особи­стий лист Галагана до Дондукова (л. 53) в справі субсидії для Відділу.

В таємному фонді куратора Київської шкільної округи пере­ховується важлива справа (№ ЗО з 1876 р.) „Об украинофилах и о доставлении списков учителей в Мин. Нар. Пр. с отметками против каждого о их благонадежности" (22.VI.76—17.ХН.77) на 125 арк. Це цікаве листування є наслідком ухвал Емського акту



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Схожі:

Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconДонецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України
Закордонне українство І донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне...
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconТаємні товариства: міфи та реальність
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconГромадська рада при Державній податковій службі у м. Києві
Державній податковій службі у м. Києві від 07 червня 2012 року Присутні члени громадської ради при дпс у м. Києві
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconВідділ освіти Таращанської районної державної адміністрації
Модель діяльності товариства «Співдружність» учнівських самодіяльних об’єднань, товариств, організацій, клубів загальноосвітніх шкіл...
Південно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка