Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера



Сторінка1/12
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.47 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Міністерство освіти і науки України
Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису


Шебуренкова Тетяна Володимирівна

УДК 82 (73) (043.5) Ш36


Поетика національного міфу
в романній творчості Пола Остера

10.01.04 – література зарубіжних країн


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук
Науковий керівник:

Висоцька Наталія Олександрівна

доктор філологічних наук,

професор


Київ – 2015



ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. НАЦІОНАЛЬНА МІФОЛОГІЯ США: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ 15

1.1. Національні міфи та їхня роль у націєтворенні 15

1.2. Рання національна міфологія США: пуританський субстрат 29

1.3. Міфологія фронтиру в американському суспільстві і літературі 45

1.4. Американська мрія як міф 55

Висновки до розділу І 67


РОЗДІЛ ІІ. ПУРИТАНСЬКИЙ МІФОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС
У РОМАННІЙ ТВОРЧОСТІ П. ОСТЕРА
69

2.1. Мотив пілігримства у романах П. Остера 69

2.2. Топос Міста на пагорбі та Едема 81

2.3. Архетип пастиря у романах П. Остера 92

Висновки до розділу ІІ 101
РОЗДІЛ ІІІ. МІФОЛОГІЗАЦІЯ СЛОВА У РОМАНАХ
П. ОСТЕРА
103

3.1. Лінгвістична філософія і пуританський концепт слова 104

3.2. Слово і письменництво в романах П. Остера 108

3.3. Проблема пізнання і дієвості слова 113

3.4. Інтермедіальність та екфрастичність романів П. Остера: візуальність культури США VS логоцентризм 131

Висновки до розділу ІІІ 139


РОЗДІЛ ІV. МІФ ПРО АМЕРИКАНСЬКУ МРІЮ
В ТВОРЧОСТІ П. ОСТЕРА
141

4.1. Фронтир як «кузня» американського характеру у романах П. Остера 142

4.2. Міфологічні джерела образу гангстера у романах П. Остера 158

4.3. Міфема свободи 169

4.4. Функціонування міфу про американську мрію в контексті мультикультурності та глобалізації 179

Висновки до розділу ІV 184


ВИСНОВКИ 185
ЛІТЕРАТУРА 193

ВСТУП

Масштабні зміни у поступу цивілізації і культури, процеси глобалізації, етнонаціональних перетворень, що відбуваються у світі, обумовили актуалізацію міфу і міфології в різних сферах життя та суспільства. На рубежі століть помітною залишається тенденція звернення до міфу у царині художньої літератури, що викликано намаганнями авторів дати відповіді на глобальні питання шляхів розвитку людства, охопити й усвідомити складні життєві та історичні феномени. У сучасній літературі відбувається створення нових художніх систем на основі міфу, своєрідної міфопоетики. Оскільки зрушення у картинах світу важко сприймати й пояснювати в межах раціонального світогляду, письменники широко залучають архаїчну, біблійно-християнську, античну міфологію для визначення основ і цінностей національних спільнот, національної ідентичності людини, їхньої трансформації в умовах глобалізації. Водночас художня література сьогодення виступає як складова нової національної міфології. Парадокс полягає в тому, що у постіндустріальному, інформаційному суспільстві посилюється тяжіння до міфотворчості і потреба у міфах, за допомогою яких пояснюються складні культурні, соціальні і політичні процеси.

Відмирання в американському соціумі сталих, традиційних норм, канонів та стандартів життя і перехід до нових, часто ще чітко не визначених людських взаємин породжують численні літературні рефлексії, пошуки пояснень змісту і сенсу новацій, що відбуваються.

Звернення відомого американського письменника Пола Остера (нар. 1947 р.) до національного міфічного дискурсу визначається його прагненням знайти відповіді на глобальні питання історичного розвитку Америки, її історичної місії у світовій системі. Другий комплекс питань пов’язаний із намаганням письменника осягнути роль самого міфу у формуванні і розвитку американського суспільства, його соціокультурних засад та цінностей.

Пол Бенджамін Остер – романіст, автор багатьох поетичних збірок, перекладів французької поезії, драматург, сценарист, режисер належить, без сумніву, до числа найбільш відомих сучасних літераторів Америки. Різноманітність, самобутність, оригінальність, багатожанровість його творів у поєднанні із високим інтелектуальним рівнем дають підстави стверджувати, що він дійсно створив, як зазначено у зверненні щодо присудження йому премії принца Астурійського, «власний літературний всесвіт». Провідне місце у його багатогранній літературній діяльності посідає романна творчість. Саме з появою «Нью-Йоркської трилогії» (1986) починається його успіх і популярність серед читачів і критиків. Трилогія стала програмним твором, який вплинув на подальші літературно-естетичні і філософські пошуки автора в романах 80-90-хх рр.: «У країні останніх речей» (1987), «Храм Місяця» (1989), «Мелодія удачі» (1990), «Левіафан» (1992), «Містер Вертіго» (1994), «Тімбукту» (1999). Поєднання постмодерністських і реалістичних тенденцій, започатковане у трилогії, знайшло своє продовження у романах початку ХХІ ст.: «Книга ілюзій» (2002), «Ніч Оракула» (2003), «Бруклінські чудернацтва» (2005), «Мандрівки по скрипторіуму» (2006), «Людина у темряві» (2008).

Актуальність теми зумовлена, перш за все, тим, що національний міфічний дискурс у сучасній американській літературі є одним з пріоритетних напрямків сучасних літературознавчих розвідок. Творчість П. Остера викликає широкий інтерес науковців різних країн, переважна більшість яких зосереджує увагу на вивченні поетики, естетичної і творчої манери митця, варіантів поєднання постмодерністських і реалістичних елементів у його романах. Натомість на узбіччі залишається проблема міфологічної складової творів, яка складає серцевину роздумів письменника над долею Америки, її місії у світовій історії, що актуалізує дослідження даного аспекту творчості письменника.

Загальну характеристику творчості П. Остера в контексті американської літератури надано в монографії Р. Руланда і М. Бредбері. Автори підкреслили синкретичний характер романів письменника, поєднання в них традиційних і постмодерністських підходів [427]. В. Марлінг вказав на наявність традицій американського романтизму у творах сучасного автора [397]. На відміну від названих літературознавців, П. Брукер, І. Шілон, Б. Мартін, наголошували на суто постмодерністському дискурсі творів Остера [328, 434, 398]. Такої самої позиції дотримується дослідник із Гонконгу Г. Ої-Минг, який, узявши за основу теорію Ж. Бодріяра, проаналізував проблему зникнення особистості і реальності в романах письменника [412]. Американські дослідники творчості П. Остера А. Расселл [428], Н. Доусон [352], Е. Стевен [441], П. Кіркегард [384] зосередили увагу на питаннях поетики та інтертекстуальності «Нью-Йоркської трилогії». Крім того, романи письменника завжди мали широкий резонанс, що знаходило своє відображення у рецензіях та відгуках.

Особливу увагу дослідженню романів письменника приділяють європейські літературознавці. Це можна пояснити тим, що в його творчості значною мірою поєднуються традиції європейської класичної літератури і постмодерністських новацій. Переважна більшість авторів також віддає данину дискусії про постмодерністський характер його прози. Англійський дослідник К. Міллорд визначив вплив на письменника постмодерністської лінгвістичної теорії, яка, на його думку, є визначальною в його творчості [404]. Автор нарису про П. Остера – М. Сорапюр наголошує на поєднанні модерністських і постмодерністських рис в його творах. Письменник, на її думку, ставить питання з позицій модернізму, а шукає відповіді в постмодерністському ключі [437, р. 19]. Німецький фахівець Р. Вернер визначив наявність елементів пригодницького жанру у його творах. Зокрема, роман письменника «Храм Місяця» він кваліфікував як постмодерністське продовження європейської традиції пригодницького роману з такими мотивами, як подорож, самотність, соціальна мобільність, рольова гра, відсутність ідентичності [449, S. 210-212]. Звернення до цього жанру Р. Вернер пов’язує із піднесенням політичної прози за часів президентства Р. Рейгана.

Якщо Р. Вернер лише окреслив особливості подорожі в романі, то його співвітчизник, літературознавець С. Сілафф у дисертації дав розгорнутий аналіз зображення простору і мандрів в романах П. Остера. На підставі компаративного аналізу реалістичної традиції зображення подорожі і постмодерністських новацій він дійшов висновку про суто постмодерністський дискурс подорожі в творах письменника [434]. Той факт, що за основу дослідження автор взяв роман «Храм Місяця», можна пояснити тим, що даний твір найповніше відображає постмодерністську лінію творчості П. Остера. Однак однозначність тверджень про постмодерністський характер творів письменника ставиться під сумнів у дисертації Х. Якубчика, який показав глибокі зв’язки романів П. Остера із творчістю і світоглядними засадами американських письменників доби Романтизму. Автор визначає два претексти його романів – це твори американських письменників ХІХ ст. (Н. Готорна, Е. По, Г. Мелвіла, В. Вітмена), а також психоаналітичні праці французького психолога Ж. Лакана [380, S. 3-4]. На твори Ж. Лакана в якості претекстів романів П. Остера вказували також дослідники його творчості М. Клеппер і Б. Герцогенрат [385, 370]. Визначення претекстів доби «американського літературного ренесансу» в романах П. Остера дає змогу виявити джерела його національної міфотворчості. Саме письменники і філософи доби американського Романтизму, до текстів яких активно звертається автор, зробили важливий внесок у формування національної свідомості американців.

Низка праць американських і європейських авторів присвячена з’ясуванню особливостей детективного жанру романів письменника. Цей напрямок досліджень також вписується в контекст дискусії з проблем постмодерністського дискурсу в його творах [443, 408, 313, 440, 438].

У російському літературознавстві різні аспекти творчості П. Остера розглядаються в контексті характеристик сучасного американського літературного процесу, складного процесу взаємодії модернізму і постмодернізму [138, 139]. Про увагу до творчості П. Остера свідчать численні переклади його творів [1, 2, 3, 4, 5]. М. Тлостанова, Н. Маньковська, О. Зверєв вказали на оригінальність композиційних рішень у романах письменника, його зв'язок із пуританською літературною традицією і модерністськими новаціями [268, 186, 130, 133, 136]. Зокрема, О. Зверєв характеризував творчу манеру письменника як «фантастичний реалізм», в якому класичні сюжети поєднуються із постмодерністським «фентезі» [128].

У спеціальних дослідженнях російських авторів, присвячених П. Остеру, переважає вивчення поетики, естетики і творчої манери письменника. В. Пестерєв на основі аналізу пізніх романів письменника досить переконливо показав еволюцію його творчої манери, яку визначало постмодерністське осмислення ідей модернізму [217, 218, 219, 220]. Як і більшість американських і європейських літературознавців, дослідник вважає роман «Храм Місяця» поворотним у творчій еволюції письменника, як такий, що позначив його перехід на суто постмодерністські засади, при збереженні окремих елементів поетики модернізму [215, с. 135-146; 216, с. 768-774].

У монографії та статтях В. Прозорова проаналізовано структуру романів письменника, особливості поетики його творів, проблеми особистості в сучасному світі. Автор характеризує прозу письменника як синтез модернізму і постмодернізму. При цьому вектор еволюції творчості письменника, на його думку, спрямований у бік «нового реалізму», або постпостмодернізму [236, с. 43; 237, с. 216-223; 238, с. 272-282 ]. У статтях Ю. Бекузарової, О. Анциферової, Я. Смирнової, М. Бронич наголошується на постмодерністському характері поетики письменника, побудованої на інтертекстуальній грі, переосмисленні жанру класичного детективу [43, 31, 51, 52]. У дисертаційній роботі Д. Карслієвої простежено наративні форми і лінії у «Нью-Йоркській трилогії» П. Остера. Авторка обґрунтовує тезу про синтез класичних і постмодерністських сюжетів, традиційної і постмодерністської манери розповіді у ранніх творах письменника [148, 149, 150, 151, 152, 153]. Практично всі літературознавці підкреслюють високий інтелектуальний рівень прози письменника.

Складність визначення жанрової приналежності творів П. Остера можна пояснити тим, що для сучасної літератури США характерний «постійний внутрішній і відкритий діалог із національною традицією, літературними моделями класичної пори, такий знайомий з постмодернізму принцип інтертекстуальності, який став не тільки способом організації тексту, але й певним методом художнього мислення» [231, с. 283].

Значний інтерес дослідників до жанрової складової і поетики творів письменника слід розглядати в контексті дискусій та досліджень з проблем літературного канону [105, 97], еволюції жанру роману кінця ХХ – початку ХХІ ст. [124, 189, 217, 218, 219, 220, 207, 145], проблем постмодернізму [272, 274, 269, 181]. У цьому плані можна говорити про складний характер творів автора, про синтез елементів класичного роману і постмодерністських принципів його побудови, реалізму й експерименту. Тенденція до синтезу, синкретизму різних художніх форм загалом характерна для сучасної художньої культури [136, с. 108; 202, с. 298-300].

Поряд із дослідженнями структури, будови і поетики романів П. Остера простежується інтерес до його творів у полі інших проблемних питань сучасного зарубіжного і українського літературознавства. Насамперед йдеться про дискусію навколо характеру і змісту сучасної американської культури, мультикультуралізму, глобалізму, питань про історію, сучасну місію Америки, її засадничі цінності. У цьому контексті увагу дослідників привертає міфічна складова творчості П. Остера. Ф. Гоффарт проаналізував міф про Вавилонську вежу в романі «Скляне місто» в ракурсі ставлення людини до життя у сучасному мегаполісі [372]. Автор дав також порівняльну характеристику цього твору із романом А. Дьобліна «Берлін, Александерплатц». При цьому Ф. Гоффрат й інші дослідники «Скляного міста» не схильні розповсюджувати міф про Вавилонську вежу на всю Америку, а визначають його як різновид міфології мегаполісів. Учений також наголошує, що роман побудований на постмодерністському тлумаченні зв’язків між концептами мови та релігії [372, с. 5].

В українському літературознавстві відсутні спеціальні дослідження творчості П. Остера. Важливе значення для з’ясування міфопоетики його романів мають дослідження Т. Денісової, [97, 98, 99. 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106. 107, 108. 109, 110], Н. Висоцької [77, 68, 69, 70, 71, 72, 73. 74, 75], Т. Михед [192, 193, 194]. Т. Потніцевої [298, 299, 230]. Різноманітні аспекти літературного процесу, пуританської та просвітницьких традицій, дискурсу романтизму і модернізму в літературі США висвітлено в серії наукових збірників «Американські літературні студії в Україні» [27, Вип. 1 –5/6]. Праці українських дослідників у царині літературного канону, мультикультуралізму, взаємодії різних етнічних літературних тенденцій в американській літературі дають можливість визначити місце національної міфопоетики творів П. Остера в сучасному літературному процесі [27].

Таким чином, міфічна основа романістики П. Остера не була предметом спеціального дослідження. Проведення комплексного аналізу міфологічного дискурсу романів П. Остера дає можливість з’ясувати функції і роль міфології у пошуках національної самоідентифікації в умовах глобалізаційних процесів у світі. Крім того, прочитання його романів під кутом зору їхньої міфологічної складової має вагоме теоретичне значення для встановлення особливостей сучасного сприйняття і тлумачення найбільш поширених, базових міфів американської нації.

Зв'язок роботи із науковими програмами. Дисертація виконана на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету в межах науково-дослідної теми «Світова література в історичному зрізі: сучасні підходи та інтерпретації», затвердженої Вченою радою КНЛУ (протокол №3 від 29 жовтня 2001 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 4 від 24. 11. 2008 р.) та на засіданні бюро Наукової ради Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 4 від 06.12.2011 р.).

Об’єктом дисертаційного дослідження є романи П. Остера «Нью-йоркська трилогія», «Храм Місяця» (1989), «Левіафан» (1992), «Містер Вертіго» (1994), «Книга ілюзій» (2002), «Ніч Оракула» (2003). Такий вибір обумовлений тим, що вони є ключовими для окреслення еволюції і специфіки міфопоетики автора впродовж тривалого творчого періоду. Ці твори дають можливість з’ясувати погляди письменника на формування міфологічних засад національної історії та американського суспільства, простежити впливи національної міфотворчості на самоідентифікацію особистості. Крім того, до розгляду залучено інші романи письменника, його інтерв’ю, нотатки та статті, які сприяють глибшому і точнішому аналізу міфотворчих засад його прози.

Предметом дослідження є міфологічний дискурс романної творчості П. Остера.

Мета роботи – з’ясувати характер міфологічної складової творчості П. Остера як цілісної системи сприйняття Америки, її національної ідентичності в умовах глобалізаційних процесів і постмодерністського світогляду.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення наступних завдань:

– визначити історико-теоретичні та культурологічні засади і складові національної міфології США;

– проаналізувати пуританський міфічний дискурс (пілігримство, архетип пастиря, топос Міста на пагорбі та Едема) у романній творчості П. Остера;

– встановити особливості логоцентричного концепту в національній міфології у романах письменника;

– з’ясувати специфіку інтерпретації міфу про «американську мрію» в його романах.

Досягнення поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань значною мірою визначило методологію і методи дисертаційного дослідження. Для з’ясування характеру націєтворення та ролі міфології в цьому використано широкий спектр теоретичних підходів та концепцій, авторами яких є відомі вчені: Е. Ренан, Е. Геллнер, Е. Сміт, Е. Хобсбаум, Б. Андерсон, К. Хюбнер, Е. Балібар, Х. К. Баба, Н. Еліас. Важливе методологічне значення при цьому мають роботи вчених С. Берковича, Р. Вуфнау, Д. Бурстина, Л. Баріца, Р. Дорсона, які безпосередньо займалися проблемами національної міфології США та її відображення в художній літературі.

Визначення поняття, функцій та значення міфів у націєтворенні, а також ролі художньої літературі в міфотворчості здійснено на основі використання різних за своїм спрямуванням інтелектуальних джерел (Дж. Фрезер, Б. Маліновський, Г.-Г. Гадамер, Л. Леві-Брюль, К.-Г. Юнг, Е. Кассірер, Р. Барт, О. Лосєв, М. Бахтін, В. Топоров, Є. Мелетинський, А. Нямцу, М. Мнацканян, О. Михневич).

Теоретичною базою аналізу архетипічного і символічного в міфологічному дискурсі стали роботи К.-Г. Юнга і Н. Фрая. Для визначення архаїчної складової в сучасній міфології використано роботи М. Еліаде.

У визначенні специфіки літературної міфотворчості в дисертації використано праці з проблем сучасних етнокультурних процесів, концептуальних ідей «плавильного тигля» та мультикультуралізму (Ч. Тейлор, Т. Денисова, Н. Висоцька).

Одним із основних методів є міфокритичний аналіз тексту романів. З’ясування наратологічних форм трансформації поетики міфу в сучасній літературі і в творчості П. Остера здійснено на основі методів міфопоетики, сформульованих у працях Є. Мелетинського та Р. Барта. При цьому використано різні концептуальні підходи до визначення явища постмодернізму, його впливу на романні форми класичного наративу.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається постановкою й вирішенням проблеми, яка досі не була предметом окремого наукового дослідження. В роботі з’ясовано ключові компоненти національної міфологічної складової творчості П. Остера як цілісної системи сприйняття Америки в умовах глобалізаційних процесів і постмодерністського світогляду.

Визначено місце і роль пуританського міфічного дискурсу в літературній творчості П. Остера, його значення для національної ідентифікації; встановлено особливості логоцентричного концепту в національній міфології у романах письменника; з’ясовано специфіку інтерпретації міфу про «американську мрію» в його романах.



Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в ній положення мають важливе значення для визначення особливостей американської літератури, сучасних національних процесів та явищ, ролі і функцій національної міфології у сучасному американському суспільстві. Встановлено, що незважаючи на деконсрукцію традиційних міфів, їхню модернізацію герої американської літератури у своїх діях, вчинках, світоглядних орієнтирах знаходяться в межах американської міфології. Через складні процеси діалогу з основними постулатами і концептами ранньої міфології, переосмислення, критичне й навіть негативне ставлення до них американське суспільство продовжує зберігати національну ідентичність.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що представлені в ньому результати, положення, висновки і спостереження можуть бути використані у підготовці спеціальних та загальних курсів з теорії та історії літератури США, культурології. Результати дослідження доцільно врахувати при відборі творів сучасної американської літератури для вивчення у вищих та середніх навчальних закладах.

Апробація дисертації здійснювалась у доповідях і виступах на наукових конференціях та семінарах: «Формування полікультурної мовної особистості в контексті нової парадигми освіти» Всеукраїнська науково-практична конференція молодих науковців і студентів. Чернігів – 2009; Х Міжнародна наукова конференція молодих учених. Київ, 2009; Всеукраїнська наукова конференція «Подорож як літературознавча та культурологічна проблема». Київ, 2009; «Мова. Культура. Комунікація», III-я Всеукраїнська науково-практична конференція. Чернігів, 2009; Дні науки у КНЛУ: Науково-практична конференція «Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій». Київ – 2009; Міжнародна наукова конференція «Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки ХІХ-ХХІ ст. (до 175-річчя від дня народження О. О. Потебні)». Харків, 2010 р.; Філософія мови та мова філософії. Міжвузівський семінар. Чернігів, 2014 р.; Міжкультурне спілкування у глобалізованому світі. ХІ Міжнародна науково-практична конференція. Чернігів, 2014 р.; Сполучені Штати Америки у сучасному світі: політика, економіка, право, суспільство. ІІ Міжнародна науково-практична конференція. Львів, 2015 р.

Результати та висновки дослідження знайшли відображення у 7 публікаціях, 5 з яких у фахових та зарубіжних виданнях.

Структура роботи обумовлена специфікою предмета, метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що, у свою чергу поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних творів П. Остера та наукової літератури. Обсяг рукопису становить 234, у тому числі 192 основного тексту.

Розділ І

НАЦІОНАЛЬНА МІФОЛОГІЯ США:
ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ


1.1. Національні міфи та їхня роль у націєтворенні
Національна міфологія представляє собою комплекс міфів, міфологем, міфем та концептів про походження, історичну місію, базові цінності, ідентифікаційні маркери та орієнтири національної спільноти. Американська література протягом усієї своєї історії зберігала генетичний зв’язок з національною міфологією. Міфопоетика сучасних письменників Сполучених Штатів Америки ґрунтується на декількох джерельних базах одночасно, що робить художні тексти багаторівневими та інтелектуально насиченими. У романній творчості П. Остера проблема національної міфології у контексті сучасного життя країни є однією з найважливіших. Зокрема, письменник звертається до тих міфів, які визначали становлення та впливали на формування національного характеру американців; намагається з’ясувати їхнє місце і роль у сучасному соціумі.

Відтак постає проблема визначення ролі міфології у націєтворенні. Для її розв’язання необхідно з’ясувати витоки національних міфів, їхню функцію у житті спільноти та ствердженні особистості, у становленні і розвитку національної культури загалом, та літератури зокрема.

Практично всі автори концепцій нації та націєтворення визнають важливу роль міфу у формуванні нації. Зокрема, серед зарубіжних учених значення національних міфів у контексті теорій походження нації розглядали Е. Ренан, Е. Геллнер [243, 86, 87], Е. Сміт [253, 254], Е. Хобсбаум [279], Б. Андерсон [29], К. Хюбнер [281, 282], Е. Балібар [33], Г. К. Баба [319], М. Мнацканян [200], О. Михневич [197].

У вітчизняній науковій літературі національній міфології та її ролі у націєтворчому процесі приділяли увагу Г. Касьянов [156], П. Кононенко [160]; тема міфу, його ролі у визначенні національної ідентичності була однією з центральних на круглому столі «Історична пам'ять як поле змагань за ідентичність» [147]. Різні аспекти національної міфології висвітлювалися у статтях В. Малахова, [185]. Проблемі національної міфології у її зв’язках з літературою присвячені дослідження О. Пронкевича [240].

Роль міфології у становленні американської нації та формуванні американського характеру розглядалася в роботах С. Берковича [316], Р. Вуфнау [452], Д. Бурстина [324, 325, 326], Л. Баріца [309], Р. Дорсона [357].

На сьогодні при наявності найрізноманітніших концепцій і визначень нації, які формулюються на основі етнологічного, політичного, психологічного, культурологічного, історико-економічного підходів [154, с. 56], наголос усе більше робиться на ключовій ролі таких чинників, як спільна культура, історія, віра у спільну долю тощо. Іншими словами, перевага віддається духовним чинникам. У цьому контексті Е. Сміт пропонує зосередити увагу на символах, міфах, пам’яті, цінностях, тобто тих явищах, що відбиваються у мистецтві, науці, мові, й, відтак, є не тимчасовими, а навпаки – постійними [254, с. 19]. Він не заперечує важливості таких об’єктивних факторів, як кількість населення, економічні ресурси тощо у процесі становлення етносу, але ці обставини не говорять ані про характер етнічної групи, ані про її відмінні якості.

Попри існування різних концепцій нації та процесів націєтворення практично всі автори дотримуються думки про те, що міфи є важливим чинником об’єднання спільноти в націю. Важлива роль міфу полягає в тому, що міф – це спосіб засвідчення, це щось розказане, переказ, проте такий, що сказане в цьому переказі не припускає жодної іншої можливості досвіду, крім тієї, яку отримано за допомогою переказу [81, с. 103]. Міф узагальнює осмислення буття не за допомогою логіки, а за допомогою образів і метафор [190, с. 160].

Вплив міфу на світогляд і літературну творчість посилюється широким використанням і вживанням міфем і міфологем.

Міфема – найменший елемент, фундаментальний складник міфу, який використовують і в ньому, і в художній літературі; входить до складу системи світобудови, що відповідає уявленню людини. В літературному дискурсі міфеми зводяться до використання імен, фактів, реалій «міфологічної генези» [174, с. 54].

Міфологема розуміється як один із елементів міфу та міфологічних сюжетів, у той час як міфема розглядається як найдрібніший елемент міфу. Міфологеми виступають в якості міфологічних мотивів, сюжетів, образів, які мають універсальне значення, є загальновживаними й зрозумілими для членів того чи іншого соціуму. Міфологема – уламок міфу, міфема, яка втратила свої автохтонні характеристику та функції, поширена в художній літературі на рівні асоціацій із міфічними претекстами, алюзій, ремінісценцій, цитат тощо. Міфологеми структурують міфи. У національній міфології США прикладом міфологем можуть виступати образи першопоселенця, пілігрима, «батьків засновників США» [174, с. 54].

Мета використання міфем та міфологем в літературі – викликати асоціації, алюзії. Сила міфів у тому, що вони є складниками масової свідомості й сприймаються як свого роду аксіоми. Міфологічне мислення демонструє процес схематизації, «бажання підкорити усе буття загальному часовому і просторовому порядку, усі події – порядку долі» [155, с. 94-95]. Національна міфологія як прояв колективної пам’яті виступає важливим елементом осягнення сьогодення і визначення контурів майбутнього. Художня література використовує міфологію як інструмент, підтримує її функціонування й у такий спосіб впливає на формування національної свідомості. Водночас вона виступає творцем і критиком тих чи інших міфів, вдається до їхнього перегляду.

Якщо нація є культурним конструктом, то національні міфи є певною мірою формою вираження ідей, концепцій інтелектуалів (філософів, письменників, істориків, філологів та ін.), мрій, сподівань та ціннісних орієнтирів народу, на яких ґрунтується єдність спільноти. У цьому контексті доцільно згадати про концепцію Б. Андерсона, згідно з якою члени навіть найменшої нації ніколи не будуть знати більшості своїх співгромадян, однак у кожному з них живе образ їхньої спільності [29, с. 31]. Це свідчить про те, що не конкретні взаємовідносини в громаді роблять її нацією, а саме уявні, до яких можна віднести і культурні. У літературному дискурсі національний міф залучає реципієнта до культурної спадщини країни, і тим самим посилює зв’язок між читачем та суспільством.

Національна міфологія допомагає вирішити проблему самоідентифікації, визначити причетність людини до національної спільноти. Ідентифікація особистості з певною нацією або етнічною групою неможлива без звернення до міфів, символів цієї спільноти, оскільки важлива не сама територія, що об’єднує етнос, а те символічне значення, яке вона має для пов’язаного з нею народу [163, с. 37]. За словами Н. Еліаса, «колективи, що їх продукує націоналістичний етнос, побудовані так, що індивіди, які їх творять, у них – а точніше: у своїх наповнених почуттями символах – можуть бачити репрезентантами себе самих» [115, с. 147].

Відтак, національні міфи є одним з ключових складників колективної ідентичності етносу і відіграють провідну роль у становленні нації. Члени соціуму усвідомлюють свій зв’язок з іншими представниками спільноти, навіть не маючи прямих контактів з ними, адже їх об’єднують ті самі ідеї, символи, міфи. До того ж національна специфіка загальновідомого матеріалу має розглядатися в універсальному контексті [210, с. 11].

Зміни складників національної ідентичності можуть відбуватися зі зміною поколінь, адже зовнішні події та внутрішні реорганізації заохочують до перегляду колективних традицій. До того ж, не можна ігнорувати той факт, що у сучасному світі відбуваються значні демографічні процеси, масові географічні переміщення населення, внаслідок яких більшість національних спільнот вже не можна розглядати як етнічно однорідні. Традиції, цінності націй піддаються сумніву та розмиваються, що, своєю чергою, може призвести до появи низки розрізнених культурних спільнот, зібраних до купи під сплетінням «національного суспільства» [254, с. 117].

В умовах сучасного постмодерного суспільства проблема самоідентифікації набуває особливого значення і посідає центральне місце в літературі кінця ХХ – початку ХХІ ст. [124, 125, 126, 127, 226,227, 242, 390]. У світі швидких і постійних змін мають існувати сталі істини, які б не піддавались історичним змінам [188, р. 295]. Відмирання звичних, традиційних норм і канонів життя, перехід до нових, аморфних та незвичних людських взаємин породжують численні літературні рефлексії, ставлять митців перед необхідністю пошуку пояснень змісту і сенсу новацій, що відбуваються. Нове важко сприймати й пояснювати в межах усталеного, раціонального світогляду. Парадокс полягає в тому, що у постіндустріальному, інформаційному суспільстві зростає потреба у зверненні до міфів як до першопочаткової істини. Національні міфи стають саме тими константами, які спонукають людину до роздумів над своєю сутністю та походженням і дають можливість відчувати свою причетність до нації.

Це пов’язано з тим, що кожна людина тією чи іншою мірою відчуває й усвідомлює свою приналежність до певної нації. Хоча за різних умов та обставин цього може не бути, але такий варіант – скоріше «результат нещасного випадку, і само по собі вже є нещастям» [86, с. 10]. Проте, як стверджує Е. Геллнер, приналежність до нації можлива за певних умов, серед яких окрім взаємного визнання, тобто усвідомлення загальних прав та обов’язків по відношенню один до одного, об’єднувальним чинником є культура, яка розуміється як система ідей, думок, умовних знаків, зв’язків, способів поведінки та спілкування [86, с. 10-11].

Національні міфи виконують функцію об’єднання, творення спільної колективної пам'яті. Пам’ять про свої витоки, безсумнівно, надзвичайно важлива для екзистенційного ствердження людини. Саме міф дає людині змогу повернутися до свого коріння, долучитися до традицій та ритуалів власної культури. Міфи, відтворюючи події походження світу, людини, найважливіших явищ природи, дають змогу пережити їх знову та долучитись до найважливіших таємниць світобудови [295, с. 19].

Свого часу Е. Ренан наголошував на тому, що «нація – це душа, духовний принцип … Культ предків – найвідповідальніший з усіх; предки зробили нас такими, які ми є тепер. Героїчне минуле, великі люди, слава (але справедлива) – ось головний капітал, на якому ґрунтується національна ідея» [243, с. 261]. Міфи про героїчне минуле стають об’єктивною необхідністю для існування нації та, відповідно, людини у межах певної національної спільноти.

Спільноти, колективна ідентичність яких ґрунтується на культурній складовій, – пам'яті, національних цінностях, символах, міфах, традиціях – більш стабільні, аніж ті, що об’єднані лише спільною місцевістю, економікою тощо [253, с. 25]. Першорядного значення при цьому набувають міфи про спільну спадщину, які відтворюють ідею спільного походження, минулого, оскільки вони викликають почуття єдності, спорідненості у представників спільноти [156, с. 92]. Вони відображені у колективній пам’яті, і, відповідно, є довготривалими та дієвими.

З огляду на ключове значення міфологічної складової у націєтворенні саме поняття «нація» може трактуватись як міфологічне. На підтвердження цього К. Хюбнер наводить тезу про те, що зовнішні предмети, у яких «живе» та матеріалізується нація, такі як архітектурні пам’ятники, документи, культові місця тощо, стають частиною кожного, хто ідентифікує себе з нацією [281, с. 328]. Відповідно, не матеріальна складова предмету є важливою для нації, а його духовне наповнення, відображення в ньому подій та явищ національної історії. Пам’ятники, національно-пам’ятні місця виступають важливими носіями і складовими національних міфів. У цих предметах, землях може бути сконцентрований цілий духовний світ [282, с. 350-351]. Для носіїв національної пам’яті (пам’ятники, документи тощо) важливими є ті значення, якими вони наділені, а не самі предмети.

Колективна пам’ять виражається, згідно теорії П. Нора, в «місцях пам’яті». Вона породжується тією соціальною групою, яку вона об’єднує, згуртовує, в даному випадку йдеться про національну спільноту. Пам'ять вкорінена у конкретному, в просторі, жесті, образі і об’єкті [208, с. 19]. У цьому контексті Р. Барт пропонує розглядати міф як висловлювання, яке може стосуватись будь чого й мати різноманітні форми: територія, пам’ятник, лист, фотокартка – тобто будь який предмет, який є певного роду повідомленням й наділений соціальним узусом, накладеним на чисту матерію. Тобто йдеться про матеріал, уже опрацьований для цілей певної комунікації. Відтак будь-які матеріальні носії міфу передбачають наявність свідомості, яка наділяє їх значенням, що дає можливість розглядати їх незалежно від матерії [35, с. 72-74].

Поряд із функціями самоідентифікації, формування колективної пам’яті, спільної духовної спадщини національна міфологія відіграє важливу роль у процесі творення державності. Міфотворчість дозволяє обґрунтувати функції держави в історичному поступі та віднайти місце певного народу серед інших національних спільнот.

Кожна національна міфологія має свою специфіку і відмінності, обумовлені історичним розвитком історії. Особливості національної міфології Сполучених Штатів Америки визначаються історією державотворчого процесу та формування нації. Молода держава виступала на арену світової історії в той час, коли європейські спільноти мали свою давню історію. За таких умов повернення до витоків стає ключовим, з огляду на те, що «походження» будь-якої держави з найдавніших часів набувало магічного значення [35, с. 72-74]. Доцільно пригадати міф про створення Риму, який доводить його генетичний зв’язок з Троєю. Напівбожественне походження пращурів імператорів Римської Імперії лише підкреслювало винятковість цієї держави та її народу. Так само Британія, за легендою, була заснована троянцями на чолі яких стояв Брут, один з нащадків Енея. Відтак вже за прадавніх часів творення національної ідеї супроводжувалось зверненням до витоків. Подібний державний родовід є вирішальним в процесі самоствердження та самоідентифікації, а, отже, інтерес до національної історії та міфології є об’єктивно необхідним і закономірним явищем.

Говорячи про сучасний процес «етносимволічної реконструкції» у США, необхідно брати до уваги полікультурність нації. Як відомо, Америка є країною іммігрантів, оскільки її населення (за винятком індіанців) складається з переселенців різного етнічного походження. Внаслідок цього національна культура і національна міфологія зазнають змін відповідно до вимог часу: відбувається реінкарнація старих міфів та символів; їхня сутність піддається переосмисленню, а розвиток культури є процесом постійним. При цьому таке оновлення є повільним і відбувається протягом декількох поколінь. Зокрема, американці усвідомлювали своє виняткове становище, яке полягало у відсутності звичних зв’язків, які б поєднували народ із державою. Такі зв’язки необхідно було замінити новими ідеями – мрією про свободу, про рай на землі [267, с. 200].

Сьогодні, на зламі тисячоліть, перед національною спільнотою США постають нові виклики. Глобалізація, посилення міграційних процесів, космополітизація сучасної культури призводять до нових проблем, пов’язаних з національною ідентичністю. Синтез постмодерну та глобалізації продукує рух культурного еклектизму, синкретизму, своєрідного колажу національних культур. У цьому контексті Е. Сміт наголошує, що наслідком глобалізації має стати гібридизація культури. Нашарування різних культурних пластів, змішування фольклорних і національних мотивів є проявом і результатом цього процесу [263, с. 37-38]. Вчений стверджує, що «гібридна глобальна культура має три особливості, які позначають її як справді нову: вона універсальна, технічна і без часова» [263, с. 37-39]. Відтак деміфологізація нації, поверхове розуміння національних символів стає частиною універсалізації суспільства. Засоби масової комунікації, техногенність культури призводять до поширення одноманітності та стандартизованості, що знецінює спогади, традиції, міфи. Проте ці лакуни мають бути заповнені новими цінностями. Дослідники піддають сумніву здатність глобалізованої культури створювати нові міфи, які б стали повноцінними замінниками старих, оскільки вони мають виконувати функції виразників колективної пам’яті.

Національна спільнота США, як і інших розвинених країн, має впоратися з неймовірно складним завданням – зберегти свою традиційну культуру і пристосувати її до нової реальності, не втратити цінності, успадковані від попередніх поколінь [245, с. 292]. Життя новостворених традицій, ритуалів, цінностей не буде тривалим, якщо вони не апелюють до колективного досвіду певної соціальної групи.

Глобалізація значною мірою визначається технічним прогресом, наслідком якого є руйнація сталих, звичних норм і форм життя, традиційних духовних цінностей, які зберігала й підтримувала національна міфологія. Проблема технологізації світу, яка супроводжується дегуманізацією, спробами підмінити тілесність схемою, розум штучним інтелектом, не залишається поза увагою гуманітарної думки сьогодення [64, 65, 66, 209]. Стурбованість з цього приводу простежується у сучасній американській літературі, що не є дивним, оскільки Сполучені Штати Америки є країною з надзвичайно потужною технічною базою. Прикладами такого негативного ставлення до технократизму і дегуманізації можуть бути твори відомих письменників Дж. Хоукса або Д. Барта, які з іронією ставляться до намірів суспільства видати механізацію та комп’ютеризацію життя за диво прогресу [44].

У сучасній літературі можна знайти відгуки на проблему глобальної культури, у яких висловлено занепокоєння через втрату людиною своєї ідентичності і прагнення долучитися до космополітичної культури, новітніх технологій [253, с. 43]. В умовах глобалізації, транскультуралізації втрачаються такі концептуальні маркери національної ідентичності як «національна література», «національна держава» [263, 59]. Поряд із полікультурністю в літературі набирає силу таке явище, яке К. Спенкермен визначає як «новий регіоналізм» [261, с. 20]. За таких умов, на думку Н. Висоцької, виникає небезпека нівелювання національних культурних відмінностей, їх розчинення в транскультурному просторі [75, с. 3-24]. Трансформація суспільно-політичної парадигми з моністичної на плюралістичну та спричинена нею потреба в ревізії моделі національної ідентичності даються взнаки в усіх сферах духовного життя країни [73, с. 112]. Як противага такій тенденції у суспільстві зростає інтерес до історії, витоків, традицій нації. Критично осмислюються новостворені міфи, а технологізація піддається критиці або висміюється. На нашу думку, за таких умов національні міфи про героїчне минуле стають об’єктивною необхідністю для існування нації та, відповідно, людини у межах певної національної спільноти.

У відповідь на глобалізаційні та технотронні виклики сучасна американська література демонструє відродження інтересу до національного минулого. Культура, символи та міфи США продовжують залишатися актуальними для письменників кінця ХХ – початку ХХІ-го століть, у тому числі й для П. Остера, які пропонують своє тлумачення традицій у контексті сучасних проблем.

Суспільство Сполучених Штатів Америки раз у раз демонструвало силу національних символів і міфів, які актуалізуються й набувають дієвості у критичний для країни час. Активне звернення до міфів про велику місію Америки як носія ідеалів свободи і демократії, міф про американську мрію тощо спричинене потребою об’єднання суспільства, подолання тривожних настроїв, викликаних емоційними схвилюваннями.

Інтерес до витоків нації та національної міфології, їхнє збереження в сучасних умовах швидких змін є досить характерною рисою американського суспільства. Такий підхід був притаманний навіть тим з політиків, які скептично ставилися до традицій. Так, Т. Джеферсон, який пропонував час від часу переглядати старі закони, тим самим позбуваючись непотрібного баласту, нав’язаного минулим, демонструє явний американський націоналізм, адже Америку він бачив як обрану націю [177, с. 196, 209]. Теоретичне обґрунтування цьому слід шукати саме у національній історії США. На думку К. Хюбнера, американський спосіб життя (American way of life) бере початок в ідеї наднаціоналізму, тобто ідеї, яка не завдячує своєю появою жодній з традицій, а ґрунтується суто на окремих особистостях та виходить з сучасних потреб. Однак вчений підкреслює парадоксальність появи нової традиції, яка спирається на відмову від попередніх [282, с. 110-111].

Звернення до традиційних, «генеральних» міфів, які були сформульовані головним чином в річищі ранньої протестантської традиції й активно підтримувалися літературною «головною течією», відбувається в умовах посилення гетерогенності сучасної міфотворчості. Мультикультурність сучасного американського суспільства зумовлює підвищену зацікавленість етноцентричними міфами, крізь призму яких переосмислюється історія індіанців, афроамериканців та представників інших етнічних груп [290].

Натомість посилення міфологічної гетерогенності не означає послаблення дії головних міфологічних комплексів. Більшість нових міфів, пов’язаних з мультикультурністю, мають відносно обмежений часопростір свого існування і впливу. Єдність американського соціуму визначають основні сталі міфологічні комплекси, які формувалися у процесі творення американської держави і визначали її історичну місію та морально-етичні цінності.

Таким чином, ключова роль національної міфології полягає у визначенні спільної долі національної спільноти, від її витоків до сьогодення, вона акумулює в собі базові елементи нації, її цінності та орієнтири. Національні міфі містять у собі всі основні духовні складники національної спільноти, визначають самоідентифікацію особистості.

Міфологічний дискурс літератури США представлений, перш за все, пуританським субстратом з його ідеєю походження та історичної місії американської нації. Міфологія фронтиру відображає специфіку формування та розвитку американської спільноти та її базових цінностей, квінтесенцією яких стала «американська мрія», яку часто трактують як різновид національної ідеї.

Ідея важливої ролі міфу у формуванні національної свідомості та ідентифікації спільноти сформувалась у період становлення націй та національних держав. Натомість такий «класичний» погляд на роль національної міфології викликає критичне ставлення з боку представників постмодерністської філософії, соціології, лінгвістики та культурології, які наголошують на тому, що нації розпадаються на різні етнічні та соціокультурні утворення, відбувається етнізація культурної ідентичності. Перш за усе під сумнів ставиться поняття національної культури, її єдності, наголошується на наявності в ній різних окремих структур, які постійно змінюються. Ідея деконструкції, «археології знання» М. Фуко, Ж. Деріда, Ж. Лакана ставить під сумнів можливість самого існування сталих, незмінних уявлень спільноти про своє минуле, походження, історичну місію, спільні цінності та ідеї. У цьому контексті література постмодернізму тяжіє до спростування внутрішньої єдності національного міфу, виявленню його полісемантичності. Шляхом деконструкції постмодернізм вказує на інтенціональний характер національного міфу, й тим самим підриває довіру до поняття нації [34, с. 289]. За словами Ж.-Ф. Ліотара, постмодерн будується на недовірі до метанаративу, в світлі якого нація виступає як нарація. Мовні ігри витісняють формування загальнонаціональних міфів, призводять їх до розпаду на окремі мовні частки.

Класична націологія розглядає міфи як безперервні структури, які в процесі еволюції збагачуються новими концептами, міфемами, образами. Напроти, М. Фуко одним із перших поставив завдання деконструкції феноменів, «до яких ми вже давно призвичаїлися». До таких феноменів належать поняття «ментальності» або «духу», які «дозволяють установити між одночасними або послідовними явищами даної епохи спільність смислу, символічні зв’язки, гру подібності та віддзеркалень або пропонують розглядати як принцип єдності й роз’яснення суверенність колективної свідомості» [277, с. 34-35]. Такий підхід концентрує увагу на тому, що будь-яка «мовна формація», будь-який образ колективної, національної пам’яті та свідомості виступають «як простір численних незгод, сукупність різних протиставлень». У цьому контексті метод «археології», за словам М. Фуко, «набагато охочіше, ніж історія ідей говорить про розриви, прогалини, розколи, про цілком нові форми позитивності та раптові перерозподіли» [277, с. 244].

Поява та еволюція національних міфів, їхня трансформація ставиться під сумнів у творах Ж. Деріда, який не лише наголошує на «розривах», як це робить М. Фуко, а на розмаїтті і змінності міфів. Він посилається на слова Леві-Строса про те, що «сукупність міфів певної спільноти належить до порядку дискурсу». Головною тезою Ж. Деріда є те, що «не існує ані єдності, ані абсолютного джерела міфу. Вогнище або джерело – це завжди невловимі тіні або віртуальності, які неможливо описати і які спочатку не існують». У світлі цього висловлювання «дискурс про цю ацентричну структуру, що є міфом, не може сам по собі мати абсолютного суб’єкта та абсолютний центр». За словами Ж. Деріда, «одиниця міфу лише тенденційна і проекційна, вона ніколи не віддзеркалює якогось стану або якогось моменту міфу» [111, с. 578-579]. В контексті цих висловлювань існування сталих, «генеральних» міфів, які відображають ідентифікаційні компоненти національної спільноти, ставиться під сумнів. У суспільстві відбувається нескінченна гра з міфами, їхніми смислами, концептами, міфемами.

Теза про змінність концептів, міфем виступає не лише як єдина загроза існуванню «національних» міфів. Зміст будь-якого міфу не є статичним і остаточним. Р. Барт у своєму аналізі міфу вказує на подвійність означення міфу. За його словами, воно «є одночасно і смислом і формою». У такому разі перетворення смислу на форму призводить до того, що «він спустошується, збіднюється, історія вивітрюється з нього й залишається лише буква» [35, с. 129]. Перетворення на «букву», симулякр, який втратив первинний смисл, може бути притаманною для найбільш універсальних і головних міфів, що ідентифікують національну спільноту.

Наявність двох протилежних підходів до міфів, класичного і постмодерністського, знаходить своє відображення в художній літературі. Літературний мейнстрим в цілому підтримує й збагачує національні міфи, як такі, що визначають історичну місію і ідентифікацію американської спільноти. Навіть автори, що виступають проти стандартизації життя, проти розчинення особистості у соціумі, намагаються не відступати від національного міфу. Так, література і кінематограф формують новий тип героя, який із маргіналів стає центральним і зразком для ідентичності американців. Такий герой виступає як яскрава індивідуальність, яка бере на себе відповідальність за створення нових смислів і конструювання світу відповідно до свого світогляду. Водночас він наповнює змістом старий міф про «американську мрію», дає йому новий подих [187, с. 155].

На відміну від такого «оптимістичного» ставлення до міфів, як до дієвих чинників, що виступають національними маркерами Америки, в художній літературі простежується критичне й скептичне ставлення до національної міфології і міфотворчості. У річищі такого підходу слід розглядати романну творчість П. Остера. Вище вже зазначалось, що дослідники відмічають сильний вплив на його творчість французьких філософів постмодерністського напрямку. Натомість реконструкція національної міфології набуває різних варіацій. Найбільш поширеним є розчарування героїв у міфах, які не відображають реального життя й, фактично, виступають як данина традиції, історії, ідеологічні кліше. В такому у разі можна говорити про послаблення дієвості міфів, їхню еволюцію і втрату колишнього значення у національній ідентифікації. Іншим є підхід, представники якого розглядають національні міфи, як дієві, як такі, що впливають на життя спільноти та індивідууму. Водночас їхня сила і дієвість визначається не первинним змістом, який вони мали в період свого зародження, а наступними нашаруваннями та інтерпретаціями. Деконструкція національних міфів тим не менше виступає в якості своєрідного «національного» підходу – пошуку нових національних маркерів і цінностей, які б живили спільноту.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconДипломних робіт з курсу "Українська література І пол. ХІХ ст."
Поетика національно-історичної істини в художній творчості Т. Шевченка
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconПубліцистика романа іваничука: проблематика І поетика
Робота виконана на кафедрі історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconЗарубіжна література 8 клас урок №17 Тема. Давньогрецький театр, його характерні особливості, роль в античному суспільстві. Основні жанри давньогрецької драми – трагедія І комедія. Значення творчості Есхіла для розвитку європейської драми і
Основні жанри давньогрецької драми – трагедія І комедія. Значення творчості Есхіла для розвитку європейської драми І театру. «Прометей...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconПоетика новели в рецепції сучасного літературознавства

Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconУкладач: Дудкіна Олена Олександрівна – керівник гуртка «Світова література» обласного Будинку художньої творчості, викладач кафедри української літератури та методики навчання Миколаївського національного університету імені В
Дудкіна Олена Олександрівна – керівник гуртка «Світова література» обласного Будинку художньої творчості, викладач кафедри української...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconСтівен Джобс Біографія
Стівен Джобс народився в містечку Маунтін-В'ю, штат Каліфорнія. Його дитинство І юність пройшли там же, у прийомній сім'ї Пола І...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconГорлач Мар’яна аспірант кафедри світової літератури Літературна археологія в романній дилогій Доріс Лессінг «П’ята дитина»
Великобританії зайняла Маргарет Тетчер, яка розпочала нову еру в історії країни. В житті держави почали відбуватися фундаментальні...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconХудожні засоби у творчості тараса шевченка та у віршах тамари голобородько
...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconСтівен джобс видатна людина у цілому світі
Стівен Джобс народився в містечку Маунтін-В'ю, штат Каліфорнія. Його дитинство І юність пройшли там же, у прийомній сім'ї Пола І...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка