Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера



Сторінка2/12
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1.2. Рання національна міфологія США: пуританський субстрат
1.2.1. Пуританська форманта в оцінках дослідників. У сучасному літературознавстві існують різні підходи щодо визначення ролі і функцій пуританської міфології у літературній традиції, однак більшість дослідників погоджуються з тим, що ця складова національної міфології була вирішальною у формуванні американської культури, літератури тощо. Відомий дослідник Д. Маккена переконливо доводить, що сучасний американський патріотизм і національна свідомість базуються на пуританських цінностях і традиціях [402, 8-11]. Пояснюючи визначальну роль пуритан у процесі націє- та державотворення, С. Беркович підкреслює той факт, що пуритани були найбільш згуртованою та ідейно оформленою громадою серед першопоселенців [316, р. 41-44]. На підтвердження цього можна навести слова Дж. Вінтропа з його щоденника, про те, що всі вони мають бути згуртовані та по-братерському ставитись один до одного [223, с 57]. Америка вважалася ними простором для реалізації протестантської мрії про побудову ідеальної держави, і вони вбачали у ній притулок для тих, кого Бог мав врятувати у майбутньому від негараздів [223, с. 57-58]. У такий спосіб пуританізм визначив характер самосвідомості майбутньої нації[316]. Отже, американська ідентичність має радше риторичну, ніж історичну природу. Риторичність визначається вагомістю біблійного слова з його метафоричністю в літературній і повсякденній мові [68, с. 144].

Американські дослідники підкреслюють наявність численних відголосків пуританізму у сучасній літературі [417]. Е. Еліот наголошує на тому, що сучасне життя США, незважаючи на різні зовнішні новації, демонструє тісний зв'язок з історією пуритан Нової Англії, яка й надалі залишатиметься важливим джерелом і складником американської національної міфології [27, Вип. 1, с. 241]. Водночас, пуританська спіритуалістична традиція далася взнаки в алегоричності, метафоричності, символізмі всього текстуального ряду [116, с. 240-244]. Для підтвердження цієї тези важливе значення мають дослідження ранньої американської літератури. М. Коренєва, досліджуючи щоденник В. Бредфорда «Історія Плімутської колонії», доходить висновків про те, що кожна подія у житті пуритан не відбувалась, на їхню думку, без участі вищої Божественної сили, тим більше це стосується такої важливої сторінки в історії, як переселення за океан [161, с. 34]. Незважаючи на те, що Нова Англія, та відповідно її ідеї, у ХХ ст. все більш віддалялися від сучасної реальності і, нарешті увійшли у загальну канву національної літературної традиції в цілому, все одно письменники продовжували звертатись до новоанглійської спадщини з метою розібратися у глибинних процесах американського життя [161, с. 86-88]. Своєю чергою, О. Долінін відзначає, що першопоселенці, хоча і не змогли реалізувати свої утопічні ідеї, проте заклали підґрунтя потужної культурної традиції, яка багато у чому визначає як деякі особливості американської національної самосвідомості, так і специфіку американської літератури [145, с. 45].

Т. Михед визначає пуританську форманту як основу американських національних міфів – Вихід із Старого світу, випробовування, що випали на долю першопоселенців, американська революція як символ остаточного визволення з неволі, наявність знакових фігур патріархів і спасителів нації, створення сакральних книг і встановлення ритуальних свят сформували релігійну ситуацію державо- і націєтворення, до участі в якій залишаються долученими всі члени соціуму. Відтак у формуванні сакрального великого американського міфу слід зробити наголос на пуританській форманті [193, с. 10]. У спеціальних дослідженнях Т. Михед переконливо показує еволюцію пуританської міфологічної традиції у літературних і філософських пошуках доби Романтизму. На її думку, пуританство вже на початку ХІХ ст. втрачає значення провідної теології. Однак пуританська теодицея виступає як засадничий фактор моделі поведінки, художньої культури, арсенал пуританських ідей та метафор, що конституювали пуританську візію Америки як богообраної країни і лягли в основу «американської мрії» [193, с. 338]. Романтизм значною мірою зберіг і вкоренив пуританські ідеали в практику життя Америки у наступні епохи. Пуританський кодекс «нової людини», попри критичне ставлення до нього в американській літературі XIX ст., виявився досить впливовим у формуванні характеру американців [230 с. 75-76].

Т. Денисова підкреслює вплив пуританської традиції через міф, виплеканий, розроблений, структурований теорією й практикою пуритан-першопоселенців. Насичений символікою та міцно підпертий обрядовістю, з імплікованою полісемантикою, внутрішньою придатністю до множинності потрактування, пуританський міф є сіткою координат літературної традиції. Дослідниця наголошує на тому, що пуританську традицію, її функціонування – в різних трансформаціях, в усьому розмаїтті концептів, контекстів, дискурсів, естетичних пошуків і знахідок – ми можемо прослідкувати в усій американській літературі [103, с. 39]. Збереження в різних формах і варіаціях пуританської парадигми в американській літературі на різних етапах її існування переконливо показано у спеціальному випуску «Американських літературних студій» [27, Вип. 1, с. 39]. Американські і українські автори цього видання демонструють різноманітні форми і види зв’язку літературного процесу в США з пуританізмом.

Таким чином, дослідники пуританського субстрату доводять його функціонування на всіх етапах становлення і розвитку американської нації та держави. У розвитку пуританської міфології ключову роль відіграє художня література, починаючи з літературних творів засновників колоній. У різних тлумаченнях і варіантах пуританський міфологічний дискурс залишається одним із провідних у сучасному літературному процесі.

З огляду на це виникає потреба у з’ясуванні специфіки функціонування пуританського комплексу міфів у сучасній літературі, його ролі у самоідентифікації американців.

Звернення до свого коріння простежується як в культурі країни в цілому, так і в різних аспектах життя американців. Зокрема, проблема самоідентифікації, що залишається центральною для постмодерністського дискурсу, залучає авторів до національної історії та міфології. У цьому контексті в літературі США тема пуританізму, починаючи з літератури перших переселенців, й досі залишається однією з найбільш важливих. Особливо актуальною вона стає з огляду на інтерпретації національного міфу постмодерністською літературою, яка вдається до переосмислення та реконструкції міфології.

З самого початку процес націєтворення в Америці вписувався в міфологічний сценарій, в якому кожна історична подія супроводжувалась сакральним поясненням. Це призводить до міфологізації історичного процесу, оскільки акцентується не сам факт, а специфіка його бачення та інтерпретування. У такий спосіб відбувається те, що Ж. Лакан назвав суб’єктивізацією зовнішнього світу, внаслідок якого реальність – у своєму природному, реальному вигляді – сприймається людиною у надзвичайно вибірковій формі; людина має справу із обраними місцями реальності [170, с. 64]. Так, С. Беркович наголошує, що для К. Мезера мандрівка до Нового Світу була частиною церковної історії, а для В. Бедфорда поселення у Плімуті поставало світським досвідом, у якому він намагався знайти значення провидіння [316, р. 46]. Таким чином, вже першими американськими авторами історія США впліталась в історію християнства, а у самій назві «Новий Світ» закладений утопічний міф про початок нової золотої доби, про появу нової людини – «нового Адама» [305, р. 4].

У міфологічному дискурсі американської спільноти реконструюються доленосні часи і події ранньої історії, які визначають життя нації, її корені. За цих умов пуританська епопея заселення, освоєння нових земель і побудови держави постійно на поверхні самосвідомості. При цьому значний масив історичних фактів вважається пересічними, малоцікавими та малозначущими, втрачає своє значення і залишається на маргінесі масових уявлень про історію.

Рання американська національна міфологія у її пуританському варіанті мала на меті утвердити ідею причетності Америки до всесвітньої історії, довести можливість реалізації мрії про рай на землі, побудови гармонійного суспільства на засадах свободи, демократії і справедливості.

Про винятковість процесу державотворення свідчить документ «Угода на «Мейфлауері», де, як відзначають дослідники, відображається унікальність ситуації, що склалася, оскільки соціально-економічні стимули, що штовхали пуритан на пошуки нового життя, забарвлювались у релігійні тони. Перші переселенці на чолі зі своїми лідерами У. Бедфордом, У. Бюстером та інші лейденці щиро вірили у провіденціальний зміст усієї епопеї [223, с. 46].

Успіх пуританства на теренах Америки можна пояснити тим, що воно найповніше відповідало запитам і життєвим інтересам «середнього стану». За словами Норберта Еліса, «їхній канон був каноном чеснот», який позбавляв їх від страху перед цивілізацією [115, с. 136]. Пуританські норми життя і поведінки були вкорінені в давній християнській традиції й «були гуманістичними в тому сенсі, що вони мали значення для всіх людей, без огляду на клас чи країну» [115, с. 136-137]. Водночас на теренах Америки вони стали основою своєрідного «етосу», який, за висловлюванням М. Вебера, виражав «дух капіталізму».

На нашу думку, сила і впливовість пуританського міфологічного концепту визначалася глибокою релігійністю пуритан, масовою сильною вірою у можливість реалізації сповідуваних ними біблійно-релігійних ідеалів. Це забезпечувало соціальну активність колоніальної, а пізніше державної спільноти у досягненні визначених цілей і завдань. Крім того, пуританська релігійна спільнота намагалася всілякими засобами, місіонерством утвердити свої ідеали й ціннісні орієнтири на всій території молодої держави.
1.2.2. Образи та концепти пуританського міфу. Таким чином, на теренах новозаснованих пуританських колоній в Америці закладається підґрунтя майбутньої культури США, а пуританські міфи стають джерелом для національних образів та концептів, які знайшли свій вияв у літературі. Так з’являється образ героя-першопоселенця, який облаштовує свій побут на новій землі відповідно до біблійних законів, намагається реалізувати високу утопічну мету, заради якої він здійснив цю тривалу і небезпечну подорож. Міф про героїзм першопоселенців, їхні християнські чесноти формує взірець для майбутніх поколінь. Віра, релігійність, жертовність надають їм ореол героїв, наділених магічною, сакральною силою. Цей образ у різних модифікаціях виявляється в літературі XVII ст., але до нього апелюють і письменники (апологетично або полемічно) практично всіх наступних епох. Це пояснюється тим, що кожна нація має свій пантеон богів та героїв. Пуританство стало однією з джерельних баз для національного героєтворення в американській культурі. Звичайно, зміна культурної парадигми призводить до трансформації національних міфологічних концептів, однак, попри це, їхня життєздатність посилюється у зв’язку з можливістю переглянути та переосмислити традиційні уявлення відповідно до потреб і світобачення сучасності.

Міфологізований образ першопрохідця з’являється вже в «Історії Плімутської колонії» В. Бедфорда, де він використовує слово «пілігрим», переповідаючи момент від’їзду з Голландії і акцентуючи увагу на сміливості, підкріпленій вірою. Дослідники відзначають, що посилання на «Послання Павла до Євреїв», у якому йдеться про мандрівників, продукує нове тлумачення поняття «пілігримства» вже у контексті національної американської міфології, погоджуючись з тим, що воно стає ключовим у ранній американській історії [199, с. 18]. В. Бедфорд не єдиний автор, який звертається до цього образу. Своєрідні образи пілігримів присутні у роботах Т. Шепарда, К. Мезера та інших діячів доби становлення американської літератури. Незважаючи на різні тлумачення пілігримства у творах письменників Нової Англії, у центрі уваги залишається спільнота, а образ пілігрима є узагальненим і стосується радше всього колективу, який мандрує світом, аніж конкретного героя, відірваного від громади.

Серед пантеону героїв-першопрохідців провідне місце посідає образ пастиря, прообразом якого виступає протестантський священик, голова релігійної громади. Вже у ранній американській літературі він виступає як міфологічний персонаж, який вказує громаді шлях до істини, підтримує духовну впевненість, тлумачить події відповідно до Святого Письма [298, с. 425, 426]. Його порівнюють з Неємією, Мойсеєм. З плином часу образ пастиря не втрачає своєї актуальності. Письменники-трансценденталісти самі виступали як вчителі, проповідники і вбачали свою місію у тому, щоб спрямувати суспільство на шлях істини.

Разом з тим, у ранній американській літературі виникає особливе розуміння образу учня. Це людина зі сформованим або несформованим світоглядом, парадигма світобачення якої змінюється під впливом певних подій. Він по-різному трансформується та інтерпретується, однак зберігає генетичний зв'язок з Біблією. В «Історії Плімутської колонії» В. Бедфорда у контексті розповіді про перебування пілігримів на «Мейфлауері» незадовго до висадки, поміж цитування документів, інформації про вибори губернатора, вміщений спогад про молодого боцмана, який постійно висміював пасажирів. Проте ставлення юнака змінюється, оскільки саме пасажири доглядали його, коли він захворів. Ця дидактична історія для автора не менш важлива, аніж така подія, як укладання угоди на «Мейфлауері», оскільки вона для нього пов’язана з наслідуванням біблійного наративу. Поетика історії зцілення має притчевий характер і переносить реальну подію у площину міфу. Архітектоніка цього уривку дозволяє говорити про його міфологічність. Одночасно ця частина тексту вибудовується за певною фреймовою ситуацією, яка пізніше часто використовуватиметься у художній літературі.

Пуританська міфологія як конституента національної ідентифікації виконує важливу історичну функцію – вказує на місце, роль і місію американської держави. У такий спосіб відбувається формування спільної національної ідеї, яка, зазвичай, живиться міфами про «обрані народи». Американська національна міфологія про походження держави апелює до Божого задуму, нація визначається як обрана, оскільки має вести інші народи до великої мети. Таке міфотворення пояснюється, по-перше, необхідністю сформувати ядро нації, створити підґрунтя для економічної, ідеологічної єдності народу; по-друге, довести іншим державам своє «право на існування». Історія США починається з ідеї відбудови Граду Божого на нових землях. Дослідники погоджуються з думкою про те, що пуритани бачили у подіях, які відбувались з ними, втілення божественної волі [223, с. 53]. Губернатор колонії Масачусетс Дж. Вінтроп виклав основи побудови Нової Англії як створення Граду Божого, справедливого, гармонійного суспільства [351, р. 60-66]. Такий зв'язок держави з біблійною історією стає тією ниткою, що пов’язує Америку зі світовим історичним процесом. Своєю чергою, державотворчий процес протікає у рамках архетипічної історії [282, с. 357-358], оскільки вибудовується за певними біблійними міфами, які повторюються вже у новій просторово-часовій дійсності, що, відповідно, накладає відбиток у вигляді подій, які відбуваються за визначеною схемою. Молода держава виступає на передній план великої історії і претендує на лідерство серед народів і держав світу як носій великих ідей.

Уявлення про обов’язковість міфу в царині національної самосвідомості веде до акцентування теми походження даної нації і надання їй тією чи іншою мірою сакрального характеру, до пошуків специфічної «національної ідеї» [185, с. 79]. У такий спосіб міф персоніфікує колективні прагнення. В американській літературі архетипи першопрохідця, вчителя-проповідника декодуються і прочитуються як образи національних міфологічних героїв, що обумовлено специфікою національної колективної пам’яті та історії. Поява США як держави, її злет та стрімке зростання пояснюються тим, що вона є результатом втілення великої ідеї. Слід зазначити, що П. Остер також дотримується такої думки. У своїх інтерв’ю він неодноразово наголошував на тому, що Америка – вигадана держава, результат втілення ідеї [21, с. 4; 23, с. 5]. Таким чином, держава підтверджує своє право не лише на існування, але й на виняткову роль у світовому історичному процесі, оскільки під таким кутом зору американська нація не може сприйматись як молода (навіть у порівнянні з європейськими національними спільнотами), адже її створення є результатом давньої ідеї, історичне коріння якої сягає біблійних часів.

Автори писемних пам’яток часів ранньої американської літератури, створюючи образ перших пуританських колоній, апелюють до біблійних міфів, історії християнства, релігійних війн, формуючи у такий спосіб міф про причетність новоствореної держави до світової історії, багатовікової боротьби. Наслідком цього є формування міфу про ідеальну, зразкову державу, поява якої є втіленням Божественної волі. Історія Америки починається з ідеї про досконалу модель життя спільноти. Невід’ємним елементом даної епохи є творення міфу про рай на землі; міф про пошук Едему, який надихав першопоселенців. Завдячуючи потужності та впливовості пуританської форманти, він зберіг стимулюючий потенціал для діяльності наступних поколінь, заклав глибинні підвалини національної свідомості.

Діяльність перших поселенців ілюструє визначення такої мети, оскільки у свої щоденниках, промовах вони визначали американські землі як «Новий Ханаан», «Новий Єрусалим», «Новий Едем», «Божа земля». Проте, незалежно від вибору біблійних ідеалів переселенці керувались, перш за все, великими цілями і завданнями світового значення. У свою чергу, навіть вибір державного устрою, на думку багатьох видатних діячів часів зародження американської державності, мав бути підпорядкований біблійним законам. Так, Дж. Коттон вважав, що держава мала допомагати, а не заважати старійшинам керувати людьми та пильнувати їхню духовність і моральність. Відповідно, держава мала будуватись за подобою церкви [214, с. 72-73]. Дж. Вінтроп назвав майбутню державу, яку вони збирались заснувати, Новим Єрусалимом [252, с. 117]. Таким чином, основи пуританського міфу про соціальну гармонію, рай на землі, були закладені ревносними пуританами у літописах перших десятиліть життя колоній. Розвиток літератури Нової Англії упродовж перших півтора століття доводить тезу про те, що саме тут відбувається зародження багатьох ідей, які надалі живили духовне життя усієї країни. Одночасно Нова Англія спровокувала появу цілої низки ілюзій, які також вплинули на розвиток новоствореної республіки, серед яких і такі, що належать до ідеї про месіанську роль Америки. Так, задум створення «міста на пагорбі», який би став світочем для всього світу, живив розуми багатьох поколінь американців [235, с. 73]. Як відзначає Дж. Каллен у роботі, присвяченій дослідженню «американської мрії», пуритани прагнули збагатитися духовно і, одночасно, докладали зусиль для очищення світу, намагались зробити його святим місцем. Дослідник наголошує на тому, що велика кількість реформ та змін, які мали вирішальне значення для формування нації та національної ідеї, беруть початок у таких концептах, як общинність, моральність, що були ключовими для світобачення пуритан [348, р. 34].

Одночасно у цьому загальному міфологічному полотні відводиться місце також Старому Світові. З цього приводу С. Беркович справедливо стверджує, що пуритани намагались підкреслити відмінність між Старим і Новим світами, використовуючи міфологічні сюжети Біблії. Якщо Америка проголошувалась священною землею, то Старий Світ метафорично зображувався ними як другий Вавилон. Себе пуритани називали другими Ізраїльтянами – «second, far more glorious Israel», а отже ворогам відводилась роль фараонів та інших ворожих біблійних властителів. Як приклад, дослідником наводяться слова Т. Тілі, К. Мезера, для яких шлях до Нової Англії означав духовне відродження [316, р. 113-115].

Національні символи зазнають літературних інтерпретацій в залежності від доби, суспільного та духовного життя країни. Ранній пуританський міф про Америку, її героїку, духовні цінності і засади сформував ідеальну модель держави і у прогностичному варіанті визначив її шлях у майбутньому. Цей комплекс міфологічних образів значною мірою визначив рефлексії американських письменників навколо проблеми глибоких розбіжностей між реальністю та міфом. Пуританізм з його комплексом цінностей також сприймався як утопія [374, р. 105].

Таким чином, пуританська форманта визначає специфіку трактування художньою літературою міфів і символів світової культури на тлі американського націєтворення. Так відбувається інтерпретація біблійних образів та залучення їх до комплексу національних символів. Події, що відбувалися з першими переселенцями, трактувалися за допомогою Старого Заповіту, а за старозаповітними символами у текстах пуритан приховувалися натяки на сучасність. Такі перехресні інтертекстуальні посилання апелювали до колективної пам’яті новоствореної американської спільноти і, відповідно, набували сакрального значення і мали форми послання.

Починаючи від зародження пуританських колоній на теренах Америки, у релігійних трактатах, хроніках, біографіях переселенців провідною темою стає побудова Нового Світу за законами Біблії. На ранньому етапі найбільш яскраво ідеї американських пуритан відбилися у творах В. Бредфорда, К. Мезера, Р. Вільямса, Н. Холмса та ін. Одночасно, вони стали потужним підґрунтям національної американської міфології й посприяли її становленню та поширенню. Пуританські постулати з притаманним їм історичним оптимізмом, вірою у можливість втілення в життя ідеалів стали стрижнем американського романтизму [135, с. 30-31; 212, с. 30].

Для наступних поколінь американських літераторів досвід перших письменників слугував невичерпним джерелом міфологічних образів, специфічних актантних моделей, світоспоглядальних та морально-етичних координат. Вплив пуританізму відчувається на усіх етапах розвитку американської літератури.

Численні посилання на пуританські міфологічні образи та концепти містяться також в сучасній літературі. Однак, постмодерністський дискурс обирає незвичні для пуританського міфологеми та символи, або ж пропонує нове трактування традиційних образів. Пуританський комплекс міфів переосмислюється, стає предметом гри та численних інтерпретацій. Теза про активну роль пуританського чинника в літературному процесі США знаходить своє підтвердження в літературознавстві.


1.2.3. «Слово» як одна із центральних міфем пуританського дискурсу. Пуританські проповідники та ідеологи не тільки сформулювали образ ідеального суспільства, який набув міфічних контурів, а й визначили основні засоби і шляхи його реалізації. Йдеться про пуританський етос, який включає в себе комплекс норм і правил, що визначали моделі поведінки, моральні настанови, які ведуть до успіху. Однак першорядне значення пуритани відводили слову, Божому слову. Саме воно визначало мету і засоби побудови Нового Світу. У цьому контексті можна говорити про ще один важливий аспект винятковості американської історичної епопеї. У будь-яких варіантах слово передбачало мирний шлях утвердження і розвитку нації і держави. Реальна історія досить часто йшла всупереч міфу. Така суперечливість американської історії, розбіжності між міфом і реальністю стануть джерелом літературних рефлексій. П. Остер в одному із своїх інтерв’ю зазначив, що Америка – єдина країна, яка є вигаданою, а, відтак, створеною силою слова. Однак за словами письменника, країна ніколи не слідувала своїм ідеалам: знищення індіанців, Громадянська війна, найгірший вид рабства – усе це суперечить первісному задуму будувати нову гармонію за допомогою слова [21].

Дослідники американської літератури цілком справедливо підкреслюють спіритуалістичну словесну природу пуританізму [103, с. 39; 194, с. 191]. В цьому контексті пуританський дискурс слова, його першорядна роль у творенні реальності стає близьким постмодерному ставленню до слова як визначального, структурного чинника життя суспільства. У пуритан не існувало чіткого поділу між думкою, словом і річчю. Світ виступав як єдине ціле, і кожна словесна дихотомія співвідносилась із нескінченною кількістю інших дихотомій. Тому пуритани уважно ставились до символічних потенцій мови і слова, до з’ясування їхнього змісту і значення. Вони були переконані в тому, що правильне розуміння і використання слова – єдиний шлях до пізнання і перетворення дійсності [113, с. 57].

Однак, якщо лінгвістичні аналітики і постмодерністські філософи-структуралісти скептично ставляться до можливості визначення загального змісту слів, здатності людини до пізнання «речі в собі», то у пуританському світогляді ця проблема має своє однозначне і безапеляційне рішення. Пуританізм базується на визнанні наявності реального Божого слова, а, відтак, завдання людини полягає в тому, щоб пізнати й осягнути його. У світлі пуританської теології релігійна і суспільно-політична традиція Старого Світу виступає як відхилення від Слова Божого. Отже, пуританські поселенці намагалися на нових землях привести життя у відповідність до Слова Божого. Для них важливе значення мало правильне прочитання Святого Письма, осягнення його істин. Ідея про всесильність слова має давні, архаїчні коріння. За словами Є. Мелетинського, через посередництво слова людина, як їй здавалося, творила порядок із хаосу. В процесі цього творення відбувалося «міфологічне ототожнення предмета та імені» [188, с. 195]. Подібні уявлення притаманні різним архаїчним світоглядам. Пуританські проповідники і автори художніх творів цілком зрозуміло зверталися до біблійно-християнських уявлень про роль слова у творенні буття.

Перші американські поселенці вірили в істинність біблійного топосу просилу слова, його здатність творити світ. Пуританські автори і проповідники були впевнені в тому, що «істинне» слово змінить світ, упорядкує усі речі, відносини між людьми. Ідея творення нової країни за Божим словом, за допомогою його як знаряддя набула міфологічного виміру. Т. Михед звернула увагу на те, що властиве американцям ставлення до слова було ідентифіковано тим фактом, що американці як нація, згідно з твердженням Дж. Вілсона 1793 р., «виговорила в слові своє існування». «Нація формувалась із слів». У даному випадку цілком доречним є посилання на біблійний текст: «На початку було Слово» [194, с. 190].

Слово у творах П. Остера розглядається в контексті суперечності між літературою, з її прагненням до образності, краси, і прагматичним текстом, завдання якого точно і раціонально визначати сутність життя, спрямовувати його у необхідне, правильне річище. Пуританський дискурс раціоналістичного і моралістичного підходу до мистецтва у творах письменника знаходить прояв у його ставленні до слова.

Письменники-пуритани відчували заняття художньою літературою і письменництвом як гріховне, але всупереч численним деклараціям про необхідність простоти стиля, ясності слова колоніальна література була надзвичайно образною, сповненою метафор, алюзій, алегорій, складних риторичних прийомів [316, р. 45-46]. Це протиріччя супроводжує подальший розвиток американської літератури. Н. Готорн, доробок якого має ключове значення для романістики П. Остера, як пуританин розглядав художню творчість з її естетичною домінантою як прояв гріха. Естетична гра зі словами так чи інакше відволікала від істинного Божого слова, а, відтак, формувала іншу дійсність, яка є гріховною. Тема гріха є центральною для Н. Готорна. Виправити ситуацію він намагався словом – моральними повчаннями, перетворенням художніх творів на мораліте, притчі, повчання, наданням їм функції совісті [49, с. 220]. Силу слова він вбачав у моральності, у його здатності творити добро. Якщо міф виконує функцію відображення узагальненої смислової спрямованості слова в її цілісності, то логос фіксує логічну упорядкованість світу і буття.

За висловлюванням одного із ранніх протестантських філософів П. Рамуса, кожний твір мистецтва має породжувати дію [233, с. 97-98]. У такому разі автор має нести велику відповідальність за наслідки своєї творчості. Ідеальним Творцем у пуританському світогляді виступає Бог, який створює певний образ, а потім втілює його в матерію. Митець в такому разі має дотримуватися Божих образів, ідеальних зразків мистецтва, найвищим серед яких є Святе Письмо.

Парадокс пуританського ставлення до слова полягає в тому, що високий пафос, урочиста риторика, гасла, заклики, образність мови пуританських проповідників йшли поряд із закликами до раціональності, до точного визначення речей. Джон Мільтон, один із головних наставників перших поселенців, з одного боку, закликав до того, щоб у їхньому житті і мові було менше поезії, а, з іншого, сам виступав як палкий оратор і поет [228, с. 153].

Прагнення до простоти, ясності слова мало також свої екстремальні прояви. Зокрема квакери, представники однієї із протестантських релігійних течій, намагалися у своїх щоденниках досягти найвищої простоти і точного визначення предметів, явищ, вчинків і дій. Вони мали значний вплив на стильовий розвиток американської і англійської прози, очищення її від образності, метафоричності, наукових термінів і літературних прикрас [177, с. 127]. Таке ставлення до слова було спрямоване на те, щоб не допустити відхилення суспільства від визначеного Богом правильного шляху розвитку. Слово в такому контексті виступає як Божий дороговказ. Пуританізм визначає в даному випадку форму, «процедуру» зречення від старого і набуття нового. Такий переворот відбувається як осяяння і відродження, осяяння і пробудження, характерне для протестантських сект, в першу чергу, квакерів. Доктрина квакерів щодо «внутрішнього осяяння» стала основою вчення про «внутрішню інтуїцію» американських письменників-романтиків і трансценденталістів [177, с. 104].

У пуританському світобаченні Америка виглядає як книжна нація. Засновники колоній залишили по собі величезну кількість нотаток, щоденників, трактатів, історій, листів, послань, в яких намагалися закарбувати у слові побачене, пережите, головне, дати настанови нащадкам. Американська нація формувалась як текстоцентрична спільнота [97, с. 574; 194, с. 191]. При цьому усі жанри літератури американських колоній – біографії, описи, хроніки, щоденники, есе, історичні нариси, проповіді – мають своєю основою тлумачення або ілюстрацію біблійних текстів. Біографії були близькими за своїм змістом і формою до Житій Святих [199, с. 46]. Колоністи писали свою історію з чистого аркушу і намагалися через слово утвердити ідею побудови ідеального суспільства.

Пуританські автори були впевнені в тому, що усі явища соціального світу мають прообрази у Божому розумі. Світ, таким чином, є відбитком слова Божого [223, с. 98]. Пуританська культура – культура «парадигматичного типу» (Ю. Лотман), для якої світ є «свідомим повідомленням», текстом, автором якого є Бог. Кожна річ, кожна людина представляють собою слово, сповнене глибокого змісту. Завдання будь-якої словесної творчості полягає у прочитанні цього тексту, в осягненні змісту слів [113, с. 53]. Написання текстів виступало як засіб до реалізації Божого задуму – побудови нової країни на біблійних засадах. На думку К. Гаджієва, міф про Америку як сакральний текст, що має високе символічне значення і потребує розшифровки, про її есхатологічну місію, про американця як людину-обранця, у кінці ХVІІІ ст. став важливим компонентом формування американського націоналізму [83, с. 159].

Таким чином, пуританське ставлення до слова як до знаряддя раціональної побудови життя проявляється у спробах поєднати слова і речі. Ще одна теза, якої дотримувались пуритани, – переконаність у дієвості слова і літературного твору мистецтва. Така постановка проблеми також характерна для лінгвістичної філософії – одного з головних джерел постмодернізму.

Однак вирішення цієї проблеми в контексті націєтворення має принципові відмінності. Пуританське ставлення до слова було спрямовано на формування національної ідентичності американської спільноти. Постмодернізм наголошує на деконструкції будь-яких, в тому числі й національних моделей і конструкцій. Ю. Крістева як приклад такого аналітичного дискурсу наводить перетворення Е. Ренаном «теологічного дискурсу (мову євангелій) не в міф, а в історію людини і народу» [167, с. 129]. Філологія виступає в якості не творця міфу, створеного пуританським, релігійним словом, а перетворює міф на історію спільноти, позбавляє таким чином її сакрального змісту.

Ціла низка пуританських образів та концептів стала підґрунтям для появи та укорінення інших міфологічних моделей у рамках комплексів міфів наступних епох. Зокрема, можна простежити генетичний зв'язок пуританської форманти з певними концептами та образами фронтиру.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconДипломних робіт з курсу "Українська література І пол. ХІХ ст."
Поетика національно-історичної істини в художній творчості Т. Шевченка
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconПубліцистика романа іваничука: проблематика І поетика
Робота виконана на кафедрі історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconЗарубіжна література 8 клас урок №17 Тема. Давньогрецький театр, його характерні особливості, роль в античному суспільстві. Основні жанри давньогрецької драми – трагедія І комедія. Значення творчості Есхіла для розвитку європейської драми і
Основні жанри давньогрецької драми – трагедія І комедія. Значення творчості Есхіла для розвитку європейської драми І театру. «Прометей...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconПоетика новели в рецепції сучасного літературознавства

Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconУкладач: Дудкіна Олена Олександрівна – керівник гуртка «Світова література» обласного Будинку художньої творчості, викладач кафедри української літератури та методики навчання Миколаївського національного університету імені В
Дудкіна Олена Олександрівна – керівник гуртка «Світова література» обласного Будинку художньої творчості, викладач кафедри української...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconСтівен Джобс Біографія
Стівен Джобс народився в містечку Маунтін-В'ю, штат Каліфорнія. Його дитинство І юність пройшли там же, у прийомній сім'ї Пола І...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconГорлач Мар’яна аспірант кафедри світової літератури Літературна археологія в романній дилогій Доріс Лессінг «П’ята дитина»
Великобританії зайняла Маргарет Тетчер, яка розпочала нову еру в історії країни. В житті держави почали відбуватися фундаментальні...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconХудожні засоби у творчості тараса шевченка та у віршах тамари голобородько
...
Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера iconСтівен джобс видатна людина у цілому світі
Стівен Джобс народився в містечку Маунтін-В'ю, штат Каліфорнія. Його дитинство І юність пройшли там же, у прийомній сім'ї Пола І...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка