Покинувши школу, п'ятнадцятирічний Біллі Портер став за аптечний прилавок. Робота в оточенні мікстур від кашлю й по­рошків від бліх згубно вплинула на його й без того підірване здо­ров'я



Скачати 67.86 Kb.
Дата конвертації15.03.2018
Розмір67.86 Kb.


О. ГЕНРІ

(1862—1910)
Американський прозаїк О. Генрі (справжнє ім'я й прізвище Вільям Сідней Портер) народився 11 вересня 1862 року в Гринсборо, штат Північна Кароліна. Він є автором понад двохсот вісімде­сяти оповідань, скетчів, гуморесок. Життя Вільяма Портера було нерадісним від самого дитинства. У три роки він втратив матір, а батько, провінційний лікар, ставши вдівцем, почав пити й не­вдовзі перетворився на нікчемного алкоголіка.

Покинувши школу, п'ятнадцятирічний Біллі Портер став за аптечний прилавок. Робота в оточенні мікстур від кашлю й по­рошків від бліх згубно вплинула на його й без того підірване здо­ров'я.

У 1882 році Біллі вирушив до Техасу, два роки жив на ранчо, а потім влаштувався в Остині, служив у земельному управлінні, касиром і рахівником у банку. З банківської кар'єри нічого путнього в нього не вийшло. Портера звинуватили в розтраті 1150 до­ларів — дуже серйозної суми на той час. Біографи письменника дотепер сперечаються, чи був він насправді винний. З одного боку, він мав потребу в грошах для лікування хворої дружини (і для видання «Rolling Stone»), з другого — касир Портер звіль­нився з банку в грудні 1894 року, тоді як розтрата була розкрита тільки в 1895 році, причому власники банку були на руку нечисті. Проти Портера порушили кримінальну справу, і в лютому 1896 року він у паніці тікає до Нового Орлеана, а звідти — до Гонду­расу. У цій країні доля звела Портера з приємним джентльме­ном — професійним бандитом-грабіжником Елом Дженнінгсом.

Багато пізніше Дженнінгс, відклавши револьвера, взявся за перо й створив мемуари, в яких згадував цікаві епізоди лати­ноамериканських пригод. Друзі брали участь у місцевому гондураському путчі, потім втекли до Мексики, де Дженнінгс урятував майбутнього письменника від неминучої смерті. Портер необе­режно позалицявся до якоїсь замужньої кралечки; чоловік, який був десь поблизу, мексиканець-мачо, дістав ножичок з ле­зом довжиною два фути й хотів захистити свою честь. Ситуацію врегулював Дженнінгс — пострілом від стегна вистрелив ревнив­цеві в голову, після чого вони з Вільямом сіли на коней, і кон­флікт залишився позаду.

У Мексиці Портер одержав телеграму, в якій повідомлялося про те, що його кохана дружина — Атол Естес помирає. Під час відсутності чоловіка, вона не мала засобів до існування, голоду­вала, а захворівши, не могла купити ліки, проте в переддень Різд­ва продала за двадцять п'ять доларів мереживну накидку й ви­слала Біллу в Мехіко подарунок — золотий ланцюжок для годинника. На жаль, саме тієї миті Портер продав свого го­динника, щоб купити квиток на поїзд. Він встиг побачитися й по­прощатися із дружиною. За кілька днів вона померла. Агенти по­ліції з жалобними пов'язками мовчки йшли за труною. Відразу після похорон вони заарештували касира-розтратника, який не сказав жодного слова на суді й одержав п'ять років в'язниці.

У засланні Портер пробув три роки й три місяці. Звільнився достроково (за зразкову поведінку й хорошу роботу в тюремній аптеці) влітку 1901 року. Тюремні роки він ніколи не згадував. Допомогли спогади Ела Дженнінгса, що з іронії долі знову опи­нився пліч-о-пліч із письменником у каторжній в'язниці Коламбуса, штат Огайо.

Разом з Портером і Дженнінгсом сидів двадцятилітній «вед­межатник» (зломлювач сейфів) Дикий Прайс. Він зробив добру справу — врятував із сейфа, що несподівано зачинився, ма­леньку дочку багатого бізнесмена. Зрізавши ножем нігті, Прайс відкрив надсекретний замок за дванадцять секунд. Йому обіця­ли помилування, але обдурили. На цей сюжет Портер склав своє перше оповідання — про зломлювача Джиммі Валентайна, який врятував племінницю своєї нареченої з вогнетривкої шафи. Оповідання, на відміну від історії Дїка Прайса, закінчу­валось щасливо.

Перш ніж надіслати оповідання в газету, Портер прочитав його співкамерникам. Ел Дженнінгс згадував: «З тієї хвилини, як Портер почав читати своїм низьким, оксамитовим, злегка за­їкуватим голосом, запанувала мертва тиша. Ми абсолютно за­вмерли, затамувавши подих. Нарешті грабіжник Рейдлер голо­сно зітхнув, і Портер, ніби прокинувшись від сну, поглянув на нас. Рейдлер усміхнувся і взявся терти очі своєю покаліченою ру­кою.— Чорти б вас узяли, Портере, це вперше за моє життя. Покарай мене Господь, якщо я знав, як виглядає сльоза!» Опо­відання до друку взяли не відразу. Три наступних були опубліко­вані під псевдонімом.

Перебуваючи у в'язниці, Портер соромився друкуватися під своїм прізвищем. В аптечному довіднику він наштовхнувся на прізвище відомого в той час французького фармацевта О.Анрі. Саме її в тій же транскрипції, але в англійській вимові (О.Генрі) письменник обрав своїм псевдонімом до кінця життя. Виходячи з тюремних воріт, він вимовив фразу, яку цитують уже протягом чи не століття: «В'язниці могли б зробити велику послугу сус­пільству, якби суспільство вибирало, кого туди саджати».

Наприкінці 1903 року О. Генрі підписав контракт із нью-йоркською газетою «World» на щотижневу здачу короткого не­дільного оповідання — по сто доларів за один твір. Цей гонорар на той час був досить великий. Річний заробіток письменника до­рівнював прибуткам популярних американських романістів.

Але скажений темп роботи міг вбити й більш здорову людину, ніж О. Генрі, який не міг відмовити ще й іншим періодичним ви­данням. Протягом 1904 року О. Генрі надрукував шістдесят шість оповідань, за 1905 — шістдесят чотири. Іноді, сидячи в редакції, він дописував відразу два оповідання, а поруч переминався редак­ційний художник, чекаючи, коли можна буде розпочати ілюстру­вання.

Читачі американських газет не могли подолати великі тексти, терпіти не могли філософування й трагічні історії. О. Генрі стало бракувати сюжетів, і він щодалі частіше брав, а то й купував їх у друзів і знайомих. Поступово він почав стомлюватися й зни­жував темп. Проте з-під його пера вийшло 273 оповідання — понад тридцять оповідань на рік. Оповідання збагатили газетярів і видавців, але не самого О. Генрі — непрактичного, який звик до напівбогемного життя. Він ніколи не торгувався, нічого не з'я­совував. Мовчки одержував свої гроші, дякував і йшов: «Я винен містеру Гілмену Холу, за його словами, 175 доларів. Гадаю, що ви­нен йому не більше 30 доларів. Але він уміє рахувати, а я ні...».

Він уникав товариства літературних побратимів, прагнув до самоти, цурався світських прийомів, не давав інтерв'ю. По кіль­ка діб без поважних причин блукав Нью-Йорком, потім замикав двері кімнати й писав.

У блуканнях й відчуженості він дізнавався й «переварював» велике місто, Вавилон-на-Гудзоні, Багдад-над-Підземкою,— його звуки й вогні, надії й сльози, сенсації й провали. Він був поетом нью-йоркського дна й найнижчих соціальних шаблів, мрійником і фантазером цегляних завулків. У сумовитих кварта­лах Гарлема й Коні-Айленда волею О.Генрі з'являлися Попе­люшки й Дон Кіхоти, Гарун аль-рашиди й Діогени, які були за­вжди готові прийти на порятунок до тих, хто гине, щоб забезпечити реалістичному оповіданню несподівану розв'язку.

Останні тижні життя О.Генрі провів сам-один у злиденному готельному номері. Він хворів, багато пив, уже не міг працювати. На сорок восьмому році життя в нью-йоркській лікарні він пе­рейшов у інший світ, на відміну від своїх героїв, так і не діставши чудесної допомоги.

Похорон письменника вилився в справжній огенрієвський сюжет. Під час панахиди до церкви ввалилась весела весільна компанія, й не відразу зрозуміла, що доведеться зачекати на вході.

О.Генрі можна було б назвати своєрідним запізнілим роман­тиком, американським казкарем XX століття, але природа його унікальної новелістичної творчості ширша за ці визначення. Гу­манізм, незалежна демократичність, пильність художника до со­ціальних умов свого часу, його гумор і комедія переважають над сатирою, а «втішливий» оптимізм — над гіркотою й обуренням. Саме вони створили унікальний новелістичний портрет Нью-Йорка на зорі ери монополій — багатоликого, привабливого, за­гадкового й жорстокого мегаполіса з його чотирма мільйонами «маленьких американців». Інтерес і співчуття читача до життєвих перепитій клерків, продавщиць, бурлаків, безвісних художників, поетів, акторок, ковбоїв, дрібних авантюристів, фермерів тощо, вважається особливим даром, що властивий О.Генрі як оповіда­чеві. Образ, що виникає ніби на очах, відверто умовний, набуває скороминущої ілюзорної вірогідності — і назавжди залишається в пам'яті. У поетиці новели О. Генрі дуже важливий елемент го­строї театральності, що, безсумнівно, пов'язаний з його світовід­чуванням фаталіста, який сліпо вірить у Випадок або Долю. Звільняючи своїх героїв від «глобальних» роздумів і рішень, О.Генрі ніколи не відвертає їх від моральних орієнтирів: у його маленькому світі діють тверді закони етики, людяності — навіть у тих персонажів, чиї дії не завжди погоджуються із законами. Надзвичайно багатою, асоціативною і вигадливою є мова його новел, насичена пародійними пасажами, ілюзіями, прихованими цитатами й усілякими каламбурами, які ставлять надзвичайно складні завдання перед перекладачами — адже саме в мові О.Генрі закладений «формотворчий фермент» його стилю. За всієї своєї оригінальності новела О.Генрі — явище суто амери­канське, що виросло на національних літературних традиціях (від Е. По до Б. Гарта й М. Твена).

Листи й незакінчені рукописи свідчать про те, що в останні роки життя О.Генрі підійшов до нового рубежу. Він жадав «про­стої чесної прози», прагнув звільнитися від певних стереотипів й «рожевих кінцівок», яких чекала від нього комерційна преса, орієнтована на міщанські смаки.

Більша частина його оповідань, які публікувалася в періодиці, увійшла до збірників, що були видані за його життя: «Чотири мільйони» (1906), «Палаючий світильник» (1907), «Серце За­ходу» (1907), «Голос міста» (1908), «Шляхетний шахрай» (1908), «Дороги долі» (1909), «На вибір» (1909), «Ділові люди» (1910), «Вовчки» (1910). Посмертно видано ще більше десятка збірників. Роман «Королі й капуста» (1904) складається з умов­но пов'язаних сюжетом авантюрно-гумористичних новел, дія яких відбувається в Латинській Америці.

Доля спадщини О.Генрі була не менш важкою, ніж особиста доля В. С. Портера. Після десятиріччя слави настала пора не­щадної критичної переоцінки цінностей — реакція на тип «добре виконаного оповідання». Втім, приблизно з кінця 50-х років ми­нулого століття в США знову відродився літературознавчий ін­терес до творчості й біографії письменника. Що ж до читацької любові до нього, то вона незмінна: О.Генрі, як і раніше, посідає постійне місце серед авторів, яких люблять перечитувати в бага­тьох країнах світу.



ОСНОВНІ ТВОРИ:

Збірники: «Чотири мільйони, «Палаючий світильник», «Серце Заходу», «Голос міста», «Шляхетний шахрай», «Доро­ги долі», «На вибір», «Ділові люди», «Вовчки», роман «Королі й капуста».


ЛІТЕРАТУРА: 1. Внуков Н. А. Тот, кто называл себя О. Генри.— Л.,1969; 2. Левидова И. М. О. Генри и его новеллы.— М., 1973.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Покинувши школу, п\Контрольна робота за романом Жуля Верна «П»ятнадцятирічний капітан» ІІІ. Сценарій проведення позакласного заходу за творчістю Жуля Верна. Гра «Щасливий випадок»
Тема. Уславлення сили людського характеру в романі Ж. Верна «П'ятнадцятирічний капітан»
Покинувши школу, п\215 років від дня народження віктора гюго французьку літературу XIX століття неможливо уявити без Віктора Гюго
Віктора Гюго. Творчість Гюго, найвидатнішого французького романтика, вождя французького романтизму, його теоретика, вражаюче багатогранна...
Покинувши школу, п\Домашнє завдання для учнів 2-го класу Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»
Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»
Покинувши школу, п\День Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Покинувши школу, п\День Сторінки Розділи Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17
Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини...
Покинувши школу, п\Освіта “Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, мені й шести літ. Скінчив школу Повіз батько мене в Зіньків І віддав у Зіньківську міську двокласну школу. Зіньківську школу закінчив я року 1903-го з свідоцтвом
Та куди ж мені в ті чиновники, коли "мені тринадцятий минало" Повезла мене мати аж у Київ, у військово-фельдшерську школу, бо батько,...
Покинувши школу, п\Трубадури (фр troubadour, trobar – винаходити, вишукувати, імпровізувати) – середньовічні провансальські поети XI-XIII ст., які виконували свої твори
Творчість трубадурів вплинула на лірику труверів у Франції та мінезингерів у Німеччині, відкрила шлях до поезії "солодкого стилю",...
Покинувши школу, п\Домашнє завдання для учнів 1-х класів
Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»
Покинувши школу, п\Тема соціальна думка, соціальні науки та соцiологiя
Крiм того кожна родина та кожна людина незалежно від того, чи усвідомлює вона це, чи ні належить, як правило, до певного суспiльства,...
Покинувши школу, п\«Нема байки без правди»
«Мікрофон», вправа «Криголам», робота в парі, робота в малих групах, елементи ейдотехніки


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка