«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П



Сторінка4/24
Дата конвертації08.04.2017
Розмір4.86 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Психоаналітичні визначення описують творчість у термінах динамічної моделі психіки, яка має три структурні компоненти: свідомість, підсвідомість і несвідомість. За своїми властивостями підсвідоме близьке до свідомості, а несвідоме відділене від перших двох компонентів «цензурою», що витісняє у сферу несвідомого неприйнятні для людини з погляду встановленої суспільної моралі бажання, думки й почуття, а також перешкоджає несвідомому виявитися в свідомості. З. Фройд вважає, що творчість є одним із засобів позбавлення індивіда сексуальної енергії. На його думку, творча активність є результатом сублімації (катарсису, очищення) статевого потягу на іншу сферу діяльності: у творчому продукті опредмечується в соціально-прийнятній формі сексуальна фантазія. Вчений наголошує на певному мотиваційному компоненті свідомості як імовірній детермінанті креативності. У нього таким мотиваційним «вектором» є «всепоглинальний сексуальний потяг»79.


Гештальтпсихологічна теорія творчості характеризує креативний процес як руйнування наявного гештальту (образу) для побудови кращого. Представники цього напрямку, особливо М. Вертхаймер, розглядали основні механізми творчого, продуктивного мислення в його відмінностях від нетворчого, репродуктивного, досліджували появу раптового осяяння, інсайту (як якісного стрибка, переходу від одного бачення ситуації до іншого).

Гуманістична психологія у центр досліджень ставить мотиваційний вектор творчості – самоактуалізовану свідомість особистості homo, творця. Представники цього напрямку (А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Мей) стверджують, що в кожному індивідуумі присутня креативність як спосіб вияву самоактуалізації, а у визначенні природи творчості акцентується увага на самому процесі, його позитивній динаміці80.

А. Адлер для того, щоб підкреслити здатність особистості до визначення власної поведінки, вживає термін «креативне Я». Кожна людина, вважає А. Адлер, може здійснювати різні дії під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів, у тому числі й таких, як стереотипи та звички (реактивність), але не тільки. Особистість характеризується тим, що вона має особливу інстанцію – «креативне Я», яка в найбільш відповідальні моменти життя здатна породжувати тільки власні цілі й лише їм підпорядковувати поведінкову активність. Це, за А. Адлером, ключова ознака дійсної особистості81.

За визначенням Е. Фромма, креативність – це здатність відшукувати рішення в нестандартній ситуації, уміння дивуватися новому, глибоко усвідомлювати власний досвід. Нас дуже зацікавила думка вченого про те, що «всередині» феномена креативності можна виділити його потенційні та актуальні «іпостасі», а також принципово їх розділити. Носій потенційної креативності розкриває власні можливості, робить їх актуальними в процесі освоєння соціально значущого виду діяльності82 .

Серед останніх досліджень креативності, які, до речі, перегукуються з ідеями Е. Фромма, слід відзначити погляди К. Урбана. Він підкреслює, що креативність залишається гіпотетичним конструктом, який пояснює особливий вид специфічного людського потенціалу. «Креативність не є енергією сама собою. Це властивий людині потенціал, пов’язаний з особистістю, залежний від неї, потенціал, що реалізується у мисленні та діяльності»83.

Креативність, за К. Урбаном, означає створення нового, незвичайного й несподіваного продукту завдяки інсайту й сенситивності в сприйнятті проблеми. Дослідник називає конкретні механізми креативності: відкритий та цілеспрямований пошук інформації; гнучкі процеси обробки й використання незвичайних асоціацій і нових комбінацій даних; використання власних широких вичерпних знань (досвіду) і/або уявлюваних елементів; синтез, структуризація та об'єднання даних, елементів, структур у новий гештальт; комунікація, процес якої сприятиме тому, щоб творчий результат став зрозумілим для інших84.

Відповідно до різних парадигм, на думку К. Урбана, головними компонентами креативності є:


  • проблема, яку потрібно розв’язати творчо;

  • процес, що веде від проблеми до продукту, його характеристики, фази;

  • продукт, який розглядається як вияв креативності;

  • персональні якості творця, його властивості, поведінка і т.п.;

  • зовнішні передумови й умови творчого мислення.

Психологія обдарованості активно розроблялася також у радянській науковій традиції, дослідницькі програми якої визначили сучасні напрямки розвитку психології творчості.

У 60-х роках минулого століття з'являються перші праці радянських вчених. У них творчість розглядається як основа й механізм розвитку психіки (А. Брушлінський, Б. Кедров А. Матюшкін, Я. Пономарьов, М. Ярошевський, та ін.), а її дослідження пов'язується із закономірностями мислення (С. Бернштейн, B. Біблер, В. Пушкін, O. Тихомиров та ін.) Проблеми загальних здібностей розробляв Б. Теплов. Він доводив, що формування творчої особистості пов'язане з багатогранністю діяльності людини. Творчість, на думку Б. Теплова, розкривається «у всякому вияві ініціативи й подолання шаблонів»85. Застосований ним аналіз особливостей творчого мислення дав змогу визначити його сутність через такі якості розуму, як системність, самостійність, гнучкість, критичність, логічність, прогностичність, реактивність86.

У вітчизняній науці поняття «креативність» розглядається як здібність, що характеризує властивість індивіда створювати нові поняття й формувати нові навички, тобто здатність до творчості; як «зумовлене потребою пошуково-перетворювальне ставлення особистості до дійсності (пошукова перетворювальна активність)»; як «певна здатність несвідомого творчого суб'єкта породжувати безліч моделей світу»; «як готовність до застосування й розвитку своїх здібностей»87.

Як бачимо, творчі процеси всебічно досліджуються на науково-експериментальній основі. Не ставлячи собі за мету розгляд усього розмаїття підходів, зупинимося лише на деяких із них – більш вагомих, на наш погляд. Ми проаналізуємо ті напрямки, які стануть методологічною основою нашого подальшого дослідження.

У вітчизняній психології феноменологія творчості вперше осмислена Д. Лезіним, Д. Овсянико-Куликовським88, О. Потебнею. Філософсько-лінгвістичне мислення О. Потебні дало змогу, відштовхуючись від теорії словесності, вийти на кардинальні вузлові питання психології творчості. Наявний на той час у філософських формах пізнання принцип, котрий трактується як «закон економії сил у мисленні» (Р. Авенаріус, Е. Мах), дав підставу О. Потебні та його послідовникам розглядати творчість як особливий різновид економії думки. Основним засобом її економізації є мова, яка спресовує думку завдяки впливу несвідомої роботи. О. Потебня, досліджуючи проблеми співвідношення мови й мислення, доходить висновку про іманентну творчу семантику мови89.

Звертаючись до питання про творчу особистість, С. Рубінштейн формулює концепцію психічного як творчо-перетворювальної, а не пасивно-пристосувальної діяльності. На його думку, особистість здатна не тільки засвоювати суспільний досвід, але й перетворювати дійсність90.

О. Леонтьєв у праці «Досвід експериментального дослідження мислення» розглянув етапи творчого мислення з акцентом на головній його ланці – моменті розв’язання проблеми, що пов'язана з несвідомими механізмами91.

Творчу обдарованість у контексті проблеми «внутрішнього плану дій» вивчає Я. Пономарьов. Посилаючись на праці М. Блоха, Б. Лезіна, Д. Овсянико-Куликовського та ін., сам механізм творчості він назвав «світовою загадкою». Проте це не завадило йому висунути й обґрунтувати гіпотезу про визначення природи творчості як джерела та механізму руху, що веде до розвитку. Не залишив учений також без уваги особливості процесу сприйняття креативної особистості. Показово, що Я. Пономарьов підкреслює важливість для творчості таких характеристик, як схильність особистості до хаосу, упевненість у собі за умов невизначеності, неясності того, що сприймається. Вказує він також на такі показники перцептивних процесів креативів, як здатність дивуватися, вразливість, спроможність бачити проблему в цілому, орієнтуватися в ній, знаходячи відразу головне, істотне92.

Завершене уявлення про концепцію креативності Я. Пономарьова можна мати на підставі його пильної уваги до двох утворень, тісно пов’язаних із тим сенсом, який інколи вкладають у поняття «креативність». Сюди належать, по-перше, мотиваційна напруженість, тобто формально-динамічна сторона мотивації – інтенсивність пошукової домінанти, інтелектуальної ініціативи /.../ По-друге, сенситивність, підвищена чутливість до інтуїтивних утворень, від міри виявів якої суттєво залежать, приміром, успіх інтуїтивного рішення, успіх фіксації та реалізації побічних продуктів»93.

Отже, креативний індивід, за Я. Пономарьовим, характеризується мотиваційною напруженістю у формі яскраво вираженої пошукової домінанти високої інтенсивності та специфічною сенситивністю, підвищеною чутливістю до побічних продуктів своєї творчої діяльності.

Порушуючи питання про психологічні передумови розвитку й становлення творчої особистості, А. Матюшкін звертає увагу на наступні структурні компоненти обдарованості: провідна роль внутрішньої мотивації, дослідницька творча активність, можливість креатива прогнозувати й передбачати, знаходити оригінальні розв’язки. Серед детермінант творчої свідомості особистості він називає також здатність до створення ідеальних еталонів, які забезпечують високі естетичні, моральні й інтелектуальні оцінки94.

Окремо стоїть концепція Д. Богоявленської. Цю концепцію можна віднести до синтетичного підходу (об’єднує два компоненти: пізнавальний і мотиваційний) у вітчизняній психології. У своїх експериментальних працях вона виділила критерій вияву креативності – характер виконання людиною пропонованих їй розумових завдань. «Креативність – це здатність не просто до вищого рівня виконання будь-якої діяльності, але до її перетворення й розвитку»95. Було виділено також одиницю виміру креативності, яка отримала назву «інтелектуальна ініціатива». Креативна активність особистості, за Д. Богоявленською, є самочинним розвитком діяльності, нестимульованою продуктивною активністю, яка виявляється у прагненні вийти за межі ситуативної заданості. Таким чином, можливість творчих досягнень визначається позицією суб'єкта діяльності96.



Д. Богоявленська розшифровує розуміння позиції суб'єкта саме творчої діяльності: «Творчість передбачає збіг мотиву й мети, тобто захоплення самим предметом, заглиблення у діяльність. У цьому випадку діяльність не припиняється навіть тоді, коли завершене виконання первинного завдання, реалізована первинна мета». У процесі самої роботи за умов, якщо людина робить її з любов'ю, вона постійно вдосконалюється, реалізуючи все нові й нові задуми. Іншими словами, діяльність розвивається з ініціативи самої особистості. Саме це, на погляд Д. Богоявленської, і є творчістю97.

Отже, вчена зробила важливе для нашого дослідження узагальнення про те, що в ситуаційно не стимульованій продуктивній діяльності криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші.

На креативності як особистісній характеристиці наполягає О. Яковлева, підкреслюючи, що людська індивідуальність неповторна й унікальна, а тому реалізація індивідуальності — це і є творчий акт. Характеристики креативності, на погляд дослідниці, не предметні (у сенсі наявності продукту, матеріального або ідеального), а процесуальні. Таким чином, креативність розглядається як процес виявлення власної індивідуальності. Звідси основними процесуальними характеристиками креативності є наступні: креативність розгортається в процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії; б) креативність завжди в тій або іншій формі адресована іншій людині98.

Як одну із загальних здібностей людини, загальну здатність до творчості трактують креативність О. Морозов та Д. Чернілевський. Творчість вони визначають як неадаптивну активність конструктивного характеру, спрямовану на створення нового продукту в нерегламентованій ситуації. Креативність же виступає певною властивістю психіки людини, що обумовлює можливість вияву такої активності. Креативність розкривається не так різноманіттям наявних в особистості знань (соціально закріплених стереотипів, правил і законів), як чутливістю до проблем, відкритістю до нових ідей і схильністю до руйнування або змін усталених стереотипів для створення нового, нетривіального, несподіваного й незвичайного99.

Спроба виявити спадкоємні детермінанти креативності була започаткована в працях дослідників, що належать до школи диференційованої психофізіології. Представники цього напрямку стверджують, що в основі загальних здібностей лежать властивості нервової системи (задатки). Гіпотетичною властивістю нервової системи людини уважається «пластичність». Полюсом, протилежним пластичності, є ригідність, яка виявляється в малій варіативності показників електрофізіологічної активності центральної нервової системи, неадекватності перенесення старих способів дії на нові умови, стереотипності мислення й т.п. Ученими відзначається взаємозв'язок темпераменту й творчих здібностей: швидкість залежить від характеристик темпераментної активності (пластичність і темп) та емоційної чутливості в предметному середовищі, а гнучкість – від соціальної емоційної чутливості й індексу загальної активності.

Останні розробки у сфері психології творчої обдарованості – це дослідження, започатковані в лабораторії психології здібностей і професійно важливих якостей Інституту психології РАН під керівництвом В. Дружиніна. Ключова ідея нинішнього етапу психологічних досліджень творчої обдарованості – виділення і принципове розведення в контексті явища креативності двох його основних метаформ, двох «іпостасей»: потенційної креативності та креативності актуальної100.

В Україні активне й продуктивне вивчення феномена креативності пов’язане насамперед з іменами таких відомих психологів, як М. Гнатко, Г. Костюк, О. Кульчицька, С. Максименко, В. Моляко, В. Роменець, М. Холодна101.

Українські й зарубіжні психологи (Г. Костюк, Дж. Гілфорд) дійшли висновку, що творче мислення є сукупністю тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення у діяльності особистості. У творчому мисленні домінують чотири особливості, зокрема оригінальність розв'язання проблеми, семантична гнучкість, що дає змогу бачити об'єкт під новим кутом зору, образна адаптивна гнучкість, яка уможливлює зміну об'єкта з розвитком потреби в його пізнанні, семантична спонтанна гнучкість як продукування різних ідей щодо невизначених ситуацій102.

Механізми творчості були об’єктом наукової уваги українських учених. Творчість, за С. Максименком, це процес народження нового, що об'єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі – зародження, зростання, визрівання; у людській роботі – створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. Зародження і визрівання нових думок, почуттів або образів, на відміну від конструювання (комбінації старого і відомого) учений позначає як новий принцип дій творчої людини. Як наслідок, творчий процес має результатом продукт оригінальний, об'єктивно цінний і самодостатній103. Загальними компонентами творчості (навчальної, педагогічної, художньої) є, на думку С. Максименка, такі: самостійний вибір мети, орієнтування на побічний результат, продуктивне уявлення, надання завданню «особистісного смислу» – тобто ті психологічні фактори, які дають людині можливість виходити «за межі ситуації».

В. Моляко вважає, що першорядним у психологічному плані є переживання творчості як процесу народження не стільки об'єктивно, скільки суб'єктивно нових цінностей104. Дослідник пропонує гіпотетичну структуру творчої обдарованості, орієнтуючись на шість її основних параметрів, а саме: 1) сфера реалізації обдарованості, її переважальний тип; 2) вияви творчості (реконструктивна, комбінаторна творчість з використанням аналогів); 3) вияви інтелекту (у функціонуванні розуміння та структурування конкретної проблемної інформації, постановці завдання, пошуку й конструювання розв'язань, прогнозуванні розв'язань, гіпотез, задумів); 4) динаміка діяльності (повільна, швидка й надшвидка); 5) рівні досягнень: а) коли домінує бажання перевищити наявні здобутки, зробити краще, ніж є; б) добитися найвищого з наявних результатів; в) здійснити розв'язання проблеми, надзавдання, яке ще ніхто не розв’язував, тобто на межі «фантастики»; 6) емоційна забарвленість (натхненність, ейфорійність, упевненість, сумнівність)105.

В. Моляко виділяє загальну й творчу обдарованість. Він пов'язує ці різновиди з успішним виконанням будь-якої операції у часовому та кількісному вимірах: зробити швидше й більше, оригінально й талановито. Учений досліджував вплив фактора часу та часових обмежень, зокрема, на розумову діяльність. Він прийшов до висновку, що в одних людей часові обмеження викликають підвищення активності й досягнення навіть більш високих результатів, аніж за пересічних обставин; інші (їх більше за усе) різною мірою змінюють свою поведінку, знижують результати і не завжди досягають кінцевого розв’язання; на третіх часові обмеження чинять гальмуючий, шоковий вплив, вони входять у стан збентеження, піддаються паніці і більш або менш швидко відмовляються від розв’язання завдання106.

Перспективи психології креативності М. Гнатко вбачає у встановленні та теоретико-емпіричному обґрунтуванні психологічних особливостей, закономірностей, системо-структури процесу трансформації потенційної креативності в креативність актуальну. Адекватне розуміння творчої обдарованості, згідно з дослідженнями М. Гнатко, має передбачати: 1) інтерпретацію творчої обдарованості на основі звуженого тлумачення творчості як активності, під час реалізації котрої породжуються нові, незаперечно соціально значущі матеріальні та духовні цінності; 2) виділення і принципове розведення двох різнорідних метаформ, двох «іпостасей» креативності: потенційної (природженої, «досоціальної») та актуальної («взаємодійно-набутої»,»соціалізованої»); 3) розгляд творчої обдарованості як наближеної до оптимальної інтегрованості системи-констеляції (ансамблю, але аж ніяк не набору, не сукупності) відповідних задатків – у разі потенційної креативності або відповідних здібностей, у разі креативності актуальної107.
1.3.2. Кореляція психічних процесів і художнього результату
Найбільш адекватним засобом вивчення природи креативності виступає системний підхід. Він дає змогу розглянути об'єкт у всіх зовнішніх і внутрішніх зв'язках. Обдарованість як якість особистості відбивається у всіх компонентах її поведінки й діяльності виявляє себе кореляціями з тими індивідуальними властивостями психічних процесів індивідуума (мислення, сприйняття, уявлення, уява, відчуття, емоція, воля, психомоторика, пам'ять, увага), які сприяють досягненню творчих результатів у діяльності. Розглянемо деякі з цих зв'язків.

У сучасній науці виділяють продуктивне й репродуктивне мислення (Г. Ареф'єв, Ю. Бокань, Н. Венгеренко, В. Овчинников, Ю. Плетников, Я. Пономарьов, А. Шулік та ін.). Психологи висунули гіпотезу, відповідно до якої репродуктивна розумова діяльність містить у собі можливість продуктивної розумової діяльності. Співвідношення репродуктивних і продуктивного структурних компонентів створює динаміку творчого потенціалу людини. Розвиток творчості, на думку вчених, іде поступовим домінуванням у діяльності продуктивних дій над репродуктивними й установленням оптимального співвідношення між ними. У процесі творчої діяльності продуктивні дії відіграють випереджальну роль, підпорядковуючи собі весь процес діяльності, спрямовуючи його на досягнення нових результатів108. Активність і самостійність мислення є обов'язковим тлом вияву творчості109. Основними показниками самостійності мислення є: здатність до антиципації (передбачення) і здатність побачити проблему110.

Показниками творчого характеру мислення, згідно з Б. М. Тепловим, є:

- прийняття оперативного правильного рішення;



  • «схильність до ризику», здатність до дії на основі неповних вихідних даних;

  • «практичний розум і геній цілого», і «геній деталей»;

  • сила творчої уяви, генерування нових ідей;

  • уміння аналізувати матеріал, систематизувати його, виділяти істотне, намічати план дії і за потреби миттєво змінювати його111.

Як наголошує Л. Єрмолаєва-Томіна, спираючись на аналіз праць численних авторів, основними ознаками творчого мислення є: швидкість, гнучкість (мінливість) та оригінальність розумової діяльності. Швидкість мислення трактується як багатство й розмаїтість ідей, асоціацій, зв'язків категорій. Гнучкість мислення пояснюється як ступінь відхилення від звичного розв’язку, подолання «бар'єрів» минулого досвіду. Така властивість розумових процесів призводить до активних пошуків невідомого. Оригінальністю мислення створює умови для нешаблонних образів і способів дій, незвичайність, самостійність та унікальність розв’язання розумового завдання; можливість виходити із проблемних ситуацій; актуалізація потрібних знань і вміння виявити нові сторони предмета уведенням його в нові зв'язки112.

С. Рубінштейн, розкриваючи у своїх працях природу так званих загальних здібностей, розуміє під ними сукупність усіх процесів і властивостей свідомості, що складають творчі сили особистості, тобто креативність. Учений підкреслює, що загальний розвиток впливає на формування потенційних властивостей особистості113.

У різноманітті переліку ознак обдарованості неможливо не помітити пильної уваги дослідників до процесу генерування оригінальних, незвичайних ідей. У психологічному аспекті ідея – це завжди процес її народження, функціонування та втілення в тому або іншому результаті мислення. Можна сказати, що виникнення ідеї виявляє творчо-перетворювальний характер мислення. Узагальнюючи ті розвідки, де генерування ідеї виокремлюється як один з основних моментів творчого процесу (Ж. Адамар, Л. Баженов, П. Барсова, Б. Лезін, А. Лук, Б. Мейлах, А. Олексин, Я. Пономарьов, П. Якобсон та ін.)114, ми виділили три основні стадії творчого процесу: стадія зародження ідеї, стадія її усвідомлення та фаза конструктивного втілення. Процес виникнення ідеї сприймається як осяяння (інсайт), натхнення, як незвичайна загостреність почуттів, цілеспрямованість розумової роботи, жвавість уяви. Емоційне піднесення, яке відчуває персона, допомагає відтворювати понятійний досвід, який поєднується з високою інтуїтивною чутливістю.

Обдарованість пов'язана не тільки з діяльністю мислення, але й з іншими процесами та властивостями особистості – сприйняттям, уявою, емоційною сферою тощо. На перцепцію як на головний психічний процес, що регулює творчу діяльність, указують багато вчених (Ф. Баррон, Р. Джонс, А. Кроплей, X. Літтон)115. Вони вирізняють такі особливості сприйняття, характерні для креативів: висока чутливість до субсенсорних подразників; здатність уловлювати неточності, відхилення, незвичайність або унікальність властивостей об'єктів; здатність схоплювати головне, істотне комплексно, синтетично; вміння бачити потенційне, таке, що ще не виявилося; уміння звільнитися від фіксованої настанови, тобто володіння самостійним й неупередженим спонтанним сприйняттям. Креативних особистостей приваблюють невизначені, хаотично-складні об'єкти, з яких вони самостійно відбирають потрібне й значуще116.

Однією з найважливіших характеристик творчості є здатність бачити ціле в різноманітті деталей. Психологія сприймання нагромадила достатньо доказів того, що у звичайному житті більшість людей бачить тільки те, до чого вони готові, відсіваючи факти, які не вписуються у звичні рамки. Творча особистість ніби сканує навколишнє для того, щоб мати найбільш цілісну картину побаченого. Більше того, вона готова до нетривіального пояснення повсякденного. Такий тип мислення зараз називають критичним. Йому властиві незалежність від загальноприйнятих стандартів сприйняття; готовність бачити нове у сталому; гнучкість, тобто можливість зміни власних суджень; інтелектуальний скептицизм – здатність переглядати все незалежно від його значущість для суспільства тощо.

Головною дієвою силою, за допомогою якої відбувається процес творчості, є уява. Її функціонування традиційно розглядається як визначальний компонент творчого процесу (Л. Виготський, С. Рубінштейн)117.

Відомо, що уява так само, як і мислення, значно активізується в проблемних ситуаціях, коли з'являється необхідність пошуку нових рішень. Невизначеність проблемної ситуації уводить уяву в процес діяльності. Вона стимулює пошук розв’язку та створює нові образи118. В уяві ці образи й ідеї постають ніби під іншим кутом зору, з’являються нові акценти в нових несподіваних зв'язках і стосунках. Уяву визначають як процес творчого мислення образами, а продукт творчої уяви має цінність саме як засіб розуміння проблемної ситуації.

Активний творчий процес неможливий поза емоціями. «Почуттєва сфера, – підкреслює М. Амосов, – найважливіший рушій і компонент творчості. Насамперед, почуття є стимуляторами, а виходить, і джерелами енергії, яка необхідна для пошуків і дій»119. Математик і педагог Д. Пойя розглядає емоційну сферу як генератор творчих ідей і пошуку. «Завдання може захопити Вас більше або менше, – говорить Д. Пойя. – Ваше бажання його розв’язати може бути більш-менш сильним, але я стверджую, що поки воно не стане дуже сильним, Ваші плани розв’язати по-справжньому важке завдання будуть незначними»120. Тут підкреслюється та думка, що чим багатша емоційна реакція, тим глибша інтелектуальна робота.

Важливими для нашої розвідки є праці, які підтверджують пряму залежність між емоційним напруженням і рівнем творчого процесу. Наприклад, установлено, що зниження емоційної реактивності веде до падіння творчої активності (Н. Вєтлугіна, Г. Доброхотова); що вплив на стан ендокринної системи призводить до емоційного збідніння, ослаблення вищої нервової діяльності в плані творчої реалізації (М. Петрова); що емоційне ставлення до праці, викликаючи потребу в ній, сприяє розвитку креативності (В. Кіриєнко); що емоції не просто супроводжують розумову діяльність, а є також важливими механізмами, які регулюють пошук, виконуючи при цьому функції евристик121.

Дослідники виділяють різні властивості як «загальні елементи структури здатності до творчості», пропонуючи свої переліки ознак: «незвичайна напруженість уваги, величезна вразливість, сприйнятливість», «інтуїція, могутня фантазія, вигадка, дар передбачення, широта знань», «відхилення від шаблону, оригінальність, ініціативність»122; високий рівень інтелекту, продуктивність, прагнення до самовираження, оригінальність асоціювання думок, неординарний процес мислення, уміле користування прийомами естетичного впливу123; розвинене відчуття нового, гнучкість, нестереотипність та оригінальність мислення, здатність швидко змінювати прийоми дій відповідно до нових умов діяльності124; цілісність сприйняття, здатність до перенесення досвіду, зближення понять, легкість генерування ідей125. Неважко помітити, що перераховані якості, характеризуючи творчі психічні процеси, разом із тим тісно переплітаються з характерологічними ознаками творчої особистості.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconБбк 74. 104(4Укр-4Зап)

«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П icon+ 159. 019: 159. 923 Кондратенко Лариса Олександрівна
...
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П icon“хіх – хх” ббк 63. 3(4Укр)52 Любов Сливка епістолярна спадщина та мемуари

«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconЯрославвеприня к ворожбавітр у поезії Київ 2009 ббк ш6(4Укр)6-5 в 306

«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconБбк 91. 9: 63. 3(4Укр-4М) а-82 Упорядник: Вілкул В. Д
Вілкул В. Д. – зав сектору науково-інформаційної роботи Наукової бібліотеки мну імені В. О. Сухомлинського
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconДавня архітектура українського села. Етнографічний нарис ббк 3. (4Укр) Д18
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України за програмою “Українська книга”
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconІнформаційний бюлетень 84(4Укр)6 ч 46
Чого волошка запишалася [Текст] : повість для молодш шкіл віку / Д. Чередниченко. К.: Грані – Т, 2012. 60 с. іл
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П iconБбк 63. 3(4Укр)52 Юрій Яковлєв роман яросевич – провідний діяч рурп у першій половині 1890-х рр
Русько-української радикальної партії у Галичині. Проаналізовано особливості формування світогляду та становлення суспільно-політичних...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка