Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації



Сторінка13/14
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.89 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

3.4. Властивості рішень і рівень політичної участі

Якості прийнятого рішення щодо політично релевантної поведінки залежать від рівня політичної участі досліджуваного. Як уже зазначалося, різні рівні політичної участі пов’язані з різним баченням переліку пропозицій, наслідків і з формулюванням цілей. Для дослідження цього взаємозв’язку було вивчено рішення лідерів молодіжних політичних організацій.



Метод. Тривимірна шкала якостей рішення в комплексі з коротким опитувальником рівня політичної участі (КОРПУ) використовувалась для вивчення факторів прийняття рішення щодо політичної участі регіональними лідерами молодіжних політичних організацій. Поєднання зазначеної шкали і КОРПУ утворює нову комплексну методику для вивчення прийняття рішень стосовно проявів політичної участі.

В опитувальнику КОРПУ пропонуються дев’ять проблемних ситуацій, які відображають три рівні політичної участі: когнітивно-пізнавальну, вербально-комунікативну та поведінкову.

Під час дослідження кожна ситуація та належна їй шкала оцінки якостей рішення подавалися на окремому аркуші, щоб мінімізувати можливі праймінг-ефекти та ефекти зворотної інгібіції. Комбінація КОРПУ і шкали для визначення властивостей рішення, як правило, не спричиняє труднощів у роботі досліджуваного. Вона демонструє також високу економічність. Розв’язання однієї проблемної ситуації та заповнення шкали оцінки прийнятого рішення займає не більше двох хвилин, що дає змогу застосовувати комбінацію КОРПУ та перелік проблемних ситуацій також у масових опитуваннях.

Досліджувані. Група респондентів складалася з двох підгруп, які належать до різних рівнів політичної участі. До першої підгрупи увійшли 28 осіб з різних областей України. Вони були регіональними лідерами молодіжних організацій однієї з «лівих» парламентських сил і на час проведення дослідження навчалися у м. Києві в школі партійного активу. Вибір такої підгрупи заздалегідь дає підстави очікувати отримання високого рівня політичної участі,
за КОРПУ, практично у кожного з її членів. Разом з цим дослідження за участю регіональних лідерів партійних молодіжних організацій має всі передумови для встановлення критеріальної валідності КОРПУ. Для порівняння було проведено дослідження за участю студентів м. Києва, які утворили другу підгрупу респондентів. Підгрупи були збалансовані за віком і статтю, щоб уникнути впливу додаткових факторів на якість прийнятих рішень. Усі респонденти брали участь у дослідженні добровільно і безкоштовно.

Результати.

Рівень політичної участі. Як і очікувалось, підгрупа політичних лідерів продемонструвала високий рівень політичної участі. Про це свідчать їхні результати згідно з опитувальником КОРПУ в цілому та середні показники активності за кожною з трьох субшкал: вербально-комунікативною, поведінково-вольовою та пізнавально-когнітивною.

Вербально-комунікативна субшкала. З підгрупи 28 досліджуваних за даною субшкалою 25 отримують максимальний бал – 3. Три особи отримують по 2 бали. Такий результат засвідчує високий рівень вербально-комунікативної складової політичної участі в цій групі молодих активістів. Фактично йдеться про виражений переконувально-впливовий рівень прояву вербально-комунікативної складової політичної участі.

Поведінково-вольова субшкала. З 28 осіб 23 отримують найвищу оцінку у 3 бали, п’ять осіб – по 2 бали. Такий результат підтверджує високий рівень вираженості вольової поведінкової складової політичної участі в групі молодих активістів, що маніфестує себе на лідерському, активному рівні.

Пізнавально-когнітивна субшкала. За цією субшкалою 23 досліджувані отримали максимальну оцінку рівня політичної участі – 3 бали. Три респонденти – по 2 бали та один – 1 бал. В цілому результат вказує на високий рівень політичної участі групи, а саме на творчо-аналітичний рівень пізнавально-когнітивної складової політичної участі.

Результати дослідження свідчать про те, що регіональні лідери партійних молодіжних організацій мають усвідомлено-вчинковий рівень політичної участі. Отримані дані вимірювання політичної участі у групі політичних активістів засвідчують також високу критеріальну валідність (КОРПУ), що визначає активістів як осіб з високим рівнем політичної участі за всіма субшкалами. Якщо врахувати, що валідизація за певним критерієм (критеріальна валідизація) виконується за методом контрастних груп, то для завершення оцінки критеріальної валідності КОРПУ було проведено таке саме дослідження з групою студентів Національного технічного університету України «КПІ», які не були лідерами політичних організацій. Дослідження підтвердило нижчий рівень політичної участі у цій групі, за χ2-тестом р<0,01. Показник політичної участі студентства коливався між вибірково-ситуативним і статусно-прагматичним рівнями.



Визначення якостей прийнятого рішення. Розглянемо ступінь суб’єктивно сприйнятої раціональності, екстернальності та стабільності прийнятих рішень, починаючи з лідерів молодіжних регіональних партійних організацій, а саме з їхніх середніх сукупних показників за трьома субшкалами політичної участі. Потім проаналізуємо властивості прийнятих позитивних рішень окремо для кожної із складових політичної участі. Нагадаємо, що кожна із зазначених субшкал має полюси від «-3» до «+3». Наприклад, рішення, що отримують за шкалою раціональності середню оцінку більше 0, розглядатимемо як суб’єктивно раціональні. І навпаки, рішення за цією шкалою з оцінкою менше 0 – як ірраціональні. Так само рішення, що мають оцінку більше 0 за шкалою екстернальності/інтернальності, слід розуміти як суб’єктивно екстернальні, а рішення з оцінкою менше 0 – як інтернально зумовлені. На шкалі стабільності рішення з оцінкою більше 0 є стабільним. Негативна ж оцінка відповідає рішенням, у яких респондент відверто невпевнений та не виключає можливості їхньої зміни.

Позитивні рішення для аналізу було обрано тому, що вони відображають вищий рівень політичної участі і є найбільш типовими для групи лідерів молодіжних політичних організацій. Кількість негативних рішень у цій групі вкрай мала і непридатна для статистичного аналізу. Раціональність рішення для всіх дев’яти ситуацій з КОРПУ описується середньою величиною в 1,209 бала. Лідери молодіжних регіональних осередків партії однозначно надають перевагу раціональним рішенням. При цьому не слід, однак, забувати про соціальну бажаність раціональності. В групі досліджуваних студентів цей показник за всіма дев’ятьма ситуаціями дещо нижчий – 0,93. Середній показник екстернальності для позитивних відповідей щодо всіх трьох складових політичної участі дорівнює у групі лідерів 0,274 бала. Частина рішень сприймаються як інтернальні, а частина – як екстернальні. Для порівняння: студенти мають дещо збільшену екстернальність своїх рішень – 0,471. Це узгоджується з припущенням про вплив інтернальності на соціальну та політичну активність згідно з результатами дослідження (А. Реан), за якими інтернальний локус контролю корелює з соціальною зрілістю та просоціальною поведінкою.

Середня стабільність рішення дорівнює 1,77 бала. Такий показник свідчить про те, що лідери демонструють доволі високий рівень упевненості у своїх рішеннях. Надто високі рівні суб’єктивної раціональності і стабільності рішення створюють передумови для певної ригідності позиції політичних лідерів. Таке поєднання суб’єктивної раціональності і стабільності власного рішення може бути істотною перепоною для організації і плідного ведення політичного діалогу, особливо якщо зазначена констеляція спостерігатиметься і в лідерів інших партій. У групі студентів виявлені нижча середньої раціональність (0,93) та нижчий середній рівень стабільності рішення (1,14).

Розглянемо окремо властивості рішень лідерів молодіжних організацій щодо проявлення кожної із складових політичної участі. Вербально-комунікативна складова політичної участі описується такими параметрами прийняття рішення: раціональність 1,041 бала, екстернальність 0,39 бала та стабільність 1,547 бала. Дещо зменшена раціональність може вказувати на наявність ірраціональних мотивів при комунікації. Ймовірно, що для частини лідерів спілкування саме по собі є джерелом задоволення. Зменшення раціональності для цієї складової відбувається тому, що наслідки від вербально-комунікативної активності не завжди піддаються чіткій формалізації і операціоналізації. Досліджувані студенти, якщо і схиляються до реалізації вербально-комунікативної складової політичної участі, все ж вважають свої дії менш раціональними, більш екстернальними (спричиненими певною політичною чи соціальною подією) та менш стабільними, тобто у них вища готовність відмовитися від таких дій порівняно з лідерами. У студентському середовищі пріоритет надається не політичних подіям, а іншим приводам для комунікації. Поведінково-вольова складова отримала у групі політичних лідерів такі оцінки: раціональність 1,398, екстернальність 0,478 та стабільність 1,892 бала. Стосовно цієї складової, що відображає експліцитні акти політично релевантної поведінки, студенти більше схильні до пасивності. У випадку активних дій їхні рішення зберігають тенденцію до меншої раціональності, більшої екстернальності та меншої стабільності порівняно з групою лідерів. Третя, пізнавально-когнітивна, складова у групі лідерів описується такими показниками: раціональність 1,188, екстернальність -0,047, тобто середня оцінка містить інтернальну складову рішення, стабільність 1,862 бала. Студентська молодь не має вираженої внутрішньої мотивації до реалізації пізнавально-когнітивної складової політичної активності. Спрямованість інтересів студентства відрізняється від спрямованості інтересів політичних лідерів, що відповідає результатам всеукраїнських соціологічних опитувань, за якими лише близько 3% населення проявляють систематичну політичну активність. Тож рішення, що приймалися студентами, і в цьому дослідженні зберегли тенденцію до зменшення раціональності, збільшення екстернальності і меншої стабільності. Це пояснюється незначною суб’єктивною релевантністю політично орієнтованої інформації для реалізації повсякденних потреб молоді.

Результати засвідчують, що серед лідерів як найбільш раціональні сприймаються рішення, що належать до вольової поведінкової компоненти (1,398 бала), дещо нижчу раціональність мають рішення пізнавально-когнітивної складової (1,188 бала) і найменш раціональні рішення, що мають вербально-комунікативну компоненту (1,041 бала). Найбільша раціональність поведінково-вольової компоненти пов’язана з очевидністю для суб’єкта наслідків її реалізації. Лідери молодіжних політичних організацій мають високу впевненість у вірності власних рішень, що виявляється у їхній високій стабільності. Висока суб’єктивна раціональність поведінково-вольової компоненти та впевненість у прийнятому рішенні є однією із запорук лідерства досліджуваних.

Результати переконують, що такий фактор, як екстернальність/інтернальність рішення у своїй середній величині майже наближається до нуля. Це відповідає відхиленню розподілу оцінок власних рішень від нормального, тобто він є біполярний. При цьому майже половина рішень має екстернальний, а решта – інтернальний характер. Цілком закономірно, що рішення, які належать до пізнавально-когнітивної компоненти політичної участі, набувають більшої інтернальності (середня оцінка -0,048 бала) порівняно з іншими складовими політичної активності. Це відповідає внутрішній вмотивованості політичних лідерів щодо збору та опрацювання інформації релевантної для реалізації їхньої політичної активності. Однак це не виключає екстернальні підґрунтя когнітивно-пізнавальної активності лідерів молодіжних політичних організацій, наприклад, через необхідність обґрунтовано реагувати на події політичного життя. У групі ж досліджуваних студентів простежується значно менша інтернальність рішення щодо реалізації політичної участі, якщо взяти до уваги тих студентів, котрі схиляються до активної позиції. Для їхніх рішень властива більша екстернальність (0,471), тобто вони більшою мірою зумовлені перебігом подій політичного життя, що узгоджується з епізодичністю виявлення студентами політичної активності в цілому. Отже, інтернальність та впевненість у власному рішенні стають запорукою лідерства і здатності вести за собою інших людей.


Резюме

Отримані результати підтверджують прийнятність і плідність комбінування шкали екстернальності/раціональності/стабільності рішення із заздалегідь підготовленим переліком релевантних для політичної участі проблемних ситуацій. При цьому перелік ситуацій відповідає досліджуваній поведінці респондентів й уможливлює майже довільну диференціацію аспектів поведінки, завдяки чому може досягатися висока дискримінаційна валідність. Прийняті ж суб’єктом рішення розкривають схильність його діяти у той чи інший спосіб в означених ситуаціях та відображають його суб’єктивне бачення обґрунтованості власних рішень. Завдяки цьому досягається прогностична цінність застосування такої комбінованої методики, яка підсилюється інформацією про якості рішення. Зрозуміло, що комбінування шкали якостей рішення з релевантними для дослідження ситуаціями може застосовуватись не тільки щодо політичної участі, а й в інших галузях.

Знайшло підтвердження припущення про підвищені раціональність, інтернальність та високу суб’єктивну стабільність рішень політичних лідерів, якщо їх порівнювати з рішеннями пересічних студентів. Аналіз властивостей прийняття рішення розкриває зміни, що відбуваються у цьому процесі відповідно до зміни рівня політичної участі суб’єкта. Якщо виходити з порівняння лідерів регіональних партійних осередків зі студентами, то очевидно, що комбінація суб’єктивно сприйнятої раціональності і підвищеної суб’єктивної стабільності власних рішень є одним із факторів, який забезпечує лідерство. При цьому слід зазначити, що підвищені суб’єктивні раціональність і стабільність рішень лідерів не мають чіткого співвідношення з математично розрахованою вірогідністю їхньої оптимальності. В цьому сенсі можна вести мову про визначальну роль суб’єктивного фактора у виокремленні лідерів із сукупної популяції. До того ж особиста переконаність лідерів у власній правоті, яка виявляється у високій суб’єктивній раціональності і стабільность їхніх рішень, з одного боку, може бути фундаментом особистої лідерської позиції в організації, а з другого – перепоною у досягненні компромісу з тими представниками політичних сил, які мають інші погляди.

Фундаментальним видається встановлений взаємозв’язок між раціональністю і стабільністю рішення. Слід зазначити, що результати дослідження підтверджують ідею схильності людини приймати принаймні суб’єктивно раціональні рішення. Суб’єктивна раціональність як важлива властивість прийнятих рішень поєднується з уявленням про ефективність та адаптивність поведінки і, на нашу думку, є відображенням адаптивної поведінкової когніції в розумінні Г.  Гігеренцера, П. Тодда (1999) та Г. Саймона (1982). Суб’єктивна раціональність рішення чи іншої дії вбачається необхідним підґрунтям для їхньої прийнятності і подальшої реалізації. Як ірраціональні сприймаються рішення, спрямовані на втрату активної позиції за наявності особистого інтересу до такої позиції, та рішення, наслідком яких будуть можливі та передбачувані особисті втрати як матеріального, так і нематеріального характеру. В цьому сенсі уявлення про раціональність є важливою когнітивною компонентою забезпечення активності на рівні поведінки.

Позитивна кореляція між суб’єктивною раціональністю і стабільністю рішення свідчить про те, що чим більша раціональність рішення, тим стабільнішим воно видаватиметься суб’єкту. Суб’єкт намагається виглядати раціональним у своїх рішеннях і діях, принаймні перед самим собою. Отже, зміна рівня суб’єктивної раціональності може бути істотним модеруючим фактором як прийняття рішення, так і пов’язаної з ним поведінки. Негативна ж кореляція між екстернальністю, раціональністю і стабільністю рішення відкриває другу змінну для впливу на стабільність рішень. Очевидно, що прийняття екстернально зумовлених рішень знижуватиме їхню стабільність і навіть може супроводжуватись швидким переприйняттям (зміною) рішення за зміни ситуації. В цьому сенсі політичному актору, який формує прийняття рішення інших політичних суб’єктів через створення певних подій та ситуацій, слід зважати на тривалість актуальності зазначених ситуацій і можливий час для переприйняття рішення суб’єктом.

Розподіл якостей рішення з раціональністю, екстернальністю та стабільністю утворює простір для системи цілеспрямованих впливів на прийняття рішення незалежно від рівня політичної участі суб’єкта. При цьому кожна з означених якостей рішення створює окремий вимір можливого впливу. Наприклад, з метою впливу на екстернально означені рішення можуть застосовуватись: зміна інтерпретації зовнішніх подій, пов’язаних з прийняттям рішення; подання інших множин пропозицій або презентація під іншим кутом зору множин пропозицій та наслідків рішення. Інтернально зумовлені рішення можуть зазнавати впливу через апелювання до внутрішніх цінностей та переконань, зміну самопочуття та зміну самопрезентації суб’єкта, співвіднесення аргументації прийняття рішення або його наслідків з особистими почуттями або інтеріалізованими принципами моралі.

Розкриття ірраціональності рішення, яке тільки готується до прийняття, може істотно вплинути як на перебіг його прийняття, так і на кінцевий результат. При цьому слід виходити з того, що суб’єкт прийняття рішення намагатиметься надати своєму рішенню раціональності щонайменше у власному суб’єктивному розумінні або ж розроблятиме обґрунтування рішення, яке забезпечить сприйняття його як раціонального найближчим оточенням, пресою чи електоратом. Формування мультиперспективної раціональності з різними підходами до обчислення вірогідності подій і наслідків може розглядатись як спосіб «обґрунтованого» уповільнення прийняття рішення. Залежно від поставленої мети це може призводити як до простої затримки у часі з прийняттям рішення, так і до формування фокусу уваги на рішенні, яке відповідає інтересам іншої сторони. Не менш цікава для впливу на прийняття рішення така змінна, як суб’єктивна стабільність рішення. Поширення інформації щодо нестабільності рішення може істотно зменшити цінність самого рішення та кількість його прихильників. При цьому рівень стабільності рішення можна змінювати як апелюючи до особистісних рис самого суб’єкта, що прийняв рішення, так і до екстернальних факторів, зміни переліку пропозицій через виявлення нових вірогідних наслідків чи подій. Повертаючись до рішення як функції, що визначається суб’єктивним незадоволенням актуальною ситуацією, переліком пропозицій, цілями, наслідками, підґрунтями та подіями, зазначимо, що кожний з аргументів цієї функції може подаватися з урахуванням його власної екстернальності/інтернальності, раціональності/ірраціональності та стабільності. Як наслідок, розширюється перелік можливих впливів на прийняття рішення та на спосіб його подачі у засобах масової інформації. Наприклад, раціональність, екстернальність та стабільність поставлених при прийнятті рішення цілей можуть бути вирішальними як для кінцевого результату прийняття рішення, так і для його сприйняття іншими суб’єктами.

Отримані результати дослідження відкривають можливість для розробки більш ефективної політичної реклами, підходів до аргументації певної політичної позиції, підготовки нових евристик для прийняття рішення та логічних схем для переконання суб’єкта або формування сумнівів у суб’єкта щодо зайнятої ним позиції. На підставі отриманих результатів можуть розроблятися нові підходи до навчання самого суб’єкта з метою прийняття ним більш раціональних і переконливих рішень.



Література

  1. Baron J. Thinking and deciding / J. Baron. – Cambridge University Press. 2nd ed., 1994. – 590 p.

  2. Bazeman M. H. The relevance of Kahneman and Tversky’s concept of framing to organisational behaviour / M. H. Bazeman // Journal of Management. – 1984. – № 10. − Р. 333–343.

  3. Fagley N. S. The effect of framing on choice: Interactions with risk-taking propensity, cognitive style, and sex. / N. S. Fagley, & P. M. Miller // Personality and Social Psychology Bulletin. – 1990. – № 16. – Р. 496–510.

  4. Fischhoff B. (1983). Predicting frames / B. Fischhoff // Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition. – 1983. – № 9. – Р. 103–116.

  5. Gigerenzer G. On narrow norms and vague heuristics: A reply to Kahneman and Tversky / G. Gigerenzer // Psychological Research. – 1996. – № 103 (3). – P. 592–596.

  6. Gigerenzer G. Simple Heuristics that make us smart / G. Gigerenzer, P. M. Todd. − New York; Oxford : Oxford University Press, 1999. – 416 p.

  7. Husserl E. Husserliana, Gesamte Werke. Band IX, Phänomenologische Psychologie, Den Haag, Martinus Nijhoff, 1962.

  8. Husserl E. Husserliana, Gesamte Werke, Band X : Zur Phänomenologie des inneren Zeitbewusstseins (1893-1917), Den Haag, Martinus Nijhoff, 1962.

  9. James W. The principles of psychology / W. James. 2 Vols. – London, 1890.

  10. Kahneman D. A. Perspective on judgement and choice. Mapping bounded rationality. / D. A. Kahneman // American Psychologist. – 2003. – № 58. – Р. 697–720.

  11. Kahneman D. Prospect theory: An analysis of decision under risk / D. Kahneman, A. Tversky // Econometrica, – 1979. – № 47. – Р. 263–291.

  12. Kahneman D. Choices, values and frames / D. Kahneman, A. Tversky // American Psychologist. – 1984. – № 39. – Р. 341–350.

  13. Rotter G. B. Generalized expectances for internal versus external control of reinforcement / G. B. Rotter // Psychol. Monogr. – 1966. – V. 80. – №1 (whole number).

  14. Simon H. A. Models of bounded rationality / H. A. Simon. Cambridge, MA: MIT Press, 1982.

  15. Tversky A. Availability: A heuristic for judging frequency and probability / A. Tversky, D. Kahneman // Cognitive Psychology, – 1973. – № 5. – Р. 207–232.

  16. Tversky A. Rational choice and the framing of decision / A. Tversky, D. Kahneman // Journal of Business. – 1986 – № 59. – Р. 251–278.

  17. Муздыбаев К. Психология ответственности / К. Муздыбаев. – Л., 1984.

  18. Муздыбаев К. Влияние форм организации труда на ответственность личности на производстве / К. Муздыбаев // Психологический журнал. – 1983. – №3. – С. 61–69.

  19. Полунін О. В. Особливості прийняття рішення політично активною молоддю / О. В. Полунін // Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. статей / [АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін.]. – К. : Міленіум, 2008. – Вип. 19 (22). – С. 213–221.

  20. Реан А. А. Личностная зрелость и социальная практика / А. А. Реан // Теоретические и прикладные вопросы психологии. – СПб., 1995. – Вып.1.

  21. Реан А. А. Проблемы и перспективы развития концепции локуса контроля личности / А. А. Реан // Психологический журнал. – 1998. – № 4. – С. 249–251.

  22. Столин В. В. Самосознание личности / В. В. Столин. – М., 1983.

РОЗДІЛ 4.



ОБ’ЄКТИВНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ
ГОТОВНОСТІ МОЛОДІ ДО ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ


4.1. Вплив сім’ї на формування готовності до політичної участі молоді

4.1.1. Політична соціалізація як процес формування політичної культури

Одним з важливих чинників, що визначає характер, особливості, рівень розвитку політичної участі громадян, є політична культура [24]. Вона включає історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот та окремих індивідів у сфері політики, їх орієнтації, навички, що впливають на політичну поведінку. Зміни у політичній культурі суспільства, на думку І. В. Галактіонової [6], можуть здійснюватися трьома шляхами: 1) підтримка та збереження існуючої політичної культури, в якій доросле покоління є для молодшого контролером за дотриманням процесу передачі норм та поглядів; 2) перетворення та переробка політичної культури, що зумовлено змінами, які відбуваються в усіх сферах суспільного життя; 3) формування нової політичної культури. Останнім шляхом іде й Україна, яка, як і інші країни, отримала можливість самостійного вибору економічної та політичної моделі розвитку.

Збереження, передача, відтворення, трансформація політичної культури здійснюються в процесі політичної соціалізації. У процесі політичної соціалізації формуються уявлення про прийнятні способи політичної поведінки у різних ситуаціях; засвоюються вміння та навички, необхідні для пізнання політичного світу; визначається ставлення до політичної системи; визначаються цілі, яких суб’єкт прагне досягти у процесі політичної участі, та цінності, на які він при цьому спирається, тощо [11].

Джерела, з яких індивід щось дізнається про політику, називаються агентами політичної соціалізації. Вони прямо впливають на формування або трансформування політичної культури. Існують різноманітні підходи до класифікації агентів соціалізації.

В. Стельмах виокремлює два основні підходи до вивчення агентів політичної соціалізації. Прихильники «персоніфікованого» підходу (Г. Дилігенський, О. Шестопал, М. Сазонов, А. Колодій, В. Москаленко) розглядають агентів політичної соціалізації як засіб безпосередньої передачі політичних ідей, поглядів, цінностей. Прихильники «інституціонального» підходу (Г. Алмонд, Дж. Пауелл, Р. Далтон) ототожнюють поняття «агент» (з лат. agens, agentis – діючий) та «інститут» (з лат. institutum – усталення, встановлення, звичай, установа; у суспільних науках під цим поняттям найчастіше розуміється форма організації соціальної практики) і розглядають вплив певних агентів політичної соціалізації (інститутів та організацій) на політичні настанови громадян. До прямих джерел політичної освіти, які спеціально призначені для формування певної політичної культури й досягнення політичних цілей, вони відносять уроки суспільствознавства у школі, діяльність політичних організацій і партій. Серед опосередкованих агентів політичної соціалізації виокремлюють найближче оточення, трудовий колектив [30].

І. В. Галактіонова виокремлює внутрішні та зовнішні джерела політичної соціалізації [6]. До внутрішніх належать: вплив найближчого оточення (сім’я, навчальні заклади, групи однолітків, трудовий колектив), тип того місця, де людина мешкає постійно, особливості психології людини. До зовнішніх – ЗМІ, ідеологія, державний лад, тип економічних відносин, освіта, масова національна культура, державна молодіжна політика, громадянська освіта. Кожне із цих джерел по-своєму впливає на індивіда, його цінності, визначає формування уявлень про світ політики.

У контексті дослідження передумов та чинників формування готовності молоді до політичної участі важливим постає питання щодо детермінант, які б забезпечували успішність політичної соціалізації. Остання, з одного боку, може сприяти збереженню суспільства у ході зміни генерацій, а з другого – трансформації політичної системи задля успішного розвитку суспільства. Яким чином відбувається інтеграція молодих громадян та їх залучення до політичної взаємодії? Яким чином самі громадяни сприймають політичні стереотипи, панують у суспільстві? Чи схильні вони до пасивної інтеріоризації політичних настанов, орієнтацій, цінностей та цілей найближчого оточення (рідних, авторитетних фігур, значущих інших)? Завдяки чому може формуватися схильність та готовність молодих громадян до активної та конструктивної політичної взаємодії? Пошук відповідей на ці та інші питання передбачає аналіз концепцій та моделей політичної соціалізації.

Концепції політичної соціалізації активно розвивалися з другої половини ХХ ст. внаслідок кризи, що охопила політичну систему західного суспільства. Найбільш поширений підхід до трактування соціалізації особи грунтується на поглядах З. Фрейда, згідно з якими в основі розвитку самоконтролю індивіда лежать громадянські настанови. Теоретиками символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) соціалізація розглядається як результат міжособистісного спілкування, а формування особистості відбувається під впливом взаємодії індивіда з довкіллям: людина усвідомлює себе через ідентифікацію з політичною і соціальною групою. Рівень розвитку індивіда визначається широтою та різноманіттям взаємодій, учасником яких він є. Дослідження процесу політичної соціалізації здійснювалося прибічниками моделі «підпорядкування». В основу цієї моделі покладено погляди Т. Гоббса, який розглядав людину як нерозумну, егоїстичну, нездатну подолати свої пристрасті істоту, що прагне влади. Підпорядкування людини монопольній владі, на думку Т. Гоббса, – єдина альтернатива анархії. Процес соціалізації у межах моделі «підпорядкування» розглядається як процес засвоєння індивідом певних поведінкових норм, цілей, цінностей та настанов завдяки дії контролю у формі заохочень та покарань. Особистість у межах цієї моделі розглядається як пасивний суб’єкт впливу, як резервуар, зміст якого заповнюється залежно від впливів владних структур, а її роль як елемента системи вбачається у підтримці системної рівноваги політичної системи. Сучасні прихильники цієї моделі (Д. Белл, С. Ліпсет, Р. Даль) розглядають політичне регулювання як засіб підпорядкування окремої людини державі [26]. Доволі популярною серед сучасних науковців є концепція політичної підтримки, розроблена Д. Істоном і Дж. Деннісом. Політична соціалізація розуміється прихильниками цієї концепції як процес засвоєння індивідом соціальних ролей, прийняття та виконання яких уможливлює його долучення до політичної системи суспільства. Агенти політичної соціалізації відіграють вагому роль у формуванні позитивних настанов особистості щодо політичної системи і структури суспільства, що значною мірою визначає добровільне усвідомлення індивідом легітимності та законності. Інша модель політичної соціалізації – модель «інтересу», згідно з якою саме інтереси громадян визначають перебіг суспільно-політичних процесів у державі. Прихильниками даного підходу громадяни розглядаються як активні суб’єкти політики, а процес політичної соціалізації розуміється як такий, що детермінується взаємодією влади та індивіда. Формування ставлення молоді до політичної системи, з погляду прихильників цієї моделі, відбувається завдяки впливу системи агентів політичної соціалізації. Усвідомлення громадянами власних переваг спільних зусиль відповідно до моделі «інтересу» є вагомим чинником розвитку суспільства.

Узагальнюючи здобутки концепцій та моделей політичної соціалізації, можна стверджувати, що розробники кожної з них зробили значний внесок у сучасне бачення ролі індивіда у процесі політичної соціалізації. Неможливо заперечити значення різноманіття взаємодій, учасником яких є індивід, а також роль ідентифікацій з різноманітними групами у процесі самостановлення людини як суб’єкта політики та значення засвоєння і виконання індивідом соціальних ролей у процесі політичної соціалізації. Беззаперечними також є значення заохочень та покарань у процесі засвоєння поведінкових норм, становлення цілей, політичних цінностей та настанов, з одного боку, та роль громадянських настанов у процесі формування самоконтролю, з другого. Цей бік процесу соціалізації не може розумітися як такий, в якому індивід є пасивним реципієнтом впливів соціальної системи. Результат таких впливів та потенційна міра активності індивіда у цьому процесі зумовлюються низкою чинників – починаючи від характеру впливів та широкого контексту соціально-політичної взаємодії і закінчуючи особистісними якостями індивіда, який є реципієнтом цих впливів.
4.1.2. Сім’я як агент політичної соціалізації

Політична соціалізація починається задовго до того, як людина стає активним суб’єктом політики. Становлення людини як суб’єкта політичної взаємодії бере початок у сім’ї. Дорослі її члени транслюють дітям свої цінності, політичні погляди, демонструють певні варіанти політичної поведінки. Від покоління до покоління в країнах з розвинутою демократією передаються громадянські цінності. В Україні ж, як і в багатьох пострадянських країнах, старше покоління саме ще перебуває у стані формування демократичних цінностей та власного досвіду життя, хоч у перехідному, проте вже в демократичному суспільстві. Звісно, що демократичність нашого суспільства на сучасному етапі його розвитку певною мірою обмежена. Саме від того, як відбуватиметься соціалізація молодого покоління, залежатимуть подальші вектори розвитку суспільства, у тому числі й демократизація.

Політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті не передбачає сприяння вихованню прихильника певних політичних сил (партій). Завдання її полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв «обов’язковий» набір базових цінностей – розуміння своїх прав і свобод, поваги до прав і свобод інших, розуміння своїх обов’язків перед державою і суспільством та очікування щодо виконання суспільством і державою своїх обов’язків перед ним. Зрозуміло, що в ранньому віці про активну політичну соціалізацію особи, її цілеспрямовану політичну просвіту і виховання ще не йдеться, проте передумови формування готовності до участі в політичному житті суспільства, яку людина здійснюватиме в майбутньому, закладаються саме в цей період. Наприклад, у процесі патріотичного виховання сім’я справляє вплив на формування громадянської відповідальності та почуття громадянського обов’язку. Останне виражає усвідомлення своєї належності до держави та суспільства, мотивує на реалізацію «громадянської» поведінки [14].

Реалії сучасного життя є такими, що нерідко провідна спрямованість діяльності батьків зосереджена на економічному забезпеченні сім'ї. При цьому вона реалізується поза межами сім’ї та не включає безпосередньої взаємодії з дітьми. Кількість часу, який батьки проводять разом з дітьми, у переважній більшості сімей незначна. Якщо дітям не вистачає батьківської уваги, вони, починаючи з раннього віку, знаходять додаткові авторитетні фігури чи навіть такі, що заміщують батьків. Джерелами для ідентифікації стають друзі або старші діти, інші дорослі і дуже часто реальні або віртуальні персонажі (герої улюблених комп’ютерних та online-ігор, мультфільмів, серіалів, телешоу; телезірки тощо). Така різновекторність впливів може призводити до формування суперечливих політичних настанов, та й у цілому – до еклектичності політичної свідомості.

Формування громадянина одночасно відбувається під впливом виховання у закладах освіти, зокрема на заняттях суспільствознавства, на уроках історії чи літератури. Іншими чинниками, які впливають на формування громадянина, є: спілкування з групами однолітків, вплив думок учителів на учнів. Слід ураховувати, що агенти соціалізації (сім’я, школа, ЗМІ, оточення) можуть впливати по-різному і навіть мати суперечливий вплив. Проте саме через локальні умови зростання людської особистості в родині та найближчому оточенні відбувається засвоєння політичних ролей [6]. У процесі політичної соціалізації особистості на тих етапах, коли родина ще справляє значний вплив, вона виступає тією призмою, крізь яку відбивається вплив інших, зовнішніх чинників соціалізації.

Формування засад готовності до політичної участі дитини в майбутньому та вектора її майбутньої політичної участі значною мірою визначається ступенем задоволеності батьків своїм становищем у суспільстві, адже суспільні настрої громадян залежать від соціально-економічних умов їхнього життя. За результатами дослідження російського науковця І. Самаркіної, сімейні впливи продовжують виступати призмою, крізь яку відбивається вплив інших чинників соціалізації упродовж усього життя людини [27]. Такий близький до «задоволеності батьків їхнім становищем у суспільстві» чинник, як «лояльність батьків до влади», виявився одним з визначальних чинників перебігу процесів вторинної політичної соціалізації та ресоціалізації. І. Самаркіна довела, що ставлення до влади батьків і збіг або розбіжність їхньої позиції з позицією дітей є одним з чинників, що визначають траєкторію зміни політичної картини світу дорослої людини і міру узгодженості цієї картини з вимогами політичної системи. Дослідниця виходила з того, що ключові події дитинства впливають на формування базової картини світу в процесі первинної соціалізації; подальші трансформації політичної картини світу відбуваються у міру накопичення життєвого досвіду (у процесі вторинної політичної соціалізації) або ж у разі кардинальних змін за короткий час, як правило, під впливом масштабних соціально-політичних подій або процесів (у процесі ресоціалізації). Звернення до методу біографічного інтерв’ю та подальший аналіз індивідуальних біографій дали можливість І. Самаркіній отримати доволі цікаві дані щодо перебігу цих процесів. Виявилось, що за наявності лояльного ставлення до влади у дітей та батьків процес зміни політичної картини світу (у разі суспільних трансформацій) є набагато більш гострим і болючим. Якщо ж людина у дитинстві отримує від батьків «щеплення» нелояльності, перебіг ресоціалізаційних процесів у неї значно пом’якшується, така людина значно легше переживає процеси соціально-економічної адаптації в умовах суспільних змін [27]. Вірогідно, що відсутність у процесі трансформації політичної картини світу значних потрясінь у людей, чиї батьки зробили «щеплення» нелояльності до влади, зумовлюється декількома чинниками. Ймовірно, така нелояльність могла виступати одним із наслідків осмислення та критичного оцінювання батьками існуючої у період первинної соціалізації їхніх дітей владної системи (період радянської влади у вибірці в дослідженні І. Самаркіної). Свідоме виховання батьками рефлексивних навичок у дітей сприяє успішній адаптації у подальшому житті людини на усіх етапах. Звісно, що відсутність лояльності є яскравим прикладом ситуації, коли людина гарантовано отримує «щеплення» проти ілюзій стосовно влади. Проте трансляція батьками яскраво негативного ставлення до влади створює ризик формування у людини відчуття безнадійності або ж безсилля, що може у подальшому призводити до крайнощів у проявах її політичної активності – від повної пасивності до екстремізму.

Неможливо переоцінити роль сім’ї як агента політичної соціалізації. Виступаючи вагомим чинником формування політичної картини світу, сім’я одночасно виконує дуже важливу роль, закладаючи підвалини усієї подальшої суспільно-політичної поведінки людини. Суспільно-політична участь у зрілому віці (як і соціальна активність загалом) є «результуючою» політичної соціалізації, випливає з умов життєдіяльності людини, а також з ідеологічних настанов, позицій, моделей поведінки, які демонстрували значущі представники її найближчого оточення. У цьому контексті значну роль відіграє довіра та задоволеність найближчого оточення рівнем функціонування держави та її інститутів, а також уявлення людини щодо потенційних можливостей її впливу на функціонування цих інституцій, оволодіння стратегіями конструктивної політичної взаємодії.

4.1.3. Роль батьків у формуванні соціально-психологічної готовності дітей до майбутньої політичної участі

Одним з найважливіших завдань політичної соціалізації є виховання готовності до політичної активності. Згідно з концепцією політичної освіти політична активність – це безпосередня участь людей у впорядкуванні життя громади, до якої вони належать [10]. Політична активність та міра долучення людини до суспільно-політичних процесів зумовлюються наявністю у неї відповідних потреб, інтересів та настанов [14]. Діти схильні певною мірою наслідувати політичні цінності та настанови батьків (звісно, таке наслідування переважно має місце у сім’ях, де панує атмосфера взаєморозуміння та взаємоповаги, важливою умовою також є готовність самих батьків «зростати» разом з дитиною і їхня схильність поважати потреби до самостійності та свободи вибору). Якщо батьки мають відповідальну громадянську позицію, ініціюють і долучаються до реальних справ з розбудови громади й держави, вибудовуючи при цьому гарні стосунки з членами власної сім’ї, та є авторитетними фігурами для своїх дітей, можна очікувати, що діти будуть схильні наслідувати батьків, у тому числі їхню настанову на відповідальне ставлення до розбудови власної громади та держави.

Тим часом для здійснення ефективної політичної діяльності людина повинна мати й певні особистісні властивості та характеристики. Зокрема, ефективність суспільної діяльності значною мірою пов’язана зі ступенем розвитку соціального інтересу [7]. Соціальний інтерес, за А. Адлером, – це прагнення до співпраці з іншими людьми задля досягнення спільних цілей [1]. Успішність соціальної (у тому числі суспільно-політичної) взаємодії значною мірою залежить від настанови на співпрацю, готовності шукати можливості для взаємного задоволення інтересів усіх учасників взаємодії, схильності до пошуку компромісів. Щоб здійснювати активну діяльність (і політичну) людині необхідний достатній рівень сформованості соціальних здібностей (до структури яких, на думку О. Власової, належать як світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві стратегії, так і потенціал адекватного сприйняття, відображення, трансформації емоційних компонентів свідомості, мовний, соціально-когнітивний, соціально-конативний потенціал, а також інтегративні системи когнітивно-емоційної активності психіки, які забезпечують спілкування та соціальну поведінку людини) [5]. Неабияке значення для ефективної політичної участі має здатність людини виявляти ініціативу, розв’язувати проблеми власноруч, не покладаючись на активність когось іншого, активно та самостійно обстоювати власні інтереси (у тому числі політичні). Згідно з концепцією Е. Еріксона, формування самостійності та ініціативності значною мірою залежить від успішності проходження дитиною м’язово-анальної та локомоторно-генітальної стадій психосоціального розвитку. М’язово-анальна стадія відповідає віковому проміжку 1-3 роки та полягає у проходженні кризи «автономія – сором та сумніви». В разі успішного проходження цієї стадії закладаються основи самостійності та основи стійкого сприйняття себе як незалежної людини, здатної самостійно приймати рішення [16]. Протягом наступної, локомоторно-генітальної, стадії (у віці 3−6 років) в разі успішного проходження кризи «ініціативність – почуття провини», закладаються основи ініціативності [33]. Якщо батьки схвалюють самостійні дії дитини, вона відчуває підтримку власної ініціативи. Подальшому прояву ініціативи сприяє визнання батьками права дитини на допитливість та творчість. Отже, формування таких важливих особистісних властивостей, як ініціативність, самостійність, а також соціальних здібностей та соціального інтересу значною мірою залежить від родини.

Серед важливих соціальних якостей, особистісних властивостей, які формуються в процесі соціалізації у молодшому шкільному та значною мірою визначають політичну поведінку індивіда у зрілому віці, О. В. Келепко виокремлює такі: відповідальність, упевненість у собі, активність, критичність мислення, толерантність, опора на знання (когнітивний аналіз інформації, рефлексія), здатність до конструктивної взаємодії з іншим (доцільний прояв лідерства, конкуренції, компромісу, підпорядкування) [18]. Дослідниця наголошує на тому, що ці якості є важливими для громадянина демократичної держави. Сімейний мікросоціум зумовлює перебіг первинної соціалізації (у тому числі політичної) і є джерелом формування політичної картини світу. Під впливом особливостей перебігу внутрішньосімейної взаємодії закладаються основи світосприйняття, у тому числі емоційна забарвленість сприйняття оточуючої дійсності [17].



Атмосфера у батьківській сім’ї, моделі поведінки, які демонструють батьки, визначають формування особистісних властивостей дитини. Неабияке значення має тип сімейного середовища, в якому вона виховується. Т. Ф. Алексєєнко виокремлює чотири типи сімейного середовища [2]. Зокрема, «середовище догматизму» створює умови для формування порядних, працьовитих, спрямованих, духовно стійких, проте пасивних людей. Якщо дитина виховується в «середовищі задоволеності життям», вона самостійно обирає собі шлях, орієнтуючись на книги, фільми, розмови, зустрічі, власні життєві враження. Як наслідок, складно передбачити, якою стане дитина. Життя людей у «середовищі успіху і кар’єри» базується на холодному розрахунку, адже вони живуть з упевненістю, що все купується або продається. Проте діти, які виховуються в такому середовищі, можуть бути несхожими на своїх батьків. В «ідейному середовищі» виховуються ініціативні люди, здатні з повагою ставитися до думки інших (звісно, окрім випадків фанатичного ставлення до певних ідей). В реальному житті у «чистому» вигляді певний тип сімейного середовища трапляється нечасто. Скоріше, існують змішані типи. Найбільш оптимальним (чи навіть ідеальним, на наш погляд) варіантом сімейного середовища видається таке, в якому культивується відповідальне ставлення до свого внеску в добробут не лише сім’ї, а й своєї спільноти, демонструється та виховується вміння знаходити баланс між піклуванням про себе, свої інтереси та шанобливим ставленням до інтересів інших у сукупності з формуванням навичок співпраці та мотивації до співпраці. Важливим також видається виховання у дітей цілеспрямованості, аналітичних, комунікативних навичок, вміння планувати своє життя, висловлювати та обстоювати власну позицію.

Вагомий вплив справляє сім’я на готовність людини до політичної участі в майбутньому, на формування політичної рефлексії [22]. Важливим, на думку Н. Михальченко, тут виявляється цілеспрямоване та систематичне вирішення таких завдань: а) плекання у дітей любові до рідних та інших людей; б) навіювання атмосфери підтримки свого народу, дотримання заповідей дідів та прадідів, наступності поколінь; в) підтримка прагнення членів родини берегти народні традиції і звичаї, примножувати загальнонаціональні багатства; г) розвиток у кожного почуттів національної гідності і гордості, формування свідомості і самосвідомості, виховання дітей як патріотів і громадян, творців своєї долі та борців за інтереси українського народу; д) схвалення і збагачення дитячого вміння пишатися славою своїх предків, готовність захищати честь свого народу; е) плекання в дітей пошани до рідної мови, культури, краю, природи, Батьківщини.


4.1.4. Особливості трансгенераційної передачі досвіду політичної участі

Результати дослідження трансгенераційних механізмів передачі досвіду політичної участі, проведеного американськими вченими [41], підтвердили: чим вищий ступінь освіченості батьків, тим ефективніше їм вдається сформувати «політично стимулююче середовище» та забезпечити політичне виховання в межах сім’ї. Загалом політично активні батьки зазвичай виступають рольовою моделлю для своїх дітей. При цьому ступінь освіченості людини виявився більш сильним предиктором політичної участі, ніж політична стимуляція, яку вона отримувала вдома, будучи дитиною. Проте обидва ці чинники доволі тісно пов’язані з такими показниками психологічного долучення до політичного життя, як політичний інтерес, політична ефективність та політична поінформованість [41].

Як засвідчив порівняльний аналіз політичної участі молоді у восьми країнах ЄС (проведений віденським Інститутом соціальних досліджень та аналізу, Австрія), політично активні батьки мають дітей, які більше цікавляться політикою та демонструють більшу довіру до політичних інститутів. За результатами цього дослідження встановлено, що політична соціалізація сім’ї найбільш ефективна стосовно політичних настроїв та ідеологічних орієнтацій молодих людей. Однолітки найефективніше впливають на політичну поведінку молодих людей. Тобто, механізми передачі політичних атитюдів забезпечуються скоріше вертикальними соціалізаційними процесами (міжпоколінна передача), а політична поведінка – горизонтальними соціалізаційними процесами (передача у межах одного покоління). Щодо впливу школи, то чим активніша молодь у школі, тим активніша вона й поза школою та після її закінчення. Можливість соціальної участі у школі посилює інтерес молоді до політики, навіть якщо структури розрізняються в різних країнах [38]. Отже, ставлення батьків до політичного життя, конкретних політичних подій та їхніх учасників має визначний вплив на політичну участь дітей. Забезпечуючи поінформованість дітей щодо політичних інститутів і політичних подій та заохочуючи соціальну активність дітей у школі, батьки стимулюють подальшу потенційну політичну участь дітей у майбутньому. Умовами ефективності такого забезпечення інформацією та заохочення, на нашу думку, є довіра, взаєморозуміння батьків та дітей, вміння батьків зрозуміти нахили та інтереси дітей, соціально-психологічна та психолого-педагогічна компетентність батьків.

Відзначаючи наявність зарубіжних досліджень, присвячених впливу сім’ї на формування передумов готовності до політичної участі молоді у майбутньому, слід зауважити майже повну відсутність вітчизняних досліджень, які б розкривали зв’язок між політичною участю дітей та батьків. Метою емпіричного дослідження, проведеного нами, було встановлення зв’язку між рівнем політичної участі молодих людей та рівнем політичної участі їхніх батьків, а також між рівнем соціальної активності підлітків та рівнем політичної участі їхніх батьків.

У дослідженні взяли участь 52 особи (19 дівчат та 33 юнаки віком 18–27 років), з яких 29 були керівниками регіональних молодіжних політичних організацій, а решта час від часу брала участь у політичних акціях.

Для встановлення рівня політичної участі в групі молодим людям пропонувався комплекс запитань, що відображають рівень їхньої політичної участі («Індекс політичної участі», розроблений Е. Клюєнко [19]). В основу комплексу покладено рівні політичної участі – від пасивного до активного. З метою оцінки впливу сім’ї на формування схильності індивіда до політичної участі досліджуваним пропонувалося оцінити членів своєї сім’ї за параметрами, визначеними в «Індексі політичної участі».

Кореляційний аналіз дав змогу встановити, що рівень політичної участі юнаків та дівчат корелює з рівнем політичної участі батька (sig=0,003, rs = 0,444). Також була встановлена кореляція між індексом політичної участі й тим, наскільки батьки заохочували прояви суспільної активності (sig=0,002, rs = 0,381) та сприяли формуванню інтересу молодих людей до перебігу політичного життя суспільства (sig=0,004, rs = 0,361).

У процесі дослідження встановлено, що в групі юнаків та дівчат з високим рівнем політичної активності, високий рівень соціального інтересу мають 15% респондентів, середній – 53%, а низький – 32%. В результаті контент-аналізу відповідей досліджуваних на відкриті запитання отримано цікаві дані щодо особливостей базових мотивів політичної участі у підгрупах з високим, низьким та середнім рівнем соціального інтересу.

Зокрема, в групі з високим рівнем соціального інтересу домінуючими мотивуючими чинниками, які зумовили участь молоді у політичному житті, виявилися такі: переконаність, що обрана ними партія допоможе їм обстоювати власні інтереси; бажання щось змінити, поліпшити власне життя і життя оточуючих; бажання брати участь у суспільному житті, від розмов перейти до справи, застосувати власну силу з метою усунення несправедливості в інтересах кожної людини, для майбутнього України, молоді і наших дітей. Всі ці прагнення мають характерні особливості, вони засновані на внутрішній референції при прийнятті рішень і спрямовані на поліпшення як власного, так і суспільного життя; засновані на бажаннях, інтересах та переконаннях, які мають позитивно-стверджувальне, творче забарвлення.

В групі з середнім рівнем соціального інтересу домінував протестний мотив – протест проти економічної, політичної нестабільності, обраного в країні політичного курсу, постійного обману, деградації населення, втрати економічного потенціалу, зниження життєвого рівня населення, проти людей, які живуть за принципом «моя хата з краю»; проти фальсифікації історії країни, політичного знущання над нашим народом; тих, що обдурюють, розвалюють економіку, сільське господарство; протест проти несправедливості в суспільстві, сьогоднішнього становища в країні, «проти буржуїв». Спільним для всіх цих мотивів є їх діяльнісне спрямування, орієнтація на усунення зовнішньо зумовлених негативних факторів. Окрім протестних мотивів, у міру зниження рівня соціального інтересу, проявилися мотиви жалощів, співчуття до батьків, матерів та старшого покоління, які страждають через прагнення політичних діячів до самозбагачення; неможливості бути осторонь; жалості до нашої країни. Також у цій групі був представлений мотив афіліації (приєднання) та захоплення – «вступила разом з сестрою», «батько був моїм наставником», «захоплювався якостями членів партії».

У групі з низьким рівнем соціального інтересу виявився такий мотив, як прагнення самоствердження: «спробувати себе в чомусь новому», «довести собі, що здатен на серйозну роботу, що потрібен суспільству», «якщо не я, то хто?». Характерною особливістю відповідей представників цієї підгрупи на запитання, яким чином батьки намагалися передавати політичні знання, є те, що доволі часто акцентувалася самостійність прийняття рішення щодо політичної активності; висловлювалося твердження щодо прийняття цього рішення на основі власних висновків та аналізу того, що відбувається, і навіть наголошувалося на тому, що «батьки ніколи свою думку не нав’язували».

Враховуючи, що ступінь розвитку соціального інтересу впливає на ефективність суспільної діяльності, можна припустити, що політична діяльність є тим ефективнішою, чим вищим є соціальний інтерес. Це припущення добре узгоджується з отриманими даними щодо особливостей мотивації політичної участі осіб з різним рівнем соціального інтересу. Участь у політичному житті, зумовлена мотиваційними чинниками, які засновані на внутрішній референції при прийнятті рішень, несуть позитивно-стверджувальне, творче забарвлення та спрямовані на поліпшення як власного, так і суспільного життя, імовірно, буде більш ефективною та спонукатиме до творчої діяльності на користь суспільства порівняно з участю, зумовленою протестними мотивами, жалістю, мотивами афіліації або ж прагненнями самоствердження. Сприяючи формуванню у дітей соціального інтересу, батьки, відповідно, закладають фундамент для їхньої ефективної та конструктивної суспільно-корисної політичної участі у майбутньому.


4.1.5. Вплив батьків на електоральну активність у юнацькому віці

Участь молоді у виборах є предметом обговорень та досліджень як одна з необхідних форм політичної участі в демократичних країнах. Зазвичай у більшості західних країн сім’я і школа виховують молодих людей «активними громадянами», які знають свої права, обов’язки та здатні зрозуміти механізми функціонування державних і політичних інститутів. Враховуючи, що демократії базуються та підтримуються саме завдяки участі громадян, неучасть або низька ймовірність участі однієї з груп (в даному випадку молоді) у виборах може означати, що погляди цієї групи населення не представлені у владі.

Масштабне дослідження, спрямоване на виявлення того, які чинники визначають участь молоді у голосуванні та звідки молодь отримує необхідну для цього інформацію, було проведене зарубіжними науковцями [39]. Дослідження мало на меті виявлення зв’язків між участю у виборах (голосуванні) та впливом сім’ї, школи, інших соціальних і психологічних чинників. Однією з важливих цілей дослідження було встановлення значення голосування та інших форм активного громадянства для молоді. З’ясувалося, що більшість учасників розглядають політику доволі вузько, зводячи її до парламентської політики.

Як підтвердили результати дослідження [39], хлопці й дівчата, які проживають у країнах з розвинутою демократією, отримують інформацію насамперед від інших членів сім’ї, а вже потім з телепрограм, з газет, від вчителів, слухаючи радіо, від інших дорослих, друзів, з книг, від братів та сестер, з інтернету, журналів та від церкви (у порядку зменшення). Батьки є набагато більш важливим джерелом інформації про голосування порівняно з інтернетом, який виявився істотно менш значним. Дослідники також намагалися встановити, наскільки кожне з джерел інформації впливає на намір досліджуваних проголосувати. Виявилось, що найбільш значущими джерелами інформації для прийняття рішення про участь у голосуванні є ЗМІ та батьки. Частина учасників дослідження відзначили, що політика майже ніколи або ж дуже рідко обговорювалася у їхніх сім’ях. З погляду самих опитуваних, це пов’язано з тим, що їхні батьки не зацікавлені політикою або ж просто небагато про неї знають. Частина досліджуваних відзначали, що недостатність їхнього інтересу до політики пов’язана з сімейним оточенням, в якому не приділяється достатньо уваги (або ж навіть уникається) обговорення політики. Зрозуміло, що недостатнє інформування батьками своїх дітей про політику не сприяє формуванню готовності дітей до подальшої політичної участі. У цьому контексті важливим є питання щодо наявності у самих батьків ресурсів задля передачі інформації дітям та шляхів забезпечення їх цими ресурсами.

У багатьох сім’ях політика обговорюється часто. Частина досліджуваних з таких сімей підтримують політичні погляди своїх батьків. Проте деякі юнаки та дівчата відзначили, що таке обговорення засмучувало їх. В даному випадку, як наголошують автори дослідження, важливу роль відіграє сам метод передачі політичних знань. Зокрема, коли дискусії з батьками можна вважати однобокими, фанатичними або вони відбуваються у формі лекцій, учасники таких дискусій не цінують їх. Незначна частина досліджуваних відзначали, що їхня власна активність стосовно політики була результатом позитивної взаємодії з політично обізнаними батьками. Частина учасників дослідження відзначили готовність батьків прислухатися до поглядів, які відрізняються від їхніх власних, а також те, що ентузіазм стосовно політики сприймався ними позитивно [39]. Отже, винятково важливу роль, окрім власне політичної обізнаності батьків, відіграють стратегії, які використовують батьки під час комунікації з дітьми щодо політики, здатність батьків до діалогу та власне побудова ними взаємодії з дітьми на принципах поваги до позицій та думок дітей, толерантного ставлення до відмінностей у поглядах.

Частина досліджуваних, у чиїх сім’ях політика обговорювалася, відзначили, що молоді люди є пасивними накопичувачами і відтворювачами поглядів своїх батьків. Ті, хто дотримуються таких поглядів, дуже рідко у своїх висловлюваннях використовували займенник «я». Їхні висловлювання можна віднести скоріше до загального процесу передачі знань, аніж до особистого досвіду. Коли ж учасники дослідження, в сім’ях яких обговорювалася політика, описували спосіб, у який вони отримували знання, картина здебільшого відрізнялася від простої моделі передачі знань «згори донизу». Процес не просто зводився до передачі знань «згори донизу»; навпаки, учасники описували себе як активно долучених до цього процесу [39]. Вміння батьків взаємодіяти з дітьми у спосіб, коли діти є активними учасниками процесу отримання знань про політику, може бути пов’язане зі схильністю та готовністю батьків до суб’єкт-суб’єктної взаємодії з дітьми, що передбачає розгляд дітей як активних учасників цього процесу та відповідну стимуляцію батьками активності дітей, у тому числі у процесі передачі-здобуття знань. Дитячо-батьківська взаємодія, побудована на принципах суб’єктності, сприяє формуванню активної життєвої позиції людини у різних сферах життя, у тому числі, потенційно, у сфері політики. Ймовірно, практика активної участі у процесі здобуття знань про політику може розглядатися як основа майбутньої свідомої активної позиції на теренах політики, що включає настанову на активність у плані вибору вектора політичної взаємодії, сутності власної суспільно-політичної позиції (на відміну від «сліпого» слідування за кимось іншим та здійснення вибору, спираючись на те, що інша авторитетна фігура вважає правильним та доцільним). Настанова на активну роль у процесі здійснення власного життєвого вибору (у тому числі політичного) є передумовою успішної життєвої адаптації.

Результати іншого дослідження, проведеного тими самими дослідниками, засвідчили, що молоді люди схильні розглядати голосування як марну трату часу та нецікаву справу [40]. Дослідники намагалися виявити, наскільки комунікація із сім’єю щодо інформації про голосування впливає на ці негативні атитюди. Задля цього спершу треба було встановити, як тісно збільшення джерел інформації про голосування пов’язане з наміром проголосувати. Виявилося, що чим більше молоді люди визнають вплив батьків на результати голосування, тим більше вони самі схильні проголосувати. Далі дослідники мали на меті встановити, наскільки зростання кількості інформації від батьків впливає на більш позитивне ставлення до голосування. Результати дослідження переконують, що чим вищою є схильність молодих людей підтверджувати вплив сім’ї на їхні атитюди стосовно голосування, тим більш позитивно вони ставляться до голосування, тим більш вони відчувають себе готовими проголосувати [40]. Отже, хоч і не всі батьки впливають на політичні атитюди своїх дітей та їхню політичну участь, ті з батьків, які все ж таки впливають, здійснюють більшою мірою позитивний вплив, сприяючи формуванню готовності молоді до політичної участі.

Дослідники також прагнули встановити, який обсяг інформації (знань) стосовно участі у виборах та голосуванні учасники дослідження отримали зі свого сімейного середовища, а також чого саме вони навчилися. Лише половина опитуваної молоді відзначила достатність знань задля того, щоб зрозуміти партійну систему й політичні теми та проголосувати. Результати цього дослідження виявили, що більшість юнаків та дівчат не отримували від батьків жодної інформації, окрім знань стосовно процесуальних аспектів волевиявлення та реєстрації задля участі у виборах (заповнення реєстраційної форми) 40]. Тобто участь у виборах зводилася лише до обов’язкової бюрократичної процедури і не розглядалася батьками як можливість передати дітям знання про будь-який з аспектів демократії.

Як засвідчують результати досліджень, проведених лабораторією психології політичної участі Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, значна частина вітчизняної молоді схильна сприймати політику як «справи парламентські» або «справи політиків» і несхильна відносити до сфери політики діяльність її власної громади. Інформування батьками своїх дітей щодо їхнього безпосереднього залучення до політичного життя (звісно, починаючи з відповідного віку), у тому числі як представників певної громади, котрі потенційно можуть займати активну політичну позицію, беручи на себе відповідальність за вирішення тих чи інших питань, видається важливим чинником політичної участі молоді. При цьому варто зазначити, що вплив батьків на формування уявлень дітей щодо політичного життя та їхнього місця у ньому значною мірою визначається особливостями політичної картини світу самих батьків, їхніми уявленнями щодо власного місця та ролі у політичному житті на рівні як суспільства, так і громади. До того ж суто «інформування» може виявитися недостатнім для виховання зрілої та відповідальної громадянської позиції, готовності до її активного вияву у формі конструктивної політичної участі, неабияке значення має власний приклад батьків чи інших значущих людей.

Узагальнюючи аналіз проведеного нами дослідження, доходимо таких висновків:



  • становлення людини як суб’єкта політичної взаємодії починається у сім’ї. Дорослі члени сім’ї транслюють дітям свої цінності, політичні погляди, демонструють певні зразки політичної поведінки. Виступаючи вагомим чинником формування політичної картини світу, сім’я одночасно закладає підвалини подальшої суспільно-політичної поведінки молодої людини;

  • сім’я впливає на формування громадянської відповідальності та почуття громадянського обов’язку. Сімейне середовище, в якому культивується відповідальне ставлення до свого внеску у добробут не лише сім’ї, а й усієї спільноти, демонструється та виховується вміння знаходити баланс між піклуванням про себе, свої інтереси та шанобливим ставленням до інтересів інших, видається найбільш сприятливим з погляду формування засад громадянської відповідальності та готовності до зрілих форм суспільно-політичної участі;

  • вплив батьків на формування уявлень дітей щодо політичного життя та їхнього місця у ньому значною мірою визначається особливостями політичної картини світу самих батьків, їхніми уявленнями про власні місце та роль у політичному житті на рівні як суспільства, так і громади. На власному прикладі батьки можуть сприяти формуванню у дітей суб’єктної політичної позиції, що передбачає готовність до взяття на себе відповідальності, активних дій, спрямованих на вирішення тих чи інших питань добробуту громади. Власний приклад політичної участі та активної громадянської позиції батьків чи інших значущих людей нерідко відіграє більш важливу роль у формуванні готовності дітей до політичної участі в майбутньому порівняно з передачею інформації щодо політичного життя суспільства та участі у ньому;

  • політична стимуляція, яку дитина/підліток отримувала у сім’ї, значною мірою пов’язана з такими показниками психологічної долученості до політичного життя, як політичний інтерес, політична ефективність та політична поінформованість. Здійснюючи хоча б мінімальну просвіту дітей щодо сутності функціонування владних інституцій, обговорюючи з дітьми політичні події, заохочуючи соціальну активність дітей у школі, батьки стимулюють подальшу їхню потенційну політичну участь у майбутньому. Соціально-психологічними умовами, які сприяють засвоєнню інформації, є довіра, взаєморозуміння батьків та дітей, соціально-психологічна та психолого-педагогічна компетентність батьків;

  • дитячо-батьківська взаємодія, побудована на принципах суб’єктності, сприяє формуванню активної життєвої позиції людини у різних сферах життя, зокрема, у сфері політики. Заохочення батьками активної позиції дітей у процесі здобуття знань про політику сприяє формуванню зародків майбутньої свідомої активної позиції у сфері політики. Йдеться насамперед про настанову на активність у виборі вектора політичної взаємодії, сутності власної суспільно-політичної позиції (на противагу «сліпому» слідуванню за кимось іншим та здійснення вибору з огляду на те, що інша авторитетна особа вважає правильним та доцільним). Настанова на активну роль у процесі здійснення власного життєвого вибору (у тому числі політичного) є передумовою успішної життєвої адаптації;

  • формування значної кількості важливих для подальшого активного соціального (і політичного) життя особистісних якостей, таких як ініціативність, самостійність, відповідальність, толерантність, упевненість у собі, активність, а також критичність мислення, здатність до конструктивної взаємодії з іншими, соціальний інтерес тощо, значною мірою залежить від впливів сім’ї, особливо у дитинстві (у дошкільному та молодшому шкільному віці). Неабияке значення має сприяння батьків формуванню навичок співпраці та мотивації до співпраці. Виховуючи соціальний інтерес у дітей, батьки закладають підвалини ефективної та конструктивної суспільно-корисної політичної участі молодого покоління у майбутньому.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconМіністерство освіти, науки, молоді та спорту України Відділ освіти,молоді та спорту Хмельницької рда
Основне завдання сучасної середньої загальноосвітньої школи – дати молодому поколінні глибокі, міцні знання з точних наук, виробити...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconСекція мовознавство гендерні чинники в політичному дискурсі
...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconАнотація дисципліни
У ній виділяється низка напрямів: політико-психологічні аспекти макрополітичних явищ; психологічні особливості політичних систем;...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconГромадськість у функціонуванні судової влади кравчук валентина Миколаївна
Конституції України, та принципу участі громадян в управлінні державними справами, встановленого ст. 38 Конституції України, важливими...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconТема політичні наслідки Другої світової війни для України
Плани семінарських занять з курсу «Політична історія України» для студентів 4 курсу факультету журналістики


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка