Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації



Сторінка5/14
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Перелік емпіричних індикаторів (суджень про себе) для восьми різних за характером форм залученості в політику:

1. Залучення до політико-ідеологічних комунікацій (контакти, відносини з політичними акторами): «Контактуєте (спілкуєтеся) з активістами громадсько-політичних рухів, партій».

2. Експресивно-вербальна залученість («висловлювання в розмовах): «Говоріть про політику, обговорюйте політичні проблеми».

3. Неінституціональні практики залученості (неасоційована діяльність на користь політичних акторів): «Робить що-небудь на користь якогось суспільно-політичного руху або партії (або на користь політика, депутата)».

4. Пізнавальна залученість (споживання інформації про політику зі ЗМІ): «Чи читаєте про політику в газетах, дивитеся, слухаєте теле- і радіопередачі про політику».

5. Вплив на формування думок у малих групах (пропаганда та агітація засвоєної суспільно-політичної позиції): «Намагаєтеся переконати друзів, родичів у правоті своєї думки, поглядів».

6. Інституційні практики залученості (членство в громадянських, політичних об’єднаннях, асоціаціях тощо): «Чи є членом суспільно-політичного руху або партії і чи реально берете участь в їхній діяльності».

7. Залучення, мотивоване «проблемною ситуацією (відносини з політичними акторами для «вирішення питань»): «Звертаюся до представників влади, депутатів для розв’язання якої-небудь проблеми».

8. Електоральна залученість: «Завжди беру участь у виборах» [цит. за: 27, с. 46].

При розробці опитувальника ми виходили з того, що політична активність охоплює усі форми реалізації політичного інтересу людини, що проявляється на пізнавально-когнітивному, вербально-комунікативному та поведінковому рівнях. Враховуючи запропоноване визначення політичної участі як усвідомлене здійснення соціальної ролі члена громадянського суспільства, спрямованої на досягнення суспільно значущих цілей та впливу на політичні процеси, методикою оцінюються рівні політичної активності, вищими щаблями яких є політична участь. Індикаторами форм залучення в політику було взято активність: громадянську (соціально-політичну), електоральну, протестну.



Громадянська активність характеризується наявністю інтересу до політичних подій у країні, який реалізується участю в дискусіях, у пошуку необхідної інформації, політичних подіях, діяльності певних політичних або громадських організацій.

Електоральна активність свідчить про бажання здійснювати діяльність, пов’язану з виборами до владних структур, проведенням передвиборних кампаній.

Протестна активність – готовність брати участь в акціях, що спрямовані на усунення діючої влади, втілення змін в існуючому політичному устрої.

Усі типи політичної активності можуть бути реалізовані в конкретних політичних акціях та діях (поведінкова складова). Активність, що реалізується в аналізі політичної інформації, її пошуку, прийнятті рішення щодо вибору форм політичної поведінки, віднесена нами до когнітивної складової політичної активності. Участь у дискусіях, обговореннях, залученість до політико-ідеологічних комунікацій віднесена до вербально-комунікативної складової.

Стандартизацію та перевірку валідності та надійності методики здійснено на вибірці студентів ВНЗ у кількості 350 осіб.

При проведенні процедури стандартизації, окрім власного опитувальника, використовувались: «Методика дослідження інтерактивної спрямованості старшокласників» (Т. О. Вольфовська); «Методика дослідження основних тенденцій політичної ідентичності старшокласників» (О. Скнар); опитувальник ОПС – «Особливості політичної соціалізації» (Є. В. Чорний).

Розроблений нами опитувальник оцінки рівня політичної активності (ОРПА) складається з 27 тверджень, рівно розподілених за трьома складовими та трьома формами політичної активності. На етапі конструювання опитувальника здійснювалась змістовна валідизація із залученням експертів, після чого методом контрастних груп встановлювалась критеріальна валідність опитувальника. Для валідизації використовувалась також кореляція з результатами опитування за методиками шкалограмування Л. Гуттмана та методикою Є. В. Чорного «Особливості політичної соціалізації», які також вимірюють політичну активність. Надійність методики оцінювалась методом ретесту на репрезентативній вибірці з 48 осіб, для різних складових політичної активності вона коливалася в інтервалі 0,67 – 0,82. На етапі пілотажного дослідження щодо розроблених методик були проведені необхідні процедури стандартизації.

Запропонована методика дає можливість визначити:



  • загальний показник політичної активності;

  • формовияви політичної активності: суспільно-політичну, електоральну, протестну;

  • складові політичної участі: вербально-комунікативну, когнітивну, поведінкову.

Аналіз результатів виявив, що різні вікові категорії молоді демонструють низькі та середні показники прояву окремих складових політичної участі порівняно з лідерами молодіжних політичних організацій. Загальний рівень політичної активності студентів перших курсів нижчий, ніж студентів старших курсів. Поведінкова складова політичної активності (ПА) у студентської молоді менша, ніж вербально-комунікативна (ВКА) та когнітивна (КА). Лідери молодіжних політичних організацій мають високий загальний рівень політичної участі та однаково високі показники за трьома складовими, поведінкова складова переважає вербально-комунікативну та когнітивну (див. діаграму 1.1).



Діаграма 1.1. Показники загального рівня та складових
політичної активності різних категорій молоді, %
(за ОРПА)
Порівняльний аналіз результатів прояву різних форм політичної активності (суспільно-політичної, електоральної, протестної) виявив, що протестна активність (ПрА) у всіх категорій молоді вища за суспільно-політичну (СА) та електоральну (ЕА). Найвищі показники у лідерів молодіжних політичних організацій (див. діаграму 1.2).



Діаграма 1.2. Показники загального рівня та форм
політичної участі різних категорій молоді, %
(за ОРПА)
В подальшому опитувальник рівнів політичної активності
(ОРПА) використовувався як базовий для розробки методики прийняття рішень щодо політичної участі та встановлення взаємозв’язку показників політичної активності з психологічними факторами, що їх детермінують, а саме: мотивами політичної участі, стереотипами ідеологічної свідомості молоді.
Резюме

З огляду на попередній аналіз проблем політичної участі молоді доходимо висновку, що в арсеналі політичної поведінки сучасної молоді найчастіше присутні ті форми, які застосовуються для протидії владі та корекції її політичного курсу.

Ці показники політичної поведінки молоді свідчать про високий рівень недовіри до владних інституцій, несформованість навичок ефективної участі в політичному житті суспільства та інтересу до нього.

Молоді люди не готові «вбудовуватися» в соціальні структури та громадські об’єднання, які мають на меті конструктивну взаємодію з владою та регулярну участь у суспільно-політичних процесах.



Сучасна українська молодь не має чітко означеної настанови на самостійну, активну, відповідальну громадську діяльність, хоча готова до активних дій.

Література

  1. Адорно Т. Типы и синдромы. Методологический подход: главы из книги «Авторитарная личность» / Т. Адорно // Социс. − 1993. − № 3. − С. 42–48.

  2. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Полис (Политические исследования) – 1992. − №4.

  3. Арбластер Е. Ключові ідеї демократії // Демократія. Антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 41–78.

  4. Баталов Э. Я. Идея демократии в Америке XX в. / Э. Я. Баталов // США, Канада. Экономика. Политика. Культура. – 2006. − №4. – С. 3–26.

  5. Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества / Э. Я. Баталов ; отв. ред. Ю. А. Замошкин. − М. : Наука, 1990. − 252 с.

  6. Белов Г. А. Политология : учебное пособие / Г. А. Белов. – М. : ЧеРо, 1996.− С. 304.

  7. Білоус І. Політична активність молоді: форми вияву та особливості трансформації / І. Білоус // Соціальна психологія. – 2007. – Вип. 2. – С. 101–112.

  8. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії : монографія / І. В. Бортніков. – Луцьк : РВВ «Вежа», 2007. – 524 с.

  9. Бортніков В. І. Деякі проблеми політичної участі громадян в умовах демократичного транзиту / В. І. Бортніков, В. Троценко // Політичний менеджмент. – 2009. − №1.– С. 3–15.

  10. Васютинський В. Про особливості електорального самовизначення громадян України / Вадим Васютинський  // Укр. варіанти. – 1998. – С. 37–41.

  11. Величковский Б. М. Современные когнитивные теории / Б. М. Величковский. − М. : Академия, 1982.

  12. Гозман Л. Я. Политическая психология / Л. Я. Гозман, Е. Б. Шестопал. – Ростов н/Д : Феникс, 1996. – 445 с.

  13. Головаха Е. И. Тpансфоpмиpующееся общество. Опыт социологического монитоpинга в Укpаине / Е. И. Головаха. – К., 1996. – 142 с.

  14. Головаха Е. И. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии / Головаха Е. И., Бекешкина И. Э., Небоженко В. С. – К. : Наукова думка, 1992. – 128 с.

  15. Головаха Е. И. Социальное безумие. История, теория и современная практика / Е. И. Головаха, Н. В. Панина. – К. : Абрис, 1994. – 163 с.

  16. Головаха Є. І. Революційна недоцільність / Є. І. Головаха // Тиждень. – 2008. – № 13(22). – 28 березня – 3 квітня. – С. 16–17.

  17. Гончаров Д. В. Теория политического участия / Д. В. Гончаров. – М. : Юрист, 1997. – 208 с.

  18. Гозман Л. Я. Политическая психология / Л. Я. Гозман, Е. Б. Шестопал. − Ростов н/Д : Феникс, 1996. – 448 с.

  19. Даль Р. О демократии / Р.  Даль ; [пер. с англ]. – М. : Аспект-Пресс, 2000. – 204 с.

  20. Дегтярев А. Основы политической теории / А. Дегтярев. − Высшая школа, 1998. – 239 с.

  21. Джанда К. Трудным путем демократии: процесс государственного управления в США / Джанда К., Берри Д. М., Голдман Д., Хула К. В. / [пер. с англ.]. – М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2006. – 256 с.

  22. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология : учебное пособие для высших учебных заведений / Г. Г. Дилигенский. − М. : Новая школа, 1996. – 352 с.

  23. Дудник О. В. Жизненные стратегии как инструмент анализа трансформирующегося общества // Идеи, гипотезы, поиск : сб. статей по материалам 8-й науч. конф. аспирантов, соискателей и молодых исследователей Север. междунар. ун-та. Секция «Общественные науки». − Магадан : Изд-во СМУ, 2001.

  24. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества / Р. Инглхарт // Полис. − 1997. − № 4. − С. 6–32.

  25. Іванова Н. Ю. Людина і політика : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.]. / Н. Ю. Іванова; за ред. О. В. Бабнікової, В. П. Горбатенка. − К. : Вид. центр «Академія», 2001. − С. 168–179.

  26. Каазе М. О политическом действии и не только / М.  Каазе [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.politex.info/content/view/308/.

  27. Клюєнко Є. Політична участь: теорія, методологія та вимірювання із застосування методу шкалограмування за Гурманом / Є. Клюєнко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – №4. – С. 46–72.

  28. Майнхейм К. Человек и общество в эпоху преобразования / [пер. с нем. и англ.]. – М. : Юрист, 1994. – С. 277–411.

  29. Мелешкина Е. Ю. Политическое поведение / Е. Ю. Мелешкина // Политический процесс: основные аспекты и способы анализа : сб. учеб. материалов. – М. : ИНФРА-М; Весь мир, 2001. – С. 152–171.

  30. Найдьонова Л. А. Розвиток громадянського суспільства як участь у колективних діях спільнот / Л. А. Найдьонова // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. – К. : Міленіум, 2008. – Вип. 7.С. 33–49.

  31. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии : учебное пособие [для вузов]. – Екатеринбург : Деловая книга, 2001. – 496 с.

  32. Ольшанский Д. В. Политическая психология / Д. В. Ольшанский. – СПб., Питер, 2002. − 576 с. : ил.

  33. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс [Електронний ресурс] : − Режим доступу : http://vishnyakov.pp.ru/lib/glava1.htm.

  34. Пирен М. И. Основи політичної психології: навч. посібник / М. И. Пирен. – К. : Міленіум, 2003. – 418 с.

  35. Слюсаревський М. М. Політична участь як особливий «зріз» політичної поведінки / М. М. Слюсаревський // Політичний менеджмент. − 2009. – №5(38). – С. 8–18.

  36. Социальная психология: учеб. пособие [под ред. А. Л. Журавлева]. – М. : ПЕР СЭ, 2002. – 351 с. – (Серия: «Высшее психологическое образование»).

  37. Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні: суспільно-політична література / [ред. С. ДМаксименко]. – К. : Укранський центр політичного менеджменту, 2003. – 512 с.

  38. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор: учеб. пособ. для студентов политологов / Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р.; науч. ред. : М. В. Ильин, А. Ю. Мельвиль.; сокр. пер. с англ. яз. 7-го изд.. – М. : Аспект-Пресс, 2002. – 537 с.

  39. Фрейд З. Я и Оно : хрестоматия по истории психологии / Зигмунд Фрейд. − М. : МГУ, 1980. − 400 с.

  40. Фрейд З. Томас Вудро Вильсон: 28-й президент США : Психологическое исследование / З. Фрейд, У. Буллит. − М. : Прогресс, 1992. − 362 с.

  41. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия / Ю. Хабермас // Вестник Московского ун-та. − 1993. − №4. − С.43–63.

  42. Чолій С. М. Психологічні аспекти вивчення громадської діяльності молоді / С. М. Чолій // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: зб. наук. праць / [за заг. ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. П. П. Горностай, Л. О. Кияшко, Л. А. Найдьонова]. – К. : Міленіум, 2008. – Вип. 7. – 316 с.

  43. Шляхтун П. П. Політологія. Теорія та історія політичної науки: підруч. для студ. вузів / П. П. Шляхтун – К. : Либідь, 2002. – 573 с.

  44. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія / Й. Шумпетер [пер. з англ.]. – К. : Основи, 1995. – 528 с.

  45. Ядов В. А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности / В. А. Ядов // Методологические проблемы социальной психологии. − М. : Наука, 1975. – С. 89–105.

  46. Allport G. W. Personality: A Psichological Interpretation / G. W. Allport. – New York, 1937. – P. 70–77.

  47. Almand G. The Civic Culture / G. Almand, S. Verba. – Boston, 1965.

  48. Apter D. E. Introduction to Political Analysis./ D. E. Apter. – Cambrige, 1977. – 358 p.

  49. Gygax Gary. Advanced Dungeons & Dragons, Dungeon Masters Guide / Gary Gygax. –Lake. – Geneva, WI : TSR, 1979.

  50. Himmelweit H. How Voters Decide? / H. Himmelweit. – London, 1981. – P.  460.

  51. Laswell H. Psychopathology and Politics / H. Laswell. − Chicago, 1931. − P. 128.

  52. Lipset S. M. Political Man. The Social Bases of Politics / S. M. Lipset. – Baltimore, 1981. – P. 16–22.

  53. Milbrath L. Political Participation / L. Milbrath // The Handbook of Political Behavior / Ed. By S.Long. – N.Y., 1965. – Vol. 4. – P. 198–207.

  54. Verba S. Participation and political equality / Verba S., Nie N., Kim J. − Cambrige University Press, 1978. – 388 p.

  55. International Encyclopedia of the Social Science. – N.Y., 1968. – P. 101.

РОЗДІЛ 2.



ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ВПЛИВУ
НА ПОЛІТИЧНУ АКТИВНІСТЬ МОЛОДІ

2.1. Ідеологічні настанови та стереотипи свідомості як регулятори політичної поведінки молоді

2.1.1. Роль настановних явищ психіки у формуванні суспільно-політичної свідомості молоді

Сучасні глобальні зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, тією чи іншою мірою зачіпають кожну окрему людину, зумовлюють потребу адекватних змін у громадській свідомості. Теза про необхідність зміни старих стереотипів у всіх сферах людської діяльності вже стала звичною і її актуальність не викликає сумнівів. Однак, ми є свідками того, наскільки складно відбуваються зміни у свідомості людей. Це пояснюється, на нашу думку, психологічними законами існування індивіда, а також загальними закономірностями регуляції діяльності на рівні "надсвідомих і


надіндивідуальних" явищ, до яких можна віднести соціально-політичні настанови і стереотипи [2].

Актуальність проблематики визначається значущістю процесу стереотипізації як механізму адаптації людини у соціальному просторі, що постійно трансформується, та важливістю формування неупереджених характеристик в оцінці особистістю громадсько-політичних явищ. Особливе значення це має для молоді, яка робить перші кроки на шляху політичної соціалізації та формування політичної свідомості. Молода людина має демонструвати свої вміння об’єктивно оцінювати інформацію, аналізувати ситуацію та самостійно приймати рішення, здійснювати свій політичний вибір у складних умовах. При розгляді проблеми слід виходити зі співвідношення понять психологічної, соціальної та політичної настанов (атитюдів), необхідного для проведення дослідження.



Поняття психологічної настанови. Найбільш загальними, що визначають позицію людини та її взаємовідносини зі світом, є психологічні настанови особистості, безпосередньо пов'язані з генетично і перинатально детермінованими психічними орієнтаціями. Психологічна настанова в широкому сенсі – це зумовлений первинними психічними реакціями, базовими психічними орієнтаціями і початковим батьківським програмуванням механізм самоактуалізації особистості в навколишньому світі [74].

До психологічних настанов особистості можна віднести, наприклад, настанову на активність чи пасивність у взаємодії зі світом, конфлікт або компроміс, агресію або підпорядкування, що виробляють активну самостійну або споживацьку позицію, тощо. Психологічні настанови корегують у процесі життя, зокрема під впливом виховання, соціальних умов розвитку особистості, особливостей її оточення, але через дуже значну роль генетично успадкованих чинників формування складно піддаються цілеспрямованим впливам.



Поняття соціальної настанови. На відміну від психологічних, соціальні настанови особистості, сформовані переважно на їх основі, набагато більше визначаються факторами, що проявляються на ранній стадії людського життя, особливо в дитячому та юнацькому віці. До них відносять насамперед початкове батьківське програмування, вплив традицій сім'ї та її соціального оточення, вплив школи і спільноти однолітків.

З огляду на зазначене соціальні настанови особистості значною мірою визначаються як їхнім соціальним походженням, так і належністю людини до того чи іншого покоління (віковий фактор). В основу соціальної настанови особистості, на нашу думку, покладено уявлення про такий собі "потрібний образ" навколишнього світу, місце і роль конкретної особистості в цьому нормативному світі. Це уявлення про належне, що формується у процесі становлення особистості, визначає її ставлення до існуючих суспільних реалій як відповідне або ж таке, що суперечить певній настанові. Так само поведінку людини в суспільстві розглядають з погляду її відповідності чи суперечності нормі поведінки за тих чи тих обставин, що визначається соціальною настановою.

Соціальні настанови, на відміну від набагато більш індивідуально зумовлених психологічних, зазнають величезного впливу панівних у суспільстві поглядів, традицій, ідеологічних доктрин і положень.

Аналогом «соціальної настанови» в англомовних психологічних дослідженнях є атитюд, під яким розуміють схильність суб’єкта до певного сприймання соціальних об’єктів (ситуацій), їх оцінювання та відповідних дій [63].



Поняття політичної настанови. Для досягнення цілей роботи важливо сформулювати поняття політичної настанови і по можливості чітко визначити особливості, що відрізняють її від поняття соціальної настанови. Справа в тому, що в найбільш широкому сенсі політичні настанови можна розглядати як частину соціальних, проте, на нашу думку, частину дуже специфічну і значною мірою автономну. У загальному вигляді співвідношення понять психологічна, соціальна і політична настанова особистості може бути представлене в такому вигляді (див. рисунок 2.1):


Рис.2.1. Співвідношення понять «психологічна», «соціальна»
і «політична» настанова

Політична настанова є найбільш яскраво виражений, чітко усвідомлений різновид соціальних настанов особистості, що визначає методологію приведення соціальної реальності до нормативів соціальних потреб людини. Політична настанова виникає із загальних соціальних настанов особистості. Інакше кажучи, політичні настанови визначають причини та способи діяльності (або бездіяльності) людини задля досягнення тих суспільних норм і того суспільного статусу, які задані його соціальними настановами.

Слід, мабуть, домовитися про те, що в такій активній формі політичні настанови притаманні тільки особистості, яка хоча б на мінімальному рівні політично себе самоусвідомлює. Особистість зовсім аполітична політичні настанови має в імпліцитній, неявній формі, серед інших соціальних настанов. Це, однак, не означає, що вони взагалі не можуть проявитися у випадку, наприклад, раптової і навіть вимушеної активації особистості в плані політичного самовизначення. Історія дає чимало таких прикладів.

У вітчизняній соціальній психології розробка проблем настанови спирається на концепцію Д. Н. Узнадзе про настанови; спорідненими поняттями є поняття «ставлення особистості» (В. М. Мясищев), «спрямованість особистості» (Л. І. Божович), «особистісне значення» (О. М. Леонтьєв). Соціальні настанови розглядаються В. О. Ядовим як один з рівнів ієрархічної системи диспозицій (орієнтацій, які попереджують поведінку) особистості [87].

Функції настанови багато в чому схожі з функціями стереотипу. Зокрема, настанова:

а) визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер діяльності, виступає механізмом її стабілізації, що дає змогу зберегти її спрямованість в умовах, які безперервно змінюються;

б) звільняє суб'єкт від необхідності ухвалювати рішення й довільно контролювати хід дій у стандартних ситуаціях, що траплялися раніше;

в) може виступати як чинник, що зумовлює інертність, відсталість діяльності й ускладнює пристосування суб'єкта до нових ситуацій.

Структура соціальної настанови включає ті ж компоненти, що і стереотип: когнітивний – усвідомлення об'єкта; афективний – емоційне забарвлення об'єкта; поведінковий – послідовна поведінка щодо об'єкта.

Соціальний стереотип деякі дослідники настановних явищ розуміють як «тип соціальної установки», ціннісної (значущої') для даної особистості, чітко і стійко вираженої (фіксованої), суб'єктивно існуючої як стійкий образ». Чимало вчених відносять стереотипи до специфічної групи настанов (нарівні із забобонами). Узагальнюючи різні погляди, можна виокремити такі характеристики стереотипів:


  • стереотипи є категоріальними узагальненнями – часто дуже широкими, перебільшеними або спрощеними;

  • стереотипи є переконаннями, загальними для певної групи людей у суспільстві, звичайно пов'язаними з уявленнями про соціально-психологічні або антропологічні характеристики інших суспільних груп;

  • стереотипи, будучи системою переконань і настанов, прийнятих заздалегідь, формуються через соціальний досвід;

  • стереотипи відносно стійкі й складно піддаються змінам
    [37, с. 11].

Починаючи з другої половини минулого століття, теоретичний аналіз підходів до вивчення упереджень та стереотипів здійснювався у різних напрямах:

  • соціально-біхевіористський (У. Ліппманн, Р. О. Хара);

  • психологічний (Т. В. Адорно, М. Хоркхаймер);

  • символічно-інтеракційний (Т. Шибутані, Д. К. Девіс);

  • феноменологічний (Е. У. Вайнекі);

  • загальнотеоретичний та історичний (А. Шафф, А. Барциковський ) тощо.

Найбільш чітко основні функції стереотипів визначає Г. Теджфел:

1) когнітивні (відбір соціальної інформації, схематизація, спрощення);

2) ціннісно-захисні (створення позитивного «Я-образу»);

3) ідеологізуючі (формування та підтримка групової ідеології);



4) ідентифікаційні (створення позитивного групового «Ми-образу»).

Соціальний та політичний стереотипи розглядають як різновид соціального настановлення і визначають як активне дійове ставлення суб’єкта до політичних об’єктів – партій, державних і політичних діячів, політичних проблем тощо [47, с. 9].

Ці настановлення, з одного боку, «автоматизують», а з другого – стабілізують політичну поведінку. У стандартних умовах вони звільняють суб’єкта від необхідності повсякчас довільно контролювати і планувати свої дії, щоразу приймати рішення з одного й того ж питання. Завдяки політичним атитюдам поведінка індивідів і груп набуває відносно стійкого характеру, що дає змогу прогнозувати її (шляхом вивчення політичних атитюдів) і певною мірою впливати на неї. Водночас атитюди можуть зумовлювати і певну інертність політичної поведінки, нездатність суб’єкта змінити її, зважаючи на нові реалії, тверезо обміркувати ситуацію і відкорегувати її сприймання [49].

Суспільно-політичне життя як один із специфічних видів людської діяльності у багатьох своїх виявах розгортається на рівнях далеких від розуміння та інтересів, що безпосередньо усвідомлюються більшістю членів суспільства. У цих умовах настанови-потреби, що стосуються політики і суспільного устрою, слугують необхідним засобом психологічного включення маси в суспільно-політичне життя. Так, багато виборців, які мають доволі поверхове уявлення про діяльність різних партій або кандидатів, часто віддають свій голос залежно від позитивних або негативних настанов стосовно певних кандидатур. У цьому значенні соціально-політичні настанови грають специфічну роль компенсатора когнітивного дефіциту, моделюючи реакцію людей не тільки на знайомі, а й на невизначені суспільно-політичні ситуації. Настанови, що отримуються в готовому вигляді із соціального досвіду і культури – один з найважливіших компонентів суспільно-політичної свідомості людини. При цьому виробити своє унікальне ставлення до суспільної і політичної дійсності практично неможливо внаслідок безлічі об'єктивних причин і закономірностей соціалізації особистості.

Настановні явища в структурі психіки, як і інші психічні процеси, опосередковані соціально виробленими еталонами-узагальненнями, що несуть у собі сукупний суспільний досвід. Носіями цього досвіду є передусім семантичні структури мови. Формою фіксації досвіду можуть виступати символи, ритуали, стилі поведінки тощо. В індивідуальному досвіді суб'єкта формою його упорядкування є категоризація (стереотипізація), яка здійснюється шляхом трансформації і привласнення індивідом категорій та еталонів суспільної свідомості. Механізм стереотипізації спрямований на зберігання, передачу й акумуляцію впорядкованої і відібраної соціальної інформації. Таким чином, стереотипи можна вважати однією з ланок, що пов'язують індивідуальну свідомість із колективним свідомим та колективним несвідомим.

Вважається, що колективне несвідоме може виявлятися у масовій поведінці двох видів, що відрізняються. Перший зводиться до однорідних одноманітних оцінок і дій, що з'єднують індивідів у цілісну монолітну масу на основі загального для всіх членів колективного несвідомого. Звичайно це відбувається внаслідок зараження значного числа людей схожими емоційними станами і масовими настроями. Другий вид масової поведінки, де важливу роль також відіграє колективне несвідоме, навпаки, пов'язаний з такими обставинами, де емоційні потрясіння не з'єднують, а роз'єднують людей.

Стереотипи формуються у процесі соціалізації індивіда як результат засвоєння певних типів поведінки і сприйняття. Якщо представити сукупність засвоєних реакцій, навичок, типів поведінки у вигляді набору стереотипів, то «пусковим механізмом», що приводить у дію той чи той стереотип, має бути настанова.
2.1.2. Неусвідомлені психічні явища, що впливають на політичну поведінку

Дослідники, які працюють в галузях соціології та політології, соціальної та політичної психології (Є. І. Головаха, О. А. Донченко, В. П. Казміренко, Н. В. Паніна, М. М. Слюсаревський, П. М. Шихерев, В. Ф. Петренко, В. О. Ядов та ін.), виявили важливе місце та роль підсвідомих психічних явищ (настанови, стереотипи, архетипи) в структурі ідеологічної свідомості.



У структурі колективного несвідомого усталені стереотипи можна вважати одним з раціональних елементів, що знаходяться, у певному розумінні, ближче до вершини «піраміди» настановних надсвідомих явищ психіки. В основі піраміди лежать архетипи – ірраціональні структурні елементи людської психіки, приховані в глибинах колективного несвідомого, загального для всього людства. Можливий розгляд архетипу як своєрідного «успадкованого стереотипу», однак, на думку К. Юнга, він стає видимий лише тоді, коли оформлений відповідним змістом [84, с.56]. У цьому значенні архетип можна порівняти з кристалічними ґратами, які самі по собі не мають матеріального існування, а є лише можливістю репрезентації, яка дана апріорно. Характерними для архетипу є такі особливості:

  • зв'язок архетипу з базовими біосоціальними потребами – орієнтації в навколишньому середовищі, збереження себе, роду;

  • повторюваність архетипної поведінки у становленні соціуму, визначених соціальних груп та індивідуальному розвитку людини;

  • формування архетипу в надрах архаїчного мислення, у контексті первинних форм суспільно-історичного досвіду.

К. Юнг, що визначив архетипи як загальні апріорні схеми поведінки, особливі надособистісні засоби сприйняття і реагування, відзначав «власне спонукальну специфічну енергію» архетипу. Розглядаючи з цієї позиції такі поняття, як архетип, стереотип, настанова, можна передбачити, що їхні відмінності полягають саме в енергетичній складовій. Імовірно, в архетипі як більш давній структурі зосереджена більша кількість енергетичної сили, менша – у стереотипі і фіксованій настанові, а в настановах актуальних як найбільш рухливих структурах енергія, у деякому розумінні, розпорошена. В залежності від цієї енергетичної сили перебуває рівень стійкості психічних структур, якими, насамперед, є стереотипи. Ця психічна сила, як коріння та стовбур рослини, забезпечує напрям формування психіки людини та наповнення змістом її свідомих та неусвідомлюваних структур, вплив на вибір форм поведінки, зокрема політичної.

Найбільш потужний і тривалий вплив на психіку та поведінку людини здійснюється архетипами, тобто підсвідомими явищами, які є тим енергетично-інформаційним запасом психічного, що час від часу актуалізується в самопізнанні, спілкуванні, діяльності, зокрема політичній. У дослідженні О. А. Донченко описано основні архетипи національного підсвідомого, деякі з них можуть бути регуляторами соціальної та політичної поведінки:

  • архетип «вічного учня»;

  • архетип «героїзованого злочинця»;

  • архетип обрядовості та імітативності;

  • архетип «вічного повернення»;

  • архетип долі;

  • архетип ідеалізаціі старовини;

  • архетип тотожності істини і влади;

  • архетип «вічної правди» [27, с. 170–171].

Актуалізація архетипу «вічного учня» на індивідуальному рівні призводить до того, що формується гіпертрофований інфантилізм, зростає потреба в опіці і контролі, зникають почуття відповідальності, потреба в самодетермінації та вияви ініціативи. Індивід втрачає всілякий стимул до самовдосконалення, до збільшення життєвої продуктивності. Ідеалу все одно не досягти, тому і самореалізація «розтягується» в часі, до похилого віку включно. В той же час літні люди, відчуваючи постійну фрустрацію і загрозу з боку молодого покоління, намагаються поховати всіляку ініціативу.

Антитезою покірливого учня є злочинець-девіант (архетип «героїзованого злочинця»), який приваблює обивателя тим, що не грає чужі ролі та є самим собою. Легітимізація злочинності у масовій свідомості є водночас проявом протесту решти суспільства проти експлуатативної стратегії політичної еліти.

Архетип обрядовості та імітативності блокує цілеспрямовану активність творчого змісту, і там, де відсутні елементи гри, візантійський психотип стає іпохондричним і сумним або просто деструктивним.

Актуалізація архетипу «вічного повернення» дорівнює визнанню після смерті, геній може розраховувати на славу лише після того, як його винесуть уперед ногами.

Архетип долі змушує на ірраціонально-героїчні вчинки в екстремальних умовах і пасивне очікування у повсякденні. Прожити життя тут означає відмежуватися від відповідальності за нього.

Архетип ідеалізації старовини заважає соціуму навчатися на старих помилках та змушує грати у старі ігри під новими гаслами.

Архетип тотожності істини і влади спирається на принцип «Хто сильніший – той правий» і стає лейтмотивом усього суспільного життя, а покладання на владу істини дає можливість втекти від реальності та відповідальності за неї.

Актуалізація архетипу «вічна правда» робить людину пасивною, бо якщо така правда є чимось незмінним, то вона не потребує активних дій [27].

На відміну від архетипів, які є складовою національного підсвідомого, стереотипи здебільшого формуються під дією соціальних реалій. Психологи, політологи, соціологи виокремлюють низку стерео­типів політичного мислення сучасних молодих людей, що описані в дослідженні М. В. Тоби:

1. Стереотип панполітизму – помилкова настанова на те, що політична доцільність має незаперечний пріоритет щодо законів, міркувань економічної ефективності та соціально-культурних критеріїв розвитку суспільства. Переважна більшість молодих людей вважають, що політичні інтереси належать винятково до сфери політичної влади, а економічні та соціокультурні відносини не сприймаються ними як сфера реалізації політико-культурних потреб суспільства.

2. Стереотип консервативності, що зумовлює підтримку молоддю авторитету сильної державної влади. У масовій молодіжній свідомості держава ототожнюється з інтересами всього суспільства, тоді як партії, рухи – із приватними інтересами тих чи інших верств населення. Відповідно, у політичному мисленні сучасних юнаків та дівчат переважає орієнтація не на властиві демократії права особи, свободу, опозиційність, а на такі цінності, як порядок, обов'язок, дисципліна.

3. Стереотип політичної інертності – політичні й соціальні події підганяються під якісь ідеальні схеми без урахування їхнього реального змісту та результату.

4. Стереотип домінантного сприйняття політичних реалій, який полягає у прагненні молоді уникати проблематизації політичного життя, зводити його складнощі й суперечності до простих альтернатив. Домінантність сприйняття політики породжує однобічні політичні оцінки та інтерпретації з боку молоді.

5. Стереотип гетерогенності, фрагментарності в політичному мисленні, коли існують різні молодіжні субкультури, навіть із протилежними ціннісними орієнтаціями (наприклад, відмінності між західними і східними перспективами розвитку Української держави) [73, с. 54].

В соціології та соціальній психології немає усталених поглядів на роль стереотипів у регуляції свідомості та поведінки людей. Сам собою стереотип як спрощене схематизоване уявлення про різні об’єкти соціального світу, в якому існує індивід, не має однозначно позитивної або негативної ролі у процесах соціальної адаптації. Справедливість таких поглядів можна відобразити на прикладі класичного стереотипу «політика – брудна справа». Людина з таким переконанням намагається не брати участі у політичному житті суспільства вона, з одного боку, має менше шансів втратити свою моральну бездоганність, а з другого – ризикує передати керівництво долею не лише суспільства, а й своєю тим самим «брудним політикам». Інший стереотип «моя хата з краю», що робить соціальну позицію індивіда пасивною, дуже вигідний для будь-якої тоталітарної влади. А чи задовольняє така влада саму людину?

Порівняно довго у політичній свідомості формувався стереотип руху вперед як процесу перемоги протидіючих соціальних сил. Кожна соціальна дія розумілась як боротьба – якщо не з кимось, то за щось: за врожай, за єдність, за будь-яку іншу ідею. Масовість цього стереотипу соціологи відчули, визначаючи інформаційні преференції молоді. Серед усіх проблем найбільший інтерес у молоді викликали ті, в яких фігурувало слово «боротьба». Стереотип «боротьби як творення» змушує людей сприймати навколишній світ як перешкоду на шляху до мети, а один одного – як товаришів або ворогів у змаганні з неідеальним оточенням. На думку С. П. Кара-Мурзи, ніде в довкіллі немає такої стратегії виживання, де цінності боротьби є більш значущими, ніж цінності творення [35].

За умов нестабільності перехідного суспільства люди, які безпосередньо не зазнавали порушення своїх прав, не вірять, що у разі необхідності суспільство гарантує захист їхніх прав та інтересів. Сформувався навіть відповідний стереотип загрози: «Звернення до офіційних інстанцій створює більше перешкод, ніж користі». Стереотип «безуспішності» проявляється у відмові людей від спільної роботи з різними інстанціями у разі порушення їхніх прав.

Небезпечність наслідків тоталітаризму пов’язана з політичним стереотипом, в основу якого покладено принцип «руйнування заради будівництва», коли способом досягнення цілей виступає боротьба з реальними або вигаданими ворогами. За умов сучасної політичної боротьби цей стереотип стає ледь не головним інструментом стимуляції політичної активності мас [18].
2.1.3. Емпіричні дослідження репрезентації у свідомості молоді соціально-ідеологічних настанов та стереотипів

З метою дослідження рівня усвідомлення молоддю демократичних цінностей нами було проведено емпіричне дослідження за участю 150 студентів середніх та вищих навчальних закладів. Застосовувалися методи «словесних асоціацій» та «глибинного інтерв’ю», які в психології використовуються для вивчення культурних норм, семантичних систем і соціальних репрезентацій різних явищ. У ході дослідження респонденти у відповідь на запропоновані слова-стимули одразу ж, не розмірковуючи, повинні були висловити те, що спало їм на думку. Респондентам пропонувалося 30 політичних і економічних понять (їх перелік складався за допомогою групи експертів).



Політичні й економічні терміни, що пропонувалися у серії «Словесні асоціації».

1. Громадянство 16. Ринкова економіка

2. Диктатура 17. Командна економіка

3. Закон і порядок 18. Демократія

4. Влада 19. Права особистості

5. Конституція 20. Воля

6. Парламент 21. Рівність

7. Політичні партії 22. Справедливість

8. Профспілки 23. Особиста безпека

9. Уряд 24. Процвітання

10. Опозиція 25. Свобода слова

11. Засоби масової інформації 26. Перебудова

12. Церква/релігія 27. Капіталізм

13. Суспільна думка 28. Соціалізм

14. Ідеологія 29. Комунізм

15. Індивідуальна воля 30. Націоналізм

Особлива увага в процесі глибинного інтерв’ю приділялася ключовим поняттям – «демократія», «процвітання», «влада». Респондентами були названі ознаки демократії, що зводилися до верховенства права і свободи людини, лише деякі (4%) з опитаних припускали, що свобода неодмінно передбачає відповідальність. З наведеного фрагмента кластерного аналізу випливає висновок, що термін «демократія» утворює кластер разом із «свободою», «індивідуальною волею», «правами особистості».

Як з'ясувалося, опитані розуміють поняття демократії, але при цьому наполягають, що не бачать ії у своєму реальному житті. На їхню думку, це пов’язано з некомпетентністю і бюрократією влади, а політичні лідери сприймаються як люди, що вирішують свої фінансові і соціальні проблеми за допомогою політичної влади. Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що сутність соціально-ідеологічних понять детермінована сприйняттям політичної й економічної систем, в умовах яких живуть люди. А той факт, що єдиний кластер з поняттям «демократія» утворюють поняття «свобода», «воля», «права особистості», свідчить про те, що сучасні демократичні зміни сприймаються молоддю з позиції споживача прав і свобод, а не з позиції суб’єкта, який має не тільки права, а ще й відповідальність (див. рисунок 2.2).



Рис. 2.2. Фрагмент кластерного аналізу, %
Поняття «демократія» не пов’язується респондентами з термінами, що означають гноблення (влада, диктатура, командна економіка). Також з'ясувалося, що близько 80 % респондентів не пов'язують демократичні вияви з «націоналізмом», «комунізмом», «капіталізмом». У поняття «влада» молодь вкладає значення «перевага», «могутність», «гроші», «президент». З цього випливає, що в розумінні молоді політик у політиці реалізує свої особистісні мотиви та потреби і не виступає як прихильник справедливості й законності [36].
2.1.4. Емпіричні дослідження впливу ідеологічних стереотипів на рівень та форми політичної участі молоді

Актуальним питанням соціальної і політичної психології є виявлення свідомих і несвідомих когнітивних та мотиваційно-ціннісних компонентів психіки молоді, які опосередковують її соціально-політичну активність у контексті особистісних та суспільних цілей. Нами проведено серію емпіричних досліджень для вивчення закономірностей взаємозв’язку наявності ідеологічних стереотипів з характеристиками політичної активності молоді. В дослідженні взяли участь учні старших класів ЗОШ та студенти ВНЗ Донецької, Тернопільської областей, м. Києва, АР Крим загальною кількістю 370 осіб.

Діагностика рівня політичної участі здійснювалася за методикою ОРПА.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconМіністерство освіти, науки, молоді та спорту України Відділ освіти,молоді та спорту Хмельницької рда
Основне завдання сучасної середньої загальноосвітньої школи – дати молодому поколінні глибокі, міцні знання з точних наук, виробити...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconСекція мовознавство гендерні чинники в політичному дискурсі
...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconАнотація дисципліни
У ній виділяється низка напрямів: політико-психологічні аспекти макрополітичних явищ; психологічні особливості політичних систем;...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconГромадськість у функціонуванні судової влади кравчук валентина Миколаївна
Конституції України, та принципу участі громадян в управлінні державними справами, встановленого ст. 38 Конституції України, важливими...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconТема політичні наслідки Другої світової війни для України
Плани семінарських занять з курсу «Політична історія України» для студентів 4 курсу факультету журналістики


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка