Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації



Сторінка6/14
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

За результатами дослідження встановлено: у середовищі старшокласників високого рівня політичної активності зовсім не виявлено; середній рівень політичної активності властивий 48 % учнів; низький – 52 %. Серед студентів ВНЗ високий рівень політичної активності виявлено у 4 %, середній рівень – у 54 %, низький – у 42 % (див. рис. 2.3).



Рис. 2.3. Показники політичної активності старшокласників та студентів
З’ясовано, що загальний рівень політичної активності старшокласників нижчий, ніж студентів. У всіх категорій молоді протестна активність (ПрА) вища за суспільно-політичну (СА) та електоральну (ЕА) (див. діаграму 2.1).



Діаграма 2.1. Показники рівня політичної активності
старшокласників та студентів

Пояснення причин цієї «сумної статистики» ми намагалися знайти у взаємозв’язку тих чи інших форм політичної активності з мотиваційними, ціннісними та настановними компонентами свідомості молоді. Серед психологічних чинників, що зумовлюють різні протестні форми соціальної поведінки молоді, на нашу думку, є стійкі деструктивні ідеологічні настанови і стереотипи в свідомості молоді та їхній вплив на формування індивідуальних особливостей мотивації політичної участі. Дослідження ідеологічних настанов та стереотипів проводилося за методикою діагностики ідеологічних стереотипів (МДІС) Л. О. Кияшко [38]. Ця методика є модифікацією психосемантичного методу репертуарних решіток.

Опис методики (МДІС)

Попереднім етапом створення репертуарних решіток є пошук конструктів. Як конструкти були використані описані в працях відомих російських та українських соціологів і соціальних психологів С. Кара-Мурзи, Є. Головахи і Н. Паніної соціально-ідеологічні стереотипи. Елементами решіток є три компоненти структури будь-якого стереотипу: когнітивний, емоційний і поведінковий.

Усі соціально-ідеологічні стереотипи, що були представлені у вигляді конструктів, можна розподілити на три групи стереотипів, що характеризують:


  • ставлення до соціальної і політичної активності;

  • звичне ставлення до влади та її представників;

  • ставлення до соціально-політичних цінностей [37].

Представлені в таблиці 2.1 соціально-ідеологічні стереотипи є конструктами в даній методиці. У бланку для відповідей напроти кожного конструкта розташовано три стовпці, в яких респондент повинен відзначити, наскільки він згідний або не згідний з даним стереотипом (стовпець «згода» – когнітивний компонент стереотипу); визначити своє емоційне ставлення до нього (стовпець «ставлення» – емоційний компонент) і зазначити, чи реалізує він цей стереотип у своїй поведінці (стовпець «як реалізую у своїй поведінці» – конативний компонент). Відповіді на ці питання представлені у вигляді шкали від -3 до +3 балів, де -3 – максимально негативна відповідь, +3 – максимально позитивна.
Таблиця 2.1.

Групи соціально-ідеологічних стереотипів

Групи стереотипів

Соціально-ідеологічні стереотипи (конструкти)

Стереотипи, що характеризують ставлення до соціальної і політичної активності

Творення – це боротьба
(за майбутнє потрібно боротися)

Хочеш спокійно жити – не висовуйся

У нас завжди є вороги

Моя хата з краю

Стереотипи, що характеризують звичне ставлення до влади і її представників

Чиновник – неминуче зло

Держава тебе завжди обмане

Президент – батько нації

Захід нам допоможе

Політика – справа брудна

Стереотипи, що характеризують ставлення до соціально-політичних цінностей

Від кожного по здібностях,
кожному по потребі

Будеш чесним – будеш бідним

Скромність у повсякденні прикрашає

Старі цінності відмирають

Середні показники прояву стереотипів представлені за сукупною вибіркою респондентів (див. діаграму 2.2).





Діаграма 2.2. Середні показники прояву стереотипів, %
(за методикою МДІС)
Методика складається із 13 висловлювань, та в контексті нашого психологічного дослідження оцінювалися лише п'ять, що характеризують ставлення до соціальної та політичної активності. За результатами дослідження виявлявся взаємозв’язок показників політичної активності зі стереотипами та деструктивними ідеологічними настановами.

За методикою МДІС згоду досліджуваних отримали висловлювання: «За майбутнє слід боротися» (високий рівень – 85%), «Політика – брудна справа» (високий рівень – 65%), «У нас завжди є вороги» (високий рівень – 60%).

Молодь позитивно ставиться (емоційний компонент) до висловлювань: «У нас завжди є вороги» (високий рівень – 62,5%), «Політика – брудна справа» (високий рівень – 60%), «За майбутнє слід боротися» (високий рівень – 76%). Найбільш реалізується у поведінці молоді (поведінковий компонент) висловлювання «У нас завжди є вороги» (високий рівень – 60%).

Пояснити причини низького рівня політичної активності може аналіз глибинних латентних конфліктів у свідомості молоді. У психологічній науці та практиці відомо, що внутрішні конфлікти, які спонукають людину до активної дії, зумовлює розбіжність між тим, що є для людини цінним, але недоступним. За допомогою методики ціннісно-мотиваційних орієнтацій (ЦМО О. Б. Фанталової) [75] співробітниками лабораторії психології політичної участі було проведене оцінювання різниці між цінністю та доступністю ознак, що належать до характеристик демократичного суспільства.

Встановлення характеру і ступеня розбіжності між «цінним» і «доступним» дає змогу позначити стан «розриву» у системі «свідомість–буття» і слугує своєрідним якісно-кількісним індикатором внутрішніх латентних конфліктів у мотиваційній сфері, оскільки значення цього показника завжди вказуватиме на ступінь розбіжності між «хочу» і «маю», між «хочу» і «можу». В житті значне перевищення цінності над доступністю означає стійкий, глибокий актуальний конфлікт («конфліктна зона»). У протилежному випадку маємо стан «внутрішнього вакууму», відсутність спонукань («інертна зона»). У випадку незначної розбіжності між цими поняттями виявляється «нормальна зона» (таблиця 2.2).

Аналіз результатів за методикою ЦМО свідчить, що у свідомості досліджуваних найглибший конфлікт пов'язаний з такими цінностями, як «процвітання країни» та власна матеріальна забезпеченість. Неможливість реалізації цих цінностей заважає формуванню відповідальності молоді перед суспільством, бажанню брати участь в управлінні державою. Молоді люди не бачать для себе такої можливості, не знають і навіть не можуть припустити, в яких політичних осередках можуть себе реалізувати. При цьому респонденти вважають політику відкритою, особисту безпеку достатньою, права захищеними, можливість самореалізації вбачають у професійному зростанні – продовженні навчання. Тобто відкритість політики, особиста безпека, захищеність прав сприймаються молоддю скоріше як норма, ніж цінність.



Свобода слова, інформаційний простір вважаються молодими людьми доступними, що не спонукає їх до пошуку якоїсь перспективної мети. Для більшості досліджуваних свобода слова, отримання інформації є радше доступними, ніж цінними. Можливо, це є перші результати демократичних перетворень в Україні щодо свободи слова, вільного доступу до інформації. Занепокоєння викликає той факт, що великий відсоток молоді не вважає цінністю підпорядкування закону та відповідальність перед суспільством. На нашу думку, це може стати значною перешкодою на шляху розбудови демократичного суспільства.
Таблиця 2.2.

Ціннісні зони політичної свідомості молоді

Цінність

Конфліктна
зона

Інертна зона

Нормальна
зона

 

Ір.*

%

Ір.

%

Ір.

%

1. Свобода слова

-3,5

7

5,2

63

0,9

27

2. Особиста безпека

-4,2

30

3,7

10

0,4

60

3. Матеріальна
забезпеченість

-5,3

43

3

3

0,1

53

4. Захищеність прав

-4,1

43

3

10

-0,4

60

5. Відповідальність
перед суспільством

-

-

5,5

37

0,2

60

6. Підпорядкування
закону

-3

10

5

33

0,9

50

7. Участь в управлінні державою

-4,6

40

4

10

-0,2

50

8. Відкритість політики

-5,5

7

3,5

13,3

0,1

73

9. Доступність
інформації

-5,5

7

3,4

46,7

0,1

47

10. Процвітання країни

-6,5

57

3

3

-0,4

40

11. Особисте
благополуччя

-4,6

37

3,1

23

0,8

40

12. Професійне зростання

-3,7

20

3,3

14

0,3

67

*Примітка: Ір. – індекс розриву,

% - загальної кількості досліджуваних.



У таблиці жирним шрифтом виділені значущі індекси розриву та їх відсоткове значення до загальної кількості досліджуваних.

Узагальнюючи результати досліджень, доходимо висновків:

– Політична свідомість української молоді є складним та багатовимірним явищем. У ньому водночас поєднуються високий інтерес до політичних подій і низький рівень участі в політичному житті; критичне ставлення до політичної ситуації і позитивний погляд у майбутнє; неприйняття політичних інститутів і довіра до засобів масової інформації, Збройних сил України та церкви за відсутності інтересу до будь-яких формалізованих об'єднань;

– оцінка рівня усвідомлення і репрезентації соціально-ідеологічних понять у свідомості студентської молоді засвідчує, що політичні явища сприймаються молоддю спрощено й однобічно, виявляються лише на рівні термінальних цінностей та свідчать про сприйняття демократичних ознак з позиції споживачів прав і свобод, а не суб’єктів, що поділяють з іншими громадянами відповідальність за долю суспільства;

– у структурі соціально-ідеологічної свідомості молоді мають місце різні стереотипи, крізь призму яких сприймаються ідеологічні явища і категорії реальної дійсності;



  • стереотипи сприйняття політичних явищ свідчать про перевагу стимуляційних факторів. Вони забезпечують високий рівень готовності до політичної активності молоді, в структурі якої найвищі показники має протестний потенціал;

– найбільш потужним підґрунтям протестного потенціалу є стійкі стереотипи на кшталт: «У нас завжди є вороги», «За майбутнє треба боротися». За умов відсутності рефлексії щодо цих стереотипів у їхніх носіїв та маніпулювання політиків свідомістю громадян цей психологічний феномен може стати знаряддям маніпуляції. Щоб цього не сталося, громадяни повинні навчитися усвідомлювати наявність означених стереотипів і рефлексувати стосовно ролі та вибору форм своєї участі у політичному житті країни.

Першим кроком на шляху нівелювання деструктивного впливу настановних явищ психіки (архетипів, політичних настанов та стереотипів) на політичну поведінку суб’єкта є «означеність» (усвідомлення) цих явищ індивідом за аналогією з російським прислів’ям «Кто предупрежден – тот вооружен!». Можливість рефлексувати вплив підсвідомих структур психіки (зокрема, усвідомлення їх наявності у структурі психіки) дає можливість індивіду більш раціонально реагувати на вплив політичного оточення (політична реклама, агітація тощо) та підходити до вибору форм політичної участі.



2.2. Мотивація політичної участі сучасної української молоді

Створення цілісного уявлення про політичну поведінку молодої людини неможливе без ґрунтовного аналізу мотивації її політичної участі. Тому вивчення мотивів політичної участі молоді, яка за роки незалежності Української держави проявила себе найактивнішим учасником політичних перетворень, викликає особливий інтерес науковців. Від того, які саме мотиви визначають моделі політичної участі молодої людини сьогодні, залежатимуть трансформаційні процеси українського суспільства в майбутньому.

Актуальність та суспільна значущість проблеми зумовили мету нашого дослідження: визначення мотивів політичної участі сучасної української молоді, розробка критеріїв їх оцінки, виявлення зв’язку мотивів політичної участі з рівнем політичної активності.

2.2.1. Концептуальні підходи до вивчення мотивів політичної участі

Психологічна наука накопичила велику кількість теорій, концепцій і методів вивчення мотивів політичної діяльності. На початку минулого століття дослідження М. Дюверже, Г. Тінстена та психологів франкфуртського Інституту соціальних досліджень започаткували вивчення мотивів політичної поведінки. Спираючись на доробок згаданого інституту кінця 20-х років минулого століття, Пол Лазарфельд разом із колегами з Колумбійського університету провів масштабні дослідження мотивів електоральної поведінки американців під час президентських виборів 1940 р. За результатами згаданих досліджень вчені дійшли висновку: влада впливає на формування мотивів політичної поведінки електорату засобами маніпуляції; різні групи виборців можуть змінювати свої наміри під впливом агітаційних заходів як напередодні виборів, так і під час голосування. Незважаючи на те що ці висновки зроблено в минулому столітті, вони й сьогодні залишаються актуальними.

Інший погляд на проблему мотивації політичної участі мали вчені науково-дослідницького центру Мічиганського університету Е. Кемпбелл, Ф. Конверс, У. Міллер, Д. Стоукс та ін. Згідно з їхнью теорією мотиви політичної активності та характер політичної поведінки індивіда вважаються стійкими характеристиками людини і визначаються партійною ідентифікацією. Формування мотивів політичної участі відбувається на ранніх етапах розвитку особистості під впливом психофізіологічних факторів, типу та спрямованості політичної соціалізації. При цьому зміна мотивів чи моделей політичної поведінки можлива лише за екстремальних ситуацій.

Вивчення мотивації електоральної поведінки дещо в іншій площині здійснювали автори екологічного підходу А. Зігфрид та Ф. Гогель. Вони запропонували як основний об’єкт дослідження мотивів політичної участі виборців розглядати територіальну одиницю з її специфічними ознаками, соціальною структурою. Послідовники екологічного (географічного) підходу італійські вчені В. де Капрарііс, Е. Каранті, Ф. Компанья порівнювали політичну поведінку мешканців різних типів поселень за результатами виборів. Виявлені ними відмінності мотивації політичної участі сільського й міського населення дали можливість визначити особливості формування політичних уподобань мешканців «білих» зон півдня і «червоних» зон півночі та центру Італії.

У подальших дослідженнях послідовники «екологічної школи» поступово зміщують акценти з територіальної одиниці у бік соціальної групи з її специфічними рисами. Так, відомий французький соціолог Р. Арон, поєднавши «екологічний підхід» з мічиганською моделлю, дійшов висновку, що: а) належність людей до одного соціального прошарку є більш фундаментальною та стабільною характеристикою, ніж партійна належність;
б) мотиви політичної участі людини визначає психологічна ідентифікація із соціальною групою, яка й зумовлює прихильність до політичної партії.

Мотиви політичної поведінки людини у тоталітарному суспільстві досліджували Т. Адорно та Г. Маркузе. Аналізуючи причини виникнення німецького нацизму та авторитаризму, психологи дійшли висновку, що людина в авторитарному суспільстві є придатком правлячої влади і виокремити індивідуальні (особистісні) мотиви політичної діяльності доволі складно. На їхню думку, культ влади в суспільних відносинах, жорстка дисципліна у сімейному вихованні призводять до формування у людини думки про неможливість впливати на політику, а це згодом формує політично апатичну особистість. Авторитаризм породжує людину, схожу на маріонетку, діями і вчинками якої керують від народження до смерті [3].

Протягом ХХ ст. вчені шукали ключ до розв’язання проблем політичної активності і все більше звертали увагу на процес формування мотивів, механізми їх виникнення. Вагомий внесок у вивчення механізмів виникнення мотивів зробили А. Даунс, К. Арроу, Д. Блек, Дж. Б`юкенен, Г. Таллок, М. Олсен, які на основі популярних у минулому столітті «економічних теорій демократії» заклали фундамент концепції «раціонального вибору». На їхню думку, політична організація суспільства є аналогом його економічної організації. У політичній системі, як і в економічній, існує «вільний ринок» з такими ж товарами, вигодами, привілеями. Мотивація акту голосування є такою ж, як мотивація покупки або інвестиції, і визначається співвідношенням між затратами людини на політичну участь і розміром отриманих від цієї участі благ. За економічною теорією А. Даунса, кожна раціональна людина приймає рішення щодо голосування так, як вона приймає інші рішення: якщо дохід перевищує витрати – голосує, якщо ні – утримується. М. Олсен припускав, що у разі розподілу соціальних благ між усіма громадянами, а не тільки між тими, хто бере активну участь у політичній діяльності, можливе виникнення ситуації, за якої людина вважатиме нераціональною участь у будь-якій політичній події – розмір дивідендів не перевищує розмір витрат коштів, часу, енергії тощо. Силою, здатною виправити ситуацію і мобілізувати індивідів на активну участь, можуть бути стимули, але обов’язково більші, ніж затрати на участь.

У межах теорії «раціонального вибору» виникає нова теорія – «колективних дій». Її автори − американські вчені П. Рікер та П. Ордещук, стверджували, що політичні партії намагаються контролювати органи влади для того, щоб максимально задовольняти свої інтереси і розподіляти отриманий здобуток між мінімальною кількістю партнерів, а саме керівництвом та членами політичної партії. У цілому ж сутність «економічної теорії демократії», теорії «раціонального вибору» та теорії «колективних дій» полягала у створенні моделі раціонально економічної людини, поведінкою якої керують лише раціональні, прагматичні мотиви. Втім, модель раціональної економічної людини не була визнана всеохоплюючою, універсальною і зазнала жорсткої критики. Психологи Д. Грін, Я. Шапіро, М. Фіорина вважали, що результати, досягнуті «раціоналістами», були незначними, оскільки бракувало кількості емпіричних досліджень.

У подальших психологічних дослідженнях використовувалися нові теоретичні розробки: теорія ситуаційного підходу (Д. Істон, С. Ліпсет), де мотиви розглядаються залежно від рівня соціально-економічного розвитку суспільства; теорія впливу соціально-політичних груп, згідно з якою мотиви політичного вибору індивіда залежать від впливу соціально-політичної групи, членом якої він себе визнає; модель «навчання протягом життя» (Р. Роуз та Я. Макаллістер), де мотиви електорату характеризуються як такі, що змінюються з віком самою людиною. Не погоджуючись з прихильниками мічиганської школи, Р. Роуз та Я. Макаллістер експериментально довели, що партійна ідентифікація не є стійкою і визначальною для британців; вони швидко змінюють партійну ідентифікацію залежно від політичних факторів, і тому критерій партійної належності не є основним у дослідженнях мотивів електоральної поведінки.

За радянських часів у визначенні мотивів політичної активності основним та визначальним був критерій партійної (ідеологічної) належності. Мотивація конкретного індивіда не розглядалася окремо від мотивів політичної участі широких мас. Мотиви політичної участі та психологічні механізми їх формування перебували під пильним контролем ідеологічних та державних установ.

Сьогодні ж, навпаки, вчені вважають, що індивід виступає суб’єктом політики і його роль у політичному житті суспільства зростає. Підґрунтям сучасних досліджень мотивації політичної участі є визнана політичними психологами «активістська модель» Г. Алмонда, С. Верби, Н. Ная та інституціональний підхід Р. Патнема. Відповідно до висновків Г. Алмонда мотиви політичної діяльності класифіковано за двома типами: соціальні (політичні) та інструментальні (неполітичні) мотиви. Під інструментальними мотивами політичної участі розуміють мотиви, які спонукають людину до розв’язання своїх особистих проблем, а саме: підвищення матеріальних доходів, соціального статусу, кар’єрного росту, престижу, задоволення потреби в спілкуванні, відчуття сили, безпеки та своєї значущості. Під соціальними (політичними) мотивами розуміють ті, які формуються під впливом високого рівня політичної свідомості, громадянської відповідальності, відчуття причетності до подій в країні [3]. Р. Патнем вважає, що мотиви соціально-політичної активності залежать від рівня усвідомлення громадянами можливості реально впливати на політику за допомогою громадянських інституцій, які створюються у демократичних суспільствах для здійснення контролю над владою [23].

Останнім часом дослідники російської школи психологів (О. А. Артеменко, Д. В. Гончаров, О. Ю. Гребешкова, Г. Г. Диліген-ський, А. В. Єрмолін, Є. П. Ільїн, А. В. Кривова, К. Обухівський, Д. В. Ольшанський, О. Я. Сергєєва, В. В. Сафронов, О. Б. Шестопал, О. І. Юр’єв та ін.) активно вивчають мотиви, що впливають на соціальні відносини (мотив влади, орієнтації, електоральний вибір); роблять спроби класифікувати мотиви політичної активності (пізнавальні мотиви; мотиви влади; ідеологічні; перфекціоністські, що передбачають «перетворення світу»; традиційні, пов’язані з поведінкою, прий-нятою в цій місцевості, серед родичів, друзів, знайомих; меркантильні; псевдомотиви, що формуються під впливом пропаганди); досліджують специфічні фактори, що діють у політиці, та вплив глобалізаційних процесів на мотивацію політичної активності [15, 19, 30, 54, 82, 86]. Так, О. І. Юр’єв визначає глобалізацію як нову форму політичної влади, що впливає на психолого-політичну складову життя людини, і стверджує, що «ці впливи спричинюють фундаментальні зміни, радикально трансформують простір і час, породжують специфічні проблеми людського буття і потребують якісного аналізу мотиваційних особливостей політичної поведінки людини» [86, с. 237].

Активно ведуть науковий пошук причин політичної активності вітчизняні вчені: М. В. Білик, В. І. Бортніков, М. Й. Боришевський, В. О. Васютинський, Є. І. Головаха, Н. М. Дембицька, М. Л. Дідух, О. Г. Злобіна, Н. В. Жабінець, І. В. Жадан, В. П. Казміренко, Л. О. Кияшко, Е. Клюєнко, В. В. Москаленко, М. М. Слюсаревський, Л. Г. Сокурянська, М. І. Пірен, О. М. Плющ, В. М. Ткаченко, П. Д. Фролов, Н. В. Хазратова та ін. Заслуговують на увагу дослідження мотиваційних детермінант становлення та розвитку громадянської спрямованості особистості (М. Й. Боришевський, В. М. Ткаченко, Л. А. Снігур), феномена внутрішньої мотивації (В. О. Климчук); особистісної потреби влади як чинника політичної свідомості (Р. Карковська), особливостей політичної соціалізації (Н. М. Дембицька, І. В. Жадан).

У визначенні поняття мотиву політичної участі ми спиралися на загальноприйняте в психології визначення мотиву (від лат. movere – спонукати, приводити в рух, штовхати) як «спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб суб’єкта» [81, с. 264]. Враховуючи, що неусвідомлюваних мотивів значно більше, ніж усвідомлюваних, і робота з усвідомленням власних мотивів дуже важка, варто зазначити: мотив політичної участі виникає на особистісному рівні і забезпечує обґрунтування рішення цілеспрямовано діяти. Від мотиву залежить, що собою являють ті чи інші дії, зокрема в політичному просторі. У свою чергу, суб’єктивна сутність цих дій особистості суттєво характеризує внутрішній світ людини, її цінності й ідеали. Таким чином, мотив тісно пов'язаний з діяльністю, визначає її змістову характеристику, а також виконує функцію вербалізації цілі та програми дії людини.

Тривалий час у психології існувала думка про те, що мотиви визначають сенс і значущість різних варіантів поведінки, кожному мотиву відповідає модель поведінки, тому існує стільки видів поведінки, скільки й мотивів. Психологи (Л. І. Божович, В. К. Вілюнас, Є. П. Ільїн, І. В. Імідадзе, В. І. Ковальов, О. М. Леонтьєв) визнавали полівмотивованість поведінки суб’єкта, але в ході емпіричних та експериментальних досліджень переважно працювали з однозначними мотивами, виокремлюючи провідний (основний, головний) мотив. Розробляючи поняття полівмотивованості діяльності, вчені вважали, що про справжню полімотивацію можна вести мову лише тоді, коли одночасно діють кілька мотивів, заснованих на різних потребах. Стійке домінування потреб або незадоволення актуальної для людини потреби спрямовує будь-яку діяльність людини, у тому числі політичну. Аналогічна позиція притаманна і західним теоріям психології мотивації (Г. Алмонд, С. Верба, Д. Макклелланд, А. Маслоу, Г. Мюррей, М. Олсен, Р. Патнем, Р. Інглхарт, Х. Хекхаузен, Е. Фромм та ін.).

Сучасні політичні психологи обстоюють ідею, згідно з якою кожна особа виробляє власну відносно стійку систему мотивів, що дає їй змогу певним чином об’єднати соціальну та індивідуальну мотивацію і виступати суб’єктом політичної взаємодії. Завдяки цьому особистість вибудовує свою стратегію політичної поведінки. Таким чином, ми визнаємо, що мотиви політичної участі треба розглядати як глибинні внутрішні, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта політики спонукальні фактори, що спричиняють політичну активність і визначають її спрямованість [32, с.743].

Проте слід зазначити, що до політичної активності людину стимулюють не тільки внутрішні (потреби), а й зовнішні мотиватори (політичні партії, відомі державні та політичні діячі, інституції, органи влади, молодіжні та громадські організації). Різними видами впливу (підтримка, сприяння, заохочування молоді до участі у політичних подіях або перешкоджання) зовнішні фактори стимулюють зростання або зниження рівня політичної активності.

Потужний вплив на мотивацію політичної активності справляють також специфічні фактори, серед яких дослідники виокремлюють: вплив конкретної політичної ситуації; перманентну трансформацію мотивів суб’єкта; настановлення, цінності та орієнтації суб’єкта політичної взаємодії. Завдяки цьому кожна особистість має свою систему потреб, засвоює систему політичних цінностей, вибудовує власну стратегію політичної поведінки, яка дає їй змогу певним чином об’єднати соціальну та індивідуальну мотивацію [82, с. 281]. Слід також зазначити, що зміст мотиву політичної участі водночас значною мірою залежить і від психологічного стану суб’єкта, характеру впливу соціального середовища та політичних інституцій суспільства. Об’єктивно політичні цінності, ідеали, інтереси в разі їх інтеріоризації суб’єктом, відбиваючись та втілюючись в особистості, набувають спонукальної сили і стають для неї реально діючими мотивами. Таким чином, політичні мотиви зумовлюються як внутрішніми, так і зовнішніми факторами; потужний вплив на мотивацію політичної участі здійснюють специфічні фактори (політична ситуація, перманентна трансформація мотивів суб’єкта, настановлення, ідеали, цінності та орієнтації суб’єкта політичної взаємодії).

У подальших дослідженнях політичну діяльність ми розглядаємо як синтез внутрішньо та зовнішньо організованої мотивації; під мотивацією розуміємо процес детермінації політичної активності, зумовлений потребами, мотивами, цінностями, світоглядом суб’єкта політики. Вважаємо, що політична участь полівмотивована, оскільки спричинена комплексом мотивів, кожен з яких робить свій внесок у регуляцію політичної поведінки суб’єкта [34, 48, 83].

Отже, аналіз різних концептуальних підходів, теорій, моделей підтверджує існування широкого плюралізму думок стосовно мотивів і мотивації політичної участі, механізмів виникнення мотивів політичної активності, процесу формування мотивів. Вивчення мотивів політичної активності людини у нестабільному суспільстві ускладнюється багатьма факторами, серед яких: залежність від політичних процесів та конкретної політичної ситуації, різноманітність та багатогранність мотивів політичної діяльності, постійна трансформація мотивів суб’єкта в процесі соціальної взаємодії, потужний вплив зовнішніх мотиваторів та внутрішнього емоційного стану.

Разом з тим автори різних концепцій наголошують на тому, що підґрунтям мотивів політичної участі є численні потреби різного типу, і саме вони спонукають людину до політичної активності. Як зауважував К. Маркс, людина не робить нічого такого, що не відповідає її власним потребам. Для нашого дослідження мотивів політичної участі української молоді визначення цих типів потреб має неабияке значення.
2.2.2. Потреби як джерело мотивів політичної участі

У психологічній літературі існує чималий перелік потреб, які зумовлюють виникнення мотивів діяльності людини. Вчені вважають, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері життя, діють ті самі потреби: потреба влади (З. Фрейд); безпеки, стабільності існування (К. Хорні, Г. Салліван та ін.); самореалізації, любові та прийняття, позитивної уваги до себе з боку інших та самоповаги (А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс); прояву агресії; афіліації; домінування; захисту та допомоги іншому; уникнення шкоди, невдач і звинувачень; незалежності; осмислення; пізнання; розуміння, привернення уваги, роз’яснення, збереження, поваги (Г. Мюррей); екзистенційні потреби (голод і т. ін.), самостійності й свободи, компетентності й самореалізації (Е. Лоулер); потреби в міжособистісних зв’язках, у самоствердженні, відданості, прихильності комусь або чомусь, у самопізнанні, ідентифікації свого «Я», у системі орієнтації і об’єкті шанування (Е. Фромм); орієнтації (К. Обухівський, А. Юр’єв); підвищення соціального статусу, встановлення соціальної справедливості, збереження порядку, честі й гідності, соціального контакту, гідних умов існування родини, емоційного спокою (С. Райз).

Велика кількість існуючих потреб спричинила класифікацію їх за типами: усвідомлені й неусвідомлені; матеріалістичні та постматеріалістичні (Р. Інглхарт); фізіологічні й соціальні (Г. Дилігенський); а також розміщення їх в ієрархічному порядку (А. Маслоу), розподіл потреб за класами: а) E - основні (первинні) потреби; б) R - соціальні потреби; в) G - потреби самореалізації (ERG-модель К. Альдерфера) [24, 25].

Однією з найскладніших у психології мотивації проблем досі залишається проблема системного взаємозв’язку між потребами різних типів. У теоретичному арсеналі політичної психології збережено раціональне зерно пірамідальної схеми для пояснення динаміки потреб, а саме: задоволеність матеріальних потреб знижує її психологічну інтенсивність і відкриває широкий простір для актуалізації потреб інших типів. Водночас психологи стверджують, що «політичну діяльність так або інакше зумовлюють численні потреби, які належать до різних типів: фізіологічних і соціальних. Ці потреби не тільки співіснують, а й взаємопов’язані» [24, c. 109].

Майже всі дослідники мотивів політичної активності визнають: 1) у політиці діють численні потреби, які належать до різних типів, але пов’язані між собою; 2) потреби домінують над поведінкою людей, незалежно від їх природних і соціальних відмінностей, у тому числі в політиці; 3) усвідомлені потреби діють як виражений розвивальний потенціал політичної активності і характеризують внутрішній стан того, хто цю потребу має.

У своїх дослідженнях ми виходили з того, що:



  • потреби виникають у процесі відносин людини з природою і соціальним середовищем;

  • незадоволені потреби стимулюють активність людини, спрямовану на пошук предмета потреби (її конкретизацію та усвідомлення). Мотив є опосередкованою потребою і стимулом до діяльності;

  • сфера потреб людини внутрішньо єдина і розподіл на типи відносний [45, с. 87]. Між потребами різних типів існує взаємозв’язок, і не можна ігнорувати різні типи потреб, які зумовлюють поведінку людини (Г. Мюррей); поведінка людини зазвичай детермінується не однією базовою потребою, а сукупністю декількох або всіх базових потреб, перше місце серед яких посідають звичайні потреби (А. Маслоу); людина сама визначає пріоритетність задоволення потреб відповідно до своїх моральних і духовних цінностей (С. Райс); потреби спонукають людину до дій і домінують над поведінкою людей незалежно від їх природних і соціальних відмінностей (Р. Інглхарт) [31, с. 21].

З огляду на взаємозв’язок потреб і мотивів політичної участі доходимо висновків:


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconМіністерство освіти, науки, молоді та спорту України Відділ освіти,молоді та спорту Хмельницької рда
Основне завдання сучасної середньої загальноосвітньої школи – дати молодому поколінні глибокі, міцні знання з точних наук, виробити...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconСекція мовознавство гендерні чинники в політичному дискурсі
...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconАнотація дисципліни
У ній виділяється низка напрямів: політико-психологічні аспекти макрополітичних явищ; психологічні особливості політичних систем;...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconГромадськість у функціонуванні судової влади кравчук валентина Миколаївна
Конституції України, та принципу участі громадян в управлінні державними справами, встановленого ст. 38 Конституції України, важливими...
Політична участь молоді сучасної України: психологічні чинники активізації iconТема політичні наслідки Другої світової війни для України
Плани семінарських занять з курсу «Політична історія України» для студентів 4 курсу факультету журналістики


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка