«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009



Скачати 236.61 Kb.
Дата конвертації25.07.2017
Розмір236.61 Kb.
ТипДовідка


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра політології

Індивідуальні семестрові завдання

для самостійної роботи студентів

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ»



Дніпропетровськ − 2009

1. Виконання індивідуального завдання «Апробація методики написання аналітичної записки».



Короткий опис: На основі підібраних аналітичних матеріалів здійснити апробацію прийомів і методів написання та оформлення аналітичної записки.

Вимоги: Титульний аркуш, фрагменти аналітичної записки, додаток (комплекс аналітичних матеріалів).
У залежності від теми та обсягу наявної інформації можна виокремити такі види інформаційно-аналітичних документів:

Довідка – готується за завданням інстанцій, зацікавлених відомств з окремих питань зовнішньої та внутрішньої політики, з окремих міжнародних проблем, а також стосовно деяких державних та громадських діячів. Це невеликий за обсягом документ.

Аналітична записка – містить всебічний аналіз проблеми, висновки та, в деяких випадках, практичні пропозиції. Жанр такого аналітичного продукту жорстко регламентований. Звичайно це стислий (4-5 сторінок) виклад суті проблеми, визначення можливих альтернатив розвитку ситуації, рекомендації щодо подальших дій з указівкою позитивних і негативних наслідків. Орієнтирами осмислення проблеми і оцінки альтернатив є інтереси замовника, його ресурси і потенціал впливу на розвиток подій. Вони сприяють отриманню найбільш об’єктивного уявлення в директивних органах про проблему, що цікавить, а також правильному вибору та проведенню вигідних для держави зовнішньополітичних заходів. При складанні аналітичної записки потрібно взяти до уваги терміни її підготовки та розрахувати їх таким чином, щоб інформація не втратила своєї актуальності. Аналітична записка включає всі матеріали, що стосуються даного питання, навіть ті, що вже використовувалися.

Оглядова записка – тут всі відомості викладаються з наведенням цитувань з найбільш важливих місць документів, що використовуються. Висновки та пропозиції не робляться, що відрізняє цей вид інформаційного продукту від аналітичної записки. Крім того, оглядова записка може поєднувати в собі відомості, що потребують перевірки, з обов’язковим обговоренням. Цей вид документа найбільш придатний для підготовки оглядів у ЗМІ.

Рекомендації являють собою набір пропозицій, які повинні відповісти на запитання: «що робити в такій-то ситуації?». Тобто рекомендації орієнтовані на вироблення варіантів поведінки в певній ситуації.

Рекомендації повинні надаватися за суттю, в рамках прогнозних сценаріїв, приймаючи до уваги потенційні можливості політичних акторів та їх ресурсів для рішення задач. Тобто рекомендації повинні бути такими, що можна виконати. Крім того, рекомендації мають бути підпорядковані цілям та пріоритетам державної (або партійної) політики або відповідати стратегічній меті її зміни.

Рекомендації забезпечують впровадження результатів певного дослідження в життя. Основною проблемою тут є проблема взаємопорозуміння між дослідником і практиком-керівником (замовником, виконавцем). Справа в тому, що піднятися до рівня розуміння дослідника практик не може. Тому дослідник повинен не тільки розв’язати проблему теоретично, але й розробити рекомендації для удосконалення діяльності керівника, виклавши їхні категорії на зрозумілій для нього мові.

Програма являє собою опис алгоритму досягнення певної мети. Програма зосереджується на розробці розгорнутої моделі досягнення майбутнього. Це найбільший за обсягом вид інформаційно-аналітичного продукту.

Складовими частинами програми є:



  1. Системний опис проблем, властивий об’єкту програмування, їхня класифікація, визначення ступеня важливості.

  2. Побудова моделі бажаного майбутнього даного об’єкта на основі вивчення тенденцій розвитку цього об’єкта чи йому подібних.

  3. Визначення шляхів досягнення майбутнього, необхідних факторів, умов, ресурсів тощо.

  4. Програмування основних шляхів розв’язання проблем і просування до майбутнього, погоджування їх з наявними ресурсами.

  5. Визначення напрямів інституціоналізації програми, її інформаційного, фінансового, правового, ідеологічного й організаційного забезпечення, а також способів контролю і моніторингу реалізації та вдосконалювання програми.

Індивідуальне завдання виконується державною мовою обсягом 12-16 стор. (за використанням комп’ютерної техніки: 1,5 інтервали, шрифт 14, гарнітура Times New Roman, береги: зверху, знизу, праворуч – 2,0, ліворуч – 1,0).

Титульний аркуш:

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Соціально-гуманітарний факультет

(або Факультет післядипломної освіти)
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ № 1

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ І ПРОГНОЗУВАННЯ»
Виконавець

студент гр. __-__-_ (П.І.Б. студента)

Керівник

кандидат політичних наук, доцент Кривошеїн В.В.


Рік
Анотація (2-а сторінка роботи – не нумерується): текст анотації має займати не більше однієї сторінки і повинен давати стисле уявлення про проблему, яка досліджується, альтернативні шляхи її розв’язання та рекомендації для клієнта аналізу. Текст структурується за такими пунктами:

Проблема / питання для аналізу: формулювання проблеми однім реченням. Далі 1-2 абзаці – викладення найсуттєвішого з обсягу проблеми, що аналізується.

Клієнт (замовник): (вказати).

Зацікавлені сторони: (перелік).

Мета (цілі) розв’язання проблеми: (перелік).

Альтернативні варіанти: (порядковий №, назва, стисла характеристика).

Рекомендації: (рекомендована для впровадження альтернатива та стисло – наводяться аргументи на її користь).

Вказується також (за можливості) перелік заходів для впровадження запропонованого рішення проблеми.

Аналітична записка:

1. Визначення проблеми для аналізу:

- у чому полягає проблема, що потребує вирішення;

- які симптоми проблемної ситуації;

- хто є клієнтом (замовником) аналізу.

2. Опис проблеми:

- які масштаби має проблема (територіальний, галузевий аспекти, часовий вимір, групи населення (їх обсяг), на які поширюється проблемна ситуація);

- як виникла проблема (нова чи повторна);

- розвиток проблемної ситуації (що робилося для її розв’язання);

- які існують підстави для управлінського втручання;

- який сучасний стан законодавчої та інституційної бази (також можуть бути окреслені соціальне, фізичне, економічне і політичне середовища, що впливають на ініціювання, розробку та впровадження рішення);

- нагальність розв’язання проблеми.

3. Зацікавлені сторони:

- зацікавлені групи (коло осіб, яких зачіпає проблема, що розглядається, або засоби її розв’язання, які мають можливість впливати на ситуацію);

- групи, які можуть виникнути внаслідок вирішення проблеми.

4. Моделювання проблеми:

- вибір цілей розв’язання проблеми;

- вибір критеріїв досягнення цілей (критерій – певна конкретизація цілі; він визначає конкретне значення міри досягнення загальної мети, яке вважається достатнім для визнання проблеми розв’язаною. Кожній цілі відповідає свій критерій або система критеріїв, якщо один критерій не розкриває всі основні аспекти цілі);

- вибір обмежень (список обмежень має охоплювати будь-які ресурси, які є необхідними для реалізації альтернатив розв’язання проблеми).

5. Альтернативні варіанти: альтернатив має бути 2-4 (як альтернатива може розглядатися варіант «нічого не змінювати»).

Кожна альтернатива – це конкретні переліки дій (заходів) та інструментів розв’язання проблеми.

Аналіз альтернатив має містити:

- альтернатива № _ (назва варіанта);

- основні заходи розв’язання проблеми за запропонованим варіантом (подається, якщо це не випливає з назви);

- потенційні переваги (сильні сторони) запропонованого варіанту; оцінка результатів (зисків);

- потенційні недоліки (слабкі сторони) запропонованого варіанту; оцінка витрат ресурсів на реалізацію заходів.

6. Рекомендації:

- порівняльний аналіз альтернатив за критеріями: результативність, ефективність, справедливість, політична здійсненність, адміністративна здійсненність.

Результативність – це міра досягнення проголошених цілей розв’язання проблеми. Для визначення результативності доцільно попередньо чітко визначити цілі (завдання) розв’язання проблеми; по кожній цілі (по кожному завданню) сформулювати критерій (ознаку) досягнення цієї цілі (цього завдання). З урахуванням цих критеріїв визначається те, яка ймовірність досягнення всього комплексу цілей (завдань). Наприклад, якщо всі завдання будуть виконані з високою ймовірністю, то результативність – висока. Якщо всі завдання виконані з низькою ймовірністю, то результативність – низька.

Ефективність – це співвідношення між витратами на проведення заходів та досягнутими результатами. Для визначення ефективності доцільно підрахувати потенційні витрати і зиски, що пов’язані з реалізацією цієї альтернативи розв’язання проблеми. Зиски – позитивні результати. Витрати – витрачені ресурси, час та гроші; потенційно можливі негативні результати. Чинники, що враховуються: економічні, соціальні, екологічні, політичні. Алгоритм розрахунків балансу зиски/витрати:

- скласти перелік зисків та витрат для кожного варіанту (альтернативи);

- дати оцінку кожній позиції зиски/витрати в грошових одиницях (якщо це можливо), враховуючи витрати часу та ризики (загрози);

- порівняти оцінки для визначення чистих зисків (позитивний баланс).

Справедливість – це непропорційний вплив на різні регіони та групи населення. Основні показники: громадянство; місце проживання; рівень доходів; класова, расова та національна (етнічна) належність, вік, стать.

Типи справедливості:

- горизонтальна: однакове ставлення до членів суспільства з однаковим статусом;

- вертикальна: розподіл товарів та послуг між групами з нерівним статусом;

- міжгенераційна: вплив на долю майбутніх поколінь.

Політична здійсненність стосується таких аспектів:

- відповідність пріоритетним завданням Уряду;

- ставлення громадськості;

- ставлення впливових груп спеціальних інтересів.

Елементи аналізу:

- дійові особи: інтереси яких груп (осіб) зачіпає проблема чи шляхи її розв’язання, хто з них може підтримати (не підтримати) обраний варіант;

- переконання та мотивація: як ставиться до цієї проблеми та запропонованого варіанта кожна з дійових осіб, чого потребують (прагнуть) дійові особи;

- ресурси: які фінансові ресурси, владу, авторитет, впливовість має кожна з дійових осіб;

- результативність: які з дійових осіб мають більше шансів досягти своїх цілей;

- відповідальність за рішення: хто або які організації (установи) приймають рішення і коли.

Адміністративна здійсненність:

- чи може бути реалізований цей варіант розв’язання проблеми за наявних політичних, соціальних, адміністративних умов;

- чи достатньо персоналу для його реалізації;

- чи буде персонал зацікавлено співпрацювати в реалізації цього варіанту розв’язання проблеми;

- чи є достатнє фінансування, чи можна мобілізувати додаткові ресурси для реалізації завдань на належному рівні;

- чи наявні необхідні матеріальні ресурси;

- чи можна всі передбачені заходи здійснити завчасно;

- законодавчі (нормативні) обмеження.

Результати порівняння альтернатив за критеріями можна звести до таблиці:


Критерії

Альтернатива

1

2

3

4

Результативність













Ефективність













Справедливість













Адміністративна здійсненність













Політична здійсненність













Критерій можна оцінювати за 3-бальною шкалою: 3 – високе значення, 2 – середнє, 1 – низьке. Треба пояснити, як саме визначалися значення критеріїв, особливо критерії «ефективність» і «результативність»;

- порада клієнту (замовнику) щодо вибору альтернативи, яка виявилася кращою за результатами аналізу;

- прогноз можливих наслідків (або впливів) її реалізації – як короткострокових (на перспективу до одного року), так і середньо- та довгострокових (на перспективу до 3-5 років).

7. Впровадження: навести календарний графік реалізації заходів запропонованої альтернативи.

Використані джерела (за необхідності): містить бібліографічний список (у т.ч. і Інтернет-ресурси), на які є посилання в тексті аналітичної записки.

Додатки (за необхідності): таблиці, схеми, графіки; опис досвіду в інших країнах (регіонах) щодо розв’язання аналогічних проблемних ситуацій (за умов, якщо матеріал складає цілісний текст – фрагментарно подібний матеріал може розташовуватися в розділі 5).



Варіанти завдань: матеріал обирається на власний розсуд студента із врахуванням доступу до інформаційно-аналітичного матеріалу, наукові інтереси.

Рекомендована література:

Аналіз вигід і витрат: Практичний посібник / Пер. з англ. – К.: «Основи», 1999. – 175 с.

Аналітичні записки з розробки напрямків державної політики / Уклад. В. Романов, О. Кілієвич. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 236 с.

Браун П. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ. – К.: «Основи», 2000. – 243 с.

Вайс К.Г. Оцінювання: методи дослідження програм та політики / Пер. з англ. – К.: «Основи», 2000. – 671 с.

Веймер Д.Л., Вайнінг А.Р. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. – К. «Основи», 1998. – 654 с.

Вироблення державної політики. Аналітичні записки / Уклад. О.І. Кілієвич, В.Є. Романов. – К.: Вид-во «К. І. С.», 2003. – 346 с.

Пал Л.А. Аналіз державної політики / Пер. з англ. – К.: «Основи», 1999. – 422 с.

Розробка державної політики. Аналітичні записки / Уклад. О.І. Кілієвич, В.Є. Романов. – К.: Вид-во «К. І. С.», 2002. – 316 с.

Романов В., Рудик О., Брус Т. Вступ до аналізу політики: Навч. посібник. – К.: «Основи», 2001. – 238 с.

2. Виконання індивідуального завдання «Апробація методики побудови рейтингів».

Короткий опис: На основі даних опитування здійснити апробацію побудови рейтингів політичних суб’єктів виборчих перегонів.

Вимоги: Титульний аркуш, пояснювальна записка; додатки (рейтинг поінформованості; рейтинг довіри; рейтинг впливовості; рейтинг привабливості (вибору).
Рейтинги щодо суб’єктів внутрішньополітичної діяльності політичних партій та об’єднань, окремих політиків є показниками політичного успіху і безпосередньо впливають на рівень популярності відповідних суб’єктів політичної діяльності, є свідченням потенціалу політика або політичної організації, визначають їхні можливості із залученням ресурсів до власної діяльності.

Рейтинги допомагають як фахівцям різного рівня (політикам, менеджерам тощо), так і пере­січним людям (виборцям, споживачам товарів) орієнтуватись у швидко змінюваних ситуаціях, по­легшують прийняття різних важливих рішень.

Кожний рейтинг характеризується:

1) множиною об’єктів, які вивчаються;

2) метою його побудови;

3) властивостями об’єктів, на яких будується цей рейтинг;

4) методикою вимірювання і, зокрема інструментом вимірювання та джерелом інформації;

5) методикою інтегрування результатів вимірювання в результуючий показник, за яким і ви­конується впорядкування об’єктів;

6) «виробником» (хто продукує рейтинг і хто є джерелом фінансування робіт);

7) «споживачем» (для нього рейтинг продукується).

Слід зазначити, що бажання використовувати рейтинг суб’єктів внутрішньополітичної діяльності в політичній боротьбі, зокрема «орієнтація» на широку публікацію в ЗМІ, зумовлює те, що такі рейтинги конструюються методологічно дуже просто. Головним інструментом вимірювання, на якому ґрунтується рейтинг, є опитування – масові опитування або опитування експертів.

Особливу зацікавленість під час підготовки та проведення передвиборчих кампаній викликають електоральні рейтинги кандидатів на різні виборні посади (або рейтинги політичних партій та блоків), інтерпретація таких передвиборчих рейтингів є предметом найбільших дискусій. Важливим джерелом інформації для побудови таких рейтингів є експертні опитування. Специфікою експертних опитувань є те, що компетентність експертів дає змогу використовувати без­посередньо у формулюваннях питань практично весь спектр можливих концептів, виключно з «полі­тичним успіхом».

Метою рейтингових електоральних досліджень є надання шансів перемогти на виборах певних кандидатів та політичних партій (блоків) на різних стадіях виборчої кампанії. Такі опитування дають інформацію для розробки прогнозів виборчої активності і результатів голосування. І на відміну від базових досліджень електоральної ситуації, які переважно проводяться штабами кандидатів для розробки стратегії і тактики певного суб’єкту виборчого процесу, і є ексклюзивними, рейтингові опитування дуже часто проводяться на замовлення ЗМІ чи публікуються в ЗМІ, і їх результати стають надбанням широкої громадськості.

Свою назву рейтингові (прогнозні) дослідження отримали від поняття рейтинг, який найчастіше розглядається як числовий показник рівня діяльності установи чи окремої особи, який обґрунтовується підсумками голосування, соціологічного опитування, анкетування. Розрізнюють такі види рейтингів:

1. Рейтинг поінформованості – частка виборців країни чи певного округу, яка інформована про особу чи діяльність певного політичного діяча чи політичну організацію (партію, рух, виборчий блок тощо). Низький рівень поінформованості про кандидата, політичну партію різко знижує його шанси на успіх на виборах, а, отже, низький рейтинг поінформованості про кандидата чи політичну організацію вимагає різкої активізації інформаційно-пропагандистської роботи. Однак високий рівень поінформованості про кандидата чи партію зовсім не обов’язково свідчитиме про наявність у них високих шансів на перемогу, адже ставлення до них поінформованих виборців може бути і переважно негативним. А тому дослідження рейтингу поінформованості і його динаміки є радше важливим фактором корекції тактики виборчої кампанії, оцінки ефективності рекламно-інформаційної діяльності, а не основою прогнозування його шансів на перемогу на виборах. Інформація про рейтинг поінформованості в оцінці шансів кандидатів може виконувати тільки роль додаткової, допоміжної, але аж ніяк не основної. До того ж методики вимірювання рейтингу поінформованості можуть базуватися як на самооцінках самих виборців щодо знання особи кандидатів чи назв партій, так і на тестових методиках вимірювання реального рівня поінформованості про біографію, програму, політичні орієнтації певних кандидатів чи партій.

2. Рейтинг довіри – оцінка виборців країни, регіону чи виборчого округу рівня довіри до певного політичного діяча чи певної політичної організації (партії, руху, виборчого блоку тощо). Найчастіше вимірюється за чотирибальною – «повністю довіряю», «частково довіряю», «зовсім не довіряю», «не знаю такого політика (партії)», чи за шестибальною шкалою – «повністю довіряю», «скоріше довіряю, ніж ні», «наскільки довіряю, настільки й ні», «скоріше не довіряю», «зовсім не довіряю», «не знаю такого політика (партії). При цьому величина рейтингу визначається в різний спосіб. Часткою тих, хто повністю довіряє певній партії чи політику (позитивний рейтинг), часткою тих, хто повністю не довіряє політикам чи партії (негативний рейтинг), чи середньою зваженою оцінок (середнім індексом). Останній вимірюється:

а) за трибальною шкалою – від 1 до 3, чи від (-1) до (+1) – за чотириваріантною оцінкою:

«3» чи «+1» - повністю довіряю,

«2» чи «0» - частково довіряю,

«1» чи «-1» - зовсім не довіряю.

б) п’ятибальною шкалою – від 1 до 5, чи від (-1) до (+1) – за шестиваріантною оцінкою:

«5» чи «+1» - повністю довіряю,

«4» чи «+0,5» - скоріше довіряю,

«3» чи «0» - наскільки довіряю, настільки й не довіряю,

«2» чи «-0,5» - скоріше не довіряю,

«1» чи «-1» - зовсім не довіряю.

Складніше всього переводити в кількісну оцінку позицію: «не знаю цього політика». Деякі дослідники вважають, що непоінформованість виборців про певного політика треба прирівнювати до невизначеної оцінки, а отже оцінювати середнім балом «3» чи «0», або ж взагалі опускати ці оцінки з аналізу, а рейтинг розраховувати тільки щодо тих виборців, які знають цього політика. Останній варіант взагалі виглядає дуже дивно, адже одного політика чи партію знають 90 % виборців, інших – 10 %, а тому, якщо розраховувати рейтинг таким чином, то показники відбиватимуть зовсім різні генеральні і вибіркові сукупності. Та і для вивчення переваг виборців це мало що дає, адже в голосуванні беруть участь не тільки поінформовані, але й не поінформовані виборці. Сумнівним видасться і варіант прирівнювати непоінформованість виборців щодо партій і політиків до середньої оцінки. Адже за такою моделлю розрахунків при низькому на нинішній час рівні довіри до партій і політиків виявиться, що чим менш відомий політик чи партія, тим вищий його рейтинг довіри, бо його оцінка виявляється близькою до середньої. Але ж, коли політики чи партія взагалі невідомі широким колам виборців, то це «смерть» для них, а зовсім не середня оцінка.

А тому при розрахунках, на наш погляд, позицію «не знаю такого політика» слід розглядати як найнижчу і оцінювати балом «0» за три- чи п’ятибальною шкалою і балом «-2» за «плюс-мінусовою» шкалою.

І все ж, навіть при адекватній оцінці в розрахунках рейтингу довіри до політичних діячів чи політичних організацій він має дуже побічне значення для аналізу шансів кандидатів чи партій на виборах.

По-перше, тому, що кожен опитаний виборець може висловити повну довіру не обов’язково одному політику чи партії, а кільком, а голосувати має право тільки за одного. Тому високий рівень довіри до кількох політиків, близьких за політичними орієнтаціями зовсім не говорить про високу частку голосів, які вони отримають, адже в реальному голосуванні їх електорат розділиться.

По-друге, досить високий рейтинг довіри може бути у політика чи партії при значній перевазі тих, хто повністю довіряє над тими, хто зовсім не довіряє цим партіям чи політикам. А може бути результатом переваги нейтральних оцінок над крайніми.

3. Рейтинг впливовості – оцінка міри впливу певного політика чи політичної організації на прийняття рішень виконавчої чи законодавчої влади. Міра впливу на рішення Президента чи уряду залежить від формальної чи неформальної «наближеності» до вищих осіб виконавчої влади, а вплив на рішення парламенту – від наявності потужної фракції у парламенті чи вміння домовлятись про взаємний «залік» рішень між різними фракціями в умовах відсутності стійкої більшості. Як правило, такі оцінки отримують шляхом опитування експертів, а не масового опитування населення, яке не має достатньої інформації про рівень впливовості політиків і партій. Найчастіше такі опитування експертів щодо рейтингу впливовості 50 політиків України в останні три роки проводить Київський Центр політичних досліджень і конфліктології. Хоча найпопулярнішим в експертних опитуваннях є рейтинг впливовості політиків, проте такі опитування дають дуже суб’єктивні результати, а головне нічого не дають для оцінки шансів кандидатів на виборах, адже впливовість мало пов’язана з привабливістю.

4. Рейтинг привабливості (вибору) – частка виборців країни чи певного округу, яка готова віддати свій голос за певного політика чи політичну організацію (партію, рух, виборчий блок тощо) на момент опитування.

На відміну від рейтингу поінформованості, рейтингу довіри чи рейтингу впливовості політика чи партії, рейтинг привабливості (вибору) має безпосереднє відношення до оцінки шансів кандидатів, бо передбачає альтернативний вибір респондентами певних політиків і партій, і ніколи не може, на відміну від інших рейтингів, сума рейтингів вибору всіх кандидатів чи партій перевищувати 100 %. Реально ж сума рейтингів привабливості (вибору) значно нижча за 100 %, бо частина потенційних виборців завжди не може визначитись у своєму виборі, а частина взагалі не збирається брати участь у цьому виборі. Хоча частка невизначених, яка дуже велика у міжвиборний період, зазвичай значно зменшується незадовго до виборів. А тому дослідження рейтингу привабливості (вибору) проводяться регулярно. Як в міжвиборннй період, так і безпосередньо перед виборами щомісячно, а в останній місяць до виборів навіть щотижнево. Принаймні, на президентських виборах чи багатопартійних виборах в загальнонаціональному виборчому окрузі, а перед виборами кандидатів до Верховної Ради в мажоритарних виборчих округах, проводять два-три рейтингових дослідження, хоча цього явно недостатньо.

При цьому застосовуються як звичайні методи повторних досліджень, так і спеціальні техніки повторно-панельних досліджень, які західні соціологи називають ще «відстежуючими опитуваннями», а в Україні називають «хвильовими опитуваннями».

Так, в США проводяться за репрезентативною вибіркою опитування 1200 респондентів. При цьому опитування проводиться протягом трьох днів, в кожен з яких (методом телефонного інтерв’ю чи особистого інтерв’ю) опитується по 400 осіб. На четвертий день опитується ще 400 респондентів, їх відповіді вводяться до масиву, а відповіді тих респондентів, які опитувалися першого дня, «опускаються». І так продовжується кожного наступного дня. Таким чином, команда кандидата має можливість відслідковувати зміни ситуації за кожні три дні та їх динаміку. До того ж техніка «хвильових опитувань» дозволяє здешевлювати вартість опитувань в порівнянні з тим, якби опитування проводились звичайним чином. Хоча збереження репрезентативності вибірки в таких дослідженнях потребує дуже високої кваліфікації. До того ж треба враховувати можливість впливу «сезонних» факторів. Адже ситуація опитування (фізичний та соціально-психологічний стан, доступність респондентів та їх бажання співпрацювати з інтерв’юєрами) в різні дні тижня, в будні і вихідні, різна, що не може не позначитись на результатах опитувань, і чого не можна не враховувати при аналізі отриманих даних.

Можливі і спрощені варіанти цієї методики, коли такі опитування проводяться не щоденно, а раз на три-чотири дні, чи навіть раз на тиждень.

Основними питаннями, з допомогою яких вимірюють рейтинг популярності (вибору) є такі:

1. Якби Президентські (парламентські тощо) вибори проводились сьогодні, то за кого з висунутих кандидатів (партій) Ви віддали б свій голос?

Щоб впевнитись, якою мірою цей рейтинг с усталеним, додатково задають ще питання:

2. Наскільки Ви впевнені, що голосуватимете за цього кандидата (партію)?

Варіанти відповідей: 1 – абсолютно впевнений; 2 – загалом впевнений, але можу ще й передумати; 3 – зовсім не впевнений; 4 – важко сказати.

Часто окрім позитивного рейтингу, тобто тієї частини електорату. яка збирається підтримувати певного кандидата, намагаються виявити і негативний рейтинг – тобто частку виборців, яка ні при яких умовах не збирається голосувати за даного кандидата.

3. А за кого з кандидатів Ви ні за яких умовах не будете голосувати?

Виявлення негативного рейтингу кандидатів більш доцільно на президентських виборах чи мажоритарних виборах кандидатів при застосуванні двотурової системи абсолютної більшості, коли кандидату потрібно для перемоги набрати абсолютну більшість (50 %) чи близьку до абсолютної більшості кількість голосів. Якщо негативний рейтинг кандидата значно вищий за 50 % (що буває не так і часто), то він фактично не має навіть потенційних шансів на перемогу. При парламентських виборах за пропорційною системою негативний рейтинг не має принципового значення, адже в певної ідеологізованої партії він може бути вищим за 50 %, але це не заважатиме набрати їй 20-25 % голосів і перемогти на виборах. В цьому випадку негативний рейтинг відіграє скоріше допоміжну роль - для визначення цільових груп виборців, де є найбільші потенційні резерви для зростання рейтингу вибору певної партії.

Якщо позитивний рейтинг вибору і негативний рейтинг кандидата (партії) дають змогу виявити крайні групи виборців по своєму ставленню до певного кандидата чи партії, то середина електорального поля теж може бути диференційована з допомогою додаткових запитань.

Ті, хто вже визначився щодо кандидатів, можуть бути диференційовані за допомогою запитання про другі преференції щодо кандидатів.

4. Якщо кандидат, за якого Ви збираєтесь голосувати зніме свою кандидатуру, то кому в цьому випадку Ви віддасте свій голос?

Таке запитання дає змогу не тільки виявити, яка частка голосів при двотуровому голосуванні чи створенні передвиборчої коаліції перейде певному кандидату і хто виграє від того, що кандидат X зніме свою кандидатуру, але й з ким із кандидатів чи партій йде боротьба «вашого» кандидата за близький електорат. А, отже, ослаблення позицій в ході виборів кого і кандидатів (партій) найбільше додасть голосів «вашій» партії (кандидат).

Тих же, хто не визначився за кого голосуватиме, але можливо братиме участь в голосуванні можна диференціювати з допомогою запитання:

5. Якщо Ви ще остаточно не визначились за кого з кандидатів (партій) будете голосувати, то кому з названих політиків (партій) Ви симпатизуєте найбільше?

Це запитання для мінімізації частки невизначених щодо кандидатів було запропоновано Інститутом Дж. Геллапа в США ще в 1960 році. Як відзначали В. Матусевич та В. Оссовський, які в Україні це запитання використовували в 1991 році: «відповіді на питання «Коли б вибори Президента відбувались сьогодні, за якого б кандидата Ви б голосували?» дали можливість визначити тих кандидатів, чиї переваги вже сформувались. Для тих же, хто не визначився, було передбачене інше запитання: «Якщо Ви остаточно не вирішили, за кого будете голосувати, то відзначте, будь ласка, до кого з кандидатів у Президенти Ви схиляєтесь більше?» Завдяки цьому питанню кількість тих, хто не визначився, вдалось скоротити вдвічі: з 15,6 до 6,9%».

Звичайно, що ця методика може використовуватись і на парламентських виборах, в опитуваннях як в мажоритарних виборчих округах, так і при голосуванні за партії та блоки. Однак в останні роки вона чомусь не використовується соціологами більшості центрів України.

Застосування ж цієї методики в сучасних умовах показує, що хоча вона і не вирішує всіх проблем невизначених виборців, однак дозволяє її суттєво зменшити. Так в загальнонаціональному опитуванні незалежної фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс» в лютому-березні 1999 року, ще до початку виборчої кампанії, за допомогою цього запитання частка невизначених щодо кандидатів скоротилась з 20,6 % від тих, хто збирався голосувати, до 12,2 %, тобто майже вдвічі.

Окрім того в опитуваннях на президентських виборах та мажоритарних виборах за системою абсолютної більшості використовують також так звані рейтинги II-ого туру. Тобто за двотурової системи голосування (якщо жоден з кандидатів не має шансів на те, щоб відразу набрати 50 % + 1 голос) потрібно знати як проголосують виборці, коли їм доведеться вибирати кандидата тільки з двох претендентів. Для цього існують такі запитання.

6. Може так трапитись, що для обрання Президента (депутата) знадобиться II-ий тур голосування. Якщо до II-ого туру президентських виборів вийдуть кандидат X і кандидат У, то кому Ви віддасте свій голос?:

1 – кандидату X;

2 – кандидату У;

3 – жодному з них;

4 – важко сказати;

5 – у II-ому турі голосування участі не братиму.

7. А якщо до II-ого туру голосування вийдуть кандидат X і кандидат У, то за кого Ви проголосуєте?

1 – кандидата X;

2 – кандидата У;

3 – за жодного з них;

4 – важко сказати;

5 – у II-ому турі голосування участі не братиму.

І таких пар можна визначати стільки, скільки вірогідних кандидатів мають хоча б мінімальні шанси на вихід до II-ого туру голосування.

Така методика дозволяє виявити шанси певних кандидатів не тільки на вихід у II-ий тур голосування, але й на загальну перемогу на виборах при різних парах кандидатів, які пройдуть у II-ий тур, визначати фактори, що впливають на шанси кандидатів у II-ому турі та знати, які суперники будуть у II-ому турі для «нашого» кандидата найбільш небезпечні, а які найменш небезпечні. А, тобто, в стратегічному плануванні виборчої кампанії, яких треба «підтримувати», а яких розглядати як основних супротивників і проти яких спрямовувати свою передвиборчу боротьбу.

3а допомогою запропонованої методики рейтингових опитувань можна виділити такі групи виборців, за своїм ставленням до певного кандидата в Президенти (депутати, мери тощо):

1. Стійкий електорат кандидата X – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «кандидат X», а в питанні 2 альтернативи – 1 і 2 (абсолютно впевнений та в основному впевнений).

2. Неусталений електорат кандидата X – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «кандидат X», а в питанні 2 альтернативи – 3 і 4 (зовсім не впевнений та важко сказати).

3. Потенційний електорат кандидата X – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «важко сказати», а в питанні 5 альтернативу «кандидат X».

4. Можливий електорат кандидата X – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативи кандидатів а, в, с тощо, а в питанні 4 обрали альтернативу «кандидат X», а також обрали альтернативу «кандидат X» в питанні 6 та 7.

5. Альтернативний електорат кандидата X, тобто ті виборці, які в питанні 3 обрали альтернативу «кандидат X».

6. Нейтральний електорат кандидата X - всі інші виборці, які збираються взяти участь в голосуванні, але не належать до жодної з виділених категорій. Його можна розділити на дві підкатегорії.

6.1. Нейтральний електорат кандидата X, який вже визначився, що голосуватиме за інших кандидатів і не належить до категорії 4.

6.2. Нейтральний електорат кандидата X, який ще не визначився за кого голосуватиме.

Таку типологію «електорального поля» потрібно провести не тільки у відношенні «свого» кандидата, але і його супротивників.

Така типологія електорального поля основних кандидатів дає змогу на основі рейтингових опитувань виявити їхні шанси на перемогу на виборах та динаміку цих шансів на основі повторних чи «хвильових» рейтингових опитувань. Однак навіть вона не є власне прогнозом результатів голосування, адже при будь-якій типології в рейтингових опитуваннях електорату все одне залишається значна частка невизначених виборців, неусталених виборців та нейтральних щодо всіх кандидатів, а в прогнозі результатів виборів потрібно враховувати поведінку всіх потенційних виборців. А це потребує застосування різних прогнозних методів та моделей.






Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconРобоча програма навчальної дисципліни політичний аналіз І прогнозування
Робоча програма “Політична влада” для студентів галузі знань 0301 “Соціально-політичні науки” напряму підготовки 030104 “Політологія”....
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconАлізничного транспорту імені академіка в. Лазаряна рада з гуманітарного виховання вісник куратора №40 (квітень 2009) дніпропетровськ 2009 Укладач: Дешко Л. К

«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconДруга категорія
Прогнозування "розвиваючої та виховної 2010-2011н р. Прогнозування "розвиваючої та виховної 2011-2012н р функцій різних аспектів...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconІнформаційний вісник 4 (32) 2009 Київ 2009 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (32) 2009 / [редкол. Г. Саприкін (голов ред.), Т. Сопова (відп ред.), С. Чачко, Т. Якушко]; дз...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconВідділ наукової організації І методики бібліотечної роботи Серія «Бібліотечна практика»
Бібліотеки Дніпропетровщини: літопис подій 008 [Текст]: Інформаційний бюлетень.– Вип. / Упоряд.: І. Луньова, Т. Чопова.– Дніпропетровськ:...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconДніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека дніпропетровщина у полум’ї війни
Упоряд. І. Голуб, Л. Задворна, К. Костіна.– Дніпропетровськ: доунб, Дніпропетровськ, 2005.– 651 с
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconНаукова бібліотека календар знаменних та пам’ятних дат на 2010 рік дніпропетровськ  2009
Україні як державні чи професійні свята, перелік ювілейних дат видатних історичних постатей та визначних діячів сучасності, перелік...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 icon25 жовтня 1943 року визволено місто Дніпропетровськ
Дніпропетровськ. Окупований 25 серпня 1941 р. Звільнений 25 жовтня 1943 р військами 3-го Українського фрнту в ході Дніпропетровської...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
«політичний аналіз та прогнозування» Дніпропетровськ − 2009 iconСельская жизнь в Украине Рубрика: Медицина 30. 10. 2009 та 06. 11. 2009
Вітчизняне планетарне відкриття на зламі тисячоліть із сумом відзначає півстолітній ювілей


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка