Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0



Сторінка2/3
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.85 Mb.
ТипПоложення
1   2   3
Також, у справі №164/1493/17 (№876/9227/17 в апеляційній інстанції) постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69331895) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 11 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора СРПП Маневицького ВП Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, скасовано в частині надіслання справи на новий розгляд справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. В решті постанову залишено без змін.

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 11 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано дії інспектора СРПП Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2 протиправними. Постанову інспектора СРПП Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2 від 9 червня 2017 року серії АР №968241 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. скасовано. Справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП ОСОБА_1 надіслано на новий розгляд інспектору СРПП Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2 (так в рішенні суду)

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху.

Не погодившись із винесеною постановою суду, позивач подала апеляційну скаргу в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати в частині направлення справи на новий розгляд інспектору СРПП Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2, а провадження у справі закрити, у зв’язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що суд незаконно направив справу на новий розгляд інспектору Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2, який не наділений повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн., оскільки вона 09.06.2017, о 13-й год., по вул. Незалежності в смт. Маневичі Волинської області, керуючи автомобілем «Фіат», реєстраційний номерний знак КR 8361 NV, здійснила зупинку ближче 10 м до пішохідного переходу, чим порушила п.15.9 (г) ПДР.

З оскаржуваної постанови відповідача (а.с.4), яка досліджувалась судом першої та апеляційної інстанції видно, що ОСОБА_3 зазначила, що з процесуальними права її не ознайомлено, що не спростував відповідач в суді.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів врахувала вимоги ч.2 ст.71 КАС України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погодилась з твердженням апелянта, що суд першої інстанції неправомірно направив справу на новий розгляд інспектору Маневицького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2, оскільки таке не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Колегія суддів переконана, що в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Також зазначено, що не підлягає задоволенню вимога апелянта про закриття провадження у справі, у зв’язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки таке є повноваженнями органу правомочного розглядати справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.293 КУпАП.

В решті постанова суду залишена без змін, оскільки суд першої інстанції на думку колегії суддів правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.


У справі №462/3504/17 (№876/9554/17 в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69224099) апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення. Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною і скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, залишено без змін.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2017 року позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №418720 від 24 липня 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.132-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн, скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не подано суду жодних доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ст.132-1 КУпАП, в той час, коли відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскарживши постанову суду першої інстанції, Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції, в апеляційній скарзі посилалось на те, що позов судом задоволено безпідставно, без належної оцінки доказів. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сам позивач не заперечує, що інформаційна таблиця небезпечного вантажу мала часткове пошкодження частковим вигоранням під дією сонячного проміння. Суд не врахував, що позивач був притягнений до відповідальності за те, що інформаційний знак на транспортному засобі мав пошкодження, що і стало підставою для правомірного притягнення його до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

У справі встановлено, що 24 липня 2017 року інспектором Управлінням патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції було винесено постанову серії АР №418720 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП, якою позивача оштрафовано на 510 грн.

ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 24.07.2017 о 12 год. 20 хв., керуючи транспортним засобом марки MAN 18.224, державний номерний знак НОМЕР_1, на 213 км автодороги Стрий - Знамянка перевозив небезпечний вантаж та у якого інформаційна таблиця небезпечного вантажу не відповідала стандартам, а саме була пошкоджена та на якій не чітко було видно символи, чим порушив вимоги п.30.3 «д» Правил дорожнього руху та п.12.1 наказу МВС України №822 від 26.07.2004, за що передбачена відповідальність за ст.132-1 КУпАП.

Позивач своєї вини в правопорушенні не визнав, оскільки транспортний засіб МАN 18.224, номерний знак НОМЕР_1, яким він керував 24 липня 2017 року, був обладнаний необхідними знаками небезпеки вантажу відповідно до п.30.3 «д» Правил дорожнього руху України та п.12.1 наказу №822 від 26.07.2004, а часткове пошкодження одного з них (заднього) було викликане незначним вигоранням під дією сонячного проміння, однак на ньому чітко видно маркування небезпечного вантажу «22/1977», який перевозився даним транспортним засобом.

Статтею 132-1 КУпАП передбачено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.30.3 «д» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306(далі - ПДР) на відповідних транспортних засобах установлюються такі розпізнавальні знаки, зокрема, як "Інформаційна таблиця небезпечного вантажу" - прямокутник оранжевого кольору із світлоповертальною поверхнею та каймою чорного кольору. Розміри знака, написи ідентифікаційних номерів виду небезпеки і небезпечної речовини та його розміщення на транспортних засобах визначаються Європейською Угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів.

Як видно із матеріалів справи, позивач перевозив азот рідкий сорт І 2.1. ідентифікаційний номер небезпечної речовини за переліком ООН 1977, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 24.07.2017 №P1413, копія якої міститься в матеріалах справи.

Згідно із п.12.1. наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.07.2004 №822 «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» транспортні одиниці, що перевозять небезпечні вантажі, повинні мати дві розміщені у вертикальній площині інформаційні таблиці небезпечного вантажу. Інформаційні таблиці повинні бути оранжевого кольору зі світловідбивною поверхнею. Довжина таблиць дорівнює 400 мм, а ширина - 300 мм; вони повинні мати чорне облямування завширшки 15 мм. Якщо площа поверхні або конструкція транспортного засобу не дозволяє закріпити інформаційні таблиці таких розмірів, то їх довжина може бути зменшена до 300 мм, ширина - до 120 мм, а ширина чорного облямування - до 10 мм. Одна із цих таблиць повинна закріплюватися спереду транспортної одиниці, а друга - ззаду, а обидві - перпендикулярно поздовжній осі транспортної одиниці. Інформаційні таблиці небезпечного вантажу повинні відповідати вимогам ДСТУ 3689-98 «Дорожній транспорт. Знаки розпізнавальні транспортних засобів. Загальні технічні умови».

Із долучених до матеріалів справи фотокарток видно, що 24 липня 2017 року на транспортному засобі марки МАN 18.224, номерний знак НОМЕР_1, яким керував позивач, були розміщені у вертикальній площині дві інформаційні таблиці небезпечного вантажу, та на інформаційній таблиці небезпечного вантажу прямокутнику оранжевого кольору відповідного розміру чітко було видно маркування небезпечного вантажу «22/1977», тобто у верхній частині зазначено ідентифікаційний номер виду небезпеки, у нижній - ідентифікаційний номер небезпечної речовини за переліком ООН.

Таким чином, дані інформаційні таблиці відповідали вимогам п.12.1. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року №822, п.30.3 «д» ПДР України та ДСТУ 3689-98 "Дорожній транспорт. Знаки розпізнавальні транспортних засобів. Загальні технічні умови", що підтверджується долученими до матеріалів справи фотокартками.

З цих підстав доводи апелянта в частині того, що облямування на інформаційних таблицях в незначній мірі вигоріли під дією сонячного проміння, не можуть бути підставою для накладення на позивача адміністративного стягнення.

Враховуючи наведене, вина ОСОБА_1 у вчиненні порушення передбаченого п.12.1. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, п.30.3 «д» ПДР України та вчинення правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП, не підтверджується належними доказами, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності.


У справі №154/1159/17 (№876/7356/17 в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69857132) апеляційну скаргу інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Луцьку ДПП лейтенанта поліції Мазяра Андрія Анатолійовича залишено без задоволення, а постанову Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 25 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Луцьку ДПП лейтенанта поліції Мазяра Андрія Анатолійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення - без змін.

Постановою Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 25 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено. Постанову серії АР №862640 від 12.04.2017 винесену інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьк ДПП, лейтенанта поліції Мазяра А.А. про притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи - начальника філії "Володимир - Волинської ДЕД" ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.140 КупАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн. скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з того, що суду не надано доказів, які б підтверджували повноваження ОСОБА_3, як посадової особи "Володимир - Волинської ДЕД" стосовно ремонту та утримання зазначеної автомобільної дороги, а також з того, що відсутні дані, які б свідчили, що Володимир - Волинською філією ДЕД не виконано завдань замовника з ремонту та утримання даної автомобільної дороги.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив інспектор роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Луцьку ДПП лейтенант поліції Мазяр А.А., який в обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що згідно з договором на експлуатаційне утримання доріг загального користування державного значення, обов'язки з утримання покриття, а також елементів дорожньої інфраструктури на даній ділянці дороги покладено на філію "Володимир-Волинська ДЕД".

Згідно з умовами вищевказаного договору ДП Волинський облавтодор ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" зобов'язується своїми силами і засобами на власний ризик або з залученням субпідрядних організацій наддавати такі послуги: експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення відповідно до єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, і такі, з вини позивача, не надано.

Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами апеляційний суд виходив з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено те, що на підставі постанови серії АР №862640 від 12.04.2017, інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Луцьку ДПП лейтенанта поліції Мазяра А.А., ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.140 КУпАП та накладено штраф в розмірі 1020 грн., за те, що він порушив Правила норм та стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху при утриманні проїзної частини вулиці Устилузької в м. Володимир - Волинський (на а/д Н-22 "Устилуг - Луцьк - Рівне" у відповідності до ДСТУ 3587-97 п. 3.1, допустив утворення ямковості та вибоїн, чим порушив п.п.1.5 ПДР України.

Підставою для винесення даної постанови став акт обстеження ділянки вулично - шляхової мережі Н-22 "Устилуг - Луцьк - Рівне", проведеного 05.04.2017 о 12 год. 30 хв., яким виявлено недоліки в утриманні експлуатаційної обстеженої ділянки автодороги Н-22 "Устилуг - Луцьк - Рівне"в м. Володимир - Волинський від вул. Устилузька 99 протяжністю 54 м, а саме: покриття проїзної частини автодороги має ямковість глибина 8 см, приблизно 2,4 м2, 16.6 м2, 2,45 м2, 11,76 м2, 0,84 м2 та 4,08 м2. За результатами обстеження визнано, що дана ділянка є незадовільною.

Частиною 1 статті 140 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху.

Згідно з п.5.1. Правил дорожнього руху України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Пунктом 3.1 ДСТУ 3587-97 визначено вимоги до покриття проїзної частини.

Апеляційним судом встановлено те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 не відповідає вимогам ч.2 ст.283 КУпАП України, оскільки не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи.

Так, постанова не містить відомостей про те, чи уповноважений ОСОБА_3 вчиняти, визначені ч.1 ст.140 КУпАП дії, чи відповідальний за їх вчинення та на підставі яких даних визначені вищевказані повноваження ОСОБА_3

Крім того, п.3.1 ДСТУ 3587-97 визначено загальні вимоги до покриття проїзної частини.

В той же час, оскаржувана постанова не містить покликань на конкретні порушення норм ДСТУ 3587-97, які на думку відповідача, вчинив позивач.

Також у постанові вказано дату вчинення правопорушення 05.04.2017, однак як встановлено апеляційним судом, 05.04.2017 вказане правопорушення виявлене під час проведення обстеження стану доріг, в той час, як дата вчинення правопорушення при розгляді справи не встановлена.

Таким чином, на думку апеляційного суду, встановлені під час розгляду справи, та викладені у постанові про адміністративне правопорушення обставини є не достатніми для кваліфікації дій позивача як порушення ч.1 ст.140 КУпАП, що свідчить про те, що відповідачем порушено вимогу ст.245 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що постанова інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Луцьку ДПП лейтенант поліції Мазяра А.А. в справі про адміністративне правопорушення АР №862640 від 12.04.2017 є протиправною, а тому її слід скасувати.
Також зустрічається позиція викладена у справі №344/4249/17 (№876/7055/17 в апеляційній інстанції) в якій постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68265116) апеляційну скаргу Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Івано-Франківську Говзан Юрія Богдановича задоволено. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Івано-Франківську Говзана Юрія Богдановича про визнання неправомірними дій та скасування постанови скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №781253 від 16.03.2017, винесену інспектором патрульної поліції роти №2 батальйону УПП у м. Івано-Франківську Говзан Ю.Б. про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Оскарживши дану постанову в апеляційному порядку Інспектор роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Івано-Франківську Говзан Юрія Богдановича в обґрунтування апеляційних вимог покликався на те, що позивач 16.03.2017 порушив п.п.«г» п.15.9 Правил дорожнього руху України, оскільки керуючи автомобілем «Фольксваген Пассат» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив зупинку безпосередньо на перехресті з круговим рухом. Оскаржена постанова від 16.03.2017 про накладення адміністративного стягнення є обґрунтованою, винесена за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Розгляд справи було здійснено з дотриманням вимог КУпАП. Звертає увагу апелянт на фото (додаток до апеляційної скарги), де чітко зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Інспектора роти №2 батальйону УПП в місті Івано-Франківську Говзана Ю.Б. від 16.03.2017 серія АР №781253 позивача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у зв'язку з порушенням п.п.«г» п.15.9 Правил дорожнього руху. На позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. (а.с.6).

Із змісту вищевказаної постанови видно, що позивач 16.03.2017 о 16 год. 05 хв., керуючи транспортним засобом «Фольксваген Пассат» д.н.з. АТ6380ВT, по вул. Націоналістів в м. Івано-Франківську здійснив зупинку безпосередньо на перехресті з круговим рухом.

Відповідно до пункту 15.9 Правил дорожнього руху, зупинка забороняється: ґ) на перехрестях та ближче 10 м. від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Відповідальність за дане правопорушення передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з вимог норм КУпАП, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що Інспектором роти №2 батальйону УПП в місті Івано-Франківську Говзаном Ю.Б. не порушено порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржена постанова суду є необґрунтованою по суті обставин справи, а судом першої інстанції неповно встановлено обставини і докази.

Так, судом першої інстанції не вирішено усіх позовних вимог, а саме вимоги про визнання неправомірними дії відповідача при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення (пункт 2 резолютивної частини адміністративного позову).

Суд апеляційної інстанції врахував, що в матеріалах справи міститься фотографія, якою підтверджується факт вчинення правопорушення передбаченого п.п.«г» п.15.9 Правил дорожнього руху, а саме зупинки 16.03.2017 автомобіля «Фольксваген Пассат» д.н.з. АТ6380ВT на перехресті з круговим рухом (а.с.37).

Оскаржена позивачем постанова у справі про адміністративне правопорушення від 16.03.2017 винесена в межах повноважень Інспектора, у визначений законодавством спосіб та з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення. Адміністративне стягнення накладено в межах санкції ч.1 ст.122 КУпАП.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів прийшла до висновку про безпідставність позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Інспектора патрульної поліції при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення серії АР №781253 від 16.03.2017, та щодо скасування цієї постанови про накладення адміністративного стягнення.

Крім того, згідно ст.222 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема органами внутрішніх справ (Національною поліцією). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, працівники органів і підрозділів Національної поліції (поліцейські) при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції.

Тому, належним відповідачем у справі щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, повинен бути відповідний орган Національної поліції.

Проте, розглядуваний адміністративний позов ОСОБА_2 заявлено до Інспектора роти №2 батальйону УПП в місті Івано-Франківську Говзана Ю.Б., тобто до неналежного відповідача.

Відповідно до ст.52 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

З вищенаведеної статті видно про можливість заміни неналежного відповідача виключно судом першої інстанції.

Таким чином, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності в суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що постанова суду першої інстанції від 04 травня 2017 року винесена з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з істотним порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанову суду слід скасувати і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.


По категорії справ зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері: містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, у тому числі: розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам, можна виділити такі приклади справ:
У справі №157/1486/16-а (№876/807/17 – в апеляційній інстанції) постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 07 березня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65250753) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про скасування постанови головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Дубеля А.І. по справі про адміністративне правопорушення від 23 листопада 2016 року №340, скасовано та прийнято нову постанову, якою позов в цій частині задоволено.

Скасовано постанову головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Дубеля А.І. по справі про адміністративне правопорушення від 23 листопада 2016 року №340. В решті постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 грудня 2016 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Оскарживши дане рішення, в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено що позапланова перевірка була проведена відповідачем без належних на це підстав та без врахування того, що відносно позивача уже приймалася аналогічна оскаржуваній постанова, згідно якої на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу за порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва, а тому він не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення. Крім того, вказує, що на усунення відповідних порушень він виконує припис винесений на підставі попередньої постанови та жодних дій щодо самочинного будівництва не здійснює.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.11.2016 Інспектором було проведено позапланову перевірку законності будівництва господарської будівлі по вул.Жукова, 1 в с.Грудки Камінь-Каширського району Волинської області, що належить ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої було складено акт від цієї ж дати (далі - Акт).

Вказана перевірка була проведена на підставі п.7 «Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 23.05.2011 №553 (далі - Порядок), а саме звернення громадянина ОСОБА_3 (а.с.48б) та «Направлення для проведення позапланової перевірки» від 11.11.2016 №626 (далі - Направлення).

В Акті відповідачем було зафіксовано ряд порушень, зокрема встановлено, що позивач самостійно здійснює будівництво будівлі з гаражем без документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без будівельного паспорта на забудову земельної ділянки та без подання до Управління повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушив вимоги п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI) та «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт» затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 №466 (в редакції постанови КМУ від 26.08.2015 №747, далі - Порядок-1).

Того ж таки 14.11.2016 відповідачем було складено «Припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил» (далі - Припис), яким ОСОБА_1 зобов'язано усунути виявлені під час перевірки порушення містобудівного законодавства до 01.02.2017, а також складено протокол про адміністративне правопорушення (далі - Протокол), яким позивача повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 30 хв. 23.11.2016.

Усі вищезазначені дії були проведені у присутності позивача. Від отримання та підписання Припису і Протоколу позивач відмовився.

23.11.2016 Інспектором було прийнято Постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.5 ст.96 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Відповідно до ч.2 ст.41 Закону №3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку встановленому далі - КМУ.

Абзацом 2 п.1 Порядку передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції).

За результатами перевірки встановлено, що у позивача відсутні документи на право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій самочинно розпочато будівельні роботи з будівництва господарської будівлі з гаражем.

Хто є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій самочинно здійснюються будівельні роботи, відповідачем, посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, який має відповідні повноваження, не з'ясовано.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 5 статті 96 КУпАП передбачено відповідальність за виконання будівельних робіт без повідомлення про початок виконання зазначених робіт, а також наведення недостовірних даних у такому повідомленні.

При прийнятті оскаржуваної Постанови Інспектором було встановлено факт порушення ОСОБА_1 вимог п.1 ч.1 ст.34 Закону №3038-VI та абзацу 2 п.5 Порядку-1, однак такі висновки відповідача є безпідставними з огляду на те, що замовником у розумінні п.4 ч.1 ст.1 Закону №3038-VI та суб'єктом правопорушення передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП може бути лише юридична особа.

З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції вважав вірно встановлений судом першої інстанції факт про те, що Інспектор здійснюючи позапланову перевірку об'єкта по вищезазначеній адресі діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки проводилась така перевірка на підставі звернення із наявним направленням та посвідченням у особи, що здійснювала перевірку, проте судом не враховано того, що за наслідками перевірки Інспектором неправильно були кваліфіковані дії позивача та відповідно накладено не той вид стягнення за вчинене адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд акцентував увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, то ч.2 ст.162 КАС закріплено, що при задоволенні адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень.

Стаття 293 КУпАП вказує, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Системний аналіз наведених вимог законодавства дає можливість апеляційному суду прийти до висновку, що місцевий загальний суд, як адміністративний суд, розглядаючи справу з приводу рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, не наділений повноваженнями щодо закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення, а має право лише перевірити законність та обґрунтованість винесеної постанови.

Тому, скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме Постанови є, в даному випаду, належним способом захисту прав позивача, оскільки в повній мірі поновлює його права.
Також, у справі №461/751/17 (№876/6219/17 – в апеляційній інстанції) постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67091033) апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову Галицького районного суду м. Львова від 24 квітня 2017 року в справі скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про скасування постанови задоволено.

Скасовано постанову адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №166 від 16 серпня 2016 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.92 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи постанову про накладення адміністративного стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що будинок №1 по вул. Руданського у м. Львові має дві адреси (вул. Руданського, 1 та пр. Шевченка, 4) та є об’єктом історичної спадщини, а постанову про накладення адміністративного стягнення №166 від 16 серпня 2016 року судом скасовано з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

Встановлено, що постановою адміністративної комісії при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради від 16 серпня 2016 року №166 на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн.

У вищевказаній постанові зазначено, що ОСОБА_4 порушив вимоги законодавства про охорону культурної спадщини, а саме у березні 2016 року розпочав проведення ремонтних робіт по переплануванню, зокрема ним демонтовано перегородки між приміщеннями, позначеними на поверхневому плані під літ. 6-17, 6-16, 6-15, 6-13, 6-14, 6-10, 6-12, 6-11, 6-7, 6-8, 6-6, 6-9, 6-5, частину несучої стіни між приміщеннями під літ.6-11 та 6-13, замінено два дерев'яні віконні заповнення та балконні двері на металопластикові у квартирі №6 будинку №1 на вул. Руданського у м. Львові, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (будинок є памяткою культурної спадщини, охоронний № 396 відповідно до рішення Львівського облвиконкому №381 від 05.07.1985 року). Кваліфікацію дій ОСОБА_4 Константіна в постанові визначено за ст.92 КУпАП. Аналогічні обставини зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЛВ №000475 від 02 серпня 2016 року та акті-попередження №27 від 14 квітня 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №381 від 05 липня 1985 року затверджено Перелік пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пам’яткою архітектури відповідно до п. 245 цього Переліку є житловий будинок по пр. Шевченка, 4 у м. Львові. Також встановлено, що будинок по вул. Руданського, 1 у м. Львові не входить до Переліку пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що у діях позивача ОСОБА_4 відсутній склад адміністративного правопорушення за ст.92 КУпАП, якою передбачено відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, так як будинок по вул. Руданського, 1 не є пам’яткою культурної спадщини.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів констатувала, що постанова адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №166 від 16 серпня 2016 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.92 Кодексу України про адміністративні правопорушення не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України та підлягає скасуванню.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції було неправомірно закрито провадження у справі.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідно до норм КАС України, суд не наділений повноваженнями закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Вказані процесуальні дії відносяться до компетенції органу, який розглянув справу. Судом має досліджуватись лише питання законності постанови посадової особи про притягнення до адміністративної відповідальності.

Тому в даному випадку оскаржувана постанова підлягає скасуванню як незаконна, оскільки така не була прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та нормами КУпАП, як цього вимагає диспозиція п.1 ч.3 ст.2 КАС України.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ’єктивно і всебічно не з’ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.


До прикладу, у справі №465/5636/16-а (№876/3865/17 в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66294519) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Франківського районного суду міста Львова від 14 лютого 2017 року, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради №264 від 08.09.2016 року у справі про адміністративне правопорушення відмовлено - без змін.

08 вересня 2016 року адміністративною комісією при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради розглянуто протокол про адміністративне правопорушення №13, про те, що власницею квартири АДРЕСА_1 самочинно влаштовано веранду з квартири АДРЕСА_1 зі сторони дворового фасаду, за що передбачена відповідальність встановлена ст.152 КУпАП, та винесено постанову №264 за ст.152 КУпАП, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у розмірі 1360 грн.

При вирішенні спору, суд першої інстанції правильно виходив з вимог підпункту 20.1.31 пункту 20.1 «Правил благоустрою м. Львова», затверджених 21.04.2011 ухвалою Львівської міської ради №376, яким передбачено, що відповідно до п.44 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» накладаються стягнення, передбачені ст.ст.82, 152 КУпАП за порушення вимог цих Правил, а саме за: самовільне захоплення території (частини території) об'єкта благоустрою м. Львова.

Факт порушення позивачем підпункту 20.1.31 пункту 20.1 «Правил благоустрою м. Львова» встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, згідно протоколу про адміністративне правопорушення №13 від 30.08.2016, ОСОБА_1 була присутньою при складанні такого, останній роз'яснено ст.63 Конституції України та її права передбачені ст.268 КУпАП. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачу було відомо про вчинення нею адміністративного правопорушення та подальший механізм розгляду протоколу та накладення адміністративного стягнення.

Отже, враховуючи наявність порушення, відповідач дійшов вірного висновку про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Враховуючи наведене, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про законність оскаржуваної постанови адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради №264 від 08.09.2016 року.
Також, рідше, але зустрічаються справи за категоріями:
Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо: правового статусу фізичної особи, у тому числі: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання.

Справи зі спорів з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема зі спорів щодо: забезпечення екологічної безпеки, у тому числі при використанні природних ресурсів; екологічної безпеки поводження з відходами.

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадянта спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо: праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі: праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів)


По цих категоріях можна навести такі приклади:
Так, у справі №456/3884/16-а (№876/7663/17 в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68325040) апеляційну скаргу виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області залишено без задоволення, а постанову Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - без змін.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні правопорушення не підтверджена належними доказами. Позовна ж вимога про відміну Протоколу не підлягає задоволенню, оскільки такий не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а складається уповноваженою особою за наслідками вчинення адміністративного правопорушення у порядку та випадках, встановлених КУпАП.

Оскарживши дану постанову, відповідач покликається на те, що позивач порушив Правила шляхом не прибирання території біля будинку по АДРЕСА_1, яка знаходиться на балансі БУ №1, про що складено Протокол та на підставі якого Адміністративна комісія прийняла оскаржувану Постанову.

На переконання апеляційного суду висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірним виходячи з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.11.2016 майстром МККП ОСОБА_2 складено Протокол щодо ОСОБА_1, згідно з яким по АДРЕСА_1 не прибирається прибудинкова територія, яка належить до КЕЧ м. Стрия. Територія засмічена, чим порушено п.1.3 Правил.

Згідно пояснень, які були надані позивачем територія про яку йдеться мова в Протоколі на даний час прибирається, не належить до земель прибудинкової території по АДРЕСА_1 (а.с.13).

На підставі зазначеного Протоколу Адміністративною комісією було винесено Постанову та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП шляхом накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн (а.с.14).

Відповідно до ст.152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п.1.3 Правил МККП здійснює прибирання території м. Стрия, яка за ним закріплена згідно рішення Виконавчого комітету Міської ради. Комунальні підприємства, зокрема і БУ №1 здійснюють прибирання прибудинкових територій. Утримання інших територій здійснюється силами і за кошти організацій, установ, приватних підприємців, орендарів, а також громадян.

Частиною 1 ст.213 КУпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема ст.152 КУпАП (ст.218 цього Кодексу).

За змістом п.2 ч.1 ст.255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу протоколи про правопорушення мають право складати посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських селищних міських рад.

Судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало порушення ним, як директором БУ №1 ст.152 КУпАП та п.1.3 Правил про що було складено Протокол. Відповідно до змісту якого БУ №1 не здійснюється прибирання прибудинкової території по АДРЕСА_1 у м.Стрий.

Крім посилань позивача на допущені процесуальні порушення під час складання Протоколу, а саме: складання такого у його відсутності, не зазначення точного місця та часу його складання, не роз'яснення йому прав передбачених ст.268 КУпАП, відсутності протоколу засідання Адміністративної комісії під час розгляду справи, ОСОБА_1 на спростування доводів апелянта стосовно не прибирання БУ №1 зазначеної частини вулиці були подані схема земельної ділянки цієї вулиці та копія схеми меж землекористування по БУ №1 (а.с.4-5).

Зазначеними документами підтверджується те, що земельна ділянка площею 1467 м. кв. знаходиться у користуванні, не належить до прибудинкової території м. Стрия по АДРЕСА_1, а відтак прибирання цієї земельної ділянки БУ №1 не здійснюється, а проводиться згідно поданої схеми.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про передчасність прийняття щодо позивача оскаржуваної Постанови, так як під час розгляду справи Адміністративною комісією повністю не з'ясовано обставини вчиненого та належним чином не надано оцінку поясненням та документам, що подавалися ОСОБА_3 на спростування обставин, що стали підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.


У справі №607/8720/17 (№876/10528/17 в апеляційній інстанції) постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70162020) апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області задоволено. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Управління Державної міграційної служби України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, скасовано та прийнято нову постанову, відповідно до якої в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

ОСОБА_6 звернулася до суду з адміністративним позовом до Заступника начальника Управління - Начальника Відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Тернопільській області Мулик Тетяни Іванівни про визнання протиправною та скасування постанови серії ПН МТР №018720 від 30.06.2017 у справі про адміністративне правопорушення, якою Позивача за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області в ході розгляду справ було здійснено заміну відповідача на Управління Державної міграційної служби України та 26.09.2017 ухвалено постанову про задоволення позову.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення порядку притягнення позивача до відповідальності, а саме незабезпечення їй можливості скористатися послугами перекладача та адвоката.

Постанову суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку відповідач, просив скасувати рішення суду та задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при винесенні відповідачем постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були з'ясовані та враховані всі обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність особи, яка притягується до відповідальності, зібрано достатньо доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні правопорушення.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду не погодилась з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить матеріалам справи.

Судом встановлено, що громадянка Республіки Конго ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в'їхала на територію України 15.09.2010 через КПП «Бориспіль» за паспортним документом серії НОМЕР_1 виданим 25.10.2008, терміном дії до 24.10.2013, який був продовжений до 23.04.2018, з метою навчання в Тернопільському національному технічному університеті І.Пулюя (далі - ТНТУ).

26.09.2014 згідно клопотання ТНТУ та заяви позивача, остання отримала взамін посвідки серії ИР 141/2012 в УДМС України в Тернопільській області посвідку на тимчасове проживання в Україні серії ТР №086484 терміном дії до 15.02.2016.

11.05.2016 на підставі клопотання ТНТУ та заяви позивач отримала посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 терміном дії до 30.04.2017.

Згідно наказу ТНТУ від 01.03.2017 №4/25-24 «Про присвоєння освітньо-кваліфікаційних рівнів, видачу документів про освіту та відрахування студентів у зв'язку з закінченням навчання факультету по роботі з іноземними студентами» позивач відрахована з числа студентів даного навчального закладу у зв'язку з закінченням навчання.

Рішенням УДМС України в Тернопільській області від 12.04.2017 №69 посвідку на тимчасове проживання, якою було документовано позивача, скасовано.

30.06.2017 посадовими особами відповідача виявлено громадянку Республіки Конго ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка після закінчення дозволеного строку перебування не виїхала за межі України.

30.06.2017 о 11 год. 30 хв. завідувачем сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Байдацьким М.Б. в приміщенні УДМС України в Тернопільській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МТР №018720 відносно позивача за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП.

30.06.2017 о 12 год. 00 хв. заступником начальника Управління - начальником відділу в справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Тернопільській області Мулик Т.І. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МТР №018720, відповідно до якої громадянку Республіки Конго ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

На думку колегії суддів посадовими особами відповідача було дотримано вимоги положень правових норм щодо порядку та правильності складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, із протоколу про адміністративне правопорушення, складеному відносно позивача, та в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності містяться особисті підписи ОСОБА_6 українською мовою, якими підтверджено ознайомлення позивача із текстом вказаних документів, а також з її правами.

Жодних письмових клопотань чи пояснень у протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності позивач не зазначила.

В матеріалах справи містяться документи, що підтверджують володіння позивачем українською мовою: копія диплому магістра НОМЕР_3, виданого ОСОБА_6 ТНТУ 28.02.2017 року, та копія додатку до диплома магістра, в яких зазначено, що мовою навчання була українська і позивач отримала оцінку «Добре» за іноземну мову фахового спрямування.

Тобто, цими документами спростовано висновок суду першої інстанції про те, що позивач не володіла українською мовою, а відтак, будучи громадянкою іноземної держави та не володіючи українською мовою, повинна була бути забезпечена перекладачем та адвокатом.

Також на користь такого висновку колегії суддів свідчить сам факт тривалого, на протязі майже семи років, навчання позивача на території України у вищому навчальному закладі, та показання у суді першої інстанції свідка Байдацького М.Б., який підтвердив, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача остання вільно спілкувалася українською мовою та жодних клопотань про необхідність надання послуг перекладача та адвоката не заявляла.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про незаконність притягнення позивача до адміністративної відповідальності внаслідок порушення її права на користування послугами перекладача та адвоката, не відповідає встановленим обставинам справи.

Стосовно ж обґрунтованості притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, колегія суддів зазначила наступне.

Диспозиція даної правової норми передбачає адміністративну відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).

За визначенням наведеним у п.6 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 9 частини 1 цієї ж статті встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Відповідно до ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Таким чином, позивач, незаконно перебуваючи на території України, правомірно була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП.

Посилання позивача на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові про притягнення її до адміністративної відповідальності зазначено, що вона є громадянкою Демократичної республіки Конго, в той час як насправді вона є громадянкою Республіки Конго, не спростовують факту вчинення нею правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП.

Помилкове відображення в оскаржуваній постанові відповідача належності позивача до громадянства іншої держави не є підставою для скасування цієї постанови, оскільки по своїй суті вона є законною.
До прикладу, у справі №164/1585/17 (№876/8694/17 – в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68946364) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Маневицького районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року - без змін.

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року у справі у задоволенні позову ОСОБА_1 до головного спеціаліста-державного інспектора Державної екологічної інспекції у Волинській області (далі - Інспекція) ОСОБА_3 (далі - Державний інспектор) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 26.04.2017 №001157 (далі - Постанова) та закриття провадження у справі за відсутністю події адміністративного правопорушення відмовлено.

Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.04.2017 на підставі акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 14.04.2017, складеного лісничим Бережницького лісництва Волинського військового лісгоспу (далі - Бережницьке лісництво) ОСОБА_4, за участю лісників Бережницького лісництва ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також пояснень вище перелічених осіб, Державним інспектором було складено протокол про адміністративне правопорушення від цієї ж дати №000274 (далі - Протокол).

У Протоколі зафіксовано, що позивачем 14.04.2017 о 10:50 год в лісовому масиві Бережницького лісництва в кварталі 16 виділ 2, що розміщений поруч із с.Бережниця, поблизу власного будинку, незаконно без будь-якого дозволу, зрізано одне сироростуче дерево сосни звичайної, діаметром пня незаконно зрізаного дерева 41 см., яке розкрижовано на 7 відрізків довжиною 129, 129, 129, 129, 127, 128 та 130 см.

Вчиняючи такі дії ОСОБА_1 допустив порушення ст.65 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та ст.105 Лісового кодексу України (далі - ЛК).

На підставі Протоколу, відповідачем 26.04.2017 було прийнято Постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.65 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136 грн.

Главою 7 КУпАП встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини, зокрема ст.65 цього Кодексу передбачено, що незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення, що тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів (стаття 255 КУпАП).

Під час апеляційного розгляду справи сторонами було підтверджено те, що Протокол складався Державним інспектором на місці вчинення правопорушення у відсутності ОСОБА_1, оскільки той на прохання Державного інспектора, а також лісничих відмовився бути присутнім при його складанні і заперечував факт вчинення ним відповідного правопорушення. Його було складено в присутності свідків, а саме спеціаліста-землевпорядника Троянівської сільської ради на території земель, якої знаходиться лісництво ОСОБА_7 та лісничого Бережницького лісництва ОСОБА_8 Крім того, такий Протокол складався і на основі пояснень, що були надані відповідачу лісничими, які виявили ОСОБА_1, при тому, як той розпилював та крижував дерево.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовився від отримання копії Протоколу Державним інспектором 20.04.2017 таки був відправлений на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням, який 25.04.2017 йому доставлений, однак позивач відмовився від отримання такого листа, про що свідчить відмітка на конверті.

Зважаючи на викладене, вірними є висновки суду першої інстанції, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення передбаченого ст.65 КУпАП підтверджується письмовими поясненнями лісників, фотознімками з місця події, а також показами свідка ОСОБА_5.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.


Також, у справі № 161/10776/16а (876/3/17 в апеляційній інстанції) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64592897) апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціал» ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.12.2016, якою відмовлено в задоволенні позову - без змін.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу Управління Держпраці у Волинській області від 07.06.2016 №70-р «Про проведення позапланової перевірки» та відповідно до направлення на проведення перевірки від 07.06.2016 №303 головним державним інспектором з 08 по 09 червня 2016 року проведено позапланову перевірку ТзОВ «Ініціал» з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування, за результатами якої складено акт від 07.06.2016 №04-0090/146 та 09.06.2016 припис за №04-0090/146-121.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги статті 116, 117 КЗпП України. За результатами перевірки 09.06.2016 відповідачем винесено припис №04-0090/146-121, яким ТзОВ «Ініціал» зобов'язано у строк до 09.07.2016 забезпечити виконання статті 116 КЗпП України щодо проведення повного розрахунку з найманими працівниками в день звільнення та статті 117 КЗпП України щодо нарахування і виплати середнього заробітку ОСОБА_2.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2016 року у справі №161/8559/16-п директора ТзОВ «Ініціал» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КЗпП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у адміністративній справі №803/1235/16 щодо визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 11.07.2016 № 75, якою накладено на ТзОВ «Ініціал» штраф у розмірі 14 500 грн відмовлено в задоволенні позову, яка залишена без змін Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 03 листопада 2016 року.

09.08.2016 головний державний інспектор Управління Держпраці у Волинській області Данилюк В.М. виніс постанову №04-0090/116-9 про накладення адміністративного стягнення відповідно до ст.188-6 КУпАП, якою на ОСОБА_1 директора ТзОВ «Ініціал» за невиконання вимог припису, а саме за ненадання розрахунково-платіжних відомостей за червень-липень 2016 року, чим створено перешкоди у здійсненні перевірки, накладено штраф у розмірі 855,00 грн.

Як видно з наказу Управління Держпраці у Волинській області від 07.06.2016 №70-р «Про проведення позапланової перевірки» підставою для проведення позапланової перевірки ТзОВ «Ініціал» стало звернення ОСОБА_2 про порушення підприємством вимог трудового законодавства.

Держпраці України листом від 16.05.2016 №5405/4/4.2-ДП-16 повідомило відповідача про те, що надає згоду на проведення позапланової перевірки ТзОВ «Ініціал».

Відповідно до статті 188-6 КУпАП невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цього органу - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова від 09.08.2016 №04-0090/116-9 винесена повноважною особою відповідно до вимог статті 230-1 КУпАП, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, а розмір штрафу відповідає вимогам санкції статті 188-6 КУпАП, відтак в задоволенні позову відмовлено правомірно.
В ході проведення аналізу слід виокремити приклади скасування судових рішень з причин порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, аналізуючи скасовані судові рішення прийняті суддями Львівського апеляційного адміністративного суду та вивчаючи причини скасування судових рішень виявлено випадки порушення судами першої інстанції правил юрисдикції.


До прикладу, у справі №462/537/17 (№876/6667/17 в апеляційній інстанції) за позовом Управління Укртрансбезпеки у Львівській області до ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164 КУпАП, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66952956) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП та накладено стягнення у вигляді 17000 грн. штрафу.

Не погодившись з винесеною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вищезазначене рішення суду.

У відповідності до п.1 ч.1 статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.

В порядку адміністративного судочинства не розглядаються публічно-правові спори про накладення адміністративних стягнень.

Водночас, слід мати на увазі, що відповідно до п.4 ч.1 ст.18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

В судовій практиці зазначені норми тлумачать як неможливість оскарження в порядку адміністративного судочинства постанови суду про накладання адміністративного стягнення.

Відповідно до ст.221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.41, статтями 41-1 – 41-3, 42-1 - 42-3, ч.1 ст.44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51 – 51-2, ч.2, 4 та 5 ст.85, статтями 85-1, 88 – 88-2, 90, 91, 92-1, 96-1, 98, 101 - 103, ч.1 ст.106-1, статтями 106-2, 107-1, ч.2 ст.112, ч.3 та 6 ст.121, ч.3 та 4 ст.122, статтями 122-2, 122-4, 122-5, ч.3 ст.123, ст.124, ч.4 ст.127, ч.2 ст.127-1, ст.130, ч.3 ст.133, ст.139, ч.4 ст.140, ст.146, ч.2 ст.154, ст.155-1, ч.1, 3 та 4 ст.156, статтями 160, 160-2, 162, 163-1 – 163-4, 163-12, 164, 164-3, 164-5 – 164-14, 166-1 – 166-4, 166-7 – 166-12, 173 – 173-2, 174, 177-2, ч.3 ст.178, ч.1 і 2 ст.181, ч.2 ст.182, статтями 184 – 185-11, 186-5 – 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17, 188-19, 188-22, 188-25, 188-27, 188-28, 188-31, 188-32, 188-33, 188-34, 188-35, ч.1 ст.189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 – 195-6, ч.1 ст.203, статтями 204 – 206-1, 212-2 – 212-33 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до ст.221-1 місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу.

Адміністративні суди не розглядають справи про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції загальних судів, яким це право надано чинним законодавством та, зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 КАС України, - а є лише підставою для подальшого вирішення питання щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності згідно з вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином, вказаний спір підлягає розгляду загальним судом в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення (ухвала ВАС України від 28.09.2010, справа №К-10576/09).

Згідно положень статті 18 КАС України до компетенції місцевих загальних судів як адміністративних судів відносяться усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Однак, зазначена норма передбачає можливість оскарження дій суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності.

Позивач, притягнутий до адміністративної відповідальності за рішеннями судів, що не може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України відповідно до п.4 ч.3 ст.17 даного Кодексу (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010, справа №8-а-1/09).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Окрім цього, варто звернути увагу, що питання справляння судового збору, крім Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, регулюється іншим законодавством. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Щодо вказаної категорії спорів Вищий адміністративний суд України в постанові Пленуму від 23.01.2015 №2 зазначив наступне:

«необхідно виходити з того, що норми ч.4 ст.288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону №3674-VI.

Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір».

Відповідно до змісту ч.5 ст. 288 КУпАП чітко обумовлено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Така вимога ст.288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закон №3674-VI, оскільки коло осіб і коло вимог, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Закон України «Про судовий збір» не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому, а лише доручає Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям цього Закону (п.1 ч.3 ст.10 Закону №3674-VI). Таким чином, відносини щодо звільнення від сплати судового збору врегульовуються не тільки ст.5 Закону України «Про судовий збір», яка не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, а й іншими законами України. Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми ч.5 ст.288 КУпАП є спеціальними нормами у порівнянні з нормами Закону України «Про судовий збір».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №21-1410а16, де зазначено:

«У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв’язку з цим за подання позивачем або відповідачем – суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, сплаті не підлягає.»


Так, до прикладу, у справі №344/613/17 (№876/1659/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_2 до інспектора роти №1 батальйону УПП у м. Івано-Франківську Королюка П.І. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65348102) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2017 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Постановляючи ухвалу від 19 січня 2017 року, суддя першої інстанції виходив із того, що подана заява не відповідає ст.106 КАС України, оскільки позивачем не сплачено судовий збір відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Також у справі №462/6857/16-а (№876/1999/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції Зджанської І.М., третя особа - ЛКП «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65458981) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 17 січня 2017 року про залишення позовної заяви без руху у справі скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 0,4 розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 640,00 грн., що всупереч вимогам закону не виконано позивачем при пред'явленні позову, в якому однією з вимог позивача є вимова визнати дії службової особи неправомірною, оскільки не долучено оригіналу квитанції про оплату судового збору. Відтак, суд дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з недолученням документа про сплату судового збору, так як судовий збір за подання розглядуваного позову не справляється.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 №R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».

Відповідно до положень ст.287 КУпАП у поєднанні із ч.4 ст.288 КУпАП у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №21-1410а16.


Наступна справа, яку слід виділити з проаналізованих №155/165/17 (№876/2747/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_2 до суб'єкта владних повноважень інспектора з дорожнього нагляду Луцького відділення поліції капітана поліції Никитюка О.С. про скасування постанови про адміністративне правопорушення, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67243174) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Горохівського районного суду Волинської області від 06.02.2017 про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд першої інстанції зазначив, що наявні підстави для винесення ухвали без руху, оскільки позивачем до позовної заяви не додано квитанції про сплату судового збору. Вказана обставина є вимогою ч.3 ст.106 КАС України. Колегія суддів вказує, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.


Щодо строків оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

За змістом ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Статтею 103 КАС України передбачено, зокрема, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала (ч.1 ст.100 КАС України).


Так, у справі №308/6002/16-а (№876/2527/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Білей Н.Ю. про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 16.03.2016 серії ПС2 №838092, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65439378) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду без поважних причин, а відтак потрібно застосувати наслідки передбачені ст.100 КАС.

Проте колегія суддів апеляційного суду не погодилась із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. З матеріалів справи було видно, що позивач 10.06.2016 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування Постанови. Постанова відносно ОСОБА_1 була прийнята 16.03.2016, у ній було зазначено, що від підпису та отримання копії Постанови позивач відмовився. На підставі цього така була йому надіслана рекомендованим листом від 17.03.2016 №1637. Проте повернулася відповідачу із відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Апелянт наголошував на тому, що за адресою, котра була у Постанові він не проживає, така була вказана в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, яке видане 10.04.2003, а після цього він змінив місце реєстрації. Про такі обставини він повідомляв відповідача, проте його звернення не були взяті до уваги. Крім того вказував, що постанову він отримав лише після 01.06.2016, тобто з моменту одержання ним копії постанови про відкриття виконавчого провадження та ознайомленням представника із матеріалами виконавчого провадження. Тому, зважаючи на наведені обставини ним було своєчасно подано позов про оскарження такої постанови в розумінні як ст.99 КАС так і ст.289 КУпАП.


У справі №300/204/17 (№876/5433/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_2 до головного інспектора будівельного нагляду управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області Романець Любові Василівни про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66953014) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2017 року про залишення позовної заяви без розгляду скасовано, а дану справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів не погодилась із таким рішенням суду та вважала такі висновки помилковими, виходячи з наступного. Постанову в справі про адміністративне правопорушення №33/1007 від 27.02.2017 винесено без участі позивача, про розгляд матеріалів справи у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не повідомлявся. Про винесену постанову позив дізнався тільки 02.03.2017, коли отримав її поштою і саме з цієї дати повинен розпочинатися десятиденний строк для її оскарження для захисту своїх прав.

Враховуючи вищенаведене, десятиденний строк для оскарження постанови у ОСОБА_2 закінчувався 12.03.2017, проте враховуючи, що ця дата припала на неділю, тобто вихідний день, останнім днем для оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення треба вважати 13.03.2017. Враховуючи, що позивачем подано позовну заяву 13.03.2017, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовну заяву подано у визначений законодавством строк.
Також, у справі №344/9607/17 (№876/9058/17 в апеляційній інстанції) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання рішення, дій суб’єкта владних повноважень неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 26.02.2017 серія БР №295924, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68980005) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 27.07.2017 про залишення позовної заяви без розгляд скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання рішення, дій субєкта владних повноважень неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 26.02.2017 серія БР №295924.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таке, що неповно відображає обставини, які мають істотне значення для даної справи, а саме зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач отримав копію оскаржуваної постанови лише 14.07.2017.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як видно зі змісту позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржується постанова про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БР №295924 26.02.2017 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Позивач зазначає, що копію оскаржуваної постанови він одержав 14.07.2017 при ознайомленні зі всіма матеріалами виконавчого провадження.

Однак у оскаржуваній вище постанові а саме у графі «10. Копію постанови мною отримано» - зазначено, що від підпису та отримання копії постанови позивач відмовився відповідно до ст.63 КУ.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Виходячи з положення ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами процесуальних дій та підтвердженні належними доказами. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінуваня учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відновлення процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, та які підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином проаналізувавши вищенаведені норми, а також розглянувши наявні матеріали справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що постанову про адміністративне правопорушення від 26.02.2017 року серії БР №295924 було складено у відсутності позивача так як у зазначених документах відсутній підпис самого позивача, а також відсутній будь-який документ, який б підтверджував, що позивач був ознайомлений з такими.

Таким чином, колегія суддів прийшла до правомірного висновку про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПоложення про обробку та захист персональних даних Загальні положення

Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПоложення про аспірантуру 1 загальні положення
Положення про підготовку науково-педагогічних І наукових кадрів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня...
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПам’ятка для представників змі щодо особливостей висвітлення судового розгляду справ у залі судового засідання
Ця Пам’ятка розроблена для забезпечення зручності та ефективності вашої роботи у Вищому адміністративному суді України під час висвітлення...
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconУзагальнення
Аналіз статистичних даних застосування заходів забезпечення кримінального провадження
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПоложення про аспірантуру інституту проблем сучасного мистецтва національної академії мистецтв україни загальні положення 1
Кабміну України від 14. 06. 2000 №960, від 27. 08. 2004 №1124, від 02. 03. 2010 №254, від 28. 07. 2010 №642, статтями 36 та 58 Закону...
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПоложення про Громадську Раду при Міністерстві охорони здоров'я України Розділ I. Загальні положення
України (далі моз україни) та інститутами громадянського суспільства (далі ігс) на засадах доброго партнерства, здійснення громадського...
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconРішення 27 березня 2017 року Київ №614/3дп/15-17 Про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В. В. до дисциплінарної відповідальності
Про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В. В. до дисциплінарної відповідальності
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconРішення 19 червня 2017 року Київ №1563/2дп/15-17 Про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І. О. до дисциплінарної відповідальності
Про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І. О. до дисциплінарної відповідальності
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПро затвердження Інструкції щодо заповнення Класного журналу для 1-4-х класів загальноосвітніх навчальних закладів Відповідно до пункту 52
Відповідно до пункту 52 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від...
Положення 0 Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ в яких застосовано положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності 0 iconПоложення розглянуто та ухвалено
Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. №656, «Про Положення «Про порядок присудження наукових ступенів», затвердженого...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка