Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини



Сторінка2/5
Дата конвертації13.04.2017
Розмір0.86 Mb.
1   2   3   4   5

Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський

(1918 — 1970)

український радянський педагог, публіцист, письменник, поет.

Біографія

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у незаможній селянській родині. Батьки виховали, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.

Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938).

З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну. Упродовж чотирьох років він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці «Ударна праця» та обласній газеті «Кіровоградська правда» — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — «Перед новим навчальним роком» — з'явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній праці». 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.


Віктор Семенович Близнець
http://oblast.kr.ua/uploads/k/image034.jpg

(  1933-  1981)

український  радянський письменник-прозаїк.

Видав низку популярних дитячих творів — від казок, оповідей до повістей, серед яких «Звук павутинки» (1969), «Женя і Синько» (1974) і «Земля світлячків» (1979).

1988 року Віктору Близнецю посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а 2003 року Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано 

Біографія

Віктор Близнець народився в селі Володимирівці на Кіровоградщині 10 квітня 1933 р. У 1957 p. закінчив факультет журналістики Київського університету. Публікуватися почав 1959 p ., а перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо» вийшла 1963 p. Більшість написаних книжок — для дітей. Переказав з давньоруської мови для юного читача «Повість минулих літ» (1980).

В. Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії народу в таких творах, як «Паруси над степом» (1965), «Древляни» (1968), «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980).

Книжка В. Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила говорити критику про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.

Герой повісті Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.

У написаній невдовзі повісті «Мовчун» (1972) автор пішов зовсім іншим шляхом, хоч і в ній відчувався полемічний потенціал, світоглядне протистояння системі. Це твір суто реалістичний. Дія відбувається в роки війни. Головний герой — підліток Сашко, батько якого на фронті, а сам він із матір'ю — на окупованій території. Сашкова мати зраджує батька з гультіпакою Гринею, і син відчуває докори сумління, щось на зразок співучасті, власної вини.

Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід — свідчить повість«Женя і Синько» (1974).

Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання.

В. Близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні варіанти. Він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості видань страждав од невизнання.

нестайко в.jpg

Всеволод Зіновійович Нестайко

( 1930 — 2014)

письменник, класик сучасної української дитячої літератури. Для його творів характерне гумористичне обігравання імен та ситуацій. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки»(«Пригоди Робінзона Кукурузо» 1964, «Незнайомець з 13-ї квартири» 1966, «Таємниця трьох невідомих» 1970).

Біографія

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві.

Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість.

Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс.

Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів.

За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П'ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.



http://3.bp.blogspot.com/-wlmzzfdmhvu/vgcv8lkf7ui/aaaaaaaanha/4wspvfod2pc/s1600/cf3f33a9b102ec337665d190c10f5aaf.jpg

Ганна Черінь

(справжнє ім'я і прізвище Галина Грибінська, в заміжжі — Паньків;

( нар. 1924)

українська поетеса, прозаїк і літературний критикна еміграції. Автор статей, оповідань, подорожніх нарисів і творів у жанрі дитячої літератури. Член Об'єднання Українських Письменників «Слово» іНаціональної спілки письменників України.

Біографія

Ганна Черінь народилася 29 квітня 1924 р. на Київщині. Писати вірші почала з дитинства. Після закінчення школи вступила на філологічний факультет до Київського університету, але Друга світова війна перервала навчання. Ганна опинилась у Німеччині в таборах для «переміщених осіб». Під час перебування на примусових роботах у Німеччині друкувала свої твори у часописі «Дозвілля». У 1949 р. тут вийшла перша збірка її поезій «Крещендо». Літературознавець Богдан Рубчак вважає, що Ганна Черінь як поетеса досягла найбільшого успіху в особистій ліриці, яка вмістилася у першій збірці віршів, «Німецькі сонети». («Координати», т.2).

У 1950 р. Ганна Черінь переселилась до США. 1953 р. закінчила факультет лінгвістики Чиказького університету. У 1966 р. здобула другий диплом за спеціальністю «бібліотекар». Очолила при бібліотеці Чиказького університету відділ обміну з закордонними бібліотеками, зібрала тут велику колекцію україністики, намагалась встановити обмін книжками з українськими бібліотеками.

Влітку 1993 приїжджала в Київ. Цього ж 1993 року прийнята до Національної спілки письменників України.

Очима відомого українського поета, журналіста і літературного критика, багаторічного керівника української редакції «Голосу Америки» Володимира Біляїва Ганна Черінь — «українська поетеса, плодовитий автор критичних статей, оповідань та дуже цікавих подорожніх нарисів і творів у жанрі дитячої літератури» («На неокраянім крилі…», Донецьк, 2003).

З 1988 р. живе у Флориді, де активно працює в місцевому українському Осередку імені Святого Андрія.

Ганна Черінь — відома дитяча письменниця. Її вірші і оповідання добре відомі маленьким читачам Америки й інших країн, де живуть українські родини. У різних країнах світу вийшли дитячі книжки письменниці, пройняті великою любов'ю авторки до України: «Братик і сестричка» (1960), «Листування» (1966), «Пригоди української книжки» (1972), «Щоденник школярки Мілочки» (1979), «Українська кров» (1982), «Українські діти».

Ганна Черінь — автор понад 40 книжок. Автор поетичних збірок «Crescendo» (1949), «Чорнозем» (1962), «Вагонетки» (1969), «Травневі мрії» (1970), «Небесні вірші» (1973), «Зелень моря» (1981), «Квіти добра і зла» (1991), «Держава» (2001), «Декада» (2001), роману у віршах «Слова» (1980, 1991), репортажів «Їдьмо зі мною» (1965), «Їдьмо зі мною знов!» (1990), «Дев'яте чудо» (2005); творів для дітей «Братик і сестричка» (1960), «Українські діти» (1988), «Нове життя» (1993), «Листування» (1966), «Пригоди української книжки» (1972), «Щоденник школярки Мілочки» (1979), «Українська кров» (1979) та інших.



http://md-eksperiment.org/images/posters/5442bc3d2fd97.jpg

Грінчéнко Борис Дмитрович

(1863 — 1910)

український письменник, педагог, лексикограф,літературознавець, етно-граф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови» один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник УРП (1904).

Біографія

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає.

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому,письменник таким чином заощаджував гроші на книги.

Здобута самоосвіта дозволила  Б.Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини.. Багато пише. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах.

Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника  майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну й відпочинку.

«На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець. За час роботи у земстві  Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» .

павличко дмитро

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко

( нар.1929)

український поет,перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.

Біографія

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у с. Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Спочатку навчався в польській школі с Яблунева, потім у Коломийській гімназії та радянській десятирічці. У 1948р. він вступив до Львівського університету, з 1953 р. навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу.

У 1953 р. вийшла перша збірка Д. Павличка «Любов і ненависть». Наступного року поет заочно був прийнятий до Спілки письменників CPCR У 1955р. вийшла його збірка «Моя земля».Протягом 1957—1959 pp. Павличко завідував відділом поезії журналу «Жовтень»..
У 1959—1962 pp. вийшли збірки «Бистринг», «Днина», «Пальмова віть», «Жест Нерона», у 1964 р. — збірка вибраних поезій «Пелюстки і леза», Д. Павличко переїхав до Києва, розпочав роботу в сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка (за його сценаріями поставлені фільми «Сон», у співавторстві з В. Денисенком, та «Захар Беркут», режисер Л. Осика).
Впродовж 1966—1968 pp. Павличко працював у секретаріаті Спілки письменників України, у 1971 —1978 pp. — редагував журнал «Всесвіт».
У 80-х роках Д. Павличко брав активну участь у заснуванні Руху, Демократичної партії України. У 1990—1994 pp. він був одним із лідерів парламенту. Пізніше працював на дипломатичній роботі.
На сьогоднішній день Павличко-поет виступає ще в одній важливій для нашого часу іпостасі — політика, державного діяча, який пристрасно й рішуче відстоює інтереси суверенної України, її народу. І хоч державна діяльність забирає багато часу, все ж з'являються, хоч і не дуже часто, нові вірші поета — і ті, що «з шухляди», і щойно написані. Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької,португальської, їдиш  та багатьох слов’янських мов

.Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.).Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Дм. Павличко — перший голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1989), голова УВКР (Українська Всесвітня Координаційна Рада) — з 2006 р.



світличний іван.jpg
Іва́н Олексі́йович Світли́чний

(1929 — 1992)

український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Біографія

Іван Світличний народився на Донеччині в селі Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року. Після закінчення середньої школи в 1947 вступив на навчання на українське відділення філологічного факультету Харківського університету. І. Світличний був неординарною особистістю. Згодом, після закінчення університету, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Навчався у відділі теорії літератури, темою його кандидатської дисертації була теорія художнього образу. Його покликанням стали теоретичні студії в галузі літературознавства. Під час перебування в Інституті літератури опублікував ряд літературознавчих статей у періодичних виданнях.

В Івана Світличного був дар відчувати талант і всіляко його підтримувати. Тому не дивно, що до нього тягнулась творча молодь, і не лише поети і прозаїки, а й художники — Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха та інші.

У 1962-1963 роках розпочинається кампанія, спрямована проти творчої інтелігенції, яка через десятиліття виросте в хвилю масових репресій. За це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний усе одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської.

Наставали часи, коли вже палке слово критика Світличного боялися друкувати. У цей час його звинувачують в тому, що він передав за кордон вірші В. Симоненка. Після чого — перший арешт (1965 р.) та тимчасове помилування. 1972 року починаються нові переслідування української інтелігенції. 13 січня Івана Світличного було заарештовано. Вирок по звинуваченню в антирадянській пропаганді та агітації, що полягала у виготовленні та поширенні самвидаву, був сім років таборів суворого режиму та п'ять років заслання. Уже в таборі й на засланні Іван Світличний продовжує віршувати, і на світ з'являються його власні поезії — такі особливі, гострі, насмішкуваті, саркастичні і ні на що не схожі.

Іван Дзюба у вступному слові до збірки творів Івана Світличного писав: «Ще «на волі» Іван Світличний писав і вірші, тільки не публікував їх і мало кому показував... Жорстокий факт: каторга вбила його тіло, але розкрила нові можливості душі. Несправедлива кара породила не лише біль і страждання, а й високий стан духу, надзвичайне його напруження, що вилилося в слово справжньої поезії».

Із заслання Іван Світличний повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак наскільки було можливо, він працював: перекладав, писав. Недовго він прожив на свободі, не встиг надивитись на оновлювану незалежну Україну. У жовтні 1992 року Івана Світличного не стало.

Зі спогадів Ігоря Калинця: «Він був носієм любові. До багатьох. І в першу чергу до України, за яку боровся і страждав».


http://histpol.pl.ua/img/pages/2554-02.jpg


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconБілогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна
Посібник містить короткі цікаві біографічні відомості про дитячих українських та зарубіжних поетів І письменників, твори яких вивчаються...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературні українські казки Розробка уроку позакласного читання 3 клас
«Казки українських письменників», розширити уявлення учнів про літературну казку
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКазки зарубіжних письменників
Мета: Вчити свідомо сприймати художні тексти, визначати головну думку в прочитаному творі, зацікавити учнів творчістю зарубіжних...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconУкраїнські письменники дітям (експрес-подорож) Мета
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКонкурс на краще виразне читання за особами казки Лесі Українки «Біда навчить»
Літературне читання 4 клас павло тичина. Де не глянь — колоски
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconТвори зарубіжних письменників
Мета уроку: познайомити учнів з казкою О. С. Пушкіна «Казка про царя Салтана…», з життям та творчістю поета. Формувати навички виразного...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературне читання
Календарне планування здійснено на основі підручника "Літературне читання" О. Я. Савченко. Крім підручника, використано навчальні...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconМета: розкрити учням значення творчості "празької школи" українських письменників у розвитку національного літературного процесу, ознайомити із доробком окремих письменників. Тип уроку
Празька школа українських письменників. Українські письменники в діаспорі, інтелектуальна лірика поетів «празької школи». Стисла...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКалендар ювілеїв українських та зарубіжних діячів (письменників, науковців, митців тощо), що відзначатимуться у 2014 році. У 2014 році виповнюється
Тараса Григоровича Шевченка (1814 1861), великого українського письменника, художника
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconа клас Природознавство – ст. 90-91 (читати й відповідати на запитання) Українська мова – ст. 85, впр. Математика – ст Завд. 583, в. 584. Російська мова – ст. 100. Упр. 16. – Б клас
Літературне читання – на аркуші а-4 підготувати ілюстрацію до творів Шевченка Т. Г.; с. 93 (читати)


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка