Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини



Сторінка3/5
Дата конвертації13.04.2017
Розмір0.86 Mb.
1   2   3   4   5

Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький

(справжнє прізвище — Леви́цький)

(1838 —  1918)

український прозаїк, перекладач, письменник.

Біографія

Іван Левицький народився 13 (25) листопада 1838 року в Стеблеві, у сім'ї сільського священика. Батько його, Семен Степанович, був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя. Іван Левицький під час навчання в Київській духовній академії (1861–1865).

Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажата ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар'єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865–1866).

В подальшому він працював викладачем у Царстві Польськім, жіночих гімназіях Каліша (1866–1867) та Седлеця(1867–1872). Одночасно з педагогічною діяльністю Іван Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». З 1873 року І. Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884). 

академия наук украины. иван драч: в академії наук йде весняний перестук. стукотять вони, як дятли. хто кого узяв за патли / гордон

Іва́н Фе́дорович Драч

( 1936)

український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС(1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006).

Біографія

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с Теліжинці Тетіївського району на Київщині. У 1951 р. у районній газеті був надрукований його перший вірш.

Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, був інструктором райкому комсомолу, служив у армії і у віці, коли інші закінчують університет, вступив на перший курс філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив, був виключений підтиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну». Закінчив дворічні Вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна».

У 1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 pp. виходили його збірки:«Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією України ім. Т. Шевченка у 1976р.

У середині 80-х pp. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, далі — його головою, а ще згодом — Головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради України, керував товариством «Україна», очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн), був міністром в уряді В.А. Ющенка, брав активну участь у подіях Помаранчевої революції. Сьогодні І. Драч продовжує активну громадсько-політичну діяльність, є головою багатьох республіканських і міжнародних організацій, організатором і членом кількох рух.

Протягом трьох десятиріч літературної діяльності І. Драч видав багато збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах мовами народів СРСР та основними мовами світу. Він є лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії — «Пропала грамота» (1971) і «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1984).

Усе це дає право стверджувати, що Іван Драч — це, безперечно, непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі.



http://news.trk.net.ua/images/stories/news/2013/11/35_3.jpg

Іва́н Юхи́мович Се́нченко

(1901  1975)

український письменник.

Біографія
Справжні літературні майстри завжди з нами, вони вічно залишаються для нас живими, молодими й прекрасними, як їх чудові твори. Таким майстром слова є і буде для нас, красноградців, відомий український письменник, наш земляк І. Ю. Сенченко з його неповторними творами про життя селян України, про життя робітництва, про нашу Красноградщину, про її чудову природу, про її людей — простих трудівників, яких дуже любив і поважав письменник.

Народившись 12 лютого 1901 року, І. Ю. Сенченко належить до ровесників нашого бурхливого віку. В молодості він був і робітником, і вчителем. Прийшовши в літературу із села, з трудових надр селянства, прийшов, зрозуміло, з «селянською» темою у своїй творчості: образи людей села — найбільш знані — потреби, запити, проблеми села були йому найближчими.

Ця тема — ставлення до неї, вивчення та осмислення її — так і залишилася на все його півстолітнє творче життя, але ж — не поглинула його, як це буває іноді з письменниками, що походять із селянських верств.

Перехід на робітничу тему був у Сенченка логічним розвитком допитливості автора, вміння широко й глибоко мислити.

Повертаючись із заводу чи з шахти, Сенченко дарував читачеві свої твори на робітничу тему. Це дуже цікаві оповідання, нариси, повісті та романи — «Інженерії», «Металісти», «Напередодні» та інші.

Цікаве для нас те, що головних героїв творів, присвячених нашому краю, письменник називав своїми іменами.

Але ніхто не побачить у цьому якусь місцеву обмеженість. Кожен його твір про рідний край відображає широкий соціальний процес, характерний для всієї Батьківщини.

Щиро любив І. Сенченко Батьківщину, рідну землю, людей, любив життя, яким би воно не було.З яким захопленням читають діти твори Сенченка присвячені їм. Це — «Паровий млин», «Діамантовий берег», «Руді вовки», «Про Олежку та його сестру Ніну» та інші. Не обійшов своєю увагою письменник і маленьких читачів. Його оповідання «Сім господинь», «Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима», «Хліб святий», «Рукавичка і струмок» та інші досі радують і будуть радувати малечу.

Багато творів написав І. Сенченко, і всі вони світяться любов’ю автора до тих, кому він їх присвячував.

Його ім’я занесено в енциклопедію світової літератури.



http://lib.ukrsd.com.ua/images/franko/003.jpgІва́н Я́кович Франко́

( 1856 —  1916)

український письменник,поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф

, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член НТШ (1899 р.), почесний доктор Харківського університету(1906 р.).

Іван  Якович Франко - знакова постать вітчизняної та  світової історії й культури.

Біографія

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині село Івана Франка) Львівської області. З шести років хлопець навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у Дрогобицькій нормальній школі отців-василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською, польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій школі при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх: він опинився першим учеником». 1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник. На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчання в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та французькою в оригіналі. Береться й сам за літературну працю.

Перший вірш — «Великдень 1871 року» — присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В. Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна. Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. У 1893 році захистив у Відні докторську дисертацію. Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Його друкована спадщина сягає 50 томів Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов. Твори І. Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.

Івана Франка цікавить також філософія, політична економія, соціологія. 1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був. Не вистачало хіба що фізичних сил. У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не з легких. «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з І. Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». 1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.



http://image.zn.ua/media/images/614xx/aug2013/68073.jpg

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко

(1941 2013)

українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист.

Біографія

Ірина (Іраіда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 в м. Київ — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка ґрунтовних спогадів «Homo Feriens» (2011).

У1964 заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року.

У 2011 вийшла книга спогадів Ірини Жиленко «Homo Feriens» (лат. “Людина святкуюча”). Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською. З-під пера І. Жиленко вийшло п'ять збірок для дітей: «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1978), «Двічі по два — дорівнює кульбабці» (1983), «Казки буфетного гнома» (1985), «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером» (1986). Це мудрі й світлі поезії, в яких багато вигадки, світла, тут твориться весела, грайлива казка, що вчить добру, людяності, поетичному світосприйняттю.

Головна тематика лірики Жиленко – обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородининська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.

У своїх передсмертних спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, тверезо оцінює трагедію творчості в умовах совєцької окупації та всепоглинаючої цензури.

Збірка «Автопортрет у червоному» містить кілька поетичних циклів, зокрема «Казки на заході Сонця» — цикл-видіння, в якому предмети навколишнього світу оживають і стають розумними, довірливими, казковими. Авторська фантазія, натхнена торжествуючим передчуттям приходу ореальненої казки, набуває рис символічності. Ця особливість художнього світосприйняття І. Жиленко віднині характеризує більшість її поетичних циклів.

http://ipress.ua/media/gallery/full/3/5/3540bc8d5b1c1d744f5760b874f_prev.jpg

Леона́рдо да Ві́нчі

( 1452 -1519)

видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Біографія
Геніальний художник, видатний мислитель і інженер, невтомний дослідник матерії і явищ природи, Леонардо да Вінчі. Феномен Леонардо да Вінчі вражає своїм розмахом і багатосторонністю поставлених і дозволених завдань у різних сферах людської діяльності, але й атмосферою сякий таємничості, народженої обставинами біографії художника, його способом самовираження в різних областях. Леонардо народився в містечку Вінчі, незаконнонароджений син нотаріуса і селянки. У 15 річному віці став учнем провідного майстра Відродження Андреа дель Верроккьо. Осягаючи мистецтво малювання, він проявляє інтерес до наук.
Перші художні нариси датовані 1473 роком, це був пейзажі. У 1482 він переїжджає в Мілан, де пише свою «Таємну Вечерю» і починає вести нотатки (збереглося понад 7000 сторінок), з яких пізніше стане відомо, що Леонардо так же архітектор, проектувальник, винахідник різних механізмів, музикант, займається навчанням анатомії, гідравліки. Ще одна загадка Леонардо - всі записи він робив у дзеркальному відображенні.

Уже в 1490 році Леонардо зосередився на двох сферах знань - анатомії та архітектури. В анатомії він вивчав будову людського мозку, вперше зробив поперечний переріз на черепі. Робив детальні ілюстрації при розтині тіл, вивчав функції органів. Відкрив ботаніку як самостійну дисципліну.


Зробив великий внесок в інженерію. Працюючи над ідеєю польоту за допомогою крил, винайшов аероплан. Так само Леонардо винайшов парашут, велосипед, колесцовий замок, автомобіль, прожектор. Ряд його винаходів для військової справи - катапульта, великий лук, скорострільна зброя, військовий барабан і ін.Всі замітки Леонардо супроводжуються його коментарями, висловлюваннями, філософськими роздумами.

Як живописець, він створив приголомшливий ефект димки між картиною і глядачем. Його художнє спадщина не численне, так як художник по боргу длубався над своїми роботами. У всьому світі на слуху назви таких картин, як «Дама з горностаєм», «Джоконда», «Мадонна Літта», «Благовіщення», «Таємна Вечеря», «Портрет Джіневри деї Бенч». Роботи да Вінчі до цього дня - еталон майстерності. Багато з ім'ям Леонардо да Вінчі асоціюють справжнє мистецтво, обдарованість. Окультисти вважають його «присвяченим», людиною від Бога, який по своїй волі спустився на землю що б допомогти людям, ставши рушієм прогресу. Для його часів такі знання (анатомія, механізми) були не просто фантастикою, нововведенням, а скоріше нонсенсом.

Сьогодні люди багатьох професій вивчають спадщину Леонардо, трактуючи його бачення світу кожного разу по-новому. Кілька років тому світ накрила хвиля таємничого «Коду да Вінчі». Багато читали книгу Дена Брауна чи дивилися подальшу екранізацію. Мова йде про відкриття «золотого перетину».Крім всіх інших досягнень, да Вінчі віртуозно грав на лірі, писав байки та пісні.

http://book-ye.com.ua/shop/data/big/lesya.jpg

Ле́ся Украї́нка

 (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка)



(1871 —1913)

українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903–1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.

Біографія

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. 
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.

Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.

У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелосія) вчилися у приватних учителів. Деякий час Лариса навчалася в школі М. І. Мурашки в Києві. З цього періоду залишилась одна картина, намальована масляними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти може свідчити той факт, що у 19-річному віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі у 1918 р.). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.)

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.

Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ

ліна костенко у 2006 році



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconБілогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна
Посібник містить короткі цікаві біографічні відомості про дитячих українських та зарубіжних поетів І письменників, твори яких вивчаються...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературні українські казки Розробка уроку позакласного читання 3 клас
«Казки українських письменників», розширити уявлення учнів про літературну казку
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКазки зарубіжних письменників
Мета: Вчити свідомо сприймати художні тексти, визначати головну думку в прочитаному творі, зацікавити учнів творчістю зарубіжних...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconУкраїнські письменники дітям (експрес-подорож) Мета
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКонкурс на краще виразне читання за особами казки Лесі Українки «Біда навчить»
Літературне читання 4 клас павло тичина. Де не глянь — колоски
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconТвори зарубіжних письменників
Мета уроку: познайомити учнів з казкою О. С. Пушкіна «Казка про царя Салтана…», з життям та творчістю поета. Формувати навички виразного...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературне читання
Календарне планування здійснено на основі підручника "Літературне читання" О. Я. Савченко. Крім підручника, використано навчальні...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconМета: розкрити учням значення творчості "празької школи" українських письменників у розвитку національного літературного процесу, ознайомити із доробком окремих письменників. Тип уроку
Празька школа українських письменників. Українські письменники в діаспорі, інтелектуальна лірика поетів «празької школи». Стисла...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКалендар ювілеїв українських та зарубіжних діячів (письменників, науковців, митців тощо), що відзначатимуться у 2014 році. У 2014 році виповнюється
Тараса Григоровича Шевченка (1814 1861), великого українського письменника, художника
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconа клас Природознавство – ст. 90-91 (читати й відповідати на запитання) Українська мова – ст. 85, впр. Математика – ст Завд. 583, в. 584. Російська мова – ст. 100. Упр. 16. – Б клас
Літературне читання – на аркуші а-4 підготувати ілюстрацію до творів Шевченка Т. Г.; с. 93 (читати)


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка