Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини



Сторінка5/5
Дата конвертації13.04.2017
Розмір0.86 Mb.
1   2   3   4   5

Олекса́ндр Степа́нович Дерма́нський

(нар.1976)

український дитячий поет, прозаїк та казкар.

Біографія

Український дитячий поет, прозаїк та казкар Олександр Степанович Дерманський народився 28 листопада 1976 у селі Гайворон Володарського району на Київщині. Навчався у Володарській середній школі № 1. Вже тоді робив перші спроби писати вірші, проте спочатку не ставився до цього заняття серйозно. З часом поетичні захоплення були витіснені звичайними хлопчачими забавами. Закінчив факультет української філології Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова у 1999 році. Отримавши цього ж, 1999 року диплом учителя української мови, літератури та зарубіжної літератури, почав працювати за фахом у Київсьому технікумі електронних приладів. Викладає там і дотепер. 

Літературний редактор дитячого журналу «Стежка». Одружений, виховує двох доньок: Владиславу (2001) та Злату(2011).  Перші вірші для малечі опублікував в [2001] році у дитячому журналі "Стежка". Деякі твори виходили під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. У жовтні 2004 року видавництво «Теза» в рамках серії «Пригодницька бібліотека» випустило в світ його першу книжку — повість-казку «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська». Автор книжки «Про двох бездомних джинів» та численних публікацій в дитячих журналах.  Видав 14 книжок, 1 аудіокнигу та 2 інтерактивні книжки для дітей. Готуються видання за кордоном. 
З травня 2006 року член Національної спілки письменників України. 
У квітні 2005 року його роман «Король буків, або таємниця Смарагдової книги» було відзначено дипломом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова». Дипломант Міжнародної асамблеї фантастів «Портал» 2006 року. 

 У березні 2007 року повість «Царство Яблукарство» відзначена першою премією літературного конкурсу рукописів «Дитячий портал» в номінації «Тексти для 9-12 річних» та другою премією нового літературного конкурсу «Золотий лелека». 

Книжка «Чудове чудовисько в Країні жаховиськ» здобула перемогу рейтингу «Книжка року»-2010 в номінації «Дитяче свято». Ім'я Олександра Дерманського добре відоме і малому, і дорослому читачеві. Олександр Дерманський пише для дітей, але пише так, що якщо дорослий візьметься за книгу, то не відірветься, допоки не дочитає її. Що ж тоді говорити про дитину?! Письменник увійшов до світу сучасної української літератури нещодавно, проте вже написав понад дев'ять книг і продовжує писати...Окрім того, що письменник пише чудові книги, він головний літературний редактор дитячого журналу "Стежка", пише вірші для малят, працює за фахом у Київському технікумі електронних приладів і виховує доньку Владиславу.

http://krai.lib.kherson.ua/files/krai/image/fotolitopus/img_main_pages/gonchar.jpg

Оле́сь (Олекса́ндр) Тере́нтійович Гонча́р

( 19181995)

український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (19591971), академік НАН України (1978)

Біографія

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. 

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав.

У 1936р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт. 


 Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців». 
 Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР. В кінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена Полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк. 

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. 


http://www.chl.kiev.ua/key/content/uploadedfiles/image/donchenko.jpg

Олесь (Олександр) Васильович Донченко

( 1902 —1954)

український радянський поет, прозаїк, казкар.

Біографія

Народився на Полтавщині у сім'ї вчителя. Дитинство і юність провів у місті Лубни. Закінчив Лубенську чоловічу гімназію та курси позашкільної освіти.

Вірші і п'єси почав писати ще в шкільні роки. Відразу по закінченні гімназії включився в революційні перетворення в Україні: був позашкільним вчителем, районним інспектором політосвіти. Перші вірші було надруковано у 1918 році. В цей неспокійний час він багато їздить по селах, організовує хати-читальні, бібліотеки, драмгуртки, клуби, роз'яснює декрети Радянської влади, читає лекції, виступає зі своїми віршами.

В 1924 році записується добровольцем у прикордонні війська, служить в кавалерійскому полку, що був розквартирований у Гнівані, а згодом переведений із західного кордону до Проскурова. На військовій службі О. Донченко обіймає посаду старшого полкового вчителя. Водночас він продовжує писати вірші, поеми.

1926 року виходить друком його перша поетична збірка — «Червона писанка». Невдозі після виходу цієї збірки, восени 1926 року, О. Донченка було відкликано з армії для літературної роботи.

Він оселився в Харкові — тодішній столиці України, вступив в організацію літераторів-комсомольців «Молодняк», Пролітфронт, ВУСПП і цілком присвятив себе письменництву, працюючи у відділі дитячої літератури Державного видавництва України.

За чотири роки, з 1927-го по 1931-й, О. Донченко видав понад тридцять книжок своїх віршів і казок для маленьких читачів, згодом перейшов до прози — оповідань і повістей, теж здебільшого призначених для дітей і юнацтва.

Творча зрілість прийшла до Олеся Донченка в другій половині тридцятих років, коли письменник утвердився в нашій літературі як визначний майстер дитячого оповідання і повісті. Як і раніше, коло тем у нього широке. З часом воно розширюється ще більше. Його буйна фантазія сягає і в найпотаємніші закутки дитячої душі, і в морські глибини, в тайгові натрі Сахаліну і в країни Західної Європи, заглиблюється в складні обставини життя безпритульних дітей і ширяє над золото пшеничними полями України. Все більше і більше цікавиться він життям школи і школярів. Незабаром ця тема стане основною в його творчості.

Зростає художня майстерність молодого прозаїка. Сюжети його кращих творів, як правило, напружені, динамічні, цікаві, а тому читають їх діти й дорослі з непослабним інтересом.

Найкращими довоєнними творами Донченка, без сумніву, є три повісті – «Школа над морем» (1937 р.), «Лукія» (1939 р.) і «Карафуто» (1940 р.). Вони своїм ідейним змістом і художньою майстерністю підносяться над іншими творами цього періоду. Поряд з романами О.Копиленка «Дуже добре» та «Десятикласники», а також повістями Миколи Трублаїні вони є творчим досягненням довоєнної дитячої прози.



http://meest-online.com/wp-content/uploads/2013/12/52cb8ed-ostap-vyshnya-3-267x300.jpg

Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович)

( 1889 —  1956)

український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.
Він є молодшим братом письменника-гумориста Василя Чечвянського, якого було розстріляно за часів єжовщини у 1937. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА
.

Біографія

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір — "Демократичні реформи Денікіна" — побачив світ за підписом "П. Грунський" у Кам'янці-Подільському в газеті "Народна воля" 2 листопада 1919. В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК", розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!".

1934 гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, і незаконно репресований. Зміг повернутись до літературноі праці лише 1944. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі в письменницький кабінет у Києві. Він мусив своїми гуморесками спростовувати наклепи "націоналістів", нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти "буржуазних націоналістів" та насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась "Самостійна дірка" Остапа Вишні — голос гумориста з могили. "Буржуазні націоналісти" й повстанці привітали воскресіння Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА ще й досі живе і бореться.

Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературноі праці, стала "Зенітка". Звичайно, цей, другий і останній період творчості, був далеко не простим для Павла Михайловича. Можливо саме для того, щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але... сумного.

Було якесь нерушиме порозуміння між Остапом Вишнею і мільйонами його читачів. Мов воду крізь сито, спускали вони все, що було в "усмішках" Вишні для цензури й диктатури, а собі брали зернятка сміху, який завше давав свіжий віддих у задушливій атмосфері загального рабства.



Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

http://www.chl.kiev.ua/95/writer/utevska.jpg

Паола Володимирівна Утєвська

( нар. 1911)

українська письменниця

Біографія

 Змалку Паолу Утєвську захоплювало читання і бажання переповідати прочитане своїм подругам. Але не точно, а з вигадкою, із зміною сюжету. Десь у дванадцять років вона почала віршувати. І коли настав час обирати майбутню професію, розгубилася: вабив літературний факультет і давалася взнаки успадкована від матері-хіміка закоханість у цікаву науку. Все ж знайшла вихід - закінчила і філологічний, і хімічний факультети.
Народилася Паола Володимирівна Утєвська 14 вересня 1911 року в Одесі в сім'ї скульптора. Закінчила 1925 року трудову школу, 1931 року - робітфак Київського хіміко-технологічного інституту, а 1941 року - філологічний факультет Київського університету. Однак не стала ні хіміком, ні філологом. Як і багато її ровесників, одягла військову форму і пішла на фронт. Щоправда, наступного року в одній армійській газеті Сталінградського фронту з'явилась її перша стаття. В Сталінграді Паола Володимирівна була начальником госпітальної бібліотеки.

В травні 1942 року її було контужено та важко поранено. Після одужання до кінця війни з гітлерівцями Паола Утєвська перебувала в армії. Її нагородженно медалями. Після закінчення війни Паола Володимирівна була літературним консультантом в "Літературній газеті", згодом працювала в журналі "Вітчизна". Друкувала статті, нариси, оповідання та казки в періодиці.

Перша книжка, написана у співавторстві з матір'ю, під назвою "З чорного золота" побачила світ 1960 року. Це була популярна розповідь про синтетичні матеріали. От коли став письменниці у пригоді хімічний факультет!

Відтоді П.Утєвська пише для дітей різного віку книжки науково-художні та історичні: "Невмирущі знаки", "Вічні мандрівники", "Правда, яка нагадує казку", "Квітковий годинник"... Про що ці книги? Про життя. Про те, що давно минуло, та про сучасність. Про навколишній світ, про живу та неживу природу. Вражає ерудиція письменниці в багатьох галузях науки, її надзвичайна любов до природи.

Живе Паола Володимирівна Утєвська у Києві.

http://nndiuvi.org.ua/images/stories/plachinda1438.gif

Сергі́й Петро́вич Плачи́нда,

літературний псевдонім Сергій Кожухар

( 1928 —  2013)

український письменник ,прозаїк,публіцист, критик, член Спілки письменників України (1960).

Біографія

Народився 18 червня 1928 р. на Кіровоградщині (хутір Шевченко) в родині селянина.

Свідок Голодомору, пережив німецьку окупацію. Працював токарем у механічних майстернях радгоспу, пізніше — співробітником Кіровоградської районної газети, водночас учився в середній школі.

У 1953 р. закінчив філологічний факультет Київського державного університету, а потім аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де й надалі працював науковим співробітником. Його перу належать літературознавчі монографії «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського» (1957), «Майстерність Ю. Яновського» (1969) та перша в постсталінській Україні книга про О. Довженка (1964). С. Плачинда був також першопублікатором доти невідомих «Щоденників» О. Довженка. 1960 р. за ініціативою М. Шамоти звільнений «за український націоналізм».

З 1948 р. співпрацював із республіканськими газетами та журналами, друкуючи нариси й оповідання. У 1959 р. вийшли в світ його книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка» і повість «Таня Соломаха». Плачинді також належать книжка-нарис «Брати Місяця» (1959) про творчий чин геніального українського конструктора космічних кораблів Ю. Кондратюка-Шаргея.

1968 р. побачила світ книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил».

У 1980 році був редактором відділення публіцистики журналу «Київ». Пропрацював один день.

Автор «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), монографічно-пошукових книг «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009), згідно з якими історія українського народу починається від часів Мізинської стоянки (XX–XV тис. до н. е.). Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за 2001 рік.


Брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.

Працював у редакції «Літературної України», у видавництві «Молодь». В останні роки життя працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України.




https://i.ytimg.com/vi/eohoebxnwpg/hqdefault.jpg

Степан Ілліч Жупанин

( 1936 —  2005)

український письменник, професор, доктор наук,педагог. Лауреат літературної премії імені Лесі Українки. Член Національної спілки письменників України від 1974 року.

Біографія

Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві (тепер місто Закарпатської області) в багатодітній сім'ї хліборобів Марії Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів.

У дитинстві любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові легенди, притчі, казки.

У школі Степан захопився ляльковим театром. У сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав власний вірш-пісеньку «Мак і бджілка», який пізніше ввійшов до першої книжки «Бджілка» (1959).

Навчався у Іршавській школі № 1,Після її закінчення працював інструктором у редакції районної газети «Нове життя», Потім навчався в Ужгородському університеті. Закінчивши філологічний факультет Ужгородського університету в 1959 році, учителював в Ільниці Іршавького району та у м. Виноградів, де працював учителем і керував районним літературним об'єднанням «Пролісок».

З 1970 по 1973 рр. Степан Ілліч Навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки АПН Українии. Тоді ж захистив дисертацію «Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики».

П'ятнадцять років працював викладачем в Ужгородському університеті, де викладав українську літературу, психологію, працював завідуючим кафедрою гуманітарних дисциплін.

З1986 р. завідував кафедрою педагогіки і психології та суспільних дисциплін Закарпатського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, де став доцентом, а пізніше професором і працював на цій посаді до кінця життя. В останні роки працював і викладачем на Ужгородському факультеті Київського національного інституту культури і мистецтв .

Степан Ілліч Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України.

Він-автор понад 500 публікацій наукового, науково-методичного характеру підручників, посібників та багато художніх дитячих творів.

Досліджував проблеми естетичного виховання, післядипломної освіти та дошкільного виховання.

У1994 р.вийшла монографія «Педагогічні основи формування в молодших школярів художнього образу природи».

Степан Ілліч викладацьку діяльність поєднував із літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що склали 25 збірок. Серед них: «На високій полонині», «Сестрички-смерічки» (1962), «Світле озерце» (1975), «Смерековий край» (1985), «Гірська стежинка» (1965), «Ватра» (1981), «Лісовий світанок» (1986), «Світлячок та бджілка» (1989), «На високій полонині» (1993), «Сто загадок» (1993).
тарас шевченко, автопортрет. 1840−1841 рр.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко

( 1814 —1861)

видатний український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник

(живописець, гравер), громадський таполітичний діяч.

Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).


Біографія

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.

Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.

У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка. 1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів знущання задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).

У 1837 році Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 року спільними зусиллями згаданих митців Шевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

У 1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». У 1843 — 1845 роках поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».



https://pp.vk.me/c627724/v627724801/2fbb/rrl8da1gp5e.jpg

Тютю́нник Гри́гір Миха́йлович

(1931 — 1980)

український письменник-прозаїк.

Біографія

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.  Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». . 

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості. 
  1966p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.


На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. 
 За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.
 

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconБілогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна
Посібник містить короткі цікаві біографічні відомості про дитячих українських та зарубіжних поетів І письменників, твори яких вивчаються...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературні українські казки Розробка уроку позакласного читання 3 клас
«Казки українських письменників», розширити уявлення учнів про літературну казку
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКазки зарубіжних письменників
Мета: Вчити свідомо сприймати художні тексти, визначати головну думку в прочитаному творі, зацікавити учнів творчістю зарубіжних...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconУкраїнські письменники дітям (експрес-подорож) Мета
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКонкурс на краще виразне читання за особами казки Лесі Українки «Біда навчить»
Літературне читання 4 клас павло тичина. Де не глянь — колоски
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconТвори зарубіжних письменників
Мета уроку: познайомити учнів з казкою О. С. Пушкіна «Казка про царя Салтана…», з життям та творчістю поета. Формувати навички виразного...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconЛітературне читання
Календарне планування здійснено на основі підручника "Літературне читання" О. Я. Савченко. Крім підручника, використано навчальні...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconМета: розкрити учням значення творчості "празької школи" українських письменників у розвитку національного літературного процесу, ознайомити із доробком окремих письменників. Тип уроку
Празька школа українських письменників. Українські письменники в діаспорі, інтелектуальна лірика поетів «празької школи». Стисла...
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconКалендар ювілеїв українських та зарубіжних діячів (письменників, науковців, митців тощо), що відзначатимуться у 2014 році. У 2014 році виповнюється
Тараса Григоровича Шевченка (1814 1861), великого українського письменника, художника
Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини iconа клас Природознавство – ст. 90-91 (читати й відповідати на запитання) Українська мова – ст. 85, впр. Математика – ст Завд. 583, в. 584. Російська мова – ст. 100. Упр. 16. – Б клас
Літературне читання – на аркуші а-4 підготувати ілюстрацію до творів Шевченка Т. Г.; с. 93 (читати)


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка