Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла



Скачати 477.84 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації10.10.2017
Розмір477.84 Kb.
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКЕ МІСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО
СЕКЦІЯ: ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

ПОШУК ЛЮБОВІ
АБО ЯК ПОЗБАВИТИСЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗЛА

(за романом ПАТРІКА ЗЮСКІНДА “ПАРФУМЕР”)


Роботу виконав:

учень 11-Б класу НВК №10

ВАРГАТИЙ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Науковий керівник:

КОШЕВКО-АРТЕМ’ЄВА АЛЬБІНА ВІКТОРІВНА

вчитель зарубіжної літератури

вчитель вищої категорії

м. Хмельницький, 2003
ЗМІСТ
Вступ....................................................................................................................................3
Основна частина.................................................................................................................4

1. Використання схематичної наочності під час вивчення художнього твору ......4

2. Розкодування ЛСК “Постмодернізм”.........................................................................5

3. Коментар до ЛСК “Постмодернізм”...........................................................................7

4. Огляд літератури.............................................................................................................8

5. Патрік Зюскінд. Мотиви творчості Е.Т.А. Гофмана в романі...............................15

6. Визначення композиційних особливостей роману..................................................17

7. Коментар до ЛОС “Життєвий шлях Жана-Батіста Гренуя”.................................23
8. Характеристика образу героя роману Патріка Зюскінда “Парфумер” Жана-
Батіста Гренуя...............................................................................................................24

9. Коментар до колажу “Гренуй уявив себе надлюдиною”........................................25

Висновки...............................................................................................................................26

Список використаної літератури і джерел......................................................................27

Додатки – довідкова інформація.

ВСТУП.
Чи уявляємо ми своє життя без літератури? Мабуть, що ні. Адже література – це найкоротший шлях до серця й розуму людини. Так продовжується з найдавніших часів до сьогоднішнього дня. Література генерує для суспільства, народу найнеобхідніші для даного часу, а іноді – для майбутнього – ідеї. Література здійснює те, завдяки чому мистецтво стає співзвучним і необхідним епосі. Змінюються епохи, соціально-політичні формації, але загальнолюдські цінності залишаються незмінними: добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда тощо. Ці вічні поняття письменники різних віків висвітлювали у своїх творах, звеличували людину й засуджували її вади. Література – це та висока кафедра, з якої лине поклик до людської доброчесності. Якщо автор чутливо і достеменно сприймає дійсність, вміє розтинати болючі нариви свого часу, втілювати це у своїх творах, то ніколи не зникне допитливе, любомудре плем’я читачів; повага і інтерес до друкованого слова ніколи не будуть підмінені іншими сучасними засобами інформації.

Сучасне суспільство неоднорідне у своїх духовних, інтелекту­альних потребах, тому попит на твори масової літератури є до­сить високим. Таку ж гіпнотичну дію на люд­ство мають твори масової культури — «мильні» багатосерійні фільми, нескінченні романи про кохання Анжелік та Катрін, примітивні детективи.

Це свідчить про те, що людство, незважаючи на стрімкий технічний прогрес, стає байдужим до високого мис­тецтва і поступово втрачає морально-етичні ідеали. На цьому наголошують теоретики постмодернізму, про це говорить у підтексті свого роману “Парфумер. Історія одного вбивці” і Патрік Зюскінд.

Типологічні подібності, що існують між ху­дожніми творами митців, які жили в різні часи і належали до різних культур, свідчать про важливість проблем, що їх пору­шує автор роману «Запахи»: роль і місце видатної особистості та мистецтва в розвитку суспільства, призначення митця, сенс людського буття, проблема знедуховлення людства.

Однією з найважливіших проблем твору є визначення ролі і місця визначної особистості в історії людства. Протягом розвитку цивілізації декому було, є і буде властивим тяжіння до відчуття винятковості власної особистості, до нестримного бажання стати господарем долі та думок інших. Історія засвідчує непоодинокі випадки, коли злий геній однієї особи спричиняв трагедії і смерті багатьох людей. Проблема винятковості людської особистості в різні періоди історії цікавила філософів, психологів, письменників, літературознавців, політиків, соціологів. Такою особистістю, яка будь-якою ціною хоче довести всім, що вона стоїть поза межами людської моралі і має право втручатися в життя інших, вважає себе людина з невисоким рівнем внутрішньої культури або психологічно неврівноважена.

На мій погляд, питання, які піднімає П. Зюскінд в своєму романі, актуальні і стосуються не тільки головного героя, а й будь-якої людини, від природи наділеної талантом: яким чином застосувати цей талант, зробити все для того, щоб людство завжди пам'ятало її як видатну особистість, котра зробила значний внесок у загальнолюдські справи? Як не перетворитися на “геніальну потвору”, на такого собі Жана-Батіста Гренуя, на злого генія, який понесе в життя свої антигуманні теорії? Як не перетворитися на представника маси, який не має власної думки про добро і зло, в якого не викликає занепокоєння бажання перетворитися на “такого, як усі”? Як не втратити власну особистість?

Відповіді на ці питання я вирішив шукати в романі Патріка Зюскінда, тому що вважаю цей твір цікавим для побудови логічних ланцюжків роздумів, для аналізу особливостей композиції та тих секретів, які закодував автор в особі головного героя.

Також метою моєї роботи є систематизація літературознавчих та критичних матеріалів, присвячених роману; складання логічно-опорних схем (до тем “Постмодернізм”, “Аналіз образу Гренуя”, “Композиція роману” ) та колажу до твору.




Використання схематичної наочності під час вивчення художнього твору .
Опорна схема–конспект, логічна схема-конспект, блок-схема допомагають підвищити інтерес до уроку літератури, зробити його більші ефективним.

Доцільність використання схем на уроках літератури підтверджується факторами:



  • економія і чіткий розподіл навчального часу;

  • можливість зосередитись на головному;

  • краще бачення логіки взаємозв’язків героїв і подій;

  • показ побудови логічного ланцюжка міркувань.

Слід зазначити, що таким чином розвивається асоціативне мислення і виробляється уміння систематизувати, узагальнювати матеріал. Схеми також сприяють кращому розумінню і запам’ятовуванню матеріалу, який вивчається.

Під час складання схеми необхідно дотримуватись таких рекомендацій:



  1. Структура ЛОС: головна думка, навколо якої групуються змістові елементи – формуються логічні блоки.

  2. Якщо ЛОС складається з кількох логічних блоків, то кожен з них має бути виразно виділеним, щоб при нагоді можна було б працювати як з усією схемою, так і з окремими блоками.

  3. Не варто перевантажувати ЛОС великою кількістю блоків та опор. Це призводить до ускладнення розкодування.

  4. Урізноманітнити схему можна за допомогою різного шрифту, місця розташування блоків, введення у схему елементів малюнку, образу, символу, які були б тісно пов’язані зі змістом твору; певної форми блоків (сходинками, квіткою тощо).

  5. Щоб підкреслити особливо важливі знаки-символи, блоки, в ЛОС використовуються різні кольори (проте, їх не може бути багато. Пістрявість дратує зір і призводить до гіршого запам’ятовування).

  6. Якщо знаки-сигнали поєднати короткими записами, що допомагають прочитати схему або несуть додаткову інформацію, отримаємо логічну схему-конспект.

На ЛСК можуть бути відображені:

    • розвиток сюжетної дії;

    • еволюція характеру героя;

    • шляхи вирішення автором окремої проблеми;

    • система образів та взаємин між ними;

    • причинно-наслідкові зв’язки між подіями, вчинками героїв;

    • структура твору, особливості композиційних прийомів;

    • шляхи розкриття основної думки твору через виявлення його ідейно-тематичного змісту та проблематики;

ЛСК полегшують цілісне сприйняття художнього твору, дають можливість скласти загальне уявлення про твір, його ідейно-тематичний зміст, проблематику, основні конфлікти, сюжетні лінії, систему образів.

Мій науковий керівник, як і інші вчителі зарубіжної літератури НВК №10, досить часто використовують схематичну наочність як під час аналізу художнього твору, так і під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника, питань теорії літератури. До складання ЛОС залучаються і учні. Тому практичною частиною моєї роботи стали розробки варіантів опорних конспектів та ЛСК до тем “Постмодернізм”, “Жан-Батіст Гренуй. Пошуки особистості. (За романом П.Зюскінда “Запахи”)”.




Розкодування ЛСК “Постмодернізм”.
Працюючи над змістом будь-якого постмодерністського роману, необхідно мати чітке уявлення про сам літературний напрям, засади, на яких він базується, провідні ідеї творчості постмодерністів, розуміти їх світосприйняття та погляди.

Тому першим завданням цього дослідження є систематизація теоретичних відомостей за довідковою літературою.

Отже, постмодернізм (від лат. post- після і фр. moderne – сучасний) – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт післяіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерн виявляється на кількох рівнях: онтологічному, гносеологічному та естетичному.

Онтологічний рівень. (Див. додатки)¹ Якщо модерністи вважали, що якимись філософськими концепціями (комуністичною, фашистською, неокантіантством тощо) можна осягнути та поліпшити світ і силкувалися перебудувати, перевести його з “нерозумного”, на їхній погляд , у “розумний” стан, то постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, зробили висновок, що предмет (світ) чинить опір людському впливові, на всяку дію відповідає протидією. Таким чином, межа між модернізмом і постмодернізмом – у ставленні до ідеології . Якщо модерн визначала наскрізна ідеологізація, то постмодерн є відчуттям універсальної порожнечі після втрати ідеологічних ілюзій.

Гносеологічний рівень. Відмова від настанови перетворювати буття спричиняє також відмову від його систематизації. Постмодерністи вважають, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає, спростовує теорію. У всіх царинах життя відбувається постійна трансформація, а тому й мислення повинне вирватися за рамки традиційних опозицій та стійких цінностей (зміст – форма, суб’єкт, ціле – частина, жіноче-чоловіче, наука – мистецтво, дійсність – фантазія, високе – низьке тощо), тому треба взаємопереплести, змішати ці антитези. Це спричинило заперечення абсолютних об’єктивних істин і встановлення істин “малих”, “локальних”, розгляд усіх цінностей як відносних, визнання плюральності світу.

Естетичний рівень . Постмодернізм остаточно завершує перехід від творення до конструювання, від мистецтва як діяльності продукування творів до діяльності з приводу цієї діяльності. Чому відбувається цей перехід ? Умовою творення зразків мистецтва є неповторне, оригінальне смислопородження в душі людини. А постіндустріальне суспільство з його безмежними можливостями технічного відтворення, моделювання кардинально порушує цю умову.

Ця ситуація піддає сумніву існування мистецтва в його попередніх (класичних чи модерних) виявах. Інший аспект : сьогоднішній митець ніколи не має справи з “чистим” матеріалом. Добре поінформований, високоосвічений, він знає, що його мотиви, сюжети, образи, художні засоби аж ніяк не оригінальні, а вже не раз творилися, використовувалися за попередніх культурних епох. З огляду на це постмодерніст переорієнтовує естетичну активність із творчості на компіляцію та ремінісценції , продукування оригінальних творів на колаж .

При цьому, мета постмодерну – не в утвердженні деструкції, не у грі з цитатами на противагу серйозній творчості ( як то спостерігаємо в авангардизмі), а у втечі від самих опозицій “руйнування – творення”, “гра – серйозність”. На противагу модернові, постмодерн толерантний до всього, еклектичний.




1 Тут і далі. Додаток №1: Довідковий матеріал до наукової роботи.

Усі ці рівні у єдності виробляють специфічне світосприймання постмодерніста. Його визначають:



  1. Культ незалежної особистості, ренесансно-романтичний образ людини, що не відчуває потреби мати дозвіл на користування буттям.

  2. Прагнення увібрати в себе, поєднати, взаємодоповнити істини ( часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій. Отож, постмодерністи зазвичай вражають своєю ерудованістю, іноді її надмірністю.

  3. Бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

  4. Нарочито ігровий стиль постмодерну. Вдаючись до зумисне “несерйозної”, безглуздої гри, постмодерніст підкреслює ненормальність, несправжність, протиприродність панівного в реальності штибу життя.

  5. Зумисне химерне переплетіння різних стилів у постмодерністський оповіді (там часто грайливо співіснують високий класицистичний стиль і сентиментальний чи грубо натуралістичний, детективний, казковий, гумористично – анекдотичний тощо). У стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний або діловий.

  6. Суміш багатьох традиційних “високих і низьких” жанрових різновидів, щоправда, “перелицьованих”, модифікованих автором: побутовий психологічний роман, притча, готичний роман, фантастична оповідь, байка, анекдот, елегія, трагедія, детектив, казка тощо.

  7. Сюжет цих творів – це легко замасковані алюзії на відомі сюжети літератури попередніх епох. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному, версифікаційному рівнях.

  8. Як правило, у такому творі присутній образ оповідача. Переповідаючи різні історії, постмодерніст підкреслює суб’єктивність показу, відносність своїх оцінок, відчужує від читача побутову реальність, увиразнює її ілюзорність, розглядає її на тлі досвіду попередніх епох.

  9. Іронічність та пародійність є, власне, найхарактернішими прикметами цього стилю. Корені такого підходу у “романтичній іронії”, тобто неприйнятті реального стану речей, життєвого ладу, а також у намаганні оголити примітивність, несправжність, а то й безглуздя ідей, кумирів, істин, смаків, які обожнювалися вчора, чи обожнюються і нині у масовій свідомості.


Коментар до ЛСК “Постмодернізм”
Основними опорними символами схеми є прямокутники, які утворюють кут 900 і асоціюються з лінійкою. Нижня її частина – горизонтальна шкала, кожний відрізок якої вказує на специфічні риси світосприйняття постмодерніста. Вертикаль – визначення трьох рівнів постмодернізму: вони розмежовані трьома променями.

Для визначення онтологічного рівня мною обрано овал, як основний опорний символ. Навколишній світ та світ людських почуттів сприймається мною у вигляді досконалої універсальної форми яйця – образу першооснови, вічного запитання: ”Що ж було раніше: курка чи яйце? Чи розумна ця “нерозумна” проблема?” Отже, постмодерн відрікся (чи позбавлений) будь-якої ідеологізації. Світ чинить опір людській дії.

Гносеологічний рівень поєднує опорні символи: стійкий прямокутник і овал. Ми додаємо ламану пунктирну лінію, намагаючись поєднати ці геометричні фігури, систематизувати в якійсь мірі, іншими словами, зробити те, від чого відмовились постмодерністи. Плюральність світу, з їхньої точки зору, затвердила царину “малих цінностей”.

Відтворюючи естетичний рівень, ми відмовилися від будь-яких геометричних фігур, визначивши стрілками послідовність тверджень: від творення до конструювання, від продукування оригінальних творів до колажу.

Таким чином, повертаємось до шкали цінностей постмодерністів, визначаючи для себе поняття еклектики. Змішування фарб сприйняття та прояву, ідей та настанов, стилів та жанрів – гра митця, який відшукує (чи діє навмання?) ту, свою, єдину фарбу, гідну змалювати нечіткий образ на межі фантазії та життя.

Цей образ, на мою думку, приречений бути недосконалим. Точніше зазначимо, митець постмодернізму відправною точкою своїх пошуків визначає досконалість.






Пошук героя
Досконалість





Цей пошук може привести назад тільки з іншого боку точки відліку, у задзеркалля. Саме там, у задзеркаллі, живе Гренуй Патріка Зюскінда.




Огляд літератури.

Иностранная литература, 2001, №7, с.256-262

Алексей Зверев. “Преступление страсти: вариант Зюскинда”.

Автор статті аналізує відомі твори П.Зюскінда, які були надруковані російською мовою: “Голубка”, “Контрабас”, “Повість про пана Зоммера”, “Парфумер”, порівнюючи їх з творами Ф.Кафки, Е.По, М.Гоголя, Ф.Достоєвського, Ч.Діккенса, Камю, О.Уайльда.

Звєрєв висловлює свою думку відносно того, чому “Парфумер” довгий час утримував позиції першого європейського бестселера, та чим можна пояснити такий тріумф.

Зробивши аналіз творчості письменника, критик переконується в невичерпності теми ролі особистості в суспільстві, яка для багатьох письменників була актуальною. Однак ця тема досить своєрідно відтворюється Зюскіндом.

“Повість про пана Зоммера “наочно окреслила тип людини, близький німецькому прозаїку-тип аутсайдера, стороннього, маргінала, що охоплений мрією про втечу із соціума, про усамітнення.

Аналізуючи твори Зюскінда, Звєрєв порівнює персонажі інших творів автора з головним героєм “Парфумера” Гренуєм і доходить висновку, що персонажам Зюскінда притаманне інтенсивне духовне життя з його протиріччями.

Звєрєв із задоволенням констатує, що твори письменника мали великий читацький попит, незважаючи на різкі відгуки критиків; відкритою прихильністю автора таким принципам, як художня дисципліна, ієрахія і авторитаризм. Критик висловлює припущення, що письменник у порівнянні з іншими митцями свого покоління є маргіналом.

Автор статті вважає недоцільними і досить безглуздим порівнювати та оцінювати значимість близьких за літературним рівнем творів: “Ім’я троянди” У.Еко і “Парфумер” П. Зюскінда.

Серед перших виразно постмодерних творів – роман Патріка Зюскінда “Запахи” (1985). Він належить до тих художніх творів, що інтригують, викликають здивування, змушують читача замислитися.

Спробуємо розглянути цей роман у ракурсі постмодерністської концепції митця і мистецтва.

Звертаючись до постаті митця в модерністській та постмодерністській літературі, слід зупинитися на проблемі маргінальності. Маргінальність як специфічна опозиція індивіда до загальноприйнятих норм соціально-культурного життя, чи буде то сфера соціального буття, чи моральних правил або способу філософствування, відіграє особливу роль у модернізмі та постмодернізмі.

В художній літературі з’являється герой – маргінал, який перебуває “по той бік етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтується буття індивіда в суспільстві”.2

Слід відзначити, що особлива увага до маргінальної позиції художника мала місце вже в літературі романтизму. Саме поет-романтик став відчувати свою опозиційність до канонів “класичного мистецтва, як і до загальноприйнятих норм моралі та соціальної поведінки і усвідомлював свою творчу й життєву свободу як маргінальну”.3

У постмодерністській культурі ідея маргінальності стає однією з центральних.

Починаючи з поструктуралізму, маргінальність стала висловлювати дух свого часу.

Маргінальність постмодерністського періоду є продовження модерністської традиції, в рамках якої аутсайдерство було неодмінною ознакою творчої особливості.






2 Зверев А.“Преступление страсти: вариант Зюскинда”.// Иностранная литература, 2001, №7, с.256-262

3Зверев А.“Преступление страсти: вариант Зюскинда”.// Иностранная литература, 2001, №7, с.256-262

Поява в художній літературі героя-маргінала – закономірний наслідок доби зневір’я, надіндивідуальній і надматеріальній духовності, бо митці кінця XX сторіччя не можуть пробачити суспільству тієї метаморфози, що сталася з найвищими ідеалами післяренесансної доби в лоні ідеології, коли гуманістичні концепції, ці найвагоміші здобутки культури, перетворилися на окарикатурені складники примітивного –ідеологічних побудов. Звідси й основна ідея, що пронизує культуру другої половини XX сторіччя, – ідея принципової опозиції соціально-культурним стереотипам. Але зворотним боком цього протистояння стала неминуча дегуманізація мистецтва.

Маргінальність як відмова від культурно-моральних стереотипів, як шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетичного підходу до світу (адже тільки стихійне естетичне почуття випадає з системи суспільних правил) – ось коло ідей, що втілилися в романі П.Зюскінда “Парфумер”.

У центрі цього твору в повному розумінні маргінальна постать: парфумер Жан-Батіст Гренуй, “людина без властивостей”, повз яку проходять ідеї співчуття, щастя, Бога, страху, смерті, не затьмарюючи його сприйняття чарівливої або страхітливої матеріальності світу. У своєму житті герой роману керується лише імпульсами, що підказують йому власні феноменальні нюхові здібності. Саме вони для Гренуя є єдиним і найнадійнішим поводирем у світі людей. У парі матеріальний світ – естетичний інстинкт героя зовсім відсутній традиційний “посередник” – “культурне несвідоме” з наявними моральними нормами і стереотипами соціальної поведінки.

До “ключових” слів постмодерністської поетики, стабільних знаків-значень, таких як “дзеркало”, лабіринт, мапа, подорож без мети, енциклопедія, бібліотеки та інших, з появою роману П.Зюскінда “Парфумер” потрібно додати також і “аромат”. Як справедливо відзначає перекладач роману Е.Венгерова, метафорами такого масштабу в німецькомовній прозі XX століття можуть похвалитися хіба що Т.Манн або Г.Гессе.

XVIII століття, в якому розгортається загадкова історія, виявилось цікавим постатями маргіналів типу маркіза де Сада, що ілюстрували безглузді сторони раціоналізму ще в момент його виникнення. До таких ірраціональних моментів XVIII століття автор додає також історію свого героя, парфумера Жана-Батіста Гренуя. А те, про що йтиметься в романі про особистість незвичайну, свідчить ряд “геніальних чудовиськ”, серед яких посідає своє місце і герой роману: де Сад, Сен-Жюст, Фуше, Бонапарт.

В романі Зюскінда можливості будь-якої гармонізації заблоковані “активно-споживницьким” підходом Гренуя. Крайній суб’єктивізм Гренуя не дозволяє йому осягнути закони світу, і, як наслідок цього, – закони, що керують ним самим, тієї, кожного разу разючої основи його буття метаморфози, яка відбувається з ним в моменти найвищої самозахопленості і тріумфу. Тоді з глибин Гренуєвої душі піднімалися сморідні тумани –те єдине, що викликало у Гренуя жах, що виганяло його з ним самим створеного світу з чудових запахів, світу привласненої досконалості і що, в кінцевому результаті, потягнуло його у безодню самознищення.

Смороду – символу недосконалості і світу, і художника немає у романному просторі альтернативи. Крах модерністських підходів Жан-Батіста Гренуя є одночасно і крахом модерністської ідеї маргінальності. “Особливе” становище і особливі права художника-аутсайдера забезпечують йому свободу в ситуації, коли його особистості протистоїть агресивний соціум, але на більш глобальному і глибокому рівні маргінальність виявляється такою ж безперспективною, як і традиційні форми світосприйняття. Крах життєорганізуючої ідеї очікує не тільки маргінала Гренуя, а і його антиподів: мадам Гайяр, парфумерів Бальдіні і Дрюо, маркіза де Тайад-Еспінасса.

Дійсно, у постмодернізмі не уникає самовикриття фігура художника-маргінала, якому хоча і вдається протиставити свою творчість соціально-культурним стереотипам, тим не менш не дано осягнути і подолати незрозумілі закони світобудови, що руйнують його творчі побудови. Через це і спостерігаємо ми в романі Зюскінда одночасно і апологію маргіналізму, і демонстрацію його краху, але краху у просторі перемоги.

Стаття Звєрєва справляє враження серйозним підходом до творчості німецького письменника, глибоким аналізом, бажанням розкрити суть протиріч і подібностей, які породжує Гренуй.

Я погоджуюсь з його думкою щодо невичерпності ролі особистості в суспільстві та іншими твердженнями; щодо інших, то тут можливі різні підходи.
Огляд літератури.

Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2002, №5-6 с. 84-87.

О.П.Чертенко. Мандри руїнами штукарського храму.

Огляд творчості Патріка Зюскінда.

Автор статті вказує на унікальну манеру роз'єднаності життя Патріка Зюскінда на приватне і письменницько-соціальне.

Нижче Чертенко наводить деякі факти біографії письменника.

Автор статті висловлює свої думки стосовно першого опублікованого твору П.Зюскінда "Контрабас".

Наступну частину статті присвячено "Парфумеру" – "бестселерному пострілу 1985 року" (за висловом Чертенка).

На думку Чертенка, головний герой роману "Парфумер" Жан-Батіст Гренуй, що доходить до абсолюту влади, виявляється тільки невільником запаху, генієм-ремісником.

Чертенко доходить висновку, що мистецтво у "Запахах" поєднується зі смертю; воно констатує у Зюскінда докончену і безвихідну недосконалість, що потребує абсолютних жертв. Для геніального парфюмера Гренуя це означає змітання всіх тілесних перешкод на шляху до легкої досконалості храму творчості.

У наступному розділі статті критик звертається до сюжету повісті "Голубка".

Аналізуючи "Повість про пана Зоммера "Чертенко відзначає, що образ головного героя у Зюскінда закономірно еволюціонує: від Гренуя, який має громаддя планів з перетворення світу та його підкорення, до героя, котрий відокремлює себе від світу монастирською стіною сподіваної недоторканості. "Гренуй гине від своїх планів, точніше від їх абсолютного руйнування, а пан Зоммер – через прагнення спокою", – говорить критик.

Останню частину статті присвячено аналізу лейтмотивів новел, що увійшли до збірки 1995 року "Три оказії і одне спостереження"
На нашу думку, автор статті вказує на схожість життя автора з долями героїв його творів.

Автор впевнений, що сюжет "Парфумера" супроводжує "фатум". Смертю насичено всю схему роману.

Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2002, №5-6, с. 71-74.

Д.В.Затонський. Роман П.Зюскінда “Запахи” у дзеркалі літературо-

знавства.

Такий собі Жан-Батист Гренуй, або Життя, що саме себе імітує.

Автор статті вважає, що роман зацікавлює не інтригою (як будь-який класичний детектив), не химерністю неординарного героя, а незвичністю предмету зображення (запаху), і більш того, якимось “зсувом” всієї картини світу в парфумерному напрямку.

Розглядаючи сюжет твору, Затонський намагається довести, що головний герой “Запахів” Гренуй шукав у запахах еротичної насолоди і, одночасно, засіб для завоювання загальної любові.

Крім того, критик звертає увагу на те, що в романі називаються деякі точні дати, що дає підставу вважати його в певній мірі історичним, але перебільшувати цей зюскіндівський “історизм” немає сенсу, тому, що в цьому творі”... не стільки персонаж залежить від своєї епохи, скільки творець-від своєї.”

Затонський висловлює думку про те, що читач має справу з “істинно постмодерністською містифікацією,” з “псевдо-історією” і “псевдо-життям”. Водночас автор статті називає роман “лукавою пародією” і захищає свою думку.

Критик вважає, що Зюскінд націлений на глузливо-байдуже імітування та тиражування традиційної культури.

На думку автора, Зюскінд націлений також і на “експлуатацію” сюжетів, ситуацій, мотивів, що міцно увійшли до звичаїв світової культури.

Знаходить Затонський і позитивні риси, але знову-таки з іронією говорить, що письменник створив гібрид філософського роману і “роману жахів”, якому на роду написано бути іронічним, блазенським, несерйозним.

В останніх рядках статті, підсумовуючи сказане раніше, Затонський висловлює нерозуміння, чим же все-таки викликаний інтерес до твору. І сам ж відповідає, що співпали смаки читачів та письменника, які слід назвати “постмодерністськими”.
На нашу думку, стаття наскрізь іронічна. Автор піддає сумніву унікальність даного твору, характеризуючи його як “лукаву пародію”. Він дивується інтересу до книги і тому нищівній критиці в статті піддається все: герої, їх поведінка, майстерність зображення подій.

На нашу думку, даною статтею Затонський намагається принизити Зюскінда як письменника, довести, що його твори нічого не варті.
Уліщенко Віолета. Роздуми з приводу роману “Запахи”.

Перші рядки статті присвячені тлумаченню поняття “постмодернізм”

Далі автор звертається до сторінок роману П.Зюскінда “Запахи” з метою продемонструвати характеристику головного героя як потвори. Вона висловлює припущення, що влучні авторські характеристики сприяють виникненню асоціації з романом Альбера Камю “Чума”.

Уліщенко вважає, що автор роману,,... хоче не тільки попередити, а й довести, що люди Гренуєвого типу небезпечні для суспільства, бо не мають певної громадянської позиції та несвідомо уособлюють зло”.

Автор статті розмірковує, навіщо Зюскінд порівнює Гренуя з де Садом, Фуше, Бонапартом. І припускає, що через те, що проблема ролі і місця визначної особистості в історії людства була і буде актуальною і невирішеною.

Наступна думка критика про те, що гіпнотичний вплив на людей мають не тільки історичні особи (наприклад, Наполеон, Гітлер, Муссоліні, Сталін), а й твори масові культури.

Далі автор знаходить спільні риси у Цахеса з казки Гофмана та Гренуя.

В. Уліщенко відзначає, що автор дав своїм героям імена, які самі за себе говорять: Grenouille (фр.)– жаба; Laurier (фр.) – лавр і висловлює свої міркування з цього приводу .

Через те, що у головного героя немає позитивних рис, роман “схожий на пародію”, –вважає Уліщенко.

Критик намагається пояснити сенс назви роману.

Підсумовуючи сказане, В.Уліщенко говорить, що Зюскінд порушує у романі “Запахи” важливі проблеми: роль і місце літератури у розвитку суспільства, призначення митця, сенс людського буття.

Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2002, №4, с.39.

Первак О.О. Пересторога тим, хто естетство видає за естетизм.

Суть статті зводиться до висновків, зроблених автором у процесі читання роману П.Зюскінда “Запахи” та усвідомлення ним головних проблем твору.

О.О.Первак вважає, що у літературному контексті Гренуя можна поставити в одному ряду із Печоріним, Квазімодо, Цахесом, Раскольніковим, Олівером Твістом.

Наступна думка автора статті про те, що центральна проблема “Запахів”– прагнення світової гармонії, певного абсолюту і його недосконалість – визначає художній конфлікт твору.

Далі Первак звертає увагу на те, що кожен з героїв , хто пов’язав себе певним чином з Гренуєм, гине духовно чи фізично. Посилаючись на текст роману, автор статті доводить, через що гинуть мадам Гайяр, Бальдіні, маркіз Еспінасс, підмайстер Дрюо, Антуан Рілл.

“Переосмислюючи минуле, П.Зюскінд, як і інші постмодерністи, засвідчив двозначну роль мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної сили,” – зазначає автор статті.

Підсумовуючи сказане, О.О.Первак повертається до назви статті, висловлюючи свою думку про те, що роман Зюскінда став пересторогою тим, хто естетство видає за естетизм, хто здатен поєднати красу з загальнолюдськими моральними нормами.
Взагалі, я погоджуюсь зі зробленими автором статті висновками щодо сюжету, центральної проблеми та конфлікту твору. Думки О.О. Первака не розходяться з моїми власними, вони лише стисло викладені.


Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2002, №4, с.40-41.

О.О.Решетняк. Вчимося інтерпретувати художній твір концептуально.

Автор статті взяв собі за мету проаналізувати образ головного героя “Запахів”- Жана Батіста Гренуя. Для цього він провів текстовий аналіз роману з акцентуванням на деталях, важливих для розуміння авторського задуму.

За допомогою навідних питань і відповідей на них Решетняк описує все Гренуєве життя, його зовнішність, поведінку, його мрії.

Решетняк висловлює думку, що життя Гренуя було замкненим колом: “...зневажаючи людей, ненавидячи їх, він прагнув їхньої любові, прагнув стати людиною із запахом людини, пізнати себе, а це можливо лише через любов до Бога і до людей”.

Автор статті доходить висновку, що замкнене коло життя героя – попередження людству, спроба запобігти його самоліквідації через таких “геніїв”.

На мою думку, Решетняк прискіпливо аналізує образ Гренуя через портрет, внутрішній світ, враження та висловлювання інших персонажів. Автор статті пропонує докладно аналізувати текст, звертаючи увагу на найменші деталі. Я вважаю, що це правильний шлях, тому що результатом такої роботи є досить цікаві висновки.
Тучина В. Преступление и наказание Жана Гренуя.

Литература, 2001, №40 С.12

Автор статті визначає особливу заслугу П.Зюскінда як творця роману про одне з найтонших людських почуттів-нюх.

Тучина звертає увагу на те, що відчуженість Зюскінда від суспільного життя нагадує самотність його героя.

Життя героя Зюскінда – це низка відторгнень від нього оточуючих людей, – вважає Тучина.

Наступна думка автора про те, що є темою і ідеєю роману і як він побудований. Відзначається особливість роману, яка пояснює його унікальність – велика кількість метафор.

Далі Тучина стисло викладає зміст твору.

Останню частину статті присвячено порівняльній характеристиці образів Жана-Батіста Гренуя та Родіона Раскольнікова. Серед головних думок з цього приводу наступні:


  • людські життя для обох героїв не мали ніякої цінності; їхні власні цінності штучні (парфуми у Гренуя і складна теорія у Раскольнікова);

  • невизнання закону Божого. Але найбільше їх об’єднує одна ідея – влада над людьми. На обох героїв чекає повний крах: кара за злочин.



Особливістю статті є, безперечно, цікавий підхід до порівняння двох літературних героїв – Гренуя із “Запахів” П.Зюскінда і Раскольнікова із “Злочина та кари” Ф.Достоєвського. Автор статті детально аналізує внутрішній світ героїв, знаходячи спільне в характерах персонажів.

Наталка Білоцерківець. Геніальна компіляція.

Н. Білоцерківець висловлює припущення, що П.Зюскінд написав роман “Запахи”, перебуваючи під впливом роману Умберто Еко “Ім’я троянди”, але, в той же час, не перебільшує роль окремого впливу.

Далі автор доводить, що складові характеру Гренуя можна знайти в образах героїв Діккенса, Бальзака, Золя, Дідро, Руссо, Флобера, Манна, Достоєвського, Гофмана.

Наступна думка – це міркування щодо теми та ідеї роману Зюскінда “Запахи”. “Ними став один з основних мотивів літератури кінця XX століття – мотив деструктивності сучасної людини, “нормального божевілля”, “людства, прогресуючого до самогубства”, – говорить Білоцерківець.

Критик доводить, що портрет Гренуя повторює загальні риси некрофіла.

Білоцерківець припускає, що Зюскінд непомітно нав’язує читачу паралель між своїм героєм і образом самого диявола.

Далі автор звертається до статті російського критика Олександра Якимовича “Пансіон мадам Гайар, або безумство розуму”, вбачаючи в самій вже назві її відповідь на класичне питання “хто винен?”

Критик підводить нас до розуміння природи виникнення диктатур тоталітаризму і звертає нашу увагу на показ в романі сцен масових вакханалій як проявів цього явища.

Критик робить висновок, що питання “хто винен?” лишається відкритим : Гренуй чи батько Лаури, а, може і народ, “завжди готовий віддатися невідь-якому Богові і невідь- що сотворити”.

Далі Білоцерківець цитує Еріха Фрома: “Найголовнішою небезпекою для людства є не виродок чи садист, а нормальна людина, наділена незвичайною владою”.

В останніх рядках статті автор розмірковує про те, що одурманити людство не так- то і складно.

Н.Білоцерківець висловлює в своїй статті цікаві думки щодо злободенності твору Зюскінда як перестороги тим, хто готовий підкоритися владі відданого деструктивним пристрастям індивіда.

Романовська Н. І. Якщо геній позбавлений любові до Бога і людей.
Перші рядки статті присвячено розгляду особливостей постмодерністської літератури. Серед них можна назвати такі: зацікавлення письменників минулим; авторська іронія; зашифрованість текстів, інтертекстування, що викликає у читачів враження, ніби вони уже “десь зустрічали цього героя, це явище”; маргінальність героя.

Далі автор знайомить з деякими фактами життя і творчості Патріка Зюскінда.

Наступна частина статті – дискусія щодо різних назв твору у різних перекладах (“Аромат”, “Запахи”, “Парфумер”).

Романовська намагається знайти корені байдужості Жана–Батіста Гренуя в умовах його життя в дитинстві.

Далі критик прослідковує подальшу сюжетну лінію роману, коментуючи окремі важливі епізоди.

Романовська спонукає читача замислитися над питаннями, які допомагають краще зрозуміти внутрішній світ головного героя роману.

Як висновок, автор статті бере слова Венгерової, однієї з перекладачів твору:

“... роман звучить як пересторога про злочин, який полягає у розриві людини з природою, у безсоромному та безжальному насиллі над нею..., у самовдоволеному та ненаситному марнославстві володіння... . Воістину, все зло світу витікає з одного джерела, і це джерело – вакуум людської любові до Бога та ближнього”.



Патрік Зюскінд. Мотиви творчості Е.Т.А. Гофмана в романі.
Патрік Зюскінд народився 1949 року в Амбаху (ФРН) в ро­дині письменника.

Там, на Штарнберзькому озері, в Амбаху, в родині письменника, в атмосфері творчості пройшло його дитинство. До них часто приходили письменники, поети, композитори, художники і вели цікаві й натхненні розмови про мистецтво.

Змалечку Патрік дуже полюбив музику. З семи років почав серйозно її вивчати, любов до неї зберігає й сьо­годні. Як і всі однолітки, закінчив гімназію. Після закінчення гімназії працював журналіс­том, писав оповідання.

Вступив до Мюнхенського університету з палким бажанням вивчати се­редньовічну й новітню історію. Навчання в університеті вимагало чимало зусиль, бо в студентські роки доводилося також заробляти гроші.

На прожиття заробляв і тренером настільного тені­су, і клерком у відділі маркетингу компанії «Сіменс». Почав займатися журналісти­кою. Університет закінчив з відзнакою, написав дослідницьку роботу «Британські острови між світовими війнами».

Вивчав історію в університетах Баварії та Провансу.

1980 року написав п'єсу для одного актора «Контрабас», яка була попу­лярною на німецькомовних театральних підмостках. Після прем'єри в Мюнхенському театрі вона стала однією з найпопулярніших у Європі. Цюріхська газета «Die Weltwoche» відзначала, що «віртуозне володіння мовою, тонкий гумор автора, неприховані симпатії до свого героя, вигідно виріз­нили цей твір серед багатьох драматургічних одноденок».

Понад де­сять років працював сценаристом на телебаченні ФРН.

Роман «Запахи. Історія одного вбивці», написаний 1985 року, став бестселером. Він перекладений багатьма мовами.

1986 році в Парижі письменник отримав премію Гутенберга за найкращий іноземний роман. А цюріхська преса зазначала: «Про те, що описує Зюскінд, можна не тільки довідатися по запаху, відчути на смак, побачити й почути; це художник, який уміє показати вбоге життя в його великому внутрішньому драматизмі». Успіх зюскіндівського твору має суттєві відмінності від успіху творів суто пригодницького жанру, бо інтерес до нього з роками не зменшився, він досі популярний серед читачів

Нині письменник є членом Пен-клубу, живе в Мюнхені та Парижі.

Ми наблизились до характеристики роману Патріка Зюскінда “Парфумер” з точки зору постмодерністських концепцій митця і мистецтва.

Проте вважаємо за необхідне окреслити ще одне завдання нашого дослідження: продовження традицій німецького романтизму в романі Зюскінда.

Власне, саме ця лінія пошуку була для нас відправною.

Німецька література завжди приваблювала мене своєю філософічністю, глибоко прихованими істинами, які ніколи не сприймалися як повчання, а вимагали застосування логіки мислення. Результат аналізу завжди обіцяв бути багатоваріантним. Зміст твору здавався віртуозним поєднанням різнопланових нашарувань, кожне з яких обіцяло відкриття – особи автора перш за все.

Таким відкриттям колись стала для мене казка Гофмана “Лускунчик та Мишачий король”, причарувавши своїм головним героєм – чи то майстром, чи то чарівником.

Інтерес до творчості Гофмана закріпився під час знайомства з повістю – казкою “Малюк Цахес на прізвисько Циннобер” і спричинив для мене початок пошуку “загадкової німецької душі”.

Ернст Теодор Амадей Гофман. В його творчості реалістичні ідеї виступають сильніше, ніж в творчості інших німецьких письменників – романтиків. За фантастичними образами Гофмана завжди стоять значимі конфлікти сучасної йому дійсності. Його творча манера – прагнення передати звичайне, буденне в незвичайному, “романтичному” освітленні.

В своїх творах Гофман дає ніби реальне мотивування всьому чудовому і фантастичному, що відбувається з його героями, даючи можливість читачу вважати все це результатом їх суб’єктивного стану.

Повість–казка “Крихітка Цахес” – один із найкращих гротескно–сатиричних творів Гофмана. В казці розповідається про те, як отримавши в подарунок від феї Розабельверде три золотих волосини, маленький виродок Цахес раптом починає всім здаватися красенем і, що б не відбувалося в його присутності, всім здається, що це зробив Цахес. Всі похвали і нагороди дістаються лише йому. Цахес, як і Гренуй, народився потворою: «голова в нього глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гар­буз, а одразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палич­ки, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку»1. Це був «химерно скручений цурпалок дерева», який «огидно нявчав та мурчав», «рохкав і квакав». Іноземці сприймали його за рідкісний вид мавпи. Завдяки чарівному втручанню феї (у Зюскінда — завдяки хижацькому привласненню достоїнств інших), весь світ вважає Цахеса незвичайним красенем і мудрецем. У його житті теж відбувається тріумф, але він незаслужений, тому, за зако­нами казки, миттєвий. Цахес потворний не лише зовні, він духовний виродок, у чому трохи згодом переконалася і добра фея:

«Бідний Цахесе! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можли­во, я помилялася, думаючи, що внутрішній голос скаже тобі:

«Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся дорівнятися до людини, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!» Твій зашкарублий мертвий дух не зміг піднестись, ти не позбув­ся своєї дурості, брутальності, невихованості»2.

У фантастичній символічній формі тут виступають реальні риси суспільних відносин: часто нагороди випадають не на долю тих, хто трудиться, а тих, хто привласнює собі чужі труди.

Патрік Зюскінд наділяє свого героя якщо не чарівними воло­синками, то геніальним нюхом, що дає Греную шанс стати справжнім митцем у парфумерній справі. Чи використовує ге­рой цей шанс? Звичайно, що ні. Хіба не схожі думки зустрічаємо на сторінках роману Патріка Зюскінда?







1 Гофман Е.Т.А. “Крихітка –Цахес”. К., 1998. – с. 12

2 Гофман Е.Т.А. “Крихітка –Цахес”. К., 1998. – с. 26


Визначення композиційних особливостей роману.

План роману “Запахи”.

I частина. Розділи 1–23.



  1. Париж – столиця запахів.

  2. Народження Гренуя.

  3. Дитинство:

а) священик; початок сприйняття запахів;

б) мадам Гайяр; життя і смерть;

в) чинбарня Грімаля; хвороба; Дівчинка з Сен – Маре ––переворот у внутрішньому світі запахів.


  1. Юність:

а) парфумерна Джузеппе Бальдіні, як початок навчання. Надії. Мрії. Розчарування. Внутрішній потенціал. Звання підмайстра. Смерть Бальдіні.

II частина. 23-35 глава.

б) воля... Подальше уникнення людей;

в) усамітнення... 7 років мрій і внутрішньої “Імперії Гренуя”.

5. Сенс життя.

5.1. Жах. Пошук власного запаху;

5.2. Повернення до людей. “Вітальна теорія” маркіза де Тайяд Еспінасса:

а) 8 днів перевтілення;

б) “інше життя”;

в) перші спроби створення власного запаху;

г) перші враження;

д) слава “вітальній теорії”;

е) повернення до шляху юності – на Грас.
ІІІ частина. 35–51 глави.

6. Шлях на Грас.

Місто Грас:

а) ознайомлення;

б) другий запах, що змінив життя – Лора Ріші.

7. Майстерня вдови Арнульфі.

Подальші пошуки:

а) вивчення нових методів виділення запахів. Експерименти...;

б) мрії. Розпач. “Корона”;

в) здійснення мрії: 24 вбивства;

г) родина Антуана Ріші;

д) пошук. Тріумф. Викриття. В’язниця. Суд;

е) фантастичні дії “корони”.
ІV частина. 51–....

8. Моральна і духовна смерть. Кінець мети – кінець життя:

а) повернення додому;

б) ніч на Кладовищі невинних – самовбивство: у шлунках тридцяти.


Роман Патріка Зюскінда “Запахи” охоплює невеликі часові рамки: починається він з народження головного героя твору – Жана Батіста Гренуя – 17 липня 1738 року. Закінчується ж 25 червня 1767 року його смертю. Отже, події розгортаються протягом майже 29 років.

Всі події сюжету відбуваються у Франції, але в різний час і в різних місцях: починаються в столиці Франції Парижі, згодом герой перетинає півкраїни, зупиняється в провінції Оверн, місті Грас і під кінець роману знову повертається до Парижу. Проте, автор торкається не лише світу матеріального, а й заглиблюється в духовний світ головного героя, робить відкриття, які відзначають твір як особливий.

Головний герой твору Жан Батіст Гренуй майже все своє життя провів на самому дні суспільства. Народився “під роєм мух, між тельбухами та риб’ячими головами”. Дитинство пройшло в постійній боротьбі за життя, а точніше, за існування в ті жахливі часи. Лише завдяки своєму “походженню” він витримав жахливі хвороби суспільства, і , не маючи вибору, почав підійматися вгору по соціальних щаблях, підійшовши впритул до середнього класу (звання підмайстра парфумера і звання “офіційного піддослідного кролика “вітальної теорії”), що зробило його славнозвісним. Проте Гренуй так і залишився “на дні” життя до самої смерті.

Композиція будь-якого літературного твору вибудовується з таким розрахунком, щоб від початку до кінця тримати читача в напруженні, що має посилюватися. В епічних, невеликих за обсягом творах композиція переважно має лінійний розвиток до кінцівки, де і знаходиться точка найвищої напруги.

Точки найвищої читацької напруги збігаються з кульміна­цією і розв'язкою.

Композиція роману П. Зюскінда має складний характер.



Складові роману

Опорні цитати1

Експозиція


Знайомство з епохою, коли відбувалися події, з передісторією народження Гренуя

Зав'язка (момент виникнення конфлікту) і розвиток дії це народжен­ня героя роману (конфлікт з матір'ю-дитиновбивцею, якій не потрібно було немовля, а також із жорстоким та байдужим до нього світом).


«...потребував лише трохи їжі та одягу. Для душі йому не треба було нічого».

«Для малого Гренуя установа мадам Гайяр була просто благом. В іншому місці він, напевне, не вижив би. Але тут, у цієї душевно вбогої жінки він процвітав. Хлопчик був витривалим. Переживши народження в купі нечистот, він не давав уже так просто звести себе з цього світу».

«Він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому».

«Він був монстр від само­го початку. Тільки через свою впертість і злість він вирішив жити».



«Маленький бридкий кліщ... який зумисне стає маленьким і непомітним, щоб ніхто його не побачив і не розтоптав. Самотній кліщ, зосереджений у собі, сидить на дереві, сліпий, глухий і німий, і тільки приню­хується, роками винюхує кров тварин, які блукають поблизу, але до яких він самотужки ніколи не дістанеться».


Позасюжетні елементи

Прийом ретроспекції


Опис атмосфери задухи, що панувала в містах і селах на момент народження героя.

Історія ма­тері Гренуя, історія мадам Гайяр





Висновки


Автор з першої сторінки роману намагається викликати в нас негативне ставлення до героя. Нерозвиненість малюка - не його вина, а його біда, адже дитина не мала уявлення, що таке добро, ласка, любов, співчуття. Суспільство, яке так «по-батьківськи» поставилося до сироти, якому не було ніякого діла до його духовного роз­витку, до його почуттів у кінцевому резуль­таті мало отримати моральну потвору, для якої не існуватиме ні честі, ні законів, ні Бога.

Життя такої людини залежить виключно від її внутрішньої енергії, від уміння пристосуватися до обставин.





Розвиток дії (установа мадам Гайяр, майстерня Грималя)

Перша кульмінація скоєння Жаном-Батістом Гренуєм першого злочину і обрання ним життєвої мети.


«...страждала не тільки його несита вдача, а також і серце. Він у якийсь дивний спосіб відчув, що цей аромат має стати клю­чем до цілої низки інших ароматів».

«Гренуй зрозумів: якщо він не заволодіє цим ароматом, його життя не матиме більше сенсу».

«...знайшов компас для свого майбутнього. І, як усі геніальні потвори, котрі завдяки певним зовнішнім подіям ступали на шлях спірального хаосу своїх душ, Гренуй уже не відходив від того, що, як йому здавалося, розпізнав і обрав напрямком своєї долі. Він збагнув, чому так уперто й затято тримався за життя: він повинен стати творцем запахів. І неабияким. А найвидатнішим парфумером усіх часів».

Висновки

Саме через байдужість суспільства, що не відчувало ніякої відповідальності ні перед власним майбутнім, ні перед Богом, був сформований жорстокий тип, який може вбивати, грабувати.


Розвиток дії до другої кульмінаціїшлях становлення Гренуя як висококласного фахівця парфумер­ної справи та реалізацію здобутих знань на практиці (низка вбивств дівчат).


«Складалося враження, що він ховається за своєю простягненою рукою, ніби очікуючи ударів».

«...цей малий чаклун міг би забезпечувати рецептами всіх парфумерів Франції, і не повторюючись, і жодного разу не створивши щось неповноцінне чи навіть посереднє».

«...по-перше, Гренуй не мав права виготовляти сам або передавати комусь рецепти всіх тих парфумів, що були створені в майстерні Бальдіні;

по-друге, він мусив залишити Париж і не повертатися сюди, доки він, Бальдіні, не помре; і по третє, він повинен мовчати про дві попередні умови. Нехай він присягнеться всіма святими, бідною душею своєї матері та власною честю. Гренуй, який не мав нія­кої честі, не вірив у святих, а тим більше у бідну душу своєї матінки, поклявся».

він хотів вивільнити своє внутрішнє «я»,

«...яке вважав вартіснішим за все, що міг запропонувати йому світ зовнішній».

«...його ніс вишу­кував найвіддаленіші місцевості країни, гнав його геть від лю­дей, все енергійніше притягуючи до магнітного полюса макси­мально можливої самотності».


Прийом рет­роспекції.


Життя парфумера Бальдіні, життя маркіза, життя бать­ка Лаури.

Висновки

Гренуй не прагнув заробляти великі гроші своїм мистецтвом. Він зрозумів сенс свого життя: пошук запаху, який розставить все по своїх місцях: пояснить, задля чого були призначені всі його страждання.

Він шукав у запахах засобу для завоювання загальної любові.




Конфлікт досягає найвищого розвитку; друга кульмінація сцена страти Гренуя, що з певних причин не відбулася.

«Припустімо,— думав її батько,— що вбивця був таким собі колекціонером краси й працював над створенням портрету Дос­коналості, хай навіть в уяві свого хворого мозку; припустімо ще, ніби він був людиною надзвичайного смаку з чудовою методою, а це вельми вірогідно; то як же він тоді відмовиться од найкоштовнішого для свого портрету елемента: від краси Лау­ри? Всі його попередні вбивства будуть без неї нічого не варти­ми. Вона має стати завершальним каменем його споруди».

«...страта найогиднішого злочинця свого часу перетворилася на найбільшу вакханалію, яку бачив світ після Різдва Христового».

«...бридкий, цинічний оскал, що, скрививши його вид, віддзеркалив увесь тріумф і всю зневагу».

«...вийшовши із покидьків, калу та гнилі, виросши без любові, живучи без людського тепла, тільки завдяки впертості та непереборному почуттю огиди, малий, горбатий, кульгавий, бридкий, відсторонений, страховисько, як зсередини, так і зовні,— він спромігся зробити себе улюбленцем світу. Та що там улюбленцем! Коханим! Шанованим! Обожненим! Він звершив подвиг Прометея».

«Те, чого завжди так бажав, а саме, щоб інші люди його любили, було йому в момент його успіху нестерпним, бо він сам їх не любив, він їх ненавидів. І раптом Гренуй зрозумів, що ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в зне­нависті, тільки ненавидячи і викликаючи зненависть».

«Зараз він залюбки винищив би всіх на земній поверхні, ту­пих, смердючих, еротизованих людей, точнісінько так, як вини­щив колись чужі запахи в країні своєї синяво-чорної душі. І йому хотілося, щоб вони помітили, як сильно він ненавидить їх, і вони також відповіли зненавистю на оце його єдине справжнє почуття... Й щоб убили його, як збиралися щойно зробити. Він уперше в житті хотів сам себе викрити».

«...вивернути назовні свій внутрішній світ: проде­монструвати свою зненависть, як вони демонструють йому свою любов і дурне схиляння. Один раз, один-єдиний раз хотів бути поміченим і отримати від інших відгук на своє єдине справжнє почуття — зненависть».

«...замаскований найкра­щими у світі парфумами, а під цією маскою не мав обличчя, лише абсолютний брак запаху».

«...змусив би в Парижі не десятки, а сотні тисяч людей захоплюватися ним; або прогулятися до Версаля, хай би король поцілував йому ноги; написати напарфумленого листа Папі, щоб той оголосив його новим Месією; змусити королів і кайзерів по­мазати його в Нотр-Дамі на Верховного Імператора або навіть на самого Господа Бога — якщо Бога взагалі можна помазати на царство».

«Владу, що була сильнішою, ніж влада грошей, чи влада терору, чи влада смерті: невідпорна змога викликати в людей любов. Тільки одного не могла дати ця влада — людського запаху. Хай навіть перед цілим світом він, завдяки своїм парфумам, явиться Богом, — якщо ж не має влас­ного запаху, то й сам ніколи не довідається, хто він є насправді, відтак йому на все наплювати — на світ, на себе, на парфуми».




Висновки

Тріумф всього життя видався жахливим: він тримав владу у руках, та не отримав з того жодного задоволення.

Гренуй хотів бути, як інші люди, та нічого з того не вийшло.

Він прагнув любові, якою мав заповнити порожнечу, утворену в час його народження, та виявилося, що вона давно заповнена ненавистю.

Виявилося, що він давно уже спотворював все, що плекав...




Розв'язка смерть героя не від рук правосуддя, а від зубів злочинців-людожерів.


«На мить вони, наче від вогню, сахнулись од нього з побожністю та надзвичайним здивуванням. Але тієї ж миті відчули, що відсахнулися тільки для того, аби накинутися на нього, що їхня побожність перетво­рилась на пристрасть, а здивування — на захоплення. Вони відчу­ли непереборний потяг до цієї людини-янгола. Янгол випромі­нював нестримне тяжіння, якому жодна людина не могла чини­ти опір».

«Вони позривали з нього одяг, повидирали волосся, здерли шкіру з тіла, обскубли його, уп'яли кігті й зуби в його м'ясо, напавши на нього, мов гієни... За півгодини Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лику земного».



Висновки

Жахливий натуралістичний опис смерті, але не менш жахливим було життя Гренуя і скоєні ним злочини.

Коло замкнулося: нікому не потрібне було народження Гренуя, життя його не мало сенсу, не врятував його надприродний дар.

Бог посміявся над жалюгідною істоткою, як тільки вона захотіла стати богом. Руйнуючи все довкола, забираючи людські життя, людина не може бути творцем.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconВих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла”
Мета: викликати в учнів роздуми про всесильність любові, захоплення красою доброго вчинку, осуд жорстокості
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconТема уроку. Пошук у Всесвітній мережі Мета уроку: навчальна
Електронна пошта, групи новин (телеконференції), пошук І перегляд інформації на Web-сторінках, Інтерактивне спілкування)
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconОгляд журналу «Педагогічний пошук» 2 (82) / 2014
«офіціозної, робленої, бездумної патетики», припинити «фальшиве ідолопоклонство, стереотипне славослів’я» на адресу Тараса Григоровича....
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconШ. Бодлер як пізній романтик І предтеча символізму. Пристрасні пошуки краси в збірці "Квіти зла"
Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Ш. Бодлера, особливостями збірки "Квіти зла", її будовою, розвивати літературний...
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconОголошення Краси як єдиної мети мистецтва; призначення поета і поезії видобувати красу з усього (навіть зі зла) і зберігати її духовну цінність для вічності
Ця книга стала своєрідною епопеєю людської душі. Невипадково ще сучасники Бодлера порівнювали його з Данте, бо в "Квітах зла" показана...
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconПоложення про проведення обласного етапу Всеукраїнського конкурсу-огляду внутрішнього та зовнішнього озеленення навчальних закладів „ Галерея кімнатних рослин Загальні положення
Всеукраїнського конкурсу-огляду внутрішнього та зовнішнього озеленення навчальних закладів
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла icon"Бібліотека І молодь: пошук ідей, майстерність, співпраця", який відбувся на базі оюб ім. О. М. Бойченка та бібліотек Знам'янської міської цбс 20-21 червня 2007 року
Олександрійської міських централізованих бібліотечних систем, юнацьких структурних підрозділів бібліотек області на тему "Бібліотека...
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconТема літературне дослідження світосприйняття та внутрішнього «я» «маленької людини» гуманістичний аспект творчості художників слова
Тема літературне дослідження світосприйняття та внутрішнього «я» «маленької людини» гуманістичний аспект творчості художників слова...
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconСамоосвіти
Творчість – шлях до самовираження внутрішнього світогляду особистості згідно до її здібностей та інтересів ”
Пошук любові або як позбавитися внутрішнього зла iconПисьменники: Ольга Кобилянська
Захарія Вернера. Будучи сполненою німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка