Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка



Скачати 392.53 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації20.06.2017
Розмір392.53 Kb.
  1   2   3

Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж.Байрона й Т.Шевченка.

Укладачі: учні 9 класу

Даний посібник-хрестоматію укладено відповідно до чинних програм « Зарубіжна література 5 – 11 кл.» (За редакцією Д.В.Затонського, К.О.Шахової, Є.В.Волощук), «Українська мова та література 5-11 кл.» (За редакцією Н.Новосьолової, Л.Скуратівського, Г.Шелехової).

Керівники проекту: О.В.Білінська (вчитель cdsnjdj] літератури), Т.М.Скасків (вчитель української мови та літератури).

У посібнику подано розповідь українською та англійською мовами про життєвий і творчий шлях Дж.Байрона й Т.Шевченка, поетичні твори українською, англійською мовою та переклади їх на українську мову; основні ознаки доби Романтизму, а також необхідні відомості з теорії літератури.

Зміст


Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

Романтизм в українській і англійській літературах. . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Основні ознаки Романтизму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

Основні тези життєвого і творчого шляху Джорджа Байрона. . . . . . . . 9

George Gordon Byron. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

«Прометей» ХІХ століття (Тарас Григорович Шевченко). . . . . . . . . . . 19

Taras Hryhorovych Shevchenko. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25

Гра «Піймай помилку». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Як аналізувати ліричний твір (пам’ятка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .29

«Хотів би жити знов у горах». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31

«I would I were a careless child…» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34

Аналіз поезії «Хотів би жити знов у горах...». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

«Тополя». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Аналіз поезії «Тополя». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .47

Літературний коментар. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50

Глосарій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

Самоконтроль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54

Гра «Піймай помилку» (відповіді). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55



Вступ

Романтизм – нове світовідчуття людини

Література романтизму — 90-ті роки XVІІІ ст. і

60 — 70-і роки XIX ст.

Протягом цього періоду літературний процес, в залежності від суспільно-політичної і економічної ситуації в різних країнах, проходив досить нерівномірно. В Англії, наприклад, романтичний напрямок багато в чому вичерпується до 20-х років XIX століття. Обумовлюється це значною мірою тим. що з життя пішли талановиті представники його прогресивного крила — Дж.Байрон і П.Б.Шеллі. У літературі Сполучених Штатів Америки навпаки — романтичне світосприйняття і стилістика залишаються домінуючими майже до кінця століття. У Німеччині в 30-40 роки XIX ст. тривала гостра полеміка з романтизмом, період розквіту якого (перші 30 років XIX ст.) уже минув. Але відкинутий, здавалося б, назавжди романтизм знову заявляє про себе в другій половині століття в драматургії Р.Вагнера, а також в новелістиці 50-60-их років. Творчий шлях таких відомих романтиків, як Г.Гейне і В.Гюго, закінчився відповідно тільки в 50-і та 80-і роки XIX століття.

Незважаючи на порівняно короткий час свого існування, література романтизму внесла неоціненну художню лепту до скарбниці світового мистецтва. Романтичне світосприйняття, високі почуття і благородні поривання властиві сучасній епосі, духовний розвиток якої багато в чому спирається на ідейно-емоційне і естетичне надбання, що зберігається у книгах письменників-романтиків.



Романтизм в українській і англійській літературах

Однією з головних історичних подій, що дала поштовх до зародження романтизму, була Французька буржуазна революція 1789-1794 рр., яка розпочалася як спроба мирними, парламентськими засобами перебудувати увесь суспільний устрій. Символом зречення старого стало зруйнування королівської в’язниці Бастилії та прийняття «Декларації прав Людини та Громадянина».

Але поступово у Франції розпочалася громадянська війна, яка супроводжувалася голодом і воєнною інтервенцією сусідніх держав.

Була встановлена диктатура якобінців, які вдалися до жорстокого терору, внаслідок чого загинуло багато невинних людей. І замість обіцяних «свободи, рівності й братерства» настала убога й сіра буржуазна повсякденність.

Розвиток романтизму припадає і на добу наполеонівських війн, які розпочалися після революції. Сходження Наполеона на Олімп закінчилося в 1812 р., коли його армія зазнала поразки у Росії. Але у 1830 р., у Франції спалахнула Липнева буржуазна революція, слідом за якою спалахують повстання у Польщі, Англії, Іспанії, а в Італії розгортається національно-визвольний рух.

Романтичний напрям в українській літературі був пов'язаний із боротьбою проти кріпацтва та національного поневолення, за право українського народу на культурний розвиток. Зачинателями нового напряму були П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський. найвищого розвитку український романтизм досяг у ранній творчості Т.Шевченка, а також діячів «Руської трійці» (М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича), які у 1837 р., видали збірку уснопоетичних і власних творів «Русалка Дністрова».

У 30-ті роки ХІХ ст. все більшої ваги набирають художньо-мистецькі принципи народності, історизму та ідея єднання слов’ян, поступово трансформуючи теоретичні засади раннього українського романтизму. Розвинений український романтизм звертається до джерел народності з тим, щоб успадкувати душу народну. Німецький раціоналізм, англійський сенсуалізм, французький моралізм перестають задовольняти етичні та естетичні потреби покоління, і воно звертається до власних національних джерел.

Романтизм – це художній напрям у літературі, що сформувався в змаганні з канонами класицизму та просвітницькими ідеалами. Романтики руйнували канони класицизму й створювали художні твори, в яких відчувалися розкутість, дух свободи. Герої романтиків – сильні характери, вони пристрасні, емоційні, мають потяг до прекрасного, але часто зазнають розчарування в житті, в суспільстві. Вони страждають. Самотність стає нестерпною. Вони намагаються втекти подалі від буденності, вирватись з оточення самовдоволених сучасників. Герої романтиків з презирством ставляться до тих, хто вдовольняється існуючим. Вони поринають у світ фантазії, навіть у містику. Твори романтиків відрізняються напруженими сюжетами, яскравими образами. Мова романтиків виразна, емоційна, чимало запозичує з народної мови.

У різних країнах Західної Європи романтизм мав свої особливості. Але всіх романтиків об’єднували інтереси до національної історії, традицій, фольклору, потяг до прекрасного, захоплення героїчними особистостями, оспівування чистого кохання, волелюбності, критика буржуазної реальності, зневага до натовпу, пошуки нових форм у літературі, розкутість поетики.



Основні ознаки Романтизму:

  1. національно-історична тематика;

  2. суб’єктивна природа творчості;

  3. поєднання національного та соціального начал;

  4. занурення у світ підсвідомого, таємничого;

  5. використання символів;

  6. романтичний герой (особистість із сильними почуттями, гострою реакцією на світ, що відхиляє закони, яким підпорядковуються інші);

  7. інтерес до всього екзотичного, сильного, піднесеного;

  8. використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів;

  9. вільна побудова твору;

  10. емоційність, піднесеність мови;

  11. винятковий характер та обставини;

  12. пейзаж незвичайний, часом страшний.


Основні тези життєвого і творчого шляху Джорджа Байрона

(1788-1824)

Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але зовсім збіднілій аристократичній родині. Англійський поет належав до давнього англійського роду, а по лінії матері, уродженої Гордон, був прямим нащадком короля Шотландії Якова І. Його батько, який вів безпутне життя (прізвисько «Mad Jack»), протринькав залишки свого майна та посаг дружини, втік до Франції, рятуючись від кредиторів, де й вмер, коли Байронові було три роки. Мати, майже позбавлена засобів до існування, відвезла сина на свою батьківщину в Абердин. У 1798 році по смерті двоюрідного діда Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток — Ньюстедське абатство. У 1801 році Байрон вступив до аристократичної школи Хароу; у 1805 році — до Кембриджського університету.

У грудні 1806 року Байрон видав першу збірку віршів («Fugitive Pieces»), які, за порадою друга, який вважав окремі вірші надто чуттєвими, вилучив з продажу і знищив. Незабаром у світ вийшло друге видання цієї збірки. Обидва видання з'явилися без посилання на авторство. Уперше своє ім'я Байрон поставив на збірці «Години дозвілля», яка побачила світ у червні 1807 року.

У січні 1808 року на сторінках впливового «Единбурзького огляду» була надрукована рецензія. Критик, ознайомившись із віршами, вказав на те, що вони: незрілі й наслідувальні. Байрон зробив першу й свою найбільш невдалу спробу створити за прикладом інших романтиків образ-маску: юнака-поета, поета-аристократа. Образ був сконструйований з використанням новітніх романтичних мотивів: у прихильності до родового замку («Прощання з Ньюстедом») було щось від Вальтер-скоттівського середньовіччя; у пристрасті до спогадів — від властивої Вордсворту мрійливої самозаглибленості; в анакреонтичних любовних віршах, героїні яких ховаються за вигаданими іменами Еми, Кароліни, угадувався вплив Т.Мура. Однак за межами збірника залишилося те краще, що вже було написано й що саме тоді писав Байрон. Байрон віддавав перевагу романтичній біографії над романтичною фантазією. Інші уявляли екзотичні дива Сходу, а Байрон здійснив туди подорож та оцінив все пильним поглядом політика. Інші бунтували в уяві, а він спочатку у своїх парламентських виступах і віршах підтримав руйнівників верстатів — лудитів, повсталу Ірландію, а пізніше сам взяв участь у змові італійських карбонаріїв і в грецькому повстанні. Він бачив себе передусім політиком, діячем суспільним, а вже потім — поетом, хоча поезія була його найзначнішим суспільним діянням. Звідси ж і скептичне ставлення до романтизму в цілому. Байрон не прийняв сучасного романтизму, хоча більшість його виступів проти Вордсворта, Саути, Мура, В. Скотта мали особистий характер. Скандал, що вибухнув, не застав Байрона в Англії. У червні 1809 року він відбув у дворічну подорож по Середземномор'ю. У липні 1811 року Байрон повертається до Англії й визнає, що сатира його була занадто різкою, і вибачається. Але далеко не все в ній можна пояснити хвилинним роздратуванням. У ній є оцінки, від яких Байрон не відмовиться. Він не приймає, по суті, головного — ролі поета, якою вона уявлялася романтикам. Для нього поет не маг, не баладник, не самотній мрійник, а оратор, суспільна особистість.

Лондонський період (1812—1816) — час романтичної слави, роки успіху, що виявилися для поета важким іспитом. Залишитися собою, жити своїм життям повною мірою йому не вдавалося.

У 1812—1813 роках Байрон здійснив важливі виступи в палаті лордів, однак йому швидко «набридла парламентська комедія. Я виступив там три рази, але не думаю, що з мене вийде оратор» («Щоденник», 14 листопада 1813 року). Було написано ним кілька гострих політичних віршів — відгук на те, що відбувається, але в цілому поезія тих років справляла враження, що невдоволеність власним життям лондонського денді змушувала його люто кидати героя на зіткнення зі світом, на бунт проти нього.


Саме в ці роки Байрон створює цикл так званих східних поем, що розробляють уже знайдений у «Чайльд-Гарольді» новий жанр лисичанської поеми, що складно вибудовує відносини між автором і героєм. У новому циклі автор трохи відступає в тінь і з більшою чи меншою послідовністю розповідає історію свого героя. Історію, у якій майже завжди є центральним любовний епізод. Поеми утвердили за Байроном славу відчайдушного самотнього романтика, їх відразу ж перекладали іншими мовами, у тому числі й російською: «Гяур» (1813), «Абидоська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Лара» (1826), «Облога Коринфа» (1816), «Паризіна» (1816).

У героях східних поем читачі впізнавали самого Байрона. Створювалися цікаві легенди, згідно з якими все, що відбувалося з героями, траплялося і з автором. Герой Байрона ввібрав у себе різноманітні романтичні риси, ніби розчинившись в біографії й образі самого поета. Тиражування цього героя, масове наслідування його в житті й у літературі створили течію «байронізм».

Складність, з якою розрізняли автора й героя, проявлялася в незвичності самої форми — лисичанської поеми, яку створив Байрон. Однак новизна форми була наслідком нової особистості, що безпосередньо позначилася й на ліричних циклах лондонського періоду. Він починається шістьма віршами, об'єднаними під умовно-грецьким жіночим ім'ям «До Тирзи» і присвяченого померлій жінці. У ній іноді намагаються вгадати якесь конкретне обличчя, «безіменну» чи «приховану» любов, але біографічний привід має більш широкий зміст, передає атмосферу й обставини особистого життя Байрона після його повернення до Англії.

Першого серпня 1811 року помирає мати поета, з якою його пов'язували стосунки важкі, але близькі. Потім протягом двох місяців він одержує звістки про смерть кількох друзів з Хароу і Кембриджа. Цикл «До Тирзи» — один з перших для Байрона у поемах і драмах образів приреченої любові, що гине.

Другим важливим ліричним циклом тих років була низка віршів, об'єднаних особистістю Наполеона. Спочатку в зв'язку з його зреченням 6 квітня 1814 року за один день пишеться велика «Ода Наполеону Бонапартові». Роком пізніше він пише також такі твори: «На втечу Наполеона з острова Ельби», «Ода з французького», «Зірка Почесного легіону», «Прощання Наполеона».

Ліричним завершенням цього періоду життя Байрона були вірші, звернені до зведеної сестри Августи Лі: «Станси до Августи», «Послання до Августи», — однієї з небагатьох, хто не покинув поета. Вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон спочатку вирушив після розриву з дружиною. Місяці — з травня по жовтень 1816 року, — проведені там, були душевно важким часом для Байрона й водночас творчо плідним. Відразу ж з'являється збірник, що об'єднав вірші й нову поему, — «Шильйонський в'язень». У ті ж місяці написані невеликі ліричні поеми: «Пітьма» і «Сон», що доводять морок і безвихідність романтичної свідомості до апокаліптичного бачення загальної загибелі. Він також пише філософську драму «Манфред», що її розпочав у Швейцарії і, яка чимось подібна до «Фауста» Ґете, хоча, разом з тим, і полемізує з цим твором.

Місяці, що їх Байрон провів 1816 року у Швейцарії, не були для поета самотніми. На цей час випадає його зустріч і спільне проживання на віллі Діодаті з П. Б. Шеллі. Там у Байрона виникає роман з його своячкою Клер Клермонт. У січні народжується дочка Алегра (померла в 1822році).

У листопаді 1816 року Байрон переїздить до Італії, де спочатку зупиняється у Венеції. Потім, після зустрічі з Терезою Гвічіолі, живе з нею в Равені (грудень 1819 р.). Переслідуваний за свої зв'язки з карбонаріями поліцією, Байрон у жовтні 1821 року їде до Пізи, а через рік поселяється в Генуї.

Якщо друга пісня «Паломництва Чайльд - Гарольда» була сповнена спогадів про велике минуле Греції, то четверта, остання пісня, присвячена минулому Давнього Риму та Італії. Італійські враження загострюють історичне почуття Байрона. У цей час він пише невеликі поеми «Скарга Тасо» і «Пророцтво Данте» (1819). У 1818 році була створена історична поема «Мазепа». Після переїзду до Равени в будинку графа Гвічіолі, втягнутий карбонаріями в безпосередні дії, Байрон починає цикл історичних трагедій: «Марино Фал'єро» (1820), «Сарданапал» (1821), «Обидва Фоскарі» (1821). Два сюжети — з історії середньовічної Венеції, третій — з Давнього Сходу. У передмовах до цих п'єс Байрон уже вкотре підтвердив свою пристрасть до мистецтва класицизму, обіцяючи виконання його умовностей аж до правила трьох єдностей.

Зростаючий інтерес Байрона до історії поширюється і на історію сучасну. Його, як і раніше, цікавить усе, що відбувається в Англії. Він підтримує політичний журнал Лі Ханта «Ліберал» (1822—1823), у першому номері якого публікує свої сатири «Бачення суду» і «Бронзове століття»(1822—1823). Паралельно з ними до самого від'їзду до Греції він продовжує працювати над «Дон Жуаном» (1817—1823).

Робота ця почалася незабаром після приїзду до Італії. її тон збігався з першою італійською поемою — «Бепо» (1817), що іскриться усіма барвами венеціанського карнавалу, багато гри уяви, пристрастей, але не трагічних, не фатальних, а легких, святкових. Пасує до них у «Бепо» і тон позначений італійським колоритом. У такому ж ігровому, пародійному ключі, але набагато серйозніше за темою писався «Дон Жуан».

Літературна репутація Байрона на батьківщині ніколи не була такою значною, як у країнах континентальної Європи. Певно дав себе взнаки конфлікт Байрона та обвинувачення його в непатріотизмі, що, зрештою, й змусило його покинути Англію. Однак там не помітили головного, в чому аж ніяк не можна відмовити великому поету — у значному відновленні самої мови, у відкритті нових її можливостей, про що красномовно свідчать кращі зразки зрілої лірики Байрона, до яких належить і останній його вірш — «Удень, коли мені виповнилося тридцять шість років». Ці вірші написані вже в Греції, куди Байрон вирушив у липні 1823 року, щоб взяти участь у повстанні проти турецького панування. І там, на древній землі улюбленої ним Еллади, він незабаром помирає навесні 1824 року від лихоманки, не полишивши своєї бойової посади.

Уся Європа була схвильована звісткою про те, що в грецькому місті Місолунги помер лорд Джордж Ноел Гордон Байрон, командир одного з повстанських загонів і найбільш прославлений поет тієї епохи. А через деякий час австрійська поліція знайшла в підвалах будинку Байрона в Генуї склад зброї — поет і воїн продовжував свою боротьбу з деспотизмом і після смерті. Почуття, що охопили увесь європейський світ при звістці про смерть Байрона, дуже зрозумілі; цієї смерті передувало життя настільки бурхливе й барвисте, що, мабуть, йому важко відшукати щось подібне у всій світовій історії.

Байрон назавжди залишиться в художній пам'яті людства як уособлення неприборканого прагнення до найвищих духовних цінностей, до світу, у якому людина не буде гнітити людину.



George Gordon Byron

George Gordon Byron, later Noel, 6th Baron Byron FRS (22 January 1788 – 19 April 1824) was a British poet and a leading figure in Romanticism.

Amongst Byron's best-known works are the brief poems She Walks in Beauty, When We Two Parted, and So, we'll go no more a roving, in addition to the narrative poems Childe Harold's Pilgrimage and Don Juan. He is regarded as one of the greatest European poets and remains widely read and influential, both in the English-speaking world and beyond.

Byron's fame rests not only on his writings but also on his life, which featured extravagant living, numerous love affairs, debts, separation, and marital exploits. He was famously described by Lady Caroline Lamb as "mad, bad, and dangerous to know". Byron served as a regional leader of Italy's revolutionary organization, the Carbonari, in its struggle against Austria. He later traveled to fight against the Ottoman Empire in the Greek War of Independence, for which Greeks revere him as a national hero. He died from a fever in Messolonghi in Greece.

Catherine Gordon, Byron's mother The mountain Lochnagar is the subject of oneof Byron's poems,

in which he reminisces about his childhood

Byron was born in a house on Hollis Street in London, the son of Captain John "Mad Jack" Byron and his second wife, the former Catherine Gordon, heiress of Gight in Aberdeenshire, Scotland. Byron's paternal grandparents were Vice-Admiral John "Foulweather Jack" Byron and Sophia Trevanion. Vice Admiral John Byron had circumnavigated the globe and was the younger brother of the 5th Baron Byron, known as "the Wicked Lord".

He was christened George Gordon at St Marylebone Parish Church, after his maternal grandfather, George Gordon of Gight, a descendant of King James I. This grandfather committed suicide in 1779. Byron's mother Catherine had to sell her land and title to pay her husband's debts. John Byron may have married Catherine for her money and, after squandering it, deserted her. Catherine regularly experienced mood swings and bouts of melancholy.

Catherine moved back to Scotland shortly afterward, where she raised her son in Aberdeen. On 21 May 1798, the death of Byron's great-uncle, the "wicked" Lord Byron, made the 10-year-old the 6th Baron Byron, inheriting the title and estate, Newstead Abbey, in Nottinghamshire, England. His mother proudly took him to England. Byron only lived at his estate infrequently as the Abbey was rented to Lord Grey de Ruthyn, among others, during Byron's adolescence.

In August 1799, Byron entered the school of William Glennie, an Aberdonian in Dulwich. Byron would later say that around this time and beginning when he still lived in Scotland, his governess, May Gray, would come to bed with him at night and "play tricks with his person". According to Byron, this "caused the anticipated melancholy of my thoughts--having anticipated life". Gray was dismissed for allegedly beating Byron when he was 11.

Byron received his early formal education at Aberdeen Grammar School. In 1801 he was sent to Harrow, where he remained until July 1805. He represented Harrow during the very first Eton v Harrow cricket match at Lord's in 1805. After school he went on to Trinity College, Cambridge.

Byron's names changed throughout his life. He was christened "George Gordon Byron" in London. "Gordon" was a baptismal name, not a surname, honouring his maternal grandfather. In order to claim his wife's estate in Scotland, Byron's father took the additional surname "Gordon", becoming "John Byron Gordon", and he was occasionally styled "John Byron Gordon of Gight". Byron himself used this surname for a time and was registered at school in Aberdeen as "George Byron Gordon". At the age of 10, he inherited the English Barony of Byron, becoming "Lord Byron", and eventually dropped the double surname (though after this point his surname was hidden by his peerage in any event).

When Byron's mother-in-law died, her will required that he change his surname to "Noel" in order to inherit half her estate, and so he obtained a Royal Warrant allowing him to "take and use the surname of Noel only". Very unusually, the Royal Warrant also allowed him to "subscribe the said surname of Noel before all titles of honour", and from that point he signed himself "Noel Byron" (the usual signature of a peer being merely the peerage, in this case simply "Byron"). He was also sometimes referred to as "Lord Noel Byron", as if "Noel"

were part of his title, and likewise his wife was sometimes called "Lady Noel Byron". Lady Byron eventually succeeded to the Barony of Wentworth, becoming "Lady Wentworth"; her surname before marriage had been "Milbanke".

While not at school or college, Byron lived with his mother at Burgage Manor in Southwell, Nottinghamshire in some antagonism. While there, he cultivated friendships with Elizabeth Pigot and her brother, John, with whom he staged two plays for the entertainment of the community.

During this time, with the help of Elizabeth Pigot, who copied many of his rough drafts, he was encouraged to write his first volumes of poetry. Fugitive Pieces was the first, printed by Ridge of Newark, which contained poems written when Byron was only 14. However, it was promptly recalled and burned on the advice of his friend, the Reverend Thomas Beecher, on account of its more amorous verses, particularly the poem To Mary. Pieces on Various Occasions, a "miraculously chaste" revision according to Byron, was published after this.

Hours of Idleness, which collected many of the previous poems, along with more recent compositions, was the culminating book. The savage, anonymous criticism this received (now known to be the work of Henry Peter Brougham) in the Edinburgh Review prompted his first major satire, English Bards and Scotch Reviewers (1809). The work so upset some of these critics they challenged Byron to a duel; over time, in subsequent editions, it became a mark of prestige to be the target of Byron's pen. After his return from his travels, the first two cantos of Childe Harold's Pilgrimage were published in 1812, and were received with acclaim. In his own words, "I awoke one morning and found myself famous". He followed up his success with the poem's last two cantos, as well as four equally celebrated Oriental Tales, The Giaour, The Bride of Abydos, The Corsair, and Lara, which established the Byronic hero. About the same time, he began his intimacy with his future biographer, Thomas Moore. Byron had a child, The Hon. Ada Augusta Byron (later Countess of Lovelace), in 1815 with Augusta Ada Byron, Lady Byron (nйe Anne Isabella Milbanke, or "Annabella"), later Lady Wentworth. Ada Lovelace, notable in her own right, collaborated with Charles Babbage on the analytical engine, a predecessor to modern computers. He also had an illegitimate child in 1817, Clara Allegra Noel-Byron, with Claire Clairmont, stepsister of Mary Shelley and stepdaughter of Political Justice and Caleb Williams writer, William Godwin.

On 15 February 1824, he fell ill, and the usual remedy of bleeding weakened him further. He made a partial recovery, but in early April he caught a violent cold which therapeutic bleeding, insisted on by his doctors, aggravated. It is suspected this treatment, carried out with unsterilized medical instrumentation may have caused him to develop sepsis. He developed a violent fever, and died on 19 April. It has been said that had Byron lived, he might have been declared King of Greece.

In 1969, 145 years after Byron's death, a memorial to him was finally placed in Westminster Abbey.



Каталог: attachments
attachments -> Урок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
attachments -> Вступ Література кінця XIX
attachments -> Усний журнал
attachments -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
attachments -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
attachments -> Уроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
attachments -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
attachments -> Костенко Ліна Василівна
attachments -> Конспект відкритого уроку в 11 класі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconУкраїнський романтизм. Поети-романтики
Скотта, Байрона, Шеллі (англійська література), Шиллера, Гейне, Ґете (німецька), Гюго (французька), Шафарика, Ґанки, Коллара (чеська),...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconХрестоматія
А. В. Ятищук учитель-методист зош №29 м. Тернополя Хрестоматія до уроків позакласного читання. Світова література. 6 клас
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconЗміст Що таке романтизм? Прояв романтизму в різних видах мистецтва
У 18 столітті терміном «романтизм» називалося все фантастичне, таємниче, дивне, незвичайне, нереальне. В кінці 18 початку 19 століття...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconТема. Тарас Шевченко. «Садок вишневий коло хати…». Картини довколишнього світу, природи в поезіях Т. Г. Шевченка Мета: ознайомити учнів із шедевром світової пейзажної лірики «Садок вишневий коло хати»
Тема. Тарас Шевченко. «Садок вишневий коло хати…». Картини довколишнього світу, природи в поезіях Т. Г. Шевченка
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconХрестоматія з літературного читання для 3 класу
Пропонована хрестоматія укладена у відповідності до вимог чинної Програми (1-4 кл., 2011 р.). Учитель початкових класів зекономить...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconРомантизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм
Представники: Англія: В. Скотт, Байрон, Шеллі; Франція: Жорж Санд, В. Гюго, Дюма; Німеччина: Гейне, Гофман; Польша: А. Міцкевич;...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconТарас Шевченко. Біографія письменника (дитячі та юнацькі роки)
Картини довколишнього світу, природи в поезіях Т. Шевченка – інша, художня реальність, створена уявою митця за допомогою засобів...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconКонспект уроку з літературного читання для 2 класу Описи природи у поезіях Т. Г. Шевченка
Мета: ключові компетентності: вміння вчитися(оцінювати результат своєї роботи);загальнокультурна(сприймає духовні І моральні основи...
Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconУ роботі містяться десять першоджерел російських дослідників творчості Байрона

Посібник-хрестоматія. Романтизм у поезіях Дж. Байрона й Т. Шевченка iconМетодичний посібник «Від Шевченка до сьогодення» Стаднік Л. В
«Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися й надихатися силами, що пробудилися в ній»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка