Пояснювальна записка дана методична розробка складена



Скачати 404.2 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.03.2018
Розмір404.2 Kb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3
Тема: ________________________________________________________

  • Головна ідея: _______________________________________________________________

  • Сюжет і композиція: ______________________________________________________

  • Герої твору: ________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________

  • Символічні образи: ____________________________________________________________ ___________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________

  • Час подій: __________________________________________________________________

  • Місце подій:________________________________________________________________


    Правильна відповідь.

    Новела «Камінний хрест» (1900) http://narodna-osvita.com.ua/uploads/posts/2014-08/1408633852_img.jpg

    1. Історія написання: в основу новели покладено реальний факт про те, як Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, поставив на своїй ділянці кам’яний хрест (який до нині стоїть у Русові). У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука письменник зазначає, що в оповіданні «Камінний хрест» є дослівні думки Дідуха.

    2. Рік створення: 1899.

    3. Напрям: експресіонізм із елементами імпресіонізму.

    4. Літературний рід: епос.

    5. Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження душі головного героя).

    6. Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв'язку з виїздом до Канади).

    7. Головна ідея: єдність селянина з рідною землею.

    8. Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.

    9. Сюжет і композиція: новела складається із семи розділів, сюжет як такий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).

    10. Символічні образи: горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині); п’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею); камінний хрест на глиняному горбі (пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника); тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі); прізвище Дідух (символ духа (дід+дух), символ снопа жита-життя на Різдво).

    11. Час подій: кінець XIX ст.

    12. Місце подій: гуцульське село (с. Русів).


    3.4. Самооцінювання студентів в оціночних листах (2 хв.).
    4. Підведення підсумків заняття - 2 хв.

    Чи досягли поставлених цілей? Над чим ще треба попрацювати?
    5. Домашнє завдання - 1 хв.

    Написати твір-мініатюру на тему: «Емігрант – зрадник чи патріот».



    Зміст лекції

    (вся лекція з опорою на презентацію)

    1. Життєвий та творчий шлях Василя Стефаника (можна використати Додаток 1)

    Цей хлопець буде сонечком села гріти і землю дощиком росити“

    Так образно схарактеризував долю Стефаника його побратим Марко Черемшина у ліричному нарисі «Добрий вечір, пане-брате!» (1927), підкреслюючи значення його творчості, відданої повністю темі селянської долі.

    Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів на Станіславщині, тепер Снятинського району Івано-Франківської області. Допитливий розум вбирав народні пісні, казки, легенди, деталі селянського побуту, звичаїв, обрядів мешканців Покуття. Як підріс, пас овець, їздив з батьком у поле.

    Три роки відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у Снятині, де вперше відчув на собі погорду з боку вчителів і паничиків. Знущання стали ще нестерпнішими, коли в 1883 р. вступив до Коломийської гімназії. Ховаючись від учителів-шовіністів, разом з Лесем Мартовичем організував вшанування пам'яті Шевченка, відкрив у рідному селі читальню, входив до таємного гуртка гімназистів, де знайомилися з українськими книжками, обговорювали факти селянської недолі.

    Уже в ці роки Стефаник брав діяльну участь у громадському радикальному русі, публікував статті у львівському журналі «Народ» під псевдонімом Василь Семенів.

    Це привело до виключення з гімназії, і юнак змушений був закінчувати гімназію в Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком.

    З 1892 р. навчався на медичному факультеті Краківського університету. У Кракові почав писати, з 1897 р. його новели з'являються у чернівецькій газеті «Праця», львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Одна за одною виходять збірки новел «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). Його твори були прихильно зустрінуті українським читачем, позитивно оцінені критикою, їх перекладають іншими мовами – німецькою, польською, російською. Ці роки життя Стефаника позначені щирою дружбою з родиною польського лікаря Вацлава Морачевського та його дружини Софії з українського роду Окуневських, польським поетом Станіславом Пшибишевським, листуванням з Ольгою Кобилянською, зустрічами з Іваном Франком, Осипом Маковеєм.

    Стефаник важко пережив смерть матері. Леся Українка, зустрівшись з ним у 1901 р. в Чернівцях, відзначала хворобливий настрій новеліста, «так наче що згубив і думає, де б його шукати».

    У 1903 р. Стефаник побував на Наддніпрянщині. Оглянув Київ, милувався Дніпром і задніпрянськими далями. На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві познайомився з Михайлом Старицьким, Борисом Грінченком, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Володимиром Самійленком, Христею Алчевською, Миколою Вороним. Виступаючи на урочистостях від імені західноукраїнської делегації, відзначив, що автор «Енеїди» поєднав прогресивні західноєвропейські ідеї з національними українськими традиціями. Повертаючись додому, відвідав Канів, де вклонився могилі Шевченка.

    Одружившись з Ольгою Гаморак у 1904 р., Стефаник шість років провів у с. Стецевій, поблизу Русова, займався хліборобством. У 1908 р. селяни обрали його депутатом віденського парламенту, і він захищав їхні інтереси аж до розвалу Австро-Угорщини. З 1910 р. разом з дружиною й трьома синами переїхав до рідного села.

    Важким для нього був 1914 р., коли померла дружина, а потім вибухнула війна. Всенародна трагедія стала новим імпульсом у творчій діяльності: він пише низку новел («Діточа пригода», «Вона — земля», «Марія», «Сини»), в яких відбито криваве лихоліття, порушено гострі проблеми національної долі українців.

    Ці твори склали збірку «Земля» (1926).

    Фронти кілька разів перекочувалися через Снятинщину.

    Гинули люди, дощенту руйнувалося їхнє господарство. Померли Михайло Павлик, Лесь Мартович, Іван Франко. Письменник у роки війни жив і в селі, і якийсь час – у Відні. Уважно стежив за наростанням національно-визвольного руху в Україні, покладав великі сподівання на розбудову української державності. Він входив до складу урядової делегації Західно-Української Народної Республіки, яка приїжджала в січні 1919 р. до Києва в зв'язку з об'єднанням ЗУНР й УНР. На жаль, ідея соборності України не могла втілитися в життя через іноземні вторгнення на нашу землю, які спровокували руїнницьку громадянську війну. Письменник з болем переживав крах своїх сподівань.

    Східна Галичина була окупована Польщею, Буковина – Румунією, Закарпаття ввійшло до складу Чехо-Словаччини. Шовіністична політика окупантів, утиски української культури, освіти, науки пригнічують письменника, порушують душевну рівновагу. Скаржився, що його мало читають, що «нікому з публіки не хочеться класти пальців на червоне серце, коли воно розривається, всі тоді тікають і кличуть попа, щоби вмираючому дав перепустку». Відрадою були звістки з Харкова, Канади, де публікувалися його твори, з Праги, де вони перекладалися чеською мовою. Громадськість Львова, Києва у 1926-1927 рр. відзначає 30-річчя літературної діяльності Стефаника.

    Виступаючи 26 грудня 1926 р. у Львові на ювілейному вечорі, Стефаник сказав, що в своїх новелах показав безрадісне життя рідного народу, «страшне» в ньому, передав свої болі, писав, «горіючи, і кров зі сльозами мішалася». Якщо при цьому знайшов такі слова, що «можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі», то й безрадісні теми виконали оптимістичну роль. У своєму привітанні Станіслав Пшибишевський назвав Стефаника «великим, із землі зродженим творцем».

    Василь Бобинський присвятив ювілярові вірш «Орач».

    В українських часописах було вміщено чимало статей про письменника, в яких критика ставила Стефаника в один ряд з кращими європейськими прозаїками XX ст.

    Вдруге громадськість вшановувала Стефаника у 1931 р. з нагоди 60-річчя з дня народження. Одна з покутських сільських громад відзначала в привітанні, що письменник показав усьому світу життя хліборобів, підніс їхню душу «до таких висот, які належаться синам землі». Про «свіжий подих покутського села» в творах новеліста писав Антін Крушельницький.

    Останні роки Стефаника затьмарені недугою: він, колись такий енергійний і жвавий, тепер ходить поволі, переносить серцеві приступи. А 7 грудня 1936 р. серце письменника зупинилося назавжди. В останню дорогу Стефаника проводжали не тільки делегації громадськості з Львова, Коломиї, Тернополя, Снятина, Косова, а й тисячі селян, цим самим віддаючи честь вірному синові рідної землі, її великому поетові.
    2. Новаторство творів Василя Стефаника
    Василь Стефаник належав до так званої «покутської трійці» (Поку́ття — історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області). Якщо Лесь Мартович висміював консервативні моменти селянського побуту, а Марко Черемшина показував селянина крізь фольклорно-етнографічну призму, то Стефаник відбив трагізм щоденних буднів хлібороба.

    Збірки новел Василя Стефаника:

    1. 1899 р. – перша збірка новел «Синя книжечка»

    2. 1900 р. – друга збірка Стефаника «Камінний хрест»

    3. 1901 р. – третя збірка – «Дорога. Новели»

    4. 1905 р. – четверта збірка «Моє слово»

    5. 1926 р. – п’ята збірка «Земля»

    За спостереженням Франка, нове літературне покоління, яке з гідністю представляв і Стефаник, намагалося «цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу».

    З ім'ям Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, як це засвідчує, зокрема, новела «Новина», з різких точок зору, говорив кількома голосами – і від себе, і від імені збудораженого трагедією села. А новели «Марія», «Сини» переконують у майстерності автора самим компонуванням художньої фрази, специфічними засобами синтаксичної побудови речення, нервовою експресією мовлення передати сум'яття особистості. Не випадково їх автора називають експресіоністом у мистецтві слова.

    Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали «в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою», висвітлювали їхнє оточення.



    Більшість новел вражає надзвичайною силою драматизму. Своєю будовою вони подібні до маленьких драм. Сюжет викладається переважно за допомогою діалогу, а авторські відступи і пояснення дуже нагадують ремарки в п’єсі. Навіть коли в новелі є всього лише один персонаж, то і тоді вона побудована за цим же принципом – авторська ремарка, що розповідає про місце дії, далі монолог героя. Монолог переривається ремарками, які вказують на рух, зміну в оточенні дійової особи новели.

    Стефаник пише діалектом, посилюючи цим враження авторової безсторонності; в основі новел здебільшого лежить насичений діалог, що вражає трагічною простотою. Щоб досягти ритмічності і мелодійності мови письменник широко використовує інверсію, вживає народнопісенні звороти, уміло стилізує мову під народну пісню, казку, голосіння.

    Стефаник максимально навантажує репліку героя, яка говорить часто більше, ніж цілий опис. Хоч часом новела будується на монолозі або розповіді автора, проте ідеалом для автора завжди було зробити читача не тільки свідком події, але й її учасником, людиною, яка самостійно може розібратися в ситуації. Письменник лише коротко говорить про те, як поводить себе той чи інший персонаж в тій чи іншій ситуації, але в цих надзвичайно скупо показаних вчинках дійової особи яскраво проявляється її настрій і переживання. 

    Отже, можна виокремити такі характерні особливості індивідуального стилю Стефаника:



    • Тематика переважно з життя селянства;

    • Глибокий психологізм (наприклад новела «Новина», в якій головну увагу зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого);

    • Особлива увага до деталей (у «Новині» - діти такі худі, що викликало здивування, як їхні кісточки тримаються разом);

    • Образи, що часто переростають у символи (символізм хреста у новелі «Камінний хрест»)

    • Досконала композиція твору (новела «Сини» - особливість композиції полягає в тому, що твір являє собою майже суцільний монолог старого Максима. Експозиція - знайомство з героєм, розвиток дії - старий Максим галасує під час оранки на полі через загибель синів, кульмінація - звернення до Бога.)

    • Контрастна або монохромна колористична гама новел (у новелі «Камінний хрест»).

    Ці риси новеліст зберіг упродовж десятиріч літературної діяльності.

    Завдяки такому підходові до змалювання життя, такому світовідчуттю і світосприйманню новели Стефаника зберігають свою новизну й донині. Не помилимося, коли скажемо, що до них звертатимуться читачі й наступних поколінь, адже краса не старіє.


    3. «Камінний хрест» – психологічне розкриття теми еміграції (можна використати Додаток 2)
    3.1. Історична основа новели «Камінний хрест»

    «Камінний хрест» — трагедія переселення галицьких селян до Канади.

    За аналогією до багатьох інших творів Стефаника «Камінний хрест» теж називають новелою, хоч за жанровими ознаками це оповідання. Автор же назвав твір студією, тобто художнім дослідженням душі головного героя.

    Твір написано під враженнями письменника від масової еміграції галицького селянства за океан. Стефаник, навчаючись тоді в Кракові, був свідком поневірянь земляків при пересадках з одного поїзда на інший. «Немилосердна земля чорна, що пустила їх від себе»,— писав він 23 квітня 1899 р. Ользі Кобилянській. Аналізуючи причини еміграції, автор вказував на кілька моментів трагедії, зумовленої соціальною несправедливістю, темнотою безправних селян. Йому боліло, коли бачив, як на вокзалі жандарм гнав натовп втомлених, заляканих селян. «Вижу їх як дубів, тих мужиків, що їх вода підриває, корінь підмулює, вижу, як хитаються, як падають, як їх пхають на желізниці і везуть як дерево на опал. Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між її (громади.— Авт.) серцем і селом, і мені рвуться, чую їх жаль і муку».

    В основу новели покладено реальний факт про те, як Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, поставив на своїй ділянці кам’яний хрест (який до нині стоїть у Русові). Але передусім це яскравий образ-тип, що втілював у собі душевні драми й долю багатьох добровільних вигнанців з рідного краю.

    У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука від 11 лютого 1935 р. В.Стефаник так згадував його діда, що був близьким товаришем батька письменника, Семена Стефаника:

    «Він був дуже розумний і спокійний, та інтересувався громадськими справами, та перший заклав читальню в Русові… Зі своїми дітьми і внуками він і багато інших покинули рідну землю... Зараз по їх від’їзді я написав оповідання «Камінний хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда в майже дослівнім наведенню. Це, так сказати, мій довг, сплачений вашому дідові в українській літературі, він же, ваш дідусь, мав в моїй молодості великий вплив».

    (Перегляд відео-епізоду з біографічного фільму про В.Стефаника «Дорога»)
    3.2. Сюжетно-композиційні особливості твору

     Твір складається із семи розділів, проте сюжет як такий відсутній: (пролог, експозиція) (І) розповідь про долю Івана Дідуха, який наймитував, потім 10 років служив у війську, а по поверненню додому отримав у спадок клапоть землі (горб), найвищий і найгірший на всьому сільському полі, на якому й поклав чоловік усе життя, ставши «переломаним» — (зав’язка) (ІІ) піддавшись вимогам дружини й синів, Іван дає згоду на виїзд до Канади — запрошує повну хату гостей на прощання, частує їх — (ІІІ) Іван розказує про причини, які його спонукають виїхати (земля не прогодує його сім’ю), хоча й переконаний, що це стане загибеллю для нього та його дружини — (IV) Іван зізнається односельцям, що поставив хреста й просить їх не оминати його, проходячи повз, згадувати їх — кум Михайло обіцяє-заспокоює — (V) гості далі п’ють — розмовляють про всяке — Іван і Михайло співають пісню про те, «як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю», і плачуть — (VI) уже пора до потяга — (кульмінація) Іван хапає Катерину, вони дико танцюють польку, поки їх разом не виносять із хати — Катерина ридає на порозі — (VII) село випроводжає Дідухів — ті йдуть пританцьовуючи — (розв’язка) Іван показує Катерині хреста й каже: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...».

    Перший розділ виконує функцію експозиції, яка знайомить з долею героя. Наступні шість розділів – це епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя. Монологи Івана є одним з найважливіших засобів індивідуалізації персонажа. Обертаються вони насамперед навколо образу горба, на якому він встановив на пам'ять землякам камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини.
    3.3. Образи головних героїв

    Образи: людей: Іван Дідух — селянин, який, працюючи на неплодючій землі, заробив горба, ставши схожим на той горб, на якому була його ділянка; відданий родині; Катерина Дідух — дружина, жертовна жінка, яка любить дітей; діти, які вже не так тісно зв’язані з рідною землею; кум Михайло — близький Івану по духу й долі чоловік; односельці, з якими прощаються Дідухи; природи: горб, весна; предметів і явищ: праця, чарка, пісня, танець.
    3.4. Багатозначність символічних образів

    Символічні образи: горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині); п’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею); камінний хрест на глиняному горбі (пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника); тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі); прізвище Дідух (символ духа (дід+дух), символ снопа жита-життя на Різдво, символ українського народу, основа життя, родоначальник сім'ї).

    Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

    Усі думки Івана навколо горба: так він зрісся з ним, що готовий, якби це можливо, і його повезти за океан. Тому й прохає сусідів, щоб не минали його горба, у святу неділю покропили хрест.
    3.5. Художні засоби виразності в новелі

    Невигадана правда про селянську недолю передається за допомогою конкретних подробиць (скажімо, ті сині жили, які випиналися на обличчі та руці Івана, коли разом з конем витягували воза на горб; ота напруга, коли мішком виносив гній на нивку), щира повінь ліризму, яка переливається в прощальному слові героя, уривчаста, «нервова», динамічно-експресивна фраза – ці та й інші художні прийоми забезпечують глибину соціально-психологічного аналізу, зближують твір з тими явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму як одного з літературних напрямів нашого сторіччя. Лірично-драматична напруга в розвитку сюжету, «живцем перенесений мужичий спосіб бесідування», «розкопки» в збентеженій, роз'ятреній сум'яттями душі людини – це ті добрі якості твору, над якими час не має влади.



    Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння, синекдоха («ціла хата заридала»), метафора; художня деталь («Він двома-трьома штрихами незвичайно яскраво зображує нам цілі драми» (Леся Українка)); діалектизм; монолог; позасюжетні елементи (пісня про осіннє листя як психологічний прийом для підсилення трагізму ситуації).

    У цьому творі, як і в інших, присутня така особливість, як місцева діалектична мова. Це трохи ускладнює читання і розуміння тексту для тих, хто «не з місцевих».

    Давайте подивимось (Додаток 3):

    Словник діалектних слів

    Патороч – клопіт.

    Краки – ноги (з болг.).

    Тручеє – швидко збігає, стікає.

    Сновавка – прялка для прядіння пряжі.

    Банно – журно, сумно.

    Туск – смуток, туга.

    Стодола – клуня.

    Данцювати – танцювати.

    Писати коротко і сильно вдається далеко не кожному письменникові. Як знайти те єдино точне слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе і мука?

    Василь Стефаник умів дошукуватися таких висловів, і називаються вони в теорії літератури художньою деталлю.



    Художня деталь – така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. (Записати в зошити).

    Стефаник – майстер художньої деталі. У «Камінному хресті» ми цей засіб зуcтрічаємо часто. Справді вражаюча, коротка словесна деталь здатна сказати все, що почував автор і його герої. Знайдемо в тексті описи. (Іван – «ходив схилений, як би два залізні краки тягали його тулуб до ніг», «потряс сивим волоссям, як гривою, кованою зі сталевих ниток»)

    А тепер звернімося до проблемного запитання. У чому ж суть художньої деталі в «Камінному хресті »? (За допомогою художньої деталі автор показав картини життя убогої селянської родини, допоміг нам уявити нещасних людей-емігрантів, відтворив страждання душі Івана Дідуха, показав його жертвою умов).

    Додаток 1

    Біографія Василя Семеновича Стефаника


    14 травня 1871 р.

    Народився Василь Семенович Стефаник в селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (зараз Івано-Франківщина) у заможній родині селян.

    1878-1880

    Здобув початкову освіту у рідному селі.

    1880-1883

    Батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині.

    1883 р.

    Василь Стефаник вступив до чоловічої польської Коломийської гімназії.

    1888-1989

    Написав у співавторстві з Мартовичем два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).

    1890 р.

    Опублікування першої статті — “Жолудки наших робітних людей і читальні”.

    Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії.



    1892 р.

    Закінчив Дрогобицьку гімназію, вступає на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові.

    1893 — 1899

    Пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.

    1895 р.

    За передвиборчу і антишляхетську агітацію Стефаника заарештували і „під ескортою жандармерії привезли його хворого до Городенки в Коломийську тюрму”.

    1897 р.

    Працює над збіркою „З осени”. Видавці – рецензенти, як стверджував сам Стефаник, відхилили збірку як таку, що не служать громаді. Стефаник знищив рукопис.

    У чернівецькій газеті “Праця” В. Будзиновський опублікував перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”.



    1899 р.

    Вийшла у Чернівцях перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка принесла загальне визнання.

    1900 р.

    Вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”.

    Проводить канікули в містечку Чортовець на Тернопільщині у щирого приятеля Івана Плекана і готує до видання третю збірку „Дорога. Новели”. У Чортовці написав новели „Кленові листки”, „Басараби”, „Злодій”, „Похорон”, „Такий панок”, що згодом ввійшли до збірки „Дорога”.

    Вийшла третя збірка „Дорога. Новели”, але, за тодішньою традицією, датована наступним, 1901 роком. Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою покинув університет.


    1903 р.

    Очолив галицьку делегацію, що їхала на відкриття пам`ятника Івану Котляревському в Полтаві. Тут він познайомився з М. Коцюбинським, М. Старицьким, Б. Грінченком, Г. Хотькевичем, Оленою Пчілкою, М. Вороним, які зустріли його як відомого й улюбленого письменника.

    Стефаник їде в Канів, щоб поклонитися Т. Шевченкові.



    26.01.1904 р.

    Одружився з Ольгою Гаморак, мав чотирьох синів.

    1904 – 1910

    Подружжя живе в селі Стецеві на господарстві тестя К. Гаморака, недалеко від Русова.

    1905 р.

    Вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”.

    1908 -1918  

    Стефаника вибирають послом від радикальної партії до парламенту. Десять років він захищає селян на найвищому рівні.

    1910 р.

    У 1910 р. Стефанику перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя.

    04.02.1914 р.

    Померла його дружина Ольга Гаморак.

    Березень 1915 р.

    За фальшивим доносом Стефаника заарештували, але через кілька днів випустили. Допомогли статус посла і клопотання Черемшини.

    1916 р.

    Живе у Відні, де після п`ятнадцятирічної паузи знову повертається до художньої творчості.

    1916-1933

    Написав 23 новели, в т.ч. “Діточа пригода”, “Марія” (1916) і кілька автобіографічних спогадів. Частина новел увійшла в останню п’яту збірку «Земля» (“Вона — земля”) (1926), а решта його доробку, друкованого по журналах, з’явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933).

    Жовтень 1928 р.

    Уряд Радянської України призначив Стефанику пожиттєву персональну пенсію в розмірі 150 крб. на місяць, що було відчутною моральною і матеріальною допомогою, однак, Стефаник у 1933 відмовився від пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано, представляючи як прихильника радянського ладу.

    07.12. 1936 р.

    Василь Стефаник помер.


    Додаток 2

    Паспорт твору

    Паспорт твору

    В.Стефаник «Камінний хрест»http://narodna-osvita.com.ua/uploads/posts/2014-08/1408633852_img.jpg

    Історія написання: в основу новели покладено реальний факт про те, як Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, поставив на своїй ділянці кам’яний хрест (який до нині стоїть у Русові). У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука письменник зазначає, що в оповіданні «Камінний хрест» є дослівні думки Дідуха.

    Рік створення: 1899.

    Напрям: експресіонізм із елементами імпресіонізму.

    Рід: епос.

    Жанр: новела, за стилістичними ознаками наближена до народної думи.



    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3

    Схожі:

    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconТорезький гірничий технікум ім. О. Ф. Засядька методична розробка
    Методична розробка відкритого заняття з предмету "Світова література". Підготувала Журба Н. М. викладач вищої категорії Торезького...
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconО. С. Єгорова Методична розробка уроку
    Методична: формувати професійні компетентності шляхом впровадження технології продуктивного навчання
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconМетодична розробка 2014 Методична мета
    Мовчан Р. В. Українська література. Підручник. 11 клас. Київ, 1999. с. 369 – 386
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconМетодична розробка заняття «Уживання І правопис іншомовних слів» з дисципліни «Українська мова»
    Методична розробка заняття з дисципліни «Української мова». Підготувала Солов’єнко О. Ф. – викладач кваліфікаційної категорії «Спеціаліст...
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconПояснювальна записка Вивчення української літератури за новою програмою містить рубрику «Література рідного краю», на яку
    «Література рідного краю», на яку відводиться чотири години, що їх вчитель упродовж року має розподілити самостійно. Дана програма...
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconПрограма з філософії для вступу в аспірантуру луцьк 2016 Пояснювальна записка
    Програма філософської підготовки для вступу в аспірантуру складена з метою удосконалення підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних...
    Пояснювальна записка дана методична розробка складена iconНауково-методична розробка концерт ліста в києві



    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка