Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»



Сторінка1/3
Дата конвертації26.07.2017
Розмір0,5 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3

Пояснювальна записка

Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова і література», розробленої з урахуванням чинних програм з української мови для 5–9 класів (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-6611 від 23.12.2004 р.) та програм для профільного навчання учнів 10–11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.).



Матеріал програми розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».
Зміст дисципліни



Назва розділу, теми




Знання


Предметні вміння та способи навчальної діяльності


1. Фонетика. Графіка.



Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й


Абітурієнт повинен уміти: Визначати в словах голосні, тверді і м’які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; ділити слово на склади; визначати звукове значення букв у слові. Визначати місце букв в алфавіті, розташовувати слова за алфавітом; розпізнавати явища уподібнення приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, основні випадки чергування голосних і приголосних звуків, чергування у-в, і-й


2. Лексикологія. Фразеологія


Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми


Пояснювати лексичні значення слів; добирати до слів синоніми й антоніми та використовувати їх у мовленні; уживати слова в переносному значенні. Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні вивчені групи слів; пояснювати значення фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих висловів, правильно й комунікативно доцільно використовувати їх у мовленні

3. Будова слова. Словотвір

Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах

Відділяти закінчення слів від основи, членувати основу на значущі частини, добирати спільнокореневі слова, слова з однаковими префіксами й суфіксами; розрізняти форми слова й спільнокореневі слова, правильно вживати їх у мовленні; визначати спосіб творення слів

4. Морфологія. 4.1. Іменник

Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю)в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові

Розпізнавати іменники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, належність іменників до певної групи за їхнім лексичним значенням, уживаністю в мовленні; визначати основні способи творення іменників; правильно відмінювати іменники, відрізняти правильні форми іменників від помилкових; використовувати іменники в мовленні, послуговуючись їхніми виражальними можливостями


4.2. Прикметник

Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи)

Розпізнавати прикметники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; розряди прикметників за значенням; утворювати форми ступенів порівняння якісних прикметників, повні й короткі форми якісних прикметників; розрізняти основні способи творення відносних і присвійних прикметників; відмінювати прикметники; відрізняти правильні форми прикметників від помилкових

4.3. Числівник

Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:

1) один, одна;

2) два, три, чотири;

3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят;

4) сорок, дев’яносто, сто;

5) двістідев’ятсот;

6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;

7) збірні;

8) дробові.

Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.



Особливості правопису числівників

Розпізнавати числівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди числівників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми числівників від помилкових; добирати потрібні форми числівників і використовувати їх у мовленні; визначати сполучуваність числівників з іменниками

4.4. Займенник

Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників

Розпізнавати займенники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди займенників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми займенників від помилкових, правильно добирати потрібні форми займенників і використовувати їх у мовленні

4.5. Дієслово

Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.
Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на-но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот

Розпізнавати дієслова, особливі форми дієслова, безособові дієслова; визначати загальне значення дієслова, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, часи й способи дієслів, дієвідміни, особливості словозміни кожної дієвідміни; використовувати один час і спосіб у значенні іншого; розрізняти основні способи творення дієслів, зокрема видових форм, форм майбутнього часу недоконаного виду, форм умовного та наказового способу дієслів; відрізняти правильні форми дієслів від помилкових.

Розпізнавати дієприкметники (зокрема відрізняти їх від дієприслівників), визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, особливості творення, відмінювання; відрізняти правильні форми дієприкметників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприкметники та дієприкметникові звороти в мовленні. використовувати дієприкметники в мовленні.

Розпізнавати дієприслівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, основні способи їх творення; відрізняти правильні форми дієприслівників від помилкових; правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотами

4.6. Прислівник

Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу

Розпізнавати прислівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди прислівників за значенням, ступені порівняння прислівників, основні способи творення прислівників; відрізняти правильні форми прислівників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати прислівники в мовленні

4.7. Службові частини мови

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників
Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників
Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток

Розпізнавати прийменники, визначати їхні морфологічні ознаки, групи прийменників за походженням і за будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати форми прийменників у мовленні


4.8. Вигук

Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків

Розпізнавати вигуки, визначати групи вигуків за походженням; правильно й комунікативно доцільно використовувати вигуки в мовленні

5. Синтаксис

5.1. Слово-



сполучення.

Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені

Розрізняти словосполучення й речення, сурядний і підрядний зв’язок між словами й реченнями; визначати головне й залежне слово в підрядному словосполученні; визначати поширені й непоширені словосполучення, типи словосполучень за способами вираження головного слова

5.2. Речення

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання)

Розрізняти речення різних видів: за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за будовою, за наявністю чи відсутністю однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання

5.2.1. Просте двоскладне речення

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження

Визначати структуру простого двоскладного речення, способи вираження підмета й присудка (простого й складеного), особливості узгодження присудка з підметом; правильно й комунікативно доцільно використовувати прості речення

5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні

Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)

Розпізнавати види другорядних членів та їхні типи й різновиди, визначати способи вираження означень, додатків, обставин, роль порівняльного звороту; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості другорядних членів речення в мовленні; правильно розставляти розділові знаки при непоширеній прикладці, порівняльному звороті

5.2.3. Односкладні речення

Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні

Розпізнавати типи односкладних речень, визначати особливості кожного з типів; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості односкладних речень у власному мовленні

5.2.4. Просте ускладнене речення

Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в ускладненому реченні

Розпізнавати просте речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами (означеннями, прикладками, додатками, обставинами), зокрема уточнювальними, та правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості таких речень у мовленні; правильно розставляти розділові знаки в них

5.2.5. Складне речення

Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:

1) інтонація й сполучники або сполучні слова;

2) інтонація.

Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення



Розпізнавати складні речення різних типів, визначати їхню структуру, види й засоби зв’язку між простими реченнями. Добирати й конструювати складні речення, що оптимально відповідають конкретній комунікативній меті. Правильно розставляти розділові знаки, будувати схему такого речення

5.2.5.1. Складносу-рядне речення

Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення

Розпізнавати складносурядні речення, визначати смислові зв’язки між частинами складносурядного речення; комунікативно доцільно використовувати його виражальні можливості в мовленні

5.2.5.2. Складнопід-рядне речення

Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами:

1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;

2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю



Розпізнавати складнопідрядні речення, визначати їхню будову, зокрема складнопідрядних речень з кількома підрядними, відображати її в схемі складнопідрядного речення; визначати основні види підрядних речень, типи складнопідрядних речень за характером зв’язку між частинами. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості складнопідрядних речень різних типів у процесі спілкування

5.2.5.3. Безсполуч-никове складне речення

Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:

1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);

2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).

Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні



Розпізнавати безсполучникові складні речення; визначати смислові відношення між їхніми частинами-реченнями (однорідними й неоднорідними), особливості інтонації безсполучникових складних речень; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості безсполучникових складних речень у мовленні

5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

Визначати структуру складних речень з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості речень цього типу в мовленні

5.3. Способи відтворення чужого мовлення

Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог

Визначати в реченні з прямою мовою слова автора й пряму мову, речення з непрямою мовою; замінювати пряму мову непрямою; правильно й доцільно використовувати в тексті пряму мову й цитати; правильно вживати розділові знаки в конструкціях із прямою мовою та діалогом

6. Стилістика

Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний), їх основні ознаки, функції

Розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них; користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування

7. Орфоепія

Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію.

Відображення вимови приголосних звуків:

1) [дж], [дз], [дз′];

2) [ґ];

3) [ж], [ч], [ш], [дж];

4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);

5) м’яких приголосних;

6) подовжених приголосних.



Вимова слів з апострофом

Визначати особливості вимови голосних і приголосних звуків; наголошувати слова відповідно до орфоепічних норм

8. Орфографія

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис нта нну прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.

Розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил; правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити й виправляти орфографічні помилки на вивчені правила

9. Розвиток мовлення

Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення

Уважно читати, усвідомлювати й запам’ятовувати зміст прочитаного, диференціюючи в ньому головне та другорядне. Критично оцінювати прочитане.

Аналізувати текстирізнихстилів, типів і жанрів. Будувати письмове висловлення, логічно викладаючи зміст, підпорядковуючи його темі й основній думці, задуму, обраному стилю та типу мовлення, досягати визначеної комунікативної мети. Уміти формулювати, добирати доречні аргументи і приклади, робити висновок, висловлювати власну позицію, свій погляд на ситуацію чи обставин; правильно структурувати текст, використовуючи відповідні мовленнєві звороти.Знаходити й виправляти похибки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Літературі як універсальному виду мистецтва належить особливе місце в системі освіти. Саме вона може найбільше впливати на формування світогляду, характеру студентської молоді, сприяє моральному становленню особистості, її естетичному розвитку, виробляє навички самостійного мислення, вміння давати будь-яким життєвим чи літературним явищам власну обґрунтовану оцінку.

Вища школа покликана підготувати такого фахівця, який би вніс свіжий струмінь у реформу освіти взагалі та у підвищення літературної освіти зокрема. Визначальною сутністю вчителя-словесника має бути його висока національна свідомість, розуміння того, що українська література – це могутній засіб боротьби за збереження і ствердження української нації. Українська література завжди була обсерватором високої духовності народу, його поводирем у багатовіковій тьмі бездержавності. Це зумовило наявність у художньому процесі яскраво виражених загальнолюдських цінностей.

Вузівський курс літератури, на відміну від шкільного, - це курс історії літератури. Він будується за історико-літературним принципом і має завданням не тільки вивчення творів, які дають найбільші можливості для виховання й загального розвитку, збагачення знань про довкілля, вироблення естетичного сприйняття мистецтва слова, а, головне, - дати студентам чіткі та глибокі знання про закономірності розвитку літературного процесу, тому програмою вступного екзамену передбачено саме такий аспект вивчення предмету.

Крім основного, викладання літератури у вищій школі, передбачає реалізацію багатьох завдань. Одне з них – утвердження естетичної функції мистецтва слова, через яке увиразнюємо високу національну ідею, формуємо національну самосвідомість, почуття сучасного патріота України, який спроможний гідно представляти себе і свій народ у світовій цивілізації. Курс історії української літератури вводить студентів у світ прекрасного, прилучаючи їх до національного і світового мистецтва слова у взаємозв’язках з мовою, історією, релігією, філософією, музикою, живописом, а водночас з розвитком всієї світової гуманістичної естетичної сфери.

Вивчення художньої літератури передбачає також формування читацьких якостей студентів, розвиток їх творчої уяви, здатність осмислювати створені письменником характери. Формування духовного світу особистості засобами літератури є найважливішим завданням сучасної літературознавчої освіти як вищої, так і загальноосвітньої школи. Цей процес відбувається через проникнення студентів у духовний світ автора твору та його героїв і засвоєння на цій основі моральних цінностей, вироблення морального ідеалу, формування національної свідомості, волі, визнання почуттів патріотизму, обов’язку, честі, гідності як основних складників в ієрархії моральних рис.

Викладання української літератури у вищій школі повинно зорієнтувати студентів на різні напрямки ознайомлення з художнім твором, що є необхідною умовою для цілеспрямованої підготовки майбутнього фахівця-філолога. Літературний твір розглядається як своєрідне художнє розв’язання певної загальнолюдської проблеми, контекст твору формують також загальні властивості художнього світу письменника, які виявляються в усіх його творах, незважаючи на відмінності літературних родів і жанрів. Головним предметом вивчення стає контекст літературної епохи – певного напряму чи стадії його формування, пов’язаної з особливостями жанру і стилю. Таким чином, під час викладання української літератури у вищій школі осягнення сенсу окремого твору як цілого поєднується з аналізом історичних закономірностей художнього розвитку: історія побутування морально-філософської проблеми в літературі, її художніх вирішень різними авторами в різні епохи; художній світ письменника як частина національної літератури та прояв її розвитку; зміна великих літературних епох (напрямів і стилів) в історії національної літератури. Отже, поєднуються загально гуманітарний, філологічно-гуманітарний та історично-філологічний варіанти вивчення літератури.

Нові підходи до викладання у вищій школі мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, тобто, на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, естетичних і мовних засадах. Особлива увага звертається на оновлені літературознавчі основи, які, орієнтуючись на досягнення кращих представників української літературознавчої науки (М.Грушевський, І.Франко, М.Возняк, С.Єфремов, Д.Чижевський та ін), презентують українське слово на світовому рівні.

Вища школа покликана підготувати такого фахівця, який би вніс свіжий струмінь у реформу освіти взагалі, у підвищення гуманітарної освіти зокрема. Визначальною сутністю вчителя-словесника має бути його висока національна свідомість, розуміння того, що література – це могутній засіб боротьби за збереження і ствердження української нації. Учитель має добре знати історію нашого народу, його матеріальну й духовну культуру, дотримуватися принципів народної етики й моралі.

У системі підготовки студентів-філологів педагогічного інституту до роботи в школі важливе місце належить методиці викладання літератури. Майбутній учитель-словесник повинен знати наукові закономірності педагогічного процесу, завдання уроків української літератури в світлі сучасних концепцій літературного розвитку учнів на Україні, повинен уміти раціонально використовувати форми і прийоми роботи, щоб ефективно впливати на учнів засобами художнього слова.


УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Усна народна творчість

Специфіка фольклору. Фольклористика як наука. Ліричні фольклорні жанри. Календарна обрядовість.

Походження терміна «фольклор», «широке» і «вузьке» розуміння терміна. Синкретичність, народність фольклору, його національна специфіка. Обсяг понять «фольклор України» і «український фольклор». Український фольклор як система регіональних традицій. Сільське середовище побутування фольклору. Фольклор автентичний і вторинний. Особливості побутування фольклору в міському середовищі. Специфіка фольклору (в порівнянні з художньою літературою): усність, колективність, анонімність, традиційність, варіативність, стереотипність, імпровізаційність. Фольклористика як наука, її предмет, завдання, методи, проблематика. Теорія фольклору та історія фольклору. Польова (збиральницька) і теоретична (інтерпретаційна) фольклористика. Фольклорний жанр, його визначення, ознаки. Класифікація фольклорних жанрів: провідні підходи. Система жанрів українського фольклору. Фольклорні жанри та їх класифікація. Поетика і художній метод фольклору. Мова фольклору. Загальна характеристика календарно-обрядових і соціально-побутових пісень. Тематика, зміст, образи народних балад і дум. Історичні пісні «Зажурилась Україна», «Чи не той то хміль».



Давня українська література

"Слово о полку Ігоревім": образи та художня специфіка. Історична основа “Слова о полку Ігоревім”. Питання часу, місця написання та авторства твору. Образи “Слова о полку Ігоревім”, засоби їх характеротворення. Жанр, ритміка, зображувально-виражальні засоби. “Слово о полку Ігоревім” (1185) – найвеличніша пам’ятка літератури Київської русі. Історія відкриття та видання. Найважливіші етапи вивчення “Слова”. Історична основа твору. Літописні пам’ятки про похід Ігоря Святославича. Питання про автентичність “Слова”. Проблема авторства та жанру твору. Композиція твору. Образи. Патріотизм “Слова”. Художні особливості твору. Художні переклади та переспіви “Слова о полку Ігоревім”.

Українська література пізнього середньовіччя: джерела, система жанрів.

Григорій Сковорода як видатний український філософ і письменник.

Загальна характеристика суспільно-політичних та філософських поглядів Григорія Сковороди. Художня творчість письменника як своєрідний перехідний етап від давньої до нової літератури. Вчення Сковороди про три світи. Ідея “сродної праці” як засобу досягнення людиною особистого щастя.

“Байки Харківські” як вираження суспільно-філософських та морально-етичних поглядів Григорія Сковороди: утвердження чесності, доброти, працьовитості, скромності, природного розуму, дружби людей, осуд жадоби, багатства, чинів, високих титулів “Пчела і Шершень”).

Літературна спадщина Івана Вишенського в контексті епохи.

Модель біографії Івана Вишенського, прийнята наукою. Світогляд письменника, його особливості. Провідні твори письменника, проблема їх поширення і впливу на українську культуру. Особливості стилю послань І. Вишенського. Історична основа, проблематика, образи «Послання до єпископів».


Література кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.

І.Котляревський як зачинатель нової української літератури. Жанрово-стильова та художня своєрідність поеми «Енеїда». Новаторство драматургії І.Котляревського. Особливості композиції та характеротворення “Наталки Полтавки”. “Енеїда” – перший твір нової української літератури. Жанр твору. Сюжет “Енеїди”. Образи “Енеїди” в світлі проблем позитивного героя в сатирично-гумористичному творі. Різні точки зору на стильову домінанту поеми (явище бароко, класицизму, просвітительського реалізму). Поема як енциклопедія українських старожитностей та специфічна картина суспільних взаємовідносин в Україні кінця ХVІІІ ст.

“Наталка Полтавка”. Новаторство драматурга. Соціально-побутовий характер конфлікту п’єси. Життєва основа драми. Полемічна спрямованість. Народність твору. Життєва переконливість дійових осіб, майстерність їх індивідуалізації. Художня досконалість твору. Історико-культурне значення драми.

Становлення нової української прози. Творчість Г.Квітки-Основ’яненка як явище просвітительського реалізму. Тематично-жанрові групи української прози Г. Квітки–Основ’яненка. Психологізм повісті “Маруся”. Г.Квітка-Основ’яненко – основоположник художньої прози в новій українській літературі. Гуманістичний ідеал просвітительського реалізму в українських повістях та оповіданнях Г.Квітки-Основ’яненка. Особливості художнього методу письменника. Концепція позитивного героя.

Реалістично-сентиментальна проза Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”. Психологізм повісті, розкриття душевного світу героїв. Певна ідеалізацій селянського побуту. Гармонія у змалюванні людських настроїв і картин природи. І.Франко про Г.Квітку-Основ’яненка як творця “людової повісті”, одного “з перших того роду творців у європейських письменствах”.



Каталог: sites -> bdpu.org -> files
files -> Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
files -> Долина нарцисів: українські літературні любовні антології
files -> Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013
files -> Черкашина Т. Ю
files -> Соколовська Ю. С
files -> Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
files -> Бердянськ 2009 (06)
files -> Анотації дисциплін вільного вибору для студентів, які будуть навчатись на 2 курсі у 2017-2018 навчальному році Античні сюжети у світовій літературі
files -> Анотації дисциплін вільного вибору для студентів, які будуть навчатись на 3 курсі у 2017-2018 навчальному році Античні сюжети у світовій літературі
files -> Античний вимір ліричного героя любовної лірики максима рильського


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconПро затвердження програм зовнішнього незалежного оцінювання для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про вищу освіту", з метою організованого проведення зовнішнього незалежного оцінювання...
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconПрограма вступного екзамену з дисципліни
«Українська мова та література» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconВідповіді на тести зно з історії України 2010 року (І сесія) Історія України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Перша сесія
Основна сесія №1 зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року з історії України від найдавніших часів до початку XXI століття
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconМетодичні рекомендації щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання з української мови І літератури
України (з офіційного звіту про проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень осіб, які виявили бажання вступати...
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconКнига Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань
Універсальне видання для успішної підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconПояснювальна записка до питань для підсумкової атестації з української мови за курс школи ІІІ ступеня (10-11 клас)
Дані питання розроблені на основі діючої програми: Українська мова. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 10 – 11 класи....
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconПрограма вступних випробувань «Українська мова та література з методиками їх навчання»
...
Пояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література» iconБаран Г. В. Українська мова. Готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання
Таким чином, завдання вчителя при підготовці учнів до зно полягає в організації повторення, систематичному, доведеному до автоматизму...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка