Поява людського життя на території україни історія



Сторінка5/6
Дата конвертації10.02.2018
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6

4. Правління Данила Галицького

Об'єднавши у 1238 р. колишні володіння батька Романа, князі-брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу як старшому синові Романа Мстиславича. Перед монгольською навалою на руські землі, Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, зайняв місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців, також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі – Києвом. З приходом монголів позиції галицько-волинських князів похитнулися. У 1240 році азійські полчища взяли Київ, у 1241 році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти монголам, проти неї в котре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили у 1244 році польський Люблін, 1245 року розбили війська угорців, поляків, бунтівних боярів у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління. Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді, яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти монголам, Данило Романович був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, захопив ятвязькі землі, Чорну Русь у 1250–1253 рр., чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У 1253 р. Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Центральноєвропейські країни не володіли силами, що були здатні протистояти Золотій Орді.  Відповідно, попри сподівання короля Данила, коаліція не склалася, тож він змушений був самостійно воювати проти монголів. Перша війна 1254–1255 рр. проти орд Куремси була переможною, однак залучення монголами елітних військ полководця Бурундая у 1259 році змусило русинів капітулювати.  У внутрішній політиці Данило прагнув забезпечити собі підтримку селян та міщан. Він дбав про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі. З цією метою князь запрошував ремісників та купців із Німеччини, Польщі, з інших поруйнованих монголо-татарами руських князівств. Одним з головних напрямків Данила Галицького було заснування нових міст, таких як Львів, Холм та ін. В Холм, який був максимально наближений до Польщі на випадок нападу монголо-татар, Данило переніс свою столицю. Заснування міст сприяло розвитку ремесла і торгівлі, посилювало обороноздатність держави. Збільшувалась кількість городян, які були соціальною опорою князя в боротьбі з боярами. У 1264 році король Данило помер, так і не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності.

5. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

Після смерті Данила Романовича галицькі та волинські землі залишались однією державою. КнязьЛев (1264–1301 рр.) значно розширив батьківські володіння. Він приєднав до своїх земель Люблінську землю в Польщі і повернув частину Закарпаття з м. Мукачеве. У 1272 році він переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова, Лев підтримував жваві дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Юрій I Львович (1301–1308 рр.) як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Юрій переніс свою столицю зі Львова до Володимира-Волинського. Одним із головних здобутків Юрія I було утворення в 1303 році окремої Галицької церковної митрополії.



юрій і львовичМал. 5. Юрій І Львович.

Після смерті Юрія I Галицько-Волинська держава перейшла до його синів Андрія Юрієвича і Лева II Юрієвича. Вони правили спільно в 1308–1323 рр. Ці князі проводили активну зовнішню політику, боролися проти татар. Останнім галицько-волинським князем був у 1323–1340 рр. син мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри Юрійовичів, Юрій ІІ Болеслав. Він прийняв православну віру. У внутрішній політиці сприяв розвитку міст. Зберігся його привілей про надання німецького права місту Сянок. Спираючись на міщанство, у тому числі й іноземців, Юрій ІІ прагнув обмежити владу боярської верхівки. Такі дії князя викликало незадоволення серед місцевого боярства, і у квітні 1340 р. Юрія ІІ Тройденовича було отруєно у Володимирі-Волинському. Бояри посадили на престол литовського князя Дмитра-Любарта. Він був зятем Андрія Юрійовича. Любарт віддавна жив на Волині, був православним, знав українську мову і вважав себе законним спадкоємцем Романовичів. Іншим претендентом на Галицько-Волинську спадщину був польський король Казимир ІІІ Великий. У 1340 р. він організував похід польсько-угорського війська на Львів, здобув Львівський замок і захопив коронаційні відзнаки галицьких князів і королів (корони, золотий престол та ін.). Проте закріпитися в Галичині йому не вдалося. У 1349 р.Казимир ІІІ знову пішов походом на галицькі та волинські землі. Йому вдалося їх захопити. Галицько-Волинська держава втратила незалежність. Ще майже півстоліття між Угорщиною, Польщею та Литвою відбувалась боротьба за західноукраїнські землі. В результаті Галичина у 1387 р. остаточно відійшла до складу Польського королівства, Волинь потрапила під владу Великого князівства Литовського, а Буковина увійшла до складу Молдови.



Основні дати:

1199 р. –  об’єднання Галицького і Волинського князівств під  владою волинського князя Романа Мстиславовича.
1205 р. – загибель Романа Мстиславовича  на території Польщі, початок тимчасового розпаду Галицько-Волинського князівства.
1238 р. – перемога в битві Данила Галицького над  Тевтонським орденом та звільнення  Дорогочина.
1238 р. – остаточне об`єднання Галицького та Волинського князівств під владою Данила Галицького.
1239 р. – почалося вторгнення на українські землі величезних монгольських сил на чолі з ханом Батиєм. 
1240 р. – захоплення монголо-татарами Києва.
1241 р. – похід монголо-татар на Волинь.
1242 р. – повернення монголо-татар з Центральної Європи у Поволжя та заснування ними Золотої Орди.
1245 р. – в битві під Ярославом Данило розбив угорсько-польські війська.
1253 р. – коронація Данила Галицького в Дорогочині короною, яку надіслав Папа Римський Інокентія IV. 
1256 р. – заснування Данилом Галицьким Львова.
1303 р. – утворення в  окремої Галицької православної церковної митрополії.
1340 р. – отруєння у Володимирі-Волинському останнього з Галицько-Волинських князів Юрія ІІ Болеслава Тройденовича.
1340 р. – перший невдалий похід польського короля Казимира ІІІ на Львів.
1349 р. – захоплення Галичини спільною польсько-угорською армією.
1387 р. – остаточне приєднання Галичини до Польського королівства

1 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК, КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Політичний устрій

Київська Русь ІХ–Х ст. була ранньофеодальною монархією із своєю династією Рюриковичів. На чолі держави стояв великий київський князь, в руках якого зосереджувалась законодавча, виконавча, судова та військова влада. Також до функцій князя входили представницькі обов’язки на міжнародній арені. Він правив за допомогою власної дружини (війська) та удільних князів, які були родичами великого князя та мали досить широкі права на місцях. Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, котра приймала важливі рішення. У разі відсутності чи смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. Управління в невеликих містах здійснювали намісники великого князя – тисяцькі та посадники. Слід відзначити, що у Київській Русі продовжували збиратися віча, проте воно уже не носило суто збір чоловічого населення, а зібрання впливових бояр, дружинників, заможного купецтва тощо.


 

2. Соціальний устрій

У Західній Європі населення поділялося на три стани (верстви): «ті, що моляться» (церковнослужителі), «ті, що воюють» (лицарі), «ті, що працюють» (селяни, ремісники та ін.) У Русі ж довгий час не існувало такого стану як духовенство, воно почало формуватися лише після прийняття у 988 р. християнства. У Київській державі 13–15% населення проживало у містах і селищах, яких нараховувалось близько 240. Проте лише 74 міста були із населенням близько 4–5 тис. чол. Одним із найбільших міст, не тільки у Русі, а й у Європі, був Київ, в якому мешкало приблизно 35–40 тис. чол. Кожне місто мало свій дитинець, де зосереджувалися органи влади та управління, та посад, у якому мешкало ремісничо-торгове населення. Основну масу населення Київської Русі складали селяни, які займалися землеробством та несли різні феодальні повинності, зокрема такі: данина (сплата продуктами: медом, хутром, зерном); відробіток (відпрацювання на полі землевласника) та повоз (постачання коней і транспорту для потреб князя).



c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\привілейовані верстви суспільства київської русі.jpg

Мал. 1. Привілейовані верстви суспільства Київської Русі.

 

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\непривілейовані верстви суспільства київської русі.jpg



Мал. 2. Непривілейовані верстви суспільства Київської Русі.

 

залежне населення київської русі



Мал. 3. Залежне населення Київської Русі.

3. Економічний розвиток

Основою господарства Київської Русі було землеробство. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо тощо. Розвивалося городництво та садівництво. Поширення також набуло скотарство. Так, на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, а на Лівобережжі – свиней. Важливу роль відігравали промисли, насамперед мисливство, рибальство, бортництво (бджільництво). Одночасно з появою міст відбувається розвиток ремесла і торгівлі. Найбільше значення відігравали чорна металургія, залізоробне, гончарне, ткацьке та деревообробне ремесла. У ХІІ–ХІІІ ст. розквіту набуло склоробство. Важливе місце у Київській Русі займала торгівля. Через територію її територію проходили великі міжнародні торгівельні шляхи: «З варяг у греки», «шовковий», «соляний»,«залізний». Давньоруські купці вивозили за кордон зерно, зброю та інші металеві вироби, ювелірні прикраси, хутра, мед, віск. Імпорт складали: тканини, вино, предмети розкоші.



4. Перші школи та бібліотеки

З утворенням держави та її органів – управлінських, судових, податкових та інших виникає потреба у появі писемності. За князювання Володимира Великого у Києві була перша заснована школа. Поступово школи з`явились в усіх великих містах. Онука Ярослава княжна Янка заснувала у Києві при Андріївському монастирі школу для дівчат. Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювались при монастирях і церквах. Найперша бібліотека була заснована у1037 році Ярославом Мудрим у Софії Київській. Заснована ним бібліотека була одна з найбільших у Європі й нараховувала понад 500 томів. Найпоширенішими були книги на церковну тематику, які переписували у скрипторіях. Кожна книжка була витвором мистецтва. Писали на пергаменті, а потім розмальовували малюнками та оздоблювали дорогоцінними металами та коштовним камінням. Тому за одну книгу можна було купити декілька сіл або й місто.



5. Відомі діячі культури Київської Русі

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\відомі діячі культури київської русі.jpg

Мал. 4. Відомі діячі культури Київської Русі.

6. Літературні пам’ятки

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\літературні памятки київської русі.jpg
 Мал. 5. Літературні пам`ятки Київської Русі.

7. Архітектурні пам’ятки Київської Русі

http://zno.academia.in.ua/pluginfile.php/144/mod_book/chapter/12/%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%281037%20%d1%80.%2c%20%d0%9a%d0%b8%d1%97%d0%b2%29_2_2.jpgМал. 6. Софійський собор (1037 р., Київ).

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\києво-печерський монастир (1051 р., київ).jpeg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\михайлівський золотоверхий собор (1108 р., київ).jpeg

Мал. 7. Києво-Печерський монастир

(1051 р., Київ).

Мал. 8. Михайлівський Золотоверхий собор

(1108 р., Київ).




c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\спасо-преображенський собор (1036 р., чернігів).jpeg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\борисоглібський собор (1123 р., чернігів).jpeg

Мал. 9. Спасо-Преображенський собор

(1036 р., Чернігів).

Мал. 10. Борисоглібський собор

(1123 р., Чернігів).




c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\п’ятницька церква (кінець хіі ст., чернігів).jpeg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\церква святого пантелеймона (кінець хіі ст., р. галич).jpeg

Мал. 11. П’ятницька церква

(кінець ХІІ ст., Чернігів).

Мал. 12. Церква Святого Пантелеймона

(кінець ХІІ ст., р. Галич).

Окрасою монументальних споруд був фресковий живопис (розпис фарбами по вологій штукатурці) та мозаїки (зображення, складені з кольорових камінців або непрозорого скла). Широкого поширення набуло іконописання за візантійською традицією. Слід відзначити, що у період Київської Русі значного поширення набули майже усі види мистецтва, крім скульптури.



c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\богоматір оранта. мозаїка у софійському соборі.jpg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\мозаїка христа вседержителя (софійський собор).jpg

Мал. 13. Богоматір Оранта. Мозаїка у Софійському соборі.

Мал. 14. Мозаїка Христа Вседержителя (Софійський собор).




c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\холмська ікона богородиці (візантійська традиція), хі ст.jpg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\вишгородська ікона богородиці (візантійська традиція), перша половина хіі ст.jpg

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\дорогобузька ікона богородиці, остання третина хііі ст.jpg

Мал. 15. Холмська ікона Богородиці

(візантійська традиція), ХІ ст.

Мал. 16. Вишгородська ікона богородиці (візантійська традиція),

перша половина ХІІ ст.

Мал. 17. Дорогобузька ікона Богородиці,

остання третина ХІІІ ст.

c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\родина князя святослава ярославича. мініатюра з «ізборника», 1073 р.jpg

Мал. 18. Родина князя Святослава Ярославича.

Мініатюра з «Ізборника», 1073 р.

Основні дати:

989–996 рр. – спорудження Десятинної церкви.
1037 р. – завершення будівництва Софійського собору у Києві.
1056–1057 рр. – створення Остромирового Євангелія.
1073–1089 рр.  – споруджено Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
1113 р. –   укладення  «Повісті минулих літ» Нестором Літописцем.
1187 р. – створення «Слова о полку Ігоревім».
1187 р. – перша згадка назви «Україна».

1 ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВ (XIV- XVI СТ.)

1. Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину.

Впродовж XIV-XV ст. між могутніми сусідами розпочалася боротьба за оволодіння Україною. Після смерті Юрія-Болеслава II король Польщі вступив у Галичину. Йому вдалося оволодіти кількома фортецями. У Львові поляки пограбували княжий палац на Високому Замку. Проте, не маючи сили, польське військо відступило.

Тим часом волинське боярство, шукаючи собі князя, спинилося на кандидатурі Любарта Гедиміновича, який вважався спадкоємцем Юрія-Болеслава II. Обираючи Любарта, волиняни розраховували на підтримку Литви у боротьбі з татарами та угорськими й польськими феодалами. Протягом 50-60-х років XIV ст. між Польщею й Литвою точилися війни за Галичину й Волинь. В 1387 р. Галичина остаточні відійшла до Польщі. Волинь залишилась частиною Великого князівства Литовського. Найбільше просування Великого князівства Литовського на українські землі спостерігається в період правління Великого князя литовського і київського Ольґерда.

У 1362 р. Ольґерд розпочав приєднання Київської і Подільської земель, що спричинило зіткнення з татарами. Близько 1362 р. відбулася знаменита переможна битва українсько-литовських військ Ольгерда з татарами на р. Сині Води. Після Синьоводської битви також було приєднано Поділля (1363), на якому стали князювати князі Коріятовичі,та степову Київщину. Загалом володіння Русько-Литовського князівства розширено далеко на південь: на Дніпрі – до порогів, а на Дністрі – до його чорноморського гирла. У другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського



c:\documents and settings\света.computer-a472d1\рабочий стол\1024px-князь_данило_острозький_у_битві_на_синіх_водах.1362_рік.jpg

Мал. 1. Князь Данило Острозький у битві на Синіх Водах.

Політика Литви і Польщі щодо українських земель мала відмінності. В Галичині польська влада відразу почала нав′язувати власний політичний устрій, культуру та релігію. У 1434 р. скасоване автономне становище Галичини, відмінене давньоукраїнське право та судочинство. Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут утворено Руське воєводство (з центром у Львові). У 1462 р. утворене Белзьке воєводство.

Інша ситуація спостерігалисьна українських землях, які опинилися в складі Литви. Литовці зазнали надзвичайно сильного культурного і релігійного впливу з боку східнослов'янських народів. Вони переймали українську військову організацію, адміністративний устрій, систему господарювання. «Руська правда» стала джерелом литовського права. Панувала в князівстві руська мова.Чимало литовських князів приймали православ'я, брали шлюб з представницями українських, російських, білоруських князівських родин. Велике князівство Литовське називали Литовсько-Руським, або Литовською Руссю.замок любарта у луцьку

Зміна в автономному становищі українських земель відбулася після укладення Кревської унії та подій, спричинених нею. Кревська унія між Польським королівствомта Великим князівством Литовським (1385) передбачала об’єднання Польщі і Литви в єдину державу і підкріплювалася укладенням шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.

Напрактиці повного об’єднання Литви та Польщі не відбулось. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князівства Литовського. Це викликало гостре незадоволення місцевої знаті. Згідно з угодою в Острозі 1392 р., Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, фактично став великим князем литовським.

Вітовт провадив активну політику ліквідації уділів на українських землях. В результаті Волинь,Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина перейшли під безпосереднє управління намісників Вітовта. Однак на українських землях зберігалися старі форми самоврядування, місцевий суд. Урядовою мовою залишилася книжна білорусько-українська. Значнийвплив мало православ'я.

Союз Литви і Польщі сприяв перемозі над спільним ворогом – Тевтонським орденом. Вирішальною була Грюнвальдська битва, яка відбулася 13 липня 1410 р. Союзне військо, до складу якого входили також білоруси, росіяни, татари, чехи, розгромило хрестоносців, котрим допомагали 22 держави Західної Європи. Блискуча перемога під Грюнвальдом призвела до занепаду Тевтонського ордену.

http://zno.academia.in.ua/pluginfile.php/145/mod_book/chapter/13/.jpg

Мал. 3 . Галицькі корогви у Грюнвальдській битві.

Після Грюнвальдської битви становище Вітовта як незалежного володаря знову зміцнилося. Політичну незалежність Литви закріпила Городельська унія 1413 р., якою було визнано литовську державність на чолі з великим князем.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Поява людського життя на території україни історія iconІсторія України (І сесія) Поява першого керамічного посуду – це характерна риса епохи А
Що стало одним із результатів посольства великої київської княгині Ольги до Константинополя, про яке повідомляє літописець?
Поява людського життя на території україни історія iconВебліографічний покажчик Кіровоград 2007 у конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року засвідчено
Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах...
Поява людського життя на території україни історія iconВступ Література кінця XIX
Справді, коли протягом життя одного людського покоління руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроєна політична...
Поява людського життя на території україни історія iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Поява людського життя на території україни історія iconО. Г. Бандровський // Тези VIII международної конференції «Проблеми історії та археології України»
Бандровський О. Археологічні дослідження на території Закарпаття / О. Бандровський // Тези науково практичної конференції «Рятувальний...
Поява людського життя на території україни історія iconСтан та шляхи підвищення якості викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області
Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...
Поява людського життя на території україни історія iconУрок №8 9 Географічні дослідження на території України
Видатні вчені –географи XIX – XX ст та їх внесок у розвиток географічної науки України
Поява людського життя на території україни історія iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Поява людського життя на території україни історія iconКонспект уроку з української літератури для 7 класу
...
Поява людського життя на території україни історія iconКонспект уроку з української літератури в 7 класі
Тема Борис Харчук. „Планетник”. Роздуми про сенс людського життя, моральний вибір кожної людини. Добро І зло в повісті, в сучасному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка