Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу



Дата конвертації13.04.2017
Розмір445 b.







Пригадується (і сміх і гріх ) , якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу

  • Пригадується (і сміх і гріх ) , якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу

  • сон: Майнули білі коні—тачанки кулеметні,

  • На вороних за ними рушає ескадрон.

  • На Мавзолеї Сталін. У нього давня звичка:

  • Простий кашкет , шинеля…

  • Мовляв, одна сім'я.

  • В шерензі вісімнадцять у білих рукавичках.

  • Догадуюсь потроху, що то між ними я !..

  • Це ж ледь не півстоліття! Це ж довоєнні

  • роки --

  • Неначе з того світу дивлюсь на світ земний...

  • Згасили телевізор — і я не розумію:

  • Як той кіннотник юний

  • Попав сюди за дріт?..

  • Кажу молодшим зекам: то ж сам я на екрані.

  • Сміються хитрувато: авжеж! Бреши! Бреши!»



  • Не брехав зроду. Вірив, помилявся, та не брехав. Був сталіністом . Вірив, що Сталін – бог, що партія не помиляється, що “Мандрівка в молодість” Максима Тадейовича — націоналістична , антипартійна, антинародна річ. Соромно перед пам'яттю покійного й досі…

  • Прозріння прийшло по війні, коли Корнійчук, найкращий друг Берії, помстився Зінаїді Тулуб засланням до Казахстану, звідки вона , хвора, просила допомоги у Спілки письменників, не розуміючи, чому заборонені “Людолови” , чому вона ворог народу; коли почали обливати брудом людину, яку я вважав своїм учителем – Леоніда Первомайського , коли вимагали написати негативні характеристики на єврейських письменників Ріву Баляскера, Григорія Полянкера, Матвія Талалаєвського.

  • Відмовився. Та дорога до правди , до себе

  • була довгою…

  • Собі поети право залишають ,

  • Всі інші відкидаючи права:

  • Належати до тих, кого вбивають,

  • А не до тих , хто холодно вбива.

  • Л. Первомайський









  • І скільки я ночей не спав,

  • І скільки їх проспав на кризі.

  • В снігу вологому, в багні,

  • Під зливами і на нічнім морозі,

  • І скільки випало мені

  • Утратить друзів на дорозі…

  • Я мерз і спрагою горів,

  • Я помирав , щоб знов ожити

  • Під стогін степових вітрів

  • В золі від спаленого жита.

  • Я брів убрід і плив уплав.

  • Вгорі кружляли смерті крила.

  • Не раз у піні переплав

  • Мене кривава крига крила…



Дивно, “та лихо ступає за радістю слідом.

  • Дивно, “та лихо ступає за радістю слідом.

  • Щастя в собі переховує муку…”

  • Мрія, щастя, які ви мінливі , іноді щастя—жити.

  • 41-й здійснив мою дитячу мрія—побачити океан, відтоді “ щось велике осягнуло душу, Те, що довіку в грудях не засне”; відтоді образ океану-Всесвіту живе в моїй поезії.

  • “Щасливий , хто бачив ущерблений місяць в імлі поранковій , Хто чув шарудіння берези і клекіт в гаю солов'їний , І в пісні південного вітру привіт розпізнав з України… Щасливий , хто в спеку опівдні, забувши походну утому, З солдатської сумки, діставши зім'ятий листок паперовий, Схилявся на пень кострубатий листа написати додому

  • З далеких лісів білоруських, що він ще живий і здоровий…” 1943 р.

  • … Серед тихих білоруських нив

  • Я кров свою напровесні пролив.

  • А нині , ґрунт прорізавши твердий ,

  • Тут звівся колос житній молодий.

  • І я торкнув свій ледь помітний вус.

  • Тепер і я навіки білорус.

  • 1946 р.







Справжнім творцем капіталу є Сонце – воно джерело фотосинтезу, мати зела, зело дає життя травоїдним, вони, в свою чергу, годуютьлюдину й збагачують землю, ґрунт ; а значить, безгосподарність, варварське ставлення до землі й до селянина, перенаселення планети призведуть до голоду на Землі.

  • Справжнім творцем капіталу є Сонце – воно джерело фотосинтезу, мати зела, зело дає життя травоїдним, вони, в свою чергу, годуютьлюдину й збагачують землю, ґрунт ; а значить, безгосподарність, варварське ставлення до землі й до селянина, перенаселення планети призведуть до голоду на Землі.



А бюрократична теорія вартості зробила родючий ґрунт усього лиш одним із засобів виробництва, тобто — заводським конвеєром. Але ж гумус—жива дитина Сонця! Звідси — і хліб, і виноградний сік, і—людство!”

  • А бюрократична теорія вартості зробила родючий ґрунт усього лиш одним із засобів виробництва, тобто — заводським конвеєром. Але ж гумус—жива дитина Сонця! Звідси — і хліб, і виноградний сік, і—людство!”



  • 1974 за критику марксизму виключений з КПРС, 1975 — з СПУ. Мусив продати машину, дачу, влаштуватися нічним сторожем.



На душі було так , як зимою без снігу,як у сльоту, “ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею “, оголилась людська байдужість до своєї землі , до природи , до Бога…

  • На душі було так , як зимою без снігу,як у сльоту, “ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею “, оголилась людська байдужість до своєї землі , до природи , до Бога…



Поміж столів навшпиньки ходить зло,

  • Поміж столів навшпиньки ходить зло,

  • Вишукуючи сильних і здорових. Принюхується пильно до думок.

  • Збирає анекдоти й пересуди,

  • І , серце вийнявши, важкий замок

  • З ключем в'язничним заклада у груди.



«Вважав своїм громадянським обов'язком писати в ЦК про згубну небезпеку, що насувається з найближчих десятиліть. Я обрав для себе гірку роль радянської Кассандри. Мене лякало не стільки падіння імперії, що демагогічно називала себе союзом вільних республік, скільки трагедії мільйонів людей. Бо, на жаль, імперії падають не так, скажімо, як розвалюється скирта соломи. Як правило, імперії своїм падінням калічать і винищують цілі покоління. Відомо, чим завершилися мої звернення до ЦК,-- нещадною розправою!»

  • «Вважав своїм громадянським обов'язком писати в ЦК про згубну небезпеку, що насувається з найближчих десятиліть. Я обрав для себе гірку роль радянської Кассандри. Мене лякало не стільки падіння імперії, що демагогічно називала себе союзом вільних республік, скільки трагедії мільйонів людей. Бо, на жаль, імперії падають не так, скажімо, як розвалюється скирта соломи. Як правило, імперії своїм падінням калічать і винищують цілі покоління. Відомо, чим завершилися мої звернення до ЦК,-- нещадною розправою!»



Андрій Сахаров

  • Андрій Сахаров



Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі “Типові порушення прав людини” були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів’язнів.

  • Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі “Типові порушення прав людини” були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів’язнів.

  • 23-24 грудня 1976 у Р. був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 05.02.77 Р. заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО м. Донецька, де було порушено справу проти нього і О.ТИХОГО. (Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських груп Ю.ОРЛОВА, Р. і Т.ВЕНЦЛОВУ дало Політбюро ЦК КПРС на клопотання Ґенерального прокурора СРСР Р.Руденка та Голови КДБ Ю.Андропова).

  • Суд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 в “ленінській кімнаті” контори “Змішторгу” в м. Дружківка Донецької обл., на що “були процесуальні підстави” — О.ТИХИЙ народився і жив поблизу. З контори зняли вивіску. Допитаних свідків у залі не залишали. Одним зі свідків звинувачення у справі виступав професор Ілля Стебун, якого колись захищав від звинувачень у “космополітизмі”.

  • Був засуджений на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Р. кваліфіковані як наклепницькі. Суд обмежився тільки констатацією цього. Наприклад, з приводу “Енерґії проґресу” у вироці сказано, що праця “має ворожий характер, у ній наведені вигадки, які паплюжать радянський державний і суспільний лад”. У ній Р. “робить спробу зганьбити революційні завоювання радянського народу і його авангарду — комуністів”. “У своїх художніх творах Р., виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”. Нема у вироці й доказів, що Р. ставив за мету підірвати радянський лад.

  • Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Р. — усього 17 назв.

  • Р. відбував покарання в таборі ЖХ-385/19 (сел. Лєсной) і ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи Р. не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої вірші, його у вересні 1981 етапували в ВС-389/36, що в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.







Пліч-о-пліч з колишнім поліцаєм,

  • Пліч-о-пліч з колишнім поліцаєм,

  • Що наше військо зрадив у бою.

  • Частенько він мене частує чаєм —

  • І дивно: я не відмовляюсь — П’ю.

  • І поліцай — колишній кат і вбивця — тут,

  • виявляється в пошані,

  • чекісти навіть обдаровують його чаєм

  • (а це чи не найбільші ласощі в зоні, “табірний коньяк”),

  • По-табірному він, звичайно, сука,

  • Та я його за барки не візьму. Окопного поета-політрука Під пильний нагляд віддано йому.

  • За склянкою не так похмуро й тісно. Чаїнки ворухнулися внизу… Співає поліцай полтавську пісню, А я ковтаю київську сльозу.



Знов , як на війні , окраєць хліба, проста цибулина “дорожча була за троянди й жоржини розкішні”,

  • Знов , як на війні , окраєць хліба, проста цибулина “дорожча була за троянди й жоржини розкішні”,

  • дружба з колишнім ворогом –бандерівцями , очікування дружини , сумніви і невідомість за її долю:

  • Я в собі ношу круті безодні

  • І не завше відчуваю крила ,

  • Мовби всюди сутінки холодні,

  • А на грудях -- стопудова гиря.

  • Стомлений від болю та розпуки ,

  • Образ твій покличу на розмову ,--

  • І тоді твої маленькі руки

  • Дух мій до життя повернуть знову.

  • В грудях розмикаються безодні ,

  • І відступлять чорні землетруси ,--

  • Є лиш сонце , як оце сьогодні ,

  • Рідні очі і голівка руса.



Скажи мені , які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім.

  • Скажи мені , які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім.

  • Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди.

  • Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. Лише про душу я не запитаю — Бо відчуваю, вірую: моя.





«Так у жовтні сказали – а куди їхати? В Україну? Цей обласний кагебіст подзвонив у Київ, відповіли, що ні, в Україну ви не можете їхати. Ми все-таки написали листа. З київського КГБ нам повідомили, що квартиру ми вам не повернемо (бо після мого арешту забрали квартиру), що як приїдете, влаштуєтесь на роботу, то квартиру зможете отримати на загальних підставах. Ну, ви уявляєте собі: Руденко пенсіонер, а щоб стати на чергу, треба було мінімум п'ять років пропрацювати, щоб тільки на чергу стати, а потім 25 років простояти в черзі, щоб отримати квартиру – тобто нереально. І що робити? А тоді цей начальник обласного КГБ Горно-Алтайського каже: «Нам із Москви подзвонили і сказали, що ви можете виїжджати за кордон». Та як же ми виїдемо, як навіть наші листи нікуди не доходять, куди ми посилали... "Ну, тепер напишіть, то дійдуть". Ми послали телеграму Галі Горбач у Німеччину, що нам потрібен виклик. І ми отримали з Німеччини виклик, нам сказали, що випустять. Але ж ми не можемо до Москви доїхати, нема грошей. Пишу в Москву, щоб нам гроші вислали, бо ми не можемо виїхати. Там була Лідія Чуковська, вислала нам гроші на дорогу.

  • «Так у жовтні сказали – а куди їхати? В Україну? Цей обласний кагебіст подзвонив у Київ, відповіли, що ні, в Україну ви не можете їхати. Ми все-таки написали листа. З київського КГБ нам повідомили, що квартиру ми вам не повернемо (бо після мого арешту забрали квартиру), що як приїдете, влаштуєтесь на роботу, то квартиру зможете отримати на загальних підставах. Ну, ви уявляєте собі: Руденко пенсіонер, а щоб стати на чергу, треба було мінімум п'ять років пропрацювати, щоб тільки на чергу стати, а потім 25 років простояти в черзі, щоб отримати квартиру – тобто нереально. І що робити? А тоді цей начальник обласного КГБ Горно-Алтайського каже: «Нам із Москви подзвонили і сказали, що ви можете виїжджати за кордон». Та як же ми виїдемо, як навіть наші листи нікуди не доходять, куди ми посилали... "Ну, тепер напишіть, то дійдуть". Ми послали телеграму Галі Горбач у Німеччину, що нам потрібен виклик. І ми отримали з Німеччини виклик, нам сказали, що випустять. Але ж ми не можемо до Москви доїхати, нема грошей. Пишу в Москву, щоб нам гроші вислали, бо ми не можемо виїхати. Там була Лідія Чуковська, вислала нам гроші на дорогу.



Ми приїхали в Москву, жили трохи у знайомих, але скільки можна у знайомих жити, у кожного ж своя сім'я, свої проблеми, це кому ж потрібні такі нахлібники? То я пішла там, понапозичала гроші у знайомих у Москві, пішли ми в готель. У готелі ми добули, поки візу оформлювали. Виїхали. На першому нашому виступі в Німеччині люди зібрали скількись там грошей. Перші гроші, що нам дали, я відправила в Москву, щоб борги повіддавати, хоч там були такі люди, що казали: не треба, ми вам так дали, не треба борги віддавати, але, я думаю, все-таки краще віддати борги. То перше, що я зробила, то це вислала всі борги, повіддавала, у кого позичала. У Німеччині ми пробули майже два місяці. Перші виступи, потім трошки заспокоїлося, і Руденко зразу сів працювати і написав "Шлях до хаосу". Чому він це написав? Бо в Німеччині журналісти, представники влади питали: «Що ви думаєте про цю перестройку?» То він зразу всім казав, що нікуди вона не приведе, ця перестройка, бо її неправильно роблять. Він казав, що це економічна криза, цю перестройку ніколи би не робили, якби не економічна криза. А тоді сів і написав свій "Шлях до хаосу", бо напрошувалася така праця, він відповідав цією працею на питання, які йому задавали. ( Із спогадів Раїси Руденко.)

  • Ми приїхали в Москву, жили трохи у знайомих, але скільки можна у знайомих жити, у кожного ж своя сім'я, свої проблеми, це кому ж потрібні такі нахлібники? То я пішла там, понапозичала гроші у знайомих у Москві, пішли ми в готель. У готелі ми добули, поки візу оформлювали. Виїхали. На першому нашому виступі в Німеччині люди зібрали скількись там грошей. Перші гроші, що нам дали, я відправила в Москву, щоб борги повіддавати, хоч там були такі люди, що казали: не треба, ми вам так дали, не треба борги віддавати, але, я думаю, все-таки краще віддати борги. То перше, що я зробила, то це вислала всі борги, повіддавала, у кого позичала. У Німеччині ми пробули майже два місяці. Перші виступи, потім трошки заспокоїлося, і Руденко зразу сів працювати і написав "Шлях до хаосу". Чому він це написав? Бо в Німеччині журналісти, представники влади питали: «Що ви думаєте про цю перестройку?» То він зразу всім казав, що нікуди вона не приведе, ця перестройка, бо її неправильно роблять. Він казав, що це економічна криза, цю перестройку ніколи би не робили, якби не економічна криза. А тоді сів і написав свій "Шлях до хаосу", бо напрошувалася така праця, він відповідав цією працею на питання, які йому задавали. ( Із спогадів Раїси Руденко.)





Так я з тим і лишилися, з американським паспортом, по сьогоднішній день. Минуло тих два роки, я пішла, щоб мені продовжили ще на два роки, а потім ще на п'ять років, а вони мені вже дали постійне право на мешкання в Україні, поставили штамп "Постійно". Видно, боялися, що я поскаржуся ще комусь, може, до Кучми піду або куди, то вже поставили і мені вже не треба продовжувати цей статус. Але в Україні я маю статус на мешкання, а в Америці маю громадянство. І тепер в Америку мене час від часу викликають для участі в суді присяж-них. Там же судять когось, то викликають по черзі громадян. Інколи викликають і мене туди на суд. То треба їхати, бо, як не явишся, то оштрафують. В.Овсієнко: Тут право голосу маєте? Р.Руденко: В Україні ні, а в Америці – так. В Україні я маю всі права, крім голосу, голосувати не маю права .

  • Так я з тим і лишилися, з американським паспортом, по сьогоднішній день. Минуло тих два роки, я пішла, щоб мені продовжили ще на два роки, а потім ще на п'ять років, а вони мені вже дали постійне право на мешкання в Україні, поставили штамп "Постійно". Видно, боялися, що я поскаржуся ще комусь, може, до Кучми піду або куди, то вже поставили і мені вже не треба продовжувати цей статус. Але в Україні я маю статус на мешкання, а в Америці маю громадянство. І тепер в Америку мене час від часу викликають для участі в суді присяж-них. Там же судять когось, то викликають по черзі громадян. Інколи викликають і мене туди на суд. То треба їхати, бо, як не явишся, то оштрафують. В.Овсієнко: Тут право голосу маєте? Р.Руденко: В Україні ні, а в Америці – так. В Україні я маю всі права, крім голосу, голосувати не маю права .





Руденко підтверджує справедливість теорії Монад,

  • Руденко підтверджує справедливість теорії Монад,

  • яку ґрунтує на універсально-

  • сті фізичних законів існуван-

  • ня Всесвіту як цілісності , охоплює Буття від атома до Метагалактики.





Фантастика , публіцистика , поезія – це щире послання до людей, послання-пророцтво, послання-любов, послання-гнів і застереження.

  • Фантастика , публіцистика , поезія – це щире послання до людей, послання-пророцтво, послання-любов, послання-гнів і застереження.



  • Моїх чуттів розвіяна руїна Нагадує в пісках померлу річку. Та є ще Бог… І є ще Україна… Для них я збережу у грудях свічку.



Немов би світлий дух приходить з неба,

  • Немов би світлий дух приходить з неба,

  • Сповняє груди подихом добра.

  • Я поза дротом лиш тому ,

  • Що треба –

  • Для Сонця…

  • Для Говерли…

  • Для Дніпра…



Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків.

  • Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків.

  • Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний народ, А так собі — тупе міщанство, Ходячий шлунок, жуйний рот.

  • Та, незважаючи на втрати, На лайку й дорікання злі, Я слово буду гранувати, Щоб стало долею землі.

  • Щоб за освяченим порогом, Де ера займеться нова, Воно й насправді стало Богом, Який у серці ожива.

  • 1972



Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша?

  • Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша?

  • Нелегко вжитись у твої потреби: Ти витворив республіку в часи, Коли вона хіба що лиш на небі Могла здобути сили та яси.

  • Погасла Січ, як вогнище в негоду, І не воскресла в полум’ї новім. Понад усе шануючи свободу, Ти опинився в рабстві віковім.

  • Та є твоєї долі власний човник, Що напрямку ніколи не ламав:





Орали землю, сіяли жита. Рушали в бій до Змієвого валу. І нива пращурів — земля свята. Сто сотень поколінь прогодувала. Та скільки ж нас, що схоплені в житах, Кістками арматурили бетони І гинули в північних болотах — За те, що автохтони!.. Помовчимо. Бо є колючий дріт. Є те болото, про котре ідеться. І є вкраїнський споконвічний рід — Невже ж переведеться?..

  • Орали землю, сіяли жита. Рушали в бій до Змієвого валу. І нива пращурів — земля свята. Сто сотень поколінь прогодувала. Та скільки ж нас, що схоплені в житах, Кістками арматурили бетони І гинули в північних болотах — За те, що автохтони!.. Помовчимо. Бо є колючий дріт. Є те болото, про котре ідеться. І є вкраїнський споконвічний рід — Невже ж переведеться?..



Думає Сонце житом –пшеницею,

  • Думає Сонце житом –пшеницею,

  • Думає туча рясними дощами;

  • Думає скеля живою криницею,

  • Що жебонить ручаєм між кущами.

  • Думає осінь кленовим золотом,

  • Думають весни вербовим пухом;

  • Думає кузня ковадлом і молотом,

  • Думає колесо вічним рухом…



Усе пізнавши й переживши ,

  • Усе пізнавши й переживши ,

  • Стою безгрішний ,мов Адам,

  • З криниць небесних воду пивши ,

  • Що я нащадкам передам ?

  • Хіба лиш те , що для могили

  • Є в кожного своя земля,

  • Що ми планету обліпили ,

  • Мов гілку яблунева тля.

  • Хоч десь поза окрайцем неба,

  • Світи кружляють голубі ,

  • Ми , наче тля , --

  • самі для себе.

  • І як вона, –

  • самі собі.

  • Жбурляємо ракетні стріли

  • В небесну далеч без пуття ,

  • А власний дух ще не зуміли

  • З'єднати з подихом Буття…



Історія

  • Історія

  • Вставали , мужні і прямі ,

  • Сини віків , сини планети.

  • Щоб не конати у ярмі ,

  • Ішли на списи й кулемети.

  • А десь в обозі торохтів

  • Той, хто війну вважає грою –

  • Хто завтра надішле катів,

  • Щоб голову зітнуть герою.

  • Ви й не помітите й самі ,

  • Як запанує він усюди.

  • І знов застогнете в ярмі ,

  • Що назви іншої здобуде.

  • І все повториться колись –

  • Нові бої , нові поразки…

  • Лише історик , вчений лис ,

  • Заслужить орденів і ласки.

  • З подій відмивши сльози й кров ,

  • Він факти виглянцює строго ,--

  • Неначе млин оцей молов

  • Криваве мливо лиш для нього.



Безмежність бачити не можна,

  • Безмежність бачити не можна,

  • Та є веселка,сонце , зорі.

  • Є неба усмішка тривожна,

  • Що грає у коханім зорі.

  • Є тихі верби над рікою,

  • Духмяність лугового сіна.

  • І є поезія , з якою

  • Не страшно і в тюремних стінах.



Це треба вміти, треба вміти –

  • Це треба вміти, треба вміти –

  • Зайшовши в присмерковий ліс,

  • У здивуванні заніміти

  • Від променів, що йдуть навкіс.

  • Від сонця,що уже сідає

  • За тонко різьбленим гіллям,

  • А синь вечірня проглядає

  • У полум'ї червоних плям.

  • Уміти схаменутись вчасно

  • Від сліпоти і глухоти

  • І сонцю дякувати красно

  • За все, що нині бачив ти.





місячна ніч

  • місячна ніч

  • Ці сині тіні на снігу,

  • Ці неяскраві тіні

  • Таку породжують жагу

  • Немов при сотворінні.

  • Здається, тиша загримить

  • На світу половину –

  • І з тіней місячних за мить

  • Все виникнуть повинно.

  • Єдиний дух, носій жадань,

  • Розіллється усюди,

  • А плоть не знатиме страждань ,

  • Бо плоті там не буде.

  • Душа полине в безмір літ

  • За речовим порогом —

  • В той вічний безтілесний світ,

  • Що називають Богом.







  • РІКА ЧАСУ

  • Іще мільярд людських істот, іще — Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи?

  • Не за горою віку перепад, Крутіший від стрімкої Ніагари. Та час ніколи не тече назад — Готуйся пережить його удари.

  • За перепадом пінявим, крутим Які нам уявляються химери?.. Я починаю заздрити отим, Котрі жили десь на початку ери,

  • Навіщо авта? Є прудкий гривань. Є шаблі й списи… Адже це так само, Як у мою кавалерійську рань — Коли в сідельці я скакав лісами.

  • Здається, просто: руку простягти — І вже ти майже скіф. Подайте списа!. І щоб ламати недругам хребти, Не варто вчених збільшувати список.

  • Звичайно, це не мед — ота чума, Що косить люд в шаленстві епідемій. Та на сумлінні темних плям нема: Вбивали без помпезних академій.

  • Тож хай собі мільярд — мені не це Скорботним гнітом падає на груди: Чи є у кожного своє лице? Які вони і хто вони — ці люди?..

  • Ріка часу… Десь, мабуть, є пором. Є добрі коні, бубонці на збрую… Та знаю: не завершиться добром Те, що з людини робота майструють.

  • 28.ІV.81



Річки для мене — це живі істоти. Хто стверджує, що в них душі нема? Людські страждання, радості й скорботи Вони вбирають в себе тайкома. Гніздяться думи у важких туманах, Шумлять над водами дощем рясним. І очерет, що шелестить в лиманах, Звіряє їх висотам неземним. Ріка несе любов, коли у воду Красуня рушить з небом на плечі. І враз береться смутками народу, Коли заходять в неї орачі.

  • Річки для мене — це живі істоти. Хто стверджує, що в них душі нема? Людські страждання, радості й скорботи Вони вбирають в себе тайкома. Гніздяться думи у важких туманах, Шумлять над водами дощем рясним. І очерет, що шелестить в лиманах, Звіряє їх висотам неземним. Ріка несе любов, коли у воду Красуня рушить з небом на плечі. І враз береться смутками народу, Коли заходять в неї орачі.



Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги — Вони досягнуть астроодиниць.

  • Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги — Вони досягнуть астроодиниць.

  • Дорога — це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг.

  • Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять строго За ті шляхи, що я собі обрав.

  • Голодні пересилки та етапи — Це теж дорога. І надія теж. Без сліз в очах біля шкільної мапи Мій шлях терновий, правнуче, простеж.

  • Зумій побачить коло зловороже, Що кидало мене у ніч лиху… Якби ж ти дав хоч перед смертю, Боже, Десь років кілька вільного шляху.

  • Щоб я завершив розпочате діло — Те, за яке караюся тепер. А потім хай моє астральне тіло Летить до інших — невідомих сфер.

  • 27.ІІ.80





  • Заграва над серцем

  • Як тебе я нині назову?

  • Ти – це світ , в якому я живу .

  • Синє небо , голос ручая ,

  • І страждання , і любов моя.

  • Ти гориш калиною в траві,

  • Ти живеш краплиною в крові ,

  • Жницею у золотих житах,

  • Словом на ув'язнених вустах.

  • Ти -- мойого поту щира сіль ,

  • І наснага , і синівський біль.

  • Ти – сестра , і мати , і жона,

  • Ти -- земля –

  • Одна , навік одна…



Мене кололи й різали --- терпів,

      • Мене кололи й різали --- терпів,
      • Але нічого не робив напів.
      • Ламав життя і заново творив,
      • Та напівправди я не говорив.
      • Напівкохання в серці не беріг ,
      • Не кликав напівдруга на поріг.
      • Авансу на безсмертя не давав
      • Тому , хто напіввірш декламував.
      • Коли життя -- воно таки життя,
      • Не напівмати чи напівдитя.
      • А раз тюрма -- то це таки тюрма ,
      • Бо напівдолі у людей нема…
      • Отож, коли згорю у боротьбі ,
      • Ви напівславу залишіть собі.
      • Мені ж доволі з Космосом злиття,
      • А там нехай приходить забуття.
      • 6.08.77.


В 1975 — член Совета группы Международной Амнистии. В этом же году задержан прокуратурой г. Киева за участие в Международной Амнистии.

  • В 1975 — член Совета группы Международной Амнистии. В этом же году задержан прокуратурой г. Киева за участие в Международной Амнистии.

  • 5 февраля 1977 года арестован за создание и деятельность Украинской хельсинской группы, в июле 1977 — осуждён по ч.1 ст.62 УК УССР («антисоветская агитация и пропаганда») на 7 лет лагерей строго режима и 3 года ссылки.

  • В декабре 1987 года был освобождён и находился в политической эмиграции в Германии (г. Мюнхен), с января 1988 года — в США (г. Нью-Йорк).

  • В 1988 году был лишён советского гражданства. В 1988−1990 годах работал радио «Свобода» и «Голос Америки», сотрудничал в газете «Свобода» (США).

  • В сентябре 1990 года вернулся на Украину в Киев. В этом же году восстановлен в советском гражданстве.

  • В апреле 1991 года был реабилитирован.

  • Умер 1 апреля 2004 года в Киеве.[1]

  • [править] Семья

  • Отец — Данила Захарович (ум. 1927).

  • Мать — Докия Яковлевна (ум. 1953).

  • Жена — Раиса Панасовна (род. 1939).

  • Дети — сын Юрий (род. 1945), сын Олег (род. 1950), сын Валерий (род. 1957), дочь Алёна (род. 1968).

  • [править] Награды и отличия

  • Герой Украины (с вручением ордена Державы, 19.12.2000 — за активное и последовательное отстаивание идеи построения независимого Украинского государства, многолетнюю плодотворную правозащитную и литературную деятельность).

  • Награждён орденами Красной Звезды, Отечественной войны 1 степени, медалями. Орден «За заслуги» ІІІ степени (11.1996).

  • Лауреат Государственной премии Украины им. Т. Шевченко.

  • Лауреат Международной премии им. В. Винниченко.



Руденко Микола Данилович, народився 19 грудня 1920 р. у селі Юріївка на Луганщині, помер у Києві 1 квітня 2004 р. Учасник ІІ світової війни, був тяжко поранений. Нагороджений орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І ступеня, 6 бойовими медалями.

  • Руденко Микола Данилович, народився 19 грудня 1920 р. у селі Юріївка на Луганщині, помер у Києві 1 квітня 2004 р. Учасник ІІ світової війни, був тяжко поранений. Нагороджений орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І ступеня, 6 бойовими медалями.

  • Член Спілки письменників України з 1947 р. Перша поетична збірка – „З походу”. Був відповідальним редактором видавництва „Радянський письменник” і секретарем парткому СПУ. У 1949 р., під час сталінської кампанії проти „космополітів”, заступився за єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ. Відтак був вимушений перейти на творчі хліби: автор численних романів, повістей, збірок – „Вітер в обличчя” (1955), „Остання шабля” (1959), „Орлова балка” (поч. 1970-х), „Економічні монологи” (1975), „Хрест” (1976), „Найбільше диво – життя. Спогади” (1998), „Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії” (1998) тощо.



Лауреат Шевченківської премії.

  • Лауреат Шевченківської премії.

  • Виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність (1974). Член Радянського відділення „Міжнародної амністії”. 18 квітня 1975 р. заарештований „за проведення антирадянської агітації та пропаганди”, але згодом амністований як учасник війни. 9 листопада 1976 р. виступив членом-засновником Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, перший голова УГГ. 23 червня-1 липня 1977 р. на суді у м. Дружківка Донецької обл. був засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.



Пригадується, як “відсвяткував” з дружиною виключення з партії, як стали об'єктами пильного спостереження . Якось ( ми в Кончі - Заспі жили) пішли в ліс, ходили там собі, прогулювалися ,а раніше собача хтось підкинув, воно жило у нашого сусіда під дверима, діти його підгодовують, то і Рая вже почала його підгодовувати.

  • Пригадується, як “відсвяткував” з дружиною виключення з партії, як стали об'єктами пильного спостереження . Якось ( ми в Кончі - Заспі жили) пішли в ліс, ходили там собі, прогулювалися ,а раніше собача хтось підкинув, воно жило у нашого сусіда під дверима, діти його підгодовують, то і Рая вже почала його підгодовувати.



У таборі ми продовжували боротьбу, викрадали й передавали на волю документи, влаштовували різні політичні акції — страйки, відмовлялися від праці, зривали з себе нашивки, не дозволяли стригти себе. Звичайно, нас карали, практично ми не вилазили з ШІЗО та ПКТ. Ми з нинішнім депутатом Верховної Ради УРСР (розмова відбувалася весною 1991 р. — І.В.) Генріхом Алтуняном сиділи там місяцями. Але й у таких умовах я писав. А от коли заарештували дружину, все мені урвалося.

  • У таборі ми продовжували боротьбу, викрадали й передавали на волю документи, влаштовували різні політичні акції — страйки, відмовлялися від праці, зривали з себе нашивки, не дозволяли стригти себе. Звичайно, нас карали, практично ми не вилазили з ШІЗО та ПКТ. Ми з нинішнім депутатом Верховної Ради УРСР (розмова відбувалася весною 1991 р. — І.В.) Генріхом Алтуняном сиділи там місяцями. Але й у таких умовах я писав. А от коли заарештували дружину, все мені урвалося.

  • На Уралі, коли мене туди перевели, відбував покарання мій друг, російський поет з Умані Віктор Нєкіпєлов, з яким я був знайомий ще до арешту. Він лежав у санчастині і, як мені сказали, в дуже тяжкому стані. Я відвідав його. Віктор не знаходив собі місця від болю (у нього було якесь урологічне захворювання). «Миколо, рятуй,— сказав мені,— я помираю». Я, звичайно, пішов до начальника.



Потрібен, кажу, уролог для Нєкіпєлова. А він мені: «Нет уролога. У нас есть свой врач, он знает, что делать». А тим лікарем був хлопчисько, який тільки-но закінчив медичний заклад. Він робив не те, що треба, а те, що веліло начальство. Я почав наполягати. Це геть вивело його з рівноваги: «Вы что, приехали сюда указывать, что нам делать?»

  • Потрібен, кажу, уролог для Нєкіпєлова. А він мені: «Нет уролога. У нас есть свой врач, он знает, что делать». А тим лікарем був хлопчисько, який тільки-но закінчив медичний заклад. Він робив не те, що треба, а те, що веліло начальство. Я почав наполягати. Це геть вивело його з рівноваги: «Вы что, приехали сюда указывать, что нам делать?»

  • Тоді я вийшов, зустрів Алтуняна та й кажу: «Знаєш що, Генріху, давай закличемо до страйку». А ми там одне одного знали. • Там сиділи хлопці з нашої Гельсинської групи, з Москви були. Застрайкували. Виробництво зупинилося. Десять днів цехи, де виробляли деталі до електричних прасок, були порожніми. Уролога таки привезли, Віктора тоді ми врятували, а нас з Аптуняном знову запакували в ШІЗО. Забув сказати, що разом з урологом приїхала й медична комісія, яка позбавила мене II групи інвалідності, перевівши в III. «Вы потеряли право именоваться инвалидом войны II группы»,— сказав мені начальник. (М.Руденко.)



Відбував покарання на суворому режимі таборів у Мордовії та Пермській обл. 1978 р. рішенням Головліту всі твори Руденка були вилучені з продажу та бібліотек СРСР.

  • Відбував покарання на суворому режимі таборів у Мордовії та Пермській обл. 1978 р. рішенням Головліту всі твори Руденка були вилучені з продажу та бібліотек СРСР.

  • 1987 р. вимушений виїхати з СРСР, відтак указом Горбачова був позбавлений радянського громадянства за „действия, порочащие высокий статус…”. Працював на радіостанціях „Свобода” і „Голос Америки” у ФРН і США. Голова Закордонного представництва Української Гельсінської Групи та УГС. Повернувся в Україну 1990 р.



Література :

  • Література :

  • 1.Руденко М.Д. Вибране: Вірші та поеми (1936-2002) /Упорядкування , передмова та після -

  • мова Талалая М. – К : Дніпро ,2004. –800 с. , фотопортрет. ( Серія “ Шевченківського комітету” ).

  • 2. Матеріали Internet.




Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconВалентина Дмитрівна Невінчана ( 1924 – 1981)
України Валентина Невінчана посіла місце талановитої поетеси, обдарованого лірика. Якось, прослухавши її поезії, відомий український...
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconХто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій
Тобто, це мислення Вчителя, який ще Сам вчиться: “Що я роз­умію, тому я вірю; але не все, чо­му я вірю, я розумію. Все, що я розумію...
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconДмитро Грицай-Перебийніс
Народився у квітні 1907 року в селі Дорожів Самбірського району на Львівщині. Син селянина, одружений. Закінчив Дрогобицьку гімназію,...
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconАртур Конан Дойль І його Шерлок Холмс. Підготувала бібліотекар
Африці. У жовтні 1879 року видрукував своє перше оповідання “Таємниці Сесасської долини”. У квітні 1986 року він завершив повість...
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconУ квітні 2012 року м. Дніпропетровськ
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconУ квітні 2013 року м. Дніпропетровськ
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconГреко-Католицька церква в Україні 1939-1941 рр
З 1981 року по 1991 рік навчалася у Козівській середній школі №1 Тернопільської області
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconБюлетень нових надходжень літератури у квітні 2016 року
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconБюлетень нових надходжень літератури у квітні 2015 року
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Пригадується (І сміх І гріх ), якось у квітні 1981 року на засланні дивився з «соузниками» кінохроніку. “Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу iconРудольф герц
Народився 1954 року, живе й працює в Мюнхені. З 1974 до 1981 навчався в Академії образотворчих мистецтв Мюнхена, клас скульпторів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка