Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»



Сторінка1/4
Дата конвертації22.02.2018
Розмір0.78 Mb.
  1   2   3   4

ДИПЛОМНА РОБОТА

Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»

Вступ
Великий англійський сатирик Джонатан Свіфт одна з найскладніших постатей в історії світової літератури. Життя і творчість письменника були настільки неоднозначними, що в працях та статтях свіфтознавців ще й досі існують різні, а деколи полярні точки зору на його творчий спадок. Зіставляючи їх між собою, можна окреслити коло «свіфтівських парадоксів» і проблем, довкола яких розгоралися гарячі суперечки: політичне обличчя Свіфта, співіснування в ньому політика і митця (деякі літературознавці не вважали його твори художніми, визначаючи їх тільки як політичні виступи); якому століттю належить думка Свіфта; чи є його твори просвітницькими; нарешті, чим є сатира письменника – насмішкою над людською природою і розумом чи гуманістичними творами, спрямованими на «виправлення людства, і звідси, ким є Свіфт – великим гуманістом чи людиноненависником. Проте ніхто не відмовляв йому в політичній проникливості, громадянській мужності та темпераменті бійця. Всі ці риси втілилися в його творах – палких памфлетах, в’їдливих сатирах, романі «Мандри Гуллівера», який став своєрідним синтезом Свіфтових творчих і філософських пошуків. Сама строкатість цих наявних у дослідницькій літературі матеріалів й обумовлює актуальність теми даного дипломного проекту.

Теоретичну базу цієї роботи складають узагальнюючі висновки численних авторитетних авторів. Критики звертали увагу на творчість Дж. Свіфта вже починаючи з др. полов ХУІІІ ст. У 1781 р. було надруковано працю молодшого сучасника Світа С. Джонсона «Життя Свіфта», а 1814 р. – В. Скотта «Мемуари про Джонатана Свіфта».

Величезний літературний спадок Д. Свіфта, його прозові і віршовані сатири, памфлети, проповіді, відкриті листи, трактати з питань церковної політики, журнальні огляди внутрішнього і міжнародного життя країни і т.д., становить і нині велику цінність для істориків Великобританії. Він проливає світло на суспільно-політичний розвиток, побут і звичаї Англії на межі ХУІІ-ХУІІІ ст., характеризує розвиток культури і літератури Нового часу, зокрема виникнення і становлення просвітницької думки. Крім істориків, творчість Світа цікава для філософів, адже в його творах вони знаходять відповіді на важливі питання доби, зокрема про «природну людину», роль науки в прогресі суспільства і моральному розвиткові людства, сенс буття людини, саморозкриття особистості.

В англійському літературознавстві існує ряд цікавих праць, в яких різнопланово і оригінально висвітлюються різні аспекти діяльності Дж. Свіфта. Такі автори, Як Ірвін Еренпрайс, Денніс Джонстон, Майкл Фут, Джон Росс, Р.Кінтана, Мейнард Мек та ін. здійснили значний внесок у нове тлумачення образу англійського сатирика і його багатосторонньої епохи. Число критичної літератури про Свіфта та його творчість зростає з кожним роком, що свідчить про неабиякий інтерес до нього, зокрема й в нашому літературознавстві як радянської доби, так і сьогодення.

Важливим для розуміння особи митця і його творчих концепцій стали багатьох інших літературознавців, Після першої монографії, якого стала видана 1891 р. у Петербурзі книжка В. Яковенка, залягла майже тридцятирічна пауза, але згодом з’явилися цінні та фундаментальні дослідження М. Левідова, М. Заблубовського, О. Анікста, О. Дейча, В. Муравйова, Д. Урнова, Є. Брандіса, О. Веселовського, І. Дубашинського, М. Нерсесової, М. Розумовської та ін. У цих студіях розглянуто майже всі аспекти життя, творчості, політичної діяльності, світогляду, філософії Дж. Свіфта. Особливо цікавими й багато аспектними є праці В. Муравйова «Джонатан Свіфт» та «Мандри з Гуллівером», остання є своєрідною мандрівкою різними країнами разом з Гуллівером. Автор у своїх книгах розповідає про те, як виник задум сатиричного шедевру Світа, атмосферу містифікації і таємниці, які оточували публікацію твору, бурхливу реакцію сучасників, прослідковує внутрішню динаміку свіфтівської сатири, її стилістику. Самобутньою, сповненою фактами із життя Свіфта та його сучасників, є праця І. Дубашинського «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта». Окремим аспектам, зокрема жанровій своєрідності твору англійського сатирика, присвячені статті літературознавця «Жанр «Мандрів Гуллівера», «Гуллівер мандрує у віках», «Народження Свіфтівської сатири».

Значну цінність для з’ясування творчої манери сатирика, особливостей його світогляду та концепцій становлять дослідження Б. Бегака, Е. Брандіса, О. Веселовського, З. Гражданської, О. Дейча, А. Єлістратової, Б. Шалагінова, О. Штейна, С. Тураєва та ін. Окремі питання, важливі для розуміння творчої особистості, всіх її складностей і парадоксів, розглянуто у статтях С. Гречанюка («Світ: ерозія утопії чи віри в людину?»), Ю. Кагарлицького («Рабле, Свіфт, Вольтер», «Чи був Свіфт науковим фантастом?»), О. Катюхи («Гуллівер полемізує з Робінзоном»), О. Ніколенко («Джонатан Свіфт»), А. Ромма «Перевтілення» Джонатана Світа»), М. Соколянського «Парадокси Джонатана Свіфта») тощо, загальнотеоретичних працях Ю. Борєва, Ю. Віппера, І. Волкова. Однак малодослідженим залишаються такі аспекти творчого методу Світа, як стилістика, поетика його творів, засоби сатири.

Враховуючи досвід і доробок дослідників творчості Дж. Свіфта, ми ставимо собі за мету зосередитись на вивченні особливостей сатиричного зображення у романі «Мандри Гуллівера». Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:



  • визначити на якому літературному та суспільно-історичному тлі, коли і як зародились сатиричні твори Дж. Свіфта;

  • конкретизувати роль традиції у формуванні особливостей творчого методу англійського сатирика;

  • висвітлити історію створення сатиричних творів Свіфта (памфлетів, статей) і роману «Мандри Гуллівера» як синтезотворчих шукань письменника;

  • з’ясувати жанрову природу роману Свіфта;

  • розкрити розмаїтість та оригінальність світоглядно-філософських і тематичних пошуків автора, що лягли в основу роману;

  • проаналізувати прийоми і засоби сатири, особливості побудови фантастичного світу «Мандрів Гуллівера»;

  • конкретизувати коло проблем, які стали об’єктом свіфтівської сатири;

  • визначити особливості втілення авторської позиції в сатиричному творі.

Об’єктом дослідження є сатиричні твори Дж. Свіфта, зокрема роман «Мандри Гуллівера».

Предметом дослідження є особливості сатиричного зображення, засоби і методи створення комічного у творі Дж. Свіфта.

Методи дослідження: у дипломній роботі поєднано проблемно-стильовий підхід, системний, історико-генетичний, типологічний методи наукового дослідження літературних явищ.

Теоретичне та практичне значення дипломної роботи полягає у певному внеску у вивченні творчої біографії Дж. Свіфта, індивідуального стилю сатирика. Результати та матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з вивчення творчості Дж Свіфта та історії англійської літератури ХУІІІ ст., при проведенні семінарів з проблем традиції і новаторства сатиричної літератури, поетики, при написанні курсових робіт.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
1. «Він мав таланти Лукіана, Рабле та Сервантеса… Його розум служив благородним цілям…»
1.1 Парадокси життя та творчості Джонатана Свіфта
Великий англійський сатирик Джонатан Світ є однією з найскладніших постатей в історії світової літератури. Свого часу Вальтер Скотт відзначив у світа як письменника і людини «цілу низку парадоксів» [77; 61]. У світовій свіфтіані важко відшукати дві абсолютно адекватні оцінки творчості цього художника. Зіставляючи ж полярні точки зору, не можна не дивуватись розлогій суперечності багатьох рецепцій. Справді Свіфта водночас вважали письменником-просвітителем і людиноненависником, дидактиком і потішником, пророком і консерватором у смаках, людиною дантівської цільності та безкомпромісності і кондотьєром-утилітаристом. Складною була особиста доля Світа, складним і суперечливим є сприйняття його спадщини нащадками.

Джонатан Свіфт був англійцем, але мав тісні зв’язки з Ірландією. Тут він народився, прожив довгі роки, разом з ірландськими патріотами боровся проти англійського гнуту. В Дубліні він помер і був там похований.

Народився Свіфт 30 листопада 1667 р. Дядько письменника, адвокат Годвін Свіфт, влаштувався в Ірландії, за ним потягнулися його брати. Джонатан Свіфт-старший, батько письменника, встиг отримати місце наглядача судових засідань в Дубліні й помер у двадцятип’ятирічному віці, залишивши сім’ю в злиднях. Родовід письменника нараховує кілька поколінь, англійських священиків. Тому Годвін Свіфт, взявши опіку над небожем, віддав його в школу Кілкенії, а потім відправив до Риніті-коледжу в Дубліні (1682 р.), де майбутній письменник мав студіювати богослов’я, щоби за сімейною традицією стати священиком.

Свіфт мав характер діяльний, честолюбний й іронічний. Він чудово усвідомлював свою виняткову інтелектуальну обдарованість. Втративши змалку батьків, він знаходив єдину втіху в читанні книжок, що допомогли йому розвинути розумовий потенціал. Ще студентом міг по вісім годин, не відриваючись, просиджувати на книжкою. Свіфт мав вражаючу пам’ять і хист дотепника, які пізніше не соромився застосовувати проти видатних осіб (серед його жертв був, зокрема, Д. Дефо [91; 2].

Ще з юнацьких років Свіфт прагнув до активної політичної діяльності. Політичне життя тодішньої Англії заплутало у свої тенета і роздрібнило гострий практичний розум Свіфта, отруїло його світогляд скепсисом, але підготувало тим самим ґрунт для яскравої сатири, завдяки якій він назавжди увійшов до історії світової літератури.

Серед багатьох свіфтівських парадоксів виділяють кілька основних проблем, одна з яких – політичне обличчя Свіфта. «Війна всіх проти всіх», – так визначив людські стосунки у сучасному суспільстві видатний філософ ХУІІ ст. Т. Гоббс [77; 61]. Ці слова автора «Левіафана» були добре відомі Свіфтові, він процитував їх у рапсодії «Про поезію». «Англійська дійсність ХУІІ ст. Чудово ілюструвала цю тезу Гоббса. Пуританський рух, криза монархії, наступ Кромвельської армії, страта Карла І, реставрація Стюартів, бунт Монмаута, «славетна революція» 1688 р. Свіфт народився після того, як відгриміло багато революційних бур, але значною мірою він залишився людиною бурхливого ХУІІ ст. Політичні пристрасті не вляглися й після компромісу 1688 р. вони лише увійшли у більш-менш стабілізоване річище. Не лише в епоху збройних зіткнень, а й період запеклих парламентських боїв кожний мислячий англієць мусів визначити свою власну позицію у цій «війні всіх проти всіх» [77; 61].

На початку ХУІІІ ст. в Англії сформувалися дві політичні партії – віги і торі. Віги виступали за конституційну монархію, а торі підтримували феодальне дворянство. Але, почергово приходячи до влади, обидві партії дбали не про долю народу, а про власні вигоди. Тісно пов’язаний з родинними стосунками з вігами, Свіфт виступає спочатку на боці цієї партії. Саме як прихильник вігів він виходить уперше на арену політичної боротьби 1701 р. Як зауважує М. Соколянський, безпосередня участь літераторів у політичних боях була в той час типовим явищем [77; 61]. Памфлет Світа «Промова про розлади в Афінах і Римі «подав чималу допомогу верхівці вігів. Не можна не згадати й про участь Світа у віхівській пресі. Які відомо, для журналу Стіля й Аддісона «Базіка» Свіфт написав один номер повністю, десять номерів частково і два вірші [63; 13]. Ім’я фантастичного джентльмена Ісаака Бікерстаффа, від якого йшла вся інформація «Базіки», теж ввів до літературного вжитку Свіфт.

Та з листопада 1710 р. Свіфт пише вже в торійській газеті «Дослідник», завдаючи серйозних ударів вігам. Відома і його дружба з торійським лідерами Гарлі та Болінгброком. Вчорашні друзі Світа – віхівські літератори – стали його завзятими опонентами. Саме в цей період Світа називають «міністром без портфеля», негласним радником торійського міністерства. В цей час тривала виснажлива для Англії війна з Францією за «іспанську спадщину». Він критикує вігів, прибічників війни, у своїх памфлетах («Поведінка союзників і колишнього міністерства у теперішній війні» та ін). Коли 1713 р. війна завершується Утрехтським миром, багато хто пов’язує цю подію із заслугами Свіфта-памфлетиста і називає мир «свіфтівським» [93; 2].

Свіфт сподівається одержати від королеви Анни давно жадану винагороду – високу духовну посаду, проте отримує набагато скромнішу посаду декана собору св. Патріка в Дубліні, куди мусів поїхати дуже розчарованим і роздратованим. Одні історики вважають це підвищенням, вбачаючи у ньому підтримку з боку впливових лондонських друзів і однодумців Свіфта, а Г. Анікін і Н. Михальська у своїй «Історії англійської літератури» дійшли висновку зовсім іншого: «Насправді, це означало заслання» [3; 117].

Невдовзі королева помирає, трон посідає Георг І з династії Ганноверських курфюрстів. Болінгброк рятується втечею до католицької Франції. Влада переходить до вігів, головою кабінету стає Роберт Уолпол. Хоча Свіфт відчуває себе ображеним дублінським призначенням, – відзначає


Б. Шалагінов, тепер його скромна посада вдалині від столиці слугує йому за надійний притулок. Крім того, тут він пише серію памфлетів проти нового уряду на захист прав ірландського народу. Тут народжується головний твір сатирика – «Мандри Гуллівера» з усією гамою почуттів, що хвилювали дублінського в’язня: від жовчного гніву на свою долю в І частині до повного розчарування у людині» [91; 1].

С. Гречанюк у статті «Свіфт: ерозія утопії чи віри в людину» заперечує як кар’єристські розрахунки сатирика так і «Мандри Гуллівера» як наслідок глибокого розчарування. Автор наводить слова одного з найсерйозніших радянських дослідників О.А. Анікста, який недвозначно писав «Свіфт розраховував, що його наближеність до міністрів хоча б тепер дасть йому єпископство в якомусь з англійських округів. Але велика риба знову вислизнула з рук» [24; 197]. С. Гречанюк зауважує: «Від цих слів Свіфт, звичайно ж, не стане меншим, але чи не втратимо на тому щось ми самі? Не хочеться, дуже чомусь не хочеться думати, ніби Свіфт сів за «Мандри Гуллівера» через те, що зазнав прикрощів і образ, що не вдалася кар’єра, не матеріалізувалися шанолюбні плани. В.С. Муравйов порівняв цю книжку з шовковим шнурком, який султани посилали пашам, аби ті повісилися. Кара? Помста? Та ні ж бо! Якби Свіфт дуже хотів великої риби, то не покинув Лондон і своїх впливових друзів – уряд торі ще залишався при владі, канцлер-скарбник і державний секретар могли посприяти. А він, бач, на все махнув рукою. Чи не тому, що зазнав розчарування в іншому, куди важливішому?» [24; 197–198].

М. Соколянський з цього приводу висловлює думку, що зберігаючи найцільніше уявлення про творчу натуру Свіфта, не можна не помітити, як своєрідно співіснували в ньому політик і митець. Іноді на перший план виходив політик з пристрасністю борця, яка підпорядковувала в собі художника. І з цією пристрасністю сполучалися наївні надії: на те, що торі покладуть край війні за іспанську спадщину та війнам взагалі, що нові владоможці поліпшать життєві умови ірландського духівництва і т.ін. Не мізантропія і утилітаризм керували світом у політичних боях, а активне співчуття до людей, яке дуже часто оберталося простодушною наївністю. Свіфт перейшов до іншого табору, коли йому здалося, що торі та віги «обмінялися принципами у ставленні до війни. Насправді ж вузько партійні інтереси заступали будь-які принципи і одним і другим [77; 63]. Мав рацію дослідник просвітницької літератури Леслі Стівен, відзначаючи, що для Свіфта «слова «віг» і «торі» виглядали анахронічними. Єдине, що його справді цікавило, – це питання миру і війни» [77; 63].

Особливо повно і яскраво Свіфта як людину розкрито у «щоденнику для Стелли» (1710–1713), зміст якого складають його листи до коханої Естер Джонсон. Він був старший від неї на 14 років. Естер була єдиною в житті сердечною симпатією, відтоді як він познайомився з нею, восьмирічною дочкою економки Темпля, ще коли був секретарем лорда. ЇЇ смерть 1728 р. була для нього сильним ударом і похитнула його здоров’я. Дедалі частіше зазнавав письменник виснажливих нападів головного болю, які зрештою призвели до важкої душевної хвороби. Свіфт передчував свій кінець. Якось, прогулюючись парком з поетом Едвардом Юнгом, він показав на в’яз із засохлою верхівкою, і сказав: «Ось і я так почну помирати – з голови». Свіфт похований вдячними парафіянами-ірландцями як національний герой у соборі, деканом якого він був 32 роки. На плиті викарбовано напис латиною, який він сам склав: «Тут упокоївся Джонатан Свіфт, декан цієї церкви, і жорстоке обурення вже більше не може ятрити його серце. Іди, мандрівнику, наслідуй, якщо можеш, ревного поборника мужньої свободи»


1.2 Основні віхи творчого шляху Джонатана Свіфта на тлі літературної доби
Практично все, написане Джонатаном Свіфтом, має характер соціальної і політичної публіцистик і тісно пов’язане з реальним життям Англії першої половини ХУІІІ ст. Завзятим сперечальником він постає в одній із своїх перших сатир – «Битві книжок» (1697), в якій відгукнувся на суперечку «Стародавніх і новітніх», що точилась в цей час між французькими письменниками. З волі Свіфта античність здобула рішучу перемогу над «новітніми» авторами, що відкриває його власні літературні уподобання. Проте, хоч Свіфт, алегорично зображуючи битву між «стародавніми» і «новими» митцями, в яку вступають книжки королівської Сен-Джеймської бібліотеки, він обриває сатиру, не завершуючи опис битви (закінчення рукопису, заявляє автор, загублене!). Цей спір «стародавніх» і «новітніх» для нього, мислителя просвітницького ґатунку, має лиш відносне значення. Свої естетичні критерії Свіфт формулює в алегоричній притчі [38; 39]. Тут він висловлює свої погляди на завдання літератури, які полягають у тому, що вона має приносити користь і нові ідеї людству. В алегоричній формі ця думка висловлена у вставному епізоді про павука і бджолу. Павук, що сидить в темному кутку, плете свою павутину далеко від людей і світла. Бджола розриває павутину і прямує до людей та світла. Вона добуває солодкий мед, потрібний людям. Думка, сформульована у творі, ворожа духові догматизму та проникнута ідеями Просвітництва.

Показовим є те, що, як зауважує Б. Шалагінов, воєначальниками у битві виступають самі автори. У «стародавніх» важко озброєною кіннотою командує Гомер, легкою кавалерією – Піндар, стрільцями – Платон і Аристотель, піхотою Геродот і Тіт Лівій. У поемі буквально розкривається зміст слова «суперечка» (французьке la guerеlle – «суперечка» і «сварка»). Цей прийом «матеріалізації» метафори стане потім головним в його «гул лівері» [91; 2].

Великий громадянський резонанс і несподівану серйозні наслідки для самого Світа викликала його «Казка про бочку» (1698). Вираз «казка про бочку» як ідіома англійської мови означає нісенітницю, плутанину, сум’яття. Захопившись «матеріалізацією» цієї ідіоми, Свіфт навмисне створив атмосферу плутанини в творі, давши тим підставу для несправедливих для себе тлумачень. Він змушений був потім виправдовуватися у передмові до другого видання, але це не допомогло. У творі розповідається по трьох братів, яким батько заповів три кафтани; проте сюжет постійно переривається різними відступами, посвятами, посланнями, які утворюють своєрідну «антираму» і відволікають від головної лінії оповіді. На думку Б. Шалагінова, «в алегоричній формі тут показано християнське віровчення (кафтани) і три конфесії: католицизм(Пітер), поміркований протестантизм у дусі лютеранства (Мартін) і фанатичне пуританство (Джек). Брати кожен по-своєму поводяться з кафтанами, подібно до того, як кожна конфесія по-своєму тлумачить головні постулати християнства. Особливо дістається від автора Джекові, який уособлює пуританство, що засвоїло вкрай нетерпимі постулати Жана Кальвіна. Сам Свіфт схиляється на бік Мартіна і тим самим виражає переконаність у благотворному впливові англіканської церкви на політичне життя Англії. Вольтер, який прочитав «Казку» під час вимушеної еміграції в Англії, вважав, що тут зачіпаються не тільки «брати», але й сам «батько», тобто християнська релігія загалом. За його словами, Свіфт «пригостив трьох синів сотнею різок, але різки були такі довгі, що й зачепили й батька». Характерно, що сатира Світа і досі входить до «індексу» заборонених Ватиканом книг.

В «Історії всесвітньої літератури» відзначається подібність сатири Світа з твором Еразма Ротердамського «Похвала Глупоті» та тими главами «Гаргантюа і Пантагрюель» Рабле, в яких великий гуманіст виступав проти педантів, ханжі, пригноблювачів вільної думки» [38; 39]. Виділяючи іронію, як один з основних засобів сатиричної майстерності Свіфта, автори вказують на його попередників у світовій літературі. «Із давніх класиків він (як пізніше й Філдінг) особливо поціновував Лукіана; з сатириків Відродження – Еразма і Рабле (саме «англійським Рабле» називав Вольтер).

Перебуваючи на посаді декана в Дубліні, Дж. Свіфт зблизився з ірландським народом. В анонімному памфлеті «Пропозиція про загальне вживання ірландської мануфактури» автор звинувачує англійський уряд у тому, що він своєю економічною політикою знищив ткацьку промисловість Ірландії. Цікаві, сповнені іронії та сарказму, «Листи сукнаря» спрямовані іронії та сарказму капіталіста У. Вудда, який, одержавши від уряду право карбувати для Ірландії гроші, випускав неповноцінні монети. В одному листі Свіфт захищає право ірландців на незалежність. Проте «Листи сукнаря» вирізнялися тим, що не обмежувалися економічними питаннями, у них підривалася віра в могутність «королівської прерогативи» і в авторитет королівських міністрів.

Кілька памфлетів Світа присвячено мовним питанням. У питаннях граматики англійської мови він виступає переконаним латиністом. Він, як і більшість тогочасних вчених, вважав, що англійська граматика повинна будуватися за взірцем латинської. Б. Шалагінов вважає, що «мова Свіфта справді естетично близька основним принципам латини: ясність і чіткість синтаксису, гранична логічна роздробленість думки, рівномірні експресивно-мовні акценти» [91; 2]. Свіфт, як і Дефо, це відзначають багато літературознавців, заклав мовні основи просвітницького стилю. Водночас Свіфт виступав за те, щоб ґрунтом літературної мови була жива розмовна – як у письменників Єлизаветинської доби. Мова ж світських салонів, на його думку, вже не може бути зразком мовної чистоти, оскільки засмічена жаргоном. У цьому він солідарний з Мольєром. З іншого боку, неприйнятна для нього позиція пуристів, які виступали взагалі проти будь-яких нововведень.

У своїх памфлетах Свіфт, зазвичай, іронічно зображує яке-небудь абсурдне положення. Памфлет» Скромна пропозиція» висміює філантропа та його пропозицію відгодувати дітей бідняків. Відгодованих дітей можна продавати як їжу до столу англійських лордів і, таким чином, бідняк отримає багатство. Сатира письменника зла і їдка. Контраст між злодіяннями і благородними намірами вражає читача. Засоби сатири, відточені і доведені до вершин майстерності у памфлетах та виступах, знайдуть своє застосування у «Мандрах Гул лівера».

Дискусії навколо Свіфта виявляють зовсім несподівані проблеми. Якому століттю належить думка Свіфта? Звичайно ж, Просвітницькому, хіба це не доведено давно? Але як можна відірвати великого сатирика від століття Мільтона Драй дена, Гоббса і Темпля – століття, коли формувався світогляд Світа і була вже написана «Казка про бочку»? Деякі дослідники вважають, що ні «Казка про бочку», ні навіть «Мандри Гуллівера» не мають нічого спільного з художньою літературою, це тільки публіцистика. Не обійшлося навіть без курйозів: якийсь Феррарі надрукував у женевському журналі «Міжпланетний кур’єр» статтю, де висловив гіпотезу, був не більш і не менш, як марсіанином, саме цим пояснюючи його «людиноненависництво» [36; 64].

А. Ромм наводить висловлювання дослідників, які вважали творчість Свіфта плодом хвороби душі і комплексів. Одним із них був Оруел, оголосивши твори Свіфта «картиною людського життя, в якому письменник нічого не знаходить, крім майбутнього божевілля і гріху» [72; 149]. 1923 р. Олдос Гакслі виявив у Свіфта особливий комплекс – відраза до всіх фізичних та фізіологічних функцій живого організму, вважаючи, що «йєху були ворогами тільки тому, що випаровували запах поту та екскрементів», а «їх моральні дефекти були на другому плані» [72; 150]. Патологічну ненависть до життєдіяльності людського організму Гаслі вважає джерелом мізантропічних настроїв письменника. Справді, Свіфт настільки вирізняється серед літераторів кінця ХУІІ – поч. ХУІІІ ст., що деякі критики не можуть утриматися від спокуси оголосити оригінальність сатирика абсолютною і поставити його поза всіма традиціями. Семюель Джонсон, досить упереджений щодо Свіфта, писав: «…У передмові до одного з ірландських видань говориться, що Свіфт ніколи не брав жодної думки у жодного письменника, давнього чи сучасного. Це не зовсім так, але, мабуть, важко відшукати якогось іншого письменника, який так мало запозичив у інших…» [77; 65].

У Свіфта, звичайно, були попередники, що визнає більшість дослідників. Деякі з них, наприклад, звертають увагу на генезис теми подорожі до інших світів у літературі до англійського сатирика. Першими у цьому ряду стоять «Правдиві оповідання» Лукіана, «Утопія» Томаса Мора, «Нова Атлантида» Френсіса Бекона, «Інший світ» Сірано де Бержерака, знайомство з якими відчувається у «Мандрах Гул лівера». Л. Стівен додає сюди і «Шлях пілігрима» Беньяна. Як би ізольовано від літературного середовища не виглядав Свіфт, але й в листах, і в творах відчутне його уважне ставлення до попередників-літераторів і філософів [77; 65].



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconДжонатан Свіфт. „Мандри Лемюеля Гуллівера (ч.І)
Дж. Свіфта; дати поняття про сатиру та сатиричний роман на прикладі роману „Мандри Лемюеля Гуллівера”; охарактеризувати особливості...
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconДжонатан Свіфт. „Мандри Лемюеля Гуллівера (ч.І)
Дж. Свіфта; дати поняття про сатиру та сатиричний роман на прикладі роману „Мандри Лемюеля Гуллівера”; охарактеризувати особливості...
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconСатира в романі Свіфта «Мандри Гуллівера»
Мета: продовжити роботу з літературним аналізом тексту, з’ясувати особливості використання сатири та алегорії в тексті; удосконалювати...
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconЛітературні диктанти. За твором Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»
Чого мати навчала Артура з раннього дитинства?
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconЗображення в романі Вальтера Скотта „Айвенго боротьби англосаксів з норманами в ХІІ ст. І усобиць норманів
«Зображення в романі Вальтера Скотта „Айвенго” боротьби англосаксів з норманами в ХІІ ст. І усобиць норманів» (7-й клас)
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconТема. Альбер Камю. Роман
Художнє осмислення подій Другої світової війни у світлі екзистенціалістської філософії у романі. Алегоричне зображення Руху Опору....
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconТема. «Діалектика душі» героїв роману Л. Толстого «Анна Кареніна» Мета: дати учням уявлення про особливості зображення людини в романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconІсторія раннього дитинства ” в романі в. Дрозда “пришестя”
Це й зумовило тему статті, необхідність розгляду зображення дитинства письменника періоду повоєнних років, проблем, з якими він зустрівся...
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconШколу робить школою учитель! Художник учиться змішувати фарби І наносити мазки на полотно. Музикант розучує етюди. Журналіст І письменник освоює прийоми письмового мовлення. Справжній учитель теж змішує фарби, розучує етюди, освоює прийоми
Музикант розучує етюди. Журналіст І письменник освоює прийоми письмового мовлення. Справжній учитель теж змішує фарби, розучує етюди,...
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» iconШколу робить школою учитель! Художник учиться змішувати фарби І наносити мазки на полотно. Музикант розучує етюди. Журналіст І письменник освоює прийоми письмового мовлення. Справжній учитель теж змішує фарби, розучує етюди, освоює прийоми
Музикант розучує етюди. Журналіст І письменник освоює прийоми письмового мовлення. Справжній учитель теж змішує фарби, розучує етюди,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка