Програма фахового вступного випробування



Сторінка4/7
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.32 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7
Дія – основа театрального мистецтва

Дійова природа театрального мистецтва як відображення життя у формах самого життя. Дія та дійсність.

Єдність думки, задуму, дії і концептуальності у театральному мистецтві. Поняття «єдиної дії».

Дія як живий органічний процес, який спрямований на досягнення відповідної мети.

Дія в умовах сценічного вимислу. Сценічна дія, її специфіка. Види сценічної дії: внутрішня (психологічна) та зовнішня (фізична). Органічна єдність та взаємозв’язок видів сценічної дії.

Словесна дія та її особливості.

ЛІТЕРАТУРА:


  1. Безклубенко С. Українське кіно. Начерк історії / Безклубенко С. – К., 2001.

  2. Безклубенко С. Відеологія / Безклубенко С. – К., 2004.

  3. Горпенко В. Архітектоніка фільму: зошити 1-5 / Горпенко В. – К., 2000.

  4. Голубовский Б.Г. Наблюдение, етюд, образ / Голубовский Б.Г. – М., 2001.

  5. Довженко О.П. Твори : в 5-ти т. / Довженко О.П. – К., 1983.

  6. Зубавіна, І. Б. Час і простір у кінематографі. — К. : Щек, 2008.

  7. Іллєнко М.Кіно.Шпори для вступників. – Вінниця, 2006.

  8. Ілляшенко В.В.«Книга режисури», К., «ВІК», 2002

  9. Нариси з історії кіномистецтва України — К. : Інтертехнологія, 2006.

  10. Митта А. Кино : между адом и раем / Митта А. – М., 2000.

  11. Чехов М. Об искусстве актера / Чехов М. – М., 1999.

  12. Ширман Р. Умное телевидение. Мастер-класс. К.:ЗАО «Телерадиокурьер», 2011

  13. Ширман Р. Алхимия режиссуры. Мастер-класс. К.:ЗАО «Телерадиокурьер», 2008

  14. Ширман Р. Телевізійна режисура / Ширман Р. – К., 2004.

  15. Шкляревський Г. Вікно у реальність. Режисура аудіовізуальних мистецтв. – К.: Видавець Карпенко В. М., 2014.


СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ «АКТОР КІНО»

Теоретична частина включає базові знання з дисциплін: «Майстерність актора», «Теорія драми», «Сценічна мова», «Сценічний рух», «Елементарна теорія музики», «Історія театру»



Історія виникнення та розвитку професії - актор. Актор кіно. Професійні якості актора.

Актор як творець сценічних образів. Основні чинники формування мистецтва актора.

Походження та основні етапи розвитку акторського мистецтва. Актор в античному театрі, актор у середньовічному театрі і театрі епохи Відродження. Актор в театрі класицизму. Майстерність актора в театрі епохи Просвітництва. Мистецтво актора у ХІХ столітті. Український театр корифеїв.

Основне призначення актора та мета його творчості у громадському житті. Професійні якості актора. Система К.С. Станіславського, М. Чехова, Леся Курбаса, мистецтво монологу як відправні точки професії актора кіно. Професійні знання, вміння та навички актора. Увага, сценічне спілкування, уява і фантазія, емоційна пам'ять, почуття правди і віра, пластична виразність, сприйняття та освоєння пропонованих обставин, артистизм, хороша пам’ять, уміння працювати в команді, відчуття ритму, завзятість як основні елементи, що розвивають апарат актора.

Основні принципи акторської творчості на сцені та перед камерами: спільне та відмінне.

Народження українського професійного театру. Театр корифеїв.

Народні витоки театрального мистецтва - обряди, ігрища, свята. Скоморохи - перші професійні актори Київської Русі, їхня популярність серед народу. Театр народних лицедіїв, Народний театр Запорозької Січі.

Шкільний театр (XVII-XVIII ст.). Художньо-естетичні особливості шкільного театру Києво-Могилянської духовної академії. Драматургія Симеона Полоцького. Феофан Прокопович - визначний політичний і культурний діяч, ректор академії, автор першої історичної драми "Володимир".Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища.

Класицизм - основний художньо-естетичний напрям теарального мистецтва першої половини XVII! ст. Драматурги класицизму - О. Сумароков і М. Ломоносов. Ф. Волков - "батько російської сцени". Фонвізін - виразник ідей просвітництва, "сатири сміливий володар". Викривально-сатирична спрямованість і народність комедії "'Недоросток", боротьба за її постановку.Кріпосний театр.Створення української національної драматургії. Творча діяльність Котляревського. Водевіль "Москаль-чарівник". Г. Квітка-Основ'яненко - письменник, історик театру, критик, директор харківського міського театру. Сценічна доля його комедій "Шельменко-денщик", "СватаннянаГончарівці". 

М. Щєпкін - основоположник акторської школи реалістичної гри у російському та українському театрі. Творча дружба М, Щепкіна з І. Котляревським, Т. Шевченком, М. Гоголем, близькість їхніх ідейних і художніх уподобань. Видатний актор українського театру, продовжувач реалістичних традицій на українській сцені К. Соленик.
Царська політика щодо духовного та інтелектуального зростання "національних околиць" Російської імперії. Емський указ Олександра II (1876 р.). Боротьба прогресивної інтелігенції за право грати п'єси українською мовою. Створення в Єлисаветграді в 1882 р. першої української групи під керівництвом М. Кропивницького. Художньо-естетичні особливості трупи. її творчий склад: брати Тобілевичі (І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П Саксаганський), М. Старицький, М. Заньковецька та ін.
Розвиток національної драматургії. М. Кропивницький "Глитай, або ж Павук", І. Карпенко-Карий ("Суєта", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий"). М. Старицький ("Не ходи, Грицю, та на вечорниці", "За двома зайцями", "Маруся Богус-лавка", "Богдан Хмельницький").

М. Кропивницький - "батько українського театру". Творча діяльність "корифеїв" (видатних артистів перших професійних труп) і її значення в подальшому утвердженні українського національного сценічного мистецтва.



К. Станіславський реформатор театральної справи. Основні засади системи К. Станіславського.

Творча біографія К.Станіславського. Головні етапи формування його як актора, режисера, організатора і теоретика театру.

Погляди К.Станіславського на мистецтво театру. К.Станіславський про суть, призначення, смисл і громадянськість театрального мистецтва.

Наукова та літературна творчість К.Станіславського. Робота К. Станіславського з драматургом. К. Станіславський і театральна критика. К. Станіславський – організатор театральної справи. К. Станіславський про етику сценічної творчості.

Погляди К. Станіславського на сценічний метод. К.Станіславський про природу людини та специфіку сценічної творчості.

Система К.Станіславського як науково-практична основа школи акторської майстерності. Складові системи: “робота актора над собою” та “робота актора над роллю”.

Основні принципи системи К.Станіславського. Принцип життєвої правди як шлях до істинної театральності. Найважливіший компонент школи К.Станіславського – вчення про надзавдання. Визначення терміна “надзавдання”. Третій принцип системи К.Станіславського – принцип активності і дії. Органічність творчості актора як четвертий принцип системи. Принцип творчого перевтілення як п’ятий і вирішальний принцип системи, завершальний етап творчого процесу в акторському мистецтві.

Мистецтво “переживання” і мистецтво “удавання”.

Славнозвісна формула К.Станіславського як вираження діалектики творчого перевтілення актора. Система як надійний фундамент міцної споруди сучасної вистави. Режисерські принципи К.Станіславського.

Спадщина К.Станіславського і сучасний театральний процес в Україні та за кордоном.)



Внесок Л. Курбаса у розвиток українських театру і кіно.

Лесь Ку́рбас— український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925). Життєвий та творчий шлях видатного режисера. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського. Організація студії молодих акторів.

Виникнення «Молодого театру» (1917). «Молодий театр» як театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.

Гастролі «Кийдрамте».

Лесь Курбас як засновник політичного та філософського театру в Україні.

Гуманістична етика харківського театру «Березіль», його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах як провідник нової театральної мови, нової семіотики. Співпраця з М. Кулішом та В. Меллером. Творча метода "Березоля" - "експресивний реалізм" і "монументальний реалізм" як політична помилка, що спричинила арешт, заслання та розстріл.

Акторська школа Курбаса як історичне коріння відкритості й полістилістичності української художньої традиції, ігрової природи яскраво театральної романтичної української акторської школи.

Продовження художніх традицій Леся Курбаса у фільмах режисерів С. Ейзенштейна, О. Довженка, І. Савченка. Вплив режисерської естетики Курбаса, зокрема його акторської школи, на розвиток українського кіномистецтва. Вишукана зображальна естетика кадру й метафоричність мовлення українського поетичного кіно як наслідування творчих здобутків Леся Курбаса.



Елементи образної мови (жестикуляція, міміка, сценічна мова, драматична дія).

Жестикуляція як система знакових рухів людини, що супроводжує або заміняє вербальне повідомлення. Рефлекторна та свідома природа жестикуляції.Жестикуляція як один з основних елементів пластичної культури актора, його професійних засобів виразності. Залежність жестикуляції від жанрових та стильових особливостей вистави. Принципи використання жесту.

Міміка (гр. mimikos – наслідування), виразні рухи м'язів особи, що є однією з форм прояву тих або інших почуттів. Рефлекторна та свідома природа міміки. Міміка як один з основних засобів виразності актора, що є зримим відбиттям внутрішнього життя персонажу. Зв'язок міміки з акторським гримом. Реалістична і умовна міміка.

Сценічна мова як один з основних професійних засобів виразності актора, що передбачає перехід від побутової, спрощеної мови, властивої більшості людей, до виразного яскравого сценічного звучання голосу актора. Формування пластичної волі, розвиток еластичності й рухливості дихального та голосового апарату, удосконалювання мовного слуху, постановка голосу тощо як складові навчання сценічної мови. Комплекс основних вимог до сценічної мови.

Драматична дія - найважливіший засіб вираження акторської майстерності, засіб втілення сценічного образу, ролі, що містить у собі складний комплекс як фізичних (пластику, міміка, мова, жестикуляція й т.д.), так і психологічних процесів (переживання, сприйняття, оцінка й т.д.). Поняття сценічної дії як основа «cистеми Станіславського».

Сценічний рух: - почуття руху, баланс, координація, швидкість, інерція, напруга, побудова руху і пластична фраза, музика в роботі актора, робота з партнером.

Поняття сценічного руху.

Анатомія людини через призму сценічного руху. Поділ на групи м’язів: синергісти — м’язи, які виконують однакову функцію (наприклад, скорочення або розширення), і антагоністи — м’язи, які виконують протилежні дії.

Координація рухів як узгодженість дій різних м’язових груп (синергістів та антагоністів).

Залежність руху від волі людини. Процес вивчення нових рухів — від свідомих до несвідомих (автоматичних і скоординованих) рухів.

Причини неузгодженості рухів. Ліквідація “втрати часу” поміж внутрішнім, вольовим імпульсом та зовнішньою, фізичною реакцією як завдання курсу.

Взаємозв’язки сценічного руху і сценічної дії.

Аналіз психічних і психофізичних якостей людини. Увага, пам’ять і контроль за рухами як передумови для розвитку спритності, сили, швидкості, витривалості, пластичності актора.

Аналіз можливостей динамічного апарату людини — торсу, голови, кінцівок (рук і ніг). Координація сценічного руху й дихання, сценічного руху і мовлення.

Зіставлення повсякденної поведінки та сценічного руху. Класифікація рухів (моторні, робочі, семантичні, ілюстративні, пантомімічні).

Прості навички руху: осанка, хода, пози сидячи і стоячи. Класифікація жесту (“перетворення в жесті” Л. Курбаса: ілюстративне, пантомімічне, образне, пряме, ритмізоване, просторове, стилізуюче, розмірне, натякаюче, лінійне).

Увага, пам’ять та контроль за рухами. Конкретність, економічність і точність фізичних дій. Характер руху.

Градації напруження і розслаблення м’язів. Crescendo та diminuendo м’язових напружень. Масаж і “самомасаж”.

Цілеспрямованість і оправдання руху. Динаміка сценічного руху. Зв’язки динаміки фізичного руху з простором, який він повинен пройти, і тривалістю його проходження. Поняття темпоритму в русі. Безперервність сценічного руху.

Автоматизм і економія психофізичних зусиль як передумова легкості витонченості фізичного руху. “Те, що відчуваєш в серці — десять; те, що виражаєш у русі — сім”, — закон японського театру Но як вираз співвідношення зовнішньої і внутрішньої техніки.

Координація рухів і рівновага (впровадження понять “зручної” та “незручної” рівноваги).

Зв’язок руху з диханням і голосом.

Рух у сценічному просторі. Проблема “присутності” актора на сцені. “Цілісний акт” — поєднання зовнішньої і внутрішньої технік актора для виконання психофізичної партитури ролі.

Впровадження понять векторів сценічного руху: вперед—назад—вправо—вліво—вгору—вниз а також рух по діагоналях. Поняття мізансцени і мізансценування.

Грим.

Грим як мистецтво зміни зовнішності актора за допомогою гримувальних фарб. Значення мистецтва гримування в творчості актора.

Зародження мистецтва гриму. Грим в античному театрі. Грим традиційних театрів Індії, Японії та Китаю. Сценічний грим доби Середньовіччя. Грим театру класицизму. Грим як портрет, що узагальнює індивідуальні і соціальні риси образу. Методи гриму. Види гриму. Образотворчі засоби гриму. Технічні засоби гриму Гігієнічно-санітарні норми нанесення та зняття гриму. Живописні прийоми гриму. Етапи нанесення гриму .Виникнення спец ефектів в кінематографі, розвиток сучасних технологій об’ємного гриму. Технології створення спец ефектів. Реалістичний грим. Віковий грим. Національний грим. Історичний грим. Естетичний ідеал людської вроди в різні історичні епохи.Особливості портретного гриму.Специфіка характерного гриму.Грим персонажу протилежної виконавцю статі.Умовний грим. Його принципи та різновиди. Жанровий грим.Гротескний грим.Казковий грим.

Основні особливості гриму в кіно. Характерні особливості гриму і зачіски відповідно до певних історичних епох. Використання волосяних наліпок відповідно до певного історичного періоду та соціального походження персонажу. Основні особливості наклеювання.

Портретний грим в кіно. Віковий грим в кіно. Грим з подальшою віковою зміною обличчя.

Сценічна мова, як один з основних професійних засобів виразності актора.

Мова в людському суспільстві як найважливіша органічна частина життя. Мова як найдосконаліший засіб спілкування та взаємодії між людьми. Багатофункціональність мови.

Найголовніші функції мови: комунікативна, номінативна, пізнавальна, емоційна, виражальна, об’єднуюча. Типологічні конструкції мовних контактів: повідомлення, словесне зображення, роздум, активація слухача та інші.

Стихія народної мови. Історичні етапи розвитку та становлення української мови. Літературна мова – фундаментальна основа сценічного мовлення .

Сценічна мова, професійне акторське мовлення. Основні засади професійного володіння словом.

Мова у кіно-, телемистецтві. Слово на естраді. Сценічне слово як показник акторського професіоналізму, що визначає рівень культури кіно-, телемистецтва в цілому.

Вчення К. С. Станіславського про словесну дію як методологічна основа дисципліни.

Художнє читання як мистецтво словесної дії, дії продуктивної, цілеспрямованої. Словесна дія читця як оперування поняттями та образами внутрішнього зору.

Сценічна мова як поєднання виражальних засобів літературної мови та усної словесної дії.

Проблеми сучасного сценічного мовлення в Україні. Комплекс основних вимог до сценічної мови. Правильне дихання – основа володіння сценічною мовою. Підготовка дихального та вестибуляторного апарату. Підготовка м’язів , резонаторів. Мовний апарат і слово. Опанування правильною орфоепією та літературною вимовою – необхідна складова професійної підготовки актора



Дія – основа акторського мистецтва. Поняття “сценічна дія”, її особливості.

Дійова природа акторського мистецтва як відображення життя у формах самого життя. Дія та дійсність.

Єдність думки, задуму, дії і концептуальності у театральному мистецтві. Поняття “єдиної дії”.

Дія як живий органічний процес, спрямований на досягнення відповідної мети.

Дія в умовах сценічного вимислу. Сценічна дія, її специфіка. Види сценічної дії: внутрішня (психологічна) та зовнішня (фізична). Органічна єдність та взаємозв’язок видів сценічної дії.

Словесна дія та її особливості.

Поняття про органічність сценічної дії та її основні ознаки. Природа сценічної дії та її елементи.

Дія як вияв боротьби рушійних сил конфлікту.

Фіксація логіки та послідовності сценічної дії.

Мотивація сценічної дії – запропоновані обставини, події, надзавдання, наскрізна дія вистави, наскрізна дія персонажа, сценічне завдання.

Продуктивна та ілюстративна сценічна дія.

Протидія. Сценічна дія як засіб реалізації конфлікту.

Роль сценічної дії в майстерності актора. Сценічне почуття як атрибут дії, а дія – носій всього, що складає акторську гру. Сценічна дія як синтез елементів акторської майстерності.

Сценічна дія як вольова і свідома допомога при створенні справжніх сценічних почуттів. Класична формула творчості: від емоції – до мети, від бажання – до дії.

Засоби активізації процесу сценічної дії.

Фантазія як умова сценічної дії.

Темпоритм як показник міри фізичної готовності до здійснення будь-якої дії. Темпоритм як вираження психологічної напруги, емоційної насиченості та мобільності сценічної дії.

Сценічна дія як особливий вид зміни сценічної ситуації.



Сценічне почуття правди і віри, - як одна з найважливіших професійних здібностей актора.

Загальне поняття сценічної віри в акторському мистецтві. Взаємодія сценічної свободи і сценічної віри.

Переконаність актора як необхідна умова його переконливої гри.

Сценічна віра як використання актором саме тих дій, вчинків, інтонацій, жестів, що необхідні в конкретній ситуації та повне переконання в цьому виконавця.

Сценічна віра як органічна та свідома необхідність для актора.

Загальний зміст вахтангівської формули про питання сценічної віри.

Творча віра у правду вимислу на сцені як запорука довіри глядачів.

Сценічне виправдання як секрет акторської віри. Сценічне виправдання як мотивування самого актора. Використання терміна “виправдання” у сценічній творчості.

Випадок на сцені та його виправдання. Значення сценічних виправдань в роботі актора. Перетворення випадку на елемент сценічного життя.
Запропоновані обставини як засіб ототожнення актора із сценічним або кінообразом.

Запропоновані обставини як реалії художнього твору, явища і процеси в житті акторів-персонажів, що постають об’єктом їх психічного відтворення. Запропоновані обставини як закони, за якими створений світ сценічних образів.

Період пізнання художнього матеріалу, сценічного завдання як підготовка запропонованих обставин.

Запропоновані обставини та утвердження тісного зв’язку і взаємодії актора із зовнішнім світом, з реальними об’єктами, що існують незалежно від нього і впливають на його органи чуття.

Формула сучасної естрадної театралізованої форми як відображення запропонованих обставин, що включають в себе час і місце дії, обставини видовища і колектив виконавців.

Три кола запропонованих обставин – велике, середнє і мале (глобальне, локальне та мікросередовище). Початкова запропонована обставина як обставина великого кола, що існує в реальній дійсності і турбує автора як типове соціальне явище. Початкова запропонована обставина як інтегральна характеристика світу, що виявляється в конкретно-образній метафоричній формі.

Запропоновані обставини та розвиток наскрізної дії.

Робота над виконанням дії у запропонованих обставинах. Запропоновані обставини як фіксована установка на конкретну ситуацію. Точність внутрішнього відліку часу як показник інтенсивності внутрішнього життя виконавців у запропонованих обставинах. Прийом ремінісценції.

Запропоновані обставини як засіб дійового проникнення актора у правду подій, у суть наявної боротьби.

Робота актора над роллю. Метод дійового аналізу.

К.Станіславський про комплексний характер творчої роботи актора над роллю.

Чотири основні етапи роботи над роллю: пізнання, переживання, втілення, вплив.

Методика роботи актора над роллю: вивчення дійсності, аналіз літературного матеріалу, акторська робота на репетиціях, вдома і у виставі.

Головний принцип роботи над роллю – від вигаданих чужих обставин до живого дійсного почуття як шлях від зовнішнього до внутрішнього.

Поняття і оцінка розвитку зовнішньої сценічної дії вистави, причини, що викликали ту чи іншу дію, форми втілення думки, ідеї, реалій побуту, загального стилю як основні вимоги до роботи актора над роллю.

Метод дійового аналізу як засіб роботи над роллю та виставою взагалі.

Метод дійового аналізу як залучення до роботи всіх розумових, душевних, фізичних сил акторської природи.

Метод дійового аналізу як зовнішній і внутрішній самоаналіз артиста в обставинах життя ролі, як найкращий засіб “розкріпачення актора”, виявлення його творчої активності і самостійності.

Метод дійового аналізу як влучний засіб істинного пізнання рольового матеріалу, що перевіряється практичною дією.



Сценічне спілкування як основа взаємодії акторів на сцені та в кіно.

Процес взаємодії акторів на сцені. Уміння актора спостерігати життя, стосунки людей, уміння помічати в окремій деталі поведінки однієї людини вплив поведінки іншої.

Особливості сценічного спілкування. Взаємодія з партнером.

Елементи живого процесу сценічної взаємодії: оцінка, орієнтація, привернення уваги партнера, пристосування до об’єкта, характер та динаміка пристосування.

Взаємодія як процес становлення та розвитку взаємовідносин з об’єктами-партнерами під час сценічної боротьби.

Сценічне спілкування як засіб реалізації надзавдання.

Інтонація і міміка при взаємодії.

Словесна та фізична дія у процесі побудови сценічного спілкування як створення взаємодії.

Елемент імпровізації у сценічному спілкуванні.

Специфіка репетиційної роботи партнерів на сцені.

Взаємовідносини партнерів у житті і на сценічному майданчику, етично-моральні аспекти.

Взаємовідносини з глядачем: гра “на публіку”, гра “над глядачем”, їх наслідки.



Робота Актора Над Створенням Сценічного Або Екранного Образу

Поняття художнього образу в різних видах мистецтва. Загальне поняття сценічного образу. Дійової особи, персонажі в театральних формах, інсценізаціях різноманітних літературних жанрів. Види художніх образів: образ-символ, образ-алегорія, образ-метафора, образ-асоціація.

Соціально-психологічна характеристика персонажа як відтворення його характеру у сукупності психологічних особливостей, щовиявляються у його діях. Характер, що відтворює творчість актора. Копіювання та імітація як елементи майстерності актора. Засоби відтворення поведінки, манер персонажа.

Визначення провідних рис образу, його недоліків та його можливостей. Створення біографії персонажу. Робота над сценічним образом за системою К. Станіславського. Амплуа та зовнішні дані актора. Історичний аспект акторської професії з питань розподілу ролей відповідно зовнішніх даних артиста. Поняття творчої індивідуальності. М. Чехов про важливість імпровізації під час проведення репетицій для втілення образу на сцені. М. О. Кнебель про сутність людини і образу як роботу, що потребує великої точності та моральної людської акуратності. Сценічний костюм, аксесуари, деталі та їх роль у створенні сценічного образу.



Принципи роботи над розвитком мовного голосу

Якісні функції людського голосу. Особливі вимоги до голосу читця, артиста як майстрів сценічного мистецтва.

Тенденції розвитку мовного голосу людини. Періоди мутації мовного голосу, три основні етапи: передмутаційний, мутаційний, післямутаційний.

Фізіологічні (природні) властивості мовного голосу – сила, тембр, висота, діапазон. Їх функції.

Професійні властивості мовного голосу актора, читця.

Високий і низький голос в професійному мовному голосі.

Ознаки вад мовного голосу.

Виховання мовного голосу та методи позбавлення вад.

Основний принцип роботи над розвитком голосу – підпорядкування всіх елементів техніки звучання голосу сценічній дії.

Голосове звучання та тісний зв’язок між дихальною і голосовою функціями.

Мовний апарат як надзвичайно чутливий інструмент. Збереження професійних якостей голосу – знання основ гігієни голосу, виконання голосового тренінгу.

Гігієнічний самомасаж обличчя, шиї, живота, спини як обов’язкова вправа перед тренінгом постановки мовного апарата. Принцип внутрішнього самомасажу ясен – вібраційний самомасаж, виконання його з підключенням голосу.

Одночасні вправи гігієнічного та вібраційного самомасажу з підключенням голосу, їх тривалість.

Поставлений голос – правильно (під контролем мовного слуху) скоординована робота всіх трьох факторів голосоутворення: органів дихання, гортані та резонуючих порожнин.

Розвиток і удосконалення голосу на основі природного звучання (середнього) тону, звичного для людини.

Поняття «струм звучання». Робота із знаходження найкращого направлення «струму звучання». Методика відповідного тренінгу. Істотна різниця між мовленням і співом.

Розвиток розмовного голосу.

Артикуляція, резонування, атака звуку (тверда, м’яка, придихова), регістри, діапазон, їх роль в постановці мовного апарату.

Основні вимоги до мовного голосу.

Роль слухового аналізатора в роботі над постановкою мовного голосу, що управляє і регулює мовну систему.

Резонаторна система в театрально-педагогічній практиці. Основні резонатори: головний і грудний, їх будова і функції. Одне із технічних завдань навчального етапу виховання мовного голосу артиста – розвиток внутрішніх тілесних відчуттів (вібраційних проявів) протягом усього тонового діапазону і при всіх рівнях динамічного діапазону.

Основні етапи розвитку теоретичної думки і практичних винаходів у роботі над вихованням мовного дихання та голосу. К.С.Станіславський, його теорія про акторську творчість як діалектичну єдність психічного і фізичного, суб’єктивно пережитого і об’єктивно вираженого.



Дикція, її роль в мистецтві сценічного мовлення

Правильна дикція як основний інструмент майстра сценічного мистецтва.

Правильність користування мовним апаратом. Дефекти мовного апарату: органічні і неорганічні.

Причини неорганічних дефектів.

Артикуляція. Її функції. Координаційна робота зовнішньої артикуляції.

Голосні, їх роль у звучанні слова. Голосні як основний провідник звуку. Артикуляція та характеристика голосних. Вимова голосних. Положення всіх органів мовного апарату при утворенні голосних звуків: І, Е, А, О, У, И. Таблиця голосних. Беззвучна артикуляція.

Приголосні звуки. Їх роль у формуванні слова. Різні класифікації приголосних (за твердістю і м’якістю, дзвінкістю і глухістю, місцем утворення). Артикуляція проривних, фрикативних, сонорних, свистячих, шиплячих приголосних у сполученні з голосними в складах, в словах, сполученнях слів, прислів’ях. Тренувальні таблиці.

Чіткість мови – гармонійне введення голосних і приголосних звуків.

Скоромовки, їх роль у роботі над дикцією. К.С. Станіславський про значення роботи зі скоромовками.

Основи нотної грамоти.

Елементи сольфеджіо як основа співу по нотах. Назва нот. Ключі. Нотний стан та розташування нот на ньому. Тривалості звуків та їх позначення.

Музичний ритм. Сильні та слабкі долі. Музичні розміри;.

Ладова система: мажор, мінор. Стійкі та нестійкі ступені ладу. Тоніка як центр ладу. Гама. Тональність.



Історія драми

Слово «театр», його походження від грецької мови, як місце для видовищ і само видовище. Слово «драма», його походження від грецької мови, як місце для видовищ і само видовище.

Виникнення грецької драми зі свят на честь бога Діоніса. Культ Діоніса – бога творчих сил природи. Культ Діоніса у VII-VI століття до нашої ери – бога вина, поезії, театру. Поява трьох жанрів – комедії, трагедії, сатиричної драми у обрядових іграх та піснях на честь Діоніса. Слова «трагедія» і «комедія» – трагос – «козел», оде – «пісень»; комедія – «комос». «Комос» - хода хмільного натовпу ряджених на сільських святах на честь Діоніса.

Епоха виникнення античного театру Греції як класичний зразок, еталон початку драматичного мистецтва. Збалансованість художніх сил, гармонія елементів і пропорцій – характерна риса класичного мистецтва Сюжети грецької трагедії і міфологія. Драматургія трагедії як відображення суспільно-політичного життя країни. Життєві мотиви стародавньої комедії.

Есхіл, Софокл, Еврипід – три грецьких поета – три етапи розвитку грецької трагедії.

Аристотель та його праця «Поетика». Розробка Аристотелем теорії трагедії, визначення якої як наслідування важливої і завершеної дії, що має певний обсяг, реалізується через дію, а не через розповідь і викликає співчуття і жах очищення (катарсис).

Перші теоретики драми - Дені Дідро, Л.-С. Мерсьє та Г.-Е. Лессінг.

Обґрунтування специфіки та значення драми для розвитку літератури і театру. Втілення в життя теоретичних положень – поява у світі, так званої, міщанської драми (Д. Дідро – «Позашлюбний син», «Батько родини»;

Л.-С. Мерсьє – «Дезертир», «Незаможний»; Г.-Е. Лессінг – «Міс Сара Сампсон», «Емілія Галотті»).

Серйозні зміни міщанської драми в західноєвропейській літературі на рубежі 18-19 століття. Зародження нового жанру — мелодрами.



Основи теорії драми
Дія як основа драматургії. Дія як єдина форма розгортання теми та затвердження ідеї. Дія - головний засіб розвитку теми в ідею.

Використання драматургією для створення власного твору загальнолітературних законів, законів музики, живопису, хореографії, архітектури.

Особливості прозової та віршованої драми. Індивідуальний стиль та мова автора. Основні поняття драматургії: задум, сюжет, фабула. Сюжет як історія зростання і становлення характерів. Вчинок та подія. Фабула. Сюжет. Інтрига.

Визначення теми і ідеї драматургічного твору. Конфлікт, над завдання, подія, дія та їх функціональна характеристика.

Елементи (структура) драматургічної дії: пролог, експозиція, зав’язка, дія, кульмінація, розв’язка як остаточне вирішення протиріч.

Три форми вирішення протиріч.

Драматична дія та драматизм. Сценарна драматургія. Особливість сценарної драматургії.

Пластична культура актора

Пластична виразність як складова загальної культури людини.

Поняття про пластичну культуру та культуру пластики актора.

Закони сценічної виразності як складова частина майстерності актора. Взаємозв’язки зовнішньої та внутрішньої технік. Внутрішній імпульс і зовнішня реакція.

Театральний образ як дія, художньо організована в часі і просторі. Дія як психофізичний процес. Поняття виразного руху. Дія як психологічний процес. Поняття виразного руху. Мізансцена як пластична форма сценічної дії. Пластичний стиль у майстерності актора.

Пластична культура актора і режисера: психічні та психофізичні якості, рухові навички. Зміст поняття „пластичність”. Поняття „сучасності” стосовно сценічної пластики. Формулювання нових жанрових різновидів у сучасному кіно та нові вимоги до пластики актора. Мистецтво пантоміми як особливий жанр зі специфічною пластичною мовою.

Пластична характеристика образу. Конкретно історичне зображення в реалістичному театрі та художня умовність. Естетичні норми в пластиці та пластична характерність. Пластична стилізація.

Рух як елемент фізичної дії. Класифікація форм руху: робочі, локомоторні, сценічні, ілюстровані, пантомімічні. Рухи основні та допоміжні. Поняття „виразного руху”. Життя людського тіла в ролі, за визначенням К. Станіславського. „Біомеханіка” Вс. Мейєрхольда.

Імпровізація в репетиційному процесі та у виставі. Пластична основа для імпровізації.

Відмінність між пластичним навиком і штампом. Шляхи і методи розвитку пластичної культури актора та режисера. Зв’язок дисципліни „Сценічний рух та пластика” з курсом „Майстерність актора” та іншими.

ЛІТЕРАТУРА:


      1. Безклубенко С. Українське кіно. Начерк історії / Безклубенко С. – К., 2001.

      2. Безклубенко С. Відеологія / Безклубенко С. – К., 2004.

      3. Брук П. Пустое пространство. Секретов нет / Брук П. – М., 2003.

      4. Горпенко В. Архітектоніка фільму : зошити 1-5 / Горпенко В. – К., 2000.

      5. Голубовский Б.Г. Наблюдение, етюд, образ / Голубовский Б.Г. – М., 2001.

      6. Гротовский Е. От Бедного театра к Искусству проводнику / Гротовский Е. – М., 2003.

      7. Довженко О.П. Твори : в 5-ти т. / Довженко О.П. – К., 1983.

      8. Доннеллан Д. Актер и мишень. – Издательский дом МКТС, 2001.

      9. Евдженіо Барба. Паперове каное. - Л.: Літопис, 2001

      10. Історія українського радянського кіно : в 3-х т. Т. 1-2. – К., 1986–1987.

      11. Митта А. Кино : между адом и раем / Митта А. – М., 2000.

      12. Немирович-Данченко В.И. Рождение театра / В.И. Немирович-Данченко. – М., 1989.

      13. Техника Чаббак. Актерское мастерство. – Эксмо, 2014.

      14. Чехов М. Об искусстве актера / Чехов М. – М., 1999.

      15. Ширман Р. Телевізійна режисура / Ширман Р. – К., 2004.

      16. Шкляревський Г. Вікно у реальність. Режисура аудіовізуальних мистецтв. – К.: Видавець Карпенко В. М., 2014.



СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

«ТЕЛЕЖУРНАЛІСТ, ДИКТОР ТА ВЕДУЧИЙ ТЕЛЕПРОГРАМ»

Теоретична частина включає базові знання з дисциплін: «Майстерність ведучого ефіру», «Основи тележурналістики», «Техніка екранного мовлення», «Майстерність актора».



Телевізійні програми як засіб реалізації суспільних комунікативних функцій телебачення

Поняття про телевізійні програми. Типи телевізійних програм: інформаційні (новини, інформаційно-розважальні, інформаційно-музичні, інформаційно-аналітичні, тележурнали) аналітично-публіцистичні (телефільми, теленариси); діалогічні (бесіди, інтерв’ю, ток-шоу); документальні (телефільми), науково-популярні; культурно-мистецькі; культурно розважальні; ігрові, шоу-програми.

Інформаційна функція: ознайомлення з подіями в країні і світі, показ новин. Регулярне отримання соціальної інформації як необхідна умова повноцінної участі глядача в сучасному житті.

Культурно-просвітницька функція – залучення аудиторії до досягнень науки і культури: показ творів мистецтва з коментарями письменників, музикантів, мистецтвознавців тощо. Телевізійні програми як спосіб долучення глядачів до загальної культури. Роль телеведучих у досягненні цієї мети.

Інтегративна (консолідуюча, об’єднуюча) функція: виявлення загальних для аудиторії загальнолюдських, загальнонаціональних, загальноєвропейських, загальноміських цінностей, обговорення шляхів розв’язання спільних проблем і протидії деструктивним, небезпечним для суспільства тенденціям. Реалізація інтегративної функції в різних типах телепрограм: публіцистичних, мистецьких, спортивних, розважальних.

Соціально-педагогічна (управлінська) функція: пряме залучення телебачення до системи адміністративного впливу на населення, до пропаганди певного способу життя з відповідними політичними і духовними цінностями. Найважливіше завдання соціально-педагогічної функції - адаптація населення до обставин життя, що змінюється. Заборона підбурювання в телепередачах поведінки, небезпечної для людини і суспільства.

Організаторська функція: телебачення ініціює громадські акції, організовує спільні дії маси людей, спонукає владу до дій.

Освітня функція: регулярні цикли дидактичного матеріалу на допомогу людям, які отримують освіту. Специфічні ознаки навчальних програм – системність, періодичність, підпорядкування навчальним програмам відповідних шкіл, коледжів, вузів. Спеціальні телеканали для навчальних передач.

Рекреативна (відновлювальна) функція: відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці.

Репортаж на телебаченні. Робота репортера

Історія виникнення професії репортера. Репортаж як інформаційна розповідь, повідомлення з місця подій під час її перебігу. Репортаж – найбільш розповсюджений дієвий провідний жанр тележурналістики.

Характеристика репортажу. Особливості репортажу на телебаченні. Репортаж на телебаченні – трансформація події у видовище, з реальними персонажами, діями і декораціями.

Принципи підготовки інформаційних репортажів. Типологічні особливості репортажів. Різновиди телерепортажів. Репортаж ряду подій. Тематичний репортаж. Постановочний репортаж. Стиль репортажу, його ознаки.

Основні вимоги репортера – добре орієнтуватися в інформаційному світі, стежити за подіями та розробляти тему сюжету, яка буде цікавою й актуальною для телеглядача.

Особливості роботи репортера і оператора з місця події та телеефірі. Сучасний репортер – автор, оператор, режисер в одній особі. Персоніфікованість у роботі репортера.



Теленовини як один з видів інформаційних телевізійних програм. Типи новинних телепрограм

Інформаційні випуски (новини) як основа програми дня на телеканалах.

Новини – інформація останньої хвилини. Телевізійні новини– оперативне повідомлення про найважливіші події, явища, ситуації політичного, економічного, культурного, суспільного життя держави та інших країн світу.

Типологічні особливості інформаційних програм (новин):

постійність виходу в ефір;

вихід в один і той же час;

присутність ведучого;

верстка новин, заставки, перебивки, рубрики;

анонс випуску - короткий огляд подій;

жанрова різноманітність.

Основні стандарти новин: оперативність, точність, повнота інформації, баланс думок, відмова від авторських коментарів та оцінок, достовірність, простота викладу. Функції новин: оповіщення, орієнтування, включення, спонукання до дії.

Різновиди інформаційних програм (новин) за характером матеріалу: загальні, тематичні, спеціальні, екстрені.

Інформаційні програми (новини)– загальні, (щоденні, поточні) різнопланові: політика, економіка, соціальні новини, новини культури, спорт, погода, реклама.

Тематичні інформаційні програми – висвітлення важливого на даний момент стану справ у тематично означеній сфері суспільного життя: сфері політики, економіки, права, промисловості, сільського господарства, торгівлі, бізнесу, транспорту, медицини; сфері сім’ї, спорту, кінематографа, телебачення, мете реології, астрології.

Спеціальні випуски новин – присвячені визначним помітним подіям: спортивним змаганням (наприклад, Олімпійським іграм), міжнародним фестивалям, кінофорумам тощо.

Екстренні новини – необхідність як найоперативнішого повідомлення про надзвичайно важливі події (наприклад, війну, відставку Президента тощо). Гість студії, прямі включення як форма оперативної подачі матеріалів у новинних програмах.



Виражальні засоби мовного спілкування

Виражальні засоби мовного спілкування: інтонація, жест, міміка, дикція, голосові дані.

Інтонація як основний спосіб вирізнення усної мови від писемної, інтонація як засіб збагачення усної мови, її увиразнення, неповторності, індивідуалізації мовленнєвих відтінків. Інтонація засіб передачі смислових і емоційних відмінностей, відображення стану і настрою того, хто говорить, його ставлення до предмета мови.

Складові поняття інтонації: темп мови, тембр, тон, паузи, мелодика голосу, логічний наголос, наголошення слова. Темп мови – ступінь швидкості вимови мовленнєвих елементів; тембр – забарвлення голосу, його колорит; тон – ступінь висоти звуку; мелодика – підвищення чи пониження тону. Мелодійне вираження слова, фрази, абзацу як засіб вираження думки. Засоби віднайдення правильної інтонації.

Встановлення контакту між телеведучим і аудиторією за допомогою ритмомелодики, темпу, тембру голосу, підвищення і пониження тону, посилення чи послаблення сили звуку, паузи. Індивідуальний мовний стиль автора-ведучого: мелодійний малюнок, довгота наголошеного голосного звука, темп вимови слова, тембр голосу. Чистота голосу, його діапазон, дикційна чіткість .

Пластика рук у кадрі. Жести як емоційне підсилення слів. Керування жестами, їхнє урізноманітнення, невимушеність, табу на безперервність жестикуляції.

Міміка як виразник внутрішнього стану ведучого під час ефірного виступу. Контакт очима, діалог поглядів, органічне мовчання – потужний невербальний акомпанемент, встановлення і визнання певного рівня соціальної взаємодії, підтримання рівня психологічної близькості. Драматична виразність паузи під час синхрону (емоційний „простір синхрону”) - одне зі свідчень важливості обраної теми.

Природа контакту телеведучого і телеглядача

Типи глядацької аудиторії залежно від домінуючої орієнтації: духовно-особистісної, професійно-функціональної, орієнтації користувача.

Основні потреби глядача: любов як найвищий вияв особистості, потреба творчості, потреба відчувати глибоке коріння, що гарантує безпеку буття, пошук об’єкта схилення, прагнення уподібнитись йому.

Специфічні особливості телевізійної аудиторії: соціально-політичні, демографічні, морально-етичні, вікові.

Психофізичний аналіз населення за: стилем життя, мораллю, звичаями, традиціями, сімейними відносинами.

Уява і „особистий” телевізійний гіпотетичний глядач. Уява як психічний процес (мислення) створення образів, предметів, ситуацій, обставин шляхом комбінацій вже відомих знань в нові форми, моделі.

Телеведучий і уявний глядач як співрозмовники. Відмінність такого спілкування від діалогу при інтерв’юванні.

Уявне звернення ведучого програми до якоїсь особи, врахування уявлення пр її індивідуальні особливості – конкретну поведінку. Внутрішній діалог з гіпотетичним глядачем як зворотній зв’язок: передбачення і сприйняття його реакцій.



Специфіка роботи телеведучого

Роль аудіовізуальних засобів масової інформації в утвердженні національної культури, вихованні морально-етичних норм.

Специфіка телебачення. Специфіка роботи телеведучого як суб’єкта масово-інформаційної діяльності: його роль і місце в становленні телебачення, зростання функціональної ролі та соціальної відповідальності телевізійної особистості в сучасних умовах.

Головні професійні якості телеведучого, диктора, тележурналіста. Діалектика формування синтетичної професії: ведучий–журналіст, журналіст–ведучий.



Методи логічної організації ефірного виступу

Ефірний виступ як різновид ораторського мистецтва. Мета ораторського мистецтва: вплив публічної промови на свідомість і почуття аудиторії. Дві форми мислення в майстерності оратора: логічне, притаманне науці, і образне, властиве мистецтву. Основні етапи ораторського мистецтва: задум і втілення. Три складові ораторської майстерності: написання промови, розучуванн і проголошення. Види ораторського мистецтва. Професійні навички і прийоми ораторської майстерності.

Телевиступ – монолог ведучого в кадрі, звертання до масової аудиторії з телеекрану, коли він є основним об’єктом показу. Принципи побудови телевиступу. Функції вступної, основної та заключної частини телевиступу. Завдання інформаційного виступу: розбудити допитливість, задовольнити запити аудиторії, дати нове уявлення про предмет.

Передумови успішного ефірного виступу: зацікавленість темою, лексичний відбір матеріалу, композиційна компресія, закон першого і останнього речення, динаміка викладу, утримання уваги глядача, дія на його почуття, залучення до роздумів, процесу співучасті, імпровізація, пошук виразних засобів впливу на кожного глядача зокрема, враховуючи специфіку телебачення. Види монологічних жанрів: усне повідомлення, виступ, коментар, звіт, огляд, роздум, сповідь.



Мова – основний виразний засіб у майстерності телеведучого

Сучасний телеведучий - носій мовної культури. Досконале володіння українською літературною мовою як основним інструментом роботи телеведучого. Відповідальне ставлення до мови – одна з найважливіших вимог до ведучого-автора: розуміння лексичного значення кожного слова, яке використовується в матеріалі, його стилістичного забарвлення, чітка побудова фраз, частини яких логічно і граматично взаємозв’язані.

Особливості телевізійної мови. Функціональні стилі телевізійної мови в залежності від типу програми: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, мова художньої літератури, розмовний стиль.

Розмовна мова та зрозумілість текстів як один з найголовніших критеріїв стилю ефірних матеріалів.

Характерні особливості розмовної мови на телебаченні: спонтанність мовлення; використання позамовних засобів (міміка, жести тощо); використання позалексичних засобів (фразовий та емфатичний наголоси, паузи, темп мовлення, ритм тощо); широке використання розмовно-побутової лексики й фразеології, лексики емоційно-експресивної; переважне використання простих речень; уживання слів-звертань, слів-речень; повтори слів.

Мова інформаційних повідомлень: лаконічна, доступна, дійова, переважає смислова компресія. Стиль матеріалу для ефіру та його відмінність від газетного стилю: уникнення граматичних прикладок, складних речень, Особливості використання цифр, абревіатур, числівників, прикметників, дієслів пасивного та активного способів.

Виражальні засоби мовного спілкування: інтонація, жест, міміка, дикція, голосові дані.

Інтонація як основний спосіб вирізнення усної мови від писемної, інтонація як засіб збагачення усної мови, її увиразнення, неповторності, індивідуалізації мовленнєвих відтінків. Інтонація засіб передачі смислових і емоційних відмінностей, відображення стану і настрою того, хто говорить, його ставлення до предмета мови.



Особистість ведучого телепрограм
Особистість на телеекрані – неповторна індивідуальність, талант, мудрість, професіоналізм, харизма. Поняття особистості. Суспільна сутність і соціальні функції особистості. Поняття про індивідуальність, її втілення в оригінальному виконанні творчих завдань, у манері поведінки, лише даній особистості притаманному стилю ведення і мовлення, стилю в одязі, самобутності.

Основні властивості телеведучого - головної дійової особи телебачення - її ціннісні орієнтири: сформована свідомість; цілеспрямованість – інтереси, переконання, соціальні установки; моральна вихованість – відповідальність у спілкуванні з мільйонною аудиторією; духовне багатство - розвинуті здібності, досконале знання професії, вміння самостійно вчитися, набувати нових знань; активність – інтегральна властивість, поєднання пізнавальної та практичної діяльності; оригінальність – самобутність ведучого, вирізнення серед оточуючих як соціальної цінності. Оригінальність як результат життєвого шляху і виховання. Оригінальність як самовиховання. Розумовий потенціал телевізійної особистості: глибина, широта, гнучкість, критичність, самостійність.

Природні та генетичні риси ведучого телепрограм: фізичні дані, здоров’я, приваблива зовнішність, приємний голос, правильна вимова, доброзичливість, почуття гумору тощо. Риси, набуті в процесі становлення індивідуальності: широка освіта, знання життя і людей; розум і винахідливість; терпіння, уява, ентузіазм; уміння працювати в колективі; скромність, що базується на вірі в себе; інтелігентність; елегантність.

Навички, набуті в процесі навчання та наполегливої роботи над собою: життєвий та журналістський досвід, світоглядна, громадянська, позиція, ерудованість та поінформованість, працелюбність, наполегливість, уміння фахово і грамотно писати і редагувати тексти, уміння працювати в колективі. Комунікабельність, уміння вести діалог і слухати. Пошук власного іміджу. Ведучий телевізійних програм – візитна картка телеканалу, його «обличчя».

Творчі амплуа телеведучого: ведучий інформаційних програм, інтерв’юер (майстер великих інтерв’ю), ведучий-модератор, шоумен. Особливості роботи ведучих в програмах різних типів: інформаційних, інформаційно-аналітичних, публіцистичних, авторських, науково-популярних, музичних, ігрових програм, ток-шоу тощо.

Позастудійна робота ведучого. Ведучий у ролі репортера як спосіб здобуття авторитету і популярності у телеглядачів. Ведучий в ролі оглядача. Роль ведучого в інформаційному мовленні: ведучий-диктор і ведучий-журналіст – історична розвідка і тенденції сучасного телемовлення. Функції телевізійного ведучого в інформаційних монотематичних та політематичних програмах. Завдання ведучого інформаційно-аналітичних програм: вплив на свідомість телеглядачів, спонукання до роздумів, формування певної думки у глядачів.

Специфіка роботи ведучого в розважальному телемовленні: музичних програмах, конкурсах, вікторинах, телеіграх тощо.

Професія телевізійного журналіста.

Роль ЗМІ в сучасному суспільстві. Світові та вітчизняні медійні тенденції. Поняття «інформаційна політика» – як система виробництва та поширення інформації. Преса: періодичні друковані видання, радіо та телебачення. Спільне та відмінне. Еволюція української журналістики. Об’єктивність та вичерпність інформації – найважчі випробування для журналістики. Впливи інформаційних процесів на розвиток суспільства.

Проблеми і тенденції розвитку сучасної тележурналістики. Історія становлення телебачення. Становлення та розвиток телебачення в Україні. Інформаційна Україна як принципово нова соціальна форма. Інтеграція у світовий простір як одна з умов становлення інформаційності.

Україна інформаційна: передумови та перспективи розвитку

Історія виникнення та розвиток засобів масової інформації. Інформаційна сучасна Україна як нова соціальна форма. Інтеграція інформаційної України у світовий інформаційний простір. Світовий комунікативний поступ як багатогранне явище. Комунікативний процес як поєднання різноманітних аспектів, де медійні є одними з провідних. Вплив комунікативних процесів на життєдіяльність людини. Технологічні канали мас-медіа як розповсюдження нових цінностей, комунікацій, систем.

Медіа-простір та радикальні зміни політичних систем та ідеологій. Роль мас-медіа у здобутті українцями незалежності. Тяжіння України до інформаційного світу як об’єктивний процес.

Інформаційне суспільство – відкрите громадське суспільство, насичене передовими технологіями та спрямоване на інтеграцію у світовий інформаційний простір.

Розвиток головних засобів масової інформації в Україні.

Закон України «Про інформацію» (1992). Сучасна національна журналістика: стан і тенденції розвитку.

Газети та електронні ЗМІ – конкуренти, партнери та незалежні колеги.

Методологічні чинники інформаційного суспільства. Зіставлення в мас-медіа протилежних поглядів як баланс суспільства.

Перспективи розвитку успішної інформаційної України – зв’язок із зовнішнім світовим впливом. Розвиток сучасної української журналістики в стилі діалогу.

Інформаційні програми на телебаченні

Інформаційна програма – частина інформаційного потоку, який постійно доповнює, збагачує та розвиває інформаційну картину світу, що відображається в контексті телемовлення.

Інформаційна програма як відображення суспільного життя, найбільш важливих та актуальних фактів, подій, явищ для задоволення потреб телевізійної аудиторії.

Перша спроба створення професійних теленовин в Україні: проект, співпраця, навчальний курс для тележурналістів. Створення нових телеканалів в незалежній Україні. Конкуренція між столичними інформаційними редакціями теленовин. Якість сучасних міжнародних новин на українських телеканалах.

Стандарти телевізійних інформаційних програм. Критерії інформаційних теленовин: оперативність, точність, достовірність, неупередженість, збалансованість, повнота, простота, логічність, відмежування коментарів від фактів, наявність шокуючих матеріалів, основні моменти верстки випусків та вибору тематики.

Якість сучасних інформаційних програм на українському телебаченні. Характеристика теленовин на загальнонаціональних каналах.

Типологічні ознаки інформаційних програм: постійне місце в сітці мовлення, постійний час, спеціальне оформлення, присутність ведучого, жанрова різноманітність, анонс випуску.

Характерні ознаки сучасних інформаційних програм на телебаченні. Специфічні та характерні ознаки новин на телебаченні. Новина як результат прийняття поспішних рішень в умовах тиску ззовні та зсередини. Новина як певна сукупність дібраних, упоряджених і втілених у відповідну форму відомостей, що стосується одиничної події, явища, процесу, що раніше не були відомі громадськості. Головні чинники новин – інтерес і важливість.

Основні вимоги до інформаційної редакції телебачення.

Аналітичні програми: види, типи та жанри даних форм

Місце і роль аналітичних програм в ефірі. Характер, особливості та жанри аналітичної публіцистики. Тематика і стиль проведення програм. Авторські програми. Спецтелепрограми.

Політичні, соціальні та економічні телепрограми. Типи і види політичних телепрограм. Політичне шоу. Політика в прямому ефірі. Ведучі та учасники політичних телепрограм.

Соціальні телепрограми. Теми, жанри, типи та види соціальних програм. Авторські програми соціальної тематики. Ведучі та їх функції.

Економічні телепрограми. Жанри, своєрідність. Огляд, репортаж, нарис, інтерв’ю як класична форма економічних телепрограм. Статистика. Ведення економічних телепрограм.

Журналіст як автор та виконавець власної телепрограми. Авторська програма як концентрація зусиль творчої телегрупи. Актуальність тематики авторських телепрограм. Авторська телепрограма і глядацька соціологія: час і місце в ефірі, рейтинги.

Коментар як форма подання оперативного аналітичного матеріалу. Телекоментар як різновид виступу в кадрі. Коментар як органічна складова іншої жанрової програми.

Огляд як жанр аналітичної публіцистики. Жанрові особливості. Предмет та мета. Види і типи.

Бесіда як тележанр аналітичної публіцистики. Вибір теми. Конфлікт та внутрішня динаміка як характерна риса бесіди.

Дискусія як тележанр. Вибір теми та предмета дискусії. Вимоги до її проведення.

Ток-шоу. Поняття, різновиди, характер і специфіка проведення. Прес-конференція як різновид інтерв’ю. Завдання ведучого прес-конференції.

Кореспонденція як жанр аналітичної публіцистики.

Аналітика як окремий вид телемовлення.

Техніка екранного мовлення

Мова в людському суспільстві як найважливіша органічна частина життя. Мова як найдосконаліший засіб спілкування та взаємодії між людьми. Багатофункціональність мови.

Найголовніші функції мови: комунікативна, номінативна, пізнавальна, емоційна, виражальна, об’єднуюча. Типологічні конструкції мовних контактів: повідомлення, словесне зображення, роздум, активація слухача та інші.

Стихія народної мови. Історичні етапи розвитку та становлення української мови. Літературна мова – фундаментальна основа мовлення ЗМІ.

Сценічна мова, професійне акторське мовлення. Основні засади професійного володіння словом.

Мова у кіно­-, телемистецтві. Слово на естраді. Сценічне слово як показник акторського професіоналізму, що визначає рівень культури кіно-, телемистецтва в цілому.

Сучасна техніка екранного мовлення як результат багаторічного розвитку в українському кіно-, телемистецтві.
Вчення К.С. Станіславського про словесну дію як методологічна основа дисципліни.

Художнє читання як мистецтво словесної дії, дії продуктивної, цілеспрямованої. Словесна дія читця як оперування поняттями та образами внутрішнього зору.

Екранне мовлення як поєднання виражальних засобів літературної мови та усної словесної дії.

Дихальна система мовного апарату

Дихальна система як стрижень мовного апарату, де основною життєвою функцією дихання є газообмін. Складові частини дихального апарату: трахея, бронхи, легені. Функція легень у дихальній системі. Діафрагма як потужний м’яз вдиху. Діафрагма та принципи її роботи в дихальній системі. Діафрагма – м’яз, що відділяє грудну ділянку від черевної – грудочеревна перегородка.

Черевний прес як антагоніст діафрагми, як міцний м’яз вдиху, його функції.

Класифікація типів дихання: змішано-діафрагматичний, черевний, грудний або реберний, ключичний.

Комбінований тип дихання як основа постановки мовного голосу, як виправданий практикою тип дихання для актора, співака, оратора, лектора.

Черевне, носове дихання. Статичне та динамічне дихання. Внутрішня мова як ефективна форма тренування дихання, її використання в дихальній гімнастиці, прологовій артикуляції, вправах з текстами.



Дикція, її роль в мистецтві сценічного мовлення

Правильна дикція як основний інструмент майстра сценічного мистецтва.

Правильність користування мовним апаратом. Дефекти мовного апарату: органічні і неорганічні.

Причини неорганічних дефектів.

Артикуляція. Її функції. Координаційна робота зовнішньої артикуляції.

Голосні, їх роль у звучанні слова. Голосні як основний провідник звуку. Артикуляція та характеристика голосних. Вимова голосних. Положення всіх органів мовного апарату при утворенні голосних звуків: І, Е, А, О, У, И. Таблиця голосних. Беззвучна артикуляція.

Приголосні звуки. Їх роль у формуванні слова. Різні класифікації приголосних (за твердістю і м’якістю, дзвінкістю і глухістю, місцем утворення). Артикуляція проривних, фрикативних, сонорних, свистячих, шиплячих приголосних у сполученні з голосними в складах, в словах, сполученнях слів, прислів’ях. Тренувальні таблиці.

Чіткість мови – гармонійне введення голосних і приголосних звуків.

Скоромовки, їх роль у роботі над дикцією. К.С. Станіславський про значення роботи зі скоромовками.

Орфоепічні норми української мови. вимова слів іншомовного походження

Стисла історія української орфоепії. Літературна норма та говір. Середньо-наддніпрянський говір – основна база фонетичної системи і артикуляції. Правила орфоепії української мови. Наголос та смисловий центр слова. Орфоепія як наука про правильну вимову звуків, звукосполучень, слів.

Місцеві говірки, територіальні діалекти із своїми лексичними, граматичними та звуковими особливостями в кожній живій національній мові.

Місцеві слова, словосполучення, граматичні форми, деякі особливі вимови звуків у різних регіонах України.

Причини орфоепічних або мовних помилок в сценічному мистецтві.

Генезис української літературної мови.

Норми літературної мови.

Властивості української літературної мови.

Роль наголосу в орфоепії. Наголос як засіб фонетичної організації слів: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені.

Словесний наголос української мови: фіксований і вільний.

Диференційна функція словесного наголосу.

Подвійний наголос у словниковому складі української мови.

Правильне наголошування слів. Види словників, принципи роботи з ними.

Семантична диференціація за допомогою наголосу частин мови: іменника, прикметника, дієслова.

Особливості та труднощі наголошування прізвищ.

Вимова слів іншомовного походження.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування для вступників на навчання за ор

Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування для вступників на навчання за окр

Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування з психології покликана перевірити знання абітурієнтів з основних психологічних курсів: «Загальна психологія»
Фахове вступне випробування з психології є важливим етапом перевірки та оцінки ступеня підготовки абітурієнта та становить особливу...
Програма фахового вступного випробування iconПрограма вступного фахового випробування
України, іноземних громадян та осіб без громадянства, при вступі на навчання для здобуття ступеня
Програма фахового вступного випробування iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди)
України, іноземних громадян та осіб без громадянства, при вступі на навчання для здобуття ступеня магістра
Програма фахового вступного випробування iconПрограма вступного випробування з української мови та літератури для вступників на навчання
Тестові завдання та програму вступного випробування розроблено викладачами кафедри філології Закарпатського угорського інституту...
Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування
...
Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування
...
Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування
...
Програма фахового вступного випробування iconПрограма фахового вступного випробування
«Художнє фотографування», «Виробництво кінофотоматеріалів І магнітних носіїв», І вступають на другий курс напряму підготовки 020203...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка