Програма факультативного курсу «письменники красноградщини»


Тема: Підсумковий урок. Створення презентації на тему «Письменники Красноградщини» Мета



Сторінка4/5
Дата конвертації07.05.2017
Розмір0,91 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5
Тема: Підсумковий урок. Створення презентації на тему

«Письменники Красноградщини»




Мета: підвести підсумки вивченого за рік, узагальнити і

систематизувати засвоєні школярами знання; розвивати

вміння давати оцінку щодо розвитку літератури рідного

краю, висловлювати власні міркування про вивчені тво-

ри, про життєвий і творчий шлях письменників- земля-

ків; формувати навички комп’ютерної грамотності;

виховувати почуття гордості за рідний край.

Обладнання: комп’ютери, друковані матеріали про життя і творчість

письменників Красноградщини.




Міжпредметні звя’зки: інформатика

Зміст і структура заняття

І. Повідомлення теми, мети. Мотивація навчальної діяльності .

1.Вступне слово вчителя.
Дорогі діти, на заняттях нашого факультативу ми познайомилися з письменниками Красноградщини, долучилися до таємниць їхнього життя та творчості, з’ясували їхню роль в українській літературі. Наші письменники- земляки несли правду про життя і проблеми не тільки красноградців, а всього українського народу. Я гадаю, що нам з вами є ким пишатися, бо письменники Краснограда стали відомими на всю Україну і прославили наше маленьке містечко . Можливо, хтось із присутніх за декілька років так само стане поетом або письменником. А сьогодні ми з вами спробуємо зберегти ту інформацію про митців нашого краю, яку ми по зернинці збирали протягом року. На нашому останньому занятті ми попрацюємо над творчим звітом.

Всі ви вже достатньо володієте комп’ютерними технологіями, тому наш звіт буде відбуватися у формі презентації, яку ми створимо за допомогою програми «PowerPoint».


2. Інструктаж учителя інформатики

3. Робота в групах

Створення презентації « Письменники Красноградщини»


Зразок (слайд №1)

Анотація
« Письменники Красноградщини»


Авторська програма факультативного курсу для учнів 9 класів
Автори: Кірієнко Наталія Іванівна, Мірча Тетяна Петрівна - учителі української мови та літератури Наталинського навчально- виховного комплексу Красноградського району Харківської області

Факультативний курс « Письменники Красноградщини» розрахований на викладання протягом навчального року у 9-ому класі, кількість годин -17, кількість годин на тиждень -0,5.

Програма охоплює період творчості письменників Красноградщини від середини XX століття до наших днів.

Основна мета курсу - залучити дітей до пошукової роботи з метою вивчення літературної спадщини письменників-земляків, формувати навички самоосвіти і компетентності, що допоможуть школярам інтегрувати у суспільство; виховувати повагу до духовних скарбів малої батьківщини.

Відповідно до задач структура цієї програми передбачає культурологічний контекст, міжпредметні зв'язки, враховує вікові особливості учнів.

Навчальний матеріал розподілено за такими рубриками:

- кількість годин, відведених на вивчення теми;


  • зміст навчального матеріалу;

  • державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів;

  • орієнтовний календарно-тематичний план

  • додатки:




  1. мистецький контекст та міжпредметні зв'язки;

  2. методичні рекомендації;

  3. навчальний посібник;

  4. допоміжні та ілюстровані матеріали;

  5. перелік літературних джерел.

Програму призначено для учителів української мови та літератури.



Література


  1. Брюховецький В.С. Сенченко Іван. Оповідання. Повісті. Спогади. – К.: Наук. думка, 1990. – 235с.

  2. Брюховецький В. С. Іван Сенченко : Літературно – критичний нарис. – К.: Радянськ. письменник, 1981. – 159с.

  3. Гнатюк М. М. Над текстом Івана Сенченка. – К.: Наук. думка, 1989. – 109 с.

  4. Килимник О., Петровський О. Письменники Радянської України: Бібліографічний довідник. – К.: - Радянськ., письменник, 1970. - 382с.

  5. Копиленко О.І. Вибрані твори: Як вони поживають. – К.: Веселка, 1987. – 205с.

  6. Копиленко О. І. Порізана парта : Оповідання. – К.: Дитвидав, 1963. – 42с.

  7. Красюк В.І. Вірші. – Красноград, 1996. – 430 с.

  8. Кудін О. І. Про Леоніда Первомайського: Спогади, статті, листи, нариси. – К.: Радянськ. письменник, 1978. – 353с.

  9. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917 - 1933. - 3-є видання. – К.: Вища шк., -2004. – 488с.

  10. Лесин В. М., Полинець О. С. Короткий словник літературознавчих термінів. – К.: Рад. школа, 1961. – 370с.

  11. Мариненко Д. Т., Рябокінь С. І., Зінченко Л, Ю. Сузір’я талантів рідного краю. – Красноград, 1997. -149 с.

  12. Первомайський Леонід. Вибрані твори у двох томах : У 2 т. – К.: Дніпро, 1978. –358 с.

  13. Сенченко І. Ю. Діамантовий берег. – К.: Веселка, 1991. - 351с.

  14. Сенченко І. Ю. Оповідання: У 1 т. – К.: - Дніпро, 1981. – 463с.

  15. Сидоренко Н. Будяк Юрій Якович. Львів, 2002.- 238с.

  16. Українська Радянська Енциклопедія: У 3 т. – К.: Вища шк.,1987. – 453с.


Додатки

Будяк Юрій Якович

Біографія

Будяк Юрій Якович народився в селі Красногірка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії у 1879 році.

Народився в сім'ї безземельного селянина, теслі (батько помер, коли майбутньому письменнику було п'ять років). З малих літ наймитував, але встигав також учитися. Після закінчення сільської школи працював у Катеринославі, відтак у Кримі, на Кавказі: був чабаном, вантажником, бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Одночасно вчився, щоб здати екстерном за гімназичний курс.

Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899—1902 роках був волонтером (спочатку рядовим, потім командував невеликим загоном бурів). Врятував від розстрілу полоненого англійського журналіста Вінстона Черчілля (згодом прем'єр-міністра Великобританії). Завдяки його допомозі потрапив до Англії, де родина Черчілля запропонувала Покосові вступити до Оксфордського університету, але на заваді стало недостатнє володіння англійською мовою.

Перш, ніж повернутися додому, відвідав Сполучені Штати Америки, потім — Францію, Італію, Туреччину. Є відомості, що бував також у Синґапурі та Єгипті.

Протягом довгого часу вчителював на селі (про це розповів у автобіографічному творі «Записки учителя 1899—1906», який від 1909 року друкувався в «Літературно-науковому вістнику», а згодом, 1912 року, вийшов окремим виданням; перекладався німецькою мовою). Обстоював навчання рідною мовою, прищеплював учням любов до української літератури, що викликало незадоволеність шкільного начальства.

Брав участь у революційних подіях 1905 року, був ув'язнений.

31912 року навчався в Київському політехнічному інституті. 1916 року вступив до Одеської школи прапорщиків, але не закінчив її через хворобу.

В період визвольних змагань обирався заступником голови білоцерківської «Просвіти», незначний час працював в апараті Центральної Ради.

В радянський час — на літературній роботі.



Літературна творчість

Друкувався з 1895 року. Крім «Літературно-наукового вісника», до революції співпрацював у періодиці: «Хлібороб», «Громадська думка», «Українська хата», «Рада», «Село», «Засів», «Бджола», «Киевская старина». Видав поетичні збірки «На полях життя» (за різними відомостями -- 1909 або 1910), «Буруни» (1910), історичні поеми «Невольниця-українка» (1907) та «Пан Базалей» (1911). За радянської влади належав до літературної організації селянських письменників «Плуг», друкувавсь у «Червоному шляху», «Плузі», «Плужанині», «Червоних квітах», «Глобусі». Написав п'єси «Під промінням Червоного Жовтня», «Жовтнева казочка» (1924), видав збірку повістей «До великої брами» (1929), але найбільше писав для юних читачів. Його твори зажили великої популярності в Україні, особливо серед дітей (перелік деяких його видань див. нижче); перекладалися російською, білоруською та іншими мовами.



Ув'язнення та кінець життя

Ще в 1922 та 1924 роках Будяка двічі заарештовували органи ЧК за звинуваченням у тому, що при нападі білих на Білу Церкву він нібито брав участь у церемонії урочистої зустрічі бандитів, проте суд його виправдав.

1 лютого 1935 року Юрій Будяк був заарештований у Києві. 28 жовтня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений на п'ять років виправних трудових таборів. В обвинувальному висновку, підготовленому уповноваженим НКВС УРСР Проскуряновим, йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційної організації, активна контрреволюційна діяльність і терористичні настрої, тісні зв'язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Пригадана йому була й короткочасна служба в апараті Центральної ради, співробітництво в українській дожовтневій пресі, яку потрактовано як націоналістичну. Покарання відбував у Карагандинському таборі НКВС, потім — в Ухті і Воркуто-Печорському таборі.

Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року, повернувся до Києва. Помер під час німецької окупації.



Інші книжки Юрія Будяка

• Маленьким діткам (1927);

• На вовка(1927);

• Стрільці-ловці (1927);

• Гриць-бешкетник(1928);

• Зозуля-регендуля (1928);

• Лелека здалека (1928);

• Загадочки-думочки (1928);

• Мак та жито (1928).

Первомайський Леонід Соломонович

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ Леонід Соломонович (1908 - 1973)

"Все своє життя він чесно завойовував право засвітитись в сузір'ї Поезії — в сузір'ї Ліри. І час підтверджує це ного високе право". (Б. Олійник "В сузір'ї Ліри").

Леонід Соломонович Первомайський (Ілля Шльомович Гуревич) народився 17 травня 1908 року в родині ремісника-палітурника в місті Костянтинограді (тепер Красноград) на Полтавщині, Тут і пройшли його дитинство і юність. Грамоти Ілля навчився дуже рано з розрізних абеток для шкіл, які виготовлялися в батьковій майстерні. Учився скрізь потроху: в початковій школі, в міській чоловічій гімназії і в трудовій семирічці. Багато й жадібно читав — ця пристрасть залишилась у нього на все життя, і саме завдяки читанню він, формально більш ні в яких школах не навчаючись, самотужки здобув ґрунтівну освіту. (Обізнаність Первомайського з світовою літературою і фольклором часом дивувала навіть спеціалістів).

Працювати майбутній поет почав з шістнадцяти років: спочатку на цукроварні, потім у Зачепилівці завідував бібліотекою і хатою-читальнею. У 1925 році він переїхав на життя до міста Лубни. Робота в газеті "Червона Лубенщина" прилучила його майже до всіх жанрів газетної прози й поезії. Вже в 1926 році молодий поет переїздить до Харкова і працює тут в редакції дитячого журналу "Червоні квіти", стає членом літературного об'єднання "Молодняк".

З 1926 по 1928 рік вийшло десять окремих видань його оповідань та повістей. Перша книжка віршів "Терпкі яблука" вийшла у 1929 році. Леонід Соломонович з любов'ю пише про рідне місто: Я хочу бути терпким, як яблуко, зелене яблуко з твоїх садів, Червоноградщино, де я блукав. Це при дорогах я сидів. Тече річка, два миє береги, Два має береги— одним садам... Краси твоєї ні за Америки, Ні за Австралії я не віддам.

У літературу Леонід Первомайський увійшов стрімко. Така ж була і його натура -енергійна, запальна, чуйна до покликів часу. Письменник Л. М. Новиченко бачить в творчому розвитку поета три періоди:

"Перший — це строго кажучи, період намацування власного творчого шляху, період шукань — уже не зовсім учня, але ще й не майстра. Не учня — тому, що і в своїх ранніх поезіях Первомайський виявляв неабияку віршову вмілість і досить широкий літературний кругозір. Не майстра — тому, що варто порівняти перші його збірки — ті ж "Терпкі яблука", "З фронту", "Героїчні балади", "Моя весела молодість" і навіть дуже хваленій того часу "Пролог до гори" (1933) з "Новою лірикою" (1937) і особливо, де поет виступає справжнім майстром, а де — підмайстром, чи, може, півмайстром.

Другий період умовно можна вкласти в рамки двох десятиріч — від другої половини 30-х років до кінця 50-х. Він охоплює і передвоєнні роки, коли поет дійшов "свого зросту і сили" і славну сторінку в творчій біографії Первомайського, — його вірші часів Великої Вітчизняної війни, і повоєнне десятиріччя, коли його творчість знала і піднесення, й певні спади.

І є підстави окремо виділити час від початку 60-х років до кінця життя поетового (помер 1973 р.), коли були створені роман "Дикий мед" і книги віршів "Спомин про блискавку", "Уроки поезії", "Древо пізнання", "Вчора і завтра" (опубліковано посмертно в 1974 році) — час досягнутого творчого синтезу, час нового плідного заглиблення поета в життя і — через власну душу — в душі своїх сучасників".

В роки Великої Вітчизняної війни Первомайський працював військовим кореспондентом газети "Правда". За збірки віршів "День народження" і "Земля" поет удостоєний Державної премії СРСР.

Героїку війни поет відтворив у філософському романі "Дикий мед". Цей роман екранізований.

Леонід Соломонович виступав як літературний критик, теоретик поезії і перекладач. Він переклав на українську мову твори Лєрмонтова, Маяковського, Гейне, Війона, Петефі, Фучика, Нізамі, балади слов'янських та інших народів світу.

За участь у Великій Вітчизняній війні поет нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни першого ступеня і медалями.

Дочка Первомайського Сусанна Пархомовська передала Красноградському краєзнавчому музею ордени і робочий кабінет батька. У Краснограді на будинку, в якому народився поет, встановлена меморіальна дошка. 17 травня 1978 року красноградці урочисто відзначили 70-річчя від дня народження видатного земляка. В урочистих зборах взяли участь письменники з Харкова, Києва і Москви.

У Москві ювілей Леоніда Соломоновича Первомайського відзначався 23 травня 1978 року. На урочисті збори прибули літератори з усіх республік СРСР. Така честь була надана і директору Красноградського краєзнавчого музею. Виступаючі на урочистих зборах називали Л. С. Первомайського класиком української літератури. Твори поета звучали на всіх мовах народів СРСР. Добрим словом згадували Леоніда Соломоновича І. С. Козловський, кіноактор і режисер Олексій Баталов, Савва Голованівський і багато інших. Степан Олійник розповів, що солдати у роки війни чин поета Первомайського ставили вище генерала: "Мне чин и повыше встречался... поэт майор Леонид Первомайский!" — говорить солдатам бравий старшина.

Леонід Первомайський був надзвичайно вимогливим до кожного слова своїх творів: "Кожен раз, коли я сідаю до столу, мені здається, що я ще нічого не написав, що все треба починати заново, а чистий лист паперу здається мені великим полем, яке треба виорати і засіяти...".

Ім'я Леоніда Соломоновича Первомайського занесено в енциклопедію світової літератури.


Іван Юхимович Сенченко

Біографія

Іван Сенченко народився на межі Полтавщини й Слобожанщини — в селі Наталине, що розташувалося поблизу Костянтинограда (від 1922 року — Красноград). Іванів батько, не маючи землі, змушений був працювати і чорноробом, і хористом, і садівником, і крамарем, і церковним регентом.

Іван спочатку навчався в Костянтиноградському чотирикласному училищі, яке закінчив 1916 року. Вчився він добре, тому батько з усіх сил прагнув віддати хлопця до гімназії. Однак таким планам не судилося здійснитися, адже річна плата за навчання в гімназії становила 80 карбованців, а Юхим Сенченко за рік стільки заробити не міг.

У 1916—1920 роках Іван навчався в учительській семінарії. У студентські роки приятелював із майбутнім письменником Олександром Копиленком — уродженцям Костянтинограда. Літературним зацікавленням хлопців значною мірою сприяли роздуми над прочитаними книгами та суперечки при їх обговоренні.

1920 року Сенченко вчителював у рідному селі, потім був інструктором позашкільної освіти в Костянтинограді. 1921 року, переїхавши до Харкова — тодішньої столиці України, працював продавцем у книгарні, бібліотекарем, учителем української мови у робітничому гуртку. Водночас від 1921 року друкувався в газетах і журналах: «Селянська правда», «Вісті», «Студент революції», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетарій», «Шляхи мистецтва» та інших, довкола яких гуртувалася літературна молодь.

Належав до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ (1925—1928).

У 1924—1928 роках Сенченко навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти (так тоді називався Харківський університет), де викладав Олександр Іванович Біленький.

Від серпня 1926 року Сенченко працював у журналах «Вапліте», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт», обіймаючи посаду відповідального секретаря.

Від жовтня 1941 року Сенченко перебував в евакуації в Алма-Атинській області, вчителював у селі. 1943 року його викликали до Москви й запропонували посаду відповідального секретаря журналу «Україна», де він працював після переведення до Харкова, а згодом — до Києва.

Цілому ряду українських літераторів, які належать до різних поколінь, Сенченко допоміг у пошуку власного слова. Серед них — Олександр Копиленко, Юрій Смолич, Терень Масенко, які з вдячністю згадували його повчальні уроки. Рукописи багатьох молодих письменників у 1950—1960-ті роки пройшли через руки та вимогливо-доброзичливу оцінку Сенченка-редактора.

Іван Юхимович прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород і не сидів у президіях. Ім'я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами. Втім, прониклива любов до людини, яка вела митця протягом усього творчого життя, у поєднанні з високою майстерністю й вимогливістю до себе зумовлюють неперехідну цінність його творчої спадщини в скарбниці української культури.

Івана Сенченка поховано на Байковому кладовищі (дільниця № 20). На могилі спільний із дружиною — доктором історичних наук Оленою Станіславівною Компан — пам'ятник. Це прямокутна стела із сірого граніту, на якій два керамічні портрети овальної форми й напис: «Письменник Іван Сенченко. 1901—1975. Історик Олена Компан. 1916—1986».



Літературна діяльність

Учнівство

Першими творами Івана Сенченка були вірші, проте шлях у літературі, за власним визнанням, він почав з оповідання «Чорноземні сили» (1922). Декілька його ліричних віршів, газетних нарисів та етюдів були лише своєрідним підготовчим етапом на шляху до серйозної роботи над новелами.

Продовжуючи розвивати традиції малої прози в українській літературі, використовуючи матеріал тогочасної дійсності, а пізніше й історичні сюжети, Сенченко спирався на багатий досвід своїх попередників, зокрема таких видатних письменників, представників вітчизняної та зарубіжної класики, як Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Іван Нечуй-Левицький, Микола Гоголь, Лев Толстой, Антон Чехов, Анатоль Франс, Оноре де Бальзак, Генріх Гейне, Мігель Сервантес. Неодноразово зауважував, що письменник мусить порушувати важливі проблеми.

Юнак з головою поринув у «бадьору» роботу щойно заснованої літературної організації «Плуг». Він був членом ініціативної групи, входив до складу бюро «Плуга». Проте принципової програми не мав. Свідченням цього стала його участь у журналі пролеткультівців «Зори грядущого», а пізніше — вступ до «Гарту» без виходу з «Плуга», виключення з «Гарту», вихід з «Плуга», вступ у серпні 1926 року до ВАПЛІТЕ. Ця «організована метушня» була зовнішнім виявом самоневдоволення, пошуку власного шляху в літературі.

У 1924—1925 роках Сенченко надрукував низку творів, у яких відійшов від умоглядних схем, навіяних бурхливими подіями громадянської війни, намагався глибше осмислити життєвий матеріал, відомий йому достеменно. Книжки «Петля», «Інженери», «Оповідання» (1925) завершували учнівський період творчості. Натомість з'явилися пластичність у розробці сюжету, забарвленість розповіді ліричною тональністю.

Червоноградський цикл

Поїздки з Харкова додому та у Красноград допомогли письменникові зібрати матеріал для «червоноградського» циклу, започаткованого 1926 року повістю для юних читачів «Паровий млин». У центрі його — разючі зміни на селі у середині 1920-х, що відбулися завдяки НЕПу, переплетіння різноманітних складних соціальних процесів.

Тоді ж з'явилися оповідання «У золотому закуті», «Історія однієї кар'єри» (1926), а згодом повісті «Подорож до Червонограда» (1927), «Червоноградські портрети» (1928), «Фесько Андибер»(1929).

Сенченкові вдалося змалювати ще ніким до нього не розроблені в українській літературі образи пронирливих новонароджених ділків, охоплених гарячковим нарощуванням капіталу шляхом всіляких махінацій. Однак ці твори, особливо два останніх, було піддано несправедливій критиці. Сенченку, зокрема, приписували ідеалізацію куркуля (портрети «Михайло Кішка-Самійло», «Григорій Хведорович Головатий»).

Образ трудівника у «Фесько Андибер» не став життєво переконливим. Автор свідомо зробив наголос на зовнішній героїзації образу, йдучи за поширеними тоді ідеологізованими схемами, а не за реальними обставинами. Тут виявилося й бажання нарешті «догодити» критиці, й недовіра до власного досвіду.

На багато років робота письменника над циклом припинилася, хоча у деяких написаних пізніше творах («Іван Чорногорець», 1930; «Порфирій Мартинович», 1940) трапляється «червоноградський» матеріал.



Розширення горизонтів

У 1920-х роках Сенченко видав кілька збірок, найповнішою з яких була «Дубові Гряди» (1927, друге видання -- 1929). Тоді ж він остаточно утвердився і як дитячий письменник.

1927 року в журналі «Червоні квіти» було надруковано повість «Безпритульні».

1928 року Сенченка захопили мандрівки по Маріупольщині, вивчення життя цього краю. Він мріяв написати книжку оповідань «Моря та узбережжя», кілька творів з якої було надруковано у журналі «Всесвіт» та альманасі «Авангард». Проте цей задум залишився нездійсненим.

1929 року вийшла друком книжка нарисів Сенченка «По єврейських колоніях Криворіжжя та Херсонщини». Від грудня 1928 року до лютий 1930 року письменник працював над твором нового для нього жанру — кіноповістю «Комуна».

У квітні 1930 року Сенченко разом із делегацією письменників України побував на Турксибі з нагоди його відкриття. На основі отриманих вражень з'явилися подорожні нотатки «Гіганти пустель» (1932) — своєрідні роздуми про минуле, сучасне й майбутнє краю.



Виробничі романи

Невдовзі побачив світ перший «виробничий» роман Сенченка — «Металісти» (1932). У ньому письменник підійшов до виробничої тематики неординарно, як на ті часи. Коли значна кількість авторів приділяла увагу лише виробничим процесам і конфліктам, що виникали під час роботи, Сенченко показав головного героя не тільки на заводі, але й у побуті. Роман виявився досить свіжим і навіть несподіваним явищем серед зливи творів-близнюків.

Після «Металістів» Сенченко знову звернувся до життя села, зокрема у «Повісті про Клима» (1933), написаній своєрідними «кадровими» сценками, у стилі кіноповіствування.

На початку 1933 року письменник вирушив у нову подорож — на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Внаслідок того народилася книжка «Право на героїзм» (1934) про в'язнів-будівників.

1934 року Сенченко створив своєрідну книгу «спогадів» — розповідь політв'язня часів революції 1905 року — «За ґратами». Того ж року написав образок з робітничого фольклору «Випадок на старій Юзівці», надрукований лише 1971 року.

1936 року побачила світ (створена ще 1933 року) історична повість з життя Франції 11 століття «Чорна брама», яка мала схвальні відгуки критики. Новим успіхом письменника стала повість для дітей «Руді вовки» (1936), де він захоплююче розповів про наших предків-слов'ян.

Ще один «виробничий» роман «Напередодні», присвячений історії виникнення Луганського паровозобудівного заводу, був написаний 1938 року. Сам письменник критично поставився до власного твору, зауважуючи, що «матеріал гарячий, міцний потонув у міркуваннях, сказати б, енциклопедичного характеру». Проте йому вдалося відійти від узвичаєних стереотипів й показати читачеві насамперед людину, як і в романі «Металісти». Вульгарно-соціологічна критика немилосердно доймала автора за це.

Сенченко відчував, що широка, розлога епічна оповідь йому не вдавалася. 1 звернення до жанру роману великою мірою визначалося обставинами літературної ситуації, установкою на створення узагальненого образу героя, на епічну оповідь, що запанувала у другій половині 30-х років. У багатьох критичних статтях того часу робилися спроби довести невідповідність духові епохи самого жанру оповідання. Проте саме життя довело штучність таких концепцій, і вже 1940 року, після досить тривалої перерви, в українській літературі з'явився майже десяток збірників оригінальної малої прози, і серед них -книжка Івана Сенченка «Новели», що стала помітною віхою на творчому шляху письменника. У короткому прозовому жанрі він «зазвучав» якнайкраще. Збірка, в основному, була схвально сприйнята і читачем, і критикою.

Трохи раніше, 1939 року, Сенченко написав оповідання «Діоген», у якому виразно відчутне письменницьке проникнення у внутрішній світ людини. «Діоген» з'явився як заперечення пласкості поширеного тоді заідеологізованого письма, вимушену данину якому віддав і автор.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу «Літературна мозаїка»
Програма факультативного курсу «Світова дитяча література» базується на результатах сучасних психолого-педагогічних та методичних...
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу Літературне краєзнавство (Зарубіжні письменники І Україна) Пояснювальна записка
Заняття допоможуть глибше простежити взаємозв’язки та взаємовпливи, зробити зрозумілішими витоки запозичень у різних національних...
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу
«Феномен Тараса Шевченка у культ урному і гуманітарному просторі України і світу»
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу «Сучасне франкознавство»
Франкознавство – самостійна дисципліна гуманітарної науки, галузь українського літературознавства
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу для 10-11 класів філологічного, суспільно-гуманітарного та художньо-естетичного профілів
Укладач: Володимир Терехов, заступник директора з навчально-виховної роботи Державного ліцею м. Білої Церкви, учитель-методист
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу «Пізнаємо Україну»
Зростаючі потреби у спілкуванні та співпраці між країнами І людьми з різними мовами та культурними традиціями, процес оновлення освітньої...
Програма факультативного курсу «письменники красноградщини» iconПрограма факультативного курсу для учнів 9 класу
Дев’ятикласники зараз знаходяться перед вибором майбутньої професії, саме тепер їм стануть у пригоді позитивні приклади життя І наукової...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка