Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"



Сторінка1/7
Дата конвертації10.04.2018
Розмір1,01 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5   6   7

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ

ПРОГРАМА


КОМПЛЕКСНОГО ФАХОВОГО ВИПРОБУВАННЯ
при вступі на навчання

за програмами освітнього ступеня

"МАГІСТР"

за спеціальністю

021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво»


Затверджено

на засіданні

Вченої Ради факультету

протокол № 7

від 23 лютого 2018 р.

в.о.декана _____ Гончарук С.М.

Київ 2018


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
На даний освітній рівень приймаються особи, які мають базову вищу освіту за напрямом підготовки 6.020203 «Кіно, - телемистецтво», кваліфікація «Бакалавр кіно, -телемистецтва», 6.020210 «Фотомистецтво», кваліфікація «Бакалавр фотомистецтва» особи, які здобули освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво», а також особи, які мають право вступати на даний освітній рівень на основі ступеня бакалавра та освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, здобутого за іншою спеціальністю (напрямом підготовки), в разі успішного проходження додаткових вступних випробувань, що передують іспиту з іноземної мови та комплексному іспиту з фаху.

Комплексний іспит з фаху проводяться у формі тестування, що спрямоване на виявлення рівня теоретичних знань з професійно-орієнтовних дисциплін, необхідних для виконання виробничих функцій, а саме:



  1. Філософія

  2. Історія театру.

  3. Українська та зарубіжна література.

  4. Історія образотворчого мистецтва.

  5. Історія кіно і телебачення.

  6. Телевізійна комунікація.


ФІЛОСОФІЯ
Особливості філософського знання. Філософія як наука, як світогляд, як рефлексія суб’єкта над першоосновами буття

Особливість філософії як науки. Виникнення філософії на Сході, поява на Заході у якості раціонального знання. Поняття світогляду.

Будова філософії, її термінологічний апарат. Структурні підрозділи філософії: онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика. Світоглядно-методологічні принципи філософії на сучасному етапі її прочитання. Людиноцентризм та культуроцентризм філософського знання. Місце історико-філософської проблематики у загальному спектрі філософських проблем. Порівняльні характеристики філософії, релігії, мистецтва.
Парадигми філософування. Захід та Схід.

Східна філософія. Індія. Китай.

Поняття парадигми. Схід та захід як дві парадигми філософії та культури. Їх особливості у порівнянні. Загальні риси філософії Стародавнього Сходу.

Особливості стародавньої індійської філософії. Особливості стародавньої китайської філософії. Порівняльний аналіз індійської та китайської філософії.

Класична та посткласична філософські парадигми. Некласична філософія як антитеза класичному мисленню. Перехід від класичної до посткласичної філософії на рубежі XIX–XX ст. Сучасна світова філософія: основні тенденції та характерні особливості. Пошук нестандартних парадигм. Основні засади некласичної світоглядної парадигми. Її прояв у сучасній культурі, втілення в світоглядних засадах сучасного світу.


Історія становлення та розвитку класичної філософії. Філософія Античності. Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу.

Причини виникнення філософії у Античному світі. Школи та напрямки філософії цього періоду, їх основні поняття та представники. Тенденції філософування у Античну добу. Постаті Сократа, Платона, Аристотеля. Медієвістика як наука, що вивчає середньовіччя. Дуалізм епохи. Періоди становлення та розвитку: представники та проблеми патристики та схоластики. Ідеї та твори А. Августина та Т. Аквінського. Містика у Середньовіччі як частина алхімії. Людиноцентричне переорієнтування філософії у добу Відродження. Особливості гуманізму як культурного руху, його представники, суть ідеології гуманізму. «Християнський гуманізм» Е. Роттердамського, «Утопічний соціалізм» Т. Мора. Реформація як продовження настанов Відродження у царині релігійного життя. Поява протестантизму як її наслідок. Загальні риси філософії Нового часу у контексті формування нею основних світоглядних засад класичного світобачення. Емпіризм та раціоналізм як два напрямки та дві національні школи цього часу. Проблема субстанції. Просвітництво, його представники та їх ідеї. Філософія Німецької класики як апогей філософії класичного зразка. Спадкоємність ідей її представників. Категоричний імператив як основний закон моралі у Канта, філософія суб’єкта у Фіхте, філософія природи Шеллінга, еволюція духу Гегеля, діалектика як форма розвитку та спосіб існування світу. Філософія марксизму як завершальний етап розвитку німецької класики, спрямування її тематики у соціальне русло. Основні світоглядні принципи класичної філософії.



Особливості переходу від класичного до некласичного філософствування. Основні напрямки сучасної філософії

Перехід від класичної до посткласичної філософії на рубежі XIX–XX ст. Основні засади некласичного світобачення, його онтологічні, гносеологічні, культурологічні параметри. Філософський ірраціоналізм як умонастрій і філософський напрям. «Філософія життя» і її різновиди. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм. Структуралізм. Саєнтизм. Прагматизм. Л. Вітгенштейн, Карнап, Нейрат, представники Львівсько-варшавської школи. Екзистенційна філософія: С. К’єркегор, М. Хайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, Ж.-П. Сартр. Психоаналіз З. Фрейда та переосмислення ідей класичного психоаналізу. Архетипи несвідомого – К.-Г. Юнг, «соціальний характер» та «соціальне» несвідоме – Е. Фромм. Герменевтика та феноменологія в XX ст., її представники. Філософська система М. Гайдеггера. Філософська антропологія, філософія культури. Їх представники, їх твори та ідеї, викладені в них. Діалогова форма існування сучасної філософії, наявність у ній різних філософських шкіл.


Особливості української філософії.

Українська філософія як складова світового філософського процесу. Стародавній народний світогляд як підґрунтя та чинник української філософії. Складові української філософії: академічна чи професійна філософія, буттєва (філософія серця), філософія української ідеї. Три періоди розвитку української філософії: києво-руський чи християнський (XI–XV ст.); гетьманський чи бароковий (XVI–XVIII ст.); романтичний чи період української ідеї (XIX–XX ст.). Типи філософування, що склалися протягом цього часу (християнський, бароковий, романтичний). Представники української філософської думки, їх ідеї. Філософія серця як витвір української філософії. Український Сократ – Г. Сковорода. Києво-Могилянська Академія як осереддя розвитку філософії України. Ідеї її викладачів того часу. П. Юркевич. Філософія київської релігійно-філософської школи. Національна ідея і її теоретики. Костомаров, Франко, Драгоманов, Донцов, Липа, Хвильовий та ін. Становлення української національної ідеї: кирило-мефодіївський, громадівський та період національного радикалізму. Підходи до її тлумачення нині.


Онтологія як філософське вчення про буття.

Метафізика як: вчення про сутнє (онтологія), про сутність світу (космологія), про людину (антропологія), про існування та сутність Бога (теологія). Онтологія як складова метафізики. Буття, сутнє, сутність – основні онтологічні категорії. Онтологічні моделі світу: міфологічні, релігійні, наукові (філософські). Філософські традиції розуміння буття. Субстанційний підхід: моністичні уявлення матеріалістичної традиції філософування (Фалес, Демокрит, Гоббс, Фейєрбах, Маркс тощо) та ідеалістичної (Платон, Берклі, Гегель тощо). Плюралістичні субстанційні системи: філософія Декарта, Лейбніца, деїзм. Несубстанційні онтологічні концепції: Піфагор, представники філософії життя (Бергсон, Шопенгауер, Ніцше); феноменології (Гуссерль, Хайдеггер). Філософські уявлення про облаштування буття: ієрархічні чи субординативні (Геракліт, Фейєрбах) та ліберальні, неієрархічні (Шелер, Шарден); ессенціальне бачення онтології (Платон, Аристотель, Гегель, Маркс) та екзистенційне її розуміння (Хайдеггер). Буття як запитання, можливість, імовірність, потенційність, незавершеність і відкритість.


Людина як предмет філософського аналізу (антропологія).

Існування людини у відповідності із світобудовою. Істинне буття людини як «вихід за межі», подолання речовості, «прорив» (Гайдеггер). Відкритість як характеристика істинного буття людини. Неістинне буття людини як безособове, невизначене, занурене в світ речей існування. Буття людини як оклик істини буття. Людина як «пастух і сусід буття» (Гайдеггер). «Лист про гуманізм» М. Гайдеггера.

Способи людської буттєвості. Діяльність. Комунікація. Екзистенція. Споглядання. Їх визначення та способи втілення. Смисложиттєві пошуки як стержень самовизначення людини. Потреба як двигун її активності. Антропологія як вчення про людину, її сутність і природу. Проблема людського начала. Її вирішення у міфології, релігії та філософії (теорії еволюціонізму, космізму, трудова, психоаналітична теорії). Історичний розвиток уявлень про людину. Особистісне та соціальне життя людини. Людина як істота духовна. Дух, душа, духовність. Антропологія як течія сучасної філософії, три її напрямки за їх головними ціннісними орієнтирами: «божественний» (М. Шелер, Т. де Шарден); «людський» (О.-і-Гассет, Г. Плеснер); «тваринний» (А. Гелен). Формування людиноцентричної свідомості, гіперактивістського синдрому в рамках класичної моделі світу. Критична оцінка людиноцентризму в сучасній філософії (Ніцше, Гайдеггер і ін.), «Благоговіння перед життям» (Швейцер). Основні положення концепції нового гуманізму.
Людина і суспільство. Суспільство, його будова та типи (соціальна філософія). Проблеми історії та прогресу. Філософія глобальних проблем (філософія історії).

Особистісне та соціальне в житті людини. Типи соціального зв’язку: община, корпорація, мануфактура, кооперація, колектив, ринок, комюнітарність.

Суспільство як індивідне утворення та система. Функціональний, аксіологічний та антропологічний підходи до вивчення суспільства. Складові суспільства. Соціальна структура. Соціальна система. Стратифікація суспільства. Елітарні та егалітарні суспільства. Теорія соціальної мобільності. Наявність «ліфта» у суспільстві. Процес соціологізації сучасного індивіда. Типи суспільств у сучасній науці. Доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Відкрите та закрите суспільство (Бергсон). Провідні філософи соціальної філософії, їх твори та ідеї. (Вебер, Парсон, Луман, Хабермас та ін.). Соціальна філософія як частина філософії історії. Дві стратегії у вивченні історії: наукоцентрична чи сциєнтична. Прогресистський та регресистський підходи. Постава глобальних проблем, їх класифікація. Філософія глобальних проблем. Проблеми і перспективи сучасної цивілізації: політичні, наукові, релігійні, філософські пошуки виходу з кризи.
Проблеми істини, пізнання, мислення. Наука, її будова та розвиток (гносеологія).

Гносеологія як розділ філософії. Свідомість. Мислення. Мова як засіб мислення. Мова та мовлення. Пізнання. Категорії та . Види пізнання. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнання. Методи пізнання: загальнонаукові (спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, діалектика) та конкретно наукові. Методи гуманітарних наук (метод індивідуалізації, герменевтичний метод, метод феноменологічної редукції, верифікації, фальсифікації і ін.). Основні гносеологічні позиції: агностицизм, скептицизм, релятивізм, абсолютизм. Проблема істини. Основні теорії істини: теорія відповідності (чи кореспонденції) (Аристотель, Юм, Рассел, неопозитивізм); теорія когерентності (узгодженості) мислення з самим собою (Кант); теорії про істину як про властивість чогось: ідеальних об'єктів (Платон, Августина), певних станів людини (екзистенціалізм). Істина як процес та результат. Конкретність та відкритість істини. Абсолютність та відносність. Критерії істини. Істина і правда. Істина і заблудження. Криза картезіанської епістемології. Плюралізація фундаментальних гносеологічних припущень. Постмодерністська пізнавальна парадигма. Знання як результат пізнання. Види знань: побутове чи повсякденне, позанаукове, наукове, загальне чи філософське. Езотеричне знання. Наука як сума отриманих знань. Структура науки: основи, закони та методи, категорії та поняття, теорії, ідеї. Логіка наукового дослідження, його етапи. Відповідальність науковця за власні відкриття.


Етична спрямованість філософського знання. Етика як філософська дисципліна. Мораль та моральність

Етика як практична філософія. Постава етики як смислового центру філософії за часів античності. Аристотель про поділ філософського знання на теоретичну, практичну (етика), поетичну (естетика) філософію. Істина, Добро, Краса як триєдина єдність. Домінанта етичних цінностей на сучасному етапі прочитання філософського знання. Переосмислення предмета етики в контексті філософії постмодерну. Множинність, відкритість, поліфонія етики. Мораль як предмет вивчення етики. Імперативність, оцінюваність, відношення до дійсності, протиставленість добра і зла як компоненти, складники моралі. Класифікація філософсько-етичних концепцій моралі: за розумінням джерела моралі, за інтерпретацією ідеала, за розумінням природи моралі, за взаємовідношенням моралі та соціальності. Мораль та моральність. Структура моралі: моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Визначення та характеристики добра. Абсолютне та відносне добро. Характеристики зла та його різновиди: космічне, соціальне, людське. Субстанційне та несубстанційне розуміння зла.


Естетика в системі гуманітарних наук.

прекрасне як ідея та характеристика. Творчість

Естетика в системі філософських наук. Історія її виникнення, особливості сучасного прочитання. Аксіологія. Відносні та абсолютні цінності. Краса як принцип світобудови та спосіб його існування. Прекрасне як ідея та характеристика. Взаємозв’язок прекрасного та потворного. Структура естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії. Філософський та психологічний аспект вивчення творчості. Специфіка творчого процесу в мистецтві. Становлення і розвиток художніх здібностей людини. Вивчення проблем мистецтва. Види мистецтва. Сучасні теорії мистецтва. Мімесис. Катарсис. Художні напрямки в мистецтві ХХ ст. Модерн і постмодерн.




РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна

  1. Бичко І. В. Філософія: підручник для студ. вищих закладів освіти / І. В. Бичко, І. В. Бойченко, М. І. Бойченко та ін. – 2-ге вид., стер. – К.: Либідь, 2002. – 406 с.

  2. Горак Г. І. Філософія: курс лекцій / Г. І. Горак. – К.: Вілбор, 1997. – 272 с.

  3. Горський В. С. Історія української філософії / В. С. Горський. – К.: Наукова думка, 1996. – 286 с.

  4. Данильян О. Т. Філософія / О. Т. Данильян, В. М. Тарасенко. – К., 2011.

  5. Естетика: підручник для студентів гуманітарних спец. вищих навч. закладів / за ред. Л. Т. Левчука. – К.: Вища школа, 2000. – 399 с.

  6. История философии в кратком изложении / пер. с чеш. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991. – 590 с.

  7. Історія української філософії: підручник. – Академвидав, 2008. – 624 с.

  8. Історія філософії: підручник / В. І. Ярошовець, І. В. Бичко, В. А. Бугров та ін. – К.: Парапан, 2002. – 774 с.

  9. Кириленко К. Філософія: наука і культура. Мультидисциплінарний навчальний посібник. – К., 2014. – 216 с.

  10. Лузан А. О. Вступ до філософії: навч. посібник / А. О. Лузан. – К.: ЦУЛ, 2012. – 136 с.

  11. Малахов В. А.Малахов, Віктор Арон Етика: курс лекцій: навч. посібник / В. А. Малахов. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.

  12. Надольний І. Ф. Філософія: навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закладів / І. Ф. Надольний; за ред. І. Ф. Надольного. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001.– 457 с.

  13. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный дом, 2003. – 1280 с.

  14. Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: навч. посібник / І. В. Огородник, В. В. Огородник. – К.: Вища школа, 1999. – 543 с.

  15. Петрушенко В. А. Філософія: навч. посібник / В. А. Петрушенко. – Львів: Новий світ, 2011.

  16. Петрушенко В. Л. Філософія: навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти 3-4 рівнів акредитації / В. Л. Петрушенко. – 3-тє вид., перероб. і допов. – Львів: Магнолія плюс, 2005. – 506 с.

  17. Причепій Є. М. Філософія: підручник / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Черкаль. – 3-тє вид., стер. – К.: Академвидав, 2009. – 592 с.

  18. Современная западная философия: словарь / Сост.: В. С. Малахов, В. П. Филатов. – М.: Политиздат, 1991. – 414 с.

  19. Философия культуры. Становление и развитие. – СПб.: Издательство «Лань», 1998. – 448 с.

  20. Философский энциклопедический словарь / редкол.: А. А. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 815 с.

  21. Філософія як історія філософії: підручник / за заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 648 с.

  22. Эстетика: словарь / под общ. ред. А. А. Беляева и др. – М.: Политиздат, 1989. – 447 с.

  23. Этика: энциклопедический словарь / под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова. – М.: Гардарики, 2001. – 671 с.

  24. Ящук Т. І. Філософія історії: курс лекцій: навч. посібник / Т. І. Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.



ІСТОРІЯ ТЕАТРУ
Античний театр

Народні джерела театрального мистецтва. Виникнення грецької драми й театру з сільських свят на честь бога Діоніса. Героїчні трагедії Есхіла, їх філософський зміст. Підвищення інтересу до людської особи й етична проблематика трагедій Софокла. Психологізм і проблематика трагедій Еврипіда. Політична сатира Аристофана. Театральна вистава в стародавній Греції. Облаштування театру. Актори. Глядачі. Театр стародавнього Риму. Побутова комедія Плавта і Теренція. Драматургія Сенеки.


Театр епохи Середньовіччя

Народні джерела середньовічного театру-ігри, обряди і свята. Гістріони та їх роль у формуванні європейського театру (ІХ–ХІІІ ст.). Гістріони як виразники стихійного бунтарства народних мас. Переслідування їх церквою.

Панування в епоху феодалізму церковного театру. Еволюція релігійної драми від літургічної драми до містерії.

Зростання міської (бюргерської) культури і розвиток міраклю, містерії, мораліте.

Міракль – драматизація легенд про святих.

Містерія – церковний жанр середньовічного релігійного театру (ХV–ХVІ ст.).

Мораліте – повчальна і алегорична драма середніх віків (ХV–ХVІ ст.).

Фарс (ХV–ХVІ ст.) – як початок комедійного жанру. Народні джерела фарсу і відображення в ньому психології середньовічного мешканця міста. Демократичність фарсу, його антифеодальна спрямованість.

Зародження професіонального театру.
Театр епохи Відродження

Боротьба за визволення людини від феодально-церковних пут. Формування гуманістичного світогляду.

Італійський театр. Два напрями у розвитку італійського театру: учено-гуманістичний і народний театри. «Учена комедія». Дж. Бруно, Н. Макіавелі. Комедія дель арте.

Іспанський театр. Драматургія М. Сервантеса, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, П. Кальдерона.

Англійський театр. Своєрідність англійського гуманізму. «Університетські уми». Проблематика творчості Крістофера Марло – видатного попередника В. Шекспіра – найвеличнішого драматурга епохи Відродження. Періодизація його творчості. Його історичні хроніки, комедії. Узагальнення трагічного досвіду людства у великих трагедіях Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір»).
Театр французького класицизму

Відображення в драмі процесу становлення державності. Конфлікт між почуттям і обов’язком – основна сфера класицистської драми. Торжество суспільного розумного начала над стихією індивідуалістичних пристрастей в трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна. Традиції народної комедії в творчості Мольєра. Висміювання аристократів, духівництва, буржуазії («Тартюф», «Скупий», «Міщанин – дворянин», «Дон Жюан»).


Театр епохи Просвітництва

Провідні ідеї епохи Просвітництва: боротьба за утвердження розуму, науки, культури, мрія про «царство розуму». Просвітництво – ідейна підготовка буржуазних революцій в Європі. Боротьба буржуазного театру проти дворянства. Антипуританські течії в театрі. Привілейовані театри Лондона.

Роль французьких просвітителів в історії театру. Різка критика дворянства й аристократії в творчості П. Бомарше.

Особливості італійського Просвітництва. К. Гольдоні – ідеолог італійської буржуазії. К. Гоцці і його театральні казки.

Роль німецького театру в класовій боротьбі періоду Реформації. Естетичні принципи і драматургія Г. Е. Лессінга. Естетичні принципи і драматургія Й. В. Гете. Драматургія Ф. Шіллера.
Французький театр

кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зародження в ХІХ ст. якісно нового театрального мистецтва в Західній Європі і США під знаком становлення капіталістичних відносин, бурхливих суспільних зіткнень, напруженої боротьби ідеологічних, естетичних і театральних систем.

Могутнє піднесення усіх сфер суспільного життя і культури у Франції, яка дала світові видатних художників в усіх видах мистецтва.

Французька буржуазна революція і Паризька комуна й театр.

Творчість видатного драматурга романтика В. Гюго.

Творчість О. Бальзака – найважливіший етап в розробці методу критичного реалізму.

М. Метерлінк – видатний драматург і теоретик символізму.

Драматургія Р. Ролана і режисура А. Антуана.


Німецький театр

кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Слабкість традицій критичного реалізму в німецькій драматургії і театрі. Розвиток німецького натуралізму і наближеність його на перших порах до робітничого руху. Гергард Гаупман – найкращий представник німецького натуралізму. Ранні п’єси Гаупмана. Соціальна драма «Ткачі». Складність розуміння творчої еволюції Гаупмана. Пізня драматургія Гаупмана («Перед заходом сонця»).

Скасування театральної монополії у 1896 р. і розвиток буржуазного театру. Криза придворного театру.

Мейнінгенський театр. Його репертуар, мистецтво режисури, акторська система, гастрольна діяльність.

Розвиток натуралізму в німецькому театрі. Режисерська діяльність Отто Брама. Творчий шлях Макса Рейнгардта – найкрупнішого німецького режисера. Заснування ним Малого театру в Берліні, робота в Камерному і Німецькому театрі.

Йозеф Кайнц – найкрупніший актор-реаліст. Видатніший трагік Сандро Моісі.


Англійський театр

кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Боротьба різних ідеологічних тенденцій в англійській драматургії.

Оскар Уайльд – теоретик «мистецтва для мистецтва» як форми протесту проти буржуазного утилітаризму. Парадоксальна драматургія О. Уайльда («Ідеальний чоловік»).

Драматург Б. Шоу – найкрупніший представник критичного реалізму. Шоу – театральний критик. Драматургія Шоу («Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон»).

Драматургія Д. Ґолсуорсі.

Театр і акторське мистецтво. Переважання комерційного принципу в організації театральної справи в Англії. Відсутність державних театрів.

Г. Ірвінг – видатний актор і режисер театру «Ліцеум». Творчість видатної актриси Елен Террі.

Гордон Крег – актор і режисер, художник і теоретик театру. Символізм в творчості Крега. К. Станіславський і Крег.

Реалістичні тенденції в англійському театрі. Незалежний театр (1891– 1897) і його боротьба за сучасний репертуар.

Організація театру «Олд Вік» і вистави цього театру.



Французький театр ХХ ст.

Тема війни, усвідомлення уроків героїчного руху Спротиву. Повоєнна драматургія Жана Ануя. Подолання «філософії відчаю» і демократизація романтичного ідеалу в п’єсі «Жайворонок». Патріотична тема героїчного образу Жани Д’Арк – пам’ять про заповіти Спротиву.

Драматургічна творчість Жана-Поля Сартра. Екзістенціалістська основа його ранніх п’єс.

Елементи натуралізму і психологічної ускладненості. Розробка сучасної тематики в анти буржуазних п’єсах. Драма «Самітники з Альтони» – її антифашистська спрямованість.

«Театр абсурду» – як вияв панічних настроїв «маленької людини», яка гостро відчувала трагізм свого існування у тогочасному буржуазному суспільстві, свою беззахисність у зіткненні з крупним капіталом. Показуючи приреченість людини, затиснутої в лещатах нелюдської, безглуздої, абсурдної капіталістичної дійсності, якій в таких умовах не лишається нічого окрім підкорення її алогізму (Йонеско), або покірного очікування смерті (Беккет), або руйнівного самогубного бунту (Жене), твори абсурдистів породжували у глядача думку про необхідність змін устрою суспільного життя.

Творчість найкрупніших французьких режисерів Андре Барсака, Жана – Луі Барро, Жана Вілара.

Творчий шлях ТНП (Національного Народного театру).

Реформаторська діяльність Жана Вілара на посаді його директора.

Створення у 1956 році Театру Націй. Організація в ньому міжнародних гастрольних фестивалів. Виникнення в Парижі у повоєнні роки нових прогресивних театрів.

Творчість режисера Роже Планшеона і діяльність «Театру де ля Ссите».


Німецький театр ХХ ст.

Експресіоністська драма, як відображення наростаючого революційного руху. Перехід найбільш революційних драматургів до табору пролетарського мистецтва.

Шлях від експресіонізму до реалізму Ернеста Толлєра.

Шлях від експресіонізму до соціалістичного реалізму Фрідріха Вольфа. Його героїчна драма про матроське повстання «Матроси з Каттаро», антифашистська драма «Професор Мамлок».

Творчий шлях найкрупнішого німецького драматурга і театрального діяча Бертольда Брехта. Формування новаторської естетичної теорії «епічного театру».

Творчість Брехта в еміграції. Класичні твори епічної драми «Матінка Кураж і її діти», «Життя Галілея», «Кар’єра Артуро Уї, якої могло б не бути» та інш.

Брехт – режисер і теоретик епічного театру.

Експресіонізм в режисурі і акторському мистецтві.

Творчий шлях Ервіна Піскатора і його видатна роль в становленні революційного театру.
Російський театр XVII–XVIII ст.

Народні джерела російського театру. Елементи театральності в російському фольклорі, стародавньоруських обрядах та іграх. Скоморохи – перші зачинателі професіонального акторського мистецтва. Різноманітність діяльності скоморохів. Лялькова комедія про Петрушку. Її соціальна спрямованість. М. Горький про скоморохів та про образ Петрушки. Боротьба церкви і царського уряду проти скоморохів. Указ царя Олексія Михайловича про заборону показу вистав скоморохів.

Розвиток народного театру в ХVІІ ст. Виявлення в ньому антикріпосницьких ідей. Елементи театральності в придворній і церковній культурі. Церковні «дійства», їх ідейна спрямованість, характер вистав.

Організація першого державного придворного театру (1672–1676). Репертуар театру. Акторський склад. Принципи постановки вистав і їх оформлення.

Шкільний театр в Росії. Особливості шкільної драми, принципи постановки її на сцені. Діяльність Сімеона Полоцького – основоположника російського шкільного театру.

Театр першої половини ХVІІІ ст. Державний театр в Москві (1702–1706). Керівництво театром, його репертуар, акторське мистецтво. Причини його закриття. Відкриття театру в Петербурзі при дворі Наталії Олексіївни.

Шкільний театр при Петрі І. Феофан Прокопович – драматург і теоретик шкільного театру.

Розвиток аматорського театру в демократичних шарах міського населення.

Близькість його до народного театру.

Влаштування театральних вистав «охочими комедіантами» в Москві, Петербурзі, Ярославлі та інших містах. Аматорський театр кадетів Шляхетного корпусу.

Виникнення російської національної драматургії. Класицизм в російській драматургії і театрі та його своєрідність.

О. П. Сумароков – творець російської класицистської драматургії. Його світогляд і естетичні принципи. Значення Сумарокова в розвитку російського театру ХVІІІ ст.

Театр другої половини ХVІІІ ст. Створення російського національного театру. Ярославський аматорський театр Федора Волкова. Його зв’язок з традиціями народного мистецтва. Дебют трупи Волкова на придворній сцені. Створення російського державного публічного театру в Петербурзі в 1756 р., Москві та інших містах.

Сатирична спрямованість російської драматургії. Критика кріпосництва з позицій просвітництва.

Д. І. Фонвізін – основоположник російської сатиричної комедії. Значення його комедій «Бригадир» і «Недоросток» в суспільному і театральному житті.

Антикласицистські напрямки в театрі 70–90 років. Зародження буржуазної «міщанської драми». П. Плавільщиков і його програма розвитку російського національного театру.

Виникнення російської комічної опери. Антикріпосницька спрямованість комічних опер Я. Княжніна («Нещастя від карети»), І. Крилова («Кофейниця») та інші.

Ф. Волков – батько російського театру (Бєлінський). Багатогранність його громадської і творчої діяльності.

І. Дмитревський – режисер, педагог, історик російського театру. Я. Шумський – видатний російський комедійний актор ХVІІІ ст..

Кріпацький театр. Типи, репертуар кріпацьких театрів, їх незалежність від цензури. П. Жемчугова – видатна актриса цього театру.


Російський театр першої половини

Політичне значення драматичної творчості О. Грибоєдова («Горе от ума»). Роль О. С. Пушкіна в розвитку драматургії і сценічного мистецтва. Романтизм у російському театрі. Драматургія М. Лермонтова. М. Гоголь і театр. Малий театр і творчість М. Щепкіна.

Драматургія і театр О. Островського. Роль О. Островського в створенні національного репертуару. Значення М. Єрмолової в духовному житті російського суспільства 80–90-х рр. Московський Художній театр до 1917 року, висвітлення на його сцені нових суспільних віянь, що формувались в середовищі російської інтелігенції. К. С. Станіславський, В. І. Немирович-Данченко.

Театр початку ХХ ст. як арена політичної боротьби. Історична роль Московського Художнього театру в утвердженні ідейно-естетичних принципів сучасності театру, сучасної режисури. Посилення революційних настроїв у провінціальних театрах.

А. П. Чехов і театр. Драматургія Чехова – новий етап розвитку російської реалістичної драматургії. Водевілі Чехова. Основні драматургічні твори: «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». Виявлення в них суспільних настроїв російської інтелігенції в період піднесення революційного руху. Художні особливості п’єс Чехова – тонкий психологізм, підтекст, поєднання поетичності і звичайності.

Критика Чеховим сучасного театру. Формування новаторсько-театральної естетики. Чехов і Художній театр. Значення драматургії Чехова для російського та всього світового театру. Чехов і сучасний театр.

О. М. Горький і театр. Зв’язок Горького з пролетарським визвольним рухом. Виникнення і утвердження методу соціалістичного реалізму в дореволюційних п’єсах Горького («Міщани», «На дні», «Вороги»). Вимога відображувати суспільних ідей і проблем.

Викриття буржуазного індивідуалізму в драмі «Міщани». Утвердження образу позитивного героя – передового робітника. Тема соціального протесту, викриття капіталістичного суспільства, романтичний пафос у п’єсі «На дні». Тема «духовної відірваності інтелігенції – як розумного начала – від народної стихії» (Горький), «Діти сонця», «Дачники», «Варвари». П’єса «Вороги»: зіткнення двох соціальних таборів – робітників і капіталістів. Горький і Маяковський. Художній театр.

Новаторська програма МХТ і її зв’язок з ідеями передової російської естетики ХІХ ст. Використання в творчій практиці кращих досягнень світового театру. Створення К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком МХТ. «Цар Федір Іоанович» О. К. Толстого – перша вистава МХТ. Історико-побутова лінія в репертуарі МХТ.

Постановка п’єс Чехова в період 1898–1905 рр. – «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,«Вишневий сад», «Іванов». Новаторство в трактовці п’єс Чехова в МХТ.

Суспільно-політична лінія в репертуарі театру. «Доктор Штокман» Г. Ібсена. Постановка п’єс М. Горького «Міщани», «На дні», «Діти сонця». Захоплення побутовизмом у виставі «Міщани». Режисура і основні виконавці. Постановка «Діти сонця» в дні революційних подій 1905 р. Роль Горького в ідейно-творчому розвитку Художнього театру.

МХТ після поразки Першої російської революції. Суперечливість його ідейно-творчих позицій в цей час і тимчасове захоплення символізмом.

Звернення МХТ до п’єс зарубіжної та російської класичної драматургії («Горе з розуму», «Борис Годунов», «На всякого мудрого годі й простоти», «Хворий тай годі», «Господиня заїзду» та інш.). постановка «Місяць на селі» та «Живий труп».

Інсценізація романів Достоєвського «Брати Карамазови» і «Біси». Високий рівень акторського і режисерського мистецтва цих вистав. Їх суперечливість.

Акторське мистецтво МХТ. К. Станіславський, В. Качалов, О. Кніпер – Чехова, Л. Леонідов та інші.

Творчі принципи режисури Станіславського та Немировича-Данченко.

Початок роботи Станіславського над системою виховання актора. Організація першої студії МХТ.

Світове значення мистецтва МХТ.

Політика держави в галузі театрального мистецтва. Культурне будівництво в перші роки радянської влади. Докорінна перебудова старої театральної системи. Театр – засіб комуністичного виховання трудящих. Декрет Раднаркому «Про перехід театру у відання Державної комісії по освіті» (згодом Наркомосу 9.11.1917 р.). Декрет РНК «Про об’єднання театральної справи 16.08.1919.р.».

Репертуар театрів. Народження радянської драматургії. Очищення репертуару театрів від творів, що не відповідають вимогам правлячої партії. Орієнтація на класичну драматургію. Нове прочитання класики. Відображення в перших радянських п’єсах героїки революційної боротьби народу і перетворень на селі.

«Містерія – буф» В. Маяковського – краща революційна п’єса періоду громадянської війни. Використання Маяковським традицій майданного народного театру, прийомів сатиричного плакату, гротеску і гіперболи.

Створення театралізованих масових вистав про революційні події і виникнення масового театрального руху. Агітаційно-політичні жанри, театралізовані суди, вистави диспути. Фронтові театри.

Розвиток театрів у містах, селах, на підприємствах, у клубах. Репертуар самодіяльних гуртків. Прихід у самодіяльність робітників, селян, червоноармійців.

Академічні театри. Діяльність Малого, Художнього і Олександрійського театру в перші пореволюційні роки. Процес демократизації аудиторії і складність обстановки в театральних колективах.

Громадсько-театральна діяльність К. Станіславського та О. Южина в цей час.

Ставлення уряду до працівників мистецтв і заснування почесного звання Народного артиста республіки.

Створення широкої мережі нових театрів. Створення в Петрограді БДТ – театру високого трагедійного і романтичного репертуару, співзвучного революційній епосі.

Організація Третьої студії під керівництвом Євг. Вахтангова. Основні принципи режисерського мистецтва Вахтангова. Репертуар Третьої студії. «Принцеса Турандот» і її естетичне новаторство.

Народження радянської драматургії в другій половині 20-х років. Кращі твори: «Шторм» В. Білль-Бєлоцерковського, «Віринея» Л. Сейфулліної, «Любов Ярова» К.Треньов, «Дні Турбіних» М. Булгакова. Новаторський характер цих п’єс. Глибина і повнота соціально-психологічної характеристики героїв.

Комедійно-сатирична драматургія. Сатиричні комедії В. Маяковського «Клоп» і «Лазня». Ідейна спрямованість цих п’єс і художні засоби.

П’єси про сучасність, присвячені героїчній праці народу «Чудак» О. Афіногенова, «Темп», «Поема про сокиру» М. Погодіна. Розвиток сценічного мистецтва, починаючи з другої половини 20- х років. Розквіт режисури К. Станіславського та Вол. Немировича-Данченка. Їхні кращі вистави «Пугачовщина», «Дні Турбіних», «Панцерник 14-69». Класика на сцені МХТ. «Гаряче серце», «Весілля Фігаро», «Мертві душі».

Звернення до драматургії Горького в 30-ті роки («Вороги» в постановці Немировича-Данченка) та до сучасної радянської драматургії («Платон Кречет»).

Звернення Малого театру починаючи з другої половини 20-х років до радянської драматургії «Любов Ярова». В. Пашенна в ролі Любові. Пров Садовський – Кошкін. Історичне значення цієї вистави для радянського театру.

Творчий шлях театру ім. Євг. Вахтангова після смерті його засновника і втілення в життя естетичної програми Вахтангова О. Поповим («Віринея» Сейфуліної). Історичне значення вистави. «Розлом» Б. Лавреньова в постановці Попова.

Ідейно-творчий шлях театру В. Мейєрхольда в другій половині 20-х років. Публіцистичний характер його методу. Прагнення створити театр бойового політичного репертуару «Ричи, Китай», «Клоп», «Лазня», «Останній рішучий». Пошуки Мейєрхольдом нових засобів сценічної виразності. Класична драматургія в постановці Мейєрхольда.

Творчість Михайла Чехова на сцені МХТ – Другого, його віртуозна акторська майстерність («Ерік – ХІV»). Гротескна режисура О. Дикого.

«Оптимістична трагедія» В. Вишневського в постановці О. Таїрова – найвидатніший успіх Камерного театру.

Різноманітність мистецьких етапів і напрямів в радянській режисурі 20–30-х роках. Режисерське мистецтво К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, Вс. Мейєрхольда, О. Таїрова, О. Дикого, М. Охлопкова, О. Лобанова.

Різноманітність і багатство творчих індивідуальностей, стилів, манер і почерків артистів академічного театру. Актори МХТ – В. Качалов, М. Тарханов, О. Книпер-Чехова, М. Хмельов, Б. Добронравов, А. Тарасова, М. Яншин, О. Грибов.

Майстри Малого театру П. Садовський, О. Остужев.

Видатні майстри Б. Щукін та А. Коонен.

Висока патріотична місія театру в роки Великої Вітчизняної війни. Організація і творча перебудова роботи театрів. Від’їзди на фронт провідних театральних колективів і майстрів сцени.

Радянська драматургія. Розкриття ідей патріотизму морально-політичної єдності народу – основний зміст драматургічних творів періоду Великої Вітчизняної війни. Кращі п’єси: «Фронт» О. Корнійчука, «Російські люди» К. Симонова.

Постановка цих п’єс в Малому театрі, МХАТі.

Радянська історична драматургія і її постановки в радянських театрах. («Великий государ» В. Соловйова, «Полководець» К. Треньова та інш.).

Класика на сцені російського театру в роки війни («Остання жертва» О. Островського у МХТ), «Отелло» в театрі ім. О. Пушкіна.

Фронтова театральна самодіяльність.

Стан театрального мистецтва після завершення Великої Вітчизняної війни. Вплив постанов ЦК партії з питань літератури і мистецтва 1946-48 рр. на розвиток театру. Теорія безконфліктності і її вплив на драматургію і театр. Складності правдивого історично-конкретного зображення дійсності митцями театру у повоєнні роки.

Герої фронту і тилу в дні війни й трудівники мирного часу – головні персонажі п’єс і вистав повоєнних років. «За тих хто в морі» Б. Лавреньова (Малий театр і театр ім. О. Пушкіна), «Молода гвардія» за О. Фадєєвим в Московському театрі ім. Маяковського, «Слово перед стратою» за Ю. Фучиком в Ленінградському театрі юного глядача (режисер Г. Товстоногов). Твори А. Чехова, М. Горького, М. Салтикова-Щедріна на сцені російського театру.

Рішення керівних органів держави другої половини 1950-х років і їх вплив на стан театрального мистецтва. Декларація пропаганди багатства форм, стилів, творчих манер і прийомів на основні методи соціалістичного реалізму.

Становлення драматургії В. Розова і широкий резонанс його п’єси «В добрий час» (Центральний дитячий театр).

Перше сценічне прочитання п’єси Л. Леонова «Золота карета» (МХАТ).

Робота театрів над творами з образом Леніна («Кремлівські куранти» та «Третя, патетична» М. Погодіна в МХАТі та інш.).

Видатний успіх «Оптимістичної трагедії» Вс. Вишневського в Ленінградському театрі ім. Пушкіна (реж. Г. Товстоногов).

Відродження драматургії В. Маяковського («Лазня» і «Клоп» в Московському театрі сатири).

Прочитання класичної драматургії з сучасних позицій. «Гамлет» У. Шекспіра в театрі ім..В. Маяковського, «Іванов» Чехова в Московському театрі ім. Пушкіна, «Ідіот» за Достоєвським в Ленінградському театрі ім. Пушкіна (реж. Товстоногов, князь Мишкін – Смоктуновський та інш.).

Організація в 1956 році в Москві театру-студії «Современник». Друге народження в 1964 році Театру драми і комедії на Таганці.

Характеристика основних етапів творчості провідних режисерів 1940–1960 рр. – Охлопкова, Попова, Завадського, Товстоногова, Плучека.

Коротка характеристика основних етапів творчості провідних акторів цього періоду Б. Ліванова, М. Сімонова, А.Тарасової, М.Черкасова, О. Грибова, І. Ільїнського, М. Царьова, М. Жарова, Ю. Толубєєва.

Діяльність народних театрів.

Політика держави в галузі театрального мистецтва і діяльність провідних театральних колективів.

Тенденції активної взаємодії і синтезу творчих течій сучасного театрального мистецтва при збереженні різноманітних форм, стилів, жанрів.

Початок засвоєння майстрами сцени талановитої спадщини А. Вампілова («Качине полювання»).

«Людина зі сторони» І. Дворецького – новий етап у засвоєнні «виробничої тематики». Постановка в ній гострих і складних проблем, що їх висунула епоха науково-технічної революції.

Соціологічні дослідження життя радянського суспільства в драматургії О. Гельмана («Засідання парткому», її постановка у МХАТі, реж. О. Єфремов).

Драматургія Й. Друце на сцені провідних театрів країни. «Повернення на кола свої» в Малому театрі, «Святая святих» в ЦТРА.

Талановита трактовка класичних творів. «Холстомір» за Львом Толстим у Великому драматичному театрі, режисер Товстоногов.

Досягнення провідних режисерів Г. Товстоногова, О. Єфремова, А. Єфроса, А. Гончарові.

Творчі досягнення видатних акторів М. Ульянова, І. Смоктуновського, А. Фрейндліх, Є. Лебедєва, К. Лаврова, О. Табакова, О. Борисова, Є. Євстигнєєва.

Виникнення і поширення нових форм і жанрів аматорського театру.

Особливості театральної ситуації в нових соціально-економічних умовах. Значне послаблення творчої та виробничої діяльності державних театральних колективів, заснованих у попередні історичні періоди. Різке збільшення кількості нових театрів, багатство стилів, творчих манер та форм організації їх діяльності і спільність проблем виживання в умовах «дикого ринку». Поширення масових видовищ і різноманітних фестивалів.
Зародження та розвиток українського театрального мистецтва

Виробнича діяльність населення – грунт для українського театру, як найстарішого на європейському континенті, грецького. Роль обрядів та народних свят у розвитку народної театральної творчості наших прадавніх предків. Вплив театру грецьких причорноморських колоній на театральну культуру східних слов’ян. Роль скоморохів у розвитку народних театральних видовищ. Закладання основ майбутньої побутової комедії у виставах лялькового театру – вертепу. Значення шкільного театру в справі розвитку українського і російського театрального мистецтва.


Театр першої половини ХІХ

Зміцнення абсолютизму, посилення кріпосного гноблення і, водночас, активізація боротьби народних мас за своє соціальне і національне визволення. Зміни в українському театрі, що сталися на цьому ґрунті. Провідне місце в розвитку української національної драматургії і театру І. П. Котляревського та Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Т. Г. Шевченко і театр. М. С. Щепкін – родоначальник реалізму на українській сцені. Антикріпосницьке спрямування і звинувачувальний характер його творчості. К. Т. Соленик, І. Х. Дрейсиг, Т. Г. Пряженківська, Л. І. Млотковська – видатні українські актори.



Театр другої половини ХІХ ст.

Посилення протиріч феодального ладу, поглиблення соціального розшарування в місті й на селі. Боротьба революційно-демократичних кіл проти реакційних заходів царизму. Бурхливий розвиток капіталізму в країні після скасування кріпацтва (1861). Розвиток культури українського народу і посилення потреби в широко розгалуженому національному театрі. Систематичні дискримінаційні заходи російського царизму щодо українського театру. Розвиток театральних традицій українського народу аматорами. Високопрофесійний рівень українського аматорського театру. Російськомовні театри України – складова частина української національної культури. Дозвіл царського уряду професійним театрам показувати вистави українською мовою (1882) і його дискримінаційна суть.

Досягнення українським театром визначних творчих висот за умов посиленої дискримінації. Народження унікального мистецького явища – театру корифеїв. Випередження світового театрального процесу його визначними митцями – М. П. Старицьким, М. Л. Кропивницьким, І. К. Карпенком-Карим, М. К. Садовським, П. К. Саксаганським, М. К. Заньковецькою. Вплив М. П. Старицького – видатного українського поета, письменника, драматурга, режисера, театрального педагога і організатора театральної справи – на розвиток української драматургії і театру.

Збагачення М. Л. Кропивницьким репертуару українського театру соціально-побутовими драмами.

Величезне значення творчості видатного українського драматурга, актора, режисера і театрального діяча І. К. Карпенка-Карого у піднесенні суспільної ролі українського театру, його мистецького рівня.

М. К. Садовський – організатор першого українського стаціонарного театру в Києві. Теоретичні узагальнення режисерського і акторського досвіду корифеїв П. К. Саксаганським. Творчість М. К. Заньковецької – найвища вершина акторського мистецтва світового театру ХІХ ст.


Театр кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зростання національної свідомості українського народу, поява теоретичних розробок з проблем розвитку української національної культури, дослідження її специфічних особливостей та місця у світовому культурному процесі. Розвиток видатним українським письменником І. Я. Франком революційно-демократичних ідей Т. Г. Шевченка за нових історичних умов. Творчість І. Я. Франка – могутня зброя українського народу в боротьбі за своє соціальне й національне визволення. «Украдене щастя». Драматургія – вищий етап у творчості геніальної поетеси Лесі Українки. Філософський зміст творів «Лісова пісня» та «Кам’яний господар».


Театр 20–30-х років ХХ ст.

Сприйняття всеросійської революції в Україні як перемоги справедливості й відновлення прав поневолених народів і небувале духовне піднесення, що виникло на цьому ґрунті, породивши незчисленну кількість талантів. Свідоме гальмування процесу народження нової української культури державною владою з початку 20-х рр., посилення репресій проти української культури в 30-і рр. і масова еміграція українських митців. Спрямування державної політики на знищення національних культур, у тому числі української, та їх насильницька росіянізація під прикриттям поширення передової російської культури і пропаганди прогресивних ідей. Соціальний зміст драматургії В. Винниченка, Я. Мамонтова, І. Микитенка, С. Черкасенка, М. Ірчана, І. Кочерги. Репресії проти цих драматургів.

Діяльність видатних митців дореволюційної сцени М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, Г. Затиркевич-Карпинської за нових історичних умов. Повернення з Москви талановитих українських митців, для розвитку рідної сцени. Учень К. С. Станіславського О. Л. Загаров – засновник першого українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Творчість видатного українського режисера, актора, театрального педагога й організатора театральної справи Леся Курбаса. Створення ним Мистецького об’єднання «Березіль». Один з провідних українських режисерів Гнат Юра. Заснування ним театру ім. І. Франка.
Театр 1940–1960-х років.

Розвиток українського театру за умов жорстоких репресій радянського уряду проти України, її селянства як основної маси населення, інтелігенції, робітників. Вилучення з обігу творів видатних діячів української культури П. Куліша, М. Грушевського, В.Винниченка, Б. Грінченка, І. Микитенка, І. Ірчана, Л. Курбаса. Зменшення мережі театрів, скорочення коштів на їх утримання і посилення державного контролю за їх діяльністю. Перетворення драматичного мистецтва на додаток до пропагандистської машини. Насадження владними структурами до театрального репертуару творів, які пропагували ідеї панівної комуністичної партії. П’єси О. Корнійчука, що тонко віддзеркалювали коливання у кон’юнктурі – основа репертуару українського театру. Перешкоди на шляху утвердження у репертуарі театрів творів української класики як виразника національного духу. Робота українських театрів за умов загрози репресій і посиленої регламентації, яка виключала можливість правдивого відображення проблем життя і унеможливлювала творчий експеримент. Боротьба влади проти, так званих, формалізму та українського буржуазного націоналізму.


Театр 1970–2000-х років

Зміни в суспільному житті України. Припинення десталінізації, початої в 1961 році і боротьба кращих митців українського театру проти сваволі влади, яка докладала зусиль до знищення національної самобутності української драматургії й українського театру взагалі, перешкоджаючи утвердженню на сцені істинно проблемних творів. Сувора ізоляція українських театрів від усього прогресивного, що народжувалося в мистецьких колективах інших республік. Слабкість тогочасної української драматургії. Прагнення митців сцени зберегти традиції корифеїв навіть на посередньому драматургічному матеріалі і відновити виховну місію театрального мистецтва. Діяльність провідних театрів України: ім. І. Франка в Києві, ім. М. Заньковецької у Львові, ім. Т. Шевченка у Харкові. Проблеми розвитку сучасного українського театру.

ЛІТЕРАТУРА

1.Абуш А. Шиллер / А. Абуш. – М., 1964.

2.Адмони В. Генрик Ибсен / В. Адмони. – М., 1956.

3.Акимова А. Дидро / А. Акимова. – М., 1963.

4.Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (X–ХІІІ вв.) / М. Андреев. – М., 1989.

5.Аникст А. Театр эпохи Шекспира / А. Аникст. – М., 1965.

6.Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине XIX в. Эпоха романтизма / А. Аникст. – М., 1980.

7.Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса / А. Аникст. – М., 1983.

8.Аникст А. Шекспир / А. Аникст. – М., 1964.

9.Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга / А. Аникст. – М., 1974.

10.Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга / А. А. Аникст. – М., 1967.

11.Антична литература / За ред. О. О. Тахо-Годи. – К., 1976.

12.Античная литература. Греция. Антология. – Ч. І, II. – М., 1989.

13.Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919 / Д. Антонович. – Л., 2001.

14.Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919 / Д. Антонович. – Прага, Український видавничий фонд, 1925.

15.Балашов Н. Испанская классическая драма / Н. Балашов. – М., 1975.

16.Бальзак О. Предисловие к «Человеческой комедии» (будь-яке видання).

17.Барг М. Шекспир и история / М. Барг. – М., 1979.

18.Бартошевич А. Комическое у Шекспира / А. Бартошевич. – М., 1975.

19.Баткин Л. Итальянские гуманисты. Стиль жизни. Стиль мышления / Л. Баткин. – М., 1978.

20.Бачелис Т. Шекспир и Крег / Т. Бачелис. – М., 1983.

21.Белецкая Л. К. Украинский советский драматический театр / Л. К. Белецкая. – К., 1984.

22.Берковский Н. Романтизм в Германии / Н. Берковский. – Ленинград, 1973.

23.Біленький О. Античні літератури // Антична література. Хрестоматія / О. Біленький. – К., 1968.

24.Бобошко Ю. М. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. – К.: Мистецтво, 1987.

25.Бояджиев Г. Вечно прекрасный театр эпохи Возрождения. Италия, Германия, Англия / Г. Бояджиев. – Ленинград, 1973.

26.Бояджиев Г. Мольер. Исторические пути формирования жанра высокой комедии / Г. Бояджев. – М., 1967.

27.Бояджиев Г. От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров / Г. Бояджиев. – М., 1981.

28.Бояджиева Л. В. Рейнхардт / Л. В. Бояджиева. – Ленинград, 1987.

29.Ванслов В. Эстетика романтизма / В. Ванслов. – М., 1966.

30.Гарин Э. С Мейерхольдом. Воспоминания / Э. Гарин. – М.: Искусство, 1974.

31.Гете И. Об искусстве / И. Гете. – М., 1975.

32.Гюго В. Предисловие к драме «Кромвель» (Будь-яке видання).

33.Данилов С. С. Русский драматический театр ХІХ века. – Т. 1. Первая половина ХІХ века / С. С. Данилов. – Л. – М., 1957.

34.Данилов С. С. Русский драматический театр ХІХ века. – Т. 2. Вторая половина ХІХ века / С. С. Данилов, М. Г. Португалова. – Ленинград, 1974.

35.Дейч А. Ф.-Ж. Тальма / А. Ф.-Ж. Дейч. – Л., 1973.

36.Дидро Д. Беседы о «Побочном сыне». Парадокс об актёре // Эстетическая и литературная критика / Д. Дидро. – М., 1980.

37.Дмитриев Ю. А. История русского и советского драматического театра: от истоков до современности / Ю. А. Дмитриев, Г. А. Хайченко. – М.: Просвещение, 1986. – 158 с.

38.Дятчук В. В. Український тлумачний словник театральної лексики / Всеукраїнське тов.-во «Просвіта ім. Тараса Шевченка; Ін-т ім. І. Мови НАН України / В. В. Дятчук, Л. І. Барабанов. – К.: Просвіта, 2002.

39.Жирмунский В. История легенды о Фаусте / Легенда о докторе Фаусте / В. Жирмунский. – М., 1978.

40.Захава Б. Е. Современники / Б. Е. Захава. – М.: Искусство,1969.

41.Зингерман Б. Парижская школа / Б. Зингерман. – М., 1993.

42.Зингерман Б. Пикассо, Чаплин, Брехт, Хемингуэй. Образ человека и индивидуальность художника в западном искусстве XX века / Б. Зингерман. – М., 1984.

43.Иллюстрированная история мирового театра / Под ред. Джона Рассела Брауна. – М., 1999.

44.Ильинский И. В. Сам о себе / И. В. Ильинский. – М.: Искусство, 1973.

45.История западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – Т.2. – М., 1957.

46.История западноевропейского театра / Под редакцией С. С. Мокульского, Г. Н. Бояджиева, Е. Л. Финкельштейн. – Т. 3–4. – М., 1963–1964.

47.История западноевропейского театра. – Т. 7–8 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Образцовой и В. А. Смирнова. – М., 1985, 1987.

48.История западноевропейского театра. – Т. 5 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, Е. Л. Финкельштейн. – М., 1970.

49.История западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – Т. 2 – М., 1956–1957.

50.История зарубежного театра / Под ред. Г. Н. Бояджиева. – М.: Просвещение, 1984. – Т. 2: Театр Западной Европы ХІХ – начала ХХ века: 1789–1917.

51.История зарубежного театра / Под ред. Г. Н. Бояджиева. – М., 1972.

52.История зарубежного театра. – Ч. 3 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой, Е. В. Кочетовой. – М., 1986.

53.История зарубежного театра: в 4 т.: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Е. В. Азерникова, А. В. Бартошевич, Н. З. Башинджагян. – М., 1987. – Т. 4: Театр Западной Европы и США новейшего времени: 1945–1985.

54.История зарубежного театра: в 4 ч.: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой, Е. Кочетовой. – М.: Просвещение, 1986. – Ч. 3: Театр Западной Европы и США: 1917–1945.

55.История зарубежного театра: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой. – М., 1981. – Ч. 1: Театр западной Европы от античности до Просвещения.

56.История русского советского драматического театра / Под ред. Ю. А. Дмитриева и К. Л. Рудницкого. – М., 1984.

57.История русского советского драматического театра / Под ред. Ю. А. Дмитриева: в 2 кн. – М., 1987. – Кн. 2: 1945–1980.

58.Кагарлицкий Ю. Шекспир и Вольтер / Ю. Кагарлицкий. – М., 1980.

59.Кагарлицкий Ю. Западноевропейский театр эпохи Просвещения в оценке русской и советской критики / Ю. Кагарлицкий. – М., 1976.

60.Кадышев В. Рассин / В. Кадышев. – М., 1990.

61.Каллистов Д. Античный театр / Д. Каллистов. – Ленинград, 1970.

62.Клековкін О. Містерія у ґенезі театральних форм і сценічних жанрів / О. Клековкін. – К., 2001.

63.Клековкін О. Сакральний театр: генеза. Форми. Поетика / О. Клековкін. – К., 2002.

64.Клековкін О. Ю. Античний театр / О. Ю. Клековкін. – К., 2004.

65.Клюев В. Театрально-эстетические взгляды Брехта / В. Клюев. – М., 1966.

66.Коваленко Н. М. Лесь Курбас / Н. М. Коваленко. – К.: Факт, 1998. – 469 с.

67.Красильникова О. В. Історія українського театру ХХ ст.: монографія / О. В. Красильникова. – К., 1999.

68.Крег Е.-Г. Воспоминания, статьи, письма / Е.-Г. Крег. – М., 1988.

69.Крег Е.-Г. Про мистецтво театру / Е.-Г. Крег. – К., 1974.

70.Кузьменко Є. М. Розвиток українського театрального руху у 20–30-х рр. ХХ ст.: на прикладі творчості Л. Курбаса / Є. М. Кузьменко. – К.: Знання, 1999. – 325 с.

71.Кузьменко Є. М. Розвиток українського театрального руху у 20–30-х рр. ХХст.: на прикладі творчості Л. Курбаса / Є. М. Кузьменко. – К.: Знання, 1999. – 325 с.

72.Курбас О. С. Березіль: із творчої спадщини / О. С. Курбас. – К., 1988.

73.Литературные манифесты западноевропейских романтиков. – М., 1980.

74.Лосев А. Эстетика Возрождения / А. Лосев. – М., 1978.

75.Минц Н. Девид Гаррик и театр его времени / Н. Минц. – М., 1977.

76.Минц Н. Театральные коллекции Франции / Н. Минц. – М., 1989.

77.Минц Н. Эдмунд Кин / Н. Минц. – М., 1957.

78.Мокульский С. Гольдони, Гоцци, Альфьери / С. Мокульский // Итальянская литература. – М., 1966.

79.Молодцова М. М. Актеры комедии дель арте о своем творчестве (XVI–XVII в.) / М. М. Молодцова // Эстетические идеи в истории зарубежного театра. – Ленинград, 1991.

80.Образцова А. Бернард Шоу и европейская театральная культура на рубеже XIX–XX веков / А. Образцова. – М., 1974.

81.Пави П. Словарь театра / П. Пави. – М., 1991.

82.Попов А. Художественная целостность спектакля / А. Попов. – М.: ВТО, 1959.

83.Роллан Р. Народный театр ( у будь-якому виданні).

84.Ромм А. С. Американская драматургия первой половины XX века / А. С. Ромм. – М.,1978.

85.Рудницький К. Л. Мейєрхольд / К. Л. Рудницький. – М.: Искусство, 1987.

86.Русский драматический театр / Под ред. Б. Н. Алексеева, А. Г. Образцовой. – М., 1976.

87.Сальвини Ч. Томмазо Сальвини / Ч. Сальвини. – М., 1971.

88.Сидорченко Л. Теория драматического искусства Джона Драйдена / Л. Сидорченко // Эстетические идеи в истории зарубежного театра. – Ленинград, 1991.

89.Силюнас В. Испанский театр ХVІ–ХVІІ веков. От истоков до вершин / В. Силюнас. – М., 1995.

90.Синьорелли О. Элеонора Дузе / О. Синьорелли. – М., 1975.

91.Смолина К. Сто великих театров мира / К. Смолина. – М., 2001.

92.Современный зарубежный театр. Борьба идей и направлений. – М., 1969.

93.Стайн Дж. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці. У 3-х кн. / Дж. Стайн. – Львів, 2003.

94.Ступников И. Девид Гаррик / И. Ступников. – Ленинград, 1969.

95.Театр в национальной культуре стран центральной и Юго-Восточной Европы ХVIII–ХІХ вв. – Сб.-М., 1976.

96.Український драматичний театр: нариси історії: в 2 т. // Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К., 1967. – Т. 1: Дожовтневий період.

97.Український драматичний театр: нариси історії: в 2 т. // Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К., 1959. – Т. 2: Радянський період.

98.Финкельштейн Е. Бомарше. – Ленинград / Е. Финкельштейн. – М., 1957.

99.Фрадкин И. Бертольд Брехт. Путь и метод / И. Фрадкин. – М., 1965.

100.Хейберг X. Генрик Ибсен / Х. Хейберг. – М., 1975.

101.Хрестоматия по истории западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – М., 1955. – Т. 2.

102.Хрестоматия по истории западноевропейского театра / Под ред. С. О. Мокульского. – М., 1953. – Т. 1

103.Шах-Азизова Т. Чехов и западноевропейская драма его времени / А. Шах-Азизова. – М., 1966.


104.Шведов Ю. Вильям Шекспир. Исследования / Ю. Шведов. – М., 1977.

105.Шведов Ю. Эволюция шекспировской трагедии / Ю. Шведов. – М., 1975.

106.Шенбаум С. Шекспир. Краткая документальная биография / С. Шенбаум. – М., 1985.

107.Шервин О. Шеридан / О. Шервин. – М., 1978.

108.Шкунаева И. Бельгийская драма от Метерлинка до наших дней / И. Шкунаева. – М., 1973.

109.Шоу Б. О драме и театре / Б. Шоу. – М., 1963.

110.Шумахер Эрнст. Жизнь Брехта / Эрнст Шумахер. – М., 1988.

111.Щукин Б. В. Статьи. Воспоминания. Материалы / Б. В. Щукин. – М.: Искусство, 1965.

112.Эстетика немецких романтиков: философско-эстетические произведения немецких романтических мыслителей нач. XIX в. – М., 1986.

113.Якимович Т. Драматургия и театр современной Франции / Т. Якимович. – К., 1968.

114.Якимович Т. Французская драматургия на рубеже 1960–1970-х годов / Т. Якимович. – К., 1970.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)
2018 -> Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)
2018 -> Євгенія Волощук, Олена Слободянюк
2018 -> Ознайомлення з життям І творчістю Лесі Українки. Вірші Як дитиною бувало
2018 -> Вераксіч Надія Михайлівна 5-б клас Мова
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
2018 -> Програма навчальної дисципліни історія україни окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
2018 -> Вчитель Мурашко Юлія Олександрівна
2018 -> Культурно-просвітницьких заходів


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітньо-кваліфікаційного рівня
На даний освітньо-кваліфікаційний рівень приймаються особи, які мають базову вищу освіту за спеціальністю 020210 «Фотомистецтво»
Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст"
«Кіно, телемистецтво», кваліфікація «Бакалавр кіно, -телемистецтва» і вступають на спеціалізації: «Режисура кіно і телебачення»,...
Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма вступного фахового випробування
України, іноземних громадян та осіб без громадянства, при вступі на навчання для здобуття ступеня
Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди)
України, іноземних громадян та осіб без громадянства, при вступі на навчання для здобуття ступеня магістра
Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма фахового вступного випробування при вступі на ІІІ курс для здобуття освітнього ступеня бакалавр
«Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» для здобуття ос бакалавра та здобули освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста...
Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня \"магістр\" iconПрограма фахового вступного випробування при вступі на ІІ курс для здобуття освітнього ступеня бакалавр
«Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» спеціалізації «Режисура кіно І телебачення», «Майстерність оператора кіно І телебачення»,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка