Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні



Сторінка1/9
Дата конвертації21.03.2018
Розмір2.16 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

ПЕРЕДМОВА
Українська література як навчальна дисципліна посідає важливе місце у системі викладання загальноосвітніх предметів у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, оскільки не лише збагачує майбутнього молодшого спеціаліста знаннями з історії чи теорії красного письменства, а й сприяє особистісному формуванню студента як громадянина, зорієнтованого на вищі національні та загальнолюдські ідеали, який має активну життєву позицію, що виявляється у любові до України, свого народу, рідної мови, у бажанні не лише вивчати національну культуру, а й самому долучатися до її творення, збереження, передачі надбань майбутнім поколінням.

Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні, на основі „Державного стандарту базової і повної середньої освіти” та Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Тому в ній враховано сьогоднішні державні вимоги до змісту і рівня навчальних досягнень студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

Відповідно до навчального плану підготовки молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти засвоєння предметів загальноосвітньої підготовки уже з першого курсу передбачає такий вид студентської навчальної діяльності, як самостійне вивчення (не більше 10-15 відсотків від загальної кількості відведених для навчального предмета годин).

Для вивчення предмета «Українська література» навчальним планом передбачено 210 год., із них 30 год. відведено для самостійного вивчення.

Пропоновані методичні рекомендації включають 15 тем із загального змісту навчального матеріалу, визначеного чинною програмою. При їх відборі керувалися, перш за все, рівнем складності та доступності пропонованого для самостійного ознайомлення студентами матеріалу або ж необхідністю опрацювання оглядових тем, що передбачають засвоєння ряду теоретико-літературних понять, явищ та процесів. Особливу увагу приділено необхідності широкого ознайомлення студентів з особливостями розвитку сучасної української літератури на прикладі огляду-калейдоскопу персоналій, а також короткої добірки окремих поетичних текстів. Поданий в методичних рекомендаціях матеріал, зокрема що стосується сучасного етапу розвитку української літератури, сприятиме якісній і ґрунтовній підготовці студентів до таких узагальнюючих занять, як конференція, семінар, літературне дослідження тощо. Для підсумкової форми самостійної роботи студентів з літератури пропонується виконання студентського проекту з теми «Література рідного краю», що передбачає підготовку презентацій-досліджень про цікавих творчих особистостей свого міста чи села.

Методичні рекомендації ілюстровані, містять запитання для самоперевірки з кожної пропонованої для самостійного вивчення теми, а також перелік навчально-наукової літератури, що забезпечить якісний рівень оволодіння матеріалом.



ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙОГО ВИВЧЕННЯ З ПРЕДМЕТА

«УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

І СЕМЕСТР

Література 70-90-х років ХІХ ст.

Тема 1: Михайло Старицький. Повість «Оборона Буші»

План


  1. Загальний огляд життя та творчості драматурга.

  2. Трагічні сторінки в житті українського і польського народів у повісті «Оборона Буші»:

а) пригодницький сюжет;

б) драматизм історико-романтичних подій повісті;

в) образи та символи твору.
Тема 2: Повість Івана Франка «Перехресні стежки»

(або драма «Украдене щастя»)

План


1. Повість «Перехресні стежки» - твір про пошуки українською інтелігенцією шляхів національного, соціального та духовного визволення народу:

а) правдиве відображення у повісті життя західноукраїнського селянства;

б) доктор Рафалович – інтелігент нової доби, автобіографічність образу;

в) проблема сім’ї (образи Стальського і Регіни Твардовської).



АБО

1. Драма «Украдене щастя» - найвизначніший твір письменника: мистецтво розкриття соціально-психологічного конфлікту:

а) джерела твору, жанр драми;

б) суть проблематики;

в) система образів: новаторство образу Анни, трагізм Миколи Задорожного, складність образу Михайла Гурмана.
Українська література 10-х років ХХ ст.

Тема 3: Українська література 10-х років ХХ ст.

Борис Грінченко. Оповідання «Каторжна»

План


  1. Загальний огляд розвитку української літератури у 10-х роках ХХ ст.

2. Борис Грінченко – «Вартовий» історії рідного краю. Загальний огляд творчості.

3. Утвердження прагнення людини до любові, добра; засудження невідповідності між високим призначенням людини та умовами її будення в оповіданні «Каторжна».


Тема 4: «Покутська трійця». Загальний огляд творчості

План


1. Творча співдружність В. Стефаника з Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною.

  1. Лесь Мартович і Марко Черемшина – «літописці» зубожілого гуцульського села (оповідання «Лумера», «Нечитальник» Леся Мартовича, новели «Чічка», «Село потерпає», «Туга» Марка Черемшини).


Тема 5: Володимир Винниченко. Збірка малої прози «Краса і сила» (загальний огляд). Роман «Сонячна машина»

План


  1. Ідейно-стильові особливості збірки малої прози «Краса і сила».

  2. «Сонячна машина» - перший український науково-фантастичний роман:

а) особливості жанру;

б) символіка заглавного образу;

в) алегоричний зміст.
ІІ СЕМЕСТР

Українська література 20-30 х років ХХ ст.

Тема 6: Проза 20-30-х років. Загальний огляд

План


  1. Жанрово-стильове оновлення прози:

а) новелістика;

б) нові якості повісті;

в) розвиток роману;

г) виникнення жанру кіноповісті.



  1. Нові теми, проблеми, часткова ідеологічна заангажованість прози у цей період.


Тема 7: Юрій Яновський. Новела «Дитинство»

(з роману «Вершники»)

План


  1. Фольклорні джерела новели, відображення української звичаєвості у ній.

  2. Філософський підтекст твору; духовна краса людини як умова гармонізації світу.


Українська література за межами України

Тема 8: Українська література за межами України

План


  1. Література в Західній Україні (до 1939 р.) : культурницька діяльність на Галичині, виникнення літугруповань, видавнича діяльність.

  2. Загальний огляд творчості Тодося Осьмачки, Б.-І.Антонича, Ю.Липи, О.Турянського, І.Вільде та ін.: позаідеологічність, дотримання національних традицій, ідейно-тематичне багатство.

  3. Розвиток історичної прози (Б.Лепкий, К.Гриневичева, Ю.Опільський).


Тема 9: Василь Барка (В.Очерет). Роман «Жовтий князь»

План


1. Загальний огляд життя та творчості письменника.

2. Реалістичне змалювання трагедії голодомору в романі «Жовтий князь»:


а) історична основа твору;

б) утвердження високого духовного потенціалу українців, їх здатності до саможертовності заради ближнього;

в) образи-символи на означення добра і зла;

г) гуманістичне звучання твору.


Українська література другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Теми 10-11: Українська література у другій половині ХХ ст.

План


  1. Соцреалізм як основний напрям радянської літератури.

  2. Відродження та розвиток модерністських тенденцій.

  3. Дисидентський рух як ідейна основа шістдесятництва.

  4. Розвиток української діаспорної літератури.

  5. Постшістдесятництво, ознаки культурологічного явища.

  6. Постмодернізм, його основні риси.


ІІІ-ІV СЕМЕСТРИ

Тема 12: Українська «химерна проза» ХХ ст.

План


1. Історія виникнення літературного явища, опозиція до методу соц-реалізму.

2. Найяскравіші представники української «химерної прози» (О.Ільченко, В.Земляк, Є. Гуцало, Ю.Щербак, В.Дрозд та ін.).

3. Спорідненість української «химерної прози» з творами магічного реалізму світової класики.
Сучасна «молода» українська література

Тема 13: Сучасна поезія: загальні зауваження до характеристики літературного явища

План


  1. Проблематика та тематика сучасної лірики, художні особливості (гра зі словом, образом, «чужим» текстом, наскрізна іронічність).

  2. Поліфонічність ліричних голосів, присутність різних стильових тенденцій в поезії Л.Талалая, П.Мовчана, Б.Нечерди, В.Герасим’яка, І.Іова, І.Малковича, В.Махна, О.Лишеги, Н.Дзюбенко, А.Мойсієнка, І.Андрусяка та ін.


Тема 14: Сучасна українська проза: загальні зауваження до характеристики літературного явища

План


1. Ідейно-тематична своєрідність сучасної прози, її пошуковість, експериментаторство у відображенні сучасного світу та людини.

2. Поєднання різних стильових тенденцій, конкретики сучасного життя з універсальністю часопростору у творах Ю.Андруховича, О.Ульяненка, В.Медведя, Є.Пашковського, Ю.Іздрика, В.Діброви, Є.Кононенко, С.Процюка, Ю.Гудзя та ін.


Тема 15: Література рідного краю (студентський проект)

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Література 70-90-х років ХІХ ст.

Тема 1: Михайло Старицький. Повість «Оборона Буші»

План


1.Загальний огляд життя та творчості драматурга.

2.Трагічні сторінки в житті українського і польського народів у повісті «Оборона Буші»:

а) пригодницький сюжет;

б) драматизм історико-романтичних подій повісті;

в) образи та символи твору.


В українській літературі другої половини 19 - початку 20 ст. значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, одним із фундаторів Всеукраїнського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині, в небагатій дворянській сім”ї. Батько його, Петро Іванович, був офіцером, мати, Настасія Захарівна, - з роду Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще з часів Б.Хмельницького.

Дуже рано хлопець втратив батька. Незабаром помер дід, Захар Йосипович, потім сестра і обидва брати, а за кілька років, коли Михайло вчився в полтавській гімназії, померла й мати. Далі юнак виховувався в родині В.Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Відтоді Старицький і Микола Лисенко стали друзями на все життя. В 1858 році, після закінчення гімназії, разом з М.Лисенком вступає до Харківського університету, а потім переходить до Київського, де навчається спочатку на фізико-математичному, а згодом на юридичному факультетах. М.Старицький активно працює у недільних школах, народних бібліотеках, театральних, етнографічних, хорових гуртках, бере участь у роботі київської громади.

У 1861 р. М.Старицький залишив на деякий час університет і повернувся до рідного села. Згодом одружується із сестрою композитора М.Лисенка Софією Віталієвною. Це ще більше зміцнює дружбу двох ентузіастів української культури.

Незабаром М.Старицький повертається до університету, який закінчує у 1864 році. В умовах шаленої реакції М.Старицький починає активну літературну й театральну діяльність. Уже в 1865 році у львівському журналі “Нива” під псевдонімом “Гетьманець” з”являються його переклади віршів Лермонтова, Гейне, байок Крилова. Поряд з цим Старицький розгортає видавничу діяльність.

Справі розвитку українського професійного реалістичного театру М.Старицький віддав понад десять років праці як керівник і режисер трупи, з якою він побував у багатьох містах – у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі, Варшаві, Вільно, Мінську та інших. У трупі Старицького брали участь видатні українські артисти: М.Л.Кропивницький, М.К.Садовський, І.К.Карпенко-Карий, П.К.Саксаганський, М.К.Заньковецька, М.К.Садовська, Г.П.Затиркевич та інші.

Залишивши через хворобу театр, М.Старицький живе у Києві, багато працює над своїми художніми творами.

Перші оригінальні вірші М.Старицького, що дійшли до нас, датовані 1865 роком. Це “Ждання” – прегарний зразок інтимної лірики. Любовні й пейзажні поезії займають незначне місце в поетичному доробку М.Старицького, але серед них є такі чудові, як “Ох, і де ти, зіронько” та інші, а особливо перлина його інтимної лірики – “Виклик” (Ніч яка, господи! Місячна, зоряна…”), що став улюбленою народною піснею.

Переважна частина лірики Старицького має громадський, соціальний характер, підказаний поетові Шевченком і Некрасовим, багато віршів якого він переклав, і революційно-визвольним рухом другої половини 19 століття, а також боротьбою слов’янських народів проти турецької неволі.

Коли наприкінці 1881 року уряд дозволив українські вистави, українська драматургія була досить бідна. Перед діячами театру гостро постало питання про розширення і збагачення репертуару. М.Старицький , як визначний корифей національного реалістичного театру, був не тільки керівником і режисером однієї з перших українських труп, але й видатним драматургом. На сьогодні відомо двадцять чотири закінчені драматичні твори М.Старицького, з них тринадцять оригінальних, а решта – переробки п”єс та інсценізації прозових творів інших авторів.

У своїх драмах, комедіях, водевілях, оперетах та лібретто до опер письменник звертався до соціально-побутових та історичних тем.

Реалістично зображує автор українське панство, соціальну нерівність у драмах “Не судилось”, “Розбите серце”. Соціально-побутова драма “У темряві” – це інсценізована М.Старицьким його повість “Непокорный”.
У драмі “Талан” показано життя артистів українського театру наприкінці 19 століття. Засудженню капіталізму та зради народних інтересів продажними інтелігентами присвячено написану російською мовою драму “Крест жизни”. Велике значення в розвитку української драматургії мали також оригінальні п”єси М.Старицького на історичні теми – “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”, “Оборона Буші” та “Остання ніч”.

М.Старицький переробляв п”єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював українську трупу. Так були написані “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Сорочинський ярмарок”, “ Тарас Бульба”, “Циганка Аза”, “Чорноморці”, “За двома зайцями” та інші.

М.Лисенко написав музику до ряду п”єс М.Старицького – “Чорноморці”, “Остання ніч”, “ Чарівний сон” та опери “Різдвяна ніч” і “Тарас Бульба”.

М.Старицький, разом з видатними драматургами М.Л.Кропивницьким та І.К.Карпенко-Карим, був творцем соціальної драми, в якій реалістично показував життя народу, викривав хижацтво панів і куркулів.

Визначне місце в літературній спадщині М.Старицького займає його проза – загалом близько шістдесяти творів. Найбільше значення мають історичні романи, в яких зображена боротьба українського народу за своє визволення, починаючи з середини 17 і майже до середини 19 століття. Можна з певністю сказати, що на той час на Україні не було письменника, який би так докладно знав історію свого краю, як М.Старицький.

Систематично працювати над прозою М.Старицький почав 1891 року, коли фактично припинив свою театральну діяльність. З глибоким реалізмом написані його повісті “Осада Буші”(1891р.), “Непокорный”(1892р.), “Заклятая пещера”(1892р.), “Червоный дьявол”(1896р.) та інші. Українські газети й журнали були заборонені, через те він звертається до російської преси і друкує там свої прозові твори. Найбільшої уваги заслуговують твори: трилогія про Богдана Хмельницького: романи “Перед бурей”(1895р.), “Буря”(1896р.), “У пристані”(1897р.). Тема роману “Последние орлы”(1901р.) – Коліївщина, велике народне повстання 1768 року проти польського панства й католицько-уніатського духовенства. Найбільш відомий читачам історичний роман “Разбойник Кармелюк “(1903р.)

В 1902 році М.Старицький знову повертається до видавничої справи, клопочеться про щорічний альманах, де б друкувалися твори відомих письменників і молодих початківців. Але через цензурні утиски та матеріальні труднощі лише один такий альманах (“Нова рада”) було видано уже після смерті письменника у 1908 році.

Помер М.П.Старицький 27 квітня 1904 року і похований у Києві на Байковому кладовищі.

Серед дослідників творчості М. Старицького немає однозначного трактування визначення жанрів окремих творів. Зрештою, і сам письменник не завжди точно вказує жанрову приналежність того чи іншого твору, скажімо, “Облогу Буші” в одних джерелах називає історичною повістю, в інших - “розповідком”. Однак з огляду на характерні особливості твору варто все-таки відзначити, що “Облога Буші” тяжіє до історичної повісті, оскільки в основу поставлено реальні події. “На подільському матеріалі Старицький написав роман “Розбійник Кармелюк”, повість “Заклятий скарб”. Письменник мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною творчістю. Бував в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю “Облога Буші”. [41; 45] Повість “Осада Буші” (в українському варіанті “Облога Буші” з'явилась в 1892р.) написана російською мовою, хоча ця обставина його завжди гнітила. Він з гіркотою писав, що мусить їсти чужий хліб, коли свого дастьбі...

Повість “Осада Буші” має підзаголовок - “Эпизод из времен Хмельниччины”. У творі йдеться про героїчну оборону в 1654р. подільського містечка-фортеці Буші (тема). Жителям Буші треба було затримати просування на схід польської армії і дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги.

У цьому невеликому за обсягом творі порушено майже всі проблеми, що містить історична проза М.Старицького в цілому:

- джерела народної моралі й етики;

- шляхи пробудження й виховання національної свідомості;

- народ і історія;

- народ як носій високих народних якостей;

- масовий героїзм Національно-визвольної війни.



Ідея єдності иає виразне національне забарвлення і реалізується через абсолютну однодумність захисників фортеці: якщо боротися – то всім боротися, якщо ж умерти – то всім умерти, але не здатися ворогові.

У повісті центральною постаттю є донька коменданта фортеці Орися Завісна, яка ціною власного життя підірвала порохові склади. Надія Левчик висловлює досить цікаву думку: “У невеликій за обсягом історико-романтичній повісті порушувалися майже всі актуальні для історичної прози М. Старицького питання: витоки і джерела народної моралі й етики, шляхи пробудження та виховання громадянської й національної самосвідомості, війна і мир, народ і історія, народ як носій високих моральних якостей, масовий героїзм визвольної війни, антимілітаристські мотиви”.

Письменник майстерно змальовує постать сотниківни Орисі Завісної. Характер героїні показано в ототожненні з її внутрішнім світом. Важлива увага приділяється виписуванню портрета дівчини: “Вродливого личенька риси і елегантні й шляхетні, в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровому чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст пишає дитяча краса”.

У повісті важливе місце посідає віра в Бога. Насамперед глибоко віруючою є образ Орисі, яка змалечку вихована в кращих традиціях. Вражає те, що у своїх щоденних молитвах вона просить не особистого щастя, а звертається із проханням дати їй силу і міць у боротьбі з ворогом. Наскрізним у повісті є образ-символ Ісуса Христа: “Вперше він змальований, коли Орися молиться у церкві. У вихорі подій війни і наближення ворога лагідні очі Спасителя на іконі нагадали дівчині щастя мирних днів, очі її коханого Антося, адже вираз їх однаковий - любов і приязнь. Іконописний образ Ісуса Христа є і в таборі ворогів-поляків, охоплених безглуздою злобою й люттю до українців, готових дощенту зруйнувати фортецю”.

Автор утверджує думку про те, що людство зможе досягти гармонії й щастя не братовбивчими війнами, кривавими розправами, а шляхом миру і взаєморозуміння.

М. Старицький зобразив захисників Буші, мужніх і стійких, сильних духом патріотів і пихатих, заздрісних нападників, жорстоких ворогів України, скориставшись прийомом контрасту. Діалог між гетьманами Потоцьким Лянцкоронським і шляхтичем Антосем Корецьким розкриває красу вірності батьківщині, любов та милосердя до ближнього. Письменник утверджує думку, що під час братовбивчих війн занепадають такі людські риси, як доброта і милосердя.

У повісті “Облога Буші” наявний романтичний струмінь, який підсилює інтерес читача, спонукає до роздумів. Через весь твір проходить ідея неприйнятності для людства братовбивчих воєн. Серед стильових особливостей повісті Старицького як романтичного твору можна виділити:

- історичну тематику;

- елементи пригодництва, батальні сцени;

- хвилюючі любовні історії;

- крайнощі і безкомпромісність характерів(крім Антося Корецького);

- гіперболізація, контрасти;

- виразний ліричний струмінь тощо.

В романтичному ключі автор зображує козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку. Зокрема ідеалізованими є сотник Михайло Завісний і його козаки.

У повісті “Облога Буші” М. Старицький також майстерно виписує образ Антося Корецького - коханого Орисі. За походженням магнат, він виріс, виховався в козацькій родині на традиціях народної етики і моралі. І хоча волею обставин Корецький потрапляє до свого природного середовища (успадковує родовий замок), світоглядні незгоди з мораллю та глибокі почуття до Орисі, з якою виховувався в одній родині, і повертають його на бік оборонців фортеці. Н. Левчик зазначає таку особливість: “З формуванням Корецького як особистості тісно пов'язані питання джерел здорової народної моралі й етики, шляхів пробудження й виховання національної і громадянської самосвідомості, вибір життєвої позиції”.

У творі переплітаються дві сюжетні лінії: історична та любовна. Мета створення повісті «Оборона Буші» — утвердження ідеї вірності до останнього подиху, як рідній землі, так і коханій людині.


Запитання для самоперевірки

  1. У чому полягає мистецька й громадянська місія М.Старицького?

  2. Який внесок вніс письменник у розвиток українського професійного театру?

  3. Назвіть найвідоміші драматичні твори Старицького. Які із них є оригінальними, а які створені за мотивами інших літературних творів?

  4. Доведіть, що «Облога Буші» за жанром – історико-пригодницька повість.

  5. Яку ідею проводить у творі письменник? У чому її актуальність?

  6. Укажіть ознаки романтичного стилю у творі.


Література

  1. Авраменко О., Пахаренко В. Українська література: Підручник для 10 кл. – К., 2010.

  2. Зеров М. Українське письменство. – К., 2003.

  3. Левчик Н. Історична проза М.Старицького// Слово і час. – 1990. - №12.

  4. Поліщук В. Художня проза М.Старицького. – Черкаси, 2003.


Тема 2: Драма Івана Франка «Украдене щастя» (або повість «Перехресні стежки»)

План


1. Драма «Украдене щастя» - найвизначніший твір письменника: мистецтво розкриття соціально-психологічного конфлікту:

а) джерела твору, жанр драми;

б) суть проблематики;

в) система образів: новаторство образу Анни, трагізм Миколи Задорожного, складність образу Михайла Гурмана.

АБО

2. Повість «Перехресні стежки» - твір про пошуки українською інтелігенцією шляхів національного, соціального та духовного визволення народу:

а) правдиве відображення у повісті життя західноукраїнського селянства;

б) доктор Рафалович – інтелігент нової доби, автобіографічність образу;

в) проблема сім’ї (образи Стальського і Регіни Твардовської).
І.Франко був талановитим драматургом, основоположником наукового театрознавства – істориком і теоретиком драми і театру, активним театральним критиком, невтомним перекладачем драматичних творів.

Ще в молодших класах Дрогобицької гімназії І.Франко почав цікавитися театром і драматургією. Написав понад 70 спеціальних наукових розвідок про театр. З часом цей інтерес переріс у велике захоплення.

«Драма – моя давня страсть», - говорив І.Я.Франко. Ця «страсть» надихала великого письменника і вченого до дальшої роботи в цьому напрямі.

Франко був пристрасним поборником народного, «мужицького», театру, вважав його школою життя, трибуною «пропаганди поступових і світлих думок», «підоймою поступу і просвіти»…

У драматургію Іван Франко активно входить у 1-ій половині 90-х років ХІХ ст.(хоч у цьому жанрі виступав значно раніше). Тоді й створив свої найкращі п’єси, що стали окрасою українського театру, - “Украдене щастя”, “Рябина”, “Учитель”, “Майстер Чирняк”, “Сон князя Святослава”, “Кам'яна душа”, “Суд святого Николая”.

Історія написання драми «Украдене щастя». Сценічне народження п’єси.

18 березня 1891 року Крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на кращу драму. І.Франко послав на конкурс свою п’єсу «Шандар». На жаль, митцеві присудили лише третє місце. Справедливішим від журі виявився час: драма «Украдене щастя» й досі йде на сценах багатьох театрів, а про ті твори, що в 1891 році зайняли перше й друге місця, ніхто й не згадує.

На вимогу журі автор переробив кінцівку п’єси, замінивши шандаря листоношею.

В основі п’єси лежить народна пісня, яку колись для поета записала сестра Ольги Рошкевич (Михайлина Рошкевич) – «Пісня про шандаря». Ще в 1883 році І.Франко в брошурі «Жіноча неволя в руських піснях народних» дав глибокий соціально-художній аналіз цієї пісні. Зміст такий: прийшов жандарм з Делятина до своєї коханої. Чоловік її – Николайко – зарубав жандарма й сам загинув від руки правосуддя.

Про пісню Франко писав: «Як бачимо, в новій одежі стара подія – насильний розрив зв’язку родинного. Жінка ломить шлюб церковний і віддається «шандареві» одверто, прилюдно. Муж її, чуючи себе зганьбленим, убиває «шандаря» і сам гине ганьблячою смертю, - от і вся повість».

Сценічне народження п’єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року в львівському театрі «Руська бесіда». На прем’єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як каже автор, скаліченому варіанті, доктору Івану Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра. Це одностайно визнали прогресивний глядач і демократична критика. Бурхливі оплески, увінчання автора лавровим вінком, схвальні відгуки в пресі – усе це вилилося в грандіозне свято перемоги української сценічної культури.

У Києві п’єса вперше з’явилася на сцені 1904 року в театрі братів Тобілевичів. Роль Миколи грав І.Карпенко – Карий, шандаря – М.Садовський, Анни – Л.Лінницька. Лише з 1913 року театри почали ставити «Украдене щастя» за первісним, нецензурним текстом.

Уперше надрукована драма в 1894 році в львівській «Зорі». І того ж року заходом автора видана в Львові окремою книжкою. 1901 року вона була видана вдруге в Львові, а в 1909 році – утретє.



Особливість сюжету твору

Зміст драми «Украдене щастя» нескладний. Скупі й жорстокі брати, щоб не дати Анні посагу, за допомогою війта віддали її коханого Михайла Гурмана в солдати. Потім вони підробили листа, ніби Михайло загинув на війні, і силою видали Анну заміж за бідного чоловіка з далекого села – Миколу Задорожного. Після повернення з цісарської армії Михайло стає жандармом, випадково зустрічається з Анною. Вона намагається повернути своє украдене щастя. Микола, боронячи своє родинне щастя, у пориві гніву й обурення, убиває Гурмана. Убивство Миколою Михайла є розв’язкою.

У центрі п’єси – тема людського щастя. Украдене щастя виростає в своєрідний художній образ, який є наскрізним.

Події розгортаються навколо 3-ьох центральних персонажів: Анни, Миколи, Михайла. Тому є три сюжетні лінії, паралельних сюжетних ліній немає.

У центрі сюжету – Анна – жінка.

Доля трьох героїв склалася в трикутник.



равнобедренный треугольник 55 Анна

прямая соединительная линия 54


прямая соединительная линия 53 Микола Михайло

Характер конфлікту: гострий соціально-психологічний конфлікт.

Конфлікт розгортається динамічно, навально і закінчується смертю героя – Михайла.

Але чи це трагедія? (ні, бо трагедія – це коли гине головний герой). Отже, це драма, бо гине не головна героїня (жанр твору). «Украдене щастя» - це соціально-психологічна драма.

Психологічні колізії, внутрішнє життя героїв, їх душевні переживання усвідомлюються через складну суспільну опосередкованість, розкриваються через категорії соціального характеру, набувають високого гуманістичного звучання.

«Украдене щастя» - це найдовершеніша драма І.Франка, написана в 1893 році. «Я мало знаю у світі творів, написаних з такою простотою й правдивістю, як «Украдене щастя», - зазначав М.Т.Рильський.

У драмі змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів, у яких украдено щастя. Хто ж украв їхнє щастя? На це питання дає відповідь зміст п’єси, внутрішній світ її головних героїв – Анни та Миколи і Михайла.

Щастя украдено у всіх трьох – і в Анни, і в Михайла, і в Миколи.

Щастя тут і не було: герої драми є жертвами світу гноблення й безправності, стихійно протестують проти нього.

Головний винуватець трагедії – тогочасний суспільний лад, що украв щастя в народу, знедолив його.

«Винне нещасливе гладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв'язок, уже фактично розірваний, котре насилує любов і серце женщини…». Тому автор співчуває кожному.

Микола. Це і жертва, і злочинець. Більше жертва. Немає однозначної думки. Чи можна назвати Задорожного найтрагічнішою постаттю в драмі? Чи хотів він убити Гурмана? Чому таке сталося?

Михайло. Душевна рана. Жорстока любов. Є елемент деградації. Деградує, але не до кінця. Винні обставини, чи винен Михайло у своїй смерті? Що змусило його видати вбивство за самогубство. Чи можна назвати Михайла благородною людиною?

Анна. Чи є вина Анни? Сильна чи слаба натура? Що треба робити було, щоб не допустити трагедії?

Традиційний погляд на цей образ Франка:

Анна порушила заповідь Божу; не дотримала слова, дане чоловікові.

«Остатна»

«Огидниця!»

«Погане зілля!»

«Без серця вона!»

«Та чи й не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою і добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на людський посміх віддала».

Нетрадиційний погляд:

Виправдовуємо Анну, бо вона бореться за своє украдене щастя.

Анна – найкращий жіночий образ в українській та світовій драматургії. Це типовий, високохудожній і глибоко трагічний образ жінки-страдниці, що стала жертвою власницького світу, у якому безроздільно панує людська жадібність і хижацтво.
1900 року I.  Франко опублiкував повiсть «Перехреснi стежки». Саме в цi роки вiн розгорнув боротьбу за реалiстичну i народну лiтературу, за реалiзацiю її мети - служiння iнтересам народу. Лiтература повинна порвати iз схоластичнiстю i шукати нових дорiг, бiльш природних i вiдповiдних самому життю. Саме таким новатором i став I.  Франко в iдейному змiстi твору. Вiн не iдеалiзує сiльське життя, а показує страждання, голод, новi форми експлуатацiї галицького селянина. З такою ж увагою i критичнiстю письменник зображує iншi верстви населення - безпросвiтнi злиднi народу, знехтування, голод, самогубство, звiрячу грубiсть, з якими доводилось зустрiчатись у життi. Саме цi проблеми стають визначними у повiстях i романах в перiод 90-х - перших рокiв XX ст.
Повiсть "Перехреснi стежки" - соцiально-викривальний твiр, в якому автор намагається художньо вирiшити проблеми служiння демократичної iнтелiгенцiї своєму знедоленому народовi. Проблематика повiстi надзвичайно широка. Це проблеми добра i зла, особистостi i народу, бiдностi i багатства, людської гiдностi i духовної ницостi, людини i закону.

Сюжет твору розгортається двома лiнiями. Перша - це показ важкого життя зубожiлого галицького селянства; друга - зображення громадської дiяльностi адвоката Євгенiя Рафаловича, який постає носiєм головної проблеми твору. Вiн пробуджує свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає полiпшення долi народу, невтомно викриває державну бюрократiю тощо. Євгенiй користується в життi девiзом: "Хто то вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?"
Зустрiч головного героя "Перехресних стежок" - "мужичого" адвоката Рафаловича - з Регiною, жiнкою, яка уособлювала його молодечий iдеал, а тепер виявилася його блiдою копiєю, зустрiч зi своїм минулим в образi Стальського, цiєї "скотини в людськiй подобi", i, зрештою, зустрiч з селянином, який заблукав недалеко вiд свого села в молодому сосновому лiсi, де "нi стежки, нi прикмети жодної" - це перехреснi стежки життєвого й iсторичного випробування радикальної iнтелiгенцiї та її розвитку. Франко iдеологiчно й символiчно пiдсумував цей шлях як випробування "серед шляху мiж минулим i будущим видiнням". Цей перехiд до свiдомого нового життя вiн намагався аналiзувати в повiстi "Не спитавши броду", однак внутрiшня колiзiя характеру лишалася ще не розкритою i письменник повертається до неї у романi "Лель i Полель". Серед соцiальних контрастiв працi та вбозтва, свiтла i темряви, вiри i безвiр'я "закручуваних" суспiльною машиною i викривлення хворобливою суб'єктивiстською свiдомiстю кiнця столiття (Баран, Шварц, Шнадельський, Стальський), формується нова революцiйна свiдомiсть, позбавлена минулої роздвоєностi.

Таким чином, на рубежi двох вiкiв як надбання XIX ст. Франко пiдносить революцiйний демократичний iдеал активної особистостi. В образi Євгенiя Рафаловича показано дiяча радикальної партiї Галичини того перiоду, коли вона розгорнула роботу по селах i на яку письменник покладав великi надiї.

В образi селянина Демка Горiшнього, який заблукав у лiсi, Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти. В цьому вболiваннi за народну долю - весь пафос повiстi "Перехреснi стежки".

В останній розмові з Євгенієм Регіна запитує його, чи правда, що завтра має відбутися "хлопське зібрання". Рафалович одразу запалюється: Так, пані. Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч троха до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками...

Регіна реагує на ці слова "з жалем" - їй ясно, що "серце ...тягне" Євгенія до "високих цілей", до ідеалу, якому дедалі більше підпорядковується його життя.

Ідеал - це заповітна життєва мета людини. Про наміри молодого адвоката йдеться вже в V розділі повісті. Рафалович знайомиться з "гонораціорами міста", швидко пересвідчується, що потрапив у "каламутне озеро", і визначає для себе лінію власної поведінки, формулює свій життєвий план:

Він мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й політичну організацію в повіті, стягати сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч невеличкий, та енергійний центр національного життя, - і се додавало йому духу серед важкої канцелярійної праці і серед того струпішілого та запліснілого товариства.

Власне, до цього він готувався ще у Львові. Правда, ми небагато знаємо про ті його десять років, які минули з часу розлуки з Регіною, коли Євгеній був студентом Львівського університету, але один характерний штрих варто згадати:

Він (Рафалович) належав до того покоління, що виховалося вже під впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов.

Отож герой твору і сам Франко - люди одного покоління. Молодий Франко теж був прихильником драгоманівських ідей, і в цьому сенсі Рафалович може бути названий його alter ego.

Чи досягає поставленої мети Євгеній Рафалович? Частково - так. У всякому разі йому вдається збурити мертві води суспільної рутини не лише в повіті, а й далеко за його межами. Існуюча система відчула в особі адвоката Рафаловича небезпечного суперника, здатного сколихнути приспані в селянських масах сили. Найбільший успіх Євгенія - народне віче і той розголос, який воно мало в Галичині, одним (селянам) - вселивши надію і віру, других (можновладців) - налякавши.

Євгеній відчуває "глибокий сором" за недавній намір кинути все й податися на "щасливий острів". І остаточно вирішує нести свій хрест до кінця.

Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатитися йому...

Трагізм Франкового героя має кілька відтінків. Він - і в самотності Євгенія, не завжди зрозумілого тому народові, якого хоче вивести з неволі; і в обманутості (та само обманутості!) самого цього народу; і в потребі Сізіфових зусиль для досягнення мети; і, звичайно, у цілковитій зруйнованості особистого життя...

Історія кохання Євгенія і Регіни (у якій відображено перипетії тривалих і дуже складних стосунків Івана Франка і Ольги Рошкевич) виписана у яскравому психологічному ключі. Це почуття пробудило в Євгенія могутню силу, але перебування на «щасливому острові»виявилося надто коротким. Через десять років адвокат Рафалович зустрів Регіну – глибоко нещасною жінкою, замученою моральними тортурами, які влаштовує їй чоловік. Охоплений любовною ностальгією, Рафалович закликає Регіну покинути «прокляте гніздо», однак і сам він навряд чи вірить у чудо. Останнім аргументом героїні у неможливості воскресіння почуттів є :»пане, я шлюбна жінка…чесна жінка».

Проте кульмінаційним моментом в історії їх стосунків стане ніби «дзеркальне» відтворення попередніх закликів Євгенія: тепер уже Реґіна несподівано з’являється перед ним, і тепер уже її очі горять «дивним вогнем». Душевні сили героїні вичерпалися, знущання Стальського стали нестерпними, життя втратило будь-який сенс. Жінка у глибокому відчаї, і вибору у неї не залишилося. Проте йшла вона за давно погаслим вогнем, тому і почула слова Євгенія, дуже подібні до тих, які сама тоді казала йому: «Пора наших любощів минула, і ніяка сила не верне її».

Історія кохання закінчується трагічно: Реґіна стає мимовільним убивцею чоловіка (Стальського), саму ж її поглинає ріка. Таким чином у повісті психологічно вмотивовано розроблена проблема буржуазної сім’ї, долі жінки, що перегукується з аналогічними творами світової літератури цього періоду («Анна Кареніна» Л.Толстого, «Ляльковий дім» Г.Ібсена).
Запитання для самоперевірки


  1. У чому полягає новаторство І.Франка у зображенні образу жінки-страдниці Анни?

  2. Як оцінюєте ви Аннину зраду чоловікові?

  3. У чому полягає трагізм Миколи Задорожного?

  4. Чим пояснюється складність образу М.Гурмана?

  5. У кого ж з героїв драми «украдено» щастя? Хто у цьому винен?

  6. Що довідалися ви про суспільні умови розвитку західноукраїнського села поч..XX ст. (за повістю «Перехресні стежки»)?

  7. У чому схожість Франкового героя Євгена Рафаловича з самим автором?

  8. Які проблеми порушено у творі?

  9. Яка проблема є спільною у драмі «Украдене щастя» і повісті «Перехресні стежки»?


Література

  1. Гундорова Т. «Я єсть мужик, пролог, не епілог…»: літературний портрет Івана Франка. – К.: 2006.

  2. Жулинський М. Він знав, «як много важить слово…». – К.: 2008.

  3. Працьовитий В. Національна самобутність драматургії Івана Франка. – Львів, 2008.

  4. Червак Б. «Наперед українці». До національної ідеї Івана Франка. – К., 1994.

  5. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. – Т.3. - К.: 1994.


Українська література 10-х років ХХ ст.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма з дисципліни "Зарубіжна література" для спеціальностей
Робоча навчальна програма складена викладачем Матійчук О. М. на основі навчальної програми для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Укладачі
Культурологія. Примірна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconРобоча програма навчальної дисципліни дерматологія, венерологія для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
За редакцією чл кор. Намн україни, професора Зіменковського Б. С., – Львів, 2015р.; та типової програми навчальної дисципліни : Дерматологія,...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма курсу «теорія держави І права»
Програма складена в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти
Світова література навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих медичних навчальних закладів І ііі рівнів акредитації за спеціальністю 12010105 «Акушерська справа»
С. С. Омельченко – голова циклової комісії, викладач вищої категорії, викладач – методист, крвнз «Кримський медичний коледж»
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconЄдині вимоги до оформлення методичної літератури
Методичний посібник на допомогу викладачам та майстрам вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації / Упоряд.: І. В. Іванова...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка