Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні



Сторінка3/9
Дата конвертації21.03.2018
Розмір2.16 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 5: Володимир Винниченко. Збірка малої прози «Краса і сила» (загальний огляд). Роман «Сонячна машина»

План


1. Ідейно-стильові особливості збірки малої прози «Краса і сила».

2. «Сонячна машина» - перший український науково-фантастичний роман:

а) особливості жанру;

б) символіка заглавного образу;

в) алегоричний зміст.
Протягом  літературного шляху поряд із драмами, романами Володимир Винниченко звертався і до жанрів малої прози. Оповідання, повісті, новели становлять чи не найкращу частину творчого доробку письменника, яка отримала високу оцінку І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Грушевського, С. Єфремова, М. Зерова та здобула заслужену широку популярність серед читачів.

Обсягом і різноманітністю тематики, проблематики, масою людських типів мала проза В. Винниченка, безперечно, стоїть на рівні європейської літератури. Руйнування старого життя, соціальні контрасти, наростання протесту, народження і формування нової сили — пролетаріату, економічна криза тогочасного села, заклик до боротьби за волю народу, «щаблі життя», психологія людини, «дисгармонії» в суспільстві і душах, «любов і ненависть, терпіння і пімста, туга і мрія, мрія до ясних, вільних, свобідних часів, коли б душа людини ходила в святочній одежі, а не лежала обпльована і обезсловлена біля воріт чужого, ситого, тупого вельможі — ось основний зміст оповідань, новел, повістей письменним.

Про що б не писав Винниченко: чи про гіркі поневіряння заробітчан («На пристані»), чи про жахливі картини у будинку божевїльних («Хвостаті»), чи про відкинутих на дно суспільства зайвих людей («Краса і сила»), чи про долю наймитів – «попечених» людей із пекельних «чорних кухонь України» (повість «Голота»), чи про тюремне існування політичних діячів і в’язнів («Щось більше за нас»), чи про здеморалізованих солдафонів («Мнімий господін»), чи про тяжкий шлях художника (повість «Олаф Стефензон»), чи про злиденне життя емігрантів {«Тайна»),— на всьому лежить печать глибокого, «жорстокого» (як влучно підмітив С. Єфремов) реалізму, тонкої психологізації, високої, справді класичної художності.

Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів (що, як правило, притаманна великим епічним полотнам), поглиблений психологічний аналіз — все це характерні ознаки художнього стилю Винниченка, який започаткував в українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм.

(Неореалізм – це стильова течія, що виявила себе на межі XІX-XX ст. і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією. Героями неореалістичних творів стають люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об’єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття й роздуми персонажів).

Винниченко-психолог викликав бурхливу реакцію критиків. Одні називали його «лікарем людських душ», інші гостро засуджували «колупання» в потаємних закутках найсокровеннішого.

Винниченко добре знав життя і діяльність соціал-демократів. Він одним з перших в українській літературі зобразив цих людей, які боролись, йшли в тюрми, на каторгу, жертвували життям «во ім’я того, що так загально зветься народом». «Студент», «Моє останнє слово», «Щось більше за нас», «Ланцюг», «Роботи!», «Глум», «Виривок з «Споминів», «Таємність», «Рабині справжнього», «Записна книжка» — оповідання, для яких автор бере сюжети із життя українських революційних сил.

Великою заслугою В. Винниченка є те, що революціонери у його описах не ідеалізовані, не трафаретні, не шаблонні, а звичайні люди, нічим не прикрашені. Однаково правдиво і відверто йде мова про позитивні риси чи вади. І скрізь письменник торкається вічного і болючого питання про співмірність громадського обов’язку і особистого життя. Варто пригадати тут конфлікт між озвірілою від пожежі юрбою селян і студентом-агітатором (оповідання «Студент»), трагічний фінал, коли лише своєю смертю безіменний герой відкриває очі затурканому люду на їхніх справжніх ворогів. «Самогубство — останній агітаційний спосіб во ім’я торжества ідеї»,— писав про це оповідання М. Вороний.

Готовність поступитися найдорожчим заради революційних ідеалів бачимо й у Зіни з одноіменного оповідання. Під загрозою життя її нареченого, який у в’язниці оголосив голодовку. Вона їде, щоб врятувати його, але на одній із станцій — страйк залізничників. Знаючи, що кожна година може стати фатальною для Антипа, вона, ні хвилини не вагаючись, стає на бік робітників, допомагає їм, вселяє віру в перемогу.

Подібний героїзм зустрічаємо і в оповіданні «Талісман». В’язні готують втечу, і лише «найменший, найпослідніший чоловік» Піня, який страшенно нагадує «маленьких» персонажів Чехова, готовий кинутись на вартового і ціною власного життя забезпечити товаришам шлях на волк». Такі люди «мали у грудях червоні пекучі жарини», згорали у вогні боротьби, запалюючи полум’я віри в серцях інших людей.

Не можна спокійно читати і про наймитів, на чиїх «обличчях видно нужду і горе», які «повимокали від поту і сліз», в яких «понадималися жили від праці». Яскравим прикладом цьому є повість «Голота».

Біль і співчуття викликають і оповідання про заробітчан, яких «випихає із себе село», котрі «більше не потрібні йому» («Біля машини», «Раб краси», «Хто ворог?», «На пристані»). З особливою увагою автор зупиняється на долі таких людей.

Такі картини — вирок тим, хто знущається і висотує жили з людей, перетворюючи їх на рабів. Це — панський лакиза економ Ґудзик і розпусний панич Ясь «Біля машини», графиня Ніна і граф Борис («У графському маєтку»), кати-солдафони («Мнімий господін»), хитрі господарі («Хто ворог?»), стражники і пристав («Чекання»).

Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 рр., ), де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні».


"Сонячна машина" В. Винниченка - роман особливий, він став свідченням початку нового етапу в творчому житті автора, у якого відбувається поступова переоцінка пережитого досвіду, підбиття підсумків революційної боротьби, творення нової ідеології. 

В українській літературі роман "Сонячна машина" став прикладом антиутопії. Відомо, що письменник сподівався згодом доопрацювати роман, дописати ще один розділ, замінити фінал. У його "Щоденнику" читаємо: "Коли б ще років три над нею попрацювати, могла б бути путньою річчю. Зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до дитини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та й ще кривджений іншими середняк".

Справді, здійснити письменницький задум не судилося. Причини та обставини нам відомі, бо автор відчув матеріальну скруту. Роман прозаїка відразу ж після опублікування в 1929 році, незважаючи на ряд вад, стає новим оригінальним самобутнім явищем світової літератури. Соціально-утопічний роман як художнє втілення уявлень про майбутній, досконало влаштований соціальний світ та про шляхи боротьби за нього.

Найдосконаліший винахід - сонячна машина - могла діяти лише з допомогою людської енергії (людського поту), без якої не видобути чарівної їжі. Цей момент, за задумом автора, мав демонструвати суспільству дію принципу соціалізму "Хто не працює, той не їсть". Найкращі сторінки твору пов'язані з гостро сатиричним зображенням керівників фінансово-промислового капіталу - гумового фабриканта і президента об'єднаного банку Мертенса та його оточення. Некерований король Німеччини Мертенс володів необмеженою владою, бо за гроші купив усе: парламент і уряд, банки і підприємства, поліцію і пресу, а для остаточного задоволення безмежних честолюбних амбіцій прагнув придбати ще й аристократичний герб разом із родовитою принцесою-красунею Елізою. Претензії Мертенса та необмежене володарювання над усією землею нагадують не лише гітлерівську маячню про "новий порядок", а й мрії фінансово-промислового комплексу Америки та Європи про всесвітнє панування.

Тодішня Німеччина постала у романі як залізобетонний дім божевільних, морально оголених, хижо жорстоких і нещасних істот, над якими гнітюче панував капітал - черевата потвора з крихітною голівкою самозакоханого кретина і загребущими та немилосердними руками професійного кота. До вершин соціалістичної сатири підіймався письменник у полохливо-гострому і дотепному зображенні Світового Конгресу, скликаного для боротьби із "підлою коаліцією".

У романі протиставлено цим майбутнім реаліям:

- винахід геніального інтересу Рудольфа Штора - сонячну машину, що символізує визволення від економічних, соціальних та політичних форм утиску;

- соціально-невиразну анархо-змовницьку секту під назвою ІНАРАК (інтернаціональний авангард революційної акції), яка об'єднала групу фанатично відданих, невловимих та непереможних прихильників індивідуального терору. У поєднанні цих можливостей Сонячна машина й мала породити нове суспільство без експлуатації та примусу, кличів та партій, релігій і псевдоморалі.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагнула стати над добром і злом, складала всі "суспільні ланцюги" - обов'язки і перетворилася не стільки на вільну й всевладну істоту, подібну до Бога, скільки на примітивну жуйну тварину.

"Сонячна машина" як витвір фантазії "кремлівського мрійника" про комунізм, ІНАРАК чітко асоціювала з діями червоного диктатора Сталіна. Хоч до трагічного 1937 року ще було десятиліття, але В.Винниченко застерігав про потворні ексцеси, породжені безмежною диктатурою та суспільною аполітичністю, відтворив атмосферу сталінської доби, суть поліційного, терористичного "соціалізму".

Роман "Сонячна машина" прочитувався як застереження від небезпеки, що приховувався у сучасному суспільстві інженерної думки, примітивне споживання і призвело до нівелювання людської особистості. У творі домінував настрій зневіри, герої почали вагатися і сумніватися в корисності винаходу. її існування переплелося з небезпекою й одночасно надією на щастя, що і викликало розгубленість. Велику увагу приділив В. Винниченко змалюванню психологічних роздвоєнь і душевних вагань героїв.
Запитання для самоперевірки

1. У чому своєрідність творчої манери Винниченка-прозаїка?

2. Що мають спільного й відмінного реалізм і неореалізм? Доведіть це на прикладі одного-двох оповідань письменника.

3. Про яке суспільство мріяв письменник у романі «Сонячна машина»? Визначте його жанрові особливості.
Література

1. Авраменко О., Пахаренко В. Українська література: Підручник для 10 кл. – К., 2010.

2. Жулинський М.Володимир Винниченко// М.Жулинський. Із забуття в безсмертя. – К., 1990.

3. Історія української літератури XX ст.: У 2-х кн. Кн.1. / За ред. В.Дончика. – К., 1993.

4. Панченко В. «Бо я – українець»: Літературний портрет Володимира Винниченка. – К., 2008.
Українська література 20-30 х років ХХ ст.

Тема 6: Проза 20-30-х років. Загальний огляд

План


1. Жанрово-стильове оновлення прози у 20-30-х рр.:

а) новелістика;

б) нові якості повісті;

в) розвиток роману;

г) виникнення жанру кіноповісті.

2. Нові теми, проблеми, часткова ідеологічна заангажованість прози у цей період.
На початку XX ст. українська проза вже досягла ви­сокого розвитку, відзначалася тематичним багатством, жанровою повнотою й стильовим розмаїттям. ЇЇ вершини - кла­сичні твори М. Коцюбинського, І.Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, Марка Черемшини, Леся Мартовича та ін.

Доба революції та громадянської війни перервала процес нагромадження змістового й зображального потенціалу української прози. На розвитку прози України 20-30-х років відбилася й та обставина, що ряд зрілих майстрів або опинилися в емі­грації (як В. Винниченко), або, залишившись на батьків­щині (С. Васильченко, М. Чернявський, Дніпрова Чайка, Л. Яновська, А. Кримський), важко адаптувалися до но­вих суспільних обставин. Швидше ця адаптація відбува­лася у молодших представників демократичної інтеліген­ції – часто початківців, здебільшого учасників революційних подій. В чей час відбувається зміна поколінь.

Основною формою художнього реагуван­ня на запити й імпульси життя стає поезія. У прозі спочатку розвиваються малі жанри, зокрема новела, нарис, етюд, ескізи, акварелі, оповідання. Уже в літературних виданнях доби революції та громадянської війни з'являються ескізи й оповідання А Заливчого, Г. Михайличенка, В. Чумака, В. Блакитно­го, С. Пилипенка, А. Паніва, Г. Коцюби, І. Дніпровського. Виходять «Оповідання» (1918) К. Анищенка; «З літ дитинства» (1919) А. Заливчого; «Шуми весняні» (1919) М. Івченка; «Розкаяння. Чия віра краща?» (1920) О.Досвітнього; «Твори. Т. І» (1920) В. Підмогильного. Серед цих перших публікацій були вже такі, що засвідчували безсумнівний талант авторів і переконливо від­творювали небуденність доби з її гострими соціальними конфліктами.

Уже в перші роки нової влади з'являються збірки: «Петлюрія» (1921) та «Чудсправмайстри» (1922) К. Котка; „Блакитний роман» (1921) та «Новели» (1922) Г. Михайли­ченка; «На золотих богів» (1922) Г. Косинки;«Сині етюди» (1923) Миколи Хвильового;«Дівчина з шляху» (1923), «Червона хустина» (1924) Андрія Головка;«Військовий літун», (1924),«Проблема хліба» (1927) Валер'яна Підмогильного;«Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) Юрія Яновського;«Переможець дракона» (1925) Гео Шкурупія та інші. У цих та інших збірках письменники продемонстрували високу художню майстерність у змалюванні драматизму життя і долі людини.

Новації митців у 20-х роках у жанрі новели були настільки вагомими, що за­безпечили їй європейський рівень. Ці твори були національні за духом і модерні за формою та стилем.У цей час розвивається реалістична новела з елементами імпресіонізму (Григорій Ко­синка, Валер'ян Підмогильний). З'являються новели й оповідання філософського спрямування (Валер'ян Підмо­гильний, Аркадій Любченко, Гео Шкурупій). Їх зміст тепер будувався не на штучній інтризі, а на художній правді й простоті, на увазі до людсь­кої долі й аналізі її психіки. У психологічній малій прозі Підмогильного, Петра Панча, Хвильового, Антоненка-Давидовича змальовано образи інтелігенції на тлі епохи: рево­люції, голодних років громадянської війни й часу по ній. Ду­шевне сум'яття, депресія, намагання якось пристосуватися до «нового життя», яке нищить духовно й фізично, зумовили ви­никнення в прозі ряду трагічних ситуацій і світлих постатей. Митці дотримувалися принципу — нічого зайвого, не викладати подробиці — хай обрана риса дасть гостро й повно відчути ціле; не коментувати і не оцінювати — хай говорять вчинки героя і підтекст, лексика, барви, звуки. З цією метою новелісти використовують монтажну композицію, зіштовху­ють чи розчленовують те, що мислиться як антитезне. Звідси — естетична виразність сюжетно-композиційних елементів (події, пейзажної деталі, душевного стану), незрівнянна плинність викладу, гра словом.

Малі прозові форми демонстрували широкий спектр стильових манер, хоча у перші роки пере­важають експресивність (М. Хвильовий, І. Дніпровський, І. Сенченко), елементи імпресіонізму (Г. Косинка, почасти В. Підмогильний), орнаментальність в оформленні психо­логічної новели (М. Хвильовий, А. Головко, Г. Косинка, П. Панч, О. Копиленко).

З'являються оповідання з більш глибшим філо­софським забарвленням (А. Любченко), позначені роман­тикою духовного аристократизму (Ю. Яновський), цікаві експерименти в прозі роблять футуристи. Остап Вишня створює новий жанр — усмішку, що синтезує у собі жанрові ознаки гумористичного оповідання й фейлетону. Популярним жанрами стають нарис (О.Марямов, М.Йогансен); фейлетон (К.Котко, Остап Вишня, згодом Ю.,Ґедзь та інші).

Основною темою „малої” прози залишалася традиційно тема села з осмисленням тих подій, які там відбувалися. Кожен із митців відображав їх у руслі власного стильового художнього мислення.



Г.Косинка - імпресіоніст, слово якого колоритне, багато орнаментоване, соковите, фраза „рельєфна, густо забарвлена, крута, коротка, енергійна”. Він "приніс в українську літературу не ідеалізацію патріархальності, не замилування усталеними звичаями та ідилією селянського побуту, а терпку правду про селянські злидні, про безпросвітність сільської бідноти".

А.Головкові засоби імпресіонізму та символізму дали можливість відтворити живі картини тогочасного життя на селі, сповненого драматизму і світлих сподівань на майбутнє. Для його творів характерна "ру6ана" фраза, лірична орнаментальність, імпресіоністична образність, романтична символіка.

Великий романтик революції Микола Хвильовий, у творчості якого домінують засоби імпресіоністичного письма, розширив і оновив проблематику української прози, вийшовши за межі селянської теми. Він торкнувся теми революції й громадянської війни через призму національного й загальнолюдського, розмірковував над долею "муралів" революції, що опинялися або в „санаторійній зоні”, кінчаючи життя самогубством, або переродилися в обивателів Карпів Івановичів та Іванів Івановичів, пристосовуючись до умов життя...

Традиції психологічної прози продовжив В. Підмогильний (зб. "Твори Т.1", "Військовий літун", "Проблема хліба"). Опрацьовуючи теми села, міста, громадянської війни (оповідання "Старець", „Гайдамаки", "На селі", "Собака", "Проблема хліба", "В епідемічному бараці" та ін.), митець завжди зосереджував увагу на людині пореволюційної доби, її відчуженості, самотності, усвідомленні нею абсурдності буття, пошуках своєї індивідуальності. Тому "відчувати стан і рух людської душі, пізнавати психіку людської особистості, яка гостро сприймає навколишній світ, зазнає інколи більше поразок, ніж перемог", - таким був шлях осмислення реального життя у В.Підмогильного.

У напрямі традиційного реалізму еволюціонують О.Копиленко, П.Панч, О.Досвітній, І.Сенченко, Г.Шкурупій, Ю.Смолич та ін.

Простота, лаконізм, насиченість розмаїттям деталей дійсності - основні ознаки творів П.Панча, в яких вимальовується часто залякане, глухе село, якому важко зорієнтуватися у подіях.

Доля „маленької” людини у вирі суспільних подій, її здатність знайти себе в екстремальних ситуаціях — у центрі творів із вигадливим сюжетом Ю.Смолича.

Сатирична гумористична проза цього часу представлена творами В.Чечв'янського ("Номерок і печатка", "Оздоровлення апарату" тощо), Ю.Вухналя (збірки "По злобі", "Життя й діяльність Федька Гуски" та ін.), Костя Котка (збірки "Сто годин на добу", "Теж люди" тощо). Та найбільшою популярністю користувалося гумористичне слово Остапа Вишні, 12 збірок творів якого вийшли в період з 1923 по 1930 роки ("Діли небесні", "Вишневі усмішки (сільські)", "Вишневі усмішки кримські", "Українізуємось", "Вишневі усмішки закордонні"). 1928 і 1930 років вийшло зібрання "Усмішок" у чотирьох томах.

Невдовзі визначну роль у становленні та розвитку української прози 20-30-х років починає відігравати  повість. Для цього був добрий грунт: адже в українській дореволюційній прозі повість - чи не провідний жанр, який досяг сюжетного розмаїття і те­матичного багатства, подавши зразки родинно-побутової повісті-хроніки, соціально-побутової повісті, соціально-історичної, історично-пригодницької, психологічної, фольклорно-поетичної повісті.

Тут можна відзначити повісті П.Панча „Старі гнізда” (1923), Д.Бузька „Лісовий звір” (1923), О.Копиленка „Буйний хміль” (1924), М.Хвильового „Повість про санаторійну зону” (1924), В. Підмогильного «Третя революція» (1925) – де автори намагаються осмислити гострі соціальні процеси тієї доби. Чутливо реагує повість і на створення нових форм співжиття й господарювання, зокрема це відчувається в творах А.Головка «Пасинки степу» (1924) та „Зелені серцем” (1924). Саме повість стала своєрідним «полігоном» для випробування нових композиційних та стильових пошуків української прози. Жанровий зміст повісті у 20-і рр. збагачена такими мотивами:

- політичного детективу;

- політичної сатири (Ю.Смолич);

- світового революційного пригодництва (О.Досвітній);

- історичного біографізму (С.Васильченко);

- історичного детективу (М.Горбань);

-експери­ментальними формальними структурами (О.Слісаренко, М. Йогансен).

З другої половини 20-х років починає активний розвиток романістика. Тут варто відзначити романи „Американці” (1925) О.Досвітнього. „Останній Ейджевуд” (1926) Ю.Смолича, „Бур’ян” (1927) А.Головка та інші.

У30-ті рр. – роман збагачується внутрішньо-жанровими модифікаціями:

- соціально-побутовий роман (Головко);

- проблемно-психологічний (В.Підмогильний, Я.Кочура, О.Копиленко);

- історико-революційний з елементами пригодництва (новий жанр);

- історичний (С.Божко);

- сатиричний (Є.Плужник, Л.Скрипник, Ю.Смолич, Д. Бузько);

- науково-фантастичний (Ю.Смолич);

- пригодницький (О.Слісаренко).

З'являється низка романів, написаних на матеріалі революції та громадянської війни. У 30-ті роки чи не панівним жанром стає „колгоспний” та „виробничий” роман.

Теми, на які орієнтувалася українська проза – це те, що називалося:

- революційні та соціалістичні перетворення у суспільстві;

- індустріалізація та колективізація;

-неодмінне викриття шкідництва буржуазних спеців, троцькістів та націоналістів, що не зупиняються ні перед якими злочинами, аби зірвати графік введення в дію нового об’єкта і т.д.;

- небачені темпи й приголомшені рекорди передових робітників – неодмінно з власної ініціативи й неодмінно всупереч шаленому опору буржуазних спеців та адміністрації, але при вирішальній підтримці місцевого партійного ватажка і т.д. – добивались свого.

У фіналі, як правило, ці представники буржуазного світу визнають свої помилки й розлючено говорять про незбагненну силу цього дивовижного народу або їх викривають (знищують). Назвемо твори: В.Кузьмича „Крила” (1930), Г.Коцюби „Нові береги” (1932), С.Слісаренка „Бурун” (1932), О.Донченка „Зоряна фортеця” (1933) і т.д. Серед інших тем можна відзначити такі:

- тематика культурної революції, що охопила твори про народження та політичне загартування „нової” інтелігенції;

- про „нову” мораль, любов;

- антирелігійні теми, заперечення минулого;

- культ осіб;

- прославлення рятівної місії ГПУ, яке вело двобій з „ворогами”;

Дух шпигоманії та викривальництва проймає багато творів того часу. Тут можна назвати романи В.Гжицького „Семен Вовчура” (1932), С.Скляренка „Бурун” (1932), О.Донченка „Зоряна фортеця” (1933); повісті Л.Юхвида „Вибух” (1932), Н.Рибака „Гармати жерлами на Схід” (1934), І.Плахтіна „Вузол” (1936) та інші.

Говорячи про українську літературу 30-х рр., потрібно сказати про її найбільший, так би мовити, її гріх – вільний чи невільний перед своїм народом. Це замовчування наслідків колективізації, голодомору, терору (або боротьби з класовими ворогами „розкуркулення”). Хоч були поодинокі штрихи, де автори „прославляючи” таку боротьбу, змушені були вказати на певні її факти. Зокрема А.Любченко в оповіданні „Кострига” (1933), П.Капельгородський в оповіданнях „Знищити як клас” (Голова колгоспу каже у вічі Прокопові Рекалу: „Ти – той куркуль, що його без більшовицьких окулярів не впізнаєш”) та „Середнячок”, М.Дукин в оповіданні „Восени” (1933) (бригадир мовить, що колгоспники „вже по 100 пудів жита та пшениці у коморах на трудодні позасипали”. А проте невідомі колгоспники „жменьками ячмінь крадуть у току”. Вкрала й Варка, дружина Сидора. Його реакція на жінчин вчинок бездоганно принципова: „Я піду, скажу! Нехай тебе скарають як хочуть... Я без тебе проживу, а без артілі не проживу... Мені повірять...повинні повірити”. Ще „правдивіша” реакція сина-комсомольця, який вартуючи колгоспний тік, вовчою картеччю перебив хребет одному „підкуркульнику”: „Що ж... Виходить і вас мені, мамо, встрелити треба?” Цікавим під цим кутом зору є і роман Г.Епіка „Перша весна” (1931) та інші.

Про багаті колгоспні трудодні в ті голодні роки пишуть Ю.Яновський і М.Бажан у кіносценарій фільму „Серця двох” (1933). (Колгоспниця, яка виносить червоноармійцям повну макітру пирогів, говорить: „От які в нас трудодні в колгоспі білі”. Майже в усіх творах ІІ половини 30-х рр. гарячково оспівується щастя колгоспної праці, колгоспного життя і казковий, в над усяку міру, достаток.

Важливе місце в літературному процесі цього періоду посідають твори на історичну тему, хоча це була досить небезпечна тема. Одним з найкращих творів на цю тему був роман З.Тулуб „Людолови” (1934-1937). В романі показується життя українського суспільства 1615-1622 років. Зображенню образа гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного приділяється в творі найбільше уваги, хоч він має дещо негативний відтінок, як козацький старшина. Не дивлячись на це З.Тулуб була засуджена двічі: перший раз у 1937 році, другий – 1950 році. Серед інших творів жанру також можна назвати повість О.Ільченка „Петербурзька осінь”, роман Натана Рибака „Помилка Оноре де Бальзака”, С.Скляренка „Святослав”, „Володимир” та інші

Жанр наукової фантастики розроблявся Ю.Смоличем, який у 1932 році видає трилогію „Прекрасні катастрофи”. Це гостровикривальний твір проти використання з антигуманною метою досягнень науки в суспільстві. Страхітливі, злочинні досліди доктора Гальванеску спрямовані на перетворення людини у слухняного робота. Гальванеску – прообраз фашистських „вчених” Третього рейху. Твір теж потрапляє в ідеологічну залежність тих часів, адже в СРСР всі живуть щасливо. Розробляв цю ж тему і письменник-фантаст Володимир Владко („Аргонавти всесвіту”, „Нащадки скіфів”, „Сивий капітан”).

У цей період зароджується і новий для української літератури жанр кіноповісті, пов'язаний із геніальною постаттю в українській культурі Олександра Довженка.

(Кіноповість – це повість, написана з урахуванням специфіки кіно, із застосуванням кінематографічних прийомів оповіді та монтажу).

Створені у 20-30-х рр. за сценаріями митця перші фільми, зокрема «Звенигора» і «Земля», що принесли йому світову славу, започаткували українське поетичне кіно. Розквіт жанру кіноповісті у творчості Довженка припаде на період війни та післявоєнний час.

Зовсім інакше відбувається розвиток прози на Західній Україні. Тут переважали найавторитетніші представники із старого покоління: В.Стефаник, М.Черемшина, О.Маковей, О.Кобилянська, Б.Лепкий, хоча не всі з них зберегли творчу активність.

У нарисах та оповіданнях О.Маковея, В.Стефаника велике місце посідає тема страждань і руїна села під час першої світової війни. У творах В.Стефаника „Марія”, „Сини”, „Дід Гриць” та О.Кобилянської „Апостол черні” розкриваються національно-патріотичні мотиви.

Свого поповнення новими молодими письменниками Західна Україна в 20 рр. не мала. Тут більше відзначились емігранти - Федір Дудко, К.Поліщук, О.Бабій та інші. Зокрема Федір Дудко, автор повістей „Отаман Крук” (1924), „В заграві”, „Чорторий”, „Квіти і кров”, „Прірва” (1928-1931) та інших творів переважно на теми визвольної боротьби, яку він подає в романтичних барвах, зображуючи національний і більшовицький табори, часом примітивно останній.

У 30-ті роки активно почне працювати в прозі Улас Самчук, автор трилогії „Волинь” (1932-1937) та роману „Марія”(1934).

Велике місце в західноукраїнській прозі посідала історична тематика, яка мала великий вплив на розвиток історичного жанру в українській взагалі. Найвизначнішим твором історичної прози Західної України став роман Б.Лепкого „Мазепа” („Мотря” (1926), „Не вбивай” (1926), „Батурин” (1927), „Полтава” (1923-1929), „З-під Полтави до Бендер” (1955). Б.Лепкий «Мазепою» та У.Самчук «Волинню» утвердили в українській прозі роман-епопею.

Зі становленням тоталітарного режиму в 30-х рр. роман зазнає кризи, втрачається його критично-пізнавальне значення, художня правда поступається «лакуванню» дійсності. Влада вимагає від романістів однозначно «оспівувати» соціалістичну індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію.

Отже, література 30-х змушена була творити поетику несвободи. Любов потрібно було замінити ненавистю, душевну правду – політичною формулою, загальнолюдське моральне почуття – псевдокласовим нюхом. Але вона намагалася боротися і хоч якось боронити свій народ. Сьогодні потрібно заново перечитувати літературу 30-х рр. та відрізняти авторське світоглядне від того, що диктувалося режимом, та бачити навіть малопомітні відхилення від офіційної догми.
Запитання для самоперевірки

1. Схарактеризуйте жанрове й стильове оновлення прози у 20-30-х рр.

2. Назвіть твори новелістів цього періоду, проаналізуйте одну із новел.

3. Які жанрові різновиди повісті розвиваються, у чому причина їх часткової заангажованості?

4. Що характерно для української романістики цього періоду? У чому полягає новаторство її творців?

5. Назвіть найвидатніші імена західноукраїнських прозаїків, що вийшли на літературну арену у 20-30-х рр. Якими творами збагатили вони світову літературну скарбницю?
Література


  1. Білецький О. Літературно-критичні статті. – К., 1990.

  2. Дзюба І. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна. – К., 2003.

  3. Жулинський М. Слово і доля: Навч. Посібник. – К., 2002.

  4. Ільницький М. Література українського відродження. – Л., 1994.

  5. Історія української літератури XX ст.: У 2-х кн. - Кн.1: 1910-1930-ті рр. / За ред. В.Дончика. – К., 1993.

  6. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія. 1917-1933. – К., 2001.

  7. Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі. – К., 2008.

  8. Мовчан Р., Авраменко О., Пахаренко В. Українська література: Підручник для 11 кл. - К., 2011.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма з дисципліни "Зарубіжна література" для спеціальностей
Робоча навчальна програма складена викладачем Матійчук О. М. на основі навчальної програми для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Укладачі
Культурологія. Примірна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconРобоча програма навчальної дисципліни дерматологія, венерологія для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
За редакцією чл кор. Намн україни, професора Зіменковського Б. С., – Львів, 2015р.; та типової програми навчальної дисципліни : Дерматологія,...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма курсу «теорія держави І права»
Програма складена в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти
Світова література навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих медичних навчальних закладів І ііі рівнів акредитації за спеціальністю 12010105 «Акушерська справа»
С. С. Омельченко – голова циклової комісії, викладач вищої категорії, викладач – методист, крвнз «Кримський медичний коледж»
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconЄдині вимоги до оформлення методичної літератури
Методичний посібник на допомогу викладачам та майстрам вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації / Упоряд.: І. В. Іванова...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка