Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні



Сторінка8/9
Дата конвертації21.03.2018
Розмір2.16 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 14: Сучасна українська проза: загальні зауваження до характеристики літературного явища

План


1. Ідейно-тематична своєрідність сучасної прози, її пошуковість, експериментаторство у відображенні сучасного світу та людини.

2. Поєднання різних стильових тенденцій, конкретики сучасного життя з універсальністю часопростору у творах Ю.Андруховича, О.Ульяненка, В.Медведя, Є.Пашковського, Ю.Іздрика, В.Діброви, Є.Кононенка, С.Процюка, Ю.Гудзя та ін.
У сучасній прозі співіснують різні тенденції розвитку без чітко визначеної жанрової диференціації.

Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. це й детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів. Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо.

Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати українською мовою. У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь. Проза класиків української літератури різнотематична й різноформатна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій у виборі тем, з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття: П. Загребельний (романи «Зона особливої охорони», «Юлія, або Запрошення до самогуб- ства», «Брухт», «Стовпотворіння»), А.Дімаров (книги повістей, оповідань, етюдів «Самосуд», «Зблиски»), Є. Гуцало (роман «Тече річка…»), В. Дрозд (роман «Убивство за сто тисяч американських доларів»). Нову інтерпретацію отримує традиційна історична тема у творах Р. Іваничука (роман «Рев оленів нарозвидні»), Р. Федоріва (роман «Вогняні роки»), Ю.Мушкетика (роман «На брата брат»). Вершинною постаттю сучасної української прози залишається В.Шевчук, який уміє поєднати історію й сучасність, традицію й модерн, драматизм та іронічність, реальність та «ірреальність» (романи «Око Прірви», «Юнаки з вогненної печі. Записки стандартного чоловіка», «Срібне молоко», «Темна музика сосон»; повісті й оповідання «Жінка-змія», «Біс плоті: Історична повість», автобіографічні замітки «Сад житейський»). Прозаїки молодшого покоління перебувають у невтомному творчому пошуку. Їхня проза досить умовна щодо жанрового поділу.

Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності.

Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді. Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко. Її проза тематично різноманітна, гостропроблемна. Вона перша серед сучасних письменниць досліджує психо-інтимний світ жінки, виявляючи себе продовжувачкою Лесі Українки та О.Кобилянської. Інтерпретація традиційного оповідного жанру — повість-інтермедія «Казка про калинову сопілку» являє собою «жіночу» версію трагедії Каїна й Авеля, що є філософським осмисленням вічної проблеми боротьби зла за душу людини.



«Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»).

Особливої уваги заслуговують також твори авторів, що продовжили традиції шістдесятників і водночас спробували зруйнувати класичні форми, засвоюючи нові модернові (Юрій Андрухович, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Анатолій Дністровий та ін.). Українська інтелектуальна проза кінця ХХ — початку ХХІ ст. багато в чому набуває транснаціонального характеру. Сучасні українські автори намагаються бути в одній жанрово-тематичній площині зі світовою прозою, знайти спільну мову зі «світовим» читачем. Юрія Андруховича часто називають «патріархом української модерної літератури», «живим класиком», «постмодерним скандалістом». Своєю прозою (романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія») письменник творить майстерну ілюзію посткомуністичної, постколоніальної дійсності. 2004 р. вийшла друком перша за останні десятиліття поетична збірка Ю. Андруховича «Пісні для мертвого півня», що складена з оригінальних віршів-верлібрів, у яких кожен перший рядок написано англійською мовою. Насправді головною темою романів є вічна тема любові й смерті. Юрій Андрухович — автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991). Як прозаїк дебютував армійськими оповіданнями, написаними в середині 80-х років і опублікованими в журналі «Прапор» (1989). Вони відбивали світ буднів радянської армії.

Актуальною в сучасній прозі стає урбаністична тема, яку автори осмислюють у контексті людських стосунків та взаємин людини з викривленою пострадянською дійсністю. це перш за все проза Олеся Ульяненка, Олександра Ірванця. Часто прозу останніх десятиліть називають новим спалахом модерну, з його алегоричністю, химерністю, епатажем, вигадливістю форм.

У контексті полеміки про центральність/провінційність української літератури чи творчості її окремих представників важливою ознакою сучасного прозового дискурсу є виокремлення в ньому так званого Станіславського феномену (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик), «житомирської» прози, яку творить у Києві найперше В. Шевчук, «Галицької» прози (В. Кожелянко). Мова сучасної української прози різновимірна: це й висока, патетична, поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська. Свідоме використання таких мовних елементів свідчить про спроби авторів звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі.


 Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996).

Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”

Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича “Середмістя” (1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”.

Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман “Московіада” – зразок постмодерного твору.

Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: “І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради – вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення”. Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман “Московіада” уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.

У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”.

Мабуть, найбільша за обсягом і одна з найцікавіших за концепцією остання книга Юрія Андруховича - «Лексикон інтимних міст», що побачила світ 2013 року. Це книга, в якій зібрані 111 історій про 111 міст, в яких йому пощастило пережити різноманітні пригоди, десь щасливі, а десь й не дуже. Історії дуже інтимні, бо в них описані внутрішні переживання автора, саме тому, очевидно, книга й має таку назву.

Історії розташовані  в алфавітному порядку за географічними назвами. Тексти книги доволі різножанрові, там є есеї та оповідання, вірші Юрія Андруховича. Читаючи книгу, можна відчути смак кави та пива, атмосферу, те чим живе те чи інше місто, а разом із ним й відчуття письменника. Надзвичайно цікаві описи Києва та Москви, Львова та Берліна, Вроцлава та Парижу, Єнакієвого та Нью-Йорка.

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.

Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.

Поезія Андруховича займає чільне місце у творчості легендарних українських рок-груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень».


Олесь Ульяненко (справжнє ім'я Олександр Станіславович Ульянов; народився 8 травня 1962 р. у м. Хорол на Полтавщині, помер 17 серпня 2010 р. у Києві) — український письменник, наймолодший лауреат малої Шевченківської премії: отримав її 1997 р. у 35-річному віці за роман «Сталінка».

Є автором 20 романів, серед яких:



  • Сталінка (1994)

  • Зимова повість (1995)

  • Вогненне око (1997)

  • Богемна рапсодія (1999)

  • Син тіні (2001)

  • Дофін сатани (2003)

  • Знак Саваофа (2003)

  • Серафима (2007)

  • Квіти Содому (2005), посмертна публікація у видавництві "Фоліо", 2012 рік

  • Жінка його мрії (2009)

  • Пророк (2013)

та повістей


  • Там, де Південь (2009)

  • Сєдой (2010).

Письменницька біографія О. Ульяненка була не з простих: навчався в медучилищі, моршколі, яку закінчив 1980 року. Працював на шахті, електриком, вантажником, воював у Афганістані. Як пише Р. Харчук: «Письменник-самоук із містичною біографією: божевільня, бомжування, голодування й хвороби, життя з монахами в Лаврських печерах...».

Проза Олеся Ульяненка жорстка, безкомпромісна, пройнята шаленим ритмом — коли починаєш читати, захоплюєшся: від першої до останньої сторінки, тексти вражають своєю якоюсь оголеною майже до кістяка відвертістю. Про один зі своїх передостанніх творів «Жінка його мрії» Ульяненко казав, що намагається написати його таким чином, як знімають кіно. Й це йому насправді вдалося.

Можна багато дискутувати з приводу явища реалізму в сучасній прозі —говорять про «новий реалізм»: це ніби фільмування щоденного життя, бажано на чорно-білій плівці — це справді виглядає як високе мистецтво, тільки би читач не занудьгував...Реалізм Олеся Ульяненка — він насправді долає межі напряму.

На відміну, скажімо, від Жадана, який просто «вистьобує» урбаністичні сюжети, іронія перехльостує за край, жахливі події відчитуються на рівні анекдоту, Олесь Ульяненко ставиться до своїх персонажів серйозно — це не якісь картонні клоуни— це люди цілком об’ємні, вони весь час скоюють якісь злочини, але психологічний аналіз ситуацій доводить неминучість цих подій.

Коли читаєш сучасну міську прозу цього письменника, складається враження, що Апокаліпсис давно вже відбувся, його персонажам майже невідомі докори сумління — такими, напевне, були люди напередодні Всесвітнього Потопу, як про це розповідає книга Буття: своєю розпусною поведінкою вони настільки прогнівили Господа, що він наслав на землю Потоп, й тоді врятувався лише Ной із сімейством та тварини, що помістилися у ковчег. Ульяненковим персонажам убити чи зґвалтувати так само просто, як харкнути на й без того забруднений міський асфальт.

Проте в багатьох творах Ульяненка дуже сильний мотив відплати: за кожен скоєний злочин рано чи пізно герой спокутуватиме свої гріхи навіть ціною власного життя. Цим письменник нібито попереджує: хоч ким би ти був зараз — олігархом, генералом, міністром чи просто повією — слід завжди пам’ятати про десять біблійних заповідей. Це література не для розваг, це література, що має приводити читача до відчуття катарсису.

Генрі Міллер, Федір Достоєвський — ось ця лектура має сподобатися Ульяненкові, тому і називають письменника «українським Генрі Міллером”.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма з дисципліни "Зарубіжна література" для спеціальностей
Робоча навчальна програма складена викладачем Матійчук О. М. на основі навчальної програми для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Укладачі
Культурологія. Примірна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconРобоча програма навчальної дисципліни дерматологія, венерологія для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
За редакцією чл кор. Намн україни, професора Зіменковського Б. С., – Львів, 2015р.; та типової програми навчальної дисципліни : Дерматологія,...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма курсу «теорія держави І права»
Програма складена в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти
Світова література навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для вищих медичних навчальних закладів І ііі рівнів акредитації за спеціальністю 12010105 «Акушерська справа»
С. С. Омельченко – голова циклової комісії, викладач вищої категорії, викладач – методист, крвнз «Кримський медичний коледж»
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconЄдині вимоги до оформлення методичної літератури
Методичний посібник на допомогу викладачам та майстрам вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації / Упоряд.: І. В. Іванова...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...
Програма з української літератури для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації складена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні iconПрограма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка